Микола Руденко



Сторінка2/33
Дата конвертації11.04.2017
Розмір7.64 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   33

Українська наукова школа фізичної економії:
світовий вимір та цивілізаційна перспектива

Десятій річниці проголошення
незалежності України присвячую


Автор

1. Світовий вимір
української наукової школи фізичної економії

1.1. Фізична економія як складова світової та національної економічної думки


Однією з визначальних передумов цивілізаційного прогресу є забезпечення адекватності знань суспільно-господарській реальності, яку вони віддзеркалюють. Цьому нерідко заважає спотвореність такого віддзеркалення, помічена вже Платоном. Давньогрецький мислитель показав цю ваду знань у своїх діалогах на прикладі міфу про печеру, де прикуті до її стіни в'язні бачать не зовнішній світ, а лише тіні людей, що минають вхід до печери [1, с. 321–325]. Таким чином у IV ст. до н. е. Платон усвідомлював, що образ світу, який бачать люди, відрізняється від дійсності так само, як спотворені тіні на стіні печери відрізняються від реальних об'єктів.

Висновки Платона залишаються справедливими стосовно до всіх знань, включаючи економічні. Поряд з цим варто брати до уваги особливості еволюції економічного знання, яке було започатковане і тривалий час розвивалось у складі синкретичних, неподільних знань про навколишній світ [2, с. 5].

У подальшому відбувалася диференціація теоретичної та при­кладної складових економічного знання, яка знайшла прояв, з одного боку, в численних напрямах, течіях, школах, а з іншого — у предметній, дисциплінарній, галузевій, функціональній подрібненості. Посилення диференційованості економічних знань стало характерною ознакою останніх століть та десятиліть.

Реагування дослідників на вказані тенденції хоча й перебуває в рамках сентенції "світ пізнанний, але не пізнаний", проте не є однозначним. Одні вбачають у цьому ознаки неминучості, з якою слід згодитися, пізнаючи непізнане. Інші намагаються вибудувати класифікаційні моделі з метою систематизації масиву нагромаджених економічних знань, а окремі дослідники всупереч диференціації відстоюють необхідність повернення до єдиного знання. Відтак залишається актуальним обґрунтування підходів до забезпечення адекватності економічних знань реальності, яку вони відбивають.

З часу, коли найбільш узагальнені економічні знання отримали назву політичної економії, за традицією дотепер вважається, що якраз вона уособлює економічну науку і теорію економічної думки. Разом з тим треба зазначити, що один лише політичний аспект спрощує економічне знання, а тому й перешкоджає досягненню його відповід­ності суспільно-господарській реальності.

Більш того, якраз політизація економічного знання, його підпо­рядкування радше політичним інтересам, ніж господарським реаліям, може бути уподібнена кайданам, якими у Платона прикуті в'язні до стіни печери. Сумнозвісний поділ економічного знання на політичну економію капіталізму та соціалізму, що не витримав випробування часом, підтвердив хибність його ортодоксальної політизації.

Тому зростає усвідомлення того, що науковим можна вважати лише адекватне реальності економічне знання. Відомий французький економіст, лауреат Нобелівської премії 1988 року Моріс Аллє стверджує, що роль науки полягає в тому, "аби спростити і відібрати факти, звести їх до значущих даних та знайти між ними суттєві залеж­ності... Можна з користю для справи спростити реальність, — застерігає він, — але тільки тоді, коли це не змінює дійсної природи явищ. Однак прагнення до спрощення ні в якому разі не повинно призводити до спотворення сутності реальності" [3, с. 38].

Відтак найбільш наближеним до суспільно-господарської реаль­ності буде знання, що базується на природних законах економічного буття. Микола Руденко називає його фізичною економією [4].

Справедливість такого визначення даного сегмента економічного знання підтверджується словами М.Аллє: "Те, що вірне для фізики, є вірним і для економічних наук" [3, с. 50]. Ще в другій половині 60-х років XX ст. він прийшов до висновку, що "науковий аналіз економіч­них явищ показує існування настільки ж вражаючих закономірностей, як і в фізичних науках" [3, с. 30].

Розвиваючи цю ідею впродовж останніх десятиліть, вчений пере­конаний у її правильності, а тому неодноразово підкреслює важливість сказаного. Прикметно, що через 20 років у своїй Нобелівській лекції, прочитаній перед Королівською академією наук Швеції, він ще раз підтвердив, що "саме в цьому і полягають засади, в силу яких предмет економіки є наукою і в силу якого дана наука підпорядковується тим же принципам і тим же методам, що й фізичні науки" [3, с. 66].

У зв'язку з цим слід відзначити, що фундамент власне наукового, класичного економічного знання закладався одночасно із започатку­ванням школи фізичної економії. Її заснували французькі вчені другої половини XVIII ст. Франсуа Кене, Анн Робер Жак Тюрго і продов­жили Дюпон де Немур, Д'Аламбер, Віктор Мірабо, Мерсьє де ла Рівьєр та ін. [2, с. 442]. Запроваджене ними поняття "фізіократія" (від грець. "фізіс" — природа та "кратос" — влада) майже дослівно відбило сутність фізичної економії в її первісному вигляді.

Основоположник фізіократизму, лікар французького короля Людовіка XIV Франсуа Кене (1694–1774) перейшов від медицини та біології до економічної науки "містком філософії" [5, с. 136]. Ґрунтов­но займаючись філософією та спілкуючись з філософами-просвітите­лями, які належали до його оточення, він сформував власну позицію, розглядаючи суспільство як частку світобудови, підпорядковану законам природи [2, с. 444].

Основою поглядів Ф. Кене було вчення про "природний порядок", висвітлене ним у праці "Природне право" (1765), яка певною мірою віддзеркалює світогляд вченого та філософські засади фізіократизму. Він вважав, що суспільні закони є законами "природного порядку", сприятливими для суспільства і встановленими Богом для відтворення та розподілу благ [2, с. 448]. Цю ідею Ф.Кене розвинув у праці "Китайський деспотизм" (1767), вважаючи, що "фізичні закони, які встановлюють природний порядок, найвигідніший для людського роду, і з точністю визначають природне право всіх людей, є вічними, незмінними і безсумнівно кращими законами (підкреслення наші — В.Ш.), які тільки можуть існувати" [6, с. 101].

Базована на таких філософських засадах школа фізіократів покла­ла початок формуванню однієї з перших наукових парадигм в галузі економічних знань. Ці засади дозволили Ф. Кене у праці "Загальні принципи економічної політики землеробської держави та зауваження до цих принципів" (1758) окреслити економічну програму фізіократів.

Одним із фундаментальних її положень стало специфічне тлума­чення сутності виробництва. На відміну не лише від тодішніх, але й су­часних економістів, фізіократи твердили, що лише землеробство у дій­сності є виробництвом. Проголошення землеробства єдиним джере­лом додаткового ("чистого") продукту стало провідною ідеєю фізіократизму.

"Чистий" продукт, — писав Ф. Кене у статті "Податки" для "Енциклопедії", яку видавали французькі просвітителі XVIII ст., — це щорічно створювані багатства, що утворюють доходи нації, являючи собою продукт, який залишається після вирахування всіх витрат, цебто прибутки, отримувані з земельних володінь" [6, с. 223]. Ця ідея виявилася висхідним принципом, який забезпечив цілісність фізіо­кратичного вчення.

Що стосується промисловості, яка за існуючими стереотипами донині іменується виробництвом, то фізіократи називали її непродуктивною сферою. За твердженням Ф. Кене, у цій галузі "чистий" продукт не створюється. Відтак "багатства, створювані промисловою працею, виникають завдяки доходам, які дає земля і самі по собі є багатствами безплідними, що відтворюються лише за допомогою доходів від земельних угідь" [6, с. 225]. Таким чином, вчений доводив, що промисловість лише надає нову форму сировині та матеріалам. У подальшому він розвивав цю ідею у своєму творі "Про ремісничу працю" (1766), де писав, що виробництво багатства означає його відновлення, а споживання — знищення матеріальних благ.

На аналогічних світоглядних засадах базувалась інтерпретація сфери розподілу, у зв'язку з чим залишається актуальним викладене Ф. Кене бачення системи оподаткування. Понад 250 років тому він одним із перших порушив ідею оподаткування класів, що привласню­ють "чистий" продукт.

Відповідною викладеним засадам була інтерпретація сфери обміну та сутності грошей. "Гроші самі собою не задовольняють потреби людей і не породжують грошей. Без реальних багатств гро­шові багатства залишались би багатствами безплідними і безкорисни­ми", — писав Ф. Кене. — Гроші "не споживаються і не відтворюються, але завжди слугують обміну таких багатств, які придатні для споживання" [6, с. 22б].

Системним узагальненням побудованого на природних законах учення у вигляді формалізованої моделі стала "Економічна таблиця" Ф. Кене. З її допомогою вчений показав, яким чином рухається створений у землеробстві "чистий" продукт.

Таким чином, Ф. Кене та його послідовники започаткували оригі­нальну і досі майже нерозвинену концепцію суспільного відтворення, що ґрунтується на засадах фізичної економії. Незважаючи на вагомість внеску у становлення економічної науки, доробок фізіократів сприймається неадекватно його дійсній значущості.

Адже коли молодший сучасник фізіократів Адам Сміт стверджу­вав, що фізіократична система, при всіх її недоліках, являє собою "мож­ливо, найкраще наближення до істини з опублікованого до цих пір на предмет політичної економії" [цит. по: 7, с. 21], то він, найоче­видніше, не усвідомлював, що школа фізіократів була не лише започаткуванням класичної економічної науки, а й найпершою школою фізичної економії.

Значущість доробку фізіократів не сповна поцінована вченими, які творили після Ф. Кене і, здавалося б, були покликані продовжити новий напрям у французькій та світовій економічній науці, започаткований їхнім співвітчизником. Проте французькі економісти наступного за Ф. Кене покоління — Жан Шарль Леонард Сісмонд де Сісмонді, Жан Батіст Сей та інші — спиралися більшою мірою на А. Сміта, ніж на фізіократів [5, с. 144].

К. Маркс, свого часу оцінюючи наукову спадщину фізіократів, назвав їх "справжніми батьками сучасної політичної економії"" [8, с. 12]. Незважаючи на прискіпливий аналіз їх доробку та столітнє дистанціювання в часі, упередженість зашкодила йому усвідомити, що в дійсності фізіократи були "батьками фізичної економії".

Подібні оцінки наукової спадщини фізіократів продовжують тяжіти над дослідниками історії економічної думки, навіть тими, хто вважається найавторитетнішим, а його погляди — неупередженими.

Дж. Шумпетер як один із них, у своїй "Історії економічного аналізу" зауважував, що філософсько-світоглядні переконання Дж. Локка, Д. Юма та Ф. Кене, як і К. Маркса, не вплинули на якість його дослідницької роботи [9, с. 32]. М. Блауг, якого називають другим після Дж. Шумпетера сучасним дослідником історії економічної думки, власний аналіз фізіократії подає у рубриці "Економічна наука до Адама Сміта", трактуючи фізіократичне вчення не лише виключно через призму смітіанської доктрини, а й відповідно причисляючи його до сфери політичної економії [7, с. 21].

Відтак сучасна оцінка наукової спадщини фізіократів потребує об'єктивності та неупередженості, у зв'язку з чим аналіз їх учення має здійснюватися з позицій, альтернативних применшенню доробку фізіократів та апологетизації політичної економії.

Таким чином, існуюче різноманіття течій світової економічної думки у найбільш загальному окресленні можна звести до двох напрямів, якими є: започаткована фізіократами школа фізичної економії та похідна від неї школа політичної економії. Виникнення цих шкіл означало завершення синкретичності економічної думки та зародження її внутрішньої суперечності.

У подальшому визначальними для розвитку світового економічно­го знання стають здобутки представників української школи фізичної економії — С. А. Подолинського, В. І. Вернадського та М. Д. Руденка [10, с. 195]. З позицій їх інтелектуального надбання, концепція фізіо­кратів виглядає не лише початком класичної економічної думки, але і як започаткування принципово нової парадигми економічних знань. Її втіленням та оформленням є фізична економія як основоположна скла­дова наукового знання, модифікація якої стає передумовою "розблоку­вання" кризи та спонукальним чинником прогресивного розвитку економічної думки.

1.2. Парадигма С. А. Подолинського і започаткування української наукової школи фізичної економії


Визначальним кроком у розвиткові фізичної економії на теренах України стали дослідження українського вченого та громадського діяча С. А. Подолинського (1850–1891), насамперед його наукова розвідка "Праця людини та її відношення до розподілу енергії" (1880).1 Час підтвердив оригінальність ідей, окреслених у цій роботі, яка за своїм новаторським характером є визначним досягненням національ­ної і світової науки.

Прикметно, що автор розцінював її "не більш як вступ до докладні­шого і фактичного розгляду порушених питань" [11, с. 281]. У той же час вона містить низку принципово нових парадигм в інтерпретації найважливіших аспектів суспільних, економічних та енергетичних процесів. Навіть назва роботи С. А. Подолинського є свідченням унікального за лаконічністю викладення новітніх методологічних засад дослідження, які пізніше були названі системним підходом.

Складовими вибудуваної ученим системи є суб'єкт, об'єкт та взаємодія між ними. Універсальність цих складових дозволяє опису­вати з їх допомогою буття окремих індивідів та Всесвіту загалом.

Ключовим елементом системи є такий об'єкт, як енергія. Дослід­жуючи його, С. А. Подолинський виходив з того, що сума вселенської енергії є незмінною величиною, у той час, як в окремих частинах Всесвіту енергія розподілена нерівномірно, що спричиняє тенденцію до повсюдного її урівноваження та поступового розсіювання.

Інтерпретуючи енергію як світову константу, український мисли­тель показав спроможність людини впливати на її рух та нагромаджен­ня. Учений довів, що наділений інтелектом суб'єкт, який усвідомлено протидіє ентропійним процесам, спроможний запобігти марнуванню енергії. Зважаючи на те, що таким суб'єктом у його дослідженні є кожна окрема людина і людство загалом, можна вести мову про новітню інтерпретацію С. А. Подолинським людської сутності, а саме — про розгляд людини як космічної істоти, здатної збільшувати обсяги енергії на поверхні Землі.

Винятково цінним науковим здобутком С. А. Подолинського є тлумачення взаємодії між суб'єктом та об'єктом. Методологію дослідження цієї взаємодії можна помітити у назві вказаної публікації. З одного боку, йдеться про розподіл — похідний від енергії як об'єкта елемент системи. З іншого, ґрунтовно досліджується праця, тобто складова системи, похідна від людини як суб'єкта взаємодії.

Відтак ключовим важелем впливу людини на енергетичні потоки стає відношення людської праці до розподілу енергії. З точки зору мож­ливостей нагромадження енергії існують два типи такого відношення:

сприятливе — коли на прикладі хліборобів, ремісників тощо, цебто на рівні, який зараз іменується мікроекономічним, чи на прикладі Франції, тобто у макроекономічному вимірі, розкривається роль праці для забезпечення індивідуального чи суспільного збагачення та еконо­мічного зростання;

несприятливе — описане С. А. Подолинським у передостанньому розділі його роботи і потрактоване вченим як розкрадання енергії.

Окремої уваги заслуговує новизна тлумачення категорії «праця», винесеної С. А. Подолинським на перше місце у назві його роботи. Адже твердження про те, що «нічого не створюється людською працею» [12, с. 153], містить у собі концептуальну сутність започатко­ваної С. А. Подолинським парадигми, яку більшість не лише практи­куючих, але й теоретизуючих економістів понад століття неспроможні або не наважуються осягнути.

С. А. Подолинський показав, що нагромадження енергії на земній поверхні можливе завдяки усвідомленій і корисній праці, яка розкри­ває сутність вказаної взаємодії. Власне визначення праці він сформу­лював за наслідками прискіпливого аналізу наукових досягнень свого часу. Учений аргументував, що корисною можна вважати лише ту пра­цю, результатом якої є збільшення енергетичного бюджету Землі [11, с. 281]. Він виокремив два види праці: ту, що забезпечує нагромаджен­ня енергії безпосередньо, і ту, що сприяє цьому опосередковано, вбері­гаючи енергію від розсіювання. Разом з тим вчений зробив застере­ження про те, що людина своєю працею не створює ні матерії, ні енергії.

Суттєвим внеском С. А. Подолинського у національну та світову науку стало створення ним нової парадигми цивілізаційного розвитку. Здійснюючи своє дослідження у цьому контексті, вчений використав новаторський підхід, концептуальна сміливість якого навіть у наш час викликає захоплення.

Віддаючи належне проблемам, які зараз іменуються глобальними, він у своїх дослідженнях пішов значно далі в їх аналізі. Те, що на початку свого дослідження С. А. Подолинський торкнувся збереження та розсіювання енергії у Всесвіті, дає підстави вести мову про галактичний його контекст, а, значить, про такий рівень отриманих українським мислителем наукових результатів, який залишається неперевершеним.

Розгляд Землі як невід'ємної складової Сонячної системи дозво­лив ученому процес господарювання на планеті трактувати, по суті, як економіку Космосу. На жаль, ніхто з його сучасників не виявився спроможним осягнути геніальність зробленого С. А. Подолинським відкриття, а серед теперішніх інтелектуалів на це відважуються лише поодинокі сміливці.

Унікальними слід вважати перспективи застосування відкритого українським ученим підходу у прикладних цілях. Адже якщо француз Ф. Кене зробив важливий внесок у розвиток економічної науки, ство­ривши знамениту «Економічну таблицю», то українець С. А. Подо­линський гідно розвинув ідеї фізичної економії, запропонувавши "енергетичний бюджет людства". Першим запровадивши в науковий обіг згадане поняття, він водночас заклав основи методології того, що нині іменується аналізом глобального рівня господарювання.

Зроблені С. А. Подолинським узагальнення доречно розцінювати і як фундамент для принципово нового тлумачення сутності та структури процесів відтворення. Надзвичайно продуктивною, хоча досі майже не поцінованою, є започаткована вченим теорія розподілу, яка базується на сформованих ним світоглядних засадах.

Оригінальність пропонованого підходу полягає в тому, що С. А. Подолинський розкрив можливості принципово нового застосування поняття «розподіл» до процесів і явищ, які відбуваються в енергетичному бутті землян. Завдяки цьому він став одним із перших, хто розглянув сутність розподілу у масштабах галактики. «Опредметивши» його, вчений описав розподіл енергії, дослідив циркулювання енергетичних потоків у космічному просторі, в тому числі на поверхні Землі як одній з планет Сонячної системи.

Цей аспект доробку С. А. Подолинського є настільки парадиг­мальним, що потребує розгляду всіх підрозділів суспільного відтворення у планетарному та надпланетарному вимірах за подібною концептуальною схемою. Адже "розподіл енергії" як одне з ключових понять, винесених у назву його геніальної праці, за аналогією вимагає вести мову і про інші складники енергетичного відтворення, насамперед виробництво, видобуток, обмін, споживання та ін.

С. А. Подолинського слід вважати передвісником принципово нових підходів до теорій економічного зростання, інституціональних та інших теорій. Причому найсуттєвішим його доробком є відкриття антиентропійних функцій індивідів та суспільних інститутів, праця яких забезпечує, з одного боку, нагромадження енергії, а з іншого — її захист від розсіювання. Відповідно це дає підстави вести мову про внесок С. А. Подолинського в обґрунтування теоретичних засад суспільно-господарського прогресу.

У цьому контексті стає визначальною порушена С. А. Подолин­ським ідея індивідуального та суспільного збагачення, яке може досягатися завдяки акумулюванню сонячної енергії, її «зв'язуванню» у різноманітних формах, ґрунтовну класифікацію яких вчений запропонував більше ста років тому, проте вона залишається практично не використаною. Зокрема, він аргументовано довів, що правильне землеробство є найліпшим видом корисної праці, яка збільшує збереження сонячної енергії на земній поверхні. Відтак істинним збагаченням людини як космічної істоти може бути і насправді є тільки той обсяг сонячної енергії, який вона спроможна вловити, зберегти і використати для задоволення своїх матеріальних та духовних потреб.

Натомість людська діяльність, пов'язана з використанням створеної природою енергії, вже нагромадженої на Землі у вигляді живої речовини, покладів енергоносіїв та інших корисних копалин, є протилежним явищем, цебто збідненням чи навіть пограбуванням нащадків, а з погляду вічності — самообкраданням людства, що майже впритул підвело його до омніциду. Отже, за С. А. Подолинським, людська діяльність, пов'язана з використанням дарованих природою корисних копалин, може бути економічно та екологічно виправданою тоді, коли їх поклади використовуються з метою нагромадження енергії на земній поверхні та запобігання її ентропії.

Дослідження українського вченого містить результати, які треба покласти в основу сучасної парадигми управління енергетичними про­цесами. С. А. Подолинський дав принципово нове тлумачення цільо­вих орієнтирів та обмежуючих параметрів, які людство має чітко усвідомлювати з метою прогнозування, планування та інших форм ці­лепокладання. Очевидно, вчений вважав ці положення найважливі­ши­ми, викладаючи їх у формі узагальнених висновків свого дослідження.

Досить показовим є завершення тексту його наукової розвідки. "Головною метою людства у праці, — зазначив мислитель, — повинно бути абсолютне збільшення енергетичного бюджету" [11, с. 282]. Що стосується межі "найвигіднішого нагромадження енергії на Землі", то цією межею, за твердженням С. А. Подолинського, є "тільки абсолютна кількість енергії, що одержується від Сонця, та органічних матеріалів, що знаходяться на Землі" [Там само].

Надзвичайно драматичною виявилась колізія, пов'язана з дослід­женням обліку енергетичних процесів. Ф. Енгельс, не бажаючи зрозу­міти С. А. Подолинського, наукові результати якого руйнували доктрину його соратника К. Маркса, відкинув "справжнє відкриття" українського вченого з огляду на складність ... підрахунку нагромад­жуваної та використовуваної сонячної енергії.

Заперечення Ф. Енгельса було алогічним, воно базувалося на відкиданні основного з огляду на тимчасову відсутність похідного: адже відкриття українського вченого Ф. Енгельс назвав помилковим з обставин тогочасної відсутності адекватної облікової методології та інструментарію підрахунку енергетичних процесів [13, с. 8]. Тим не менш, зроблені Ф. Енгельсом оцінки стали вироком як для С. А. Подолинського, життя якого невдовзі обірвалося, а ідеї — проігнорованими, так і для його Батьківщини та людства загалом.

З'ясування істинного місця С. А. Подолинського серед найпоміт­ніших постатей української і світової науки, а особливо — перспектив використання його ідей задля національного та загальнолюдського прогресу слід здійснювати, спираючись на виокремлення фізичної економії з масиву світових економічних знань. Завдяки цьому можна досягти неупередженості аналізу та усвідомлення перспективності використання інтелектуальної спадщини українського мислителя [14].

Насамперед, українець С. А. Подолинський є тим подвижником у світовій науці, який продовжив "естафету" фізичної економії, розви­нувши та піднісши її на принципово новий рівень. І якщо Кене та його однодумці доводили, що одержуваний людьми додатковий продукт породжується лише землею, то С. А. Подолинський пішов значно далі фізіократів у своїх висновках, залучаючи сучасні йому наукові результати. Він виводив ці висновки із досліджень фотосинтезу — природного процесу, завдяки якому досягається приріст органічної речовини на поверхні Землі.

Водночас С. А. Подолинського слід вважати фундатором новітньої національної наукової школи фізичної економії. Розробки українського вченого суттєво розвинули ідеї його зарубіжних попередників, а пізніше знайшли продовження у працях наших співвітчизників.

Вельми важливим кроком у розвиткові цієї школи стала діяльність засновника Української академії наук В. І. Вернадського (1863–1945), який своїм найближчим науковим попередником називав якраз С. А. Подолинського. Запровадивши у науковий обіг категорії живої ре­човини, біосфери і ноосфери, створивши новітню світоглядну систему, парадигму змісту і структури знань, академік В. І. Вернадський, як модерний мислитель, підніс здобутки української наукової школи на вищий щабель світового визнання.

Істотним внеском у розвиток національної школи фізичної економії є доробок сучасного українського мислителя М. Д. Руденка. Ним створена оригінальна концепція, яку доречно назвати фізичною економією Всесвіту. Вона є новою економіко-філософською системою, що охоплює гуманітарні і природничі знання.

Започаткована С. А. Подолинським українська школа фізичної економії зі 120-річною історією досі не має рівних собі аналогів, що дозволяє вважати її новітньою світовою науковою школою.

Інтелектуальне надбання С. А. Подолинського та його послідов­ників в Україні і за її межами набуває дедалі більшого значення для розвитку національної та світової наукової думки, створюючи новітню економіко-філософську парадигму та уособлюючи істотний світо­глядний крок на шляху осмислення глибинної сутності буття та суспільно-господарського прогресу. [15, с. 102]. Спираючись на розроблені ними підходи, Україна спроможна вже в даний час запропонувати низку принципово нових ініціатив для розв'язання проблем, які є найактуальнішими для світового співтовариства.



1.3. Внесок М. Д. Руденка у розвиток національної економічної школи


Економіко-філософська система українського вченого і письмен­ника М. Д. Руденка (нар. 1920 p.) є суттєвим внеском у розвиток як фізичної економії, так і сучасної економічної та наукової думки загалом [16]. Поштовхом до її створення стала критика сталінізму, з якої розпочалася докорінна світоглядна трансформація М. Д. Руденка як мислителя і правозахисника. Усвідомивши спадкоємність насаджуваних догм та намагаючись здолати упереджене ставлення до них, вчений від критики сталінізму перейшов до ленінізму, від ленінізму — до марксизму, а відтак — до теоретичних витоків, на яких вони, в кінцевому рахунку, ґрунтувались, зокрема, до смітівської економічної доктрини.

Критичний аналіз дав змогу М. Д. Руденку пізнати, висловлю­ючись назвою однієї з його економічних праць, всю «силу і слабкість Адама Сміта» [ 4, с. 498 ]. У свою чергу це дозволило йому прийти до висновків про системний характер світоглядного краху та хибність концептуальних джерел цих догм. Стало зрозумілим, що політична економія як наука руйнується. Постало завдання знайти «природні закони в економічному житті» [4, с. 108], яке вимагало використання не запозиченого, а власного вчення.

Відтак свою економіко-філософську систему, яка охоплює такі основоположні праці, як "Гносис і сучасність (Архітектура Всесвіту)" та "Енергія прогресу", мислитель вибудовує на засадах синтезу знань, охоплюючи філософію, економіку, космологію, фізику, математику та ін. [17, с. 81].

Він доводить нагальність відновлення порушеного синтезу Знання, яке у своїй першооснові було, а тому і мусить залишатися єдиним. Відроджена М. Д. Руденком парадигма фізичної економії є прикладом започаткування єдності того сегмента знання, яке окреслює економічний аспект суспільного та загальноцивілізаційного буття.

Підхід М. Д. Руденка до оцінки економіко-філософських надбань принципово відмінний від існуючих підходів. Він оцінює світоглядні та економічні доктрини, особливо ті, що вважаються визначальними для суспільно-господарського розвитку, не як догми, яких треба сліпо дотримуватися, а як інструменти. Адже, залежно від використання соціально-політичними силами, ці інтелектуальні надбання можуть бути не лише сприятливими, але й індиферентними, а також несприятливими чи навіть руйнівними, заперечуючи цивілізаційний прогрес або відкидаючи окремі країни чи світове співтовариство загалом на шлях регресу, що наочно засвідчує сучасне розгортання глобальної кризи.

М. Д. Руденко наголошує, що в його працях розглядається «енергетика суспільства, а не політичні аспекти суспільного життя... Що ж до самої політики, то вона... повинна формуватися на основі законів природи, а не навпаки» [4, с. 82]. Тому фізичну економію слід сприймати як основу, на якій має ґрунтуватися політична економія та прикладні економічні науки.

Істотною особливістю економіко-філософського доробку М. Д. Руденка є те, що він розвиває ту царину наукової думки, дотри­мання критеріїв якої забезпечує вихід України та світового співтова­риства на шлях поступу. Дотичність його праць до ідеї прогресу, яка впродовж сотень років залишається невирішеною, стаючи надзвичайно актуальною зараз, на межі тисячоліть, вивищує М. Д. Руденка у когорту мислителів, що ставлять собі за мету її розв'язання.

Відтак економічні студії М. Д. Руденка, що розпочались із прагнення віднайти рушійну силу цивілізаційного поступу, підвели його до пошуку відповіді на основне питання економії як науки, яке полягає у виявленні джерела прогресу.

Ключовою категорією, що пронизує створену мислителем науко­ву систему, стає енергія прогресу. У одному з визначень М. Д. Руденка енергія прогресу — це абсолютна додаткова вартість, джерелом якої є космічне випромінювання, а її здобуття людьми можливе завдяки використанню фотосинтезу. Формулювання цієї категорії є методоло­гічною базою, на якій побудована світоглядна конструкція фізичної економії, що охоплює як вже існуючі, так і самостійно відкриті вченим категорії і закони.

Творчо інтерпретуючи єдність фізичного і духовного, М. Руденко будує цілісну архітектуру Всесвіту та «вписує» в неї людину. Ідея їх спорідненості дозволяє йому стверджувати, що подібно до людини Всесвіт теж має власний Орган Синтезу.

Поєднання гностичного з фізичним приводить М. Д. Руденка до висновку про матеріальність Бога, якого він ідентифікує із Всесвітом як Суб'єктом. З онтологічної точки зору цей справді новаторський підхід позбавляє аргументації і псевдоматеріалістів, і псевдоідеалістів. Як стверджує мислитель, пантеїзм саме через те і є справжнім теїзмом, що визнає Богом Всесвіт як ціле. Це дозволяє М. Д. Руденкові продов­жити новітнє осмислення започаткованого С. А. Подолинським дослід­ження енергетичних аспектів взаємодії між суб'єктами та об'єктами. Адже коли енергія розглядається як об'єкт, то це не виключає, а навпаки, передбачає і протилежне, тобто розгляд енергії як прояву впливу суб'єкта, що діє на людину. Такий світоглядний підхід є правомірним з позицій введеної М. Д. Руденком категорії «Духоматерія».

Отже, не тільки людина як суб'єкт впливає на енергетичні потоки, а насамперед Духоматерія за допомогою енергії діє на людину, забезпечуючи або ж, навпаки, унеможливлюючи людське існування. З огляду на це енергія і повинна розглядатися як прояв дії впливу Суб'єкта (Першотворця).

Натомість людину у цій системі слід розглядати і як об'єкт, що знаходиться під безпосереднім впливом енергії Космосу, яка є продуктом діяльності Першотворця. Відтак взаємодія елементів системи має не лише прямий вплив (коли людина діє на енергетичні потоки), але і зворотний (коли стає визначальним вплив Духоматерії через енергію Космосу на людину).

Таким чином, досліджуючи витоки загальнолюдського поступу, мислитель усвідомлено приходить до Бога як до першоджерела і рушійної сили прогресу. У цьому варто вбачати істотну сторону інтелектуальних здобутків М. Д. Руденка у царині сучасного знання про світ і реальність.

З іншого боку, якщо Бог — це Всесвіт і Природа, то пошана до Бога — це ставлення до природи як до святині. Відтак надзвичайно важливий аспект фізичної економії в інтерпретації М. Д. Руденка полягає і в тому, що вона стає новітнім концептуальним ключем роз­в'язання екологічних проблем, які, загострюючись, ставлять на порядок денний питання вже не прогресу, а, щонайменше, виживання людства.

Адже дедалі поширенішими стають розмови про ймовірність самознищення людства внаслідок техногенного, біогенного чи іншого рукотворного тотального руйнування біосфери. М. Д. Руденко теж вказує на цю загрозу, проте обґрунтовано відкидає твердження про безальтернативність омніциду за умови використання ідей фізичної економії.

Він описує можливість і необхідність виходу людства із цієї пастки, чим засвідчує вже не лише власний, а загальнолюдський, цивілізаційний оптимізм. Більш того, мислитель з переконаністю веде мову про безсмертя людства: «...немає небезпеки, що колись увірветься фотосинтез....Отож ніщо не заважає утвердженню нашого безсмертя, окрім нашого незнання» [4, с. 497]. Відтак намагання М. Д. Руденка «вписатися» у природу стає визначальним на противагу технократизму, який загрожує людству омніцидом.

Прикметною особливістю його дослідницької методології є обрання позиції у методах пізнання. М. Д. Руденко показує, як індук­тивна чи дедуктивна спрямованість пізнання визначає переважання гносеологічного або онтологічного підходу. Він доводить, що пізнання реальності повинно базуватися на метафізичних (онтологічних) засадах. Його слід починати від Субстанції, навіть коли вона ще невідома досліднику.

Відтак вельми цінним з онтологічних та прикладних міркувань наслідком досліджень М. Д. Руденка є знаходження енергетичного джерела, яке стоїть в основі фотосинтезу. Цим джерелом він вважає Світову Монаду (Духоматерію). М. Д. Руденко тлумачить додаткову вартість як її прояв, розмежовуючи на абсолютну (яка і є енергією прогресу) та відносну. Висновок про те, що джерелом абсолютної додаткової вартості є не Земля з її надрами і навіть не Сонце, а Світова Монада як Творець Світла, цебто Першотворець, стає парадигмальним для побудови новітньої економічної теорії.

Спираючись на такі філософські засади, М. Д. Руденко виводить формулу енергії прогресу та її основні закономірності, відкриття яких дозволяє отримати принципово нові відповіді на питання про сутність капіталу, людського прогресу та регресу в їх найглибиннішому розумінні.

Вибудувану М. Д. Руденком формулу енергії прогресу можна прийняти за критерій, що характеризує її у кількох вимірах. Загальною закономірністю є поділ енергії прогресу на 5 рівновеликих одиниць: він важливий для осягнення натурально-продуктової структури абсо­лютної додаткової вартості і стає основоположним для забезпечення її безперебійного циркулювання в економічному організмі суспільства.

Відповідно М. Д. Руденка доречно вважати автором відкриття однієї з найістотніших об'єктивних закономірностей цивілізаційного процесу. У той же час відкриті ним пропорції є гранично простими: умовна одиниця обсягу продукції, вирощеної протягом року, мусить бути розподіленою за 5-ма основними напрямками: 2/5 (у вигляді соломи і трави) — для згодовування худобі (1/5) та удобрення землі органікою (1/5), а 3/5 (у вигляді зерна) — для споживання самими виробниками цієї продукції (1/5), працівниками промисловості (1/5) та задоволення потреб держави (1/5).

Формулу енергії прогресу М. Д. Руденко конкретизує стосовно до тлумачення відкритих ним пропорцій руху нагромаджуваних сільським господарством енергетичних потоків та власної інтерпретації глибинної сутності поняття капіталу. Ґрунтуючись на засадах фізичної економії, М. Д. Руденко дає власну формалізовану модифікацію капіталу [4, с. 495]:

K = EF,

де К — капітал, Е — енергія прогресу, F — кількість ентропії.

Відтак зрозуміло, що лише 3/5 продукції аграрного сектору еко­номіки ставатимуть основою суспільно-господарського прогресу (в т. ч. 2/5 у вигляді соломи і трав та 1/5 у вигляді зерна, яке залишається у селянства), бо 2/5 у вигляді зерна споживатимуться робітниками, державними службовцями та військовими. У такий спосіб М. Д. Руденко осучаснює зроблений Ф. Кене висновок про те, що «держава й промисловість є виключно ентропійними органами суспільства» [4, с. 496].

М. Д. Руденко викладає тлумачення цієї формули і за допомогою усталених понять, вказуючи, що «капітал є абсолютною додатковою вартістю після вирахування з неї відносної вартості та державних витрат» [4, с. 495]. Він підкреслює, що виводить капітал «не з грошового обігу, а з космічної субстанції» [4, с. 496].

Отже, одна із найсуттєвіших вимог, дотримання якої перетворю­ється на запоруку суспільного (в окремій країні) та загальноцивіліза­ційного (в усьому світі) прогресу, полягає в тому, аби землеробство володіло трьома продуктово-енергетичними одиницями: в разі її порушення розпочинається регрес і занепад суспільств чи світового співтовариства загалом. М. Д. Руденко перетворює цю пропорцію у науковий інструмент потужної світоглядної та пізнавальної сили, що дозволяє осягнути глибинну сутність сприятливих, несприятливих і руйнівних тенденцій розвитку національних та світового господарств.

Економічні праці М. Д. Руденка являють собою такий внесок у надбання фізичної економії, який характеризує сучасний стан її розвитку. Ці праці створюють підґрунтя для «розблокування» тривалої кризи економічної думки та дозволяють окреслити перспективи розвитку новітньої національної та світової наукової школи.






Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   33

Схожі:

Микола Руденко iconСпеціаліст вищої категорії, учитель української мови та літератури Микола Руденко

Микола Руденко icon2014 руденко валентина Іванівна
Руденко валентина Іванівна – вчитель методист світової літератури, спеціаліст вищої категорії, стаж 34 роки
Микола Руденко icon2015 рік Руденко Валентина Іванівна
Руденко Валентина Іванівна, учитель світової літератури Водянської сзш широківського району
Микола Руденко iconРуденко валентина Іванівна
Руденко валентина Іванівна – вчитель методист зарубіжної літератури, спеціаліст вищої категорії, стаж 30 років
Микола Руденко iconМединська О. В. – головний бібліограф Галицької ЦБ. Відповідальна за випуск: Сорочинська-Городецька І. В
Микола Руденко : письменник, філософ, правозахисник[Текст] : біобібліографічний нарис: до 95-річчя від дня народження Миколи Руденка...
Микола Руденко iconПрокопенко Андрій IV курс II група Микола Хвильовий
Тростяниці (тепер Сумщина) в сім’ї вчителів народився Микола Григорович Фітільов
Микола Руденко iconРуденко Валентина Іванівна, учитель зарубіжної літератури Водянської сзш широківського району. Зарубіжна література у 7 класі. Опитувальник книга
Руденко Валентина Іванівна, учитель зарубіжної літератури Водянської сзш широківського району
Микола Руденко iconМикола Вінграновський Микола Степанович Вінграновський народився
Микола Степанович Вінграновський народився в селі Первомайському Миколаївської області
Микола Руденко icon120 років від дня народження Миколи Григоровича Хвильового
Микола Хвильовий (справжнє прізвище Микола Григорович Фітільов) (13 грудня 1893 – 13 травня 1933) — український прозаїк, поет, публіцист,...
Микола Руденко iconМикола І павлович (25. 06. 1796 18. 02. 1855)
Олександр прийняв зречення брата, але не зрадив його розголосу. Після смерті імператора Олександра І великий князь Микола Павлович...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка