Микола Руденко



Сторінка22/33
Дата конвертації11.04.2017
Розмір7.64 Mb.
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   33

Сутність «Економічної таблиці»


Короткий опис «Таблиці»

Усі ці процеси годі вивчити і пояснити, доки ми незнайомі з «Економічною таблицею» Ф. Кене.

Щоб упевнитися, якою мірою в нашій країні байдужі до справжнього економічного знання, пропонуємо читачеві відкрити БСЭ т. 20, с. 529—530, видання друге. Читач знайде на цих сторінках короткий опис «Економічної таблиці». Але от яка дивина: хоч би скільки ви докладали зусиль, аби щось зрозуміти з енциклопедичних описів «Таблиці», — однак нічого не зрозумієте! Не зрозумієте тому, що на сторінках БСЭ описується те, чого взагалі немає в «Таблиці», — обіг якихось таємничих 5 мільярдів ліврів. Звідки вони з’яв­ляються? Чому їх 5 мільярдів — не більше й не менше?..

Ви знову вдивляєтеся в «Таблицю», але знаходите там зов­сім інше — не 5 мільярдів, а всього лише... 1500 ліврів. Різниця ж яка! Ніби вам показали муху, а розповідають про слона. Хоч і хто ви були б — лірик чи фізик, — різниця між тим, що ви бачите, і тим, про що розповідають, робить вас безсилим перед цією «науковою» таємницею. Запідозривши себе в цілковитій бездарності, закриваєте БСЭ, щоб ніколи більше до цих сторі­нок не повертатися. На цьому й кінчається ваше знайомство з батьком фізичної економії — але далеко не політичної, як урочисто називає Ф. Кене творець «Капіталу».

І все ж належить процитувати опис «Таблиці» з БСЭ, бо зрозумілішого опису за всі роки існування Радянської влади в нашій країні не було видано. Спочатку те, що сяк-так можна зрозуміти:

«Кене ділив суспільство на три класи: 1) продуктивний клас, в якому він помилково об’єднував фермерів-капіталіс­тів і сільських найманих робітників; 2) безплідний клас, до якого він, крім експлуататорів-промисловців і купців, залучав також ремісників і найманих робітників у промисловості;

3) клас власників, до якого він зараховував землевласників і короля».

Звичайно, цього ви також у «Таблиці» не знайдете. У ній ви бачите тільки рух вартості, а не класи. Одначе це не повинно бентежити: ліва частина «Таблиці» (виробничі видатки – це продуктивний клас; середня частина (річний доход) – клас власників; права частина (непродуктивні видатки) — без­плідний клас. Для Ф. Кене це само собою зрозуміло. До того ж відсутність класів у їхніх старих назвах робить «Таблицю» ін­струментом для кожної економічної формації.

Така класифікація ще раз свідчить, що класи, за Кене, – це економічні процеси, а не відповідні категорії людей, які об’єднуються за цензовими ознаками: багаті до багатих, бідні до бідних. Кене не слід дорікати тим, що він, мовляв, не співчував бідним: не про це мова в «Таблиці» і взагалі в його теорії! З таким самим успіхом можна закидати подібний гріх В. Гершелеві, який вивчав зірки.

Автори статті в БСЭ, критикуючи Ф. Кене, ідуть цілковито за Марксом. Він же, Маркс, бачив капітал як процес, а класи – як категорії людей, що відрізняються одна від одної способом життя (буржуазія і пролетаріат).

Навіть цього вистачає, щоб заплутати справу. У Ф. Кене сувора логіка: якщо капітал – процес, то й клас – процес, бо його класи – фізичні органи капіталу. Одначе, Маркс, ви­знаючи капітал фізичним процесом (виробництво додаткової вартості), вводить морально-цензову класовість. Природно що бідні городяни (пролетаріат) – вже не процес, а живі люди. Так само й буржуазія. І тут руйнується економія як наука: у ній з’являються різнорідні, незіставні поняття, які розривають єдиний логічний ланцюг. Процеси не беруть до рук зброї. Люди, підбурені демагогічною політекономією, ха­паються за зброю – і тим самим руйнують природні еконо­мічні процеси. Потім, опинившись у кривавому хаосі, вони неспроможні зрозуміти, що, власне, з ними сталося: хотіли зробити краще, а вийшло гірше...

У «Таблиці» Ф. Кене:


ЕКОНОМІЧНА ТАБЛИЦЯ ФРАНСУА КЕНЕ

Саме в тому полягає значення «Таблиці», що вона дає змогу побачити невидиме. Клас, за Марксом, побачити легко, для цього необов’язково бути видатним мислителем; про­цес класу, за Кене, побачити надзвичайно важко — для цьо­го треба піднестися над буденним життям, щоб людство в цілому постало перед твоїм зором як пульсуючий орган Все­світу.

Просимо читача виписати вузлові процеси «Таблиці», які водночас є класами (продуктивний, безплідний, власники). Тепер докінчимо з неясностями стосовно суми ліврів, скільки ж їх — 1500 чи 5 мільярдів?

Справа ось у чому: для внутрішнього механізму «Таблиці» не має значення, які величини в ній діють. Важливо одне: цих величин п’ять, і вони обов’язково рівновеликі. Маркс у «Ка­піталі» користується варіантом «Таблиці», в якій беруть участь в обігу не 1500 ліврів, а 5 мільярдів. Звичайно, це зручніше: перед нами рухаються рівновеликі одиниці, ніби на магнітному барабані лічильної машини. Варіант, який відтво­рює БСЭ, сформований інакше: 1/5 річного продукту ста­новить у ньому 300 ліврів. Отже: 300х5 = 1500. Тільки й того! Маркс для розрахунку бере цілу країну, Ф. Кене проек­тує «Таблицю» на окреме господарство. Але й те, й те цілком законне. Якби автори статті пояснили це читачеві, тоді дещо в «Таблиці» Ф. Кене можна було б зрозуміти. Кажу «дещо» тому, що її властивості не вичерпуються обігом, а Маркс далі обігу не пішов. Одначе наші академіки від політекономії до того перелякані, що взагалі не бажають будь-що говорити від себе. Та й відвикли вони від цього.

Природно, що у статті про Кене належало подати автор­ський варіант «Таблиці», а не варіант Маркса. Але тому, що автори статті описувати «Таблицю» бояться (або взагалі її не розуміють), їм довелося механічно переписати з «Капі­талу» ті пояснення, які дає Маркс. При цьому вони навіть не потурбувалися про те, щоб звести до відповідності грошо­ві величини. Жениться Петро, а наречену до вівтаря веде Федір.

Із цього видно, на якому рівні перебуває у нас економічна наука.


Ось варіант К. Маркса,

яким він користується в «Капіталі»36:


На безглуздості цього варіанту зупинимося далі. Спочатку покажемо те, що Маркс у загальних рисах відтворює пра­вильно. Треба лише пам’ятати, що там, де в Ф. Кене виступають триста ліврів, у Маркса ми бачимо 1 млрд. Читаємо далі в БСЭ:

«До початку процесу обігу клас фермерів сплачує класові землевласників ренту в сумі 2 млрд. ліврів. Сам обіг скла­дається з 5 актів: 1. Клас землевласників купує у класу ферме­рів засоби харчування на 1 млрд. ліврів, і 1/5 річного продукту виходить з обігу. 2. Клас землевласників на другий млрд. ліврів одержаної ренти купує у безплідного класу промислові вироби. 3. Клас безплідний на одержаний за свої товари 1 млрд. ліврів купує у класу фермерів продукти харчування. Таким чином до класу фермерів повертається другий млрд. і 2/5 продукту виходить з обігу. 4. Клас фермерів купує у безплідного класу на 1 млрд. ліврів промислових виробів, що йдуть на відновлення інструментів і матеріалів, вартість яких увійшла у вартість випродукованого річного продукту. 5. Клас безплідний на цей 1 млрд. ліврів купує сировину у класу фермерів. Таким чином, обіг річного продукту забезпечує повернення використаних фондів сільського господарства і промисловості як передумову відновлення продукції».

Сумнів тут викликає п’ятий акт, бо в оригіналі «Таблиці» ми його не бачимо. Маркс багаторазово повертається до да­ного питання, потім раптом вирішує: це сировина, куплена безплідним класом у фермерів. Але чи так це? Нам здається, що К. Маркс у даному разі помиляється.

Будемо все-таки сподіватися, що з непорозумінням покінчено: тепер читач може скористатися із статей у БСЭ, щоб зорієнтуватися в обігу.

Я змушений застерегти: обіг не головна тема нашого до­слідження. Наша тема — продукція енерґії проґресу. Через це зосередимо увагу на тому, що стосується продукції.

Повернімося до варіанту Ф. Кене, бо варіант К. Маркса спотворює «Таблицю». Отож характерні особливості, які з першого погляду звертають на себе увагу.

1. «Таблиця» вчить: хліборобство має властивість на кожний вкладений карбованець давати карбованець прибутку. Кожний досвідчений хлібороб погодиться, що Ф. Кене в цьому аж ніяк не помиляється: бо ж хліборобство побудовано на природному прирості живої речовини. У інших галузях економіки природ­ного приросту немає. Саме тому продуцентом загального прибутку нації, держави в цілому є тільки хліборобство. Воно кровотворний орган цивілізації. У «Таблиці» це виглядає так: 600 ліврів творять ще 600 ліврів. Тобто, вклавши в хліборобст­во 600 ліврів, ми на кінець року одержимо 1200 ліврів. Одначе половина цієї суми є постійним капіталом хліборобст­ва. Вона належить не людям, а самій землі, тому відчуженню не підлягає. Якщо ми її відберемо, то тим самим знищимо хлібо­робство. Наступного року ми не лише не дістанемо прибутку — у нас нічого буде їсти, міста почнуть вимирати з голоду.

До постійного капіталу входить хліборобський реманент, їжа для хліборобів і свійських тварин. Купувати щось нове на ці гроші хлібороби не можуть. Коротше кажучи, ця сума здатна підтримувати існування сільського господарства, одна­че енерґія проґресу при цьому не продукується. Земля також поступово виснажується: у хлібороба немає засобів, щоб ку­пувати мінеральні добрива, зупинити ерозію ґрунту і т. ін.

2. Там, де ми бачимо в «Таблиці» річний доход, міститься держава з її бюрократією, армією, поліцією. Мабуть, це тоталі­тарна держава, бо весь доход від землі потрапляє в її розпоря­дження. Сучасна капіталістична держава володіє тільки частиною доходу. Рядок «за винятком податків» поки що пропустимо, він вимагає окремої розмови. Само собою зрозу­міло, що банки, міністерства і військові штаби нічого не проду­кують. Але держава друкує гроші. Це і є її єдина «продукція». Саме звідси гроші надходять до хліборобства і промисловості. В обмін чиновники отримують продукти сільського господар­ства і промислові вироби, армія забезпечується зброєю.

3. Промисловість, звичайно, щось продукує, але чи проду­кує вона вартість? Ні, вартість продукується тільки в хлібороб­стві, хоч грошові знаки видає держава. Про це ми говорили достатньо, повторювати немає потреби. До того ж сама «Таблиця» найкраще показує, де справжній ґенератор вартості.

Між промисловістю і хліборобством існує обмін товарами, це показано у «Таблиці» і особливих пояснень не потребує.

Либонь, сказано достатньо, щоб зрозуміти зовнішні влас­тивості «Таблиці». Одначе, на наш погляд, вона характери­зується глибинними властивостями, які вводять нашу думку в субстанційну природу самого Всесвіту.

Повернімося до попереднього розділу, де ми поділили людські типи за родом їхньої діяльності на А, Б, В, Г. Ми навмисне зробили це раніше, ніж заходилися коло «Таблиці». У читача був час подумати, чи все нами враховано. Тепер пого­ворімо про інше. Чи випадково Природа закладає в генетичний код саме ті особливості людських характерів, які творять класи в «Таблиці» Ф. Кене? А ми ж знаємо: одні люди народжуються з потребою віддати всі свої сили хліборобству, інших тягне до молотка і ковадла, треті з дитинства мріють про військовий мундир чи високу державну посаду, четверті обирають для себе мистецтво або науку. Хай нас не дивує назва «клас» у «Таблиці» Ф. Кене — справа не у назвах, а в економічних про­цесах і духовній сутності самої людини. Усюди є хліборобство, держави, промисловість. Усюди наука й мистецтво або перебу­вають в повній залежності від держави, або знаходяться під її опікою. Держава може бути грубим деспотом чи розумним ме­ценатом, одначе поети, митці, вчені завжди перебувають в її сфері. У самостійний клас вони ніколи виділитися не могли.

Той, хто серйозно над цим замислиться, знайде в «Таб­лиці» Ф. Кене такий закон Природи, який підводить нас до Творця. Кене цього не приховує, навпаки, підкреслює, що його «Таблиця» є закон самого Творця. Природно, що БСЭ обвинувачує за це Кене в ідеалізмі і фідеїзмі.

Поставимо наступне питання: чому класів три? Невже це проста випадковість? Ні, випадковістю це бути не може: класи, як їх розуміє Кене, завжди існували і навряд чи коли перестануть існувати. Якщо припустити, що з часом відімре держава, то однаково її функції буде виконувати якийсь орган — наприклад, ООН або Світова Академія Наук.

На поставлене запитання можна відповісти так: тому їх три, що класи є земним відображенням Святої Трійці. Трохи неспо­дівано, чи не так? Фізиків це пояснення, звичайно, не може за­довольнити. Тоді належить відповісти мовою науки: тому що простір тривимірний. А по суті — за винятком самої терміноло­гії — це та сама відповідь. Перипатетики, звідки бере свій початок християнство, троїстість природи (тріаду) поясню­вали троїстістю простору. Так само до цього питання ставиться й сучасна наука. Звідси висновок: досить одухотворити Всесвіт, тобто побачити його в ролі Суб’єкта, і тоді Свята Трійця перетвориться на об’єктивну реальність. При цьому, звичайно, мається на увазі не іконописне зображення Трійці.

Жити — значить постійно боротися з ґравітацією. Сучасна наука твердить, що ґравітація — властивість самого простору. Щоб ходити по землі, пересувати вантажі і т. д. , треба мати енерґію. Енерґію ми одержуємо від Сонця у хлібних злаках. Отже, клас хліборобів — витвір самої Природи. Він споконві­ку стоїть в основі земної цивілізації.

Але ми хочемо не лише ходити — ми прагнемо долати простір якнайскоріше. Без техніки це неможливо. Отже, промисловість — також конечна потреба Природи.

Якби в нас були тільки потяги й автомобілі, ми не опанували б третього виміру простору — висоти. І вже, звичайно, ніколи не вийшли б у Космос. Тому Природі потрібні не лише хлібороби і промислові робітники — їй потрібні Жюль Верн, Ціолковський, Корольов. Жюль Верн зобов’язаний написати роман «З гармати на Місяць», щоб навчити людину мріяти. Ціолковський мусить довести, що ця мрія не казка, а реальна можли­вість. Корольов побудує ракету, яка підійме в космос Гагаріна.

Та ось заковика: чи є доконечною потребою Природи Ста­лін, який закинув Корольова в тюремну шарашку, де гені­альний конструктор мусив від імені земного людства опану­вати третій вимір Всесвіту — космічну висоту? Відомо, що видатних конструкторів Сталін тримав у тюрмі, створивши там для них конструкторські бюро під особистим наглядом Берії.

Держава — це В + Г.

Тип В — Корольов.

Тип Г — Сталін.

Один з них — носій Логосу, другий — потворне втілення влади. Але Природа виділила для них один спільний мільярд. Або, простіше кажучи, одну хлібину — другої їм не дано. Той факт, що за державою в «Таблиці» числиться ніби дві частини річного продукту, — адміністративна умовність. У продуктах сільського господарства споживається одна частина, друга у вигляді грошей мандрує до промисловості.

Легко уявити, скільки Корольову було залишено від ста­лінського хліба — усього лише тюремну баланду. Тут насправді Святий Дух змушений пробиватися з-під сатанинського гніту.

Класів — три, мільярдів — п’ять. П’ять біблійних хлібин...

Правда це чи пуста вигадка Ф. Кене? Закон Природи чи умовна схема? Від відповіді на ці питання залежить наше ставлення до того «твору» К. Маркса, який він іменує «Економічною таблицею» Ф. Кене. Насправді варіант Маркса дуже далекий від авторського ориґіналу. Тільки те в ньому пра­вильне, що одиниць (хлібин) за хліборобством нараховується п’ять, і всі вони рівновеликі.

Але чому ж ми в оригіналі «Таблиці» знаходимо не п’ять, а лише чотири хлібини?

Ось вони:

а) 600 ліврів — постійний капітал хліборобства.

б) 600 ліврів — доход від землі, який фермери змушені сплатити власникам у вигляді ренти.

Таким чином 300 х 4 = 1200. Та ще якісь неясні 300 ліврів, які Ф. Кене називає «відсотками на первісні вклади хліборо­ба». Земля повертає їх разом із доходом, але ми чомусь їх ніде не бачимо. На них ніхто нічого не купує, вони в обігу не беруть участі.

Можна припустити, що вони знаходять собі місце в рядку: «відпродуковують чистих». Але за змістом самої «Таблиці» таке припущення навряд чи буде правильне: гроші, здобуті фермерами за продукти цього року, дадуть прибуток тільки в наступному господарському році — після збирання нового врожаю. У скрині гроші не ростуть — це відомо. Тому рядок «відпродуковують чистих» становить ніби рефрен на тему: один карбованець, вкладений у землю, дає карбованець прибутку. Адже, по суті, має бути так: не один карбованець прибутку, а півтора карбованця. І тільки в цьому разі спільний баланс «Таблиці» зійшовся б. Правда, повернення первісних вкладів не прибуток, це також треба мати на увазі.

«Таблиця» Ф. Кене побудована так, що кожен її рядок (від великого до малого і навпаки) повторює загальну закономір­ність — закономірність від найнижчого рядка до верхнього, де показаний річний доход — 600 ліврів. Заради того, щоб окре­ма клітина повторювала загальну закономірність, й існують рядки «відпродуковують чистих». При цьому треба мати на увазі: на наступний рік. Отже, в цих рядках ми не знаходимо того, що шукаємо.

Маркс дуже довго працював над п’ятою одиницею, намага­ючись з’ясувати, куди ж вона потрапляє. Потім, після трива­лих пошуків, які проходять через багато сторінок «Капіталу», він вирішив: безплідний клас купує на цей мільярд сировину у фермерів. Таким чином розшукувана величина, на його думку, потрапляє в промисловість.

Ставши на цьому рішенні, він сміливо вносить поправку в «Таблицю» Ф. Кене: неправильно, мовляв, що за промисловіс­тю не числиться жодної продуктивної одиниці, — їх дві.

Він чомусь нарахував 7 продуктивних одиниць у «Таблиці» (див. його схему), а Ф. Кене твердить, що їх тільки 5. Чия ж правда? Невже автор «Економічної таблиці» не навчився раху­вати до 7? Важко в це повірити — тут криється щось інше.

А криється от що: Маркс підносить до абсолюту грошові знаки, а Ф. Кене простежує фізіологію суспільства. Звичайно, промислові робітники не отримували хліба від власників — вони отримували тільки гроші. Хліб на ці гроші вони куплять у фермера. Правий бік «Таблиці» починається сумою 300 лів­рів, отриманою від власників, до яких належить і король. Дер­жава відкриває рух вартості — у цьому її головний обов’язок.

Далі ця сума в процесі обміну з хліборобством дробиться на 150 ліврів, 75 ліврів і т. д. — аж до 1 лівра і 5 су. Одначе треба пам’ятати: це все ті самі 300 ліврів, отриманих від держави. Це загальний бюджет промисловості. Коли взяти й скласти весь правий стовпець — дістанемо 600 ліврів. Але так робити не можна! На жаль, саме так вчинив Маркс.

[600 ліврів, які держава спрямувала рівними частинами у хлібо­робство і промисловість, протягом року лишаються тією самою сумою (по 300 ліврів), бо ні обмін товарами, ні праця в промисло­вості загального прибутку держави не збільшують. Це легко про­стежити: з 300 ліврів безплідний клас скеровує 150 ліврів у хлі­боробство, купуючи їжу й сировину. Але рівно стільки ж повер­тається від хліборобів, що купують промислові товари. Отже, кожний з цих класів лишається при своїх. Доречно поставити таке запитання: чому навіть ті, хто не знає фізіократів, щорічно складають новий бюджет? Якби прибуток визначався не хліборобством, а промисловістю, щорічний бюджет був би не обов’язковий. Тут ясно видно той факт, що абсолютний доход ми отримуємо тільки від нового врожаю. Не слід забувати також про те, що базою розрахунків у міжнародній торгівлі є міжнародний урожай. «Таблиця» Ф. Кене описує ґлобальні законо­мірності. При цьому скоріше закономірності продукції, ніж обігу.].

Коротше кажучи, промисловість від хліборобства отримує одну частину річного продукту, а не дві, як думає Маркс. Протягом року ця частина споживається повністю: бо ж це хліб, молоко, м’ясо. Сюди входить і сировина, яку Маркс виділяє в самостійну одиницю, наприклад, шкіра і вовна. Тобто все те, що продукує земля.

Отже, промисловість постійного капіталу не має — от у чому справа! Верстати й приміщення — це взагалі не капітал. Або принаймні відносний капітал, але не абсолютний. Зі ска­заного раніше це має бути ясно. Капітал є те, що продукує додаткову вартість. А що її здатне продукувати тільки хлібо­робство, то весь капітал зосереджений у лівій частині «Таблиці». З’їдений хліб — це не капітал. Перероблена вовна нія­кого приросту не дає. Вона може дати комусь приріст грошей, але й самі гроші не капітал. Отже, за промисловістю ніяких продуктивних одиниць не числиться. Правда на боці Ф. Кене, а не Маркса. Маркс купив сировину у фермерів на гроші, яких у безплідного класу ніколи не було.

У такому разі куди ж зникає п’ята одиниця? Чому Ф. Кене про неї згадує, а в самій «Таблиці» ми її не бачимо?

Просимо читача запам’ятати таке: книжка ця пишеться заради того, щоб відшукати цю таємничу одиницю, бо саме вона й є енерґією проґресу.

Ми вже сказали: 600 ліврів (дві одиниці) — це постійний капітал хліборобства, його відібрати неможливо. Але те, що Ф. Кене називає відсотками на первісні вклади хлібороба, ві­дібрати можна. Земля їх поверне, але звідси ще не випливає, що вони дістаються хліборобові, а не комусь іншому.

Що таке первісні вклади хлібороба? Ці вклади могли роби­ти діди або навіть прадіди наших прадідів. Вони намагалися поліпшити структуру ґрунту і робили це в міру можливості. Нарешті, ці вклади можна приписати самій Природі, коли мова про нові землі. У нащадків можливість поліпшити землю відбирається разом з відсотками на первісні вклади. Земля при цьому виснажується, держава існує за рахунок предків, а також за рахунок нащадків, яких вона позбавляє найпотрібнішого — шматка хліба.

Так завжди поводилася феодальна держава, яку змальовує Ф. Кене в своїй «Таблиці». Саме тому вона була зруйнована бур­жуазною революцією. Цьому сприяв своїм ученням Ф. Кене, хоч за політичними переконаннями він залишився монархістом.

Кене не міг не бачити, що відсотки на первісні вклади відходять від хліборобства. Одначе його бажання (і його вчен­ня) полягало в тому, що в хліборобстві мусить лишатися 3/5 річного продукту, а не 2/5. Він заявляв про це ясно, з вели­кою письменницькою майстерністю. Але коли й хто з власть імущих прислухався до голосу Розуму?

У «Таблиці» ми не бачимо, як і де входить до обігу п’ята одиниця. Маркс «відкриває» те, чого немає. Робить він це не без наміру, про що поговоримо далі. Що ж до батька фізичної економії, то він ніби залишає вільні клітини, які можна за­повнити і так, і інакше. Коли в хліборобстві маємо не тільки постійний капітал (2/5 річного продукту), але й відсотки на первісні вклади (1/5) — держава багатіє, народ живе в достат­ку, у всіх сферах суспільного життя спостерігається проґрес. Чому? Тому що існує капітал — тільки так він виникає, не інакше. Ось чому в першій частині я стверджував, що ніяка інша економічна формація, крім капіталістичної, абсолютного додаткового продукту виробляти не може. За допомогою витискання енерґії з людських м’язів можна деякий час про­дукувати відносний додатковий продукт — будувати канали, видобувати золото, випускати трактори. Одначе родючість землі таким способом збільшити не можна — навпаки, земля дедалі більше виснажується, загрожуючи народові загальним голодом. А абсолютний додатковий продукт — тільки продукт сільського господарства! Проґресивна економічна формація чи реґресивна — це ясно з того, скільки вона продукує хліба. Природа сама підбиває підсумок нашої господарської діяль­ності. Вона великий суддя, нам лишається тільки вислухати її вирок. Ніякі ідеологічні спекуляції у цій справі не допомо­жуть. Сказано: легше верблюдові пролізти крізь вушко голки, ніж грішникові потрапити в царство небесне. І це правда.

Саме тому, що в «Таблиці» лишаються незаповнені кліти­ни, ми не знаходимо в ній 1/5 річного продукту — ця величина випадає з обігу. Видно, й Ф. Кене не було цілком ясно, куди її належить віднести. У прибуток — не можна: цим було б узаконене пограбування землі державою.

Ми можемо припустити таке: 1/5 річного продукту лиша­ється в хліборобстві в натуральному вигляді. Необхідний запас зерна на випадок неврожаю. Такі запаси дійсно існу­вали. Одначе вони не збільшувалися, а тільки оновлювалися. І все ж незаперечним лишається головне: ця одиниця мусить лишатися в хліборобстві! За її рахунок збільшується поголів’я худоби, а разом з тим зростає кількість органічних добрив.

Коротше кажучи, селяни дадуть собі раду, що робити з надлишками продовольства. Одначе ми зобов’язані чітко уявити, що надлишки повинні діставатися хліборобові, а не комусь іншому. Тільки тоді можливий проґрес!..

На закінчення кілька слів про волюнтаристські тенденції Ф. Кене. Ніхто з нас не безгрішний. Одначе буває гріх і гріх. Волюнтаризм Ф. Кене міститься в словах «за вирахуванням податків». Річ у тому, що Ф. Кене пропонував збирати податки тільки з власників землі — тобто з поміщиків і короля. Сенс у цьому був чималий: коли прибуток від землі спочатку потрап­ляє до них, а потім уже розпливається по всьому суспільству, то тут-таки, на місці, і належить робити всі податкові операції. Одначе разом з теоретичним сенсом було в цьому проекті не­мало наївної простодушності. Що фактично мусить статися? Ось що: поміщики й король збільшили б орендну платню, та й годі. Таким чином у хліборобстві, як і раніше, лишався б постійний капітал, а 1/5, якої ми шукаємо, забиралася б у вигляді податків на прибуток від землі. Тому даний проект ніколи не був здійснений. До цієї поради Ф. Кене, висловленої в «Таблиці», належить поставитися критично.

Ніяка тоталітарна держава не лишає хліборобові більше, ніж вимагає цього постійний капітал. Отже, ніяка тоталітарна держава нездатна продукувати абсолютний додатковий про­дукт й абсолютну додаткову вартість — енерґію проґресу. Вона з усією неминучістю лишається реґресивною. Усвідом­люють це можновладці чи не усвідомлюють — наслідок один: загибель держави, голод, ріки крові. Але все ж, коли правителі це усвідомлюють, можливий безкровний вихід — як це, на­приклад, мало місце в 1861 році, коли царська Росія, скасу­вавши кріпацтво, стала на шлях капіталістичного розвитку.

Природі байдуже, хто відбирає від продуцента надлишки продовольства — малочисельні феодали чи багаточисельна бюрократія, яка в загальній масі живе не ліпше від робітників і хліборобів. Кінцевий результат той самий: п’ята одиниця, яка повинна лишатися в хліборобстві, потрапляє туди, де новою енерґією вона збагачуватися не може.

Уявімо собі таке. В автомашині є акумулятор і є ґенератор. Це відомо кожному. Якщо непомітно для нас відключається ґенератор, можна їхати на самому акумуляторі. Але настане час, коли ми витратимо всю нагромаджену в акумуляторі енерґію — і тоді машина зупиниться.

Це навіть не порівняння, а той самий процес: ґрунт — сонячний акумулятор, держава — водій, хліборобство — ґенератор енерґії. Коли держава рік у рік відбирає від хлібороба надлишки продовольства, то тим самим вона відключає ґенератор — усі ми їдемо на акумуляторі, який не заряджається. З цього прикладу має бути зрозумілим, що нас чекає попере­ду. Але куди ми вийдемо з нашої машини, коли не лишиться землі під ногами? Хто нас забезпечить новою землею?

Так, за свідченням Ф. Кене, загинула Римська імперія. Так гинули всі попередні цивілізації. Ось чому виникає думка, що ці великі закони природи були відомі стародавнім філософам і знайшли свій вияв у релігійній символіці (наприклад, п’ять хлібин Ісуса Христа).

Сьогодні в нашій країні можна говорити про те, що ми наближаємося до економічної рівності: за деякими винят­ками, міський чиновник у нас навіть менше забезпечений, ніж робітник чи колгоспний механізатор. Виняток становлять люди, які посідають високі державні чи партійні посади. Але загалом навіть їхній заробіток не перевищує заробітку американського інженера чи будівельного робітника. Щодо заробіт­ку американського лікаря, то він недосяжний навіть для чле­нів Політбюро. Коли враховувати нечисленність цієї верхньої категорії, то дійсно можна говорити про досягнення якогось суспільного ідеалу. Але який оманливий цей ідеал! Людина, яка не орієнтується в економічних законах, бачить лише зов­нішній бік дійсності. Через це багато радянських людей задо­волені своїм становищем. І все ж у народі шумує глухе не­вдоволення: щось не так! Справді: доки у нашій країні буде проблемою хліб, молоко, м’ясо? Бо ж ніде в розвинених краї­нах це вже з давніх-давен не проблема! Коротше кажучи, ми почали помічати, що мотор працює з перебоями — в акуму­ляторі лишилося мало енерґії...

Західні критики помиляються, коли роблять наголос на класовій нерівності в нашій країні: заперечуючи марксизм, вони, по суті, сприймають ті критерії оцінок, які становлять сутність цього вчення. Критерії ці можна без вагання назвати буржуазними у повному розумінні цього слова.

На жаль, діагноз нашої хвороби набагато гірший: класової нерівності в нас немає, зате рівність досягається такою ціною, що весь народ разом прямує до катастрофи.

За феодалізму було ясно, кого скидати. Наш соціалізм, який виріс з надр феодалізму, такої ясності не має: феодал начебто перетворився на тисячі дрібних чиновників. По суті, кожний третій у нас чиновник. Кого ж скидати — самих себе? Лишається один вихід: взявши за керівництво закони при­роди, організовано перебудувати економічне життя суспільст­ва. «Капіталізм, який буває за комунізму», — ось що має стати метою перебудови.

Сьогодні наші керівники нібито почали розуміти фізіокра­тів: у сільське господарство поспіхом перекидаються вели­чезні суми державних грошей. Але ж це лише гроші, а не надлишки продовольства — тобто не енерґія! Грошей ніхто не їсть — ні люди, ні корови, ні коні. Селянин (коли таке бува­ло?) змушений їхати до міста, щоб купити там кілька бухан­ців хліба, випеченого з американської пшениці. А пшениця купується за золото, нафту, газ — тобто ми проїдаємо те, що належить не нам, а нашим нащадкам. Проїдаємо майбутнє. Невже й до цього можна звикнути?!

Ні, все це поки що дуже далеке від справжнього розуміння законів природи. Наша економіка тільки тоді повернеться в їхнє первісне річище, коли держава взагалі відмовиться від обов’язку годувати народ: хай народ сам себе годує. Не треба про нього дбати — він зуміє сам подбати про себе. Як він це буде робити — йому відомо ліпше, ніж державі. У держави по­винна бути інша турбота: стежити за тим, щоб ніхто не утиску­вав хліборобів. Вони повинні вільно розпоряджатися надлиш­ками продовольства. Заради цього й існує держава. Але ніяк не заради того, щоб перебирати на себе обов’язки годувальника.

На жаль, наша держава до цього часу робить те, що вона робила за часів воєнного комунізму. Неп відкинуто як щось тимчасове, перехідне. І в цьому наша корінна економічна помилка!

У нас є міцна керівна сила — Комуністична партія. Вона не раз доводила, що здатна повести народ на великі подвиги. Так, наприклад, було за часів війни. Та лихо в тому, що норми воєнного часу, коли дискусії були недоречними, закріпилися в партійному житті на довгі часи. Коли так буде тривати, тоді нас може врятувати тільки чудо. Або взагалі ніщо не врятує.

Але ж хочеться вірити, що ніхто з нас не є ворогом власних дітей та онуків. Саме тому є надія, що Розум переможе. Акумулятор ще не до кінця вичерпаний. Нам треба зупинитися й подумати, що робити далі. Одначе тут не під­ходить приказка: ліпше пізно, ніж ніколи. Коли буде занадто пізно — ми підемо на брухт!..

Наш народ звик жити за формулою, яку висміяв В. Маяковський: «Нам думати нема чого — хай думають вожді». Але земля в нас одна — і для вождів, і для рядових громадян. До того ж діти вождів не обов’язково будуть вождями, навіть навпаки: деякі з них сьогодні стали широко відомими дисидентами. Ось чому заборона думки, заборона вільного слова — це найтяжчий злочин перед землею, перед людьми, перед сучасним і майбутнім людства.
Підробка на підробці

У «Капіталі» Маркса ми знаходимо «Таблицю», спотворе­ну до невпізнання. Важко зрозуміти, за яким правом К. Маркс творить свій власний варіант «Таблиці», навіть натяком не згадуючи про це.

Мушу зізнатися: я спочатку поставився з повним довір’ям до варіанту К. Маркса, припускаючи, що він нічим не відріз­няється від ориґіналу. Тільки з допомогою А. Д. Сахарова й В. Ф. Турчина утямив, що з цим варіантом щось негаразд. Ми багато часу витратили на пошуки в ньому фізичного сенсу, але його так і не вдалося знайти. У мене на той час було власне «відкриття». Я бачив помилки «Таблиці», але приписував їх самому Ф. Кене. І лише тоді, коли порівняв варіант К. Маркса з ориґіналом, мені стало зрозуміло, що справа тут не в Кене. Щодо мого «відкриття», то його негайно довелося поховати. Сумно було, але що вдієш? Воно відіграло лише ту роль, що допомогло мені глибше зрозуміти закономірності «Таблиці».

Що впадає в око з першого погляду? Те, що у варіанті Маркса взагалі немає капіталу, тобто немає продукування чистого продукту. Усе в цій схемі обертається по колу: продукування, обіг, відтворення. Але відтворюється не більше, ніж споживається. Отже, мова йде не про продукування в тому зна­ченні, як розуміли її фізіократи, а про продукування в розумінні К. Маркса: нічого до людської праці природа не додає — праця продукує працю, та й годі. Ґрунт, Сонце ніякої додаткової енерґії продукувати не можуть: що є в наших м’язах, те й наше. Висновок: рента — це перетворена на продукти хлібо­робства праця, яка потім перетворюється на гроші. Звідси бере початок публіцистична пристрасть, яка так грізно гримить у «Маніфесті».

І знову доводиться запитувати себе: невже це лише помилка? Та ні, не може бути! Маркс же визнає природний приріст живої речовини. Якщо визнається приріст, то як можна не визнавати, що земля не машина? Машина, пере­робивши 10 кг металу, повертає стільки ж кілограмів виробів за вирахуванням відходів. Але в хліборобстві все по-іншому: одне зерно пшениці здатне повернути 30 зерен. З цього виходить: перепускаючи багатства нації (а вони завжди тільки енерґія!) через хліборобство, ми дістаємо приріст націо­нальних багатств. Не замкнене коло, а прогрес!

Досить побіжно глянути на «Таблицю» в її авторському варіанті — і ми неозброєним оком побачимо, що вона відріз­няється від мертвої схеми К. Маркса: вона показує процес приросту багатства, який відбувається в хліборобстві.

«Таблиця» Ф. Кене — справжнє дерево життя, що шумує живим віттям під живим Сонцем. Схема К. Маркса* — те саме дерево, але його зростання штучно припинене. На нього ніби впала величезна кам’яна брила, зігнувши його стовбур. Тепер його гілля росте вниз — воно скоро зростеться з корінням. Якби це було можливе, соки продовжували б рухатися в замкненому колі, і тоді ми мали б вічний двигун. Але вічним двигуном є тільки сам Всесвіт — і ніщо, окремо взяте в ньому. Отже, дерево життя, зображене К. Марксом, приречене на загибель. Воно нізвідки не отримує притоку енерґії, по суті, воно відрізане від Сонця, від Всесвіту...

Повернімося до ориґіналу. Простежуючи рух вартості знизу вгору, ми бачимо, як з 1 су твориться 2 су і т. д. , аж до тих 600 ліврів, які творять річний прибуток.

Ось ми кинули зерно в землю. Воно може зійти або заги­нути — залежно від умов. Тому вкинуте зерно не має вартос­ті — це наші витрати.

Коли зерно зійшло, воно відразу ж починає продукувати вартість. Спочатку вона дуже мала, як і сама прорість. Згоду­вавши ранню прорість худобі, ми, звичайно, щось там одержимо — молоко, м’ясо, вовну, шкіру. Одначе в цьому разі вартість буде виражена не в ліврах, а тільки в су. Природно, що ми не виправдаємо витрат. Та коли ми дочекаємося повної зрілості злаків — дістанемо річний доход. Земля не тільки виправдає витрати, а й принесе нам нову вартість — додатко­ву. Або чистий продукт, як каже Ф. Кене.

[Коли Маркс пише, що безплідний клас купує сировину у фер­мерів, — це правда. Одначе неправда, що вартість сировини вихо­дить за межі тих 300 ліврів, які безплідний клас отримає від власників. У ці 300 ліврів входять усі продукти землі. Кене це окремо зауважує написом над лівою частиною «Таблиці»: «Про­дукти сільського господарства»].

Усе це просто і ясно. І головне: досить виїхати за місто, щоб дістати підтвердження теорії Ф. Кене в неозорих масштабах. Здавалося б, немає ніякої можливості її перекрутити.

Тепер повернімося до варіанту К. Маркса. Чи бачимо ми тут процес приросту? Про нього немає й згадки.

Маркс уяснив тільки рівність величин, які беруть участь у «Таблиці»: те, що в Кене становить 300 ліврів, у К. Маркса становить 1 мільярд. Цю надзвичайно важливу якість «Таб­лиці» він схопив правильно, хоч і не ставить перед собою питання: чому це так?

Я не вважаю, що моя відповідь на це питання є повною, — я просто вірю, що земне людство, передаючи цей закон з одного століття в друге, помилятися не могло. Формула ця перевірена на трагічному досвіді наших предків, які пере­творили родючі землі на пустелі. Предки вірили, що вони продовжують власне життя в нащадках, — і тому зробили все можливе, щоб передати нам грізне попередження: обереж­но — смертельно!

Містика Числа — насправді не містика, а закон природи. У всіх вимірах простору (а їх три) ми витрачаємо стільки енерґії, скільки споживаємо. Не більше й не менше. Простір сам породжує рівність величин, які ми спостерігаємо в «Таблиці». Безплідний клас не може випродукувати більше вартості, ніж одержує від фермерів, і в цьому вся справа.

Словом, це є велика кібернетика самого Всесвіту, яку Ф. Кене називає природним порядком. Земна куля виступає в ролі магнітного барабана, а ми, люди, тільки елементарні частинки, які мають суворо визначені канали руху. Історична доля народів вирішується за принципом: або — або.

Марксові здається непотрібним і позбавленим смислу процес приросту. Зрештою, не здається: завдання саме в тому й полягає, щоб прибрати приріст. Він сам пояснив, для чого це потрібно: «Потрібне заперечення абсолютної земельної ренти».

Коли це не містифікація — тоді що ж? Як назвати цю не­мислиму підробку? Адже Маркс ніде не зауважує, що перед на­ми його власний варіант «Таблиці». Тут до такої міри потопта­не авторське право, що немає слів для найменування цього акту.

Підробка здійснюється саме так, як ми її зображували: на театральному схилянні перед геніальністю Ф. Кене. К. Маркс пише, що Ф. Кене вдалося охопити відтворення «...в одній «Таблиці», яка фактично складається лише з п’яти ліній, що зв’язують шість вихідних пунктів чи пунктів повернення. Ця спроба... була у найвищій мірі геніальною ідеєю, незаперечно найгеніальнішою з усіх, які взагалі висунула до цього часу політична економія». (До речі, ми вже з’ясували, що в «Таблиці» немає п’ятої лінії, п’яту приписав сам Маркс не­існуючою купівлею сировини за неіснуючі гроші).

Тут Маркс стає на коліна не перед Кене, а перед самим собою, тобто перед власною підробкою! У Маркса ніщо не росте. Це ясно як з самої «Таблиці» в його варіанті, так і з його опису. Він описує зовсім не те, що відбувається в Кене й у живій реальності, він описує фальшиву схему, якою під­мінює «Економічну таблицю» Ф. Кене. Підробка маскується словесним феєрверком, який він влаштовує во ім’я Отця, але без Святого Духа, тобто без духу і змісту самого оригіналу: і дух, і зміст знищуються возвеличенням «заслуг», які насправді є вадою. Але читач вірить: такий він і є, цей Франсуа Кене. Читачеві навіть не спаде на думку, що Маркс пристосував його «Таблицю» для власного вжитку: пристосував, щоб знищити! Й одночасно утвердити власні ідеї.*

Збиваючись, кидаючи це заняття і беручись за нього знову, К. Маркс описує зовнішню видимість «Таблиці». Далі обігу він у цих описах не йде, та й не може піти: тоді йому довелося б говорити про справжнє продукування й відтворення, а саме цю якість «Таблиці» він прагне затуманити.

Складається враження: Маркс розраховує на те, що фізіо­кратів забули — вони давно переможені англійською політ­економією. Але обійти їх повною мовчанкою не можна, адже Маркс робить огляд історії політекономії в цілому, «кожному воздаючи за його заслугами».

Лишається одне: препарувати фізіократів таким чином, щоб вони працювали на «Капітал». Після цього можна й не шкодувати похвал: якщо такий геніальний той, чиї помилки ти викриваєш, що ж мають думати про тебе самого?..

Проте вчення Ф. Кене (воістину сонячне!) в інтерпретації К. Маркса втрачає свою геніальну простоту, перетворюючись на щось викопне: зовсім чуже для сучасників і нащадків, воно робиться мертвим.

Та ось Маркс якось упорався з цим завданням. Що ж він робить далі? Він показує, що всі одиниці в “Таблиці” Ф. Кене рівною мірою продуктивні. Це так. У цьому його цілковита правда. Але у Ф. Кене цих одиниць тільки п’ять, і всі вони числяться за хліборобством. За такого стану речей безплідний клас дійсно лишається безплідним, тобто промисловість нічого не продукує, крім форми. Справжню вартість (а не вартість позірну) продукує тільки земля. Якщо загине ґрунт – неминуче загинуть і гроші, які він щорічно творить. Безплідний клас без хліборобства не диспонує ніякою вартістю.

І тут Маркс вчиняє другу підробку: приписує безплідному класові 2 мільярди. Він їх знаходить не у Ф. Кене – там їх немає! – а в своїй власній схемі, яку видає за “Таблицю” самого Ф. Кене.

Ні, ви подумайте, до чого дійшло: Маркс нагороджує сус­пільство двома неіснуючими мільярдами! Коли повернутися до ориґіналу, це буде 600 ліврів. Ще один річний доход, якого Ф. Кене в своєму власному творі чомусь «не зауважив». Оце дописка — подвоєння доходу за рахунок нуля!

Так Маркс, блискавично кинувши дві кісточки на рахів­ниці, розправляється з теорією Ф. Кене: мовляв, неправда, що безплідний клас не має ніякої вартості — у нього є 2 мільярди. При цьому додає: це випливає з самої «Таблиці»...37

Небагато зовсім небагато потрібно К. Марксові, щоб ви­правдати захоплення влади арміями пролетарів, які потім бу­дуть перетворені на те, на що їх перетворив Сталін, скорис­тавшись «відкриттями» велемудрого автора «Капіталу». І коли припустити, що Вознесенському дійсно вдалося все це розко­пати (о-о, це діло нелегке!), що ж лишалося робити Сталінові? Він скористався тією порадою, яку на всі випадки життя дав Ф. Енґельс: розстрілюй не замислюючись, це цілком морально.

Так формується ця «наука» — вся вона тримається на тому, що фізіократів поховали й забули. І ще на тому, що людям властиво вірити: ніякі закони природи над суспільством не мають влади. Людина — це звучить гордо! Вона — вінець природи й її господар. Слова голосні, гучні, а які їхні на­слідки? Про це розповів О. Солженіцин.

Ми повинні глибоко замислитися над тим фактом, який щойно розглянули: уся додаткова вартість, яку розглядає К. Маркс у «Капіталі», звичайна приписка! Її немає й ніколи не було. Зосередьтеся на «Таблиці» Ф. Кене в оригіналі. Ви­явивши математичні знання першокласника (він же вміє рахувати до 7), ви самі упевнитеся в цьому.

Отже, «Капітал» — твір міфічний, він не має жодної форми реальності. Але який моторошний міф!..

Мені важко повірити в те, що я бачу на власні очі. Адже за такі приписки належить судити. А тут відбувається протилежне: судить і розстрілює той, хто вчинив злочин. Що ж ти єси, марксизме?! Адже у К. Маркса це не проста при­писка — за нею стоїть цілий світогляд. Виявляється, і його, світогляд, можна виробляти (так у нас і кажуть!) на двійці, яка вписана в «Таблицю» зовсім довільно — без найменшого обґрунтування. І, звичайно, всупереч волі її автора, бо ж це робилося через сто років після Кене.

Зміст «Таблиці» Ф. Кене саме в тому й полягає, що в ній обертається п’ять продуктивних одиниць (300х5 = 1500), а не сім, тобто безплідний клас не має жодної продуктивної одиниці. Ось чому цей клас так і називається — безплідний.

Коли не говорити про приписку, то в принципі можна повестися так, як повівся Маркс: замінити гроші в «Таблиці» Ф. Кене абстрактними одиницями. Можна тому, що всі оди­ниці в ній дійсно рівновеликі. Чи це су, ліври або долари — не має значення. Важливо лише те, що це є енерґія, яка починає свій рух від пророслого зерна до врожаю в коморі. Хай Ф. Кене ще не усвідомлює, що це енерґія Сонця, — на його думку, це лише продукт самої землі, що має здатність помножувати багатство. С. Подолинський потім істотно доповнив Ф. Кене. Одначе динаміка «Економічної таблиці» від цього не зміниться, «Таблиця» лише дістане нову прив’язку. Вона тепер не лише відбиток продуктивних сил землі — вона робиться дзеркалом Космосу, його земним екраном, на якому розвивається сонячне дійство, її значення зростає — зростає незмірно — одначе ми не можемо нічого в ній змінити. Вона має тільки одного автора — другого ніколи не буде, бо «Таб­лиця» Ф. Кене реконструкції не потребує. А коли й треба в ній щось уточнити, то лише роль незаповнених клітин, в яких містяться відсотки на первісні вклади хлібороба. Технічно це здійснити не важко, але як важко домогтися, щоб ці відсотки завжди і всюди лишалися в руках хлібороба!..

Треба пам’ятати таке: замінюючи гроші в «Таблиці» абст­рактними одиницями (як це робить Маркс), ми не відбиваємо процесу в цілому, а беремо його кінцевий результат — річний продукт. Піддаючи його аналізу, ми простежуємо, який він здійснює рух в суспільному організмі. Саме в тому й полягає перша підробка Маркса, що він про це не згадує і не повідом­ляє. Коментатори називають підробку «деякими скорочен­нями». Скромно сказано!38

При такій згадці (вона вкрай потрібна) ми маємо право відобразити рух річного продукту в абстрактних мільярдах, чи навіть у безрозмірних одиницях, бо гроші, по суті, безрозмір­ні. Тому що гроші безрозмірні, вони робляться загальною мірою всіх видів енерґії, якими володіє суспільство.

Проте це буде не сама «Таблиця» — так само, як кошик, наповнений яблуками, не є деревом, а елеватор не є полем.

Обумовивши це, ми дістаємо право перейти до аналізу річного продукту. 1500 ліврів розпадаються на п’ять рівних частин по 300 ліврів. Якби за безплідним класом справді можна було визнати те, чим «винагороджує» його К. Маркс, тоді сукупний річний продукт мав би становити 2100 ліврів.

Але справа не в загальній сумі грошей — вона може бути якою завгодно. Справа в кількості складових частин річного продукту в їхньому безрозмірному вигляді: скільки їх — 5 чи 7?

Припустимо, все, що виробила промисловість Франції, про­дали Америці. Звідти привезли хліб, м’ясо, масло. Тоді, зви­чайно, додасться 2 одиниці — у Франції їх виявиться не 5, а 7. Та, по-перше, мова йде не про таке «виробництво», а про ви­робництво як явище природи взагалі, тобто про виробництво у ґлобальних масштабах. А по-друге, навряд чи щось подібне можливе. Тільки Англія і Японія, що не мають достатньої кіль­кості землі, обмінюють свої промислові вироби на продукти сільського господарства не в себе вдома, а за кордоном. Але хіба це усуває закон природи? Тут треба просто враховувати вихід тих самих економічних процесів на міжнародну арену.

Можна припустити, що Ф. Кене помилився — він же люди­на, а не Бог, — але в такому разі К. Маркс зобов’язаний був не просто приписати дві одиниці, а включити їх у процес і пока­зати, звідки вони з’являються, як беруть участь в обігу і відтворенні. Нічого цього немає! Є механічна приписка — без пояснень, без спроб ввести приписане в загальний рух вартості.

Отже, доводиться відкинути те, чого немає. Само собою зрозуміло, що цією дією ми відкидаємо «Капітал» у цілому, бо ж він (за винятком останньої сторінки) має в «субстанції» грубу підробку. Ця підробка й робиться для Маркса «суспіль­ною субстанцією»!

Можливо, формули К. Маркса відповідають зовнішній видимості явищ, тобто з бухгалтерського погляду справед­ливі. Існують верстати, фабричні приміщення, сировина, лю­ди, що на верстатах працюють. Коротше кажучи, існує промисловість (безплідний клас). Віконце каси годує людину, бо ж тут у простягнену руку робітника чи інженера касир вкладає те, заради чого людина працює, — гроші. Але в тому й полягає завдання справжньої науки, щоб відповісти на ко­рінне питання: що таке гроші? Яка їхня субстанція?..

Коли замість відповіді на це питання ми знаходимо підроб­ку, то робимо висновки про ту «науку», яку створив К. Маркс. Він бачить капітал там, де його немає і не може бути: у промисловості. Але раніше треба дійти до того, щоб один цвях з самого себе міг народити бодай 2—3 цвяхи, а тоді вже говорити про промисловий капітал. Поки цього немає — немає й промислового капіталу, бо промисловість не проду­кує живого, зростаючого.

У першій частині я говорив: незважаючи на помилки, Маркс заслуговує на пошану. Заслуговує саме тому, що набрався мужності переглянути свою теорію: написав останню сторінку «Капіталу», поставився схвально до ідеї С. Подолинського.

Що ж, якоюсь мірою це міняє справу: кожен грішник, який покаявся, заслуговує на пошану. Але ось питання: чи всі земні грішники заслуговують на це?..




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   33

Схожі:

Микола Руденко iconСпеціаліст вищої категорії, учитель української мови та літератури Микола Руденко

Микола Руденко icon2014 руденко валентина Іванівна
Руденко валентина Іванівна – вчитель методист світової літератури, спеціаліст вищої категорії, стаж 34 роки
Микола Руденко icon2015 рік Руденко Валентина Іванівна
Руденко Валентина Іванівна, учитель світової літератури Водянської сзш широківського району
Микола Руденко iconРуденко валентина Іванівна
Руденко валентина Іванівна – вчитель методист зарубіжної літератури, спеціаліст вищої категорії, стаж 30 років
Микола Руденко iconМединська О. В. – головний бібліограф Галицької ЦБ. Відповідальна за випуск: Сорочинська-Городецька І. В
Микола Руденко : письменник, філософ, правозахисник[Текст] : біобібліографічний нарис: до 95-річчя від дня народження Миколи Руденка...
Микола Руденко iconПрокопенко Андрій IV курс II група Микола Хвильовий
Тростяниці (тепер Сумщина) в сім’ї вчителів народився Микола Григорович Фітільов
Микола Руденко iconРуденко Валентина Іванівна, учитель зарубіжної літератури Водянської сзш широківського району. Зарубіжна література у 7 класі. Опитувальник книга
Руденко Валентина Іванівна, учитель зарубіжної літератури Водянської сзш широківського району
Микола Руденко iconМикола Вінграновський Микола Степанович Вінграновський народився
Микола Степанович Вінграновський народився в селі Первомайському Миколаївської області
Микола Руденко icon120 років від дня народження Миколи Григоровича Хвильового
Микола Хвильовий (справжнє прізвище Микола Григорович Фітільов) (13 грудня 1893 – 13 травня 1933) — український прозаїк, поет, публіцист,...
Микола Руденко iconМикола І павлович (25. 06. 1796 18. 02. 1855)
Олександр прийняв зречення брата, але не зрадив його розголосу. Після смерті імператора Олександра І великий князь Микола Павлович...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка