Микола Руденко



Сторінка24/33
Дата конвертації11.04.2017
Розмір7.64 Mb.
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   33

Четверта п’ятирічка:


а) вкладено в народне господарство 710 млрд. крб. (2);

б) інші видатки 1155 млрд. крб. (3).



П’ята п’ятирічка:


а) вкладено в народне господарство 988 млрд. крб. (2);

б) інші видатки 1523 млрд. крб. (3).

Незважаючи на деякі коливання, це співвідношення збері­гається й далі як визначальна закономірність нашого бюджету.

Зате друга довоєнна п’ятирічка (1933-1937) демонструє інші економічні відношення:

а) вкладено в народне господарство 184 млрд. крб. (2);

б) інші видатки 186 млрд. крб. (2).

Чи треба пояснювати, чому тут трійка перетворилася на двійку? Тому що люди не з’їли хліба, який для них призна­чений самою природою. Він був насильно відібраний. Вилу­чено не тільки надлишки, а й навіть те, що було потрібне для прохарчування. Потім цей хліб відправили за кордон, а звідти завезли машини, щоб почати індустріалізацію країни. Які це спричинило страхіття, добре відомо.

Мені здається, ці приклади дуже яскраво підтверджують основні закономірності «Економічної таблиці»: річний про­дукт завжди складається з п’яти рівних частин. Так його розподіляє сама природа — від нашої волі тут ніщо не зале­жить. Менше двох частин ми не можемо лишити народному господарству — це наше коріння, воно вимагає своєї двійки і неухильно її одержує. Одначе трійка може бути використана по-різному. Саме про це й повинна йти мова.

Слід зауважити: бюджет охоплює не всі сторони економіч­ного життя. Справжнє призначення статей нам взагалі невідо­ме. І все ж ми бачимо: закономірність зберігається. Мабуть, тут ця закономірність проходить через якусь призму і схоплюється нами в дзеркалі. Але тим дивовижніша сама «Таблиця»!

Загалом тільки наш бюджет і може бути для неї підтверд­женцям: бюджети капіталістичних країн ще менше відби­вають господарське життя суспільства — вони мають інше призначення. У нашому бюджеті допомагають підтвердити «Таблицю» вади тоталітарної системи — її прагнення осяг­нути неосяжне.

Слід визнати: у співвідношеннях частин сукупного продук­ту є таїнство природи. Людям важко уявити, що природа так імперативно втручається в економіку: вона загинає людські пальці саме так, як під час молитви вчили їх загинати діди і прадіди наші. Мабуть, ясно, про що я кажу. Докладніше ми поговоримо про це в наступному розділі, де спробуємо пока­зати історичну спорідненість між економією і релігією. А тут нам доведеться прийняти це як закон природи — найбільшу з усіх формул людства. І тому, що даний закон природи дійсно існує, спроба К. Маркса приписати зайву двійку до «Таблиці» Ф. Кене не лише легковажна авантюра, а й най­тяжчий з усіх злочинів, які будь-коли вчинено в науці. Бо ж саме від цієї приписки виникли неймовірні трагедії нашого народу. Як же ми можемо пропустити її в майбутнє? Усьому живому властиво турбуватися про нащадків, а ми ж люди!..

Математики, фізики, кібернетики можуть знайти багато ці­кавого для себе в тих закономірностях, на яких твердо, з вели­кою вірогідністю ґрунтується «Економічна таблиця» Ф. Кене.

Вдумаймося в цей дивовижний факт: багато тисяч еконо­містів працюють над укладанням державного бюджету. Обго­ворюються, виправляються, доповнюються всі його статті. Потім збирається Верховна Рада. Бюджет знову обговорю­ється, вносяться поправки. І коли все це доходить кінця — раптом виявляється, що ніхто нічого не робив: усе за людей зробила природа! Підраховано, скориґовано і підбито за­гальний підсумок, який за даного економічного ладу інакшим не може бути.

Постає питання: навіщо ж утримувати величезний апарат, коли плануємо не ми — планують закони природи, які ми спростувати неспроможні?.. Звідси простий висновок: уряди взагалі не повинні керувати економікою — нею керує Природа.

Ось що таке на практиці «Таблиця» Ф. Кене. Нічого диво­вижнішого від цього закону природи людський розум ніколи не спостерігав. Це найвеличніше з усіх явищ, що їх люди мають вивчати й обговорювати. Організуюча, скеровуюча Сила, яку ми помилково приписуємо урядам. А вона вища, незмірно вища від них!..

Продовжимо розмову про 1/5 сукупного продукту — ту його частину, яка здатна перетворитися на велике добро або породити численні нещастя.

Нещастя падають на суспільство тоді, коли абсолютна зе­мельна рента не стає енерґією проґресу — на ній розростається дармоїдська армія уповноважених, штовхачів, всіляких канце­ляристів, а також стражів «безпеки», небезпечнішого від яких немає нічого в світі. Сюди належать і реґулярні війська, до яких ми відчуваємо пошану, — кожному з нас доводилося побувати в цій школі мужності. Але міра, число, кількість!..

Хоч би й що ми думали про зовнішню небезпеку, проти якої створюються багатомільйонні армії, нам треба пам’ятати: існує небезпека страшніша — виснаження землі, голод. Ленін мав рацію: не реґулярна армія рятує батьківщину в роки воєнних випробувань — її рятує озброєний народ. Це ми знаємо з Вітчизняної. Тому ленінська програма партії в будівництві збройних сил орієнтувалася на територіальні частини.

Тепер, коли нам відомі економічні константи, ми легко можемо підрахувати, яких невідшкодовних втрат зазнала наша земля внаслідок хибно скерованого економічного проце­су. Починаючи з 1930 року, ми щороку відбирали в неї таку кількість енерґії, яка своєю вартістю дорівнює 1/5 щорічного продукту. Це сьогодні визнала сама партія, тож сумніватися не доводиться. Коли до цього додати вивітрювання й вими­вання органічних речовин, то не помилковим буде твердження, що енерґії цієї вистачило б на те, щоб закип’ятити Чорне море. Воістину космічна величина!

Чи довго ми зможемо так господарювати? Що залишимо нащадкам?..

Щоб зрозуміти, чим загрожує людству економічна теорія К. Маркса, досить невеликої нотатки в одному з науково-популярних журналів41.

Ось ця нотатка.

Материки втрачають ґрунт. За спостереженнями авст­рійського геолога Герберта Франца, материки катастрофічно втрачають ґрунт. Вітер і вода зносять щорічно з Європи в моря й океани 840 мільйонів тонн ґрунту, а з Африки 21 мільярд тонн! Усі материки нашої планети втрачають щорічно близько 2 сантиметрів ґрунтового покриву. Причина цього явища — вирубування лісів й інше втручання людини в природу”.

Простіше кажучи, причина цього явища — праця. І що ж — збагачує вона людство чи збіднює? Видно, тут коментарі зайві.

Якщо врахувати, що за найсприятливіших умов 1 см родю­чого шару наростає за 1500 років, то, виходить, сучасники щорічно знищують 3000 років загальнолюдського майбутньо­го. Ось чого нам коштує теорія трудової вартості! І коли навіть у цій гіркій арифметиці є деякі перебільшення, то загалом вона не грішить проти істини.

Звичайно, цей процес цілком припинити неможливо. Одначе ми знаємо: американські, канадські, західноєвропей­ські фермери рік у рік нарощують урожайність. Цього не можна домогтися, не поліпшуючи структури ґрунту. Голланд­ські фермери роблять родючим навіть відвойоване в моря дно. Отже, існує також зворотний процес — нарощування родючості ґрунту. Звичайно, це робить Капітал!..

Якби наша країна, маючи 1/4 орних земель планети, зуміла здійснити поворот до проґресу, цивілізація була б урятована. Ось що криється в глибинах нашої суперечки про Маркса й фізіократів.

Необхідності економічної реформи в нашій країні сьогодні ніхто не заперечує. Незрозуміло тільки найголовніше: яким чином вона має здійснюватися і до яких меж її можна до­вести? Деякі керівники, говорячи про реформу, мають на меті якісь дрібні подачки і незначні поступки, які, по суті, нічого не міняють. Але таку «реформу» ми взагалі не будемо обго­ворювати. Мова йде про справжню реформу, а не іграшкову.

У полі мого зору перебувають основні закономірності — конкретні рішення мають бути опрацьовані фахівцями. Одначе деякі зауваження, що випливають з самої суті економічних процесів, хотілося б висловити.

Хибне вже те, що перші спроби здійснити економічну реформу стосувалися головним чином промислових підпри­ємств. Не звідси треба починати — реформу належить почи­нати з сільського господарства! Вона повинна бути дійсно реформою — повною, безкомпромісною, з усіма наслідками, що з цього випливають:

1) вільний ринок для продуктів сільського господарства;

2) вільний вихід з колгоспу на ділянки, які за справед­ливим жеребкуванням видаються кожному, хто захоче пере­йти на індивідуальне господарювання;

3) при виході з колгоспу кожен має отримати свою частку спільних багатств;

4) землі має бути повернена її споконвічна вартість.

Слідом за цим мають бути виведені з державного сектора всі підприємства, які тією чи іншою мірою пов’язані з сіль­ськогосподарським виробництвом: млини, пекарні, магазини, ресторани, їдальні.

Це, в свою чергу, зумовить виведення з державного сектора заводів сільськогосподарських машин, мінеральних добрив і т. ін.

Словом, весь господарський комплекс, зайнятий продукуван­ням їжі, у першу чергу повинен вийти за межі державної моно­полії. Це мають бути цілковито вільні, незалежні кооперативи, де влада держави виявляється тільки в тому, що відповідні органи (суд, прокуратура) стежать за дотриманням закону.

Те саме має статися в легкій промисловості. У сфері обслу­говування, як і в сільському господарстві, може бути залу­чений приватний капітал.

Немає потреби все це описувати докладно — багато можна запозичити з практики югославських і польських комуністів. Я намагаюся визначити напрямок процесу, і тільки.

Важка індустрія довше за інші галузі може перебувати в руках держави — у цьому не буде особливої небезпеки, бо енерґія проґресу продукується в тій сфері, яка виводиться з державного сектора в першу чергу. Але потім і важкому машинобудуванню має бути надана господарська незалеж­ність. Інакше ми не зійдемося зі світовим капіталом.

Звичайно, безробіття нам не обминути — це найгрізніше явище, яким неминуче супроводитиметься економічна рефор­ма. Але при згаданій послідовності безробіття не буде над­мірним. У кожному разі, воно не вийде з-під контролю дер­жави. І навпаки — коли почати реформу з підприємств важкої індустрії, безробіття затопить нас і в країні почнеться хаос. До того ж така реформа нічого не дасть для нагромадження при­бутків: хоч скільки б ми нових машин продукували, без реформи в сільському господарстві наші багатства не збільшаться ні на гріш. Навпаки: ми будемо прямувати до всенародного зубожіння.

Сьогодні безробіття нам не таке страшне, як років через 10—15: наші природні ресурси (нафта, газ та інша сировина) мають великий попит у всьому світі. Це дасть можливість надавати потрібну допомогу безробітним. А що з нами буде завтра, коли ці джерела почнуть помітно виснажуватися? Який світ ми залишимо нашим дітям? На що вони будуть спиратися, щоб виправити помилки своїх пихатих батьків?..

Ця думка повинна зменшити страх, з яким ми підходимо до необхідності економічної реформи. Немає в нас права на страх, якщо ми не хочемо, щоб нас проклинали нащадки.

Партія винна в тому, що ленінський неп був розтоптаний Сталіном, — це треба визнати беззастережно! Хрущов це вже визнав. Вона ж, партія, і зобов’язана вивести наш народ із смертельної пастки. Це на її сумлінні. З особистого досвіду знаю, що в її лавах є чимало чесних, самовідданих людей. Тут уся справа в тому, чи прийдуть до керівництва антисталінські сили, які сьогодні пригноблені, або ж їм назавжди закритий шлях до вищих партійних посад. Але в довговічність ста­лінських методів керівництва я не вірю. Те, що визріло в людських душах, силою придушити не можна. Країна потре­бує глибоких демократичних перетворень. Сьогодні це ясно не тільки дисидентам, а й багатьом членам партії. Коли ж біля цієї справи заходиться сам народ, не уникнути великої крові. Не дай нам, Боже, цього!..

Але, очевидно, все має розпочатися з відкритих дискусій. Тільки те, що явно підбурює громадян до насильства і крива­вого хаосу, повинно підлягати обмеженню. Ніяку критику партії й урядових органів не можна засуджувати і пересліду­вати — це природне право громадян належить поважати і захищати радянськими законами. На жаль, сьогодні відбу­вається протилежне: критиків бюрократичного режиму оголо­шують ворогами. Але ж сам Ленін у програмі партії визначив наш державний режим як бюрократичний.

Споріднення фізичної економії і релігії

Досвід показує, що в умовах однопартійної системи бюро­кратія здатна перетворитися на жорстоку, безпринципну кас­ту, для якої байдужі ідеї, закони природи і навіть майбутнє наших дітей. У неї єдине прагнення — за всіляку ціну утримати владу. Для неї радянське тільки те, що вона сама оголошує «радянським». Ось чому однопартійна система врешті-решт повинна бути замінена демократичним плюра­лізмом.

У першій частині я вже згадував: Біблія не заважала Ньютонові й Ейнштейнові, але чомусь дуже заважала Марк­сові. Чому?.. Чи не криється тут якась духовна таємниця, яка заходить набагато глибше, ніж може здаватися на перший погляд? Адже Марксові так і не вдалося пробитися до мате­ріалізму — від об’єктивного ідеалізму Геґеля він прийшов до суб’єктивного ідеалізму свого власного зразка.

Питання це мене так захопило, що мої попередні варіанти, обговорювані на квартирі академіка А. Д. Сахарова, по суті, були присвячені цій темі. Помилка полягала в тому, що я намагався недобрий міф «Капіталу» викрити за допомогою добрих міфів, тобто релігійних. Науковий бік питання, здава­лося мені, такий очевидний, що про нього, власне, не варто багато говорити.

Не знаю, чи вдалося мені в цій книжці зрозуміло викласти те, що раніше, мені здавалося, не вимагає особливих доказів. Кому ж неясно, що земля не машина? Адже це навіть нудно доводити. Кожен колгоспник доведе це краще від мене...

На жаль, саме це вимагає доказів, бо теорія Маркса в тому й полягає, що землю (ґрунт, гумус) за її продуктивними якос­тями не тільки можна, а й треба урівнювати з машиною. Коли немає такого рішення — немає й теорії К. Маркса.

Можливо, «Економічна таблиця» Ф. Кене ще не стала ак­сіомою — вона потребує дальшої перевірки й нових доказів. Одначе перевірки потребує також теорія відносності А. Ейн­штейна. А втім, логічна стрункість ейнштейнівської теорії, її внутрішня несуперечність переконують нас у тому, що вона в своїх основних постулатах справедлива.

«Економічна таблиця» (а вона, власне, і є науковим апара­том теорії фізіократів) за двісті з гаком років дістала такі підтвердження, які намагаються заперечити тільки люди, що не хочуть розлучитися з особистою владою.

Ось прості й самозрозумілі підтвердження «Таблиці». Там, де перемагає теорія К. Маркса, негайно зазнає занепаду сіль­ське господарство. Доки земля, що містить у собі енерґію минулих віків, продовжує якось годувати, безплідний клас (промисловість) може спромогтися на значний розвиток. Але промисловість сама собою не веде до збагачення. Завжди збагачує тільки земля, а вона виснажується до такої міри, що народові не вистачає хліба. Як же народ може впоратися з цим лихом? Адже це нісенітниця, що можна, мовляв, під­вищити родючість ґрунту за допомогою праці як такої: родю­чість ґрунту — це надзвичайно складний енерґетичний процес самої природи. Людина може в нього втрутитися — це прав­да! — але не стільки фізичною працею, скільки розумною організацією суспільства; такою організацією, за якої особиста свобода кожного громадянина вшанована більше, ніж псевдо­наукові догми.

Щоб урятувати землю, треба перш за все припинити її пограбування. Припиняє виснаження землі тільки капітал, бо ж він — це процес збагачення землі сонячною енерґією.

Яких ще треба доказів, крім цих? Невже нових мільйонів загиблих з голоду?

Я переконаний, що «Таблиця» Ф. Кене така ж значуща, як теорія відносності, і навіть незмірно значиміша: у «Таблиці» ми самі виявляємося тими елементарними частинками, які рухаються суворо окресленими каналами. І коли ці окреслен­ня правильні (а вони правильні!), то людство не має права повторювати помилки, які занадто дорого коштували нашому народові, — такі помилки є свідченням згубного невігластва. За нашого освіченого віку це, очевидно, найтяжче звинува­чення. Тому треба витягнути «Таблицю» з вікового похован­ня, зробивши її доступною для розуміння найширших кіл читачів.

Я не певен, що це завдання виконав, — занадто вже важка справа! Крім того, ще багато треба зробити, щоб «Таблиця» набрала не тільки фізичного, а й духовного значення.

Ф. Кене про це говорив досить просто: духовне значення «Таблиці» належить шукати в Біблії. Так, саме так він і говорив! Це ще один приклад коли перед нами справжній учений, а не містифікатор, що уявив себе Богом, тоді Біблія не заважає: вона робиться духовною підпорою наукового пошуку.

Автор «Таблиці» був глибоко віруючою людиною. Досить нагадати про його розходження з Дідро: Кене вийшов зі скла­ду співробітників Енциклопедії тому, що був непримиренним противником матеріалізму.

І тут усе стає з ніг на голову. Чи навпаки: з голови на ноги. Перед нами той випадок, коли сутність явища затемнюється твердою пропискою за певною адресою. Тому нам тепер належить з’ясувати саму цю адресу.

Мені здається, що в даному разі все визначається таким питанням: про який матеріалізм іде мова? 3 сучасних позицій учення К. Тімірязева цілком матеріалістичне. Воно ж доводить, що тіло наше, як і вся біосфера в цілому, — це сонячне світло, перетворене на білкові клітини. Теорія відносності приводить нас до висновку, що не тільки органічна, а й кожна речовина врешті-решт може розглядатися як законсервоване світло. Звичайно ми кажемо: законсервована енерґія. Помил­ки тут немає, але з онтологічного погляду це визначення мені здається неточним: енерґія — процес, а не субстанція. У суб­станції ми бачимо тільки світло. Воно ніби пригальмовується, консервується якимись силами, які нам ще недостатньо зро­зумілі. Кількість роботи (енерґія), яку закладає природа в цю консервацію, визначена відомою формулою Ейнштейна.

Отже, матерія і речовина — поняття далеко не тотожні. В. І. Ленін у своїй книжці «Матеріалізм і емпіріокритицизм» визначає речовину (масу) лише як відносний стан матерії. Це уточнення я вважаю надзвичайно важливим і справедливим. На жаль, наші філософи не роблять з нього потрібних висновків.

За часів Дідро під матерією розуміли тільки речовину, а не щось інше. Зрештою, так це було й за часів Ф. Енґельса. Такий матеріалізм, природно, не міг задовольнити Ф. Кене, бо ж він бачив, що закономірності його «Таблиці» з речовинно-вульґарного матеріалізму вивести неможливо.

Тепер запитаємо себе: а чи матеріалізм це взагалі? Коли я називаю матерією те, що бачать мої очі й відчувають мої пальці (річ, предмет), то хіба тут мова йде про матерію? Та ні ж бо! Це лише зовнішня форма її існування. Загальмоване світло (поле) набуває форми і робиться предметом. Одначе сам предмет існує тільки для рецепторів моїх відчуттів — існує лише як форма. Природа ще до нашого народження запрограмувала рецептори наших відчуттів на дану сферу, тобто на певну густину. Ми ж намагаємося з цієї якості наших рецепторів вивести щось об’єктивне. Але ж для Все­світу (тобто для самої матерії) густина поля (світла) є щось похідне, вторинне. Наші рецептори схоплюють це вторинне, створюючи для нас ілюзію об’єктивної реальності. Насправді світ речей творить сам суб’єкт — у даному разі сама людина. Він твориться тільки в її свідомості завдяки якостям рецеп­торів. Чи точніше: завдяки тій програмі, яку заклала в них природа.

Матеріалісти-речівники типу Дідро (та й типу Енґельса) цей погляд називають суб’єктивним ідеалізмом. Усе ж на­впаки! Форма не є матерією — вона є образом, ідеєю. Той, хто, виходячи з якості наших рецепторів, намагається під­мінити матерію образом, формою, і є суб’єктивний ідеаліст у повному розумінні.

Це зовсім не схоластична суперечка: ми ясно бачимо, що теорія Маркса дістала визнання тільки тому, що гносеологія переплутала суб’єктивний ідеалізм з матеріалізмом. Маркс наділяє світ, суспільство, економічні процеси тією характе­ристикою, яка дозріла в його голові, але дуже далека від об’єктивної реальності.

Зате релігійний Ф. Кене створив воістину матеріалістичну теорію додаткової вартості. Як же це зрозуміти? Чому це стало можливим?

Мені здається, справа ось у чому. Об’єктивний ідеалізм (на відміну від суб’єктивного) і метафізичний (онтологічний) ма­теріалізм розглядають світ з боку субстанції, тобто з боку всеосяжного Суб’єкта, якого можна ототожнювати із Всесві­том. Далі можна гадати, хто він є, цей Суб’єкт, — матерія, дух чи те й інше. При цьому враховується, що ми бачимо лише форму, тобто образ, ідею. Рецептори відчуттів створила при­рода на те, щоб дух наш дістав адресу (прив’язку до світової безмежності). Адже саму безмежність бачити не можна! «Бачити» безмежність — значить нічого не бачити...

Об’єктивний ідеалізм і метафізичний матеріалізм не запе­речують обмежені істини суб’єктивного ідеалізму — вони включають їх у себе як елементи пізнання. Повна картина припускає синтез двох поглядів: від суб’єкта пізнання (люди­ни) до Суб’єкта Творення (Всесвіту) і в зворотному поряд­ку — від Суб’єкта Творення до суб’єкта, який пізнає.

Але чи кожний з нас доростає до цього синтезу? Шлях гно­сеологічний (від суб’єкта, який пізнає) набагато легший. Лихо в тому, що він занадто часто зупиняється на формі, не підво­дячи до Субстанції. Шлях онтологічний (від Суб’єкта Творен­ня) вимагає особливого обдарування і великого філософського досвіду. У цьому разі людина повинна думкою піднестися до Бога, щоб з висот емпірею оглядати земну дійсність.

Ф. Кене це вдалося, К. Марксові — ні. Але саме ті люди, яким це не вдається, завжди дуже радикальні, їхній радика­лізм виростає на обмеженості й егоїзмі. Ось чому те, що насправді є лише суб’єктивним ідеалізмом, було оголошене єдино можливою формою діалектичного, а також історичного матеріалізму.

Бухгалтерія Маркса в основному коректна — якщо не говорити про явну підробку, яку він учиняє при описі «Таблиці» Ф Кене. Але саме ця підробка (приписка безплід­ному класові двох неіснуючих одиниць) дає підставу Марксові перетворити бухгалтерію на видимість економії як науки. Так самісінько він підміняє матерію (Субстанцію) її зовнішньою видимістю — формою, речовиною.

Сьогодні метафізичний матеріалізм не надто відрізняється від об’єктивного ідеалізму. Ми можемо сперечатися лише з такого приводу: що первісне — сонячний промінь чи дух, що летить у ньому? Вчені сформулюють це по-інакшому: світло чи інформація? Так сьогодні розглядається біосфера в цілому. Само собою зрозуміло, що інформація є Логос, Знання, Ідея і т. ін. Однак ми бачимо: те й інше приходить до нас разом. Тоді навіщо суперечка? Що дає ця суперечка?..

Одначе з суб’єктивними ідеалістами (особливо тоді, коли вони вважають себе матеріалістами) дійти згоди набагато важче. Для них істина тільки те, що можна побачити, пома­цати, розбити молотком. Або обстріляти, розстріляти...

Ті суб’єктивні ідеалісти, які не називають себе матеріаліс­тами, твердять: цей стіл існує тому, що я його бачу; не буде мене — і стола не буде. Матеріаліст-речівник заперечує: неправда, стіл лишається на своєму місці і по моїй смерті. При цьому обидва вони вірять, що вправляються у філософії, а не товчуть воду в схоластичній ступі.

Перший погляд недостатній, хоч і містить у собі філо­софський елемент. Такий Фіхте. Його треба не заперечувати, а включити в платонізм як складову частину загального. Другий погляд — той самий суб’єктивний ідеалізм, одначе він себе ще не усвідомив — ніби щойно виліз з ведмежої шкури. Йому ще вчитися та вчитися. Але ось лихо: саме цей вид суб’єктивного ідеалізму переміг там, де ідеалізмові взагалі немає місця, — в економії, яка через це з фізичної пере­творилася на політичну.

І тут ми наражаємося на історичний парадокс: виявляється, релігії всього світу були засновані саме матеріалістами. Мова йде, звичайно, про метафізичний матеріалізм. Тобто про такий матеріалізм, який ми спостерігаємо в «Економічній таблиці» Ф. Кене. А це ж і є саме матеріалізм, чого не можна сказати про теорію К. Маркса.

Зрештою, це має бути ясно з основоположної формули Піфагора: тіло Бога — світло. Істина — дух Його. Звідси: Бог є Природа, Природа є Бог. Платон також піфагорієць. Одначе він зосередив увагу на рухові й природі ідей, що не заперечує матерію як таку. А що більшість релігій беруть свій початок у піфагорійстві, то виходить, усі вони у своїй сутності пантеїстичні.

Що ж нам дає додаток до «матеріалізму» К. Маркса й Ф. Енґельса у вигляді епітета: діалектичний? Діалектику виробили ідеалісти. Бог і диявол — уже діалектика. Тим часом саме цей додаток надзвичайно беззастережно навертає нас до тієї форми суб’єктивного ідеалізму, яка стоїть десь на рівні ідеології диких народів. Зрештою, навіть вони прочували, що видимість — ще не істина, а лише ілюзія.

Одначе повернімося до більш суттєвого предмета розмови. Запитаймо себе: що таке п’ять хлібин Ісуса Христа? Чи не вони стали для Ф. Кене тією константою, на якій він вибуду­вав свою «Таблицю»? Адже її сутність саме в тому й полягає, що суспільство харчується за рахунок п’яти хлібин, тобто п’яти рівновеликих частин річного продукту.

Твердження це, звичайно, може здатися ризикованим. Але я в цьому разі не претендую на сувору науковість — я просто розмовляю з небом, землею і зірками. А ще до християн були вавілоняни, які взагалі лічбу починали від п’яти42.

Зрештою, немає народу, який не освячував би це Число. Хрест, про значення якого в найстислішій формі ми говорили у першій частині, завжди доповнювали п’ятикутною зіркою. Вони виступали як щось єдине. Саме звідси з’явилася седмиця: дві схрещені одиниці (в єгиптян дві стріли) існують окремо від пентаграми, ніби виростаючи з неї. Але зовсім не так, як робить це Маркс, приписуючи дві одиниці до «Таблиці» Ф. Кене. Вони існують у «Таблиці», одначе існують не у вигляді продуктивних одиниць, одержаних від Сонця, вони існують як знаряддя праці, як справа рук людських. Нарешті, вони існують як форма цивілізації. Чи навіть як сама цивілізація. Але це не основа — не пентаграма! — а похідне від неї.

У нашій країні в пошані схрещення серпа і молота — чудовий образ! Схрещення це виростає з глибин пентагра­ми — саме так це й відбувається насправді. Ось чому проти­ставлення серпа і молота церковному хресту — це знову ж таки боротьба тільки за символи, а не за сутність. А саме ж так і будується антирелігійна пропаґанда, котра сьогодні за своєю суттю бюрократична, як і багато чого іншого.

На описаних вище закономірностях будували свою симво­ліку піфагорійці. Але так само робили й масони, які залишили помітний слід у нашій історії, їх у повному розумінні можна назвати піфагорійцями.

Звичайно, це вже не наука — це релігія. Але де пролягає межа між одним і другим?..

Коли виходити з переконання, буцімто наука є те, що під­тверджується лабораторним дослідом, тоді базою науки слід визнати формули Ньютона й Ейнштейна.

Гаразд, не заперечую. Але в цих формулах є не тільки числа — є фізичні розмірності. А що вони таке? Наприклад, що таке секунда?..

І тут ми заходимо в безвихідь, з якої вибратися неможливо. Найточніша відповідь полягає в тому, що це 30 км земної орбіти: Земля проходить цей відтинок шляху за одну секунду.

Негайно постає нове питання: а що таке сантиметр, метр, кілометр?..

Формальну відповідь дати не важко. А по суті?..

Не будемо ж ми абсолютизувати ці поняття, як робить це Маркс з різними видами вартостей. Нам сьогодні навіть не­зрозуміло, за яким правом він це робить. А він же робить це тому, що політекономія була наукою наук. Сьогодні наукою наук стала фізика. Але чи не помиляємося ми в цій кон’юнктурі?..

Тож скажімо так: на ці питання поки що немає відповіді. Існують надзвичайно переконливі наслідки, термоядерна реакція відбувається! А що це таке в своїй глибинній сутнос­ті — ніхто не знає. І багато хто вірить, що можна про це не думати.

Але з фізичною економією так не виходить — у неї природа інша: ця наука має в собі щось синтетичне. Вона вивчає людину в каналах руху, які створені самою природою, — як ядерні фізики вивчають рух елементарних частинок. І ось ми знаходимо щось таке, що міститься на грані всіх відомих наук — фізики, хімії, економії. Список можна продовжити, бо жодній із сучасних наук це не суперечить. Мова йде про старокитайську релігійно-філософську книжку, яка назива­ється «Книга Великої Таємниці». Ось рядки з неї:

Якщо Єдине Світло стоїть над усім розвитком,

То все суще знаходить тілесність через нього.

Світи й країни, царства й доми

В троїстій розгорнутості знаходять звершення.

У рахунок часів відбиваються роки,

І сотні злаків у добрий час достигають43.

Чи можемо ми сказати, що Майєр був перший, хто зрозу­мів природу фотосинтезу? Виявляється, всі народи-сонцепо­клонники знали цю Таємницю. Більше того, є підстави при­пускати, що їм були відомі такі таємниці природи, до яких наша наука ще навіть не наблизилася.

Те, на чому я хочу зупинитися далі, можна розглядати як гіпотезу, здогад чи якось інакше. Суть не в цьому, а в тому, що, на моє глибоке переконання, стародавнім народам були відомі таємниці ґравітації. Принаймні вони були відомі їм такою мірою, якою ці знання потрібні, щоб зберегти життя на земній кулі.

Давайте міркувати так: на Землі схрещуються в герці со­нячне світло і ґравітація. Схрещуються так, як серп і молот, тобто хліборобство і промисловість.

Сонце дарує нам енерґію, щоб ми могли рухатися, тобто жити. Уся ця енерґія витрачається на щогодинну, щохвилин­ну боротьбу з силами тяжіння: саме з цієї боротьби і скла­дається все наше життя. Необхідність цієї боротьби породила автомобілі, літаки, ракети.

Ми вже говорили про природу кочового тваринництва, яке існує за рахунок диких трав. Повторимо дещо зі сказаного. Трави відрізняються від злаків тим, що не мають колосся з зерном. Якби не було злаків, не було б сучасних міст. Коли врахувати досвід Монголії, то на кожного жителя потрібно не менше десяти голів худоби, щоб прохарчуватися. Корова і кінь виростають не за один рік. Ця умова викликає потребу мати величезну кількість худоби.

Чи можна уявити планетарну отару, яка нараховує сорок мільярдів голів? А саме таку кількість худоби потрібно, щоб прохарчувати сучасне людство за рахунок пасовищ. Але де взяти стільки пасовищ? І де жити самим людям при такій кількості худоби?..

Ось чому мені здається, що американські фермери не помиляються: видно, в середньому, незважаючи на відхи­лення, злаки дійсно несуть 60% харчових одиниць у зерні і 40% у соломі.

Тепер пригадаймо: хліборобство потребує дві одиниці з п’яти у вигляді постійного капіталу, тобто щорічних авансів, які земля повертає. За кількістю одиниць на це вистачає соломи. Одначе ніякої додаткової енерґії при цьому немає: що отримано, те й з’їдено. Простіше кажучи, за рахунок соломи, як і за рахунок трави, може існувати тільки один клас. Його чисельність множитися також не може, коли немає вільних земель. Коротше кажучи, є серп, але немає молота.

Усі наші енерґетичні видатки — наслідок тяжіння, його поглинальних властивостей. Ми ніби відкупляємося від ґравітації, віддаючи їй дві одиниці з п’яти. Це доконечне жертвоприношення. Три одиниці — наш прибуток, рента. (Очевидно, читач пам’ятає наші пошуки п’ятої одиниці, з якої твориться енерґія проґресу.). Завдяки їй виникають міста, в яких знаходять собі роботу і їжу ще два класи — промисло­вість і держава. Це і є «троїста розгорнутість».

Хай пробачить мені читач вимушені повторення: я боюся, що неясно пишу, — і тому мушу повторювати те, що вважаю вкрай важливим.

Стародавній світ зараховував ґравітацію до сил Пітьми. І це цілком справедливо: нічна пітьма поглинає світло, яке вільно летить у просторі; ґравітація поглинає світло, зв’язане у фотосинтезі. Усе вугілля, нафта і хліб — це Світло, затри­мане Землею в живій речовині. У сучасній науці це погли­нання називається ентропією. В основі ентропії лежить ґраві­тація — стародавня Пітьма, яка в «Книзі Великої Таємниці» виражається двійкою. Тобто саме так, як у народному госпо­дарстві виражаються видатки, бо це вони і є:

Світло й Пітьма стоять поруч,

Як два і три.

То як же в цій стародавній формулі не побачити те саме знання, на якому побудована «Таблиця» Ф. Кене? Це ж і є її справжня динаміка!..

Далі. Злаки, які «в добрий час достигають», несуть у собі те, що народжує енерґію проґресу:

Світло покладає п’ять благословень,

Вони ж стосуються сходження догори.

П’ять хлібин, п’ять благословень. Хіба це не те саме?.. Коли в суспільстві перемагає Сила, а не Розум, тоді третій клас (держава) не задовольняється одиницею річного продукту — з’їдає все, що може з’їсти. При цьому з п’ятьох хлібин виго­товляється шість. Виникає бризантна система, в якій шість потоків (потреб) треба задовольнити п’ятьма каналами — шостого не виготовила сама природа. Шість потоків тому, що дві хлібини — це постійний капітал (солома), а три хлібини (зерно) доводиться ділити на чотирьох претендентів. Один із цих претендентів явно зайвий — тисячоликий бюрократ. Що з цього виходить на практиці, ми знаємо: бюрократ сам вишукує «зайвих», відправляючи їх за колючий дріт або в землю. При цьому «зайвими» виявляються такі люди, як ака­демік М. І. Вавилов — директор Інституту генетики АН СРСР, який загинув з голоду на табірній баланді в січні 1943 року.

«Книга Великої Таємниці» про це оповідає з філософічним спокоєм:

Пітьма ховає в собі шість крайнощів,

Вони ж належать до сходження вниз.



(У варіанті «Таблиці» К. Маркса — це, як він пише, «шість вихідних пунктів повернення».).

Мені здається, цих рядків досить, щоб за ними відтворити «Економічну таблицю». Цілком можливо, що вона саме так і виникла: Ф. Кене схилявся перед старокитайською філосо­фією і багато про неї думав.

Природа надзвичайно ощадна: з усіх можливих рішень вона обирає найпростіше. У неї є для цього ціла вічність — вистачає часу, щоб відкинути зайвину. Тому верхня частина біосфери (цивілізація) отримала від природи набагато більше, ніж інші частини: вона отримала злаки. У зерні й соломі природа відбила потреби і можливості суспільства, які випливають із протиборства двох сил: Світла, що несе життя, і ґравітації (Пітьми), що виступає в ролі протидіючого суб’єкта (Сатана — Протидіючий).

Це породжує ще один історичний парадокс: цілком може статися, що найнасущніші проблеми, пов’язані з глибинною природою ґравітації, належать до фізичної економії і релігії. Думаю, що це природно: адже саме їм вдається пере­ступити через геоцентричні властивості фізичних формул, за­снованих на земних розмірностях. Вдається тому, що релігія і фізична економія користуються безрозмірними величина­ми, які у своїй сутності є піфагорійським Числом. Саме Чис­ло звільняє нас від геоцентризму, вводячи нашу думку в глибини Субстанції, яка не має і не може мати ніяких розмір­ностей.

Шестирукий Бог Зла, Шестилапий Звір (666) — усе це люди несли через тисячоліття, щоб потім знати, які небезпеки їх чекають попереду.

«Нікому не можна буде ні купувати, ні продавати, крім того, хто має це накреслення, чи ім’я звіра, чи число імені його.

Тут мудрість є. Хто має розум, той вирахує число звіра: бо це число людське. Число його шістсот шістдесят шість».

Так описані шість крайностей (у Маркса: «шість пунктів повернення») в Апокаліпсисі. Хіба це не те саме, про що говорить «Книга Великої Таємниці»? І хіба це не політеконо­мія? Ех, як ми її вивчили! Пора б нам відпочити від цієї гіркої науки... Я не маю наміру перетворювати Біблію й інші релі­гійні джерела на посібники з економії. Навпаки: істини еко­номії як науки повинні знайти духовну прив’язку до великих істин релігії. До цього закликав нас Ф. Кене. Бог — Той, що творить Світ, — був, є й буде єдиним Суб’єктом усякої про­дукції, бо ж Він продукує Вічне Життя.

Ґравітація — це інструмент Природи, за допомогою якого вона, Природа, кристалізує, ліпить, творить і знищує все, що не пройшло через космічний «техконтроль». Будемо споді­ватися, що земна цивілізація таки пройде крізь вушко гол­ки — безжальних законів природи. І пройде наш народ!..

Щоб побачити Шестирукого Бога Зла (він же й Шестилапий Звір), належить повернутися до того варіанту «Еконо­мічної таблиці», яким устаткував свій масивний твір К. Маркс. Уважно вивчивши його варіант, ми зрозуміємо: це і є 666.

Ні, це не плід хворої уяви. Наша філософія пишається тим, що Ф. Енґельс розшифрував це число як Римську імперію, її економічний уклад44. На цьому й будується антирелігійна пропаґанда. Мовляв, ніякого «звіра з безодні» немає — є історичний матеріалізм, є економіка та її закони...

Що ж, Енґельс розшифрував 666 цілком правильно, хоч він і не розумів, як виникають в економіці «шість крайностей».

Енґельса можна доповнити висновком Ф. Кене: Римська імперія загинула саме тому, що її економіка існувала за раху­нок пограбування ґрунту. І ще точніше: тому що хліборобство діставало 2/5 річного продукту, а не 3/5. Залиште йому 3/5 – і Шестилапий Звір буде переможений! Але залишити треба так, щоб хлібороби самі розпоряджалися продуктами Землі й Сонця. Зрештою, по-інакшому це зробити взагалі не можна. При спробі зробити це по-інакшому хлібороб дістане тільки розцяцьковані папірці, що звуться грошима, а продукти землі, як і раніше, опиняться в інших сферах.

Планета агонізує: знищуючи родючість ґрунту, кожного року ми скорочуємо термін існування нашої цивілізації на 3000 років. Задумайся над цим, громадянине Землі! Відбу­вається це головним чином за рахунок тих країн, в яких уже переміг марксизм чи активно пропаґується.

Не міфічний образ, не поетична метафора, а достеменна реальність: «Таблиця» Ф. Кене у варіанті К. Маркса – це і є «звір з безодні». І на цій основі стоїть його «Капітал»!..

До речі сказати, Достоєвський в «Ідіоті» розшифровує «звіра з безодні» як паровий двигун. А це ж і правильно: безплідний клас існує за рахунок підземної енерґії — вугілля, нафти, газу. Але промисловість робиться звіром тільки в умовах тоталітарного режиму, ось у чому справа!..

Тому кожний житель земної кулі повинен вивчити «Таб­лицю» Ф. Кене: тільки вона може врятувати нашу циві­лізацію від неминучої загибелі. Спорідненість між фізич­ною економією і релігією мені здається повною: вони рідні сестри.
1974-1975. Київ.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   33

Схожі:

Микола Руденко iconСпеціаліст вищої категорії, учитель української мови та літератури Микола Руденко

Микола Руденко icon2014 руденко валентина Іванівна
Руденко валентина Іванівна – вчитель методист світової літератури, спеціаліст вищої категорії, стаж 34 роки
Микола Руденко icon2015 рік Руденко Валентина Іванівна
Руденко Валентина Іванівна, учитель світової літератури Водянської сзш широківського району
Микола Руденко iconРуденко валентина Іванівна
Руденко валентина Іванівна – вчитель методист зарубіжної літератури, спеціаліст вищої категорії, стаж 30 років
Микола Руденко iconМединська О. В. – головний бібліограф Галицької ЦБ. Відповідальна за випуск: Сорочинська-Городецька І. В
Микола Руденко : письменник, філософ, правозахисник[Текст] : біобібліографічний нарис: до 95-річчя від дня народження Миколи Руденка...
Микола Руденко iconПрокопенко Андрій IV курс II група Микола Хвильовий
Тростяниці (тепер Сумщина) в сім’ї вчителів народився Микола Григорович Фітільов
Микола Руденко iconРуденко Валентина Іванівна, учитель зарубіжної літератури Водянської сзш широківського району. Зарубіжна література у 7 класі. Опитувальник книга
Руденко Валентина Іванівна, учитель зарубіжної літератури Водянської сзш широківського району
Микола Руденко iconМикола Вінграновський Микола Степанович Вінграновський народився
Микола Степанович Вінграновський народився в селі Первомайському Миколаївської області
Микола Руденко icon120 років від дня народження Миколи Григоровича Хвильового
Микола Хвильовий (справжнє прізвище Микола Григорович Фітільов) (13 грудня 1893 – 13 травня 1933) — український прозаїк, поет, публіцист,...
Микола Руденко iconМикола І павлович (25. 06. 1796 18. 02. 1855)
Олександр прийняв зречення брата, але не зрадив його розголосу. Після смерті імператора Олександра І великий князь Микола Павлович...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка