Микола Руденко



Сторінка25/33
Дата конвертації11.04.2017
Розмір7.64 Mb.
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   33
НЕ ЗАГЛЯДАЮЧИ В СВЯТЦІ

ВІД АВТОРА

Назва «Не заглядаючи в святці» розкриває умови, в яких було написано це есе: у мене під рукою не було жодної книги або запису, на які я міг би спиратися. Не було навіть класиків марксизму — отже, все належало брати з пам’яті, не зазираючи в першоджерела, котрі не без іронії я й називав святцями.

Де ж це відбувалося, чому в мене не виявилося жодної книги? У тюрмах і концтаборах бібліотеки були непогані, якусь корисну книгу там завжди можна було відшукати. А книг я не мав тому, що так це було заплановано моїми замовниками із КДБ. Вони, напевно, хотіли знати, що є в моїй голові такого, яке тримається в ній з попередніх часів. Адже ж я тоді був уже близький до завершення семирічного ув’язнення в таборах суворого режиму.

Та розповім послідовно, чому і як виникла ця економічна праця. Генеральним секретарем ЦК КПРС став Юрій Андро­пов. У своїх промовах він висловлював занепокоєння станом радянської економіки та непевністю, недостовірністю так зва­ної політекономії соціалізму. У мене не було причин шанувати людину, з чиєї особистої ініціативи я й потрапив за ґрати, та я готовий був працювати навіть на диявола, якби він подав надію, що економічні реформи можливі. До речі, М. Ґорбачов був висуванцем Ю. Андропова. З якими намірами Михайло Сергійович прийшов до влади — добре відомо, але не всі помі­чають, що його реформаторські ідеї нерідко перегукуються з думками шефа. Історія ніколи не трималася прямої дороги — їй властиві дивовижні зиґзаґи.

В розмовах із зеками я не приховував, що деякі висловлю­вання нового генсека мені подобаються. Це відразу ж стало ві­домо оперуповноваженим КДБ. Невдовзі мене викликали гебісти високих ранґів і запропонували висловитися з приводу економічного становища в країні та про те, як би я радив змінити його на краще. Щоб я мав змогу писати, мене відвезли в концтабірну лікарню, віддали в моє розпорядження велику палату, що нагадувала окрему квартиру, і забезпечили чаєм. Коли я попро­сив деяку довідкову літературу, вони чомусь цього «не почули».

Я розкошував у санаторних умовах близько двох місяців, хоч економічна праця «Не заглядаючи в святці» була написана за п’ять днів. Відтак до мене прибули два посланці — із Москви капітан КДБ Сорокін, а з Києва підполковник КДБ Гончар. Ознайомив­шись з моєю працею, вони заявили: це добре, праці можна надати державний хід, але раніше я мушу покаятися й засудити свої зло­чини. Я увірвав розмову й попросив повернути мене в концтабір.
9. VІ. 1994. М. Руденко

ПЕРЕДМОВА


...Якщо говорити відверто, ми ще досі не вивчили належною мірою суспільство, в якому живемо і пра­цюємо, не повністю розкрили притаманні йому зако­номірності, особливо економічні. Тому іноді змушені діяти, можна сказати, емпірично, надто нераціональ­ним способом проб та помилок. (З промови Ю. В. Андропова на червневому Пленумі ЦК КПРС).
Щоб на 66-му році після Жовтневої революції сказати ці слова, потрібно мати неабияку мужність і неабике почуття відповідальності за долю народу та держави. Але я пишу ці рядки не задля похвали, а для того, щоб сказати сувору істи­ну: входження в XXI століття може й не відбутися, якщо ми і далі будемо діяти способом проб та помилок. Такий спосіб був ще якось терпимий на початку нашого століття, але не в його кінці, коли гігантські маховики вітчизняного та світового виробництва так розмахалися, що від них похитується земна вісь. І навіть місячна...

Ця невелика праця призначена, головним чином, для вирі­шення деяких оперативних питань. Умови, в яких я працюю (в найбуквальнішому розумінні жодної книги під рукою!), не можуть породити щось значне. І все ж у такій праці є свій резон: я немовби складаю іспит — складаю через десять років після того, як з даного питання мною був прочитаний остан­ній рядок знаменитих авторів. Термін чималий. Однак я вдяч­ний за надану можливість: для мене самого дуже важливо зробити ревізію пам’яті — тобто перевірити, що в ній за­кріпилось, а що благополучно вивітрилось. І якщо після тяж­ких житейських потрясінь пам’ять не втратила головного (дрібні погрішності — до уваги не беру), значить, воно, це головне, має неминуще значення. Принаймні для мене і сис­теми моїх переконань.

ФІЗИЧНА ЕКОНОМІЯ – ЩО ЦЕ ТАКЕ?..

Нікого не дивує, що географія виступає у спареному вигляді — економічна та фізична. Кожному ясно: у першому випадку увага фіксується на діяльності людини, а в друго­му — на діяльності самої Природи.

Етнос, суспільство — складник земної біосфери, який що­річно немовби відроджується за рахунок фотосинтезу, тобто за рахунок діяльності Сонця. Людство в цілому можна від­нести до живої речовини нашої планети. Це наукове поняття введене Вернадським — воно стало найважливішим елемен­том його вчення про біосферу. Наш дух може обуритися: невже ми, люди, — всього лише жива речовина? Мовляв, це звучить грубо, вульґарно. Але природознавство духовне жит­тя суспільства не досліджує — предметом його вивчення є людський організм як біотіло. І з цього погляду у формулі Вернадського нічого вульґарного немає.

Щоб наш організм міг існувати, Сонце щорічно нарощує додаткову біомасу у вигляді трав, злаків і, нарешті, у вигляді тварин, яких ми вживаємо в їжу. В загальній кількості що­річний приріст біомаси на земній кулі складає сотні мільярдів тонн. Це є не що інше, як сонячна енерґія, зв’язана в живій речовині. Ось її точна фізична формула: Е = mс2.

Таким чином з’ясовується, що земні люди володіють не лише суспільно-духовною, а й фізичною сутністю. Втім, ми ніколи у цьому не сумнівались. Як же могло трапитися, що політична економія усунулася від проблем фізичних? Чи завжди так було?

Ні, не завжди. Більше того: батьками сучасної політичної економії, на думку Маркса, є фізіократи. Так, саме бать­ками — і ніяк не менше! Ні за ким з політекономів Маркс не визнає таких високих заслуг перед світовою наукою, як за фізіократами. І особливо за Франсуа Кене.

У чому ж суть фізіократичної теорії? Якщо говорити стис­ло, то вона ось у чому: всі види вартості породжуються землею і лише землею. Фізіократи нічого не знали (та й знати не могли!) про фотосинтез — приріст нової органічної речовини вони виводили із спроможності землі родити, наро­щувати біомасу. Але ж те, чим ми сьогодні можемо уточнити та доповнити їхнє вчення, не зачіпає його корінних поло­жень — особливо у їх практичному сенсі.

Тепер запитаємо себе: як може не мати вартості те, що її породжує? Адже земля, за нашими уявленнями, нічого не коштує, бо ніхто з людей її не створював. Вартість же виво­диться виключно з людської праці.

У що обходяться ці переконання, самі за себе говорять такі факти: лише в Ростовській області, наприклад, ерозія щороку виводить з ладу не менше 8000 га колгоспних земель. Можна навіть сказати: на берегах Тихого Дону щороку вмирає по одному укрупненому колгоспові. Якщо цей процес узагальнити, то виявиться: за шість десятиліть до річок та морів винесено з наших полів енерґії родючості стільки, що її вистачило б для того, щоб скип’ятити Чорне море. І це навіть не вугілля — це хліб! Так колись римляни «кип’ятили» Середземне море, знищуючи родючість земель, що були житницею стародав­нього світу. При цьому римлянам і на думку не спадало, що вони творять непоправне зло. Дитя разом з молоком вигризає мате­ринські груди...

Вважаю, цим ми вже відповіли на запитання, що таке фізична економія? Вона повинна стати надійним мостом між науками суспільними та природничими. І якщо ми не зуміємо його навести, дорога в майбутнє буде засипана мертвими пісками неосяжних пустель.



ПРО ЧЕТВЕРТИЙ ТОМ «КАПІТАЛУ»

Четвертий том «Капіталу» вийшов з друку вже після смерті Сталіна. В тому, що ми його отримали у сучасному вигляді, величезна заслуга Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС. У сучасному вигляді — це означає так упо­рядкованим, що ним можна користуватися. Відомо: Маркс його не завершив, якась думка несподівано обривалася, щоб знайти свій розвиток через десяток або сотню сторінок. Прак­тично до ретельної обробки в Інституті марксизму-ленінізму для читача цього тому взагалі не існувало. А він докорінно відрізняється від трьох попередніх!

У чому ж його відмінність? У четвертому томі по-новому оцінюються фізіократи: вони за своїм значенням висуваються на перше місце в розвитку економічної думки. Більше того: навіть завершується четвертий том (тобто завершується «Ка­пітал»!) настільки несподівано, що можуть похитнутися наші уявлення про марксизм як цілісне вчення. Саме це зі мною трапилося, коли я писав «Економічні монологи», які вийшли потім на Заході. Детальніше зупинюся на цьому згодом.

А зараз, шановний читачу, зніми з полиці третю частину четвертого тому і заглянь у самий кінець — туди, де вже починаються додатки до «Капіталу». Йдеться буквально про останню фразу, що немовби підводить підсумок усього життя та діяльності К. Маркса. За браком першоджерела перекажу її своїми словами.



Абсолютна додаткова вартість виникає із природної родючості землі, природи (підкреслене К. Марксом), тоді як відносна додаткова вартість народжується в процесі розвитку суспільних продуктивних сил.

Не беру даної фрази в лапки тільки тому, що за словни­ковим складом вона може виглядати дещо інакше. Але зовсім не за змістом! І це не просто якась випадкова фраза — вона підготовлена відповідним розділом, у якому К. Маркс розмірковує про джерела додаткової вартості. Перебіг міркувань приблизно такий: без хліборобства неможливі ні додатковий продукт, ні додаткова вартість, бо всі інші джерела не дозво­ляють виробляти надлишків продовольства. Збирач дикорос­лих коренів, а також мисливець можуть прогодувати тільки самих себе або, у кращому разі, свої сім’ї, але не більше цього. І тільки хлібороб здатний виробляти більше, ніж потрібно для прогодування сім’ї. Надлишки продовольства йдуть на ринок, де перетворюються у джерело абсолютної додаткової вартості. Це її коштом виростають міста, розвиваються ремесла, науки, культура...

Чи треба пояснювати, що тут К. Маркс виводить абсолют­ну додаткову вартість із цілком інших джерел, ніж у попе­редніх томах «Капіталу»? І до такої міри інших, що вся теорія виглядає іншою, бо це вже справжня фізіократія.
ЯК ЖЕ В ЦЬОМУ РОЗІБРАТИСЯ?..

Ми в цьому не розберемося, доки не збагнемо цілей К. Марк­са, а також природознавчих можливостей його часу. Мета Маркса полягала в тому, щоб створити пролетарську економіч­ну науку, а не яку-небудь іншу. У даному разі теорія фізіокра­тів ніяк не підходила — її навіть наближено не можна було взяти за основу. До того ж вона поступово перетворилася в на­уковий релікт — її витіснила із світової арени англійська полі­текономія, заснована, як відомо, на трудовій вартості. Так уже складалася в Англії економічна думка: родючість землі як суб­станціональне джерело вартості перебувала десь у колоніях, за морями-океанами, тому англійцям здавалося, що виробництво починається в корабельному трюмі й завершується у фабрич­них стінах. Мотив суто психологічний, однак у розвитку еко­номічної думки він відіграв вирішальну роль. Адам Сміт, а потім Рікардо заклали основи тієї науки, яка отримала назву власне політичної економії, — бо у Кене, Тюрґо, а також їхніх послідовників економія була суто фізичною.

Так зародилися дві споріднені науки, які повинні були роз­виватись у взаємодії, доповнюючи та підсвічуючи одна одну. Але сталося інакше: політична економія розвивалася (особ­ливо завдяки Марксові), а фізична виявилася майже забутою. Причиною цього забуття є недостатній розвиток природничих наук — Ф. Кене випередив свій час більше, ніж на два сторіччя.

Справді, який закон природи є основним у теорії Ф. Кене? Звичайно ж, закон збереження і перетворення енерґії: до­даткова енерґія Сонця у вигляді надлишків зерна є джерелом додаткової праці і, відповідно, додаткової вартості. Тут ми спостерігаємо не тільки верхівку економічного айсберга, а бачимо його у глибині, навіть у субстанції. Не можна виво­дити суспільну енерґію виключно з людських м’язів, не пояс­нюючи при цьому, яким чином вона там з’явилась. Але зв’я­зати всі ланки воєдино досі було надзвичайно важко. І якщо завзятого трудівника Майєра оголосили психічно хворим лише за те, що він на фізіологічному комплексі «організм — їжа» відкрив закон збереження та перетворення енерґії, то як можна було зрозуміти Кене, який відкрив той самий закон не на окремому організмі, а на людстві в цілому? І при цьому на ціле сторіччя раніше від Майєра!..

На жаль, не розуміють його й досі. Не розуміють затято, немовби навіть хизуючись цим своїм дрімучим нерозумінням. І не тямлять, що воно — згубне!..

У часи К. Маркса важко було розібратися, що Ф. Кене є родоначальником іншої науки, — і тому Маркс оголошує його батьком сучасної політичної економії. Маркс розумів, що без Кене не можна обійтися. Ось чому в Маркса є немовби дві абсолютні додаткові вартості: одна народжується із суспільної праці, друга — з природи. Насправді це дві грані однієї і тієї ж суті.

Сьогодні, щоб уникнути подібних непорозумінь, ми зобо­в’язані зробити уточнення: Кене є батьком не політичної, а фізичної економії — і тоді все стає на свої місця.

Як саме? А ось як: фізіократи брали за основу споживчу вартість (тобто натуральний продукт у його природному се­редовищі), а політекономи — вартість мінову за відомою фор­мулою: гроші — товар — гроші. І це закономірно: природі невідомі ані товар, ані гроші — вони відомі тільки людському суспільству. Отже, в цілковитій істині реально існують два крила єдиної сутності. Обидва вони правомірні, обидва необ­хідні — на одному крилі далеко не полетиш. Ясно і те, що автор цих рядків — тобто я сам, звичайно, — тільки змарнував критичний порох, намагаючись спростувати К. Маркса у на­друкованих на Заході «Економічних монологах». Зате є урок на майбутнє: не можна з позицій природознавства крити­кувати науки суспільні. І, зрозуміло, навпаки. У будь-якому випадку така критика призводить до плутанини.

[Пізніше зауваження. Цей мотив повторюється в листі на ім’я М. С. Ґорбачова у 1986 році: я шукав можливості якось пом’як­шити поразку марксистської «науки». Але у такому вигляді пом’якшення виглядає як відступ від істини. Істина ж полягає в тому, що Маркс побудував усі політичні висновки (необхідність пролетарської революції та пролетарської держави) на відносній додатковій вартості (тобто, трудовій), приймаючи її за абсолютну. Помилка ця настільки велика, що вона призвела до знищення багатьох мільйонів ні в чому не винних людей. Але сама по собі наука про відносну додаткову вартість (тобто політична еконо­мія) можлива і необхідна. У даному разі К. Маркс прийнятний і корисний. Повніше ця думка розвинута в роботі «Шлях до хаосу».].
РОЗМОВА РІЗНИМИ МОВАМИ

Проте це не означає, що ми у всьому вже розібрались і немає потреби в уточненнях. Навпаки: уточнення лише почи­наються. Адже ми дивимось на Кене і Маркса з позицій сучасного природознавства, а як воно далеко пішло за минулі сторіччя!..

Тим, хто бажає зрозуміти, в чому саме потрібні уточнення, опишемо полеміку між Кене і Марксом. Звичайно, їм довело­ся полемізувати крізь ціле сторіччя, котре їх віддаляло один від одного. Але полеміка все ж відбулася. Йдеться про «Еко­номічну таблицю» Ф. Кене, про яку ми згодом поговоримо докладніше, а тут зосередимо увагу на фізичній класовості — вона докорінно відрізняється від класовості політичної! Уже хоч би тому ми зобов’язані зрозуміти, що перед нами дві різні (але, безумовно, тісно пов’язані) науки — дві, а не одна.

До речі, майже всі радянські автори, які писали про Кене, вчиняють те саме, що вчинив я стосовно Маркса, але у зворотному порядку: критикують батька фізичної економії за «хибне» визначення класів, але критикують, звичайно, з полі­тичних позицій. Це нагадує розмову різними мовами, у яких слова звучать однаково, а за змістом відрізняються докорінно. Наприклад, російське слово «Луна» — це супутник Землі, а слово, яке звучить так само українською мовою, — російське «эхо». Подібні слова-«пастки» особливо часто зустрічаються у споріднених мовах.

Економія фізична та економія політична також близькі родичі — можливо, навіть сестри — і тому тут так багато своїх «пасток». Нерідко навіть надто вчені люди схильні забувати, що класовість Кене зовсім іншого роду, ніж класовість Марк­са. Саме це я і збираюся показати.

Класи Кене — це не що інше, як виробничо-енерґетичні сфери. Все те, що виробляє та споживає суспільну енерґію. Однак ця енерґія і виробляється, і споживається у строго квантовому вигляді — тобто рівновеликими порціями. Тому критикувати Кене за те, що він не поділяє людей на багатих та бідних, на експлуататорів та експлуатованих, — це означає власноручно розписатися у повному нерозумінні законів при­роди, дзеркально-динамічним віддзеркаленням яких є «Еко­номічна таблиця».

У перекладі сучасною мовою класи Кене можна записати так:

1. Сільське господарство.

2. Промисловість.

3. Держава.

Вони є всюди, де етноси встигли створити свої держави, тому думати, що «Економічна таблиця» вичерпала себе в епоху Кене, — це знову ж таки геть нічого не розуміти в законах природи, від яких залежить як процвітання, так і загибель цілих держав і народів. До речі, Маркс це добре розумів — він усе своє життя займався вивченням закономір­ностей «Таблиці». Маркс вважав її найгеніальнішим з усіх відкриттів людського розуму. Не беру ці слова в лапки з тієї ж причини, що й раніше.

Фізичні класи в «Таблиці» виступають під такими назвами:

1. Виробники.

2. Власники.

3. Безплідний клас.

Виробники — це всі, хто працює в сільському господарстві. Тобто фермери, що орендують землю у феодалів. Власники — це поміщики разом з королем, які представляли державу в часи Кене. І, нарешті, безплідний клас — це промисловість, де, звичайно, за робітниками завжди більшість, але Кене не відділяє їх від капіталістів — не в цьому його завдання!

Так ось: клас, для якого працював К. Маркс, виявляється, уражений невиліковною безплідністю. Чи може примиритися з цим пролетарська думка? Не міг примиритись і Маркс — він поставив собі за мету довести, що Кене помиляється. І довів. Але як довів? Тут виявляється: обидва генії мають слушність, але розмовляють вони різними мовами.

З погляду мінової вартості байдуже, що ми купуємо — кіло­грам кукурудзи чи кілограм цвяхів: для будь-якого комерсанта і те, й інше — просто товар, та й годі. Але з погляду споживчої вартості (особливо, коли аналізується її внутрішня суть) усе це далеко не байдуже. Кілограм цвяхів є просто кілограм заліза — мертвий мінерал, ні в якому вигляді не спроможний сам із себе породжувати додаткову суспільну енерґію. Зате киньте в землю одне тільки зерно кукурудзи — і ви отримаєте 100 зерен. Ось у чому різниця між цими товарами!..

Таким чином ми з’ясовуємо, що додача суспільної енерґії можлива тільки в хліборобстві — і ніде більше. При цьому йдеться про абсолютну додатковість. Адже не можна вважати додатком суспільної енерґії добуте із шахти вугілля або одер­жану із свердловини нафту: у даному разі ми знищуємо те, що меншою мірою належить нам, а незмірно більшою — на­шим нащадкам. Яка ж це додача? Це всього лише видаток, знищення суспільної енерґії. Робить це виплекана нами про­мисловість, що виробляє всього лише форму: залізо перетво­рює на ножі, трактори, цвяхи; глину перетворює на цеглу і т. п. Всі ці речі мають вартість тільки тому, що на їхнє виготовлення витрачено людську працю, а сама праця була забезпечена біологічною енерґією. Ми завжди платимо лише за сонячну енерґію, яка нашими руками рубає, шліфує, ліпить. За ту енерґію, що виробляється у сільському госпо­дарстві і стає живою кров’ю суспільного організму.

Щоправда, ми добре знаємо, що в промислово розвинених країнах урожайність зростає в багато разів, — отже, промисло­вість, впливаючи на хліборобство, сама стає виробником енерґії проґресу. Так ми називаємо те, що на останній сто­рінці «Капіталу» Маркс називає абсолютною додатковою вар­тістю. Право на введення нового наукового поняття ми отримуємо тому, що займаємось фізичною економією — на відміну від політичної.

Тепер декілька слів з приводу взаємодії промисловості та хліборобства: ця взаємозалежність така складна і неоднознач­на, що заради розкриття величезних, часом навіть катастро­фічних суперечностей, притаманних даній взаємозалежності, я і займався двадцятирічним дослідженням. Якщо б настільки складних протиріч не існувало, то і моя робота була б непо­трібна. Тому відкладемо цю розмову на майбутнє, а самі підемо по прямій: коли немає хліба, всі багатства нації стають фіктивними. Сподіваюсь, із цим сперечатися ніхто не стане.

Так от: у «Таблиці» Ф. Кене діють, охоплюючи всі види економічного життя, п’ять квантів суспільної енерґії, вира­жених мільярдами ліврів. Той, хто бажає розібратися у цьому детальніше, повинен вивчити відповідні розділи четвертого тому «Капіталу». Там читач знайде немовби ненароком кинуте зауваження К. Маркса: ні, в «Таблиці» не 5 мільярдів, а 7 — п’ять на боці виробників і два на боці безплідного класу. Отже, безплідний клас названий безплідним буцімто через непорозуміння: він, мовляв, є виробником вартості.

Як же так — невже Кене і Маркс не навчилися рахувати до 7? А річ ось у чім: Кене дивиться на економічне життя з точки зору виробництва біологічної енерґії, яка щороку прибуває у новому врожаї. Маркс дивиться на той самий процес з точки зору витрат людської праці: якщо в машини, приміщення, промислову сировину і т. д. вкладено працю, то, отже, все створене є капітал. Нібито має слушність Маркс — не Кене. І він справді має слушність. Але тільки з погляду мінової вартості, а не з погляду біологічної енерґії. Якщо рік, два, три на підприємства не надходитиме ця енерґія, вони зруйнуються і заростуть бур’яном, а грошовими знаками можна буде розпалювати печі. Отже, має рацію Франсуа Кене, бо рівновеликих порцій біологічної енерґії у хлібороб­стві справді лише п’ять. А в цих п’ятьох могутніх квантах існують ніші для трьох класів — у суворій відповідності із Законами Природи. Та коли ці великі Закони порушуються...

Про це пізніше. Тут відзначимо таке: хіба можна було б у всьому цьому розібратися, якби ми не зрозуміли, що перед нами дві різні науки? На жаль, я також зрозумів це надто пізно — і тому не уникнув помилок.


ЕКОНОМІЧНИЙ ІДЕАЛІЗМ

Ми, здається, вже достатньо підготовлені, щоб розглянути деякі питання радянської економічної науки. Вона веде свій родовід від Маркса. Між тим Маркс займався політекономією капіталізму, а перед нами наука, що претендує на те, щоб висвітлити економічні проблеми соціалізму. Подивимось, як вона це робить.

Відомо, що основний економічний закон капіталізму поля­гає у виробництві додаткової вартості. Ми вже з’ясували, що абсолютна додаткова вартість (у її субстанціональних вито­ках) виникає із родючості землі. До цього висновку приво­дить закон збереження та перетворення енерґії, сперечатися з яким марно.

Ми знаємо також, що є інший підхід до тієї ж проблеми – підхід не фізичний, а соціальний. У даному випадку відлік починається не від землі, а від людини. Які природні джерела живлять людську працю – це питання не розглядається. Тут людина немовби виходить на другий поверх – із середовища природного до середовища суспільного, що має свої власні проблеми. Тоді ми отримуємо соціальну модель походження додаткової вартості, яку сформував Маркс. Вона настільки ж правомірна, як і модель фізична. Просто нам потрібно засвоїти, що додаткова вартість однаковою мірою володіє і фізичною, і соціальною суттю — важливо лише не змішувати їх між собою.

Та хоч би з якого боку ми підходили до капіталізму (чи то з фізичного, чи то із соціального), звинуватити його, капіталізм, у пристрасті до ідеалістичних тлумачень виробництва у нас немає підстав. Це ясно вже з його основного економічного за­кону. Поясню, що я розумію під економічним ідеалізмом. Є об’єктивний перебіг самого економічного процесу, і є наші уяв­лення про нього. Вони можуть здаватися навіть ультраматеріалістичними, але віддзеркалюють не об’єктивну реальність, а наше суб’єктивне бажання бачити цю реальність так, а не інак­ше. Простіше кажучи, бажане приймається за реально існуюче.

Як же виглядає основний економічний закон соціалізму? У відомих підручниках, створених людьми в академічних мантіях, він формулюється так: задоволення дедалі зроста­ючих потреб трудівників.

Що ж, гасло вельми благородне. Але чи можна навіть найблагородніші гасла плутати з економічними законами? Адже економічні закони ґрунтуються на об’єктивних законах приро­ди. Якщо вони нам невідомі і з цієї причини ми їх постійно порушуємо, то, звичайно, жодні гасла нам не допоможуть.

У часи Сталіна вважалося злочином відстоювати необхід­ність додаткового продукту при соціалізмі: мовляв, додат­ковий продукт є речовим носієм додаткової вартості; вона ж, додаткова вартість, народжується з експлуатації праці і є головною метою капіталістичного виробництва. Оскільки при соціалізмі немає експлуатації людини людиною, то не може бути і згаданих атрибутів капіталу.

Після смерті Сталіна у дане питання внесено поправку: додатковий продукт необхідний також і при соціалізмі, оскільки без нього неможливе розширене відтворення.

Здавалось би, даною поправкою назавжди покінчено з по­хмурою наївністю зубрил, що вдають, ніби вони «розвивають» науку. Та дарма! Додатковий продукт у товарній економіці справді невіддільний від додаткової вартості. А наша ж еко­номіка залишається товарною. Виходить, ми повернулися до економічного закону капіталізму? Як же тут бути? І тоді у підручниках робиться така приписка: мовляв, додатковий продукт за соціалізму не має характеру додаткової вартості, котра відображає експлуатацію праці. Всього лише бюрокра­тична приписка — без будь-яких доказів. І чомусь нікому не спадає на думку, що в усіх цих вправах немає науки — є лише пуста гра в дефініції. При цьому головна турбота полягає в тому, аби щось, що здається науковим, якомога спритніше сформулювати, а який зміст вкладається в ці формулюван­ня — не має значення.

Насправді ж це є гірший вид ідеалізму — ідеалізм еконо­мічний. Гірший тому, що виростає не з філософських переконань, а всього лише з наукової безпорадності та лінощів думки.

Мені здається, що економію соціалізму взагалі не можна формувати на соціальній основі — її слід будувати на основі фізичній. Тоді вона буде по-справжньому ділова та воістину наукова. Втім, я не збираюся наполягати на цьому тверджен­ні. Проте я глибоко переконаний, що без фізичної економії не можна виробити справжнього розуміння прихованих та явних економічних процесів.

Слід сказати ще про одну складність: деякі керівники вимагають від економічної думки не стільки достовірних нау­кових висновків, скільки підтвердження усталених поглядів. По суті вимагається апологія замість науки. А що ж робити, якщо закони природи у своїй суті протилежні цим поглядам? Мовчати про це? Але хіба таке мовчання не є зрадництвом?..

Я стверджую з усією відповідальністю: у законах природи є місце для соціалізму, однак немає місця для волюнтаризму та бюрократичних збочень. І такою мірою немає для них місця, що соціалізм взагалі задихнеться, якщо не будуть знай­дені форми економіки, котрі усунуть це згубне зло.

На жаль, навіть ті спроби, що робляться новим керів­ництвом (колективний підряд), недостатні, щоб знищити во­люнтаризм. Для успіху цієї справи потрібні не якісь там периферійні нововведення, а докорінні реформи у самій структурі держави.

Я поставив своїм завданням розкрити закони природи — подобаються вони нам чи ні! — щоб керівники держави отримали можливість грамотно маневрувати. Мушу засте­регти: закони природи не дозволяють багато з того, до чого ми призвичаїлися. Знаю, що перебудова дуже тяжка — пере­дусім тяжка психологічно. Але так чи інакше, я зобов’язаний своє завдання виконати: якщо мене не зрозуміють сьогодні — зрозуміють завтра.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   33

Схожі:

Микола Руденко iconСпеціаліст вищої категорії, учитель української мови та літератури Микола Руденко

Микола Руденко icon2014 руденко валентина Іванівна
Руденко валентина Іванівна – вчитель методист світової літератури, спеціаліст вищої категорії, стаж 34 роки
Микола Руденко icon2015 рік Руденко Валентина Іванівна
Руденко Валентина Іванівна, учитель світової літератури Водянської сзш широківського району
Микола Руденко iconРуденко валентина Іванівна
Руденко валентина Іванівна – вчитель методист зарубіжної літератури, спеціаліст вищої категорії, стаж 30 років
Микола Руденко iconМединська О. В. – головний бібліограф Галицької ЦБ. Відповідальна за випуск: Сорочинська-Городецька І. В
Микола Руденко : письменник, філософ, правозахисник[Текст] : біобібліографічний нарис: до 95-річчя від дня народження Миколи Руденка...
Микола Руденко iconПрокопенко Андрій IV курс II група Микола Хвильовий
Тростяниці (тепер Сумщина) в сім’ї вчителів народився Микола Григорович Фітільов
Микола Руденко iconРуденко Валентина Іванівна, учитель зарубіжної літератури Водянської сзш широківського району. Зарубіжна література у 7 класі. Опитувальник книга
Руденко Валентина Іванівна, учитель зарубіжної літератури Водянської сзш широківського району
Микола Руденко iconМикола Вінграновський Микола Степанович Вінграновський народився
Микола Степанович Вінграновський народився в селі Первомайському Миколаївської області
Микола Руденко icon120 років від дня народження Миколи Григоровича Хвильового
Микола Хвильовий (справжнє прізвище Микола Григорович Фітільов) (13 грудня 1893 – 13 травня 1933) — український прозаїк, поет, публіцист,...
Микола Руденко iconМикола І павлович (25. 06. 1796 18. 02. 1855)
Олександр прийняв зречення брата, але не зрадив його розголосу. Після смерті імператора Олександра І великий князь Микола Павлович...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка