Микола Руденко



Сторінка29/33
Дата конвертації11.04.2017
Розмір7.64 Mb.
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   33

ЯК СВІТОВА КОНСТАНТА
Де шукати порятунку?

Минуло чверть століття відтоді, як було написано першу сторінку «Енерґії проґресу». За цей час я не лише встиг насьорбатися в’язничної баланди, але й сподобився пожити в західному світі, де теорія Ф. Кене не просто забута (при цьому давно забута), а викликає іронічну посмішку. Переміг Адам Сміт, що зумів утвердити теорію трудової вартості, котра, власне, й породила марксизм. На фізіократичній теорії чистого продукту Маркс не міг би виробити вчення про диктатуру пролетаріату — вчення, котре обійшлося людству в десятки мільйонів замучених у катівнях та виморених голо­дом від України геть до розтерзаної Камбоджі.

Зрештою ми, дякуючи Господу, дожили до того, що з марксизмом у нашій країні покінчено. З цього приводу можна було б і порадіти, якби не думка: а що ж прийшло натомість? Та, власне, нічого не прийшло — залишилася порожнеча. На Заході, бач, довели, що не обов’язково сушити мозок всі­лякими теоріями — цілком досить успішної практики. Отож і ми повинні дихати в потилицю Заходові — він виведе нас куди треба. Що ж, це правда: західно-європейський і американ­ський досвід не вельми завдає клопоту економістам-теоретикам — там більше в шані практичні поради. Фунда­ментальне питання стосовно витоків додаткової вартості мало кого цікавить. Досить того, що додаткова вартість існує, а звідки вона походить — не так уже й важливо.

Та ми в себе привчені жити за наукою — і раптом опинилися без неї. До того ж бачимо: ніби й робимо все, що нам підказує Захід, а додаткова вартість не продукується. Коли ж і звідки вона почне з’являтися?

Щоправда, якщо виводити додаткову вартість з експлуата­ції праці (тобто за Марксом), то таке явище ми вже маємо. Але країна в цілому не лише не підіймається вгору, а спус­кається все нижче й нижче. Особливо занепадає сільське гос­подарство — ми дожилися до того, що збираємо на своїх найбагатших у світі ланах 24—26 млн. тонн збіжжя, хоч маємо змогу брати по 100 млн. тонн чи навіть більше. Що з нами діється? Де шукати порятунку?

На жаль, у наших книжкових крамницях не можна купити наукових праць Ф. Кене й Сергія Подолинського, які (і тільки вони) здатні відповісти на це болісне питання. Сучасний Захід нам не відповість — там цього не знають. Їм просто поталанило: свого часу вони міцно стали на капіталістичні рейки й без особливих пригод просуваються все вперед і вперед. Навіть перетворені на суцільні руїни Німеччина і Японія за якихось десяток років опанували світовий ринок. А марксистська держава (держава, що виграла Другу світову війну), опинилася в економічній безодні і зрештою розпалася. Ну то й слава Богу — Україна з цього приводу не вельми шкодує.

Сьогодні ми віримо: фінансова допомога Америки нас по­рятує так само, як вона порятувала Західну Європу по війні. Ми розраховуємо на приватизацію. Останнім часом наші уря­довці навіть заговорили про ринок землі. Що ж, це пра­вильний напрямок — принаймні він породжує надію. Але ж приватна власність на засоби виробництва і зокрема на землю іще не є ґарантією економічного видужання. Єдиною ґаран­тією може стати лише Знання — повне, всеосяжне знання, звідки виростає багатство нації.

Те, що багатство народжується із праці, як нас навчали Адам Сміт і Карл Маркс, — постулат хибний. Ось я нарешті отримав твір Сергія Подолинського «Людська праця і єдність сили». Цей твір виданий не окремо — його вмонтував у свою книгу доктор економічних наук Степан Миколайович Злупко. Твір починається твердженням, яке ба­гатьох здивує: «...Нічого не може бути створене працею... її мета і корисність полягає лиш у перетворенні певної кількості сил»1. І далі С. Подолинський розвиває думку: тільки та праця корисна, яка зв’язує у фотосинтезі сонячну енерґію і тим самим затримує її на планеті. Та ж праця, котра розсіює її в космічному просторі (породжує ентропію), неминуче є шкід­ливою.

Я питаю: чи здатні ми оволодіти космічною свідомістю, коли обговорюємо економічні проблеми? Якщо не здатні, ми ніколи не зрозуміємо ні Ф. Кене, ні С. Подолинського. Треба завжди мислити потребами Всесвіту — і вже потім власними потребами. Ми не самі від себе — людство є діючим органом Всесвіту. Саме так його бачив Сковорода. Так бачить і С. Подолинський. І лише тоді, коли ми працюємо на Всесвіт, ми працюємо на себе. Отож і корисність чи шкідливість нашої праці вимірюється саме цим, а не нашими побутовими уявлен­нями про працю.

Відомо, що сонячну енерґію нагромаджує на планеті лише сільське господарство. Промисловість цілком і повністю пра­цює на ентропію: спалює вугілля, газ, нафту. Ф. Кене називає промисловість безплідною, часом навіть шкідливою. Сергій Подолинський підходить до цих проблем не стільки з боку економіки, як передовсім з боку виживання нашої планети. Його підхід не монетарний, як у Кене, а суто енерґетичний. Зрозуміла річ: лише збагачуючи землю сонячною енерґією, можна продовжити її життя до безміру. З огляду на це С. Подолинський каже: «Строго беручи, тільки людське ріль­ництво вповні оправдує нашу дефініцію праці»2.

І ось два зовсім не схожі підходи (один монетарний, другий енерґетичний) з різницею понад сто років породжують абсо­лютно однакові висновки. То що ж нам робити з промисло­вістю — винищити її? Звичайно, ні! Але доконечно треба, щоб не сільське господарство працювало на промисловість — треба, щоб вона, промисловість, визначала свою працю тим, якою мірою це корисно для розвитку сільського господарства. Там, де діється навпаки (а саме так жив Радянський Союз і так досі живе Україна), ніщо не здатне відвернути катастро­фу. Ось що з цього приводу казав Франсуа Кене: якщо «...дана нація перебуває в стані занепаду, занепаду, що проґресує із року в рік, то, коли відомий напрямок руху, можна визначити за допомогою розрахунку момент повної катаст­рофи»3.

Я вирішив не гратися в скромність — це надто дорого коштує народові. Отож поділюся гірким досвідом: починаючи з 1963 року, я методично писав до ЦК КПУ й ЦК КПРС про те, що стан нашої економіки катастрофічний — ми посу­ваємося до загибелі. Іще вітрини наших крамниць були зава­лені ковбасами, шинкою й іншими наїдками, а я вже бачив попереду розвал економіки й голод. Тоді я нічого не знав про Ф. Кене й С. Подолинського — я самотужки прийшов до того ж самого, що й вони. І вже коли моя власна економічна теорія була готова, я несподівано побачив, що відкрив давно відкрите — відкрите іще за часів біблійних та старокитайських. Відтак прийшло й розуміння Ф. Кене та С. Подолин­ського.

У своїх попередніх економічних творах я не раз згадував про «Книгу Великої Таємниці» та деякі сторінки Біблії. Отже, в мене вже була теоретична база для пророцтв. Я шарпав працівників ЦК, вони відбивалися від мене — і зрештою викликали дружину, аби вона подбала про моє лікування. Три роки я терпів її вперте намагання влаштувати мене в психіатричну лікарню — і зрештою не витримав, сім’я розпа­лася. Сталося це 30 років тому.

Тут не місце, аби деталізувати цю драматичну історію — я написав спогади, де розповідаю її детально. А згадав про це лише для того, аби сказати читачеві: вчення про додаткову вартість в його фізіократичному варіанті дозволяє бачити на­перед — бачити так ясно, що ти переживаєш майбутні ката­строфи на кілька десятиліть раніше. Самозрозуміло, що ці гіркі знання не здатні зробити людину щасливою. Хіба міг почуватися щасливим Ф. Кене, коли писав зацитоване? А ось іще: «Фонд багатств, що вживаються в обробітку й становлять первісні видатки, зазнає погіршень, котрі вимагають постійного відновлення, абсолютно необхідного, аби цей важливий фонд не рухався до повного знищення; останнє зруйнувало б землеробство, отже й відтворення, а також багатства держави, й зрештою привело б до знищення населення»4.

Мушу признатися, що мені моторошно цитувати ці рядки, бо я бачу: ми сьогодні підійшли буквально до останньої межі в цьому згубному процесі. Але фізіократ є анатомом еконо­мічного організму, йому належить виховати в собі неабияку мужність. Син царського камергера Сергій Подолинський в сорок років помер у Київській психіатричній лікарні. Чи можна уявити міру терзань цього генія, котрого так-таки ніхто й не зрозумів за життя? Не набагато глибше зрозуміли і його великого попередника Ф. Кене. Допоки ж триватиме це вкрай небезпечне нерозуміння?
2. Монетарне й енерґетичне

Читач, мабуть, помітив, що в цій моїй праці, як у жодній із попередніх, чимало цитат із Кене й Подолинського. Це й справді так: уперше в житті я маю на робочому столі книгу Ф. Кене — ту єдину книгу, яка була видана в СРСР 1960 року тиражем 4 тис. примірників. Більше ніколи твори «справж­нього батька політекономії», як називав Кене творець «науко­вого» комунізму К. Маркс, в Радянському Союзі не видава­лися. Зате із видань самого Маркса можна скласти паперовий Еверест. Щодо С. Подолинського, то він взагалі не видавався ні разу, — я вже писав, де роздобув його працю. Отож тоді, коли я почав писати «Енерґію проґресу», друзі-москвичі при­силали мені сторінки з книги Кене, передруковані на машин­ці — так званий «самвидав». Та й сам я працював для «самвидаву». Аби розібратися у вченні Кене, мені цих сторінок вистачило, але стався неприємний конфуз дещо іншого харак­теру. Двома фразами про це не скажеш, отож відкладемо цю розмову на наступні сторінки, а тут поговоримо про інше.

Гадаю, вчення фізіократів не знаходило повного розуміння тому, що воно цілих два століття проіснувало тільки в монетарному образі, — чомусь ніхто не наважився підняти його до рівня сучасного природознавства. Це міг би зробити С. Подолинський, але він надто рано згорів на космічному полум’ї. Здавалося б, усе просто: треба побачити вартість як енерґію фотосинтезу — і фізіократичні «забобони» (саме так висловлювалися «поважні» люди) одразу ж перетворяться на справжню науку. Отож зробимо те, що належало зробити 100 років тому: схрестимо фізіократію з енерґетичним вчен­ням С. Подолинського — останнє цілком готове до такої опе­рації.

Про те, що С. Подолинський був повним однодумцем Ф. Кене й міг плідно продовжити його справу, свідчить багато рядків із його праці. От, скажімо, він цитує Кене: «Ми не займаємось формальною стороною продукції, як це, наприк­лад, роблять ремісники, оброблюючи матеріал, — лиш реаль­ною продукцією багатства. Я говорю: реальна продукція тому, що не хочу замовчувати того факту, що праця ремісника надає сирому матеріалові певну додаткову вартість, але не треба змішувати звичайного додавання товарів з їхньою реальною продукцією».

Далі Подолинський пише від себе: «Ми тепер можемо пояснити сі суперечності так, що праця дійсно не витворює ніякої матерії і що продуктивність праці може полягати лише в тому, що щось — теж не створене працею, прибуває до певного предмету. Се «щось», на нашу думку, — власне, енерґія»5.

Справді геніальний аналіз! Адже ж вартість будь-яких то­варів ґрунтується на тому, скільки сонячної енерґії, отриманої з їжі, витрачено на їхнє виготовлення. Якщо це ясно, тоді ясно також те, де належить шукати справжню продукцію. Щось коштує лише сонячна енерґія, котру ми витратили в праці, а не сама праця. Нам можуть сказати: працюють двоє — швець і талановитий художник. Поснідавши, вони прийняли в себе однакову кількість сонячної енерґії. Але швець до обіду пошив один черевик, а художник створив шедевр, якому ціни немає. Як же тут вимірювати працю їжею? Таке зауваження буде нібито й справедливе, але треба пам’ятати: економічна наука має усереднювати явища, не беручи до уваги винятки. Бо інакше вона, ця наука, взагалі стане неможливою — ми опинимося в хаосі. Доводиться брати середньостатистичні величини й мислити масштабами цілої нації або навіть цілого людства.

Не слід думати, що Кене або Подолинський принижували роль людської праці. Саме праця (особливо в рільництві) створює умови для максимального нагромадження сонячної енерґії на планеті. Сонячна енерґія прибуває у формі зерна, соломи та диких трав. І це вже не монетарне розуміння про­дукції, як маємо у Кене, — це вже розуміння енерґетичне. Шкода, що так мало сучасних економістів вийшли на цей рівень! Тут же все просто: кидаємо в землю зернятко куку­рудзи, а отримуємо скільки? Може, навіть сотню. Краще по­працюємо в полі — отримаємо більше, гірше попрацюємо — отримаємо менше.

Ми своєю діяльністю вписані в закони природи і передо­всім у всеосяжний закон збереження й перетворення енерґії. Саме на цьому законі стоїть «Економічна таблиця» Ф. Кене в кожному своєму елементі — і через те вона справедлива, якщо не казати про окремі неточності. Про ці неточності ми ще поговоримо, а тут мені хотілося б іще зацитувати Ф. Кене, доки маю змогу користуватися його книгою. Ось як Ф. Кене пояснює причини занепаду землеробства:

«...Це може статися в доволі короткий час внаслідок восьми головних причин:

1) Нерозумної форми оподаткування.

2) Надмірного гніту податків через високі видатки на їх збирання.

3) Надмірності витрат на всілякі прикраси.

4) Надмірних судових витрат.

5) Відсутності торгівлі продуктами землі.

6) Відсутності свободи у внутрішній торгівлі.

7) Особистої несвободи мешканців села.

8) Неповернення чистого продукту класові виробників»6.

Хіба це не про нас писано майже 250 років тому? Впро­довж багатьох десятиліть наших затурканих виробників мор­довано всіма цими надмірностями, особливо трьома остан­німи. Тепер нам треба все це виправляти. Що може бути тяжчим від цього завдання? Та нам буде ще тяжче, якщо ми не знатимемо, що належить робити. Отож починати слід з видання творів Ф. Кене, С. Подолинського та інших фізіократів — без них ми залишимося сліпими. І не варто слухати всіляких снобів, що це, мовляв, повернення ледь не в середньовіччя — треба пам’ятати, що Всесвіт існує в одно­му примірнику. І якщо хтось його правильно пояснив у середньовіччі або навіть раніше, не варто відкидати ста­ровинну модель, а натомість шукати модних теорій тіль­ки через те, що вони сучасні. Отак же колись і за Маркса ми вхопилися лише тому, що він став модним. Утверджуючи долю України, не модою слід керуватися, а тільки Істиною.

Проте слід застерегти читача: повертаючись до Ф. Кене, не можна застосовувати його теорію буквально; особливо це стосується його геніальної «Таблиці». Змінилося з десяток людських поколінь відтоді, як її було створено. Давно вже з надр землі піднято й широко впроваджено в життя сонячну енерґію попередніх епох — нафту, газ, вугілля. Монетарно ця енерґія змішується з енерґією сучасного фотосинтезу: бензин, газ і продукти харчування ми купуємо за ті ж самі гроші. Світове вирування різнорідних енерґій в друзки розламує «Таблицю». Отож «Економічна таблиця» Ф. Кене в її феодаль­ному вигляді не спроможна адекватно віддзеркалити сучасних економічних відносин. Та звідси не випливає, що все в ній загинуло. Її космічні принципи і навіть її складові елементи цілком придатні для створення новітнього наукового апарату, про що буде мова далі.
3. Виправлення помилок

І тут належить авторові цих рядків самокритикуватися. Я вже згадував, у яких умовах мені доводилося працювати, — особливо це стосується «Економічних монологів» (1974—1975 роки). Моє листування перлюструвалося, багато листів до мене взагалі не доходило — їх просто крали гебісти. Крім того, вони часто навідувалися з обшуками й вигрібали з помешкання все написане мною, ба навіть не мною. Ось чому я не отримав від московських друзів розділу із книги Кене, де мовиться про те, що він створив два варіанти «Таблиці» — один у 1758 і другий 1766 роках. При цьому другий варіант значно відрізняється від першого, хоч Маркс і його послі­довники цього не визнавали. Маркс користувався другим ва­ріантом — в першому не можна було приписати дві неіснуючі продуктивні одиниці безплідному класові. В другому варіанті він мав змогу це зробити й справді зробив: з його тлумачень виходить, що в «Таблиці» діють не п’ять рівновеликих одиниць сукупного продукту, а сім — п’ять на боці про­дуктивного класу й дві на боці безплідного. З цього, мовляв, треба виснувати: безплідний клас не є безплідним, він має право стати гегемоном. Саме на цьому й вибудувана теорія пролетарської диктатури.

Все це доволі широко висвітлено в другій частині «Еконо­мічних монологів», де я детально викладаю своє розуміння «Таблиці» Кене. (Ж. «Вітчизна», 1992. – №№ 11—12).

Нині я старанно вивчив написане понад два десятиліття тому й дійшов висновку, що мені нічого додати до цих сторі­нок. Краще я вже не напишу — це було б лише сіреньке повторення.

Я не раз чув, що вони, ці розділи (як і сама «Таблиця») вельми важко піддаються розумінню. Але це, на мій погляд, залежить від причин світоглядного характеру — не від склад­ності самої «Таблиці». За нею стоїть таємниця П’яти Пальців Космосу, а її розгадати не просто. Я вже не раз писав: вона спільна і для фізичної економії, і для релігії.

У чому ж полягає моя помилка? В тому, що другий варіант «Таблиці» разом з двома по-шахрайському приписаними про­дуктивними одиницями я також додав до провини Маркса. Насправді ж цей варіант створив сам Кене, а Маркс лише спритно ним скористався.

Отже, у Ф. Кене є два варіанти «Таблиці». Хто уважно читав «Економічні монологи», той бачив: про перший варіант я писав з непідробним захопленням, а другим, який я помил­ково приписав К. Марксові, був надзвичайно невдоволений. То що ж тепер, коли я побачив помилку, — бити відбій і переглядати свою оцінку? Скажу чесно: я був би радий це зробити, якби другий варіант своєю помилковістю не містив у собі великої загрози для людства.

Справа ось у чому. Перший варіант надзвичайно гармо­нійний і вельми близький до істини, проте в ньому криється загадка: кому дістається п’ята одиниця, котру земля повертає (попередні вкладення землеробів)? Її в «Таблиці» ніде не видно — про неї лишень є згадка під «Таблицею». Було б добре, якби вона лишалася в землеробів: тоді за її рахунок змогла б нарощуватися енерґія проґресу. Та як свідчить сама історія Франції, ця продуктивна одиниця діставалася не зем­леробам — і через те енерґія гумусу грабувалася, земля зане­падала. Є свідчення, що наприкінці XVIII століття у Франції не могли отримати більших урожаїв, ніж по 9 центнерів з гектара, — народ голодував. Зрозуміла річ, саме це й стало причиною революції.

З усього видно: Ф. Кене був невдоволений невизначеністю щодо п’ятої одиниці — він прагнув якось усунути цю неузго­дженість. Так у 1766 році з’явився другий варіант «Таблиці», де долю п’ятої одиниці було вирішено: її оголошено сиро­виною, що надходить безплідному класові. Отже, безплідний клас отримав від виробників дві продуктивні одиниці: одна у вигляді харчів і друга у вигляді сировини. Якщо згадати, що одна продуктивна одиниця дісталася власникам у вигляді продуктів харчування, то підсумок

ЕКОНОМІЧНА ТАБЛИЦЯ ФРАНСУА КЕНЕ

такий: у виробників ли­шилися натурою дві продуктивні одиниці, а три перейшли до власників землі й промисловців7. Отже, склалася та катастро­фічна ситуація, проти якої повставав сам Ф. Кене, що всюди повчав: якщо виробники отримуватимуть менше, ніж 3/5 су­купного продукту, земля проґресивно виснажуватиметься. Таким чином, бажаючи захистити землю, Кене узаконив її руйнування.

А проте сам Кене цього не бачив: він оперував лише гро­шима (мільярдами ліврів), а не енерґетичними одиницями, якими володіють злаки. Що саме ховається під машкарою отих мільярдів, для Кене лишалося таємницею. Саме так і сталася ця помилка, котрої досі ніхто не помічав. Та її й не можна помітити, якщо тобі властивий монетарний, а не енерґетичний погляд на економіку.

Слід сказати кілька слів на користь Ф. Кене: формули, за якою 3/5 сукупного продукту має належати виробникам, він буцімто й не зрадив. Але справа в тому, що виробники в нього отримують 3 мільярди грошима та промисловими виробами, і лише 2 мільярди натурою. Грошей не їдять ні тварини, ні люди. Отже, тут запрограмована ситуація, коли селяни та їхні родини мають їздити по харчі до міста — як це відбувалося в Радянському Союзі. Та й досі не перевелося. А ще гірше те, що в такій програмі немає змоги розвивати тваринництво — отже, й промисловість не отримуватиме сировини у вигляді шкіри, вовни тощо.

А проте я, здається, поквапився заявити, що ніхто не помі­чав помилки Ф. Кене: в 1968 році цю помилку було помічено у відділі кібернетики економічного факультету Московсько­го університету І. І. Коваленком. Дослідивши математично другий варіант «Таблиці», І. І. Коваленко написав: «На внут­рішні потреби цього класу (виробників. — М. Р. ) сільськогос­подарських продуктів не лишається»8. Щоправда, І. І. Ковален­ко вслід за Марксом продовжує вихваляти цей варіант, але ми не схильні до нього приєднуватися: ми, на жаль, тут бачи­мо пастку.
4. Що належить робити?

Пишучи «Енерґію проґресу», я ще всього цього не бачив, але в «Економічних монологах» уже піддав другий варіант таблиці суворій критиці. В «Монологах» це детально розгля­дається. Повторю цей розгляд тут.


ЕКОНОМІЧНА ТАБЛИЦЯ Ф. КЕНЕ (1766)

Це Марксом вписані 2 млрд. під безплідним класом — сам Ф. Кене за безплідним класом вбачає лише 1 млрд. — тобто сировину. Щодо продуктів харчування, то вони повністю поглинаються, отже, в процес відтворення включатися не мо­жуть. Я тут передаю погляд Кене, але це не означає, що я з ним згоден. Крім того, слід пам’ятати, що Кене виходить з 5 продуктивних одиниць, а Маркс їх нараховує сім, що не відповідає дійсності. Стисло пояснимо, що відбувається в цій арифметичній схемі.

До початку процесу обігу клас фермерів сплачує класові землевласників ренту в сумі 2 млрд. ліврів. Сам обіг скла­дається з п’яти актів: 1. Клас землевласників купує у виробників продуктів харчування на 1 млрд. ліврів і 1/5 річ­ного продукту виходить з обігу. 2. Клас землевласників на другий мільярд, отриманий від виробників, купує промтовари в безплідного класу. 3. Клас безплідний на 1 млрд., отриманий від землевласників, купує у класу фермерів продукти харчу­вання. Таким чином до класу фермерів повертається другий мільярд і 2/5 продукту виходить з обігу. 4. Клас фермерів купує у безплідного класу на 1 млрд. ліврів промислових виробів для відновлення засобів праці. 5. Клас безплідний на цей мільярд ліврів купує сировину в класу фермерів. Кругообіг грошей і товарів завершився, а сумнівів не поменшало.

Виникає запитання: як же функціонувала промисловість за першим варіантом «Таблиці», де п’ятий акт був фактично відсутній, і чи справді Ф. Кене мав право 1/5 національного продукту перетворити на сировину для безплідного класу? Адже всі закономірності «Таблиці» засновані на енерґетичній природі злаків, і тільки злаків: зерно + солома. Саме в такому вигляді посувалася ця інформація з глибокої давнини. Щодо інших сільськогосподарських культур, то вони не можуть ста­новити самостійної енерґетичної одиниці; їх, як і трави, слід зараховувати до двох одиниць, що належать соломі. Інакше ми ніде не знайдемо продуктивної одиниці для нарощування енерґії проґресу. А це породжує катастрофічну помилку — помилку, що призводить до виснаження землі й проґресивного руйнування самого землеробства. Між іншим, на на­шому боці солідний математичний аналіз, проведений в Мос­ковському університеті. Гадаю, такому свідченню належить довіряти.

Отож, підсумуємо: з двох варіантів «Економічної таблиці» Ф. Кене я визнаю бездоганним лише перший — він справді нагадує живий організм, що випродуковує одиницю додатко­вої енерґії. Це саме та одиниця, якої ми в цьому варіанті «Таблиці» не бачимо, — про неї є лише згадка під «Табли­цею»: проценти на попередні вкладення, котрі земля повертає. Цілком логічно їх знову повернути землі — саме так і наро­стає проґрес врожайності. Інакше нам не бачити енерґії проґресу. І тоді ми назавжди відріжемо себе від найвищої в світі Істини. Ця ж Істина полягає ось у чому: додаткова вартість на земній кулі продукується, хоч ми поки що й не бачимо справжніх джерел її походження. Із усього сказаного можна зробити висновок: ні, це не сама праця — це якийсь таєм­ничий канал, що належить природі.

Там, де продукується додаткова вартість в національних масштабах (Америка, Західна Європа), відразу ж настає процес високого самозбагачення. Там, де додаткова вартість (енерґія проґресу) відсутня, нація пригнічена злиднями, що дедалі проґресують. Розвинені нації по-християнському ді­ляться своїми багатствами, але вони неспроможні витягнути із перманентних злиднів тих, хто працює не на самозбагачен­ня, а на ентропію.

Окремо слід розглянути таке явище: як опанували багатст­вом ті нації, котрі не володіють багатими землями — скажімо, Японія, Англія, Швеція тощо? Це нібито ставить під сумнів наші висновки, котрі належить розглядати на рівні законів природи. Насправді ж тут немає жодних протиріч. По-перше, через торгівлю вони вписані у загальносвітовий фотосин­тез — американський, канадський, австралійський тощо. По-друге, є ще в Ісуса Христа, окрім П’яти Хлібин, дві рибини — тобто приморські держави на 40 відсотків (дві продуктивні одиниці) здатні задовольняти свої харчові потреби за допомо­гою морського фотосинтезу, про який не варто забувати. Так, скажімо, Японія справді майже на 40 відсотків задовольняє свої харчові потреби за рахунок моря. Багато продуктів ха­рчування вона купує на світовому ринку. Та якщо Росія, Україна, Китай, Індія, Африка тощо також будуть харчува­тися за рахунок світового ринку, земний фотосинтез не витримає такого навантаження. Але практично цього не може бути: для такого процесу необхідно витримувати конкуренцію на ринку промислових товарів. Малоймовірно, щоб згадані країни й регіони витіснили з нього Японію або Англію. Щодо України, то їй просто гріх на таке розраховувати: адже ж вона володіє найкращими в світі чорноземами.

Що належить робити, аби енергія прогресу зрештою стала живою реальністю? Відповімо на це так: не проїдати п’яту одиницю десь у верхній сфері (держава), а залишати її в землеробстві. Розумію, що повторення не прикрашають мого стилю, але дбаю не про стиль — про долю України. І через те буду це повторювати знову й знову: лише з неї, з п’ятої одиниці, може народитися енерґія проґресу.

Практично це має бути так: весь, до останньої калорії, цьогорічний врожай повинен залишатися в цілковитій влас­ності виробників. Держава не має права брати на себе функ­цію посередника в реалізації врожаю — там, де це відбу­вається, держава не утримується від спокуси, аби накинути свої власні ціни. Та ще й невідомо, коли вона заплатить за зерно. Нерідко й таке трапляється, що не платить взагалі. І тоді ми через державне лукавство повертаємося від ринкової до розподільчої економіки — ринок руйнується, сільське гос­подарство занепадає, бо з нього висмоктують життєдайну енерґію держава і промисловість. І доки Україна житиме за цією схемою, вона лише проїдатиме західну допомогу, все глибше й глибше занурюючись у борги, а реальний вихід із кризи залишиться нездійсненною мрією.

Тут панує закон збереження й перетворення енерґії, який обійти неможливо. Недарма під час роботи над «Енерґією проґресу» й «Економічними монологами» моїм консультан­том в галузі фізики був академік А. Сахаров. Це закони справ­ді фізичні — хто з ними лукавить, той прямує до знищення.

Що ж робить селянство з одиницею, на яку ми збільшуємо його фонд, котрий протягом століть становив лише дві про­дуктивні одиниці? Передовсім годує землю, бо ця одиниця належить саме землі. Та ще розмножує худобу: коли мало худоби, землю можна годувати лише хімічними добривами. Це руйнує структуру ґрунтів і завдає невиправної шкоди здоров’ю нації. Отже, тут вирішуються не лише економічні, а й екологічні проблеми. І найголовніше: земельну ренту нале­жить брати грошима, але ж не натурою.

Слід пам’ятати: енерґія проґресу нарощується через проґресивне збільшення родючості ґрунтів. Саме так це й відбу­вається на Заході. Лише за таких умов ми будемо отримувати на українських землях по 80—100 центнерів з гектара. І не в окремих районах, а масово. Саме це й має стати нашою метою на найближчий час. Що ж до промисловості, то вона, звичайно, не зайва. Але треба добре подумати, яка саме це буде промисловість і в яких відносинах вона перебуватиме із сільським господарством. Їй має належати підпорядкована роль.

Ніяких інших податків, окрім земельної ренти, у сфері сільського господарства брати не можна. Щодо інших сфер, то й там податки мають бути помірковані. Мабуть, це потягне за собою скорочення державного апарату, армії, міліції тощо. Та якщо ми любимо не лише себе, а й своїх дітей і онуків, то мусимо негайно й безвідмовно приймати таке рішення.
5. Коріння формули енерґії проґресу

Тепер спробуємо вирішити деякі природознавчі проблеми. Скажімо, таку: чому в «Таблиці» Ф. Кене ми маємо п’ять продуктивних одиниць, а не сім, як стверджує Маркс? Це що, воля самого Кене чи закон природи? Якщо закон природи, тоді продуктивна П’ятірка є світовою константою.

Почну з того, що перші варіанти формули енерґії проґресу в мене з’явилися в 1963 році. То були надзвичайно болісні пошуки Істини після XX з’їзду компартії СРСР: я прийшов до висновку, що в страхітливих злочинах винен не тільки Сталін — винна ідеологія, яка по суті була для нас новітньою релігією. А в нашій ідеології найважливіше місце посідало вчення Маркса про додаткову вартість. Саме в цю точку я й націлився — то було яблучко моєї мішені.

Аби усвідомити, що додаткова вартість походить від Сонця, довго думати не довелося. Пригадую, це була перша думка, яка одразу ж заполонила мою уяву. Я навіть вжахнувся від того, що це ж бо так просто, але чомусь ніхто про це не думає. Про Подолинського я тоді ще не чув так само, як і про Кене. Почав мудрувати, якими долями розподіляється сонячна енерґія в суспільному організмі. В основу розподілу, зви­чайно, брався річний продукт землеробства. Тут за логікою розподілу поміж трьома сферами (сільське господарство, дер­жава й промисловість) я здобув ту п’ятірку, яка сьогодні нам добре відома. А починалося з природи самих злаків — поміж звичайною травою і пшеницею є істотна відмінність: пшениця багатша від трави на цілий колосок. Як потім, після тривалих підрахунків, з’ясувалося, зерно в колоску становить 60 відсот­ків біологічної енерґії, а солома — 40 відсотків. Тут немає твердої закономірності для кожної окремої ниви — це се-редньостатистичний висновок ґлобального характеру. До того ж сюди на підмогу приходить також сіно — словом, те, чим годують худобу. Символічно все це можна записати як соло­му. Тепер маємо те, що я шукав: солома + зерно = 2+3, отже, виразно бачимо 5 одиниць біологічної енерґії.

Треба сказати: я віддав багато сил і часу цим досліджен­ням. Та коли дістав об’єктивний результат, одразу ж вдарило в голову: П’ять Хлібин Ісуса Христа! Отже, про це знали й шифрували у притчах те, що належало знати нам, далеким нащадкам.

Потім один російський письменник чомусь подарував мені китайську класичну «Книгу Змін» в ітерпретації Ю. К. Щуцького — подарував нібито без будь-якого приводу. Я був навіть здивований цим подарунком. У передмові до цієї «Книги» йшлося іще про одну вельми таємничу книгу, яка називалася «Книгою Великої Таємниці». Тут же повідомлялося, що ніхто із вчених її не розуміє й немає жодного ключа до адекватного тлумачення цього тексту. Передмова широко цитувала «Книгу». І тільки-но я поглянув на цей текст, як усе стало зрозуміло: це був надзвичайно вагомий додаток до того, що я вже, по суті, знайшов. Та ще в найліпшому викладі!

Я вже двічі цитував «Книгу Великої Таємниці» — в «Енерґії проґресу» й «Економічних монологах». Але це так важ­ливо, що не гріх іще раз нагадати таємничі формули. Ось необхідні цитати із «Книги Великої Таємниці»:

Якщо Єдине Світло стоїть над усім розвитком,

То все суще знаходить тілесність через нього.

Світи й країни, царства й доми

В троїстій розгорнутості здобувають звершення.

В рахунок часів відбиваються роки,

І сотні злаків у добрий час достигають.

Звичайно, тут ідеться про цілу Світобудову, але ми візьме­мо тільки те, що нам треба: ідейну настанову (природний порядок, який проповідував Ф. Кене) і складові елементи для його «Таблиці». Щоправда, я тоді ще не був з нею знайомий, але, по суті, повторив її відкриття. Ось ті складові елементи.

1. Світло й Пітьма стоять поряд,

Як два і три.


Хіба це не та П’ятірка, котру ми визначили як світову константу? Хіба не так християни складають пальці для молитви? Тут просто слід налаштувати думку на певне світо­бачення. Але підемо далі:

2. Світло покладає п’ять благословень,

Вони ж стосуються до сходження вгору.
3. Пітьма ховає в собі шість крайнощів,

Вони ж належать до сходження вниз.


Звичайно, п’ять благословень Світла — це, власне, і є п’ять продуктивних одиниць фотосинтезу, що діють в еконо­міці. А шість крайнощів — це шість ентропійних каналів тоталітарної держави, по яких мають пройти п’ять потоків енерґії фотосинтезу. Вони тут грубо, по-насильницькому перерозподіляються, змішуються, й зрештою настає суспіль­ний хаос. Народ голодує. Наслідком є виснаження землі, падіння держави, загибель населення. Саме так, на жаль, скомпоновано другий варіант «Таблиці», від якого ми змуше­ні відвернути уважного читача. Самозрозуміло, що в даному разі енерґія проґресу не продукується. Чи слід зайвий раз казати, чим це загрожує враженій кризою Україні? Ми тут змалювали прірву Пітьми, яку вона успадкувала від СРСР. Сама Україна в цьому, звичайно, не винна, але закони природи про це не питають. Потрібна героїчна терпимість і рішучість нашого народу — лише ці якості допоможуть орга­нізовано вийти з кризи. Тут ми хочемо показати, як і куди виходити, бо це справа набагато складніша, ніж нам здається.

6. Є відкриття чи немає?

Виникає запитання: як могло статися, що «Таблиця» Ф. Кене з такою наочністю повторює закономірності «Книги Великої Таємниці»? Гадаю, розгадку слід шукати ось у чому. Як добре відомо, Ф. Кене захоплювався китайським деспо­тизмом, на багатьох сторінках праці, що так і називаєть­ся («Китайський деспотизм»9) утверджував думку: цей су­спільний лад фактично має науковий характер, бо ґрунту­ється на природному порядку. Природний порядок, як висловлювався Ф. Кене, запроваджений самим Творцем. Він не стомлювався знов і знов це повторювати. Ми могли б сказати, природний порядок базується на світових константах фотосинтезу.

Проте ці константи, як видно, в самому Китаї були зациклені на простому відтворенні. Цю ідею (просте відтво­рення) пропаґував і Кене. В Китаї він не був, але пише, що завжди намагався погомоніти з мандрівниками, які звідти поверталися. Дослідники вважають, що це тільки авторський прийом, котрий дозволяв пропаґувати у Франції природний порядок, але я гадаю: тут дещо більше, ніж прийом.

І ось я зараз питаю себе: чи вірно я зробив, відсунувши влас­не відкриття як безнадійно запізніле? На перший погляд, ціл­ком вірно: мало честі відкривати те, що було відкрите понад двісті років тому. Уважний читач пригадує: я про це розмірко­вував на сторінках «Енерґії проґресу» і в «Економічних моно­логах», неприховано іронізуючи над собою. А сьогодні гадаю, що ця іронія зовсім недоречна. Адже ж це не вірно, що я пов­торно відкрив «Економічну таблицю» Ф. Кене. Я тільки піді­йшов до тих самих світових констант і закономірностей — тут справді маємо повторення, котре надійніше утверджує конс­танти. А проте їх знали всі попередні цивілізації — самі по собі вони не є жодним відкриттям. Що ж до мого відкриття, то воно й близько не повторює «Таблицю» — ба навіть перебуває на вищому щаблі, хоч зовні виглядає значно скромніше.

Мені якось ніяково це пояснювати, що, сподіваюсь, читач розуміє. Але тут справа не в моїй особі — справа в тому, аби люди зрозуміли складні енерґетичні процеси, котрі природа ховає так старанно, як ніякі інші. Якщо я понад тридцять років глузував з себе, що, мовляв, знайшов сокирку під лавкою (відкрив давно відкрите), то це ясно показує: я не закоханий сам у себе — закоханий лише в Істину. Тепер бачу, що скром­ність тут недоречна — вона затуманює саму енерґію проґресу разом з її формулою, а це в жодному разі неприпустимо. Отож нехай дарує мені читач, що я змушений говорити про себе са­мого як про когось іншого — цього вимагає справа.

В даному разі я говорю про те, з чого починав, — про формулу енерґії проґресу, описану в творі під цією ж назвою. Там я про «Таблицю» Ф. Кене лише згадую — я видобув її з «Капіталу», інших джерел у мене тоді не було. Я захоплював­ся нею як небесним явищем, не помічаючи її хибності.

І ось нині я себе питаю: що дало мені платформу для нищівної критики Маркса тоді, коли він був богом для половини земного світу, — невже «Таблиця» Ф. Кене? Але ж ми не знайшли в ній енерґії проґресу. Навіть перший варіант, який я схвалюю, належить доповнювати поясненнями й виставляти певні умови, аби його можна було впровадити в практику. Що ж до другого варіанту, то він взагалі хибний.

Звідки ж, з якої платформи ми дивимося, що це дозволяє нам так ясно бачити і помилки Маркса, й помилки самого Кене? Звичайно, з позицій формули енерґії проґресу. А це означає, що вона, ця формула, підняла нас вище, ніж позиція Кене, — про Маркса я вже й не кажу.

Та, власне, це й не могло бути інакше: відкриття Кене народилося із грошового обігу — тут космічні процеси виступа­ють у вельми непевному відображенні. Якщо навіть вважати, що до Ф. Кене прийшла та сама інформація з попередніх циві­лізацій, котру я тут видав читачеві, то й тоді лишається загад­кою, як йому вдалося побудувати «Таблицю», виходячи лише з фінансової статистики. Це було й лишається дивом.

А проте криве дзеркало його підвело в другому варіанті: оперуючи грошовими мільярдами, він не помітив, що залишив селян без хліба, а селянських коней без вівса. Саме це спостереження й змушує мене з більшою пошаною по­ставитися до свого відкриття — тобто визнати перед власним сумлінням, що воно відбулося і його поки що замінити нічим. Читач тому свідок, що на сьогоднішнє визнання витрачено кілька десятиліть — від першого листа до ЦК на цю тему через «Енерґію проґресу» до завершальної статті, над якою я оце зараз працюю.

Формула енерґії проґресу почала формуватися на енерґетичній природі злаків — тобто так, як бачив цю проблему Сергій Подолинський. І зовсім не має значення, знав я про його теорію чи не знав. В шістдесятих роках XX століт­тя, коли починалася моя праця, бачити вартість лише в грошовому одязі — це, даруйте, дрімуча обмеженість. Якби я не бачив її енерґетично, то Подолинський мені б не допо­міг. Отже у формулі енерґії проґресу було мимоволі реалі­зоване його бачення вартості — тобто відбулося схрещення ідей С. Подолинського з ідеями французьких економістів XVIII століття. Таким чином сталося оновлення фізіокра­тичних принципів, їхнє омолодження. І в такому вигля­ді, гадаю, фізіократичне вчення можна вважати завершеним. Ф. Кене плюс С. Подолинський — це вже не часткова, а повна Істина.

Тепер, коли нам відомий внутрішній зміст п’яти про­дуктивних одиниць, на яких базується економіка, ми дуже просто можемо записати формулу енерґії проґресу — так просто, що мені аж ніяково за цю простоту. А проте на щось складніше моєї фантазії не вистачило. Ми вже показували її в «Енерґії проґресу» — ця формула виглядає так:



ФОРМУЛА ЕНЕРҐІЇ ПРОҐРЕСУ



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   33

Схожі:

Микола Руденко iconСпеціаліст вищої категорії, учитель української мови та літератури Микола Руденко

Микола Руденко icon2014 руденко валентина Іванівна
Руденко валентина Іванівна – вчитель методист світової літератури, спеціаліст вищої категорії, стаж 34 роки
Микола Руденко icon2015 рік Руденко Валентина Іванівна
Руденко Валентина Іванівна, учитель світової літератури Водянської сзш широківського району
Микола Руденко iconРуденко валентина Іванівна
Руденко валентина Іванівна – вчитель методист зарубіжної літератури, спеціаліст вищої категорії, стаж 30 років
Микола Руденко iconМединська О. В. – головний бібліограф Галицької ЦБ. Відповідальна за випуск: Сорочинська-Городецька І. В
Микола Руденко : письменник, філософ, правозахисник[Текст] : біобібліографічний нарис: до 95-річчя від дня народження Миколи Руденка...
Микола Руденко iconПрокопенко Андрій IV курс II група Микола Хвильовий
Тростяниці (тепер Сумщина) в сім’ї вчителів народився Микола Григорович Фітільов
Микола Руденко iconРуденко Валентина Іванівна, учитель зарубіжної літератури Водянської сзш широківського району. Зарубіжна література у 7 класі. Опитувальник книга
Руденко Валентина Іванівна, учитель зарубіжної літератури Водянської сзш широківського району
Микола Руденко iconМикола Вінграновський Микола Степанович Вінграновський народився
Микола Степанович Вінграновський народився в селі Первомайському Миколаївської області
Микола Руденко icon120 років від дня народження Миколи Григоровича Хвильового
Микола Хвильовий (справжнє прізвище Микола Григорович Фітільов) (13 грудня 1893 – 13 травня 1933) — український прозаїк, поет, публіцист,...
Микола Руденко iconМикола І павлович (25. 06. 1796 18. 02. 1855)
Олександр прийняв зречення брата, але не зрадив його розголосу. Після смерті імператора Олександра І великий князь Микола Павлович...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка