Микола Руденко



Сторінка32/33
Дата конвертації11.04.2017
Розмір7.64 Mb.
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   33
Віктор Ющенко

Плануємо не лише ми – передусім планує Світовий Розум, програмуючи для земного людства шляхи розвитку на століття й тисячоліття. Благословенним є той народ, який зумів своєчасно налаштуватися на цю ґлобальну програму, визначивши своє місце в світовому русі. Аби не схибити, треба побачити напрямок розвитку людства бодай впродовж одного століття. А бажано й набагато далі. Мені скажуть: для цього треба бути пророком. Я ж відповім: пророком здатний стати кожен, хто оволодів фізичною економією.

Фізична економія навчає: завжди слід виходити з енерґетичних підвалин, на яких базується життя народів. У книзі “Енерґія проґресу” я дослідив детально найголовніші види енерґії, без яких неможливий не лише розвиток – неможливе саме життя на планеті. Я тут не зумію повторити в достатньому обсязі того, що я стверджую чи розвінчую у названій книзі. На жаль, вона була видана мізерним тиражем і вже загубилася серед книжкового океану. А проте бодай коротко дещо повторити треба.

Адам Сміт і слідом за ним Карл Маркс вбачали субстанцію вартості в людській праці. Недостатність і навіть хибність цього визначення зробили ХХ століття найкривавішим періодом земної історії. Далі з таким визначенням вартості й особливо додаткової вартості рухатися не можна – економічна неграмотність загрожує планетарним занепадом або навіть загибеллю цивілізації. В чому тут річ? Річ у тому, що праця як така не є й не може бути субстанцією вартості – вона сама вимагає відповіді на запитання: де шукати субстанцію праці? Безумовно, субстанцію праці ми знаходимо в їжі, а їжа приходить з космосу через фотосинтез. Я сказав би навіть так: приходить від Світової Монади – тобто від Бога.

Сміт і Маркс не розвідали джерело додаткової вартості до кінця. Його ж слід бачити там, де народжується нова матерія, а разом із новою матерією – нова енерґія. Це відбувається лише в процесі фотосинтезу – тобто на пшеничній ниві.

Щоправда, на земній кулі Сонце в процесі фотосинтезу виробляє сотні мільярдів тонн органічної (сонячної) речовини. Але для нашого вжитку найпридатніша та органічна речовина, яка продукується в землеробстві. У Сміта і Маркса пшениця також народжується з людської праці – і саме тут захована найголовніша їхня помилка: людська праця в процесі землеробства надає лише 1/5 продуктивих сил, а решта належить Природі – передовсім Сонцю. Та навіть згадана 1/5 також неможлива без їжі.

Коли ми так дивимося на нашу Україну, то нам одразу ж стає зрозумілим її елітарне становище на земній кулі. Впродовж тисячоліть цю землю було законсервовано для вирішального уроку в історії людства, який сьогодні названо ґлобалізацією. Назви швидко втрачають свою новизну, а разом з новизною і свій внутрішній зміст. Мені хотілося б, щоб слова Віктора Ющенка, винесені мною в епіграф, не старіли, бо в них маємо велику істину: земна цивілізація підходить до свого завершального екзамену, а його підсумки значною мірою залежатимуть від того, як цей екзамен складе Україна. Не доведи Господи, щоб вона повторила долю Арґентіни, яка не зрозуміла власної місії на планеті і тому зазнала краху.

Належить розрізняти сучасний фотосинтез і фотосинтез минулих епох, що породив запаси нафти, газу, вугілля. В цьому розумінні ми обділені Природою, якщо не казати про вугілля. Але фотосинтез минулих епох абсолютної додаткової вартості не породжує, бо підземні джерела сонячної енерґії активно вичерпуються. Це не є збагачення земної цивілізації, а навпаки – її виснаження. Треба мислити космічно – тобто мати перед очима не десятиліття, а принаймні століття. Практично це означає ось що: якомога більше фінансів належить перепускати через землеробство – наше збагачення відбувається саме тут і тільки тут. Давно відомо: засіяна нива за нормальних умов подвоює вкладені в землеробство кошти. Ніде більше ми не отримуємо стовідсоткового доходу. До того ж ми тут маємо справу з багатством абсолютним, а не відносним, тобто з нарощуванням нової матерії, отже й новітньої енерґії, що є прибутком не лише бухгалтерським, а й космічним. Це ж дуже просто: кидаємо в землю одне зернятко кукурудзи, а восени отримуємо сотню. Як же можна тут (саме тут!) не побачити абсолютної додаткової вартості, яка потім через працю вливається в суспільство, продукуючи безліч промислових товарів? Під цим законом фізичної економії стоїть закон збереження й перетворення енерґії.

Якби ми розпочали земельну реформу на десять років раніше, то давно вже було б покінчено з економічною кризою в Україні. Отож не відволікаймося від головної мети: впродовж наступного десятиліття маємо довести продуктивність землеробства до 100 мільйонів тонн товарного збіжжя на рік. Декому це може видатися фантазуванням, проте якщо збільшити й максимально здешевити кредитування сільського господарства, забезпечувати сільгоспвиробників так, як ми забезпечували армію під час війни, – 100 мільйонів тонн товарного зерна стануть живою реальністю. І тоді проблеми газу й нафти відпадуть самі собою. Разом з тим ми почнемо продукувати заможне майбутнє нашого народу. І це в той час, коли народи, що сидять на газових і нафтових трубах, бездумно його проїдають. Звісно, цим я не заперечую розвиток промисловості, але панівним повинно лишатися землеробство.

Та чи впораємося ми з такою зерновою повінню, до якої я закликаю? Варто згадати 2001 рік, коли навіть 36 мільйонів тонн породили переполох і страх перед загрозою зернового надвиробництва. Насправді в сучасному й майбутньоу світі, де вже сьогодні мільярди людей голодують, зернове надвиробництво в принципі неможливе. Зате можливе неграмотне розпорошення коштів і загальнонародна економічна сліпота. Я не вважаю зайвим нафтогін Одеса-Броди, колись він справді на нас працюватиме. Та це колись. А сьогодні треба закликати наших селян споруджувати приватні зерносховища, без яких не можна уявити фермерського господарства в Америці чи Канаді. Селяни мають налаштуватися на те, що хліб споживається протягом року – отже й продавати його треба протягом року. Або навіть значно більше. Це можливо лише тоді, коли господар врожаю не поспішає його продавати, а тримає у власному зерносховищі, доки світова ціна не визріє для вигідного продажу. Часом на це доводиться витрачати по кілька років. Отож треба, щоб наше селянство могло зберігати в себе понад 100 мільйонів тонн зерна, які мають реалізуватися неквапно – тобто не місяцями, а роками. Ґрандіозність цього завдання не потребує коментарів. Хто полюбляє говорити про економічну стратегію України, той мусить побачити її саме тут.

Згадаймо, що Одесу наші предки збудували заради того, щоб вільно й вигідно торгувати українською пшеницею. Це добре, що там сьогодні спорудили нафтовий термінал. Та якщо правильно числити, то раніше нам належало побудувати великий і навіть величний зерновий порт. Це добре, що ми плануємо спорудження танкерів. Та чи плануємо спорудження зерновозів? Гадаю, їх треба не менше, ніж танкерів. А може, й більше.

Є одна грань у світовій економіці, природа якої теоретично не з’ясована, хоч у розвинених країнах вона добре відома з боку практичного. Йдеться про субсидії сільському господарству у найбільш розвинених країнах. Тут можна так поставити питання: ці країни найбільш розвинені через те, що сільське господарство в них отримує поважні субсидії, чи навпаки – субсидії видаються завдяки тому, що уряди цих країн можуть собі це дозволити?

Поки що утримаємося від прямої відповіді, натомість запитаємо себе: а чому, власне, сільське господарство потребує дотацій, якщо ми стверджуємо, що абсолютна додаткова вартість продукується тільки там і ніде інде? Де ж тут логіка?

Якщо, скажімо, морська поверхня випаровує воду і в такий спосіб продукує туман, то чи доцільно відбирати його в суші й додавати морю? Адже цим ми лише обкрадали б наші степи, відбираючи в них вологу й переганяючи туди, де її й так більше, ніж досить.

Що ж, з боку позірного, ці два приклади здаються майже тотожними і через те однаково абсурдними. Насправді ж поміж ними немає нічого схожого. Анічогісінько! Якщо в економічні явища зазирати глибше, то ми побачимо таке: високорозвинені країни просто повертають сільському господарству те, що йому належить, так само як людині належить її права рука, а чайці – праве крило. І саме через те вони багаті. Бідні країни цього ніколи не роблять – і саме через те вони бідні. Але що ж тут відбувається насправді?..

Відбувається ось що. Вся промисловість базується на фотосинтезі попередніх епох (вугілля, нафта, газ). Власне, промисловості взагалі не могло б з’явитися, якби продукти давно минулого фотосинтезу не було піднято з-під землі. Гадаю, це зрозуміло без розлогих пояснень. Атомну енерґетику залишимо осторонь – вона поки що не посіла панівного становища.

Зате буквально на наших очах сільське господарство потрапило в енерґетичну залежність від промисловості. Раніше селяни всі силові потреби вирішували за рахунок сучасного фотосинтезу: орали, сіяли й збирали врожаї волами та кіньми, які живилися не коштом солярки й бензину, а за рахунок вівса, сіна тощо. Всі ці потреби (а вони космічно ґрандіозні!) можна було вирішити вдома, без втручання промислово-державних органів. Тепер вирішення цих проблем домашніми засобами взагалі немислиме – держава і промисловість назавжди ліквідували таку можливість. Логіка ринку (не теорія, а практика) в економічно розвинених країнах запровадила й узаконила енерґетичний перерозподіл між селом і містом у вигляді фінансових дотацій селу. Ось чому багаті країни продовжують багатіти, а бідні все глибше занурюються в злидні. І так буде доти, доки в бідних державах не запанує розум. І треба сказати: це найперше стосується України. Чудово, що ми зважилися на земельну реформу, – це дійсно гігантський суспільний подвиг. Та наша реформа поки що далека від моделі економічно розвинених країн – і цим усе сказано. Отож, якщо ми хочемо вийти на рівень Західної Європи, треба негайно робити наступний крок, слід буквально сьогодні розпочинати гармонізацію промислово-державних і сільськогосподарських відносин. Не зробивши цього, ми повторимо гіркий досвід Арґентіни.

А проте занепад Арґентіни пояснюється загальною недосконалістю сучасної економічної науки. Запитаємо себе: чи можлива була б сучасна фізика, якби вона не виробила еталона довжини, яким є метр, що несе в собі космічну сутність? Адже ж добре відомо – метр народився із Паризького меридіана. А до того часу існували такі “еталони”, як ступня, лікоть, вершок тощо. Про яку науку на цих “еталонах” можна говорити, коли добре відомо: в кожної окремої людини свої власні розміри ступні, ліктя і своя товщина пальців? Чи можна на цій основі розробити науку, яка здатна вивести земне людство в космос?

Тепер дозвольте заявити: світова економічна наука досі не має еталона вартості. І це та наука, від якої залежить життя на землі. На початку ХХ століття еталоном вартості була унція золота. А проте в другій половині минулого століття золото було розвінчано як еталон – воно лишилося просто дорогоцінним металом. І це правильно. Я пережив ленінґрадську блокаду й добре знаю: вартість золота доходить до нуля, коли немає хліба.

В сучасному світі своєрідним еталоном вартості став американський долар. Деякі західні економісти заклопотані таким становищем: гроші не можуть бути еталоном вартості – потрібен якийсь універсальний товар. Інакше кажучи, потрібен товар товарів.

Я поділяю згадану заклопотаність: сьогодні людство має в обігу понад сто трильйонів американських доларів. Якщо захитається американська грошова система – захитається світ. Частково це вже сталося після нападу арабських терористів на Америку – відразу ж долар знецінився на десять відсотків. Самі американські керівники запевняють співвітчизників, що це напад не останній – терористи готуються навіть до ядерного удару. Що ж тоді станеться з американським доларом?

На жаль, політекономи все ще ніяк не домовляться стосовно того, що саме можна вважати товаром усіх товарів. Та й не можна про це домовитися на основі політекономії. Тут однозначно потрібна фізична економія, з якої випливає: товаром усіх товарів є пшениця – це саме з неї та інших культурних злаків на земній кулі з’явилася вартість взагалі і навіть абсолютна додаткова вартість. Отож, еталоном вартості найдоцільніше зробити тонну або центнер пшениці. Якби це справді сталося, сотні мільйонів землян були б врятовані від голодної смерті.

І нарешті про “Енерґію проґресу”. Ця моя книга здобула визнання серед науковців і політиків, та й серед читацького загалу. Мій телефон перегрівся від вимог: допоможіть роздобути “Енерґію проґресу”. Мій гонорар за неї – 12 років неволі. Чому ж її сьогодні переслідує державна байдужість? Аджеж цю книгу слід видати не тритисячним тиражем, а тристатисячним щонайменше! Вона несе народові економічну грамотність, а така грамотність в епоху ґлобалізації обіцяє багатство. Іншими шляхами багатство не приходить – тільки через потужну інформацію. Отож, у цьому разі копійчана ощадність недоречна.

Фізична економія виникла в середині ХVIII століття у Франції. Її фундатором був королівський лікар Франсуа Кене, який стверджував: справжнім виробництвом є лише землеробство, бо тільки тут виникає й нарощується нова матерія, що є підвалиною додаткової вартості. Жодна з інших галузей економіки в абсолютному значенні додаткової вартості не продукує. На жаль, Кене невдовзі забули, перемогла трудова теорія А. Сміта, яка на Заході й досі є панівною. Економічні успіхи Заходу пояснюються не теорією, а практикою – перемогою ринкових відносин. А як же теорія? Ось як: там вірять, що ринкові відносини народилися з теорії А. Сміта, хоча насправді все навпаки: з трудової теорії народився марксизм, який одразу ж ліквідував ринок. Усі ці непорозуміння сталися тому, що фізична економія Ф. Кене не дістала фундаментальних наукових підтверджень. Перемогла політична економія, бо їй наукові підтвердження були не потрібні – вона зайнялася тлумаченням зовнішньої наочності. А проте трудову теорію (політичну економію) не варто відкидати – її слід бачити як справді політичну науку, бо такою вона є. Треба узаконити обидві науки: фізичну економію і економію політичну. Це приблизно так, як відбувається в географії: фізична й адміністративно-політична.

Україні поталанило: в ХІХ столітті вона отримала геніального вченого, котрий розробив науковий апарат фізичної економії. Я кажу про Сергія Подолинського, який висловлювася так: додаткова вартість є додаткова енерґія Сонця, що споживається землянами через землеробство. Володимир Вернадський не приховував, що він використав ідеї С. Подолинського в праці над створенням парадигми земної біосфери і ноосфери. Отже, “Енерґія проґресу” з’явилася не на порожньому місці – сьогодні можна говорити про українську школу фізичної економії.

В Україні ось уже три роки успішно діє Наукове товариство ім. С. Подолинського, яке налічує півсотні членів. Здебільшого це доктори й кандидати наук, і не тільки наук економічних, а й фізичних, технічних тощо. Це зрозуміло: адже йдеться про фізичну економію. Керує Товариством молодий, надзвичайно талановитий доктор економічних наук, професор Шевчук Володимир Олександрович. Автора цих рядків обрано почесним головою. З повною відповідальністю стверджую: Товариство ім. С. Подолинського має глибоко підготовлені кадри для створення в Києві інституту фізичної економії. Київським вченим є що сказати світові – особливо сьогодні, в епоху ґлобалізації.


13 липня 2002 р. Київ.
НЕ ЗАГУБИТИ ЛІХТАРИКА
Ось я тримаю в руках журнал, який називається так незвично, що важко навіть повірити в його існування: “Физика сознания и жизни, космология и астрофизика”.

Отже, ми вийшли на ту межу, коли наукова думка нарешті зважилася зібрати воєдино мислення й фізичні явища, свідомість і Світобудову. Власне, так воно мусило бути споконвіку, проте вчені добре пам’ятали суворе гасло І. Ньютона: “Фізико, бійся метафізики”. Тож коли ми нині намагаємося об’єднати свідомість і фізику, то тут доводиться говорити про початок нової епохи в науці, бо свідомість, безумовно, категорія метафізична. І тільки свідомість, а не щось інше.

Щоб не ‘забруднитися’ метафізикою, дехто з фізиків почав стверджувати, буцімто думка також матеріальна і її напруження можна виміряти відповідними приладами. Та якщо ми підемо цим шляхом, то у Всесвіті взагалі не залишиться місця для духовного. Тоді навіть людину можна буде розглядати як своєрідний комп’ютер – і не більше того. Ні, панове, думка не є матеріальною, хоч вона й здатна поширюватися з допомогою матеріального поля. Ваші вельми дотепні прилади вимірюють не саму думку, а лише біополе. А воно, безумовно, існує.

Проте духовне поле у Всесвіті також існує як окрема Субстанція. Саме в ньому швидкість руху перевершує швидкість світла у вакуумі – перевершує в безліч разів. Звичайно, рухається духовна інформація, та хіба цього мало? Але немає й ніколи не буде винайдено апарату, який ловитиме хвилі цього всесвітнього поля. Можна сказати й так: цей апарат давним-давно існує – він називається живою істотою. Будь-якою істотою: комахою, рослиною чи навіть людиною. А всесвітнє духовне поле земляни споконвіку називають Святим Духом. Це ж бо тільки він є невичерпним джерелом всякого життя й людського мислення. Там же, де немає духовної іскорки, немає й самого життя.

То як же бути з метафізикою – слід її боятися чи не слід? Я на це відповів би так. У радянській філософії називали метафізичним (трансцендентальним, потойбічним) усе, що лишається поза відчуттями – отже поза обивательським досвідом. Побутовий (вульґарний) матеріалізм на державному рівні проіснував аж до падіння тоталітарної держави. Через те все потойбічне (не підвладне нашим відчуттям) відносили до метафізичного, тобто нематеріального. Але ж матеріальним є сам Бог – так принаймні Він виглядає в пантеїзмі. Бог Марка Аврелія (Всесвіт як Ціле), Спінози, навіть Сковороди виглядає абсолютно пантеїстично – отже матеріально. І тільки Боже Мислення (Святий Дух) є справді метафізичним – тобто таким, що перебуває поза фізикою. Все інше у Всесвіті піддається фізико-математичним формулам і рівнянням – отже піддається вивченню засобами фізики. А бачимо ми його чи не бачимо, вловлюємо своїми відчуттями чи не вловлюємо – це не має стосунку до розмови про метафізичне.

Отож коли ми трансцендентальне не ототожнюємо повністю з метафізичним, то можна сказати, що для фізики існує безмір діяльності поза нашим земним досвідом. Адже там, поза нашими відчуттями, лишається майже весь Всесвіт, бо ми сприймаємо і вивчаємо його невелику частку. Доведеться заперечити твердження Канта, буцімто все трансцендентальне навіки лишиться поза можливостями пізнання. Не все, а лише справді метафізичне. Щодо Святого Духу, то, гадаю, нікому з фізиків не спаде на думку виготовляти хитромудрі прилади для Його вивчення. Саме з цих позицій я щиро й сердечно вітаю появу вищезгаданого журналу.

Уточнюю ще раз: я відкидаю твердження про матеріальність думки людської так само, як і думки Божої, – це веде до спотворення земного вчення про Світобудову. Навіть страшно уявити, куди здатне завести людську спільноту таке несподіване ‘новаторство’. Насправді процес мислення слід виводити з матерії – і в людині, і в самому Всесвіті. Але звідси аж ніяк не випливає, що думку слід оголосити матеріальною. Звідси випливає зовсім інше: матерію належить бачити не лише гносеологічно, а й онтологічно.

Але що це означає на практиці? Марксисти також виводили мислення із матерії. Яка ж різниця між нашим баченням матерії та баченням її марксистами? І чи так уже й важливо наголошувати на окремих нюансах, коли основа спільна? Відповім: між нашою парадигмою Світобудови і парадигмою марксистською ціла прірва, хоч і дійсно матеріальна основа здається однаковою. Принаймні так це виглядає у вербальній тканині. Та різниця полягає ось у чому: ми бачимо матерію онтологічно, а марксисти у своїх дефініціях не виходять за межі гносеології. Розумію, тут можна остаточно заплутати читача, якщо останні рядки залишити без пояснень.

Онтологія – лише снонім метафізики. Отож можна сказати й так: ми бачимо матерію метафізично. Інакше кажучи, ми бачимо її у вигляді Субстанції, котра є суб’єктом усіх своїх видозмін, діянь і всіх видів творення в глибинах світового простору. Та й сам світовий простір уявляємо як один із двох видів матерії, котру можна назвати Матерією Темряви – на відміну від Матерії Світла. В цьому роздвоєнні Субстанції й належить шукати діалектичну потужність Всесвіту – потужність мислення й матеріального діяння.

Марксистська ідеологія є наукою про пізнання, де в ролі суб’єкта виступає сама лише людина й ніхто, крім неї. При цьому метафізика (онтологія) брутально відкидається. Виходить, навіть Всесвіт не є Суб’єктом Творення. За цією парадигмою, все виникло само собою – тобто без втручання Свідомої Волі. А проте цей вид світобачення нам добре відомий – особливо старшому поколінню читачів. Зрозуміла річ: у такому разі Всесвіт зі своїми галактиками, зорями й людьми міг виникнути лише принагідно, з якогось неймовірного випадку. А міг і зовсім не виникнути. Отже, свідомість у такому баченні Світобудови не є й не може бути чимось закономірним. Це лише сліпа гра якихось невідомих сил.

Проблема мислення нерозривно поєднана з проблемою бачення й розуміння матерії. Якщо ми бачимо матерію у вигляді речовини (зорі, планети чи якісь побутові речі), то при такому світобаченні маємо той вид свідомості, який інакше не можна назвати, як вульґарний матеріалізм. Такий вид свідомості сповідував марксизм. За Ф. Енґельсом, дефініція матерії виглядає так: матерія є не щось інше, як рух і речовина. Все починалося й кінчалося в межах земного досвіду. При цьому ніщо не змінювалося навіть тоді, коли радянська людина опинялася в космосі. Пригадую, як обговорювалась у світі поїздка космонавта Г. Титова в Америку, де він на якомусь зібранні заявив: “От бач, побував у найвищому небі, а Бога там не бачив”. Йому прислали записку такого змісту: “Дурню, не туди дивився – треба було дивитися в себе”. Слід віддати належне Титову: він не приховав цієї записки – прочитав її амариканським слухачам, а відтак розповідав про неї на виступах у Радянському Союзі.

Я з задоволенням прочитав декларативну сторінку у першому числі журналу, який оце рецензую, – її надруковано під промовистим заголовком: “Фізика, свідомість, життя і Всесвіт”. Енерґійна, пристрасна мова. Стисло, але сильно висловлено загальнолюдське бажання зрозуміти самих себе – чому і завдяки яким силам земні люди отримали свідомість. Віра в те, що цю таємницю зрештою буде розгадано. Декларацію підписав А. Букалов – головний редактор журналу, доктор філософії, директор міжнародного інституту соціоніки. Я не раз перечитав згадану сторінку, аби усвідомити, що думає про матерію головний редактор – отже редакційний і авторський колективи. І що ж я виявив? Виявив, що всі ми звідти – з радянського минулого.

Ось я зупинив погляд на новаторській дефініції академіка В. І. Вернадського – “жива речовина”. Це не просто назва, а велике вчення, яке вельми точно характеризує земну біосферу. Мені відомо, що думав геніальний учений про матерію і чому він не міг висловитись, наприклад, так – “жива матерія”. А тому, що мертвої матерії взагалі немає, матерія може бути лише живою; або то вже йдеться не про матерію як таку, а тільки про речовину, що здатна бути і мертвою, і живою. І залізо – речовина, і тільце жука, що повзе по дорозі, – також речовина. Але одне мертве, друге – живе. Тілом своїм ( але ж не духом) людина також належить до речовинного світу. Матерію слід розуміти лише як Субстанцію – інакше не може бути й мови про дослідження свідомості. Субстанція є Суб’єкт (маємо право читати: Бог) – отож зрозуміло, звідки походить наша свідомість: вона належить Богові.

Так, новаторства у моїх твердженнях шукати годі. Але ж Всесвіт існує в єдиному екземплярі, і якщо його в головних параметрах встигли пояснити наші пращури, то нам лишається тільки те, чого вони не встигли пояснити. А такого у Всесвіті вистачить на всі майбутні тисячоліття. Вистачить, безумовно, і для журналу, який ми рецензуємо.

Чому я засумнівався в правильності обраного напряму, накресленого головним редактором журналу? Тому що наприкінці декларації, яка мені багато в чому сподобалася, він вжив вислів “жива матерія” – в рівному значенні з живою речовиною. Це однаково, що в одеських катакомбах загубити ліхтарика. А провідна нитка при цьому виявилася обірваною.
25 січня 2003 р. Київ
НА ШЛЯХУ ДО СВІТОВОЇ МОНАДИ
1

Тисячі, десятки тисяч років люди жили під Сонцем і молилися на нього. Дехто молиться й сьогодні – скажімо, рунвірівці. Тож виходить, що автор “Енерґії проґресу” підкріплює їхні молитви науковими арґументами? Якщо добре подумати, то доведеться погодитись, що справді підкріплює: абсолютну додаткову вартість продукує Сонце. За допомогою власної праці ми виробляємо лише відносну вартість. Коли ж погодитись, що Сонце світить за рахунок власної енерґії (термоядерний синтез), то нам взагалі немає потреби зважати на Всесвіт як Ціле – ми від нього незалежні...

Звичайно, автор так не думає, та чимало людей все ще в душі залишаються сонцепоклонниками. А скільки ж їх, таких зірок, як Сонце? Самих тільки галактик у Всесвіті не менше трильйона. Тож хіба можна злічити зорі?..

Проте перейдемо до нашої основної теми. Книга “Енерґія проґресу” якщо й не стала на крило, то принаймні вже міцно зіп’ялась на ноги. Її шукають, про неї пишуть. Оформилась і заявила про себе Українська наукова школа фізичної економії. Видано Академією Наук вельми престижну “Економічну енциклопедію”, яка присвятила велику статтю цій науковій школі. Стаття починається так:

“Українська наукова школа фізичної економії – напрям розвитку національної та світової наукової думки, що охоплює відкриття природних законів в економічному бутті та адекватне відображення господарської реальності в системі знань. Існує з 80-их ХІХ століття і є втіленням на теренах України фізичної економії як базової, основоположної складової наукового економічного знання і фактором його розвитку. Найсуттєвіші здобутки У.н.ш.ф.е. містять праці її найвідоміших подвижників – С. Подолинського, В. Вернадського, М. Руденка та ін.”

Тут є за що подякувати Богові: високі слова і висока честь. Правду кажучи, я не сподівався зазнати такої честі за життя. Та якщо вже це сталося, мені лишається останні дні свої присвятити служінню Великій Правді – як я її сьогодні бачу.

Далі про мене в Енциклопедії сказано:

“Намагаючись розвинути У.н.ш.ф.е., український учений, мислитель, письменник М. Руденко стверджує, що основою життєдіяльності людини є не земля з її надрами і навіть не Сонце, а Світова Монада.”

Можливо, тут є дещо незнайоме для деяких читачів: що це воно таке – монада взагалі і Світова Монада зокрема? Чи не маємо тут якесь новітнє поганство? Стисло пояснюю: монада за вченням Піфагора, Джордано Бруно й Готфріда Лейбніца є структурною одиницею світового буття. Найдрібнішу монаду зустрічаємо в електроні, найбільшу належить бачити в центрі Світобудови – її можна ототожнити з Сонцем Всесвіту. Як видно, автор статті в Енциклопедії непогано знайомий з моєю філософсько-космологічною книгою “Гносис і сучасність”, котра від початку й до кінця присвячена цій науковій проблемі. На її сторінках я визнаю, що цю книгу належить розглядати як продовження “Еенерґії проґресу”.

Отож ми не зрікаємося Сонця, але закликаємо читача думати про те Сонце, довкола якого обертаються галактики. Саме таку модель світу я пропоную в “Гносисі”. Українська преса й широка громадськість зустріли книгу з ентузіазмом; щодо офіційної астрофізики, то тут з’явилося чимало опонентів. Це й не могло бути інакше: моя парадигма Світобудови докорінно відрізняється від усіх парадигм, які досі з’являлися в науці. Монада в мене виступає не як абстрактна одиниця буття, а в кожному разі просторово й енерґетично обумовлена – з точними фізико-математичними розрахунками. Такого тлумачення монади в науці ще не траплялося.

Тут ми підходимо до необхідності пояснити, чому це людина з літературними нахилами (поет, прозаїк), уже утвердивши себе в згаданих жанрах, неждано-негадано переходить до наукової діяльності, яка за радянських умов не обіцяла інших гонорарів, окрім тюремної баланди.
2

До 36 років я не знав жодних світоглядних криз: жив з великою довірою до комуністичної партії, вважав себе вірним солдатом Сталіна і таким насправді був. ХХ з’їзд компартії, викривши злочини Сталіна, породив у моїй душі таку кризу, яка поставила мене перед духовною прірвою. Писати так, як писав раніше, я вже не міг. Криза затягнулася років на сім. Я шукав відповіді не лише на політичні питання: мені треба було знати, яким він є насправді – той світ, у якому живе земне людство і за рахунок яких джерел воно існує. Взявся вивчати “Капітал” К. Маркса – і мені почали відкриватися протиріччя в самому марксизмі. І тоді вже впало все разом – від моєї партійності, котра була для мене єдиною релігією, до самого суспільного устрою. Я писав філософські трактати – цілі томи. Невдовзі бачив їхню недолугість. Спалював їх у заплаві Дніпра – і виготовляв нові томи, котрі також потрапляли на вогнище. Так я прожив до 1963 року, який став для мене переломним. Про подію, що сталася зі мною 12-15 серпня 1963 року, я розповідав двічі – у “Метафізичній поемі”, що була написана в мордовському концтаборі для політв’язнів, і в книзі спогадів, яка має назву “Найбільше диво – життя”. Цю книгу написано вже на волі.

...Була десята ранку. Я сидів за письмовим столом у дачному кабінеті. Думки були все ті ж самі. Щоправда, в цей час я вже почав задумуватись про те, що економічне життя людства базується на злаках – тобто на сонячній енерґії, яка прибуває на землю через фотосинтез. У пам’яті спливло: п’ять хлібин Ісуса Христа. В мене з’явилася певність, що має існувати природний розподіл енерґії злаків: дві одиниці енерґії в соломі, три – в зерні. І коли я про це подумав, на мене впала якась дивна блискавиця, в полоні котрої опинилася спершу моя голова, а потім увесь організм. Часом я відчував на черепі вогонь, який не обпікав, а променево розмовляв зі мною. Він наповнював моє єство незбагненною силою. Часом відчуття сили було таке велике, що я розростався у своїх відчуттях до космічних масштабів. І солодко було на душі, неймовірно солодко...

Не слід забувати, що я на той час був атеїстом. Отож можна уявити: понад усіма благодатними відчуваннями був іще якийсь невиразний страх, ніби ось-ось має надійти кінець світу. А проте благодатні, радісні переживання переважали...

Тут я переадресую читача на мої попередні описи цієї переломної події в моєму житті. Мушу признатися, що для мене завжди існувало моральне питання: чи маю я право посилатися на оті сакральні три доби, висловлюючи свої наукові переконання? Попри всі гризоти з цього приводу я кожного разу приходжу до такого висновку: ти не лише маєш право про це говорити – ти мусиш. Адже ж не приховав Дмитро Менделеєв того факту, що Періодична система елементів у повному розумінні не є його особистим відкриттям – вона з’явилася так, як до Діви Марії прийшло знання: їй належить народити Бога – тобто через пророчий сон. Не приховував своїх зустрічей з Розумним Вогнем також Блез Паскаль.

Три серпневі доби 1963 року перетворили мене на космічну книгу, котра мусить сама себе прочитати й перелитися на папір. На це я витратив рівно сорок років. Щоправда, в мене поки що є певність лише у завершеності “Енерґії проґресу”, але ж немає такої певності стосовно “Гносису”. Тут існують деякі проблеми і саме заради їхнього висвітлення я пишу цю статтю.

Чому треба прив’язувати економічну модель суспільства до вчененя про Світобудову? Тому, що земна людина повинна мати цільний світогляд, а він, світогляд, складається не лише з соціального, а й з космічного. Якщо ж ці фактори існують нарізно, то це ще не світогляд.

3

Двадцяте століття залишило нащадкам доволі дивне уявлення про Світобудову. Почнемо з так званої ізотропності Всесвіту. Йдеться про те, що Всесвіт однаковий у всіх напрямках – у ньому відсутній центр. Галактики вільно розгулюють в середині замкнутої сфери з радіусом 1028см. А взагалі кажучи, вони розбігаються. Чим далі від нас міститься галактика, тим швидше вона від нас тікає. Чомусь немає в галактик власних орбіт – біжать вони як їм заманеться й куди заманеться. Наче більярдні кулі на зеленому сукні...

Важко повірити в такий хаос на самій вершині Всесвіту – там, де мав би мешкати Бог. Скажімо, в атомі, в Сонячній системі, в нашій Галактиці електрони, планети, зорі рухаються за власними орбітами, нікуди не збочуючи.

Не зрозуміло також, чому розбігаються галактики – адже ж планети й зорі не мають такого нахилу. До того ж прямолінійний рух небесним тілам взагалі невластивий: як відомо, усюди існує нездоланна кривизна простору, яка перешкоджає прямолінійному рухові. Звідки ж ці разючі відхилення в Метагалактиці? Принагідно зауважу: Всесвіт і Метагалактика – те ж саме.

Тут є своя історія. На початку ХХ століття, коли Ейнштейн зайнявся космологією, вважалося, що наша Галактика ізотропна – тобто не володіє цетром. Ейнштейн не без певної логіки міркував так: якщо ізотропна Галактика, мусить бути ізотропною також Метагалактика. Згодом у Галактиці відшукали центр, а про Метагалактику забули. Так вона, бідна, майже сто років чекає, доки її причепурять та приведуть до якогось ладу.

Існує закономірність: коли зміниться кілька поколінь астрофізиків, то вже завчені замолоду недоладності перестають муляти вчених і навіть здаються чимось нормальним.

Повернемося до галактик, які розбігаються: чим вони далі від нас, тим швидше рухаються. А, може, й справді швидше, бо ми дивимося в напрямі цетру Метагалактики, де повинна існувати Світова Монада. Я певен, що саме так воно й відбувається: орбіти галактик неймовірно великі, а ми так далеко від центру, що й справді бачимо прискорення – так воно мусить бути. Адже ж і в нашій Сонячній системі найближчі до Сонця планети рухаються найшвидше. Трохи забігаючи наперед, скажу: ми перебуваємо від центру Метагалактики на відстані 1035см. Це така відстань, що змушує здригнутися від жаху. Що ж до космологічного радіуса (1028см ), то як ми побачимо далі, це є радіус Світової Монади. В її надрах жодних галактик немає і не може бути – всі вони рухаються назовні. Треба засвоїти: по суті, ми живемо на далекій околиці Всесвіту. Хто хоче про це знати повніше й точніше, раджу прочитати “Гносис і сучасність”.
4
До певної межі вчення про монаду і вчення про ґравітаційний радіус можна вважати близькими. Навіть основоположна формула однакова: GM/c2 .

Тут G – ґравітаційна стала, М – маса, с – швидкість світла.

Але офіційна фізика вимагає, аби попереду згаданої формули була поставлена двійка: 2GM/c2 . Ця вимога геть руйнує вчення про монаду. Щоправда, є видатні вчені, котрі не визнають двійки (наприклад, лауреат Нобелівської премії В. Л. Ґінзбурґ), але їх небагато. Ось що з цього приводу каже В. Ґінзбурґ:

“Розрахунок цей (що породжує двійку – М. Р.) виглядає непослідовно бодай тому, що фактично для тіл зі швидкістю, порівняною зі швидкість світла с, кінетична енерґія дорівнює: , а не Мс2/2.


Якщо в наведеному розрахунку вважати енерґію корпускули рівною Мс2, то для Rg ми отримали б значення GМ/с2 “. (В. Л. Ґинзбурґ “О физике и астрофизике”, Москва, “Наука”, 1980, с. 111).

А цитата на цю тему із “Большой Совєской Ециклопедії” (перше повоєнне видання) виглядає так:

«Для визначення того, в яких випадках ефекти загальної теорії відносності дуже великі, зручно ввести для кожного тіла (або системи тіл) величину, що називається ґравітаційним радіусом цього тіла (або системи). Ґравітаційний радіус є мірою маси тіла, що виражена в одиницях довжин. Вона дорівнює:

Тут М – маса тіла, G – стала тяжіння, с – швидкість світла.

Ґравітаційний радіус Землі дорівнює лише 5 мм, Сонця – 1,5 км, а Галактики – одній двохсотій долі парсека (1 парсек – 3,26 світлового року). У всіх цих прикладах ґравітаційний радіус в мільйони разів менший від звичайного “геометричного” радіуса». (БСЭ, т. 9, с. 292-295).

Саме ці два приклади я виставив, аби захистити “Гносис і сучасність” від атак солдатів парадигми, але це мене не врятувало: атаки не припиняються. Отож мені не лишається нічого іншого, як попередити читачів “Гносису”, що така неприємна проблема існує. Гадаю, значно розсудливіше заявити: раз вам конче потрібна двійка, то давайте попрощаємося і кожен займеться своєю темою. Отже погодимося з опонентами: радіус монади близький родич ґравітаційного радіуса, але він удвоє коротший. Бо інакше нам довелося б сперечатися з усією світовою фізикою. Разом з тим це захистить деякі інші формули, які нам потрібні. Майже всі вони виходять за межі офіційної фізики і належать до фізики сингулярної, що має місце виключно в монаді.

Було б нерозумно думати, що справжнім життям є тільки наше, земне, а на ближчих до центру Всесвіту галактиках взагалі життя немає, бо то полум’яний світ, там немає таких “нормальних” планет, як Земля. При цьому способі мислення ми змертвили б 80-90 відсотків Метагалактики. Навпаки, нетиповим є життя в нашій Галактиці через її запаморочливу відстань від Світової Монади.

Що наша Галактика надзвичайно далеко від цетру Всесвіту, видно навіть з того, як широко розсипані в ній зорі й сузір’я. Саме довжина зовнішніх радіусів галактик (більша чи менша) дозволила нам правильно розмістити галактики навколо Світової Монади. А той незаперечний факт, що із самої моделі Світобудови мені вдалося визначити швидкість нашої Галактики (отже й місце її орбіти), вказує на доволі круту матеріальність вакууму. Простір (вакуум) здається порожнечею лише земним людям, бо так сформовані природою їхні органи чуттів. Насправді галактики орють світовий простір, як плуг оре поле. Відомо, плуг при цьому гріється. Гріються ткож зорі й галактики. Природі зовсім не потрібні термоядерні реактори в надрах зірок і галактик – у Світової Монади є простіші засоби, аби змусити небесні тіла світитися: гігінтська маса цих тіл і швидкість. Наведемо такий приклад. Наша Галактика складається з мільярдів зірок, а її загальна світність не перевершує світності одного квазара, що рухається недалеко від Світової Монади. То невже ж у надрах квазара повинно міститися не менше мільярда термоядерних реакторів? Де ж їх там розмістити і на скільки їх вистачить ?..

“Гоносис і сучасність” завершується рівнянням, яке розкриває ґравітаційну природу світності Сонця. Представники офіційної фізики невдоволені цим розділом, але мого рівняння не спростували. І все ж вони продовжують пояснювати сонячну енерґетику термоядерним синтезом. Чому ж тоді у верхніх шарах сонячної корони температура становить кілька мільйонів градусів, а на поверхні Сонця лише 6 тисяч? Хіба не тому, що у верхніх шарах корони відбувається найпотужніше тертя сонячної атмосфери об матерію простору?..

Хоч як далеко ми перебуваємо від Світової Монади, а рух нашої Галактики забезпечує саме Вона. І якщо їй в чомусь допомагають високі галактичні сутності, то це так само, як ми, люди, допомагаємо Сонцю підтримувати життя на Землі. Передовсім я маю на увазі сільське господарство, де виробляється абсолютна додаткова вартість – тобто енерґія проґресу.

Аби дати змогу людям, які вміють читати фізичні формули, зайнятися космологічними розрахунками, додаю до цієї статті невеликий фрагмент із книги “Гносис і сучасність”, що має самостійне значення.
Грудень 2003 р.

Архітектура Всесвіту


Ця праця є стислим авторським викладом космологічної частини, яка міститься у філософській книзі, що має назву “Гносис і сучасність”. Коротко поінформуємо читача, як виглядає Всесвіт у названій книзі, аби далі подати фізико-математичне підтвердження запропонованої парадигми.

Від електрона й до Всесвіту просторова тканина Світобудови складається з монад, що об’єднуються в атоми, планети й галактики. В цетрі кожної з цих систем або окремих тіл стоїть центральна монада, яка несе в собі всю масу й енерґію даної системи. Так, скажімо, монада електрона володіє радіусом монада земної кулі – 0, 45см, монада Сонця – монада Галактики – Світова Монада – .

Радіуси монад є не лише просторовими, але й енерґетичними величинами. Отже разом з енерґією вони визначають також масу даної мікрочастки, тіла чи системи тіл – аж до Метагалактики.

У світі, за автором, є лише два види матерії – Світло і Світовий Простір (вакуум). Світло створює монади, починаючи від електрона й вище – за ієрархічним законом. Матерію простору можна назвати так, як вона виглядає для ока: матерією Темряви. В межах радіуса монади немає місця для матерії Темряви – вона цілком витіснена назовні живим, одухотвореним Світлом. Отже простір не є континуум – він усюди подірявлений більшими й меншими монадами. Фактично окрім монад і вакууму, що нагадує бджолиний щільник з його сотами, у світі нічого немає. Роль бджіл у цих сотах виконують незліченні рої монад. Роль матки завжди належить центральній монаді.

Це повертає нас до тієї моделі світу, яку споконвіку несли філософія й релігія. Ось як починається Перше соборне послання апостола Івана: “А це звістка, що ми її чули від Нього і звіщаємо вам: Бог є Світло, і немає в Нім жодної темряви!” Отже це форула не лише Івана Богослова, а й самого Ісуса.

Всі наші подальші розрахунки мають показати, що це не просто наше бажання об’єднати космологію з релігією, а світ дійсно є саме таким – не іншим. Це ж тільки про монаду можна так сказати: в її радіусі справді немає жодної темряви. Отже те, з чого складається монада (менша, більша і найбільша) належить називати Духоматерією. То є субстанційна одиниця світового буття.

Тепер слід показати найвеличнішу світову константу, яка поки що невідома науці – ми називаємо її Силою Моносу. Вона об’єднує собою всі сфери Світобудови в єдину цілість – діє так само невимушено в ядерній фізиці, як і в космології. Її назва відображає світову єдність – вона є початком єдиної теорії поля. Без неї таку теорію в принципі розбудувати неможливо. Але тут ми використаємо лише космологічну сутність Сили Моносу. Прошу вибачення за те, що в даній статті я не зумію показати, як і звідки народжується Сила Моносу – щоб це пояснити, потрібна ціла книга. Книга (“Гносис і сучасність”) вийшла українською мовою у 2001 році. Перекласти її на світові мови й видати мені поки що не під силу. Отож закликаю читача прийняти цю формулу як об’єктивну даність:

Тут FoСила Моносу, с – швидкість світла у вакуумі, G –ґравітаційна стала. Кільце під символом означає, що дана величина належить монаді. Так буде й надалі.

Запишемо наступне рівняння:

Fo Ro = Мс2 .

Тут М – маса тіла чи системи тіл, Ro – радіус монади.

Тепер доволі легко визначити радіус будь-якої монади – загальну енерґію даної системи або окремого тіла (права частина рівняння) слід поділити на Силу Моносу. Радіус монади в нашій парадигмі є величиною, котра стоїть у фундаменті всіх космологічних розрахунків. Це свідчить, що головна взаємодія космічних об’єктів відбувається на рівні монад. Слід звернути увагу на радіус Світової Монади: це, по суті, та величина, яка в ейнштейнівській космології виступає як радіус цілого Всесвіту. Ми гадаємо, що то є дуже велика помилка: цей радіус окреслює не цілий Всесвіт, а тільки його Монаду. Намагання сучасних космологів убгати Всесвіт у сферу, окреслену космологічним радіусом – це така ж сама помилка, як, скажімо, прагнення розмістити земну кулю разом з Місяцем у земній монаді, що не більша від звичайної виноградини. Далі ми покажемо, що тут сучасні космологи помиляються в разів.

Аби побудувати вірогідну модель Всесвіту, передовсім треба визначити його масу. Відомо, що сучасна космологічна маса становить г. Спробуємо перевірити цю величину за такою формулою:



.

По зорю далеко не підемо – візьмемо наше Сонце, маса якого добре відома:




Галактику також візьмемо нашу: Наведену формулу ми базуємо на гармонії величин у всьому Всесвіті, що досліджена нами в “Гносисі”. Ясно, тут не можна вимагати повної точності, бо зорі й галактики не однакові. Вони різняться між собою так, як різняться за масою і зростом земні люди. Проте щось середнє тут можна вивести. І ми справді виводимо для Метагалактики (Всесвіту) величину маси, котра близька до прийнятої в ейнштейнівській космології:


Отож ми з чистою совістю можемо прийняти ту величину, котра породжує космологічний радіус – тобто г. Це народження в нашій моделі відбувається так:




Тут – радіус космологічний (см), – маса Всесвіту. Але ж ось питання: де ці величини належить застосовувати? Якщо у всіх інших тілах і системах масу належить бачити лише в монаді, то , зрозуміла річ, тільки Світова Монада є носієм світової маси, а всі галактики, що на гігантських орбітах обертаються довкола Світової Монади, створюють цю масу своїм тиском у напрямі центру. Вони виконують лише буферну роль у ґравітаційному процесі. Так діє Сила, котру ми назвали Силою Моносу: вона обтискує всі без винятку монади – і малі, й великі. Обтискує так, як гумова рукавичка обтискує нашу руку. Це, власне, і є ґравітація. Монада, розриваючи тканину простору заради самоутвердження матерії Світла, з такою ж силою діє назовні, від центру, як просторове поле діє в напрямі центру. Звичайно, ці дві протилежно спрямовані сили абсолютно рівні.

Нам може видатися вельми дивним, що весь об’єм земної кулі не володіє масою – тільки якісь 0,45 см в центрі планети переймають всю масу на себе. Але монаду можна назвати ґравітаційним банком. Всі атоми земної кулі передають свою масу й енерґію земній монаді так само, як ми передаємо власні гроші в банк. І тільки тоді, коли якесь тіло відривається від землі бодай на сантиметр, воно здобуває власну масу. Так біля каси банку, отримавши гроші з рук касира, ми стаємо їхніми господарями в натурі, а не лише в номіналі. А якщо мислити без метафор, то належить сказати так: ґравітаційне поле використовує тіло планети задля стискання монади. Саме звідси народжується маса й енерґія – власне, вони народжуються із Сили Моносу.

Тепер запишемо ще одне рівняння, без якого не можна й мріяти про вірогідну модель Метагалактики:



Тут R – зовнішній радіус системи (наприклад, якоїсь галактики), – внутрішній радіус її монади, v – швидкість системи або тіла, с – швидкість світла.

Як діє це рівняння, покажемо на двох прикладах.

Квазар летить зі швидкістю, що дорівнює 0,8 швидкості світла. Нам треба встановити відстань його орбіти від поверхні Світової Монади. До речі, тут пора пояснити: в глибинах Світової Монади немає жодних галактик чи навіть атомів – при зближенні з Монадою вони анігілюють. Отже спробуємо визначити, як близько проходить орбіта згаданого квазара від поверхні Світової Монади. На цей раз запишемо наше рівняння в такому варіанті:



Тут – радіус Світової Монади, у знаменнику – квадрат швидкості обраного нами квазара, що рухається на певній відстані навколо Світової Монади. Ця відстань дорівнює 1,7 космологічного радіуса. Ще ближчий підхід до поверхні Світової Монади неминуче пов’язаний з анігіляцією. Це добре видно з рівняння, яким ми користуємося: коли зовнішній радіус і радіус монади досягають рівності, всі величини нашого рівняння скорочуються – тіло чи система тіл зникають. Треба запам’ятати: коли ми визначаємо відстань галактичної орбіти від поверхні Світової Монади, в нашому рівнянні діє радіус Світової Монади.

2) А проте за допомогою радіуса Світової Монади ми не зможемо визначити місця нашої Галактики у світовому просторі, бо в цьому разі виникають два невідомих члени: швидкість нашої Галактики і її відстань від поверхні Світової Монади. Гадаю, це зрозуміло: швидкість далеких галактик вимірюється за червоним зміщенням, але швидкість нашої власної Галактики так виміряти не можна. Це знецінює нашу модель Світобудови, перетворюючи її на абстрактне розумування, як це було досі в попередніх космологічних моделях. Лише знайшовши власне місце у Всесвіті, можна бути певним, що наша модель правильна.

І ось нарешті мені вдалося вирішити цю проблему. Вихідні міркування такі: якщо простір є матерія, то великі швидкості галактик змушують їх вкорочувати зовнішній радіус. Радіуси монад при цьому не міняються. Отже розмір зовнішнього радіуса з достатньою точністю має показувати відстань даної галактики від поверхні Світової Монади. Не буду витрачати зусиль на докази того, що у Всесвіті діють універсальні закони руху – від атома до Метагалактики. Отож як Меркурій рухається найшвидше серед планет, так само серед галактик найшвидше мусить рухатися квазар. Його зовнішній радіус мало відрізняється від радіуса власної монади. Зате зовнішній радіус нашої Галактики чи не найбільший у Всесвіті – він трохи поступається розміром лишень проти зовнішнього радіуса найближчої нашої сусідки, що міститься в сузір’ї Андромеди. Це мені сказало дуже багато, а подальші розрахунки показали справедливість цих суджень.

Сама наочність свідчить, що наша Галактика міститься дуже далеко від центру Всесвіту, але ж я був геть приголомшений, коли розрахунки показали: вона міститься неймовірно далеко – на відстані . Адже ж це дорівнює десяти мільйонам радіусів Світової Монади! Ось ці розрахунки:

Тут – радіус монади нашої Галактики, – зовнішній радіус нашої Галактики. Отже ми отримали один із невідомих членів фундаментального рівняння – швидкість нашої Галактики: вона дорівнює 100 км/сек. Звідси ми отримуємо ту відстань від центра Всесвіту, яка так приголомшила автора цих рядків. Я не знаходив швидкості нашої Галактики в довідниках – і тоді звернувся до обсерваторії Національного університету ім. Т. Г. Шевченка. Можна уявити мою радість, коли мені відповіли: 100 км/сек. А це означає, що вибудувана нами модель Всесвіту абсолютно правильна – в кожній своїй деталі. Правильні також параметри попередньої космологічної парадигми – маса й радіус. Інша річ, що з них хибно було змонтовано ейнштейнівську модель Світобудови.

Чимало важливих деталей лишаються за межами цієї статті, але я вірю, що настане час для значно ширшої розмови на цю тему. Гадаю, тут слід показати, де вичерпується ґравітаційне поле Метагалактики:

Тут – зовнішній світовий радіус, – радіус Світової Монади. Отже справді космологія Ейнштейна помилялася в разів.

Кілька слів про Світову Монаду. Схоже на те, що густина субстанції у Світовій Монаді така сама, як у формулах Ейнштейна, виведених для середньої густини “матерії” (тобто речовини) у Всесвіті – Це зрозуміло: адже ж Ейнштейн бачив усю Світобудову там, де міститься лише Світова Монада. Справа в тому, що кожна монада володіє своєю густиною. Загальна закономірність така: чим більший радіус монади, тим менша її густина. Густина Світової Монади найменша – майже вакуум. Але так воно й мусить бути: то є так званий Тонкий Світ – світ чистого Світла, яке у всі часи називали Богом.



ПРИМІТКИ

ЕНЕРҐІЯ ПРОҐРЕСУ

1Українська Радянська Енциклопедія. – 1963., т. 14, с. 143.

2 Философский словарь. – М., 1963., с. 438.

3Ленин В. И. Материализм и эмпириокритицизм. – ОГИЗ, М. , 1948, с. 243.

4 Философский словарь. – М., 1963, с. 439.

5Ферсман А. Е. Занимательная геохимия. – М. , 1959, с. 314—315.

6Гуреев Г.А. Астрология и религия. – М. , 1940, с. 25.

7 Философский словарь.– М., 1963. с. 326.

8Українська Радянська Енциклопедія. – т. 10, с. 336.
9 Философский словарь. – М., 1963, с. 267.

10 Философский словарь. – М., 1963, с. 325.

11 Українська Радянська Енциклопедія. – т. 9, с. 87.

12 Философский словарь. – М., 1963, с. 347.

13 Маркс К., Энґельс Ф. Избр. Соч. – М., 1948, т. І, с. 391.

14 Політична економія. – К., 1963, с. 389.

15Вернадский В. И. Биосфера как область превращений космической

энерґии. Избр. соч. – М., 1960, т. 5.



16Гуреев Г.А. Астрология и религия. – с. 104.

17 Маркс К., Энґельс Ф. Избр. Соч. – т. 26, с. 28.

18Большая Советская Энциклопедия. – М., 1965.

19Большая Советская Энциклопедия. –

20 Політична економія. – К., 1963 р., с. 389.

21Автори відкриття. Казначеев В. П., Шурін С.П. та Михайлова Л.П.,

Новосибірський медінститут, (прим автора).



22Энґельс Ф. Диалектика природы. – М., Госполитиздат, 1955, с. 53.

23Обручев В. А. Занимательная геология. – М., АН СССР, 1961, с. 258.

24Вернадский В. И. Биосфера как область превращения космической

энергии. – т. 5



25Чижевский А. Л., Шишина Ю.Г. В ритме Солнца. – М., Наука,

1969, с. 81.



26Вернадский В.И. Биосфера в космосе. Избр. соч. – т. 1, М. , АН

СРСР, 1960.



27Чижевский А. Л. , Шишина. Ю. Г. В ритме Солнца. – с. 7.

28 Чижевский А. Л. , Шишина Ю. Г. В ритме Солнца. – с. 38.

29 Юнг К.Г. Солнце. – С.-Петербург, 1898, с. 130

30Маркс К.,Энґельс Ф. Капитал соч. – т.1. с. 504.

31 Маркс К., Энгельс Ф. Избр.произв. М., 1948 с.9.

32Чижевский А,,Л.Шишина Ю. Г. В ритме Солнца. – с. 60.

33Путешествия Пифагора, знаменитого самосского философа. – М., 1807, ч.5,с.84-585.
34 Там само. – с. 588-589.

35 Там само – с 590-591

36 Маркс К., Энґельс Ф. Сочинения – т. 26, ч.І., с. 21.

37 Там само – с. 28.

38 Там само – с. 32.

39 Там само.

40 Там само – с. 35.

41 Там само – ч. ІІ с. 137

42 Там само.– с. 136.

43Там само. – с. 155.

44 Політична економія – К., 1963, с. 160.

45 Маркс .К, Энґельс Ф. Сочинения. – т. 26. ч. ІI, с. 156.

46 Там само. – ч. І, с. 139.

47 Там само. – с. 41.

48 Там само. – с. 135.



49 Там само. – с. 139.

50 Там само – с. 32.

51 Там само – с. 26.

52 Там само – ч. II, с. 174.

53 Там само. – с. 21.

54 Большая Советская Энциклопедия.

55 Українська Радянська Енциклопедія Большая Советская Энциклопедия.

56 Большая Советская Энциклопедия.

57 Там само.

58 Ленин В. И. Полн собр соч – т. 36, с. 553.

59 Маркс К., Энґельс Ф. Сочинения – т. 26, с. 9.

60 Ленин В.И. Полн. Собр. Соч. – т. 33, с. 431.

61 Ленин В. И. Полн. Собр. соч. – т.30, с. 304-305.

62 Маркс К., Энґельс Ф. Сочинения – т. 26, с. 383.



63 Там само – с. 45.

64 Галилей Г. Избр. труды – М., 1964, с. 106.

65 Большая Советская Энциклопедия.

66 Авдиев В. И. История древнего Востока. – М., 1948, с. 111.

67 Щуцкий Ю.К. Китайская классическая «Книга перемен» – М., 1960, с. 139.



68 Маркс К., Энґельс Ф. Сочинения. – т. 20, с. 553.

69 Энциклопедический словарь. – М., 1899, т. XXVI, с. 208.

70 Философский словарь. – М., 1963, с. 140.

71 Щуцкий Ю.К. Китайская классическая «Книга перемен». – М., 1960, с. 139.

72 Большая Советская Энциклопедия.

73 Данте Аліг’єрг Vita nova. – К., Дніпро, 1965, с. 78.

74 Большая Советская Энциклопедия.

75 Большая Советская Энциклопедия.

76 Маркс К., Энґельс Ф. Избр. произв. – т. II, с. 40.

77 Большая Советская Энциклопедия.



78 Марат Ж. П. Избр. произв. – М. 1956.

79 Марат Ж. П. Избр. произв. – М., 1956.

80 Українська Радянська Енциклопедія.

81 Большая Советская Энциклопедия.
ЕКОНОМІЧНІ МОНОЛОГИ

1 Ленин В. И. Полн.собр. соч. – т. 20, с. 51.

2 Там само. – т. 33, с. 250.

3 Там само. – с. 248.

4 Там само. – т. 20, с. 52.

5 Там само. – с. 53.

6 Ленин В. И. Материализм и эмпириокритицизм. – М.,ОГИЗ, 1948, с. 243.

7 Українська Радянська Енциклопедія. – К., 1963.

8 Философский словарь. – М., 1963, с. 438.

9 Там само.



10 Маркс К. , Энґельс Ф. Избр. произв. – М., 1948, т.І, с. 9.

11 Маркс К., Энґельс Ф. Сочинения. – М., 1962, т. 26, с. 32.

12 Там само. – с. 135.

13 Там само. – с. 139.

14 Там само.



15 Там само. – т. II, с. 137.

16 Там само. – т. І, с. 26.

17 Маркс К., Энґельс Ф. Сочинения. – М., 1962, т. II, с. 174.

18 Маркс К., Энґельс Ф. Избр. произв. – т. І, с. 391.

19 Маркс К., Энґельс Ф. Сочинения. – т. 26, ч. II, с.21.

20 Політична економія. – К., 1963, с. 389.

21 Энґельс Ф. Диалектика природы. – М., 1955, с. 53.

22 «Путешествие Пифагора, знаменитого самосского философа».– М., 1807, ч.5 с. 584-585.

23 Там само. – с. 588-589.

24 Там само. – с. 590-591.

25 Маркс К. Теория прибавочной стоимости. – М., 1955, ч. І, с. 10.



26 Маркс К. , Энґельс Ф. Сочинения. – т. 26, с. 35.

27 Маркс К. , Энґельс Ф. Избр. произв. – т. І, с. 23.

28 Там само. – с. 27.

29 Там само. – с. 591.

30 Там само. – т. II, с. 446.

31 Маркс К., Ф. Энґельс. Сочинения. – т. 26, с. 137.

32 Політична економія. – К., 1963, с. 164.

33 Там само. – с. 160.



34 Див. частину першу, розділ «Філософія, мораль і релігія».

35 Маркс К. , Энґельс Ф. Избр. произв. – т. II, с. 446.

36 Маркс К, Энґельс Ф. Сочинения. – т. 26, с. 383.

37 Там само. – с. 384.

38 Там само. – с. 447.

39 Маркс К. , Энґельс Ф. Избр. произв. – т. І, с. 23.

40 Большая Советская Энциклопедия. – М., 1965.

42 Авдиев В. И. История Древнего Востока. – М., 1948, с. 111.

43 Щуцкий Ю. К. Китайская классическая «Книга перемен». – М., 1960, с. 139.

44 Большая Советская Энциклопедия. – М., 1965, т. 2, с. 555.

НЕ ЗАГЛЯДАЮЧИ В СВЯТЦІ

  • Щуцкий Ю. К. Китайская классическая «Книга перемен». (Цитую із передмови по пам’яті. — М. Р. )


ШЛЯХ ДО ХАОСУ

1 Анікін А. Адам Сміт.– М., 1968.

ФОРМУЛА ЕНЕРГІЇ ПРОҐРЕСУ ЯК СВІТОВА КОНСТАНТА

1 Злупко С. М. Сергій Подолинськнй – вчений, мислитель, револю­ціонер. – Львів, Каменяр, 1990, с. 112—113.

2 Там само. – с. 133.

3 Кенэ Ф. Избранные экономические произведения.– М., 1960, с. 360.

4 Кенэ Ф. Избранные экономические произведения. – с. 364.

5 Злупко С.М. Сергій Подолинськнй – вчений, мислитель, револю­ціонер. – с. 145—146.

6 Кенэ Ф. Избранные экономические произведения. – С. 279.

7 Кенэ Ф. Избранные экономические произведения.–с. 361—362.

8 Коваленко И. И. Экономическая таблица Ф. Кенэ и ее современные экономико-математические интерпретации. – М., Изд. Москов­ского университета.– с. 12.

9 Кенэ Ф. Избранные экономические произведения. – с. 501.

НАУКОВО-ПОПУЛЯРНЕ ВИДАННЯ

РУДЕНКО Микола Данилович ‘

ЕНЕРҐІЯ ПРОҐРЕСУ

Нариси з фізичної економії

тЕРНОПІЛЬ, видавництво «дЖУРА»

Редактор.................................................

Редактор

Відповідальна за випуск

Комп’ютерна верстка

Дизайн обкладинки

Комп’ютерний набір

Технічний редактор

Коректор

Здано до набору

Підписано до друку Формат 84 х 108 /32 ?

Папір друкарський (офсетний ?)

Гарнітура тип таймс…

Умовн. друк.арк. 22,0 Обл. Вид. Арк.. 44,0. Наклад _____ прим. Зам № ____.

Видавництво «Джура», вул. Лук’яновича 3-а, Тернопіль, 46000

Тел. (0352) 25-8880, 25-6940.

Друк ТОВ “Джура”

НАУКОВО-ПОПУЛЯРНЕ ВИДАННЯ



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   33

Схожі:

Микола Руденко iconСпеціаліст вищої категорії, учитель української мови та літератури Микола Руденко

Микола Руденко icon2014 руденко валентина Іванівна
Руденко валентина Іванівна – вчитель методист світової літератури, спеціаліст вищої категорії, стаж 34 роки
Микола Руденко icon2015 рік Руденко Валентина Іванівна
Руденко Валентина Іванівна, учитель світової літератури Водянської сзш широківського району
Микола Руденко iconРуденко валентина Іванівна
Руденко валентина Іванівна – вчитель методист зарубіжної літератури, спеціаліст вищої категорії, стаж 30 років
Микола Руденко iconМединська О. В. – головний бібліограф Галицької ЦБ. Відповідальна за випуск: Сорочинська-Городецька І. В
Микола Руденко : письменник, філософ, правозахисник[Текст] : біобібліографічний нарис: до 95-річчя від дня народження Миколи Руденка...
Микола Руденко iconПрокопенко Андрій IV курс II група Микола Хвильовий
Тростяниці (тепер Сумщина) в сім’ї вчителів народився Микола Григорович Фітільов
Микола Руденко iconРуденко Валентина Іванівна, учитель зарубіжної літератури Водянської сзш широківського району. Зарубіжна література у 7 класі. Опитувальник книга
Руденко Валентина Іванівна, учитель зарубіжної літератури Водянської сзш широківського району
Микола Руденко iconМикола Вінграновський Микола Степанович Вінграновський народився
Микола Степанович Вінграновський народився в селі Первомайському Миколаївської області
Микола Руденко icon120 років від дня народження Миколи Григоровича Хвильового
Микола Хвильовий (справжнє прізвище Микола Григорович Фітільов) (13 грудня 1893 – 13 травня 1933) — український прозаїк, поет, публіцист,...
Микола Руденко iconМикола І павлович (25. 06. 1796 18. 02. 1855)
Олександр прийняв зречення брата, але не зрадив його розголосу. Після смерті імператора Олександра І великий князь Микола Павлович...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка