Микола трублаїні (Микола Петрович Трублаєвський) (1907-1941)



Скачати 117,69 Kb.
Дата конвертації06.05.2017
Розмір117,69 Kb.

3 клас

Микола Трублаїні(проза)

Підготувала Сало Марія Михалівна

Жовківський р-н.

Рава-Руська ЗОШ-інтернат І-ІІІ ст.

МИКОЛА ТРУБЛАЇНІ

(Микола Петрович Трублаєвський)
(1907-1941)

У нарисі «Живий герой дітей» відома українська письменниця Оксана Іваненко розповіла про анкетування, проведене у 1930-ті роки серед читачів дитячих бібліотек. На запитання анкети «Ким ти хочеш бути?» один хлопчик відповів: «Миколою Трублаїні». Чому ж він так відповів? Мабуть, тому, що в дитинстві майже всіх часто тягне до пригод та мандрів. Саме на такі сюжети писав свої твори Микола Трублаїні. Він став одним із перших українських письменників пригодницького жанру. Його твори є значним внеском у скарбницю української дитячої літератури. Повісті та оповідання письменника овіяні романтикою і поезією, вірою у перемогу, у досягнення мети. Герої творів письменника — звичайні люди, веселі, віддані своїй справі і рідному народові, сердечні до товаришів, відважні і дужі. Таким був і сам письменник Микола Петрович Трублаїні. Його давній приятель, теж письменник, Ярослав Гримайло охарактеризував Миколу Петровича як людину «...із серцем хлоп'яти, невтомною енергією витівника, чулою душею батька, щирістю відданого друга, проникливим розумом вихователя і спостережливим оком письменника». Доля відміряла цій людині лише тридцять чотири роки життя.

Народився М. П. Трублаїні (справжнє прізвище Трублаєвський) 25 квітня 1907 року у селі Вільшанка на Поділлі (тепер Крижопільський район Вінницької області). Батько його був лісорубом, а мати вчителькою. У 1915 році Миколу віддали до Немирівської гімназії. Він добре вчився. Але вітер героїки та мандрів не дав йому закінчити навчання. У роки громадянської війни хлопець рушив на фронт. По дорозі упав з поїзда і зламав ногу. Після одужання організував хату-читальню у селі Черепівка, керував місцевою самодіяльністю. Працював у редакції газети «Червоний край».

1925 року М. Трублаїні за направленням їде вчитися на Всеукраїнські курси журналістики до Харкова. Тоді ж майбутній письменник навчається на фізико-математичному факультеті Харківського інституту народної освіти. Згодом стає кореспондентом газети «Вісті». У цей період розпочались життєві мандрівки Миколи Петровича, наповнені відвагою, суворими та важкими випробовуваннями, які він витримав з честю та гідністю.

Ось перелік мандрівок письменника:

1928 рік — поїздка до Владивостока кореспондентом від української республіканської газети «Вісті». 1929 рік — участь у двох рейсах на криголамі «Літке». Тропічний рейс із Севастополя до Владивостока та арктичний — із Владивостока до острова Врангеля. За участь у цьому героїчному поході Миколу Петровича було нагороджено медаллю «За врангелівський похід 1929 року». 1930 рік — подорож на пароплавах «Сєдов» та «Сибіряков» до Землі Франца-Йосифа. 1931 рік — мандрівка у тайгу, де розгорталось велике будівництво на річці Ангара. 1932 рік — участь в експедиції на криголамі «Русанов» у Біле море, мандрівка в Карелію на Кольський півострів.

Подорожі надихнули Миколу Петровича на творчість. Він почав писати книжки для дітей. 1931 року вийшла у світ його перша книжка «До Арктики через тропіки». Незабаром у бібліотеках та книжкових крамницях з'явились книжки Миколи Трублаїні «Курсом норд-ост», «"Літке" — переможець криги», «Вовки женуться за оленями», «Лахтак». 1941 року виходить остання прижиттєва книжка письменника «Життя за Батьківщину». А всього за ці десять років було надруковано більше 30 книжок.

Його творчість — це ціла епоха в літературі для дітей. Майже всі персонажі творів письменника виписані з натури. У книжках про Північ правдиво змальовано побут та звичаї корінних північних народів: чукчів, ескімосів, якутів. Багато героїв оповідань та повістей письменника — підлітки. Але у Миколи Петровича є багато оповідань для дошкільнят і дітей молодшого шкільного віку, таких, як «Крила рожевої чайки», «Мандри Закомарика», «Про дівчинку Наталочку та сріблясту рибку» тощо.

1934 року невгамовний письменник і друг дітей організовує при Харківському Будинку піонерів Клуб юних дослідників Арктики. Члени Клубу налагодили зв'язок із зимівниками полярних станцій. А наступного року вагон з вихованцями Клубу подорожував за Полярне коло. Вагон мав назву «Криголам на колесах». У ньому було все, що потрібно для дослідника Півночі — від компаса до штурманської рубки.

1936 року письменник організував Клуб юних дослідників підводних глибин. Члени Клубу разом зі своїм капітаном М. П. Трублаїні подорожували до Криму і Кавказу. У результаті цих подорожей народились повісті «Мандрівники» та «Шхуна «Колумб».

Свій внесок письменник зробив і у жанр фантастики. Фантастичний роман М. Трублаїні «Глибинний шлях» був надрукований уже після смерті письменника.

У червні 1941 року розпочалась війна з фашистами. 20 вересня письменник пішов на фронт військовим кореспондентом. З жовтня він узяв участь у бою — допомагав кулеметнику. Це був його перший і останній бій. Через кілька годин по тому Миколу Петровича було смертельно поранено осколком від бомби. А через днів, 5 жовтня, письменник помер. Похований Микола Петрович Трублаїні недалеко від міста Ровеньки Луганської області.c:\users\pein\desktop\auth_458865186.jpg



Микола Трублаїні
ПУСТУНИ НА ПАРОПЛАВІ

Оповідання


Яшка і Машка
Наш пароплав ішов теплими південними морями.
Якось ми зупинились біля берегів Африки. До нас на човні підплив негр. Він продав морякам двох мавпочок.
Руденькі мавпочки були завбільшки як кішки. їх узяли на мотузочки й потягли на пароплав. Звірята впирались, вищали, мотали головами, дриґали лапками, мотали хвостами — не хотіли залишати негра. Тоді сивий боцман схопив їх руками і забрав на палубу.
Пароплав рушив у дальшу путь.
Мавпочки швидко звикли до нового місця. Незабаром вони стали улюбленцями команди. Моряки назвали їх Яшкою і Машкою.
Яшка любив чіплятись хвостом за перекладини і, звисаючи головою вниз, розгойдувався, ніби справжній фізкультурник.
Машка раз у раз під час сніданку плигала на стіл, хапала грудку цукру й миттю зникала.
Шоколад боцмана
Наш боцман сховав у шухляді стола дві коробки шоколаду. Якось, виходячи з каюти, він не причинив дверей. Зацікавлена Машка всунула мордочку в щілину. Потім ускочила в каюту й почала господарювати там. Вона плигала по ліжку й зазирала до шухляд у шафочці і в столі.
Коли боцман повернувся, перед самісіньким його носом на палубу виплигнула Машка. В зубах вона тримала коробку шоколаду.
Боцман погнався за мавпою. Звіреня легко, мов пташка, метнулось по пароплаву. Матроси з голосним сміхом і свистом поспішили боцману на допомогу. Проворна Машка не давалась до рук. Вона плигала, ховалась, стрибала. Галас і метушня знялись на палубі. Розохочені несподіваною розвагою матроси не шкодували ніг.
— Половину шоколаду тому, хто відбере коробку! — крикнув боцман, наздоганяючи хвостатого злочинця.

Та ось мавпа випустила коробку, а сама метнулась на щоглу. Радісно боцман схопив коробку й одкрив ЇЇ. Матроси заглянули туди й зареготали. Коробка була порожня. Машка ж сиділа на щоглі, доїдала шоколад і вищала від задоволення.



Омар
Матроси купили великого омара. Це — великий морський рак. У нього довжелезні й тонкі, мов соломинки, вуса.
Яшка підбіг до омара й зупинився. Подивився і од цікавості почав чухатись. Потім насупився і ляснув рака лапкою. Омар стиснув клешнями його лапку. Мавпа зойкнула, заверещала. На той вереск прибіг боцман і розняв ракові клешні. З криком Яшка побіг геть.
Від спеки омар загинув. Мертвого омара поклали сохнути на сонці. Гарний рак, мов розмальований синьою, червоною, зеленою фарбами, з широко розставленими вусами, лежав під тропічним сонцем.
Випадково під час роботи боцман опинився біля омара. Він застав там Яшку. Мавпа обламувала омарові вуса. Вона шматувала їх, ніби дражнячись, і викидала геть. Але клешнів не зачіпала. Мавпа їх боялася.
— Опікшись на молоці, води боїшся,— сказав, усміхаючись, боцман.
Нічна тривога
Біля корабельного дзвона боцман поставив високу скриню. Матроси скаржились, що та скриня заважає їм вибивати склянки. Вибивати склянки — значить видзвонювати в корабельний дзвін години. Одну годину б'ють так: бам-бам; коли дві — бам-бам, бам-бам; коли чотири — бам-бам, бам-бам, бам-бам, бам-бам! Більше чотирьох годин не б'ють. Через кожні чотири години знов починають так само.
Коли на пароплаві трапляється пожежа, тоді б'ють у дзвін швидко й довго: бам! бам! бам! бам! бам!..
Боцман обіцяв забрати скриню. Але не встиг він виконати свою обіцянку, як сталась незвичайна подія. Уночі всіх розбудили швидкі удари дзвона: бам! бам! бам! бам! бам!..
Дзвін сповіщав про пожежу.
Хто спав, хто не спав, — усі вибігли на палубу, готові рятувати пароплав од вогню.
Дзвін замовк. Ніде не видно полум'я. Хтось пустував.
Моряки, обурені з такого жарту, розійшлися спати.
Через двадцять п'ять хвилин знов почулось гасло пожежної тривоги. Бам! бам! бам! бам! бам!.. — кликав дзвін усіх нагору. І знов на палубі ні вогню, ні того, хто зняв тривогу, не застали.
Минуло півгодини, і втретє повторилось те саме.
Під кінець ночі боцман заховався поблизу дзвона, щоб зловити негідного жартівника.
Незабаром він побачив у напівтемряві, як до дзвона тихенько підійшла Машка, скочила на скриню, вхопила мотузок і почала дзвонити.
Мавпа часто спостерігала, як матроси б'ють у дзвін. їй хотілось теж покалатати, але вона не могла дістати, поки там не поставили скриню.
Пустуни рятують боцмана
Опівдні сонце стояло просто над головою. Спека надзвичайна. На одкритому місці палуби — жодної людини. Всі ховались у затінках. Боцман вийшов, щоб полити розпечену палубу морською водою. В руках у нього мідна труба насоса, з якої ллється вода.
Боцман вийшов без бриля. Волосся у нього коротко обстрижене. Сонце напекло голову, боцман зомлів і впав.
Ніхто, крім мавпочок, цього не бачив. Вони підскочили до боцмана і, схопивши трубку насоса, почали бавитись. Пустуючи, бризнули на лежачого моряка водою, і розохотившись, облили його з голови до ніг.
Від води боцман опритомнів.
Ловля летючих риб
Боцман захотів помити брудний мішок. Він прив'язав його мотузкою і викинув через кругле віконце своєї каюти в море. Од швидкого руху пароплава мішок полоскався у морській воді.
Залишивши мішок купатись, боцман вийшов з каюти, зачинив двері на ключ і піднявся на верхню палубу.
Погладивши вуса, глянув на море. Серед дрібної хвилі показалась величезна акула. Моряк розгледів її коротке тупе рило та чорно-синювату спину.
З води почали вискакувати летючі риби. Мабуть, їх сполохала акула. Окремі рибки перелітали через пароплав і поринали у воду.
Обидві мавпочки почали підплигувати, намагаючись впіймати рибок. Вони кидались на всі боки. Але риби летіли швидко, і мавпи жодної не впіймали.
Та ось Яшка і Машка разом підскочили над бортом і вдарились одне об одного. В ту ж мить повітря розітнув жахливий зойк. Мавпи зникли з палуби й шубовснули у воду.
Людина в морі
Враз пролунало:
— Людина за бортом!
То боцман, схопивши рятувальний круг, стрибнув у море.
Коли повернули назад пароплав, людина в морі здавалась ледве помітною цяткою.
Моряки побачили, як акула теж повернула і попливла туди, де видно було боцмана.
Всі захвилювалися. Пароплав поспішав повним ходом і безперервно гудів. Так хотіли відігнати морського хижака.
Акула зникла під водою. Та ось її плавники мигнули поблизу боцмана.
У кожного, хто стояв на палубі, тривожно стиснулося серце: чи вдасться врятувати боцмана?
Скоро наблизились до нього. Спустили шлюпку. З води витягли боцмана і Яшку. Всі зрозуміли, що Машка потонула. В ту ж хвилину поблизу показались могутні плавники акули.
— Ти думав про неї? — спитали боцмана, показуючи на акулу.
— Це велетенська малозуба акула, — відповів старий моряк, — вона ніколи не нападає на людей.
Друга коробка шоколаду
Попискуючи, Яшка тулився до боцмана. Матросам здавалось, що у мавпочки на очах сльози. Всім стало сумно. Всіх пройняв жаль за Машкою.
Шлюпку підняли на пароплав.
Боцман, весь мокрий, мовчки пішов у свою каюту.
Він відчинив двері і побачив... Машку, що сиділа на столику і гризла шоколад з другої коробки.
Моряк остовпів. Машка, схопивши недогризок шоколаду, метнулась крізь вікно у море.
Боцман підбіг до столу й насилу просунув голову у віконце. Він побачив мавпочку, що трималась на мотузку, яким він прив'язав мішок.
Моряк догадався, що, коли мавпи падали з палуби, Машка схопилась за цей мотузок і врятувалась. 

Микола Трублаїні
ЯК ЗАКОМАРИК УПІЙМАВ СТРАХОВИЩЕ


Водолази
Четверо артистів приїхали до водолазів і показали їм виставу.
Водолазам вистава дуже сподобалася, і за це вони влаштували артистам підводну прогулянку. Артисти Завждишукай, Усезагуби, Закомашка, Закомарик, віслюк, вовк, заєць, гусак, мишка, жабка і горобчик одягли водолазні костюми і спустилися на дно моря.
Закомарикові хотілося наловити риби, і він захопив з собою сіть.
Віслюк та вовк допомагали йому нести її.
Усі йшли дуже весело, лише Усезагуби стогнала.
— Чого ти стогнеш? — спитав Завждишукай.
— Я загубила...
— Що ти загубила?
— Свою силу... Завждишукай зітхнув і сказав:
— Зараз я її пошукаю. Може, десь знайдемо.

Страховище

На дні моря було красиво. Під ногами лежав дрібний пісок. Ніби в тумані виднілися навколо дивні рослини. Між рослинами пропливали рибки. В одному місці здіймалася скеля, а навколо неї лежало багато каміння. Артисти підійшли ближче до тієї скелі і помітили між камінням дивне страховище. То була страшна потвора з круглою головою, великими очима і численними довгими руками-ногами. То був величезний восьминіг.


Закомашка необережно наблизилася до страховища, і воно охопило ЇЇ однією рукою. Завждишукай кинувся рятувати дівчинку. Восьминіг розсердився, і колір його став мінитися. Спочатку страховище зробилося темно-брунатним, потім почервоніло і, нарешті, зблідло — пожовкло.
Воно випустило Закомашку і зразу кількома руками схопило артиста.
Що знайшла Усезагуби
— Вперед! — махнув рукою Закомарик віслюкові та вовкові.
Сміливі звірі разом із хлопчиком накинули на страховище сіть. Восьминіг відчув небезпеку і випустив з себе струмінь чорної рідини.
Враз та рідина розійшлась у воді і закрила хижака. Проте відважні рибалки здогадалися, що восьминіг у них у сіті, і потягли сіть за собою. Але страховище міцно трималося своїми руками-ногами за скелю, і вони не могли його відірвати. В цей час Закомарик зашпортнувся за водолаза, що лежав на дні. Хлопчик нахилився і впізнав Усезагуби. Закомарик прив'язав їй до пояса сіть і гукнув на вухо: «Тікайте! Страховище доганяє». Артистка злякалася, схопилась на ноги, рвонула вперед і одірвала восьминога від скелі. Усезагуби знайшла свою силу.

Чоботи і ноги

Наші водолази сплили на поверхню моря, де їх ждав маленький пароплав. На палубу витягли сіть з восьминогом. В роті у нього стирчали халяви великих водолазних чобіт. Це були чоботи, що в них Завждишукай спустився під воду. Де ж дівся артист?


— Завжди він шукав, а тепер ми будемо його шукати, — сказав Закомарик.
— Ай, ай, ай! — закричала Усезагуби, дивлячись на море. — Восьминіг з'їв Завждишукая і залишив лише його ноги.
Справді, всі побачили, що з моря стирчать дві ноги. Скоренько спустили човни і витягли за ноги з води артиста. Він був цілий, живий і здоровий.
— Що було з вами? — спитали його.
— Коли страховище схопило мене за ноги, я залишив йому чоботи, а сам вислизнув. Але без чобіт ноги стали легші, ніж голова, і я сплив догори ногами, — відповів артист.


Зоологічний сад
Восьминога поклали у велику бочку, і Закомарик одвіз його в зоологічний сад. Там здивувались страшному звірові.
— Такого у нас ще ніколи не було.
А коли довідалися, що це страховище впіймав Закомарик, то вирішили зробити його директором зоологічного саду.
Закомарик погодився. Він залишив з собою своїх звірів. Потім запросив до себе Завждишукая, Усезагуби та Закомашку і влаштував для них у саду театр. Щодня Закомарик розповідав про свої пригоди.
Так закінчилися мандри Закомарика. 

Микола Трублаїні
АРТИСТИ-ПАРАШУТИСТИ


На літаку

Великий літак піднявся в повітря. Дуже гули мотори. Льотчик глянув позад себе і порахував пасажирів. В літаку сиділи артисти: Завждишукай, Усезагуби, Закомашка, Закомарик та семеро звірів — віслюк, вовк, заєць, гусак, мишка, жабка і горобчик.


Льотчик підняв літак високо у хмари і полетів якнайшвидше.
Артисти поспішали до моря. Туди їх викликали рибалки, які хотіли подивитися виставу.

Маскарад

Наближаючись до моря, льотчик захотів знову глянути на пасажирів. Він озирнувся і з переляку на мить випустив стерно, аж літак підскочив. В літаку сиділи інші пасажири.


Він побачив жирафу, білого ведмедя, руде ведмежатко, велику білку, клоуна в химерному костюмі, розбійника з ножем за поясом, лікаря в білому халаті, музиканта зі скрипкою, дівчинку Червону Шапочку, Бабу Ягу та мисливця з рушницею.
Пасажири помітили переляк льотчика і засміялися. Льотчик зрозумів, що то маскарад. Завждишукай одягся жирафою, Усе-загуби -- білим ведмедем, Закомарик — ведмежатком, Закомашка — білкою, Вовк — клоуном, осел — розбійником, заєць — лікарем, гусак — музикантом, мишка — Червоною Шапочкою, жабка — Бабою Ягою, а горобчик — мисливцем.

Вистава в повітрі

— Ми почнемо виставу в повітрі! — прокричала жирафа (це був Завждишукай) так голосно, що перекричала гуркіт моторів.


Завждишукай і Закомарик одягли на всіх парашути. Усезагуби прив'язали три парашути, бо один міг її не вдержати.
Літак пролетів низько над рибальським табором. Багато людей стояло внизу і дивилося на літак. Раптом з літака вилетіли мотузки і на кінцях мотузків люди та звірі. То артисти почали виставу. Вони підплигували, переверталися, ловили один одного. Горобець стріляв з рушниці. Закомашка так вправно танцювала, що здавалося, вона літає, немов птаніка.
Враз унизу пролунали страхітливі вигуки і зойки: «О! Ой! О! Ой!» Глядачі побачили, що в білого ведмедя обірвався мотузок. Усезагуби каменем падає донизу.

Парашутний десант

В одну мить над Усезагуби розпустилися три парашути, мов зонтики, і вона стала падати повільніше. Всі артисти і звірі пустили мотузки і почали повільно спускатися на парашутах. А літак, звільнившись від вантажу, підскочив угору і сховався у хмарах.


— Ура! Ура! Привіт! Ура! — гукали внизу.
Глядачі вітали сміливих артистів і бігли до того місця, куди спускався парашутний десант.

Переполох

Першою приземлилась Усезагуби, одягнена білим ведмедем. Біля неї спустилося руде ведмежа. Усезагуби забула, що то За-комарик, злякалася і кинулась навтіки.


В цей час в іншому місці спустився клоун. До нього підбігли глядачі.
— Здрастуйте! — кричали вони. — Здрастуйте, клоун!
А клоун був вовк. Він як закричав: — У-у! У-у! — і заклацав зубами. Глядачі злякалися і ну тікати.
Закомарик і Завждишукай швидко скинули маскарадні костюми і заспокоїли глядачів та Усезагуби.
Потім влаштували виставу. Після того рибалки повели артистів частувати смаженою рибою. 
Каталог: fusion -> uploads -> 2011 -> Kursy -> pkl
pkl -> Волосянківська зош І-ІІ ст. Сколівського району Вепрів Микола Андрійович
pkl -> Ільчишин Я. І. Сш №29 м. Львова
pkl -> Чорна Надія Павлівна
pkl -> Біографічна довідка
pkl -> Струтинський валентин
pkl -> Олександр Копиленко
pkl -> Андрій Пилипович М’ястківський Народився в селі Соколівці на Вінничині. Серед мальовничої природи цього краю минуло його дитинство. Був школярем, студентом, солдатом, фельдшером, редактором. Пише прозу І вірші для дорослих І дітей
pkl -> Юрій Семенович Старостенко (13 червня 1923 — 1965) — дитячий письменник
pkl -> Явірська зош і-іііст
pkl -> Утевська Паола Володимирівна – українська письменниця


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Микола трублаїні (Микола Петрович Трублаєвський) (1907-1941) iconПлан іван Петрович Котляревський. Іван Якович Франко. Ліна Костенко. Марко Вовчок. Микола Григорович Хвильовий. Олександр Петрович Довженко. Ольга Кобилянська. Панас Мирний. Пантелеймон Куліш. Тарас Шевченко
...
Микола трублаїні (Микола Петрович Трублаєвський) (1907-1941) iconЧабан Микола Петрович [псевд. І крипт.: М. Гнатко, М. Г., М. Ч.; 05. 03. 1958, м. Дніпропетровськ] український журналіст, редактор, письменник, літературознавець, краєзнавець, дослідник-пошуковець
Чабан Микола Петрович [псевд. І крипт.: М. Гнатко, М. Г., М. Ч.; 05. 03. 1958, м. Дніпропетровськ] – український журналіст, редактор,...
Микола трублаїні (Микола Петрович Трублаєвський) (1907-1941) iconПрокопенко Андрій IV курс II група Микола Хвильовий
Тростяниці (тепер Сумщина) в сім’ї вчителів народився Микола Григорович Фітільов
Микола трублаїні (Микола Петрович Трублаєвський) (1907-1941) iconМикола Вінграновський Микола Степанович Вінграновський народився
Микола Степанович Вінграновський народився в селі Первомайському Миколаївської області
Микола трублаїні (Микола Петрович Трублаєвський) (1907-1941) icon120 років від дня народження Миколи Григоровича Хвильового
Микола Хвильовий (справжнє прізвище Микола Григорович Фітільов) (13 грудня 1893 – 13 травня 1933) — український прозаїк, поет, публіцист,...
Микола трублаїні (Микола Петрович Трублаєвський) (1907-1941) iconМикола І павлович (25. 06. 1796 18. 02. 1855)
Олександр прийняв зречення брата, але не зрадив його розголосу. Після смерті імператора Олександра І великий князь Микола Павлович...
Микола трублаїні (Микола Петрович Трублаєвський) (1907-1941) iconВатутін Микола Федорович 1901-1944 Біографія
Микола Ватутін успішно витримує конкурсні іспити в комерційне училище, яке знаходилося у слободі Уразово. Проте, після третього класу...
Микола трублаїні (Микола Петрович Трублаєвський) (1907-1941) iconУрок № Тема. Микола Вінграновський «Сіроманець»
Тема. Микола Вінграновський «Сіроманець». Захоплююча І драматична історія про хлопчика й вовка як приклад гармонії людини й природи....
Микола трублаїні (Микола Петрович Трублаєвський) (1907-1941) iconМикола костомаров перший класик
Микола Костомаров перший класик української історичної науки : рекомендаційний список / уклад. Я. В. Жерьобкіна; відп за вип. І....
Микола трублаїні (Микола Петрович Трублаєвський) (1907-1941) iconУрок №40 література рідного краю. Микола кирилович возіянов. «Легенда про харків» Мета : f Навчальна
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка