Міністерство оборони україни



Сторінка14/30
Дата конвертації21.03.2018
Розмір4.82 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   30

Вплив через широкомовні радіостанції

Радіомовлення з використанням широкомовних радіостанцій має ряд переваг, обумовлених наявністю дуже могутніх середньохвильових і УКХ передавачів.

Об'єктами широкомовної радіопропаганди є: населення держави-противника й особливо його прифронтової смуги; бойові підрозділи збройних сил противника, що знаходяться в других ешелонах, вихідних районах, районах зосередження, на відпочинку; частини зв'язку; підрозділи інших родів військ (тилові, технічні, спеціальні тощо).

Необхідними умовами для прийому широкомовних передач виступають при цьому знання слухачами частоти і часу мовлення радіостанції, а також наявність можливості і готовності слухати її програму.

Характер і обсяг мовлення звичайно визначаються завданням психологічного впливу і залежать від:

творчих і технічних можливостей фахівців психологічного впливу;

наявності необхідної інформації;

особливостей оперативної обстановки;

часу, наявного на підготовку програми;

особливостей аудиторії радіослухачів.

Програми мовлення являють собою сукупність різних інформаційних і публіцистичних повідомлень, структурно об'єднаних у єдине ціле і переданих протягом визначеного часу певним категоріям населення (військовослужбовців) противника відповідно до покладених завдань.

Фахівці поділяють програми радіомовлення на такі види:

інформаційне повідомлення;

коментар;

інтерв'ю;

репортаж.



Інформаційне повідомлення - це оперативна інформація про важливу подію, факт чи явище, що становить інтерес для більшості тих слухачів противника, на яких ведеться мовлення. Інформаційне повідомлення повинне відповісти на питання: що відбулося, де, коли, хто діяв, як, чому, які наслідки того, що трапилось. Фахівці вважають, що тривалість кожного інформаційного повідомлення не повинна складати більше 1 хвилини. Повідомлення можна передавати в ефір у вигляді тематичної добірки, наприклад: “Останні вісті” , “Становище на фронті” тощо.

Коментар - це одне судження (чи кілька різних суджень) фахівців, що розкривають суть проблеми. У коментарі вони висловлюють свої думки згідно з тим, що вважають важливим донести до слухачів і що відповідає цілям психологічного впливу.

Коментарі можуть бути подійними і проблемними. Подійний коментар служить для оцінки тих чи інших подій, тоді як проблемний покликаний розглядати важливі для слухачів питання, досліджувати широку панораму подій, дій уряду або командування противника, глибоко аналізувати факти. Тривалість коментарю звичайно складає 4-6 хвилин.



Інтерв'ю містить у собі два основних елементи: питання, що ставить кореспондент компетентній особі, й відповіді останнього на поставлені питання. Як правило, ведучий ставить такі питання, які приблизно б хотів поставити слухач і на які він хотів би одержати чіткі відповіді, якби виявився на місці ведучого. Тривалість інтерв'ю звичайно не перевищує 5 хвилин.

Репортаж - це розповідь про подію, що відбувається, у момент її здійснення, показ того, що відбувається, мовними засобами. Головна мета репортажу полягає в досягненні “ефекту присутності”, що викликає в слухача співчуття та має особливу силу емоційного впливу. Репортаж триває в середньому близько 5 хвилин. Він використовує три основних виражальні засоби: живе слово, шуми, музику, причому перші два використовує обов'язково.

Вдало використані шуми роблять передачу яскравішою. Вони виконують роль інформаційних і емоційних сигналів, додають передачі елемент вірогідності, служать для неї звуковим фоном, є в цілому елементом її монтажу.

Музика - важливий виражальний засіб у будь-якій радіопередачі. У поєднанні з текстом вона підсилює ті чи інші емоційні сторони передачі, створює найбільш сприятливі передумови для сприйняття. У радіопрограмі музика найчастіше використовується як ілюстрація чи як фон повідомлення. Наприклад, у Чечні радіостанції бойовиків у своїх передачах транслювали сучасні естрадні мелодії для впливу на ностальгійні почуття солдатів федеральних військ.

Крім того, фахівці рекомендують використовувати такі види передач, як нарис, політичний фейлетон, бесіда, огляд листів, трансляція мітингів і зборів, читання списків військовополонених.

Підготовка радіопрограми - процес творчий, однак вона завжди повинна складатися з трьох основних елементів - вступу, основної частини і висновку.

Вступ звичайно містить у собі позивні радіостанції, її назву і належність, робочі частоти, звернення до слухачів (найменування адресата мовлення), іноді - дані про ведучих програми.

Основна частина - це сукупність різних жанрів, які входять у радіопрограму. Вони несуть головне інформаційне навантаження і відбивають основну ідею програми. Першим, причому дуже важливим елементом основної частини програми, є випуск новин. Далі за випуском новин йдуть інші компоненти основної частини - коментарі, інтерв'ю, репортажі, бесіди, огляди листів і т.ін.

Висновок є завершальним структурним елементом радіопрограми. Він містить звернення до слухачів, згадування про попередні передачі, інформацію про зміст наступних передач, назву радіостанції, час і частоти її виходу в ефір, побажання, слова прощання. Загальна тривалість звучання програми може бути різною, але не перевищувати 30 хвилин.

Мовлення шляхом входження в бойові радіомережі противника

Входження в бойові радіомережі противника - це такий спосіб радіомовлення, для якого використовують військові радіостанції (стаціонарні й встановлені на бойовій техніці). Наявність у сучасних військах значної кількості радіомереж дозволяє охопити психологічним впливом велику кількість військовослужбовців противника, особливо в ланці “взвод - рота – батальйон”.

Радіомовлення шляхом входження в канали управління і зв'язку противника є одним з найбільш ефективних способів психологічного впливу за допомогою радіомовлення. Він, за досвідом фахівців, найчастіше застосовується тоді, коли військовослужбовці противника відчувають дефіцит інформації, знаходяться в оточенні або в умовах тривалої ізоляції від своїх військ.

Ефективність мовлення шляхом входження в бойові радіомережі противника значною мірою залежить також від заходів противника із захисту своїх радіозасобів.

Для ведення радіомовлення шляхом проникнення в бойові радіомережі противника використовують такі способи:

1) передачу повідомлень на робочих частотах противника без виклику кореспондентів – той самий текст передають через рівні проміжки часу на одній частоті або повторюють безупинно зі зміною робочої частоти мовлення у визначеній послідовності. Передача повідомлень без виклику кореспондентів дає більший ефект тоді, коли в результаті тривалого спостереження за радіомережею противника встановлено, що хто-небудь з кореспондентів припиняє виклик інших станцій і переходить на приймання. У цьому випадку не потрібно рекомендуватися, а варто одразу починати передачу тексту повідомлення (радіограми);

2) радіотелефонний обмін з окремими кореспондентами радіомереж противника – здійснення його ускладнене тим, що радисти противника, знаючи про спостереження контррозвідки за їхньою діяльністю, бояться виходити на зв'язок зі сторонньою радіостанцією. Тому для того, щоб переконатися в прийманні радіограми радистом противника, від нього звичайно не вимагають словесного підтвердження. Замість цього, користуючись неофіційним переговорним жаргоном, його просять підтвердити одержання інформації натисканням тангенти приймального пристрою;

3) циркулярний виклик усіх радіостанцій тієї або іншої радіомережі противника – цей спосіб є одним з найбільш ефективних. Його застосовують у точно вибраний час. Наприклад, головна радіостанція противника дає вказівку підлеглим бути на прийманні і чекати інформацію, а сама може на якийсь час відключитися. Саме в цей момент і здійснюють входження в мережу противника і передають йому радіограми, які можуть бути як відкритого, так і прихованого характеру.

У радіомовленні шляхом входження в бойові радіомережі противника розрізняють радіотелефонні повідомлення і радіограми.

Радіотелефонне повідомлення - коротка передача інформаційного характеру, побудована на конкретному фактичному матеріалі, який відрізняється високим ступенем інформативності й оперативністю. Цілі повідомлення можуть бути різними: доведення до солдатів противника інформації про справжнє становище на тій чи іншій ділянці фронту; попередження про авіаналіт, що готується, про радіаційну або хімічну обстановку; переконання в безглуздості опору; заклик до здачі в полон і т. п.

Час звучання радіотелефонного повідомлення в ефірі звичайно не перевищує 2 хвилини. Для нього характерні початок, який привертає увагу, швидкий перехід до викладення змісту, стислість, простота синтаксичних конструкцій, інформаційний офіційний стиль, прискорений темп мови.



Радіограми - це дуже короткі передачі тривалістю звучання при середньому темпі мовлення до 1 хвилини. Їх структура повинна бути близькою до форм радіограм, переданих противником. Радіограми звичайно містять коротку оперативну інформацію про стан справ на якій-небудь ділянці фронту чи заклики. Радіограми конкретні, ультимативні, відрізняються телеграфним стилем викладення. Для них характерна відсутність дієслівних зв'язок, прийменників, інших допоміжних частин мови, використання усічених конструкцій, солдатської лексики противника.

Вплив за допомогою телебачення

Вплив за допомогою телебачення здійснюється шляхом передачі в ефір через військові і цивільні телепередавачі спеціальних телепрограм. Ця форма психологічного впливу дозволяє оперативно й ефективно охоплювати масові аудиторії в межах радіуса приймання конкретної станції телебачення.

Телебачення (ТБ) - одна з найбільш ефективних форм психологічного впливу. Його роль постійно зростає в міру розширення мережі супутникового телебачення, появою цифрового ТБ, поєднання ТБ із комп'ютерними мережами Інтернет.

Психологічний вплив за допомогою телебачення має цілий ряд переваг у порівнянні з іншими формами ведення психологічного впливу.



По-перше, ТБ впливає на формування суспільної думки так, як ніякий інший засіб інформації. Ефект присутності, синхронності, причетності глядача до подій, що відбуваються на екрані телевізора, змушує його вірити в правдивість поданого йому матеріалу (“краще один раз побачити, ніж сто разів почути”). Сила цього ефекту настільки велика, що ТБ здатно вводити глядача в оману навіть під час прямого репортажу. Прикладом можуть служити телерепортажі, що транслювалися з місць бойових дій у районі Перської затоки в 1991 р.

По-друге, за допомогою ТБ можна показати конкретні епізоди бойових дій, фотодокументи, які пропагують міць і перевагу своєї зброї чи демонструють звірства противника. Аналогічно може бути зроблений відеоогляд міжнародних подій, переданий репортаж про життя військовослужбовців противника, що здалися в полон, показані художні і документальні кіно - і телефільми тощо.

По-третє, телебачення дозволяє передавати факсимільним способом різні друковані видання, у тому числі листівки, в інші країни світу. Для цього телевізор обладнують спеціальною приставкою, з якої виходить стрічка з видрукуваною на ній інформацією, переданою на хвилях телевізійного діапазону. У США і Японії вже розроблені приставки, здатні друкувати інформацію не на стрічці, а прямо на газетному листі паперу з двох сторін, причому, на цю операцію іде буквально кілька десятків секунд.

По-четверте, у випадку неможливості прямої передачі на телевізійні приймачі (або ретрансляції передач) населення і військовополонені можуть дивитися їхній запис за допомогою відеомагнітофонів.

Разом з тим телебачення має і слабкі сторони:

для здійснення передач телебачення необхідно мати телевізійні передавальні (перетворювальні) пристрої, рівнозначні за частотою кадрів, способу формування сигналу, системам ТБ країни - об'єкта телепропаганди;

незважаючи на всю поширеність ТБ у сучасному світі, у воєнний час воно є каналом впливу, в основному, на глибокий тил противника, а також на військовополонених. Іноді можна впливати на особовий склад його кораблів, що знаходяться у відкритому морі (телепропаганда на особовий склад, що безпосередньо бере участь у бойових діях, практично неможлива);

телевізійне мовлення значно більшою мірою, ніж радіо, зазнає впливу радіоелектронних перешкод, що легко створюються противником;

процес створення пропагандистських передач телебачення у творчому і технічному відношеннях набагато складніший, ніж підготовка аналогічних за метою радіопередач.

Найсприятливішим об'єктом психологічного впливу через ТБ є цивільне населення. Сучасна людина настільки звикла одержувати інформацію з телевізора, що не зможе обійтися без цього й у воєнний час. Вилучити в населення телеприймачі на період війни (враховуючи малогабаритні транзисторні телевізори) навряд чи можливо в більшості держав. Крім того, воєнно-політичному керівництву противника самому необхідне телебачення як могутній і ефективний засіб впливу на власний народ.

Незважаючи на те, що будь-який телевізійний канал, у будь-якій країні, у будь-який час надзвичайно ідеологізований і запрограмований, люди в переважній більшості сприймають телепередачі як індивідуальний засіб інформації. Їм здається, що ТБ за своєю природою дозволяє вільно оцінювати отриману інформацію і робити незалежні висновки. Зрозуміло, подібна думка є самообманом.

У загрозливий період і під час війни багато місця в телемовленні займають передачі на треті країни. Конфліктуючі держави, звертаючись до їхнього керівництва і населення, прагнуть тим самим створити сприятливі міжнародні умови для успішного досягнення своїх військових і політичних цілей. Наприклад, отримати нових союзників.

Фахівці в галузі психологічного впливу в мирний час використовують у своїх інтересах наявні державні і комерційні станції телебачення. Під час війни мовлення на населення прифронтової смуги і на війська противника можуть здійснювати пересувні військові телецентри. Для телемовлення на населення окупованих районів звичайно використовують місцеві телецентри.



3.4.3.4. Особливі способи і прийоми психологічного впливу

До особливих способів і прийомів психологічного впливу відносяться дезінформування, маніпулювання, поширення чуток і міфів.



Дезінформування

Дезінформування – діяльність спецслужб щодо доведення до противника неправдивої (повністю або частково) інформації, яка зумовлює прийняття ним вигідних для спецслужби рішень та вжиття заходів [38].

Дезінформація – навмисне та цілеспрямоване поширення неправдивих відомостей і проведення спеціальних заходів для введення в оману противника [38].

Загальноприйнятим є таке визначення дезінформації [7]: “Дезінформація (від де..., дез... та інформація) - поширення хибних або свідомо викривлених відомостей для досягнення пропагандистських, воєнних (введення противника в оману) або інших цілей”. Виходить, що окупація території супротивної сторони не потрібна, а щоб здобути перемогу, достатньо забезпечити безперечну перевагу над інформаційними ресурсами противника.



Узагальнена класифікація дезінформації [7] надана на рис. 3.31.

Навмисна дезінформація ґрунтується, як правило, на методах приховування частини інформації або на методах нав’язування “бажаної” інформації.

Ненавмисна дезінформація у своїй основі має не хибні чи свідомо викривлені відомості, а достовірні, проте такі, що однобоко розкривають певний перебіг подій чи так само характеризують обстановку, тобто є достовірними, але не повними. Інакше кажучи, ненавмисна дезінформація визначається не змістовою суперечливістю, а хибністю логічного поєднання відомостей. Причиною появи ненавмисної дезінформації може бути, наприклад, упереджена первинна обробка відомостей, недосвідченість чи некомпетентність особи, яка брала участь у цьому процесі. Наявність ненавмисної дезінформації зумовлена суб’єктивністю (тенденційністю) подання інформації, тобто порушенням інформаційного матеріалу в процесі його обробки та передачі.

За формою і змістом дані, що використовуються для дезінформації, поділяються на атрибутивні, просторові (графічні) та темпоральні.



Атрибутивні дані мають описовий або описово-цифровий характер і містять інформацію про назву, ознаки, особливості об’єктів і процесів.

Просторові (графічні) дані містять інформацію про місцезнаходження об’єктів, їх геометричну форму, просторово-оптичні ознаки, взаємне розміщення у просторі і мають вигляд зображень, карт, умовних графічних знаків, малюнків тощо.
Рис. 3.31. Узагальнена класифікація дезінформації.

Темпоральні дані дають можливість розкрити розвиток подій та поведінку об’єкта (процесу, явища) у часі. Для цього використовують шкали типу “минуле - сьогодення - майбутнє” або “раніше - пізніше”.

Залежно від масштабів створення дезінформацію можна поділити на стратегічну, оперативну й тактичну. Оперативно-тактичну дезінформацію спеціально поділяють на оперативну й тактичну тому, що ці два види різняться суб'єктами, цілями тощо.



Стратегічну дезінформацію здійснюють у масштабі країни чи блоку країн, щоб увести в оману уряд і вище воєнно-політичне командування противника щодо цілей внутрішньої та зовнішньої політики сторони-дезінформатора, планів війни, термінів її початку, розгортання збройних сил, наявності нових видів зброї та перспектив їх розвитку, воєнно-економічного потенціалу, характеру оперативного обладнання театру воєнних дій тощо. До стратегічної дезінформації можуть входити також дезінформаційні акції за окремими напрямами оперативно-тактичного значення.

Оперативну дезінформацію розробляють і впроваджують міністерства, відомства й організації в обмежених масштабах і з обмеженими цілями. У військовій сфері її здійснюють у масштабі групи (груп) армій, польової армії та нижчих з'єднань для введення противника в оману щодо передбачуваного характеру їхніх бойових дій, угруповань сил і засобів, плану й початку операції, організації бойового забезпечення та роботи органів тилу. У мирний час заходи з оперативної дезінформації здійснюють, щоб приховати масштаби та характер значних маневрів військ, а також плани їх реорганізації й модернізації.

Тактична дезінформація у військовій сфері розробляється та впроваджується штабами частин і з'єднань у масштабах бою і з обмеженими цілями. Її використовують для введення противника в оману щодо передбачуваного характеру бою, бойового порядку сил і засобів, організації бойового забезпечення та роботи органів тилу.

Перераховані різновиди дезінформації, як правило, застосовують у комплексі. Дезінформаційні заходи одного виду підкріплюють заходами іншого.



Політична дезінформація здійснюється в суспільно-політичній сфері і має на меті введення в оману, відвернення уваги від (або стосовно) системи державного управління політичних партій, зовнішньої та внутрішньої політики, а також вплив на поведінку людини тощо. Таку дезінформацію впроваджують, як правило, в період підготовки та здійснення важливих внутрішньо- і зовнішньополітичних заходів. У сучасних умовах вона набуває особливо широкого розмаху і здійснюється постійно з використанням усіх доступних засобів.

Економічна дезінформація проводиться з метою введення в оману противника щодо різних сторін своєї економіки, щоб, зокрема, забезпечити вигідні умови для підготовки до війни. Така дезінформація спрямована на приховування наявних запасів стратегічної сировини, продовольчих ресурсів, можливостей провідних галузей промисловості, сільського господарства тощо. Економічну дезінформацію можна поширювати також в інтересах отримання монополіями найбільших прибутків.

Науково-технічна дезінформація проводиться для того, щоб зберігати у таємниці найважливіші винаходи й досягнення в галузі науки й техніки; вводити противника в оману щодо наукових і технічних винаходів; завадити противнику розв'язувати аналогічні проблеми і внаслідок цього випередити його в науково-технічному відношенні щодо озброєння та бойової техніки. Дезінформацію з науково-технічних питань застосовують також для того, щоб спрямувати сили й засоби противника в галузі науки й техніки у хибному напрямі.

Воєнна дезінформація здійснюється для введення в оману противника щодо воєнної могутності держави та блоку, їхніх справжніх воєнно-стратегічних задумів і планів. Хибні відомості про воєнно-політичний потенціал можна поширювати як перебільшенням основних показників, так і їх заниженням, залежно від того, що на даний момент вважається найбільш вигідним.

Форму впровадження дезінформації вибирають залежно від того, якими каналами та способами передбачено здійснити задум щодо введення противника в оману, а також залежно від наявних засобів розповсюдження.



Документальна форма впровадження - це дезінформування противника з використанням спеціально виготовлених для цього фальшивих документів чи документів, подібних до справжніх, але з викривленим змістом і не відомих противнику в оригіналі. Це можуть бути різноманітні хибні й фальсифіковані міжнародні угоди, військові плани, накази, розпорядження, щоденники, карти та інші друковані, графічні й письмові матеріали, виготовлені за допомогою спеціальних технічних засобів. Крім того, таку дезінформацію можна впроваджувати через спеціально виготовлені для різних виставок експонати, розраховані на те, щоб створити в іноземних відвідувачів хибне уявлення про технічну оснащеність, озброєння та боєздатність збройних сил зацікавленої в дезінформації сторони.

Недокументальна (усна) форма впровадження дезінформації являє собою доведення до противника хибних висловлювань і заяв керівних державних і військових діячів, членів дипломатичного корпусу, журналістів та інших осіб, а також поширення хибних чуток серед населення з використанням різноманітних засобів масової пропаганди, зокрема радіо, преси, телебачення, кіно тощо. Фактором, який визначає ефективність цієї форми дезінформації, є приховування її мети та джерел хибних відомостей.

Демонстративна форма впровадження дезінформації, або дезінформування діями - це проведення спеціальних відволікальних заходів, зокрема в ході воєнних дій. Супротивні сторони часто вдаються до демонстративних дій, щоб ввести противника в оману щодо розміщення і складу ударних угруповань своїх військ, напряму головного удару, оперативного перегруповування військ тощо. Характерним прикладом демонстративної дезінформації в мирний час є хибні пересування військ, проведення великих навчань і маневрів.

За видом викривлення інформації дезінформацію поділяють на симуляційну, десимуляційну і конфузійну.



Симуляційне дезінформування полягає в тому, що в інформації про об’єкт немає реального відображення справжнього стану його характерних ознак (у деяких джерелах - сигнатура, тобто сукупність демаскувальних ознак), отже, така інформація формується їх симуляцією.

Якщо інформація відображає характерні ознаки без прив’язування до реального стану об’єкта інформації, маємо десимуляційне дезінформування. Конфузійне дезінформування - складніший вид, який поєднує в собі деякі особливості симуляційного й десимуляційного.

За методами впровадження дезінформація поділяється на маскування, імітацію, переконання, надмірність, підтасування та засмічування.

Маскування у сучасних умовах є найбільш поширеним методом впровадження дезінформації, оскільки зараз розроблено чимало нових засобів, способів і прийомів маскування. Більш реальним і важливим стало не так “закриття” самих об'єктів, як дезінформування про їхнє призначення, точні координати, дійсний стан і діяльність [39].

У воєнній сфері маскування вважається найважливішим видом бойового оперативного забезпечення, а відповідні заходи різноманітні за змістом, масштабом, силами й засобами, які для цього залучаються, а також за часом і характером. Ці заходи об'єднані спільною метою - максимально знизити ефективність розвідки та створити у командування і штабу противника хибне уявлення про свої наміри й можливості.

Сутність методу переконання полягає в побудові змісту інформаційного повідомлення так, щоб його правдоподібність не викликала сумніву. Це зазвичай досягається логічним поєднанням достовірних і хибних фактів.

Метод надмірності - передача дезінформації не через один, а через кілька каналів (особливо це стосується інформації стратегічного характеру). Як правило, для стратегічного дезінформування організовують витік “таємної” інформації через засоби масової інформації.



Підтасування трактується як цілеспрямований виклад фактів, які впливають на процес прийняття рішення в бажаному напрямі. Особливістю такої дезінформації є те, що в її основі лежить не хибна чи викривлена, а достовірна інформація, яка однобоко розкриває певні події чи обставини взагалі.

У сучасних комп’ютерних мережах активно застосовується метод засмічування, метою якого є втягування аналітика у вивчення зайвої інформації - “спама” (англ. spam - сміття). Сутність методу полягає у використанні ключових понять, які мають стратегічне значення. Ці поняття за технологією гіпертекстових структур виходять на семантичне поле пов’язаних з ними понять і нарощуються великою кількістю інформації. Внаслідок цього питома вага корисної інформації в загальному інформаційному полі різко знижується, а витрати часу на аналіз виходять далеко за межі норми.

Основні властивості дезінформації [7] наведені на рис. 3.32.

Рис. 3.32. Основні властивості дезінформації.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   30

Схожі:

Міністерство оборони україни iconМіністерство оборони україни департамент кадрової політики методичні рекомендації з порядку планування, добору, підготовки та направлення військовослужбовців та працівників Збройних Сил України для навчання за кордоном
Затверджені директором Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України від 30. 12. 2013 інв.№255
Міністерство оборони україни iconЗразки документів
Заступнику Міністра оборони України – керівнику апарату генерал-лейтенанту дубляну о. В
Міністерство оборони україни iconМіністерство культури І туризму України Державний заклад
України : науково-допоміжний бібліографічний покажчик за 2007 рік / Держ. іст б-ка України; упоряд.: Т. Приліпко, Н. Вощевська, О....
Міністерство оборони україни iconМіністерство транспорту та зв’язку україни

Міністерство оборони україни iconМіністерство освіти та науки україни

Міністерство оборони україни iconМіністерство освіти та науки Украіни ону ім. Мечникова

Міністерство оборони україни iconВ. А. Потульницький Національна академія оборони України Г. В. Потульницький
Саме так цю гру задумували І використовували її творці – лицарі І володарі давніх Персії, Ірану, арабських країн Близького Сходу,...
Міністерство оборони україни iconВ. А. Потульницький, Національна академія оборони України Г. В. Потульницький
Стейніц (1836-1900) І багатолітній претендент на це звання Зігберт Тарраш (1863-1934). Перший з них заклав фундамент І вибудував...
Міністерство оборони україни iconМіністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства україни

Міністерство оборони україни iconМіністерство культури україни
Додаткового фахового вступного випробування для отримання освітнього ступеня магістр


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка