Міністерство оборони україни



Сторінка21/30
Дата конвертації21.03.2018
Розмір4.82 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   30

Рис. 5.13. Розподіл малих груп та їх види.


Прикладами такої групи у рамках збройних сил є відділення, бойовий розрахунок, екіпаж, невеликі підрозділи; у більш широкому розумінні – родина, друзі і т.п.

У малій соціальній групі існує керівна ланка – керівник, який реалізує загальні інтереси, ставить мету діяльності й організує спільну діяльність членів групи. Формальні керівники або загальновизнані лідери, а також сублідери утворюють “мозковий центр” групи; основна частка групи – виконавці, що мають різний груповий статус. Суттєве значення в малій групі мають міжособистісні стосунки, безпосередні міжособистісні контакти. Найбільш згуртоване ядро малої групи утворює первинну групу.



Врахування соціально–психологічних особливостей груп в інтересах інформаційно-психологічних операцій.

Як показує практика, велику увагу під час організації інформаційно-психологічного впливу на війська і населення противника слід надавати врахуванню впливу соціальної групи на характер поведінки індивіда.

Варто докладніше зупинитися на тому моменті, коли групи впливають на збереження поглядів людей і на їх опір зміні цих поглядів. Ця мета розглядається в контексті основних принципів формування норм і потреб групи.

Соціальні особливості особистості забезпечує її референтна (еталонна) група. Референтна (від лат. referentis – яка повідомляє) чи еталонна група – група, норми якої визнаються особистістю як найбільш важливі, служить еталоном для особистості при формуванні поглядів і самооцінки [50].

Наприклад, фахівець орієнтується на певну групу шанованих колег, військовослужбовець – на товаришів по службі, які мають авторитет у військовому колективі тощо. Закоренілих злочинців не засмучує несхвалення більшості людей, але вони сильно реагують на позицію своєї злочинної групи.

Багато вчинків людини в мікросередовищі обумовлюються її прагненням до самоствердження в референтній групі. Коли людина запитує: ”Хто я?” чи “Хто ти?”, відповідь, як правило, дається з погляду його еталонної групи. Таким чином, перебуваючи за кордоном, американець може відповісти “Я – американець”, коли його еталонна група найбільш характерна, ця відповідь у такій ситуації найбільш очевидна. Відповідь може бути “Я – рядовий”, якщо в контексті питання референтною групою є армія. Таким чином, еталонні групи забезпечують соціальну ідентифікацію для своїх членів, змінюючись залежно від ситуації.

Група, як правило, допомагає в досягненні якої-небудь мети. Особистість, яка є членом групи та поділяє мету групи, отримує вигоду від орієнтації групи на досягнення мети. Наприклад, якщо військовослужбовець має мотивацію на захист Батьківщини або поділяє які-небудь інші військові цілі, що досягаються підрозділом, частиною, з'єднанням, підрозділ допомагає йому в реалізації цього.

Крім наявності загальної мети (цілей), групу характеризує також згуртованість: чим згуртованіша група, тим більший контроль вона має над людьми. Джерел згуртованості багато. Наприклад, група може бути поріднена симпатіями усередині групи чи ефективною роботою у виконанні завдань. У цих випадках приналежність до групи сприймається позитивно і стає цінною для її членів.

Коли симпатії усередині групи сильні, між членами групи розвивається позитивне сприйняття один одного. Отже, члени групи будуть більше довіряти один одному й у більшому ступені враховувати думку один одного, ніж сторонніх. З погляду процесу зміни думок у рамках ІПсО, це означає, що джерела інформації, які є усередині групи, будуть діяти більш ефективно, ніж зовнішні джерела.

Як відомо, чим менше індивід інтегрований у групу, тим більш сприйнятливий він до переконання, спрямованого проти групових цінностей. Послабивши таким чином вплив групи, набагато легше впливати на її членів.

Однак фахівцю з інформаційно-психологічного впливу варто пам'ятати, що послаблення впливу еталонної групи – дуже непросте завдання, і перш ніж зважитися на це, доцільно використати всі інші наявні можливості. Нація виступає в ролі еталонної групи індивіда, який перебуває за кордоном, у ворожій країні. Ставлення цього індивіда до представників іншої нації формується на основі інформації, отриманої від засобів масової інформації чи в ході особистого спілкування з представниками своєї або іншої держави.

Для того, щоб ставлення індивіда до представників іншої нації змінилося, необхідно, щоб вплив на нього своєї країни послабшав або вона перестала бути його еталонною групою. Якщо він буде спілкуватися з представниками іншої (ворожої) країни, то його ставлення до них може покращитися. Фактично, чим частіше індивід забуває про приналежність до своєї нації, тим простіше його схилити до поглядів, протилежних тим, що дотримуються представники його країни. Однак нагадування про свою націю може викликати цілий ряд варіантів поведінки індивіда, які відповідають його еталонній групі. Він може зненацька згадати аргументи проти іноземців, запропоновані йому колись в своїй країні і може почати їх використовувати для протиставлення аргументам представників іншої нації на підтримку зміни поглядів.



Вплив групи на здатність об'єкта до переконання. Інтенсивність опору об'єкта інформаційно-психологічного впливу залежить від ступеня протиріччя груповим нормам запропонованої аргументації і від суб'єктивної оцінки об'єктом своєї приналежності до групи.

Практика показала, що для підвищення ефективності переконуючого впливу необхідно ретельно продумувати систему аргументів. Аргументи не повинні суперечити цінностям і груповим нормам аудиторії.

Для протидії зміні своїх поглядів група виробляє захисні механізми. Один такий механізм – контраргументація, тобто забезпечення альтернативної думки в ситуації, коли починається спроба змінити точку зору члена групи на невідповідну груповим поглядам. Якщо індивід усвідомлює себе членом групи, він починає приводити аргументи на її підтримку, використовуючи їх для протиставлення твердженням, які не відповідають груповим думкам. Переконання, спрямоване проти групових цінностей, зустрічає опір навіть у тому випадку, якщо приналежність до групи обов'язкова, а не добровільна. В обстановці, що характеризується хвилюваннями або безладдям, це є серйозною проблемою для фахівця в сфері інформаційно-психологічного впливу. Наприклад, він цілком розуміє, що місцеве населення, яке не підтримує групу заколотників, доброзичливо сприйняло б спрямовану проти цієї групи пропаганду. Однак, поки заколотники контролюють територію або проводять активні дії, місцеве населення може негативно ставитися до такої пропагандистської інформації і чинити опір переконанню ззовні. У такій ситуації, перед тим, як розпочати яку-небудь інформаційно-психологічну операцію, місцевому населенню необхідно показати, що заколотники не мають можливості нав'язати свої погляди. Знову ж необхідно пам'ятати, що це стосується тієї частини населення, яка не входить у групу заколотників.

Фахівець з інформаційно-психологічного впливу повинен знати, на кого націлена його діяльність. Часто існує спокуса вибрати за об'єкт впливу особу, що не входить у ядро групи. Цього не слід робити. Всі аргументи, спрямовані проти групових поглядів, повинні бути звернені до тих індивідів, які впевнені у своїх поглядах. Ці люди більш вільні у своїх вчинках у порівнянні з тими, хто знаходиться „на периферії” групи. Вони більш сприйнятливі до нових ідей і більш того, вони скоріше поширять їх серед інших членів групи, завдяки своїй позиції в „центрі” групи.

У минулому під час організації психологічного впливу на війська і населення противника часто не враховувався вплив на них групи [51]. Підхід був таким, начебто кожен член аудиторії, на яку націлений вплив, ізольований від інших і знаходиться в умовах, відірваних від реальності. Тим часом, соціальне оточення індивіда має вкрай важливе значення, тому що його думка і поведінка в рамках групи (тобто те, що він є носієм групової думки) впливає на сприйняття ним комунікаційного процесу.

Інформаційно-психологічний вплив також повинен враховувати чуттєво-емоційні варіанти поведінки групи. Міжособистісні контакти є важливим інструментом зміни думки. Наприклад, найбільший вплив роблять не радіо, газети, листівки та інші подібні засоби, а контакти з друзями, членами родини, близькими знайомими [52, 53].

Тому для ІПсО є важливими дві концепції: двоступеневий хід комунікації і функція посилення. Ряд досліджень показав, що вплив на великі групи людей є досить складним процесом, зокрема, він розділяється на ряд особистісних і суспільних впливів. Стосовно інформаційно-психологічних операцій це означає, що:

міжособистісне спілкування в групі значною мірою впливає на сприйняття інформаційно-пропагандистських матеріалів, часто їх підсилюючи;

в групі вплив поширюється поступово, використовуючи мережу міжособистісних каналів спілкування.

Як правило, інформація спочатку досягає більш активних членів групи (зазвичай лідерів) і тільки потім – менш активних членів групи. Таким чином, відбувається фільтрація інформації, свого роду елемент посередництва між інформаційно-пропагандистськими матеріалами і сформованою думкою, прийняттям рішень і, в остаточному підсумку, поведінкою, діями групи. От що мається на увазі під двоступеневим характером групової комунікації. Практика показує, що навіть у випадку, коли інформація надходить безпосередньо до рядових членів групи, вони, як правило, звертаються до лідерів групи за роз'ясненням, їх думкою тощо. Тут також можна говорити про їхню роль як своєрідного “фільтра” у поширенні інформації в групі.

Стосовно лідерів групи слід зазначити, що цих осіб можна умовно поділити на дві групи: впливові особи і лідери. Основа розбіжностей між впливовими особами й населенням іноземних (зокрема, західних) країн демографічна: перші, як правило, багатші, досвідченіші, мають кращу освіту.

Для визначення впливових людей можна використовувати “методику опитування”. Вона полягає в тому, що членів тієї або іншої групи просять назвати, хто ж серед них користується найбільшим впливом. Можна також опитувати людей, чи зараховують вони себе до впливових людей у даній спільноті, групі. Для більшої точності виявлення впливових людей рекомендується поєднати різні методики.

Виявлення лідерів більш складний процес, аніж пошук впливових людей. Загалом, лідер – це та людина, що виконує функцію поширення інформації з різних сегментів групи, до якої належить, одна з основних його характеристик полягає в тому, що він “ближче” до членів групи, чим впливова особа.

Для визначення лідерів можна використовувати методики, наведені на рис. 5.14.



Рис. 5.14. Методики для визначення лідерів.

За технологією самовиявлення респондентам ставляться такі питання: “ Чи звертався до вас хто-небудь за останні шість місяців з метою обговорити яку-небудь проблему?”, “Чи є серед ваших знайомих такі, котрі вважають вас надійним джерелом новин?” [51].

Існує два типи лідерів: ті, що мають вплив у якій-небудь одній сфері і ті, які користуються впливом у декількох сферах. У традиційних суспільствах лідери, як правило, користуються впливом у декількох сферах, у перехідних і суспільствах сучасного типу – в одній. Однак, не слід плутати лідера, який генерує ідеї, з новатором, людиною, яка першою приймає нововведення.

Деякою мірою лідер також контролює рух суспільства. Однак, як лідер, який генерує ідеї, він вносить більший вклад у сам потік інформації, аніж у його контроль. Те, що він інтегрований у це суспільство, дає лідеру великий вплив і він використовує цей вплив. Як правило, він є ніби посередником між людьми і ЗМІ.

Таким чином, обидва ці типи можуть бути поділені на підставі їх комунікативних відносин з іншими членами суспільства. Крім того, це може бути зроблене на підставі ступеня їх соціальної інтеграції у відносини стосовно їх прихильності нормам, прийнятим у суспільстві. Лідер, який генерує ідеї, в більшому ступені інтегрований у систему відносин групи, аніж просто впливова людина. У той же час між ними не завжди можна провести чітку межу. Більш того, лідери можуть зустрічатися як серед впливових осіб, так і серед інших груп людей.

Прийняття рішень частіше відбувається під впливом думки інших людей, аніж під впливом, наприклад, засобів масової інформації [53]. Отже, авторитет особистості є важливим джерелом впливу з точки зору проведення ІПсО. При цьому необхідно враховувати, що більшому впливу люди піддаються представниками своєї соціоекономічної категорії, тих, з ким вони безпосередньо спілкуються (у військовому колективі – товариші по службі, які мають приблизно рівні звання, посади). За словами А. И. Уласова, “... особисті контакти індивіда з його соціальною групою мають велике значення в освоєнні і переробці інформації. Людина з великим зацікавленням ставиться до інформації, яка пов'язана з їх політичними, культурними і професійними інтересами, утвореннями і т. ін.” [54].

У невеликих групах, де встановлюються дуже міцні міжособистісні зв'язки (екіпаж бойової машини, корабля), спостерігається дуже високий рівень спільності поглядів і думок, дуже рідко відзначається існування яких-небудь особливих думок, тим більше дій, які не відповідають поведінці більшості. Разом з тим лідери групи більше піддаються впливу зовнішніх джерел впливу (і, зокрема, апарату інформаційно-психологічного впливу), ніж інші члени групи.

Соціальні групи можуть займати різні позиції щодо базових соціальних цінностей. Їх діяльність може бути соціально орієнтованою (виробничі, навчальні, культурні, суспільно-культурні об'єднання), асоціальною – орієнтованою на задоволення потреб лише членів даної групи (репери, рокери тощо) і антисоціальні – злочинні групи.

Життєдіяльність антисоціальної групи здійснюється за твердими канонами, правилами рангової відповідності, законами сили, кругової поруки, гоніння слабких. Кримінальні, антисоціальні групи мають принципово іншу організацію, яка відрізняється від соціально позитивних груп. У в'язницях, в армії деякі неформальні групи мають особливу владу, засновану на нещадній жорстокості до тих, хто виявляється на дні даної мікросоціальної піраміди. Поведінка ватажків відрізняється крайнім егоїзмом, самоутвердженням через необмежену владу, уседозволеністю. Тут влада ґрунтується на грубій фізичній силі – понад усіма є найбільш агресивні типи, ті, хто нав'язує конфлікти і вміє отримати верх у конфліктному протиборстві. Утвердження у владі призводить до подальших деформацій – створюється ґрунт для садизму і інших психічних відхилень. Як приклад, можна розглянути ситуацію в Чечні напередодні 2000 року. Викрадення заручників, звірячі катування, знущання та вбивства стали наслідком “формування і розвитку” окремих індивідів у злочинних угрупованнях, які можна вважати частиною випадкової асоціальної групи.

Реальні групи поділяють на малі і великі, офіційні і неофіційні, стійкі і ситуативні, організовані і стихійні, контактні і неконтактні.

Існує декілька формальних ознак структури групи: структура переваг, структура комунікацій, структура влади.

У кожній соціальній групі, залежно від становища в групі, існує схема взаємодії її членів. Ієрархія взаємовідносин членів соціальної групи називається груповою диференціацією. Розрізняються формальна групова диференціація – взаємозалежність формально-рольових положень (командир з'єднання – командир частини – командир підрозділу – особовий склад підрозділу) і неформальна групова диференціація (визначається становищем індивідів у групі, залежно від ставлення до них різних членів групи).

Отже, основними явищами малих груп є: місце і роль її членів у структурі внутрішньогрупових відносин, їх позиція, статус, роль, соціально-психологічна динаміка групи (виникнення, розвиток, керівництво групою, внутрішньогрупові відносини, групові норми і груповий контроль).

Виникнення групи і входження в неї нових членів пов'язане з процесами групоутворення і внутрішньогруповою адаптацією особистості. Регулятивною основою життєдіяльності групи є групові норми і групові цінності, тобто те, що в даній групі найбільш значуще, пріоритетне.

Групові норми поділяються на регулювальні, оцінні, санкціонувальні і стабілізувальні. Регулювальні норми – стандарти, зразки внутрішньогрупової і міжгрупової взаємодії, групові вимоги до поведінки її членів. Групові норми поділяються за ступенем їх обов'язковості. Порушення норм вищого рівня неприпустимо, воно карається найсуворішими груповими санкціями. Норми середнього рівня обов'язковості допускають незначні відхилення. Норми нижнього рівня обов'язковості – це норми, які визначають стиль групової поведінки. Можлива і наднормативна регуляція поведінки члена групи – прийняття ним на себе особливо підвищених вимог, що, як правило, характерно для керівника групи. На поведінку членів групи впливають її величина і структура, своєрідність індивідуального складу.

Організація життєдіяльності формальної групи здійснюється керівником групи. Регуляція неофіційних міжособистісних відносин у групі здійснюється лідером. Лідер має високо оцінені психічні якості, керівник володіє офіційними повноваженнями керівництва і підпорядкування.

Гідний керівник, як правило, є і лідером, але нерідко керівник є не лідером, а тільки адміністратором. У різних ситуаціях можуть бути різні ситуативні лідери. Однак люди схильні узагальнювати лідерські якості окремої особистості, вважати, що якщо людина виступила лідером в одній ситуації, то він зможе бути лідером і в інших ситуаціях.

Нерідко лідер стає ним навіть не за діловими якостями, а за здатністю впливати на оточення. Лідер, на відміну від керівника, не забезпечує всієї життєдіяльності групи і не несе відповідальності за досягнення її цілей. Але в окремих моментах життєдіяльності групи лідер може перевершувати керівника.

На відміну від ситуативного лідера керівник покликаний вирішувати комплексні соціальні завдання, виявляти вихідні умови, в яких діє група, визначати напрямок її діяльності: передбачати як кінцевий результат діяльності, так і проміжні результати окремих дій групи, координувати і корегувати її дії. Група виробляє стратегію своєї діяльності, а керівник приймає тактичні рішення.

Керівник групи повинен володіти якостями, серед яких першорядними є: висока ділова активність, гнучкість мислення, комбінаційні здібності, адаптування до умов, що змінюються, комунікативна культура.

У багатьох випадках своєрідність ситуації вимагає висування ситуативного лідера, який добре орієнтується в умовах даної ситуації і здатний до прийняття адекватних рішень.

Групові керівники і лідери здійснюють свої функції за допомогою прийняття одноосібних і групових рішень.

Групове прийняття рішень – вибір мети і засобів її досягнення в альтернативних, проблемних ситуаціях, які здійснюються групою. При цьому має місце істотна інформаційна підготовка ухвалення рішення, вільна внутрішньогрупова дискусія, яка дозволяє зіставити різні позиції, подивитися на проблему з різних боків, уточнити позиції окремих членів групи, усунути приховані конфлікти, нівелювати емоційні реакції. Усе це сприяє прийняттю такого рішення, яке може надалі стати груповою нормою. Відбувається групова нормалізація – створюється загальноприйнята усереднена норма поведінки.

Якщо ж в результаті групової дискусії думки розходяться, виникає групова поляризація. Величина групової поляризації тим більше, чим більше зміщені від середніх значень переваги окремих членів групи. Також може виникнути феномен "схильності до ризику", зростання ризикованості суджень у ході групової дискусії. У цих умовах доцільним є нагадування від керівника про ціннісні стандарти групи. Групове прийняття рішення припускає його узгодження з усіма членами групи. Якість групових рішень залежить від рівня підготовки та соціального розвитку групи.

Регулятивним механізмом життєдіяльності соціальної групи є групова свідомість. Як правило, групова свідомість відрізняється від суспільної несистематизованістю, повсякденністю, життєвим емпіризмом, вибірковим ставленням до окремих сторін буття. Групова свідомість може складатися як у результаті систематичного цілеспрямованого впливу політичних структур, засобів масової інформації, так і стихійно, на підставі практичного життєвого досвіду, звичаїв і традицій.

Соціальна взаємодія людей здійснюється за допомогою спілкування. Соціальне спілкування – основний засіб соціалізації особистості, формування групової і суспільної свідомості. За допомогою спілкування особистість включається в складну систему соціально-психологічних зв'язків.

Кожна соціальна група має низку якісних характеристик, від яких залежить ефективність здійснення на її членів інформаційно-психологічного впливу (зокрема переконуючого):

інтегративність – міра єдності, злитості, спільності членів групи один з одним (відсутність інтегративності – роз'єднаність, дезінтеграція). Відповідно, чим вище інтегративність, тим складніше переконати членів даної групи в чомусь, що суперечить груповим цінностям;

мікроклімат визначає самопочуття кожної особистості в групі, її задоволеність групою, комфортність перебування. Чим кращий мікроклімат, тим здатність до переконання нижча;

референтність – ступінь прийняття членами групи групових еталонів. Чим більше групових еталонів приймається її членом, тим складніше на нього впливати в напрямку, який не збігається з інтересами групи;

лідерство – ступінь управляючого впливу тих чи інших членів групи на групу в цілому в напрямку здійснення групових завдань. З більш сильним лідером (лідерами) група менше піддається впливу ззовні;

інтрагрупова активність – міра активізації групових складових її особистостей. Висока інтрагрупова активність знижує можливості впливу на членів групи.

Крім цих якостей, під час вивчення групового об'єкта доцільно розглянути також такі:

спрямованість групи – соціальна цінність цілей, мотивів діяльності, ціннісних орієнтацій і групових норм, які прийняті нею;

організованість – реальна здатність групи до самоврядування;

емоційність – міжособистісні зв'язки емоційного характеру, які виражають емоційний настрій групи;

інтелектуальна комунікативність – характер міжособистісного сприйняття і встановлення взаєморозуміння;

вольова комунікативність – здатність групи протистояти труднощам і перешкодам, її надійність в екстремальних ситуаціях.



Чим більше розвинуті ці якості, тим складніше впливати на групу.

Незважаючи на значну роль в питанні соціалізації розвитку особистості малих груп і міжособистісного спілкування, самі ці групи не є творцями конкретних соціальних засад, цінностей і норм. Усі ці й інші змістовні елементи суспільної психології виникають на підставі історичного досвіду. Цей досвід дійде до індивіда лише через малу групу (родину й ін.) і міжособистісне спілкування. Тому соціально-психологічний аналіз великих груп є свого роду ключем до пізнання змісту психіки індивіда.


5.4. Психологія великих соціальних груп і її використання при здійсненні інформаційно-психологічного впливу

Велика соціальна група — кількісно не обмежена соціальна спільнота, яка має стійкі цінності, норми поведінки і соціально-регулятивні механізми (партії, етнічні групи, виробничо-галузеві і громадські організації).

Соціально-психологічними регуляторами життєдіяльності великих груп є: групова свідомість, звичаї і традиції. Велика група характеризується визначеним психічним складом, має групову психологію.

У кожній великій групі формується групова свідомість (класова, національна, релігійна), що є системою групових ідеалів, ціннісних орієнтацій, емоційних переваг. Групова свідомість буває класовою, національною, релігійною тощо. Окремі стереотипізовані елементи свідомості переходять у сферу групової підсвідомості (“класове чуття”, національна ворожість). Ці групові фактори істотно впливають на формування відповідного типу особистості – типових представників класу, партії, нації і т.п. Ці особистості стають носіями групових засад і стереотипів, зразків поведінки, які необхідно ретельно враховувати і використовувати при здійсненні інформаційно-психологічного впливу.

Засоби масової комунікації великих груп формують суспільну думку, групові прагнення і почуття, ведуть пропаганду, спонукаючи членів групи до визначених ціннісних орієнтацій і дій.

Серед різноманіття великих соціальних груп дві з них є суб'єктами історичного процесу – етнічні групи і класи.

Етнічна група, або етнос (від греч. etnos — плем'я, народ) – історично сформована на визначеній території стійка соціальна спільнота, якій притаманні стабільні особливості культури, мови, психічного складу, поведінки, усвідомлення своєї єдності і відмінності від інших подібних утворень. У процесі історичного розвитку етноси можуть втратити єдність території, але зберігають мову, норми поведінки, звичаї, звички, культуру. Етнічні групи відрізняються культурною цілісністю, мають етнічну самосвідомість, основа якої – уявлення про спільність походження всіх представників даного етносу, про спільний історичний досвід предків. На вищій стадії розвитку багато етносів утворюють стійку соціально-економічну цілісність – націю (від лат. natio – народ).

У психології етнічних спільнот виділяються психічний склад етносу, його характер, темперамент, звичаї, стійкі етнічні почуття (національна психологія) і національно-психологічні особливості.

Джерелом міжетнічних конфліктів у більшості випадків служать не етнічні, а соціально-економічні і політичні протиріччя. Однак під час наростання міжетнічного конфлікту неминуче загострюються негативні етнічні стереотипи, зростає етноцентризм, актуалізується націоналістична ідеологія (конфлікти у Чечні 1994 і 2000 рр. – яскравий тому приклад). При цьому різко ускладнюється можливість врегулювання міжетнічних конфліктів.



Національна психологія і національно–психологічні особливості як характеристика об'єкта інформаційно-психологічного впливу.

Поняття “національно-психологічні особливості” людей є підпорядкованим стосовно поняття “психологічний склад нації” (національна психологія) як одному з ознак нації. Тому національно-психологічні особливості людей можуть бути одним із самостійних об'єктів вивчення [55].

Національно-психологічні особливості відбивають динамічну сторону національної психології. Класифікація цих особливостей [55] наведена на рис. 5.15.

Рис. 5.15. Класифікація національно-психологічних особливостей.

Розглянемо деякі національні особливості мотивації бойової діяльності особового складу армій США, Японії, Великобританії і ФРН. Мотиви бойової діяльності багато в чому залежать від таких своєрідних національних характеристик як працездатність, ретельність, цілеспрямованість.

Однак у кожної нації вони мають свої особливості. Американці працьовиті, головним чином, тоді, коли це їм вигідно [56]. У цьому випадку вони енергійні, заповзятливі, напористі, повні невичерпного ділового азарту. Це стосується і бойової діяльності особового складу американської армії. От чому працездатність, ретельність, цілеспрямованість американських військовослужбовців у бою не можна оцінювати однозначно. При цьому варто пам'ятати, що такі якості дещо підсилюються завзятістю, винахідливістю, сміливістю американців у військовій справі [55]. Виходячи з цього, створюючи інформаційно-пропагандистські матеріали, націлені на особовий склад армії США, може бути доцільним використання аргументів, які стосуються у першу чергу особистих інтересів військовослужбовців.

У мирний час американські військовослужбовці свою працьовитість, інтереси військової служби найчастіше ставлять у залежність від грошової винагороди за працю. Скрупульозний підрахунок кількості надбавок (і штрафів) за ті чи інші заслуги (провини), як правило, є звичайною справою солдата армії США.

Працьовитість японців іншого порядку. Вони у будь-якій справі наполегливі, діють майже автоматично, можуть пристосуватися до різних обставин, відрізняються акуратністю, ретельністю, стійкою цілеспрямованістю [57, 58]. Правда, слід мати на увазі, що історичний розвиток збройних сил Японії не сприяв закріпленню в обов'язках військовослужбовців високої особистої ініціативи і наполегливості.

Однак цей процес не мав серйозного впливу на характер японців. Як вважають іноземні військові фахівці, за працездатністю, ретельністю, цілеспрямованістю японські військовослужбовці набагато випереджають представників західних армій, зокрема англійської й американської [59].

Працьовитість англійців характеризується діловитістю, практицизмом, організованістю, вони прагнуть доводити усе до зразкового стану. Наприклад, оборонні споруди англійців завжди відрізнялися міцністю, місткістю, були продумані до дрібниць: обшивання деревом сходинок у бліндажах, бездоганний дренаж бойових позицій тощо [55].

Працьовитість німців – це акуратність, обґрунтованість, пунктуальність, точність, сумлінність. Ці якості чітко проявляються й у бойовій діяльності особового складу Бундесверу, за працездатністю, ретельністю, цілеспрямованістю в бою німецький військовослужбовець на одній сходинці з японським [55].

Інтелектуально–пізнавальні особливості проявляються в бою у формі узагальнюючих інтегрованих характеристик, до яких відносяться гнучкість у сприйнятті й оцінці умов війни, ставлення до несподіванок у бойовій обстановці, уміння бачити перспективу своїх дій.

Американські військовослужбовці відрізняються гнучкістю в сприйнятті й оцінці бойової обстановки. З одного боку, вони швидко оцінюють ситуацію на полі бою, досить легко орієнтуються в складних обставинах, з іншого боку, якщо підходити до цих їх якостей з військової точки зору, треба констатувати, що, виявляючи велику практичність у бою, американські солдати дуже піклуються про власне життя. Хоча американські військовослужбовці наділені такими позитивними рисами, як оптимізм, впевненість у своїх силах, навряд чи можна говорити про їх високу здатність бачити перспективи своєї діяльності в умовах сучасної війни. По-перше, тому що вони не люблять будувати великі плани на майбутнє. По-друге, тому що за своїм інтелектуальним розвитком американські солдати відстають від японських, британських і німецьких.

В англійців можна виділити недостатню кмітливість, повільність у прийнятті рішень. Розум англійця звичайно налаштований на образне сприйняття, і він засвоює абстрактні поняття разом із працею. Як відзначають дослідники, він розуміє тільки те, що бачить і відчуває, йому бракує уяви [60].

Характеристиками інтелектуально-пізнавальних якостей, що притаманні японцям, є проникливість, винахідливість, раціоналізм і вміння бачити перспективу своїх бойових дій. Аналіз досліджень і досвіду воєнних дій показує, що в інтелектуально-пізнавальній діяльності японських солдатів значною мірою присутні консерватизм, залежність мислення від наказів командування. Японці майже завжди будуть робити так, як їм заздалегідь було визначено.

За гнучкістю сприйняття бойової обстановки, вмінням бачити перспективу своїх дій не можуть бути однозначно оцінені військовослужбовці ФРН. З одного боку, гнучкість, кмітливість, раціональність мислення у деякій мірі далекі німцю, а з іншого боку – за вмінням планувати на майбутнє свої бойові дії німці схожі з представниками армії Японії [55].

При аналізі національних особливостей емоцій і почуттів солдатів та офіцерів армій іноземних держав потрібно бачити їх своєрідність не стільки в змісті, скільки в динаміці перебігу.

Чим відрізняється динаміка зміни почуттів військовослужбовців США, Японії, Великобританії і ФРН? Дані свідчать про те, що в американських військовослужбовців емоційне напруження на початку бойових дій є набагато вищим, ніж у представників інших націй, наприклад, у японців. Після досягнення нижнього положення емоційний настрій американців довгий час не підвищується, залишаючись на попередньому рівні. Разом з тим, з часом емоційний настрій американських військовослужбовців підвищується дуже повільно [60-63].

Британцям притаманна стриманість, спокійна реакція на навколишню дійсність. Однак англійці не мляві і не апатичні за своїм характером, скоріше це холоднокровні флегматики.

Характеризуючи динаміку перебігу емоцій і почуттів у бойовій діяльності японських військовослужбовців, більшість японських і деяких західноєвропейських вчених сходяться на думці, що японці нервозні, чутливі, легко збуджуються. Ця точка зору є не зовсім вірною, оскільки, підкреслюючи зазначені якості, ці ж вчені одночасно відзначають, що японцям притаманні самоволодіння, стійкість психіки. Багато дослідників вказують, що в японців відсутні психози. Їх називають людьми, які легко запалюються і швидко стають байдужими [64-69].

Емоційна напруженість на початку бойових дій в особового складу Бундесверу росте значно повільніше, ніж у представників всіх інших досліджуваних націй, а період стабілізації емоційної чутливості є, крім того, ще і більш тривалим [70, 71].

Щоб охарактеризувати специфіку прояву волі в бойовій діяльності особового складу армії тієї чи іншої іноземної держави, необхідно виявити своєрідність національних засад на вольову активність і, крім того, показати, який вплив на неї здійснює функціонування деяких інших національно-психологічних феноменів, наприклад, дисциплінованості, фізичної і духовної витривалості.

Відомі ініціативність і напористість американських військовослужбовців, на що вказують багато військових фахівців, які аналізували їх бойову діяльність у різних війнах. Однак ці національно-психологічні характеристики навряд чи свідчать про наявність у американських солдатів і офіцерів націлювань на тривалу вольову активність. Вони ніколи не могли виявляти високі вольові якості тривалий час, наприклад протягом усієї воєнної кампанії. Західні дослідники підтверджують, що лише деякі американські солдати й офіцери здатні тривалий час витримувати боротьбу мотивів у бойових умовах.

Національне настановлення на вольову активність у американських військовослужбовців можна назвати ситуативним і короткотерміновим. Загальна специфіка її прояву така: якщо бій виграний або його хід складається вдало, то вольова активність американських військовослужбовців зростає або зберігається на досить високому рівні; якщо ж події розвиваються в напрямку, протилежному очікуванням, вольова активність значно падає. Не сприяє стабілізації вольової активності (більш того, гальмує її) вкрай висока особиста недисциплінованість, що межує з безвідповідальністю. Слід, без сумніву, вважати досить низькою і самодисциплінованість американського солдата [55, 56, 72-75].

Оцінюючи вольові якості американських солдатів і офіцерів у різних видах бойових дій, можна дійти таких висновків [55, 76-80]:

вони почувають себе й у наступі і в обороні впевнено тільки тоді, коли бачать за своєю спиною велику військову і вогневу міць. При її відсутності вони перетворюються в невпевнених, морально і фізично слабких людей;

американські військовослужбовці виявляють більш стійкі вольові якості при веденні оборонних бойових дій. Це визначається наявністю в таких умовах більшої можливості передбачати поведінку противника і, отже, бути упевненими у своїх власних силах;

у наступі й обороні переважає загальна тенденція поведінки американських військовослужбовців, яку не можливо не враховувати. Якщо солдат вижив у складній обстановці, він змінює свою поведінку, піклується більше про своє життя, ніж про виконання поставлених завдань.

Для японських військовослужбовців характерні настановлення на нетривалий прояв вольової активності. Вони здатні виявляти сильну волю, але не дуже тривалий час. Однак, на відміну від американців, це вже зовсім інша воля. Вона носить не ситуаційний, а стійкий характер.

Японські солдати в більшому ступені й офіцери в меншому виявляють значну фізичну витривалість, добре переносять труднощі. Слід мати на увазі, що у японців стійкість, витривалість, вольові характеристики в умовах бойової діяльності в набагато більшому ступені ніж в інших іноземних арміях підтримуються за рахунок моральних факторів, наприклад вірності наказу. Необхідність вірності обов’язку у Японії дійсно значно впливає на вольову активність особового складу Сил самооборони.

Особливості вольових якостей особового складу японських Сил самооборони ефективно виявляються як у наступі, так і в обороні. Американські військові фахівці вважають, що японські військовослужбовці будуть вести активні бойові дії в наступі навіть під загрозою повного знищення їх живої сили вогнем противника. Англійці дійшли висновку, що в обороні японських солдатів важко перевершити [69, 81-86].

Націлювання на вольову активність британських військовослужбовців можна охарактеризувати як тривалу. Без сумніву, на неї впливають особливості психіки англійців: терплячість, наполегливість, витримка, готовність вперто досягати поставленої мети.

Національне настановлення на вольову активність у німецьких військовослужбовців може бути названа короткочасною. Але разом з тим її варто вважати сильною, тому що вона багато в чому залежить від дотримання солдатами й офіцерами твердої дисципліни і високого почуття патріотизму, властивого їм. Військовий досвід свідчить, що стійкі вольові якості особовий склад збройних сил ФРН буде виявляти насамперед в оборонних боях [87].

Врахування перерахованих вище національно-психологічних особливостей дає можливість більш ефективно здійснювати інформаційно-психологічний вплив на обрану аудиторію.

Деякою мірою національний характер впливає і на такі характеристики об'єкта, як традиції і звичаї окремих соціальних груп і спільнот, які формуються з розвитком суспільства в цілому.

Елементи соціального і культурного досвіду, які передаються з покоління в покоління в різних соціальних групах, називаються традиціями. Традиції можуть бути соціально позитивними і відсталими, реакційними.

За своєю сутністю це механізм збереження, передачі, відтворення і закріплення соціального досвіду людей, спосіб реалізації стійких суспільних відносин, що підтримується силою суспільної думки, масових звичок і переконання. Важлива соціальна роль традиції полягає в тому, що за її допомогою здійснюється передача стійких елементів досвіду від одного покоління до іншого, від однієї соціальної групи до іншої, від групи до індивіда.

Традиції притаманні різним сферам громадського життя і є дуже стійким елементом суспільної психології, вони різноманітні і численні.

Умовно їх можна розділити за такими ознаками: за змістом (бойові, трудові, службові, побутові, спортивні й ін.), за сферами прояву (політичні, моральні, правові, художні, релігійні), за належністю до різних соціальних спільнот людей (загальнонародні, національні, класові, територіальні, професійні, вікові, внутрішньоколективні, групові, змішані).

При оцінці ролі традицій необхідно мати на увазі, що сліпе поклоніння традиціям породжує консерватизм і застій у суспільному житті, а зневажливе ставлення до них призводить до порушення послідовності в розвитку суспільства і культури, до втрати цінних досягнень людства. Варто враховувати і ту обставину, що традиція може бути використана як для передачі позитивних елементів минулого досвіду, так і для збереження віджилих форм свідомості і діяльності.

Традиції варто відрізняти від звичаїв, які функціонують не в усіх сферах соціального життя. Звичай це успадкований стереотипний спосіб поведінки, який повторює звичні способи поведінки людей у визначених ситуаціях, що відтворюється у визначеному суспільстві чи соціальній групі і є звичним для його членів [88]. Звичаї передують державно-правовій регуляції. Але і дотепер вони залишаються однією з основних форм соціальної регуляції в побутовій сфері, цивільній обрядовості.

Звичаї, як і традиції, можуть бути знаряддям збереження застарілих соціальних форм і засобом перетворення суспільних відносин. Це залежить, насамперед, від того, яким соціальним групам, класам, прошаркам вони служать або у яку систему соціальних інститутів вони включені.

Врахування традицій і звичаїв об'єкта впливу є обов'язковою умовою ефективності інформаційно-психологічного впливу.

Важливого значення під час впливу на психіку об'єкта слід надавати і його релігійним особливостям. Загалом релігію можна визначити як сферу духовного життя суспільства, соціальної групи, індивіда, спосіб духовного осмислення світу й сферу духовних надбань, сукупність типових психологічних характеристик [88].

До найважливіших характеристик спрямованості особистості віруючого відносяться мотиви релігійності, які включають як мотиви віросповідання (тобто фактори, що, на думку віруючого, роблять його віру необхідною), так і мотиви культової поведінки (тобто причини, які спонукають відвідувати церкву, костьол або молитовний будинок і відправляти молитви, релігійні обряди).

Під час вивчення мотивів віросповідання людей і впливу релігії на них варто враховувати ту обставину, що віруючі не завжди усвідомлюють їх і не завжди можуть пояснити. Інколи віруюча людина з різних причин не бачить або не хоче бачити реальних мотивів, що привели його до релігії. Часто у своїх поясненнях вона керується помилковими висновками. У той же час серед віруючих досить багато людей, що намагаються довести необхідність релігійної віри фактами, які безпосередньо не відносяться до релігії.

У системі характеристик спрямованості релігійної особистості велику роль відіграють ціннісні орієнтації, що є важливими показниками ставлення віруючого до релігії. Вони допомагають виявити мотиви культової поведінки віруючого, характеризують його взаємини з релігійною громадою, його соціальні і моральні якості. Для віруючих характерна специфічна система ціннісних орієнтирів, яка відрізняється тим, що в ній головну роль відіграють ідеї і норми, що випливають з релігійних вірувань. Земне підкоряється неземному, природне – надприродному. При подібній субординації цінностей усі реальні соціальні цінності, які випливають з потреб і інтересів людини, розглядаються як другорядні. Значну роль в ієрархії цінностей віруючих відіграють релігійні цінності, які створені їх уявою. Таким чином, ціннісні орієнтації релігійних людей спрямовані насамперед на головні цінності, які проповідує віровчення, – Бога, його властивості і дії до світу і людини, релігійні заповіді й істини і т.ін.

На думку фахівців, релігійна структура цінностей, яка детермінована основами віровчення, впливає не тільки на свідомість віруючих, але і на їх поведінку в суспільстві. Зокрема, орієнтація на релігійні цінності знижує соціальну активність віруючих або перешкоджає їй, переводить їх енергію, думки, почуття і прагнення в особливе русло, створюючи ілюзорну форму соціальної активності (участь у релігійних обрядах і в діяльності релігійних організацій і громад).

У зв'язку з цим викликає інтерес дослідження, яке проведене американськими соціальними психологами. Вони спробували виявити зв'язок, що існує між системою ціннісних орієнтацій віруючих у США і їх соціальною поведінкою. Результати дослідження показали, що в людей, у свідомості яких важливе місце займають "потойбічні" цінності (наприклад, "порятунок після смерті" і т.п.), переважають консервативні соціальні переконання, які з тим чи іншим ступенем послідовності реалізуються в їх поводженні. Ті ж з віруючих, у яких домінують "земні" цінності ("воля", "щастя", "рівність" і т.п.), відрізняються, як правило, опозиційною настроєністю до існуючого суспільства, багато хто бере активну участь у боротьбі за соціальні права [89].

Система ціннісних орієнтацій віруючих характеризує їх загальне ставлення до навколишньої дійсності, загальну соціальну спрямованість їх свідомості і поведінки. Однак ця загальна соціальна спрямованість реалізується у ставленні їх до конкретних подій, фактів або осіб, в окремих актах поведінки. Тому важливим елементом релігійно-психологічного комплексу є релігійні погляди, які суттєво впливають на соціально-політичні орієнтації і соціальну активність людей.

Наприклад, американські соціологи відзначали, що найбільший відсоток людей, що ставилися негативно до війни у В'єтнамі, був виявлений серед американських студентів, які не були членами релігійних організацій. У групі опитаних темношкірих, які вважали релігію винятково важливою частиною свого життя, тільки 29% активно брали участь у русі за громадянські права, тоді як у групі осіб, які вважали, що релігія не відіграє в їх житті ніякої ролі, тобто по суті, заявили про свою невіру в бога, таких було 62%. На підставі цих і багатьох інших фактів був зроблений висновок про те, що чим вище релігійність людини, тим менше в нього прагнень до яких-небудь соціальних змін. Була також виявлена і пряма залежність наявності расових забобонів і расової нетерпимості від рівня релігійності [90]. Усі ці особливості варто враховувати під час підготовки і здійснення інформаційно-психологічного впливу на війська і населення іноземних країн.

5.5. Морально-психологічна підготовка і морально-психологічний стан військовослужбовців іноземних країн як об'єкт інформаційно-психологічного впливу

Такі великі групи як особовий склад збройних сил (як об'єкт впливу) має ряд характеристик, цілеспрямовано отриманих у рамках системи морально-психологічної підготовки. Необхідність її розгляду виходить з того, що зниження морально-психологічного стану особового складу армій іноземних держав (на підвищення якого спрямована морально-психологічна підготовка) є однією з цілей інформаційно-психологічної боротьби, яка здійснюється, як правило, у рамках інформаційно-психологічних операцій.

На думку іноземних військових фахівців, морально-психологічна підготовка являє собою невід'ємний елемент бойової підготовки в цілому, орієнтований на формування відповідного психологічного настрою солдатів і офіцерів, що дозволяє переборювати втому і стрес, страх, підтримувати службову і бойову активність, зберігати впевненість у своїх силах, виявляти мужність і витривалість у різних умовах бойової діяльності [91].

Психологічна підготовка може по-різному здійснюватися в арміях різних держав. У США вона проводиться в ході бойової і фізичної підготовки, як правило, у навчальних центрах і на полігонах. В армії Великобританії особлива увага їй приділяється в процесі формування в особового складу початкових військово-професійних навичок і умінь, під час залучення військовослужбовців для проведення операцій проти терористів у Північній Ірландії. У Бундесвері ФРН морально-психологічна підготовка в основному проводиться в період формування підрозділів і частин. У “силах самооборони” Японії вона здійснюється на всіх етапах служби солдатів й офіцерів, особливо в ході навчань і маневрів.

На теперішній час у країнах блоку НАТО прийнятий на озброєння єдиний “сценарій” проведення морально-психологічної підготовки (рис. 5.16).

Рис. 5.16. Етапи проведення морально-психологічної підготовки.

На першому етапі (психотерапія) у ході навчання створюються такі умови, які викликають у військовослужбовців прояв негативних психічних станів. В обстановці, близькій до бойової, сучасний молодий солдат втрачає впевненість у своїх силах, впадає в апатію, у нього виникає почуття страху. Часто в нього також проявляються блювота, одержимість хворобливими схильностями. Він може відмовлятися від їжі, забувати про виконання службових обов'язків, здійснювати дисциплінарні порушення, а то і дезертирувати [92].

У таких випадках командири, які займаються морально-психологічною підготовкою особового складу, повинні всіма наявними в їх розпорядженні засобами приборкати ці непотрібні для бойової діяльності реакції підлеглих, виробляти в них навички керування своєю поведінкою. Головне полягає в тому, щоб навчити солдатів і офіцерів приховувати свій страх і побоювання та на цій основі приборкувати прояв негативних якостей.

В арміях іноземних країн вдається за допомогою такої “психотерапії” змушувати особовий склад приборкувати свої негативні емоції і почуття, виробляти навички керування вольовими реакціями у відповідь на вплив уражуючих факторів бойової обстановки і тим самим досягати визначеної ефективності дій в умовах сучасної війни.

На другому етапі (психологічне стимулювання) морально-психологічної підготовки особового складу армій іноземних держав здійснюється цілий ряд заходів. Суть їх полягає у тому, щоб привчити військовослужбовців до стійкого виконання своїх професійних обов'язків, до швидкого реагування на команди офіцерів в умовах бойової діяльності. У процесі планових занять з бойової підготовки інструктори „обрушують” на солдатів серію фізичних, психологічних і моральних подразників, неочікуваних за амплітудою, які викликають у них шоковий стан. Останнє має прояв в загальній пригніченості психіки і нерідко веде до позамежного гальмування, тобто спостерігається абсолютна пасивність. Воля військовослужбовців виявляється практично зломленою, і вони, в повному розумінні слова, втрачають силу. Офіцери в цих умовах повинні “приходити на допомогу особовому складу, приводити його психіку в нормальний стан” [93], коли солдати виявляються здатними сприймати в першу чергу свого командира як людину, що допомагає їм переборювати труднощі бойової обстановки.

Завдання при цьому полягає в тому, щоб підлеглі ясно усвідомлювали накази і команди офіцера, незважаючи ні на що виконували їх. Важливо, щоб солдати переборювали всі труднощі, виконували свої обов'язки, підпорядковувались своїм офіцерам у будь-яких найскладніших умовах сучасних бойових дій [94].

Психотерапія і психостимуляція раніш вважалися не найважливішими елементами морально-психологічної підготовки військовослужбовців іноземних армій, часто поєднувалися в один цикл. В останні роки ситуація змінилася докорінно. Іноземні військові фахівці, аналізуючи характер бойової діяльності збройних сил Великобританії під час захоплення Фолклендських островів, окупації США Гренади і війни в Перській затоці дійшли висновку про необхідність спеціального загартовування психіки солдатів й офіцерів, доповнили методики психотерапії і психостимуляції рекомендаціями спортивних психологів. Потім вони знову були всебічно апробовані й стали найважливішою складовою частиною морально-психологічної підготовки.

На третьому етапі морально-психологічної підготовки у особового складу формуються уже визначені, стійкі морально-психологічні і бойові якості: впевненість у своїх діях на полі бою, здатність витримувати великі психологічні навантаження в умовах сучасної війни, агресивний настрій на бойові дії, групова згуртованість і ін. При цьому в іноземних арміях виходять з такої концепції [95]:

а) те, що солдат переносить у ході навчання, він спокійно буде переносити й в умовах справжньої війни;

б) у першу чергу повинно формуватися почуття впевненості;

в) методика впливу на військовослужбовців у ході підготовки повинна бути відпрацьована досконально.

Для того, щоб морально-психологічна підготовка була більш цілеспрямованою й ефективною, в арміях іноземних країн створені спеціальні органи, які здійснюють постійний контроль за її ходом, представники яких займаються також навчанням офіцерів у військах формам і методам здійснення такої підготовки.

В кожній дивізії Збройних сил США в складі медичного батальйону є психіатр, психолог і соціолог і від трьох до шести їх помічників з числа сержантського складу, які стежать за правильною реалізацією заходів морально-психологічної підготовки в підрозділах. Методологічні основи морально-психологічної підготовки розробляє спеціальний відділ Інституту воєнних досліджень армії США імені У. Ріда, вчені якого постійно проводять спеціальні дослідження в частинах і з'єднаннях, узагальнюючи на армійському рівні практику морально-психологічної підготовки [96].

У Збройних силах Великобританії психіатр і психолог введені до складу штабу кожної дивізії [97]. Вони ретельно стежать за процесом морально-психологічної підготовки в частинах і підрозділах і, крім того, займаються проблемами згуртованості серед різних категорій військовослужбовців.

У Бундесвері ФРН і “Силах самооборони Японії” організацією заходів щодо морально-психологічної підготовки займаються офіцери спеціальних “органів виховання”, які мають педагогічну або психологічну освіту.

Таким чином, морально-психологічна підготовка в арміях іноземних держав забезпечує формування достатньо високих бойових якостей і налаштованості особового складу на бойові дії в умовах сучасної війни, тобто підтримку достатньо високого морально-психологічного стану (МПС) військ.

Під час організації інформаційно-психологічних операцій, спрямованих на зниження морально-психологічного стану, вони будуть малоефективні у таких випадках:

при несприятливому для нас ході воєнних дій;

при високому ступені мілітаризованості, тобто психологічній, ідеологічній готовності до війни суспільства країни-противника.

Цими факторами, зокрема, пояснюється вкрай неефективна спецпропаганда на польські війська в 1918-1921 рр., німецькі – у 1941 р., фінські – у 1939-1941 рр. За підсумками спецпропаганди проти польських військовослужбовців, можна зробити висновок про те, що могутній пропагандистський вплив однієї сторони може наштовхуватися на психологічні настанови, які впроваджені у свідомість людей на неприйняття ворожої пропаганди, сильні націоналістичні настрої. Все це не дозволяє досягти відчутного ефекту підривної пропаганди [98].

З іншого боку, в умовах низького МПС противника і вдалого для нас ходу війни інформаційно-психологічний вплив на противника може бути ефективним. Наприклад, досить ефективними були ПсО, проведені в ході англо-аргентинського конфлікту за Фолклендські острови (1982 р.). Аргентинські солдати мали низький бойовий дух, Збройні сили Аргентини значно поступалися англійським військам у бойовій підготовці, технічному оснащенні, що зумовило хід війни.

Для підриву морального духу аргентинських військ використовувалися численні вилазки англійських десантників і морських піхотинців, передача повідомлень про відправлення в район Фолклендських островів англійського атомного підвідного човна і затоплення аргентинського крейсера “Бельграно”. Визначалися такі напрямки змісту ПсО, проведених англійською стороною:

демонстрація своєї переваги і впевненості в перемозі;

показ безглуздості подальшого опору аргентинських військ;

пропаганда правомірності капітуляції і здачі в полон.

Ефективними були ПсО США в ході дій американських військ проти Гренади (1983 р.), оскільки морально-психологічний стан гренадських військовослужбовців був низьким, значна частина населення підтримувала США, а прихильники скинутого в 1979 році диктатора Е. Гейри навіть брали участь в обшуках будинків, в арешті і допитах полонених і місцевих
жителів [98].

Таким чином, під час здійснення інформаційно-психологічного впливу варто враховувати особливості особистості об'єкта, його групову приналежність, національну і релігійну специфіку, а також морально-психологічний стан (особового складу).




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   30

Схожі:

Міністерство оборони україни iconМіністерство оборони україни департамент кадрової політики методичні рекомендації з порядку планування, добору, підготовки та направлення військовослужбовців та працівників Збройних Сил України для навчання за кордоном
Затверджені директором Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України від 30. 12. 2013 інв.№255
Міністерство оборони україни iconЗразки документів
Заступнику Міністра оборони України – керівнику апарату генерал-лейтенанту дубляну о. В
Міністерство оборони україни iconМіністерство культури І туризму України Державний заклад
України : науково-допоміжний бібліографічний покажчик за 2007 рік / Держ. іст б-ка України; упоряд.: Т. Приліпко, Н. Вощевська, О....
Міністерство оборони україни iconМіністерство транспорту та зв’язку україни

Міністерство оборони україни iconМіністерство освіти та науки україни

Міністерство оборони україни iconМіністерство освіти та науки Украіни ону ім. Мечникова

Міністерство оборони україни iconВ. А. Потульницький Національна академія оборони України Г. В. Потульницький
Саме так цю гру задумували І використовували її творці – лицарі І володарі давніх Персії, Ірану, арабських країн Близького Сходу,...
Міністерство оборони україни iconВ. А. Потульницький, Національна академія оборони України Г. В. Потульницький
Стейніц (1836-1900) І багатолітній претендент на це звання Зігберт Тарраш (1863-1934). Перший з них заклав фундамент І вибудував...
Міністерство оборони україни iconМіністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства україни

Міністерство оборони україни iconМіністерство культури україни
Додаткового фахового вступного випробування для отримання освітнього ступеня магістр


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка