Міністерство оборони україни



Сторінка24/30
Дата конвертації21.03.2018
Розмір4.82 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   30

Туреччина.


Туреччина (офіційна назва - Турецька Республіка) розташована в Західній Азії і Південно-Східній Європі. Її територія -780,6 тис. кв. км, населення - 61,2 млн осіб, з них турків - 86%, інші національності - курди (11%), араби, лази, грузини тощо. Державна мова - турецька. Туреччина омивається Чорним, Мармуровим, Егейським та Середземним морями, довжина загальної берегової лінії - 8 272 км. Згідно з угодою Монро від
1936 року вона контролює Босфорську протоку.

Тисячолітня історія турецької нації наклала характерний відбиток на процес державотворення, визначила специфічні національно-психологічні особливості населення. Основи було закладено ще за часів Османської імперії войовничими кочовими племенами, які населяли у той час територію сучасної Туреччини.

Основною релігією країни, яку сповідує переважна більшість населення, є іслам. Зараз у країні визначилося два підходи до ісламу - суспільний прошарок, що прагне інтеграції Туреччини в Європу, пропагує більш цивілізований “світський іслам”, фундаменталісти ж відстоюють багатовікові канонічні догми, що породжує напруженість у відносинах між прихильниками обох напрямків. Через сильне протистояння сторін навряд чи можна однозначно стверджувати про релігійну однорідність суспільства.

Понад 90% населення Туреччини сповідують іслам сунітського спрямування. Прихильники сунізму називають себе ахль- ас-сунна (люди сунни) і вважають, що саме вони дотримуються традицій та вчення пророка, які викривляються шиїзмом. Формально сунітом вважається той, хто визнає:

перших чотирьох халіфів законними;

достовірність канонічних зібрань хадисів;

дотримується ритуальних, побутових та соціальних правил (відповідно до одного з чотирьох тлумачень /мазхабів/ - шафіїтського, ханафітського, малакітського та хандбалітського).

Ці тлумачення різняться між собою в деталях ритуалу, деяких підходах, але всі базуються на канонічних зібраннях хадисів. Головне, чим сунізм відрізняється від шиїзму - сунізм не визнає можливості посередництва між Аллахом і простими людьми після смерті Мухаммада. Існують відмінності у характері свят, ставленні до іновірців, деталях молитов та ритуалів.

Характерною особливістю є те, що іслам зведено у ранг державної політики, він розповсюджується на всі сфери діяльності, визначає особисте і сімейне життя віруючих. Релігійним законам підпорядковані суспільне життя і політика, правові відносини, суд, культура тощо.

Практичні та обрядові заповіти ісламу - це обов'язкова щоденна п'ятиразова молитва (намаз). Про час молитви сповіщає спів муедзина. Молитва проводиться на спеціальному килимку або на верхньому одязі в разі відсутності килимка у будь-якому місці після заклику до намазу. Перед намазом обов'язковим є омовіння. Однак зараз у великих містах ритм сучасного життя скоротив кількість молитов до двох - вранці та ввечері. Серед інших дописів - благодійна милостиня (зекят), хадж до священного міста Мекки (обов'язковий для кожного повнолітнього здорового і забезпеченого мусульманина, який набуває після цього титул хаджи) та щорічний піст (оруч). Він не є обов'язковим для старих та хворих людей, вагітних жінок та матерів з немовлятами, останнім часом і для учасників бойових дій, а також для тих, “хто в дорозі”, тобто людей, які знаходяться у літаку, на потязі, кораблі.

Головне мусульманське свято курбан-байрам (свято жертвоприношення) настає через десять тижнів після закінчення посту. Воно триває чотири дні, які є вихідними. В перший день богу приноситься кривава жертва (як правило, баран). Впродовж цього свята в країні забивають близько півмільйона тварин. Але тварин приносять в жертву не лише під час свят. Мусульманин може роздавати свіже м'ясо правовірним, сподіваючись, наприклад, на покращення своїх справ, зцілення від хвороби тощо. При закладанні фундаменту будинку (і навіть великого державного підприємства) ріжуть ягня, яке повернуте головою до Мекки, кроплять кров'ю камені і читають молитву.

Серед інших приписів, сунітський іслам забороняє зображати людей і тварин, вживати алкогольні напої, грати в азартні ігри. Однак цих заборон дотримуються рідко. Суворо виконуються тільки два приписи - відмова від вживання свинини та обряд обрізання (сюнет).

Однією з основ ісламу є вчення про священну війну джихад (турецькою мовою - газават) - поділ всіх людей на мусульман та іновірців.

Згідно з сучасним тлумаченням однієї з сур Корану, всіх невірних треба повертати у віру всіма можливими засобами, в тому числі і силою зброї, але в той же час в іншій сурі Корану, яка має назву “невірні”, говориться: “...невірні є людьми нещасними, оскільки не знають вони справжнього шляху до Аллаха, тому правовірні повинні жаліти невірних, оскільки не знають вони шляху до раю”.

Мусульман переконують, що всіх учасників джихаду після смерті чекають особливі блага, що зокрема пояснює їх войовничість та своєрідне ставлення до життя. У такій випробуваній системі переконання великий емоційний ефект мають богослужіння, що відбуваються щоп'ятниці та під час релігійних свят в мечетях. На думки та почуття віруючих впливають таємнича і незрозуміла мова Корану, архітектура та оздоблення, загальний психологічний настрій людей під час молитви. Крім того, велика кількість населення Туреччини не вміє читати, тому всі тлумачення, які нібито походять з Корану і які розповідають віруючим улеми (знавці Корану), сприймаються за істину. Таким чином, легко формувати необхідну суспільну думку та настрої віруючих.

Серед інших проблем, які не тільки звертають на себе увагу, але й викликають певне здивування, очевидний дисбаланс між промисловістю та сільським господарством. Перша демонструє стабільне зростання, економічні показники інколи перевищують середньосвітовий рівень. Це тим більш дивно, що погіршився стан справ у сфері зайнятості, зростає безробіття, високим залишається рівень інфляції. Аграрний же сектор країни, де працює понад 55% працездатного населення, внаслідок різних об'єктивних та суб'єктивних факторів, навпаки постійно перебуває у складному становищі. Багато землеробів не мають у своєму розпорядженні землі, збільшується відтік людей з сіл у міста, але обсяги сільгосппродукції не зменшуються.

Також важливим в Туреччині є кіпрське питання. Так, північно-східна частина Кіпру фактично перебуває під турецькою окупацією.

Залишаються гострими в Туреччині соціальні та національно-етнічні питання. За Конституцією країни, всі громадяни, незалежно від національної приналежності, вважаються єдиною нацією, але практично ведеться переслідування інших національних меншин, проводиться їх насильницька асиміляція. В першу чергу це стосується підходів у кадровій політиці, системі освіти, впровадженні турецької мови.

Однією з найгостріших проблем в Туреччині є курдське питання, яке суттєво впливає на внутрішньополітичну ситуацію в країні. Курди є найчисельнішою меншиною у Туреччині (близько 7 млн осіб). Місця їх компактного проживання головним чином у східних та південно-східних районах країни, переважно у сільській місцевості, де вони зберігають родоплемінну структуру, національну самобутність та рідну мову (діалекти курманджі, курди, заза). В економічному відношенні турецький Курдистан є найвідсталішим районом країни, основою якого протягом багатьох століть залишається натурально-патріархальний уклад. Різноманітні також і релігійні вподобання. Хоча більшість курдів належить до сунітського напрямку ісламу, деякі племена дотримуються віросповідання езидів, що містить елементи ісламу, християнства і давньоіранських релігій. Частина курдів належить до шиїтської секти аліїхалів (поєднання шиїзму з елементами християнства і давньосхідних вірувань), до якої традиційно вороже ставлення мусульман збереглося ще з часів Багдадського халіфату (VIII ст. н.е.). Також серед курдів поширений зороастризм (давня перська релігія).

Курдська робітнича партія та ісламські фундаменталісти, що їх підтримують і між якими існує стратегічне партнерство, становлять головну внутрішню загрозу країні. На думку керівництва країни, їх підтримують Сирія, Іран, Ірак, Росія, Вірменія та грецька частина Кіпру. За даними розвідки, зараз на території Туреччини діють 94 незаконних угруповання, з яких 83 “стоять на позиціях марксизму-ленінізму” і 11 - фундаменталістські.

У боротьбі з Курдською робітничою партією (КРП) останнім часом Туреччина широко використовує давніх противників КРП (другу за величиною політичну партію курдів) – Демократичну партію Курдистану (ДПК), яка є лояльною до турецького уряду і кінцевою метою якої є розвиток Курдистану у складі Туреччини. Уряд стимулює ДПК обіцянками про автономію з широкими правами, фінансує її, постачає зброю, але приховано. Це дозволяє використовувати внутрішні суперечки серед курдів і не допустити створення єдиної курдської політичної сили, а також частково зменшити участь ЗС у вирішенні курдського питання.

Туреччина займає важливе геостратегічне положення - на роздоріжжі між Балканами, Близьким Сходом та Кавказом, які (як вважає керівництво) створюють зовнішню потенційну загрозу. Не маючи міцної підтримки в ООН, керівництво країни вважає цю організацію недемократичною, додаючи, що хоча ОБСЄ ще відносно нова структура, турецькі ЗС довіряють їй більше, схвалюють її лояльну виборчу систему і сподіваються на майбутню тісну співпрацю.

Шукаючи майбутніх стратегічних партнерів, Туреччина почала активну співпрацю з Йорданією. Дві країни, зокрема, проводять спільні навчання на обох територіях, а також планують здійснювати навчальні польоти у повітряному просторі двох держав. Потенційно головними партнерами вважаються також Ізраїль, Росія та Румунія, з якими Туреччина має наміри взяти участь у спільних військових проектах, зокрема у виробництві танків і вертольотів.

Протягом багатьох десятиліть Греція та Сирія вважаються противниками Туреччини, антитурецькі настрої розповсюджуються як в регіоні, що їх оточує, так і в усьому мусульманському світі. Це змушує Туреччину вживати відповідних заходів щодо своєї безпеки. В Концепції національної безпеки Туреччини ці дві країни визначені як головна зовнішня загроза, також включені кіпрське питання та деякі територіальні зазіхання Вірменії до Туреччини.

Найбільш уразливою ланкою у підтриманні національної безпеки може стати армія, яка “повинна бути готовою протистояти можливим потенційним загрозам, що виходять з нестабільних з воєнно-політичної точки зору регіонів”, тим більше, що Туреччина за 75-річну історію незалежної держави вже пережила три заколоти, в основі яких був ісламський фундаменталізм. Використання турецької армії у вирішенні політичних проблем пояснюється необхідністю адекватно реагувати на такі явища. У процесі реформування ЗС за останні два роки з лав армії було звільнено близько 600 військовослужбовців, які виявляли прихильність до крайнього ісламського фундаменталізму.

14 років боротьби проти курдських повстанців сприяли не тільки процесу модернізації армії, але й дали країні можливість набути досвіду у такій боротьбі. Однак ведення бойових дій “низької інтенсивності”, які ведуть турецькі ЗС проти повстанців, є дуже обтяжливим у фінансово-економічному плані. Щорічні витрати на боротьбу проти Курдської робітничої партії у південно-східній частині Туреччини та північному Іраку становлять понад 3 млрд. доларів. Зараз цю боротьбу очолив Генеральний штаб, замість жандармерії бойові дії продовжують Сухопутні війська чисельністю близько 250 тис. військовослужбовців, що становить майже третину загальної чисельності армії. Такі заходи, за різними даними, послабили терористичну діяльність у країні від 23 до 90%.

З моменту вступу Туреччини у НАТО в 1952 році вона утримує найчисельнішу армію серед усіх європейських країн Альянсу. На модернізацію ЗС у наступні 25-30 років планується витратити 150 млрд. доларів, з них 60 млрд. доларів безпосередньо на Сухопутні війська. Першочергові заходи - придбання сучасних бойових вертольотів з метою ефективного протистояння можливій загрозі від Ірану, Сирії або Іраку. За даними військових джерел, тільки підготовка та навчання пілотів вертольотів коштуватиме 100 млн. доларів щорічно.

Згідно з планом модернізації ЗС, чисельність турецької армії, яка становить зараз 639 000 військовослужбовців, переважна більшість з яких проходять строкову службу, планується скоротити протягом десяти років до 350 000 і зробити її повністю професійною. Серед проміжних заходів передбачається скорочення строкової служби з 18 до 15 місяців. За даними Міністерства оборони, кількість суто професійних військових в армії близько 10%. З 1992 року на офіцерських посадах почали служити жінки, яких зараз нараховується 680. Щорічно ЗС поповнюються 50-ма жінками - випускниками різних академій. Перехід армії на професійну основу поки що стримується двома причинами - фінансовою і традиційною, причому остання, тобто необхідність строкової служби, на думку військового керівництва, відіграє важливу виховну роль у суспільстві.

Президент є Верховним Головнокомандувачем у воєнний час. На відміну від інших країн-членів НАТО, Генеральний штаб турецьких ЗС підпорядковується прем'єр-міністру, посада начальника Генерального штабу є вищою за посаду міністра національної оборони. Начальник ГШ призначається президентом як командувач ЗС. Повноваження щодо оголошення стану війни, розміщення військ за межами держави або дозволу перебування іноземних військ у Туреччині надані Великим національним зборам.

До складу Ради національної безпеки входять начальник Генерального штабу, командувачі видів ЗС та представники силових відомств, а також прем'єр-міністр та інші офіційні цивільні особи. Її очолює президент, який приймає політичні рішення.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   30

Схожі:

Міністерство оборони україни iconМіністерство оборони україни департамент кадрової політики методичні рекомендації з порядку планування, добору, підготовки та направлення військовослужбовців та працівників Збройних Сил України для навчання за кордоном
Затверджені директором Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України від 30. 12. 2013 інв.№255
Міністерство оборони україни iconЗразки документів
Заступнику Міністра оборони України – керівнику апарату генерал-лейтенанту дубляну о. В
Міністерство оборони україни iconМіністерство культури І туризму України Державний заклад
України : науково-допоміжний бібліографічний покажчик за 2007 рік / Держ. іст б-ка України; упоряд.: Т. Приліпко, Н. Вощевська, О....
Міністерство оборони україни iconМіністерство транспорту та зв’язку україни

Міністерство оборони україни iconМіністерство освіти та науки україни

Міністерство оборони україни iconМіністерство освіти та науки Украіни ону ім. Мечникова

Міністерство оборони україни iconВ. А. Потульницький Національна академія оборони України Г. В. Потульницький
Саме так цю гру задумували І використовували її творці – лицарі І володарі давніх Персії, Ірану, арабських країн Близького Сходу,...
Міністерство оборони україни iconВ. А. Потульницький, Національна академія оборони України Г. В. Потульницький
Стейніц (1836-1900) І багатолітній претендент на це звання Зігберт Тарраш (1863-1934). Перший з них заклав фундамент І вибудував...
Міністерство оборони україни iconМіністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства україни

Міністерство оборони україни iconМіністерство культури україни
Додаткового фахового вступного випробування для отримання освітнього ступеня магістр


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка