Міністерство оборони україни



Сторінка3/30
Дата конвертації21.03.2018
Розмір4.82 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30

Пропаганда в Китайській імперії

Подальший розвиток воєнного мистецтва незмінно супроводжувався удосконалюванням форм інформаційно-психологічного впливу. Так, довгий час у війнах давнього Китаю використовувався такий самостійний прийом інформаційно-психологічного впливу, як проголошення справедливого характеру війни зі своєї сторони і несправедливого зі сторони противника. Написане до початку війни або ж на самому початку збройного зіткнення, політичне обвинувачення служило в ході усієї війни основним документом для обґрунтування законності дій сторони, що написала його.

У книзі китайського історика і письменника Ло Гуань Чжуна “Троєцарствіє” наведений текст такого документа, написаного близько 200 року і знаного в історіографії як “Прокламація 200 року н.е.”: “Цао Цао і його однодумці, спонукувані почуттям великого боргу, повідомляють усій Піднебесній: лиходій Дун Чжо вчиняє злочин проти Неба і губить землю. Він убив імператора і розоряє державу, ославляє палац і мучить народ. Лютий і нелюдяний, він винний у багатьох підлих вчинках. Нині ми одержали секретний наказ імператора збирати військо. Клянемося, що очистимо імперію і знищимо розбійників. Ми надіємось на те, що ви теж піднімете військо, щоб разом з нами вилити свій справедливий гнів, підтримати імператора і врятувати народ. Виступайте негайно, як тільки одержите цей заклик” [9].

Розглядаючи цей документ з точки зору сучасної методології психологічної боротьби, бачимо, що у ньому:



  1. надана характеристика ворога;

  2. є звернення до звичайних людей як до кращих представників;

  3. яскраво виражена симпатія до простих людей;

  4. акцентується увага на підтримці правителя;

  5. позитивно оцінюється сила та моральний дух власного війська;

  6. народ закликається до єдності дій та попереджається про відповідальність за незаконні дії;

  7. практичні поради і заклики пов’язуються з віросповіданням населення.

Таким чином, можна зробити висновок про ґрунтовну систему психологічної боротьби у стародавні часи та визнати її велике значення на полі бою ще в ті часи.

Тактична пропаганда афінян

Афіняни, що протистояли перським військам, також не залишили без уваги можливість використання інформаційно-психологічного впливу. Зокрема, була спроба внести розкол у ряди прихильників персів. Фемістокл, щоб запобігти участі на стороні Ксеркса етнічних греків-іонійців, звернувся до них з словами, що були викарбувані на камені, куди іонійці приходили за прісною водою: “Іонійці! Ви чините несправедливо, йдучи війною на своїх нащадків і допомагаючи (варварам) поневолити Елладу. Переходьте скоріше на нашу сторону! Якщо ж це неможливо, то, принаймні, умовте карійців зробити так само. А якщо не можете зробити ні того, ні іншого, якщо ви сковані занадто важким ланцюгом примусу і не можете його розірвати, то бийтеся як боягузи, коли справа дійде до битви. Не забувайте ніколи, що ви походите від нас і що через вас спочатку пішла в нас ворожнеча з перським царем” [10].

Грецький історик Геродот, що описав цей епізод, відзначав, що автор звернення діяв “з подвійним наміром: або іонійці зрадять персів і перейдуть до еллінів, або Ксеркс, одержавши повідомлення про це, стане підозрювати іонійців і сам не дозволить їм брати участь у морських битвах” [10].

Таким чином, у рабовласницький період воєн спосіб залякування досяг досконалості, виникло розуміння важливості загострення протиріч у таборі противника і внесення розколу в його ряди. Одержало розвиток застосування такого прийому інформаційно-психологічного впливу (далі –ІПВ), як проголошення справедливого характеру війни зі своєї сторони і несправедливого зі сторони противника.



Інформаційно-психологічне забезпечення війн епохи Середньовіччя

Основні напрями та форми інформаційно-психологічного впливу, які склались у війнах стародавніх держав, дістають подальшого розвитку в епоху Середньовіччя. Про це яскраво свідчать завоювання монголів, які захопили під час своїх походів практично усі великі регіони світу, за винятком Західної Європи.

У ході свого наступу монголи вели психологічну війну- улаштовувалися спеціальні пропагандистські кампанії, спрямовані на те, щоб підірвати волю майбутнього противника до опору: поширювалися чутки про безжалісність і кровожерливість монгольських варварів, про поголовне винищування усіх, хто задумає чинити опір.

З одного боку, в цих чутках була чимала доля правди, з іншого ж, якщо противник виявляв готовність до співробітництва, особливо ж коли він володів якими-небудь технічними навичками, які великий каган вважав небезкорисними, ставилися до нього досить милостиво [6].

Чернець Плано Карпіні у 1245 році їздив від папи Інокентія IV у Монголію. У своєму творі (“звіті”) він дає опис військових звичаїв монголів. Зокрема, він відзначає, що “у війнах вони досить хитрі... Коли ж вони бажають стати до бою, то розташовують усі війська так, як вони повинні битися. Вожді або начальники війська не вступають у бій, але стоять віддалік проти війська ворогів і мають поруч із собою на конях отроків, а також жінок і коней. Іноді вони виготовляють манекени людей і поміщають їх на коней; це вони роблять для того, щоб змусити думати про велику кількість війська. Перед себе вони посилають загін полонених і представників інших народів, що поміж них; з ними можуть бути і татари. Інші загони більш хоробрих людей вони відправляють далеко праворуч і ліворуч, щоб їх не бачили противники, і в такий спосіб оточують противників і замикають у кільце; і потім вони починають наступ з усіх боків. І хоча їх іноді мало, оточені противники, уявляють, що їх багато. А особливо буває таке тоді, коли вони бачать тих, які знаходяться при вожді або керівнику війська, отроків, жінок, коней і фігури людей, як сказано вище, яких вони вважають за воїнів і внаслідок цього їх опановує страх і паніка (розгубленість)” [6].

У свою чергу, монголи підозріло ставилися до дій противника, очікуючи від нього хитрощів. І коли його маневри були для них незрозумілими, це не раз приводило їх у паніку.

У літописах також знаходимо багато розповідей про те, що монголи під виглядом купців використовували своїх розвідників та спеціальних агентів, для яких одним з головних завдань було завдання розповсюдження чуток про непереможність Орди, про могутність та витривалість її воїнів, про їх безжалісне ставлення до будь-якого опору та традицій інших релігій.

Релігійні ідеї в інформаційно-психологічному забезпеченні війн

З приходом християнства (на Сході - ісламу) у ході здійснення ІПВ значну роль став відігравати релігійний фактор. Особливо це проявилося в ході ідейно-пропагандистського забезпечення хрестових походів. Офіційно метою цих походів, організованих феодальними правителями Європи і освячених Папою Римським, було звільнення “гробу господнього” у Єрусалимі. Ця версія задовольняла необхідність замаскувати загарбницькі цілі світських і церковних правителів, їхнє прагнення заволодіти легендарними багатствами Сходу.

Поряд зі стратегічною лінією церковної пропаганди, що зображувала агресивні війни як війни священні, в ході хрестових походів відпрацьовувалися прийоми, що згодом стали типовими для психологічної війни. До них можна віднести дискредитацію противника шляхом поширення версії про його звірства, розпалювання суперечностей між державами Сходу, відлучення від релігійної громади та прокляття, заборона поховання на громадському цвинтарі тощо.

У такому контексті вагомих результатів досягли єзуїти, які не тільки здійснювали систематизований моральний тиск на своїх противників, але й вперше започаткували використання листівок, лозунгів та організували фахову підготовку членів ордену, яким доручалася справа дискредитації противника у воєнні та мирні часи. У XIV-XVII століттях у ордену єзуїтів, який контролював політику майже всіх урядів Європи та мав чисельність до 300 тисяч активних членів (усе населення Європи на той час не перевищувало 25 млн. осіб.), існувала структура так званих ”Рад за чистоту релігії та боротьбу з єретизмом” [11].

Не менш активно використовували канони релігії і мусульманські завойовники, що тримали своїх підданих у стані перманентної “священної війни” (джихад, газават), у ході якої догми непримиренності до іновірства уживались з тактичними хитрощами. Тим, кого прагнули обернути в мусульманство, обіцяли різні привілеї, включаючи звільнення від податків або рабства.

Період експансії як ідеології, так і воєнної сили ісламу, дає багато прикладів розвитку способів ведення психологічної боротьби, актуальних і сьогодні. Існують теорії про неможливість зміни світогляду людини за допомогою сили, про недостатність лише примусових методів для впливу на ідеологічні переконання. Коли б це було правдою, то ані німці, ані японці ніколи би не позбулись думок про необхідність військового реваншу, а існування будь-яких тоталітарних режимів було б неможливим. Мусульмани, послідовники Магомета, одні з перших визначили шляхи впливу на ідеологічні та релігійні постулати:

“Народ може перейти з однієї віри у іншу, якщо стане перед альтернативою: зміна віри або екзекуція. Для спрямування людей до сприйняття нової віри потрібно змусити їх брати участь у публічних церемоніях та нав’язати їм мову нової віри. Нова віра отримає розповсюдження тільки у разі позбавлення старої віри її осередків підтримки” [12].

Разом з тим в історії зафіксовані різноманітні форми психологічної боротьби, як безумовного елементу забезпечення успіху бойових дій, такі як:

1380 рік, Куликовська битва. Перед її початком поєдинок лідерів— “демонстрація переваги” (в сучасній термінології);

1580 рік, Мексика. Визнання Кортеса святим у війні з племенами ацтеків — ”акцент на особистості”;

1607 рік, Росія. Відлучення від церкви Лжедмитрія та його анафема — ”дискредитація”.

Військові хитрощі українського козацтва

Певний вклад у формування основ теорії і практики інформаційно-психологічного впливу на противника внесло українське козацтво та запорожці. Прийоми, які вони застосовували, мають національні особливості та належать до сфери військових хитрощів на полі бою і в районах бойових дій. Наприклад, козаки-запорожці особливу увагу приділяли формуванню суспільної думки про справедливість їх отаманів та про дисциплінованість запорозького війська. Кожний випадок злочину стосовно місцевого населення суворо карався у присутності потерпілих. У період бойових дій категорично заборонялося вживання спиртного, насилля жінок та провокування населення поборами, а тим більше грабунками. Проводилася пропаганда жалісного та співчутливого ставлення до військовополонених та роз’яснювалися умови переходу до лав запорозького війська як окремих вояків, так і цілих підрозділів. Безпосередньою пропагандою в інтересах запорожців займались кобзарі.

Розповсюдженою формою морального впливу на війська та населення противника було писання листів образливого характеру, які дискредитували керівництво противника. Запорожці писали листи не тільки турецькому султану, але й польському королю, російському царю, римському понтифіку. Невідомо про отримання листів адресатами та невідома відповідь на них, але в результаті подібних заходів довіра до командування противника серед його рядових вояків значно падала. Подібні заходи позитивно впливали на формування високого морально-психологічного стану власних військ та населення країни.

Пропагандистська фальсифікація та дезінформація

У феодальний період одержав свій розвиток метод пропагандистської фальсифікації. Зокрема, для обґрунтування претензій на керування частиною Римської імперії в канцелярії Римського Папи Стефана III (VIII ст.) був підготовлений документ про “донації” (дарунок). У цьому документі висувалася, як справжня, версія про те, що ще в IV столітті папа Сільвестр зцілив від прокази римського імператора Костянтина, який перетворив недавно ще гнане християнство на державну релігію. “Вдячний за лікування Костянтин підтвердив права римського єпископа як глави християнської церкви і передав йому верховну владу над містом Римом, Італією і західними провінціями імперії, а сам поїхав у свою нову столицю”. [13].

До ХШ століття відноситься один з перших історичних прикладів застосування дезінформації у військових цілях. Пов'язаний цей приклад із вторгненням монголів в Угорщину у 1241 році. Розбивши угорців і їх союзників на річці Шайо, монголи серед захоплених трофеїв знайшли королівську печатку. За наказом Батия грамотні полонені від імені короля Бели написали угорською мовою указ про припинення опору, копії якого, скріплені королівською печаткою, були розіслані в різні кінці ще не завойованої країни.

Подальшому розвитку теорії і практики ІПВ сприяла селянська війна в Німеччині (початок XVI ст.), у ході якої отримав розвиток такий спосіб, як дискредитація керівника руху або командувача військ чи найвищого командування армії. Наприклад, противники Мартіна Лютера намагалися скомпрометувати вождя Реформації, випускаючи численні листівки, що ганьбили його. Надалі дискредитація військово-політичного керівництва стала одним з найбільш інтенсивно застосовуваних способів ІПВ на війська і населення противника.

Війнами періоду феодальної роздробленості породжений і такий метод зовнішньополітичної пропаганди проти ворожої сторони, як обвинувачення її в претензіях на світове панування, що було, наприклад, характерно для Тридцятирічної війни, коли подібні наміри приписували один одному правителі Швеції, Франції та Німеччини, що суперничали між собою.

Поява поліграфічних засобів – новий крок у розвитку інформаційно-психологічного впливу.

До кінця феодального періоду воєн зростала роль матеріалів інформаційно-психологічного впливу і важливість забезпечення умов для їх широкого розповсюдження. У зв'язку з появою поліграфічних засобів з'явилася можливість для виготовлення і поширення друкованих матеріалів ІПВ. Мовні засоби вираження стали широко доповнюватися графічним оформленням, що пояснювало основну думку тексту й поліпшувало його запам’ятовування. Усі досягнення теорії і практики ІПВ останнього етапу феодального періоду воєн були успадковані і розвинуті мануфактурним періодом. У цей час одержала широке поширення друкована пропаганда.

Перший випадок використання друкованих, а не рукописних листівок, відноситься до більш раннього періоду — війни Нідерландів за незалежність від Іспанії в XVI столітті. На території Фрісландії, з ініціативи так званих “гьозів”, було надруковано кілька тисяч примірників звернення до населення, яке стало важливим елементом консолідуючої пропаганди в 1567 році у війні проти військ герцога Альби та звільнення фламандців від іспанського панування.

Під час Паризької комуни у 1871 році уперше листівки розповсюджувались з повітря. Агітатори комунарів на повітряних кулях перелітали над позиціями німецьких військ, які блокували Париж, та розкидали над містечками та селами, на рекордній для того часу відстані від місця вильоту — 200 км, листівки з відповідними прокламаціями. В результаті таких заходів населення Парижа отримало як значну ідеологічну підтримку, так і тимчасово було забезпечено продовольством.



Розповсюдження листівок за допомогою артилерії відноситься до початкового періоду громадянської війни в США, коли артилерійські підрозділи генерала Гранта застосували для цього гладкоствольні гармати та паперові кулі (ядра).

Розвиток інформаційно-психологічного впливу на противника у воєнних конфліктах XIX століття

Заслуговує на особливу увагу вклад Наполеона Бонапарта у розвиток теорії і практики ІПВ.

На першому етапі Наполеон вибрав для себе роль “полководця революції”. Розширюючи кордони Французької імперії, він придумував слушні приводи для пояснення необхідності вторгнення на території інших країн. Окупацію Італії Наполеон обґрунтовував необхідністю звільнення цієї країни від влади австрійського імператора, а вторгнення в Росію здійснював нібито для повалення царського самодержавства, встановлення республіканської форми правління і скасування кріпосного права.

Головними матеріалами ІПВ у французьких військах були військові бюлетені або накази. Адресатами були не тільки війська, але і широкі верстви населення як у французькому тилу, так і на окупованих територіях. Крім наказів, важливу пропагандистську роль відіграли маніфести, відозви до місцевого населення, а також різного роду листи і звернення до місцевих впливових діячів.

У ряді випадків Наполеон особисто складав ці звернення. Під час єгипетського походу він намагався знайти підхід до шейхів і імамів, використовуючи, зокрема, протиріччя між верхівкою мусульманства Єгипту і папською католицькою церквою. Наполеон вирішив обіграти той факт, що боротьба Франції за Мальту була одночасно боротьбою і проти католицького ордену, що володів Мальтою: “Скажіть народу, що ми - друзі правовірних мусульман. Хіба ми не знищували мальтійських лицарів, тому що ці безумці вірили, начебто Бог хоче, щоб вони воювали з мусульманами?... Тричі щасливі будуть ті, хто буде з нами. Вони процвітатимуть у розкоші та кар'єрі, значно поліпшать своє майнове становище. Щасливі ті, хто залишиться нейтральним. У них буде час познайомитися з нами і вони перейдуть на нашу сторону. Але горе, тричі горе тим, хто з мамелюками візьме в руки зброю і буде проти нас боротися! Для них немає надії, вони загинуть” [14].

Історики відзначають багато позитивних якостей цього документа, цього заклику, що, на їхню думку, могли б служити зразком у доборі засобів інформаційно-психологічного впливу. Перше - вибір адресата, релігійна і світська верхівка Єгипту, а не простий народ, що був безграмотним. Друге - імітація стилю, звичного для арабів. Третє - підбір зрозумілих аргументів, в основі яких була невелика частка правди: Наполеон дійсно воював з папою і мальтійськими лицарями, але зовсім не тому, що вони були противниками мусульман. Четверте - чітка вказівка на застосування бажаної форми поєднання обіцянок і похвал.

Другий етап Наполеона-пропагандиста - етап створення централізованого контролю над „мізками”.

Наполеон надавав великого значення газетам. Відомий його вислів “Чотири газети зможуть завдати ворогові більше зла, ніж стотисячна армія” [15]. Усвідомлюючи повною мірою силу впливу преси на формування суспільної думки, Наполеон диференційовано підходив до діяльності органів друку усередині країни і за рубежем. У Франції він вилучив зі сфери обговорення газет усю внутрішню і зовнішню політику і скоротив кількість газет з 73 до 13.

Що стосується газет, призначених для утвердження його влади в окупованих країнах, то вони відігравали, як гадав Наполеон, значно більш важливу роль. “Заволодійте газетами і керівництвом” [16], - наказує Наполеон Мюрату у початковий період захоплення Піренейського півострова, вимагаючи наводнити Іспанію памфлетами проти скинутої династії. У кожній окупованій країні він засновував офіційний друкований орган: “Газетт де Мадрид”, “Газетт де Берлін”, “Журналь дю Капітоль” (Рим) та ін. При поданні матеріалів на сторінках наполеонівської преси одержали широке поширення методи замовчування і дезінформації. Було заборонено писати про революції, про Бурбонів, а потім і про римський престол. Щоб приховати свої наміри стосовно розв'язання агресії проти Росії, Наполеон заборонив публікацію матеріалів антиросійської спрямованості. “До 1807 року можна було писати про Росію, але, по можливості, лайливе, після 1807 року теж можна, але неодмінно похвальне”, - писав історик Тарле [17].

Що стосується дезінформації, то Наполеон вважав, що її доцільно використовувати з метою введення противника в оману. Одного разу газета навела точні дані про чисельність французьких військ на одному з напрямів, у зв'язку з чим Наполеон відмітив: “Якщо б газета збільшила вчетверо чисельність, - ще можна було б допустити!” [18]. В іншому разі він дає пряму директивну вказівку князям васальних держав, щоб вони не тільки посилали йому підкріплення, але і супроводжували ці дії повідомленнями преси, в яких кількість відправлених військ подвоювалася б.

Численні письмові вказівки міністрові поліції й інших служб, які залишилися в архіві Наполеона, свідчили про те, що він часто звертався до такого способу ІПВ як інспірування в пресі.



Інспірування - це передача ЗМІ версій з політичними оцінками подій або намірів сторін зі спонуканням (прихованим або відкритим) читачів до дій, що відповідають інтересам джерела.

Штабом Наполеона через дипломатичні й приватні канали та регулярні видання були розповсюджені чутки про підкупність генералів російської армії німецького походження, а саме Барклай-де-Толля, Вінгенштейна, Тотлебена. В результаті усунення від командування скомпрометованих генералів та старших офіцерів на період розслідування було суттєво послаблено керівництво військами.

Одночасно застосовувався і метод підкупу іноземної преси. У 1802 році англійська розвідувальна служба повідомила з Парижа в Лондон про те, що агент Наполеона Ф'єв поїхав до Англії зі спеціальною місією - знайти доступ до редакторів англійських газет для того, щоб забезпечити канали впливу на населення Англії.

У ході ведення бойових дій пропагандисти Наполеона широко залучали військовополонених і дружньо настроєних осіб для складання звернень до військовослужбовців і населення противника. В армії Наполеона була власна похідна друкарня, що могла випускати листівки досить значними на той час тиражами - до 10 тис. примірників за добу.

Успішну пропаганду на війська і населення противника вели російські полководці О.В. Суворов і М.І. Кутузов.

О.В. Суворов у 1799 році під час італійського походу російської армії вперше здійснив психологічну операцію, як складову частину єдиного плану бойових дій. Прийнятна для об'єкта впливу оцінка обстановки, переконлива аргументація й виразна мова зробили звернення Суворова до солдатів п`ємонтської армії досить дієвим: на сторону російсько-австрійських військ п`ємонтці переходили не тільки поодинці, але і групами і навіть цілими частинами.

Письмове звернення до народу Польщі М.І. Кутузова, датоване 27 грудня 1812 року, вперше використовувалося як листівка-перепустка (так звана охоронна грамота). Це був прообраз листівки-перепустки в полон, що активно використовувалися у війнах і збройних конфліктах ХХ століття.

Командування російської армії також уміло використовувало відпуск військовополонених з метою пропаганди полону. На початку 1813 року французьке командування, стурбоване дуже частими випадками здачі в полон, оголосило по армії, що всі солдати після повернення з полону будуть продовжувати свою службу ще протягом 25 років, а ті, хто закінчить кампанію в рядах армії, назавжди будуть звільнені від подальших призовів. У французьких військах оголосили також, що росіяни взагалі в полон не беруть, а якщо деяким залишають життя, то тільки для того, щоб мучити в таборах.

Флігель-ад'ютант князь В.С. Трубецькой, ознайомившись з цими документами, написав Аракчеєву: “чи не думаєте ви, ваше сіятельство, що корисно було б нинішніх полонених звільнити і відправити їх для того, щоб вони розповіли товаришам своїм, як у нас з ними обходяться” [19]. Це і було зроблено протягом 1813-1814 рр. Ті, хто повернувся з полону, спростували тези наполеонівської пропаганди. Усього, за даними штабу Кутузова, з 640 тис. французів, що перейшли російський кордон протягом 1812 р., 160 тис. здалися в полон.

Американські психологічні операції

Сполучені Штати Америки широко використовували психологічні операції, починаючи з війни за незалежність.

У війні за незалежність Америки саме психологічні операції відігравали вирішальну роль. Ще до 1775 року, коли була розв'язана війна між американськими колоністами і Великобританією, американські патріоти проводили агітацію для досягнення визначених політичних цілей. Зокрема, вони успішно використовували невдоволення оподатковуванням американського населення і вимагали надання йому більших прав, закликаючи народ до боротьби за незалежність.

Американський континентальний конгрес, який проголосив створення революційної політичної влади, сформував тимчасові комітети, що були покликані проводити роботу, яка одержала на той час назву "пропаганда". Одним з блискучих політичних документів того часу вважається, “Декларація незалежності”, що проголосила американські політичні цілі, розкрила причини невдоволення Великобританією й обґрунтувала закономірність збройної боротьби і революції. Цей документ знайшов широке поширення в американських колоніях і в Європі. Мета його полягала в тому, щоб домогтися підтримки справи американського народу.

Протягом усієї війни обидві сторони активно використовували прокламації і контрпрокламацїї. Штаби американських та англійських армій публікували звернення до солдатів та громадян, у яких закликали до об'єднання зусиль своїх прихильників у таборі противника і спростовували зведення, що містилися в його зверненнях.

Конгрес узаконив випуск і поширення оголошень, що закликали німецьких найманців переходити на сторону американців. Законодавчі органи також ухвалили продовження громадянства і права на володіння землею тих німецьких найманців, хто виявив бажання оселитись в Америці. Усі ці заходи, а також віра в те, що американці гуманно ставляться до військовополонених німецьких найманих солдатів, стали причиною дезертирства з армії під час війни декількох тисяч німецьких найманців.

Відомі діячі США також вели пропаганду у Європі з метою домогтися підтримки американців закордонними країнами, що в результаті призвело до втягнення у війну проти Англії таких європейських держав, як Франція та Іспанія.

Після іспано-американської війни 1898 року США провели успішну операцію з придушення повстання революціонерів на Філіппінах, які домагалися незалежності від американської окупації. Досягненню перемоги сприяв ряд заходів психологічного впливу Сполученими Штатами Америки:

оприлюднення політичної програми, у якій філіппінському народу була обіцяна незалежність, як тільки країна буде до цього готова;

завоювання підтримки філіппінського народу шляхом видачі гарантій на надання різних прав і свобод, проведення реформ соціальних інститутів, встановлення демократичних форм правління, реалізації програм охорони здоров'я і доброзичливого ставлення до цивільного населення;



створення школи для навчання філіппінського населення демократичним формам правління і залучення Філіппінської федеральної партії для мобілізації підтримки проамериканськи налаштованими філіппінцями;

широке використання тактичної пропаганди для впливу на повстанців, закликаючи їх до припинення опору та здачі в полон.

Крім того, американські психологічні операції допомогли вплинути на захопленого в полон керівника повстанців Еміліо Агвінальдо, який звернувся до решти активних повстанців із закликом до складення зброї та припинення боротьби. Історичні факти незаперечно свідчать про високий рівень, якого досягла теорія і практика ІПВ на населення і військовослужбовців противника до початку ХХ століття.

Подальшого розвитку одержали такі напрями інформаційно-психологічного впливу, як обґрунтування причин розв'язання агресії, дискредитація керівництва противника, внесення розколу і протиріч у його ряди, фальсифікація історичних подій. З’явилися технічні можливості вести друковану пропаганду шляхом видання і доведення до об'єкта впливу памфлетів, маніфестів, відозв, звернень, листів, інформаційних листівок. Застосовується метод відпуску військовополонених із пропагандистськими цілями.

Заходи інформаційно-психологічного впливу стали погоджуватися з бойовими завданнями, які виконували збройні сили. І хоча до цього періоду не було створено жодного спеціального військово-пропагандистського органу, інформаційно-психологічний вплив вже став частиною воєнного мистецтва.

2.2. Розвиток теорії і практики інформаційно-психологічного впливу у війнах та збройних конфліктах ХХ століття



Перша світова війна

Перша світова війна стала поворотним пунктом у розвитку теорії і практики ІПВ. Перед початком Першої світової війни у збройних силах провідних країн світу було введено штатні структури психологічної боротьби. В різних арміях вони називались по-різному, але їх призначення було аналогічним.

У Генеральному штабі німецьких військ було створено відділ роботи з місцевою адміністрацією (відділення інформації), в італійських збройних силах — управління релігійної та спеціальної літератури у штабі тилу. В російській армії — літературна редакція друкарні Генерального штабу. В японській армії питаннями психологічної боротьби займались штатні імператорські спостерігачі. У Франції - військовий радіокомітет.

За штатною організацією всі структури були схожі і включали такі органи, як аналітично-літературні редакції, відділи перекладу, друкарні, установи роботи з військовополоненими, структури матеріального забезпечення, цензурні установи.

Передбачалась організація взаємодії з розвідкою, авіацією, тилом та поліцією. Тактика психологічної боротьби була майже однаковою – включала друковану пропаганду, усну агітацію, роботу з військовополоненими та консолідуючу пропаганду.

В методиці спеціальної пропаганди вже вживалося поняття –“біла”, “сіра”, “чорна” пропаганда, якою користувалась британська розвідка.

“Біла” пропаганда передбачає використання під час психологічного впливу на противника тільки правдивої інформації, яка не може бути запереченою. ”Сіра” пропаганда є комбінацією інформації, де відношення правдивої інформації до “корисної” для впливу становить приблизно,
як сім до одного. “Чорна” пропаганда – це брутальна, вигадана на 100 відсотків, з першого погляду виглядає досить правдивою інформацією, яка в дійсності компрометує противника та впливає на громадськість у бажаному напрямку.

Відповідаючи вимогам ідеологічних засад того часу, психологічна боротьба на початку Першої світової війни у сфері аргументації переважно активно використовувала національно-визвольні лозунги.

Наприклад, німецька пропаганда застосовувала аргументи щодо необхідності відродження польської, української, литовської державності, відокремлення цих країн від Російської імперії. Англійська пропаганда заохочувала сепаратистські рухи Гольштенії, Курдистану, арабських племен. Російська сторона закликала до єдності слов'ян, боротьби за їх визволення від німецького, австро-угорського та турецького панування, проголошувала необхідність захисту християнства на Кавказі. Японія проголошувала, що “жовта раса” має панувати у світі в новому столітті.

Таким чином, у сфері ідеології психологічна боротьба свої головні зусилля зосередила на заохоченні сепаратизму в стані противника та навпаки – на консолідації у власному таборі. Початок ХХ століття характеризується зростанням значення партійних інтересів у процесі формування ідеологічних засад психологічної боротьби та її аргументації. Сам рівень політичної активності учасників бойових дій спонукає військове керівництво до якісного переосмислення завдань психологічної боротьби у світовій війні періоду імперіалізму.

Наступним чинником впливу був загальний науково-технічний розвиток суспільства і його можливості щодо аналізу та розповсюдження інформації, що утверджувало нові методи психологічної боротьби на полі бою. Друкування листівок під час війни здійснювалося мільйонними тиражами. Над їх підготовкою працювали редакції зі штатом у сотні працівників. Розповсюдження листівок здійснювалось за допомогою не тільки артилерії, але й аеропланів, повітряних куль та дирижаблів.

В інтересах психологічної боротьби було задіяне радіо, кіно, фотографія, кольорова поліграфія. З 1915 року, як особливий напрямок психологічної боротьби, відокремлено роботу з військовополоненими. Сторони, що воювали, проводили формування за рахунок військовополонених або національних меншин іноземних підрозділів, виходячи з того, що вперше в історії війна охопила всю світову спільноту. Це вимагало створення великих армій, тому їх формування стало першочерговим завданням держав-учасниць війни.

Можна констатувати, що під час Першої світової війни відбулося повне формування структур та загальної системи психологічної боротьби як окремого виду бойового забезпечення військ (сил). Були сформовані та випробувані її нові структури, в яких здійснювався загальний розподіл завдань та визначалися напрямки розвитку технічних засобів психологічної боротьби, оптимізації її тактики.

Досвід Німеччини

Особливої уваги для усвідомлення загальних тенденцій тактики психологічної боротьби цього періоду заслуговує методика роботи німецьких спеціальних служб від стратегічного до тактичного рівня. У період військових невдач німці активно заохочували розвиток революційного руху в Росії, допомагали опозиційним політичним партіям матеріальними засобами, у виданнях антивоєнної партійної літератури, підготовці військових інструкторів, інспірували засилання партійних агітаторів у бойові частини на діючий фронт.

Внаслідок цілого комплексу заходів психологічного впливу після революції у жовтні 1917 року та припинення бойових дій на фронті на початку 1918 року німцям вдалось майже без опору вивести свої війська на лінію Псков-Орша-Конотоп-Харків-Новочеркаськ, де місцеве населення зустрічало їх підрозділи із симпатією та підтримкою. На окупованій території протягом 6 місяців (до часу капітуляції Німеччини у війні) існувала структура територіальної німецької адміністрації, яка успішно здійснювала заходи психологічних операцій з метою організації матеріального забезпечення населення Німеччини продуктами харчування, а військову німецьку промисловість – сировиною. Практично не відмічалось випадків конфронтації з населенням та органами місцевого управління. Після капітуляції Німеччини було здійснено організовану евакуацію окупаційних військ, яка позитивно вплинула на ставлення населення до німців пізніше – у 20-х роках, коли на території СРСР існували військові школи Вермахту у Пскові, Липецьку, Новгороді та навіть на початковому етапі Другої світової війни (поки німці не почали проводити масові репресії проти всього населення окупованих країн та регіонів).

Перша світова війна також засвідчила необхідність організації психологічної боротьби саме у структурі й системі заходів спеціальних служб. Наприклад, ще перед Першою світовою війною німецькі військові спецслужби були ефективною зброєю у руках творців Прусської імперії. Коли Бісмарк готувався до пруссько-французької війни, він використовував майстра шпигунства доктора Штіберта, якому було створено усі можливості для закидання цілої армії шпигунів у Францію. Ця армія шпигунів повинна була прокласти шлях для армії вторгнення фельдмаршала Мольтке. Тільки між 1868-1870 роками Штіберт закинув у Францію не менше 30 тисяч диверсантів, що, за словами керівника французького національного архіву Ж.Буржена, “було подібне до компанії підривної діяльності, котра передувала обом світовим війнам”.

Захоплення Гітлером влади у 1933 році привело до докорінних змін у німецьких спецслужбах. Як і Бісмарк, Гітлер вірив у їх силу. Він практикував шпигунство і підривні дії “п’ятої колони” у небувалих розмірах. З часом пропагандистська машина Гебельса повністю підпорядкувала собі спецслужби, що займались питаннями пропаганди.

Американські операції Першої світової війни

Значний досвід спеціальних операцій у Першій світовій війні отримали підрозділи американської армії. У Мурманську американські підрозділи вперше в історії психологічної боротьби використали радіогучномовні станції з метою здійснення примусової мобілізації у січні 1919 року, для агітації населення та роботи серед військовополонених.

Після Першої світової війни в аналітичних документах американської розвідки зазначалося, що “необхідність вивчати індивідуальні якості окремих командирів противника ми усвідомили значно пізніше, а японці вже тоді (напередодні війни) проявляли велику зацікавленість до деяких офіцерів американського військово-морського флоту, яким, як їм здавалось, “світили” керівні посади на флоті у майбутній війні. Японці намагались знати їх біографії, характери й поведінку, особисті якості, дивацтва, погляди на воєнне мистецтво, послужний список, доблесті, службові обов’язки, праці, які були ними опубліковані”.

Тоді як радіо ще не було засобом масового зв’язку, а гучномовні пристрої були занадто примітивними, основним способом ведення психологічних операцій для американських військових органів було поширення листівок. За допомогою листівок американська пропаганда була спрямована, насамперед, на підрив морального духу противника шляхом публікації у них найбільш злободенних тем, які впливають на почуття людини. Така тактика найчастіше виявлялася успішною, переконуючи противника в необхідності здачі в полон. Поширення листівок англійським і французьким методами було удосконалено за допомогою повітряних куль і літаків, що потім стали основними засобами їхнього поширення.

Листівки на тему моралі, підкріплені матеріалами антивоєнного й демократичного характеру, мали великий успіх. Бажаним об’єктом для американської пропаганди був німецький самодержавний і неефективний уряд. Листівки закликали простих німецьких солдатів чинити опір своїм генералам, аристократам і офіційній владі.

Сполучені Штати випускали також листівки, які обіцяли німецьким солдатам, що здалися в полон, першокласне американське харчування, гуманне ставлення, гарантовані привілеї відповідно до міжнародного законодавства, а також пояснювали важливість залишитися в живих і можливість повернутися на батьківщину.

Найбільш злободенною в пропагандистських звертаннях до німців була продовольча тема. Німецька армія була армією голодних людей, які знали, що народ, який знаходиться за їх спиною, страждає від голоду. Наприклад, в одній з американських листівок повідомлялося про добовий раціон американських солдатів і вказувалося, що німецькі солдати, які здалися у полон, будуть отримувати такий самий добовий пайок.

Німецьке верховне командування намагалося протидіяти американській пропаганді і знизити ефект від програми поширення листівок, повторюючи знову й знову, що німецькі солдати повинні виконати свій обов’язок і не здаватися в полон чи дезертирувати. Однак для багатьох німецьких солдатів в окопах голод був сильнішим за дисципліну і вони масово здавалися в полон.



Практика інформаційно-психологічного впливу у період між Першою та Другою світовими війнами

Громадянська війна у Росії (1918-1921 рр.)

Окремою сторінкою в історії психологічної боротьби слід вважати період громадянської війни в Росії, коли був отриманий важливий досвід розвитку тактики дій підрозділів спеціальної пропаганди на оперативно-тактичному рівні у локальних воєнних конфліктах.

Вже у грудні 1917 року при Народному Комісаріаті іноземних справ було створено відділ міжнародної революційної пропаганди (АГІТПРОП), а при видавництві ВЦВК – військовий відділ друку літератури іноземними мовами. Комуністична партія питання пропаганди за значенням одразу поставила на один рівень з організацією бойових дій.

Найбільшого успіху у справах організації політичної пропаганди, безумовно, досягли комісари-пропагандисти Червоної Армії. Маніпулюючи емоціями та свідомістю населення, вони вирішували питання комплектування збройних сил, управління економікою, формування нової структури адміністрації. Ідеологія класових інтересів отримала значну підтримку завдяки ефективному впливу її постулатів на широкі прошарки населення. “Шляхом пропаганди й агітації ми відібрали у Антанти її війська” – визнавав лідер комуністичної партії В.Ульянов-Ленін [20].

Особливістю цього періоду була діяльність мобільних загонів спеціальної агітації при спеціальних штабах. Наприклад, у складі управління Наркому оборони Л. Троцького було три агітаційних ешелони, у складі штабу фронту Колчака діяв агітаційний поїзд “За Русь!”.

З’явились і нові форми пропаганди: в інтересах армії барона Врангеля майже півтора року працювала кіностудія в Криму. Вона здійснювала ефективний вплив на населення, дозволяла вирішувати питання мобілізації та головне – переконувати союзників у необхідності надання допомоги.

Окремої уваги заслуговує досвід роботи в національних підрозділах (польських, латиських, кавказьких, китайських тощо) та серед окупаційних військ. Наприклад, відданість справі революції прагматичних латиських стрільців була обумовлена високим грошовим забезпеченням – до 300 золотих червінців в місяць.

Всебічною підтримкою місцевого населення заручився видатний революційний лідер “Батько” Махно, використовуючи тактику “матеріального заохочення”. Грабуючи цукрові заводи, банки, мануфактури, він завжди дотримувався правила – половину “здобичі” роздавати на місці всім, хто бажав та потребував допомоги.

Тактику залякування населення використовував С.Будьоний. Діючи проти формувань басмачів у Середній Азії, яких підтримувало місцеве населення, загони Першої кінної армії безжалісно розстрілювали всіх чоловіків - заручників населеного пункту у випадку знаходження під час обшуку зброї в кишлаках, про видачу якої було попередньо оголошено. У випадку добровільної видачі зброї членів банд та заручників відпускали.

Психологічна боротьба у міжвоєнні часи (1925-1939 рр.)

У міжвоєнні часи (умовно визначимо період 1925-1939 рр.) різними спеціальними службами та іншими державними органами різних країн був здійснений аналіз досвіду роботи у сфері ідеологічної боротьби. У виданих в 1920-1928 рр. монографіях у Великобританії, Франції, Німеччині, Польщі, Японії, Югославії детально аналізується досвід Першої світової війни у всіх її сферах.

В Росії досвід спеціальної воєнної пропаганди був перенесений на цивільне життя. На всіх напрямках громадського життя та на всіх сталінських новобудовах почали діяти агітаційні загони. Об’єктом психологічної боротьби для керівництва партії влади стало саме населення СРСР, а структурою реалізації спеціальних заходів та її силою - спеціальна партійна пропаганда, монополізована освіта, засоби масової інформації.

У військовій сфері це явище визначилось у вигляді формування спеціальних структур психологічних операцій. На початку 1939 року в армії існувало 24 редакції газет іноземними мовами (в тому числі 3 - німецькою мовою). Разом з тим слід зазначити, що у реальному штаті таких газет було тільки 1-2 журналісти, в основному із початковим рівнем знання іноземної мови. Керівництво спеціальною пропагандою від серпня 1940 року здійснював 7-й відділ Головного управління політичної пропаганди, що мав підпорядковані структури у всіх ланках збройних сил, до окремої бригади включно.

У Німеччині в 1938 році було сформовано 4 роти військової пропаганди, а в Міністерстві пропаганди Рейху, яким керував Й.Гебельс, існував департамент зарубіжної пропаганди та військова кіностудія пропаганди. Окрема структура пропаганди існувала у військах СС та ВПС Німеччини.

У Великобританії спеціальну пропаганду здійснювали управління пропаганди на війська противника та управління політичної розвідки (МІС), в інтересах яких використовувались можливості інформаційного агентства БІ-БІ-СІ. Існувала структура редакцій колоніальних газет, яка також здійснювала заходи спеціальної пропаганди. У Польщі спеціальну пропаганду проводив департамент інформації МОН та видавництва Колоніальної та Морської ліги. У французькій армії структура спеціальної пропаганди існувала у штаті Іноземного легіону – редакція пропаганди та управління редакціями газет у колоніальних гарнізонах. Активно діяли військові колоніальні радіостанції в Алжирі, В’єтнамі, Бірмі.



Друга світова війна

Пропаганда Німеччини

В період Другої світової війни німці, вважаючи, що причиною поразки Німеччини у Першій світовій війні була пропаганда союзників, розглядали пропаганду як вирішальний фактор сучасної війни, який міг бути використаний для розгрому противника з мінімальними втратами. Координація всіх заходів пропаганди здійснювалась Міністерством пропаганди Німеччини, яке впливало і цілком контролювало всі сторони громадського життя, формуючи сприятливу суспільну думку усередині країни і за кордоном.

Для деморалізації обраних жертв нацистські засоби інформації й агентура зображали німецьку військову машину як непереможну. Представники закордонної преси й радіо періодично запрошувалися для огляду новітніх німецьких військових літаків і танків. Якості цих літаків неодноразово демонструвалися на різних військових аеродромах.

Німці успішно використовували у своїх цілях слабкі місця в сфері психології своїх противників. Це виявлялося, насамперед, у тому, що на той час у Європі панував загальний страх перед війною і широкі пацифістські настрої. Німецька пропаганда підкреслювала неминучість терору в майбутній війні і навмисне перебільшувала могутність збройних сил, особливо люфтваффе. Водночас німці підказували своїм противникам шлях, як уникнути війни, а саме – йти на поступки німцям. Німці, таким чином, заздалегідь підготували суспільну думку противника до нової окупації рейнських земель, анексії Австрії й захоплення Чехословаччини. В результаті, з початком наступу німців Данія, Норвегія й ряд інших країн Західної Європи капітулювали, частково через страх перед війною.

Значний психологічний вплив зробила також стратегія “бліцкригу”. Німецькі військово-повітряні сили і бронетанкові війська, здійснюючи глибокі удари в тилових районах союзників США, порушували їх систему управління і створювали таку ситуацію, у якій з’єднання та частини противника виявлялися психологічно не здатними до опору, саме тому, що союзники розраховували на ведення війни із застосуванням стратегії й тактики періоду Першої світової війни.

В своїй пропагандистській кампанії для забезпечення нападу на Радянський Союз у 1941 році німці здійснювали вплив на численні національні меншини в Радянському Союзі й обіцяли звільнити їх від гніту сталінської тиранії і гарантували надання їм автономії. У багатьох населених пунктах народ зустрічав німців як визволителів. Однак, коли німці окупували деякі регіони Радянського Союзу, вони не виконали своїх обіцянок. Така політика зміцнила ненависть радянського народу до німців і привела до об’єднання зусиль, необхідних для перемоги у війні.

Початок Другої світової війни виявив, що найкраще до діяльності були підготовлені структури спеціальної пропаганди Німеччини. На початку 1938 року у структурі Вермахту була створена мережа корпусних (армійських) “рот пропаганди”, призначених для збору фронтового матеріалу (кінохроніки, радіопередач, кореспонденцій), пропаганди в тилу та для допомоги у справах організації відпочинку німецьких військовослужбовців. Окремим завданням таких рот було ведення пропаганди серед населення у прифронтовій смузі та серед військ противника. Роти були підпорядковані відділам розвідки штабів родів військ, армій і флотів. Для керівництва справами спеціальної пропаганди у квітні 1939 року було створено відділ воєнної пропаганди ОКВ, як орган, який розробляв плани “пропагандистського забезпечення”. Такі плани затверджувались особисто Гітлером. Німцям вдалося досягти значної підтримки населення Чехії, Польщі, Норвегії, Данії, Голландії, Франції, Хорватії і спочатку Прибалтики, України та Білорусі. На окупованій території освіта, інформація, мистецтво, спорт були задіяні в інтересах німецької пропаганди. Німецька аргументація “нового порядку” була достатньо ефективною та оперативною за часом, враховувала емоційні й національні особливості та була доступною для розуміння.

Завдання організації контрпропаганди у Вермахті вирішували офіцери “культурного обслуговування” – штатні у кожному батальйоні (з 1943 року – офіцери “націонал-соціалістичного виховання”), військові партійні організації (на фронті знаходилось біля 3 млн. або третина нацистів). Обов’язковий курс націонал-соціалістичної підготовки включав 16 занять (“німецький народ”, “німецька імперія”, “німецький життєвий простір”, “націонал-соціалізм”). Щодня кожна німецька рота отримувала 10 газет і журнал “Вермахт”.



Радянська спеціальна пропаганда

Радянська спеціальна пропаганда на початку війни організаційно обмежувалась випуском п’ятнадцяти різних газет п’ятьма іноземними мовами та розповсюджуванням силами стратегічної авіації листівок із “Заявами Радянського Уряду”, надрукованих протягом липня-серпня 1941 року у кількості 5 млн. примірників. Однак заклики до класової свідомості, пролетарської єдності, необхідності ворожого ставлення до режиму Гітлера та здачі у полон в умовах стратегічного воєнного успіху німецьких військ не викликали нічого, крім посмішки у німецьких військових та їх союзників.

Починаючи з осені 1941 року, досвід спеціальної пропаганди став ретельно аналізуватися. Почали виходити бюлетені 7-го управління ГПУ Червоної Армії, які здійснювали пропаганду та аналіз досвіду спецпропаганди, для структур психологічної боротьби були мобілізовані кращі мовні спеціалісти, а штати частин структури спеціальної пропаганди було введено, починаючи від рівня дивізія-корпус. На стратегічному рівні було прийнято політичне рішення про використання можливостей Комінтерну, а з числа військовополонених почали формувати допоміжні комітети у справах спецпропаганди. Пізніше, на базі таких комітетів було створено “Комітет за визволення Польщі”, “Комітет Вільна Німеччина”, “Спілку німецьких офіцерів” тощо.

Особлива увага була приділена питанням консолідуючої пропаганди для багатонаціонального радянського суспільства. Починаючи від вересня 1941 року, почали формуватися національні дивізії народного ополчення, а саме: 4 кубанські, 3 грузинські, 2 вірменські, 4 казахські, литовська, латиська, естонська. Для кожної дивізії до штату було введено редакцію національної газети. Окремо вирішувалось питання формування польського корпусу за рахунок військовополонених.

Після 1943 року під час боїв у містах, селищах та в обороні на фронтах Червоної Армії повсюди почали застосовуватись гучномовні станції. За своїми тактико-технічними характеристиками вони на тої час дозволяли здійснювати усну пропаганду на відстань до 2 км або проводити заходи маскування й тому були прийняті на озброєння інженерних військ. Завдяки їх використанню в Корсунь-Шевченківській операції 1944 року у необхідності здачі у полон вдалось переконати майже восьмитисячне оточене угруповання німців, а під Бобруйськом – п’ятнадцятитисячне.

В цілому наприкінці війни у складі бойових частин Червоної Армії було біля 250 гучномовних автомобільних станцій. Їх середньомісячне робоче навантаження досягало 20-80 бойових сеансів усної пропаганди. За приблизними підрахунками, за роки війни радянські спецпропагандисти провели 713 тисяч заходів усної гучномовної пропаганди.

Аналогічно з гучномовною пропагандою, питаннями радіопропаганди у Червоній Армії почали системно займатись тільки на початку 1943 року, коли в інтересах спецпропаганди війська зв’язку виділяли до 20 відсотків робочого часу в ефірі. За підрахунками, з квітня 1943 року до квітня 1945 року було проведено 35 тисяч пропагандистських передач у ворожій радіомережі.

Пропагандистські заходи Китаю

Слід відзначити значні досягнення спеціальної пропаганди у війні та діях китайської армії проти японських окупаційних військ. Спеціальні структури НВАК (Народно-визвольної армії Китаю) розповсюджували “дацзибао” настільки успішно, що повністю нейтралізували військові частини Мань-Чжунь-Го та залишили японців у ворожому оточенні. Партійні агітатори НВАК проводили індивідуально-роз’яснювальну роботу серед населення, розповсюджували спеціальну літературу. У порівнянні з усіма воюючими арміями Другої світової війни, за штатом структура психологічної боротьби НВАК була найбільш чисельною. Інструктор спецпропаганди та перекладач (або кілька перекладачів) були у кожній роті. В батальйонах були штатні художні майстерні, де виготовлялись оперативні пропагандистські плакати та комплекти наочної агітації, що були найбільш ефективні в умовах партизанської війни у сільській місцевості.



Психологічна боротьба США на морі і суші

Американці зосередились на питаннях організації психологічної боротьби тільки в 1942 році, коли у Пентагоні було сформовано управління військової інформації, яке відповідало за організацію всієї пропагандистської роботи усередині країни і за білу пропаганду, яка проводилася за кордоном. За взірець роботи було прийнято досвід спеціальних служб Великобританії та Франції, із якими американці організували взаємодію. У ВМС США у грудні 1942 року був створений орган під прихованою назвою “спеціальний військовий відділ” за індексом “ОР-16-V”. Відділ використовував такі форми роботи, як радіопропаганда (радіопередачі проводились тричі на тиждень по сім разів на день усіма радіостанціями, які знаходились у розпорядженні управління військової інформації на території США, Північної Африки і Англії), виготовлення та розповсюдження з літаків листівок. Також відділом проводилась розробка керівних документів з питань організації психологічної боротьби для підлеглих підрозділів, був організований збір та обробка відповідної інформації. Усього за роки війни (відділ психологічної боротьби проіснував з 7 грудня 1942 року до 1 травня 1946 року) було проведено 309 радіопередач для німецького військового флоту.

Значна увага в цей період приділялась мобілізації американського народу на підтримку війни. На всій території Сполучених Штатів була проведена кампанія щодо випуску плакатів, а уряд організував випуск декількох фільмів, присвячених основним аспектам та подіям війни.

У військовій розвідці Сухопутних військ збройних сил була створена Служба психологічної війни, оснащена мобільними радіостанціями і високопродуктивними друкарськими машинами. Напрацьована технологія дозволяла отримані розвідувальні зведення негайно використовувати в листівках і доводити до противника інформацію про його проблеми з постачанням, втрати у живій силі і техніці і бездарне керівництво. Велике значення мало також використання з пропагандистською метою найбільш важливих оперативних документів противника, добутих розвідкою.



Радіо не знаходило широкого застосування для підтримки бойових дій у тактичній ланці, оскільки війська противника в бою не мали приймачів. Застосування гучномовних пристроїв у роки Другої світової війни було недостатнім. Імпровізовані підрозділи психологічної війни, оснащені гучномовцями, що мали дальність дії до 200 ярдів (близько 183 м), застосувались при висадженні військ в Африці, у зоні Тихого океану та Нормандії. Ці гучномовні пристрої відіграли важливу роль, спонукавши окремі групи противника до здачі в полон на північноафриканському театрі війни. У зоні Тихого океану ВМС намагалися використовувати для цієї мети “літаки Полі”, оснащені гучномовцями. Ці літаки робили обліт островів, що утримувалися японцями, та за допомогою гучномовних пристроїв передавали звернення до противника із закликом припинити опір.

Під час Другої світової війни американці використовували танки, оснащені гучномовними пристроями, що мали дальність дії понад дві милі (3,2 км). На деяких танках гучномовці підключалися до танкових радіоприймачів, що давало можливість одному фахівцю зі знанням мови вести передачу заздалегідь підготовленої інформації вибірково чи одночасно. Такий метод передачі забезпечував американцям можливість передавати одне повідомлення на усьому фронті, залучаючи до цього тільки одного мовного фахівця.



Дії британських спецслужб

Дії британських спецслужб, у рядах яких одними з перших з’явилися формування психологічної боротьби, із самого початку Другої світової війни були направлені на відведення загрози можливої висадки німецьких військ у Британії. З метою реалізації цього завдання англійським спецслужбам вдалось провести психологічну операцію щодо організації дезінформації на стратегічному рівні протягом 1941-1942 рр.

Через засоби масової інформації вони розповсюдили чутки про побудову спеціального нафтового трубопроводу вздовж узбережжя острова, призначеного для захисту від десанту. У випадку наближення плавзасобів Німеччини в море мала виливатися нафта, яка при запалюванні створювала захисну смугу у 7 миль від узбережжя. Незважаючи на абсурдність технічної реалізації такого проекту, німці старанно перевіряли ці дані. Тим більше, що англійці на очах французьких та шведських рибалок демонстративно закладали в море з військових кораблів труби великого діаметра протягом світлого часу дня улітку 1941 року (ночами труби витягували з води на баржі). З метою дезінформації аналогічні спеціальні операції були проведені й на інших напрямках воєнних дій (в Нормандії та Індокитаї).

Особливо високих результатів англійцям вдалось досягнути у психологічній війні проти німецького військово-морського флоту. Спеціальному відділу NID 17 Z було поставлено завдання вести психологічні операції проти нацистського підводного флоту (“крігсмарін”) за допомогою усіх відомих засобів: радіо, листівок і такого дієвого, на думку британців, способу, як розповсюдження чуток через агентів. Розповсюдження вміло розроблених листівок здійснювалось у портових містах Німеччини, де німці розраховували набрати добровольців для служби на новозбудованих човнах. В агітаційно-пропагандистських матеріалах британців підкреслювались важкі умови життя на підводних човнах, небезпека, що підстерігає підводників під час бойових дій, коротка тривалість їх життя та багато інших фактів, котрі аж ніяк не вписувалися в романтику служби на флоті, розмальовану пропагандистами Гебельса та Деніца. Ця кампанія досягла мети – нацистський флот не отримав бажаної кількості добровольців.

Найбільш ефективною була психологічна боротьба британців на Середземноморському театрі воєнних дій, де за допомогою листівок, радіо та пліток італійцям була передана інформація про те, що німці розглядають військово-морський флот Італії як гарматне м’ясо і готові пожертвувати ним, якщо це буде потрібно, для свого врятування. Результати були такими, що ВМФ Італії не діяв аж до закінчення бойових дій та повністю виконав всі умови капітуляції.

При психологічному впливі на італійський флот британські спецслужби досить часто, особливо на завершальному етапі війни, координували свої дії з американськими спецслужбами.



Культ японських камікадзе і стратегічна психологічна війна США

В Японії до дій з арсеналу спеціальної пропаганди та психологічної боротьби другого етапу війни відноситься комплекс заходів щодо формування як серед військовослужбовців, так і серед всього японського народу культу “камікадзе”. Не маючи військової переваги над американцями, відтягуючи неминучу поразку, японці намагалися залякати їх атаками смертників. Але у стратегічному розумінні владні структури Японії досягли успіху в психологічної боротьбі – не осоромилися в очах власного народу, імператор Японії, навіть після капітуляції, не втратив влади.

В ході окупації у 1940-1942 рр. країн Далекого Сходу: Індокитай, Малайзія, Індонезія, Філіппіни, Північний Китай, Бірма - японці організовували там “незалежні” уряди.

Японці повністю контролювали економіку окупованих країн, друкували гроші без будь-якого (елементів) захисту, здійснювали конфіскаційну політику стосовно неяпонських економічних структур, доводячи їх до банкрутства з подальшим викупом за безцінь виробничих засобів. Японські окупанти застосовували терор, підвищували ціни на продукти, закривали шпиталі та школи і при цьому відчували лояльне ставлення місцевого населення та його підтримку. Всі захоплені японцями радіостанції працювали, газети друкували максимальними тиражами і саме на японців працювали полонені американці, британці, австралійці, росіяни, корейці, китайці. Фіаско у психологічній війні японці отримали тільки внаслідок воєнної перемоги їх противника.

В такому контексті ядерне бомбардування Хіросіми та Нагасакі 6 та 8 серпня 1945 року було психологічною атакою американців на стратегічному рівні за місце у світовій політиці повоєнного періоду, початком періоду демонстрації сили у “холодній війні”.

З початком успіхів ВМС США на Тихоокеанському театрі воєнних дій весною 1945 року американці розгорнули психологічну війну проти Японії.

За даними американської розвідки, в самій Японії визрівала політична ситуація, результатом якої могла стати згода її правлячих кіл на беззастережну капітуляцію перед США. Враховуючи ці обставини, американські спеціалісти психологічної війни розробили секретний стратегічний план, основним змістом якого було здійснення тиску як військовими, так і політичними засобами на японське керівництво з метою примусити його прийняти умови капітуляції без висадки десанту. У розробленому на основі стратегічного задуму плані психологічної війни це завдання було сформульоване у чотирьох пунктах:

переконати керівництво противника у безнадійності подальшого опору;

переконати вище командування, що альтернативою буде повне знищення і поневолення;

пояснити значення беззастережної капітуляції;

створити суперечності, безлад і опозицію серед тих військових керівників, хто залишається непохитним у своєму опорі цьому плану.

У цьому контексті, велике зацікавлення викликає план американських спецслужб (відпрацьований на початку 1945 року) з переорієнтації свідомості населення Японії після її капітуляції. У плані були визначені такі пункти заходів “консолідуючої пропаганди”:



  1. випуск інформаційних бюлетенів про становище у країні і доведення їх змісту до широких верств населення;

  2. керівництво існуючими засобами масової інформації;

  3. підготовка першої об'єктивної історії Японії;

  4. організація і підтримка діяльності лояльних громадських організацій, популяризація прогресивних національних традицій;

  5. пропаганда демократичних перетворень у США і Великобританії;

  6. чистка органів правопорядку, створення громадської думки, що осуджує воєнних злочинців, придушення небажаних мілітаристських і анархістських рухів;

  7. підготовка громадської думки до необхідності прийняття Японії у міжнародну економічну співдружність;

  8. підтримка різного роду діяльності, яка відвертає увагу японців від відродження колишніх порядків, включаючи популяризацію світової кухні, розваг, професійну перепідготовку, діяльність лояльних угруповань, активна політична участь в масових і муніципальних заходах, створення профспілок;

  9. вивчення громадських свобод і підготовка для остаточного перегляду репресивної поліцейської системи;

  10. соціально-психологічна підготовка для проведення промислових, аграрних і інших економічних перетворень;

  11. створення належної психологічної обстановки для притягнення до відповідальності воєнних злочинців;

  12. доведення до японського народу істинного значення поразки і зобов’язань, які випливають з цього факту, щоб не допустити зустрічних звинувачень і реваншу;

  13. створення умов для вільної преси;

  14. припинення безладдя, небажаних анархічно-політичних рухів;

  15. пропаганда проти мілітаризму і агресії;

  16. повне відновлення системи співробітництва;

  17. використання і пояснення існуючих демократичних ідей та тенденцій в японській історії і культурі, приведення їх у відповідність з поняттями і ідеями американської демократії;

  18. поєднання, по можливості, західних (християнських) і японських етичних принципів та норм або пом’якшення конфліктів, що виникають на ґрунті їх відмінності;

  19. підготовка для прийняття Японії в сім’ю народів на рівній соціальній і економічній основі, за умови повного викорінення японських ідей мілітаризму, морської могутності і експансіонізму;

  20. відмова від існуючої в США концепції про японську расову неповноцінність і дискредитації пропаганди японської ідеї створення “сфери взаємного процвітання”.

Таким чином, американці першими, ще у воєнні часи, визначились з розробкою форм консолідуючої пропаганди на теоретичному рівні, хоча у подальшому багато запозичили з практичного досвіду дії окупаційних радянських структур у Німеччині та Австрії.

Слід відмітити, що під час Другої світової війни, як і під час Першої світової війни, така форма психологічної боротьби, як друкована пропаганда, була використана усіма воюючими сторонами.

Американцями тільки на європейському театрі воєнних дій було розповсюджено 8 млрд. різного типу листівок. Не менша кількість була надрукована та розповсюджена іншими країнами – воюючими сторонами. Наприклад, тільки радянська армія надрукувала 3 млрд. примірників двадцяти тисяч типів різних листівок на 20 іноземних мовах.

У практиці польового використання найбільш розповсюдженим форматом друкованого матеріалу став формат 1/16 та 1/32 друкованого аркуша. За якістю найбільш розповсюдженою формою була листівка двох кольорів на газетному папері з фотодокументами та простими малюнками на ній. Оптимальною методикою розповсюдження листівок на полі бою було використання артилерії – 82-, 88-, 122-, 152- та 155- мм боєприпасів. Тили противника та його населення залистовувалося за допомогою авіації. Агітаційні бомби вагою 250 та 500 кг були прийняті на озброєння та знаходяться майже без конструктивних змін від 1942-1943 рр.

ВИСНОВКИ: Протягом Другої світової війни психологічна боротьба була сформована в окремий вид бойового забезпечення на стратегічному, оперативному та тактичному рівнях з відповідними структурами та завданнями для всіх її установ та сил, які використовувались у взаємодії. На стратегічному рівні здійснювалась підготовка аргументації, на оперативному - формування сил та засобів психологічної боротьби, а на тактичному - виконання завдань психологічної боротьби в конкретних умовах поля бою.

Характер пропагандистської роботи в роки Другої світової війни в порівнянні з Першою світовою війною істотно не змінився. Тільки масштаби цієї роботи стали значно ширшими. Термін “пропаганда” у роки Другої світової війни був замінений терміном “психологічна війна”. Основне місце в проведенні пропагандистської роботи і доведенні пропагандистських матеріалів до широкої аудиторії стало займати радіо.

2.3. Інформаційно-психологічні операції у війнах та збройних конфліктах другої половини ХХ століття та їх відмінні риси на сучасному етапі

У другій половині XX століття в багатьох державах світу відбулася зміна поглядів на характер і види війни, способи її проведення. При цьому велика увага приділялася питанням підвищення готовності сил та засобів психологічної війни, вдосконаленню їх організаційно-штатної структури і тактики дій, підвищенню рівня технічної оснащеності, підготовці спеціалістів.

Локальні війни та збройні конфлікти цього періоду, а їх було понад 300, відбувалися на різних театрах воєнних дій (ТВД). В ході їх ведення удосконалювалися форми та методи психологічної війни. Найбільший досвід проведення психологічних операцій (ПсО) накопичили США.

Тому для вивчення досвіду проведення таких операцій доцільно звернутися, передусім, до досвіду США, а також ряду інших держав.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30

Схожі:

Міністерство оборони україни iconМіністерство оборони україни департамент кадрової політики методичні рекомендації з порядку планування, добору, підготовки та направлення військовослужбовців та працівників Збройних Сил України для навчання за кордоном
Затверджені директором Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України від 30. 12. 2013 інв.№255
Міністерство оборони україни iconЗразки документів
Заступнику Міністра оборони України – керівнику апарату генерал-лейтенанту дубляну о. В
Міністерство оборони україни iconМіністерство культури І туризму України Державний заклад
України : науково-допоміжний бібліографічний покажчик за 2007 рік / Держ. іст б-ка України; упоряд.: Т. Приліпко, Н. Вощевська, О....
Міністерство оборони україни iconМіністерство транспорту та зв’язку україни

Міністерство оборони україни iconМіністерство освіти та науки україни

Міністерство оборони україни iconМіністерство освіти та науки Украіни ону ім. Мечникова

Міністерство оборони україни iconВ. А. Потульницький Національна академія оборони України Г. В. Потульницький
Саме так цю гру задумували І використовували її творці – лицарі І володарі давніх Персії, Ірану, арабських країн Близького Сходу,...
Міністерство оборони україни iconВ. А. Потульницький, Національна академія оборони України Г. В. Потульницький
Стейніц (1836-1900) І багатолітній претендент на це звання Зігберт Тарраш (1863-1934). Перший з них заклав фундамент І вибудував...
Міністерство оборони україни iconМіністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства україни

Міністерство оборони україни iconМіністерство культури україни
Додаткового фахового вступного випробування для отримання освітнього ступеня магістр


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка