Міністерство оборони україни



Сторінка4/30
Дата конвертації21.03.2018
Розмір4.82 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30

Корея (1950-1953 рр.)


У Кореї американці зіткнулися не лише з рішучим збройним, але й з активним ідеологічним опором. Вперше за післявоєнні роки у ході ведення бойових дій зі збройних сил США впродовж одного з половиною року дезертирувало 47 тис. осіб. В подальшому кількість дезертирів становила приблизно 35-40 тис. на рік. Це змусило воєнно-політичне керівництво США терміново переглянути концепцію ведення психологічної війни, змінити її стратегію та тактику, розпочати реорганізацію апарату, вдосконалювати форми та засоби проведення психологічних операцій. У ході корейської кампанії психологічні операції планувалися відповідно до статуту FМ-33-5 “Проведення операцій психологічної війни” (1949 р.), де зазначалося, що найважливішим засобом проведення ПсО є пропаганда (“біла”, “сіра”, “чорна”), як система заходів поширення дезінформації.

Для ведення психологічної війни було перебудовано апарат та структуру відповідних підрозділів. При відділі психологічної війни штабу збройних сил США на Далекому Сході була створена група радіомовлення та видання листівок, яка призначалась для вирішення стратегічних завдань в інтересах забезпечення воєнних операцій.

Для вирішення тактичних завдань була сформована рота гучномовних установок (ГМУ) та видання листівок. Вона виділяла в оперативне підпорядкування кожного корпусу секцію ГМУ. Крім того, у 1950 році до Кореї з форту Райлі було перекинуто тактичний інформаційний загін.

У 1951 році Міністерство оборони США створило управління психологічної війни та розпочало підготовку спеціальних кадрів, для чого у загальновійськовій школі Сухопутних військ було засновано спеціальний факультет. У 1952 році був створений центр психологічної війни. Нині на його базі у форті Брегг розташоване ядро всієї структури збройних сил США з проведення ПсО – 4 група психологічних операцій.



Головним завданням органів психологічної війни США був показ дій американських збройних сил як легітимної оборонної операції під егідою ООН.

В інформаційно-пропагандистських матеріалах вони намагалися уникати гострих політичних тем та аргументів, які носили б ідеологічний характер. Велика увага приділялася добровільній здачі корейців у полон, великій грошовій винагороді тим, хто перейшов на бік американців, обіцянкам надати їм громадянство США.

Основними формами ПсО стали листівки та інші форми друкованої пропаганди, різноманітні передачі усного мовлення та радіопропаганда. Меншою мірою використовувалися форми наочної агітації. Одна група радіомовлення та видання листівок кожного тижня випускала у середньому 20 млн. листівок, а рота гучномовних установок та видання листівок 8 армії – 3,5 млн. Лише у перші три доби війни американці розповсюдили 100 млн. листівок. Радіопропаганду вели як мобільні військові радіостанції, так і цивільні передавачі на середніх та коротких хвилях, які працювали у Сеулі, Тюгу, Пусані, Токіо. Програми радіомовлення мали понад 2 години ефіру на день та складалися з передач новин і оглядів воєнного стану, підготовлених відділом психологічної війни.

В результаті ведення психологічної війни в Кореї, кінцевої її мети, – ідеологічно розкласти Корейську народну армію та китайських добровольців – досягнути не вдалося. Разом з тим певних успіхів американські спеціалісти пропаганди досягли у роботі з військовополоненими, частина яких відмовилася від репатріації після закінчення війни.

Діяльність армійської служби психологічної війни у Кореї було критично проаналізовано, в результаті аналізу було видано новий статут FМ-33-5. Зазнали організаційних змін й служби психологічної війни. Управління психологічної війни у 1955 році було реорганізовано в управління спеціальних методів війни. Психологічна війна поступово ставала частиною спеціальних операцій.

В’єтнам (1964 - 1973 рр.)


Оновлена концепція спеціальних методів війни пройшла перевірку під час війни у В’єтнамі. В рамках інформаційного агентства США (ЮСІА) для централізації планування, керівництва та контролю усіма психологічними операціями було створено об’єднаний відділ по зв’язках з громадськістю. В ньому розроблялись політичні директиви для пропагандистського апарату у військах, відбувалось планування, керівництво всіма ПсО у Північному та Південному В’єтнамі та взаємодія з Міністерством інформації Південного В’єтнаму.

Завданнями батальйонів ПсО були розробка, виробництво та розповсюдження пропагандистських матеріалів. Кожен з них мав свою друкарню, гучномовні станції, машини з кінопроекторами, відеозвуковою та іншою технікою.

Апарат ПсО тільки Сухопутних військ США нараховував біля 1000 осіб, причому 118 з них володіли в’єтнамською мовою. Крім того, до співробітництва залучалися сотні в’єтнамців. Широко використовувались національно-психологічні особливості місцевого населення, звичаї, традиції.

Як психологічний тиск на населення застосовувались прийоми нічим не виправданого насилля та варварства, які переслідували єдину мету – викликати почуття страху. З метою психологічного впливу американці широко застосовували такі засоби ураження як напалм, кулькові бомби, стрілоподібні забійні елементи тощо. Бомбардування північнов’єтнамських міст та інших населених пунктів супроводжувались інтенсивною пропагандою. Згодом цей прийом широко використовувався в усіх локальних конфліктах. Комплексні засоби впливу на почуття людей приносили відчутні результати. У Південному В’єтнамі відмічалися випадки, коли від такого тотального впливу бійці ряду частин Національного фронту визволення (НФВ) ще до початку бойових дій були деморалізовані та здавалися у полон.

Разом з традиційними засобами ведення психологічної війни вперше широкомасштабно використовувалося телебачення. Телепрограми розроблялися окремо для цивільної та військової аудиторії. Були створені студія та чотири станції, які працювали по 6 годин за добу. Серед в’єтнамців було розповсюджено 3,5 тис. телевізійних приймачів, і багато з них було встановлено у школах та читальнях. У 1971 році вже 80% місцевого населення Південного В’єтнаму мали можливість дивитися телепередачі.

З метою впливу на населення стала застосовуватися “сувенірна” пропаганда: роздача цигарок, жувальної гумки, зубної пасти, іграшок, пакетів з рисом. Подібні пакети з подарунками, позначені американською символікою та пропагандистськими гаслами (наприклад, “Від дітей Америки дітям Північного В’єтнаму”), скидалися авіацією й на територію ДРВ.

За перші 14 місяців війни серед населення В’єтнаму було розповсюджено 8 млн. таблеток вітамінів, 29 тис. зубних щіток, гребінців та олівців на загальну суму 4 млн. доларів. Практикувалися виплати грошової винагороди за здану зброю, розвідувальну інформацію, а також доставленого перебіжчика (24 долари за солдата, 2100 доларів за політичного комісара).

Незважаючи на отриману американцями військову поразку, психологічні методи війни зміцнили свої позиції. Позитивним результатом ведення ПсВ за період бойових дій була здача в полон біля 250 тис. північних в’єтнамців.

На думку ряду офіційних осіб, американці зазнали поразки у В’єтнамі саме у той період, коли позбавилися підтримки населення власної країни та світової громадськості. Статистика свідчить, що більшість репортажів, інтерв’ю, коментарів, показаних на американських телеканалах та присвячених подіям цієї війни, негативно характеризували дії уряду США. Дослідники зійшлися на тому, що американський уряд не зміг завоювати підтримку громадськості, тому що не знайшов порозуміння зі ЗМІ, головним чином, з телебаченням.

Після в’єтнамської війни фахівці ПсО дійшли висновку, що психологічні операції можуть бути успішними тільки у тому випадку, коли вони мають тотальний характер, плануються і проводяться завчасно та комплексно, спрямовані не лише на противника, але й на населення та збройні сили нейтральних і дружніх держав. Ці положення склали основу сучасної концепції ПсО, перевіреної як американцями, так і їх союзниками по НАТО в ході наступних малих війн.

Психологічна боротьба СРСР у 1950 - 1960 рр.

Перемога Радянського Союзу у війні, капітуляція Німеччини та Японії, поширення сфери впливу комуністичної ідеології на міжнародній арені безумовно позначилось на структурах активного розповсюдження політичної інформації СРСР. У штаті Міністерства закордонних справ, Міністерства інформації та Міністерства оборони СРСР було створено апарат спеціальної пропаганди, основним завданням якого був політичний контроль над усіма силовими структурами радянської державної системи.

Тактика психологічної боротьби цього періоду передбачала забезпечення новоутворених за радянським зразком партійно-державних органів армій НДР, Польщі, Угорщини, Чехословаччини аргументами та матеріалами комуністичної пропаганди, підготовку спеціалістів та військову підтримку в період реалізації спеціальних операцій типу “Вісла” у Польщі, “День-Х” в НДР.

Початок “холодної війни” стимулював роботу у напрямку розвитку техніки спеціальної пропаганди: війська забезпечувалися мобільними КХВ та СХВ радіостанціями, засобами гучномовної агітації, артилерійськими та авіаційними засобами розповсюдження матеріалів друкованої пропаганди.

Практичне застосування вдосконалених структур спеціальної пропаганди на полі бою відбулось вже у період війни 1951-1953 рр. у Кореї, коли об’єднані радянсько-китайські оперативні групи спеціальної пропаганди у підготовці друкованої продукції успішно використали нову на той час, спрощену, вдосконалену систему письма ієрогліфами, зрозумілу для всіх діалектів Північної Кореї. Широко використовувалась пропаганда у вигляді надання комуністичної продовольчої та медичної допомоги для населення.

Під час придушення “антиконституційних виступів” в Угорщині у 1956 році новим елементом спеціальної пропаганди було проведення публічних судів над “ворогами угорської революції”, їх кіно-, фотодокументування, з подальшим використанням цих матеріалів в роботі з населенням. На допомогу структурам спеціальної пропаганди було мобілізовано 40 кінооператорів та потужності двох центральних кіностудій (Мосфільм та кіностудія МО СРСР). Протягом двох місяців було знято, змонтовано та продемонстровано угорському населенню біля 18 документальних фільмів [21].

Для підтримки тактичних бойових дій у Будапешті широко використовувалось гучномовне обладнання, встановлене на броньованій техніці та літаках. Програми захопленої контрреволюціонерами радіостанції “Радіо Будапешт” заглушувалися засобами військ РЕБ та радіостанціями Ужгорода, Новодністровська, Бухареста. У концентраційних таборах у 1956-1959 рр. під час роботи з представниками опозиційних партій та захопленими у полон бойовиками використовували не тільки звичайну систему “переорієнтації”, посилену пропаганду, але й способи психотропного впливу з метою нейтралізації інтелекту “несвідомої інтелігенції”.

Політична криза у Чехословаччині 1968 року була першою серйозною ідеологічною кризою для радянської системи. Владне рішення на окупацію Чехословаччини та силове вирішення проблеми з дисидентським рухом підтримувалося конкретними організаційними заходами структур спеціальної пропаганди радянських збройних сил. Наприклад, оперативна група спеціальної пропаганди прибула до Праги вже наприкінці 1967 року. Одночасно на тримісячних курсах у Москві проводилась посилена підготовка близько 50 спеціалістів спеціальної пропаганди, які володіли чеською та словацькою мовами.

Влітку 1968 року, з початком окупаційних заходів, було реалізовано завдання повного заглушення всіх радіостанцій на території Чехословаччини, у місцевих засобах масової інформації заборонено друк будь-якої інформації, крім офіційних повідомлень.

Війна радянських військ у Афганістані (1979-1989 рр.)

Аналіз здійснення інформаційно-психологічного впливу органами радянської спеціальної пропаганди під час війни в Афганістані, дозволяє визначити, що основним завданням ПсО, що розроблялися радянськими фахівцями, було здійснення психологічного впливу:

на цивільне населення ДРА – з метою зменшення або уникнення негативного сприйняття присутності та бойової діяльності “шураві”, формування його позитивного ставлення до прорадянських владних структур, роз’яснення їх політики, пропаганди ідей соціалізму;

на збройні формування моджахедів – для зниження їх морально-психологічного стану, волі до опору, розпалювання чвар та розбрату, пропаганди мирного життя;

на свої війська – з метою зміцнення їх морально-психологічного стану, формування сталих психологічних військово-професійних якостей, роз’яснення політики військового, державного та партійного керівництва.

Психологічний вплив здійснювався за допомогою радіо- та телепередач, перегляду спеціально підібраних кінострічок та за допомогою розповсюдження листівок.

Тривалий час здійснення радянськими військами ПсО йшло за старими формами і шаблонами, що суттєво знижувало їх ефект. Наприклад, в Афганістані, в умовах майже повної безграмотності, не виправдала себе друкована пропаганда. Радянські листівки, надруковані у Ташкенті з кольоровими фотографіями трупів місцевих жителів, знівечених душманами, вигляд яких викликав жах, релігійні лідери використовували як доказ намірів “шураві” стосовно усіх афганців.

Більший успіх мала наочна агітація (газети, листівки), що виконувалася з урахуванням традицій народу: яскраво оформлена, зі стрічками, бахромою, бубонцями (Кабул, 1985 р.).

Більш оптимальною формою впливу на свідомість була роздача продовольства, одягу та гумових калош, які користувались особливим попитом. Виправданою стала демонстрація індійських фільмів. Тільки за рахунок цього на два роки було досягнуто примирення з місцевими лідерами у районі Джалалабада у 1981-1983 рр.

Типовими помилками були:

розміщення постів та військових містечок біля сакральних для афганців джерел питної води;

примушення до спільного навчання у початкових школах хлопців та дівчат;

роздача у вигляді продовольчої допомоги свинини, сала;

робота гучномовних засобів політичного інформування радянських гарнізонів під час намазів, релігійних свят, похорон місцевого населення тощо.

Але найсуттєвішою помилкою радянських спеціалістів ПсО було насадження “войовничого атеїзму” у країні з феодальним устроєм, запізніле врахування релігійних та етнічних особливостей, абсолютна віра у могутність своєї зброї та беззаперечну перевагу воєнного мистецтва, нехтування необхідністю ведення контрпропаганди як стосовно загонів противника, так і до західних країн, повне замовчування фактів діяльності радянського контингенту.

Усе це робило можливим здійснення моджахедами на першому етапі війни заходів контрпропаганди більш ефективним та гнучким.

Серед задіяних заходів з протидії інформаційно-пропагандистському впливу моджахедів були такі:



проведення агітаційно-пропагандистських заходів разом з наданням населенню безкоштовної матеріальної і медичної допомоги;

повернення військовополонених та інших заарештованих осіб;

роз'яснення цілей і завдань політики національного примирення;

радіоелектронне і вогневе придушення радіозасобів моджахедів;

підготовка та розповсюдження анекдотів про керівництво ісламської опозиції, підкуп деяких її керівників, розпалювання суперечностей між лідерами моджахедів, дискредитація командирів загонів моджахедів;

заходи щодо розвідувального дезінформування загонів моджахедів, лідерів опозиції;



створення радянсько-афганської радіостанції “Афган Гак” (голос афганця), ретрансляція передач Московського, Ташкентського та Душанбинського радіо, усне мовлення через звукомовні станції;

навчання у військових навчальних закладах СРСР кадрів з Афганістану, озброєння їх ідеями соціалізму;

допомога в організації випуску друкованих періодичних видань для збройних сил ДРА.

З набуттям бойового досвіду заходи психологічного впливу стали вирізнятися комплексністю, направленістю, професійним проведенням, враховуванням етнічних (між таджиками, пуштунами, хазарейцями, узбеками) та кланових, релігійних (шиїти та суніти) протиріч, економічної обстановки, соціальної, культурної та освітньої відсталості населення.



Приклади дій психологічних операцій моджахедів:

повідомлення про поганий рівень підготовки операцій командуванням афганської армії та висміювання недоліків, інформування про недовіру радянського командування до афганського як непрофесійного та схильного до зради;

оприлюднення даних про образливі дії радянських військовослужбовців стосовно місцевого населення та ісламу;

підкуп керівників, командного складу збройних сил Афганістану, співробітників радянського посольства, цивільних спеціалістів;

ведення агітації за перехід на бік моджахедів радянських військовослужбовців з Середньоазіатського регіону;

розповсюдження наркотиків серед радянських військовослужбовців;

радіопропаганда;

пропаганда радикальних ісламських звичаїв, використання ісламського фактора боротьби з невірними;

запрошення представників західних ЗМІ в загони моджахедів на територію Афганістану для того, щоб вони безпосередньо з місця подій передавали інформацію відповідного і необхідного для них змісту;

вміле використання недоліків у поведінці радянських військ стосовно релігії та місцевого населення (низької культури поведінки, ігнорування традицій і звичаїв народів).

Стратегічні політичні прорахунки на вищому рівні вплинули на ефективність спеціальної пропаганди, хоча вона отримала неабиякий досвід дій у мусульманському середовищі. В результаті змінилася організаційно-штатна структура підрозділів ПсО, їх завдання стали конкретнішими, більш різноманітними стали форми та методи впливу, особливо на цивільне населення. Заходи ІПсО почали здійснюватися за єдиним задумом, методи здійснення оперативно змінювалися та доповнювалися протягом всього часу проведення, постійно відслідковувалась їх ефективність та дієвість.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30

Схожі:

Міністерство оборони україни iconМіністерство оборони україни департамент кадрової політики методичні рекомендації з порядку планування, добору, підготовки та направлення військовослужбовців та працівників Збройних Сил України для навчання за кордоном
Затверджені директором Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України від 30. 12. 2013 інв.№255
Міністерство оборони україни iconЗразки документів
Заступнику Міністра оборони України – керівнику апарату генерал-лейтенанту дубляну о. В
Міністерство оборони україни iconМіністерство культури І туризму України Державний заклад
України : науково-допоміжний бібліографічний покажчик за 2007 рік / Держ. іст б-ка України; упоряд.: Т. Приліпко, Н. Вощевська, О....
Міністерство оборони україни iconМіністерство транспорту та зв’язку україни

Міністерство оборони україни iconМіністерство освіти та науки україни

Міністерство оборони україни iconМіністерство освіти та науки Украіни ону ім. Мечникова

Міністерство оборони україни iconВ. А. Потульницький Національна академія оборони України Г. В. Потульницький
Саме так цю гру задумували І використовували її творці – лицарі І володарі давніх Персії, Ірану, арабських країн Близького Сходу,...
Міністерство оборони україни iconВ. А. Потульницький, Національна академія оборони України Г. В. Потульницький
Стейніц (1836-1900) І багатолітній претендент на це звання Зігберт Тарраш (1863-1934). Перший з них заклав фундамент І вибудував...
Міністерство оборони україни iconМіністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства україни

Міністерство оборони україни iconМіністерство культури україни
Додаткового фахового вступного випробування для отримання освітнього ступеня магістр


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка