Міністерство охорони здоров’я україни



Сторінка11/25
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.37 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   25

SumSU, medical instituty, department of general surgery


Inguinal hernia repair is one of the oldest operations ever documented. In fact, the first record of it dates prior to the Middle Ages. Today hernioplasty is one of the most common surgical procedures. Traditional (tension repair) hernia surgery involved cutting adjacent muscle, then pulling it together using suture.

This creates extreme tension on the muscle as it must be moved out of its normal anatomic location to cover the hernia defect. This produces swelling and pain. Most important, the tension inhibits full effective healing of the edges. The result of incomplete healing in the presence of this continued tension is the muscle edges which may pull apart causing a higher failure rate with recurrent hernia.

Today, some surgeons still use these “tension” methods, variation include the Bassini/Halsted, Cooper/Mc Vay and Canadian /Shouldice repair. In the mid eighties, hernia surgeon Irving Lichtenstein caused a stir among his colleagues when he proposed that using a piece of polyprolene mesh was the best way to repair all inguinal hernias. They felt that using a “foreign body” for repair increased the risk of infection. However Dr.Lichtenstein persisted and in 1989 published a study of 1,000 patients who received the Lichtenstein repair, experienced minimal complications and had a zero recurrence rate of after a follow up period of 1-5 years. The description of the Lichtenstein-free mesh repair, opened a new era in groin hernia repair. Most surgeons prefer tension free techniques, since mesh does not place tension on the sides of the abdominal wall and in majority cases does not pose any threat of infection. Surgery is usually performed under local anesthesia. The groin is prepared in the usual fashion. A polypropylene mesh is trimmed to fit the floor of the inguinal canal and its apex is first sutured to the pubic tubercle using propylene suture. Then suture lower border of the mesh to the free edge of the inguinal ligament. Interrupted propylene sutures, then suture the two cited edges of the mesh together around the spermatic cord. The inferio-medial corner of the mesh is then attached well overlapping the pubic tubercle. After meticulous hemostasis,a closed suction drain is placed beneath the external oblique aponeurosis. Regarding peri-operative care of the patient, prophylactic antibiotics is usually given for 48-72 hours postoperatively. The usual duration of the hospitalization is 2 days. When a closed suction drainage is used, it is removed the day of discharge. This technique is not only the safest procedure available but also associated with the least post-operative discomfort, most rapid return to normal activity and also associated with lowest rate of recurrence when compared with other technique.
ОСОБЛИВОСТІ ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ

ХВОРИХ НА КОЛОРЕКТАЛЬНИЙ РАК, УСКЛАДНЕНИЙ

ГОСТРОЮ КИШКОВОЮ НЕПРОХІДНІСТЮ

Шевченко В.П., доцент; Мисловський І.Д., Соболєв Ю.І., Братушка В.О.

СумДУ, медичний інститут, кафедра загальної хірургії

Сумська обласна клінічна лікарня

Захворюванність на колоректальний рак, (КРР) має стабільну тенденцію до росту в більшості економічно розвинутих країнах і в Україні. Гостра обтураційна кишкова непрохідність (ГОКН) складає до 80% в структурі ускладнень КРР, а післяопераційна летальність сягає 17-47%. Не зважаючи на більш ніж сторічну історію хірургічного лікування ГОКН пухлинного генезу, питання вибору об'єму і методики операції залишаються дискутабельними і потребують подальшого вивчення. Проаналізовано результати лікування 147 хворих на КРР, ускладнений ГОКН за період 1993-2006 рр. Середній вік – 61,4 років. Чоловіків – 53,7%. У всіх госпіталізованих хворих були поширені стадії злоякісного процессу: III – у 101 (68,7%), IV- у 46 (31,3%). При гістологічному дослідженні пухлин у 96% - аденокарциноми різного ступеню диференціювання, у 30% - низькодиференційована і анапластична. У 64 (43,6%) ГОКН ускладнилась розвитком перфорації пухлини, перитонітом або кровотечею. Радикальні операції виконані у 89 (60,5%), паліативні – у 58 (39,5%). Правобічна геміколонєктомія – 32, резекція поперечноободової кишки – 13, лівобічна геміколонєктомія – 11, обструктивна резекція за Гартманом – 28, резекція сігми – 5. Принциповим при єкстренних операціях було вирішення трьох задач: ліквідація ГОКН, видалення злоякісної пухлини, забезпечення онколоічного радикалізму. Сучасна тенденція в лікуванні КРР заключається у використанні резікційних методів з формуванням первинного анастомозу (ПА), стримуючий фактор - можливість розвитку неспроможності анастомозу (НА) з наступною летальністю 32- 100%. Вирішуючи питання про можливість формування ПА ми враховували ступінь компенсації ГОКН, стан стінки кишки, наявність перитоніту, загальний стан хворих. ПА сформовано у 43 (57,5%) хворих, для профілактики НА проводили інтраопераційну іррігацію кишечника, ретропєритонеальнє розташування анастомозу, накладання превентивної апендикоцекостоми (10), використання У-подібних анастомозів за Майдлем (15). Після операції померли 36 хворих. При цьому післяопераційна летальність після радикальних операцій рівнялась 15,7%, і була суттєво нижчою, чим після паліативних – 43,5%. НА спостерігалось у 5 (11,6%). У хворих з превентивною апендикоцекостомою це ускладнення не спостерігалось. Таким чином, хворі з ГОКН госпіталізуються в більшості з розповсюдженими стадіями раку, виконання радикальних операцій можливе лише у 60% хворих. При вирішенні питання про формування ПА необхідний індивідуальний підхід і використання всіх можливих способів профілактики його неспроможності.


«TENSION FREE» ГЕРНІОПЛАСТИКА ВЕНТРАЛЬНИХ КИЛ

Пустовий І.А., студ. 3-го курсу

Науковий керівник – доц. Шевченко В.П.

СумДУ, медичний інститут, кафедра загальної хірургії

Післяопераційні вентральні кили (ПВК) залишаються актуальною проблемою сучасної абдомінальної хірургії. Результати лікування ПВК малозадовільні, частота розвитку рецидивів сягає 30-55%, ранових ускладнень понад 15%, а летальність – 3-18%. Високий показник ускладнень і рецидування пов’язаний із застосуванням традиційних методик аутопластичного закриття дефектів методом натяжіння тканин (tension method with own tissue), які часто дегенеративно змінені, що сприяє розвитку неспроможності швів, утворенню гематом, нагноєнню рани. Для поліпшення результатів хірургічного лікування ПВК у сучасній герніології набула поширення безнатяжна (tension free) методика герніопластики (ГП), яка дозволила зменшити число рецидивів до 0,5-5%. Протягом 2005-2006 рр. оперовано 86 хворих з приводу ПВК, у який використано протезування черевної стінки поліпроленовою сіткою. Вибір методу ГП залежав від розмірів, локалізацій і стану грижових воріт, віку, загального стану і наявної супутньої патології у хворих. Для характеристики ПВК використовувалась класифікація I.Shevrel. Чоловіків було 54, жінок – 32. Середній вік 48,8 років. У 12 (13,9%) із них спостерігались гігантські рецидивні грижі (W4) за класифікацією I.Shevrel. У 38 (44,2%) поліпроленову сітку імплантували ретромускулярно – sub lay за методикою Stoppa Rives, у 12 (13,9%) через дефіцит місцевих тканин імплантант розташовано in lay, у 36 (41,9%) – надапоневротично – on lay. У 14 (16,3%) хворих використана методика переміщення прямих м’язів живота за Ramirez. Рану дренували двома хлорвініловими трубчатими дренажами, які приєднували до модифікованої вакуумної системи. Активну аспірацію проводили 6-10 діб. Результати лікування оцінювались за частотою виникнення післяопераційних ускладнень. Частота місцевих ранових ускладнень склала 5,8% (гематома – 3, некроз шкіри – 1, нагноєння післяопераційної рани – 2, розходження операційної рани – 2). Гостра серома спостерігалась у 16 хворих, тривала лімфорея – у 4. У більшості хворих вони виникали після використання методики on lay з надапоневротичним розташуванням сітки. Для зменшення і ліквідації лімфореї використовували комплексну терапію (активну аспірацію, антибіотико-, антикоагулянтно- і лазаротерапію). Спостереження за хворими протягом року показали відсутність розвитку рецидивів. Таким чином, сучасний безнатяжний метод ГП – надійний в аспекті попередження розвитку рецидивів, сприяє зменшенню числа післяопераційних інфекційних ускладнень. Серед способів розташування імплантанта найбільш ефективний метод sub lay.


ВПЛИВ ГРУПОВОЇ НАЛЕЖНОСТІ КРОВІ НА ПЕРЕБІГ ТУБЕРКУЛЬОЗНОГО ПРОЦЕСУ ЛЕГЕНЬ ТА ПЛЕВРИ

Солодовник О.В., аспирант; Василишин Х.І., студ. 4-го курсу

Науковий керівник – проф. Дужий І.Д.

СумДУ, медичний інститут, кафедра загальної хірургії

Поширені форми туберкульозу легень в останні два десятиліття зустрічаються все частіше.

Метою нашого дослідження було визначення кореляції між груповою належністю крові та характером перебігу туберкульозу легень та плеври, тривалістю процесу і стійкістю мікобактерій до антибактеріальних препаратів.

Проведено ретроспективний аналіз 90 довільно обраних історій хвороб пацієнтів віком від 14 до 67 років, які лікувалися в хірургічному відділенні Сумського обласного протитуберкульозного диспансеру, з туберкульозом легень, ексудативним туберкульозним плевритом та туберкульозом легень ускладненим плевритом. Виділено по 30 пацієнтів у кожній групі відповідно. Серед них чоловіків було 73 (81,1%), жінок 17 (18,9%). В якості контрольної групи використали дані літератури розподілення груп крові та резус-фактора в популяції: І група - 41%, ІІ - 38%, ІІІ - 18%, ІV - 3%, Rh (+) - 85%, Rh (-) - 15%. Розподілення групової належності крові у пацієнтів з туберкульозу легень виглядає так: І група - 10 осіб (33,3%), ІІ - 12 (40%), ІІІ - 6 (20%), ІV - 2 (6,7%), Rh (+) - 26 (86,7%), Rh (-) - 4 (13,3%). З ексудативним плевритом: І група - 13 осіб (43,3%), ІІ -10 (33,3%), ІІІ - 4 (13,3%), ІV - 3 (10%), Rh (+) - 22 (73,3%), Rh (-) -8 ( 26,7%). З туберкульозом легень та плеври: І група - 13 осіб (43,3%), ІІ - 11 (36,6%), ІІІ - 4 (13,3%), ІV - 2 (6,7%), Rh (+) - 26 (86,7%), Rh (-) - 4 (13,3%).

Залежність між групою крові та тривалістю захворювання: І група крові - до 2 місяців - 25 осіб (69,4%), 3-6 місяців - 4 (11,1%), 6-12 місяців - 1 (2,8%), 1-5 років - 2 (5,6%), більше 5 років - 4 (11,1%); ІІ група - 13 осіб (39,2%), 9 (27%), 5 (15,6%), 3 (9,1%), 3 (9,1%); ІІІ група - 3 осіб (30%), 2 (20%), 1 (10%), 2 (20%), 1 (10%); ІV група - 2 особи (40%), 1 (20%), 0 (0%), 1 (20%), 1 ( 20%); Rh (+) - 30 осіб (40,5%), 14 (18,9%), 10 (13,5%), 12 (16,2%), 8 (10,9%); Rh (-) 11 осіб (68,8%), 2 (12,5%), 0 (0%), 1 (6,2%), 2 (12,5%) відповідно. Залежність між групою та резистентністю МБТ: І група - 6 осіб (31,6%), ІІ - 7 (36,8%), ІІІ - 4 (21%), ІV - 2 (10,5%), Rh (+) - 14 (73,7%), Rh (-) - 5 (26,3%).

Отримані результати дослідження свідчать про те, що хворі на туберкульоз легень, ексудативний плеврит та туберкульоз легень, ускладнений плевритом з різними групами крові та резус-фактором, зустрічаються з частотою, яка корелює з розповсюдженістю груп крові і резус-фактора в популяції європейців. Закономірності між тривалістю захворювання, резистентністю мікобактерій і групами крові немає. Таким чином, генетично зумовленого імунодефіциту, пов’язаного з груповою та резус-належністю, не виявлено.


ДІАГНОСТИКА ТА ЛІКУВАННЯ

АУТОІМУННОГО ТИРЕОЇДИТУ

Лисенко Н.А., Моторна Ю.С., студ. 3-го курсу

Науковий керівник – асист. П’ятикоп Г.І.

СумДУ, медичний інститут, кафедра загальної хірургії

Захворювання щитоподібної залози (ЩЗ) у структурі ендокринної патології посідають друге місце після цукрового діабету. За оцінкою ВООЗ число хворих на зоб сягає 20 млн осіб. Аутоімунний тиреоїдит (АІТ) є одним з найбільш поширених захворювань ЩЗ, з моменту опису якого японським хірургом Хасімото минуло більше 80 років, але поряд з цим до теперішнього часу у відношенні АІТ існує ряд невирішених проблем: зокрема, не вивчені в достатній мірі етіологія та патогенез захворювання, немає єдиної загальноприйнятої класифікації АІТ, немає чітких критеріїв діагнозу, патогенетична терапія відсутня, а ставлення до симптоматичного й особливо до хірургічного лікування є неоднозначним.

В клініці з 1985 по 1994 рік було прооперовано 1531 хворого з патологією ЩЗ, з них із зобом Хасімото – 87 (5,6%) осіб; за період з 1995 по 2005 рік із 1762 оперованих хворих зоб Хасімото було виявлено у 216 (12,2%) осіб. Таким чином, за останнє десятиріччя частота зоба Хасімото збільшилась у 2,5 рази. Це можна пояснити тим, що після аварії на ЧАЕС збільшилась кількість хворих із захворюваннями ЩЗ, тому, відповідно, і кількість хворих на АІТ теж зросла.

Збільшення частоти тиреоїдної патології й онкологічна настороженість хірургів сприяла збільшенню оперативних втручань, не завжди виправданих з патогенетичної точки зору. Онкологічна небезпека АІТ невелика і складає 0,5%.

Загальновизнаними показаннями до хірургічного лікування АІТ є: 1) неможливість існуючими методами діагностики виключити наявність злоякісного новоутворення; 2) великі розміри зоба, який викликає механічне стиснення поряд розташованих органів шиї; 3) загальний негативний вплив розвитку аутоімунного процесу на організм. При виборі хірургічного методу лікування АІТ треба враховувати, що оперативне втручання не усуває провідний патогенетичний чинник – аутоагресію до власної тканини ЩЗ. В той же час основною проблемою є те, що доступні методи діагностики не дають достовірної інформації про стан організму і можливості диференціювати АІТ від інших захворювань ЩЗ. Співпадіння попереднього діагнозу з гістологічним складає 35%.

Консервативне лікування АІТ у широкому розумінні зводиться до терапії порушень функціонального стану ЩЗ та імуномодулюючої терапії для покращання загального стану пацієнта.

Хірургічне лікування у комбінації з наступною імунокорегуючою та десенсибілізуючою терапією є важливим лікувально-діагностичним заходом, який усуває ймовірність розвитку післяопераційних ускладнень.
ДО ПИТАННЯ ОПТИМІЗАЦІЇ

ЛІКУВАННЯ ГОСТРОГО ПЛЕВРИТУ

Чумак С.О., аспірант, Шевченко Ю.О., студ. 4-го курсу

Науковий керівник – проф. Дужий І.Д.

СумДУ, медичний інститут, кафедра загальної хірургії

Епідеміологічна ситуація з туберкульозу в Україні продовжує погіршуватись. В останні роки зросла кількість хворих на туберкульозний плеврит, несвоєчасне лікування якого призводить до тяжких ускладнень. Отже, питання діагностики та лікування гострих плевритів є актуальним.

Численні дослідження довели, що ефективність дії лікарських препаратів підвищується при направленому їх введенні в лімфатичну систему: цю лікувальну методику ми й застосували.

Ми дослідили 229 хворих, які перебували на стаціонарному лікуванні в ОПТД. Основна група (151 особа) отримувала регіональну лімфотропну антибактеріальну терапію, а група порівняння (78 хворих) - стандартну антибактеріальну терапію.

Дослідження показали: більшість випадків гострих плевритів реєструється серед дорослого населення молодого віку чоловічої статі. Плеврит туберкульозної етіології зустрічається у 52,8% випадків. Лабораторними показниками хронізації гострого плевриту є збільшення вмісту фібриногену більше 6,3 г/л впродовж 2-х місяців основної антибактеріальної терапії.

Розсмоктування плеврального випоту у хворих основної групи спостерігалось через 1,5-2 тижні, а в контрольній групі - через 4-5. У жодного з 151 пацієнтів не спостерігалося хронізації процесу, і пацієнти були виписані у задовільному стані з нормальними показниками крові. А у 12 хворих ІІ групи (15,3%) наступила хронізація процесу, вони були прооперовані, отимали III групу інвалідності. Всі хворі групи порівняння збільшили ліжкове навантаження на 1548.

Таким чином застосування регіональної лімфотропної антибактеріальної терапії у хворих на гострий плеврит попереджає хронізацію і значно скорочує тривалість ліжко-днів, що дає значний економічний ефект.
ДОСВІД ВИКОРИСТАННЯ СТОВБУРОВИХ КЛІТИН

ДЛЯ ОПТИМІЗАЦІЇ ЗАГОЄННЯ РАН У ДІАБЕТИКІВ

Шевченко Т.В., студ. 6-го курсу

Науковий керівник – доц. Шевченко В.П.

СумДУ, медичний інститут, кафедра загальної хірургії

Проблема оптимізації лікування гнійно-некротичних ран у хворих на синдром діабетичної стопи (СДС) відрізняється особливою складністю. Це пов’язано з метаболічними порушеннями, їх низьким регенеративним потенціалом і резистентністю до загоєння. Незважаючи на використання нових вазоактивних антибактеріальних препаратів оксібаро- і лазеротерапії загоєння ран не завжди досягається. В останні роки активно вивчається можливість практичного використання стовбурових клітин з метою стимуляції регенеративних процесів в організмі. Згідно сучасних уявлень виділяють ембріональні і соматичні (дорослі) стовбурові клітини (adult stem cells). У зв’язку з етичними проблемами дослідження пов’язані з отриманням ембріональних стовбурових клітин заборонені і не знаходять клінічного використання. Альтернативою є використання дорослих стовбурових клітин, більшість з яких знаходиться в кістковому мозку. Нами розроблені оригінальна методика аутотрансплантації стовбурових клітин кісткового мозку (АСККМ), яка використана у лікуванні 18 хворих на СДС. Проаналізовані результати лікування 296 хворих на СДС за період 2001-2006 рр. Нейропатична форма СДС діагностовано у 68 (23%), ішемічна – у 72 (24,3%), нейроішемічна – у 156 (52,7%) хворих. Реакція тканин в зоні рани у 66% хворих мала запально-дегенеративний, а у 34% - некротично-дегенеративний тип. На тлі стабілізації вуглеводного обміну, антибактеріальної, дезагрегатної, нейротропної терапії, імунокорекції тимічними пептидами, хворим проводилась хірургічна стерилізація гнійної рани, у 28 (9,4%) – багатоетапні оперативні втручання. У 138 (46,6%) – широка некректомія, у 70 (23,6%) – ампутація пальців, у 50 (16,8%) – трансметатарзальна ампутація стопи, у 38 (12,8%) – трансфеморальна ампутація. У 46 (16,8%) хворих виконані непрямі реваскуляризуючі операції (остеотрепанація великогомілкової кістки і декомпресивна фасціотомія), у 18 (6,1%) – аутотрансплантація стовбурових клітин кісткового мозку в тканини рани за оригінальною методикою. Використання АСККМ супроводжувалось позитивним ефектом, який маніфестувався трансформацією реакції тканин у рані із дегенеративно-некротичного в регенеративний тип появою активних грануляцій, стимуляцією їх загоєння, зменшенням тривалості перебування хворих у стаціонарі. Набутий досвід свідчить про доцільність використання АСККМ в комплексному лікуванні хворих на СДС і перспективність проведення подальших досліджень цієї проблеми.


ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ ОМЕЗУ

В ЛІКУВАННІ ХВОРИХ НА ГОСТРІ

ГАСТРОДУОДЕНАЛЬНІ КРОВОТЕЧІ

Бончев С.Д.,Ббабенко Т.М., студ. 3-го курсу

Науковий керівник – асист. П’ятикоп Г.І.

СумДУ, медичний інститут, кафедра загальної хірургії

Шлунково-кишкова кровотеча залишається одним з найважчих та найнебезпечніших ускладнень пептичних виразок шлунка та дванадцятипалої кишки (ДПК). Незважаючи на застосування нових медикаментозних засобів та досягнень сучасних ендоскопічних технологій, проблема гастродуоденальних кровотеч залишається актуальною і сьогодні.

Метою роботи було підвищення ефективності гемостатистичної терапії у хворих на виразкові гастродуоденальні кровотечі з високим ризиком виконання оперативного втручання на висоті крововтрати за рахунок інфузії блокатору протонної помпи омезу.

Омез застосовували у 64 пацієнтів з гострими шлунково-кишковими кровотечами (ГШКК). Омез призначали довенно по 40 мг 2 рази на добу - хворим з триваючою ГШКК або з високим ризиком виникнення рецидиву кровотечі в першу добу, в послідуючому - по 40 мг 1 раз на добу протягом трьох діб, після чого переходили на таблетовані форми препарату.

У 7 (10,9%) хворих виявлено триваючу кровотечу, у 10 (15,6%) – нестійкий гемостаз, у 47 (73,5%) – при наявності стійкого гемостазу відмічений високий ризик виникнення рецидиву кровотечі.

Застосування ін’єкційної форми інгібітору протонного насосу омезу сприяло значному зниженню частоти виникнення ранніх рецидивів виразкової кровотечі, дозволило уникнути виконання операції у пацієнтів із супутніми захворюваннями в стадії декомпенсації.


КОМПЛЕКСНА ТЕРАПІЯ ХВОРИХ

ІЗ СИНДРОМОМ ДІАБЕТИЧНОЇ СТУПНІ

Моісеєнко Я.В., Житняк Ю.В., студ. 3-го курсу

Науковий керівник – асист. П’ятикоп Г.І.

СумДУ, медичний інститут, кафедра загальної хірургії

Цукровий діабет, яким хворіє близько 4-5% населення земної кулі, у 20-80% випадків веде до специфічного ураження стоп – синдром діабетичної ступні (сдс).

Метою роботи було оцінити ефективність комплексного лікування сдс в умовах хірургічного стаціонару.



Нами проаналізований досвід хірургічного лікування 231 хворого з сдс, які знаходилися в клініці загальної хірургії медичного інституту сумського державного університету. З них чоловіків було 143 (61,9%), жінок – 88 (38,1%). У 48 (20,8%) пацієнтів діагностовано нейропатична; у 56 (24,2%) – ішемічна; у 127 (55%) – нейроішемічна форми діабетичної ступні.

Усім пацієнтам з сдс проводилося комплексне лікування. Консервативна терапія була спрямована на компенсацію цукрового діабету, боротьбу з гнійною інфекцією, купірування проявів критичної ішемії, покращення мікроциркуляції та нейротрофіки, усунення набряку ураженої кінцівки, корекцію показників гомеостазу, лікування супутньої патології. Корекція рівня глікемії здійснювалося шляхом дробного введення інсуліну короткої дії.

В обов’язковому порядку проводилась розгрузка кінцівки.

У 48 з 187 хворих з гнійно-некротичним ускладненням сдс консервативна терапія проводилась в поєднанні з фізіотерапією (гбо, магнітотерапія, лазеротерапія).



Оперовано 138 пацієнтів.

Не дивлячись на проводиму комплексну терапію, у 48,5% пацієнтів із сдс слід виконувати ампутації нижньої кінцівки на різних рівнях. Проте, комплексна терапія дозволяє знизити післяопераційну летальність при високих ампутаціях до 7,5%.


ОПТИМІЗАЦІЯ ПРОМЕНЕНВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ НИРОК

В УМОВАХ ПОЛІКЛІНІКИ СМПО ЗАВОДУ ІМ. ФРУНЗЕ

Єжова А.В., Триус В.І., студ. 3-го курсу

Науковий керівник – асист. Котелевський В.І.

СумДУ, медичний інститут, кафедра загальної хірургії

Вступ. Захворювання сечостатевої системи, що супроводжуються порушенням пасажу сечі на сьогодні займають значну питому вагу. Екскреторна урографія (ЕУ) лишається одним із основних методів діагностики цих захворювань. Але підходи до її використання практично не змінилися за останні 30 років.

Мета. Ми поставили собі за мету виробити оптимальну схему планового променевого дослідження пацієнтів в умовах поліклініки, оскільки такі обстеження в зазначених умовах є скоріше виключенням, ніж правилом.

Матеріали та методи. Вивчені дані, що стосуються обстеження 69 пацієнтів на підставі 50 амбулаторних карт. Всім пацієнтам було виконано рентгенологічне дослідження нирок у плановому порядку.

Обговорення результатів. Аналізуючи представлений матеріал, видно, що в більшості випадків ЕУ виконувалась в амбулаторних умовах з недостатньою кількістю рентгенівських знімків, що є порушенням стандартів досліджень, які рекомендовані в базових монографіях. Всього усім пацієнтам було 142 знімка, що на одного обстеженого становить 2,06 знімка. Звичайно, знімки виконувались на 14-й і 21-й хвилині. В одних випадках отримувалось контрастування нирок і сечоводів на 14-й хвилині, в інших – на 21-й. наведене заставило променевого діагноста більше «додумувати» щодо можливих змін, ніж користуватись об’єктивними даними.

Окрім цього пацієнти не завжди були достатньо клінічно обстежені. А саме. В одних випадках були клінічні дослідження сечі, в інших – були відсутні. Зазначене суттєво порушує регламент екстрених обстежень. Слід зазначити, що цей метод, навіть з виконанням 2-3 рентгенограм, є досить вартісним дослідженням для пересічного пацієнта і супроводжується значним променевим навантаженням та нерідко викликає алергічні реакції, внаслідок введення йодомістких контрастних речовин.



Висновки. Отже, ми вважаємо, що необхідно ввести чітку схему обстеження пацієнтів з урологічною паталогією в поліклініці, які обстежуються у плановому порядку.

Алгоритм обстеження повинен регламентуватись наступним чином:



  1. оцінка аналізів сечі, у разі потреби – дослідження за Земницьким;

  2. УЗД та оцінка його результатів;

  3. оглядова урографія та оцінка результатів;

  4. ЕУ з використанням як мінімум 3-х рентгенограм.

Подібна схема буде більш економною для діагностичного процесу та зменшить променеве навантаження на пацієнтів і зробить повноцінними екскреторні урографії.
ПРИЧИНИ ЛЕТАЛЬНОСТІ У ХВОРИХ НА ОПІКОВУ ХВОРОБУ

Хоппестад Н., Михайленко С.М.,

П’ятигор В.О., студ. 3-го курсу

Науковий керівник – асист. Мадяр В.В.

СумДУ, медичний інститут, кафедра загальної хірургії

В останні роки в Україні кількість хворих на опікову хворобу залишається достатньо високою. Спостерігається зростання відсотку травмованих літнього та старечого віку (з 10% до 17-19%).

В Сумській області за період 2005 та 2006 років госпіталізовано 1806 попечених, із яких 53 померли. Смертність особливо підвищується при поєднанні значної за площею поверхні опіків з літнім віком постраждалих, супутніми захворюваннями та ускладненнями.

У наше клінічне дослідження було включено 27 пацієнтів, які померли в опіковому відділення СОКЛ за період 2005-2006 рр. Серед них 16 чоловіків та 11 жінок: 24 (89%) хворих отримали опіки полум’ям, 1 (3%) – окропом, 2 (6%) – контактним шляхом. Найбільший відсоток серед постраждалих становлять чоловіки – 16 (60%), а жінки – 11 (40%). За віком постраждалі старші за 60 років складають 12 (44%), віком від 14 до 35 років - 3 (11%) та 12 (44%) віком від 35 до 60 років. Наступним показником є площа та глибина опіку, 14 (52%) становлять пацієнти з загальною площею опіків більше 30% та площею глибоких опіків – від 10 до 30% - 17 пацієнтів, що складає (63%).

Наступні дані про ускладнення, що зустрічаються найчастіше у хворих на опікову хворобу засвідчують, що померлі з поліорганною недостатністю становлять 22 (81,5%) пацієнти. Найчастіше вражаються такі органи, як серце (гостра серцева недостатність) – 24 (89%), печінка (токсичний гепатит) – 20 (74%), нирки (гостра ниркова недостатність) – 17 (63%). Надзвичайно високим є відсоток хворих із таким ускладненням як пневмонія, частіше двобічна – 20 (74%). Крім того, з набряком легень зустрілось – 7 (26%), з недостатністю мозкового кровообігу – 15 (55,5%), сепсисом – 7 (26%).

На основі отриманих даних нами зроблено висновки, що найбільш загрозливими ускладненнями опікової хвороби є поліорганна недостатність, яка зумовлена вкрай тяжкою інтоксикацією, а також пневмонія, токсичний гепатит, гостра серцева недостатність та сепсис. Зазначені ускладнення, супутні захворювання, площа та глибина опіків, вік хворих є основними причинами смерті у хворих на опікову хворобу.

Беручи до уваги результати наших досліджень, потрібно наголосити на необхідності удосконалення своєчасної діагностики, профілактичних заходів попередження ускладнень у хворих на опікову хворобу.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   25

Схожі:

Міністерство охорони здоров’я україни iconЗабезпечено зміну підходів до реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я
При цьому у відповідності до статті 49 Конституції України існуюча мережа державних та комунальних закладів охорони здоров’я не може...
Міністерство охорони здоров’я україни iconДержавна установа «центр громадського здоров’я міністерства охорони здоров’я україни»
«Про затвердження положень», наказу Генерального директора цгз моз україни від 02. 12. 2016 №74/1-дт «Про проведення конкурсу на...
Міністерство охорони здоров’я україни iconВ. Я. Бойко // Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України. 2013. N с. 36-43

Міністерство охорони здоров’я україни iconПоложення про Громадську Раду при Міністерстві охорони здоров'я України Розділ I. Загальні положення
України (далі моз україни) та інститутами громадянського суспільства (далі ігс) на засадах доброго партнерства, здійснення громадського...
Міністерство охорони здоров’я україни iconНаціональна Медична Премія
Переможці конкурсу обираються за результатами щорічного всеукраїнського дослідження “Реєстр топ100 в медицині”, яке здійснюється...
Міністерство охорони здоров’я україни iconНа шляху до
України в галузі економіки, освіти, охорони здоров’я, транспорту. Розглядаються передумови та наслідки європейської інтеграції, реалізація...
Міністерство охорони здоров’я україни iconДепартамент охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації
Бенюх Н. Історія фармації Галичини (ХІІІ-ХХ ст.). Львів, 1999. 216с. Шифр 61(09С2)/Б-46
Міністерство охорони здоров’я україни iconВажливим елементом продуктивних сил є люди з їхнім рівнем освіти, досвіду й мастерності
Розділ І. Теоретичні засади управління кадровою політикою закладів охорони здоров’Я 6
Міністерство охорони здоров’я україни iconМедична бібліотека інформаційно-бібліографічний відділ
Демченко З. 2011-й. Підсумок лікарських жнив: [підсумкова колегія управління охорони здоров’я ода] / Зоя Демченко // Наддніпрянська...
Міністерство охорони здоров’я україни iconТютюнокуріння, алкоголізм
Тютюнокуріння, алкоголізм – системні захворювання. Ще у 1975 році Всесвітня організація охорони здоров’я, спираючись на результати...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка