Міністерство охорони здоров’я україни



Сторінка12/25
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.37 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   25

ПРОФІЛАКТИКА ВИРАЗКИ КУРЛІНГА

Строколіс Р.М., Миськовець А.С., студ. 3-го курсу

Науковий керівник – асист. Мадяр В.В.

СумДУ, медичний інститут, кафедра загальної хірургії


Тяжкі кровотечі із гострих стресових виразок шлунка і 12-палої кишки є небезпечним ускладненням у хворих з опіковою хворобою. T.Curling ще у 1842 році описав 12 випадків гострих виразок ускладнених кровотечею і пов’язував їх із порушенням кровообігу шлунка і кишківника. Це ускладнення часто зустрічається у хворих з опіковою хворобою в гострому періоді. Численні секційні дані свідчать, що частота гострих виразок травного тракту у померлих від опіків коливається від 3,3% до 22%. Виразки Курлінга характеризуються розвитком масивних кровотеч, високою летальністю і резистентністю до загоєння. Метою дослідження є аналіз профілактичного лікування виразки Курлінга у хворих з опіковою хворобою.

Профілактика виразок Курлінга проводилась у 20 (47,6%) пацієнтів із 42 хворих з опіковою хворобою протягом 2006 року, у яких в анамнезі виявлено гастрит або виразкову хворобу. Серед хворих з опіковою хворобою чоловіків було 39 (92,8%), а жінок 3 (7,2%). Протягом 15 днів лікувались 5 (12%), від 15 до 30 днів - 7 (17%), більше 30 днів лікувалось 30 (71%) хворих. До переведення в обласне опікове відділення з інших стаціонарів із 42 пацієнтів з опіковою хворобою тільки 4 (9,5%) проводилось профілактичне лікування.

Профілактичне лікування 20 хворих з опіковою хворобою та гастритами або виразковою хворобою в анамнезі протягом 2006 року довело його високу ефективність. Протягом року жоден хворий з опіковою хворобою не помер від виразки Курлінга і не отримав розгорнутої клінічної картини цього ускладнення. Вважаємо відсутність профілактичного лікування виразок Курлінга до переведення в СОКЛ недоліком і таким, що потребує корекції в організаційному плані.
СУЧАСНА ТАКТИКА ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ

ШЛУНКОВО-КИШКОВИХ КРОВОТЕЧ У СУМСЬКІЙ ОБЛАСТІ

Кобилецький М.М., доцент, Борисенко О.І.,

Шимко В.В., Кобилецький С.М., лікарі-хірурги

СумДУ, медичний інститут, Сумська обласна клінічна лікарня

Питанню зупинки і лікування шлунково-кишкових кровотеч (ШКК) присвячено велику кількість досліджень. Однак результати лікування хворих на дану розповсюджену патологію, не дивлячись не значний прогрес, бажають бути кращими.

Постійне зростання захворюваності цією патологією, неможливість цілодобового повноцінного функціонування рентгенівських, ендоскопічних та сонодіагностичних кабінетів навіть в центральних районних, міських та обласних лікувально-профілактичних закладах не давало змоги покращити рівень надання допомоги при вказаних захворюваннях, знизити рівень післяопераційної летальності, яка протягом багатьох років залишалась високою: 1995 р. – 13,68%, 1996 р. – 17,5%, 1997 р. – 13,6%, 1998 р. – 13,66%, 1999 р. – 18,6%.

Керівництвом управління охорони здоров’я Сумської обласної державної адміністрації у грудні 1999 року було вирішено питання про створення Центру ШКК на базі хірургічного відділення СОКЛ. З 2000 по 2006 рр. в центрі проведено лікування 2248 хворим з гострими ШКК. У структурі причин ШКК виразкова етіологія була діагностована у 1327 (59%) хворих, з них виразка 12-палої кишки – 1169 (52%), виразка шлунка – 135 (5,8%), пептична виразка – 23 (1,2%). Кровотечі не виразкової етіології були діагностовано у 921 (41%) пацієнта, серед них – ерозивні гастродуоденіти – 315 (14%), синдром Меллоні-Вейса – 202 (9%), портальна гіпертензія – 225 (10%), рак шлунка – 67 (3%), поліпи шлунка – 34 (1,5%), інші причини – 45 (2%).

У лікуванні всіх хворих використовувалась індивідуальна активно-очікувальна тактика. «На висоті кровотечі» хірургічні втручання проводились у випадках, коли кровотеча продовжувалась, повторювалась в умовах стаціонару або поєднувалась із перфорацією.

Таким чином, проведені заходи дали змогу покращити якість надання кваліфікованої медичної допомоги при ШКК. Не дивлячись на те, що захворюваність приданій патології в Сумській області залишається однією з найвищих в Україні: 2002 р. – 5,86 на 10 тис нас., 2003 р. – 5,64 на 10 тис нас., 2004 р. – 6,41 на 10 тис нас., 2005 р. – 5,37 на 10 тис нас., 2006 р. – 5,63 на 10 тис нас. (по Україні в 2005 р. – 4,55 на 10 тис нас.). Вдалося зменшити кількість оперативних втручань, проведених «на висоті кровотечі»: 2002 р. – 0,74 на 10 тис нас., 2003 р. – 0,79 на 10 тис нас., 2004 р. – 0,62 на 10 тис нас., 2005 р. – 0,44 на 10 тис нас., 2006 р. – 0,45 на 10 тис нас. та знизити післяопераційну летальність: 2002 р. – 6,25%, 2003 р. – 2,97%, 2004 р. – 2,53%, 2005 р. – 3,7%, 2006 р. – 3,51% (по Україні в 2005 р. – 6,86%).


УРГЕНТНА АБДОМІНАЛЬНА ХІРУРГІЯ У ПОСТРАЖДАЛИХ

З ПОЄДНАНОЮ КРАНІО-ТОРАКО-АБДОМІНАЛЬНОЮ ТРАВМОЮ

Шевченко В.В., інтерн-магістр

Науковий керівник – проф. Дужий І.Д.

СумДУ, медичний інститут, кафедра загальної хірургії

Закрита торако-абдомінальна травма складає 35-60,2% поєднаних ушкоджень і супроводжується високою летальністю. Черепно-мозкова травма (ЧМТ) є домінуючим компонентом полі травми майже у 80% випадків і безпосередньою причиною смерті до 45% потерпілих, а її тяжкість визначає рівень летальності при поєднаній краніо-торако-абдомінальній травмі (ПКТАТ) до 85,6%. Протягом першої доби з моменту госпіталізації помирає більше 56% з тяжкою ПКТАТ, при цьому 76% в перші 6 годин. Так, за даними реанімаційного відділення СОКЛ за рік госпіталізовано 36 постраждалих з тяжкою ПКТАТ, із них померло 20 (55%), при цьому в першу добу – 14 (70%). Тяжка ЧМТ, що супроводжується порушення свідомості, суттєво погіршує діагностику абдомінальних ушкоджень. Додаткова торакальна травма ще більше ускладнює виявлення пошкоджень органів черевної порожнини і значно погіршує тяжкість стану постраждалих. Проаналізовано результати діагностики і лікування 167 хворих з тяжкою ПКТАТ за матеріалами хірургічного, нейрохірургічного та реанімаційного відділень за період 2004-2006 рр. Чоловіків – 103, жінок – 64. Середній вік – 40,2. Причинами травми були переважно автомобільні аварії (64%) і падіння з висоти (20,3%). У тяжкому стані з ознаками травматичного шоку ІІІ-ІV ступеня госпіталізовано 76, з яких 42 померло в перші години. В алгоритм обстеження входило лабораторне, рентгенологічне обстеження органів грудної клітки, оглядова рентгенографія та УЗД органів черевної порожнини. У пацієнтів в стані шоку обстеження поєднувалось з проведенням реанімаційних заходів. У 32 хворих проведена діагностична плевральна пункція, лапароцентез і мінілапаротомія проведені у 62 хворих. У 31 хворого виявлено патологічний ексудат в черевній порожнині, що послужило приводом до ургентної лапаротомії. Субопераційно виявлено пошкодження селезінки у12 хворих, розрив печінки – у 6, травма підшлункової залози – у 5, заочеревинна гематома – 6, пошкодження тонкої кишки – у 6, розрив жовчного міхура – у 2. Легка ЧМТ діагностові у 82 постраждалих. У 85 виявлено забій та компресію мозку середнього та важкого ступенів. У 42 хворих виконана декомпресійна трепанація. Після операцій на органах черевної порожнини померло 4 хворих з масивними пошкодженнями печінки та панкреонекрозом. Таким чином, у постраждалих з ПКТАТ діагностика ушкоджень органів черевної порожнини суттєво ускладнена, для своєчасного виявлення абдомінальної патології і проведення екстреного оперативного втручання доцільно використання інструментальних інвазійних методів: лапароцентезу і мінілапаротомії. При цьому мінілапаротомія має більшу діагностичну ефективність.


ХВОРОБА МАДЕЛУНГА

Кисельов І.С., студ. 3-го курсу

Науковий керівник – доц. Шевченко В.П.

СумДУ, медичний інститут, кафедра загальної хірургії

Ліпоматоз Маделунга відноситься до числа рідких захворювань, маловідомих широкому загалу лікарів. Вперше описаний B.Brodie в 1846 році і більш детально O.Madeilung у 1888 році. В світовій літературі описано всього біля 200 випадків. Це викликає труднощі в діагностиці і своєчасному направленні для хірургічного лікування. Клінічно захворювання характеризуються масивним поступовим розростанням жирової тканини в області шиї і верхньої частини тулуба. При мікроскопічному дослідженні ліпоматозні пухлини подібні до жирової тканини. Їх джерелом є міжфасціальна жирова тканина, яка розташована в міжфаціальних просторах. Лікування цього захворювання тільки хірургічне. Лікувальне голодування, спеціальні безжирові дієти і призначення ліпотропних препаратів не приводить до зменшення в об’ємі ліпоматозних мас. Залежно від розповсюдження ліпоматозу виділяють 4 стадії захворювання. Враховуючи рідкість захворювання, наводимо наше спостереження. Пацієнт 48 років госпіталізований у хірургічне відділення зі скаргами на масивні розростання жирової тканини в області шиї, міжлопатковій зоні, верхній частині тулуба і в калитці. Шия мала хомутоподібний вигляд, рухи головою обмежені. Калитка мала гігантські розміри (30х40 см). Діагностовано ліпоматоз Маделунга IV стадії. Основні задача хірургічного лікування: максимальне видалення ліпоматозних мас, відновлення порушеної статевої функції, досягнення найбільшого косметичного ефекту. Оперативне втручання у зв’язку з розповсюдженням ліпоматозного процесу проведено в два етапи: на першому етапі у хворого під спінальною анестезією через широкий надлобковий розріз видалено із калитки більше 3,5 кг жирової клітковини. В післяопераційному періоді хворий отримував антибактеріальну терапію, перев’язки, спостерігалось тривале виділення серозно-геморагічного ексудату через контраперитури в нижніх полюсах калитки. Рана загоїлась первинним натягом. Калитка мала розміри 12х15 см, відновилась статева функція. На другому етапі пацієнту під ендотрахеальним наркозом коміроподібним розрізом під нижньою щелепою розсічена шкіра, нижній клапоть шкіри широко відсепаровано, а надлишок його видалено. Жирова тканина розташована між платизмою і глибокими м’язами шиї. Листки шийної фасції не визначаються. Жирова тканина виділена із передньої і бокових поверхонь шиї, з фаціальних футлярів судинно-нервових пучків, загальною масою більше 3 кг. Рана дренована трубчатими дренажами. Перебіг післяопераційного періоду без ускладнень. Таким чином, хірургічне лікування хвороби Маделунга дозволяє отримати позитивний психологічний, косметичний і функціональний ефект, ліквідує компресію органів шиї. Пацієнтів із такою патологією необхідно частіше направляти на хірургічне лікування.


ЧАСТОТА УСКЛАДНЕНЬ У ХВОРИХ НА ОПІКОВУ ХВОРОБУ

Снєгірьова І.О., Калуцька Н.Г., Гусєва І.О.,

Рашевська В.А., Ілляшенко О.Л., студ. 3-го курсу

Науковий керівник – асист. Мадяр В.В.

СумДУ, медичний інститут, кафедра загальної хірургії

У Сумській області за період 2005-2006 рр. було госпіталізовано 1806 обпечених, із яких у 126 (7%) пацієнтів травма ускладнилася опіковою хворобою. У 108 (85,8%) із хворих на опікову хворобу в анамнезі не було хронічних захворювань і тільки у 18 (14,2%) виявлені такі. 27 (21,4%) від усіх обпечених з опіковою хворобою загинули. Серед хворих, у яких виникли ускладнення опікової хвороби, відсоток померлих склав 54.

Серед 126 пацієнтів з опіковою хворобою 75 (59,5%) були чоловіки і 51 (40,5%) жінки. За віком <7 років – 29 (23%), 7-14 років – 8 (6,4%), 14- 35 років – 26 (20,6%), 35-60 років - 50 (39,7%), 60-70 років -5 (3,9%), >70 років - 8 (6,4%). Опіки полум’я отримали 55 (43,7%), окропом – 60 (47,6%), парою – 7 (5,5%), іншими агентами (контактний, хімічний) – 4 (3,1%). Загальна площа опіків >10% виявлена у 12 (9,5%) пацієнтів, 10-30% - у 80 (63,5%), >30% - у 34 (27%).

Наступні данні дають нам змогу виявити кореляцію між розвитком ускладнень і наявністю опікової хвороби. Найчастіше завдяки адекватно і вчасно проведеним заходам вдалось попередити їх розвиток ускладнень у 76 пацієнтів, що складає 60,3%. Відносно тих пацієнтів, у яких вони виникли, виявляється наступне співвідношення між розвитком їх: опікове виснаження – 26 (12%), поліорганна недостатність – 24 (11%), пневмонія – 22 (10%), сепсис – 14 (16,4%), анемія – 10 (4,6%), ТЕЛА – 4 (1,8%). Найчастіше зустрічаються поєднання токсичного гепатиту, гострої серцевої та ниркової недостатностей, що ми виявили у 40 (18,2%) пацієнтів з опіковою хворобою.

Дослідження вказують на необхідність в подальшому вивченні питань ранньої діагностики та проведення своєчасних профілактичних заходів по ліквідації ускладнень у хворих на опікову хворобу для зниження летальності та кількості хворих з важким перебігом опікової травми.


КОМПЛЕКСНЕ ЛІКУВАННЯ ОБЛІТЕРУЮЧОГО

АТЕРОСКЛЕРОЗУ СУДИН НИЖНІХ КІНЦІВОК У ХВОРИХ ПОХИЛОГО ТА СТАРЕЧОГО ВІКУ

Кисляков В.П., канд. мед. наук, Маркін М.О.,

Майборода А.О., Шевченко В.В.

Сумський державний університет, обласний шпиталь інвалідів ВВВ

У похилому та старечому віці облітеруючий атеросклероз артерій нижніх кінцівок (ОА АНК) не тільки зустрічається частіше, а і протікає з певними особливостями, які пояснюються тим, що при старінні підвищується чутливість тканин до гуморальних факторів на фоні зниження чутливості до нервових впливів. ОА АНК у осіб похилого віку розвивається тривало, повільно для адаптації тканин кінцівок до ішемії, викликаної звуженням просвіту артерій. Тому клінічний перебіг у цієї категорії хворих сприятливий. Звертаються в СОКГІВВ за допомогою наші пацієнти тоді, коли з’являються трофічні розлади на пальцях та ступнях, а саме головне біль у спокої. Це вже субкритична ішемія, яка потребує спеціалізованого лікування.

У відділенні госпіталізовано за 5 років (2002-2006 рр.) і проведено лікування 1508 хворих.

У своїй роботі ми приймаємо загальновизнану клінічну кваліфікацію хронічної артеріальної недостатності нижніх кінцівок, запропонованій R.Fontaine.

Особливості лікування цієї категорії хворих заключаються в тому, щоб не порушити адаптацію тканин кінцівок і допомогти їм компенсувати ішемію. Медикаментозна терапія повинна бути раціональною, а призначення вазоділятаторів не повинно викликати обкрадання судин головного мозку та серця. Починаємо лікування з мінімальних доз вазоділятаторів (нікотинова кислота, трентал, новокаїн, серміон) по розробленій нами схемі в залежності від стадії захворювання. Поступово дози збільшуються, це поєднується з фізіотерапевтичним (барокамера, магнітотерапія, ДДТ) та бальнеотерапією. Лікування повинно бути направленим на розвиток коллатерального кровообігу. Велике значення має ЛФК та реабілітація. Наше завдання навчити цих хворих правильним рухам та навантаженням на нижні кінцівки, носінню взуття та його моделювання.

Всього за 5 років з приводу захворювання ОА АНК проведено 23 ампутації.

Оцінку результатів проводили як безпосередньо до 30 діб, так і відділених – більше 2-х років. Позитивні безпосередні результати лікування отримані у 96% хворих, віддалені – у 85%.

ХІРУРГІЧНА ТАКТИКА У ХВОРИХ НА РАК ШЛУНКА, УСКЛАДНЕНИЙ КРОВОТЕЧЕЮ

Болотна М.А., студ. 3-го курсу

Науковий керівник – доц. Шевченко В.П.

СумДУ, медичний інститут, кафедра загальної хірургії

Захворюваність на рак шлунка в Україні одна з найбільших серед Європейських країн, досягаючи 27,1 на 100 тис. населення. Незважаючи на впровадження ендоскопічних методів дослідження, рання діагностика рака шлунка залишається на низькому рівні. У частини хворих рак шлунка перебігає безсимптомно, інші хворі тривалий час лікуються з приводу виразкової хвороби, яка маскує злоякісний процес. З цієї причини радикальне лікування вдається провести лише третині хворих на рак, при цьому в основному у них діагностується ΙΙΙ стадія захворювання. В ургентну клініку госпіталізуються хворі на рак шлунка, ускладненого кровотечою, перфорацією або стенозом. Наявність цих ускладнень свідчить про розповсюджений пухлинний процес. За період 2000-2006 рр. госпіталізовано 67 хворих на рак шлунка, ускладнений кровотечою. Серед загальної кількості хворих (2248), госпіталізованих з приводу шлунково-кишкових кровотеч це склало 3%, а інші захворювання шлунка, що ускладнювались кровотечою, були наступні: виразка шлунка - 135; ерозивний гастрит - 315; синдром Maclloy - Weiss- 202, поліпи шлунка – 34 (всього 686 хворих). Серед хворих, госпіталізованих з приводу шлункових кровотеч у 8,8% причиною був рак шлунка. Діагноз найчастіше визначався під час екстренної фіброгастроскопії. Хворим проводилась консервативна комплексна терапія, яка включала внутрішньовенне введення гемостатичних, противиразкових препаратів, трансфузію плазми, а по показанням- гемотрансфузію. Заслуга консервативної терапії - досягнення стабільного гемостазу, компенсація гіповолемії, анемії, підготовка умов для планової операції. Консервативна терапія була ефективною у 46 (68,6%) хворих, 21 (31,4%) хворого вимушені оперувати на висоті кровотечі. Об’єм втручання залежав від локалізації розповсюдженості пухлинного процесу, тяжкості загального стану хворих. В стані геморагічного шоку прооперовано 6 хворих, їм виконали паліативне втручання спрямоване на зупинку кровотечі (операція Льюіса), гастроскопія, прошивання пухлини. У 15 хворих виконані резекції (у 4 - субтотальні, у 11 - сегментарні, атипові). Використання атипових сегментарних резекцій, які не претендують на онкологічний радикалізм, дозволяє досягнути стабільного гемостазу і знизити післяопераційну летальність після екстренних операцій. Померло 6 хворих, причиною були – кровотечі, геморагічний шок, ускладнення після операції Льюіса.

Таким чином, рак шлунка ускладнюється кровотечою в розповсюдженій стадії, коли можливість виконання радикального оперативного втручання маловірогідна. Стабільний гемостаз можна досягти шляхом використання атипових резекцій, прошивання пухлини в поєднанні з операцією Льюіса - малоефективне.

Хірургія 2

АУТОДЕРМАЛЬНА ПЛАСТИКА

ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНИХ ВЕНТРАЛЬНИХ ГРИЖ

Столяренко В.С., Зайцев О.М., магістранти,

Цилюрик В.В. студ., 5-го курсу

Науковий керівник – доц. Кащенко Л.Г.

СумДУ, медичний інститут,

кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології

Проблема лікування хворих на післяопераційну вентральну грижу (ПВГ) є досить актуальною і практично значимою, оскільки зі збільшенням в останні роки оперативних втручань на органах черевної порожнини та малого тазу, збільшується і кількість (ПВГ).

Незважаючи на велику різноманітність відпрацьованих методів герніопластики, що є в арсеналі хірурга, частота рецидивів залишається досить високою і досягає 50% і більше. Особливої уваги заслуговують хворі на грижі великих і гігантських розмірів та рецидивні ПВГ так як, після кожного оперативного втручання значно зменшуються можливості надійного закриття грижового дефекту. Перспективним напрямком у лікуванні ПВГ, на наш погляд, є аутодермальна пластика (АДП).

Нами проаналізовано результати хірургічного лікування 33 хворих на ПВГ віком від 30 до 89 років. Чоловіків було 7 (21,2%), жінок – 26 (78,8%). Більшість (81.8%) склали ПВГ з серединною локалізацією грижового дефекту. У перші 3 місяці (ранні вентральні грижі) після перенесеного оперативного втручання ПВГ виникли у 8 (24,2%) пацієнтів, до 1 року – у 11 (33,4%), до 5 років – у 10 (33,3%), пізніше 5 років – у 4 (12,1%) пацієнтів. По найбільшому розміру грижового випинання ПВГ розподілено на малі (до 5 см) – у 4 (12,1%), середні (6-15 см) – у 19 (57,6%), великі (15-25 см) – у 6 (18,1%), гігантські (більше 25 см) – у 4(12,1%). Важливим моментом при виконанні аутодермалльної герніопластики є деепітелізація шкірного клаптя. Ми використовуємо методику односторонньої термічної обробки трансплантата. Після викройки з ділянки операційного поля необхідного для трансплантації шкірного клаптя разом з підшкірною клітковиною (остання не повинна бути товщиною менше 1 см), обробляємо окропом тільки одну сторону при температурі 95°С з експозицією 5 сек. Після видалення епідермісу, аутотрансплантат зберігаємо у фізіологічному розчині натрію хлориду до моменту виконання пластики. Перед використанням шкірний трансплантат перфорували. Герніопластику виконували за методикою Мєшалкіна-Цитовського. Краї грижових воріт зашивали поліспасними швами, попередньо мобілізувавши від підшкірної клітковини на 5-6 см по периметру. Ускладнень не відмічали. Середній ліжко-день склав 10±1,6. Післяопераційної летальності не було.

Таким чином, аутодермальна пластика є надійним і дешевим методом закриття грижових дефектів у хворих на ПВГ середніх, великих та гігантських розмірів.
ОРГАНИЗАЦИЯ ХИРУРГИЧЕСКОЙ ПОМОЩИ

НОВОРОЖДЕННЫМ С ВРОЖДЕННЫМИ ПОРОКАМИ РАЗВИТИЯ

Овечкин В.С.

СумДУ, медичний інститут,

кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології

За период с 1995 по 2005 год под наблюдением в хирургическом отделении областной детской клинической больницы находилось 53 больных с врожденными пороками развития. С эмбриональной грыжей и гастрошизисом – 18 (34,0%), атрезией ануса и прямой кишки – 10 (18,8), атрезией тонкой кишки – 16 (30,1%), диафрагмальными грыжами с асфиктическим ущемлением – 4 (7.6%), и атрезией пищевода - 2 (3,8%), врожденной перфорацией кишечника 3(5,8%). Врожденные пороки наиболее часто приходилось дифференцировать с патологическими состояниями, обусловленные гипоксией и внутримозговыми кровоизлияниями, которые проявлялись симптомами нарушения глотания.

Поскольку успех лечения детей с врожденными пороками развития во многом определяется сроками выполнения реконструктивных операций, транспортировка больных в специализированный центр (отделение реанимации новорожденных) должна быть безотлагательной и не требовать предварительного согласования. При этом сократится время на подготовку к операции, улучшится преемственность в выполнении обязательных предоперационных исследований, а также в проведении профилактических и лечебных мероприятий, в том числе и на этапе транспортировки. Для этой цели необходимо выполнять определенный объем этапной медицинской помощи новорожденным детям, заключающийся в следующем:

1. Родильный дом. 1. 1. Пренатальная диагностика – ультразвуковое сканирование 1. 2. Постнатальная диагностика: (зондирование желудка, ректальное исследование, выявление синдрома внутригрудного напряжения).

При выявлении в роддоме патологии сообщить по телефону специалистам хирургического отделения для решения вопроса подготовки к операции. 1. 3. Необходима подготовка к транспортировке, заключающегося в проведении посиндромной терапии, обезболивание, инфузионная, антибактериальная, гемостатическая, гормональная терапия, а также: оксигенотерапия, обеспечение температурного режима для новорожденных, отсасывание слизи из ротоглотки, соблюдение принципов асептики. Раннее выявление врожденных пороков развития ЖКТ и безотлагательная госпитализация новорожденных в специализированный стационар являются основными условиями успешного лечения. Диагностика врожденных заболеваний основывается на характерных клинических признаках и рентгенконтрастном использовании (йодлипол). 2. С момента выявления порока и до оперативного вмешательства (включая время транспортировки) необходимо максимально сократить время и проводить мероприятия по профилактике аспирационной пневмонии, гемостатическую и антибиотикотерапию, что позволит улучшить исход лечения. В настоящее время летальность оперированных новорожденных с врожденными аномалиями достигает 46%.
ОТДАЛЕННЫЕ РЕЗУЛЬТАТЫ ХИРУРГИЧЕСКОГО ЛЕЧЕНИЯ ПОРОКОВ РАЗВИТИЯ ПЕРЕДНЕЙ БРЮШНОЙ СТЕНКИ И ЖЕЛУДОЧНО-КИШЕЧНОГО ТРАКТА

Овечкин В.С., Шевченко Ю. А., Дорошенко В. В., Гуменюк Л. В.

Сумская областная детская клиническая больница

Пороки развития, которые подлежат хирургической корреции, встречаются около 2% всех новорожденных, не имеют тенденции к снижению и занимают второе место в структуре детской смертности. Нами проведен анализ истории болезни 85 новорожденных, лечившихся по поводу пороков развития передней брюшной стенки (ПБС) и желудочно – кишечного тракта (ЖКТ) с 1995 по 2005 гг.. Группу детей с высокой кишечной непроходимостью (ВКН) составили 29 новорожденных, с атрезией прямой кишки и ануса (АПКА) – 7, с гастрошизисом, пуповинной грыжей – 15, с пилоростенозом – 34. Из них мальчиков было 52, девочек 33.

Анализ анамнестических данных показал, что хронические очаги инфекции были выявлены у 72% матерей, предшествующие аборты, гестозы второй половины беременности в - 51%. Все эти факторы также оказывали неблагоприятное влияние на адаптационные возможности плода и формирование последующих пороков ЖКТ.

Недоношенными были рождены 68% детей, внутриутробную гипотрофию имели 87% новорожденных. У 42,5% новорожденных были проявления перинатальной энцефалопатии, в 35% − пороки развития легочно – сердечной системы.

95% новорожденных с пороками развития ПБС и ЖКТ поступили в хирургическое отделение в первые сутки. Из 34 детей с пилоростенозом до месяца поступили 25 и 9 детей после 1 месяца жизни.

В предоперационной подготовке согревали ребенка, устраняли нарушения водно – электролитного обмена, проводили борьбу с инфекцией. Оперативное лечения проводилось по общепринятым методикам.

Самая высокая летальность (около 40%) наблюдалась в группе новорожденных с гастрошизисом и высокой кишечной непроходимостью. В группе с пилоростенозом умерло 5,8% детей. К факторам, отягощяющим прогноз, относится незрелость плода, пневмония , легочно – сердечная недостаточность, поражения ЦНС.

Отдаленные результаты лечения через 6 месяцев и 1,3 г изучены у 42 детей. Полностью здоровыми признаны 85,9% обследованных детей.

У 11,8% детей результаты признаны удовлетворительные, у них имеются либо небольшое снижение массы тела, либо периодически наблюдаются боли в животе, хронические запоры.

К неудовлетворительным исходам отнесены вентральные грыжи, спаячная кишечная непроходимость. Они составили 2,3%.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   25

Схожі:

Міністерство охорони здоров’я україни iconЗабезпечено зміну підходів до реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я
При цьому у відповідності до статті 49 Конституції України існуюча мережа державних та комунальних закладів охорони здоров’я не може...
Міністерство охорони здоров’я україни iconДержавна установа «центр громадського здоров’я міністерства охорони здоров’я україни»
«Про затвердження положень», наказу Генерального директора цгз моз україни від 02. 12. 2016 №74/1-дт «Про проведення конкурсу на...
Міністерство охорони здоров’я україни iconВ. Я. Бойко // Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України. 2013. N с. 36-43

Міністерство охорони здоров’я україни iconПоложення про Громадську Раду при Міністерстві охорони здоров'я України Розділ I. Загальні положення
України (далі моз україни) та інститутами громадянського суспільства (далі ігс) на засадах доброго партнерства, здійснення громадського...
Міністерство охорони здоров’я україни iconНаціональна Медична Премія
Переможці конкурсу обираються за результатами щорічного всеукраїнського дослідження “Реєстр топ100 в медицині”, яке здійснюється...
Міністерство охорони здоров’я україни iconНа шляху до
України в галузі економіки, освіти, охорони здоров’я, транспорту. Розглядаються передумови та наслідки європейської інтеграції, реалізація...
Міністерство охорони здоров’я україни iconДепартамент охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації
Бенюх Н. Історія фармації Галичини (ХІІІ-ХХ ст.). Львів, 1999. 216с. Шифр 61(09С2)/Б-46
Міністерство охорони здоров’я україни iconВажливим елементом продуктивних сил є люди з їхнім рівнем освіти, досвіду й мастерності
Розділ І. Теоретичні засади управління кадровою політикою закладів охорони здоров’Я 6
Міністерство охорони здоров’я україни iconМедична бібліотека інформаційно-бібліографічний відділ
Демченко З. 2011-й. Підсумок лікарських жнив: [підсумкова колегія управління охорони здоров’я ода] / Зоя Демченко // Наддніпрянська...
Міністерство охорони здоров’я україни iconТютюнокуріння, алкоголізм
Тютюнокуріння, алкоголізм – системні захворювання. Ще у 1975 році Всесвітня організація охорони здоров’я, спираючись на результати...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка