Міністерство охорони здоров’я україни



Сторінка13/25
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.37 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   25

ОПЫТ ЛЕЧЕНИЯ БОЛЬНЫХ ПОСЛЕОПЕРАЦИОННЫМИ

ВЕНТРАЛЬНЫМИ ГРЫЖАМИ

Николаенко Р.М., врач-хирург 5-й ГКБ

Научный руководитель – доц. Андрющенко В.В.

СумГУ, медицинский институт,

кафедра хирургии с детской хирургией и курсом онкологии

Послеоперационные вентральные грыжи (ПОВГ) осложняют 6 – 8% плановых и 10 – 12% ургентных лапаротомий. За период с 1999 г. по 2006 г. в хирургическом отделении № 2 5-й ГКБ г. Сумы было прооперировано 167 больных с ПОВГ. Из них -115 женщин (68,8%). У 56 больных (33,5%) имелись большие, огромные и гигантские ПОВГ. По классификации М. Н. Яцентюка (1978 г.) величина грыжевого выпячивания определяется его наибольшим диаметром у основания: 16 – 25 см. – большие, 26 – 40 см. – огромные, больше 40 см. – гигантские.

Шести пациентам (10,7%) с большими и гигантскими ПОВГ для пластики грыжевого дефекта установили тефлоновый протез. У семнадцати больных (30,5%) для закрытия дефекта брюшной стенки применялись сетчатые трансплантаты. До 1995 года для пластики больших ПОВГ использовали сетки кустарного производства из капрона №5 и №6. Формирование лигатурных свищей и рецидивирование ПОВГ заставило ограничить в использовании данный вид трансплантата. До 2005 года пластику капроновой сеткой кустарного производства выполнили двум пациентам, полипропиленовой сеткой промышленного производства ( марлекс) - одному. В качестве трансплантата также использовали трупную твердую мозговую оболочку (1 пациент). Наиболее широкое применение получила методика подготовки кожного лоскута по Янову(32 пациента – 57,1%). Учитывая развитие воспалительных явлений в ране у 4 из 8 прооперированных больных по методике Янова, мы в дальнейшем стали применять модифицированный способ подготовки трансплантата. Повторная термической обработки лоскута и экспозиции его не только в растворе антибиотиков, но и в холодном растворе (4–5оС) 5% аминокапроновой кислоты снижает аллергенность имплантируемых тканей и приводит к повышению их склеивающей способности. У 24 больных, оперированных модифицированным способом, послеоперационных осложнений не было. В 2006г. мы имплантировали 14 пациентам отечественные полипропиленовые сетки «Украинская кольчуга» без осложнений.

Таким образом, лечение больных с большими и гигантскими ПОВГ с использованием для пластики различных трансплантатов позволяет улучшить результаты лечения этой сложной категории больных и сократить сроки социальной и трудовой реабилитации. Перспективным является применение качественного и недорогого отечественного материала – полипропиленовых сеток.


СПОСОБЫ УСТРАНЕНИЯ ДЕФЕКТОВ НЕВРАЛЬНЫХ СТВОЛОВ

Андрющенко В.В., Кащенко Л.Г., Болотный А.Н.

СумГУ, медицинский институт,

кафедра хирургии с детской хирургией и курсом онкологии

Сумской областной клинический онкологический диспансер

В Сумском облонкодиспансере за период 2005-2006г.г. было произведено 2 пластические операции на периферических нервах по поводу злокачественной шванномы.

В первом случае показанием к оперативному лечению была опухоль мягких тканей правого плеча. После мобилизации опухоли было установлено, что поражает она локтевой нерв на уровне средней трети плеча длиной 3,0-4,0 см. После удаления опухоли в пределах здоровых тканей дефект нерва в результате эластического сокращения его концов увеличился. Известны несколько способов устранения дефекта между концами нерва. Мы применили следующие: а)пересекая сращения с окружающими тканями удалось выделить концы нерва до 10,0-15,0 см; б)сгибание в суставах конечности привело к сближению концов нерва. Затем приступили к микрохирургическому способу наложения эпиневрального шва. Для правильного сопоставления фасцикул на срезах нерва еще до его пересечения на 0 и 120 градусов были наложены атравматические швы держалки. Используя лупу-очки невральный микрохирургический анастомоз накладывали конец в конец полиамидной нитью с условным номером 5/0. Важным моментом в выполнении реиннервации является создание нового неврального канала из местно-перемещенных тканей.Это обеспечивает профилактику рубцов и улучшает микроциркуляцию в зоне шва. Вынужденное положение конечности сохраняли в течение 3 недель. К моменту выписки двигательная функция верхней конечности восстановилась в полном объеме.

При выделении опухоли мягких тканей правого бедра было установлено поражение седалищного нерва в средней трети бедра длиной 7,0 см. Выделение концов нерва и сгибание конечности не дали желаемого результата. Для устранения дефекта продольно рассекли седалищный нерв и заполнили дефект, наложив анастомоз конец в конец с дополнительным боковым швом полиамидной нитью (5/0). Анастомоз погрузили в мышечное ложе, и после ушивания раны конечность фиксировали шиной Крамера в согнутом положении на 3 недели. Рана зажила первичным натяжением. К моменту выписки двигательная функция не восстановлена, но частино появилась чувствительность в стопе.




ХИРУРГИЧЕСКОЕ ВМЕШАТЕЛЬСТВО НА ПЕРВИЧНОМ ОЧАГЕ

У БОЛЬНЫХ МЕЛАНОМОЙ КОЖИ

Бурковский А.Е., врач-интерн, магистрант

Научный руководитель – доц. Андрющенко В.В.

СумГУ, медицинский институт,

кафедра хирургии с детской хирургией и курсом онкологии

Меланома кожи относится к разряду высоко злокачественных опухолей, развивающихся из клеток, образующих пигмент меланин. Она составляет 1-4% онкологических заболеваний, но к началу специального лечения примерно 75% больных имеют распространенный процесс.

В хирургических отделениях Сумского облонкодиспансера за период 2005-2006г.г. находилось на лечении 59 больных с подозрением на меланому кожи в возрасте от 20 до 74 лет, из них 30 мужчин – 50,8%. Новообразования чаще локализовались в области туловища – 32 пациента(54,2%), реже – в области нижней(23,7%) и верхней (22,1%) конечностей. В подавляющем большинстве случаев меланома развивается на месте врожденного или приобретенного поражения кожи и только у трети больных – на неизмененной коже. Меланомоопасные поражения кожи иссекаются на туловище и конечностях, отступив от краев на 0,5-1,0 см. Если поражение не имеет эрозированной поверхности, и произвести верификацию диагноза путем забора мазков-отпечатков не представляется возможным, больного оперируют под общим обезболиванием и производят срочное гистологическое исследование удаленного препарата. У 19 больных(32,2%) диагноз меланомы не был подтвержден. Из них у 8 - установлен диагноз папилломы, у 2- ангиопапилломы, пигментный невус удалили 4-м больным, а у пяти пациентов выявили базалиому кожи.

По поводу меланомы кожи было произведено 40 операций. Как правило, электроножом производили широкое иссечение опухоли с кожей, клетчаткой, фасцией или апоневрозом. Разрез кожи проводили, отступя на 4-5 см от краев опухоли на конечностях и 5-7 см на туловище. Раневой дефект закрывали широко отсепарованными и перемещенными кожными лоскутами (пластика местными тканями). Двум пациентам потребовалась свободная пересадка кожи. Расщепленный дермоэпидермальный кожный трансплантат брали с наружной поверхности бедра дерматомом. При расположении первичного очага меланомы вблизи зоны регионарного лимфатического коллектора оба они иссекаются в едином блоке. У 11 больных были произведены подобные оперативные вмешательства. В разные сроки после операции на первичном очаге при появлении признаков поражения регионарных лимфоузлов также выполняется регинарная лимфаденэктомия. Лимфаденэктомии были произведены 9 больным. Следует отметить, что хирургический метод может использоваться самостоятельно, так и быть составной частью комбинированного или комплексного лечения.



ЗАГАЛЬНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ

ГЕМОДИНАМІЧНИХ РЕАКЦІЙ НА ЗМІНУ

ВНУТРІШНЬОЧЕРЕВНОГО ТИСКУ В ЕКСПЕРИМЕНТІ

Лукавенко І.М., магістрант, Коробова С.П., аспірант

Науковий керівник – д-р .мед.наук, професор Кононенко М.Г.

СумДУ, медичний інститут,

кафедра хірургіїз дитячою хірургією та курсом онкології

Підвищення внутрішньочеревного тиску (ВЧТ) супроводжує значну кількість захворювань: кишкова непрохідність, травма черевної порожнини та ін. При цьому внутрішньочеревна гіпертензія (ВЧГ) конкурує з ключовими патогенними факторами.

Метою було довести, що при коливаннях ВЧТ гемодинамічні зміни мають типовий характер і мало залежать від причин, що викликають ці коливання.

Експеримент на кролях виконано згідно вимог діючого законодавства. Показники до початку маніпуляцій визначалися як вихідні. Прямим методом вимірювали ВЧТ, тиск в інтрамуральних судинах кишки (ТІСК) та артеріальний тиск (АТ) визначали методом транслюмінаційної ангіотензометрії (за Н.І. Сігалом), а по відношенню середнього АТ до ВЧТ – тиск перфузії (ТП). В експерименті змодельовано травму кишки, розвиток кишкової непрохідності, заочеревинної гематоми.

В усіх випадках (22 спостереження) протягом 8-10 годин у відповідь на збільшення ВЧТ (до 24-30 см водн. ст.) фіксували односпрямовані зміни гемодинамічних параметрів при різних патологічних станах – зниження ТІСК (на 25-30 мм рт. ст), ТП (на 40-45 мм рт.ст.), та клінічними проявами поліорганної недостатності (ПОН).

Реакція гемодинаміки на декомпресію черевної порожнини в досліді також має односпрямований та аналогічний характер. Зміни протилежні тим, що мали місце при збільшенні ВЧТ, а саме: зростання ТІСК (на 25-30 мм рт. ст), ТП (до 45-50 мм рт.ст.), і компенсація проявів ПОН. Зміна АТ не мала чіткої залежності від коливань тиску в черевній порожнині.

Таким чином, при коливаннях ВЧТ гемодинамічні зміни мають типовий характер і мало залежать від причини, що викликає ці зміни.
ВОЗМОЖНОСТИ КОМПЬЮТЕРНОЙ ТОМОГРАФИИ

В КЛИНИЧЕСКОЙ ОНКОЛОГИИ

Терновенко А.А., Конаныхин В.И., Каневский А.А.

Научный руководитель – доц. Андрющенко В.В.

СумГУ, медицинский институт,

кафедра хирургии с детской хирургией и курсом онкологии

Произведен анализ результатов компьютерной томографии (КТ) 1918 больных, обследованных в Сумском облонкодиспансере за период 2005 - 2006 гг. Мужчин было 1018 (53,1%), женщин - 900 (46,9%) в возрасте от 4 до 101 г., средний возраст составил 59,3 года. Исследование выполняли на мультиспиральном компьютерном томографе HiSpeed CT/e Dual фирмы General Electric Medical Systems с использованием инъектора Vistron CT™.

За указанный период было произведено исследований области головы и шеи-573, органов грудной клетки -1527, органов брюшной полости-1484,конечностей-42,позвоночника-1153,прочих-418. Динамическое КТ-исследование мозга с использованием контрастного усиления изображения позволяет диагностировать инфаркты, кровоизлияния, отек мозга. Сравнение результатов КТ-исследований с данными УЗИ позволило установить высокую разрешающую способность КТ в диагностике причин гидронефрозов, камней мочеточников, мелких конкрементов почки (размерами 2-3 мм), аномалий развития почек, внутрилоханочных кист. Из 1484 исследований органов брюшной полости в 28 случаях были обнаружены бессимптомно протекавшие метастазы, опухоли надпочечников, аденомы, гиперплазия надпочечников. Одиночный безгазовый абсцесс печени и одиночный метастаз имеют неоднородное понижение плотности образования. Применение внутривенного контрастного усиления изображения позволяет четко дифференцировать контуры абсцесса и отсутствие контрастирования его полости. Особые трудности возникали при выявлении рецидивов опухолей, дифференцирование их от рубцовой ткани после лечения. Неоценима роль КТ в диагностике метастатического поражения различных отделов позвоночника, но следует подчеркнуть, что она не является информативной при установлении причины патологических переломов тел позвонков (метастатическое поражение, первичная опухоль, гемангиома, эозинофильная гранулема), так как нет специфических признаков того или иного поражения. Традиционные методы рентгенодиагностики (рентгенография и рентгенозонотомография) не уступают в данном случае КТ. Преимущество КТ - возможность установления перехода патологического процесса на соседние органы и ткани. Таким образом, КТ обладает высокой информативностью при выявлении мелких очаговых изменений и образований, детализации их структуры, контуров, что позволяет проводить дифференциальную диагностику различных патологических состояний.
ВЫБОР ХИРУРГИЧЕСКОГО ДОСТУПА В ПЛАНИРОВАНИИ ЛЕЧЕНИЯ ОПУХОЛЕЙ ЗАБРЮШИННОГО ПРОСТРАНСТВА

Андрющенко В.В., Кононенко Н.Г., Кащенко Л.Г.

Терновенко А.А., Каневский А.А., Язиков А.В.

СумГУ, медицинский институт,

кафедра хирургии с детской хирургией и курсом онкологии

Сумской областной клинический онкологический диспансер

В Сумском облонкодиспансере за период 2005-2006г.г. было обследовано 28 больных с подозрением на опухоль забрюшинного пространства в возрасте от 18 до 72 лет, из них 16 женщин – 57,1%.

Для хорошей визуализации желудочно-кишечного тракта больные дробно принимали 400,0 - 200,0 мл.4-5 % раствора триомбраста, за 12, 6 и 3 часа до исследования общим количеством 1,0 л. Затем проводили динамическое сканирование срезами толщиной 3-7 мм с болюсным введением 100- 150 мл неионного контрастного вещества (ультравист, омнипак, юнипак) с помощью автоматического инъектора. У 14 больных 50% установлены следующие диагнозы: аневризма брюшного отдела аорты - 2, гипернефрома почки - 6, фибромиома матки - 2, хондросаркома подвздошной кости - 1, фиброма -1, абсцедирующий псоит-1, осумкованный воспалительный инфильтрат брюшной полости-1.

У 14 больных был выставлен диагноз забрюшинного образования различной локализации. Тяжелое общее состояние не позволило провести специальное лечение 6 больным, трем - была выполнена лапаротомия с биопсией. Радикально удалось прооперировать 5 больных, из них двум больным проведены комбинированные операции с удалением правой и левой половины толстого кишечника. КТ исследование дает возможность оценить локализацию образования, соотношение с магистральными сосудами и другими анатомическими структурами. Среди 14 больных с забрюшинными опухолями применение нативного и болюсного КТ в 92,2 % случаев позволило уточнить диагноз, распространенность опухолевого процесса и выбрать адекватный доступ для радикального удаления новообразования. При низком расположении фибросаркомы в тазу применили парасакральный доступ без традиционной лапаротомии. При локализации липосаркомы каудальнее почки применили пояснично-подвздошный разрез по Моррису. Мобилизацию опухоли больших размеров, расположенную в боковых отделах брюшной полости, невозможно произвести без применения Т-образного разреза по Юингу (1 больной). В остальных случаях применяли срединную лапаротомию. Всего было удалено 2 фибросаркомы, цистаденокарцинома (1), липосаркома (1) и неходжкинская лимфома (1).

Таким образом, анализ результатов КТ исследования позволяет определить распространенность опухолевого процесса и выбрать адекватный доступ для радикального удаления новообразования.
ЛІКУВАННЯ УСКЛАДНЕНЬ ПІСЛЯ МАСТЕКТОМІЇ

У ХВОРИХ НА РАК МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ

Гребенюк А.І., студ. 6-го курсу

Науковий керівник – доц. Андрющенко В.В.

СумДУ, медичний інститут,

кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології

Проведено обстеження 50 хворих на рак молочної залози, які перебували на лікуванні в хірургічних відділеннях Сумського облонко диспансеру з 1996 по 2006 роки. Віком від 34 до 72 років, переважно 80% хворих були в віці 40 – 70 років. Радикальна мастектомія за Пейті була виконана 39 хворим (78%), радикальна мастектомія за Маденом -10 хворим ( 20%), мастектомія за Холстедом була виконана в одному випадку. Всім хворим проводили доопераційну телегаматерапію в дозі 20-25 Гр, 4-5 фракцій. При виявленні поширеного РМЗ T1-2N1M0 застосовували комбіноване і комплексне лікування.

Після операції опромінювали зону надключичної ямки і пригрудну зону переважно при центральній і медіальній локалізації пухлини. Хворим у періоді пременопаузи проводили ад’ювантну поліхіміотерапію, у періоді пост менопаузи - протягом тривалого часу призначали тамоксифен.

Інфікування операційної рани супроводжувалось набряком верхньої кінцівки у 3 хворих (6%). Після зникнення лімфореї та гострих запальних реакцій проводили масаж та лікувальну фізкультуру, яка тривала і в амбулаторних умовах.

У пізні строки лімфедема верхньої кінцівки виникла ще у 8 хворих (16%).У 5 хворих - після 6 місяців, у трьох – в різні терміни: після року спостерження, 18 місяців та 4 роки спостереження. В одному випадку через 10 місяців після проведення радикальної мастектомії за Холстедом була діагностована фібредема верхньої кінцівки з больовим синдромом. Радикальне лікування ускладнення виконали хірургічним методом – застосували часткову дермолипофасцєктомію з аутодермопластикою.

Таким чином, набряк верхньої кінцівки після виконання мастектомії виникає внаслідок застосування доопераційної променевої терапії та інфікування рани. Частота виникнення даного ускладнення також залежить від стадії захворювання та обсягу операції. Застосування вправ лікувальної фізкультури, масажу, медикаментозної терапії дозволили зменшити на 6% частоту виникнення пізніх післяопераційних ускладнень. При наявності фібредеми верхньої кінцівки радикальна операція передбачає видалення усіх змінених тканин кінцівки.


ДАЛАРГІН У КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ

СИНДРОМУ ДІАБЕТИЧНОЇ СТОПИ

Зайцев О.М., Столяренко В.С., магістранти

Кірсанов В.О., лікар-інтерн

Науковий керівник – доц. Бугайов В.І.

СумДУ, медичний інститут,

кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології

Актуальністю даного дослідження є те, що на сьогоднішній день синдром деабетичної стопи лідирує серед причин нетравматичних ампутацій нижніх кінцівок. Ведеться інтенсивний пошук шляхів оптимізації лікування, скорочення термінів перебування у стаціонарі та зниження матеріальних затрат.

На базі 3-го хірургічного відділення СМКЛ № 5 лікувалось 30 хворих з синдромом діабетичної стопи (СДС). Середній вік хворих становив 52 роки; тривалість цукрового діабету (ЦД) складала від 2 до 25 років. На момент обстеження у стадії суб- або декомпенсації. Жінок було – 17 (56,7%), чоловіків – 13 (33,3%). При обстеженні у 18 (60%) СДС протікав по нейроішемічному (НІ) типу, а у 12 (40%) по невропатичному (НП) типу. Хворі були розділені на 2-і групи спостереження рівнозначних за віком, типом СДС і тривалістю перебігу ЦД. Хворим першої групи – 20 (66,7%) проводили загальноприйняте лікування СДС, хворим другої групи 10 (33,3%) поряд з загальноприйнятим лікуванням призначали даларгін в дозі 4,0 мг на добу внутрішньовенно на 20 мл фізіологічного розчину.

Динаміка загоювання ран: у хворих 1-ї групи зникнення проявів запалення і поява в рані невеликих за розміром червоних грануляцій відмічено в середньому на 6-7 добу при СДС по НП типу і на 13 добу при СДС по НІ типу. У другій групі зменшення проявів запалення в рані відбувалось значно швидше – на 4-у і 10-у добу відповідно. Терміни появи рожевих грануляцій у хворих першої групи складали в середньому 15 діб при СДС по НП типу і 29 діб при СДС по НІ типу, в другій вони були значно коротше – 9-а і 21-а доба відповідно. У хворих першої групи закриття виразкового дефекту наступало, а у середньому на 35-й день при СДС по НП типу і на 48-й день при СДС по НІ типу, у другій групі вже на 29-й і 38-й день відповідно.

Таким чином, даларгін, завдяки посиленню репарації тканин суттєво скоротив терміни появи грануляцій, епітелізації та за живлення виразкових дефектів у хворих з СДС.
КЛІНІКО-МОРФОЛОГІЧНІ ПАРАЛЕЛІ ПРИ ГОСТРОМУ ПОРУШЕННІ МЕЗЕНТЕРІАЛЬНОГО КРОВООБІГУ

Даниленко М. В., студ. 6-го курсу;

Даниленко І.А., лікар - хірург КЗ 3 поліклініка

Науковий керівник – професор Кононенко М.Г.

СумДУ, медичний інститут,

кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології

З метою виявлення залежності між обсягом ураження кишечнику та клінічними сигнальними ознаками гострого порушення мезентеріального кровообігу (ГПМК) проведено ретроспективний аналіз історій хвороб 230 пацієнтів з ГПМК, які лікувалися в хірургічних відділеннях Сумської міської клінічної лікарні №5 з 1993 по 2006 роки.

Виявлені наступні закономірності:

- ішемічне випорожнення виникає переважно (73%) при тотальному артеріальному ураженні тонкої кишки;

- симптом „малинового желе” частіше (56%) спостерігається при артеріальній тромбоемболії з ураженням всієї тонкої та правої половини товстої кишок;

- у 83% хворих підвищення систолічного артеріального тиску в стадії ішемії спостерігалося при тотальному артеріальному ураженні тонкої кишки, при венозному тромбозі цей симптом був відсутній;

- порушення серцевого ритму виявили у 52% хворих, що переважно призводило до емболічних уражень;

- блискавичний перебіг розвивався виключно при високих артеріальних тромбоемболіях;

- симптом Кід’яна - Мондора не спостерігали у жодного пацієнта;

- у 24% хворих в анамнезі виявлені факти тромбоемболій інших локалізацій.


ЛІКУВАННЯ ГОСТРОГО ПОРУШЕННЯ

МЕЗЕНТЕРІАЛЬНОГО КРОВООБІГУ

Даниленко М. В., студ. 6-го курсу;

Даниленко І.А., лікар - хірург КЗ 3 поліклініка

Науковий керівник – професор Кононенко М.Г.

СумДУ, медичний інститут,

кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології

З метою порівняня ефективності різних методів оперативних втручань при гострому порушенні мезентеріального кровообігу (ГПМК) проведено ретроспективний аналіз історій хвороб 230 пацієнтів з ГПМК, які лікувалися в хірургічних відділеннях Сумської міської клінічної лікарні №5 з 1993 по 2006 роки.

Прооперовано 191 (81%) хворих. Діагностично - симптоматичних втручань 103 (54%) з летальністю 77%, з них лапароцентез як єдине втручання – у 9, діагностична лапаротомія – у 43, введення в брижу тонкої кишки новокаїн гепарин - гідрокортизонової суміші – у 51. Після цих операцій вижили 24 хворих з венозним тромбозом.

Радикальні втручання виконано у 88 (46%) хворих з летальністю 44%. Серед радикальних втручань окремо стоять найсучасніші - емболектомії з резекціями тонкої та товстої кишки різного обсягу і накладанням первинного міжкишкового анастомозу (7 хворих, померло 3) та резекція нежиттєздатної ділянки без накладання анастомозу з подальшою програмованою релапаротомією (4 пацієнта, померло 2).

Таким чином, висока загальна летальність (68%) при ГПМК вимагає активної хірургічної тактики, незважаючи на стан пацієнта та стадію хвороби.
ДІАГНОСТИКА ГОСТРИХ ПОРУШЕНЬ

МЕЗЕНТЕРІАЛЬНОГО КРОВООБІГУ

Даниленко М. В., студ. 6-го курсу;

Даниленко І.А., лікар - хірург КЗ 3 поліклініка

Науковий керівник – професор Кононенко М.Г.

СумДУ, медичний інститут,

кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології

Проведено ретроспективний аналіз історій хвороб 230 пацієнтів з гострим порушенням мезентеріального кровообігу, які лікувалися в хірургічних відділеннях Сумської міської клінічної лікарні №5 з 1993 по 2006 роки. 223 хворих направлені з амбулаторно - поліклінічних закладів лікарями різного фаху, доставлені бригадою швидкої допомоги або направлені в хірургічне відділення із соматичних відділень інших стаціонарів міста, 7- звернулися в Сумську міську клінічну лікарню №5 самостійно.

Вірний діагноз до госпіталізації в хірургічне відділення встановлений із 223 хворих у 23 (10%): при артеріальному ураженні в стадії ішемії - у 3, в стадії інфаркту - у 5, стадії перитоніту - у 12, при венозному тромбозі - у 3.

При госпіталізації в хірургічне відділення діагноз гострого порушення мезентеріального кровообігу встановлено із 230 хворих у 78 (33,9%): при артеріальному ураженні в стадії ішемії - у 7, в стадії інфаркту - у 12, в стадії перитоніту - у 48, при венозному тромбозі - у 11.

Серед 152 пацієнтів з недіагностованим під час госпіталізації гострим порушенням мезентеріального кровообігу вірний діагноз встановлено під час перебування в хірургічному відділенні через 2 години - у 3, через 6 годин - у 8, через 12 годин - у 23, через добу - у 34, через 2 доби - у 40, більше 2 діб - у 48.

Наявні лабораторні та рентгенологічні методики виявились недостатньо чутливими та специфічними. Лапароцентез проведений у 14 хворих, чутливість 85%. У 94 (62%) пацієнтів діагноз гострого порушення мезентеріального кровообігу встановили тільки під час лапаротомії.

Таким чином, важкий та швидкий незворотній перебіг захворювання потребує ранньої цільової госпіталізації в хірургічне відділення та активного оперативного діагностичного процесу при підозрі на гостре порушення мезентеріального кровообігу.
ЖЕЛЧЕКАМЕННАЯ БОЛЕЗНЬ КАК ПРИЧИНА ОБТУРАЦИОННОЙ ТОНКОКИШЕЧНОЙ НЕПРОХОДИМОСТИ

Коренев А.И., Чоповский В.М., студ. 4-го курса,

Русанов А.М., врач- хирург

Научный руководитель – доц. Бугаев В.И.

СумГУ, медицинский институт

кафедра хирургии с детской хирургией и курсом онкологии

Проведен ретроспективный анализ результатов хирургического лечения 7 больных с обтурационной тонкокишечной непроходимостью, вызванной желчными камнями, которые находились на лечении в клинике 5 ГКБ г. Сумы за период 2000-2006 гг. Все больные были женского пола в возрасте от 63 до 85 лет. В сроки позже 24 часов от начала заболевания госпитализировано 5 (71%).

Больные госпитализированы со следующими диагнозами: острая кишечная непроходимость – 3, острый аппендицит – 1, перитонит – 2, инфаркт кишечника – 1. Только у 1 пациентки с диагнозом кишечная непроходимость при рентгенологическом и УЗ исследовании выявлен желчно-тонкокишечный свищ, что позволило заподозрить билиарный илеус (БИ) до оперативного лечения.

В диагностике БИ важную роль отдавали клиническим, общим рентгенологическим признакам илеуса, наличию тени крупного желчного камня вне проекции желчного пузыря, а также данным сонографии: увеличение в диаметре тонкой кишки, маятникообразная перистальтика, синдром «рыбьего скелета», наличие тени желчного камня в просвете кишки.

Все больные были оперированы в ургентном порядке в среднем через 8-14 часов с момента госпитализации. Предоперационная подготовка индивидуализировалась в зависимости от сопутствующей патологии и выраженности явлений ОКН.

В 6 наблюдениях диагноз обтурации тонкой кишки желчным камнем был установлен интраоперационно. Диаметр холецисто-дуоденального соустья составлял в среднем от 3,0 до 4,5 см. Обструкция тонкой кишки произошла в пределах от 40 до 150 см от fl. duodenojejunalis. После перемещения желчного камня проксимальнее места обтурации в 6 случаях выполнена энтеротомия и удаление камня. В одном наблюдении камень перемещен в ободочную кишку.

Принципиальным считаем завершение операции интубации тонкой кишки, которая выполнялась трансназально. В 2 случаях выраженный рубцово-спаечный процесс в области duodenum потребовал осуществить интубацию через цекостому.

Осложнения в послеоперационном периоде возникли у 3 пациентов: нагноение послеоперационной раны – 2, эвентрация – 1.

Умерших в этой группе больных не было.
ОПТИМІЗАЦІЯ ОРГАНОЗБЕРІГАЮЧИХ ОПЕРАЦІЙ НА СЕЛЕЗІНЦІ З УРАХУВАННЯМ ЇЇ МОРФОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ

Попадинець В.М., студ. 5-го курсу, Чоповський В.М., студ. 4-го курсу

Науковий керівник – асист. Пак В.Я.

СумДУ, медичний інститут,

кафедра хірургії з дитячою хірургією і курсом онкології

Об’єктом нашого дослідження слугувала селезінка (14) людей різного віку, від 15 до 67 років, померлих від захворювань не пов’язаних з органами черевної порожнини. Використовували методики: світлова мікроскопія і морфометрія–3, препарування–4, корозійний метод–4, анатомічний експеримент–3. Вивчили гістоструктуру селезінки стосовно хірургічних маніпуляцій: товщину капсули і трабекул, та судини: підкапсульні у вигляді сплетень та інтраорганні на рівні сегментів і часток. Значна частина інтраорганних судин розміщені у товщі трабекул і мають паравазальні сполучнотканинні піхви. Ці результати свідчать, що з точки зору хірургії селезінки, судини підкріплюють сполучнотканинний апарат, але внаслідок травматичного пошкодження органа і розриву структур паренхіми хірургічними швами виникає і посилюється кровотеча, що спричинюється зіянням судин. Сполучнотканинні утворення селезінки самостійно не можуть бути основою для тривкості шва.

Внаслідок препарування і корозії встановлено переважно магістральний тип ділення стовбура a. lienalis, хірургічне значення артерій 1-го порядку і їхніх відгалужень (aa. gastricаe breves, a. gastro-epiploica sinistra).

Судини у селезінці галузяться радіально і разом зі сполучнотканинними утвореннями можуть забезпечувати спроможність швів до гемостазу і зближення країв рани. Умовою для цього є перпендикулярне положення шва по відношенню до судин.

Проведено по 10 анатомічних експериментів накладання швів на селезінку: 1) традиційні шви: окремий вузловий (ОВ), 8–подібний (8–п), П–подібний зігнутою голкою (ПпЗГ); 2) розроблені і модифіковані нами шви: прямий транспаренхіматозний П–подібний (ТППп), П-подібний шов власної конструкції, модифікований шов Петрова зігнутою атравматичною голкою на діафрагмальній поверхні та біля воріт (МШПЗГ).

Отримані результати в першій групі засвідчили, що традиційні шви не є ефективними при зашиванні селезінки. Дугоподібне положення нитки у паренхімі, при затягуванні спричиняє прорізання останньої і розрив трабекул та інтраорганних судин. На основі цього нами запропонована класифікація ступенів механічного руйнування селезінки під традиційними швами після їх затягування і зав’язування до повного зближення стінок рани.

Запропоновані шви на паренхіму селезінки дають можливість щільно зблизити стінки рани, не призводять до значного руйнування паренхіми органа і забезпечують надійний гемостаз.
ОСОБЛИВОСТІ ОПЕРАТИВНОГО ЛІКУВАННЯ

ТРАВМАТИЧНОГО ПОШКОДЖЕННЯ СЕЛЕЗІНКИ

Чоповський В.М., студ. 4-го курсу, Попадинець В.М., студ. 5-го курсу

Науковий керівник – асист. Пак В.Я.

СумДУ, медичний інститут,

кафедра хірургії з дитячою хірургією і курсом онкології

Наші дослідження базувалися на аналізі лікування 82 хворих з пошкодженням селезінки.

Всі пацієнти були розподілені на 2 групи:

1. контрольна – 57 чол., яка формувалася завдяки аналізу архівного матеріалу хірургічних відділень. У цій групі виконана 51 (89,5%) спленектомія і 6 (10,5%) органозберігаючих операцій.

2. основна – 25чол.: із них у 10 (40,0%) спленектомія, а у 15 (60,0%) – органозберігаючі операції. Наші дослідження базувались лише на деяких сторонах вивчення проблеми, а саме на виборі виду хірургічного шва, варіантах його укріплення.

У 35 із 51 спленектомованого хворого (68,6%) контрольної групи, судячи із протоколів оперативних втручань, хірургами і не ставилось іншого завдання, як виконання спленектомії. Хоча, як свідчить описання макропрепаратів, тільки у 9 (25,7%) було ушкодження судинної ніжки і воріт, у 10 (28,6%) – одиничні лінійні розриви на діафрагмальній поверхні, 2 (5,7%) – гематома під капсулою і її відшарування, а у 14 (40,0%) були лінійні розриви країв і полюсів селезінки.

У 16 (31,4%) пацієнтів все таки були спроби виконати органозберігаючу операцію, але всі вони були невдалими з причини продовження кровотечі. Спробу зашивання органа здійснювали зігнутою хірургічною атравматичною голкою з кетгутом.

Причиною 10 спленектомій в основній групі були: розрив паренхіми у воротах з II-III ступенем крововтрати у 5 пацієнтів, двомоментний розрив селезінки з відшаруванням капсули – у 2, розтрощення органа – у 1, спленомегалія нез’ясованого ґенезу – 1, невдала спроба резекції нижнього полюсу у 1 пацієнта. У всіх 10 випадках спленектомія доповнена гетеро- топічною аутотрансплантацією тканини селезінки.

У всіх випадках органозберігаючих операцій застосовані розроблений і модидифіковані нами шви: прямий транспаренхіматозний П-подібний, П-подібний шов власної конструкції, модифікований шов Петрова зігнутою атравматичною голкою. Це дозволило нам досягнути 60 % успішних операцій зі збереженням селезінки.

Таким чином, оцінюючи результати дослідження, підтвердили, що основною проблемою у вирішенні оперативного лікування травматичних ушкоджень селезінки залишається надійний гемостаз.

Застосування розроблених нами швів для зашивання паренхіми селезінки є запорукою успішного виконання органозберігаючих операцій.
ПРО МОЖЛИВОСТІ РАННЬОЇ ДІАГНОСТИКИ СПАЙКОВОЇ КИШКОВОЇ НЕПРОХІДНОСТІ НА ОСНОВІ ОБ’ЄКТИВНОЇ ОЦІНКИ СИМПТОМІВ СПАЙКОВОГО СИНДРОМУ

Пак В.Я., асистент

СумДУ, медичний інститут,

кафедра хірургії з дитячою хірургією і курсом онкології

Загальний прогрес у хірургії, особливо у розділах діагностики і сучасних медичних технологій, у меншій мірі торкнувся невідкладної абдомінальної патології. Як і раніше основними залишаються клінічні методи розпізнавання захворювань. У проблемі своєчасної діагностики гострих хірургічних захворювань присутній важливий фактор – ліміт часу тобто лише декілька годин для встановлення клінічного діагнозу і прийняття рішення про вибір лікувальної тактики.

Аналізу піддані симптоми спайкового синдрому у 125 хворих, які безпосередньо характеризують захворювання. Застосована методика когортного дослідження, процентний вираз ознаки, оцінка достовірності за «t» Стьюдента, метод максимуму правдоподібності Неймана-Пірсона (J).

Для вироблення клінічної тактики симптоми оцінювали в динаміці внаслідок чого хворих розподілено на 2 групи: 1. зі спайковою хворобою черевної порожнини (СХ) – 56 чол., 2. з гострою спайковою кишковою непрохідністю (ГСКН) – 69 чол.

Раціональним є вивчити динаміку лише тих симптомів, що змінюються, а такі фактори як стать, характер операції в анамнезі, вік сприймати як додаткову «корисну інформацію. Зокрема, ми не проводили аналізу больового симптому, оскільки не можливо оцінити його інтенсивність кількісно.

Симптомокомплекс СХ характеризувався кількісним зменшенням факторів і ростом позитивного індексу (J).

Дані динамічного спостереження свідчать, що через 6 – 12 год. з часу поступлення хворих з ГСКН прояв нудоти зріс на 17,4% (t = 2,225, p < 0,02) і питома вага ознаки збільшилася до J = - 0,602. Наростає блювання (J = - 0,756), метеоризм (J = - 0,889), посилюється перистальтика (J = - 1,089), симптом Солярова зріс на 36,04% (t = 4,312, J = - 1,367), симптом Боткіна – на 26,3% (t = 5,692, J = - 1,953), чаш Клойбера – на 42,9% (J = - 0,837), ЧСС – на 16,64% (t =2,223, J = - 0,474). На третину зменшується кількість випадків наявності газу у товстій кишці (t = 3,095), прогностичний індекс набуває позитивного значення (J = + 0,424).

Результати свідчать, що при динамічному спостереженні хворих зі СХ протягом 6 – 12 год. прослідковується достовірне зниження їх проявів. В той же час у хворих ГСКН ознаки кишкового стазу різко прогресують. У діагностичному алгоритмі потрібно вчасно виявляти наростаючий ентеростаз, а при приєднанні симптомів перитоніту показана екстрена операція.


РЕЗУЛЬТАТИ ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ

НА ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНІ ВЕНТРАЛЬНІ ГРИЖІ

Столяренко В.С., Зайцев О.М., магістранти; Крісанов В.О., інтерн;

Цилюрик В.В., студ. 5-го курсу

Науковий керівник – доц. Кащенко Л.Г.

СумДУ, медичний інститут,

кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології

Актуальність проблеми хірургічного лікування хворих на післяопераційні вентральні грижі (ПВГ) зумовлена досить великим розповсюдженням захворювання і частим виникненням рецидивів. Особливі труднощі виникають при гігантських і рецидивних ПВГ. Важливим, і, на наш погляд, головним є вибір оптимального пластичного матеріалу для закриття грижового дефекту.

Проведено ретроспективний аналіз лікування 189 пацієнтів з ПВГ, які лікувались у 2 хірургічних відділеннях МКЛ №5 за період 2001-2006 роки. Вік хворих був від18 до 89 років. Жінок було 158(83,6%), чоловіків – 31(16,4%). У 61(32,3%) хворого ПВГ ускладнилась защемленням.

У термін до 3 місяців після перенесеної операції на органах черевної порожнини ПВГ виникла у 44(23,4%) пацієнтів, до 6 місяців – у 28(14,8%), до 1року – у 36(18,8%), від 1до 5 років – у 60(31,6%), від 5 і більше років – у 21(11,4%). У 95 (50,3%) була виявлена супутня патологія (в основному захворювання серцево-судинної і дихальної системи.

Найбільш частими попередніми оперативними втручаннями, що призвели до виникнення ПВГ були холецистектомія (48,7%) та гінекологічні операції (21,8%). Розміри грижових воріт: до 5см у діаметрі відмічені у 57(30,1%) пацієнтів, до 10см – у 80(42,5%), до15 см – у 27(14,2%), до 20 см – у 22(11,5%), 20см і більше - у 3 хворих. У 122 (65.7%) пацієнтів з невеликими грижовими дефектами виконані рутинні оперативні втручання за Сапежко, Мейо, Напалковим. 67 хворим з великими і гігантськими ПВГ виконали герніотомію з ауто- і алотрансплантацією. У 35(18,5%) хворих виконана пластика грижових воріт деепітелізованим за Яновим шкірним аутотрансплантатом за методикою Мєшалкіна-Цитовського, у 32(16,9%) - з використанням поліпропіленової сітки.

Рецидивів не спостерігали.

Середній термін перебування у стаціонарі склав 10 ± 0,7 для.

Післяопераційної летальності не було.

Таким чином, невеликі грижові дефекти передньої черевної стінки можна ліквідувати за допомогою пластики місцевими тканинами за рутинними методиками, середні, великі і гігантські – аутодермальним клаптем чи поліпропіленовим алотрансплантатом.
ПРОЯВИ ЛІГАТУРНОЇ ХУВОРОБИ ТА СТАН СЕКРЕТОРНОЇ ФУНКЦІЇ ШЛУНКА ПІСЛЯ ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ПЕРФОРАТИВНУ ВИРАЗКУ ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ

Гребенюк А.І., студ. 6-го курсу

Науковий керівник – асистент Ситнік О.Л.

СумДУ, медичний інститут,

кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології

Обстежені ендоскопічно 145 хворих в термін від 6 місяців до 5 років після висічення перфоративної виразки з ваготомією або без неї. Шовним матеріалом при виконанні пілородуоденопластики в нашому дослідженні був капрон. Як встановлено, лігатури, що вільно виступали у просвіт органу в зоні пілородуоденопластики, в деяких випадках супроводжувались локальними запальними змінами: набряком, гіперемією слизової оболонки, наявністю ерозії, виразки. Таку картину ми спостерігали у 48 (33,1%) пацієнтів.

Частота лігатурних змін зони пілородуоденопластики у віддалені строки після висічення виразки без ваготомії - у 3 (4,5%) із 67 хворих - була нижче, ніж після висічення виразки з стовбуровою або селективною ваготомією - у 17 (65,4 %) із 26 чоловік, та висічення виразкового субстрату з селективною проксимальною ваготомією - у 28 (53,8%) із 52 пацієнтів. Крім того, після висічення виразки в поєднанні з ваготомією ми спостерігали різноманітні локальні запальні зміни біля лігатур (гіперемія, набряк слизової оболонки, утворення виразки), чого не було після висічення виразки без ваготомії.

Для вияснення причини таких явищ ми вивчили залежність проявів біля лігатурних змін від кислотоутворюючої функції шлунка. Ураження зони пілородуоденопластики при гіперсекреції - у 11 (18,3%) хворих із 60, спостерігались рідше, ніж при нормальній секреції - у 24 (63,1%) із 38 чоловік, або гіпоацидності - у 12 (52,2%) пацієнтів із 23.

Крім того, швидкість відторгнення лігатур при нормальній або зниженій кислотності шлунка уповільнювалась. Так, якщо при підвищеній кислотності у більшості хворих лігатури відходили на протязі першого року після операції, то в разі нормальної або зниженої секреції шлунка у багатьох пацієнтів вони спостерігались і через 3 роки після втручання.

Таким чином, після органозберігаючих операцій з висіченням виразки та ваготомією, коли секреторний стан характеризувався переважно нормальною або зниженою кислотністю, швидкість відторгнення лігатур зони пілородуоденопластики уповільнювалась і супроводжувалась більш вираженими локальними змінами, навіть утворенням рецидивної виразки.


ПОРУШЕННЯ МОТОРНО – ЕВАКУАТОРНОЇ ФУНКЦІЇ ШЛУНКА

У ВІДДАЛЕНІ СТРОКИ ПІСЛЯ ОПЕРАТИВНОГО ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ПЕРФОРАТИВНУ ГАСТРОДУОДЕНАЛЬНУ ВИРАЗКУ

Цилюрик В.В., студ. 5-го курсу

Науковий керівник – асистент Ситнік О.Л.

СумДУ, медичний інститут,

кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології

В строки від 1 до 8 років після оперативного лікування з приводу перфоративної гастродуоденальної виразки обстежені 173 пацієнта (після зашивання проривного отвору - 25, висічення виразки - 67, висічення виразки з стовбуровою або селективною ваготомією - 26, висічення виразки з селективною проксимальною ваготомією - 52, резекції 2/3 шлунка - 3).

Після резекції 2/3 шлунка за Гофмейстером - Фінстерером у 2 пацієнтів спостерігали клінічні прояви демпінг-синдрому легкого ступеню.

Після органозберігаючих втручань (зашивання перфоративного отвору, висічення виразки з ваготомією або без ваготомії) порушення замикальної функції пілоричного сфінктеру нами виявлені із 170 обстежених у 36 (21,2%): дуоденогастральний рефлюкс - у 35, демпінг-синдром - у 1. Клінічна симптоматика та ендоскопічна картина змін в шлунку у пацієнтів з порушеннями замикальної функції воротаря були різні. Але їх співставлення надало можливість запропонувати і впровадити таку класифікацію.

1. Легкий ступінь. Пацієнти скарг не мали. При ендоскопічному обстеженні спостерігали домішок жовчі до вмісту шлунку без запальних змін з боку слизової оболонки органу.

2. Середній ступінь. Пацієнти періодично відмічали біль в правій підреберній або епігастральній ділянках; відчуття важкості в шлунку; відрижку; гіркоту в ротовій порожнині, особливо вранці. Під час ендоскопії спостерігали наявність жовчі в шлунку, її закидання в шлунок із дванадцятипалої кишки, виражені прояви антрального гастриту (гіперемія слизової оболонки, ерозії в антральному відділі).

3. Важкий ступінь. Клінічна симптоматика рефлекс - гастриту поєднувалася з проявами демпінг-синдрому. При ендоскопії виявлялася жовч та запальне ураження слизової оболонки у всіх відділах шлунка.

Стеноз вихідного відділу шлунка сформувався у 10 пацієнтів (у 6 - після зашивання проривного отвору, у 4 - після висічення виразки без ваготомії).

Післяваготомна діарея легкого ступеню клінічно проявилася та періодично загострювалася у 8 хворих, які перенесли висічення виразки з пілородуоденопластикою та стовбуровою або селективною ваготомією, спеціального лікування не потребувала і самостійно зникла на протязі першого року після операції.
ЛІКУВАННЯ МНОЖИННИХ ПОШКОДЖЕНЬ ЖИВОТА

Коробова С.П., аспірант; Лукавенко І.М., інтерн-магістрант

Науковий керівник – проф. Кононенко М.Г.

СумДУ, медичний інститут,

кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології

За останні десятиріччя невпинно зростає кількість травм мирного часу. Частота пошкоджень органів черевної порожнини складає 2-5%, а летальність при множинних травмах живота – більше 60%.

Проаналізовані результати хірургічного лікування 32 пацієнтів з закритими множинними пошкодженнями живота, які знаходились на стаціонарному лікуванні в СМКЛ №5 з 1995 по 2005 рр.

Традиційно травми зустрічаються частіше у чоловіків працездатного віку та отримуються внаслідок побутових сварок та дорожньо-транспортних пригод.

Пошкодження двох органів черевної порожнини зустрічалось у 21 травмованого, трьох – у 7, чотирьох – у 4. Травму паренхіматозних органів діагностували 34 рази у 23 пацієнтів, порожнистих – 26 разів у 20 пацієнтів.

Вибір методу оперативного лікування залежав від виду, комбінації пошкоджень та ступеня крововтрати.

Пошкоджена селезінка здебільшого видалялась – у 9 травмованих, була зашита лише в одного.

Рани печінки були закривали кетгутовими швами у 7, тампонували сальником у 2, консервативно вели гематоми у 3.

При травмі підшлункової залози дренували сальникову сумку у 10 травмованих, зашили розрив хвоста підшлункової залози та виконали його резекцію по одному пацієнту.

Рани кишок, в основному, зашивали з висіченням країв: дванадцятипалої кишки – у 2, тонкої кишки – 11, товстої кишки – у 1. Резекцію тонкої кишки з анастомозуванням виконали двом пацієнтам, зашивання рани товстої кишки з виведенням стоми – також двом травмованим. Пошкоджену брижу кишок зашили 5 постраждалим. Гематоми стінки кишечнику без порушення цілісності органу велись консервативно.

Реінфузію крові провели двом травмованим при відсутності пошкоджень порожнистих органів та значною крововтратою.

В післяопераційному періоді померло 6 пацієнтів: від тромбоемболії легеневої артерії 3 пацієнта, прогресування перитоніту, непрохідності та пост травматичного панкреатиту по одному травмованому.


ОСОБЛИВОСТІ ЛІКУВАННЯ ПОШКОДЖЕНЬ ПАРЕНХІМАТОЗНИХ ОРГАНІВ ПРИ ЗАКРИТІЙ ТРАВМІ ЖИВОТА

Коробова С.П., аспірант; Лукавенко І.М., інтерн-магістрант

Науковий керівник – проф. Кононенко М.Г.

СумДУ, медичний інститут,

кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології

Пошкодження паренхіматозних органів живота при тупій травмі зустрічаються найчастіше. Ознаки прогресуючої кровотечі вимагають застосування найбільш швидкий і простих оперативних технік.

Проведений ретроспективний аналіз 80 історій хвороб пацієнтів з ізольованими та множинними пошкодженнями паренхіматозних органів за період 1995-2005 рр. , що знаходились на стаціонарному лікуванні в СМКЛ №5

При ізольованому пошкодженні селезінки І–ІІ ступенів за AIS в останні роки впроваджуємо органозберігаючі втручання (зашивання рани селезінки – у 3, субтотальна резекція – у 7) та консервативне ведення хворого (2). При пошкодженні ІІІ–IV ступеня за AIS виконували спленектомію (36 пацієнтів). При множинній травмі пошкоджена селезінка здебільшого видалялась (9 постраждалих), була зашита – у 1. Аутотрансплантація тканини селезінки виконана лише при ізольованому її пошкодженні 15 оперованим.

При ізольованих (1 хворий) і множинних (3 пацієнта) травмах печінки І ступеня проводилось консервативне лікування, при пошкодженні ІІ–ІІІ ступеня – розриви зашивали кетгутом (10 пацієнтів) або тампонували сальником (8 пацієнтів). При пошкодженні IV ступеня у 2 травмованих рани печінки тампонували марлевими серветками (методика «damage control») з подальшим повторним оперативним втручанням після компенсації шоку і стабілізації гемодинаміки.

При травмі підшлункової залози І–ІІ ступеня у 10 пацієнтів дренували сальникову сумку, при розриві ІІІ ступеня дистального відділу підшлункової залози рану зашили у 1, резекція хвоста підшлункової залози проведена у 1. Подальше лікування цих пацієнтів проводилось як при гострому панкреатиті.

Реінфузія крові проведена 14 травмованим з ІІІ-IV ступенем крововтрати в об’ємі від 500 до 1500мл.: 12 з ізольованою травмою селезінки, печінки, 2 при множинних пошкодженнях без порушення цілісності порожнистих органів.
ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭЛЕКТРОБИОЛОГИЧЕСКОЙ СВАРКИ

МЯГКИХ ТКАНЕЙ В ХИРУРГИИ

Гринцов А.Г., Христуленко А.А., Касаев С.В., Совпель И.В.

Донецкий государственный медицинский университет им. М. Горького,

кафедра хирургических болезней стоматологического факультета

(зав. кафедрой – А.Г. Гринцов, З.Д.Н.Т. Украины, д.мед.наук, профессор)

Общей задачей исследования является широкое клиническое применение генератора автоматической сварки мягких тканей при выполнении операций в хирургиии, изучение морфологической структуры тканей в зоне сварки.

С 2005 года на базе хирургического отделения ЦГКБ №1 г.Донецка выполнено 251 оперативное вмешательство в разных областях общей хирургии. Благодаря электротермическому воздействию на ткани посредством специального электрохирургического инструментария коренным образом изменилась и хирургическая доктрина. В отличие от традиционной, когда всегда за рассечением тканей следовал этап временной и окончательной остановки кровотечения, с помощью автоматизированного сварочного комплекса производится электротермическая сварка тканевой зоны, подлежащей рассечению, что коренным образом меняет необходимость остановки кровотечения на его профилактику до рассечения. Учитывая биофизическую концепцию формирования «тканевой пломбы» генератор при наличии специального инструментария позволяет осуществлять лигирование сосудов крупного калибра. Общими чертами проведения всех оперативных вмешательств с применением электрической сварки мягких тканей (ЭСМТ) являются: мобилизация органов и тканей в пределах здоровых тканей, используя принцип профилактики кровотечения; сокращение интраоперационной кровопотери; значительное сокращение шовного и перевязочного материала. Применение ЭСМТ в некоторых случаях, как на примере тубоовариоэктомии и резекции печени позволяет совершенно отказаться от применения шовного материала. Следует отметить также оригинальность дубликатурного толстокишечного анастомоза в хирургии колоректального рака с применением ЭСМТ: формирование «задней губы» инвагината производится путем наложения двух сварочных швов – поперек для соединения анастомозируемых концов и вдоль для профилактики рубцовых стриктур. При этом уменьшается продолжительность формирования анастомоза, а количество лигатур сокращается вдвое. Значительно упростилась техника аппендектомии и холецистэктомии благодаря надежному гемостазу сосудов кровоснабжающих орган. В послеоперационном периоде никаких осложнений, непосредственно связанных с применением ЭСМТ не отмечено.
Органосохраняющие операции при травматическом повреждении селезенки с использованием
биологической сварки


Совпель О.В., Литвинов А.А., Гринцов Г.А., Шаповалова Ю.А.

Донецкий государственный медицинский университет им. М. Горького

Кафедра хирургических болезней стоматологического факультета

(зав. кафедрой – А.Г. Гринцов, З.Д.Н.Т. Украины, д.мед.наук, профессор)

Оперативное лечение разрыва селезенки в 99% случаев сводится к спленэктомии. Поэтому проблема операционного сохранения иммунокомпетентного органа, сдерживающего развитие гнойно-септических осложнений в послеоперационном периоде и улучшающего качество жизни в отдаленные сроки, остается крайне актуальной. Клинический материал основан на изучении 14 историй болезни пациентов, находившихся на лечении в хирургическом отделение ЦГКБ № 1 в 2005-2006гг. с диагнозом «повреждение селезенки, осложненное внутрибрюшным кровотечением». Женщин в исследуемой группе было – 3, мужчин – 11. Всем больным выполнены органосохраняющие операции с использованием генератора автоматической сварки мягких тканей ЭК-300М1. В 4 случаях при поверхностном дефекте капсулы производилась поверхностная ее сварка. В 8 случаях при повреждении паренхимы и капсулы селезенки обрабатывалась и паренхима, и капсула; в 5 случаях при небольшом по протяженности, но глубоком дефекте производилось дополнительное рассечение капсулы и паренхимы, после чего проводилась обработка сварочным импульсом дефекта по всей глубине; в 3 случаях на фоне обширного травматического повреждения и частичного размозжения селезенки выполнена резекция 1\2, либо 1\3 органа. Общими чертами проведения оперативных вмешательств при повреждении селезенки с применением электрической сварки мягких тканей (ЭСМТ) являются: надежный и стойкий гемостаз ткани селезенки, повергшейся обработке сварочным импульсом; сокращение интраоперационной кровопотери; уменьшение объема операции; значительное сокращение шовного и перевязочного материала; уменьшение длительности операции. В послеоперационном периоде никаких осложнений, непосредственно связанных с применением ЭСМТ не отмечено.


Применение ЭСМТ в хирургическом лечении повреждений селезенки открывает дальнейшие перспективы по усовершенствованию, упрощению и повышению надежности выполняемых оперативных вмешательств. Выполнение органосохраняющих операций является важнейшим компонентом профилактики постспленэктомическаго синдрома с сохранением каскада иммунологической защиты.

МІСЦЕ АЛОГЕРНІОПЛАСТИКИ В ХІРУРГІЧНОМУ ЛІКУВАННІ ПАЦІЄНТІВ ПОХИЛОГО ТА СТАРЕЧОГО ВІКУ

ІЗ ЗАЩЕМЛЕНИМИ ВЕНТРАЛЬНИМИ ГРИЖАМИ

Гавриленко Н.В., аспірант

Науковий керівник – проф. Слонецький Б.І.

Національна медична академія післядипломної освіти ім.П.Л.Шупика,

кафедра медицини невідкладних станів

Діагностика та лікування пацієнтів з защемленими грижами черевної стінки є однією з актуальних проблем невідкладної хірургії, а зростання числа операцій на органах черевної порожнини, особливо у пацієнтів похилого та старечого віку із значною симультанною патологією з наявністю чималої кількості провокуючих факторів і з боку самої черевної стінки, супроводжуються високою загальною та післяопераційною летальністю, котра не має тенденції до зниження.

В роботі наведені результати хірургічного лікування 18 пацієнтів похилого та старечого віку, котрі знаходились у хірургічних клініках Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги і були прооперовані з приводу защемлених вентральних гриж. Комплекс клініко-лабораторних методів обов”язково доповнювався рентгенологічними, ЕФГДС та динамічним сонографічним моніторингом.

Усі пацієнти були оперовані по життєвим показам з адекватною передопераційною підготовкою в котру обов”язково включали антибактеріальні засоби, органопротектори, дезагреганти і непрямі антикоагулянти. Віддавали перевагу проведенню операції в умовах епідуральної анестезії. Період грижоносійства коливався від 3 до 28 років. Середній вік пацієнтів 69.4% роки. Алогерніопластику проводили за умов защемлення чепця до 1 доби та пристінкового защемлення петлі тонкої кишки чи її комбінації з чепцем без необхідності сегментарної резекції до 6 годин. Серед алопластичного матеріалу віддавали перевагу поліпропіленовій великоячийній сітці, котрій притаманні достатні механічні, біологічні та адаптаційні властивості. Під час виконання алогерніопластики інтраопераційний котроль внутрішньоочеревинного тиску не перевищував 15 мм.рт.ст. В 11 пацієнтів алопротез розміщували ,,sub lay”, у 7 хворих ,,in lay” і лише у 2 пацієнтів ,,on lay”. У всіх пацієнтів шарі ділянки алогерніопластики селективно дренували з активною аспірацією по Редону, крім того, з метою зменшення компресійної дії дренажа на ділянку контакту протеза та шарів черевної стінки один з дренажів розробленої конструкції здійснював протягом 3 – 4 діб активно пасивну декомпресію.

Таким чином, впровадження алогерніопластики при хірургічному лікуванні хворих похилого та старечого віку з защемленими вентральними грижами, при адекватному виборі показів та можливості проведення динамічного сонографічного контролю, не супроводжується погіршенням перебігу післяопераційного періоду та сприяє кращій реабілітації пацієнтів.

СЛУЧАЙ РЕДКОГО ВРОЖДЕННОГО

ПОРОКА СЕРДЦА – ДВОЙНОЙ ДУГИ АОРТЫ

Кондрачук А.С., ст. научный сотрудник, Шкира Е.В., студ. 6-го курса

Научно-практический медицинский центр



детской кардиологии и кардиохирургии


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   25

Схожі:

Міністерство охорони здоров’я україни iconЗабезпечено зміну підходів до реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я
При цьому у відповідності до статті 49 Конституції України існуюча мережа державних та комунальних закладів охорони здоров’я не може...
Міністерство охорони здоров’я україни iconДержавна установа «центр громадського здоров’я міністерства охорони здоров’я україни»
«Про затвердження положень», наказу Генерального директора цгз моз україни від 02. 12. 2016 №74/1-дт «Про проведення конкурсу на...
Міністерство охорони здоров’я україни iconВ. Я. Бойко // Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України. 2013. N с. 36-43

Міністерство охорони здоров’я україни iconПоложення про Громадську Раду при Міністерстві охорони здоров'я України Розділ I. Загальні положення
України (далі моз україни) та інститутами громадянського суспільства (далі ігс) на засадах доброго партнерства, здійснення громадського...
Міністерство охорони здоров’я україни iconНаціональна Медична Премія
Переможці конкурсу обираються за результатами щорічного всеукраїнського дослідження “Реєстр топ100 в медицині”, яке здійснюється...
Міністерство охорони здоров’я україни iconНа шляху до
України в галузі економіки, освіти, охорони здоров’я, транспорту. Розглядаються передумови та наслідки європейської інтеграції, реалізація...
Міністерство охорони здоров’я україни iconДепартамент охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації
Бенюх Н. Історія фармації Галичини (ХІІІ-ХХ ст.). Львів, 1999. 216с. Шифр 61(09С2)/Б-46
Міністерство охорони здоров’я україни iconВажливим елементом продуктивних сил є люди з їхнім рівнем освіти, досвіду й мастерності
Розділ І. Теоретичні засади управління кадровою політикою закладів охорони здоров’Я 6
Міністерство охорони здоров’я україни iconМедична бібліотека інформаційно-бібліографічний відділ
Демченко З. 2011-й. Підсумок лікарських жнив: [підсумкова колегія управління охорони здоров’я ода] / Зоя Демченко // Наддніпрянська...
Міністерство охорони здоров’я україни iconТютюнокуріння, алкоголізм
Тютюнокуріння, алкоголізм – системні захворювання. Ще у 1975 році Всесвітня організація охорони здоров’я, спираючись на результати...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка