Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства україни



Сторінка1/7
Дата конвертації10.10.2017
Розмір1,59 Mb.
ТипПояснювальна записка
  1   2   3   4   5   6   7






МІНІСТЕРСТВО РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ, БУДІВНИЦТВА ТА ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ



УКРНДІПРОЕКТРЕСТАВРАЦІЯ”

УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ТА ПРОЕКТНИЙ ІНСТИТУТ



ДЕРЖАВНА ЛІЦЕНЗІЯ серія №479054 СЕРТИФІКАТ ДСТУ ІSO9001:2009 № UA-GC/1/116:2012 від 23.08.2012 E-mail: xxxxxx@xxxxxx.xxx.uа




ЗАТВЕРДЖЕНО: ПОГОДЖЕНО:

Міністерство Міністерство регіонального

культури України розвитку, будівництва та

житлово-комунального

господарства України
згідно з протоколом науково-

методичної ради з питань

охорони культурної спадщини згідно з протоколом

від 10 грудня 2013р. від 19 грудня 2013р.





ЗАТВЕРДЖЕНО:

Рішенням позачергової 37 сесії

Полтавської міської Ради

шостого скликання

від 27 грудня 2013р.


ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНИЙ ОПОРНИЙ ПЛАН м. ПОЛТАВА
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Директор інституту О.А. Рутковська
Головний архітектор інституту Л.І. Цяук
Начальник ВСМД В.О.Заболотний



КИЇВ, 2013




СКЛАД
Історико-архітектурного опорного плану, спеціальної науково-проектної документації для визначення історичних ареалів та меж і режимів використання зон охорони пам’яток архітектури та містобудування м.Полтава


п/п

Назва матеріалів

На чому виконано

Масштаб

Інв. номер

І. Графічні матеріали

1

Історико-архітектурний опорний план м.Полтава (Основний кресленик)

Папір

1:10 000




2

Історико-архітектурний опорний план м. Полтава (Фрагмент. Центральна частина).

Ламінований папір

1:5 000




3

Територіальний і планувальний розвиток, ландшафт, історичні райони, прилеглі території.

Папір

1:10 000




4

Архітектурно-просторова композиція історичного центру м.Полтава

Папір

1:5 000




5

Видове розкриття пам’яток архітектури та містобудування

Папір

1:5 000




6

Зони охорони пам’яток архітектури та містобудування м.Полтава національного та місцевого значення (Основний кресленик)

Папір

1:10 000




7

Зони охорони пам’яток архітектури та містобудування м.Полтава національного та місцевого значення (Фрагмент. Центральна частина)

Ламінований папір

1:5 000




ІІ. Текстові матеріали

1

Пояснювальна записка до історико-архітектурного опорного плану м.Полтава

Брошура 124 стор







2

Пояснювальна записка до зон охорони пам’яток архітектури та містобудування м.Полтава національного та місцевого значення

Брошура 54 стор







ІІІ. Додаткові та ілюстративні матеріали

1

Перелік об’єктів культурної спадщини

Брошура







2

Фотофіксація забудови історичної частини м.Полтави

Брошура







3

Картографічний матеріал

Брошура







4

Фотофіксація об’єктів культурної спадщини

Брошура








Авторський колектив та відповідальні виконавці


Прізвище І.П.

Посада

Ступінь участі в розробці

Вадімов В.М.

Начальник управління з питань містобудування та архітектури, головний архітектор міста Полтави доктор архітектури, професор.

Наукове керівництво проекту

Поштаренко Ю.Г.

Начальник відділу ВСМД

УДНДПІ «УкрНДІпроектреставрація»

Автор, наукові дослідження, графічна та текстова частина

Халепа С.Я.

ГАП УДНДПІ «УкрНДІпроектреставрація»

Співавтор, участь в натурних дослідженнях

Коваленко Л.П.

Архітектор І категорії УДНДПІ «УкрНДІпроектреставрація»

Співавтор, участь в натурних дослідженнях

За участю:

Грановська Ю.Б.

Архітектор, управління з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради

Упорядкування графічної та текстової частини проекту

Панков О.Б.

Архітектор, КП «Містобудування та кадастр» Полтавської міської ради

Виготовлення інвентарних карток об’єктів культурної спадщини

Чернік О.В.

Начальник відділу моніторингу, планування та забудови територій управління з питань містобудування та архітектури

Упорядкування графічної та текстової частини

Супруненко О.Б.

Провідний науковий співробітник

Центру охорони та досліджень пам’яток археології управління

культури Полтавської облдержадміністрації, заступник директора ДП НДЦ «Охоронна археологічна служба України” Інституту археології НАН України», кандидат історичних наук

Матеріали про пам’ятки та об’єкти археології


Мироненко К.М.

Завідуючий відділом

Центру охорони та досліджень пам’яток археології управління

культури Полтавської облдержадміністрації

Натурні обстеження пам’яток та об’єктів археології, бібліографія
Науково-проектна документація розроблена у відповідності до ДБН Б 2.2.2-3:12 «Склад та зміст історико-архітектурного опорного плану населеного пункту»
ЗМІСТ


Вступ

4

Розділ 1 ІСТОРИЧНИЙ ТА ПЛАНУВАЛЬНИЙ РОЗВИТОК

1.1.

Коротка історична довідка

7

1.2.

Природні особливості місцевості, що визначають своєрідність планування та просторової побудови

23

1.3.

Основні етапи розвитку планування та історичного формування забудови

27

Розділ 2 АНАЛІЗ ІСНУЮЧОЇ АРХІТЕКТУРНО-МІСТОБУДІВНОЇ СИТУАЦІЇ

2.1.

Аналіз існуючої планувальної структури

45

2.2.

Архітектурно-художні особливості історичної забудови

59

2.3.

Характеристика елементів історичного озеленення і благоустрою

62

2.4.

Архітектурно-просторова композиція та пейзажно-видова структура історичного центру

67

Розділ 3 КОМПЛЕКСНА ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНА ОЦІНКА ТЕРИТОРІЇ

3.1.

Узагальнена оцінка культурної спадщини

69

3.2.

Історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, об'єкти природно-заповідного фонду

94

3.3.

Аналіз зон охорони пам’яток культурної спадщини, що є дійсними на час складання історико-архітектурного опорного плану

96

3.4.

Загальна характеристика історичних ареалів м.Полтава

103

Додатки

Списки використаних документів, матеріалів, літературних та архівних джерел, картографічних матеріалів

108


ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

ВСТУП

Замовником на розроблення історико-архітектурного опорного плану м.Полтава та спеціальної науково-проектної документації щодо визначення меж та режимів використання зон охорони пам’яток архітектури є управління з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради.

Враховуючи належність м. Полтава до історичних населених місць України (Постанова Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 №878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України»), на виконання Законів України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про охорону культурної спадщини», «Про охорону археологічної спадщини» в розвиток проекту коригування генерального плану м. Полтава в частині розроблення містобудівного регламенту центральної частини міста та зміни меж міських територій, який розроблений УДНДІПМ «Діпромісто» та затверджений рішенням двадцятої сесії Полтавської міської ради шостого скликання від 16.03.2012, Українським науково-дослідним та проектним інститутом «УкрНДІпроектреставрація» розроблено історико-архітектурний опорний план, спеціальну науково-проектну документацію щодо визначення історичних ареалів та меж і режимів використання зон охорони пам’яток архітектури, містобудування, історії та археології м. Полтава.

Основою для розробки історико-архітектурного опорного плану стали вихідні дані надані управлінням з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради, управлінням культури виконавчого комітету Полтавської міської ради, управлінням культури Полтавської ОДА, державним архівом Полтавської області, Полтавським краєзнавчим музеєм, Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Полтавській області, Центром охорони та досліджень пам’яток археології управління культури Полтавської ОДА, управлінням містобудування та архітектури Полтавської ОДА.

На завершальному етапі розробки методологічна допомога надана департаментом культурної спадщини та культурних цінностей Міністерства кульутри України та департаментом містобудування, архітектури та планування територій Міністерства регіонального розвитку, будівництва тажитлово-комунального господарства України.

Основний перелік вихідних даних:

- Топографічна основа з основними горизонталями М 1:2000 та М 1:5000 (на цифрових, у форматі *dwg, та паперових носіях);

- Містобудівна електронна карта м.Полтава, виконана «Діпромісто», 2008;

- Кадастрові плани ділянок об’єктів культурної спадщини, землевпорядна документація для паркових територій та кладовищ;

- Копії рішень про перейменування вулиць;

- Список об’єктів культурної спадщини міста Полтава, затверджений рішенням Полтавської міської ради від 21.10.2010;

- Зведений управлінням культури Полтавського міськвиконкому Список пам’яток місцевого значення;

- «Зоны охраны памятников истории и культуры г. Полтава. Проектно-регулятивный раздел. Историко-градостроительное обоснование к генеральному плану г.Полтава», «КиевНИИТАГ», 1989;

- Копія рішення виконкому Полтавської міської ради від 22.07.1992 № 344 «Про оголошення історико-культурної заповідної території м. Полтави»;

- Положення про історико-культурну заповідну територію центральної частини м.Полтави з визначеними межами історико-культурної заповідної території, затверджене рішенням Полтавської міської ради я від 24.02.1993;

- Правила забудови та використання території міста Полтава (зонінґ-план), виконавці: інститут Урбаністики (м. Київ) спільно з Полтавським відділенням інституту Урбаністики за участю «Діпромісто» і при підтримці компанії ПАДКО/АМР США, затверджені рішенням Полтавської міської ради від 30.12.1999;

- Правила забудови історичного центру м. Полтави, виконавці: Головне управління містобудування та архітектури м. Полтави за участю Полтавського відділення Київського інституту Урбаністики, ДПІ «Міськбудпроект» та Полтавського державного технічного університету ім. Ю. Кондратюка, затверджені рішенням сьомої сесії Полтавської міської ради двадцять четвертого скликання від 14.06.2003;

- Аналізуюча частина (том 1) Правил забудови історичного центру м.Полтава, 2003;

- Карта планувальних обмежень центральної частини м. Полтави;

- Проект коригування генерального плану м. Полтава в частині розроблення містобудівного регламенту центральної частини міста та зміни меж міських територій, виконавець Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто», затверджений рішенням двадцятої сесії Полтавської міської ради шостого скликання від 16.03.2012;

- Графічні матеріали та пояснювальна записка з нормативно-орієнтовними показниками і вимогами використання та забудови планувальної одиниці Містобудівного регламенту центральної частини міста, виконавець Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто», 2008;

- Графічні матеріали та пояснювальна записка проекту коригування генерального плану м. Полтава, змін меж міських територій, виконавець Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто», 2009-2010 рр.;

- Схема та перелік зелених зон та зелених насаджень м. Полтава, затверджені рішенням тридцять сьомої сесії Полтавської міської ради п’ятого скликання від 19.02.2009;

  • Копія Постанови Центрального Комітету Компартії України і Ради Міністрів УРСР від 31.03.1981 №153 «Про оголошення комплексу пам’яток історії та культури Поля Полтавської битви державним історико-культурним заповідником»;

  • Копія рішення Виконавчого комітету Полтавської міської Ради народних депутатів від 24.09.1986 № 459 «Об утверждении проектов планировки зоны и детальной планировки района историко-культурного заповедника «Поле Полтавской битвы»;

  • Копія рішення Виконавчого комітету Полтавської міської Ради народних депутатів від 15.09.1981 № 480 «Про затвердження положення про державний історико-культурний заповідник «Поле Полтавської битви»;

  • Копія «Положення про державний історико-культурний заповідник «Поле Полтавської битви», затвердженого рішенням Виконавчого комітету Полтавської міської Ради народних депутатів від 15.09.1981 № 480;

- Інвентарні картки об’єктів культурної спадщини, виконані КП «Містобудування та кадастр»;

- Матеріали розробки «Полтава. Район історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви» /ПДП, 1984, (виконана «Діпромісто», керівник В.Г.Маєвська за участю арх. В. Вадимова).


РОЗДІЛ 1

ІСТОРИЧНИЙ ТА ПЛАНУВАЛЬНИЙ РОЗВИТОК

1.1. Коротка історична довідка

Найдавніші, в сучасних межах міста, археологічні місцезнаходження датуються періодами пізнього палеоліту, мезоліту та неоліту (ХІІІ-ХІІ, VІ і IV тисячоліття до н.е.) (О.Супруненко 1988, с. 5-16; 1998, с. 9-13). На міській території відомі сліди кількох поселень епох енеоліту – бронзового (ІІІ-ІІ тисячоліття до н.е.) та раннього залізного віків (друга – третя чверті І тисячоліття до н.е.) (Г.Сидоренко, Є.Махно, Д.Телегін 1982, с. 84). На території Соборної площі і вздовж схилу Старополтавської гори (до узвозу Панянки) збереглися і досліджувалися залишки селища скіфського часу (VI-ІV ст. до н.е.) (О.Супруненко 1998, с. 53-54). Це ж місце обрали для першопоселення і слов’янські літописні племена сіверян у IХ ст., які упродовж Х – на початку ХІ ст. зайняли житлово-господарською забудовою всю територію Старополтавської (Іванової гори), сусідню Миколаївську гірку та більшу частину Інститутської гори, в тому числі схили над Мазурівським яром (О.Супруненко, 1999а, с. 22-24; О.Супруненко, К.Мироненко, Ю.Пуголовок, Шерстюк, 2008, с. 27-31). Уздовж меж слов’янського поселення, вірогідно, існували оборонні укріплення, рештки яких, окрім ескарпування, поки що не досліджені (Там само, с. 23-24).

Слов’янське поселення у Полтаві було одним з найпівденніших центрів угруповання східних сіверян — осередком так званого «малого княжіння» (В.Приймак 1999, с. 14, 17; 2007, с. 62-65). Його площа досягала 60 га (О.Супруненко, Ю.Пуголовок, К.Мироненко, О.Ткаченко, В.Шерстюк, В.Яремченко, 2009, с. 15). Науково-рятівними археологічними дослідженнями останніх років (1997 – 2013 рр.) тут виявлені рештки не тільки рядової житлово-господарської забудови з планувальною структурою у вигляді кількох вулиць (Ю.Пуголовок 2007, с.143-147), а й численні виробничі будівлі ремісників, пов’язані з обробкою заліза, виготовленням кераміки, великі ями для зберігання зерна, надвірні печі, господарські споруди тощо, а також рештки культових комплексів на Інститутській горі. Розкопками досліджені зрубні та каркасно-стовпові житлові будівлі, що мають кілька варіантів вертикального планування, в тому числі двоярусні житла за схемою: заглиблений підкліт — наземна житлова частина — горище (О.Супруненко, Ю.Пуголовок 2008, с. 122-131; Ю.Пуголовок 2010, с. 215-223).

З другої чверті ХІ ст. велике поселення сіверян на ворсклинській межі з «Диким полем» ввійшло до складу Давньої Русі. Після одного чи кількох погромів, пов’язаних з боротьбою за владу нащадків Володимира Святославича (В.Приймак, О.Супруненко 1998, с. 2 обкл.), тут повною мірою відродилося життя, осередком якого стали миси Старополтавської (Іванової) та Інститутської гір (О.Супруненко, Ю.Пуголовок, К.Мироненко та ін., 2009). Укріплення давньоруського Полтавського городища ХІІ-ХІІІ ст. зафіксовані на плані В.Ляскоронського, укладеному 1901 р. (В.Ляскоронский 1901, с. 187-188, рис. 40). Дещо пізніше на Миколаївській гірці над Мазурівським яром виник ще один невеликий укріплений осередок, що був стимулом до формування посаду вздовж схилів яру та плато Інститутської гори (О.Супруненко 1999а, с. 20-21). За даними археологічних досліджень, саме тут у ХІ ст. проходило зростання Полтавського поселення, жителями якого ставали не тільки сіверяни з басейну Ворскли і Псла, а й вихідці з колишніх земель Хозарського каганату, переселенці з Правобережжя Дніпра та більш західних територій (О.Супруненко, Ю.Пуголовок, К.Мироненко та ін., 2009). На ХІІ ст. це городище — мале «місто» чи «град» — з навколишніми посадами, в тому числі Подолом на схилах Старополтавської (Іванової) гори, зайняло площу близько 65 га, охопивши напівкільцем широку заглибину Мазурівського яру зі струмком Лтавою (О.Супруненко 1998, с. 77-81). Навколо цього великого поселення сформувалася ресурсна зона, яку складали менші городища у Михайлівці Диканського району, Старих і Нових Санжарах Новосанжарського району, чимало неукріплених поселень в окрузі (О.Супруненко, Ю.Пуголовок, К.Мироненко, В.Шерстюк, 2009, с. 5-6). Полтавське городище знаходилося на торованому шляху з південних степів до Переяслава і Києва, захищаючи твердий брід вище гирла Коломаку, та контролювало водний і суходільний торгові шляхи по Ворсклі. Вважається, що це зовсім нетипове для Лівобережжя Дніпра давньоруське «місто» у передстепу, на авангардній межі Переяславської землі з половцями, могло бути сотенним осередком й адміністративним центром широкого мікрорегіону Нижнього Поворскля (О.Супруненко 1999а, с. 21-24).

Перша літописна згадка про Полтаву під назвою «Лтава» датується 1173 р. у зв’язку з походом новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців (ПСРЛ, 1962, стб. 258, 260, 266). Як встановлено дослідниками, на сторінки літописів здебільшого потрапляли лише більш-менш значні «гради» — з площею укріплень не менше 1-2 га (Ю.Моргунов 1990, с. 95-109).

У результаті археологічних досліджень понад 20 ділянок на Старополтавській (Івановій) та Інститутській горах, Миколаївській гірці, схилах Подолу виявлено чимало решток не тільки житлових, а й господарських будівель давньоруського часу, залишки майстерні гончаря та кузні кінця ХІ – початку ХІІ ст., сліди косторізного промислу і виробництва дьогтю, діяльності каменерізів та ювеліра. Майже не виявлено слідів руйнувань впродовж ХІІ – ХІІІ ст. і встановлене продовження життя на Івановій та Інститутській горах аж до самого кінця ХІV ст. (О.Супруненко, В.Приймак, К.Мироненко 2004, с. 12-17; О.Супруненко, К.Мироненко, Ю.Пуголовок, В.Шерстюк 2009, с. 118).

1974р. сучасний обласний центр відзначив 800-ліття за першою літописною згадкою (Полтава 1999, с. 217), а 1999 р. — 1100-річчя за результатами археологічних досліджень (О.Супруненко, 1999, с. 19). Проте, заснування протоміського осередку на Івановій горі має всі підстави визнаватися за вік, дещо більший за 1200 років (П.Толочко 1999, с. 5-6).

З Батиєвою навалою міський центр на Нижній Ворсклі не зазнав істотних руйнувань. Поселення продовжувало існувати у дещо менших масштабах, займаючи давно обжиту територію (О.Супруненко 1998, с. 107). Тут працювали ремісники. Зокрема, над схилом Мазурівського яру досліджений гончарний горн початку – середини XIV ст. (І.Кулатова, К.Мироненко, В.Приймак, О.Супруненко 1999, с. 63-65). Поселення у другій половині ХІІІ – до середини XIV ст. входило до складу територій, що контролювалися Західним улусом Золотоординської держави (О.Супруненко, В.Приймак, К.Мироненко 2004, с. 40), а з відновленням колонізаційних процесів на теренах колишнього Переяславського князівства і з розширенням у Руських землях володінь Великого Князівства Литовського — відійшло з 1360-х рр. до складу останнього. Спалене за навали ординців під проводом Тімур-Кутлука в ході подій, пов’язаних з битвою на Ворсклі 1399 р. (О.Супруненко 1998, с. 108; О.Супруненко, В.Приймак, К.Мироненко 2004, с. 40).

На початку XV ст. життя на Старополтавській (Івановій горі), напевне, на нетривалий час відродилося. Першим відомим власником міста за ленним правом (разом із Глиницею, Більськом, Глинським) став татарський мурза Лекса (у хрещенні Олександр, який започаткував рід князів Глинських), що перейшов у підданство до Великого князя Литовського Вітовта (Полтава 1999, с. 30-31). З другої третини XV ст., після усталення Кримського ханства, на Лівобережжі знову активізуються набіги кочовиків, що призвело до знищення більшої частини поселень Поворскля, зокрема Полтавського. Близько 1537 р. маєтності Глинських перейшли до шляхтича Байбузи, але на початок XVІ ст. Полтава (Олтава) у письмових джерелах вже не згадується (Полтава 1999, с. 31-32). Про існування на теренах міста поселень того часу археологічних свідчень поки-що не отримано.

1608 року коронний гетьман Станіслав Желкевський відбудовує Полтаву, як місто для свого наступника — Станіслава Конецпольського. У 1630 р. Полтаву отримав від короля Сигізмунда ІІІ керуючий селітровими варницями Лівобережжя шляхтич Бартоломей Обалковський. На цей час це була «порожня слобода», яка тільки-но залюднювалася. Проте, поселення на Старополтавській горі вже існувало, а територія майбутнього міста почала забудовуватися. На 1641 р. Полтава належала Олександру Конецпольському (Ю.Пуголовок, Є.Калашник 2010, с. 11).

З другої чверті XVII ст. майже дві третини території сучасної Полтавщини перейшли у власність князів Вишневецьких. На цей час в Полтаві вже нараховувалося 812 хат.

У другій половині XVII ст., коли внаслідок національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького Вишневецькі втратили свої володіння на Лівобережжі, Полтава згадується як містечко з передмістями, де були влаштовані підприємства з виробництва селітри та поташу. Місто вже мало Магдебурзьке право та стало центром Полтавського полку (в самій Полтаві розміщувалися три козацькі сотні).

За часів Руїни та Гетьманщини Полтава отримала укріплення, що, вірогідно, були закладені на місці попередньої смуги обвалувань колишніх давньоруських та післямонгольського часу посадів. Укріплення «зросли в масштабах» і складалися з рову завширшки 12-14 м та глибиною 6-8 м, земляного валу з дерев’яними стінами (О.Коваленко, К.Мироненко, О.Супруненко 1999, с. 73-75). У 1657-1658 рр. місто стало центром заколоту проти гетьмана Івана Виговського, який очолив Полтавський промосковськи настроєний полковник Мартин Пушкар. У результаті Полтава була захоплена і зруйнована ханом Карам-бєєм. До речі, останній набіг татар, що вкотре спустошив Полтаву, відбувся 1695 р. під час сумнозвісного походу самозваного гетьмана Петрика (Заїка 1994, с. 98). Час на межі XVII – XVIII ст. маркірують знахідки решток чотирьох горнів гончарів, які виготовляли не тільки гончарний посуд, а й кахлі (Петровський парк і три по Першотравневому проспекту) (Л.Виногродська 1990, с. 183, рис. 24; О.Супруненко, Ю.Пуголовок, К.Мироненко та ін. 2009, с. 75-108).

За царювання Петра І Полтава управлялася російськими комендантами, хоча номінально існувала і влада полковника. Вздовж Мазурівського яру на Інститутській горі розбудовувалося «Нове місто» з черговий раз поновленою системою регулярних укріплень. У південно-східному куті цієї нової міської «прибудови» розмістилося чимало будівель, зокрема, дворище полтавського полковника П.С. Ґерцика, постоялий двір для торгових людей тощо. Під час розкопок на цьому місці виявлено багато уламків фаянсового посуду турецького виробництва, навіть кістки верблюдів та віслюків.

Найвизначнішою подією в історії міста початку ХVIII cт. стала Полтавська битва 28 червня 1709 р., якій передувала тривала облога Полтавської фортеці шведською армією. З цією подією пов’язана швидка перебудова та ремонт укріплень, поглиблення ровів (О.Супруненко, Ю.Пуголовок, К.Мироненко, В.Шерстюк 2009, О.Супруненко, Ю.Пуголовок, К.Мироненко та ін., 2009, с.78, 110) і, відповідно, надбудова валів, поява окремих бастіонів, зведених полком російської армії, розширення численних підземних комунікацій. І хоча сама битва відбулася за 5 км від міста, населення Полтави цілком було задіяне в оборонних заходах із захисту фортеці. На відрозі Інститутської гори та з боку ворсклинського плато велися не надто інтенсивні заходи «мінної» війни, обстріли стін та будівель шведськими військами, спроби штурмів укріплень (В.Сальніков, 2009, с. 263). Від того часу край ровів фортеці та біля її воріт були влаштовані кілька кладовищ воїнів-захисників і мирного міського населення, найбільше з яких — на цвинтарі Спаської церкви. Одне з колективних поховань останнього досліджувалося археологічно (А.Артем’єв, 2001, с. 397-399), а останки полтавців перезахоронені біля Успенського собору. Не надто виразні сліди оборони Полтави навесні 1709 р. також відзначні в ході археологічних досліджень на території «Нового міста», зокрема, виявлені рештки майстерні з виготовлення кременів до замків вогнепальної зброї, кілька гарматних ядер, уламки чавунних гранат, кулі, картеч (Ю.Пуголовок, В.Сальніков, 2011, с. 208-213). По вул. Паризької Комуни, 20, в ході науково-рятівних досліджень на місці спорудження житлового будинку, виявлені рештки одного з котлованів «мінних ходів» — шведського підкопу (О.Супруненко, Ю.Пуголовок, 2011, с. 278-279; Пуголовок, 2011, с. 54-62).

У 1720-х та до початку 1730-х рр. здійснювалися спроби поновлення та підсилення укріплень Полтавської фортеці, прочищалися обвалені підземні ходи (О.Супруненко 1984, с. 41), на Соборному майдані Старополтавської гори розширений пороховий погріб. Реконструктивні заходи знайшли вияв і в укладанні двох міських планів офіцерами російської армії — Івана Бішева (1722 р.) та Василя Кутузова (1729 р.) (Л.Гольденберг, 1959, с. 363-388; 1966, с. 425-427). Упродовж другої-третьої чвертей XVIIІ ст. навкруги фортеці розрослося передмістя, що зайняло забудовою приміських садиб смуги на захід від валу «Нового міста» — на Інститутській горі, між сучасними вул. Комсомольською та Гоголя — на ворсклинському плато (В.Вечерський 1993, с. 34). Рештки спорадичної забудови виникаючого передмістя на території парку «Перемога» досліджувалися археологічно восени 2013 р. Наприкінці 1980-х рр. на місці сучасного нового корпусу Прокуратури Полтавської області виявлені залишки придорожньої корчми на Кобеляцькому шляху з піччю, декорованою голландськими кахлями першої чверті XVIIІ ст. (О.Коваленко, 1998, с. 291-293).

У другій половині XVII-XVIIІ ст. кілька разів змінювався адміністративний статус міста. З 1760-х рр. до 1802 р. Полтава була повітовим містом Новоросійської губернії, потім — Катеринославського намісництва, пізніше — Чернігівської (Малоросійської) губернії.

У другій половині XVII-XVIIІ ст. основу економічного життя міста складало ремісниче виробництво та торгівля. В Полтаві виникли перші цехи. Продовжувалося виробництво селітри і поташу. На 1784 р. в Полтаві налічувалося 1226 купців, міщан і цехових, а на кінець XVIIІ ст. населення міста складало 7153 осіб. У забудові переважали дерев’яні споруди, кам’яниць існувало лише кілька, серед яких — будинок отамана П. Руденка (Р.Луговий, О.Коваленко, В.Верещака, 2008, с. 203-204, рис. 1) на території подвір’я сучасного Полтавського краєзнавчого музею.

На час створення губернії у 1802 р. Полтава була невеликим провінційним містом з нерегулярним плануванням, що складалося з 51 вулиці. Місто обіймало територію Подолу і фортеці на Старополтавській горі (від собору до Стрітенського храму), а також вздовж Петровської площі і до майбутнього Інституту шляхетних дівчат (на Інститутській горі), було оточене численними передмістями і хуторами, що пізніше ввійшли до меж міста (Павленки, Огнів, Очеретянка, Кобищани, Кулики).

У 1802 р. з Малоросійської губернії було утворено Чернігівську і Полтавську. Початково губернським центром мали стати Лубни, але за ідеологічними мотивами того часу перевагу було надано Полтаві, населення якої в першій чверті ХІХ ст. становило вже 17 тис. осіб. Першим губернатором призначено князя О. Куракіна. Новопризначений губернатор одразу почав розширювати межі міста, викуповуючи землі у власників. Складено план міста і плани садиб.

Після утворення Полтавської губернії Олександр І затвердив у 1803 році план Полтави, розроблений на засадах класицизму, цілком регулярного планування. Він передбачав розвиток міста у південно-західному напрямку, в якому і було пробито головну вулицю (Мостова, Олександрівська, тепер Жовтнева). у кінці вулиці на відстані 800 м від фортеці планувалося створення Круглої площі, від якої брали початок 8 радіально спрямованих вулиць. Одначе містобудівельне положення дало поштовх для нового значення площі як головного парадного фойє міста. У 1805 році під керівництвом міського архітектора М. Амвросимова розроблено проект забудови Круглої площі як адміністративного і громадського центру міста.

Площа перетворилась в головну площу міста,забудовану по периметру основними адміністративними і суспільними будинками. На головній площі у 1809 році була споруджена колона Слави (арх. Тома де Томон, М. Амвросимов, ск І Мартос, Ф. Щедрін) у пам'ять перемоги над шведськими військами під Полтаво, що завершила забудову центру міста. Цей монумент був споруджений у центрі площі на пересіченні осей вісьмох радіальних вулиць. Подальша забудова по периметру площі виконувалась за зразковими проектами архітектора М.Захарова (1809 - 1811р.).

В планувальній системі по генеральному плану 1803 року основну забудови складають квартали, розмір яких був у середньому 75 * 75 метрів, що давало можливість розмістити приблизно до 12 садиб. Саме цей масштаб при дво-трьохповерховій забудові дав "полтавський колорит" міського середовища, забудови його історичного центру (В.Шквариков, 1939, с.208-214).

У переплануванні Полтави позначилося нове розуміння задач планування, що ломлять колишнє уявлення про місто, як про замкнуту систему вулиць в оточенні фортечних стін.

Це так само як і врахування можливостей подальшого розвитку міста, явилося цінними обрисами перепланування. Взаємозв'язок частин і цілого ще одна гідність (і основна ідея) планувальної організації міста і його нового центру, що перемістився на Круглу площу. Її великі розміри (площа 10 га, діаметр 345 м) мала висота навколишніх будівель (до 14м), забудова кварталів за принципом поміщицької садиби з головним будинком по осі і службами з обох боків, складали особливість її архітектурного обличчя. Проте площа мала суттєвий недолік, що полягав в порушенні співвідношення між простором площі і висотою навколишніх будинків. Тому в 20-х роках 19 ст. площу розбили на 4 сектори створивши полісадник з клумбами, а в 30-х роках розбили сад.

Для містобудівного періоду класицизму характерні осьові перспективи, орієнтація вулиць на домінанти і постановка нових домінант у створі вулиць. Перспективи створених вулиць замикалися на головні існуючі і природні домінанти міста (Монастирська вулиця на Хрестовоздвиженський монастир, Олександрівська на комплекс Успенського собору). Нові композиційні домінанти у подальшому розміщалися так, щоб підкреслити значимість нового центру. Так була здійснена композиційна взаємодія нової і старої забудови. Закономірності побудови структури міста не були істотно порушені при класицистичному переплануванні міста, тому що новий центр створювався за межами міської фортеці, а старі домінанти зберігши своє значення у силуеті міста, були включені в композиції нового центу за допомогою візуальних і планувальних зв'язків. Таким чином, у другий період відбувається просторовий синтез двох містобудівельних культур - староруської і класицистичної.

У першій половині ХІХ ст. Полтави інтенсивно зростає, забудовують заплави р.Ворскли, Подол, території вздовж доріг на Зіньків, Решетилівку, Кобеляки. Дотримувалась закладена квартальна система, зберігалась і система міських площ та озеленення міста. Значний влив на розвиток міста справило переведення у 1852 р. Іллінського ярмарку з Ромен до Полтави, що за обсягом купівель-продажів був другим у Російській імперії. На кінець 1850-х рр. забудова Полтави вже налічувала 2106 будинків, а населення досягло кількості 20тис. мешканців. На той час в місті існувало 20 культових споруд і монастир. Фабрик і заводів налічувалося 36.

З 1880 -1890 -х років ХІХ сторіччя вулиці починають забудовуватися дохідними будинками, конторами, банками. На зміну садибній забудові в центрі міста виростає суцільний фронт 3-х - 4-х поверхових будинків уздовж вулиць. Така забудова залишається пропорційною і масштабною простору вулиці.

Початок ХХ ст. у архітектурному середовищі м.Полтави позначився проявою архітектурного стилю модерн. Видатною спорудою цього стилю стала споруда будинку губернського земства (арх. В.Кричевський, 1980р.). Стиль модерн був присутній у цілому ряду цивільних та житлових будівель історичного центру Полтави того часу, істотно впливаючи на архітектурне середовище. Краєзнавчий музей (Будинок губернського земства) враховує характер силуету історичних домінант міста, серед яких розташовувався новий будинок. Цим можна пояснити завершення його високими стріхами і вежами вишуканого силуету, що фланкують центральний ризаліт. У цьому вбачаються риси спадкоємності в розвитку композиції міста, тобто зберігаються характерні для ампіру осьові перспективи (В.Вадімов, 100-річчя Полтавського Краєзнавчого музею. матеріали наукової ювілейної конференції, Полтава, 1992 ст.14.).

Його архітектурне рішення є зразком розвитку народних традицій у великому громадському будинку. Автору, архітектору В.Кричевському, вдалося поєднати архітектурну форму та художню пластику. При вивченні будівлі відкриваються все нові його грані, воно стало своєрідним генератором для багатьох наступних архітектурних і художніх рішень .

Велике значення будівлі і у формуванні містобудівного середовища міста Полтави, як у минулому, та і в теперішньому часі. Однак, умови сприйняття будівлі, що склалися в останні роки явно знижують його містоформуючу роль. Щільний масив зелених насаджень Петровського скверу унеможливлює фронтальне сприйняття його головного фасаду. Неорганізовані зелені насадження та одноповерхові споруди з боку вул.Леніна перекривають цікаві ракурсні сприйняття будівлі з боку загальноміської магістралі.

Напевно, частково цим можна пояснити і архітектуру обласної бібліотеки по вул.Леніна, яка ні за композиційною будовою, ні стилісткою окремих деталей, як і в цілому по всій масі будівлі, немає відповідності масштабу і характеру навколишньої забудови .

Слід привести у відповідність всю систему просторово - планувальної організації району розташування будівлі краєзнавчого музею. Основною ідеєю реконструкції повинна стати ідея повернення домінуючої ролі будівлі губернського земства. Для цього, насамперед , потрібно радикальна прочищення масиву зелених насаджень Петровського скверу , максимально розкривши головний фасад музею. Відкрити підхід з боку вулиці Леніна і провівши знесення одноповерхових старих будівель, зелених насаджень - розкрити будівлю музею для панорамного сприйняття і включити його в систему візуального сприйняття значних міських просторів (В.Вадімов, 100-річчя Полтавського Краєзначого музею. матеріали наукової ювілейної конференції, Полтава, 1992 с.14.).

Наявні окремі проектні опрацювання не вирішують всього комплексу проблем , пов'язаних з поверненням містоформуючого значення будівлі губернського земства. У сучасних умовах потрібна розробка спеціальної проектної документації .

У цей час Полтава перетворюється на значний культурний центр, що відігравав помітну роль в розвитку громадсько-політичної думки. У 1818-1821 рр. в Полтаві жив декабрист М.Муравьйов, член таємної громади «Союз благоденствія», який в цей час був ад’ютантом полтавського генерал-губернатора князя М. Рєпніна - Волконський. М. Новіков, член «Союза Спасіння», заснував у Полтаві масонську ложу. В місті часто бували П.І Пестель, М. Бєстужев-Рюмін, С. Волконський.

У ХІХ столітті на Полтаву як губернське місто поширювалися загальні для всієї Російської імперії положення про розвиток освіти. Учбові заклади розподілялися на цивільні, воєнні та духовні. Був також поділ на чоловіче та жіноче, державне та приватне навчання. У Полтаві головне народне училище було відкрите 15 жовтня 1799 року і проіснувало до 1808 рокую В день відкриття Полтавської гімназії 2 лютого 1808 року воно було перетворене на повітове двокласне училище.

Полтавська перша чоловіча гімназія заснована у 1808 році. Серед випускників гімназії слід назвати письменника та театрального діяча М.Старицького, письменників Л.Глібова та М. Гоголя-Яновського, математика М.Остроградського, публіциста та історика М. Драгоманова. До 1822 року гімназія містилася в дерев'яному будинку на Олександрівській вулиці, а з 1822 року - в приміщенні колишньої Полтавської губернської поштової контори.

На початку ХІХ ст. дружина С.Кочубея П.Кочубей на власні кошти відкрила пансіон, в якому навчалися 12 шляхетних дівчат бідного стану. Він проіснував до 1816 року. потім подібний пансіон відкрила дружина генерал-губернатора Рєпніна. У грудні 1818 року замість нього урядом був заснований інститут шляхетних дівчат за рахунок дворянства Полтавської, Чернігівської та Київської губернії. Це був перший середній жіночий учбовий заклад у Полтавській губернії і один із перших інститутів у Російській імперії. Під інститут С.Кочубей передав дерев'яний будинок з садом, лісом, сінокосом та городами площею більше 83 десятин. У 1832 році за рахунок казни був збудований новий триповерховий будинок інституту з двома кам'яними двоповерховими флігелями по обидва боки, з'єднаними з будинком кам'яними одноповерховими галереями.

З навчальних закладів військового профілю слід назвати Полтавський кадетський корпус. Рішення про його заснування було прийняте ще в 1829 році. Будинок закладено 27 червня 1835 року, в річницю Полтавської битви, а урочисте відкриття корпусу відбулося 6 грудня 1840 року. Таким чином у Полтаві, крім початкових шкіл, було відкрито повітове училище (1799 р.), гімназія (1808 р.), Полтавський інститут шляхетних дівчат і духовне училище (1818 р.), Кадетський корпус (1840 р.). В гімназії навчався один із засновників петербурзької математичної школи М. Остроградський, поет Л. Глібов, М.Старицький, М. Драгоманов. У Полтавській духовній семінарії навчалися письменники М. Гнєдич, М. Гоголь, М. Макаревський; в повітовому училищі– М. Гоголь. На 1820-1830 рр. припадає найплідніший період громадської та творчої діяльності класика нової української літератури І. Котляревського.

У 1852 році за ініціативою останнього Малоросійського генерал губернатора С. Кокошкіна, у зв'язку з переводом у Полтаву Іллінського ярмарку було збудовано в міському саду великий дерев'яний театр Перша вистава відбулась 22 липня 1852 року. Попередній кам'яний театр, збудований з нестійкого і неякісного матеріалу, став непридатний, і його в 1852 році знесли.

2 квітня 1838 року почали видавати "Полтавские ведомости". Це перше періодичне видання в Полтаві. Газета виходила щотижня, була офіційним органом і її обов'язково виписували усі установи, поліцейські та ін. Першим редактором "Полтавських губернських ведомостей" був викладач та інспектор гімназії І.Бутков.

У 30-х роках ХІХ століття в Російській імперії почали влаштовуватися сільськогосподарські виставки. Знайомство з "Загальним планом губернських виставок" дає можливість бачити, що вони були свого роду прототипами музеїв. Адже виставка повинна була складатися з 4 відділів, у кожному з яких експонувалися зразки копалин, рослинного, тваринного світу, а також предмети мануфактурної, фабрично-заводської і домашньої промисловості.

У 1859 році в Полтаві почала діяти телеграфна станція з денним обслуговуванням відвідувачів.

У 1861 році в Росії було скасовано кріпосне право. Незважаючи на обмеженість і непослідовність реформи 60-х років, вони створювали певні умови для швидкого соціально-економічного розвитку країни. За кілька пореформених років місто перетворилось на торгово-промисловий центр губернії.

У 70-х роках провідною суспільно - політичною течією в Росії стає народництво. На той час в Полтаві було вже досить багато нелегальних гуртків та угрупувань народницького характеру. В 1874-1875 роках в місті діяв підпільний гурток "Унія". значну роль у діяльності "Унії" відігравав П.Рудченко - майбутній відомий український письменник Панас Мирний.

У 1891 році в Полтаві було таємно засноване "Братство тарасівців" - перша українська політична організація, що стояла на засадах української національної ідеології. Зановники :І.Липа, М.Міхновський, М.Коцюбинський, Б.Грінченко, В.Самійленко, М.Вороний та інші.

Восени 1895 року в Полтаві відбувалося урочисте відкриття школи садівництва і городництва. Школа по праву стала центром пропаганди передового сільськогосподарського досвіду, але важлива роль у цьомуналежала також Полтавському сільськогосподарському товариству - одному з найстаріших в Російській імперії.

В кінці ХІХ на початку ХХ столітті Полтава була дуже красивим в архітектурному обличчі містом. На фоні пишної зелені рельєфно виділялася ошатні цегляні будинки, куполи численних храмів, пам'ятники. І хоча будівничий бум, пов'язаний з перетворенням Полтави на губернське місто, закінчився, але і в 2-й половині ХІХ століття велося досить значне будівництво.

В 1870-х роках на Колонійській вулиці (Сковороди) був побудований ряд приміщень духовної семінарії і духовного училища. Ці споруди були виконані в стилі пізнього класицизму. В 1879 році був споруджений будинок Олександрівського реального училища в мавританському стилі. Замість окремих садиб з великою кількістю зелені з'являється суцільна периметральна забудова вулиць. Про розвиток культури в кінці ХХ ст. свідчить також те, що в Полтаві були свої власні друковані періодичні видання ("Полтавские губернские ведомости", їх редагував П. Бодянський, історик, публіцист, атор книг "Достопримечательности Полтавы", "Памятная книжка Полтавской губернии" за 1865 год).

У тогочасній Полтаві жили і працювали також інші вчені зі світовим ім'ям. Починаючи з 1871 року, в літні місяці у своєму маєтку в с.Яківці жив видатний російський хірург, вчений і громадський діяч М. Скліфосовський.

У 1865-1866 роках викладачем духовної семінарії працював ще один талановитий український письменник І. Нечуй-Левицький.

З історією цього періоду тісно пов'язані імена таких відомих художників, як Г. Мясоєдов і М. Ярошенко - організаторів і керівників Товариства пересувних художників.

На початку ХХ століття Полтава незважаючи на деяке економічне піднесення, залишилася малорозвинутим, у промисловому відношенні, міщанським, чиновницьким і купецьким містом. Значну роль у розвитку міста відіграло земство. Особливо це стосувалось соціальних і культурних проблем: будувалися школи, лікарні, створювалися народні бібліотеки, недільні школи та курси тощо.

30 серпня 1903 року в Полтаві урочисто відкрито пам'ятник українському поетові І.Котляревському (скульптор Л. Позен, архітектор О. Ширшов). Це святкування стало, як писала газета "Полтавский вестник", "великим актом культурно-національного розвитку українського народу". Прибули до Полтави М. Коцюбинський, Л. Українка, Б. Грінченко, В. Самійленко, О.Єфременко, В. Стефаник та багато інших діячів культури.

Місто в 1910 році мало всього 46 км. мощених вулиць (із загальної протяжності в 120 км.), протяжність водопровідної мережі в той час складала всього 31 км.

Маючи ряд привілейованих учбових закладів (кадетський корпус, інститут шляхетних дівчат, духовну семінарію, чоловічу та жіночу гімназію та ін.), Полтава нараховувала 44 % неписьменних.

Революційна діяльність в Полтаві почалась в 90-х роках ХІХ ст, коли тут виникли серед залізничників перші гуртки. В серпні 1905 року в Кобищанах була створена підпільна типографія.

До літа 1917 року в Полтаві нараховувалось 300 більшовиків. У часи громадянської війни Полтава декілька разів переходила із рук в руки. Радянська влада була остаточно встановилась в Полтаві в грудні 1919 році.

Після Жовтневої революції Полтава стала активно розвиватись. Із загальної кількості 67 підприємств в 1938 році було 9 підприємств союзного і 9 підприємств республіканського значення.

Особливо швидко розвивались металообробні, швейно-трикотажні та харчові підприємства.

За роки Сталінських п'ятирічок в Полтаві були побудовані: м'ясокомбінат, кондитерська фабрика, завод комбікормових виробів, прядильно-ткацький комбінат і ряд інших.

Значно покращився благоустрій міста - протяжність мощених вулиць досягла 117 км. Територіальний приріст Полтави, як і в дореволюційний період її розвитку, так і після Жовтневої революції відбувався не за рахунок інтенсивної забудови основного міського ядра, скільки за рахунок включення в міську межу приміських селищ (Павленко, Очертянка, Браїлки, Кривохатки та ін.)

Забудовувалася Полтава переважно невеликими будівлями, що розміщені серед рясної зелені. За останні предреволюційні роки Полтава на основних своїх магістралях забудовувалась капітальними будівлями невиразної архітектури. Винятком є будівля Губернського земства в стилі українського модерну.

В радянські часи Полтава забудовувалась цілими кварталами капітальними будівлями. Вперше в історії міста будинки будувались одночасно з благоустроєм, тобто населення окрім житла забезпечувалось шкільними і дошкільними закладами.

Велика вітчизняна війна тимчасово призупинила зростання і розквіт радянської Полтави. За роки війни були знищені всі промислові підприємства міста. Всі найкращі будівлі були спалені , знищена вогнем центральна частина міста. Зруйновані були пам'ятники історії та архітектури. З Полтавою пов'язано ім'я Лялі Убийвовк, керівниці молодіжної організації, яка вела героїчну, патріотичну боротьбу.

З визволенням міста почалась робота по ліквідації результатів війни. В процесі відбудови багато промислових підприємств посилюють свою потужність. Запрацювали відомі всі існуючі в місті виші і середні спеціальні учбові заклади.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства україни iconРішення №1305 від 22 вересня 2010 року Про затвердження Регіональної програми будівництва (придбання) доступного житла
Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", враховуючи висновки постійних комісій з питань планування території, містобудування,...
Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства україни iconСтановлення та розвиток комунального господарства й комунально
Становлення та розвиток комунального господарства й комунальної освіти міста Харкова (1878–2012 рр.) : бібліогр покажчик / Харк нац...
Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства україни iconНа рубежі ХХ ххі століття олександр Шевчук
України в контексті трансформаційних процесів світового та регіонального політичного розвитку, а також впливу загроз глобального...
Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства україни iconЗаконів України «Про місцеве самоврядування», «Про місцеві державні адміністрації»
«Про місцеві державні адміністрації», «Про стимулювання розвитку регіонів» та Методології планування регіонального розвитку в Україні,...
Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства україни iconКартка програми І проекту регіонального розвитку, що може реалізовуватися за рахунок коштів державного фонду регіонального розвитку
...
Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства україни iconРеферат виконав: студент гр. Скб-21 Михальчук О. М. Міністерство освіти України Тернопільська академія народного господарства
Рембрандт Харменс ван Рейн. Його твори, живописні І графічні, різноманітні по сюжетах І глибині характеристик, складають одну з вершин...
Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства україни iconМіністерство аграрної політики та продовольства України Для студентів і-их курсів спеціальностей: 03050901 «Бухгалтерський облік»
«Організація і технологія ведення фермерського господарства», 09010103 «Виробництво і переробка продукції рослинництва», 05170108...
Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства україни iconДержавний комітет україни по водному господарству літопис розвитку І становлення водного господарства Волинської області
Волинська область розташована в північно-західній частині України І займає територію площею 20,2 тисяч квадратних кілометрів, що...
Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства україни iconДержавне агентство рибного господарства України Завдання рибогосподарської науки щодо вирішення нагальних проблем розвитку прісноводної та морської аквакультури
Матеріали науково-практичного семінару, проведеного 5 червня 2015 року під час виставки «FishExpo-2015»
Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства україни iconРекомендації до підготовки та проведення заняття
Розвиток та трансформація наукових понять суспільної географії, зокрема, система» та «комплекс», «розміщення», «організація», «територіальна...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка