Міністерство юстиції україни академія державної пенітенціарної служби кафедра тактико-спеціальної підготовки «актуальні проблеми запобігання злочинам»



Сторінка1/6
Дата конвертації24.04.2018
Розмір1,77 Mb.
  1   2   3   4   5   6


МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ
КАФЕДРА тактико-спеціальної підготовки

«АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИНАМ»


ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник кафедри, кандидат юридичних наук, полковник вн. сл.

Боднар І.В.

«____»______________2017 року



НАВЧАЛЬНИЙ КОНТЕНТ

(конспект або розширений план лекцій)

Підготувала: д.ю.н., професор кафедри тактико-спеціальної підготовки, заслужений юрист України

Т.А. Денисова
Обговорено та схвалено на засіданні кафедри

«31» серпня 2017 року, протокол № 10



Чернігів – 2017

ТЕМА 1. Запобігання злочинам: історія ТА сучасний стан. Організація кримінологічних досліджень
Мета : формування у курсантів, студентів і слухачів розуміння закономірностей існування таких явищ як злочин та злочинність, особа злочинця, причини та умови злочинності, запобігання злочинам. Закріплення філософсько-правового розуміння методології та методики кримінологічних досліджень.
Основні поняття теми

Злочин, злочинність, запобігання злочинам, особа злочинця, детермінація. Методологія та методика кримінологічних досліджень.

План

Вступ.

  1. Історія розвитку доктрини запобігання злочинам та її сучасний стан.

  2. Проблеми прогнозування та планування заходів запобігання злочинам.

  3. Система профілактики злочинів.

  4. Організація кримінологічних досліджень.

Висновки.
ВСТУП. Для будь-якого суспільства, вимагаючи сучасне українське суспільство, однією з найбільш актуальних і гострих є проблема злочинності, проблема суспільної протидії її. Коли ми говоримо про наявність якоїсь проблеми, це означає наявність невирішених питань стосовно якогось суспільного явища, які не дозволяють адекватно розуміти це явище, його сутність, закономірності, а звідси – вишукувати засоби забезпечення його суспільно бажаного розв’язання. В разі, якщо мова йде про суспільно бажане явище, проблема полягає у засобів забезпечення його функціонування, розвитку. В разі якщо суспільно небажане явище, розв’язання проблеми залежить від пошуку, визначення і застосування засобів запобігання і протидії цьому явищу.

Розв’язання будь-якої суспільної проблеми потребує вирішення різних за своєю природою і змістом складових її проблем. Серед них: соціально-економічних, правових, організаційно-управлінських, соціонеревтурних та інших проблем.

Все наведене стосується проблеми злочинності та суспільної їй протидії. Оскільки злочинність – це безперечно суспільно небажане, соціально неприйнятне і в цьому розумінні антисуспільне явище, що протирічить інтересам суспільства, проблема полягає у пошуку, визначенні і застосуванні засобів його запобігання, протидії йому, скорочення суспільної шкоди від нього. Вирішення цих проблемних завдань забезпечується по двох напрямках: Перший – це відповідна практична діяльність державних органів, передусім правоохоронних та судових, по запобіганню злочинності та її проявів. В широкому розумінні – це завдання всього суспільства. Сюди ж відноситься спеціальна правоохоронна діяльність по викриттю та розслідуванню злочинних проявів, притягненню до кримінальної відповідальності винних у їх вчинені, застосування судом до них передбаченого кримінальним законом покарання за вчинені злочини, а після цього їх утримання в установах виконання покарання, забезпечення перевиховання та ресоціолізації. Через цю діяльність забезпечується загальна превенція злочинності, виконання запобіжної функції покарання.

Другий напрямок – це наукове забезпечення вирішення перелічених практичних проблем. Воно потребує насамперед,

а) теоретичного осмислення та наукового обґрунтування методологічних засад діяльності по запобіганню та протидії злочинності. Останнє в свою чергу вимагає визначення 1) природи злочинності, 2) її походження та детермінації, 3) з’ясування причин і умов вчинення злочинів, 4) місця і ролі у цьому механізмі особи того, хто вчиняє злочин або як прийнято називати особи злочинця, 5) теоретичних основ системи запобігання та протидії злочинності, передусім усунення або скорочення дії її детермінантів);

б) перед наукою стоїть також завдання опрацювати та надати наукові рекомендації щодо удосконалення практичної діяльності у цих напрямках.

Завдання наукового забезпечення вирішення проблем запобігання та протидії злочинності реалізується комплексам наук, насамперед наук, як їх називають у науковому середовищі кримінально-правового циклу. Кримінологія – це наука, що вивчає природу злочинності для пізнання причин і умов, котрі породжують злочинність і розробляє на підставі цього ефективні засоби протидії злочинності та запобігання злочинам.

І. Історія розвитку доктрини запобігання злочинам та її сучасний стан.

Історію запобігання злочинам можна розбити на три етапи: 1) етап класичної школи XVIII ст.; 2) етап позитивістської школи кінця XIX ст. і 3) кримінологія новітнього часу (з середини XX ст.).

Згідно з канонами класичної школи людина сама контролює свою долю відповідно до свободи волі. Суспільство повинне реагувати на злочин так, щоб змусити особу за власною волею відмовитись від злочинної поведінки і вибрати незлочинну, аби не бути покараним, с.49 у Фокса. Представники: Чезаре Беккарія, британський кримінолог Джон Говард.

Позитивістська школа критикує такий спосіб впливу па злочинність, вважаючи його непродуктивним. Згідно з її ідеями поведінка людини визначається багатьма фізіологічними, психологічними і соціальними факторами, котрі не можна нейтралізувати репресивними засобами.

Представники: Ч.Ломброзо, Енріко Феррі, Тард та інші.

Тому завданням кримінології є вивчення цих факторів і розробка відповідних їм засобів, здатних змусити людину бути добропорядною, професійно корисною суспільству і дисциплінованою. (Про Ломброзо).

Якщо класична школа звертала основну увагу на діяння, то позитивістська школа – на злочинця, його властивості. Класична школа орієнтована на захист інтересів суспільства, позитивістська – на виправлення властивостей злочинця.

Кримінологія новітнього часу відкрила для себе новий напрям вивчення реакції суспільства на злочинність: звернулась до досліджень потерпілого (жертви злочину) і механізмів соціального контролю. Тепер вже до причин злочинності підходять не тільки з точки зору характеристики злочинного діяння і властивостей злочинця. Причини виводяться з соціального процесу, в якому задіяні і злочинець, і потерпілий, і суспільство. Особливо досліджуються процеси в суспільстві, в силу яких поведінка людей і самі люди визначаться як злочинні.

Представники: Онер Сатерленд, Селлін, Мертон.

В Україні, яка входила до складу Російської імперії, до революції 1917 року кримінологія розвивалась як розділ кримінально-правової теорії. Після революції у 1924 році в Одесі виник Кабінет по вивченню злочинності і особи злочинця з філіалами у Харкові і Києві. У 1931 році Кабінет було перетворено на Всеукраїнський кримінологічний інститут у м. Харкові. Для кримінологічних досліджень тієї пори широко використовувались досягнення біології, психіатрії, психології, теорія Бехтєрєва і Павлова.

Починаючи з 1929 р. до середини 30-х років українська радянська кримінологія потерпіла розгром. Приводом стала звинувачення у пропаганді ідей Ч.Ломброзо про природженою злочинця. Кримінологічні кабінети були ліквідовані, а інститути по вивченню злочинності перетворені в установи по вивченню кримінальної політики і кримінального права.

Відродження кримінологічної науки почалось у 1956 р., після з'їзду КПРС, з 1964 р. вводиться викладання кримінології в юридичних вузах. В Україні відродження кримінології пов'язане з іменем проф. П.П.Михайленка. В 1964 р. він видав у співавторстві з І.Гельфандом монографію "Предупреждение преступлений – основа борьбы за искоренение преступности".

Значний вклад у розвиток кримінології внесли вчені Національної юридичної академії у м. Харкові, Національної академії внутрішніх справ у м. Києві, Інституту держави і права НАН України, Київського національного університету.

Зараз українська кримінологія переживає кризу, зумовлену занепадом кримінологічних досліджень. Однак... Кожна наука має розвиватися на певних організаційних засадах. В Україні організація та координація наукових досліджень в галузі держава і права покладена на Академію правових наук. Для здійснення цієї координаційної функції в Академії утворені координаційні бюро по кожній галузі юридичної науки. Вони охоплюють своєю організаційною діяльністю всі наукові установи, вищі навчальні заклади, де ведуться наукові дослідження з певної галузі юридичної науки, незалежно від відомчого підпорядкування цих установ та закладів. Так визначено Указом Президента України про утворення Академії правових наук, а також її Статусом, яким затверджений постановою Кабінету Міністрів України.

Серед існуючих координаційних бюро є й Координаційне бюро з проблем кримінології, членом якого я маю честь бути.

Думається, зараз є сенс ознайомитися з основними проблемами і завданнями кримінології, визначеними на основі прогнозних передбачень розвитку кримінологічної ситуації в Україні на перше двадцятиріччя ХХІ століття.

Розділ ІІІ. Основні проблеми кримінології в України на основі прогнозних передбачень на початку ХХІ століття.

3.1. На передбачуваний період основною для української кримінології залишається проблема злочинності. В цій проблемі визначальними, принаймні на найближчі декілька років, будуть названі у розділі І, нерозв'язані на даний мас проблеми забезпечення адекватного уявлення про сутність та розміри в Україні злочинності, у тому числі насамперед організованої, передусім в економіці та системах управління, корупції, "відмивання" коштів, здобутих злочинним шляхом, транснаціональної злочинності. Реалізація цієї масштабної комплексної проблеми та її складових частин потребуватиме від кримінології наукового забезпечення наступного:

3.1.1. нового теоретичного осмислення феномену злочинності, її чинників, особи та механізму злочинної поведінки, запобігання останньої.

3.1.2. доведення невідповідності нинішньої відомчої та обґрунтування необхідності нової державної системи реєстрації інформації про вчинення діянь з ознаками злочину, незалежної від відомств, які повинні реагувати на і цю інформацію та несуть відповідальність за «повне і швидке» розкриття злочинів.

3.1.3. розроблення системи захисту кримінологічними засобами конституційних прав і свобод людини і громадянина від злочинних посягань, а також від упереджених протиправних і навіть злочинних дій в процесі порушення кримінальних справ, розкриття та розслідування злочинів, застосування запобіжних та інших процесуальних заходів, унеможливлення орієнтації при цьому на політичні, комерційні, інші особисті та групові інтереси.

3.1.4. розроблення сучасної стратегії протидії злочинності, насамперед організованої, економічної, пов'язаної з корупцією, незаконним обігом наркотиків, насильницької, у тому числі "на замовлення", корисливої та насильницько-корисливої, а також серед раніше засуджених, неповнолітніх, жінок, військовослужбовців; при цьому:

- протидія організованій злочинності має обґрунтовуватися насамперед у тих галузях економіки та сферах суспільного життя, де вона може здобувати великі кошти, "відмивати" їх, користуватися високим рівнем та значними масштабами корупційної підтримки, а також сучасними засобами електронного зв'язку, контролю та цільового спрямування фінансових операцій, грошових потоків тощо;

- кримінологічне обґрунтування протидії економічній злочинності має зосереджуватися передусім щодо її організованих проявів, які становлять загрозу національній безпеці;

- значно більше уваги повинно бути приділено розробці проблем протидії злочинності у сфері управління, насамперед в апараті управління економікою та соціально-економічними трансформаціями;

- з огляду на наведене мають отримати розгляд та розробку кримінологічні проблеми адміністративної реформи, її наближення до якісного оздоровлення апарат, нейтралізації у ньому криміногенних чинників.

3.1.5. всебічного дослідження транснаціональної злочинності, насамперед розроблення Концепції її протидії з відображенням у ній концептуального розуміння останньої, стратегії, завдань, організаційно-правових засад боротьби з нею, у тому числі запобігання на національному та міжнародному рівні;

3.2. Потребують більш глибокої розробки та сучасного осмислення проблеми особи злочинця, детермінації та механізму злочинної поведінки.

3.2.1. окремого вивчення кримінологами, психологами та соціологами заслуговують проблеми сучасних кримінально-психологічних установок в умовах поглибленого соціального розшарування.

3.2.2. останні теоретичні розробки сучасних проблем віктимології та соціальні потреби забезпечення захисту нових прошарків суспільства, що виникають внаслідок соціально-економічного реформування, передусім так званого „середнього класу”, обумовлюють необхідність розвитку віктимологічного напрямку української кримінології.

3.3. Однією з актуальних на прогнозований період мас стати проблема співвідношення злочинної поведінки та некриміналізованої (фонової) поведінки, частина якої завжди була передкримінального (алкоголізм, наркоманія, відсутність певних занять і місця проживання тощо).

3.4. На значно вищий якісний рівень повинна бути піднята наукова розробка проблем причин і умов злочинності та злочинної поведінки. Ці проблеми потребують, насамперед, сучасного теоретичного осмислення, методологічного спрямування, чіткого розмежування стосовно злочинності як соціального явища та злочинної поведінки.

3.4.1. потрібно організувати повсюдне за єдиним стандартом виявлення та взяття на облік висновків та інших результатів досліджень причинно-детермінаційної тематики.

3.4.2. вся узагальнена у такий спосіб інформація по різних видах і категоріях злочинів має бути піддана відповідній інтерпретації для отримання показників, придатних для кількісного виміру;

3.4.3. має бути продовжена на більш високому рівні організаційного, фінансового, кадрового та інформаційно-технологічного забезпечення робота по створенню автоматизованих банків даних - показників кримінологічних чинників різних видів злочинів та інших небезпечних правопорушень;

3.4.4. з введенням в експлуатацію ДАСКІ потрібно забезпечити щорічне отримання необхідної статистичної інформації та здійснення моніторингу криміногенних чинників та кримінологічної ситуації в Україні загалом, у т.ч. по регіонах, галузях народного господарства, окремих соціальних групах, і категоріях злочинів, актуальних проблемах; на основі експлуатації ДАСКІ має бути організована система кримінологічних аналізів, прогнозів, опрацювання пропозицій щодо необхідних управлінських рішень, профілактичних заходів; особливої уваги заслуговує проблема методологічного, методичного та інформаційного забезпечення кримінологічних прогнозів, підвищення їх предметності та вірогідності;

3.4.5. окремим напрямком реалізації можливостей ДАСКІ стане запровадження кримінологічної експертизи проектів законодавчих, урядових, інших нормативно-правових актів, а згодом - інших управлінських рішень, господарських, кредитних, комерційних угод тощо;

3.5. Виведення на високій теоретичний, системний та інформаційно-технологічний рівень визначення причин і умов вчинення різних категорій злочинів дозволить створити надійну основу для сучасної наукової розробки кардинальної для кримінології проблеми запобігання злочинів та злочинності, обґрунтування предметної та цілеспрямованої організації та здійснення цієї діяльності.

3.6. Досягнення об'єктивного наукового уявлення про причини та умови злочинності та індивідуальної злочинної поведінки, про заходи, що потрібні для ефективного запобіжного впливу на них, розробка та авторське супроводження реалізації останніх у практику дозволить значно піднести роль, професійні можливості та предметність рекомендацій кримінології щодо визначення кримінальної політики в Україні.

Розділ IV. Потреби і завдання розвитку та самоудосконалення кримінологічної науки, розширення міжнародної співпраці.

4.1. Необхідність наукового забезпечення згаданих проблем висуває перед кримінологічною наукою проблеми самоудосконалення, насамперед виконання всіх функцій, що покладаються на науку, її теоретичного, методологічного та методичного оновлення.

4.2. Потребує системного підходу та формалізації методичне забезпечення кримінологічних досліджень, у тому числі потрібна розробка нових та удосконалення діючих методик, їх зібрання, узагальнення, експертне оцінювання, опублікування. В удосконаленні методичної основи кримінології необхідно розширити взаємодію з іншими науками.

4.3. Нагальною проблемою є інформаційне забезпечення кримінологічних розробок, їх досконала інформатизація та комп’ютеризація, розробка і впровадження загальнодержавних та галузевих кримінолого-інформаційних комп'ютерних банків даних та мереж, передусім ДАСКІ.
ІІ. Проблеми прогнозування та планування заходів запобігання злочинам.

Як вважає А.Ф. Зелінський, профілактика не має на увазі конкретний злочин, а забезпечується через запобігання криміногенних ситуацій, їх усунення, послаблення дії криміногенних факторів, захисту об’єктів від посягань тощо. Поряд із тим, запобігання злочинів спрямоване на перешкоджання здійсненню злочинного наміру конкретної особи до початку посягання на стадіях виявлення наміру або готування до злочину. Припинення направлене на злочинну діяльність, що вже розпочалася та має за мету забезпечити ненастання її шкідливих наслідків .

Запобігання злочинів – це найгуманніший засіб підтримки правопорядку, забезпечення безпеки охоронюваних правом цінностей. Здійснення цієї діяльності, поряд із захистом суспільства від злочинних посягань, уберігає також нестійких громадян від подальшого морального падіння, не даючи їм стати злочинцями, і тим самим позбавляє їх від кримінального покарання. Запобігання злочинів є найефективнішим засобом боротьби зі злочинністю, оскільки кримінально-правові заходи мають обмежений характер.

Разом з тим, неможливо запобігати злочинам, якщо не мати чіткого прогнозу та плану відповідних заходів.

Людині властиве передбачення майбутнього для того, щоб правильно спланувати свої подальші дії. Зазвичай розрізняють три види передбачення. Перший – це передрікання, яке здійснюється найчастіше на буденному, поверхневому рівні. Другий вид – прогнозування – базується на наукових засадах, кількісних та якісних параметрах якогось явища, що відображають об’єктивні закономірності його теперішнього і можливого майбутнього стану. Третій вид – планування, яке поряд з передбаченням майбутнього розвитку явищ і процесів, вказує на необхідність здійснення певних заходів з метою позитивного впливу на них.

Найчастіше прогнози поділяються на соціальні, спрямовані на передбачення динаміки суспільних явищ, та індивідуальні, які прогнозують поведінку окремих осіб. В широкому розумінні індивідуальні прогнози теж є соціальними, оскільки поведінка людини має суспільний характер. За галузевим принципом розрізняють політичні, економічні, науково-технічні, демографічні, кримінологічні та інші види прогнозів.

Кримінологічне прогнозування є частиною соціального прогнозу, який охоплює всі явища і процеси життєдіяльності суспільства: перспективи розвитку науки й техніки, економіки, демографічних й етнічних процесів, охорони здоров’я, освіти, мистецтва, держави і права тощо. Тому видами галузевого прогнозування можуть бути будь-які специфічні сфери суспільства. Однією з важливих галузей соціального прогнозування виступає передбачення розвитку кримінологічно значимих явищ і процесів.

Відомо, що соціальне управління є цілеспрямованою діяльністю з реалізації конкретних завдань. Воно неможливе без наукового передбачення тих чи інших явищ суспільного життя. Сказане стосується тієї сфери, яку вивчає кримінологія. Спираючись на виявлені у процесі наукового аналізу чинники, які обумовлюють існування злочинності, кримінологи визначають ймовірність майбутнього її стану, тенденцій розвитку, динаміки, зміни якісних характеристик і на цій основі пропонують відповідні заходи боротьби з цим негативним явищем. У найбільш загальному вигляді прогнозування здійснюється наступним чином. Суб’єкт прогнозування спостерігає обраний об’єкт, виявляє його основні закономірності і, підставивши у ці закономірності певні емпіричні дані, складає прогноз на майбутнє. Очевидно, що чим довший термін прогнозу, тим менша його точність.

Кримінологія з часу свого виникнення чимало зробила для з’ясування сутності злочинності, її факторів, тенденцій розвитку тощо. Нині перед нею постало актуальне завдання передбачити характер злочинності в майбутньому, аби вже зараз розробити комплекс заходів, спрямованих на протидію їй. Ще в 1853 році на першому Міжнародному статистичному конгресі А. Кетле висловлювався за можливість встановлення закономірностей розвитку злочинності на підставі відповідного статистичного матеріалу, а відтак і можливість її прогнозування. Певного розмаху кримінологічне прогнозування набуло з середини 60-х років минулого століття, коли виникли для цього нові передумови, а саме: були розроблені загальнотеоретичні проблеми злочинності і соціального прогнозування, з’явилися можливості використання ЕОМ, а згодом – і персональних комп’ютерів, підготовлені кадри кримінологів, озброєних новітньою методикою досліджень.

Розгляд питань кримінологічного прогнозування почнемо із з’ясування центральних понять науки прогностики.



Прогнозування – це процес отримання наукового знання про майбутнє, що ґрунтується на закономірностях певних явищ, в результаті аналізу їх стану в минулому і сьогоденні. Прогноз – це результат передбачення, висновок про ймовірність настання певних змін в об’єкті дослідження.

Соціальний прогноз виконує наступні функції:

- орієнтуючу (вибір найоптимальнішої цілі та шляхів її досягнення, а також пріоритетних напрямів розвитку;

- нормативну (визначення основних соціальних потреб у майбутньому та способів їх задоволення);

- попереджувальну (визначення можливих негативних наслідків того чи іншого явища).

При вивченні майбутнього дуже часто висувається певна гіпотеза, тобто створюється своєрідна модель. Чим вона детальніша і повніша, тим більше наближається до реальної картини. Окремі елементи моделі, як правило, не є постійними і змінюються в часі. Тому якщо дослідник хоче отримати прогноз із заданим ступенем достовірності, він змушений переоцінювати стан об’єкту через відповідні проміжки часу. Наприклад, суб’єкту прогнозування треба передбачити рівень злочинності через п’ять років. Тоді він повинен взяти статистичні дані за минулих п’ять років і нинішні, встановити їх динаміку і на основі виявлених закономірностей спрогнозувати стан злочинності через п’ять років. Але п’ятирічний термін є досить значним, і якщо дослідника не задовольняє ступінь достовірності, він має йти більш складним шляхом: вивести динаміку злочинності за рік і створити модель на рік вперед – А 1. Потім, взявши результати моделі А 1 як базові, спрогнозувати модель А 2, і так аж до моделі А 5. Зрозуміло, що достовірність прогнозу в останньому випадку буде більшою, але й зростають працезатрати на його складання. Тому варто обирати “золоту середину” між обсягом затрат і ступенем достовірності. Створена на основі гіпотези модель може змінюватися чи доповнюватися, що дає змогу ставити нові цілі і завдання.

Кримінологічне прогнозування є, з одного боку, різновидом соціального передбачення, а з іншого, – однією із галузей юридичного прогнозування. З цього випливає, що поняття кримінологічного прогнозування включає в себе два аспекти: соціальний і юридичний.

Місце юридичного прогнозування в системі соціальної прогностики визначається роллю, яку відіграють такі суспільні цінності, як демократія, законність, правопорядок. Кримінологічне прогнозування за своїм змістом є соціально-юридичним, оскільки його об’єкт – злочинність – являє собою соціально-правове явище.

Подальший розвиток кримінології та суміжних з нею наук дає для прогнозування все більше фактичного матеріалу, забезпечує його глибоке теоретичне обґрунтування. Кримінологічні прогнози – не самоціль. Вони дозволяють не тільки передбачати майбутнє злочинності, але й слугують керівництвом до дії у боротьбі з нею. Кримінологічне прогнозування – процес постійний і, по суті, безперервний. Він вимагає систематичних уточнень у міру отримання нових даних про злочинність, її детермінант, а також про профілактичну діяльність. Відзначаючи велику роль прогнозування у боротьбі зі злочинністю, водночас треба враховувати, що для кожної галузі знань існують свої межі пізнання, реальні можливості передбачення. Достовірність кримінологічних прогнозів нині сягає 60-70 %.

Узагальнюючи сказане, кримінологічне прогнозування можна визначити як процес наукового передбачення змін тенденцій, кількісних і якісних характеристик злочинності, її детермінант, особи злочинця, діяльності з попередження злочинів у майбутньому, а також перспектив розвитку самої кримінологічної науки.



Метою кримінологічного прогнозування (відповідно до предмета кримінології) є встановлення всіх параметрів злочинності в перспективі, виявлення на цій основі небажаних тенденцій та пошук засобів їх зміни у позитивному напрямку.

Кримінологічний прогноз повинен дати відповідь на такі запитання:

- як виглядатимуть із заданою вірогідністю на відповідний термін основні показники злочинності (стан, рівень, структура, динаміка);

- яка ймовірність змін у видах злочинності, а відтак і в категоріях злочинців;

- які саме чинники і за якою силою негативно чи позитивно впливатимуть на злочинність;

- які категорії осіб можуть поповнити коло злочинців;

- яке існує співвідношення між найближчими і більш віддаленими завданнями боротьби зі злочинністю та які заходи найпридатніші для їх досягнення.

У кримінологічному прогнозуванні використовуються певні методи. Найпоширенішим є метод екстраполяції. Його сутність полягає у співставленні минулого і сучасного станів досліджуваного об’єкту та перенесенні на майбутнє виявлених закономірностей його розвитку.

Недоліком цього методу є те, що він забезпечує потрібний ступінь достовірності лише в короткострокових прогнозах і за умови достатньої стабільності суспільних відносин.

Точнішим є метод моделювання. Він передбачає прогнозування кількісних характеристик злочинності, які відображають її залежність від дії соціально-економічних, політичних, ідеологічних, правових та інших чинників. Підставивши у модель значення факторів, що обумовлюють злочинність на прогнозований період, визначають майбутній її стан. Складність даного методу полягає у тому, що ще недостатньо вивчені всі чинники злочинності, механізм їх взаємодії та сила впливу кожного з них на злочинність. Слабко використовуються математичні методи і комп’ютерні технології обробки емпіричного матеріалу.

Якість кримінологічних прогнозів підвищується при поєднанні екстраполяції і моделювання з методами експертних оцінок. Останній полягає в узагальненні думок фахівців щодо можливих змін кількісних і якісних показників злочинності за прогнозований відтинок часу. Існують певні правила збору, обробки, аналізу й узагальнення експертних оцінок.

За термінами кримінологічні прогнози поділяються на короткострокові (1-3 роки), середньострокові (до 5 років) і довгострокові (10 і більше років). Чим довший термін прогнозу, тим менша його достовірність (так само, як і в метеорологічних прогнозах).

Практичне значення кримінологічного прогнозування полягає у забезпеченні планової і цілеспрямованої діяльності державних органів і громадських організацій, які беруть участь у боротьбі зі злочинністю. Вони орієнтуються на вибір адекватних засобів протидії цьому негативному явищу з урахуванням як наявних ресурсів, так і тих, що з’являться згодом. Прогнозування дозволяє заздалегідь підготуватися до вирішення нових проблем, застерегти суб’єктів профілактики від такої ситуації, коли вони постають перед здійсненим фактом і змушені займатися вже наслідками, які склалися, не маючи можливості діяти на випередження. Однак, заради справедливості треба зазначити, що кримінологічне прогнозування у нас ще не увійшло в повсякденне життя.

Кримінологічне планування становить собою цілеспрямований процес розробки плану, в якому на основі цілей і завдань боротьби зі злочинністю окреслюються шляхи й засоби їх досягнення, нормативне, інформаційне, організаційне, методичне та ресурсне забезпечення на визначений термін.

Кримінологічне планування може бути ефективним за умови включення його як елементу системи соціального управління, зокрема суб’єктів профілактики злочинів. Дієвість їх роботи залежить від:

- чіткого усвідомлення всіма і кожним своїх функціональних обов’язків;

- належного забезпечення відповідними ресурсами;

- знання умов майбутньої ситуації, в якій доведеться реалізовувати покладені на них завдання;

- координації дій усіх ланок системи з метою оптимального досягнення спільної мети.



План це різновид управлінського рішення, поданого у вигляді системи взаємопогоджених і взаємопов’язаних заходів, які потрібно здійснити у встановленій послідовності та визначені строки з метою досігнення поставлених цілей.

Планування це формування низки планів в системі певної галузі. Скажімо, якщо йдеться про органи внутрішніх справ, то маються на увазі плани як цього міністерства, так і усіх служб та підрозділів.

Комплексне планування охоплює розробку міжвідомчих завдань і засобів боротьби зі злочинністю на певній території чи сфері суспільного життя. Основне його завдання в тому, щоб об’єднати різних суб’єктів профілактики злочинів і спрямувати їх зусилля у єдине русло цілеспрямованої діяльності. Прикладом такого планування є Комплексна програма профілактики злочинів на 2001-2005 роки, затверджена Указом Президента України 25 грудня 2000 р.

Кримінологічне планування ґрунтується на наступних принципах:

наукової обґрунтованості, який полягає в тому, що планування повинно здійснюватися на основі наукового аналізу об’єктивної дійсності, в умовах якої реалізовуватиметься план. При цьому мають бути науково обґрунтовані: завдання органу, що реалізує план, його ресурсне забезпечення, передбачення майбутньої ситуації, в якій йому доведеться діяти.

законності, який передбачає розробку планів відповідно до чинного законодавства.

актуальності, який означає необхідність у процесі планування визначити пріоритетні напрямки профілактичної діяльності.

реальності, який вимагає врахування об’єктивних можливостей суб’єктів профілактики.

конкретності, який передбачає однозначність змісту запланованих заходів, термінів їх виконання, суб’єктів реалізації та контролю.

несуперечливості, який означає узгодження в межах плану усіх його складових частин, аби вони не суперечили один одному.

субординації, який полягає у підпорядкуванні заходів короткострокових планів довгостроковим, нижчих ланок суб’єктів профілактики вищим.

інформативності, який розглядається у двох аспектах. Згідно з першим, цей принцип означає складання плану на підставі повної й достовірної інформації. Відповідно до другого аспекту, план повинен розроблятися таким чином, щоб при якомога меншому обсязі знакового масиву містити якнайбільше необхідної інформації.

Названі принципи покликані впорядковувати процес кримінологічного планування. В свою чергу, такі плани впорядковують діяльність суб’єктів профілактики. Тому принципи планування не можуть суперечити принципам їх діяльності. Прикладом реалізації вказаного положення може слугувати Програма розвитку партнерських відносин між міліцією і населенням на 2000-2005 роки”, другий розподіл якої має назву “Принципи партнерських відносин між міліцією і населенням та переходу до системи правоохоронного обслуговування населення”.

Кримінологічне планування має свої етапи. Основними з них є:

1. Підготовчий. Змістом цього етапу є збір та обробка кримінологічної інформації, визначення основних завдань на планований термін.

2. Збору пропозицій. Тут особа, відповідальна за складання плану, доводить отриману на підготовчому етапі інформацію до керівництва суб’єктів профілактики, а потім узагальнює їх пропозиції і вносить до відповідного плану.

3. Узгодження плану. Цей етап передбачає координацію дій окремих суб’єктів з урахуванням їх наявних ресурсів, а також узгодження заходів нижчестоящих органів з планом вищестоящих.

4. Затвердження плану. Останній етап, на якому керівник відповідного суб’єкта профілактики злочинів, перевіривши відповідність плану основним завданням, що стоять перед ним, та планам вищестоящих органів, затверджує його.

Для реалізації принципів планування використовують відповідні методи. При цьому на кожному етапі суб’єкт планування повинен обирати найдоцільніші з них. На першому етапі застосовуються методи, які умовно можна об’єднати в групу методів збирання та обробки інформації. Сюди відносяться:



1) соціологічні методи – анкетування, інтерв’ювання, опитування, спостереження;

2) математичні методи – сітьового, лінійного, динамічного планування, метод послідовних наближень, балансовий метод.

Важливою умовою, яка забезпечує високу ефективність плану, є контроль за його виконанням. Це особливо стосується діяльності спрямованої на боротьбу з таким складним і багатогранним явищем, як злочинність.

Планування тісно пов’язане з кримінологічним прогнозуванням. Щодо їх співвідношення, то у науковій літературі існують різні погляди. Одні автори стверджують, що прогнозування – це процес, який передує плануванню. Інші вважають, що це етап, наступний за плануванням, який охоплює перспективи, що не піддаються плануванню. Треті уявляють прогнозування як передбачення некерованих процесів природи і суспільства, а планування – як засіб регулювання керованих процесів.

Основним змістом планування є визначення засобів та способів досягнення поставлених цілей, раціональне використання ресурсів при мінімумі затраченого часу. Головна різниця між прогнозуванням і плануванням полягає у тому, що в першому випадку виявляється зв’язок сучасного з майбутнім, фактичного злочинності з її станом у перспективі. При плануванні ж вирішується інше питання – як треба діяти, щоб досягти бажаного результату в майбутньому.

Кримінологічне планування можливе за певних умов, а саме:

- наявності конкретної кінцевої мети, щоб процес планування не перетворився у безладні дії;

- визначеності у часі, в межах якого ця мета має бути досягнута;

- визначеності у засобах, які використовуватимуться для реалізації поставлених завдань;

- кінцева мета не повинна бути жорстко прив’язана до засобів її здійснення.

У науковій літературі можна зустріти твердження про те, що планування одночасно означає і передбачення. На нашу думку, такий погляд є надто категоричним. План – це не просто передбачення майбутнього, а й директива для практичної діяльності. Прогноз вказує на те, що може статися з тим чи іншим ступенем імовірності в майбутньому, план – що треба робити. План містить точний перелік заходів боротьби зі злочинністю, виходячи із даних кримінологічних прогнозів. Один із напрямків реалізації їх результатів – це виявлення осіб, а також факторів, які формують їх антисуспільну спрямованість, що потребують посиленого соціального контролю і відповідного профілактичного впливу.

Проте навіть найнесприятливіший кримінологічний прогноз не означає неминучості настання передбачених подій. Він не приречує суб’єктів профілактики на пасивність, а спонукає шукати шляхи та засоби не допустити негативних наслідків, зробити так, щоб цей прогноз був спростований їхнім активними діями. Прогноз лише забезпечує науковий підхід до планування боротьби зі злочинністю, підвищує її цілеспрямованість та ефективність.

Індивідуальне планування запобіжних заходів щодо вчинення злочинів на особистісному рівні є складовою частиною планування боротьби зі злочинністю.

Основним підґрунтям в складанні індивідуальних планів профілактики стосовно окремих індивідів (фізичних осіб або груп) повинні виступати попередньо проведені тактичні заходи щодо виявлення даної категорії осіб за допомогою діючих в правоохоронних органах методів і засобів, їх ретельного вивчення за різноманітними характеристиками і ознаками, а також вивчення середовища, в якому вони знаходяться та усіх їхніх внутрішніх і зовнішніх зв’язків. Після діагностики виявлених і вивчених даних стосовно визначених категорій осіб і проведення відносно них індивідуального прогнозу на предмет імовірності вчинення ними злочину, спираючись на прогностичні висновки слід переходити до планування індивідуальних запобіжних заходів.

По-перше, послідовність і змістовність запобіжних заходів повинна органічно виходити із зазначених в карті індивідуального прогнозу ознак (індикаторів), які підтверджують або спростовують наявність криміногенних чинників та рівня криміногенності особи, що виявлені в процесі прогнозування за клінічним, детерміністичним (факторним) та еталонним (типологічним) методами індивідуального прогнозу.

Побудова системи протидії вчинення злочину на індивідуальному рівні повинна передбачати планування конкретних заходів нейтралізації кожного із зазначених в карті прогнозу “негативного індикатора”, що вказує на криміногенність особи. Паралельно із цим треба планувати заходи, які підсилюють, закріплюють і поширюють виявлені в процесі вивчення і прогнозування позитивні ознаки щодо цієї особи.



По-друге, потрібно здійснити розрахунок сил, засобів, методів і способів профілактичного впливу з урахуванням дотримання законності, недопущення порушення законних прав і інтересів громадян, моральних, правових, психолого-педагогічних та інших вимог в процесі запобіжних дій та термінів їх проведення.

По-третє, необхідно здійснювати належний контроль за станом змін у поведінці особи, яка профілактується, та корегування планових заходів в оптимальних термінах їх виконання, а також контроль і оцінку ефективності проведення запобіжних заходів з боку правоохоронних органів, посадових осіб, представників громадськості в ході індивідуальної профілактики.

Окрім згаданих планів профілактичної діяльності, існують окремі плани заходів на випадок надзвичайних ситуацій та спеціальні програми, котрі приймаються компетентними органами і установами, в яких реалізується їх службова діяльність, спрямована на протидію злочинності.


ІІІ. Система профілактики злочинів.

Запобігання злочинів є складною, багаторівневою системою державних органів та громадських організацій, які здійснюють антикриміногенний вплив на соціальні об’єкти з метою недопущення порушень кримінально-правових норм і усунення (нейтралізації) чинників, що їх детермінують. Її утворюють суб’єкти, об’єкти та заходи попереджувальної діяльності.

Розглядаючи це питання, зазначимо, що узагальнених теоретичних праць про систему профілактики злочинів у кримінологічній літературі ще немає. Не кращим є стан справ і з правовим забезпеченням цієї діяльності. Для правильного визначення суб’єктів попереджувальної діяльності Ю.Д.Блувштейн запропонував виділити їх основні ознаки:

- цілеспрямоване здійснення профілактики злочинів як пряма функція;

- зв’язок з іншими елементами системи по “горизонталі” (координація) і по “вертикалі” (субординація);

- здійснення своїх дій відповідно до команд керівних органів системи;

- можливість вибору варіанта поведінки, що визначається конкретним станом об’єкта впливу і межами, заданими системою.

Тому органи, організації та особи, які не володіють хоча б однією з названих ознак, не можуть вважатися суб’єктами профілактики злочинів 1.

Різноманітність суб’єктів, що відрізняються за характером, масштабами, формами і методами діяльності - одна з суттєвих особливостей профілактики злочинів. До її суб’єктів належать: відповідні державні органи та установи, громадські організації і формування, посадові особи й інші працівники - представники цих органів, установ, організацій і формувань, а також окремі громадяни.

Суб’єктів профілактики можна також поділити на такі групи:

а) органи та організації, які керують, спрямовують, координують попереджувальну діяльність (органи державної влади і управління);

б) органи та організації, які безпосередньо здійснюють профілактичні заходи (МВС, СБУ, прокуратура, суд, спеціально створені громадські формування);

в) суб’єкти, у функції яких частково входить здійснення запобіжних заходів – заклади освіти, охорони здоров’я, адміністрації підприємств, установ, організацій тощо.

Класифікуючи суб’єктів профілактики, потрібно враховувати, що, по-перше, всі вони відрізняються один від одного, але функціонують у взаємозв’язку, тим паче, що існує їх своєрідна ієрархія; по-друге, кожний суб’єкт наділений своїми повноваженнями (є носієм певних прав і обов’язків).

У кримінологічній літературі виділяють також загальні суб’єкти профілактики, для яких ця діяльність не є головною, і спеціальні суб’єкти, для яких попередження злочинів є головною або однією з визначальних функцій. Остання група суб’єктів – найбільш активна ланка у боротьбі зі злочинністю, оскільки перебуває на її передньому краї, володіючи спеціальними повноваженнями і засобами. Це – органи внутрішніх справ, податкова міліція, служба безпеки, прокуратура, суди, митна варта, спеціальні громадські формування тощо.

Таким чином, системою профілактики злочинів є сукупність державних органів, громадських організацій та громадян, які цілеспрямовано здійснюють на різних рівнях і у різних масштабах управління й планування попереджувальної діяльності, виконання профілактичних заходів та мають у зв’язку з цим певні права й обов’язки і несуть відповідальність за досягнення поставленої мети.

Крім суб’єктів, система профілактики злочинів має ще й об’єкти запобіжного впливу. У науковій літературі такими об’єктами визнаються: злочинність, її детермінанти, особа правопорушника та умови її формування, які потрібно корегувати.

Центральне місце у системі спеціальних суб’єктів профілактики посідають органи внутрішніх справ. Їх діяльність щодо попередження злочинів носить комплексний характер, що проявляється у таких аспектах:

1) органи внутрішніх справ, на відміну від інших суб’єктів профілактики, впливають на дуже широке коло об’єктів попереджувальної діяльності;

2) вони активно взаємодіють з усіма іншими суб’єктами, надаючи їм інформацію про криміногенну обстановку в регіоні, виявлені детермінанти злочинів та осіб, що потребують індивідуального профілактичного впливу, а також методичну й практичну допомогу в проведенні різних запобіжних заходів;

3) органи внутрішніх справ не лише самі виявляють і ліквідують криміногенні фактори, але й у встановленому законом порядку пред’являють іншим суб’єктам вимоги щодо необхідності виконання покладених на них функцій у сфері зміцнення правопорядку;

4) органи внутрішніх справ здійснюють попереджувальну діяльність на всіх рівнях, використовуючи при цьому широкий арсенал методів та засобів як гласних, так і оперативних. До того ж у їх структуру входить низка служб і підрозділів, єдине або головне призначення яких полягає у реалізації профілактичних функцій.

Класифікація профілактичних заходів. Численність і різнохарактерність заходів як загальної, так і індивідуальної профілактики виключають можливість їх вичерпного перерахування. Мова може йти лише про їх класифікацію та визначення особливостей кожного виділеного класу. Головними підставами такої класифікації є суб’єкти та об’єкти профілактики, її завдання, форми і методи, ступінь правового регулювання попереджувальної діяльності. Зазначимо, що у кримінологічній літературі зустрічаються й інші підстави класифікації даних заходів.

Заходи загальної профілактики поділяються:

1) за суб’єктом – на загальні і спеціальні. Загальні заходи застосовуються тими суб’єктами, для яких попереджувальна діяльність не є основною функцією. Спеціальні заходи використовуються тими суб’єктами, для яких ця діяльність є основною або однією з головних;

2) за об’єктом – на заходи попередження будь-яких злочинів; заходи попередження окремих видів злочинів (неповнолітніх, рецидивних, насильницьких, корисливих, тощо); заходи попередження конкретних злочинів;

3) за характером завдання – на заходи, спрямовані на виявлення детермінант злочинів, та заходи, спрямовані на усунення (нейтралізацію) цих детермінант;

4) за організаційною формою – на заходи-сигнали і заходи-дії. Заходами-сигналами є інформація про необхідність цілеспрямованого впливу на виявлені криміногенні фактори (подання органів дізнання і попереднього слідства, прокуратури, окремі ухвали судів). Ці заходи, як правило, здійснюються спеціальними суб’єктами попереджувальної діяльності. Інші суб’єкти виконують заходи-дії, тобто безпосередньо працюють над усуненням виявлених детермінант злочинів. Заходи-дії, у свою чергу, за змістом можна розділити на: організаційні, економічні, правові, моральні, технічні (підбір і розстановка кадрів, ефективне використання патрульно-постової служби, удосконалення бухгалтерського обліку, використання сучасних обчислювальних пристроїв, сигналізації тощо);

5) за ступенем правового урегулювання – на заходи правового і неправового характеру. Наприклад, заходи, що здійснюються у межах кримінально-процесуальної діяльності або загального нагляду прокуратури, є правовими, а у сфері господарської чи культурно-виховної діяльності - неправовими.

Зазначимо, що у науковій літературі наводяться й інші класифікації 2. Кожна з них має свої переваги і недоліки, однак, узяті разом, вони дозволяють мати краще уявлення про загальну профілактику злочинів.

Заходи індивідуальної профілактики завжди спрямовані на конкретного члена суспільства чи певну групу осіб, тобто включають у себе відповідну роботу з людьми. Тому вони підкоряються усім основним закономірностям, властивим міжособистісним стосункам. Виходячи з цього, до заходів індивідуальної профілактики злочинів висуваються певні вимоги: вони мають бути обґрунтованими, позбавленими будь-яких проявів формалізму, послідовними і безперервними, побудованими на прогнозуванні поведінки профілактованої особи з урахуванням її індивідуальних особливостей.

Заходи індивідуальної профілактики залежно від завдань, на вирішення яких вони спрямовані, можуть бути поділені на три групи: інформаційні; заходи впливу; заходи контролю. До інформаційних належать такі, що спрямовані на виявлення осіб, котрі потребують профілактичного впливу, а також на збирання необхідних відомостей про них, аби правильно побудувати роботу з ними.



Заходи впливу становлять ядро індивідуальної профілактики. Саме вони покликані забезпечити усунення дефектів соціалізації особи і тим самим уберегти її від скоєння злочину. Заходи контролю спрямовані на перевірку ефективності застосування заходів впливу і, залежно від цього, визнати їх достатніми або намітити додаткові заходи профілактики.

Заходи індивідуальної профілактики можна також розділити на заходи: переконання, примусу і допомоги.

Як уже зазначалося, індивідуальна профілактика спрямована не лише на окрему людину, яка може скоїти злочин, але й на її мікросередовище. Досягти вирішення другого завдання можна різними засобами. Це можуть бути заходи, спрямовані на те, щоб змінити характер впливу мікросередовища на особу або радикально змінити саме це середовище (скажімо, перевести особу у здоровий колектив). Вибір заходів залежить від ступеня антисоціальності мікросередовища, можливостей його перебудови у бажаному напрямку, інтенсивності впливу на особу та інших обставин. Але у будь-якому разі ефективність індивідуальної профілактики залежить від своєчасності застосування превентивних заходів на якомога ранніх стадіях соціальної запущеності особи, коли вона ще тільки вчиняє аморальні поступки і правопорушення, що не носять злочинного характеру.

Не випадково у кримінології виділяють в окремий підвид так звану ранню профілактику злочинів. За визначенням А.Й.Міллера, під нею треба розуміти спеціальну діяльність щодо виправлення і перевиховання особи, чия поведінка відхиляється від моральних та правових норм, але ще не стала злочинною, що передбачає як корекцію відносно слабких деформацій у структурі особи, так і усунення (нейтралізацію) діючих на неї криміногенних факторів мікросередовища, з тим щоб усунути саму можливість вчинення даною особою злочину 3.

Наведене свідчить, що з трьох видів антисуспільної поведінки (аморальної, протиправної і злочинної) об’єктом ранньої профілактики виступають тільки перші два види, тобто дозлочинні форми антисоціальної поведінки. Тим самим за своїм змістом рання профілактика є ніби проміжною ланкою між загальновиховними заходами, адресованими всім громадянам (особливо, неповнолітнім), і кримінально-правовими, які застосовуються до тих, хто вже вчинив злочин.

Методи і форми профілактичної діяльності. Будь-яка діяльність, у тому числі профілактична, має свої методи і форми здійснення. Профілактика злочинів проводиться із застосуванням заходів переконання та примусу стосовно осіб, які порушують норми права і правила поведінки, встановлені у суспільстві. Тому тут використовуються два методи: переконання і примусу. Якщо перший є більш гуманним, оскільки спрямований на переконання людини в невигідності протиправних вчинків, то другий метод пов’язаний із застосуванням тих чи інших заходів примусу до осіб, які допускають правопорушення. Безумовно, вказані методи повинні застосовуватися з урахуванням криміногенних властивостей особи.

Під формами попереджувальної діяльності розуміється науково обґрунтована система найбільш доцільних засобів вирішення завдань профілактики злочинів. Серед її суб’єктів особливе місце посідають органи державної влади усіх рівнів та їх виконавчі структури, які, відповідно до Конституції України, покликані забезпечити “дотримання законів, охорону державного і громадського порядку, прав і законних інтересів громадян”. Виходячи з цього, попереджувальну діяльність вони здійснюють у таких формах:

- розробляють систему заходів, спрямованих на боротьбу зі злочинністю у суспільстві (соціальних, економічних, правових тощо);

- здійснюють у межах своїх повноважень керівництво суб’єктами профілактики на підвідомчій їм території;

- координують діяльність державних і громадських органів при реалізації комплексних програм боротьби зі злочинністю;

- разом з громадськими формуваннями розробляють і затверджують комплексні плани профілактики злочинів;

- заслуховують керівників правоохоронних органів та громадських формувань з питань зміцнення законності і правопорядку;

- приймають рішення про створення нових суб’єктів профілактики;

- безпосередньо через свої постійні комісії (адміністративні, у справах неповнолітніх тощо) проводять профілактичну роботу, використовуючи при цьому як метод переконання, так і примусу.

Гарантією успіху попереджувальної діяльності є активна участь у ній громадських організацій, трудових колективів і громадян. Це одна з важливих запорук розбудови правової держави, розвитку демократії та створення громадянського суспільства. Діяльність названих суб’єктів, у розрізі обговорюваної проблеми, здійснюється у таких формах:

а) обговорення питань профілактики злочинів у трудових колективах; участь у перспективному і поточному плануванні попереджувальної діяльності з закріпленням її завдань у колективних договорах; взаємодія з правоохоронними органами, що передбачено у нормативних і методичних документах;

б) застосування заходів громадського впливу щодо осіб з асоціальною спрямованістю, аби не допустити їх подальшої деградації і забезпечити корекцію поведінки;

в) індивідуальні і групові бесіди, обговорення поведінки на зборах трудового колективу, призначення куратора, наставника і т.п.;

г) запровадження громадського контролю за дотриманням правових норм у сфері побуту, довкілля, боротьби з пияцтвом, наркоманією тощо;

д) проведення рейдів, патрулювання у громадських місцях з метою зміцнення правопорядку.

Практика виробила й організаційні форми участі громадськості у попередженні злочинів. Це громадські пункти охорони порядку, ради профілактики в трудових колективах, добровільних народних дружинах (ДНД), робітничі загони допомоги міліції та інші. Крім громадських формувань, у попереджувальній діяльності беруть участь окремі громадяни, формами роботи яких можна назвати:

- недопущення негативного впливу на дітей;

- створення нормальних умов життя і виховання неповнолітніх;

- запобігання пияцтву і наркоманії у побуті;

- повідомлення правоохоронних органів про підготовлювані чи скоєні правопорушення;

- застосування заходів необхідної оборони;

- шефство, наставництво над особами, які стоять на профілактичному обліку.

Профілактична діяльність громадськості весь час модернізується і вимагає належного інформаційно-аналітичного та методичного забезпечення, що покладається на правоохоронні органи. Останнім, як відомо, відводиться головна роль у боротьбі зі злочинністю як спеціальним суб’єктам профілактики. Залежно від завдань, поставлених перед тим чи іншим правоохоронним органом, теорією і практикою вироблені відповідні форми їх запобіжної діяльності.

Основними формами профілактичної діяльності органів внутрішніх справ є:

1) реєстрація та своєчасне розкриття злочинів;

2) профілактичний облік осіб, схильних до правопорушень, та індивідуальні бесіди з ними;

3) вжиття примусових заходів до осіб, які скоїли різні правопорушення (застосування штрафу, адмінарешту, конфіскації, позбавлення певних прав, направлення на примусове лікування, встановлення адміністративного нагляду і, нарешті, притягнення до кримінальної відповідальності за скоєння злочину);

4) проведення різноманітних операцій, рейдів з метою затримання правопорушників, виявлення криміногенних факторів та їх усунення;

5) розробка комплексних планів попередження злочинів на території обслуговування;

6) інформування державних органів про стан злочинності, її тенденції та детермінанти;

7) координація діяльності і надання методичної допомоги громадським формуванням у попередженні злочинів та інших правопорушень;

8) здійснення правової пропаганди серед населення.

Треба також зазначити, що ця діяльність складається з кількох етапів:

- розробки і здійснення загальних напрямів попередження злочинів;

- конкретизації загальних планів, “заземлення” їх до рівня підприємств, установ, організацій і місця проживання громадян;

- організації індивідуально-виховної роботи з особами, які поставлені на профілактичний облік;

- припинення злочинів з боку осіб, про злочинні наміри яких відомо працівникам міліції;

- розкриття злочинів і розшуку винних з метою недопущення скоєння ними нових злочинів;

- профілактичної роботи з раніше засудженими, з тим щоб запобігти рецидиву.

Викладені вище положення є засадничими для запобігання будь-яким злочинам. Знання основних напрямків, форм і методів профілактичної діяльності дасть змогу правильно організувати боротьбу з різними видами злочинності, кожен з яких, безперечно, має свою специфіку.
ІV. Організація кримінологічних досліджень

Кримінологічне дослідження – це процес отримання нових знань про злочинність, її причини і умови, особистість злочинця для розробки і здійснення заходів, спрямованих на підвищення ефективності протидії злочинності. Кримінологічні дослідження можна класифікувати за наступними критеріями:

- цільова спрямованість;

- обсяг вихідної інформації;

- пізнавальний інструментарій;

- принцип визначення об'єкта;

- масштаб;

- види злочинів.

По цільовій спрямованості – кримінологічні дослідження поділяються на теоретичні і прикладні. Теоретичні дослідження спрямовані на розвиток кримінологічної теорії, а прикладні – на вдосконалення практики боротьби із злочинністю.

По обсягу вихідної інформації – дослідження поділяються на повні (суцільні) і вибіркові. Суцільні дослідження включають у себе вивчення усіх одиниць генеральної сукупності (наприклад: усі без виключення злочини на даній території). Вибіркові – це вивчення певної частини генеральної сукупності.

По пізнавальному інструментарію – розрізняють дисциплінарні і комплексні дослідження. У першому випадку проблема вивчається за допомогою кримінологічних засобів і методів. У другому – використовуються не лише кримінологічні засоби і методи, але і дані інших наук ( наприклад: соціології, психології, педагогіки і т.п.).

По принципу визначення об'єкта вивчення – дослідження діляться на територіальні і галузеві.

По масштабам – республіканські, регіональні, місцеві.



Джерела кримінологічної інформації і методи їх пізнання: Під кримінологічною інформацією розуміється сукупність відомостей про злочинність, її причини і умови, особистість злочинця, діяльність у сфері протидії злочинності. Як і будь-яка інформація – кримінологічна інформація має відповідати наступним вимогам: повнота, точність, достовірність, корисність, порівнюваність, своєчасність. Джерела кримінологічної інформації залежно від видів поділяються наступним чином:

1) офіційна інформація; 2) неофіційна інформація.

І. Офіційна інформація – це інформація, що виходить від державних органів, громадських організацій і оформлена за встановленими правилами.

Офіційна інформація, у свою чергу, поділяється на:

а) нормативно-правову;

б) звітну;

в) процесуальну (крим. справи, протоколи, наглядові матеріали і т.п.);

г) оперативно-службову (справи оперативних перевірок, документація оперативно-розшукової роботи);

д) довідкову (протоколи і т.п.);

е) методичну (огляди, методичні рекомендації);

ж) організаційно-службову (плани роботи, операцій і т.п.)

II. Неофіційна інформація – це відомості, що виходять від окремих осіб і відображають їх особисту інтерпретацію фактів.

Під методом кримінологічного дослідження слід розуміти узгоджену з принципом кримінологічного пізнання сукупність прийомів, що застосовуються для пізнання злочинності, її причин і умов, особистості злочинця і розробки заходів протидії злочинності.

Методика кримінологічного дослідження – це система методів, що застосовуються для – зібрання, обробки, аналізу і інтерпретації кримінологічно значущої інформації. Методи кримінологічного дослідження поділяються на такі групи: 1) документальний метод; 2) опитування; 3) спостереження; 4) експеримент.

Документальний метод полягає в використанні інформації, зафіксованої на папері, фото-, кіноплівці, магнітній плівці та інших носіях. Зокрема до цього методу відносяться анкетування кримінальних справ.

Опитування поділяється на два види: 1) інтерв'ю; 2) анкетування громадян.

Метод анкетування – полягає в отриманні відомостей у вигляді письмових відповідей на запитання спеціально розробленої анкети. Другий метод опитування – це найбільш зручний і ефективний метод збирання інформації.

Спостереження як метод зібрання інформації полягає в безпосередньому сприйнятті дослідником досліджуваного явища.

Експеримент – як метод збирання інформації визначається як науково поставлений дослід, що дозволяє у спеціально створених умовах виявити і виміряти кримінологічне значимі факти.

Це були методи збирання кримінологічної інформації.

Методи обробки і аналізу зібраної кримінологічної інформації – це спеціальні прийоми упорядкування, систематизації інформації для того, щоб одержати нові висновки.

Упорядкування зібраного матеріалу здійснюється шляхом групування по однотипним категоріям, розподілу в статистичні ряди та іншими прийомами, що розробляються наукою кримінальної статистики.

Обробка інформації, як правило супроводжується складанням графіків, таблиць, діаграм. Оброблена інформація має бути інтерпретована. Інтерпретація полягає у виведенні із одержаної інформації нових теоретичних і практичних висновків.

Кримінологічні дослідження складається з наступних елементів:

1) розробка програми і плану дослідження;

2) підготовка необхідних засобів;

3) збирання інформації;

4) обробка одержаної інформації;

5) інтерпретація одержаної інформації;

6) розробка рекомендацій і пропозицій на підставі результатів дослідження.

Програма кримінологічного дослідження – це визначення основних задач, принципів і гіпотез дослідження, а також методики проведення дослідження. У програмі викладаються: тема, мета і задачі дослідження, формуються гіпотези, які необхідно перевірити, встановлюється предмет дослідження, щодо якого треба зібрати інформацію, описуються методи і науковий інструментарій дослідження, визначаються форма представлення результатів дослідження.

Висновки. З розвитком людства діяльність, яка здійснюється у сфері охорони правопорядку, зазнала значних змін. Найважливішою з них є та, що заходи кримінального покарання почали співвідноситися із заходами запобігання злочинів, причому в багатьох країнах світу, в тому числі в Україні, цим заходам надається пріоритетне значення.

Сьогодні запобігання злочинів розуміється як предметно існуюча система соціального регулювання, що охоплює спеціалізовані органи і формування громадськості, які на підставі застосування досягнень науки намагаються забезпечити виконання діючих законів.

Запобіжна діяльність надзвичайно різноманітна, що відображається передусім у спеціальній термінології. Крім категорії “попередження злочинів”, що застосовується для визначення родового поняття, використовуються також “профілактика”, “запобігання”, “припинення”, “боротьба”, “війна зі злочинністю”, “контроль над злочинністю” тощо.


Каталог: wp-content -> uploads -> 2017
2017 -> Українська музична література
2017 -> Українська музична література
2017 -> Програма вступних випробувань з англійської мови для навчання за освітньо-кваліфікаційною програмою
2017 -> Конспект лекцій з дисципліни „Історія театру України для студентів 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності «Актор драматичного театру»
2017 -> Галузь знань 101 Педагогічна освіта Спеціальність 010101 Дошкільна освіта І семестр – 32 год. (іспит) дитяча література з методикою навчання теми І плани лекцій (середа, пара
2017 -> Програма фахового вступного випробування для вступників на навчання за окр
2017 -> №1 Ф. Стендаль (1783-1842). “ Червоне і чорне ”


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6

Схожі:

Міністерство юстиції україни академія державної пенітенціарної служби кафедра тактико-спеціальної підготовки «актуальні проблеми запобігання злочинам» iconМіністерство юстиції україни головне територіальне управління юстиції у дніпропетровській області
Заступник начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби начальник Управління державної...
Міністерство юстиції україни академія державної пенітенціарної служби кафедра тактико-спеціальної підготовки «актуальні проблеми запобігання злочинам» iconГоловне територіальне управління юстиції у дніпропетровській області
Заступник начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби начальник Управління державної...
Міністерство юстиції україни академія державної пенітенціарної служби кафедра тактико-спеціальної підготовки «актуальні проблеми запобігання злочинам» iconМіністерство юстиції україни
В шишацькому районному управлінні юстиції обов’язки, пов’язані з правовою освітою населення виконують
Міністерство юстиції україни академія державної пенітенціарної служби кафедра тактико-спеціальної підготовки «актуальні проблеми запобігання злочинам» iconМіністерство юстиції України Головне територіальне управління юстиції у Херсонській області
Оформлення наказів (розпоряджень) територіальними управліннями центральних органів виконавчої влади, державними підприємствами, установами,...
Міністерство юстиції україни академія державної пенітенціарної служби кафедра тактико-спеціальної підготовки «актуальні проблеми запобігання злочинам» iconМіністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ
Для працівників органів державної влади та місцевого самоврядування I–viі категорії посад
Міністерство юстиції україни академія державної пенітенціарної служби кафедра тактико-спеціальної підготовки «актуальні проблеми запобігання злочинам» iconМіністерство юстиції України Головне територіальне управління юстиції у Полтавській області Полтавське міське управління юстциії «Реклама в українському законодавстві»
Л. С., Ємець В. М. Реклама в українському законодавстві – Полтава: Полтавське міське управління юстиції, 2015. –45с
Міністерство юстиції україни академія державної пенітенціарної служби кафедра тактико-спеціальної підготовки «актуальні проблеми запобігання злочинам» iconНаукове товариство студентів та аспірантів фіпмв актуальні проблеми зовнішньої політики україни
Актуальні проблеми зовнішньої політики України: Матеріали Дру-\437 тої Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та...
Міністерство юстиції україни академія державної пенітенціарної служби кафедра тактико-спеціальної підготовки «актуальні проблеми запобігання злочинам» iconК.Є.Іщейкін декан факультету підготовки іноземних студентів
Кафедра внутрішньої медицини №2 з професійними хворобами вднзу “Українська медична стоматологічна академія”, м. Полтава
Міністерство юстиції україни академія державної пенітенціарної служби кафедра тактико-спеціальної підготовки «актуальні проблеми запобігання злочинам» iconКафедра мистецьких дисциплін Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки За загальною редакцією доцента М. В. Вовка Івано-Франківськ Видавничо-дизайнерський відділ ціт 2007 р
«Актуальні проблеми мистецької освіти: історія І сучасність» (м. Івано-Франківськ, березень 2007 р.) / За заг ред доцента М. В. Вовка....
Міністерство юстиції україни академія державної пенітенціарної служби кафедра тактико-спеціальної підготовки «актуальні проблеми запобігання злочинам» iconЗакону України «Про запобігання корупції»
Попередньо погодивши її проект з Національним агентством з питань запобігання корупції


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка