Міська бібліотека для дорослих



Скачати 129,58 Kb.
Дата конвертації31.10.2017
Розмір129,58 Kb.

КЗК “МІСЬКА БІБЛІОТЕКА ДЛЯ ДОРОСЛИХ”

ІНФОРМАЦІЙНО-БІБЛІОГРАФІЧНИЙ ВІДДІЛ



Корифеї української сцени. Сім'я Тобілевичів.
Рекомендаційний список літератури

з циклу “Галерея видатних українців”

Кривий Ріг

2015
«Це було просто якесь диво -- артистична сім’я Тобілевичів – три сини і дочка Карпа Тобілевича. Іван Карпенко-Карий, найвидатніший український драматург дожовтневої доби і чудовий характерний актор; Микола Садовський, режисер і актор з дуже широким амплуа; Марія Садовська-Барілотті, про яку казано, ніби рівної їй не було виконавиці народної пісні; Панас Саксаганський, дуже тонкий, глибокий режисер і незрівняний артист необмежених здібностей.»

М.Рильський


Артистична сімя Тобілевичів

Іван Карпенко-Карий (1845—1907), Микола Садовський (1856—1933), Панас Саксаганський (1859—1940) — троє рідних братів, з іменами яких пов’язана ціла доба українського театрального мистецтва, збереження нашої ідентичності, становлення нації. Належали вони до роду Тубілевичів (Тубелевичів) та мали чимало клопоту з різними версіями свого прізвища... Предком гілки, яка розквітла в ХІХ ст. на теренах Київської і Херсонської губерній, був Шимон чи Семен Тубілевич (Тобілевич), син Антонія і Маріанни з Шандровських, онук Міхала і Розалії з Жорницьких. Запис про його хрещення 28 жовтня 1742 р. був внесений до метричної книги Щуровецького костьолу, який через сто років так і не змогли розшукати на Волині. За часів Речі Посполитої Шимон був дрібним митним службовцем (вартовим), на що отримав 1774 р. інструкцію з Комісії коронного скарбу. Мабуть, у зв’язку з місцем служби він оселився у с. Турія на Чигиринщині. Карпо Адамович Тобілевич, належав до зубожілої шляхти, яка втративши достатки і привілеї, змушена була служити або працювати біля землі. Карпо Тобілевич служив прикажчиком по панських економіях. На початку 40-х років він потрапив до панів Золотницьких, де зустрів дівчину з козачого роду Садовських на Саксагані. Рід цей був закріпачений і Євдокія Садовська змалку прислуговувала панам. Карпо Тобілевич викупив її, одружився і близько 1844 року молоде подружжя переїхало на південь України. У них виросло п’ятеро хлопців і одна дівчина: Іван (Карпенко-Карий), Михайло, Петро, Марія (Садовська-Барілотті),Микола (Садовський), і найменший Панас (Саксаганський). Четверо з них стали видатними діячами українського театру. Природне обдарування батьків сприяло розвитку живої уяви дітей. П. Саксаганський так писав про своє дитинство: «Я завжди себе бачу оточеним дорослими членами нашої родини або маленькими товаришами моїх дитячих років. Тоді ще зовсім малим хлопчиком я щось співаю, декламую, розказую, танцюю або передражнюю чию-небудь ходу та мову». Художню уяву своїх талановитих дітей Карпо Тобілевич збудив всупереч власним сподіванням щодо їх майбутньої долі. Сам батько був людиною дотепною, мав невтомну енергію, рідкісний розум. Він був ходячою енциклопедією народної мудрості. Коли оповідав якісь події, то всі слухали, затаївши дух. Гарно співав. А сильне сповнене глибокого почуття ліричне сопрано матері також зворушувало серця слухачів. Від матері, ще хлопчиком, Саксаганський почув про театр. Вона подорожувала з панами, прислуговуючи їм, і мала змогу бачити світ, відвідувати вистави. Пам’ять у неї була виняткова. Вона знала напам’ять усю п’єсу «Наталка Полтавка», і не тільки знала, але й вміла цікаво показувати окремі ролі та відображати різних дійових осіб. Імітуючи ролі (гру артистів), мати мимоволі привчила дітей до сприйняття артистичної творчості, виховувала смак до мистецтва



Левицький В.І. Хутір Надія: путівник /В.І. Левицький - . Дніпропетровськ, 1978.- 61 с.

Панченко В. Хутір з ім'ям “Надія” /В.Панченко //Дивослово.-2015.-№7/8.-С.60. Хутір “Надія” родовий маєток Тобілевічів

Хутір Надія” //Позакласний час.-2011.-№6.-С.82. Державний музей-заповідник .



Театр корифеїв.

“Національний театр є ознакою повноліття нації, так само як академія, університет, музеї. Мати свій рідний театр і пишатися ним хоче всякий народ, всяке плем'я, всяка мова, значна і незначна, самостійна і несамостійна.” О. Островський



З кінця 50-х років XIX ст. в різних місцях України — Немирові, Кам'янці-Подільському, Чернігові, Києві, Одесі — виникають аматорські театральні гуртки. Та особливе пожвавлення в театральному житті України виявилося на початку 80-х років. З ініціативи Марка Кропивницького восени 1882 року в Єлисаветграді було створено українську професійну трупу, до складу якої ввійшли Марія Заньковецька, Олександра Вірина, а також три брати Тобілевичі, які виступали під псевдонімами Микола Садовський, Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, та їхня сестра Марія Садовська-Барілотті. До речі, походження псевдонімів таке: Микола та Марія взяли прізвище матері, до якого в Марії ще додавалося прізвище її чоловіка — італійського оперного співака; псевдонім Івана утворився від імені його батька та прізвища улюбленого героя з драми Т. Шевченка «Назар Стодоля»; Панас для свого нового прізвища взяв назву місцевої річки Саксагань. Багато зусиль для зміцнення трупи, організації оркестру доклав Михайло Старицький. «Зложилася трупа, — писав І. Франко про цей новий театральний колектив, якої Україна не бачила ані перед тим, ані потому, трупа, котра робила фурор не тільки по українських містах, а й також у Москві і в Петербурзі, де публіка часто має нагоду бачити найкращих артистів світової слави. Гра українських артистів — то не була дилетантська імпровізація*, але здобуток сумлінних студій, глибокого знання українського народу, освітленого інтуїцією** великих талантів». Однак українському професійному театру довелося зіткнутися із значними труднощами. Ще з 1876 року діяв ганебний Емський указ царя Олександра II, за яким заборонялися сценічні вистави українською мовою і друкування нею текстів до музичних нот. Суворому цензурному контролю підлягали твори драматургів: заборонялося порушувати проблеми соціального характеру, відображати боротьбу народу за національну незалежність. Трупи не мали права виставляти твори перекладної драматургії. Ідея народного театру окрилювала передових діячів української сцени. їм доводилося водночас виконувати кілька невідкладних завдань: організаційно зміцнювати театральні колективи, виховувати їх поповнювати сценічний репертуар. Намагаючись збагатити репертуар українського театру, М. Кропивницький і М. Старицький вдаються до інсценізації повістей та поем інших письменників. їхню увагу привернули насамперед ті твори, в яких правдиво змальовувалося життя українського народу, його побут і звичаї, його боротьба проти соціального й національного гніту. Водночас М. Кропивницький, М. Старицький, І. Карпенко-Карий пишуть чимало оригінальних драм, комедій, водевілів, історичних п'єс, які відразу виставляються на сцені. До репертуару українського театру залучаються також драми І. Франка, Панаса Мирного, переклади кращих п'єс російської та зарубіжної літератури. Театр корифеїв, який постав на українських теренах вагомо, професійно й зримо, — це унікальне явище в історії світового сценічного мистецтва. Слово корифей прийшло у нашу мову з античних часів. У грецькому театрі корифеєм називався заспівувач у хорі. На українському ґрунті це слово набуло дещо іншого лексичного відтінку і вживалося в значенні «перший». Сини й дочки України, передусім брати Тобілевичі: Іван Карпенко-Карий (1845—1907), Микола Садовський (1856—1933) та Панас Саксаганський (1859— 1940), створили спочатку аматорські, а згодом — професійні театральні трупи й зробили сцену підмостками морального та патріотичного виховання широких верств народу. Маємо феноменальний випадок в історії світової культури, коли, жертвуючи задля розпочатої справи маєтками, нехтуючи кар'єрою, здоров'ям, а деколи й свободою, театральні діячі зводили храм мистецтва, що гарантував нації зрілість і рівність у культурних здобутках серед європейських народів. Ті, кого називають корифеями українського театру, маючи дворянське походження і неабиякі інтелектуальні здібності, могли б у славі та розкоші працювати артистами імператорського театру, вибравши життя в столиці. Та ці талановиті люди обрали шлях служіння рідному народові, становлення й розвитку національного театру. Всупереч обставинам, ніхто з них не зрадив своїх ідеалів, не похитнувся в рішенні утверджувати українське мистецтво, незважаючи на злидні, переслідування й життєві випробування. Вони присвятили своє життя і натхнення театрові, який потрібен був рідному народові. Кожен, хто знайомився з історією українського театру XX століття, задумувався, мабуть, над феноменом роду Тобілевичів — не так часто траплялося, щоб в одному сімейному гнізді виколисалося аж чотири яскравих і дужих таланти, чотири зірки національної культури. Згадаймо їх у тій послідовності, в якій народжувала дітей дружина поміщицького управителя Карпа Тобілевича — Євдокія Зіновіївна: Іван, син-первісток, якого слов’янський світ знатиме згодом як драматурга Тобілевича й актора Карпенка-Карого; Марія — вона ж славетна артистка із золотим голосом Садовська-Барілотті; Микола й Панас, які залишилися в пам’яті українців як Микола Садовський і Панас Саксаганський, неперевершені майстри сцени.

Панас Саксаганський (1859-1940) — багатогранний видатний актор з надзвичайним темпераментом, даром перевтілення, блискучою технікою. Серед його ролей були комедійні, драматичні та трагічні. За своє творче життя Саксаганський зіграв понад сто головних ролей і багато епізодичних. І кожна з них — вершина акторського мистецтва: Возний («Наталка Полтавка»), Богун («Богдан Хмельницький»), Голохвастов («За двома зайцями»), Солопій Черевик («Сорочинський ярмарок»), Бондар («Бондарівна»).

Чималий і режисерський доробок митця. Він поставив понад 80 п’єс, а також написав дві власні комедії «Лицеміри» і «Шандрапа». П. Саксаганський як режисер постійно шукав шлях і засобів змусити глядачів не просто хвилюватися від побаченого на сцені, а й думати над суспільними проблемами, порушеними у виставі Як актор, він з однаковим успіхом виступав у різних ролях. П. Саксаганський володів майстерністю перевтілюватися, змінюючи голос, жести, поставу. Він міг майже одночасно грати смішного дивака Копача і мужнього Гната Голого з п'єс ї. Карпенка-Карого, старого Шпоньку комедії «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка» М. Старицького і молодого ентузіаста Івана Барильченка з комедії «Суєта» І. Карпенка Карого.


Микола Садовський (1856—1933) був незрівнянним у героїчних ролях Прекрасні зовнішні дані — велична постава, виразне обличчя, голос, повний всіх відтінків душі людської — сприяли його майстерності актора в ролях Богдана Хмельницького з драми М. Старицького, Степана Невільника з п'єси М. Кропивницького, бурлаки Миколи з «Наталки Полтавки» І. Котляревського. Щастя посміхнулося Миколі Садовському ще змолоду. Він зустрівся з Марією Костянтинівною Заньковецькою і поряд з нею пішов шляхом, який для обох був єдиним у житті покликанням — обоє випили з одного келиха чарівне зілля театру і ніщо вже не могло розлучити їх на сцені, незважаючи на тимчасові незлагоди та розлуки у житті. Розповіді сучасників про їхню першу зустріч свідчать, що зблизила майбутніх митців театру українська народна пісня. І це до якоїсь міри символічно. Чи не знаменням є й те, що обоє мали однакові ініціали — М.К. Заньковецька, М.К. Садовський. Одним із найвидатніших діячів українського театру корифеїв був І. Карпенко-Карий. Справді — цілий тобі «женьшеньовий кущ Тобілевичів», як висловився одного разу Олесь Гончар. Загадка отого степового нашого женьшеню, що так рясно вродив на берегах Висі й Інгулу, вражає, змушуючи думати про незнищенність, неубієнність українського духу, який не раз воскресав із попелу, поставав із руїн, щоб знову гордо ствердити: «Ми — є, ми — вічні, як саме життя».



Клочек Г. Театр корифеїв і національна пам'ять /Т. Клочек // Літературна Україна.-2013.-18 квітня.-С.1.

Станішевський Ю. Велетень української сцени / Ю. Станішевський // Урядовий кур'єр.-2006.-29 грудня.-С.8

М.К. Садовський - актор, режисер, організатор театральної справи.

Статєєва В. Українська мова та український театр у другій половині ХІХ ст. / В. Статєєва // Дивослово.-2005.- №5.-С.66 Про М.П. Старицького

Жиліна Л. Про корифея українського театру / Л. Жиліна // Урядовий кур'єр.- 2004.-10 липня.-С.8 Про Панаса Карповича Саксаганського Ковальова О. Метеорит у сузір'ї корифеїв /О.Ковальова // Жінка.-2000.-№4.-С.6 Марія Садовська - Барілотті- українська актриса 19 ст. Старовойт Л. Театр корифеїв /Л. Старовойт // Дивослово.-1999.-№10.-С.33 Тобілевич Н. Невідомі факти з історії роду Тобілевичів (Карпенко-Карий І.) / Н. Тобілевич // Українська культура.-1995.-№11/12.-С.16 Розвиток культури на Україні в другій половині ХІХ ст. Драматургія і театр// Історія Української РСР. У 8 т. 10 кн. Т.3.-К., 1978.- С. 536.



ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ

(1845 — 1907)

Драматична творчість Карпенка-Карого - це найвище досягнення нашого класичного театру, театру корифеїв, що стало школою для українських драматургів нового часу.

Ростислав Пилипчук
Ім’я І. Карпенка-Карого стоїть у першім ряду корифеїв1 українського дореволюційного театру. Активний громадсько-культурний діяч, талановитий організатор театральної спраги, він був і найвидатнішим українським драматургом другої половини XIX — початку XX ст., віддавши народу понад сорок років своєї творчої діяльності спочатку в самодіяльному, а потім у професійному театрі. Дитячі роки майбутнього артиста і драматурга І. Карпенка-Карого пройшли в кріпацькому селі. Живучи серед селян-кріпаків, він переймав їх звичаї, побут. Казки, легенди й особливо пісні супроводжували працю й відпочинок, горе й радощі кріпацького життя. Мати І. Карпенка-Карого мала гарний голос, знала безліч народних пісень і, зокрема, майже всі пісні а «Наталки Полтавки». Не випадково родина Тобілевичів дала українському театрові чотирьох великих артистів: Івана Карпенка-Карого, Миколу Садовського, Панаса Саксаганського і співачку Марію Садовську-Барілотті, яка вмерла ще молодою, а тому менше, ніж її брати, відома в історії українського театру. Корифей — заспівувач, зачинатель; найвидатніший з перших діячів у якійсь галузі науки, мистецтва, літератури. Завдячуючи матері, яка виховала в них любов до мистецтва, Микола, Панас і Марія, поступивши в театр, обрали собі псевдоніми на її честь. Микола і Марія — Садовські, за дівочим прізвищем матері, а Панас -Саксаганський, бо мати була родом з містечка Саксагань. Іван обрав собі псевдонім, складений з імені батька, Карпа, та прізвища улюбленого героя з драми Т. Шевченка «Назар Стодоля» — Гната Карого, роль якого ще виконував в аматорськім театрі. Крім любові до пісні, мати Тобілевичів виховувала у своїх дітей змалку любов до праці, повагу й співчуття до працюючих людей, що допомогло їм стати не тільки артистами, але й активними громадськими діячами.
Шваєвська О. Проблема бездуховності людини, засліпленої прагненням наживи /О.Шваєвська // Дивослово.-2014.-№12.-С.11. За драмою І.карпенко-Карого “Сто тисяч” Павлів І. Історична трагедія Івана Карпенко-Карого “Сава Чалий”/ І.Павлів // Дивослово.-2010.-№11.-С.21 Софийчук Г. “Ах, тиж ...хазяїн, та й більш нічого...”/ Г. Софійчук // Дивослово.-2007.-№9.-С.9. І. Карпенко-Карий “Хазяїн” . Пузир як соціально-психологічний тип Майборода З. На сцені життя чимало трагедій і драм / З.Майборода // Голос України .-2001.-27 березня. Тобілевич Н. Невідомі факти з історії роду Тобілевичів (Карпенко-КарийІ.)/ Н. Тобілевич// Українська культура.-1995.-№11/12.-С.16 Галабутська Г. Життєві та творчі обрії Карпенко-Карого/Г. Галабутська //Дивослово.-1995.-№12.-С.44 Вієвський В. Дещо про творчу лабораторію драматурга/ В. Вієвський // Дивослово.-1995.-№9.-С.41 Карпенко-Карий І. “Хазяїн” Танюк П. Наш сучасник Карпенко-Карий / П. Танюк // Урядовий кур'єр.-1995.-№147.-С.7

Петлюра С. Пам'яті Івана Тобілевича (Карпенко Карого) /С. Петлюра // Дивослово.-1995.-№8.-С.4

Іван Карпенко-Карий (1845-1907) //Історія української літератури. У 2 т. Т.1. Дожовтнева література .-К.: Наукова думка, 1987.- С.432.

Іван Тобілевич (І.Карпенко-Карий) 1845-1907 // Історія української літератури ХІХ ст. (70-90-ті роки): У 2 кн. Кн. 1. : підручник / за ред Гнідан.-К.: Вища школа, 2002.-С. 537

Козлов А.В. Українська дожовтнева драматургія. Еволюція жанрів/ А.В. Козлов.-К.: Вища школа, 1991.

Наєнко М.К. Драматургія /М.К Наєнко //Наєнко М. Художня література України. Ч.1 : Від міфів до реальності. /М.К.Наєнко -К.: Просвіта, 2005.-С.612

Мороз З.Л. Карпенко-Карий(І.К.Тобілевич)/ З.Л.Мороз // Мороз З.П. В боротьбі за реалізм/З.П.Мороз.- К., 1966.

Охрименко П.П. Писатели-драматурги: [И. Карпенко-Карый]/П.П.Охрименко // Охрименко П.П. История украинской литературы. Краткий курс: [пособие для студентов-филологов] / под ред. чл. кор. АН УССР Е.С. Шаблиовского .-М.: Просвещение,1969.-С.239.

Падалка Н. Вивчення творчості І. Карпенка-Карого (І. Тобілевича) в школі.: посібник для вчителів /Н.Падалка — К., 1970.

Падалка Н. Корифей українського драматичного мистецтва / Н.Падалка// Карпенко-Карий І. ( І.К.Тобілевич) Вибрані п'єси / І.Карпенко-Карий.-К.,1964.-С.3

Падалка Н. Драматург, актор, творець народного театру / Н.Падалка// Карпенко-Карий І. (І.К. Тобілевич) Вибрані п'єси/І.Карпенко-Карий.-К, 1976.-(Шкільнабібліотека) .-С.5.

Пилипчук Р.Я. Іван Карпенко-Карий / Р.Я.Пилипчук // Карпенко-Карий І.К. Драматичні твори /І.К. Карпенко-Карий.— К.: Наукова думка, 1989..-С.5.-(Б-ка укр. літ. Дожовт. укр. літ.)

Пільгук І.І. Іван Карпенко-Карий / І.І Пільгук //Історія української літератури : література другої половини ХІХ століття/ відповідальний ред. І.І. Пільгук .-К, 1966.-С.517.

Пільгук І.І. Іван Карпенко-Карий (Тобилевич) : [біографічна повість] / І.І.Пільгук .-К.: Молодь,1976.-(Серія біографічних творів “Життя славетних”. Вип.32) .-295 с.

Рильський М. Гордість української драматургії: [про творчість Карпенка-Карого] /М. Рильський// Рильський М. Література і народна творчість /М. Рильський .-К.,1956

Стеценко Л. І. Карпенко-Карий (І. К. Тобілевич). Життя і творча діяльність /Л.Ф. Стеценко — К., 1957..--307с.

Франко І. Іван Тобілевич (Карпенко-Карий)/І.Франко // Франко І. Літературно-критичні статті / І.Франко .-К.,1950.-С.382 Цибаньова О.С. Літопис життя і творчості І.Карпенко-Карого (І.К.Тобілевича) / О.С.Цибаньова .-К.,1967. Чугуй О.П. Класик української драматургії : до 125-річчя І.К.Карпенко-Карого (Тобілевича)/ О.П.Чугуй. -К.,1970.- (Т-во “Знання” УРСР. Серія 5. № 10)-48с.

Бурлака (1883)

Безталанна (1884)

Бондарівна (1884)

Розумний і дурень (1885)

Наймичка (1885)

Мартин Боруля (1886)

Гроші (1889)

Сто тисяч (1889)

Батькова казка (1892)

Паливода XVIII століття (1893)

Лиха іскра поле спалить і сама щезне (1895)

Понад Дніпром (1897)

Чумаки (1897)

Сава Чалий (1899)

Хазяїн (1900)

Гандзя (1902)

Суета (1903)

Укладач : Золотарева М.Б. Житейськеє море (1904)


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Міська бібліотека для дорослих iconВідділ культури І туризму Прилуцької міської ради Прилуцька міська центральна бібліотека Прилуцька міська бібліотека для дітей ім. Павла Білецького – Носенка
Філософія серця Василя Сухомлинського: бібліогр антологія /скл. Л. Нехайчик; ред. Л. Трошина; відп за вип. Є. Гнатів. – Прилуки:...
Міська бібліотека для дорослих iconВідділ культури та туризму Прилуцької міської ради Прилуцька міська центральна бібліотека ім. Л. Забашти Прилуцька міська бібліотека для дітей ім. Павла Білецького Носенка
Син Прилуцької землі [Текст]: біобібліографічний покажчик літератури (До 75-річчя М. Турківського) /уклад. Є. Гнатів; відп. Л. Нехайчик....
Міська бібліотека для дорослих iconВідділ культури І туризму Прилуцької міської ради Прилуцька міська центральна бібліотека імені Любові Забашти Прилуцька міська бібліотека для дітей ім. Павла Білецького – Носенка Співець народної душі
Співець народної душі : інформ бібліогр покажч. / склад. Є. Гнатів, Л. Нехайчик; ред. Г. Бобкова; відп за вип. Л. Трошина; Прилуцька...
Міська бібліотека для дорослих iconВідділ культури І туризму Прилуцької міської ради Прилуцька міська центральна бібліотека імені Любові Забашти Прилуцька міська бібліотека для дітей імені Павла Білецького – Носенка Письменник, педагог, мовознавець До 240-річчя П
Письменник, педагог, мовознавець : інформ бібліогр покажч. / склад. Є. Гнатів, Л. Кожевнікова; ред. Г. Бобкова; відп за вип. Л. Трошина;...
Міська бібліотека для дорослих iconЦентральна міська бібліотека для дорослих ім. Бориса Антоненка-Давидовича їх надихала рідна земля видатні вчені, уродженці Роменщини
Але через трагічну долю цієї багатостраждальної землі багатьом її синам І дочкам доводилося залишати свій рідний край, поневірятися...
Міська бібліотека для дорослих iconМіська ббібліотека для дорослих
Гримайлів (тепер Гусятинського району Тернопільської області) в глибоко релігійній греко-католицькій родині. В 1864 роцi юнак з вiдзнакою...
Міська бібліотека для дорослих iconВідділ культури І туризму Прилуцької міської ради Прилуцька міська центральна бібліотека ім. Л. Забашти
Микола Костомаров – гордість України [Текст]: бібліографічний покажчик / уклад. Л. І. Зубко; відп за вип. Л.І. Трошина. – Прилуки:...
Міська бібліотека для дорослих iconЦентральна міська бібліотека ім. М. М. Коцюбинського
Адамс Д. Путівник до Галактиці для космотуристів : Роман / Д. Адамс; Пер з англ. – Тернопіль : Навчальна книга Богдан, 2015. – 232...
Міська бібліотека для дорослих iconЧернігівська міська централізована бібліотечна система Центральна бібліотека ім. М. М. Коцюбинського
Д 44 Дивосвіт поезії Агнії Барто : бібліографічна подорож для юного читача / упоряд. Н. Крижановська; відп за вип. Н. Власенко. –...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка