Міська центральна бібліотека


«Іван Франко – поет боротьби і співець кохання»



Сторінка2/2
Дата конвертації11.07.2017
Розмір0,58 Mb.
1   2
«Іван Франко – поет боротьби і співець кохання».

Виходять двоє ведучих.

ВЕДУЧИЙ: Є люди, одне існування яких робить життя радісним і щасливим. Саме до числа таких належить Іван Якович Франко. Коли намагаєшся уявно намалювати духовний образ геніального письменника, то перед тобою у всій красі встає людина рідкісного благородства, що справді по-рицарськи ставиться до людей…

ВЕДУЧА: Поет, прозаїк, драматург, перекладач, літературний критик, літературознавець, журналіст, фольклорист, етнограф, публіцист, видавець, філософ, мовознавець, економіст, історик і теоретик літератури, театру, мистецтва, один з найвизначніших політиків Галичини кінця ХІХ – початку ХХ століття.

ВЕДУЧИЙ: Іван Франко залишив нам колосальну художню і наукову спадщину, яка є не лише золотим фондом культури й духовності, а й живим явищем нашого сьогодення, що впливає на формування громадсько-політичних і естетичних орієнтирів та ідеалів сучасності.

ВЕДУЧА: Завдяки надзвичайній працездатності в поєднанні з глибоким розумом і величезним талантом Франка називають академією в одній особі. За 40 років свідомого життя він написав близько 6 тисяч праць найрізноманітніших жанрів. Це в середньому 2-3 твори в день. Дивовижно! Адже скільки потрібно було затратити часу, щоб лише переписати їх, не те що створити!

ВЕДУЧИЙ: 50 – томне академічне видання творів Івана Франка – то лише частина із залишеного великим подвижником думки спадку своїм нащадкам. Мало хто у світовій літературі може зрівнятися з ним у творчих звершеннях. Люди такого масштабу діяльності репрезентують не лише свій народ і свою епоху, а й цілу світову культуру.

ВЕДУЧА: «Поезію творить любов…», - наголошував Дмитро Павличко.

Любов стояла і стоїть біля витоків життя, стверджує в людині людське, невмируще, вивищує нас перед злом. Любов робить людину кращою, зігріває її теплом, дає наснагу для діяльності, творчості.

ВЕДУЧИЙ: Любов великих людей – завжди легенда. Згадаймо дантівську Беатріче, петрарківську Лауру, шопенівську Жорж Санд, пушкінську Наталію Гончарову, вірну дружину Олеся Гончара Валентину Данилівну. Стали легендами Лесина найбільша любов Сергій Мержинський і головна героїня Франкового «Зів’ялого листя» Ольга Рошкевич.

ВЕДУЧА: Про особисте життя видатних людей треба говорити дуже делікатно й обережно. Бо це та сфера життя людини, яка часто не піддається логіці.

Чи винен Франко, що втратив Ольгу Рошкевич? Чи хотів злого, коли вирішив поєднати своє життя з Ольгою Хоружинською вже не з любові, а з глибокої поваги до неї? Отже сьогодні будемо говорити про жінок в долі Івана Франка.

ВЕДУЧИЙ: «Тричі мені являлася любов, - признається поет, тричі в руці від раю ключ держала!». І тричі поет утрачав надію на щастя. Нерозділені кохання залишали по собі «невтишиму тоску», засипали зів’ялим листям сподівання. «Замерали в серці мрії молодечі, ілюзії криниця пересохла».



Звучить мелодія ніжна, переливчата.:

ЧИТЕЦЬ: Розвійтеся з вітром, листочки зівялі,

Розвійтесь, як тихе зітхання!

Незгоєні рани, невтишні жалі,

Замерзлеє в серці кохання.

В зів’ялих листочках хто може вгадати

Красу всю зеленого гаю?

Хто взнає, який я чуття скарб багатий

В ті вбогії вірші вкладаю?

Ті скарби найкращі душі молодої

Розтративши марно, без тями,

Жебрак одинокий, назустріч недолі

Піду я сумними стежками.

ВЕДУЧИЙ: У листі до Агатангела Кримського від 8 серпня 1898 року Франко писав…

ФРАНКО: «Майже всі мої писання пливуть з особистих імпульсів… усі вони напоєні, так сказати, кров’ю мого серця, моїми особистими враженнями і інтересами, усі вони… є частками моєї біографії… Значний вплив на моє життя, а, значить, також на мою літературу мали зносини мої з жіноцтвом. Ще в гімназії я влюбився був у дочку одного руського попа, Ольгу Рошкевич…

ВЕДУЧИЙ: Це була найбільша і взаємна любов у Івановому та Ольжиному житті.

ВЕДУЧА: Ольга Рошкевич була освіченою. Вона займалась перекладацькою

діяльністю, збирала весільні пісні, працювала у виданнях Франка, стежила за розвитком жіночого руху, була причетною до відкриття у Станіславі (тепер Івано-Франківську) жіночої гімназії. Франко присвятив їй свою першу збірку «Балади і розкази».

ФРАНКО: Скінчивши 7-й клас гімназії, я перший раз пустився під час вакації в дальню мандрівку. Перший раз не поїхав додому пасти худобу та допомагати при зборі сіна і збіжжя. Я поїхав залізницею до Стрия… зайшов до Лолина. Ця маленька мандрівка дала мені пізнати трохи більше світу і людей ніж я знав досі.

ВЕДУЧИЙ: То був 1874 рік. Від цього часу Франко залишить своє серце в Лолині… Сюди в Лолин, незабаром полинуть його листи Ользі.

ФРАНКО: Певне, покажусь Вам, може, нудним, нетовариським, потайним, але судіть самі: я не отримав майже жодного виховання, не зазнав жодної повної любові та дбайливого відношення батьків, - чужий і самітній між чужими людьми, так і виріс. Я не знав жодного товариства, окрім книг. Світ був мені незнайомий, велика школа товариства зачинена. Коли я познайомився з Вашим братом, відкрився широкий світ перед моїми очима, стало ясніше переді мною… Ось я побачив Вас…

ОЛЬГА (читає листа): Пошліть мені відповідь… Вона може бути будь-якою. Я переніс у своєму житті дуже багато гіркого, - один удар більше або менше, -

що це означає…

ФРАНКО (пише листа): Вибачте, що користуюсь цією нагодою, щоб написати до Вас кілька слів, бо не маю жодної сміливості сказати Вам відкрито! Мій Боже, як я маю запевнити Вас, як маю присягатися, що ні на хвилину про Вас не забув і не забуду.

ОЛЬГА (читає листа): Будьте певні, що… Ви завжди зостанетесь провідною зіркою моїх діл, метою, до якої простую працею, вірністю і чесністю. Однак інколи охоплює мою душу важка журба, від якої не можу звільнитися: сумніваюсь в своєму щасті! О. будьте-ласкаві, визволіть мене з сумніву, влийте нову надію в моє серце, що завжди належить Вам, до самої смерті!

Ведуча: 8 лютого 1876 року у Львові, в приміщенні Народного дому було влаштовано студентський бал. Приїхав і Михайло Рошкевич з Ольгою. Франко чекав її.

ЧИТЕЦЬ: В залі білій, пишній віна,

Гамір, гомін, вальси, жарт…

Перший бал – вона царівна,

Ось і юність дала старт…

Білі перли, темне плаття,

Біла тиша темних тем.

Білі руки – й мов закляття

В білім згустку хризантем.

Ох, чому квітки осінні

Такі сильні та сумні,

Він в бентежнім потрясінні

Їй вручив не навесні?

Сльози білі – очі темні,

Біле личко, темний стрій…

Але ж думи хризантемні –

Білість чиста тихих мрій!

Молода, цікава, гожа,

А в задумі – темна тінь…

Їй би сміху, їй би радість –

Ні! Лиш смуток поколінь.

Хризантеми – щем осінній,

Осені сумний політ…

Та весна Рошкевич Ользі

Великодньо стелить цвіт.

ВЕДУЧА: Він ділиться з нею кожною новиною, кожним своїм успіхом і розчаруванням, кожним літературним задумом. Вони мріяли одружитися. Для себе готували подарунок: збірку весільних пісень з Лолина, які збирала Ольга.. Та збірці судилося вийти тоді, коли Іван та Ольга вже не були разом.

ВЕДУЧИЙ: Перешкодою для щастя став арешт Франка та його захоплення соціалізмом. Священник Рошкевич, батько нареченої, Іванові цього простити не міг, хоч дуже поважав його, пророчив хлопцеві велике майбутнє.

ВЕДУЧА: Ні. Франко здався не відразу. Що з того, що вигнав батько Ольги, що проти їхнього зв’язку весь світ? Ольга ж його кохає!

ВЕДУЧИЙ: Франко знаходить найрізноманітніші способи, щоб листуватися з

Ольгою. То він передає через Ярослава книжку, в якій наколоті букви. Ольга ховається від батьків і ночами виписує букви і складає слова від коханого. А то друзі привозять чистий аркуш паперу, який потрібно було потерти цибулиною, щоб проявився текст.

ОЛЬГА: Зближаєсь час, і з серцем б’ющим в груди,

Я вирвусь, щоб побачити тебе,

Порвати пута фальші і облуди,

Що тисне нас і по душі скребе,

Пробить стіну, котрою людська злість

Нас, друже мій сердечний, розділила,

Не знаючи, що в наших серцях сила,

Котрої ржа спідлення не з’їсть.

ФРАНКО: Зближаєсь час, і, радісно тремтячи,

В твої обійми щиро кинусь я,

І скаже поцілуй мені гарячий,

Що будь-що-будь, а ти повік моя!

Моя і невідлучна, бо сльозами

І горем ти звітована зо мною!

Нема стіни, перегород між нами!

Не знає стін, перегород любов!

ВЕДУЧА: У хаті щодня сварки. Мама нарікає на свою долю, що нагородила її такою впертою донькою. Батько сердиться. Він розуміє, що тепер не так легко буде віддати Ольгу заміж.

ВЕДУЧИЙ: Ольга, начитавшись роману Чернишевського «Що робити?», надумала фіктивно одружитися, щоб вийти з-під опіки батька. Але церковний шлюб з Володимиром Озаркевичем теж священником, ніжним, делікатним братом майбутньої української письменниці Наталі Кобринської, був довічним.

ВЕДУЧА: Перед одруженням Ольга пише до Франка: «Не кажи, що я тебе забула! Ти мені ніколи з думки не зійдеш, - що буду робити, про що буду думати, все то буде тісно пов’язане з твоєю роботою, з твоїми думками. Мене не буде ніхто примушувати: буду працювати, о скільки лиш зможу, і буду з того рада»

ВЕДУЧИЙ: Франко знав, що так станеться. Знав… Але не витримав. Лист Ольги про те, що вона виходить заміж, звалив його з ніг. У нього – крововилив.

ЧИТЕЦЬ: І ти прощай! Твого ім’я

Не вимовлю ніколи я.

В лице твоє не гляну!

Бодай не знала ти повік,

Куди се я від тебе втік.

Чим гою серця рану.

Мене забудь швиденько ти.

Своїх діток люби, пести,

Будь вірна свому мужу!

І не читай моїх пісень,

І не воруш ні вніч, ні вдень

Сю тінь мою недужу.

А як десь хтось мене згада,

Най тінь найменша не сіда

На вид твій, квітко зв’яла!

І не блідній, і не дрожи,

А спокійнісінько скажи

«Ні, я його не знала»

ВЕДУЧА: У відповідь на Ольжич лист Франко написав слова, котрі вже стали класичними, хрестоматійними, їх наводить кожний біограф, коментуючи Франкову першу любов.

ФРАНКО: Наші шанси не рівні. Ти щаслива вже тим, що можеш вибрати межи мужчинами чесними і розумними… Але мені нема вибору аніякого: втративши Тебе, я втратив надію на любов чесної і розумної жінки, а притім такої, котра б могла зв’язати свою долю з моєю…

ВЕДУЧИЙ: Ольга отримує ще один лист від Франка.

ОЛЬГА (читає листа): Люблю Тебе, тільки не так, як давніше, а сто раз глибше, щиріше, сердечніше, відколи знаю, що й Ти скомпрометована, як я, що й Ти терпиш. Я тепер себе і все кладу в Твою руку, - роби, як знаєш, як думаєш. Рішайся і будь переконана, що я все буду тебе любити і вічно буду Тобі вірний…

ВЕДУЧА: Чи не тоді з’явилася 4-та і 5-та пісні «Картки любові», хоч датовані вони 1880 роком.

ФРАНКО: І ти лукавила зо мною!

Ах ангельські слова твої

Були лиш облиском брехні!

І ти лукавила зо мною!

ОЛЬГА: Я не лукавила з тобою,

Кленуся правдою святою!

Я чесно думала й робила,

Та доля нас лиха слідила.

Що щирая любов ділала,

Вона на лихо повертала;

Що чиста щирість говорила,

Вона в брехню перетворила,

Аж поки нас не розлучила.

ФРАНКО: Та під пліною золотою

Ховалися скази мідяні,

І цвіт, розцвілий навесні,

Під пишнотою золотою

Крив черв’яка! Ох, чи не в сні

Любились щиро ми з тобою?

І серце бідне рвесь у мні,

Що ти – злукавила зо мною..!

ОЛЬГА: Ти ж думаєш, я не терпіла,

В новії зв’язки радо бігла?

Ти ж думаєш я сліз не лила,

По ночах темних не тужила?

Не я лукавила з тобою,

А все лукавство в нашім строю, -

Дороги наші віддалило

І серця наші розлучило,

Та нашої любові не вбило.

ВЕДУЧИЙ: Драма любові Ольги Рошкевич та Івана Франка типова для минулого. Суспільство відкинуло його від себе, а її посадило біля домашнього вогнища. Він перелив свій біль у найкращі поезії – вона ж на сім замків закрила своє горе.

ЧИТЕЦЬ: Як на вулиці зустрінеш, А як щастя часом схоче

То мене обходиш ти. В мою хату загостить,

Добре робиш! Спільним шляхом Я його до тебе справлю,

Не судилось нам іти. Най голубочком летить.

Йди направо, я наліво Що мені без тебе щастя?

Шлях верстатиму в тумані. Звук порожній і мана!

І не здиблемось ніколи, Що мені без тебе горе?

Як дві краплі в океані. Щезла і йому ціна.
Як в дорозі здиблю горе, Наче крапля в океані,

Що тобі несе удар. Розпливусь я, потону;

Сам його до себе справлю Ти гуляй на сонці, пані,

І прийму його тягар. Я спадатиму ік дну.

ВЕДУЧА: Шлюб з Володимиром Озаркевичем Ольга Рошкевич узяла в Лолині 14 вересня 1879 року. Ні Ольга, ні Франко не знали, чому Озаркевич, син посла, громадського діяча, згодився одружитись на «підупалій в громадській опініЇ» бідній дочці провінційного священника. Тільки потім усе стало ясно. Володимир свідомо, нехтуючи своєю кар’єрою, переносячи глузування близьких, протягнув руку колишній Франковій нареченій. Протягнув з пошани і поваги до Франка. Він дав можливість Ользі працювати, займатись корисною роботою, перекладати, писати. Його дім завжди був відкритий для друзів Франка в найскрутніші хвилини.

ВЕДУЧИЙ: Для Франка протягом усього життя було священним ім’я Ольга, а колишня наречена до самої смерті зберігала Іванові листи, сестрі ж Михайлині заповіла покласти їй у труну листи, з якими не хотіла розлучатись й після смерті і які, тепер, звісно, втрачені для читачів. Але осуджувати Ольгу за цей вчинок не можемо: кожна людина має право на своє, особисте, свою таємницю…

ВЕДУЧА: Франко напрочуд точно й тонко подає образ коханої жінки, наче тонким різцем вирізблює його з граніту. Для змалювання непорочної чистоти Ольги, її високої духовності використовує запозичений з Біблії символ – білу лілію.

ЧИТЕЦЬ: Одна несміла, як лілея біла,

З зітхання й мрій уткана, з обснов

Сріблястих, мов метелик, підлетіла.

Купав її в рожевих блисках май,

На пурпуровій хмарі вранці, сіла

І бачила довкола рай і рай!

Вона була невинна, як дитина,

Пахуча, як розквітлий свіжо гай.

ВЕДУЧА: Коли чуття в ньому брали гору над холодними роздумами, всі його жіночі образи в чомусь ставали схожими на Ольгу. Франко буде писати про

жіночу недолю в галицьких народних піснях, а єством відчуватиме присутність Ольги – то дівчиною, то заміжньою, такою, що запропастила свою долю. Для нього вона буде Анною в «Украденому щасті», еталоном, до якого рівнятиме всіх інших жінок.

ВЕДУЧИЙ: Франко, як і Петрарка й Данте, своїм життям і творчістю ствердив, що генії і любов народжуються нечасто, щоб доповнювати одне одного.

ВІЕДУЧА: У дні, коли втратив Ольгу, прийшов він у гості до Ольги Білинської. Сів у кутку кімнати й слухав, як у вечірніх сутінках журливо бринять пісні. «Пісеньки «Понад тими гороньками» та «Одна гора високая, а другая низька»» полонили були наші душі, - згадує Білинська. – Ми задумалися. Ніхто не ворухнувсь. Франко у сумному настрої дивився на долівку. Швидко встав і, не оглядаючись ні на кого, вийшов з хати. Під опущеними повіками не вдержались сльози. Вони покотилися по лиці…»

Він ішов надвечірнім Львовом. Ще десь останніми акордами завдавала жалю пісня: Ой як тяжко на серденьку,

Як хто кого вірно любить.

Звучить ніжна мелодія.

ВЕДУЧА: У багатстві другого кохання

Першого завжди іскринка тліє.

ВЕДУЧИЙ: Цими словами Дмитра Павличка ми відкриваємо другу сторінку життя Франка, пов’язану зі знайомством ще з однією жінкою, котра наповнила його душу «дивом золотим», незмірним щастям і невимовно пекучим горем.

ВЕДУЧА: Станіславські друзі Івана Франка постійно згадують одне ім’я – Юзефа Дзвонковська, З їхніх розмов постає образ надзвичайно вродливої, розумної дівчини з досить-таки передовими і оригінальними поглядами. Хлопці не приховують перед Франком, що Юзефа була окрасою їхнього гуртка і що всі вони були закохані в неї. Однак Юзефа нікому не відповідала взаємністю, хоч з усіма була однаково привітна, добра. Може, це від того, гадали вони, що Юзефа «високого походження». А може, вона присвятила себе чомусь високому, їм не зрозумілому. Вона таки була справжня загадка.

Розмови про Юзефу інтригують Франка. Інтригують настільки, що він прагне побачити її.

ВЕДУЧИЙ: Фелікс Дашинський, друг Івана Франка, пише йому, що такої красуні, як Юзефа, він не бачив. «Перед цією красою потрібно впасти на коліна і молитись, молитись. Гляньте, вона ж Дантова Беатріче! О, як би хотілось вічно гладити її шовкове волосся… обняти тільки раз – і вмерти. Подивіться на її стан, на її голубі очі. О, тут, крім всього, можна стати мрійником. Такій королеві можна віддатись душею і тілом, піти за нею край світу, кинутись в вогонь або в воду… Це якийсь диявол, а не жінка! А чи знаєте чим притягує? Величезним тактом – тримає людей на поводку – нічим не ділиться і нічого не говорить, і тим доводить людину до шалу. Вона – суцільне мовчання. Вона, як стіна, на котрій люди малюють ідеали, - найрізноманітніші взори дівочих чеснот, оскільки зовнішній вигляд не дозволяє закрадатися жодному сумніву, жодній критиці.

Прекрасна мовчанка. Ангел доброти, розсудку, невинності».

ВЕДУЧА: На Франка Юзефа справила сильне враження. Він оцінив її

критичний розум, зрозумів, що ця її позлітка «польськості» швидко злетить, опаде, а наверх зрине людина, одне слово, Франко покохав її. Мало того, він вирішує, що після Ольги Рошкевич Юзефа саме та жінка, яка може йти поруч, тобто може бути його дружиною. Між Ольгою та Юзефою було дуже багато спільного – витонченість натури, шляхетність, делікатність, краса, самопожертва наче дублювали одну жінку в іншій.

ВЕДУЧИЙ: Ще десь на початку 1883 року Франко написав вірш, котрий якнайточніше пояснює його тодішній душевний стан:

Любов єдиная моя,

Що нею жив я весь, -

Найтяжча рана се моя,

Болить іще й до десь.

ВЕДУЧА: То був час, коли він усіх, і себе самого, переконував, що рана серця загоїлась, що між ним та Ольгою лишились тільки ділові стосунки. Ольга сама просить, щоб він не мучився, щоб покохав якусь достойну його любові дівчину. Нехай він оглянеться по світу. Світ такий широкий… Вона наперед благословляє його на любов.

Франко сприймає ці слова Ольги, як глум. Про яке щастя, про яку любов можна говорити, коли, втративши її, він утратив усяку надію на любов будь-якої жінки? Він знає, що в «теперішніх часах» в питаннях любові потрібно бути практичним. А як із серцем, з почуттям? Як бути з ними?

ВЕДУЧИЙ: Десь у вересні-жовтні 1883 року Франко написав, як цього вимагав етикет, листа до матері Юзефи з просьбою «О руку і серце» її дочки. Антоніна Дзвонковська відповіла Франку: «Прикро відповідати мені на Ваш лист негативно. Відомо пану, що вже саме положення моєї дочки противиться тому… Така коротка знайомість не могла у пана закріпити почуття, а те, що Вам здається щастям, при ближчому розгляді не є ним». Відмова Юзефи вразила його. Спочатку він думав, що аристократичне походження заважало їй поріднитися з ним, тому звинувачує її в цьому…

ЧИТЕЦЬ: Я й забув, що то осінь холодна!

Я й забув, що то смерті пора.

Я й забув, що ти кров благородна,

Що між нами безодня стара.

Що між нами народнії сльози,

Що любиться нам зовсім не слід.

Я й забув, що столітні погрози

Відлучили від мого твій рід.

ВЕДУЧА: В 1886 році Франко пише образок «Не спитавши броду» з сучасного галицького життя. Дослідники творчості письменника запевняють, що в основу твору покладено події, пов’язані зі Станіславським колом знайомих Франка, і що за образом Густі Ткацької криється не хто-небудь, як сама Юзефа Дзвонковська… Бліде ніжне личко з буйними золото-жовтими косами, з синіми глибокими очима, з калиновими губами». «струнка, скромно, навіть дуже просто скроєний одяг». Це приблизний портрет Юзефи Дзвонковської, тої, якій поет присвятив і такі рядки:

Не схиляй своє личко прекрасне,

Не затулюй повіками віч

Із котрих то мигоче, то гасне

Промінь світла в життя мого ніч.

ВЕДУЧИЙ: Вона не відповіла взаємністю… Він страждав. Лиш потім довідався про справжню причину, чому так зробила, - і в його поезії зринуть квіти непроминальної любові:

ЧИТЕЦЬ: Квітко осінняя,

Бита сльотою, -

Чом так тяжкий мені

Жаль за тобою?

Стрівши мельком тебе

На своїй пути,

Чом же не можу я

Тебе забути?

І пробива мене

Трепет таємний, -

Але втиша мене

Голос неземний:

«Ні, друже, ні, не нам

Снить про жизнь любу

Буря осіння нам

Гра – не до шлюбу!

Рада б життя прожить.

Друже, при тобі, -

Та вже зима біжить,

Що, може, нас зложить

В спільному гробі!»

ВЕДУЧА: Юзефа була хвора на сухоти. Скоріше чи пізніше хвороба мала звести її в могилу. Тому не могла стати його дружиною. Відмовила, як і всім іншим, хто старався «о її руку». Інші не знали нічого, а Франкові вона сказала. Чесно і відверто. Кохання не для неї. Але ж так не можна! Нехай вона не могла його любити, але вбивати любов у собі взагалі – не можна! Вона, Юзефа, не має права відмовитися від любові, бо лише той, хто збагнув силу кохання, здатний глибше зрозуміти і велич любові до людей. Він бажає їй всього-на-всього … полюбити… І знову ніби повіяв вітер із майбутнього «Зів’ялого листя». І знову ніби хтось шепнув: «Не надійся нічого…»

ЧИТЕЦЬ: Явилась друга – гордая княгиня,

Бліда, мов місяць, тиха та сумна,

Таємна й недоступна, мов святиня.

Мене рукою зимною вона

Відсунула і шепнула таємно:

«Мені не жить, тож най умру одна!»

І мовчки щезла там, де вічно темно.

ВЕДУЧА: Саме їй, Юзефі Дзвонковській, присвятив ще один вірш із збірки «Зів’яле листя» - «Вона умерла», в якому автор передає біль утрати і розпач: Лиш біль страшний, пекучий в серці там

Все заповнив, усю мою істоту.

Лиш біль і се страшенне: бам, бам, бам,


А сліз нема, ні крові, а ні поту.

І меркне світ довкола і я сам

Лечу кудись в бездонну стужу й слоту

Ридать! Кричать! – та горло біль запер

Вона умерла! – Ні се я умер.

ВЕДУЧИЙ: Її могилу віднайшли в наш час на кладовищі в Івано-Франківську.

Звичайнісінька плита з пісковику, котру не пошкодував час. Вона понадтріскувалась і поросла мохом. На ній написані дати народження і смерті Юзефи – 1862-1892. Усього 30 років життя…


ВЕДУЧА: Коли він сам, Іван Франко, відчув, що дні його лічені, зібрав колись написані про неї поезії і захотів видати їх окремою збіркою. Чому? Може саме тоді до болю зрозумів її, Юзефу. Вона жила серед здорових людей, котрі любились, раділи життю. Вона мусила чекати смерті і тому не могла стати на його дорозі. Вона зреклася його заради нього. Він учинив би так само…

ЧИТЕЦЬ: Поклін тобі, моя зів’яла квітко,

Моя розкішна, невідступна мріє,

Останній сей поклін!

Хоч у житті стрічав тебе я рідко,

Та все ж мені той спогад серце гріє,

Хоч як болючий він.

Тим, що мене ти к собі не пустила,

В моїх грудях зглушила і згасила

Любовний, дикий пал.

Тим, ти в душі, сумній і одинокій,

Навік вписала ясний і високий

Жіночий ідеал.

А як коли у сні тебе побачу,

То, бачиться, всю злість і гіркість трачу

І викидаю, мов гадюк тих звій;

Весь день мов щось святе в душі лелію,

Хоч не любов, не віру, не надію,

А чистий, ясний образ твій.

(Пауза. Звучить музика.)

ВЕДУЧИЙ: Жінка – котра була поруч, - Франкова дружина Ольга Хоружинська. Родом зі Слобожанщини, з маленького села Борки на Харківщині, де народилася 10 квітня 1864 року у сім’ї титулярного радника.

Саме тоді, коли в Києві перебував Франко (1885 рік) з Харкова приїздить Ольга Хоружинська. Позаду Інститут шляхетних дівчат. Тепер вона – слухачка Вищих жіночих курсів, які зробили зі слобожанської провінціалки розвинену й освідчену дівчину з демократичними поглядами. Ольга була привітна, дотепна і відразу впала в око Франкові. Він їй теж сподобався енергією, розмахом думки, культурою, розумом.. Куди до нього тутешнім женихам! Та й зовнішність – гарні очі, високий лоб… Ольга своїм товаришам розповідає, що Франко – людина «передових поглядів», на жінку дивиться, як на товариша і друга, сподвижника в боротьбі. Перед Ольгою Франко не приховує, що йому такий друг і потрібен. Саме зараз…

У вересні 1885 року Франко написав листа Ользі Хоружинській в якому запитує: «Що б Ви сказали, якби який-небудь галичанин, приміром я, приступив до Вас з просьбою: будьте моєю дружиною, моєю жінкою?»

ВЕДУЧА: Пригадайте його листи, написані 10 років назад тому до Ольги Рошкевич, сповнені палкої пристрасті. Лист до Ольги Хоружинської холодний і розсудливий. Ольга приймає пропозицію Франка. Він радіє, що вона наважилася через кордон подати йому руку і розділити з ним важке самотнє життя. «За Ваш лист я мусив хоч крихітку полюбити Вас, - пише Франко Ользі. - Показалась мені Ваша щира і ясна душа в гарнім світлі».

ВЕДУЧА: Франко не кривить душею: «Я мусив хоч крихітку полюбити Вас». Так, Ольга знає, що він ніколи їй не скаже й не напише того, що колись писав першій Ользі Рошкевич. Нехай та далека й загублена любов буде його зіркою. Нехай! Вона ж буде тою, хто піде з ним поруч, ділитиме з ним кусник черствого хліба, горе, біду, все. Буде його захисницею і прихистком. Зробить те, на що не відважилась ще жодна жінка. Ольга прийшла до нього в найтяжчі хвилини життя і врятувала.

ВЕДУЧИЙ: По-різному говорять про Ольгу. Дехто вважає, що вихована в буржуазній родині, де все робила прислуга, вона не була доброю господинею, не вміла дати ладу хаті й забезпечити своєму чоловікові спокійного життя, не вміла пристосуватися до обмежених сімейних фінансових ресурсів.

Інші згадують, що вона була «добра, чуйна до людського горя, але непрактична в житті, не навчена до біди».

Ольга Хоружинська вивчала українську мову, була вірною дружиною, доброю матір’ю (народила Франкові чотирьох дітей), дала гроші на його навчання в аспірантурі. Допомагала чоловікові в літературній праці, видавала заснований ним журнал «Життя і слово», на свій кошт опублікувала книжку Франка «В поті чола» і вдруге збірку «З вершин і низин».

Разом з чоловіком збирала казки, легенди, писала статті. Хіба цього замало? Хіба це не свідчення жертовності і любові? Здавалося б, що саме їй були адресовані любовні гімни. Але…



Звучить мінорна мелодія.

ВЕДУЧА: Дочка Анна через багато років скаже «Чи ж не вона була вірною помічницею – дружиною батька, чи ж не допомагала йому в літературній праці? Скільки разів її ім’я містилось у виданнях, але й безіменна, вона жила життям тата, була його порадницею».

ВЕДУЧИЙ: Чи любив Франко свою дружину, якщо писав, що одружився з нею «з доктрини», тобто їхній шлюб мав символізувати єдність Західної та Східної України? Важко сказати. Але годі звинувачувати Франка в нетолерантності, бо це все-таки був геній, а з геніальними людьми вжитися не так просто. Вони несуть факел свого таланту, часто обпікаючи вогнем не тільки себе, а й найрідніших, зате народові факел не пече, а світить.

ВЕДУЧА: На Личаківському кладовищі, недалеко від кам’яної брили-скелі, яку розбиває кайлом Каменяр, видніється скромний маленький надгробок. Листя дерев та кущів спадає на нього блідо-зеленим, блідо-жовтим, червоним і коричневим неквапливим дощем. Міцно пахне листя дуба і бука. Коли сонце

схиляється на захід і його промені пробиваються крізь густі крони дерев, довга тінь од скелі з могили Франка пригортає її могилу. Ольга Хоружинська з ним

завжди.


ВЕДУЧИЙ: З листа Франка до Агатангела Кримського: «Фатальне для мене було те, що вже листуючись з моєю теперішньою жінкою, я здалеку пізнав одну панночку-польку і закохався в неї. От ся любов перемучила мене дальших 10 літ».

Ім’я та прізвище цієї панночки Целіна Журовська, пізніше за чоловіком Зигмунтовська. Народилася в Трускавці, мешкала в Дрогобичі та Львові, де працювала поштовим службовцем, - там її й побачив Франко. Ім’я Целіна знаходимо в повісті «Маніпулянтка». Пізніше жіночий образ у «Перехресних стежках», теж навіяний постаттю Целіни, має ім’я Реґіна (цариця). Цариця, королева сонця, мрій і дум поета.

ВЕДУЧИЙ: Журовська була єдиною з коханих Франка, яка не любила поета, не розуміла його поривань, холодно реагувала на освідчення й вірші і тільки на схилі віку втямила, хто любив і обезсмертив її своєю любов’ю.

До образу Целіни Франко добирає зовсім інші епітети й символи. Ця жінка була надзвичайно примхливою й гордою і не відповіла на любов поета.. Ось чому в його уяві вона «женщина чи звір», «сфінкс».

ЧИТЕЦЬ: Явилась третя – женщина чи звір?

Глядиш на неї – і очам приємно,

Впивається її красою зір.

Та разом страх бере, душа холоне,

І сила розсилається в простір…

За саме серце вхопила мене,

Мов сфінкс у душу нігтями вп’ялась

І смокче кров, і геть спокій жене…

І дивні іскри починають грати

В її очах – такі яркі, страшні,

Жагою повні, що аж серце стине.

І разом щось таке в них там на дні

Ворушиться солодке, мелодійне,

Що забуваю рани, біль і страх,

В марі тій бачу рай, добро єдине.

І дармо дух мій, мов у сіті птах,

Тріпочеться! Я чую, ясно чую,

Як стелиться мені в безодню шлях,

І як я ним у пітьму помандрую.

ВЕДУЧА: Байдужість Целіни до Франка була вражаючою. Вона навіть не читала й не мала наміру читати «Зів’яле листя». Їй прочитали, запитали, що її найбільше вразило в тій збірці, і вона преспокійно відповіла, що з усього їй найбільше сподобався опис квартири в одному вірші, бо подібну квартиру вона мала по вул. Вронських у Львові. І більше нічого.

ВЕДУЧИЙ: Целіна Зигмунтовська твердила, що Франко буквально її переслідував. Вона іде з роботи, а він – слідом. Вона зупиниться – зупиниться й він. То тривало місяцями. Він, як школяр, боявся промовити до неї й слово,

підступити ближче, годинами вистоював перед її вікнами. Панну це смішило і злило водночас.



Звучить пісня «Як почуєш колись край свойого вікна…»

Як почуєш колись край свойого вікна,

Що щось плаче і хлипає важко,

Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна,

Не дивися в той бік, моя пташко!

Се не та сирота, що без мами блука,

Не голодний жебрак, моя зірко;

Се розлука моя, невтишима тоска,

Се любов моя плаче так гірко.

ВЕДУЧА: Коли потім Целіну запитають, чому вона не відповіла взаємністю Франкові, вона відверто, спокійно не видумуючи різних причин, відповіла: він їй просто не подобався. Був рудий, а їй імпонували брюнети, особливо брюнети з синіми очима. І прізвище не подобалося, не мав солідного становища, грошей і надій на них. Тим часом Франко страждав.

ВЕДУЧИЙ: Чого являєшся мені

У сні?


Чого звертаєш ти до мене

Чудові очі ті ясні,

Сумні,

Немов криниці дно студене?



ВЕДУЧА: Франко знесилився, відчув неймовірну втому і пекучий біль, з якого й постали оті «ридання голосні» - пісні. Вірші були для нього ліками, бо ж відомо, що озвучений біль послаблюється. Фатальне кохання, яке опалило серце поета в сорокарічному віці, не принесло нічого, крім страждання і мук. Душа просила спочинку. Можливо, «зів’яле листя» поезії Франко прикладав до болючого серця, як колись мама прикладала подорожник до порізаного пальчика… Щоб рана загоїлась. Він виливав свій біль – і відокремлював його від себе, щоб мати сили для подальшої праці.

ЧИТЕЦЬ: Не минай з погордою

І не смійсь, дитя!

Може, в тім осміянім

Суть твого життя.

Може, в тім зневаженім

Твого щастя карб.

Може, в тім погордженім

Є любові скарб.

Може сміх твій нинішній,

Срібний та дзвінкий

Стане в твоїй пам’яті

За докір гіркий.
ВЕДУЧИЙ: Целіна Зигмунтовська була звичайна приземлена жінка, яка мала свої плани і свої розрахунки. Чи винна була в тому, що її обрав за об’єкт свого «невиплаканого серця» Франко? Ні. Але чому він говорив про свою любов до Ольги Рошкевич усім? Гордився цією своєю першою світлою любов’ю. Не

приховував ні перед ким, чим він зобов’язаний цій жінці. Чому мовчав про Юзефу Дзвонковську і чому так боявся вимовити ім’я Целіни?

ВЕДУЧА: Гадаю, що знайти відповідь можна в «Зів’ялому листі». Розгорнімо

попіл зотлілого листя, там знайдемо тиху скаргу.

ВЕДУЧИЙ: Я не тебе люблю, о ні,

Люблю я власну мрію,

Що там у серденьку на дні

Відмалечку лелію.

ВЕДУЧА: «О ні», повторимо про себе, у збірці немає нічого зів’ялого… Тут кожен листочок береже красу давнього розквітлого гаю, що видався раєм на землі. Щоправда, контури тих листочків обпалені любов’ю. Чи оця пізня пристрасть не розгорілася від того, що колись давно, в дні юності, як писав у одному вірші, він побачив, як йому здалося щастя. Потім уперто шукав його знову і знову. А його не було. І здалося, що саме тепер воно промайнуло перед ним.

Він кинувся його наздоганяти, але виявилося, що все це лише примара, ілюзія, котра ще більше загострила біль, нагадавши про «дні юності».

ВЕДУЧИЙ: Франко навіть сам собі не зміг дати відповідь на питання, чи любов є добром, чи злом. Він просто любив. Його кохання, котре народилося колись давно в маленькому, закинутому в горах Лолині, віддзеркалилося холодною тінню в Юзефі Дзвонковській, щоб весь біль муки, радість, горіння вселити в особу Целіни Зигмунтовської. Чи вина її в цьому?

ВЕДУЧА: Любов Франка до жінки – велика, всеохопна, правдива. Він мав талант донести до людей свої почуття і створив неповторну пісню великої любові, яка лунатиме вічно.

ВЕДУЧИЙ: Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська, Целіна Зигмунтовська принесли поетовому серцю щастя і горе, радість і муку. Бо той, хто раз у житті пізнав силу кохання, знає, як міцно в ньому переплетені ці почуття.

ЧИТЕЦЬ: Які слова, дзвінкі й чудові,

Даруєш ти мені, Господь,

Що ми в цім світі без любові?

Лиш грішна плоть, нікчемна плоть.

Куди б не йшли, за що б не брались,

Все, виявляється дарма.

Ніщо у цім житті не в радість,

Коли любові в нас нема.

Любов – це те, що буде вічно.

І ні початку, ні кінця.

Любов як Всесвіт, що магічно

Пульсує в грудях у Творця.

І я складаю в кожнім слові

Йому подяку і хвалу

За цілий океан любові

Й за кожну крапельку малу
Додаток 3.

Музичний світ Івана Франка

(Година мистецтвознавства)

Відомо, що музична творчість не може існувати без тісних взаємин з іншими видами мистецтва; вона також має спиратися на досягнення великих мислителів і поетів. Зокрема, становлення української національної композиторської школи щонайтісніше пов’язане з літературним процесом. Неможливо перебільшити


значення поезії геніального Тараса Шевченка для її формування. Не можна зрозуміти її шляхів і без взаємозв’язків із творчістю великого Каменяра.

Ім’я Івана Франка стоїть серед імен найвидатніших письменників і поетів світу. Його художня спадщина – різноманітна й багата. Це філософські поеми і ліричні мініатюри, алегоричні казки і сповнені життєвої правди повісті та драми.. Вони є невичерпним джерелом натхнення для композиторів, стають літературною основою музичних творів найрізноманітніших жанрів і форм.

На тексти І.Франка написано багато романсів, пісень, хорів. З героями письменника ми можемо зустрітися не лише на сторінках його книжок: багато з них дістало друге життя в операх, балетах, кантато - ораторіальних творах.

Але не тільки в цьому полягає вплив його творчості на розвиток української музичної культури. Адже чим багатогранніша сфера діяльності письменника, чим ширші горизонти його суспільних інтересів, тим численніші точки зіткнення із світом музики. І. Франко залишив слід в історії музичного мистецтва як видатний науковець-дослідник, фольклорист, полум’яний критик-публіцист.

Протягом ряду десятиліть І.Франко стояв у центрі громадсько-політичного життя України і неодноразово в полі його зору були музично-мистецькі справи. Письменник ніколи не займався музикою як професіонал. Однак він, безперечно, мав до неї неабиякий хист і свою любов до мистецтва звуків, виплекану під селянською стріхою, проніс через усе життя. Глибоке, органічне сприйняття музики, властиве народові, розуміння її як невід’ємної частки земного буття дозволило Франкові висловити ряд цінних міркувань і спостережень з приводу розвитку української музичної культури, стати авторитетним знавцем музичного мистецтва.

Франко належав до славної плеяди письменників, які виступали за розвиток національної музичної школи, стверджували її роль. Як важливого чинника суспільного прогресу

Музичні погляди Івана Франка та його діяльність на музично-культурній ниві випливали із загального світогляду письменника – самовідданого поборника життєвої правди в мистецтві. У ставленні Франка до музики знайшли вираження розмаїті якості його багатогранної творчої особистості: задушевність поета-лірика, глибина філософа-мислителя, енергія суспільного діяча.

Саме через це тема «Іван Франко і музика» охоплює широке коло проблем , зачіпає найрізноманітніші сторони суспільно-культурного життя. Гортаючи сторінки історії української музики чи то зупиняючи погляд на її сьогоденні, ми неминуче зустрінемось з іменем цього письменника – з його натхненними поетичними образами і глибокими думками з плідними результатами його сподвижницької культурної діяльності. Спроба розкрити взаємозв’язок творчості

І.Франка з музикою вводить у світ високих душевних поривань і нещадної

боротьби, в життя і помисли видатної людини, яку заслужено шануватимуть наступні покоління.



Музика в житті і творчості Івана Франка

Музика увійшла в життя Івана Франка через народну пісню: саме вона вперше відкрила йому світ мистецтва, повела дорогою поетичних пошуків і звершень. Він народився в щедрому пісенному краї, де народні мелодії звучали скрізь – на полі, вдома й на вулиці, під час праці та в години відпочинку.

Привільно було пісні в сім’ї сільського коваля, де зростав майбутній поет. Тут, як усюди в народі, її любили й уміли цінувати. Чудовим знавцем народної музики була Марія – мати Франка. Серед українських селянок часто можна зустріти таких жінок: щедрих мистецьким хистом, чуйних до краси природи та оточуючого побуту, з серцем відкритим для всього піднесеного, доброго. Марія не лише залюбки співала пісні. Вона їх вивчала, переймала від сторонніх людей, збирала як дорогоцінний скарб, щоб поділитися ним з іншими.

Довгими зимовими вечорами в сільській хаті творилося чарівне дійство: лилися пісні, в яких оживали постаті відважних народних месників і ніжних красунь, звучали людська радість і біль. Пісні западали глибоко в душу своїми простими сердечними словами і задушевною мелодією. Малий хлопчина весь обертався на слух, запам’ятовував кожне слово і кожний мелодичний мотив, що зливалися в єдиний виразний поетичний образ.

Народна пісня стала для І.Франка провідником у велике мистецтво, з нею розпочав він своє поетичне життя. Першим надрукованим твором сімнадцятирічного юнака був сонет «Народна пісня». І через все своє життя проніс він гарячу любов до цих чудо перлин народного мистецтва. Він вбачав у них доброго, вірного друга, порадника, приятеля:

Пісне, моя ти сердечна дружино,

Серця відрадо у дні горя і сліз.

З хати вітця, як єдинеє віно,

К тобі любов у життя я приніс.

(«Пісня і праця», 1883)

Саме слово «пісня» звучить у творах Франка як символ величного, священного, як віщий голос розуму і душі. Це слово стало для поета синонімом творчої праці, горіння серця, віддачі найціннішого людям. Ось у якій формі проголошує Франко своє життєве кредо:

Пісня і праця – великі дві сили!

Їм я до скону бажаю служить…

Таке піднесення пісні до рівня узагальненого образу поетичної творчості проступає в багатьох його автобіографічних віршах – «Чим пісня жива» (1884), «Співакові» (1888) та інших. Народну пісню Франко завжди сприймав у цілості, як нерозривну єдність слова і музики. Він любив співати, виражати співом свої почуття. Залюбки наспівував під час праці над своїми поетичними творами чи то науковими розвідками. Для багатьох сучасників Івана Франка його звичка наспівувати запам’яталася як характерна риса вдачі поета. Це відзначають у своїх спогадах письменники Василь Стефаник, Михайло Яцків, композитор Ярослав Ярославенко. Спів Івана Франка завжди справляв враження безпосередньої щирої пісні серця. Близький друг і однодумець Франка

композитор Станіслав Людкевич підкреслював: «Франко любив народну музику,

пісню. Любив з властивою йому пристрасністю. Він не був музикантом, але умів глибоко почувати аромат народної музики, виявляти надзвичайно тонке

розуміння мелодії, умів відшукати в ній душу». Мабуть важко знайти влучніший вислів, що свідчив би про ставлення Івана Франка до народної пісні.

Музичний фольклор широким річищем влився у його літературну творчість. Відлуння народнопісенних образів простежується в численних поезіях, повістях, драмах Івана Франка. Відомо, що в основу свого найвидатнішого драматичного твору – п’єси «Украдене щастя» - він поклав сюжет народної пісні «Про

шандаря», в якій знайшла відгомін справжня подія – кривава сімейна трагедія в одному карпатському селі. Так пісня стала для письменника провідником у реальне життя. Франко поширив і поглибив її зміст та образи, перетворив ескізні начерки персонажів у цільні психологічні характеристики. У драмі письменник використовує не тільки багатство словесного фольклору. Емоційна атмосфера, образна палітра твору наскрізь пройняті і народною музикою. П’єса відкривається улюбленою піснею поета «Ой там за горою, там за кремінною»: її сумовита мелодія звучить ніби епіграф до розгортання всієї дії твору.

В незакінченій повісті «Дріада» саме з пісні починається зав’язка сюжету. Герой розповіді студент Борис Граб (постать певною мірою автобіографічна), мандруючи по околицях села, почув задушевний спів дівчини, що схвилював його і змусив розшукати незнайомку. Поетичний опис цього епізоду є чудовим доказом тонкого розуміння Франком народної музики, уміння передати її неповторну красу. В тексті правдиво і детально відтворений плин мелодії, її емоційні злети. І все це разом творить переконливий і завершений художній образ.

Письменник зізнавався, що часто творив «під музику». В дусі народної пісні написаний Франком цілий ряд ліричних поезій, що увійшли до збірки «Зів’яле листя». В них помітне не лише майстерне використання народної стилістики і метафоричних зворотів, а далеко більше - органічне сприйняття поетичної лірики через призму пісенного мелодизму. І справді, коли читаєш такі поетичні рядки, як: Ой ти, дубочку кучерявий,

Ой, а хто ж тебе скучерявив?

Скучерявили густі лози,

Підмили корінь дрібні сльози –

відчуваєш, що вони писалися «під мелодію», настільки поетичний стиль і

метро ритм віршованих строф зливається з відомими народними наспівами.

Яскравим прикладом глибокого проникнення народної пісенності у творчість І.Франка може послужити одна з перлин його поетичної лірики – вірш «Ой ти, дівчино, з горіха зерня». Своїм настроєм, образами і фразеологічними зворотами, «співучою» манерою вислову він асоціюється з популярним народним романсом

«Ой ти, дівчино, зарученая». Здається, що весь вірш немов «продиктований» відомою мелодією.

З особливою увагою ставився письменник до вивчення пісенного багатства народу: «Се одно з найцінніших наших національних надбань і один із предметів

оправданої нашої національної гордості», - стверджував він у монографії «Студії над українськими народними піснями» (1913). Людина активна, сповнена громадського запалу, І.Франко перетворював свою любов до народного

мистецтва у дію: він прагнув щоб слава про українську пісню гучно

лунала по світу і збереглася для наступних поколінь. Його фольклористичний науковий доробок охоплює близько 50 грунтовних досліджень.

Письменник добре розумів, що пісенний матеріал, який він знає, - це велике багатство. Тому він охоче йшов назустріч музикантам-дослідникам, які прагнули використати ці скарби для розвитку фольклористичної науки. Пісні, записані з голосу Івана Франка, увійшли в збірники й праці трьох найвидатніших діячів української фольклористики: Миколи Лисенка, Климента Квітки та Філарета Колесси.

Першим відкрив талант Івана Франка-пісняра Микола Лисенко. Його вразила музикальність письменника, відданість народній пісні. Лисенко записав від Франка понад 20 пісень П’ять із них композитор вмістив у ІV випуску «Збірника українських народних пісень» (1886).

У 1901 році відбулось знайомство Франка з видатним діячем української музичної культури, відомим дослідником фольклору К.Квіткою. Разом з дружиною, прославленою українською поетесою Лесею Українкою вони відпочивали у Буркуті, в затишній віддаленій місцевості Карпат. Сюди прибув на три дні Іван Франко, на якийсь час вивільнившись від своїх численних обов’язків і занять. Квітка записав від Франка 32 наспіви, з яких 27 опублікував у збірнику «Українські народні мелодії» (1922).

Тексти зі співу пісень Івана Франка записувала в Буркуті і Леся Українка – поетеса, наділена великим музичним хистом. П’ять перейнятих від нього мелодій мали увійти до збірника танцювальних пісень. Ця збірка, підготовлена поетесою, на жаль, не була видана. Зате дві із Франкових мелодій Леся Українка вмістила у нотному додатку до чудової драми-феєрії «Лісова пісня» - одного з найпоетичніших своїх творів.

Записи пісень з голосу І.Франка, здійснені відомим українським фольклористом, музикознавцем Філаретом Колессою пов’язані з останніми роками життя письменника. У той час він був тяжко хворим, але, як завжди, весь віддавався праці. У червні 1912р. І.Франко звернувся сам до Ф.Колесси з проханням записати від нього народні мелодії, щоб вони не забулися. При їх зустрічі було записано 30 мелодій. Враження від цієї зустрічі залишили немеркнучий слід в пам’яті Ф.Колесси. Минуло багато років, і він – академік, учений із світовим іменем, глибоко усвідомивши значення величезного внеску І.Франка у музичну фольклористику, відчув необхідність його підсумування. Так виникла опублікована в 1946 році праця Ф.Колесси «Улюблені українські пісні Івана Франка», де на матеріалі особистих спогадів і наукових досліджень автор розгорнув широку панораму зв’язків письменника із світом народної музики.

У 1981 році вийшло в світ друге доповнене видання збірки «Народні пісні в записах Івана Франка», яку упорядкував та опрацював О.І.Дей. Збірка охоплює все відоме, що було зроблено в цій галузі поетом. Таким чином, видання з найбільшою повнотою розкриває пісенний фонд великого поета, його вклад у фольклористично-збирацьку справу.

Отже народна пісня була вірною супутницею письменника від дитинства до останніх років життя. З нею щільно сплелися його творчі шляхи, вона служила джерелом натхнення і духовної розради. Іван Франко сприймав фольклор як невід’ємну частину духовного життя людей. Пісенне багатство України поет

вважав важливим доказом невмирущості народу, його сили, величі, краси.

Додаток 4.

Література про життєвий і творчий шлях І.Я.Франка,

що є у фондах бібліотек міста:
Басс І.І., Каспрук А.А. Іван Франко. Життєвий і творчий шлях. – К.: Наукова думка, 1983. – 455с.

Книга являє собою спробу наукового осмислення життя, художньої

творчості, громадсько-політичної та наукової діяльності видатного українського письменника І.Я.Франка. Життєвий шлях його простежується у тісному зв’язку з усім комплексом розвитку суспільної свідомості та художньої думки того часу.
Бонь В.Л., Оркуш М.О. Літературно-меморіальний музей у селі Івана Франка: Путівник. – Львів: Каменяр, 1978. – 63с.

Життя і творчість Івана Франка тісно пов’язані з селом Нагуєвичі, в якому він народився і жив. Воно розташоване в мальовничому куточку, оточене дубовими та ялиновими лісами і казково-таємничим гірським валом, який називається діл.

«У долині село лежить,

понад селом туман дрижить,

а на горбі край села

стоїть кузня немала»

(Іван Франко)

У музеї зібрані матеріали про родовід Івана Франка, про його дитячі роки, навчання в Дрогобичі, перебування в Нагуєвичах у пізніші роки, цікаві спогади старожилів, односельчан.


Гундорова Т.І. Інтелігенція і народ в повістях Івана Франка 80-х років. – К.: Наукова думка, 1985. – 144с.

В монографії досліджуються засоби зображення Іваном Франком характеру нового героя – соціально активної особистості, розкривається його психологія як людини, яка бере участь в історичних змінах життя.


Дей О.І. Іван Франко і перша російська революція. К.: Наукова думка, 1980. – 152с.

Автор досліджує зв’язки Івана Франка з революційно-визвольним рухом у Росії, вплив першої російської революції на світогляд, художню творчість та громадську діяльність письменника. Аналізуються його художні, публіцистичні та літературно-критичні твори, які були безпосереднім відгуком на революційні події 1905 – 1907рр. у Росії.


Жук Н.Й. Проза Івана Франка. - К.: Вища школа, 1977. - 174с.

Проза Франка – новий етап у розвитку української реалістичної літератури. В ній відображені найважливіші процеси суспільного життя Західної України останньої чверті ХІХ – початку ХХ ст., відкриті нові форми художнього бачення і відтворення дійсності. Вона вражає багатством тем і проблем, різноманітністю


людських характерів, жанрів, нових образних засобів типізації найважливіших життєвих явищ. Теми й проблеми його творів були завжди гостро актуальними,

політично злободенними, пройнятими глибокою любов’ю і співчуттям до знедоленого трудового народу.
Грицак Я. … Дух, що тіло рве до бою…»: Спроба політичного портрета Івана Франка. – Львів: Каменяр, 1990. – 177с.

Чим була постать Каменяра у суспільно-політичному житті Галичини в останній чверті ХІХ – на початку ХХ ст.? Як розвивались його погляди на головні проблеми соціального та національного визволення галицьких українців. Ці та інші питання розглядаються в книжці на основі аналізу творчої спадщини Івана Франка та широкого використання документальних матеріалів.


Жулинський М. Він знав, «як много важить слово…». – К.: Просвіта, 2008. – 136с.

Нелегкий духовно-світоглядний шлях пройшов поет і мислитель до усвідомлення своєї ролі як духовного пророка нації, якому судилося пережити зневагу, образи, відчуження від свого народу, зневіру і каяття, самотність і радість відкриття високої правоти самопожертви в ім’я духовного прозріння тих, кого він виводив з пустелі рабства та національної сліпоти.


Загайкевич М. Музичний світ великого Каменяра. – К.: Музична Україна,

1986. – 175с.

Книга знайомить з музичними сторінками життя і творчості Івана Франка.

Іван Франко. Документальні фотографії. – Львів: Каменяр, 1971. – 99с.

Сімейний фотоархів письменника – цікава і багата збірка. Крім знімків Івана Франка, його дружини, дітей, рідних, тут знаходиться багато фотографій діячів української і світової культури, з якими Франко був у дружніх зв’язках чи цікавився їхньою творчістю і громадською діяльністю. Багато фотопортретів з дарчими написами.
Іван Якович Франко. Життя і творчість в портретах, ілюстраціях, документах. – К., 1956. – 296с.

Ювілейне видання до 100-ліття з дня народження письменника.


Петлюра С.В. І.Франко – поет національної чести: Есе. – К.: Веселка, 2006. – 23с.

Есе про І.Франка С.Петлюра написав у 1913 році й надрукував у часописі «Украинская жизнь» (№5-6), котрий він видавав у Москві. «Авторові… хотілось би… притягти читачеві увагу до одного моменту в різноманітній, щодо змісту, поетовій творчості.., до моменту особливо цінного з громадсько-національного погляду. Це момент національної чести і національної гідності».


Погребенник Ф.П. Іван Франко в українсько-російських літературних взаєминах: (Дослідження). – К.: Дніпро, 1986. – 301с.

Духовне єднання українського і російського народів своїм корінням сягає у сиву давнину, має глибокі і давні традиції. Виявом багатовікової духовної співпраці є літературні взаємозв’язки, що ведуть до взаємозбагачення культур

У даному дослідженні висвітлюється два основні аспекти поставленої

проблеми: перший - роль Івана Франка у дослідженні, перекладанні й пропаганді художніх цінностей російської літератури, другий – творчість Івана Франка в українсько-російських літературних взаєминах кінця ХІХ початку

ХХ ст. Порушена тема висвітлюється у контексті літературно-громадських взаємин того періоду.
Тихолоз Н. Ізмарагди Франкового казкосвіту: Літературознавче дослідження. – К.: Веселка, 2006. – 47с.

Видання присвячене творчості Франка-казкаря: висвітлюються погляди письменника на казку та її роль у навчально-виховному процесі, досліджується образний світ казок для малят («Ріпка», «Киця», «Суд Святого Миколая»), а також розглядаються казки Івана Франка, адресовані різним віковим групам читачів, зокрема такі шедеври української літератури для дітей, як казки збірки «Коли ще звірі говорили», поеми «Лис Микита; «Абу-Касимові капці» та «Коваль Бассім». Зясовується історія їх написання та видання.

Франкова криниця: Вивчення творчості І.Я.Франка в школі: Посібник для вчителя / Ред. Л.М.Кіліченко. – К., 1991. - 288с.

У посібнику аналізуються твори великого українського письменника І.Я.Франка, даються матеріали до вивчення біографії, методичні поради, зразки окремих уроків і рекомендації з позашкільної роботи.

Додаток 5.

Іван Франко у дзеркалі періодичних видань

(станом на 1 серпня 2011 року)

Баган О. Кохання і дух позитивізму . Про деякі типологічні паралелі романів І.Франка «Перехресні стежки» і Б.Пруса «Лялька» // Дивослово. – 2010.- №10. – с.59-63.


Бачинська Г. З Україною в серці // Розкажіть онуку. – 2010. – 2010. - №8. – с.130-131.
Бондарчук Л. На шляхах європоїзму: сторінки творчих взаємин Івана Франка і Лесі Українки // Дивослово. – 2007. - №12. – с.49.
Бурбан В. Вічний оборонець України // Лесин край. – 2010 – 26 серпня.
Гаврилюк О. Уславлення сміливості, патріотизму, вірності, волелюбності в повісті Івана Франка «Захар Беркут» // Дивослово, 2009. - №1. – с.23.
Гармонія душі: Літературно-музична композиція за творчістю І.Я.Франка // Шкільна бібліотека. – 2011. - №7. – с.28-31.
Головай І. Їх єднала доля України: Іван Франко й Українські січові стрільці // Дивослово. – 2006. - №7. – с.49-52.
Голод Р. Митець – каменяр?: елементи символізму у творчості Івана Франка// Українська мова і література. – 2005. - №7-8. – с.124.
Голод Р. Позитивізм у творчості Івана Франка // Дивослово . – 2006. - №4. – с.50.
Голод Р. Творчість Івана Франка як дзеркало літературного процесу кінця ХІХ – початку ХХ ст. // Дивослово. – 2005. - №12. – с.57-59.
Горак Р. До німої гори говори!: 27 серпня – 152 роки від дня народження

Івана Франка // Культура і життя. – 2008. – 27 серпня.


Горак Р. Іван Франко: не нівечте своєї державності! // Культура і життя . –

2005. – 9 листопада.


Даниленко Л. Дитина-дивак у художньому світі Івана Франка і Григора Тютюнника // Дивослово. – 2008. - №2. – с.23.
Дронь К. Модифікація міфообразу землі-матері в художній творчості Івана Франка // Дивослово. – 2008. - №6. – с.36-42.
Загарус О. «Гей, розіллялось ти, руськеє горе, геть по Європі і геть поза

море!»: Семінар за поетичним циклом Івана Франка «До Бразилії» //

Дивослово. - 2007. - №4. – с.19.
Заєць В. «Твоїм будущим душу я тривожу»: До 150-річчя з дня народження І.Франка // Культура і життя. – 2006. – 5 липня.
Злупко С. «Твоїм майбутнім душу я тривожу…»: Іван Франко // Урядовий кур’єр. – 2005. - 17 грудня.
Злупко С. Проблеми формування і розвитку національної економіки в науковій творчості Івана Франка // Економіка України. – 2006. - №7. – с.55.
Іван Франко – популяризатор світової літератури в Україні // Всесвітня література. – 2006. - №9. – с.15.
Клех Л.В. Іван Франко – дітям: Сценарій ранку// Розкажіть онуку. – 2006. - №17-18. – с.13-19.
Коваль А. Елементи дослідницької роботи на уроці літератури: Драма Івана Франка «Украдене щастя» // Дивослово. – 2006. - №9. – с.42.
Кузик В. «Вічний революціонер»: До ювілею І.Франка // Слово Просвіти. –

2006. - №34. – с.6.


Лісович О.Г. Край шляху народів стоїть та криниця глибока…: Ранок присвячений 150-річчю від дня народження Івана Яковича Франка // Розкажіть онуку. – 2006. - №17-18. – с.10-12.
Макаренко О. «Я понесу тебе цвісти в душі…»: До 150-річчя від дня народження І.Франка // Культура і життя. – 2006. – 28 червня.
Мельник О. І горів, і яснів, і страждав, і трудився для свого народу: До 150-річчя Івана Франка // Урядовий кур’єр. – 2006. – 7 квітня.
Мусієнко Г. Велич і трагедія українського генія // Персонал. – 2006. - №29. – с.8.
Микитюк В. Іван Франко і його вчителі // Дивослово. – 2007. - №8. – с.17.
Мимоход М. Джерело пізнання Івана Франка: Використання мемуарів на уроках літератури // Дивослово. – 2006. - №12. – с.11.
Мориква М. Благотворний вплив великого Каменяра // Культура і життя. - 2006. - №38-39.
Михайлова Т. Поема І.Франка «Мойсей» як заповіт українському народові // Все для вчителя. – 2005. - №17-18. – с.38-41.
Нечиталюк М. «Щоб діти наші були вже стихійними українцями»: До 150-річчя від дня народження Івана Франка // Культура і життя. – 2006. - №7-8.
Оленко Г. Орел з поламаними крилами: До 150-річчя від дня народження Івана Франка // Науковий світ. – 2006. - №8. – с.14.
Онищенко В. Проблема національної самосвідомості в поемі Івана Франка «Мойсей» // Дивослово. – 2009. - №11. – с.21-23.
Павлів Л. Проблема особистого щастя у драмі І.Франка «Украдене щастя» // Дивослово. – 2009. - №11. – с.24-26.
Пам’яті Великого Каменяра: Ілюстровані матеріали // Шкільна бібліотека. – 2006. - №5. – с.27-30.
Панченко В. З дитячих літ генія: Іван Франко // Дивослово. – 2006. - №9. –

с.37-38.
Петраш О. Іван Франко у школі // Дивослово. – 2009. - №11. – с.29-32.


Погребенник В. Іван Франко – унікальні виміри таланту // Українська мова та література. – 2005. - №11. – с.3-25.
Примачик І. Образ Каїна у художній інтерпретації Івана Франка // Дивослово. – 2006. - №10. – с.48.
Пристулко А. Ідеї великих мислителів оживуть у віках // Право України. – 2006.-№8. – с.41.
Роман «Перехресні стежки» І.Франка // Дивослово. – 2008. - №12. – с.45.
Рутковська О. Мій Франко: Замальовки-спогади про два заборонених твори поета // Культура і життя. – 2006. – 13 вересня.

Рєзанова О. Мовлене вий світ дитини у творах Івана Франка // Дивослово. –

2006. - №8. – с.12.
Рядніна В.І. Мудрість життя – винахідливість: Казки І.Я.Франка для дітей //

Розкажіть онуку. – 2003. - №9. – с.38-39.


Сабат Г. Деякі міркування про поетику збірки Івана Франка «Коли ще звірі говорили» // Дивослово. – 2006. - №9. – с.35.
Сабат Г. Орієнтальні казки Івана Франка // Дивослово. – 2008. - №11. – с.42.
Салила Т. «Ні, я не кинув каменярський молот»: І.Франко // Урядовий кур’єр. – 2006. – 1 вересня.
Світ казок Івана Франка: Літературна вікторина // Шкільна бібліотека. – 2011. - №7. – с.27.
Світова література у перекладацькій та творчій діяльності Івана Франка // Зарубіжна література . – 2006.- №5. – с.2

Скрипник Л. Ти вірним був сином свойого народу: До 150-річчя від дня народження І.Я.Франка // Позакласний час. – 2006. - №15-16. – с.3-5.


Соя Б. З когорти борців за віру: Поема «Іван Вишенський» Івана Франка: проблема морального вибору людини // Дивослово. – 2005. - №9. – с.24-28.
Станішевський Ю. Полум’яне слово Івана Франка // Урядовий кур’єр. – 2006. – 28 липня.
Тихолов Б. Тисячострунна аргра велета духу: 150-річний ювілей Івана Франка //

Дивослово. – 2006. - №8. – с.2 – 7.


Ткачук М. Новаторство «вольних» сонетів І.Франка // Дивослово. – 2006. - №5. – с.41.
Троскот І. Д’горі, до Франка!: Музей в Криворівні // Дивослово. – 2009. - №5. – 61-62с.
Фіщенко Н. «Брейн-ринг»: За творчістю Івана Франка // Все для вчителя. –

2005. - №17-18. – с.84-86.


Франко З. Михайло Грушевський та Іван Франко: До 150-річчя від дня народження Івана Франка // Культура і життя . – 2006. – 21 червня.
Франко О. Був свідком перших здобутків сина Тараса: До 150-річчя від дня народження І.Франка // Культура і життя. – 2006. - №32.
Франко О., Франко А. Співпраця Івана Франка з сином Андрієм: До 150-річчя від дня народження Івана Франка // Культура і життя. – 2006. – 2 серпня.
Ціхоцький І. Професійна лексика в «Бориславській» прозі Івана Франка //

Дивослово. – 2006. №8. - с.7


Чечко Ю. Апостол духу, Каменяр – Іван Франко»: До річниці від дня народження // Шкільна бібліотека. – 2011. - №7. – с.25-26.
Швець А. Модель дитячого світу у прозі Івана Франка // Дивослово. – 2005. - №9. – с.53-57.
Швець А. Не закінчена поема Івана Франка Мелеагер»: міфоейдологічний

аспект // Дивослово. – 2008. - №11. – с.38.


Швець А. Художня функціональність кольоративів у прозі Івана Франка: До 150-річного ювілею Івана Франка // Дивослово. – 2006. - №6. – с.54-58.
Якубовські М. Пошуки свого шляху: На прикладі роману І.Франка «Перехресні стежки» // Дивослово. – 2006. - № 11. – с.58.

«Я дивився зблизька на Франка, як на сонце, від якого

меркнуть очі…Спитаєте, може, яке враження зробив на мене

Франко? Великого астрального тіла, що гріє на всю Україну,



а світить далеко дальше»

( М.Черемшина)

Укладач,

комп’ютерний набір: Соломончук В.В.,

пров. методист ЦБ
Відповідальна за випуск: Михацька В.Я.,

директор МЦБС
Каталог: download -> version -> 1403005877 -> module
version -> Методичні вказівки для роботи студентів розроблені відповідно до робочої програмою дисципліни "Історія української культури" для студентів денної форми
version -> Ведуча: Дивися, безкрайнєє, синєє небо, Стоїть над землею, неначе шатро. Воно посилає любов нескінченну І щиро дарує надію й любов ведуча
version -> Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе
version -> Розділ І. Лексичне значення іменника лексичні групи іменників ключові питання
version -> Від особистості письменника або особистості героя літературного твору до особистості учня
version -> Павленко Марина «Русалонька із 7 – В. В тенетах лабіринту»
module -> До 755-річчя міста Новоград-Волинського) ( Матеріали до загальносистемного Дня краєзнавства) м. Новоград-Волинський 2012 «Возвягель, Звягель, Новоград. Відоме місто на Волині. Із правіків цей новий град Зорить і нині.»
module -> До 160- річчя від дня народження Олени Пчілки) ( 29. 07. 1849 10. 1930) «Вона, як І крилата трудолюбниця, невтомно впродовж всього життя горопашно заповнювала щілинки нашої культури цілющим нектаром»


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2

Схожі:

Міська центральна бібліотека iconВідділ культури І туризму Прилуцької міської ради Прилуцька міська центральна бібліотека ім. Л. Забашти
Микола Костомаров – гордість України [Текст]: бібліографічний покажчик / уклад. Л. І. Зубко; відп за вип. Л.І. Трошина. – Прилуки:...
Міська центральна бібліотека iconВідділ культури І туризму Прилуцької міської ради Прилуцька міська центральна бібліотека Прилуцька міська бібліотека для дітей ім. Павла Білецького – Носенка
Філософія серця Василя Сухомлинського: бібліогр антологія /скл. Л. Нехайчик; ред. Л. Трошина; відп за вип. Є. Гнатів. – Прилуки:...
Міська центральна бібліотека iconВідділ культури та туризму Прилуцької міської ради Прилуцька міська центральна бібліотека ім. Л. Забашти Прилуцька міська бібліотека для дітей ім. Павла Білецького Носенка
Син Прилуцької землі [Текст]: біобібліографічний покажчик літератури (До 75-річчя М. Турківського) /уклад. Є. Гнатів; відп. Л. Нехайчик....
Міська центральна бібліотека iconВідділ культури І туризму Прилуцької міської ради Прилуцька міська центральна бібліотека імені Любові Забашти Прилуцька міська бібліотека для дітей ім. Павла Білецького – Носенка Співець народної душі
Співець народної душі : інформ бібліогр покажч. / склад. Є. Гнатів, Л. Нехайчик; ред. Г. Бобкова; відп за вип. Л. Трошина; Прилуцька...
Міська центральна бібліотека iconВідділ культури І туризму Прилуцької міської ради Прилуцька міська центральна бібліотека імені Любові Забашти Прилуцька міська бібліотека для дітей імені Павла Білецького – Носенка Письменник, педагог, мовознавець До 240-річчя П
Письменник, педагог, мовознавець : інформ бібліогр покажч. / склад. Є. Гнатів, Л. Кожевнікова; ред. Г. Бобкова; відп за вип. Л. Трошина;...
Міська центральна бібліотека iconЦентральна міська бібліотека ім. М. М. Коцюбинського
Адамс Д. Путівник до Галактиці для космотуристів : Роман / Д. Адамс; Пер з англ. – Тернопіль : Навчальна книга Богдан, 2015. – 232...
Міська центральна бібліотека iconЧернігівська міська централізована бібліотечна система Центральна бібліотека ім. М. М. Коцюбинського
Д 44 Дивосвіт поезії Агнії Барто : бібліографічна подорож для юного читача / упоряд. Н. Крижановська; відп за вип. Н. Власенко. –...
Міська центральна бібліотека iconСарненська центральна районна бібліотека сектор інформаційно-бібліографічної роботи Серія : Гордість краю
Сарненська центральна районна бібліотека; методично-бібліографічний відділ. – Сарни. – 016. – с
Міська центральна бібліотека iconБориспільська міська центральна бібліотека Енергія слова Олеся Бердника
Може, ми ще не збагнули всієї величі цього діяча з племені титанів? І в майбутньому до його спадщини будуть припадати, мов до джерельної...
Міська центральна бібліотека iconЦентральна міська бібліотека для дорослих ім. Бориса Антоненка-Давидовича їх надихала рідна земля видатні вчені, уродженці Роменщини
Але через трагічну долю цієї багатостраждальної землі багатьом її синам І дочкам доводилося залишати свій рідний край, поневірятися...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка