Міська науково-практична конференція іппо ку імені Бориса Грінченка для вчителів української мови та літератури



Скачати 85.27 Kb.
Дата конвертації19.04.2017
Розмір85.27 Kb.

Міська науково-практична конференція ІППО КУ імені Бориса Грінченка

для вчителів української мови та літератури
Є. Маланюк у контексті української культури ХХ століття
м. Київ, 15 березня 2012 року
Алла Михайлівна Олійник,

учитель української мови та літератури ЗНЗ №9

Оболонського району м. Києва
Новаторські пошуки Є. Маланюка

в контексті української поезії І половини ХХст.
Є. Маланюк — видатний мислитель і художник слова, культуролог-енциклопедист і літературознавець, пристрас­ний публіцист і плідний критик. Високо підносячи ідеали краси й до­вершеності, він усією своєю творчістю і безкомпромісною життєвою позицією, прагнув відродити в серцях українців національний дух, звільнити від комплексу меншовар­тості. Тим самим постійно підтверджував свою думку: «Як в нації вождя нема, / Тоді вожді її — по­ети! » Пропускаючи крізь своє серце муки матері України та болі всього людства, відмежований вітрами історії від рідного краю, Є. Маланюк щоденно, щохвилі продовжував своє сходження на поетичну Голгофу. І все те — в ім'я пе­ремоги ідеалів добра і справедливості, в ім'я відродження нації.

Як поет «залізного чину», покликаний добою україн­ського державотворення, Євген Маланюк жорстко, твердо й упевнено ввійшов у світ національної, літератури. Усвідомлюючи свою ви­соку відповідальність перед Україною , він узяв за при­клад літературну діяльність таких титанів слова як Т. Шевченко, П. Куліш, І. Франко, Леся Українка. Є. Маланюк вибрав Мойсеєву дорогу, яка вела до подвижництва і самопосвяти задля свого народу.

У жанровому відношенні художня спадщина Є. Маланюка відзначається великим розмаїттям: поема («П'ята симфонія»), балада («Балада про Василя Тютюнника»), послання («Убійникам»), присвята («Миколі Зерову»), поменник («Пам'яті поета і воїна»), портрет («Шевченко»), епітафія («Над могилою Василя Тютюнника»), щоденник («З щоденника»), вірш-маніфест («Аrs роеtіса»), пейзаж («Весна»), діалог («Задавнена розмова»), вірш-роздум («Свідомість»), монолог («Зорі гаснуть») та ін.

Серед основних мотивів творчості Є. Маланюка, які репрезентовані в усіх поетичних книгах, слід насамперед виділити такі теми: митець і його слова в житті народу; утрачена батьківщина, доля України на тлі вселюдської історії; сенс життя та інші філософські питання; тема кохання; античні мотиви; релігійно-містична лірика. Як правило, ці провідні тематичні лінії тісно переплітаються і між собою, і з іншими, менш репрезентованими мотивами-відгалуженнями.

У вірші «Молитва» («Вчини мене бичем Твоїм...») він пристрасно апелює до Господа в надії на благословення, схвалення свого мистецького і громадянського вибору. Поетове слово має асоціюватися з «Ударом, вистрілом, набоєм», повинне бути сповненим сили та рішучості. Обов'язок співця-українця — нещадно викривати націо­нальне перевертенство і самозаспокоєння, будити співвітчизників від сну байдужості до героїчних діянь. Інакше над Україною як «полем рути і отрути» (ремінісценція з Т. Шевченка) не зникне загроза знелюднення, цілко­витої загибелі.

Твоїм бичем мене вчини,

Щоб басаманувати душі,

Щоб захитать і знову зрушить

Смертельний чар дичавини!

Така ж вольова натура митця, інтелектуальна на­пруга й оголеність почуттів проглядають у триптиху «Біографія». Для ліричного героя — вихідця з «глухого степу» — важливо і в житті, і в поезії йти «завжди — про­ти течій», «навпростець — де спалює мета». Його доля, його призначення окреслені: «Все чути. Всім палать. Єдиним болем бути, / Тим криком, що горить в кривавім стиску уст...». Поет свідомий своєї приреченості на самотність, адже він не­щадний до інших, як і до себе. Завершується триптих «Біографія» вражаючою Маланюковою самохарактерис­тикою, що висвічується на тлі трагедії України:

А я мушу незморено — просто -

Смолоскипом Тобі Одній,

Я — кривавих шляхів апостол —

В голубі невечірні дні.

Дороговказом у житті і в поезії для Є. Маланюка ста­ли заповіти Т.Шевченка, П. Куліша, І. Франка, про що свідчать і його ліричні твори та есе, такі як «Ранній Шевченко», «Три літа», «До справжнього Шевченка», «Шевченко — живий», «У Кулішеву річни­цю», «Франко незнаний», «До життєпису Франка» та ін. Ці титани мислі стали йому високими зразками служіння Україні й людству. Думки тільки одного Кобзаря відлу­нюють у десятках віршів Є. Маланюка («Шевченко», «На тризні», «Молитва», «Убійникам», «Невичерпальність», «І ранками на панщину йдучи...», «Міста, де минали дні», «Друге посланіє», «Уривок з поеми», «Липень», «Думи мої, думи...», «Побачення» та ін.), Кобзаревий «гімн огню», «рокіт многострунний» не підвладні часу і забуттю, завжди будитимуть співвітчизників до гідного життя.

Для Є. Маланюка Шевченко:

Не поет — бо це ж до болю мало,

Не трибун — бо це лиш рупор мас,

І вже менш за все — «Кобзар Тарас» —

Він, ким зайнялось і запалало.

Є щось знаменне в тому, що «залізних імператор строф» прийшов у цей світ на початку 1897 року, за кілька тижнів до смерті визначного подвижника П. О. Куліша, і ніби самою історією був покликаний продовжити його місію будителя національної самосвідомості українців, носія державницької ідеї.

"Трагічним пафосом і драматизмом позначений ліричний диптих Є. Маланюка «Пам'яті Куліша» з книги «Стилет і стилос».

Невже ж надії всі- пропащі?

Невже ж даремно одгорів,

Врятований з самої пащі

Нещадно хижих сих років?

Доля в окремі моменти була схо­жою з долею інших поетів того часу. Так, зокрема, подібно до Маланюка, В. Сосюра останні місяці 1918-1919 рр. воював у Мазепинському гайда­мацькому полку армії УНР, а П.Тичина "Золотим гомоном" вітав біля пам'ятника Б.Хмельницькому проголошення IV Універсалу УНР. Проте далі їхні долі розходяться. У Тичини, за словами Мала­нюка, від кларнета "пофарбована дудка осталась", а Сосюра славить своїх колишніх ворогів, посила­ючи колишнім побратимам-однополчанам, яких називає "жовтосиніми трупами", прокляття: Ви перелякані і так.

Це почуття у вас незмінне,

Ще з тих часів, з тих днів, коли

Нам росіяни помогли

Прогнать Петлюру з України.

А Маланюкові, своєму колишньому військо­вому сподвижникові, Сосюра, перекинувшись в інший табір, погрожує: "Шановний пане Маланюче, ми ще зустрінемось в бою".

У свою чергу Маланюк закидає поетам Радянської Ук­раїни їхню пасивність. Суворо оцінює він Тичи­ну у вірші "Сучасники", незважаючи на недавнє захоплення цим поетом, а Рильському пише: "Ви - син самої серцевини слабої нації".

З одного боку, Є. Маланюк не може приховати свого захоплення вершинними здобутками П. Тичини, а з іншого — передає роздратування й біль у зв'язку з конформізмом співця.

В царині поетики Євген Маланюк — симфоніст. Саме це його ріднило з Павлом Тичиною. Він вільно оперує художніми засобами і класичної поетичної мови, й найсучаснішими образними версифікаційними трансформаціями її. Тичина сприймається як символ відродженої до вільного життя державної України, її негативного ставлення до більшовицької навали («Жорстко-ярим залізом ти пік одоробло північне, / Й клекотіла душа твоя в гнівнім, смер­тельнім огні»), Є. Маланюкові імпонує цей нерозривний зв'язок письменника зі своїм народом — будівничим власної долі.

Втрата здобутків Української Народної Республіки, ви­мушена розлука з батьківщиною, гірка доля вигнанця породжують у творах Є. Маланюка, з одного боку, журливі й навіть розпачливі нотки, а з іншого — гнів, обурення, ненависть до того традиційного для співвітчизників отар­ного духу, недбальства й нетямучості, що вже вкотре зава­дили зберегти довгождану державність.

Лейтмотив десятків його творів, присвячених осягненню феномену України, з особливою виразністю звучить і в змісті, і в самій назві завершальної поезії з циклу «Поліття», що побудована на антитезі «Не хліб і мед слов'янства: Криця! Кріс!..»:

Не лагода Еллади й миломовність:

Міцним металом наллята безмовність,

Короткий меч і смертоносний спис.

У поета, дослідника, публіциста Євгена Маланюка один адресат і один герой — Україна. І то однаково стосується як творів, у яких поет величав її степовою Елладою, так і тих, де митець з болем і гнівом назве Україну «Пріською гетьмана Петра». Починалася поетова Еллада-Україна з його дитинства, з маленького провінційного містечка Новоархангельська, загубленого в степу, якому Богом і людьми судилося протягом віків бути покордонням княжої Русі і половецького степу, Гетьманщини і Дикого поля, Запорожжя і Речі Посполитої.

А Євген Маланюк творив у свідомості сучасників міф «степової Еллади», закладав в уми читачів ідею державності тоді, коли вона була утопією і жодних підстав для її реалізації не було.

Демонічний характер образу матері-вітчизни у Є. Маланюка ґрунтується на фольклорних і літературних тради­ціях.

Становище батьків­щини й долю співця-вигнанця показано через систему символів, які є досить прозорими. До цього поетичного лабіринту входять і стародавні історико-географічні на­зви (Еллада, Рим, Асирія, Вавилон, Кіммерія, Скіфія, Паннонія, Спарта, Херсонес, Ольвія, Канни, Персеполіс, Гелеспонт), і найменування міфічних постатей (Афродіта, Ніка, Деметра, Немезіда, Марс, Ніоба, Артеміда, Селена, Геліос, Кассандра, Аріадна, Каліпсо), й імена історичних діячів, чиї справи оповиті легендами (Цезар, Клеопатра, Перікл, Муцій Сцевола, Марк Аврелій, Август Октавіан).

"Драматизмом і гостротою почуттів відзначаються лірич­ні присвяти Є. Маланюка, адресовані найбільш екзотичній серед тогочасних празьких поеток і своєму коханню Наталі Лівицькій, на­званій ним же ,,українською Ахматовою".

Крізь авторську самоіронію проривається нестерпний біль:

...Написати листи, надписати конверти,

Подивитись на дату: «6. Четвер».

Хтось там знайде сі вірші — «останні вірші»,

Буде потім «портрет» і «посмертний том».

Ще й солодкий життєпис (о, се — найгірше!),—

Мої ж руки лежатимуть мертвим хрестом.

Як відомо, Наталя кохала іншого — художника Петра Холодного,— з яким і одружилася. Вона дуже шкодувала, що мимоволі завдала стільки мук Євгенові («тоді мені до­велося якийсь час страждати його стражданнями»), А для Маланюка такий вибір Лівицької ледве не став фатальним. Після краху надій на щастя він вирішує накласти на себе руки. Але непоправного не сталося — переміг потяг до життя з його красою й величчю.

Ні. Я буду. Я буду. Я хочу в теплі

Медом сонця й вином весни п'яніти,

Бачить мудре обличчя моєї землі

І під гримом грудня і в квітня квітах.

Глибоким психологізмом і сповідальністю відзнача­ються й численні вірші Є. Маланюка, присвячені пер­шій дружині — Зої Равич, а також Богумилі Савицькій, з якою він побрався пізніше.

І трудний хліб черствий, щоденний,

І темні многотрудні дні,

І в снах — Еллада і Афіни

Та хмурі степові вогні.

А поруч, як весталка сонна,

Вартує жертовник — вона,

Проста, земна моя Мадонна,

Проста, земна моя Жона.

Співець схиляється перед тією, що взялася залікува­ти його сердечні рани, віддалити від недавніх фатальних потрясінь.

Релігійна символіка пронизує всю спадщину поета. Ліричний герой обнадієний тим, що «Легкий вітер торк­неться крилом / І ми раптом побачим Христа» («Все зда­валось, що там, за селом...»), йому вчувається у дзвоні ко­лосків вість «Про святий пророкуючий голос, / Про Месію над морем пшениць» («Знову біблія літа розкрила...»). Цикл «Євангелія піль» завершується промовистими дум­ками, навіяними чудотворним Ісусовим воскресінням, що звучать як урочистий церковний спів:

Можна смерть лише смертю здолати,

Тільки в цім таємниця буття.

І зерно мусить вмерти, щоб дати

В життєдавчому житі — Життя.

Твори Є. Маланюка знані не лише у Європі, а й за її межами. Вони перекладені багатьма мовами світу. До останнього часу це ім'я було невідоме лише в Україні. Та крига скресла. Прийшов час, у який так свято вірив поет. Саме тому ми, українці, ті, для кого він жив і творив, віддаємо шану пам'яті нашому геніальному співвітчизникові.
Використана література

1. Маланюк Є. Вибрані твори / Упоряд. текстів, передмова та примітки І. В. Немченка. - Х.: Вид-во "Ранок", 2009.-Т.7-( Українська муза).

2. Маланюк Є. Книга спостережень. - Торонто, 1962. - Т.1.

3. Маланюк Є.Ф. Невичерпальність:Поезії, статті: Для ст. шк. віку / Упоряд., передм. та приміт. Л.В. Куценка; - 2-ге вид.- К.: Вид-во "Веселка", 2001.



4. Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття. - Книга друга - Упорядник В. Яременко. - К.: Вид-во "Аконіт", 2003.

Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Міська науково-практична конференція іппо ку імені Бориса Грінченка для вчителів української мови та літератури iconМіська науково-практична конференція іппо ку імені Бориса Грінченка для вчителів української мови та літератури
Маланюк – одна з найяскравіших постатей вітчизняної літератури ХХ століття. Усією своєю творчістю поет прагнув сприяти відродженню...
Міська науково-практична конференція іппо ку імені Бориса Грінченка для вчителів української мови та літератури iconМіська науково-практична конференція іппо ку імені Бориса Грінченка для вчителів української мови та літератури
Подати широку картину розвитку світобачення, мистецького таланту творця — на це бракує часу (визначених 1-2 годин програмою мон)....
Міська науково-практична конференція іппо ку імені Бориса Грінченка для вчителів української мови та літератури iconКалендар словесника: 2014 – рік Тараса Шевченка 14 – 15 березня 2013 року проведена міжрегіональна науково-практична конференція «Творчість Тараса Шевченка у світовому контексті»
Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К. Д. Ушинського, Всеукраїнської громадської організації...
Міська науково-практична конференція іппо ку імені Бориса Грінченка для вчителів української мови та літератури iconГрінченківські читання іппо ку імені Бориса Грінченка 7 грудня 2010 року Оксана Євгеніївна Матвійчук
Харківщини у м. Змієві. Не залишилась байдужою І 20-річна вчителька з м. Богодухова Марія Гладиліна
Міська науково-практична конференція іппо ку імені Бориса Грінченка для вчителів української мови та літератури iconУіі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „ Національне та інтернаціональне у світовому культурному просторі”
Харківська спілка Української асоціації викладачів російської мови та літератури
Міська науково-практична конференція іппо ку імені Бориса Грінченка для вчителів української мови та літератури iconУііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ”
Харківська спілка Української асоціації викладачів російської мови та літератури
Міська науково-практична конференція іппо ку імені Бориса Грінченка для вчителів української мови та літератури iconІппо кмпу ім. Б. Д. Грінченка Про викладання української мови та літератури у 2008-2009 навчальному році
«Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання», у 2008-2009 навчальному...
Міська науково-практична конференція іппо ку імені Бориса Грінченка для вчителів української мови та літератури iconУрок-конференція
Життя й багатопланова діяльність Бориса Грінченка як митця І вченого. Утвердження прагнення людини до любові й добра в оповіданнях...
Міська науково-практична конференція іппо ку імені Бориса Грінченка для вчителів української мови та літератури iconМіжнародна науково-практична конференція
У виданні вміщено програму Міжнародної науково-практичної конференції «іv міждисциплінарні гуманітарні читання»
Міська науково-практична конференція іппо ку імені Бориса Грінченка для вчителів української мови та літератури icon150 років від дня народження Бориса Дмитровича Грінченка
Редактор низки українських періодичних видань. Був одним із засновників Української радикальної партії. Обстоював поширення української...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка