Мистецькі околиці Майдану



Сторінка5/8
Дата конвертації15.04.2017
Розмір1.29 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

Домашній кредит


Яків Каплер належав до числа великих домовласників. Загальна вартість його нерухомості сягала мільйонних сум. Крім садиб на Подолі він мав ділянки в центрі міста. Одна з них з будинками на початку Михайлівської та Костьольної вулиць виходила прямо на Думську площу (нинішній майдан Незалежності). Інша знаходилася у Хрещатицькому провулку (нині провулок Шевченка) за кілька кроків від Майдану. Там у Якова Анатолійовича деякий час була, так би мовити, домашня резиденція.

Там же містився офіс, що нагадував про ще одну ділову іпостась купця: Каплер постійно обстоював зручний і недорогий кредит як для великих, так і для дрібних підприємців, чим істотно пожвавлювалося ділове життя у місті.

Цьому слугували корпоративні кредитні установи. Групи осіб, згуртовані взаємною довірою, збирали у складчину капітал, що дозволяв кожному з них у разі потреби отримати достатню позику на необтяжливих умовах. Сто років тому такі структури називалися товариствами взаємного кредиту, кредитними кооперативами, ощадно-позиковими товариствами.

З 1907 р. Каплер входив до ради Київського купецького товариства взаємного кредиту. Роком раніше він очолив правління Київського 1-го єврейського ощадно-позикового товариства. Контора цієї установи розташовувалася, можна сказати, у нього вдома: у дворі садиби Каплера на Хрещатицькому провулку збудували двоповерховий флігель, у якому спеціально були облаштовані приміщення для Товариства. Будівля ця, щоправда, не збереглася. Чотириповерховий житловий будинок згорів під час війни, а флігель з колишнім офісом знесли пізніше, коли прокладали нинішню вулицю Бориса Грінченка.





До Пущі-Водиці з музикою


У своїй діяльності Яків Анатолійович не тільки прагнув до надприбутків — йому не була чужою філантропія. У ті часи молоді люди, які прагнули освіти, але були обмежені в коштах, могли розраховувати не лише на приробітки у вільний від занять час, а й на допомогу. Практично при кожному хоч трохи значному навчальному закладі Києва створювалися «товариства допомоги» та «опікунські ради». Вони вирішували одне й те саме завдання. У «товариствах допомоги» багаті доброзичливці збирали гроші на стипендії, допомоги, оплату права навчання, житла і необхідної літератури для тих, хто цього гостро потребував. «Опікунські ради» матеріально допомагали вищим школам, гімназіям та училищам, які завдяки цьому могли встановлювати помірні ціни на освіту.

Купець Каплер обрав для докладання своїх сил у цій сфері комерційну освіту. 1911 року його обрали членом комітету Товариства допомоги студентам Київського комерційного інституту.

Ще одне докладання громадських зусиль Якова Анатолійовича було по­в’я­зане з тим, що він обзавівся заміською віллою в Пущі-Водиці. Дачне селище було створене тут, на території міського лісу, 1900 року. Місто здавало дачникам землю в довготермінову оренду, але з моменту спорудження будиночка його власник мав право приватизувати цю територію. Каплер зайняв подвійну ділянку по тодішній Гоголівській вулиці, між 3-ю та 4-ю лініями.

Пуща завжди приваблювала заможних киян своїм здоровим хвойним повітрям, чистими озерами, а також тим, що завбачлива міська влада забезпечила безперебійний зв’язок селища з Києвом за допомогою спеціального трамвайного маршруту. Звісно, дорогоцінні дари природи необхідно було підкріпити творчими зусиллями людини. Для цієї мети виникло Товариство благоустрою Пущі-Водиці. До його складу увійшли найвпливовіші та найенергійніші дачники. І серед них Яків Каплер, 1910 року обраний віце-головою комітету Товариства. Вілла Каплера, на щастя, вціліла. Тривалий час ця будівля входила до комплексу будинку відпочинку «Труд» на нинішній Червонофлотській вулиці. І тепер праворуч від входу на його територію ми бачимо старий прикрашений витонченим дерев’яним різьбленням будинок, який, втім, зберіг прикмети минулого і в якому на початку минулого століття відпочивав видатний київський бізнесмен з дружиною Раїсою Захаріївною (уродженою Крінцберг), двома синами і чотирма доньками.

Вочевидь, не в останню чергу завдяки Якову Каплеру в Пущі-Водиці цілий рік підтримувалася сприятлива для проживання обстановка, а на уїк-енд мешканці селища не мали потреби в тому, щоб вирушати до міста в пошуках веселощів. Усе, що потрібно для культурного дозвілля, доставляли їм просто додому. Ось як це було: «Щонеділі до нашого дачного селища Пущі-Водиці приїжджав з Києва трамвай з відкритим причіпним вагоном. На лавах причепа сиділи музиканти духового оркестру і грали марш. Дачники просиналися під цей святковий сигнал, котрий означав, що сьогодні в парку на п’ятій лінії весь день буде гулянка, а ввечері на відкритій естраді відбудеться концерт, у закритому театрі — спектакль, а в дощатій будівлі синематографа, вбудованого в рожевий паркан парку й пофарбованеого в ті самі веселі рожеві кольори, — прем’єра нової кінострічки». Так згадував пізніше Олексій Каплер.

Про кінець життєвого шляху Якова Анатолійовича відомо небагато. Ми знаємо, що купець Яків Каплер не залишив Київ після всіх трагічних подій, що сталися після лютого й жовтня 1917 року. Щоправда, комерцію довелося залишити. Документально зафіксовано, що 1930 року Каплер Я. А. ще мешкав в одній із квартир колишнього свого будинку на Костьольній. А в спогадах Світлани Аллілуєвої про Олексія Каплера трапляється навіть фраза, що й 1948 року його київські батьки були живі. Якщо це правда, то екс-комерсан­ту, попри жорстокі часи, вдалося розміняти де­в’я­тий десяток.



Серце Каплера


Олексій Каплер, син київського купця Якова Анатолійовича, прославився в радянські часи як кінематографіст і ведучий популярної телевізійної передачі «Кінопанорама». А київські вулиці пам’ятають ранню молодість Люсі Каплера — хлопчака, який з такими самими, як він, зухвалими юнаками Грицем Козинцевим та Сергієм Юткевичем закладав у Києві основи театрального авангарду. У ті часи його прізвище ще асоціювалося в усіх з татом-купцем. Коли юний Каплер спробував свої сили в естрадному театрі й підготував парний танцювальний номер з партнеркою Лідочкою Вінтер, режисер розвів руками: «Номер годиться, але прізвища, прізвища... Нікуди не годяться ваші прізвища! Уявляєте афішу — Вінтер і Каплер. Каплер — це для кравецької фірми, а не для естради». І на афішних тумбах з’явилося повідомлення про майбутній виступ... Лідії Івер та Олексія Бекефі.

Утім, з роками ім’я актора, потім режисера і, нарешті, кіносценариста Олексія Каплера здобувало чимдалі більшої популярності, поки його батько доживав свого віку в Києві. За сценаріями Каплера зняли такі свого часу популярні стрічки, як «Ленін у Жовтні» та «Ленін у 1918 році», «Котовський» і «Вона захищає Батьківщину», згодом він брав участь у створенні невмирущих «Смугастого рейса» та «Людини-амфібії».

Йому були властиві яскраві здібності, красномовство, гумор, приваблива зовнішність, він був визнаний і знаменитий. Що ще потрібно, щоб легко приваблювати жіночі серця?! І Каплер охоче користувався своїм талантом донжуана. Однак таким чином мимоволі підставив себе під жорстокий удар. Серед тих, кому закрутив голову Олексій Якович, виявилася зовсім ще молоденька Світлана Аллілуєва — донька самого вождя. «Люся був для мене тоді найрозумнішою, найдобрішою і найпрекраснішою людиною. Він випромінював світло й чарівність знань», — згадувала потім Світлана. Їхні стосунки з Каплером були цілком платонічними, і все ж таки Сталін розлютився. «Я люблю його!» — відважно заявила Світлана, а батько у відповідь заліпив їй ляпаса: «Ти б подивилася на себе — кому ти потрібна?! У нього всюди баби, дурепо! Не могла собі росіянина знайти...» І сценариста одним розчерком пера записали в англійські шпигуни, після чого йому довелося «відмотати» строк у таборі та на засланні...

Але остання любов, що прийшла до Олексія Каплера вже після смерті диктатора, змусила всіх забути про його колишні захоплення. Він щиро закохався в талановиту московську поетесу-фронтовичку Юлію Друніну, яка вступила на сценарні курси, де він викладав. Між ними було два десятки років різниці, однак Друніна відповіла Каплеру такою самою щирою взаємністю. Він був вже одружений, вона теж заміжня, їм обом довелося розлучитися, і після цього вони стали напрочуд міцною і щасливою парою. За словами їхніх знайомих, Олексій Якович «зняв з Юлі солдатські чоботи і взув її у кришталеві черевички». Характерні рядки Юлії Друніної:



Я только раз видала рукопашный,

Раз наяву, и тысячу — во сне.

Кто говорит, что на войне не страшно —

Тот ничего не знает о войне.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

Мистецькі околиці Майдану iconДовідка Дигас Віктор Васильович Голова Ради го «36 Сотня Самооборони Майдану»

Мистецькі околиці Майдану iconАмстердам: Фанфан-тюльпан!
Геза Гардони, церкву Св. Антонія Падуанського, а також ознайомитися з найвідомішою пам'яткою Егера фортецею 13 століття з приголомшливим...
Мистецькі околиці Майдану iconЕ. М. Ремарк тіні в раю
Наприкінці останньої війни я опинився у Нью-Йорку. Околиці П’ятдесят сьомої вулиці стали для мене, вигнанця з поганеньким знанням...
Мистецькі околиці Майдану iconКіровоград
На околиці міста Кіровограда, що має гарну назву Завадівка, серед одноповерхових приватних будинків видніється приміщення загальноосвітньої...
Мистецькі околиці Майдану iconЛариса колодіна
У статті розглянуто художньо-мистецькі особливості та теоретичні засади щодо історії виникнення й актуальності літератури факту у...
Мистецькі околиці Майдану iconВидавництво дитячої
Двоє нерозлучних друзів, Сашко І сергій, знайшли на околиці міста скіфську могилу. А на дні її лежав велетень. Хто він? Космонавт...
Мистецькі околиці Майдану iconСценарії відкритих позакласних заходів, присвячених 140-річчю Лесі Українки
Квк, уроки-інтерв’ю, уроки-мандрівки, уроки-портрети, літературно-мистецькі композиції, шкільні конкурси читців-декламаторів та юних...
Мистецькі околиці Майдану icon120 років від дня народження андрія васильовича головка творча доля Андрія Головка
Не одне покоління читачів починало знайомство з сучасною українською прозою із його оповідань «Пилипко» та «Червона хустина», а молоді...
Мистецькі околиці Майдану iconКалашник Наталія Балатівна та Павлик Світлана Дем’янівна, вчителі української мови та літератури Смілянського нвк «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №3-колегіум» зміст біографічна довідка
Народилася Оксана Дмитрівна 13 квітня 1906 року в Полтаві — провінційному на той час, але багатому на літературно-мистецькі традиції...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка