Модуль Клітинний рівень організації життя Тема Клітина План 1


Тема 2.3. Цитоплазма та її компоненти



Сторінка2/3
Дата конвертації12.04.2018
Розмір0,5 Mb.
1   2   3
Тема 2.3. Цитоплазма та її компоненти

План


  1. Цитозоль (гіалоплазма), органели, включення.

  2. Рибосоми. Синтез білка.

  3. Цитоскелет. Органели руху.

4. Клітинний центр

5. Одномембранні органели, їх будова та функції


1. Цитозоль (гіалоплазма), органели, включення.

Внутрішній вміст клітини, за винятком ядра – цитоплазма. Її основа – цитозоль ( гіалоплазма), в якому розміщені різноманітні органели, включення та цитоскелет.

Цитозоль або гіалоплазма – частина цитоплазми, що становить собою безбарвний водний розчин органічних і неорганічних речовин. У цитозолі між структурами цитоскелета розташовані різноманітні органели та клітинні включення..

Цитозоль може перебувати у рідкому (золь) або драглистому (гель)стані .

Фізичний стан цитозолю впливає на швидкість перебігу біохімічних процесів: чим він густіший, тим повільніше відбуваються хімічні реакції. Важливим показником у цитозолі є рН, від якого залежить активність певних ферментів.

Внутрішнє середовище клітини об’єднує в єдину функціональну систему усі клітинні структури, забезпечуючи їх взаємодію. У цитозолі відбувається транспорт і частина процесів обміну речовин (н-д, гліколіз), синтез білків, необхідних для підтримання життєдіяльності та для побудови органел.

Цитозоль перебуває в постійному русі.

Органели – постійні компоненти клітини, які забезпечують певні процеси життєдіяльності.

Клітинні включення – непостійні структури клітини, які можуть то зникати, то виникати в процесі її життєдіяльності. Це насамперед запасні речовини (зерна крохмалю, краплинки жиру, кристали солей).

2.Рибосоми. Синтез білка.

Рибосоми – немембранні органели, які беруть участь у синтезі білка. Мають вигляд сферичних тілець, що складаються з двох різних за розмірами частин – субодиниць: великої та малої. Кожна з субодиниць складається зі сполучених між собою рРНК та білків. Субодиниці рибосом можуть роз’єднуватися після завершення синтез білка і знову сполучатися перед його початком. Субодиниці

утворюються в ядерці: на молекулі ДНК синтезується рРНК, яка сполучається з особливими рибосомними білками. Готові субодиниці транспортуються в цитоплазму. Число рибосом залежить від інтенсивності процесів біосинтезу білків.



Біосинтез білків.

У живих організмах синтезується величезна кількість різноманітних білків. Інформація про структуру кожного з них має знаходитись у клітині і передаватися нащадкам. Єдина для всіх організмів система запису спадкової інформації називається генетичний код. Він зберігається у клітині у вигляді певної послідовності нуклеотидів у молекулі нуклеїнової кислоти. Саме він визначає порядок розташування амінокислотних залишків у поліпептидному ланцюзі під час його синтезу.

Кожна амінокислота кодується певною послідовністю з трьох нуклеотидів – триплетом або кодоном. (4=64). Існує 64 різні триплети амінокислот 20. Отже, одна амінокислота може кодуватися кількома різними триплетами – надійність генетичного коду.

Ще одна властивість генетичного коду полягає в тому, що він триплетний - кожний триплет кодує лише одну певну амінокислоту.

Генетичний код є універсальним, тобто єдиним для всіх організмів від бактерій до людини.

Генетичний код не перекривається. Під час синтезу білкової молекули триплети іРНК зчитуються один за одним. При цьому сусідні триплети не перекриваються і між ними відсутній проміжок.

Давайте пригадаємо, що ген – це певна послідовність нуклеотидів у молекулі нуклеїнової кислоти. У генетичному коді є також три триплети – УАА, УАГ, УГА, які сигналізують про припинення синтезу поліпептидного ланцюга, а триплет АУГ, як правило, визначає початок цього процесу.

Етапи біосинтезу білків.

Перший етап – транскрипціяпереписування інформації і синтез молекули іРНК на молекулі ДНК в ядрі. Далі відбувається трансляціяпослідовність нуклеотидів у молекулі іРНК перекладається на послідовність амінокислот молекули білка, що синтезується, відбувається в цитоплазмі. Спочатку молекула однієї з 20 амінокислот приєднується до певної молекули тРНК, далі іРНК зв’язується з рибосомою, а згодом – також із амінокислотним залишком, приєднаним до певної молекули тРНК. На наступних

етапах поліпептидний ланцюг подовжується завдяки тому, що амінокислотні залишки послідовно зв’язуються між собою міцними пептидними зв’язками.

Під час синтезу білкової молекули ниткоподібна молекула іРНК опиняється між двома субодиницями рибосоми. Зчитується генетична інформація та приєднуються амінокислотні залишки до молекули білка, що синтезується, в особливій ділянці рибосоми – функціональному центрі. Його розміри відповідають довжині двох триплетів, тому в ньому одночасно перебувають два сусідні триплети іРНК. В одній частині антикодон тРНК впізнає кодон іРНК, а в іншій – амінокислота звільняється від тРНК.

Процеси синтезу припиняються, коли рибосома досягає триплету, який сигналізує про припинення синтезу поліпептидного ланцюга. На заключному етапі синтезований білок набуває своєї природної просторової структури.

Біосинтез ДНК ґрунтується на здатності ДНК до самоподвоєння, унаслідок чого дочірні молекули стають точною копією материнської. Усі види РНК синтезуються за принципом компліментарності на молекулах ДНК.

Отже, синтез білків – це процес реалізації спадкової інформації, який відбувається у два етапи (трансляція і транскрипція).

Транскрипція – це процес синтезу всіх типів РНК, який відбувається у ядрі клітини на матриці – молекулі ДНК у процесі трансляції інформація, що міститься в іРНК, реалізується і синтезується відповідний білок.

Для синтезу білка необхідні рибосоми, іРНК, тРНК, амінокислоти, ферменти, молекули АТФ тощо.



3. Цитоскелет – це клітинний скелет, розташований у цитоплазмі живої клітини. Функціями цитоскелета є підтримування та пристосування форми клітини до зовнішнього руху, участь у екзоцитозі та ендоцитозі, забезпечення руху клітини як цілого, активне внутрішньоклітинне транспортування та поділ клітини.

Цитоскелет утворений білками. Він складається з трьох основних компонентів: мікрофіламентів, проміжних філаментів, мікро трубочок.

Війки та джгутики – це спеціальні органели руху, що є в деяких клітинах.

4. Клітинний центр є універсальною немембранною органелою еукаріотичних клітин. Складається з двох центріолей,

розташованих у світлій ущільненій ділянці цитоплазми. Відіграє важливу роль в утворенні ниток веретена поділу при поділі клітини, у формуванні мікро трубочок, джгутиків, війок.



5. Одномембранні органели: ендоплазматична сітка, комплекс Гольджі, лізосоми, вакуолі, пероксисоми

ЕПС – система порожнин у вигляді мікроскопічних канальців та їхніх потовщень. Розрізняють два її різновиди: зернисту (гранулярну) і незернисту (агранулярну). Зерниста –на своїх мембранах має рибосоми і одна з її функцій – участь у біосинтезі білків. На мембранах незернистої ЕПС рибосом немає, і на них синтезуються ліпіди, вуглеводи, деякі гормони.

Комплекс Гольджі включає диктіосому – скупчення пласких цистерн, поруч з якими розташовані пухирці та канальні. Функції комплекса Гольджі: накопичення, хімічні зміни і пакування в пухирці синтезованих речовин. також ця органела забезпечує синтез деяких полісахаридів та бере участь у формуванні лізосом, акросом, скоротливих вакуоль.

Лізосоми – мікроскопічні одномембранні пухирці з ферментами, здатні розщеплювати різні сполуки, забезпечуючи процеси внутрішньоклітинного травлення. Одні лізосоми, зливаючись із піноцитозними чи фагоцитоз ними пухирцями, беруть участь у формуванні травних вакуоль, інші (аутолізосоми) – у перетравленні окремих компонентів клітин, цілих клітин або їхніх груп.

Вакуолі – одномембранні порожнини, заповнені рідиною. У травних вакуолях перетравлюються поживні речовини та мікроорганізми, що надходять у клітину. Вакуолі рослинних клітин заповнені клітинним соком, їхні функції: підтримання внутрішньоклітинного тиску, накопичення запасних поживних речовин, продуктів обміну, пігментів тощо. Скоротливі вакуолі присутні у клітинах прісноводних одноклітинних тварин і водоростей. Вони регулюють внутрішньоклітинний тиск, виводячи назовні зайву рідину разом із розчинними продуктами обміну.

Пероксисоми, або мікротільця – органели кулястої форми, які вміщують ферменти, зокрема ті, що забезпечують перетворення жирів на вуглеводи та розщеплення гідроген пероксиду.
Тема 2.4. Двомембранні органели клітини

План


1. Мітохондрії, їх значення.

2. Пластиди.

3.Фотосинтез та його значення
Мітохондрії та пластиди – органели клітин еукаріотів, поверхневий апарат яких складається з двох мембран, розділених між мембранним простором. Вони просторово не зв’язані з іншими органелами. Ці органели беруть участь у енергетичному обміні

1. Будова і функції мітохондрій.

У цитоплазмі більшості тварин і рослин містяться дрібні тільця – мітохондрії. Їх добре видно у світловий мікроскоп, можна побачити форму, розміщення, порахувати їх кількість.

Оболонка мітохондрії складається із двох мембран – зовнішньої і внутрішньої. Зовнішня мембрана гладенька, а внутрішня утворює численні вирости, складки в порожнину мітохондрії – кристи. Внутрішнє середовище мітохондрії – матрикс. Кількість крист в мітохондріях різних клітин неоднакова. Їх може бути від кількох десятків до кількох сотень, причому особливо багато крист у мітохондріях клітин, що функціонують активно, н-д, в м’язових. Це пов’язано з тим, що їм необхідно більше енергії.

Нові мітохондрії утворюються шляхом поділу вже існуючих.



Мітохондрії називають «силовими» або «енергетичними станціями» клітини, оскільки їх основна функція – синтез аденозинтрифофорної кислоти (АТФ). Молекули АТФ синтезуються на кристах мітохондрій клітин усіх організмів і є універсальним акумулятором енергії, необхідної для здійснення процесів життєдіяльності клітини і цілого організму.

Особливості будови мітохондрій визначаються їхнім походженням. За симбіотичної гіпотезою мітохондрія – це стародавня прокаріотична клітина, яка могла використовувати кисень у своєму енергетичному обміні. Захоплена шляхом ендоцитозу іншою клітиною,якій не була притаманна така властивість, мітохондрія втратила свою самостійність, але зберегла певні клітинні компоненти і здатність до поділу.

Усі мітохондрії мають однакову будову – зовнішню мембрану, між мембранний простір, внутрішню мембрану і мітохондріальний матрикс, яким заповнена мітохондрія.
У мітохондріальному матриксі, оточеному внутрішньою мембраною, розміщені ферменти енергетичного обміну. У матриксі

мітохондрій також є кільцева молекула ДНК і мітохондріальні рибосоми.



Основна функція мітохондрій – участь в енергетичному обміні клітини, здійснення клітинного дихання.

Клітинне дихання – це сукупність біохімічних реакцій, у ході яких відбувається окиснення вуглеводів, ліпідів, амінокислот до вуглекислого газу і води. Вивільнена енергія запасається в хімічних зв’язках молекул АТФ та інших енергетичних молекул. Далі ця енергія використовується для різних потреб клітин, у тому числі й для реакцій біосинтезу.

2. Пластиди – це органели, характерні для рослинних клітин.

Розрізняють три основні типи пластид: зелені – хлоропласти, жовті, оранжеві й червоні – хромопласти, безбарвні – лейкопласти. Усі різновиди пластид утворюються із дрібних безбарвних тілець діаметром приблизно 1 мкм, які мають слабо розвинену систему тилакоїдів. Пластиди можуть розмножуватись.

Хлоропласти, хромопласти і лейкопласти можуть взаємоперетворюватись під час достигання плодів чи зміни кольру листя восени.

Найважливіші – хлоропласти, бо саме в них відбувається фотосинтез.

Хлоропласт – двомембранна органела клітин рослин. Містяться в клітинах листків та інших зелених органів рослин, а також у клітинах водоростей. У вищих рослин в одній клітині зазвичай буває кілька десятків хлоропластів. Зелене забарвлення хлоропластів залежить від вмісту в них пігменту хлорофілу.

За будовою хлоропласти подібні до мітохондрій. Від цитоплазми хлоропласт відділений двома мембранами – зовнішньою і внутрішньою. Зовнішня мембрана гладенька, а внутрішня утворює багато складчастих виростів, спрямований усередину хлоропласта.тому всередині хлоропласта зосереджена велика кількість мембран, що утворюють особливі структури – тилакоїди. Тилакоїди утворюють грани.



Саме в мембранах гран розміщені молекули хлорофілу, і саме тут відбувається фотосинтез. У стромі (матриксі) хлоропласту, оточеному внутрішньою мембраною, є кільцева молекула ДНК і рибосоми.

Еволюційними попередниками пластид згідно із симбіотичною гіпотезою вважаються бактерії, які набули здатності використовувати світлову енергію і були «захоплені» іншими видами бактерій.

Отже, хлоропласти та мітохондрії, на відміну від інших органел, характеризуються певною автономією в клітині, оскільки в них є власна спадкова інформація – кільцева молекула ДНК, яка нагадує молекулу ДНК клітин прокаріотів. Також, мітохондрії і пластиди мають свій власний білок синтезуючий апарат (рибосоми і всі види РНК). До того ж, на відміну від інших органел, мітохондрії і пластиди не виникають з інших структур клітини, а розмножуються поділом.

Молекули ДНК у мітохондріях і пластидах забезпечують механізми цитоплазматичної спадковості, бо здатні зберігати і передавати під час поділу цих органел певну частину спадкової інформації.


3.Фотосинтез (створення під впливом світла) – це процес, який відбувається у хлоропластах під дією світла.

Під час фотосинтезу відбувається процес перетворення енергії сонячного світла на енергію хімічних зв’язків органічних сполук (глюкози), які синтезуються з неорганічних сполук – води і вуглекислого газу.

Сумарна формула фотосинтез має такий вигляд:

Фотосинтез здійснюється в хлоропластах. Основним фотосинтетичним пігментом вищих рослин є хлорофіл. За хімічною структурою розрізняють декілька видів хлорофілів, які нагадують гем гемоглобіну, але в них замість Феруму в центрі молекули розміщений атом Магнію. Крім хлорофілів, у хлоропластах як допоміжні пігменти присутні і каротиноїди (жиророзчинні пігменти, виявлені у всіх рослин).

Фотосинтез ґрунтується на послідовності біохімічних реакцій, пов’язаних з утворенням вуглеводів з неорганічних сполук і виділенням в атмосферу молекулярного кисню (за винятком фотосинтезуючих бактерій).

У процесі фотосинтезу в зелених рослинах та ціанобактеріях беруть участь дві фотосистеми: фотосистема 1 (ФС1) та фотосистема 2 (ФС2). Фотосистемою називають структурну одиницю, що складається з пігментів та інших молекул, які беруть участь у процесах фотосинтезу і містяться в тилакоїдах хлоропластів. У кожній фотосистемі є активний комплекс – реакційний центр, який складається з молекул хлорофілу. У реакційному центрі енергія світла

використовується для здійснення подальших біохімічних процесів світлової фази фотосинтезу.

Обидві фотосистеми розділені просторово, але пов’язані між собою механізмами перенесення електронів. У процес фотосинтезу вони включаються поступово.

Процес фотосинтезу складається з двох взаємопов’язаних етапів – світлової і темнової фази.

Світлова фаза відбувається лише за наявності світла, за допомогою фотосинтетичних пігментів у тилакоїдах хлоропластів. Тилакоїди – це мембранні пухирці, розташовані у стромі хлоропласта. У мембранах тилакоїдів є молекули хлорофілу.

У світловій фазі фотосинтезу відбувається поглинання світла світло збиральними пігментами ФС1. далі вона передається в реакційний центр, де спричиняє збудження молекули хлорофілу. Електрон, якому надана додаткова енергія, електрон-транспортним ланцюгом (утвореним транспортними білками) транспортується на зовнішню поверхню мембрани тилакоїда. Згаданий процес можна порівняти з тим, що коли людина піднімає камінь догори, вона надає йому певної потенційної енергії. А коли цей камінь падає додолу, він віддає цю енергію. У ФС1 «збуджений» електрон може взаємодіяти з протонами Гідрогену особливої органічної сполуки , відновлюючи її до . Ця сполука бере участь у реакціях темнової фази фотосинтезу. В іншому випадку «збуджений» електрон, повертаючись на свій попередній енергетичний рівень, може відновлювати ФС1, заповнюючи «електронну вакансію», яка там утворилася.

Подібні процеси відбуваються й у ФС2. «Збуджені» електрони від реакційного центру ФС2 електрон-транспортним ланцюгом переносяться на вищий енергетичний рівень. Там його сприймає особлива сполука – акцептор електронів. Далі за участі інших акцепторів електрон надходить до реакційного центру ФС2, відновлюючи його. Водночас реакційний центр ФС2 відновлюється за рахунок фотолізу води: . Цей кисень зрештою надходить в атмосферу.

У мембрані тилакоїдів, подібно внутрішній мембрані мітохондрій, розташована особлива ферментна система, завдяки якій синтезуються молекули АТФ, енергія яких витрачається у процесах темнової фази.

Реакції темнової фази відбуваються у стромі хлоропластів без участі світла, цілодобово. Вони починаються з того, що особлива сполука (рибульозобіофосфат) фіксує молекулу . У процесі

подальших біохімічних реакцій синтезується молекула глюкози або інших моносахаридів. У реакціях темнової фази використовується і . Для перетворення 6 молекул на молекулу глюкози витрачається 18 молекул АТФ та 12 молекул . Через низку послідовних реакцій за участі специфічних ферментів утворюється глюкоза та інші моносахариди, з яких згодом синтезуються полісахариди (крохмаль, целюлоза тощо).


Значення фотосинтезу для існування біосфери.

Завдяки цьому процесу фото синтезуючі організми вловлюють світлову енергію Сонця і перетворюють її на енергію хімічних зв’язків синтезованих вуглеводів. Коли організм-гетеротрофи (тварини, гриби тощо) споживають живих автотрофів або їхні рештки, то разом з їжею отримують і запасену в ній енергію. Тож існування біосфери можливе лише завдяки фотосинтезу. Уперше на це звернув увагу видатний російський вчений К.А.Тімірязєв, обґрунтувавши положення про космічну роль зелених рослин. Зелені рослини та ціанобактерії, вбираючи вуглекислий газ і виділяючи кисень, підтримують сталий газовий склад атмосфери.

Щорічно завдяки фотосинтезу на Землі утворюється приблизно 150 млрд. тонн вуглеводів і виділяється понад 200 млрд.тонн кисню, який забезпечує дихання організмів. Крім того, під дією космічних променів кисень перетворюється на озон, який формує озоновий шар атмосфери. Він поглинає короткохвильові (ультрафіолетові) космічні промені, які згубно діють на живу матерію.

Таким чином, фотосинтез – це не лише первинний синтез органічних речовин, а й процес, унаслідок якого на Землі створюються умови, необхідні для існування живих організмів.



Тема 2.5. Клітина як цілісна система.

План


1. Ділення прокаріотичних клітин.

2. Хромосоми.

3. Каріотип.

4. Клітинний цикл еукаріотичних клітин




  1. Ділення прокаріотичних клітин.

Прокаріоти – одноклітинні чи колоніальні організми, розміри яких зазвичай не перевищують 10 – 20 мкм. Розмножуються лише нестатевим способом: поділом навпіл, зрідка брунькуванням. Перед поділом клітина збільшується в розмірах, її спадковий матеріал (молекула ДНК) подвоюється та рівномірно розподіляється між дочірніми клітинами. Т. ч., кожна з дочірніх клітин, які утворилися унаслідок поділу материнської, отримує свою частину носія спадкової інформації – кільцеву молекулу ДНК.

Обмін спадковою інформацією між двома клітинами бактерій можливий за допомогою кон’югації. При цьому генетичний матеріал від однієї клітини передається до іншої. Кон’югація відбувається за прямого контакту двох клітин. Дослідженні показали, що не всі клітини бактерій здатні передавати частину свого спадкового матеріалу іншим. Для цього в клітині має бути присутня особлива плазміда – кільцева молекула ДНК.

Перед перенесенням з клітини-донора до клітини реципієнта молекула ДНК подвоюється і та з них, яка щойно синтезувалася, наче проштовхується всередину клітини-реципієнта. Після цього в клітині-реципієнті відбувається обмін ділянками ДНК між молекулою ДНК, яка надійшла від клітини-донора, і молекулою ДНК ядерної зони. Процес кон’югації сприяє підвищенню здатності прокаріотів пристосовуватися до змін у довкіллі. Н-д, якщо в одному середовищі перебувають клітини бактерій, стійкі до певного антибіотика й нестійкі до нього, то через певний час завдяки кон’югації клітини, які були нестійкі до дії антибіотика, можуть набути такої стійкості.

Обмін спадковою інформацією між клітинами бактерій можливий і без безпосереднього контакту між ними, зокрема за участі бактеріофагів. Ці віруси під час подвоєння власної ДНК включають ділянки молекули ДНК однієї клітини і переносять їх в іншу.

Спадкова інформація від однієї бактерії до іншої також може передаватися і на відстані за участі розчинних ДНК, що переходять від клітини до клітини – трансформація.

Прокаріотам притаманна здатність до високих темпів розмноження (клітини за сприятливих умов здатні поділятися кожні 20 – 30 хв) і росту. Це врівноважує незначні розміри і масу кожного окремого організму, сприяє повнішому використанню ресурсів довкілля. Зниженню конкуренції з боку інших мікроорганізмів сприяє і виділення певними видами БАР. Н-д, молочнокислі бактерії підвищують кислотність середовища до рівня, за якого припиняється ріст і розмноження інших бактерій.


2. Хромосоми

Основними структурами ядра, в яких міститься генетичний матеріал є хромосоми. Помітити хромосоми, підрахувати їхню кількість та розглянути ососбливості їхньої будови можна лише під час поділу клітини. У період між поділами хромосоми розкручуються до ниток хроматину.



Будова хромосом. Основу хромосоми становить дволанцюгова молекула ДНК, зв’язана з ядерними білками. Ядерні білки утворюють особливі структури – нуклеосоми, навколо яких наче накручені нитки ДНК. Кожна хромосома складається з двох хроматид, які сполучені між собою в ділянці первинної перетяжки. У зоні первинної перетяжки є ділянка хромосоми зі специфічною структурою, що з’єднує сестринські хроматини – центромера. На ній формуються білкові структури – кінетохори. Під час поділу клітини до кінетохора приєднуються нитки веретена поділу. Кожна хромосома містить по молекулі ДНК з подібним набором спадкової інформації. Під час поділу клітини хроматиди розходяться до дочірніх клітин, а в період між двома поділами – число хроматин знову подвоюється. Це відбувається завдяки здатності молекул ДНК до самоподвоєння
3. Каріотип.

Клітини кожного виду еукаріотів мають свій особливий набір хромосом – каріотипсукупність ознак хромосомного набору (к-ть хромосом, їхня форма, розміри). Кожному виду притаманний

свій набір хромосом, свій особливий каріотип. Постійність каріотипу забезпечує існування видів.
Каріотип може змінюватися унаслідок мутацій. Мутантні особини (мутанти) часто нездатні схрещуватися з особинами, що мають нормальний каріотип, і давати плодючих нащадків.

Хромосомний набір може бути гаплоїдним, диплоїдним або поліплоїдним. У гаплоїдному наборі 1п ( гаплоос – поодинокий, плоос – кратний і ейдос - вигляд) усі хромосоми відрізняються одна від іншої за будовою. У диплоїдному (диплос – подвійний) наборі 2п кожна хромосома має парну, подібну за розмірами і особливостями будови гомологічну хромосому. Хромосоми, подібні за будовою і набором генів – гомологічні., а ті, що відрізняються за цими показниками – не гомологічні.Якщо ж к-ть хромосом перевищує дві, то такі хромосомні набори належать до поліплоїдних (3п, 4п тощо).

У роздільностатевих тварин і дводомних рослин в особин однієї зі статей хромосоми однієї пари відрізняються між собою (гетеро хромосоми), тоді як в інших вони подібні. Це статеві хромосоми. Хромосоми інших пар, які подібні у всіх особин – нестатеві або аутосоми.

Так, у хромосомному наборі жінки – дві Х-хромосоми, а чоловіка – одна Х-хромосомата одна У-хромосома. Зрозуміло, що якщо аутосоми мають однаковий набір генів, то в Х- та У-хромосомах він різний.

У мух і ссавців різні статеві хромосоми мають особини чоловічої статі, а ось у метеликів, плазунів, птахів – навпаки.

Сталість каріотипу забезпечує існування виду.

Зміни каріотипу та його наслідки. Каріотип може змінюватись унаслідок мутацій. Мутантні особини (мутанти) часто нездатні схрещуватися з особинами, які мають нормальний каріотип, і залишати плодючих нащадків.

Дослідження каріотипу людини має важливе значення для діагностики її спадкових захворювань. Такі дослідження дають можливість виявити багато спадкових хворб на ранніх етапах ембріонального розвитку (хворобу Дауна тощо). Вивчення каріотипу має важливе значення для розпізнавання близьких за будовою видів (видів-двійників).



4. Клітинний цикл еукаріотичних клітин.

Клітини зазвичай розмножуються поділом.



Період існування клітини між початками її двох послідовних поділів або ж від початку поділу до загибелі – клітинний цикл.

-4-


Тривалість клітинного циклу у різних організмів різна: у бактерій 20–30 хв, у клітин еукаріотів – 10-20 год і більше.

Клітинний цикл складається з періодів поділу та проміжку до початку наступного поділу – інтерфази.



Інтерфаза – період між двома поділами клітини або від завершення останнього поділу до загибелі клітини. В інтерфазі клітина росте, синтезує органічні сполуки та запасає енергію у вигляді особливого типу хімічного (макроергічного) зв’язку АТФ.

В інтерфазі розрізняють три послідовних етапи: перед синтетичний, синтетичний і після синтетичний. Тривалість інтерфази зазвичай не перевищує 90% часу усього клітинного циклу.






Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3

Схожі:

Модуль Клітинний рівень організації життя Тема Клітина План 1 icon10-б книга для підготовки до зно, Тема 20 №№20. 9, 20. 27(2), 20, 39 Геометрія 10-а с. 112 №409, 412 10-Б
«Пластичний та енергетичний обмін в клітині», підготуватися до тематичної роботи «Клітинний рівень організації життя»
Модуль Клітинний рівень організації життя Тема Клітина План 1 iconКонтрольна робота по темі №1 : «Клітина» I варіант Початковий рівень (3- бали)
Термін «Клітина» запропонував: а М. Шлейден; б Т. Шван; в Роберт Гук; г Р. Вірхов
Модуль Клітинний рівень організації життя Тема Клітина План 1 iconПроект Неймовірна клітина Маршрут захоплюючої подорожі у країну-місто “Клітина”
Жива клітина неймовірно складна. Біолог Френсіс Крік намагався якомога простіше пояснити її діяльність, але врешті решт зрозумів,...
Модуль Клітинний рівень організації життя Тема Клітина План 1 iconТема. Клітина одиниця живого. Історія вивчення клітини
«клітина» та значення клітини як одиниці живого,ознайомити з етапами вивчення клітини; розвиваюча: розвивати уміння виділяти головне...
Модуль Клітинний рівень організації життя Тема Клітина План 1 iconПлан-конспект уроку Предмет зарубіжна література. Клас 6 (за програмою 12-річної школи. Розділ «Людина І світ».) Тема : «Розкриття основ духовно осмисленого життя. Проблема персональної
Тема : «Розкриття основ духовно осмисленого життя. Проблема персональної відповідальності за вчинок в казці-притчі А. де Сент- екзюпері...
Модуль Клітинний рівень організації життя Тема Клітина План 1 iconЛекція 15 Тема: Життя й педагогічна діяльність А. С. Макаренка План Життя й педагогічна діяльність А. С. Макаренка
Сухорський С. Ставлення сучасників А. Макаренка до його соціально-педагогічного експерименту // Рідна школа, 1994. №5
Модуль Клітинний рівень організації життя Тема Клітина План 1 iconПояснювальна записка Варіативний модуль розроблено до навчальної програми "Тех­но­логії. 10-11 класи." Даний модуль доцільно використовувати для класів до 27 чоловік
Варіативний модуль розроблено до навчальної програми “Тех­но­логії. 10-11 класи.” Даний модуль доцільно використовувати для класів...
Модуль Клітинний рівень організації життя Тема Клітина План 1 iconКлітина – основна структурно-функціональна одиниця живої природи

Модуль Клітинний рівень організації життя Тема Клітина План 1 iconТема. Ідеї автономії І самостійності в програмах українських політичних партій Російської імперії та Австро-Угорщини
Навчально-методичне забезпечення. Гупан Н. М. Історія України : 10 кл. Рівень стандарту. Академічний рівень / Н. М. Гупан, О. І....
Модуль Клітинний рівень організації життя Тема Клітина План 1 iconПрограма для загальноосвітніх навчальних закладів. Рівень стандарту. Академічний рівень. Профільний рівень. К; 2010. 111с
Навчальний предмет. Українська література 11 клас. Розділ. Еміграційна література


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка