Мольєр (жан батіст поклен) (1622—1673)



Скачати 68,63 Kb.
Дата конвертації13.04.2018
Розмір68,63 Kb.


МОЛЬЄР (ЖАН БАТІСТ ПОКЛЕН)

(1622—1673)
Великий французький драматург, театральний діяч народився в Парижі 15 січня 1622 року в буржуазній сім'ї й повинен був успадкувати професію свого батька, придворного шпалерника, або стати юристом але він вирішив стати актором. За розповіддю Гримаре, першого біографа Мольєра, дід частенько водив онука до Бургундського готелю на вистави трагедій, трагікомедій, в яких блискуче виступав Бельроз, і можна уявити, що зачарова­ний Жан-Батіст мріяв бути схожим на кумира парижан. Але ця професія вважалась однією з найнікчемніших. Актори були про­кляті церквою, їх не дозволяли ховати на кладовищі, якщо перед смертю вони не відмовилися від свого заняття. Коли Мольєр став найуславленішим письменником свого часу, Французька Акаде­мія запропонувала йому стати академіком, але за умови, що він покине театральну діяльність. Мольєр залишився актором і керівником свого театру, тому двері Академії для нього назавжди зачинилися.

Випробувавши свої акторські сили в шкільних спектаклях і постановках, він вступив до трупи «Блискучого театру» (1644), але цей театр аж ніяк не процвітав, всі актори були аматорами, а не професіоналами. Зрештою він зазнав фіаско, і Поклен, який відповідав за фінансування театру, навіть якийсь час сидів у бор­говій ямі. Актори вирішили покинути Париж у пошуках щастя в провінції. Там вони пробули дванадцять років (1646—1658). Спочатку їх спіткали серйозні невдачі: вони грали лише трагедії, оскільки класицисти вважали комедії низьким жанром, що не міг торкатися значних проблем, бо дійсність в комедіях відображала­ся дуже поверхово й вульгарно, широко використовувалися грубі жарти, непристойні ситуації. Комедія мала розважати. Аристокра­тичний глядач з презирством ставився до комедії, а паризька теа­тральна трупа могла розраховувати на успіх, тільки підкоривши аристократів, інакше їй було не бачити ані слави, ані грошей.

Класицизм з його презирливим ставленням до комедій стри­мував розвиток цього жанру. Мольєр — теж класицист за спосо­бом відображення дійсності, але цей геніальний драматург вільно ставився до правил і норм, заявляючи, що люди повинні бути представлені в комедіях такими, якими вони є, щоб у дійових осо­бах можна було пізнати сучасне суспільство; а якщо правила кла­сицизму не допомагають цьому, на них не треба звертати уваги.

Працюючи у провінції, Мольєр починає опановувати принци­пи й прийоми комедійних жанрів, пише сценарії для своєї трупи. Трупа знайшла свій репертуар і свого глядача. Актори досягли вершин комедійної майстерності, і Мольєр у їх складі формував свій талант. Він сипав жартами, імпровізував, його легке заїкан­ня давало комічний ефект, а обличчя з масивним носом, великим ротом і густими бровами сяяло веселістю. Через декілька років актор стає на чолі театрального товариства. Слава про провін­ційну комедійну трупу доходить до Парижа. Мольєр не тільки сам цілковито віддавався сцені, він став першим учителем нових принципів сценічної гри.

У 1658 році трупа Мольєра повернулася до Парижа. Вона зі­грала перед Людовіком XIV і його двором трагедію Корнеля «Нікомед». Знову трагедія — знову невдача. Але Мольєр, бажаючи виправити становище, відразу ж показав свою комедію «Закоха­ний доктор» у дусі італійських комедій масок. Успіх був величез­ним. Король залишив трупу в Парижі, віддав їй театр Пті-Бурбон, виділив Мольєру щорічний пенсіон. Першою п'єсою для нового театру стала одноактна комедія «Смішні манірниці» (1659). У ній висміювалися провінціалки, які захоплювалися преціозною культурою, мріяли про аристократичне життя, відмо­вивши своїм буржуазним нареченим. Комедія мала величезний успіх, але аристократки образилася на Мольєра, вважаючи, що він висміяв їх. Дійсно, Мольєр зі злістю висміяв наміри арис­тократії відгородитися від народу за допомогою умовної культури, химерної мови та манер. Вороги вирішили помститися драматур­гу. Трупу виселили з Пті-Бурбона, а будинок театру знесли так швидко, що в ньому загинули декорації й костюми. Актори опинилися на вулиці, але не покинули Мольєра, хоча їх запро­шували в інші театри. Король виділив трупі нові приміщення — залу в палаці Пале-Ройяль. У цьому приміщенні Мольєр буде працювати до кінця свого життя. Король опікував молодий мольєрівський театр: з двадцяти восьми спектаклів половина була вперше показана саме королю, а багато з комедій були написані й зіграні за спеціальним велінням короля.

Постановка трагедій, що не приносила успіху трупі, наштов­хує Мольєра на думку перемістити моральну проблематику з трагедії з її умовними античними персонажами на комедію, котра зображує сучасне життя звичайних людей. Вперше ця ідея була втілена в комедії «Школа чоловіків» (1661), слідом за нею була «Школа жінок» (1662), в яких драматург поставив проблему ви­ховання. Прославляючи вільне гуманне виховання, право людини на шлюб за любов'ю, Мольєр виступив проти офіційної моралі свого часу. Феодальне суспільство, церковники, багаті буржуа не могли вибачити Мольєру порушення феодальної моралі. Однак попри злостивість ворогів, комедія йшла з великим успіхом.

Мольєр своїм завданням у творчості бачив безжалісне ви­криття пороків — егоїзму, честолюбства, святенництва й корис­толюбства, що породжувалися суспільством, заснованим на дво­рянських привілеях і власницьких інстинктах. На 1664—1670 роки припадає найвищий розквіт творчості великого драматурга. Саме в цей час він створює свої кращі комедії: «Тартюф», «Дон Жуан», «Мізантроп», «Скупий», «Міщанин-шляхтич». Найзначніша комедія Мольєра «Тартюф» мала найважчу долю. Поста­новка вперше відбулась у 1664 році під час грандіозного свята, що було влаштовано королем на честь своєї дружини й матері. Мольєр написав сатиричну п'єсу, в який викривав «Товариство святих дарів» — таємничу релігійну установу, що намагалася під­корити своїй владі всі сфери життя в країні. Королю комедія спо­добалася, він побоювався посилення влади церковників. Але ко-ролева-мати Анна Австрійська була глибоко обурена сатирою, вона опікувалася цим товариством. Церковники вимагали, щоб автора спалили на вогнищі за неповагу до церкви. Комедія була заборонена, але Мольєр продовжував працювати над нею. Ху­дожня форма третього варіанта була найдосконалішою — її над­рукували, її читають і виконують на сцені вже понад трьохсот років.

Мольєр помер у своєму театрі відразу ж після постановки останньої комедії «Удаваний хворий» (1673), де він виконував головну роль. Тільки після тривалих клопотань його удови й осо­бистої вказівки короля Людовіка XIV змогли поховати тіло Мо­льєра за християнським обрядом, проти чого заперечувала церква. Мольєрівська трупа була указом короля об'єднана з трупою Бургундського готелю, внаслідок чого з'явився театр «Комеді Франсез» — «дім Мольєра», як його й донині назива­ють французи.

Остання визначна комедія Мольєра «Міщанин-шляхтич» (1670) написана в жанрі «комедії балету»: за вказівкою короля до неї були включені турецькі танці. Мольєр зміг, вводячи танцю­вальні сцени в сюжет комедії, зберегти єдність її структури. Основний закон структури полягає в тому, що комедія характеру постає на фоні комедії звичаїв. Носії звичаїв — це всі герої комедії, за винятком головної дійової особи Журдена. Сфера звича­їв — традиції, звички суспільства. Персонажі здатні виразити цю сферу лише разом (такими є дружина й дочка Журдена, його слу­ги, вчителі, аристократи Дорант і Доримена, які мають ціль на­житися за рахунок багатого буржуа Журдена). Вони наділені ха­рактерними рисами, але не характером; ці риси комічно загострені, але не порушують правдоподібності. Журден, на від­міну від персонажів комедії звичаїв, постає як комедійний харак­тер. Особливості мольєрівських характерів полягають у тому, що тенденція, що існувала насправді, доводиться до такого ступе­ня концентрації, що герой виходить з рамок природного, розум­ного порядку. Такими є Дон Жуан, Альцест, Гарпагон, Тартюф, Аргон — герої найвищою мірою чесні й безчесні, мученики шля­хетних пристрастей і дурні. Таким є Журден, буржуа, який вирі­шив стати дворянином.

Постановці самої комедії передувала увертюра, після чого на сцені з'являлися вчителі музики й танців, вони надзвичайно задоволені, що відшукали собі багатого покровителя — пана Журдена, прихильного до дворянства й світського обходження. Так одразу ж, з перших реплік п'єси, визначається її основна тема. Журден марить вирватися з нікчемності й стати знатною особою. Це визначає всі його помисли, бажання й дії, повністю підкоряє його натуру, робиться сенсом його життя. Знаменним є перший вихід пана Журдена: вбравшись так, як вбирається знать,— йому вже здається, що його мрія — мрія буржуа — стає дійсністю. Пан Журден дуже охоче входить у нову роль і справді вважає себе гідним цього високого звання. Він підтримує дружбу з тими людьми, які близькі до королівського двору. Але що впев­неніше поводиться Журден, то більш пихатим стає, чим далі ко­мічніше виглядає його бажання бути аристократом. Що ж спри­чинило «божевілля» пана Журдена? А те, що його уявлення про виключність дворянства були облудними. І тому сатира на­роджувалась з кричущої невідповідності суджень про велич і шля­хетність знаті і справжньої ціни панівного стану. Сміючись над Журденом, який так хоче стати аристократом, Мольєр одно­часно сміявся і над тим ідеалом, що його вигадав для себе Жур­ден. Але хоч як намагався шляхтич Журден не бути схожим на са­мого себе, все ж таки він залишався таким, яким він був. Позичаючи графові гроші, він рахує їх до останнього су; сваря­чись з кравцем, служницею або дружиною, він вдається до лайки і навіть до бійки, забуваючи про всі «великосвітські» уроки; ви­вчаючи науки, він вибирав ту з них, в якій бачив практичну необ­хідність, а перед тужливим співом віддавав перевагу простій веселенькій пісеньці. Його жага до дворянства менш за все була хитрим розрахунком буржуа, суб'єктивно вона ставала щирою мрією, яка захопила всю натуру Журдена. Це призводить до того, що шановний пан Журден легко вступає в останній, буфонний акт комедії і вільно діє у примхливому маскараді посвячення в сан «мамамуші». Дарма що його лупцюють палками, зате він досяг бажаної мети. І дуже знаменно, що в цій атмосфері загальних веселощів лунають серйозні слова, що відверто виражають по­зицію автора. На запитання, що ставить Журден Леонту, нарече­ному своєї доньки Люсіль, дворянин він чи ні, Леонт не без гор­дощів відповідає, що він не має наміру привласнювати собі дворянське звання і не є дворянином. Він прослужив шість років у армії й почуває себе людиною, яка корисна державі й суспіль­ству. Шляхетність Леонта, на думку Мольєра, набута його спосо­бом життя і діяльності, тоді як поведінка змальованих у п'єсі аристократів — графа Доранта й маркізи Дорименти — повніс­тю позбавили їх тієї шляхетності, що була надана їм від наро­дження. У загальній композиції п'єси її карнавальний фінал був спрямований на осміяння ганебної і вульгарної пристрасті до «одворянення» — пан Журден стає загальним посміховиськом.


ОСНОВНІ ТВОРИ: «Школа чоловіків», «Тартюф», «Дон Жуан», «Мізантроп», «Скупий», «Міщанин-шляхтич».
ЛІТЕРАТУРА: 1. Бордонов Ж. Мольер.— М., 1983; 2. Булгаков М. А. Жизнь господина де Мольера.— М., 1991.


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Мольєр (жан батіст поклен) (1622—1673) iconЖан Мольєр Мольєр (Жан-Батист Поклен)
Мольєр зустрівся зі шкільним товаришем принцом Конті, який порекомендував його брату короля. І ось Жан-Батист Мольєр разом зі своїми...
Мольєр (жан батіст поклен) (1622—1673) iconКонспект уроку з світової літератури в 9 класі на тему
Мольєр (Жан Батист Поклен) – відомий комедіограф, актор, театральний діяч. Провідні поеми та художні особливості комедії Мольєра....
Мольєр (жан батіст поклен) (1622—1673) iconПропедевтичні завдання картки «Граємо в театр» до вивчення теми «Жан Батист Мольєр «Міщанин -шляхтич»
Ви — театральний режисер. Ваше завдання — допомогти «акторам» зрозуміти ідейно-тематичноий зміст комедії, суть характерів І специфіку...
Мольєр (жан батіст поклен) (1622—1673) iconІснує лише одна проблема, одна – єдина у світі – повернути людям духовну сутність… Антуан де Сент Екзюпері
...
Мольєр (жан батіст поклен) (1622—1673) iconФранцузька Республіка Прапор, герб, девіз
Жан-Поль Готьє, Ів-Сен Лоран, Коко Шанель, Крістіан Діор, Луї Віттон, Пьєр Карден
Мольєр (жан батіст поклен) (1622—1673) iconУрок 2 Тема уроку: Мольєр. Життєвий І творчий шлях
Вот он – лукавый и обольстительный галл, королевский комедиант и драматург! Вот он – в бронзовом парике и с бронзовыми бантами на...
Мольєр (жан батіст поклен) (1622—1673) iconЖан де Лафонтен. Байка «Зачумлені звірі»
Ж де Лафонтена;розвивати образне, асоціативне мислення, творчі здібності учнів, формувати навички виразного читання байки «Зачумлені...
Мольєр (жан батіст поклен) (1622—1673) iconЖан-мартен шарко
Діагноз — це найбільший козир у терапевтичній схемі… Насправді симптоми є не що інше, як крик стражденних органів. Тому якщо ти не...
Мольєр (жан батіст поклен) (1622—1673) iconІнформація про поета Народився: 20 жовтня 1854, м. Шарлевіль-Мезьєр Повне ім’я: Жан Ніколя́ Артю́р Рембо́ Громадянство: Франція Рід діяльності: барон Напрямок творчості: символізм
Паризької комуни 1871 року, яку він згодом описав у своїй поемі 'L'orgie parisienne ou Paris se repeuple' (Паризька маса). За деякими...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка