Моє Придніпров’я



Сторінка10/22
Дата конвертації17.04.2017
Розмір4.28 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   22

Бібліографічні посилання:

1. Веселовский Б. История земства за сорок лет.– СПб., 1911.– Т. 3.– 708 с.

2. Веселовский Б. История земства за сорок лет.– СПб., 1911.– Т. 4.– 696 с.

3. Ковнір Н.М. Микола Олександрович Корф – педагог, публіцист, земський діяч // Грані.– 2002.– № 5.– С. 10–14.

4. Корф. Земский вопрос (о народном образовании).– СПб, 1867.– 64 с.

5. Корф Н. А. Доклад училищному Сонету члена III участка барона Н. А. Корфа за 1871–1872 учебный год // Доклад Александровскому училищному совету членов его: Ф. Ф. Малеева, Д. Т. Гнедина, Е. И. Шабельского, барона Н. А. Корфа и фон-Шварца, о произведенной каждым их них ревизии училищ, за 1871–1872 учебный год.– Екатеринослав, 1872.

6. Лохматова А. І. Катеринославське земство.– Запоріжжя: РА «Тандем-У», 1999.– 200 с.

7. Російський державний історичний архів (далі РДІА).– Ф. 1282.– Оп. 3.– Спр. 127.

8. РДІА. Ф. 1284.– Оп. 92.– Спр. 35.

9. Песковский М. Л. Барон Н. А. Корф. Его жизнь и общественная деятельность.– СПб., 1893.– 95 с.

10. Протоколы Александровского уездного земского собрания очередной сессии с 26 сентября по 3 октября 1870. С приложениями.– Екатеринослав, 1871.

11. Протоколы чрезвычайного Александровского уездного земского собрания, для выбора мировых судей. 4–8 февраля 1869 г. с приложениями.– Екатеринослав, 1869.

12. Семенов Д. Д. Барон Николай Александрович Корф // Острогорский В., Семёнов Д. Д. Русские педагогические деятели.– М., 1887.– С. 66–88

13. Систематический сборник постановлений Александровского уездного земского собрания. 1866–1899.– Александровск, 1900.


Література:

Августевич И. И. Н. А. Корф – выдающийся деятель русской народной школы // Белгородский педагогический институт: Ученые записки.– Белгород, 1959.– Т. 2.– С. 124–137.

Авчинников А. Г. Пятидесятилетие земства // Приднепровье. Памятная книжка Екатеринославской губернии на 1914 год.– Катеринослав, 1914.– С. 196.

Веселовский Б. История земства за сорок лет.– СПб., 1911.– Т. 4.– С. 280–285.

Козырев А. В. Н. А. Корф (1834–1883). Русский педагог.– Ставрополь, 1948.– 12 с.

Кочергін І. О. Діяльність М. О. Корфа в земських установах Катеринославської губернії // Історія і культура Придніпров’я. Невідомі та маловідомі сторінки: Науковий щорічник.– Дніпропетровськ: НГУ, 2004.– Вип. 1.– С. 54–62.

Михайлова Л. Педагогическая деятельность и педагогические взгляды Н. А. Корфа.– М., 1956.– 16 с.

Песковский М. Л. Барон Н. А. Корф. Его жизнь и общественная деятельность.– СПб., 1893.– 95 с.

Смирнов В. З. Н. А. Корф // Очерки истории школы и педагогической мысли народов СССР. Вторая половина ХІХ в.– М.: Педагогика, 1976.– С. 313–320.

* * *


Бекетова В. М. Подвижник просвещения // Днепров. правда.– 1988.– 10 апр.

Бендриков К. Е. Н. А. Корф – выдающийся организатор русской народной школы (1834–1883) // Наша школа.– 1945.– № 12.

Ковнір Н. М. Микола Олександрович Корф – педагог, публіцист, земський діяч // Грані.– 2002.– № 5.– С. 10–14.

Колесниченко А. „Бескорысно и прямодушно” // Днепров. правда.– 1988.– 11 дек.

* * *

Корф Н. А. // Энциклопедический словарь русского библиографического института Гранат.– М: Редакция русского библиографического института Гранат, 1914.– Т. 25.– С. 256–258.



Ігор Кочергін

18 липня 1964 року – у м. Дніпропетровську відкрито меморіальний будинок-музей Д. І. Яворницького (45 років від дня відкриття).
Література:

Фоменко А. К. “Курінь козацького батька” // Дніпропетровськ: Минуле і сучасне: Оповіді про пам’ятки культури Катеринослава-Дніпропетровська, їх творців і художників.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2001.– С. 80–83.



20 липня 1949 року – у м. Дніпропетровську народився Олександр Олексійович Косенко, художник-ювелір, член Спілки художників України. Працює в галузі ужиткового мистецтва (60 років від дня народження).
Література:

Косенко Александр Алексеевич // Художники Днепропетровщины: Биобиблиограф. справочник.– Днепропетровск, 1991.– С. 98–99.



22 липня 1944 року – у м. Дніпропетровську засновано Південний машинобудівний завод. (65 років від дня зснування).
Будівництво заводу розпочалось відразу після визволення міста. Держава потребувала великої кількості техніки для відбудови господарства, тому Державний комітет оборони СРСР прийняв Постанову про будівництво автомобільного заводу у Дніпропетровську, який мав випускати 75 тисяч вантажних автомобілів щорічно. Протягом кількох років молодь дев`яти областей України працювала в неймовірно важких умовах, будуючи завод.

Директором заводу допоміжного устаткування був призначений Олександр Макаров. Дуже швидко допоміжний завод перетворився на основну промислову базу. Перші автомобілі почали збирати в недобудованих цехах. У 1948 році виготовлено перший автомобіль ДАЗ-150 "Українець". 7 листопада під час святкування річниці Жовтня, він уперше проїхав вулицями міста.

9 травня 1951 року Рада Міністрів СРСР прийняла Постанову „Про передачу Дніпропетровського автомобільного заводу Міністерству озброєння СРСР..." А наступного дня міністр Д. Устинов підписав наказ про присвоєння ДАЗу секретного номера "Завод № 586. Того ж року був підписаний наказ про організацію серійного виробництва бойових ракет Р-1.
Література:

Абакуменко А. ЮМЗ: из грязи в космос // Фотокурьер.– 2007.– № 3.– апрель.– С. 4–5.

Мов старт космічного корабля сприймається нами діяльність "Південмашу": [Історія та сучасність "Південмашу"] // Зоря. Спецвипуск.– 2006.– 21 верес.– С. 3.

Паппо-Корыстин В. Н. "Украина. Днепропетровский ракетно-космический центр". Александр Максимович Макаров".: [Доклад, посвященный 100-летию со дня рождения Александра Максимовича Макарова] // Вісник ДУ. Сер. “Історія і філософія науки і техніки”.– 2007.– Вип. 5.– С. 3–13.



26 липня 1954 року – народився Володимир Олексійович Коренєв, художник, член Національної спілки художників України. Працює в галузі станкової графіки (55 років від дня народження).
Література:

Коренев Владимир Алексеевич // Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник.– Днепропетровск, 1991.– С. 238.



30 липня 1944 року – у м. Дніпропетровську народився Анатолій Іванович Пирожевський, художник, член Національної спілки художників України. У 1977 році він закінчив Український поліграфічний інститут ім. І. Федорова у Львові, повернувся до рідного міста, працює в галузі станкової графіки. Багато творів присвятив робітничій тематиці, зокрема праці шахтарів та металургів – це серія літографій „ДП-9”, триптих „Прохідники Західного Донбасу”. Художник не обійшов увагою і воєнну тематику: „Пам’ять”, „Діти війни”, „Фашизм не пройде”. Цікаві також роботи митця за мотивами поеми О. Пушкіна „Цигани”, робота „В глибинах океану”. Анатолій Пирожевський учасник багатьох виставок, нагороджений медаллю „За доблесну працю”. (65 років від дня народження).
Література:

Абрамова Т. Возвратился на белом коне // Наше місто.– 1995.– 28 берез.

* * *

Пирожевський Анатолий Иванович // Художники Днепропетровщины: Биобиблиограф. справочник.– Днепропетровск, 1991.– С. 152–153.



31 липня 2009 року – народився Володимир Олександрович Гуськов, видатний вчений у галузі гірничої справи, професор Дніпропетровського гірничого інституту (140 років від дня народження).
Основоположник науки про збагачення корисних копалин

(Професор Володимир Олександрович Гуськов)
31 липня 2009 р. виповнюється 140 років з дня народження відомого вченого в галузі гірничої справи, професора Володимира Олександровича Гуськова, наукові праці і діяльність якого мали велике значення в промисловому розвитку нашого краю. Він належав до плеяди вчених, які в першій половині ХХ ст. працювали в Дніпропетровському гірничому інституті і максимально втілювали результати своїх наукових досліджень у практику промислового розвитку регіону. Одна з аудиторій нинішнього Національного гірничого університету носить ім’я професора В. О. Гуськова.

Народився В. О. Гуськов 18 (31 – за н. ст.) липня 1869 р. у м. Севастополі у родині заможного нотаріуса, почесного громадянина (тоді це була соціальна категорія населення). Після закінчення місцевого реального училища вступив до Московського Вищого технічного училища, але після 4-го курсу перевівся, здавши відповідні екзамени, на 2-й курс Петербурзького гірничого інституту, який закінчив у 1895 р. У цей час він вже одружився з дочкою столичного купця Прокопія Виноградова Марією. У цьому шлюбі народилося двоє дітей – дочка та син. Після нетривалої обов’язкової військової служби молодий гірничий інженер Володимир Гуськов отримав призначення на роботу в Донбас, де працював на рудниках. У 1902 р. не без рекомендації професора О. М. Терпигорєва, який керував студентською практикою на рудниках, В. О. Гуськов став асистентом на кафедрі гірничого мистецтва Катеринославського Вищого гірничого училища.

Від самого початку своєї тривалої роботи в КВГУ (КГІ, ДГІ) Володимир Олександрович захопився проблемою механічного збагачення руд і кам’яного вугілля, облаштував кабінет механічного збагачення вугілля, згодом (у 1909 р.) захистив дисертацію на ступінь ад’юнкта і став екстраординарним професором кафедри гірничого мистецтва і механічного збагачення. Зміна назви кафедри свідчить про перетворення цього напрямку в навчальному процесі та в науці на один із провідних.

Як і більшість професорів того часу В. О. Гуськов вільно володів французькою, англійською та німецькою мовами, що давало можливість друкувати наукові праці в іноземних часописах, користуватися іноземною літературою, листуватися з вченими різних країн, брати участь у міжнародних конференціях. В. О. Гуськов, крім інших, читав студентам навчальний курс технічного перекладу з французької. У 1903 р. він був відряджений на 3 місяці до Німеччини, Бельгії та Франції „для вивчення сучасної постановки гірничої справи на копальнях та рудниках і для ознайомлення з устаткуванням шахт електричними установками”. Через чотири роки він був у цих же країнах вже вдруге протягом 2-х літніх місяців з метою „ознайомлення з постановкою справи механічного збагачення в зарубіжних гірничих школах”. Ефективність таких відряджень тоді визначалася досить просто – звіт про зарубіжне відрядження та відгук одного із вчених про його результати друкувалися в „Известиях Екатеринославского Высшего Горного Училища”, а в навчальний процес одразу ж впроваджувалися нові спецкурси та методи дослідження. Це дозволяло навчальному закладу готувати інженерів на сучасному рівні, з урахуванням новітніх технічних досягнень. На знаменитій Брюссельській виставці у 1910 р. В. О. Гуськов брав участь у складі досить значної групи вчених КВГУ.

У 1917 р., за Тимчасового уряду, В. О. Гуськов був обраний Губернським уповноваженим з розподілу палива і, що досить цікаво, виконував ці обов’язки за всіх численних урядів аж до закриття установи у 1920 р. Але вже наступного року він був призначений завідувачем відділом Наркомзовнішторгу Катеринославської Ради Народних Комісарів. Цей відділ вивчав родовища корисних копалин губернії. Гірнича Рада України призначила В. О. Гуськова Головою комісії з обстеження механічного устаткування рудників Кривого Рогу. Коли після кількох років вимушеної бездіяльності у 1920 р. Катеринославський гірничий інститут відновив свою роботу з підготовки спеціалістів гірничого і заводського профілю, він був призначений деканом гірничо-геологічного факультету.

У 20-х роках В. О. Гуськов активно займався питанням збагачення графітів і свинцево-цинкових руд. Наслідком чого стала промислова розробка свинцево-цинкових руд у Донбасі. У 1926 р. відбувся і перший випуск інженерів за спеціальністю „технолог-збагачувач”. Наступного року при ДГІ завдяки В. О. Гуськову виникла лабораторія збагачення корисних копалин, котра незабаром перетворилася на Науково-дослідну станцію Всеукраїнського філіалу Інституту „Механобрчормет””, головним завданням якої було вивчення збагачуваності кам’яного вугілля і руд чорних металів. З часом змінювалося підпорядкування цієї станції, а В. О. Гуськов залишався її чільником.

У 1929 р. в ДГІ виникла окрема кафедра збагачення корисних копалин, якою до 1946 р. завідував професор В. О. Гуськов. Він же входив до складу Науково-технічної Ради кам’яновугільної промисловості СРСР. Всім цим посадовим призначенням не зміг перешкодити навіть той факт, що його син Микола був мобілізований білогвардійцями А. Денікіна до армії, опинився в еміграції, закінчив геологічне відділення Сорбонни і працював за спеціальністю в Марокко. Правда, професорові доводилося писати пояснення з цього приводу і запевняти, що він припинив із сином усіляке листування. Та відрядження за кордон, незважаючи на рекомендацію Головнауки УРСР, оргвідділ НКВС не дозволяв.

У 1934 р. Дніпропетровський гірничий інститут відзначив 65-річний ювілей професора В. О. Гуськова, який, як говориться у „Довідці” ювілейної комісії, „будучи за стажем і віком найстаршим вченим в галузі збагачення корисних копалин, по праву може вважатися основоположником цієї спеціальності в нашому Союзі”. У 1935 р. в СРСР відбулася переатестація науково-педагогічних кадрів. В. О. Гуськов її успішно пройшов, отримавши затвердження у вченому ступені доктора технічних наук та вченому званні професора. Незабаром Вчена рада ДГІ порушила клопотання про присвоєння В. О. Гуськову звання „Заслуженого діяча науки і техніки” за видатні заслуги „в створенні кадрів наукових працівників-збагачувальників, яких не було до революції”, за активну участь у громадському житті, за те, що був „відмінником як кращий професор”. Але цього звання він не отримав, бо ректор П. І. Герасимов, який разом з секретарем парткому та головою профспілки підписав клопотання Вченої ради, був репресований. Оскільки він як викладач працював на кафедрі В. О. Гуськова, завідувач мусив нести відповідальність за „сприяння ворогу народу”, якого він „пригрів” на кафедрі. Правда, донос „доброзичливця” не мав відчутних наслідків для Гуськова, авторитет і заслуги якого були безперечними.

У роки німецької окупації Дніпропетровська (1941–1943) 72-річний професор не мав змоги евакуюватися і разом із багатьма іншими професорами і доцентами, які за різних обставин залишилися в окупації, працював у створеному на базі 4-х технічних вузів Політехнічному інституті, забезпечуючи сім’ю засобами для існування. Зауважимо, що ніхто із тих, хто працював у Політехнічному інституті, після вигнання окупантів не був репресований, хоча їм доводилося писати пояснювальні записки та обов’язково цей факт зазначати в „Анкетах” і „Характеристиках”.

В. О. Гуськов до 1946 р. продовжував працювати завідувачем кафедри, а потім ще три роки до свого переходу на пенсію – професором кафедри.

Помер В. О. Гуськов у 1951 р. А створена ним кафедра продовжує підготовку спеціалістів-збагачувальників, розвиваючи наукові дослідження та вдосконалюючи технології збагачення корисних копалин.
Література:

Днепропетровский горный институт. Исторический очерк в 2-х книгах. Кн. 1. История и развитие (1899–1989).– М.: Недра, 1990; Кн. 2. Кафедры (1899–1992).– К.: Техніка, 1995.– С. 129–139.

* * *

Швидько Г. Технологія збагачення // Бористен.– 2008.– № 5.– С. 4–6.



Ганна Швидько

липень 1884 року – стали до ладу Головні паровозоремонтні майстерні Катерининської залізниці. Нині – Дніпропетровський державний тепловозоремонтний завод (125 років від дня пуску).
Література:

Дніпропетровський державний тепловозоремонтний завод // Катеринослав-Дніпропетровськ – 225. Видатні особистості та обличчя міста.– Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001.– С. 55.



липень 1959 року – створена Дніпропетровська геофізична експедиція, нині – Дніпропетровська геофізична експедиція “Дніпрогеофізика” (50 років від часу заснування).
«Дніпрогеофізика»
Дніпропетровська геофізична експедиція «Дніпрогеофізика» заснована у липні 1959 року, коли у складі тресту «Укрнафтогеофізика» Головгеології УРСР створено Дніпропетровську геофізичну експедицію для проведення геофізичних досліджень у південно-східній частині території України. 1965 року на базі експедиції створено трест «Дніпрогеофізика», підпорядкований Міністерству геології УРСР.

Існуюча територіально-організаційна структура експедицій склалася в 1979 році, після реорганізації тресту «Дніпрогеофізика». Найменування і підпорядкованість експедицій багаторазово змінювалися, але її матеріально-технічна база зміцнювалась, зростав творчий потенціал кадрів. Серед перших керівників були О. В. Мухін, (кандидат геологомінералогічних наук): В. М. Пелюшенко, М. І. Бакланов, М. Т. Хохлов, А. Г. Насада, Е. П. Купчинський.

Основними напрямками діяльності експедиції є:

– вивчення глибинної будови земної кори і верхньої мантії, геолого-тектонічної будови кристалічного фундаменту рудних районів;

– підготовка геофізичних основ і супроводження геологозйомних та пошуковорозвідувальних робіт на усі види рудних і нерудних корисних копалин;

– вивчення геологічної будови нафтогазоперспективних площ, прогноз та уточнення контурів покладів нафти і газу на етапі підготовки об'єктів до глибокого буріння, розвідки і дорозвідки родовищ нафти і газу;

– пошуки родовищ підземних вод, у тому числі, в кристалічному фундаменті;

– прогнозування гірничо-геологічних умов корисних копалин, стійкості грунтів, процесів підтоплення території з оцінкою стану режиму підземних вод;

– картування мікрогеодинамічних зон, пов'язаних з процесами утворення зсувів, суфозійних просідань, неотектонічних рухів, картоскладання в умовах забудови населених пунктів і промислових об'єктів;

– оцінка радіаційного забруднення територій, ділянок, населених пунктів, окремих об'єктів з визначенням концентрації радіонуклідів в грунтах і водах;

– ремонт гідрогеологічних свердловин для відновлення дебіту і випробування водоносних шарів при пошуках підземних вод у складних гідрогеологічних умовах.

Для виконання усіх видів геофізичних досліджень експедиція забезпечена сучасною геофізичною апаратурою, обчислювальною технікою і кваліфікованими фахівцями.


Література:

Днепропетровская геофизическая экспедиция "Днепрогеофизика" // Бизнес-класс.– 2004.– С. 29.

Свистун В. К. Днепровская геофизическая экспедиция "Днепрогеофизика": [Рассказывает дир. экспедиции Е. Стрельченко] // Лидеры Приднепровья.– 2005.– № 4.– С. 24–25.

Свистун В. К. Дніпропетровська геофізична експедиція "Дніпрогеофізика" // Лидеры Приднепровья.– 2007.– № 8.– С. 33.

Свистун В.К. "Нам подвластны тонкости поиска подземных кладовых" // Бізнес-клас.– 2006.– № 1.– С. 30.

* * *


Дніпропетровська геофізична експедиція “Дніпрогеофізика” // Катеринослав-Дніпропетровськ – 225. Видатні особистості та обличчя міста. Вид. 2-ге.– Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001.– С. 275.

СЕРПЕНЬ
* * *

Виходять яблуні на посивілий шлях,

Виносять яблука у пеленах зелених

І пахне свіжим хлібом у полях,

І вироста любов з чуттів шалених.
Люблю цю пору... Думи, як вино,

Так молодо і золотаво бродять,

І живописне, мов німе кіно,

Мовчання мудреців сивобородих.


Що їм намріялось о цій ясній порі

І що вчувається в ході вагомій серпня?

Вже сива осінь стала на поріг

І ледь стуманила ясну прозорість серця.



Віктор Корж

1 серпня 1929 року – народився Борислав Тимофійович Карапиш, прозаїк, член Національної Спілки письменників України Помер 5 листопада 2005 року (80 років від дня народження).
Борислав Тимофійович Карапиш народився на Полтавщині, згодом його сім'я переїхала до Дніпропетровська. Тут він розпочав свою трудову біографію. Під час війни, в окупованому фашистами місті, пішов на завод, працював слюсарем, помічником коваля. Батька репресували ще перед війною, і на плечі дванадцятилітнього хлопчака лягла відповідальність за сім'ю. Після визволення Дніпропетровська юнак продовжив навчання після середньої школи закінчив школу фабрично-заводського навчання.

Борислав Карапиш служив у Військово-морських силах, закінчив школу авіамеханіків морської авіації, працював у військово-морському училищі.

1957 рік став для нього знаменним – майбутній письменник почав працювати у багатотиражній газеті Придніпровської електростанції і видав свою першу книгу "Флотський комірець". Через два роки в журналі "Дніпро" була надрукована повість Борислава Карапиша "Курсанти", а через рік вона вийшла окремою книгою.

1962 року Борислав Тимофійович став слухачем Вищих літературних курсів при Літературному інституті імені М. Горького в Москві й, одночасно, членом Спілки письменників. Борислав Карапиш – автор близько десятка книг.

Помер письменник 5 листопада 2005 року в Дніпропетровську.
Література:

Карапиш Б. Вітер співає в щоглах. Документал. повість.– К.: Молодь, 1968.– 93 с.

Карапиш Б. Гарячий рік: Роман.– Дніпропетровськ: Промінь, 1980.– 207 с., іл. / Співавт. В. Карапиш.

Карапиш Б. Курсанти: Повість.– Дніпропетровськ, 1960.– 296 с.

Карапиш Б. Окупація.– Дніпропетровськ: Гамалія, 1999.– 194 с.

Карапиш Б. Сьогодні ми не на параді. Повість [Біограф. довідка: С.245]-К.: Молодь, 1963.– 245 с., іл.

Карапиш Б. Флотський комірець: Оповідання.– Дніпропетровськ: Облвидав, 1957.– 103 с.

Карапиш Б. Хлопці з Першої Червонофлотської: Оповідання.– Дніпропетровськ: Промінь, 1988.– 152 с.

Карапиш Б. Це трапилось у нашому місті. Повісті та оповідання.– Дніпропетровськ: Промінь, 1967.– 208 с.

* * *


Нікуліна Н. Борислав Карапиш, або Додаток до "Штрихів до портретів" // З любові і муки... / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін.– Дніпропетровськ: ВПОП "Дніпро", 1994.– С. 271–273.

* * *


Карапиш Б. Т.: [Про нього] // Письменники Радянської України: Біобібліографічний довідник.– К., 1981.– С. 104.

Карапыш Борислав Тимофеевич // Писатели Днепропетровщины: Биобиблиографический указатель.– Днепропетровск, 1987.– С. 38–39.

Борислав Карапиш // Письменники України: Довідник / Упоряд. Д. Г. Давидюк, Л. Г. Кореневич, В. П. Павловська.– Дніпропетровськ: ВПОП "Дніпро", 1996.– С. 114.

4 серпня 1934 року – став до ладу Криворізький металургійний завод. Нині – металургійний комбінат "Криворіжсталь" (75 років від дня пуску).
Література:

Криворожсталь: 70 лет - 70 шагов в будущее.– Кривой рог, 2004.– 59 с.

Криворожсталь: Очерк истории Криворожского ордена Ленина, ордена Трудового Красного Знамени металлургического комбината "Криворожсталь" имени В. И. Ленина.– Днепропетровск: Промінь, 1984.– 158 с

* * *


М'якшиков М. Здрастуй, велет – гордість Кривбасу! // Зоря.– 2004.– 10 серп.– С. 1.

Паннир Ф. Открытое акционерное общество "Миттал Стил Кривой Рог" // Лидеры Приднепровья.– 2006.– № 8.– С. 40–41.

Сибірцев М. "Криворіжсталь": шлях до успіху: [70 років "Криворіжсталі"] // Зоря.– 2004.– 5 серп.– С. 2.

8 серпня 1914 року – у м. Катеринославі народився Олександр Дмитрович Гай, український актор, народний артист УРСР (95 років від дня народження).
Література:

Гай Олександр Дмитрович // УРЕС.– 2-е вид.– К., 1986.– Т. 1.– С. 359.



16 серпня 1884 року – народився Мазепа Ісаак Прохорович, український громадський та політичний діяч. З 1915 року проживав у Катеринославі, був земським діячем. Емігрував, помер 18 березня 1952 року в Аугсбурзі (125 років від дня народження).
Мазепа Ісаак Прохорович
Мазепа Ісаак Прохорович (16 серпня 1884, с. Костобобрів Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губ., нині Семенівського району Чернігівської обл. – 18 березня 1952, м. Авгсбург, Німеччина) – український державний і політичний діяч, голова уряду Української Народної Республіки, член Катеринославської «Просвіти» з 23 лютого 1914. Біограф Мазепи Панас Феденко пише, що Мазепа у 1915 з великою радістю з родиною переїхав у Катеринослав.

Можна припустити, що це сталося трохи раніше, бо Реєстр членів товариства на 1914 рік містив прізвище Мазепи І. П., який працював у губернській земській управі. Адреса М. в 1915: Басейна, 7, кв. 7. Цікаво, що з Січеславом доля М. пов'язалася через Дмитра Яворницького. У фондах Історичного музею ім. Яворницького зберігається лист до нього від Миколи Стасюка, писаний 18 березня 1908:

«Тепер звертаюсь до Вас з великим проханням. Справа стоїть на слідуючому. Мій товариш універсант (по природничому відділу і агрономічній секції) Ісаак Мазепа (чернігівець) подав проханнє голові катеринославського губерніального земства, щоб йому на літо дали яку-небудь агрономічну практику. Він студент вже останнього курсу, дуже щирий українець, радник університетського гурту українознавства, дуже цікавиться Катеринославщиною взагалі і Запоріжєм з його історією зокрема. Для катеринославських українців він би дуже придався. Коли б на це літо він здобув би практику в нашому земстві, то можна було б сподіватися, що після закінчення він здобуде і посаду. Тому звертаюсь до Вас з великим проханєм, якщо для Вас це можливо, замовте тепле слівце про мого товариша там, де слід».

А від 1915 доля М. вже тісно пов'язана з Січеславом. Тут він працював в уряді постачання армії. У 1917 М. стає земським діячем на Катеринославщині, 1919 – членом Трудового конгресу і секретарем ЦК УСДРП. У квітні 1919 призначається міністром внутрішніх справ, з серпня того ж року – голова уряду У НР. Як такий, деякий час брав участь у Зимо­вому поході. Від 1920 жив на еміграції, з 1923 – у Чехо-Словаччині, згодом – у Німеччині.

М. був лектором і доцентом Української господарської Академії в Подєбрадах, професором Українського технічно-господарського інституту. Після Другої світової війни М. – один з організаторів Української Національної Ради і з 1948 стояв на її чолі. Як лідер УСДРП, виступав на міжнародних з'їздах соціалістичних партій в обороні загальноукраїнських інтересів. Йому належить низка важливих досліджень і праць, зокрема, «Большевизм і окупація України» (1922), «Підстави нашого відродження» (1949), «Україна в огні і бурі революції» (два видання) та інші.

На переконання М., «Проблема визволення України – це насамперед проблема загального культурного, соціального і політичного піднесення нашого народу та створення української належно розвиненої провідної верстви. Єдиний шлях для такого розвитку нашого суспільства – це шлях демократії». («Підстави нашого відродження», т. 2).

«В своїм приватнім житті І. П. Мазепа був праведником, – писав його близький друг і біограф Панас Феденко. – Він не шукав ні слави, ні багатства, уникав, щоб про нього писала преса в день його народження, не хотів навіть давати своїх фотознімок до преси. Його моральна чистота і скромність, його аскетизм у приватнім житті лишаться в пам'яті всіх людей, що знали І. П. Мазепу. Ніколи не нарікав він на тяжкі обставини, гордо і незалежно переносив усі труднощі і удари, що йому не ощадила сувора доля».

Літ.: Феденко П. Ісаак Мазепа – борець за волю України.– Лондон, 1954.

Микола Чабан



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   22

Схожі:

Моє Придніпров’я iconМоє придніпров’Я
...
Моє Придніпров’я iconМоє Придніпров’я
...
Моє Придніпров’я iconБібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2006 рік
...
Моє Придніпров’я iconМоє Придніпров’я
Мета його – допомогти бібліотекарям, вчителям, викладачам середніх спеціальних та вищих навчальних закладів, журналістам, краєзнавцям...
Моє Придніпров’я iconДніпропетровська
Календар "Моє Придніпров’я" – методико-бібліографічний покажчик, який містить хронологічний перелік пам’ятних дат І подій минулого...
Моє Придніпров’я iconБібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік
Дніпропетровщини, до багатьох дат дано текстові довідки. Кожна дата супроводжується бібліографічними джерелами – від одного-двох...
Моє Придніпров’я iconБібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік
Дніпропетровщини, до багатьох дат дано текстові довідки. Кожна дата супроводжується бібліографічними джерелами – від одного-двох...
Моє Придніпров’я iconПрофесор Ганна Кирилівна Швидько: штрихи до портрету ювілярки
Ювілей Г. К. Швидько – це гарний привід для того, щоб іще раз звернутися до її особистості й хоча б у жанрі коротких нотаток донести...
Моє Придніпров’я iconРоберт Бернс «Моє серце в верховині…»
Бернса; із особливостями культури Шотландії; на основі аналізу вірша «Моє серце в верховині» підвести до висновку про патріотизм...
Моє Придніпров’я iconЧастина перша 6 розділ перший 6
Моє село, моя країна, мій світ, моя батьківщина – скільки нез’ясованих понять І які почуття огортають людину, коли на самоті роздумує...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка