Моє Придніпров’я



Сторінка12/22
Дата конвертації17.04.2017
Розмір4.28 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   22

Література:

Бобкова О. В. А. Я. Фабр: портрет администратора на фоне эпохи: Монография.– К.-Симферополь, 2007.– 312 с.

Екатеринославский юбилейный листок. Апрель-май 1887.– Екатеринослав: Тип. Я. М. Чаусскаго, 1887.– 256 с.

Кавун М. Е. Губернське місто (1776–1880) // Дніпропетровськ: Віхи історії: Навч. посіб. / Упоряд. А. Г. Болебрух, С. А. Квітка.– Дніпропетровськ: Грані, 2001.– С. 49–83.

Кавун М. Э. Формирование исторического центра Екатеринослава в конце XVIII – первой половине XIX вв. // З минувшини Подніпров’я: Зб. матеріалів наук. конф., присв. Міжнар. дню музеїв, 17 трав. 1994 р. / Упоряд. В. М. Бекетова.– Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1995.– С. 85–87.

Старт в третье тысячелетие: Очерки о Приднепровье.– Днепропетровск.: Проспект, 2002.– 304 с.

Фоменко А. Губернатор Фабр // Дніпропетровськ: минуле і сучасне. Оповіді про пам'ятки культури.– Дніпропетровськ, 2001.– С. 274–276: фото.

Чернов Е. А. Новые материалы к реконст­рукции биографии А. Я. Фабра / Е. А. Чернов, А. В. Огородник // З минувшини Подніпров’я: Зб. матеріалів наук. конф., присв. Міжнар. дню музеїв, 17 трав. 1994 р. / Упоряд. В. М. Бекетова.– Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1995.– С. 87–95.

Шатров М. Город на трех холмах: Книга о старом Екатеринославе. – Дніпропетровськ: Промінь, 1969.– 416 с.

* * *


Бобкова О. М. Материалы о деятельности Екатеринославского губернатора А. Я. Фабра в архивах г. Санкт-Петербурга // Гуманітар. журнал.– 2004.– № 1/2.– С. 110–113.

Бурейко Г. Прикотив сюди каретою, відлітав на крилах білого орла // Зоря.– 2002.– 26 січ.

Кавун М. Е. Война как фактор урбогенеза: Опыт культурологического анализа феномена раннего Екатеринослава / М. Э. Кавун // Гуманітар. журнал.– 2004.– № 1–2.– С. 99–103.

Кавун М. Екатеринославский Ришелье, или Жизнь замечательного губернатора. Часть I // Недвижимость в движении.– 2006.– 5 июля.– (№ 25).– С. 10–11.; 12 июля.– (№ 26).– С. 10–11.

Кавун М. Полузабытый пантеон (Гений места. Часть XXIІІ): [История Севастопольского кладбища и парка] // Недвижимость в движении.– 2005.– 24 авг.

Кавун М. Е. Проблема «війна та місто»: Катеринослав часів Кримської війни 1853–1856 рр. // Збірник наукових праць. Сер. «Історія та географія». Харків: Майдан, 2006.– Вип. 21–22.– С. 45–49.

Лазебник В. И. В знак признательности «Екатеринославскому Ришелье» / В. И. Лазебник, М. Э. Кавун // Наше місто.– 2003.– 18 черв.

Рыжков В. Гражданский губернатор Андрей Фабр, или Слово о чиновнике, завещавшем состояние сиротам и государству // День.– 2000.– 15 дек.– С. 8.

Симонова Е. Екатеринославский губернатор Андрей Фабр // Дніпровий кур'єр.– 2004.– № 2.– С. 54–56.

* * *


Кавун М. Е. Кримська війна в житті Катеринослава та губернії // Моє Придніпров’я: Календар пам’ятних дат Дніпропетр. обл. на 2006 р.: Бібліограф. видання / Упоряд. І. Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2005.– С. 112–117.

Фабр Андрій Якович (1789–1863 рр.) // Катеринослав-Дніпропетровськ – 225: Видатні особистості та обличчя міста.– 2-ге вид.– Дніпропетровськ: ІMA-прес.– 2001.– С. 13–14.

* * *

А осінь юна ще була,



ще гай замріяно світився.

І спомин, гострий, мов стріла,

ще кров’ю серця не упився.

Не страшно серцеві, либонь,

коли ще осінь зовсім юна

і чаром світиться любов,

і ще бринять незримі струни.

Наталка Нікуліна
ВЕРЕСЕНЬ
Вересень

Летять лелеки – і летить

у вересневім небі літо,

з латаття іскор золотих

вже зорям вдосвіта не спити.
Вже карнавальні сорочки

вдягли дерева на прощання,

тернин таємні колючки –

на ягідні на пригощання…


Хмар білогриву карусель

на дні колодязь крутить легко,

завмер над зрубом журавель,

на безлелеччині – лелека.


Він шию аж до хмар задер –

не закричать, не заридати,

бо німо мусить відтепер

братів крилатих виглядати.


Він, може, й плаче уночі,

щоб не побачив хто, бо гордий…

Кому потрібні ті плачі

в хоралах журної природи?


А тихий вересень цвіте,

мов намальований, не в’яне,

і журавель на диво те

став монументом дерев’яним…



Віктор Корж

1 вересня 1969 року – у м. Дніпропетровську засновані Центральні монтажно-заготівельні майстерні харківського тресту "Електропівденмонтаж", нині – ВАТ "Завод монтажних виробів" (40 років від дня заснування).
Література:

ВАТ "Завод монтажних виробів" // Катеринослав-Дніпропетровськ – 225. Видатні особистості та обличчя міста.– Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001.– С. 74.



3 вересня 1914 року – народився Федір Дмитрович Залата, прозаїк, член Спілки письменників України. З 1968 по 1979 роки очолював Дніпропетровську обласну письменницьку організацію. Помер 22 грудня 1993 року. (95 років від дня народження).
Література:

Залата Ф. В степи под Херсоном: Роман.– Дніпропетровськ: Промінь, 1968.– 328 с.

Залата Ф. Жизнь и смерть: Роман.– Дніпропетровськ: Промінь, 1964.– 517 с.

Залата Ф. Избранные произведения: В 2-х т. Т. 1.– К.: Дніпро, 1984.– 640 с.

Залата Ф. Избранные произведения: В 2-х т. Т. ІІ.– К.: Дніпро, 1984.– 656 с.

Залата Ф. Как заблудились журавли: Сказки.– Дніпропетровськ: обл. изд-во, 1958.– 56 с.

Залата Ф. На перевале: Роман. Вторая книга трилогии "На юге".– К.: Рад. письменник, 1956.– 445 с.

Залата Ф. На юге: Роман.– К.: Рад. письменник, 1955.– 525 с.

Залата Ф. На юге: Трилогия.– К.: Дніпро, 1974.– 744 с.

Залата Ф. Он сделал все, что мог: Повесть.– Дніпропетровськ: Промінь, 1984.– 127 с.

Залата Ф. Перевал: Роман.– Дніпропетровськ: Промінь, 1970.– 315 с.

Залата Ф. Свадебный подарок: Повести и рассказы.– Дніпропетровськ: Промінь, 1978.– 198 с.

Залата Ф. Ствол: Роман.– Дніпропетровськ: Промінь, 1975.– 256 с.

Залата Ф. Ствол: Роман.– М.: Сов. писатель, 1981.– 288 с.

Залата Ф. Ствол: Роман.– 2-е изд.– Дніпропетровськ: Промінь, 1988.– 254 с.

Залата Ф. Узлы: Роман.– К.: Рад. письменник, 1980.– 334 с.

* * *

Селіванов (Буряк) В. Скіфські профілі. Він зробив усе, що міг // Слово про літературу та письменників Придніпров’я: Нариси та есеї.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2005.– С. 253–254.



* * *

Залата Федор Дмитриевич // Писатели Днепропетровщины: Биобиблиограф. указатель.– Днепропетровск, 1987.– С. 29–33.



7 вересня 1909 року – у с. Вошиве-Покровське (нині –районний центр Апостолове) на Криворіжжі народився Михайло Семенович Пронченко, поет. (100 років від дня народження).
«І омию Вкраїни лице золотою сльозою поета»

Поет Михайло Пронченко

(Радіопередача Н. Нікуліної з циклу «На полі слова»)
Н. Нікуліна: На літературних обріях нашого краю спалахнуло ще одне ім’я, досі затьмарене та замовчуване – Михайло Пронченко.

Це поет, публіцист, політичний діяч, який віддав своє життя заради незалежності України. Репресований у 30-х роках, він відбув заслання, повернувся у рідні краї, де невдовзі, у 1942 році його розстріляли фашисти – за ту ж вірність українській ідеї і за боротьбу проти окупаційного режиму.

Як і багато наших співвітчизників я не чула нічого про Михайла Пронченка і тільки у 1990-ті роки в окремих публікаціях у періодиці згадувалось, що був такий поет і про його страдницьку путь. Найбільше сприяла відкриттю імені поета книга «Кобза», де було вміщено вірші Михайла Пронченка, його нариси, листи (він листувався з Яворницьким, з Сосюрою, були в цій книзі і спогади про нього).

Підготували до друку цю книгу син поета Анатолій Михайлович Пронченко та літературознавець, краєзнавець, історик літератури Микола Петрович Чабан. Видало її видавничо – поліграфічне орендне підприємство «Дніпро», з допомогою багатьох спонсорів. До речі, з такою ж назвою було видано в 1941 році першу, прижиттєву книгу поета, котра теж увійшла до книги виданої в 1995 році повністю.

Родина сина Михайла Пронченка нині живе в Ужгороді. Син і онука побували в нашому краї, в Дніпропетровську, зустрічались з читачами та письменниками Дніпропетровська в Спілці письменників.

Заспівом до розповіді про Михайла Пронченка нехай буде його вірш «Я пів землі пройшов», в якому окреслюється і ставлення поета до рідного краю, і, якоюсь мірою, доля краю, і власна поетова доля, невіддільна від долі України.


Я пів землі пройшов

Я пів землі пройшов від Заходу до Сходу

І бачив я і трави, і ліси,

Та тільки в сонці як в тьмі негоди

Я кращої за нашу не стрічав краси.

Багато знав квіток я в пущах усурійських,

Цвітіння їх – барвисте, золоте,

Але волошок наших українських

Таких пахучих не стрічав ніде

Я бачив синь далекої країни,

Та кращого нема, я присягаюсь в тім

Як наше небо – небо України,

У зорях наче дівчина в намисті дорогім.

Я чув морів і рік чудесно – ніжні співи

Та кращого нема – такі мої слова,

Як наш Дніпро, кобзар Вкраїни сивий

У кругах наче кобза співно виграва

...І води пив я Буреї і Зеї,

Амур я пив, коли від спеки прів, –

Не стрів же й раз, не куштував ніде я

Води солодшої, як в нашому Дніпрі.

Не чув я пісні, де б журба горіла,

Пекучішим жалем, як в співах і словах,

Де наш народ складає душу й тіло,

Де наш народ кона і знову ожива.

І більшої любові не збагну ніколи,

І поцілунка кращого знайти вік не вдалось

Як з вуст дівочих де пахуче поле

З Дніпром – Славутою в задумі обнялось

Знесилений наругою, розпукою і горем,

Я півземлі пройшов крізь марево густе,

Краю багатшого не стрів я і за морем,

Але й біднішого не бачив я ніде.

І душу змучену не тамував, не гоїв

А йшов і йшов з одчаєм у очах...

Ніде я більше не стрічав героїв,

Але й рабів я більще не стрічав.

І не шаліла звіром завірюха,

Повіки мерзли, я ж дививсь і знав:

Ніхто не мав такої волі духа,

Та і оков таких ніхто не мав.

І хоч у серці біль жалив змією,

Не скарживсь, ні, що важко так іти

Півсвіта я пройшов, а тугою своєю,

Журбою нашою залив би дав світи!
Н. Нікуліна: Книга «Кобза» 1941 року (прижиттєва збірка) повністю увійшла до другого видання «Кобзи» 1995 року. З останнього в часі видання довідуємось, що Михайло Пронченко народився десь 1909 року (різні джерела подають різні дати його народження) в Апостоловому. Рано втратив батька, освіту здобував самотужки. Згодом доля привела на Криворіжжя. Працював. Видав першу книжку – збірку поезій, розшукати яку поки – що не вдалося. Друкувався в різних часописах.

Коли працював в редакції газети «Червоний гірник» (міська криворізька газета) в той же час там працював і письменнник Сергій Завгородній. Було це десь на початку 30-х років. У дев’яності роки Сергій Олексійович написав спогади про Михайла Пронченка, їх було надруковано, передруковувались ці спогади і після смерті Сергія Олексійовича Завгороднього, увійшли і до книги «Кобза» 1995 року видання:



«За нинішньою термінологією хобі у Михайла Пронченка було Запорізька Січ. Він щовихідного ходив у похід до козаків – отаманів. Про його підготовку до походів творились легенди. Я напросився бути присутнім при його екіпіровці і наочно переконався, що від легенди, а що насправді.

Так ходімо, Сергію, разом, – запропонував Пронченко – в Капулівку до Івана Сірка в гості. Він же там похований.



Ще задовго до пошуку своїх «Джерел вічної молодості» скільки разів (в шкільні роки) спалахувало у мене бажання піти в мандри до Шевченкової «Розритої могили». До Гонти в Умань, але всепрониклива мати зруйнувала ті плани. Та не пішов і на цей раз з Пронченком, хоч як це було заманливо. Треба було негайно готувати в газету розвороти про роботу вибійників з передових шахт.

Хочеш бачити мене в жупані?



Не встиг я й схаменутися, як переді мною стояв у блакитному жупані і в шапці з гайдамацькою китицею Пронченко.

І ти в цьому одязі підеш до Івана Сірка? – дивуюся.



Пронченко розсміявся, але невесело, сумно.

Мені ще хочеться пожити на білому світі – сказав він – й будити, будити русифікованих братів своїх, аби не забували чиї вони діти.

А хіба що? – не зрозумів я.

Як що? Та коли забачать в жупані, ще й з пістолетом, – і він показав саморобний запорізький пістоль – застрелять.

Хто ж?

Та перший-ліпший міліціонер.



Його обличчя ще більш спохмурніло:

А ти знаєш мені іноді дуже хочеться вийти на проспект міста в повному січевому вбранні: з пістолями й шаблею і щоб мене таки вбили. Ні, ні, не обурюйся! І щоб я довго лежав на потрісканому брукові. Тоді, може, бодай так пробуджува в синівські почуття до України-матері...»



Н. Нікуліна: Тоді ж у 30-ті роки Михайло Пронченко пережив арешт, заслання. Його звинувачують у націоналізмі, звісно, українському буржуазному. Покарання письменник відбув, повернувся на Криворіжжя. Але долю його, долю його родини було вже тим засланням скалічено, понівечено.

Син поета Анатолій Михайлович Пронченко згадує: «Батька я фактично упізнав і знав його з 9-ти років. Був я ще зовсім малим, коли його було заарештовано і заслано до сибірських ГУЛАГів. Про це говориться і в його творах. Справа в тому, як його заарештували і заслали до сибірських таборів, матір примусили розлучитись з ним. Вона розвелася, виїхала до Києва, проживала в Києві. А мене змушені були з третього класу української школи перевести в російську школу, навпроти.

Та саме головне – як привели мене в третій клас, то вчителька сказала, що це син «ворога народу». З цим клеймом прожив я майже все життя, було мені багато перешкод, як в навчанні так і в особистому житті, так і на роботі.

Повернувшись із засланя, говорю – заслання, бо коли ці табори пройшов, то лишалось ще 5 років позбавлення волі.

Я проживав у матері, але як дізнався, що батько вернувся, дуже мені хотілось побачити батька.

А батько й матір... там на фотографіях видно, і навіть зі спогадів його товаришів, що вони були дуже прив’язані один до одного. Батька в Кривому Розі бачили тільки з нею, моєю матір’ю. Вони настільки один одного любили, що мати пам’ятала його все життя, хоч і були розлучені... В 36-му році він прислав їй вірші...


І сьогодні я бачу той вечір

І сьогодні я бачу той вечір,

Знов вітрів тих вчувається лет,

Коли личко смугляве і плечі

Цілував тобі юний поет.

Ти казала любитимеш доти

Доки буде вода у Дніпрі,

І цвіли мов огонь позооти

Твої очі від блисків зорі.

«Лиш тебе мій коханий, єдиний...»

(Обдавала диханням мене).

Це кохання ніде не загине,

Це кохання вовік не мине

Гладив кучерів стружечки злотні –

Серце, серце, мовчи, не ридай!

Я казав, що кохаю сьогодні,

«А про завтра не варт, не питай.

Я не знаю, прекрасна, єдина,

Може завтра не буду таким...»

І сватилась ти, наче дитина,

Білим пальчиком: «он ти який!»

Та й слова в тебе наче в дитини,

Перестала давно ти кохать,

Хоч Дніпро, як в дні ті, невпинно

Гомонить і не дума всихать.

І не впав у обійми безодні

Хоч і лік уже днинам гублю.

Проминули вже тиші сьогодні,

А тебе я, як завжди люблю!
Анатолій Пронченко: Матері цей вірш був дуже до вподоби, вона підібрала мелодію на нього. І сама співала. Співали і дві сестри, які дуже любили її Михайла, співала вся наша родина. А їхні почуття настільки були міцні все життя, що як батька було розстріляно, а були вони на великій відстані один від одного, мати прокинулась з жахом вночі і сказала: «Михайла вже немає на світі...»

Матеріал радіопередачі до друку підготувала

Світлана Мартинова
Література:

Пронченко М. Кобза: Збірка вибраних творів.– Дніпропетровськ: ВПОП "Дніпро", 1994.– 160 с.



Тут же спогади і статті про поетта – С. 81–143.

* * *


Пронченко М. Академік Дмитро Яворницький // Чабан М. П. Сучасники про Д. І. Яворницького: Спогади / В. Гіляровський, О. Пчілка, Є. Єнджеєвич та інші.– Дніпропетровськ: ВПОП "Дніпро", 1995.– С. 93–95.

* * *


Пронченко М. Кобза: [Вірші із зб.] / Підготував М. Чабан // Борисфен.– 1995.– № 3.– С. 6–7.

Пронченко М. Україні: [Вірші] // Злагода.– 1996.– 24 серп.

* * *

Білокінь С. Жертва двох систем – Михайло Пронченко // З любові і муки... / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін.– Дніпропетровськ: ВПОП "Дніпро", 1994.– С. 174–177.



Чабан М. І в вічній мерзлоті складали душі ми... // Слово про літературу та письменників Придніпров’я.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2005.– С. 201–205.

* * *


Борщова Є. Трагічна доля поета: [Зустріч шанувальників творчості М.Пронченка з нагоди 90-річчя від дня народження, криворіжця, репрес. в 30-ті рр.] // Червон. гірник.– 1998.– 22 верес.

Борщова Є. Трагедія Михайла Пронченка // Червон. гірник.– 1998.– 24 верес.

Залата О. Моя хороша, Україно, красуня, страдниця моя! [Засідання клубу краєзнавців ДОУНБ, присвячене 90-річчю поета Михайла Пронченка] // Наше місто.– 1999.– 18 верес.

Ільченко Г. Три зустрічі з поетом // Січеслав. край.– 1997.– № 5.– С. 7; Також: Апостолів. новини.– 1998.– 22 серп.

К 90-летию М. С. Пронченко // Вопрос-ответ.– 1998.– 10 сент.

Левченко Є. З батьком Яворницьким – про наші скарби найдорожчі // Металлург.– 2005.– 7–13 жовтня.– С. 22.

Нікуліна Н. "Золота моя Вкраїна" // Бористен.– 1996.– № 1.– С. 10–11.

Нитченко Д. Михайло Пронченко та його "Кобза" // Кур'єр Кривбасу.– 1996.– № 51–52.– С. 45–46.

Політикіна Г. Заповіт криворізького поета Михайла Пронченка / Г. Політикіна, Є. Путря // Війна в пам'яті поколінь.– 2004.– С. 72–74.

Пронченко А. "Та в серце гнів багнетом коле" // Свічадо.– 2004.– № 3.– С. 42–45.

Чабан М. Жива пам'ять про поета // Зоря.– 1999.– 18 верес.

Чабан М. "Життя, в якому є такі коштовності, покидати жаль // Крим. світлиця.– 1997.– 28 листоп., 5 груд.

Чабан М. Муза любові і гніву // Січеслав. край.– 1995.– № 3.

Чабан М. Нове про автора "Кобзи" // Кур'єр Кривбасу.– 1998.– № 101.– С. 83–89.

Чабан М. "Я півземлі пройшов від заходу до сходу" // Днепров. правда.– 1999.– 30 сент.

16 вересня 1874 року – народився Михайло Федорович Руднєв, видатний вчений, лікар-педіатр, професор. Працював у дитячій лікарні № 3 м. Дніпропетровська. Помер 23 квітня 1930 року (135 років від дня народження).
Література:

Хто він, професор Руднєв? // Зоря.– 1989.– 20 серп.



20 вересня 1894 року – у с. Петриківка на Катеринославщині народилась Надія Аврамівна Білокінь, художниця, майстер петриківського розпису, член Спілки художників СРСР. Померла 5 лютого 1981 року (115 років від дня народження).
Література:

Белоконь Надежда Аврамівна // Художники Днепропетровщины: Биобиблиограф. справочник.– Днепропетровск, 1991.– С. 28–29.



21 вересня 1939 року – у м. Дніпропетровську народився Валерій Володимирович Самохвалов, художник, член Спілки художників України. Працює у галузі станкової графіки (70 років від дня народження).
Література:

Самохвалов Валерий Владимирович // Художники Днепропетровщины: Биобиблиограф. справочник.– Днепропетровск, 1991.– С. 240.

Самохвалов Валерій Володимирович // Художники Дніпропетровщини.– Днепропетровск: Дніпрокнига, 2004.– С. 236–237.

23 вересня 1924 року – народився Володимир Ісаакович Ерліх, художник, член Спілки художників України. Працює у галузі станкового живопису (85 років від дня народження).
Література:

Ерлих Владимир Исаакович // Художники Днепропетровщины: Биобиблиограф. справочник.– Днепропетровск, 1991.– С. 222–223.

Ерліх Володимир Ісакович // Художники Дніпропетровщини.– Днепропетровск: Дніпрокнига, 2004.– С. 40–41.

23 вересня 1959 року – у сел. Петриківка на Дніпропетровщині народилась Олена Іванівна Зінчук, художник, член Спілки художників України. Працює в галузі петриківського декоративного розпису (50 років від дня народження).
Література:

Зинчук Елена Ивановна // Художники Днепропетровщины: Биобиблиограф. справочник.– Днепропетровск, 1991.– С. 238.



вересень 1959 року – у м. Дніпропетровську на заводі імені Г. Петровського створено літературну групу "Плавка" (50 років від дня створення).
Література:

Патрик М. Вітрила моєї “Плавки” // З любові і муки.../ Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін.– Дніпропетровськ: ВПОП “Дніпро”, 1994.– С. 474–477.



ЖОВТЕНЬ
* * *

Осінь, осінь – чистий образ Божий!

До небес – дерев іконостас...

Перед серце – щедро та вельможно –

Лаврою оздобною звелась.

Світлий сум. Полишене гніздів’я...

У молитві світ завмер увесь –

сяюча ошатна Візантія

звільна сходить з вівтаря небес.

Іван Сокульський

1 жовтня 1954 року – у м. Дніпропетровську народився Анатолій Миколайович Шкляр, поет, член Національної Спілки письменників України (55 років від дня народження).
Анатолій Шкляр народився 1 жовтня 1954 року в Дніпропетровську. Навчався в загальноосвітній середній школі № 50, а музиці в Ігренській музичній школі. Пізніше закінчив філологічний факультет Дніпропетровського державного університету.

Працював журналістом, директором Дніпропетровського клубу письменників, редактором та завідуючим редакцією художньої літератури видавництва "Промінь" (з 1991 року – "Січ"), редактором видавництва «Поліграфіст», директором видавництва «Січ».

А. М. Шкляр автор кількох поетичних збірок, багатьох публікацій в колективних збірках та періодичних виданнях. Він – член Національної Спілки письменників України з 19 жовтня 1987 року.
Література:

Шкляр А. Знак птаха: Поезії.– Дніпропетровськ: Промінь, 1987.– 47 с.

Шкляр А. Скрипковий ключ: Поезії.– Дніпропетровськ, 1982.– 30 с.

Шкляр А. Тисячоока хвиля: Поезії.– Дніпропетровськ: Поліграфіст, 1999.– 39 с.

Шкляр А. М. Віртуальний потяг: Поезії / А. Шкляр, В. Бінкевич.– Дніпропетровськ: Січ, 2007.– 39 с.

* * *


Шкляр А. У напрямку слова // Слово про літературу та письменників Придніпров’я: Нариси та есеї.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2005.– С. 457–458.

3 жовтня (21 вересня ст. ст.) 1874 року в Катеринославі засноване Медичне товариство. (135 років від дня заснування).
Перші установчі збори відбулись у стінах губернської земської управи, де зібрався 21 член-засновник. Головував шанований медик, колишній інспектор лікарської управи, Павло Никифорович Бойченко. Серед засновників були й інші відомі в місті лікарі: Г. І. Белінський, В. І. Бейнар, О. С. Бараф та інші. Очолив Катеринославське медичне товариство Аполлон Іванович Рекс, який був на цій посаді до 1878 року.

Медичне товариство добровільно взяло на себе обов'язок вивчати, вдосконалювати і застосовувати всі наукові досягнення в різних галузях теоретичної та практичної медицини і гігієни. Як показав час, Катеринославське медичне товариство приділяло велику увагу й багато часу для дослідження питань санітарії в місті й губернії, проводило відповідні заходи і тим змогло зупинити розвиток багатьох епідемій. Товариство за власні кошти відкрило пологовий притулок, дитячу лікарню та хіміко-бактеріологічну станцію, заснувало аптеку.


Література:

Исторический очерк деятельности Екатеринославского Медицинского Общества за 1874–1899 годы // Записки Ектеринославского Медицинского Общества в г. Екатеринослав 1899 года.– Екатеринослав, 1900.– С. 1–11.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   22

Схожі:

Моє Придніпров’я iconМоє придніпров’Я
...
Моє Придніпров’я iconМоє Придніпров’я
...
Моє Придніпров’я iconБібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2006 рік
...
Моє Придніпров’я iconМоє Придніпров’я
Мета його – допомогти бібліотекарям, вчителям, викладачам середніх спеціальних та вищих навчальних закладів, журналістам, краєзнавцям...
Моє Придніпров’я iconДніпропетровська
Календар "Моє Придніпров’я" – методико-бібліографічний покажчик, який містить хронологічний перелік пам’ятних дат І подій минулого...
Моє Придніпров’я iconБібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік
Дніпропетровщини, до багатьох дат дано текстові довідки. Кожна дата супроводжується бібліографічними джерелами – від одного-двох...
Моє Придніпров’я iconБібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік
Дніпропетровщини, до багатьох дат дано текстові довідки. Кожна дата супроводжується бібліографічними джерелами – від одного-двох...
Моє Придніпров’я iconПрофесор Ганна Кирилівна Швидько: штрихи до портрету ювілярки
Ювілей Г. К. Швидько – це гарний привід для того, щоб іще раз звернутися до її особистості й хоча б у жанрі коротких нотаток донести...
Моє Придніпров’я iconРоберт Бернс «Моє серце в верховині…»
Бернса; із особливостями культури Шотландії; на основі аналізу вірша «Моє серце в верховині» підвести до висновку про патріотизм...
Моє Придніпров’я iconЧастина перша 6 розділ перший 6
Моє село, моя країна, мій світ, моя батьківщина – скільки нез’ясованих понять І які почуття огортають людину, коли на самоті роздумує...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка