Моє Придніпров’я



Сторінка16/22
Дата конвертації17.04.2017
Розмір4.28 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   22

Література:

Нечай М. Біля річки Степової: Нариси.– Дніпропетровськ: Дніпропетров. Обл. вид-во, 1957.– 146 с.

Нечай М. Кров на камені: Повісті.– Дніпропетровськ: Промінь, 1968.– 372 с.

Нечай М. Любов і пам'ять: Роман.– К.: Рад. письменник, 1977.– 246 с.

Нечай М. Любовь и память: Роман-трилогия / Авторизован. перевод с украинского Ю.Саенко.– М.: Сов. писатель, 1987.– 496 с.

Нечай М. Небо душі твоєї: Роман.– К.: Дніпро, 1969.– 390 с.

Нечай М. Небо душі твоєї: Роман.– К.: Худ. літ., 1963.– 529 с.

Нечай М. Пора весенних снов: Повести.– М.: Сов. писатель, 1971.– 389 с.

Нечай М. Пора чарівних снів: Повість.– К.: Молодь, 1965.– 196 с.

Нечай М. Слово про майстра.– Дніпропетровськ: Промінь, 1974.– 80 с.

Нечай М. Східний бастіон: Роман.– Дніпропетровськ: Промінь, 1972.– 358 с.

Нечай М. Східний бастіон: Роман.– К.: Дніпро, 1979.– 412 с.

Нечай М. Тривожні наші дні: Роман.– К.: Рад. письменник, 1987.– 295 с.

Нечай М. Шумів суворо океан: Роман.– Дніпропетровськ: Промінь, 1982.– 367 с.

* * *

Нечай М. Перша скрипка нашої літератури: [Із невиданої книги мемуарів] // Січеслав.– 2008.– 1.– С. 41-47



* * *

Дейнега О. Я. Стоїть у селі хатина: [Біографія Михайла Нечая] // Червона зірка.– 2005.– 16 листоп.– С. 3.

Миколаєнко М. Шумів суворо океан // Зоря.– 1999.– 6 листоп.

* * *


Нечай Михаил Потапович // Писатели Днепропетровщины: Биобиблиограф. указатель.– Днепропетровск, 1987.– С. 68–71.

13 листопада 1829 року – народилася Олександра Якимівна Риндовська, педагог. (180 років від дня народження).
Майже все життя цієї непересічної жінки минуло в Катеринославі, де її батько Яким Ковалевський деякий час був директором чоловічої класичної гімназії.

1846 року Олександра Якимівна закінчила Одеський інститут шляхетних дівчат на відмінно і повернулась до батьків. Тоді ж вона вийшла заміж за великого землевласника М. А. Чернова, але шлюб виявився невдалим, пізніше, 1889 року вона побралась з Миколою Риндовським, заслуженим педагогом.

1865 року в Катеринославі відкрилося перше жіноче училище, що з часом перетворилось на Маріїнську жіночу гімназію. Олександра Якимівна стала першим директором цього навчального закладу. 1870 року вона ініціювала створення "Товариства піклування про жіночу освіту м. Катеринослава", а 1881 року за її ініціативою відкрито товариство допомоги бідним ученицям гімназії. Риндовська користувалась великою повагою в Катеринославі. Широко відзначались 25-ти, 35-ти і 40-річні дати її педагогічної та громадської роботи. Була заснована стипендія її імені, портрет Риндовської прикрасив зал міської Управи, вона отримала золоту медаль і звання Почесної громадянки Катеринослава.

Померла Олександра Риндовська 4 січня 1905 року. Похована на Катерининському кладовищі. Могила її була знищена в тридцятих роках минулого століття, коли на цьому місці будували стадіон «Металург». На честь педагога встановлено меморіальну дошку на будинку Маріїнської гімназії, нині середньої школи № 33 м. Дніпропетровська.


Література:

Акинфиев И. А. Александра Акимовна Рындовская: По воспоминаниям сотоварища по гимназии // Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии.– Вып. 10.– Екатеринослав, 1915.– С. 81–96.

Дудко Г. В., Колесниченко А. А. Олександра Акимівна Риндовська // Регіональне і загальне в історії: Тези між нар. Наук. конф., присвяч. 140-річчю від дня народження Д. І. Яворницького... (Листоп. 1995 р).– Дніпропетровськ: Пороги, 1995.– С. 192–194.

Риндовська Олександра Якимівна // Катеринослав-Дніпропетровськ – 225. Видатні особистості та обличчя міста. Вид. 2-ге.– Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001.– С. 23.

Акінфієв І. Олександра Якимівна Риндовська // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2004 рік: Бібліогр. покажчик / Упоряд. І. Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2003.– С. 121–130.

13 листопада 1959 року – введено в дію Новокриворізький гірничо-збагачувальний комбінат (50 років від дня пуску).
Література:

Новик Л. И., Кан Д. И. Кривой Рог: Путеводитель-справ.– Днепропетровск: Промінь, 1986.– С. 61–62.



16 листопада 1889 року – у м. Катеринославі змішаним франко-бельгійськім акціонерним товариством російських трубопрокатних заводів засновано трубний завод "Шодуар-А" (120 років від дня заснування).
Це був другий великий завод у Катеринославі (після Брянського). Засновниками його стали бельгійці брати Шарль і Жорж Шодуари, вихідці з Льєжа. 1889 року вони організували акціонерне товариство з капіталом у 3,5 мільйона карбованців. Головою правління став Жорж, який вклав у товариство 80 відсотків капіталу. Він вже раніше прийняв російське підданство, отримав звання купця першої гільдії та ім'я Єгор Карлович.

Завод побудували у 1892 році. Він виготовляв труби з мартенівської сталі. Мав три мартенівські печі, прокатні стани, гартівні і зварювальні печі. На заводі діяла електрична станція. При кількості 2000 робітників продуктивність заводу становила до 4 мільйонів карбованців на рік.

Завод існує й сьогодні, нині – це ВАТ "Дніпропетровський трубопрокатний завод".
Література:

В начале славных дел // Завод. вестник.– 2004.– 2 июля.– С. 3.

Логвиненко А. ОАО "Днепропетровский трубный завод" – 115 лет трудовых свершений // Вісті Придніпров'я.– 2004.– 15 лип.– С. 14.

Открытое акционерное общество "Днепропетровский трубный завод" – одно из ведущих трубных предприятий металлургической отрасли // Вісті Придніпров'я.– 2007.– № 56/1.–12 лип.– С. 12.

Процюк Т. Они руководили коллективом // Завод. вестник.– 2007.– № 35.– 14 сент.– С. 5.

* * *


ВАТ "Дніпропетровский трубний завод" // Дніпропетровськ на рубежі тисячоліть.– Дніпропетровськ: Проспект, 2001.– С. 76–77.

17 листопада 1874 року – народився Павло Германович Рубін, вчений-металург. З 1900 по 1931 роки обіймав посаду професора Катеринославського (Дніпропетровського) гірничого училища (інституту). (135 років від дня народження).
Павло Германович Рýбін
Павло Германович народився 17 листопада 1874 року у Санкт-Петербурзі в сім'ї учителя. 1893 року із золотою медаллю закінчив класичну гімназію, а 1898 року з найвищим балом – Петербурзький гірничий інститут. Його ім'я було занесене на мармурову дошку найкращих випускників, а сам він отримав право зарубіжного відрядження. Протягом року Павло Германович вивчав досвід роботи металургійних заводів Німеччини, Бельгії, Франції.

З вересня 1900 року почав викладати основи металургії у Катеринославському вищому гірничому училищі. 1912 року він затверджений професором кафедри металургії, яку очолював до 1931 року, спочатку в гірничому інституті, а згодом – в металургійному, який виник на базі цієї ж кафедри.

Павло Рубін відзначався високою освіченністю, знав багато мов, завдяки своїй бурхливій енергії, організаторським здібностям він став одним із засновників і найактивніших діячів наукових і культурницьких товариств міста, в першу чергу – Катеринославського відділення Російського технічного товариства (1894 р.). 1916 року його обрано головою цього товариства. Під керівництвом Павла Германовича розроблялось питання організації вищої технічної освіти в Катеринославі, розглядались проекти перекриття Дніпра та використання його порожистої частини.

Активно працював вчений у Катеринославському науковому товаристві, керував його роботою у 1910–1911 роках. Він – один із організаторів проведення 1910 року у Катеринославі I Всеросійського з'їзду з гірничої справи, металургії і машинобудування. Того ж року Павло Рубін організував і очолив відділ металургії на обласній промислово-сільськогосподарсській виставці. Став співзасновником і очолив Катеринославське відділення Російського металургійного товариства.

1924 року вченого одноголосно обрали делегатом на з'їзд Всеросійської асоціації інженерів, де він виступив із доповіддю про діяльність Катеринославського відділення.

Як і багатьох діячів науки і культури, його не обминула хвиля репресій. У січні 1931 року Павла Германовича було заарештовано, але спроба притягти його до сфабрикованої справи "Промпартії" провалилась і через півроку вченого випустили.

З 1932 року Павло Рубін жив і працював у Харкові, згодом у Кемеровській області і знову у Харкові. 1944 року вченому присвоїли звання Заслуженого діяча науки і техніки.

Помер Пало Германович Рубін 5 червня 1960 року, проживши довге життя і залишивши по собі значний внесок у розвиток науки.


Література:

Рубін Павло Германович // Академік Д. І. Яворницький і перша вища гірнича школа України.– Дніпропетровськ: НГУ, 2004.– С. 63–66.

Днепропетровский горный институт: Исторический очерк: В 2 кн. / Днепропетр. горн. ин-т; Сост.: А. А. Ренгевич, И. П. Гаркуша, Н. Я. Биличенко и др.; Под ред. А. А. Ренгевича, М. П. Теселько.– М.: Недра, 1990.– Кн. 1: История и развитие (1899–1989).– 345 с.; ил.

О Рубине П. Г. – С. 14, 16, 23, 55, 172, 180, 181, 191, 192, 328, 329, 330, 331, 335.

Библиография – С. 236, 238.

Матвеева Л. В., Савчук В. С. Ученый-металлург П. Г. Рубин // Создатели новой техники в Украинской ССР / Под ред. Оноприенко В. И.– К.: Наукова думка, 1991.– С. 76–86.

Дніпропетровський гірничий інститут. Історичний нарис: У 2 кн. / Укл.: Г. Г. Півняк, О. О. Ренгевич, К. Ф. Тяпкін та ін.– К.: Техніка, 1995.– Кн. 2: Кафедри (1899–1992).– 408 с. Мова рос.

Про Рубіна П. Г.– С. 177, 178, 179, 181, 182.

Савчук В. С. Павел Германович Рубин: штрихи к портрету // Філософія, культура, життя. Міжвузівський збірник наукових праць. Вип. 1.– Дніпропетровськ: "Системні технології", 1998.– С. 7–13.

* * *

Климашевский Л.М. Павел Германович Рубин // Теория и практика металлургии.– 1997.– № 4.– С. 64.



19 листопада 1929 року – народився Михайло Федорович Пушний, художник, член Спілки художників України. (80 років від дня народження).
Пушний Михайло Федорович народився 1 листопада 1929 року в Алтайському краї Росії, на станції Алейська (тепер м. Алейськ). До Дніпропетровська приїхав після війни. Вчився в художньому училищі у відомого художника М. Н. Паніна, і закінчив його 1949 року. Продовжував навчання в Київському художньому інституті. На дипломування представив картину “Після уроків”.

Майже відразу ж став визнаним художником, створив свої найвідоміші картини. Багато робіт художника присвячені дітям – вже названа дипломна робота, а також “Мирний сон”, “Онучка” та інші. Для Дніпропетровського історичного музею виконав батальну композицію “Подвиг льотчиків”. Відомий Михайло Пушний і як портретист, виконав портрети скульптора О. І. Жирадкова, свого вчителя М. Н. Паніна, який був останнім учнем і сподвижником великого І. Репіна, малював художник і просто цікавих людей, представників різних професій.

Після закінчення інституту Пушний деякий час працював у рідному училищі, але скоро залишив викладацьку роботу, повністю віддався творчості. Проте спілкування з молоддю було йому необхідне і тому Михайло Федорович очолив художню студію в Палаці студентів. Пізніше багато з його учнів вступили до художніх училищ, інститутів, стали художниками. У 1976 році за керівництво ізостудією Михайло Федорович отримав бронзову медаль ВДНГ.

Художник активно брав участь в обласних, республіканських та всесоюзних виставках.

Помер 26 квітня 1996 року у м. Дніпропетровську.
Література:

Пушний Михайло Федорович // Художники Дніпропетровщини: Каталог.– Дніпропетровськ, 1958.– С. 63.

Пушний Михайло Федорович // Українські радянські художники: Довідник.– К., 1972.– С. 384.

Пушной Михаил Федорович // Художники Днепропетровщины: Биобиблиограф. справочник.– Днепропетровск, 1991.– С. 158–159.

Михайло Федорович Пушний // Художники Дніпропетровщини.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2005.– С. 92–93.

21 листопада 1939 року – у м. Дніпропетровську народився Олександр Георгійович Невечеря, скульптор, член Спілки художників України. (70 років від дня народження).
Література:

Белый А. В год прекрасный юбилея сделай выставку в музее! // Днепр вечерний.– 1999.– 17 дек.

* * *

Невечеря Александр Георгиевич // Художники Днепропетровщины: Биобиблиограф. справочник.– Днепропетровск, 1991.– С. 130–131.



Невечеря Олександр Георгійович // Художники Дніпропетровщини.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– С. 220–221.

27 листопада 1949 року – народився Сергій Іванович Ісаєв, художник, член Спілки художників України. (60 років від дня народження).
Література:

Терентьева Н. Аллегории Сергея Исаева // Вісті Придніпров'я.– 2004.– 26 жовт.

Аллахвердян С. Метаморфозы Сергея Исаева // Днепровская правда.– 2002.– 9 авг.– С. 12–13

Бугулова С. Кто пишет мифы в нашем городе // Афиша.– 2004.– № 3.– С. 46–47.

Кокошко Ю. Метаморфозам времени, увы, подвластно все... // Днепр вечерний.– 2004.– 22 окт.

Терентьєва Н. Экспрессия образов // Вісті Придніпров'я.– 2007.– № 1.– 4 січ.– С. 13.

Абрамова Т. Открытие Сергея Исаева // Наше місто.– 2003.– 12 лют.– С. 3.

Бахтина О. Днепропетровск с высоты птичьего полета // Фотокурьер.– 2004.– № 8.– авг. –сент.– С. 1–2

* * *

Ісаев Сергей Иванович // Художники Днепропетровщины: Биобиблиограф. справочник.– Днепропетровск, 1991.– С. 80–81.



27 листопада 1954 року – у м. Кривому Розі на Дніпропетровщині народився Вадим Іванович Зінченко, художник, член Спілки художників України. Працює у галузі станкової графіки (55 років від дня народження).
Література:

Зинченко Вадим Иванович // Художники Днепропетровщины: Биобиблиограф. справочник.– Днепропетровск, 1991.– С. 238.



30 листопада 1969 року – введено в дію Дніпропетровську трикотажну фабрику, нині – фірма “Дніпрянка”.

Довгий час це було базове підприємство країни із впровадження нових технологій та дослідних переробок нових видів сировини. З грудня 1994 року фірма "Дніпрянка" отримала статус колективного підприємства. Сьогодні його річна виробнича потужність становить чотири мчльйони трикотажних виробів. Продукція продається як оптом, так і вроздріб через мережу фірмових магазинів у Дніпропетровську. (60 років від дня введення).


Література:

Дмитрук Н. Наші вироби – це елегантний та комфортний трикотаж // Вісті Придніпров'я.– 2004.– 10 черв.– С. 6.

* * *

Катеринослав-Дніпропетровськ – 225. Видатні особистості та обличчя міста. Вид. 2-ге.– Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001.– С. 99.



листопад 1969 року – у сел. Покровському відкрито народний історико-краєзнавчий музей (40 років від дня відкриття).
Література:

Андрущенко А. Скарбниця нашої історії // Покров. край.– 2002.– 23 листоп.

Андрющенко А. 30 років – це теж ювілей // Рад. слово.– 1999.– 25 лют.

Сизова О. Рукотворна перлина Покровського // Козацька вежа.– 2006.– 20 трав.– С. 2.

* * *

Вже не чути твоїх молитов…



За зеленими плямами днів,

що катуються часом ревно,

вже не видно найперших снів, –

десь у мреві вони завмерли.

Вже не чути твоїх молитов,

найбагатша жебрачко, Осене…

В білий слід, у найперший слід

стане пам’ять ногами босими…



Михайло Дяченко
ГРУДЕНЬ
* * *

Грудневість, біла-біла даль,

З-за лісу – клубочінь туману...

Мій діжданий, яка печаль

Оця грудневість днів неждана!

Молю тебе... За небокрай

Річки несуть – куди так круто?

А ти не дай мені, не дай

В тобі, в тобі не дай минути.

Так, як минають береги,

Як хуга промина листвяна.

Там, за снігами, – лиш сніги,

А за туманом – лиш тумани.

Молю тебе!.. Уже в очах

Сльоза від холоду загусла.

Тож був хоч перекрив би шлях,

Хоч не лишав би навстіж русла!..

Ганна Світлична

1 грудня 1899 року – народився Василь Іванович Овчаренко, український актор, народний артист УРСР. 1933 року закінчив Дніпропетровський театральний технікум. З 1930 по 1974 рік працював у Дніпропетровському театрі імені Т. Шевченка. Зіграв Михайла Гурмана у п’єсі І. Франка “Украдене щастя”, Рівареса у спектаклі “Овід” за Л. Войнич, Гайдая у п’єсі О. Корнійчука “Загибель ескадри” та інші. 1951 року Василь Овчаренко став лауреатом Державної премії СРСР, 1959 року йому присуджено звання народного артиста УРСР. Помер Овчаренко Василь Іванович 14 квітня 1978 року, похований у Дніпропетровську. (110 років від дня народження).
Література:

Овчаренко Василь Іванович // УРЕС.– 2-е вид.– К., 1987.– Т. 2.– С. 553.



5 грудня 1919 року – у с. Мар'янівці на Криворіжжі народився Микола Антонович Миколаєнко, поет, член Національної Спілки письменників України (90 років від дня народження).
Шукатиму святинь, як пілігрім

Бесіда Н. Нікуліної з поетом, прозаїком, публіцистом, драматургом Миколою Миколаєнком
Н. Нікуліна: Коли гортаю чиюсь поетичну збірку, то шукаю в ній насамперед, вірші, які могли б стати ключовими при сприйнятті всієї збірки, а то й усієї творчості митця. Тобто ті твори, в яких найглибше розкрилася і відбилася душа поета. В одній з нових книг Миколи Антоновича Миколаєнка – «Патериця», відкриваю такі ключові вірші «Мар’янівка» – про рідне село Миколи Антоновича на Криворіжжі, «Троянда Глорія Дей» – про те, як біля зруйнованої у війну хати, як символ невмирущості життя, квітне троянда, дивом уціліла. І хату по війні відбудують, і «сміється Глорія і нам вертає свято мелодією росних пелюсток». Вірш про поетове розуміння щастя, твори про Абхазію, про Крим, вірш «По радіо звучить грузинська мова», та інші. Їх багато, таких віршів у книзі «Патериця», які я сприймаю, як рідні, близькі мені. Але особливими вершинами є для мене у цій книзі вірш «Щось еллінське, високе в ній було», присвячений пам’яті доньки поета Лариси та вірш «На семи вітрах», адресований письменниці Любові Михайлівні Коваленко.

Цей останній дозволю собі привести:


На семи вітрах

Любові Коваленко
Живу, як скеля: на семи вітрах, -

Поскаржився. – Мене товчуть негоди...

– То правда, друже: наш тернистий шлях,-

Озвалась ти, – судилось так нам зроду.

– Та я – не скеля – тільки камінець,

Той, що зірвався із крутої скелі:

Скотився вниз, бодай би йому грець,

Лежить самітно у гнилій мокрелі.

Що вдієш? Звісно, долі покоривсь:

У спеку мріє, мерзне у морози

І, радуючи про блакитну вись,

Вмивається дощами, що мов сльози.

– А ти живи – як осінь золота! –

Сказала знову, наче зав’язала. –

Ще сила є, ще не прийшла сльота.

Гнуздай коня, скачи, мій друже, чвалом...


Спасибі за пораду й доброту,

І зичення натхнення в тиху осінь,

За щирих слів жіночих чистоту

В очах твоїх, котрі всотали просинь.

Покіль огонь у серці не прочах,

Підтриманий молитвами твоїми, –

Шукатиму святинь, як пілігрими,

В моїй Вкраїні на семи вітрах.


Воістину вірш, що охоплює ціле життя. Тут і драматизм пережитого, і стоїчне терпіння в болях утрат, і той вічний пошук святинь, без якого не можна сказати, що життя відбулося.

Для Миколи Антоновича це дуже характерне. Чи то пише він про антифашистське підпілля в роки війни (повісті «На лінії вогню», «Так зливаються ріки»), чи показує мужніння юної душі над щоденниками загиблого у війну поета (оповідання «Одна ніч Олега Чаротіна»), чи то замислюється над майбуттям своєї країни (вірші обох останніх поетичних збірок «Віно», «Патериця») – скрізь оце звертання до святинь, з якими поет іде через усі знегоди, і яких шукає по всіх вітрах борінь. З роздумів про цінності духовні і життєві і почалася наша бесіда з Миколою Антоновичем Миколаєнком...

Миколо Антоновичу, ви фронтовик і цим багато сказано. Для мене, та і взагалі для всіх, фронтовики – це особливе покоління. На ваші плечі впало так багато: руїна, лихоліття і приниження, але ви рятували країну – ви несли надію, ви несли визволення. А по війні – ви перші підставляли плече відбудові. І, зрештою, ви були молоді і вам належало продовжити рід, продовжити життя народу.

Зараз такий час, така історична ситуація, що багато дечого переосмислюється, переглядається, часом навіть плюси замінюються на мінуси, і навпаки...

Скажіть, ви особисто в житті, у творчості, а вони ж невіддільні, що ви для себе переоцінили, переосмислили, а що залишилось для вас незмінним: які принципи, засади, життєві цінності залишились з вами?

М. Миколаєнко: На це можна відповісти так: що я дорожу усім, чим жив. Життя людині дається один раз, вона його прожила так, як прожила, нічого змінити не можна. І якщо людина не кривила душею, то вона і не може соромитись прожитого свого життя...

Як я можу соромитися, що воюючи за свою державу, колишній Радянський Союз, боронив її від фашистської навали, від злого ворога? Я цим горжусь. Інша справа, як з нами повелися, як ми гинули, як втрачали багато життів, там, де їх не треба було втрачати, коли посилали безоружних на озброєного до зубів ворога, коли спереду тебе фашисти, а ззаду тебе поставлена, щоб тобі в спину стріляли, наша озброєна до зубів рота радянських військ, чи військ НКВД, то це ситуація зовсім інша.

Я про це зараз не можу сказати, що я тоді про це знав? Ми тільки зараз відкрили для себе багато сторінок, якими не можна пишатися. Ми знаємо як і Сталін повів себе. Ми знаємо як і народ повів себе. Народ воював за свою землю. Про це я написав у своїй повісті «На лінії вогню». Про це писав я у повісті «Так зливаються ріки».

Мій вчитель Юрій Маркович Козаченко, потрапивши до полону в районі Києва, повернувся до Кривого Рогу і організував підпілля, опір фашистам. Це було сильне почуття патріотизму. Юрій Маркович Козаченко – це мій вчитель. Я у нього вчився, він виховував патріотичні почуття, і він таким залишився до останнього. Коли його схопили гестапівці і його образив один із гестапівців, він змазав його по мармизі. Тоді на нього напустили собак і ті його розтерзали. Як можна такого вчинку соромитись? Цим тільки пишатися можна.

Я про це написав у своїй повісті «Так зливаються ріки», на жаль я її не закінчив, написана тільки половина. Добрались до мене інші турботи, а так би завершити цю мою книжку.

Наталю, жити це дано від Бога, ми його прожили, як жили. Соромитись нам нічого. А що боронили – то ми, справді, боронили від злого ворога.



Н. Нікуліна: Тобто те, що було цінністю, вічною цінністю, воно цінністю і залишається. Про це і ваша фронтова лірика. Це писано пізніше, але на туж тему. І, мабуть, ви щось почитаєте...

М. Миколаєнко: Вірш. Тут є слова Валерія Брюсова: «Цветы роняют робко лепестки…»
* * *

Роняють мальви росяні пелюстки,

Як я ілюзії втрачаю давні,

В душі лишається холодна пустка

І застарілі кривди невитравні.

Та не померкнуть подвиги солдата –

Поміти харалужної дороги:

Він рвався в бій, аби чуму здолати,

Добути людям світлу Перемогу.
Ну а ще є такий вірш «Зенітники»:
Зенітники

Я довго брався тирсою – стернею,

Топтав кострицю, звану тут типцем.

І вгадував зенітки батарею,

Поставлену над синім Інгульцем.

Були там, ще не зібрані баштани

Й пухирчасті добірні огірки...

Чи пам’ятаєте, мої однополчани,

Як нас бомбили грізні літаки?

Спадали бомби, наче поросята,

Гримучо розривалися між нас –

Ой, гинули і хлопці, і дівчата,

Врізались в землю й «хенйкелі» не раз.

Ми били в ціль! І аси «месершміттів»

Валилися із громом і виттям...

А теж, либонь, хотіли довго жити,

Кохатись, милуватися дитям.

О ті бої поміж життям і смертю –

Святим Добром і чорним, лютим Злом!

Ніколи пам’ять про ті дні не стерти

Під вічності прадивної крилом.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   22

Схожі:

Моє Придніпров’я iconМоє придніпров’Я
...
Моє Придніпров’я iconМоє Придніпров’я
...
Моє Придніпров’я iconБібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2006 рік
...
Моє Придніпров’я iconМоє Придніпров’я
Мета його – допомогти бібліотекарям, вчителям, викладачам середніх спеціальних та вищих навчальних закладів, журналістам, краєзнавцям...
Моє Придніпров’я iconДніпропетровська
Календар "Моє Придніпров’я" – методико-бібліографічний покажчик, який містить хронологічний перелік пам’ятних дат І подій минулого...
Моє Придніпров’я iconБібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік
Дніпропетровщини, до багатьох дат дано текстові довідки. Кожна дата супроводжується бібліографічними джерелами – від одного-двох...
Моє Придніпров’я iconБібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік
Дніпропетровщини, до багатьох дат дано текстові довідки. Кожна дата супроводжується бібліографічними джерелами – від одного-двох...
Моє Придніпров’я iconПрофесор Ганна Кирилівна Швидько: штрихи до портрету ювілярки
Ювілей Г. К. Швидько – це гарний привід для того, щоб іще раз звернутися до її особистості й хоча б у жанрі коротких нотаток донести...
Моє Придніпров’я iconРоберт Бернс «Моє серце в верховині…»
Бернса; із особливостями культури Шотландії; на основі аналізу вірша «Моє серце в верховині» підвести до висновку про патріотизм...
Моє Придніпров’я iconЧастина перша 6 розділ перший 6
Моє село, моя країна, мій світ, моя батьківщина – скільки нез’ясованих понять І які почуття огортають людину, коли на самоті роздумує...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка