Моє Придніпров’я



Сторінка4/22
Дата конвертації17.04.2017
Розмір4.28 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

4 березня 1959 року – у смт. Петриківка на Дніпропетровщині народилась Лідія Іллівна Булавіна, художник, член Спілки художників України. Працює у галузі петриківського декоративного розпису (50 років від дня народження).
Література:

Булавина Лидия Ильинична // Художники Днепропетровщины: Биобиблиограф. справочник.– Днепропетровск, 1991.– С. 237.



9 березня 1944 року – Дніпропетровську область визволено від німецько-фашистських загарбників (65 років події).
Хроніка звільнення міст і сіл області:

10. 09. 43 – Межова, Петропавлівка, Чаплине (залізн. ст.).

15. 09. 43 – Покровка.

17. 09. 43 – Васильківка.

18. 09. 43 – Юр'ївка, Павлоград (уперше – 17. 02. 43).

21. 09. 43 – Синельникове, Котівка Магдалинівського районну, Перещепине (уперше – 13. 02. 43).

22. 09. 43 – Новомосковськ.

23. 09. 43 – Магдалинівка (уперше – 18. 02. 43).

24. 09. 43 – Царичанка.

25. 09. 43 – Петриківка.

27. 09. 43 – Нижнедніпровськ-вузол.

17. 10. 43 – Лихівка П'ятихатського району.

19. 10. 43 – П'ятихатки.

20. 10. 43 – Жовті Води.

22. 10. 43 – Верхньодніпровськ.

23. 10. 43 – Верхівцеве (залізн. ст.).

25. 10. 43 – Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Баглій (залізн. ст.).

26. 10. 43 – Солоне.

27. 10. 43 – Кринички.

30. 10. 43 – Щорськ Криничанського району.

28. 11. 43 – Новопокровка.

30. 11. 43 – Томаківка.

2. 02. 44 – Жовтневе Софіївського району, Орджонікідзе.

5. 02. 44 – Апостолове, Марганець.

6. 02. 44 – Софіївка.

8. 02. 44 – Нікополь.

21. 02. 44 – Довгинцеве (залізн. ст.).

22. 02. 44 – Кривий Ріг.

29. 02. 44 – Широке.

25 жовтня 1943 року звільнено обласний центр і місто Дніпродзержинськ. Через чотири місяці, в результаті запеклих тривалих боїв, звільнена правобережна частина Дніпропетровщини.


Література:

Битва за Днепр. Великая Отечественная война 1941–1945: Карта.– М.: ГУГК, 1983.– 1 лист.

Клюєнко Д. М. В боях за визволення України.– К.: Політвидав України, 1984.– 176 с.

Дніпропетровська обл.– С. 8, 12, 29, 65–69, 75, 79.

Немыкин А. К., Коцур В. М. Боевая слава Днепропетровщины: Очерки о Героях Советского Союза.– Днепропетровск: Січ, 2000.



Т. 1.– 335 с.: ил.

Т. 2. – 232 с.: ил.

Немыкин А. К. Герои Днепропетровщины: Очерки о Героях Советского Союза и полных кавалерах ордена Славы.– Дніпропетровськ: Січ, 2006.– 829 с.

Суворов Р. Н. Дорога в бессмертие: Док.-худож. роман-хроника об освобождении Днепропетровщины.– Днепропетровск: Пороги, 1999.– 277 с.

Чучков В. И. В боях за Украину.– К.: Политиздат Украины, 1972.– 191 с.: ил.



Дніпропетровська обл.– С. 36, 76, 83, 84, 108–115, 119, 120, 122–126, 128, 130, 132, 133–135, 137–142, 145–147, 153, 165, 166, 188.

Шеховцов Н. И. Битва за Днепр.– М.: Знание, 1983.– 64 с.

Широківщина в роки війни. 1941–1945 рр. / Упоряд. Л. А. Бай.– Кривий Ріг: Видавничий дім, 2005.– 170 с.

13 березня 1944 року в Дніпропетровську засновано Український державний інститут з проектування металургійних заводів – Укрдіпромез. Завданням інституту було – розробляти проектну документацію для відновлення зруйнованих під час війни металургійних та трубних підприємств.

За проектами Укрдіпромезу побудовані стан 550-2 на заводі ім. Петровського, колесопрокатний цех і відділення позапічної обробки та вакуумування сталі на заводі ім. К. Лібкнехта, цех біметалевих труб на прокатному заводі ім. Леніна, лопатний та електрозварювальний цехи на заводі ім. Комінтерну та багато інших об'єктів. Інститут зробив значний внесок у будівництво та модернізацію підприєств провідної галузі нашого краю та держави. (65 років від часу заснування).


Література:

ДП "Укрдіпромез" – унікальна школа проектування // Зоря .– 2007.– 27 лютого.– С. 27.

Укргипромез – лидер на международном рынке проектной продукции // Вісті Придніпров'я.– 2005.– 14 лип.– С. 21.

Черный А. В содружестве с наукой // Технополис.– 2004.– № 2.– С. 41–42.

* * *

Український державний інститут по проектуванню металургійних заводів "Укрдіпромез" // Катеринослав-Дніпропетровськ – 225: Видатні особистості та обличчя міста.– 2-ге вид.– Дніпропетровськ: ІMA-прес.– 2001.– С. 264.



14 березня 1914 року – у с. Іванівці (нині – Колгоспівка Царичанського району) народився Олексій Прокопович Олійник, український скульптор, заслужений діяч мистецтв України. Помер 11 листопада 1977 року (95 років від дня народження).
Література:

Олійник Олексій Прокопович // Словник художників України.– К.: Гол. ред. УРЕС, 1973.– С. 166.



19 березня 1909 року – народився Анатолій Федорович Стародубов, кандидат технічних наук, доцент Дніпропетровського Металургійного інституту, відомий краєзнавець. Помер у червні 1979 року (100 років від дня народження).
Анатолій Федорович Стародубов
Анатолій Федорович Стародубов народився в Нижньому Ломові Пензенської губернії. Духовна та інтелектуальна атмосфера, яка панувала у родині, прищепила юнакові велику спрагу знань та різнобічні інтереси. Він багато читав, писав вірші, оповіді, колекціонував поштові картки з краєвидами Катеринослава, а також бони та монети. Особливо він цікавився історією Катеринослава, що став для нього рідним, часто відвідував музей імені Поля, церкви, Тихвинський жіночій монастир. Все, що бачив він ретельно записував до щоденника, який у 2001 році під назвою «Нотатки спостерігача. Катеринослав, 1918–1929 роки» побачив світ у видавництві Придніпровської державної академії будівництва та архітектури «Gaudeamus».

Тяжка хвороба (туберкульоз кісток) та тривале лікування затримали його навчання у середній трудовій школі. Напередодні Другої Світової війни Анатолій Федорович вступив на технологічний факультет Дніпропетровського металургійного інституту (ДМетІ), проте навчання закінчив у Магнітогорському гірничо-металургійному інституті (МГМІ). Після визволення Дніпропетровська від німецько-фашистських загарбників він повернувся з Уралу та разом з братом академіком АН УРСР К. Ф. Стародубовим (1904–1984) працював на кафедрі термічної обробки металів Дніпропетровського металургійного інституту, захистив дисертацію на здобуття вченого ступеню кандидата технічних наук.

Перебуваючи на пенсії, А. Ф. Стародубов працював помічником брата К. Ф. Стародубова, який поєднував завідування кафедрою з діяльністю заступника голови Верховної Ради УРСР трьох скликань. Анатолій Федорович – його секретар, консультант, коректор, друкар наукових робіт та перекладач з чотирьох мов. А. Ф. Стародубов продовжує займатись своїми захопленнями. На основі вивчення історії міста (у його особистій бібліотеці було багато дореволюційних видань про Катеринослав) він у співавторстві з Г. Ф. Іосіковим та А. К. Фоменком видав у місцевій та союзній пресі (журнал «Радянське кіно» під псевдонімом Владимирський) низку статей про місто, його театри та театральне життя, а також кіно, великим шанувальником та знавцем якого був.

У 1970-х роках у співавторстві з тими ж авторами, за його ініціативи, було розпочато підготовку каталогу поштових карток з краєвидами Катеринослава та Дніпропетровська. З 995 дореволюційних карток, облікованих у цьому каталозі, понад 600 перебували у колекції А. Ф. Стародубова. Проте цей каталог А. Ф. Стародубова та його співавторів залишився у чернетковому не редагованому варіанті, оскільки видавництво «Промінь» не здійснило його видання.

У 1960–70-х роках А. Ф. Стародубов стає провідним краєзнавцем міста. Щоб зберегти свої знання про історичне минуле міста він вирішив викласти їх у книзі, матеріал для якої почав збирати з 1950-х років. Він зробив велику кількість записів, проте не мав фахових знань з архітектури, що важливо для розуміння історії містобудування. Тому А. Ф. Стародубов запросив до співавторства фахівців, також патріотів міста В. В. Самодригу (1899–1970) та С. С. Іванова (1904–1980). Але побачити свою працю, якій було віддано стільки часу, сил, енергії, він не зміг. В червні 1979 року А. Ф. Стародубов помер.

Книга під назвою «Пам’ять історії» була видана за ініціативи племінника А. Ф. Стародубова ректора ПДАБА, продовжувача родинних традицій, відомого колекціонера та краєзнавця, професора В. І. Большакова у 2001 році у видавництві «Дніпро-VAL». У 2002 році побачив світ «Каталог поштових карток Катеринослава 1895–1917» у співавторстві А. Ф. Стародубова з Г. І. Гуляєвим та А. К. Фоменком, а в 2003 відбулося друге видання каталогу. Сьогодні до сторіччя з дня народження А. Ф. Стародубова готується третє видання каталогу, виправлене та доповнене.



Тетяна Шпаковська


Література:

Стародубов А. Ф. Записки очевидца (Дневник в 2-х книгах).– Днепропетровск: Gaudeamus.– 2001.

Кн. 1: Екатеринослав 1918–1923 гг.– 230 с.

Кн. 2: Екатеринослав 1924–1929 гг.– 318 с.

* * *

Вулицями старого Катеринослава // Молодий будівельник.– 2002.– 17 лют.



Мороз В. С. Три книги А. Ф. Стародубова // Новини науки Придніпров'я.– 2002.– № 5.– С. 82–84.

Чабан М. Пам'ять історії: [Презентація кн. "Пам'ять історії" // Зоря.– 2002.– 12 берез.

Щоденник А. Ф. Стародубова – унікальний документ історії: [Презентація книги А. Ф. Стародубова "Записки очевидца"] // Молодий будівельник.– 2004.– 28 січ.– С. 1.

19 березня 1929 року – народився видатний вчений-історик і педагог Микола Павлович Ковальський. Довгий час працював у Дніпропетровському університеті. Помер 6 жовтня 2006 р. (80 років від дня народження).
Творець і лідер наукової історичної школи

(До 80-річчя з дня народження професора М. П. Ковальського)
Сьогодні загальновідомим є факт того, що „в університетах України радянської доби виникла лише єдина наукова школа істориків – професора М. Ковальського у Дніпропетровську” (Я. Грицак). Він за своє тривале творче життя підготував 28 кандидатів наук, з яких вже більше десятка є докторами наук. Ще за життя на його честь були проведені наукові конференції міжнародного рівня і видано кілька наукових збірників, чого не удостоївся жоден з українських істориків. На його смерть відгукнулася низка українських часописів і газет, та й зарубіжні вчені висловили своє співчуття з приводу втрати визначного вченого. Така увага до науково-педагогічної діяльності професора М. П. Ковальського не випадкова. Навіть короткий його життєпис свідчить про помітне місце цієї непересічної людини в українській історіографії і в розвитку краєзнавства на Дніпропетровщині, зокрема.

Народився видатний вчений і педагог Микола Павлович Ковальський 19 березня 1929 р. у старовинному містечку Острозі у потомственній вчительській родині. Оскільки Волинь тоді перебувала під владою панської Польщі, то й навчався він у польській школі. Вже в радянську добу, у 1947 р., він з золотою медаллю закінчив Острозьке педагогічне училище і в тому ж році вступив на історичний факультет Львівського університету. На формування світогляду та наукові зацікавлення розумного і допитливого студента Миколи Ковальського великий вплив мали такі вчені, як Г. Ю. Гербільський (до речі, родом з Катеринослава), Д. Л. Похилевич, І. П. Крип’якевич (один з кращих учнів М. С. Грушевського), І. І. Вейцківський, Я. П. Кісь. Матеріальна скрута змусила М. П. Ковальського після закінчення 3-го курсу перевестися на заочне відділення. В Острозі він працював вчителем у середній школі, адже мав педагогічну і незакінчену вищу освіту.

У 1952 р., через рік після закінчення. Львівського університету, він вступив до аспірантури по кафедрі вітчизняної історії. У 1958 р. Микола Павлович захистив кандидатську дисертацію, присвячену історії західноукраїнських земель періоду першого національно-культурного відродження в Україні кінця XVI – першої половини XVII ст., в якому головну роль відігравали організовані при церквах православні братства та їх інтенсивні церковні й культурні зв’язки з Московською державою. Він працював викладачем у Львівському університеті й одночасно в інших установах педагогічного та наукового спрямування.

На початку 60-х рр. молодий науковець, не маючи у Львові власного помешкання, змушений був шукати можливості для забезпечення своєї сім’ї (дружини і двох маленьких доньок) нормальними умовами життя. Так він опинився на Дніпропетровщині. Спочатку працював деканом Криворізького загальнонаукового факультету Дніпропетровського державного університету (нині – ДНУ), а в 1967 р. був запрошений у Дніпропетровськ на кафедру історії СРСР та УРСР ДДУ з наданням йому трикімнатної квартири у п’ятиповерховому будинку („хрущовці”) на вулиці Казакова, що перетинає проспект Ю. Гагаріна в районі однойменного парку. У ньому він прожив 27 років. У цій тісній квартирі зберігалася його величезна бібліотека, послугами якої користувалися викладачі, аспіранти та студенти історичного факультету, в тім числі й авторка цих рядків. Пізніше, коли він як завідувач кафедри мав свій окремий кабінет, частину бібліотеки перебазував на факультет. В умовах обмежених можливостей дістати в Дніпропетровську наукову історичну літературу цей факт мав велике значення для тих, хто займався науковими дослідженнями.

Науково-педагогічна діяльність М. П. Ковальського на історичному факультеті протягом майже трьох десятків років позитивно позначилася на розвитку історичного факультету ДДУ, а також на суспільно-культурному житті нашого міста і краю. Він був зразковим лектором, його методично вивірені і змістовні лекції завжди супроводжувалися ілюстративним матеріалом – історичними джерелами, старими і новітніми книгами тощо.

Завдяки М. П. Ковальському на кафедрі розгорнулася активна робота з підготовки наукових кадрів через аспірантуру. Із семи його перших аспірантів сьогодні шість є докторами історичних наук, відомими вченими, які мають вже своїх учнів, продовжуючи закладені вчителем наукові і педагогічні традиції. Серед його численних учнів – професори Ю. А. Мицик, С. М. Плохій, В. А. Брехуненко, О. І. Журба, П. М. Кулаківський та інші. До них відноситься і відомий знавець джерел з історії України і Катеринославщини, науковий співробітник Дніпропетровського історичного музею С. В. Абросимова. Сьогодні його вихованці працюють у Дніпропетровську, Києві, Запоріжжі, Хмельницькому, Острозі, Гарварді (США).

У 1972 р. в ДДУ була створена кафедра джерелознавства та історіографії, яку у 1978–1994 рр. очолював М. П. Ковальський, на той час вже визнаний у науковому світі і авторитетний вчений-джерелознавець, хоча офіційний статус науковця вищої кваліфікації – доктора історичних наук – він набув лише у 1984 р. після захисту дисертації у Московському державному університеті. Під керівництвом М. П. Ковальського кафедра стала однією з кількох провідних у тодішній величезній державі, на її базі проводилися всесоюзні джерелознавчі й історіографічні конференції, видавалися наукові збірники статей, котрі рецензувалися і включалися до наукових оглядів не тільки у вітчизняній, але й у зарубіжній науковій пресі.

Микола Павлович Ковальський зробив дуже багато в галузі практичного і теоретичного джерелознавства, утвердження в науці ряду наукових понять, що не було тоді характерним явищем, бо „законодавцями” в ній виступали столичні вчені.

Професор М. П. Ковальський досліджував джерела до історії України XVI – першої половини XVII ст., що вимагало від нього знання різних мов, широкої ерудиції, великих зусиль для пошуку у вітчизняних і польських архівах історичних джерел. Він добре знав латинську, польську, англійську, французьку та німецьку мови, що для тих часів було унікальним явищем у середовищі істориків. Від своїх учнів, котрі займалися історією України, він також вимагав знання латини та іноземних мов, самовідданості у пошуках та всебічному аналізі історичних джерел, дотримання наукової етики, прагнення до максимальної об’єктивності у висвітленні подій тощо. Підсумком такої вимогливості до наукової творчості було створення потужної наукової школи, основним напрямком якої було дослідження історії (зокрема, історії українського козацтва), джерелознавства та історіографії України феодального періоду. Це була тематика, яка в УРСР тоді знаходилася під негласною забороною. „Охоронною грамотою” від ідеологічної сваволі в УРСР для цього наукового осередку слугували позитивні оцінки опублікованих праць М. П. Ковальського та його учнів у союзній науковій пресі.

Професор М. П. Ковальський з середини 80-х років минулого століття став активно розробляти (і залучав до цього своїх учнів) історію Придніпров’я, життя і творчість академіка Д. І. Яворницького, діяльність історичних установ на Катеринославщині. Він був автором передмови („Д. И. Яворницкий и город на Днепре”) до виданої через 50 років після написання розвідки Д. І. Яворницького „Історія міста Катеринослава” (1989 р.), яка дала поштовх для подальших досліджень історії нашого міста і краю. Між іншим, у другій половині 80-х – на початку 90-х років Микола Павлович частенько бував у Острозі, де у нього був власний будинок, що залишився у спадок від матері. Там у місцевій пресі він став часто друкувати документи та історичні розвідки з історії м. Острога і Волині. Цей краєзнавчий „запал” він виявляв і відносно своєї другої „малої Батьківщини” – Придніпров’я.

Паралельно з його основними науковими дослідженнями, публікацією матеріалів з історії м. Острога, розвідки про життя і творчість академіка Д. І. Яворницького та історію запорозького козацтва з початку 90-х років перетворюються у провідні в науковому доробку професора Ковальського. Не без його впливу на початку 1990 р. в Запорізькому університеті була проведена Перша республіканська науково-практична конференція „Проблеми історії запорозького козацтва в сучасній історичній науці та музейній практиці”, де він виступив з доповіддю „Хортиця в записах сучасників-іноземців (XVI – перша половина XVII ст.) Спільно з науковцями щойно створеної в Дніпропетровському держуніверситеті кафедрою історії України М. П. Ковальським у товаристві „Знання” було видано невеличку книжечку „Історія запорізького козацтва: Сучасний стан та проблеми дослідження” (Дніпропетровськ, 1990). Його стаття у цьому збірничку називається так: „Дмитро Іванович Яворницький – дослідник історії запорізького козацтва”.

Восени 1990 р. на базі Дніпропетровського історичного музею була проведена науково-практична конференція, присвячена 135-річчю з дня народження Д. І. Яворницького. Однією з головних на ній прозвучала доповідь М. П. Ковальського „Місце Д. І. Яворницького у вітчизняному історіографічному процесі”. У ній вчений висловив думку про необхідність комплексного дослідження життя і творчої спадщини академіка Яворницького. Реалізацію цього великого проекту взяв на себе історичний музей його імені, який спочатку видав каталог музейної колекції епістолярної спадщини Д. І. Яворницького, а потім – саму епістолярну спадщину, перший об’ємний том якої через відсутність коштів на видання побачив світ лише у 1997 р. На сьогодні вже видано чотири солідних томи, а робота над творчою спадщиною Д. І. Яворницького продовжується.

М. П. Ковальський і в подальшому не облишив тему вивчення життя і творчості Д. І. Яворницького. У 1993 р. у співавторстві зі своєю ученицею С. В. Абросимовою він виступив на конференції в Запоріжжі з доповіддю „Д. І. Яворницький в Петербурзі”, а самостійно – з доповіддю „Історіографічні аспекти у науковій спадщині Д. І. Яворницького (деякі роздуми історика)”. Працюючи в польських архівах, М. П. Ковальський виявив документи, пов’язані з перебуванням Д. І. Яворницького у Варшавському університеті. Після цього він опублікував у часопису „Бористен” статтю „Нове про Д. І. Яворницького Документальні свідчення про складання Дмитром Яворницьким (Еварницьким) магістерських екзаменів у Варшавському університеті (1895–1896 рр.)” (1993, № 8), а в збірнику статей „До 90-річчя Катеринославської ученої архівної комісії” – статтю „Невідомі документальні свідчення про Варшавський період наукової діяльності Дмитра Яворницького (1895–1896 рр.) (Дніпропетровськ, 1993). Останніми його публікаціями з цієї серії були статті: в часопису „Козацтво” під назвою „Невтомний дослідник” (Дніпропетровськ, 1994) та в газеті „Життя і слово” – „Славетний історик запорізького козацтва” (1995, 18 листоп.)

Дуже близькою М. П. Ковальському була тема українського козацтва, оскільки в досліджуваних ним джерелах з історії України XVI–XVII ст. козацтво як явище проходить червоною ниткою. Крім згаданих вище праць з цієї проблематики можна назвати його опубліковані доповіді на конференціях в Запоріжжі „Дослідження історії запорозького козацтва на історичному факультеті Дніпропетровського університету (70–90-ті роки)”, „Исследования истории запорожского казачества в современной польской историографии (70–80-е годы)”.

У травні 1991 р. у Києві та Дніпропетровську була проведена міжнародна наукова конференція, присвячена 500-річчю українського козацтва, матеріали якої у трьох випусках опубліковані лише у 1993 р. Однією з програмних на конференції була доповідь професора М. П. Ковальського „Проблеми джерелознавства українського козацтва”. Такою ж ґрунтовною була його доповідь „Деякі історіографічні та джерелознавчі аспекти дослідження історії запорозького козацтва”, проголошеній на Міжнародній науковій конференції в Дніпропетровську, присвяченій 140-річчю від дня народження Д. І. Яворницького.

У 1994 р. професор М. П. Ковальський переїхав до Острога, залишивши по собі в Дніпропетровську потужну наукову спадщину. Тоді Указом Президента України в Острозі було утворено вищий колегіум (через два роки – університет „Острозька Академія”), до відновлення якого чимало зусиль доклав М. П. Ковальський. У цьому навчальному закладі він став проректором з наукової і навчальної роботи. Він же став засновником кафедри історії та культурології. Завдяки його невтомній діяльності Острозька Академія перетворилася у діяльний науковий осередок, на базі якого було створено відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України на чолі з М. П. Ковальським.

Після переїзду вченого до Острога він не порвав зв’язків із Дніпропетровщиною, де минули 27 років його плідного наукового життя. Він запрошував дніпропетровських вчених-істориків читати лекції в Острозькій Академії, влаштовував наукові конференції різного статусу, де дніпропетровський „науковий десант” завжди був присутній, він листувався зі своїми учнями і колегами, часто телефонував чи телефонували йому.

В Острозі до М. П. Ковальського прийшла заслужена ним слава. А в Дніпропетровську він робив буденну роботу вченого і педагога, не думаючи про лаври, славу, нагороди, почесні звання. І створив кращий пам’ятник собі – наукову історичну школу.

М. П. Ковальський помер в ніч на 6 жовтня 2006 р. від тяжкої хвороби, похований в Острозі на цвинтарі поруч зі своїми батьками. В Острозькій Академії восени 2007 р. було урочисто відкрито пам’ятник вченому у вигляді погруддя, на його честь названа одна із вулиць Острога. Острожани пошанували свого знаменитого земляка. Чи пошанує його належним чином Дніпропетровськ?
Література:

Дніпропетровський історико-археографічний збірник. На пошану професора Миколи Павловича Ковальського.– Дніпропетровськ: Промінь, 1997.

Микола Павлович Ковальський: Матеріали до біобібліографії.– Острог, 2002.

Микола Павлович Ковальський (1929–2006). Ad gloriam… Ad honores… Ad memorandum / За ред. Г. К. Швидко.– Дніпропетровськ: ПП „Ліра ЛТД”, 2007.

Осягнення історії: Збірник наукових праць на пошану професора Миколи Павловича Ковальського з нагоди 70-річчя.– Острог–Нью-Йорк, 1999.

Український археографічний щорічник.– К., 1999.– Т. 3/4.– С. 6–15.

* * *

Ковальський Микола Павлович // Український історичний журнал.– 2006.– № 6.– С. 229–230.



Плохій Сергій. Життєва місія Миколи Ковальського // Дзеркало тижня.– 2006.– 11 листоп.

Ганна Швидько

22 березня 1924 року – у м. Катеринославі народився Володимир Семенович Горбаченко, художник, член Спілки художників СРСР. Працював у галузі станкового живопису. Помер 16 липня 1987 року (85 років від дня народження).



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Схожі:

Моє Придніпров’я iconМоє придніпров’Я
...
Моє Придніпров’я iconМоє Придніпров’я
...
Моє Придніпров’я iconБібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2006 рік
...
Моє Придніпров’я iconМоє Придніпров’я
Мета його – допомогти бібліотекарям, вчителям, викладачам середніх спеціальних та вищих навчальних закладів, журналістам, краєзнавцям...
Моє Придніпров’я iconДніпропетровська
Календар "Моє Придніпров’я" – методико-бібліографічний покажчик, який містить хронологічний перелік пам’ятних дат І подій минулого...
Моє Придніпров’я iconБібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік
Дніпропетровщини, до багатьох дат дано текстові довідки. Кожна дата супроводжується бібліографічними джерелами – від одного-двох...
Моє Придніпров’я iconБібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік
Дніпропетровщини, до багатьох дат дано текстові довідки. Кожна дата супроводжується бібліографічними джерелами – від одного-двох...
Моє Придніпров’я iconПрофесор Ганна Кирилівна Швидько: штрихи до портрету ювілярки
Ювілей Г. К. Швидько – це гарний привід для того, щоб іще раз звернутися до її особистості й хоча б у жанрі коротких нотаток донести...
Моє Придніпров’я iconРоберт Бернс «Моє серце в верховині…»
Бернса; із особливостями культури Шотландії; на основі аналізу вірша «Моє серце в верховині» підвести до висновку про патріотизм...
Моє Придніпров’я iconЧастина перша 6 розділ перший 6
Моє село, моя країна, мій світ, моя батьківщина – скільки нез’ясованих понять І які почуття огортають людину, коли на самоті роздумує...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка