Моє Придніпров’я



Сторінка5/22
Дата конвертації17.04.2017
Розмір4.28 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Література:

Горбаченко Владимир Семенович // Художники Днепропетровщины: Биобиблиограф. справочник.– Днепропетровск, 1991.– С. 56–57.

Горбаченко Володимир Семенович // Художники Дніпропетровщини.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– С. 36–38.

23 березня 1909 року – у с. Підгороднє на Дніпропетровщині народився Олекса Семенович Коваль, відомий на Придніпров'ї бандурист. (100 років від дня народження).
Бандурист з Підгороднього Олекса Коваль
Над Кільченню у вишневий вечір

Пісня бандуристів лине вдаль,

То співає людям, крає словом серце

Чарівник і майстер Олексій Коваль.

Костянтин Дуб
Життя і творчість Олекси Семеновича Коваля вражають своєю красою і змістовністю, а смерть − трагічністю.

Народився Олекса Семенович 23 березня 1909 року в селі Підгородньому на Дніпропетровщині. Вчився в талановитих кобзарів: Феодосія Часника, Івана Бута. Він не тільки чудово співав і грав на бандурі, а сам же і виготовляв ці музичні інструменти. Майстрував бандури та дарував людям. Найбільше експонатів, виготовлених ним, зберігалось у місцевому Підгороднянському краєзнавчому музеї. Утримував музей, але жодної копійки за це не отримав, навпаки інколи вкладав в музей кошти зі своєї мізерної пенсії. Він був талановитим художником-різьбярем, про що свідчать на виготовлених ним бандурах портрети Тараса Шевченка, Дмитра Яворницького, Лесі Українки, Григорія Сковороди, художні тарелі.

О. Коваль хоробро пройшов всю війну, про що свідчать його бойові нагороди. А в перервах між боями брав свою супутницю бандуру і веселив козацькі серця. Не раз солдат і його кобза були поранені, але поверталися у стрій. Коли полатати її було не можливо, Олекса виготовляв нову у фронтових умовах.
Так пройшов він всі безодні

Громових війни смертей,

Й світло миру в Підгороднє

В дар приніс він для людей.

Знову співом він привітним

Життя славив мирним днем

І боровсь зі злом несмітним

Дум Шевченкових вогнем…

О. Токаренко
Повернувшись у Підгороднє, працював 20 років кіномеханіком. Одночасно навчав молодих людей грі на бандурі, створив капелу бандуристів.

Виплекав казковий сад, у якому було повно співучих пташок. А його бджоли жили дивовижних «палацах» розмальованих орнаментом вуликах.

Зустрічався з Дмитром Яворницьким. О. Зобенко подає нарис в діалогах – зустріч Олекси Коваля з Д.Яворницьким, де Олекса розкриває свої мрії. Йому дуже хотілося, щоб жила пісня і не переводилися кобзарі. Щоб люди до праці були охочі. Щоб сади буяли, бджоли роїлись…

Любив читати, зібрав бібліотеку, користуватися якою дозволяв людям, які цінували скарби рідної культури України.

Він зібрав для місцевого музею понад 1000 експонатів і був першим його директором.

Олексу Коваля відвідувало дуже багато гостей, яких він пригощав чумацькою кашею, яку вмів смачно готувати. І Шаповал порадив завести щоденник, до якого б гості могли записувати свої враження, поради, думки. Ці записи допомагають краще зрозуміти світ О.Коваля. Учні 10-го класу в 1970 р. записали: “…Ви повели нас до краєзнавчого музею, розкрили душу експонатів, які ви любовно зібрали для свого покоління. Дякуємо за Вашу обізнаність з рідним краєм, з культурою і про цікаву розповідь». Гості були захоплені гостинністю і привітністю господарів, красою людської душі.

Сумлінно й досконало робив усе, чим йому доводилось займатися, – від різьбярства й співу до показу кінофільмів. Визнаний кращим кіномеханіком області й нагороджений орденом "Знак Пошани".

У 1970-х роках О. С. Коваля почали звинувачувати в націоналізмі… Хіба любити свою Україну, її культуру, мову − злочин? В районі попередили, щоб припинив шкідливу націоналістичну діяльність.

Непокоїли Олексу розбещеність народу, масова зажерливість, крадіжки, пияцтво, наркоманія. Ніхто працювати не хоче, а без праці втрачається сенс життя. Незадовго до смерті Олексу відвідав Л. Головаха, якому він скаржився що люди вважають його диваком не від світу цього, мовляв, кращий в республіці майстер з виготовлення бандур, і ні копійки не мав від цього.

Незрозумілою залишаться смерть бандуриста. Щось пригнічувало О. Коваля. 17 жовтня 1978 року він наклав на себе руки. Його твори – в музеях Дніпропетровська, Києва, Харкова. Бібліографія складає близько 40 позицій у виданнях України.

Журналіст Аркадій Левіт, який був знайомий з Олексою близько 16 років, наділяє його рисами доброти, сердечності, порядності: «Незвичайна була людина. За все своє життя ніколи не збрехав, нікого не зобидив. Чесність і доброзичливість –дивовижні». Олекса Семенович був людиною надзвичайно скромною, не любив слави навколо свого імені. «Не заслужив я, щоб уся Європа читала про мене. Хто я? – злиденний пенсіонер. Нічого особливого не звершив у житті» – це щодо статті в журналі «Культура и жизнь».

Образ Олексія Коваля увічнили скульптор В. Петренко і сам час. Кобзарські традиції продовжує донька кобзаря – Олександра Олексіївна Коваль. На сьогоднішній день її дім − осередок культурного життя міста. З любов’ю, як і її батько розповідає історію Підгороднього.


Література:

Шаповал І. М. Взяв би я бандуру.– Дніпропетровськ: Січ, 1991.– 167 с.

* * *

Дуб К. Народний кобзар, майстер, бандурист // Дніпров. зоря.– 1997.– 21 січ.



Зобенко О. Бандуристи – орли сизі: [Нарис в діалогах – зустріч Олексія Коваля з Дмитром Яворницьким] // Днепров. правда.– 1999.– 1 июня.

Зобенко О. Олекса, один з апостолів Тараса... // Днепров. панорама.– 1997.– 22 мая.

Кривенко Н. Кільченські діаманти //Зоря.– 1997.– № 99.– 28 серп.– С. 4.

Левіт А. Могила над Кільченню // Сільські новини.– 2001.– 7 верес.– С. 4.

Токаренко О. Дума про кобзаря Олексія Коваля.– Дніпровська зоря.– 1990.– № 21.– 17 лют.– С. 4.

Шаповал І. В гостях у козаря // Дніпров. зоря.– 1997.– № 48.– 8 лип.– С. 3; № 49.– 12 лип.– С. 2; № 50.– 15 лип.– С. 3.; № 51.– 19лип.– С. 2.



26 березня 1989 року – народився Микола Миколайович Доброхотов, український вчений-металург, академік АН УРСР, заслужений діяч науки і техніки УРСР. (120 років від дня народження).
1914 року Микола Доброхотов закінчив Петербурзький гірничий інститут. З 1935 вчений став завідувачем кафедри металургії сталі Дніпропетровського металургійного інституту і керував нею протягом десяти років. 1945 року він організував кафедру металургії сталі і промислових печей при Київському політехнічному інституті. У 1949 році Микола Миколайович призначений першим директором Інституту газу АН УРСР. Під його керівництвом видавався щорічний збірник „Вопросы производства сталей”.

Основні праці вченого стосуються теорії і конструювання газогенераторів, термодинаміки і кінетики металургійних процесів, проблем теплового режиму і конструкцій мартенівських печей.

За вагомий внесок у розвиток науки вчений був нагороджений орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора, медалями. Помер 15 жовтня 1963 року у Києві.
Література:

Доброхотов Микола Миколайович // УРЕС.– 2-е вид.– К., 1986.– Т. 1.– С. 535.



28 березня 1924 року – народився Микола Іванович Родзін, художник, член Спілки художників СРСР, заслужений художник УРСР. Працював у галузі станкової графіки. (85 років від дня народження).
Народився Микола Родзін у селі Новоселівці на Харківщині. З дитинства захопився малюванням і це визначило майбутню професію. 1940 року почав вчитись у Дніпропетровському художньомум училищі, але почалася війна. Добровольцем юнак вступив до винищувального батальйону, навчався у військовому училищі, знову був на фронті. Після поранення у 1945 році повернувся до Дніпропетровська і продовжив навчання.

1949 року Микола Іванович закінчив Дніпропетровське художнє училище, а 1955-го – Харківський художній інститут. Його дипломна робота "Індустріальні мотиви" одержала високу оцінку не лише в художньому інституті.

Дитинство і юність художника минуло у промисловому Дніпропетровську. Можливо, звідси любов до індустріальних пейзажів. Ще студентом він багато подорожував, збирав матеріали для майбутніх творів по вугільних шахтах Донбасу, руднях Кривого Рогу, металургійних заводах Дніпропетровщини, Донеччини та Запоріжжя.

Особливістю творчості Миколи Родзіна є те, що він дуже чуйно уважно сприймав характерні особливості техніки офорту. Широко використовував й іншу техніку – акватинту, гравюру, м'який лак і вклав помітний внесок у розвиток післявоенного українського естампу.

Помер художник 4 березня 1978 року у Дніпропетровську.
Література:

Калинова Д. Он достоин памяти втройне – человек, художник и солдат // Наше місто.– 2001.– 21 серп.

Тверская Л. Офорты днепропетровского графика есть даже в Третьяковке // Днепр вечерний.– 2004.– 22 июня.– С. 5.

Чабан М. Про бої нагадують офорти: [Вист. картин в ДХМ, присвячена пам'яті художника] // Зоря.– 2003.– 8 трав.

* * *

Скрипник М. П. Звітна виставка творів художників Дніпропетровщини: М. О. Кокіна, М. І. Родзіна, Г. Г. Чернявського. В м. Києві.– Дніпропетровськ, 1962.– 134 с.



Про Родзіна М. І. – С. 50–89.

Виставка творів художника-графіка М. І. Родзіна: Каталог.– Дніпропетровськ: Промінь, 1968.– 70 с.– Библиогр.: С. 30–32.

Мій край: Виставка творів Миколи Родзіна: Каталог.– Дніпропетровськ, 1972.– 47 с.

Родзин Н. И. Спасение Севастопольской панорамы в годы Великой Отечественной войны: Цикл работ. Каталог.– Днепропетровск, 1975.– 24 с.

Н. И. Родзин (1924–1978): Каталог.– Днепропетровск, 1983.– 39 с.– Библиогр.– С. 38–39.

* * *


Родзин Николай Иванович // Художники Днепропетровщины: Библиограф. справочник.– Днепропетровск: Редотдел областного управления по печати, 1991.– С. 160–163.

Родзін Микола Іванович // Художники Дніпропетровщини.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– С. 94–95.



КВІТЕНЬ
Квітневий оркестр

Квітню!.. Які ж то яскраві

Всі матері твої – весни!

Ти ж – ніби легінь той бравий

З поглядом тепло-небесним.

Де ті замки на простори?..

Аж розтина тобі груди

Струмінь озонно-прозорий,

Свіжість пісенних прелюдів.

Ти поведи нас у казку,

Звуків весняних маестро.

В руки ж гіллячку-указку –

Й грянуть хорали оркестру!

На мандоліні тихенько

Дзенькне пустуха синиця.

В склянку вівсянка задзенька,

Забарабанить дятлиця.

Грак, виступаючи в фраці,

Гряне своїм баритоном.

Люд, до весняної праці! –

Грім відізветься у кронах.

Федір Ісаєв

2 квітня 1899 року – побудовано завод "Шодуар-Б", нині – ВАТ "Дніпропетровський металургійний завод ім. Комінтерну" (110 років від дня пуску).
Навесні 1899 року на лівім березі Дніпра побудовано друге підприємство Бельгійського акціонерного товариства російських трубопрокатних заводів. Завод випускав лопаточну сталь, покрівельне, посудне та хвилясте залізо. 1903 року до двох цехів заводу – прокатного і цинкувального – приєдналось невелике цинкувальне підприємство акціонерного товариства "Карл Бехтольд". 1909 року побудовано лопаточний цех, ще через п'ять років – лудильний З 1924 року завод став називатись "імені Комінтерну".

Нині завод ім. Комінтерну спеціалізується на випуску тонкого листа з кольоровим покриттям, а також складних сортових профілів. Введено до експлуатації комплекс освинцьованого листа та безперервного освинцювання стрічки, яка використовується для виготовлення бензобаків.

1972 року на підприємстві відкрито музей історії заводу.
Література:

Заспенко Я. П. и др. В строю ветеранов. Краткий очерк истории Днепропетровского металлургического завода имени Коминтерна.– Днепропетровск: Промінь, 1977.– 116 с.

* * *

ВАТ "Дніпропетровський металургійний завод ім.Комінтерну" // Катеринослав-Дніпропетровськ – 225: Видатні особистості та обличчя міста.– 2-ге вид.– Дніпропетровськ: ІMA-прес.– 2001.– С. 53.



6 квітня 1889 року – народився Ісаак Юхимович Огієвецький, відомий вчений-математик. Жив і працював у Дніпропетровському (120 років від дня народження).
Вчений у часі та просторі

(Ісаак Огієвецький)
6 квітня (22 березня за ст. ст.) 2009 р. виповнюється 120 років із дня народження доктора фізико-математичних наук, професора кафедри вищої математики та аналітичної механіки Ісаака Юхимовича Огієвецького, одного з видатних вчених, які працювали в Катеринославі-Дніпропетровську у першій половині та середині минулого століття.

І. Ю. Огієвецький народився 22 березня 1889 р. в містечку Старокостянтинові Волинської губернії, навчався у місцевому однокласному училищі, потім – в Одеській V-й гімназії, яку закінчив у 1907 р. Рік він працював учителем арифметики в Старокостянтинові, а в 1909 р. став студентом Новоросійського (Одеського) університету. Будучи студентом 5-го курсу, він отримав золоту медаль фізико-математичного факультету за наукову працю „Основание кинематической геометрии на плоскости и приложение ее к изследованию плоских кривих”.

У 1913 р. І. Ю. Огієвецький закінчив Новоросійський університет з дипломом І ступеня. 2 роки викладав елементарну математику, теорію і методику арифметики в приватній жіночій гімназії в Одесі. В цей час він зробив 3 доповіді на засіданнях математичного відділення Новоросійського Товариства природознавців, вони досить прихильно були зустрінуті вченими-математиками.

Влітку 1916 р. І. Ю. Огієвецький був запрошений для читання лекцій по диференційному та інтегральному обчисленню до Катеринославського приватного Політехнічного інституту (Катеринославський єврейський науковий інститут). А вже у вересні наступного року став виконувати обов’язки декана інженерного і електромеханічного факультетів (по березень 1920 р.) одночасно з вересня 1918 р. він був викладачем Вищих жіночих курсів у Катеринославі. У цьому інституті за сумісництвом працювали тоді також видатні вчені Катеринославського гірничого інституту, як-то: С. А. Заборовський, Я. І. Грдина, А. П. Виноградов та інші.

Очевидно, що молодий вчений мав неабиякі здібності, бо вже у вересні 1918 р. Рада інституту подала на затвердження Міністерства Народної Освіти клопотання про затвердження І. Ю. Огієвецького виконувачем обов’язки професора з зобов’язанням його отримати вчений ступінь до 1 січня 1920 р. Бурхливі події громадянської війни перешкодили здійсненню цієї програми. Але він мав значну для тих часів кількість опублікованих праць з проблем математичного аналізу, теорії функцій, кінематики плоских і просторових механізмів („О мнимых и вещественных сторонах плоского Евклидового треугольника”, „Кинематическое изследованиео собых точек плоских и кривых”, „О взаимообратимости теории Манигейма и Конига”, „К равноправности систем мира Птоломея и Коперника” та інші).

Весною 1920 р. І. Ю. Огієвецький став доцентом Інституту Народної Освіти (нині – ДНУ), а згодом (у 1923 р.) там він отримав професорське звання і був обраний на посаду завідувача кафедри математичного аналізу, якою завідував протягом 25 років.

З липня 1921 р. по 1932 р. І. Ю. Огієвецький працював за сумісництвом також у Гірничому інституті. В цей час тут кафедрою вищої математики і аналітичної механіки керував професор С. Б. Шарбе (один із засновників університету). Тобто, наукове середовище, в якому працював І. Ю. Огієвецький, було дуже потужним. Що, безумовно, сприяло розвитку наукових досліджень у цій галузі.

У 1922 р. Харківський інститут сільського господарства зробив спробу запросити на завідування кафедрою математики І. Ю. Огієвецького, але вона не була реалізована. Листування з цього приводу дає можливість виявити думки вчених про наукову і педагогічну працю І. Ю. Огієвецького. Так, професор Одеського університету С. Бернштейн писав про нього: „Роботи І. Ю. Огієвецького стосуються переважно кінематичної геометрії, яка містить нові докази і деякі узагальнення результатів робіт Коніга, Лягіна, Зейлінгера, і свідчать про те, що І. Ю. Огієвецький є цілком самостійним дослідником аналітичного напрямку в цій галузі. Крім того, мені відомо, що І. Ю. Огієвецький у своїй вже досить тривалій викладацькій діяльності виявив себе як хороший лектор, точно і ясно викладаючи свою дисципліну”.

Професор Д. М. Синцов, котрий був у Катеринославському вищому гірничому училищі засновником кафедри вищої математики (згодом він переїхав до Харкова, де став творцем Харківської геометричної школи дослідників) у відгуку на рукопис книги І. Ю. Огієвецького „Пространство и время” зазначив, що вона знайомить читача зі „спеціальним принципом відносності та концепції простору і часу, яка випливає з нього”, що виклад матеріалу в ній „доступний і цікавий”.

В університеті І. Ю. Огієвецький разом з професором Г. О. Грузинцевим керував студентським математичним гуртком. Останні два десятки років професор Огієвецький працював головним чином над розробкою „теорії підсумовування рядів”, яка була розвинена його учнями і колегами.

Помер І. Ю. Огієвецький 19 лютого 1956 р. і похований у Дніпропетровську.

Наукова і педагогічна діяльність професора І. Ю. Огієвецького, одного з видатних вчених, які працювали у Дніпропетровську, свідчить про те, що велику науку творили не лише столичні вчені, але й ті, які працювали в „провінційних” навчальних закладах, де вони поєднували наукову діяльність з педагогічною.


Література:

Архів Національного гірничого університету.– Оп. 1.– Спр. 2526.

Днепропетровский горный институт. Исторический очерк. Кн. 2. Кафедры (1899 – 1992).– К.: Техніка, 1995.– С. 306–317.

Професори Дніпропетровського національного університету.– Дніпропетровськ, 2003.– С. 188–189.



Ганна Швидько

7 квітня 1944 року – у м. Дніпродзержинську народився Володимир Дмитрович Селіванов (Буряк), український письменник, член Національної Спілки письменників України (65 років від дня народження).
Володимир Дмитрович наприкінці війни втратив батьків і виховувався в дитячому будинку. Після закінчення середньої школи здобув робітничу професію, працював модельником ливарного цеху Верхньодніпровського дослідно-експериментального машинобудівного заводу.

Закінчив історико-філологічний факультет Дніпропетровського університету, довгий час працював старшим редактором літературно-драматичної студії Дніпропетровського телерадіокомітету.

Його новели, повісті, рецензії друкувалися на сторінках місцевих та республіканських газет, журналів, а також у колективних збірках. 1986 року у видавництві “Промінь” вийшла його біографічна повість “Молода трава”. Письменник має низку літературознавчих книг, навчальних посібників. Загальну цікавість викликає його книга “Голосарій”.

Література:

Буряк В. Д. Журналістська творчість як система образної комунікації: Навчальний посібник.– Дніпропетровськ: РВВ ДНУ, 2003.– 60 с.

Буряк В. Молода трава: Повість.– Дніпропетровськ: Промінь, 1986.– 190 с.

Буряк В. Д. Поетика інформаційно-художньої свідомості: Еволюція форм і методів вираження інформації (факту) в контексті інтелектуалізаціїї творчої свідомості.– Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетровського університету, 2001.– 390 с.

Буряк В. Д. Філософські та концептуальні основи інформаційно-художньої свідомості: Навч. посібник.– Дніпропетровськ: РВВ ДНУ, 2000.– 60 с.

Селіванов В. Д. Голосарій: Текстові формати.– К.: Українські пропілеї, 2004.– 436 с.

* * *

Буряк (Селіванов) В. Д. Український письменник: інтелектуальна європейська модель свідомості чи етнічний стереотип?: [Інтерв'ю з професором, письменником] / Бесіду вів Рябчій І. // Бористен.– 2004.– № 4.– С. 26–27



* * *

Карапиш Б. Штрихи до портретів // З любові і муки... / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін.– Дніпропетровськ: ВПОП "Дніпро", 1994.– С. 255–271.



Про В. Буряка – С. 268–269.

Слово про літературу та письменників Придніпров’я: Нариси та есеї / Упоряд. Л. Степовичка.– Дніпропетровськ: Дніпронига, 2005.– 535 с.



Руденко Г. Рід наш земний, найпрекрасніший – С. 341–347.

Степовичка Л. «Сльоза на молитвенім звоні» – С. 412–415.

10 квітня 1954 року – у м. Дніпропетровську створено Особливе конструкторське бюро (ОКБ-586), нині – Державне конструкторське бюро “Південне” ім. М. К. Янгеля (55 років від дня заснування).
Державне конструкторське бюро “Південне” ім. М. К. Янгеля
Державне конструкторське бюро “Південне” створене спеціальною Постановою уряду на базі серійного ракетного заводу № 586. Головним конструктором ОКБ-586 призначений Михайло Кузьмович Янгель, відомий як фундатор нового напрямку в ракетній науці й техніці. Перші три покоління стратегічних ракетних комплексів наземного та шахтного базування створені при його безпосередньому керівництві та особистій участі.

Першу янгелівську ракету Р-12 прийняли на озброєння 1959 року. Вона перевершила все, створене в ракетній галузі до цього і пробула на бойовому чергуванні понад 30 років.

Завдяки діяльності ОКБ у Дніпропетровську з`явилися нові підприємства та організації, які спільно працювали з ракетно-космічним центром: Інститут технічної механіки АН України, Проектно-конструкторський технологічний інститут. Для підготовки фахівців відкрили механічний технікум та фізико-технічний факультет при університеті.

У шістдесяті роки почали використовувати зняті з бойового чергування ракети – як перші ступені космічних ракет-носіїв. Так народилися надійні, економічні, та ефективні носії "Космос", "Інтеркосмос", "Циклон-2", "Циклон-3". Світовим досягненням є створення "Зеніту" з автоматизованим процесом підготовки і проведення пуску, високою точністю виведення космічних апаратів на задані орбіти.

КБ "Південне" – ініціатор міжнародних космічних досліджень. У рамках спільних проектів з країнами Східної Європи, Францією, Індією, Швецією розроблено в КБ, виготовлено на "Південмаші" та виведено на орбіти космічні апарати "Інтеркосмос". Дніпровські ракетобудівники брали участь у створенні багаторазової космічної системи "Енергія-Буран".

Космічна діяльність конструкторського бюро "Південне" набула міжнародного характеру. Тут народилася ідея старту з плавучої платформи Sea Launch ("Морський старт"). Об`єднавши зусилля провідних світових фірм та компаній у міжнародний консорціум Sea Launch, під керівництвом генерального конструктора КБ "Південне" С. Конюхова та генерального директора Південмашу Ю. Алексєєва реалізували грандіозний і технічно складний проект.

28 березня 1999 року в рамках програми "Морський старт" в районі екватора з морської платформи здійснено перший успішний запуск української ракети "Зеніт".

Нині Державне конструкторське бюро "Південне" носить ім`я академіка М. К. Янгеля.


Література:

Алексеев А. И., Роженков В. Н. Из истории создания конструкторского бюро «Южное» // Вестник ДГУ. История и философия науки и техники. Вып. I. Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1994.– С. 126–131.

Днепровский ракетно-космический центр: Краткий очерк становления и развития. ДАЗ. ЮМЗ. КБЮ. Хроника дат и событий.– Днепропетровск: ПО ЮМЗ. КБЮ, 1994.– 180 с.

Двічі ордена Леніна, ордена Жовтневої революції ДКБ “Південне” ім. М. К. Янгеля // Катеринослав-Дніпропетровськ – 225: Видатні особистості та обличчя міста.– 2-ге вид.– Дніпропетровськ: ІМА-прес.– 2001.– С. 44–45.

Державне конструкторське бюро “Південне” ім. М. К. Янгеля // Дніпропетровськ на рубежі тисячоліть: Довід.-популяр. вид.– Дніпропетровськ: Проспект.– 2001.– С. 70–71.

...И ракеты голос громкий: Очерки по ракетно-космической технике.– Днепропетровск: Арт-Пресс, 2001.– 222 с.

Государственное конструкторское бюро «Южное» им. М. К. Янгеля // Старт в третье тысячелетие: Очерки о Приднепровье.– Днепропетровск: Проспект, 2002.– С. 170–171.

11 квітня 1939 року – у м. Дніпропетровську народився Анатолій Степанович Ткач, художник, член Спілки художників України. Заслужений діяч мистецтв України. Відомий в галузі станкового живопису (70 років від дня народження).



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Схожі:

Моє Придніпров’я iconМоє придніпров’Я
...
Моє Придніпров’я iconМоє Придніпров’я
...
Моє Придніпров’я iconБібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2006 рік
...
Моє Придніпров’я iconМоє Придніпров’я
Мета його – допомогти бібліотекарям, вчителям, викладачам середніх спеціальних та вищих навчальних закладів, журналістам, краєзнавцям...
Моє Придніпров’я iconДніпропетровська
Календар "Моє Придніпров’я" – методико-бібліографічний покажчик, який містить хронологічний перелік пам’ятних дат І подій минулого...
Моє Придніпров’я iconБібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік
Дніпропетровщини, до багатьох дат дано текстові довідки. Кожна дата супроводжується бібліографічними джерелами – від одного-двох...
Моє Придніпров’я iconБібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік
Дніпропетровщини, до багатьох дат дано текстові довідки. Кожна дата супроводжується бібліографічними джерелами – від одного-двох...
Моє Придніпров’я iconПрофесор Ганна Кирилівна Швидько: штрихи до портрету ювілярки
Ювілей Г. К. Швидько – це гарний привід для того, щоб іще раз звернутися до її особистості й хоча б у жанрі коротких нотаток донести...
Моє Придніпров’я iconРоберт Бернс «Моє серце в верховині…»
Бернса; із особливостями культури Шотландії; на основі аналізу вірша «Моє серце в верховині» підвести до висновку про патріотизм...
Моє Придніпров’я iconЧастина перша 6 розділ перший 6
Моє село, моя країна, мій світ, моя батьківщина – скільки нез’ясованих понять І які почуття огортають людину, коли на самоті роздумує...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка