Моє Придніпров’я



Сторінка6/22
Дата конвертації17.04.2017
Розмір4.28 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Література:

Ткач Анатолий Степанович // Художники Днепропетровщины: Биобиблиограф. справочник.– Днепропетровск, 1991.– С. 180–181.

Ткач Анатолій Степанович // Художники Дніпропетровщини.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– С. 242–245.

11 квітня 1949 року – у м. Дніпропетровську народився Анатолій Іванович Онищенко, художник, член Спілки художників України. Відомий у галузі станкового живопису (60 років від дня народження).
Література:

Онищенко Анатолий Иванович // Художники Днепропетровщины: Биобиблиограф. справочник.– Днепропетровск, 1991.– С. 239.

Онищенко Анатолій Іванович // Художники Дніпропетровщини.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– С. 222–225.

19 квітня 1904 року – народився Кирило Федорович Стародубов, відомий український вчений у галузі металургії, металознавства, термічної обробки металів. Академік АН УРСР, заслужений діяч науки і техніки УРСР, лауреат премії Ради Міністрів СРСР. Жив і працював у Дніпропетровську. (105 років від дня народження).
Стародубов Кирило Федорович
Кирило Стародубов – головний терміст країни, один з найяскравіших і талановитіших діячів ХХ століття в галузі металургії. Все його життя пов’язане з Придніпров’ям. Він народився в родині студента Імператорського Московського університету Федора Федоровича Стародубова та Ганни Василівни Владимирської. Після закінчення навчання батьків у Москві (батька на юридичному факультеті університету, а матері на Вищих жіночих курсах) родина переїздить до Катеринослава. У цей час тут працював лікарем на металургійному заводі брат Ганни Василівни і саме ця обставина привела родину Стародубових до міста на Дніпрі.

Ф. Ф. Стародубов отримав роботу помічника податного інспектора Казенної палати Катеринослава. Родина жила, займаючи житло у Головуючого Казенною палатою Ніколаєва Олексія Михайловича. У 1907 році у родині Стародубових народилась друга дитина – дочка Тетяна. Через деякий час родина переїхала до Росії в місто Ніжній Ломов Пензенської губернії, де Ф. Ф. Стародубов отримав службове підвищення і працював уже податним інспектором. У 1909 році в родині Стародубових народилася ще одна дитина – син Анатолій. З початком Першої Світової війни родина змушена була повернутися до Катеринослава, рятуючи дітей від голоду.

У родині, незважаючи на всілякі негаразди, завжди панувало багате духовне життя. Ф. Ф. Стародубов та його дружина Ганна Василівна намагались створити у домі атмосферу довіри, взаєморозуміння та любові. Тут були і родинні щовечірні читання класичних творів уголос, і обмін думками та бесіди під час довгих чаювань. Завдяки насиченій духовній роботі у трьох дітей Стародубових – Кирила, Тетяни та Анатолія – сформувались основні моральні принципи, яких вони дотримувались усе життя. Чесно і багато працювали на користь людей, постійно розвивали себе як фахівців, сучасних інтелігентних людей. Ці родинні засади дали свої сходи. Всі діти Стародубових присвятили своє життя науці. Кирило Стародубов став доктором технічних наук, Тетяна – кандидатом медичних наук, Анатолій – кандидатом технічних наук. І славні родинні традиції кожен з них проніс через усе життя.

З 1914 по 1916 роки К. Ф. Стародубов вчився в гімназії, з 1920 року – в трудовій школі. У 16 років (1920) почав роботу за наймом і незабаром був відряджений Катеринославською губернською радою профспілок до гірничого інституту, який закінчив у 1928 році. З 1925 по 1937 роки працював на Дніпропетровському металургійному заводі ім. Г. І. Петровського, пройшов шлях від учня слюсаря до начальника металургійної лабораторії заводу.

На початку 1930-х років під його керівництвом були здійснені успішні випробування зі зміцнення залізничних рейок на гартувальній машині заводу ім. Г. І. Петровського. Дослідні рейки служили вдвічі довше. У перші роки роботи на заводі К. Ф. Стародубов під керівництвом майбутнього академіка В. М. Свєчнікова виконав великий обсяг наукових досліджень. Результати цих робіт були опубліковані в монографії «Виливниці» (1932).

У 1929 році К. Ф. Стродубова запросили читати лекції у Дніпропетровському металургійному інституті, де він працював доцентом з 1929 до 1938 року, а з 1939 року був обраний завідувачем кафедри термічної обробки металів. У 1934 році йому було присвоєно звання доцента, а в 1938 – вчений ступінь кандидата технічних наук у спеціалізованій раді Московського інституту сталі без захисту дисертації.

Під час Другої Світової війни К. Ф. Стародубов був евакуйований до Магнітогорська і працював доцентом Магнітогорського гірничо-металургійного інституту. Там К. Ф. Стародубов здійснив відливання виливниць з рідкого доменного чавуну. В результаті ММК отримав практично в необмеженій кількості високоміцні виливниці. Значення цієї роботи для виробництва боєприпасів важко переоцінити, оскільки в цей важкий час мова йшла про життя і смерть держави, про мільйони життів наших солдатів й офіцерів, що чекали техніки й боєприпасів з Уралу.

У 1944 році Кирило Федорович повертається до Дніпропетровська і продовжує завідування кафедрою, з 1944 по 1947 роки він працював деканом технологічного факультету, а з 1947 по 1953 – одночасно працював заступником директора інституту з навчальної та наукової роботи. У 1946 році в Інституті металургії АН СРСР (Москва) він успішно захистив дисертацію на здобуття наукового ступеню доктора технічних наук з питань теорії випуску загартованої сталі. У 1947 році йому присвоєно вчене звання професора. У 1948 році К. Ф. Стародубов обраний членом-кореспондентом АН УРСР, з цього ж року керував відділом термічної обробки сталі інституту чорної металургії АН УРСР. Визнанням заслуг К. Ф. Стародубова стало обрання його у 1957 році дійсним членом АН УРСР.

З 1948 року він повністю віддається вирішенню проблеми термічної обробки прокатних виробів (термічного зміцнення прокату). К. Ф. Стародубов часто виїжджав на великі заводи країни, маючи на меті зустрітися з директорами і головними інженерами. Він виступав там із повідомленнями і лекціями, керував впровадженням термічного зміцнення прокату.

Характеризуючи К. Ф. Стародубова, Президент НАН України Б. Є. Патон відзначив «його високу громадську відповідальність, мудрість, наукове передбачення і невтомну діяльність з впровадження термічного зміцнення прокату у виробництві. Не багатьох українських академіків можна відзначити одночасно як великих політичних і громадських діячів і людей, за чиїми технологіями вироблені десятки тисяч тонн прокату з підвищеними експлуатаційними якостями. При цьому Кирило Федорович був дуже скромною і доброю людиною».

Високо оцінена багатогранна наукова діяльність К. Ф. Стародубова. У 1964 році Указом Президії Верховної ради України йому присвоєне почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України», він нагороджений орденами Леніна (1949), Жовтневої революції (1971), чотирма орденами Трудового Червоного Прапора (1953, 1958, 1966, 1974), орденом «Знак Пошани» (1945) та багатьма медалями СРСР. Організація Об’єднаних Націй тричі відзначала велику громадську діяльність К. Ф. Стародубова у Комітетах захисту миру всіх рівнів. Він був членом республіканського і головою обласного захисту миру. І нарешті у 1987 році вченому присуджена премія Ради Міністрів СРСР (посмертно).

Про діапазон міжнародної та суспільної діяльності К. Ф. Стародубова свідчить те, що він тричі обирався депутатом Верховної Ради УРСР (3, 4, 5 скликання з 1951 по 1963 рр.). Упродовж 12 років (1951–1963) він був заступником голови Президії Верховної Ради УРСР.



Володимир Большаков
Література:

Кирилл Федорович Стародубов // Проблемы современного материаловедения: Сб. науч. тр. Вып. 8, ч. І.– Днепропетровск: ПГАСиА, 1999.– С. 5–15.

Кирилл Федорович Стародубов // Строительство, материаловедение, машиностроение: Сб. науч. трудов. Вып.10.– Днепропетровск: Gaudeamus, 2000.– С. 6–16.

Постановление об учреждении премии имени академика К. Ф. Стародубова: [Постановление совета президиума Международной инженерной академии] // Проблемы современного материаловедения: Сб. науч. тр. Вып. 8. Ч. І. Днепропетровск: ПГАСиА.– 1999.– С. 209–215.

Шаповалова О. М. Эстафета в будущее // Проблемы современного материаловедения: Сб. науч. трудов. Вып. 8. Ч. І.– Днепропетровск: ПГАСиА, 1999.– С. 16–19.

* * *


Жизненный путь в датах и событиях академика Кирилла Федоровича Стародубова // Новини науки Придніпров'я: Інженерні дисципліни.– 2003.– № 4.– С. 3–9.

Кокошко Ю. Благодаря ему мы стали жить в городе стали // Днепр вечерний.– 2004.– 24 апр.

Ученый, педагог, общественный деятель: [К 100-летию К. Ф. Стародубова] // Время. События. Люди.– 2004.– № 2.– С. 6–13.

Шаповалова О. М. Академик К. Ф.Стародубов – выдающийся ученый-металлург XX столетия // Молодий будівельник.– 2004.– 16 квіт.– С. 2.



20 квітня 1924 року – у м. Катеринославі народився Георгій Георгійович Чернявський, художник, народний художник УРСР, лауреат Державної премії імені Т. Г. Шевченка. (85 років від дня народження).
Георгій Чернявський народився в сім'ї робітника, зі шкільної лави пішов добровільцем на фронт. Воював у винищувальному батальйоні, як офіцер бронетанкових військ брав участь у боях на Другому Прибалтійському і Білоруському фронтах.

1950 року закінчив Дніпропетровське художнє училище, а через 5 років – Київський художній інститут. В рідному місті працював на посаді директора художнього училища, 1958 року обраний головою правління Дніпропетровської організації Спілки художників.

З 1974-го і до кінця життя працював на посаді доцента Київського художнього інституту, був секретарем правління Спілки художників України.

Творчість Георгія Чернявського розпочалась ще в часи студентства, з 1951 року його картини демонструвались на республіканських, пізніше – всесоюзних і зарубіжних виставках.

Улюблений жанр художника – пейзаж. Маслом і пастеллю він виконав чимало пейзажів, які відображають красу української природи, не обминув й індустріальні пейзажі – "Чернеча гора", "Вечір у Кривбасі", "Домни Дзержинки", "Верби цвітуть", "Весняна оранка", "Колгоспна череда".

Переконливість у творчих задумах, наполегливість у досягненні поставленої мети, самовідданність в ім'я художніх ідеалів дало Георгію Чернявському можливість досягти значних успіхів і зайняти почесне місце в українському мистецтві.

Помер художник 31 березня 1981 року.
Література:

Чернявський Георгій Георгійович: [Некролог] // Зоря.– 1981.– 3 квіт.; Також: Днепр вечерний.– 1981.– 2 апр.

Абрамова Т. Пам'яті земляка // Зоря.– 1984.– 24 квіт.

Сапина Н. Мастерская – вся страна // Днепр вечерний.– 1984.– 20 апр.

* * *

Чернявський Г. Г. Альбом репродукцій / Автор вступ. статті та упоряд. П. Говдя.– К.: Мистецтво, 1972.– 79 с., іл.



Чернявский Георгий. По Кольской земле: Живопись. Акварель. Пастель.– Днепропетровск, 1975.– 20 с.

* * *


Чернявский Георгий Георгиевич // Художники Днепропетровщины: Биобиблиограф. справочник.– Днепропетровск: Редотдел обл. управления по печати, 1991.– С. 204–207.

Чернявський Георгій Георгійович // Художники Дніпропетровщини.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– С. 112–115.



20 квітня 1939 року – у м. Павлограді народилась Ганна Павлівна Світлична, поетеса. (70 років від дня народження).
Ганна Світлична
Ганна Світлична – особистість в українській літературі феноменальна. Життя її гідне подиву і захоплення навіть без принадних лаврів поета. З п'ятдесяти шести прожитих років сорок дев'ять Світлична була прикута до ліжка тяжкою хворобою, та з її чистих, пронизаних сонцем, грозою, духом степу й солончаків поезій навряд чи хто з непосвячених у цю долю сказав би, що їх авторка стільки років провела у чотирьох стінах. У всіх своїх книжках Ганна Світлична, за її власним висловом, "прагла навшпиньки дістати високості неба", – і це їй вдалося.

Народилася Ганна Павлівна 20 квітня 1939 р. в Павлограді. З семи років була прикута до ліжка тяжкою хворобою. Систематичну освіту почала здобувати лише з 1958 р. Того ж року з'являються перші літературні спроби.

Спочатку писала російською, а після приїзду для консультації дніпропетровського письменника Павла Трохимовича Кононенка – українською.

Павла Кононенка Світлична, між іншим, як і більшість молодих поетів-шістдесятників, вважала своїм "хрещеним батьком". Він першим помітив Ганнусю, привітав її, окрилив надією і вірою у власні сили. Він же допоміг видати першу збірочку "Стежки несходжені весняні" (1961), а згодом "Золоте перевесло" (1963), "Сонячні кларнети" (1966). "Я виросла з його віри", – скаже вона пізніше.

Хоча сама Світлична названі три збірки вважала лише шляхом до поезії, періодом шукань, все ж варто зазначити, що уже в них відчувається отой, кажучи тичининськими словами, "мотив себе перемагання", притаманний усій подальшій творчості Світличної. Вже в цих збірках думки її не зосереджуються на власних бідах, у її віршах відлунюють тривоги навколишнього світу. Навіть тоді, коли вже друкувалася і поволі позбавлялася різноманітних літературних впливів, "певний час поезія, слово були чим завгодно, тільки не активним засобом боротьби й утвердження, котрий Леся Українка визначила, як "зброю". На жаль, деякі, здавалося б, уже відкриті істини ми відкриваємо для себе окремо, своїм нелегким шляхом", – згодом зізнається Світлична в статті "Моє життя – у віршах" (1).

Осмислення поезії як "слова-зброї", "дорогоцінне і рятівне відкриття свого призначення" прийшло пізніше, з четвертою збіркою "Дозрівання" (1969), яку сама Світлична називала своєю першою книжкою. І, певно, мала рацію. Бо в ній, врешті, заговорила власним голосом і знайшла свою тему. "Дозрівання" було злетом Світличної, початком нового етапу у творчості.

Будуть на цьому етапі не лише злети, але й падіння. І завжди Світлична повертатиметься до боротьби й духовної діяльності.

У літературі Світличну завжди захоплювала ідея „вічного оновлення душі". Ця ідея "запевнила в тому, що як нескінченна матерія, так нескінченні воля людини, дух, органічна потреба у творчості" (1).

Саме потреба творчості, мабуть, і викликала появу в наступні роки ще дванадцяти збірок поезій. Є сенс назвати їх усі: "Кольори" (1970), "Доброго ранку" (для дітей, 1972), "Літозбір" (1973), "Кордони серця" (1974), "Летосбор" (переклад, 1977), "В сяйві крила" (1982), "Терновий світ" (1988), "За хвилину до вересня" (1987), "Сяйво калини" (1988), "І буде лет" (1981).

За книжку "Літозбір" Світлична удостоєна республіканської комсомольської премії імені М. Островського (1978). Дещо раніше одностайно критика назвала цю збірку одним з найбільших одкровень поетичного року.

В чому ж найхарактерніші особливості поезії Світличної, її своєрідність?

Як влучно зауважив свого часу критик С. Широков, "за всієї винятковості долі, Світлична далека від бажання повчати по праву страждання". (2). Навпаки, сама гостро відчуває потребу вдосконалюватися. Як кожна небуденна особистість, вона буває часто невдоволена наслідками своїх моральних зусиль. В одному з найхарактерніших щодо цього віршів – "Максиму Рильському" поетеса говорить про прагнення наслідувати його життя. «О, як навчитись людяності серця? Слабкій травині зрослій між камінь, як осягнути дуба височінь?» (3).

У віршах, присвячених Рильському, якого Світлична називає своїм улюбленим поетом, учителем, особливо відчутні оті сліди навчання на книжковій класиці, на яку зорієнтована вся творчість Світличної. Вона створила цілу низку справжніх перлин психологічної лірики, які не тільки гармонійністю форми, поетикою, лаконізмом, а й високою культурою почуття змушують згадати зразки класичної поезії. Зокрема, це стосується віршів про кохання.

Поезія Світличної цікава й повчальна як історія серця, яке вміє страждати так, що страждання робить його не жорстокішим, а, навпаки, гуманнішим. Розгубленості, безсиллю тут протиставлено мужність і людяність. Це, звісно, не дається легко – в тяжкому подоланні відчаю, болю, гіркоти. І кожен крок у душевному вдосконаленні, як і кожен сплеск творчості, – то свого роду виграний бій. У цій боротьбі з життєвими обставинами, а можливо, із собою, поетесі необхідна моральна підтримка. Вона шукає і знаходить її у високих зразках мужності, які виявилися в найнапруженіші моменти історії. Тож не випадково в коло героїв входять і червоний комісар, розстріляний на світанні, і жінка, що, стримуючи сльози, проводжає на фронт чоловіка.

Надійну духовну опору знаходить Світлична у духовній величі геніїв. «І вже не знаю, у чиїм житті, з ким це було, з тобою чи зі мною? На барикади мужності круті встає дзвінка поезія до бою» (4).

Це з вірша Лесі Українці, яка особливо близька поетесі своїм душевним складом і життєстійкістю. І, можливо, не без впливу вдачі й творчості великої поетеси зародилась і визріла та риса особистості ліричної героїні Світличної, яка стала для неї найорганічнішою і багато в чому визначальною.

Ця особлива риса якраз і виявляє себе в тому, що муза Світличної принципово відмовляється оспівувати страждання. Міцно вкорінився в її плоть мотив, який є чи не найціннішим у поетеси: «Та знай: хто лічбу своїх літ юначих По знаках сумних розпочне вести, той серце намарне своє позначе Зарубкою неправоти» (5).

Виголошене в цих рядках буде повторюватися і в подальших віршах Світличної.

Цілий цикл творів можна було б укласти з віршів Світличної, сповнених суму й печалі. ("Розкладу на столі вечерю...", "Спомин", "Синій сніг", "А що ж збулось?", "Згадали клени: скоро осінь" тощо). Але немає замилування сумом і печаллю, а тим більше бажання зробити їх джерелом натхнення. Всі ці поезії відбивають шлях самоусвідомлення й самовиховання ліричної героїні. Це шлях сильної вдачею людини до своєї єдино прийнятної для неї самої суті. «А я мовчала вперто і затято, Спивала вікон світло голубе. А я взяла і вигадала свято, Тебе, моя поезія, тебе!» (6).

То все вірші глибоко особистісні, а проте в них – вагомі уроки тієї ж таки мужності, цінні для нас. Недаремно слово "мужність" виникає в кожній критичній розвідці про поезію Світличної. Отож: «В дні затяжних важких своїх невдач, Коли розбито вщент усі загати, Я затамую в горлі тихий плач І солов 'я плачем не дам злякати» (7).

Є у Світличної ще яскравіша психологічна барва і ще гостріше виражена думка про небажання коритися лиху. Ось вона: «Пісне, посестрою любою Встань, мов криця, проти лиха Над бідою і над згубою Регочись, моя утіхо! Щоби сміхом грізно зборене, 3 нами лихо засміялося» (8).

"Долання сміху плачем" для Світличної свідомо вироблений моральний принцип. Тому її поезії з таким мотивом мають своє місце і свою неповторність.



Світлана Мартинова
Посилання:

1. '"Моє життя у віршах". Інтерв'ю з Ганною Світличною // Ранок.– 1978.– № 10.

2. Широков С. Вистраждане серцем // Вітчизна.– 1973.– № 2.– С. 174–179.

3. Світлична Г. Максиму Рильському // Світлична Г. Кольори.– Дніпропетровськ, 1970.– С. 12.

4. Світлична Г. Лесі Українці // Світлична Г. Літозбір.– К., 1973.– С. 40.

5. Світлична Г. Кладе нам життя на чоло відмітки // Світлична Г. Літозбір.– К., 1973.– С. 51.

6. Світлична Г. Хтось у чуттях мілких, а хтось у зрадах // Світлична Г. Зором серця.– К., 1980.– С. 12.

7. Світлична Г. Роби своє // В сяйві крила.– К., 1982.– С. 41.

8. Світлична Г. Пісне, посестро люба // Світлична Г. Літозбір.– К., 1973.– С. 50.
Література:

Світлична Г. В сяйві крила: Вірші та поема.– К.: Молодь, 1982.– 136 с.

Світлична Г. Доброго ранку!: Вірші. Для дошкільного віку.– К.: Веселка, 1972.– 17 с.

Світлична Г. Дозрівання: Вірші.– К.: Молодь, 1969.– 96 с.

Світлична Г. За хвилину до вересня: Поезії.– К.: Молодь, 1987.– 112 с.

Світлична Г. Золоте перевесло: Поезії.– К.: Молодь, 1963.– 64 с.

Світлична Г. Зором серця: Вибрані поезії.– К.: Дніпро, 1980.– 270 с.

Світлична Г. І буде лет: Вибране.– К.: Молодь, 1989.– 320 с.

Світлична Г. Іній: Поезії (Зі старих зошитів).– Дніпропетровськ: Пороги, 2003.– 77 с.

Світлична Г. Кольори: Поезії.– Дніпропетровськ: Промінь, 1970.– 66 с.

Світлична Г. Кордони серця: Поезії.– К.: Молодь, 1974.– 109 с.

Світлична Г. Летосбор: Стихи / Авториз. пер. с укр. Ю. Денисова.– М.: Сов. писатель, 1977.– 70 с., ил.

Світлична Г. Літозбір: Поезії.– К.: Дніпро, 1973.– 160 с.

Світлична Г. Свято калини: Поезії.– К.: Дніпро, 1988.– 268 с.

Світлична Г. Сонячні причали.– Дніпропетровськ: Промінь, 1966.– 83 с.

Світлична Г. Стежки неходжені весняні: Вірші.– Дніпропетровськ: Кн. вид-во, 1961.– 23 с.

Світлична Г. Сьогодні і завтра: Поезії.– К.: Рад. письменник, 1978.– 85 с.

Світлична Г. Терновий світ: Поезії.– Дніпропетровськ: Промінь, 1985.– 70 с.

* * *

Зобенко М. Ярославни Придніпров'я, або Сповідь жіночої душі при свічі істини // З любові і муки... / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін.– Дніпропетровськ: ВПОП "Дніпро", 1994.– С. 273–283.



Про Ганну Світличну – С. 278–280.

Мартинова С. Ганна Світлична // Літературне Придніпров’я: Навч. посібник з хрестоматійними матеріалами до шкільних програм. В 2-х тт. Т. 2.– Дніпропетровськ: ВАТ «Дніпрокнига», 2005.– С. 623–625.

Фролова К. Поетичне слово над Дніпром // З любові і муки... / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін.– Дніпропетровськ: ВПОП "Дніпро", 1994.– С. 295–326

Про Ганну Світличну – С. 309–310.

Слово про літературу та письменників Придніпров’я: Нариси та есеї.– Дніпропетровськ: Дніпронига, 2005.– 535 с.



Мартинова С. Ганна Світлична. Спроба творчого портрета – С. 186–189.

Селіванов (Буряк) В. Скіфські профілі. Премією є ця сила… (Ганна Світлична) – С. 259–261.

* * *


Ганна Світлична в листах до друзів. З листів до Наталі Кащук, Світлани Йовенко // Вітчизна.– 1999.– № 7–8.– С. 137–145.

Йовенко С. "Я вірю в нашу безконечність...": [Ганна Світлична в контексті неперервної поезії і в своїх листах...] // Вітчизна.– 1999.– № 3/4.– С. 134–143.

Калинова Д. Листи з юності: [Спогад про Ганну Світличну] // Літературне Придніпров'я.– 2001.– № 10.– груд.– С. 3.

Люлько Г. Незакінчена повість: [Про творчість Г. Світличної] // Свічадо.– 2006.– № 3/4.– С. 144–147.

Светличная Л. "Какой я помню Аню": [Воспоминание Ларисы Светличной о детстве поэтессы Анны Светличной] // Информ альтернатива.– 2006.– 27 апр.– С. 4.

Чемерис В. Гірке вино Ганни Світличної // Літературна Україна.– 1996.– 1 лют.– С. 6.

* * *

Світлична Г. П. [Про неї] // Письменники Радянської України: Біобібліограф. довідник.– К., 1981.– С. 228.



Світлична Ганна Павлівна // Бабич Є. К., Рогова П. І. Письменники Радянської України – лауреати (1941–1985). Бібліограф. довідник.– К., 1985.– С. 101–102.

Светличная Анна Павловна // Писатели Днепропетровщины: Библиограф. указатель.– Днепропетровск, 1987.– С. 81–84.



20 квітня 1994 року – Постановою Кабінету Міністрів України на базі Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту створено Придніпровську державну академію будівництва та архітектури. (15 років події).
Вуз існує з 23 березня 1930 року, коли у Дніпропетровську на базі вечірнього будівельного технікуму було організовано інженерно-будівельний інститут. Академія має акредитацію за найвищим IV рівнем.

До академії входять 57 навчально-наукових підрозділів: факультети денної форми навчання, заочний факультет, інститут безперервної фахової освіти з факультетами довузівської підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців, науково-дослідний комплекс, інститут експертизи, проектування тощо. Підготовка фахівців здійснюється за трьома освітньо-кваліфікаційними рівнями (бакалавр – спеціаліст – магістр) за 18-ти спеціальностями на 34-х кафедрах.

За роки існування у вузі підготовлено десятки тисяч фахівців. З 1987 року академію очолює Володимир Іванович Большаков, доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, академік Академії будівництва України, лауреат Державної премії України в галузі науки й техніки (1999 р.).



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Схожі:

Моє Придніпров’я iconМоє придніпров’Я
...
Моє Придніпров’я iconМоє Придніпров’я
...
Моє Придніпров’я iconБібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2006 рік
...
Моє Придніпров’я iconМоє Придніпров’я
Мета його – допомогти бібліотекарям, вчителям, викладачам середніх спеціальних та вищих навчальних закладів, журналістам, краєзнавцям...
Моє Придніпров’я iconДніпропетровська
Календар "Моє Придніпров’я" – методико-бібліографічний покажчик, який містить хронологічний перелік пам’ятних дат І подій минулого...
Моє Придніпров’я iconБібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік
Дніпропетровщини, до багатьох дат дано текстові довідки. Кожна дата супроводжується бібліографічними джерелами – від одного-двох...
Моє Придніпров’я iconБібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік
Дніпропетровщини, до багатьох дат дано текстові довідки. Кожна дата супроводжується бібліографічними джерелами – від одного-двох...
Моє Придніпров’я iconПрофесор Ганна Кирилівна Швидько: штрихи до портрету ювілярки
Ювілей Г. К. Швидько – це гарний привід для того, щоб іще раз звернутися до її особистості й хоча б у жанрі коротких нотаток донести...
Моє Придніпров’я iconРоберт Бернс «Моє серце в верховині…»
Бернса; із особливостями культури Шотландії; на основі аналізу вірша «Моє серце в верховині» підвести до висновку про патріотизм...
Моє Придніпров’я iconЧастина перша 6 розділ перший 6
Моє село, моя країна, мій світ, моя батьківщина – скільки нез’ясованих понять І які почуття огортають людину, коли на самоті роздумує...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка