Н. В. Хамітов самотність у людському бутті Досвід метаантропології 2-е видання, виправлене І доповнене кнт київ 2017 ббк 87. 21 Х18 Рецензенти: І



Сторінка1/21
Дата конвертації28.03.2018
Розмір3,73 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21


Н.В. Хамітов


САМОТНІСТЬ

у людському бутті
Досвід метаантропології


2-е видання,

виправлене і доповнене


КНТ
Київ - 2017

ББК 87.21

Х18
Рецензенти:

І. Бондарчук, д. філос. н., професор

С. Кримський, д. філос. н., професор

На обкладинці – фрагмент картини Рембрандта

"Повернення блудного сина".
Хамітов Н.В. Самотність у людському бутті. Досвід метаантропології

Х 69 2-ге вид.перероб та доп./ Н.В.Хамітов. – К.: «КНТ», 2017. – 370 с.
ISВN 978-966-373-411- 8
Що є самотність? Чи завжди вона є стражданням? Що таке зовнішня та внутрішня самотність? Чи є різниця чоловічої та жіночої самотності? У своїй книзі автор відповідає на ці питання, створюючи оригінальну методологію для осягнення феномену самотності. Вона визначається як метаантропологія – вчення про екзистенціальні виміри людського буття та умови особистісного виявлення і комунікації у цих вимірах.

Для науковців, студентів, аспірантів, всіх, хто цікавиться проблемами особистості.


What is solitude? Is it always a suffering? What is external and internal solitude? Does the difference between male and female solitude exist? In his book the author answers these questions and creates an original methodology to comprehend the phenomenon of solitude. This methodology is defined as metaantropology – the doctrine of the human being existential dimensions and the conditions of a personalities manifestation and communication in these dimensions.

This work is intended to scientists, students, to those who is interested in the problems of personality.


ВИДАННЯ ЗДІЙСНЕНЕ ЗА ПІДТРИМКИ

АСОЦІАЦІЇ ФІЛОСОФСЬКОГО МИСТЕЦТВА
ISВN 978-966-373-411- 8 © Н.В. Хамітов, 2017

© Асоціація Філософського Мистецтва, художнє оформлення, 2017



ЗМІСТ

вступ 8
Розділ 1

ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИКОРИСТАННЯ ПОНЯТЬ ДОСЛІДЖЕННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ФІЛОСОФСЬКІЙ МОВІ
1.1. Проблема ключового поняття дослідження 16

1.2. Екзистенціальні корені самотності. Їх вираження

в українській мові та українському бутті 25
Розділ 2

ФЕНОМЕН САМОТНОСТІ У ФІЛОСОФСЬКІЙ КУЛЬТУРІ НОВОГО ТА НОВІТНЬОГО ЧАСІВ
2.1. Феномен самотності в європейській філософії

від Паскаля до К'єркегора 32

2.2. Сучасність: проблема самотності в екзистенціалізмі,

персоналізмі та комунікативній філософії.…………… ……52


Розділ З

САМОТНІСТЬ ЯК ПРОБЛЕМА ПСИХОЛОГІЇ, ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНОЇ АНТРОПОЛОГІЇ ТА МЕТААНТРОПОЛОГІЇ
3.1. Зовнішня та внутрішня самотність людини 93

3.2. Самотність як категорія психології та філософії 97

3.3. Аспекти метаантропології. Самотність

як метаантропологічна проблема 116

3.4. Самотність як відкритість та замкненість

людського буття 147

3.5. Індивідуальна і колективна форми внутрішньої

самотності та спроби їх подолання 154


Розділ 4

ВНУТРІШНЯ САМОТНІСТЬ

ТА ВНУТРІШНЯ КОМУНІКАЦІЯ
4.1. Внутрішня комунікація: визначення поняття 164

4.2. Духовний та душевний виміри людського

буття як основа внутрішньої комунікації. 166

4.3. Внутрішня самотність та внутрішня комунікація:

феномен легітимації. 179

4.4. Внутрішня самотність та внутрішня комунікація:

феномен архетипів національної культури 183

Розділ 5

САМОТНІСТЬ У БУДЕННОМУ БУТТІ ЛЮДИНИ
5.1. Феномен буденності 224

5.2. Самотність у буденності: у-собість та о-собість 229

5.3. Колізії внутрішньої самотності у буденності:

нудьга в турботі та святковості 232

5.4. Самотність чоловіка і жінки у буденності

та спроба її зняття: рід ……….…………... …….. ………237

5.5. Внутрішня самотність чоловіка та жінки

у цивілізаційному вияві буденності 249


Розділ 6

САМОТНІСТЬ У ГРАНИЧНОМУ ВИМІРІ ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ
6.1. Феномен граничного буття 257

6.2. Самотність у граничному бутті людини: туга,

закоханість, жах, відчай 265

6.3. Метаморфози й колізії внутрішньої самотності

у граничному бутті: самотність володаря 275

6.4. Метаморфози й колізії внутрішньої самотності

у граничному бутті: творча самотність .. 281

6.5. Культура як об'єктивація граничного буття

людини. Подолання та відновлення

внутрішньої самотності у культурі 293


Розділ 7

ВИХІД ЗА МЕЖІ ВНУТРІШНЬОЇ САМОТНОСТІ У

МЕТАГРАНИЧНОМУ БУТТІ ЛЮДИНИ:

ФЕНОМЕНИ ТОЛЕРАНТНОСТІ І ЛЮБОВІ
7.1. Феномен метаграничного буття людини 306

7.2. Усамотнення як вихід за межі самотності:

самотворення та співтворення 313

7.3. Вихід за межі самотності у метаграничному

бутті людини: феномен толерантності 319

7.4. Вихід за межі внутрішньої самотності

чоловіка та жінки у феномені любові 333
ПІСЛЯМОВА 347

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 250
Володимиру Шинкуруку

і Віталію Табачковському –

за небайдужість

до автора та тексту.

"Тоді знову закричали всі: не Його, а Варавву!"
Євангеліє

від Іоанна

"Люди жили раніше в обмеженому маленькому просторі, і це давало їм затишок. Тепер люди... починають жити у Всесвіті, у світовому просторі зі світовим обрієм і це загострює почуття самотності... Філософ є людина, яка завжди жила у Всесвіті, завжди зі світовим горизонтом, він не знає тісного кола, і тому філософ одвічно самотній, так само самотній, як пророк..."
М. Бердяєв

"Що таке... самотність, в якій людина завжди буде ставати наче єдиною?"
М. Гайдеггер

ВСТУП
Вміти жити – це вміти жертвувати меншим заради більшого. Самотність виникає тоді, коли людина помилково жертвує більшим. Або жертвування меншим стає прагматичним ритуалом.

Людина завжди самотня. Людина ніколи не буває самотньою. Істина лежить посередині цих висловлень. І ми будемо шукати її там.

Сам факт виявлення людини у світі як неповторної особистості постійно породжує колізії комунікації, що переживаються як самотність. Тому проблема самотності є однією з вічних проблем людського існування. Вона стає надзвичайно актуальною саме в наш час – час деконструкції світоглядних орієнтирів і спроб знайти нові умови для комунікації як у нашій країні, так і в усьому світі. Ситуація постмодерну, за влучним висловом Ж.-Ф. Ліотара, породжує "недовіру до метанаративів" – фундаментальних ціннісних настанов, що лежать в основі людського спілкування. Враховуючи тенденцію посилення планетарної комунікації, все це загострює проблему самотності та порозуміння.

Тема самотності, яка йде ще від Б. Паскаля, актуалізується серед інших тем європейської філософії у XIX столітті, коли ця філософія переходить до некласичної форми з її установкою на унікальність людської особистості. Саме поява проблеми самотності є симптомом некласичної філософії. Для класичної філософії – передусім просвітницької та німецької класики – такої проблеми не існує – особистість повинна підкоритися загальному: розуму, владі, природі, Богові тощо.

Звідси зрозуміло, чому тема самотності стає однією з центральних для екзистенціально та персоналістично орієнтованої філософії нашого часу – тієї філософії, що розглядає вільну особистість як вищу цінність та умову існування "відкритих" спільнот.

Переживання самотності є вельми характерним в умовах екзистенціально-антропологічної кризи в Україні кінця XX століття, яка є передусім кризою самоідентичності. Така криза постійно продукує самотність та відчуження людей, а тому деформує розгортання політичної та економічної консолідації українського суспільства. Все це призводить до спотворення процесів легітимації влади у цьому суспільстві, що спричиняє появу "тіньового" буття влади і суспільства. У результаті українське суспільство зберігає посттоталітарний характер і лише частково набуває ознаки громадянського. Ця обставина також актуалізує філософські дослідження феномена самотності.

У дослідженні самотності в людському бутті для мене були важливими філософсько-антропологічна, екзистенціальна та персоналістична традиції філософії XX століття. Спираючись на досягнення таких авторів як М. Шелер, X. Плеснер, М.Гайдеггер, К. Ясперс, М. Бердяєв, Е. Муньє, я розглядаю самотність передусім як результат трансцендуючого характеру людського буття. Значимими були також ідеї представників сучасної комунікативної філософії – передусім К.-О. Апеля щодо "макроетики" як етики відповідальної комунікації.

Методологічно плідними для мене стали ті досягнення Київської світоглядно-антропологічної школи, які знайшли своє вираження у екзистенціальній антропології (свій розвиток дістала передусім в останніх роботах В.І. Шинкарука та В.Г. Табачковського).

Філософське дослідження феномена самотності спонукає створити методологію для його осягнення. У межах дослідження вона усвідомлюється як метаантропологія – екзистенціальна антропологія, смисловим центром якої стає проблема особистісного виявлення та комунікації у різних вимірах людського буття. Маю надію, що мені вдалося не тільки створити методологію для осягнення самотності, а й вийти до формулювання основ нового філософського напряму. Тому підназвою книги стало: "Досвід метаантропології".



Метаантропологія є філософською антропологією часу фундаментальної антропологічної кризи – починаючи від її екологічних аспектів і закінчуючи аспектами ментально-політичними. У цьому плані метаантропологія є антропологією порозуміння, антропологією толерантності – сукупністю уявлень, у межах якої відбувається усвідомлення неможливості досягти подолання антропологічної кризи сьогодення через монологічні й самодостатні мета-наративи. Метаантропологічний дискурс є виходом за межі замкнених метанаративних структур у людському бутті, що відповідає реаліям доби постмодерну.

Метаантропологія досліджує людське буття, з одного боку, в екзистенціально-особистісних вимірах, а з іншого – вивчає екзистенціально-комунікативні виміри цього буття. Екзистенціально-особистісна й екзистенціально-комунікативна тенденції метаантропології органічно поєднуються у метаантропології статі, яка досліджує фундаментальну біполярність (бівалентність) людського буття – його розділеність на "патріархальне" й "матріархальне", чоловіче та жіноче начала.

З цих позицій у дослідженні самотність представлена результатом постійного виходу екзистенції за свої межі. Це призводить до того, що людина постійно стає внутрішньо самотньою по відношенню до попереднього стану свого Я, а також до свого оточення. Другою фундаментальною причиною внутрішньої самотності є принципова біполярність (бівалентність) людського роду – його розділеність на дві статі – чоловічу та жіночу. Вихід за межі внутрішньої самотності можливий лише у внутрішній комунікації. Під внутрішньою комунікацією можна розуміти таку комунікацію, що торкається глибинних смисложиттєвих орієнтацій і має вільний характер. Це, передусім, комунікація-з-собою як акт самопізнання та самовідтворення, процес діалогу з власним Я. Але внутрішня комунікація є й комунікацією-з-Іншим, в якій Інший постає не як об'єкт, "Воно", а як суб'єкт, "Ти". Внутрішня комунікація розгортається як єдність духовної та душевної комунікації і може бути названа особистісною комунікацією.

Внутрішня самотність людини виявляється й долається у трьох фундаментальних екзистенціально-особистісних вимірах: буденності, граничному бутті (бутті-на-межі) та метаграничному бутті (бутті-за-межею). Вказані виміри не знаходяться у відносинах лінійної субординації, вони не поєднані принципом "абсолютного зняття". Кожна людина містить у собі всі ці виміри, які взаємодіють один з одним.

Внутрішня самотність у буденному бутті людини, фундаментальною ознакою якого є безособовість, що породжує буттєву монотонність-як-перебування, переживається у такому стані як нудьга, яка частково знімається й відроджується знову у феноменах турботи та святковості. Буденність – це вимір людського буття, який є присутнім на будь-якому етапі історії людського роду і пов'язаний передусім з реалізацією матеріальних потреб людини. Буденне буття людини складається з родового та цивілізаційного буття. У родовому бутті прагнення до самозбереження та продовження роду підноситься над інстинктом і стає волею. У цивілізаційному бутті в свою чергу відбувається наростання вольового начала у самозбережєнні та продовженні роду, яке відокремлюється від стихії життя і зовнішньо одухотворюється. При цьому вольове начало цивілізації деформує духовність як внутрішній принцип, замикається на собі і перетворюється у самодостатню й чужу родові силу, що може бути названа волею до влади. Завдяки їй цивілізація відчужується від роду та підкоряє його собі як елемент.

Родове буття людини як відтворення та збереження життя виступає реалізацією жіночого начала з його домінантою душевності, тоді як в цивілізаційному бутті виявляється чоловіче начало, в якому переважає зовнішня духовність. Між цими формами буденного буття людини існує суперечність, що провокує фундаментальну внутрішню самотність.

У граничному бутті людини, яке є запереченням буденності через розгортання вольового начала на шляху його заглиблення у творчість та владу, відбувається оголення самотності, що була раніше прихована в буденному бутті, та її метаморфоза. Буденна самотність виростає до граничної самотності і виявляється у таких екзистенціальних ситуаціях, як туга, закоханість, жах, відчай. Граничне буття твориться волею до влади над світом та волею до влади над собою. Замкнена на собі воля до влади над світом породжує замкнену граничну самотність; такий же фінал чекає на замкнену волю до влади над собою. Відкрита світові воля до влади над собою трансформується у волю до пізнання та творчості і породжує відкриту граничну самотність – творчу самотність, що виступає запорукою виходу людини у внутрішню комунікацію. Саме тому об'єктивація волі до пізнання і волі до творчості в акті відкрито-творчої самотності приводить до появи культури у людському бутті – реальності, в якій переважає внутрішня комунікація.

Якщо родове буття людини виступає перевагою жіночого над чоловічим, а цивілізація – чоловічого над жіночим, то в культурі вони поєднуються. Культура є єдністю чоловічого та жіночого начал. Тому в ній долаються вияви внутрішньої самотності, що є характерними для роду та цивілізації. Єдність чоловічого та жіночого в культурі виявпяється як єдність духовного та душевного первнів людського буття. Але духовність-чоловічність та душевність-жіночість, що з'єднуються в межах культури, замикаються в об'єкті культури. У культурі маємо не тільки зняття внутрішньої самотності, але й її оновлення; вихід за межі цієї оновленої самотності можливий лише на шляху виходу за межі культуротворення як об'єктивації у самотворення.

Самотворення реалізується у метаграничному бутті людини, що долає дисгармонію та замкнений характер граничних станів і стає

запереченням як гармонії буденності з її абстрактною завершеністю, так і дисгармонії граничного буття з його незавершеністю і відокремленістю. Самотність у метаграничному бутті втрачає свій фатальний характер і стає новою реальністю – усамотненням як вільно обраною самотністю. Вихід за межі самотності у метаграничному бутті людини можливий через феномени толерантності й любові.

Толерантність у дослідженні трактується як єднання здатності стримати себе та здатності витримати Іншого, внаслідок чого виникає відкритість у діалозі, дійсна можливість внутрішньої, особистісної комунікації. Саме тому толерантність за своєю природою протистоїть внутрішній самотності. Проте толерантність не може звільнити людину від фундаментальної внутрішньої самотності, що породжена статевою роздвоєністю людського роду. Навіть толерантність, яка межує з любов'ю до всього сущого і стає любов'ю-толерантністю, не здатна на це. Лише в еротичній любові намічається розв'язання трагічної суперечності чоловічого та жіночого первнів людського буття та подолання їх внутрішньої самотності.

У безодні любові толерантність наповнюється життєвими соками, свобода піднімається над свавіллям, а воля стає натхненням, що з'єднує людське і божественне.


Розділ 1
ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНІ

ПЕРЕДУМОВИ

ВИКОРИСТАННЯ ПОНЯТЬ

ДОСЛІДЖЕННЯ

В УКРАЇНСЬКІЙ

ФІЛОСОФСЬКІЙ МОВІ
1.1. Проблема ключового поняття дослідження
1.1.1. Постановка проблеми.

Наприкінці XX століття не можна не визнати, що теоретико-філософська інтерпретація будь-яких феноменів людського буття потребує детального аналізу тих мовних засобів, якими дослідник буде користуватися на протязі такої інтерпретації. Проблема концентрується передусім у запитанні: яке ключове поняття дослідження нам обрати у стихії української філософської мови? Адже від вибору ключового поняття дослідження значною мірою залежить коректність цього дослідження.

Це чудово висловив Олександр Потебня, який пише: «Удосконалення думки можливе лише завдяки її оприлюдненню... Немає мови без розуміння, та розуміння можливе лише завдяки словам» [163]1.

Однак мова виступає не просто інструментом філософського дослідження, інтерпретації та опису феноменів людського буття, вона є стихією, в яку треба зануритися для того, щоб, прислухавшись до неї, підкоритися її силі. Таке підкорення означатиме не зниження послідовності та строгості думки, а навпаки – розкриття та розвиток і послідовності, і строгості. Більше того, ці послідовність і строгість будуть не штучними, зрощеними у пробірці немов гомункулуси (а тому здатними описати лише гомункулусне, а не людське буття), ні, вони наповняться могутністю живої мови.

Хотілося б знов процитувати О. Потебню: «...У мові є багато сторін, про які й не снилося людському свавіллю... Свідомо направлені сили людини є жалюгідними порівняно з завданнями, які вирішуються мовою...» [163]1.

Отже, якщо ми визнаємо за мовою статус «будівлі Буття» (М. Гайдеггер), ми повинні почути й побачити у стихії мови ті онтологічні передумови, з усвідомлення яких повинне починатися будь-яке філософське дослідження і особливо дослідження філософсько-антропологічне.

Однак людина переживає та відтворює світ і своє буття у світі не у мові взагалі, а у конкретній мові – мові тої чи іншої нації. «... Начала, що розвиваються життям окремих мов та народів, різні й незамінні одне іншим...» [163]2, – пише О. Потебня. Тому нашим завданням буде прояснення онтологічних коренів понять нашого дослідження в українській мові. Ситуація ускладнюється тим, що за певних причин українська філософська мова є нерозробленою; її розгортання потребує звернення до українського буття та до буденного і літературно-художнього вимірів української мови, що відображують і творять це буття.

Слід зазначити, що у процесі розробки української філософської мови, ми з необхідністю будемо не тільки використовувати ті чи інші мовні конструкції, але й створювати їх. Адже «мова в такій же мірі є витвір однієї особи, як і народу»3.

Необхідність творення-актуалізації мови у стихії філософування – як умови відкритості національного буття і взагалі людського буття – чудово висловив Мартін Гайдеггер: «Мова є будівля буття. В будівлі мови живе людина. Мислителі та поети – хранителі цієї будівлі. Їх варта – здійснення відкритості буття, наскільки вони дають їй слово у своєму мовленні...» [226]1
1.1.2. Ключове поняття дослідження: самотність, самота, самітність, одинокість?

Головною проблемою нашого дослідження є проблема екзистенціальної відокремленості людини від самої себе та інших людей на шляху набуття самототожності. В яких поняттях української філософської мови коректно обмірковувати таку проблему? Використання поняття «самотність» начебто не викликає сумнівів. Але словники поруч із словом «самотність» ставлять ще «самота», «самітність» та «одинокість». Яке із них обрати? В чому різниця між ними? Відповідь на ці питання видається не такою простою, вона виходить за межі лише філології і потребує філософського та екзистенціального наповнення.

На нашу думку, ці поняття дуже близькі по смислу, однак не є синонімами. Більше того, вони виражають різні реалії людського буття.

Українське слово «самотність» (німецький аналог – Alleinsein, англійський та французький – solitude) глибинно пов'язане з більш вкоріненими у безпосередність буття і, напевно, більш давніми словами «самота», «самотина».

Самота є стан трагічної викинутості з людського буття. Це перебування віч-на-віч із Долею під тиском зовнішніх обставин – смерть близьких, стихійне лихо, тощо. Та на відміну від самотності, самота є зовнішньо-екзистенціальний стан, вона не обирається вільно, вона ще не є дійсним фактом само-бутності, а тому не доступна для саморефлексії.

Самота виступає ситуацією, з якої хочеться піти, втекти. Її хочеться зректися. Значною мірою ми переживаємо її як зовнішню нам. Тому ми перебуваємо на самоті.

У самотності неможливо пере-бувати. У ній можна лише бути. І бути можна лише у самотності, а не на ній. На відміну від самоти, самотність є буттєва межа людини. Вона є стан, ситуація, яку наша мова вловлює через категорію буття, а не пере-бування. Людина, що знаходиться у самотності, несе в собі усталеність та глибинну усвідомленість, якої ще немає у людини на самоті. Тому самотність є усвідомлена та внутрішньо-екзистенціально поглиблена самота.

Самотність виражає буття-людини-самої-по-собі, яке наповнене стражданням в результаті відчуження від себе та роду, втрати та пошуку само-тотожності, а тому є надзвичайно екзистенціально напруженим станом і ситуацією.

Слово «самітність» (німецький аналог – Selbstsucht – дослівно «пристрасть до себе») органічно-буттєво тяжіє до слова «самість». Однак це є ілюзорне набуття самості, набуття поверхнево-егоїстичне. «Самітність», очевидно, виражає таке буття людини самоїпо-собі, в якому відбувається певне з'єднання із собою, тому страждальний момент тут послаблений, на перший план виходить навіть насолода від самототожності; та ця насолода по суті своїй є нарцисичною. Тому у своїх найбільш завершених формах самітність стає самототожністю та самостійністю, які виступають лише зовнішніми.

У слові «самітність» не відчувається трагічно-екзистенціальна глибина, яка промовляє із безодні слова «самотність», де сама літера «о» нагадує колодязь. Саме у слові «самотність» українська ментальність виражає поривання до екзистенціально розгорнутого буття, яке кінець кінцем може вийти за межі егоцентричної «гармонії» самозакоханості та самозамкненості, що є властивою для самітності.

До певної міри можна стверджувати, що самітність – це егоцентрично подолана самотність. Якщо самітність веде до індивідуалізації людського буття з її від-окремленням, від-особленням та само-об'єктивацією, то самотність приводить до персоналізації людини з такими її характеристиками як само-творення та спів-творення. Персоналізація, що виступає можливою тенденцією самотності, включає у себе індивідуалізацію-відокремлення як частковий, а тому конструктивний момент.

Не дивно тому, що слово «самотність» в українській мові виражає буття суб'єктів, особистостей, тоді як «самітність» досить часто виступає ознакою об'єктів. У цьому плані характерно, що автори Російсько-українського словника (К., 1970) навели такий приклад вживання слова «самітньо»: «Будинок стоїть самітньо.» Все це приводить нас до важливого висновку: самітність як характеристика людського буття означає його об'єктну замкненість, а тому значною мірою де-екзистенціалізацію та де-антропологізацію як складові моменти де-персоналізації, що приводить до занурення людського буття у стихію безособового, яку М. Гайдеггер означив як «das Man».

Цікаво зазначити, що Леся Українка у «Лісовій пісні», описуючи буття Мавки як внутрішньо-екзистенціальну відокремленість від звичного та буденного, як трагічне очікування духовно-еротичного єднання, користується співзвучним до «самотності» словом «самотня»:
«Мавка

Дуби поважні надто. Дика рожа

задирлива, так само й глід, і терен.

А ясень, клен і явір – гордовиті.

Калина так хизується красою,

що байдуже їй до всього на світі.

Така, здається, й я була торік,

але тепер мені чомусь те прикро...

Як добре зважити, то я у лісі

зовсім самотня...


Л у к а ш

А твоя верба?

Таж ти її матусею назвала.
Мавка

«Верба?.. Та що ж... в їй добре зимувати,

а літом... бач, вона така суха,

і все рипить, все згадує про зиму...

Ні, я таки зовсім, зовсім самотня...» [121]1
Слово ж «одинокість» (німецький аналог – Einsamkeit, англійський – single, французький – isolement) виражає цілком зовнішню самотність, констатуючи факт суто геометричної відокремленості від роду. Одинокість виступає випадковою самотністю. Нижче про це буде сказано докладніше.

Підводячи резюме, слід зазначити, що у нашому дослідженні мова йде про те коло екзистенціальних проблем, які означені саме поняттям «самотність». Тому воно і виступає ключовим.


Каталог: bitstream -> 123456789
123456789 -> Урок позакласного читання у 8 класі Презентація проекту
123456789 -> Творчість А. Міцкевича апогея польського романтизму
123456789 -> Ключове запитання: Справжній Митець… Який він? Для реалізації проекту було створено групи „Біографи”
123456789 -> В. Стефаник. Новаторство письменника. Експресіонізм у його творчості
123456789 -> Урок 1 Тема. Як не любить той край Матеріал уроку. Володимир Сосюра "Як не любить той край "
123456789 -> Конспект уроку із світової літератури для 7 класу Тема. Поетизація давньоруської минувшини в баладі О. С. Пушкіна «Пісня про віщого Олега»
123456789 -> 5 клас Тема уроку. Шлях Мауглі від вихованця джунглів до їх володаря. Мета уроку


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Схожі:

Н. В. Хамітов самотність у людському бутті Досвід метаантропології 2-е видання, виправлене І доповнене кнт київ 2017 ббк 87. 21 Х18 Рецензенти: І iconНавчально-методичний посібник Видання друге, виправлене І доповнене Черкаси 2002
У посібнику подано основні теоретичні відомості з ділового українського мовлення, висвітлено питання правопису та загальні мовні...
Н. В. Хамітов самотність у людському бутті Досвід метаантропології 2-е видання, виправлене І доповнене кнт київ 2017 ббк 87. 21 Х18 Рецензенти: І iconПрограма Кураторів для студентів академічних груп видання четверте, доповнене та перероблене Львів 2012 ббк: 74. 58
Кураторів для студентів академічних груп видання четверте, доповнене та перероблене
Н. В. Хамітов самотність у людському бутті Досвід метаантропології 2-е видання, виправлене І доповнене кнт київ 2017 ббк 87. 21 Х18 Рецензенти: І iconКнига віршів Київ-2015 ббк 4 (4 Укр Київ) л-38 Літературно-художнє видання

Н. В. Хамітов самотність у людському бутті Досвід метаантропології 2-е видання, виправлене І доповнене кнт київ 2017 ббк 87. 21 Х18 Рецензенти: І iconКурс лекцій Київ 2002 ббк 67. 6я73 А46 Рецензенти: І. К. Туркевич, д-р юрид наук, проф

Н. В. Хамітов самотність у людському бутті Досвід метаантропології 2-е видання, виправлене І доповнене кнт київ 2017 ббк 87. 21 Х18 Рецензенти: І iconНавчальний посібник Київ 2010 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти
...
Н. В. Хамітов самотність у людському бутті Досвід метаантропології 2-е видання, виправлене І доповнене кнт київ 2017 ббк 87. 21 Х18 Рецензенти: І iconНавчальний посібник Київ 2011 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти
...
Н. В. Хамітов самотність у людському бутті Досвід метаантропології 2-е видання, виправлене І доповнене кнт київ 2017 ббк 87. 21 Х18 Рецензенти: І iconЮридична деонтологія видання 2-е, перероблене І доповнене

Н. В. Хамітов самотність у людському бутті Досвід метаантропології 2-е видання, виправлене І доповнене кнт київ 2017 ббк 87. 21 Х18 Рецензенти: І iconВасиль марсюк голос волаючого на майдані
Василь марсюк. Голос волаючого на майдані. Публіцистика, критика, спогади. Друге доповнене видання. Київ. 2016. – 148 с
Н. В. Хамітов самотність у людському бутті Досвід метаантропології 2-е видання, виправлене І доповнене кнт київ 2017 ббк 87. 21 Х18 Рецензенти: І iconНавчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних медичних закладів
Бідзіля П. О., кандидат історичних наук, викладач Дідик С. С видання доопрацьоване та доповнене. Запоріжжя: здму, 2016. 175 c
Н. В. Хамітов самотність у людському бутті Досвід метаантропології 2-е видання, виправлене І доповнене кнт київ 2017 ббк 87. 21 Х18 Рецензенти: І iconМетодичні рекомендації з підготовки курсових, бакалаврських, дипломних, магістерських робіт з історії Росії
Ляпіна О. В. Методичні рекомендації з підготовки курсових, бакалаврських, дипломних, магістерських робіт з історії Росії / за ред...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка