На рубежі ХХ ххі століття олександр Шевчук



Сторінка1/9
Дата конвертації27.04.2018
Розмір1,23 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9

ФІЛОСОФІЯ, ПОЛІТИКА, СУСПІЛЬСТВО

УКРАЇНСЬКО-КИТАЙСЬКЕ СПІВРОБІТНИЦТВО

НА РУБЕЖІ ХХ - ХХІ СТОЛІТТЯ

Олександр Шевчук,

кандидат політичних наук, в.о. доцента Миколаївської філії

Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»
У статті аналізується реалізація зовнішньополітичного курсу України в контексті трансформаційних процесів світового та регіонального політичного розвитку, а також впливу загроз глобального й регіонального характеру на реалізацію зовнішнього курсу України на політичному просторі Азіатсько-Тихоокеанського регіону.
Актуальність і новизна даної розвідки полягають у висвітленні критичної для політології міжнародних відносин проблеми адаптації зовнішньополітичного курсу України з новими реаліями сучасного політичного розвитку, ефективного та прагматичного його здійснення на політичному просторі Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР). Зважаючи ж на динамічно зростаюче значення АТР у геополітичному та геоекономічному комплексі, аналіз перспектив взаємовідносин з країнами регіону набуває стратегічної ваги щодо реалізації національних інтересів України.

Зацікавленість України у розвитку співробітництва з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону як у регіональному масштабі, так і на рівні окремих країн обумовлюється не короткочасовою кон'юнктурою, а носить довгостроковий характер. Оскільки на сучасному етапі визначальними чинниками міжнародних відносин є геополітичні фактори: географічне положення країни, матеріальні ресурси, національна структура населення і національно-релігійні характеристики, а не ідеологічні принципи, значення вказаного напряму в системі зовнішньополітичних пріоритетів України зростатиме з розширенням відносин та співробітництва з усіма країнами регіону.

Дослідження даної проблематики є об'єктом наукової уваги Івченка О.Г. [1], Стадниченка В. [2], Білодіда Р.М. та Шергіна С.О. [3], Перепелиці Г.М. [4], Кириєнка М.М. [5], Камінського Є.Є. [6], Федоренка С.М. [7], Гайдукова Л.Ф. [8], Коппель О.А., Пархомчук О.С. [9], Нікішенка С.О. [10]. Аналіз робіт українських фахівців-міжнародників дозволяє зробити висновок, що обрана тематика висвітлюється в загальному контексті подій та процесів, що відбуваються на теренах АТР. З огляду на прагнення нашої держави до активної участі у світовому політичному процесі, активний розвиток українсько-китайських відносин у контексті творення ефективно діючого механізму безпеки Азіатсько-Тихоокеанського регіону сприятиме утвердженню України в якості активного суб'єкта міжнародних відносин у АТР. Звідси постає і мета розробки - представити авторське бачення даної проблеми та подати її глибинну сутність.

Руйнація системи міжнародних відносин, наріжним каменем якої було біполярне протистояння між Сходом та Заходом, стимулювала розбудову нового механізму світових взаємовідносин, орієнтирами розвитку якого було визначено перехід від конфронтаційних концепцій світового розвитку до активізації інтеграційних процесів, створення ефективної конструкції систем безпеки на глобальному, регіональному, субрегіональному та національному рівнях, використання політичних та дипломатичних засобів як раціональних інструментів міжнародної політики. У цьому контексті виникає потреба дослідження проблем безпеки (як і нових форм міжнародного співробітництва) на геополітичному та регіональному рівнях, необхідність аналізу впливу викликів та загроз глобального та регіонального характеру на формування й трансформацію основних вимірів різнорівневих механізмів безпеки. Це є актуальним і для Азіатсько-Тихоокеанського регіону, політичний простір якого характеризується наявністю багатьох джерел міжнародної конфліктності.

Для зовнішньої політики України, що базується на принципі багатовекторності, одним із пріоритетів є розвиток відносин з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону [1, с. 3], тому збереження стабільності й формування надійної системи безпеки в АТР відповідає національним інтересам нашої держави.

Зацікавленість України у розвитку співробітництва з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону як у регіональному масштабі, так і на рівні окремих країн обумовлюється не короткочасовою кон'юнктурою, а носить довгостроковий характер. Оскільки на сучасному етапі визначальними чинниками міжнародних відносин є геополітичні фактори: географічне положення країни, матеріальні ресурси, національна структура населення і національно-релігійні характеристики, а не ідеологічні принципи, - значення вказаного напряму в системі зовнішньополітичних пріоритетів України зростатиме з розширенням відносин та співробітництва з усіма країнами регіону.

Геополітичне становище України та аналіз її зовнішньополітичного курсу свідчить на користь нарощування зусиль нашої держави до інтеграції в європейські співтовариства та інші міжнародні структури. Це сприяє забезпеченню підґрунтя для реалізації національних інтересів України в Європі та трансформації її у невід'ємну частину європейського співтовариства. І якщо на цьому напрямі здобутки української дипломатії очевидні (Україна стала учасницею Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), підписала документи про співробітництво й партнерство з Європейським Союзом (ЄС), НАТО, Західно-Європейським Союзом (ЗЄС), вступила до впливової європейської інституції - Ради Європи (РЄ) та ін.), то Азіатсько-Тихоокеанський район в значній мірі зберігає статус "потенційного партнера". Враховуючи ж зростаючий вплив країн АТР на розвиток світової економіки та формування орієнтирів міжнародної політики, розширення політичного діалогу з країнами цього регіону та розвиток співробітництва на основі взаємовигідних угод відкрило б нові можливості для реалізації як геополітичних, так і геоекономічних інтересів України.

Розбудовуючи взаємовідносини з країнами АТР, потрібно враховувати особливості політичного та історичного розвитку даного регіону, а також специфіку існуючих там проблем.

Тому перед Президентом України, урядом і парламентом (насамперед перед працівниками МЗС, Комітетом у закордонних справах Верховної Ради) в ході розроблення реалізації програм щодо розвитку відносин України і країн АТР першочерговими завданнями стали:

- визначення та встановлення балансу між економічними та політичними інтересами;

- створення ефективного механізму на всіх напрямках співпраці і особливо юридичного, фінансового та матеріального забезпечення двосторонніх відносин;

- розширення інфраструктури зарубіжних органів зовнішніх відносин.

Виходячи з цього, динамічний розвиток відносин між Україною та Китайською Народною Республікою, яка внаслідок реформування економічної та політичної структури суспільства еволюціонувала від статусу країни, що розвивається, до становища не лише однієї з "центросилових" держав АТР, а й світових лідерів, матиме позитивні економічні та політичні результати й наслідки.

Зокрема, за офіційними даними, у 2002 р. приріст китайського ВВП становив 7,6 %. А за період з 1998 по 2001 р. економіка Китаю зросла на 35 %, що є абсолютно найкращим показником у світі [2, с. 33]. У той же час, активно залучаючи зарубіжні інвестиції до своєї економіки, КНР досить активно проникає в економіку інших країн. Прикладом цього є діяльність Китайської національної нафтової компанії (CNPC), яка поступово перетворюється на одного із світових лідерів у нафтовій галузі, беручи участь в реалізації проектів у таких країнах, як Азербайджан, Туркменистан, Казахстан, Судан, Венесуела й Оман.

Зважаючи на досить значну залежність української економіки від даного виду сировини, розвиток цього напряму може виступити одним із альтернативних варіантів взаємовигідного співробітництва. З іншого боку, співпраця з динамічно нарощуючим свій економічний потенціал Китаєм сприятиме відновленню українських підприємств, науково-дослідних центрів та ін. Основою цього є удосконалення й розширення юридичної бази, що визначає основні напрями і пріоритети розбудови українсько-китайських взаємин. Так, у 1995 р. було розроблено "Державну програму розвитку відносин України з КНР", в грудні 2000 р. на засіданні Верховної Ради України були обговорені й схвалені рекомендації щодо розширення сфер співробітництва між Києвом та Пекіном [3], втілення в життя яких розпочалося з візиту до України голови КНР Цзян Цземіня 20-23 липня 2001 р. Основна частина двосторонніх переговорів на найвищому рівні завершилась підписанням 21 липня спільної декларації про дружбу й всебічне співробітництво у ХХІ столітті [4].

Президент України Л.Д.Кучма, характеризуючи реалізацію векторів зовнішньополітичного курсу, відзначав: "Відносини з КНР мають пріоритетне значення для України, яка зацікавлена в їх подальшому інтенсивному поглибленні і ставиться до Китайської Народної республіки як до основного партнера в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні" [4, с. 3].

На сьогоднішній день між Україною й КНР укладено більш ніж 70 договорів, що є суттєвим чинником, який впливає на поступове зростання українсько-китайського співробітництва як в економічній, так і в політичній сферах. Разом з тим сферою інтересів обох країн є не лише економіка (у 2000 р. двосторонній товарообіг становив 517 млн доларів, це третій показник у зовнішньоекономічних відносинах Китаю з країнами СНД [5, с. 61]), а й співробітництво у виробничій, науково-технічній, науково-освітній сферах. Хоча необхідно відзначити, що структура експортно-імпортних відносин між Києвом та Пекіном не є рівнозначною. Зокрема 85 % експорту Китаю до України складають товари народного споживання [6, с. 138], основною ж статтею експорту України до КНР є сировинні матеріали - чорні та кольорові метали, металопрокат. Даний дисбаланс є одночасно і показником, і каталізатором процесу освоєння місткого ринку КНР українськими підприємствами, які працюють у машинобудівній, суднобудівній, автомобілебудівній, авіакосмічній галузях, що, у свою чергу, сприятиме розв'язанню цілого ряду соціальних проблем на внутрішньополітичній арені України.

Таким чином, динаміка взаємовідносин між Україною та КНР свідчить про значні потенційні можливості розвитку двосторонніх відносин, фундаментальною основою чого є ґрунтовна юридична база і взаємна зацікавленість у розвитку економічного співробітництва.

У той же час, реалізуючи свої можливості як активного суб'єкта міжнародних відносин на політичному просторі Азіатсько-Тихоокеанського регіону, необхідно враховувати залежність українсько-китайських взаємовідносин від регіональних та глобальних політичних тенденцій.

Зокрема політичний процес у АТР детермінується співвідношенням взаємовідносин у стратегічному трикутнику США-КНР-РФ, архітектура якого може кардинально змінитись внаслідок зближення між Пекіном та Москвою. Директор Інституту Східної Європи, Росії та Центральної Азії АН Китаю Лі Цзинцзе вважає, що тенденції сучасного політичного розвитку забезпечили основу для довготривалого стратегічного партнерства між Росією та КНР. На його думку, "Захід, яким керують США, розглядає Росію як потенційну загрозу, намагаючись стримати її розширенням НАТО. В Азії "потенційна загроза" - Китай, на його стримання націлене посилення американсько-японського союзу. Визнається це чи ні, але подібні "кліщі" ставлять Китай і Росію у схожу стратегічну ситуацію" [7, с. 589].

Сполучені Штати Америки не можуть не рахуватись з викликом, який їм кидає КНР в Азії, претендуючи на роль регіонального лідера. Тому Вашингтон намагається знайти основу для конструктивного політичного діалогу з Пекіном й таким чином нейтралізувати гегемоністичні настрої керівництва КНР.

Крім того, реалізація зовнішньополітичної концепції Пекіна зустрічає жорсткий опір з боку Вашингтона з питань, які стосуються стратегічних інтересів США в Східній Азії.

Ці тенденції політичного розвитку знайшли своє відображення у зовнішньополітичному курсі адміністрації У. Клінтона.

Держсекретар США М.Олбрайт, виступаючи 23 вересня 1997 р. у Нью-Йорку перед міністрами закордонних справ країн АТР, зазначила, що "Сполучені Штати Америки були і залишаються тихоокеанською державою і активним учасником у справах Тихоокеанського регіону, оскільки нас об'єднують спільні можливості і спільна небезпека. Ми разом боремося за довготривале процвітання, утвердження людської гідності й створення фундаменту свободи на довгі роки вперед" [8, с. 2].

Отже, з одного боку, Сполучені Штати Америки, зважаючи на зростання політичної активності Пекіна і його претензій на роль лідера в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, зберігають свою умовну лінію оборони в АТР - створену у повоєнний період . З іншого боку, Вашингтон намагається за рахунок розвитку двосторонніх економічних, військових, політичних відносин забезпечити собі можливість політичного маневру й стримати процес утвердження КНР як однієї з провідних країн світу.

Таким чином, по-перше - Сполучені Штати Америки після закінчення "холодної війни" зберігають в АТР всі основні структурні елементи системи, яка спрямована на стримання Китаю. Це військово-політичні союзи з Японією, Південною Кореєю, комплекс військових баз, одним з головних елементів цієї системи є Тайвань. У 1997 р. дія "Основних напрямів японсько-американського співробітництва у сфері оборони" була поширена і на Тайванську протоку [9, с. 43]. Значення Тайваню й дрібних островів, які розташовані поблизу нього, для розгортання військових сил в безпосередній близькості від політичних центрів, промислових районів і військових об'єктів КНР очевидна.

По-друге - динаміка відносин між Росією та Китаєм набуває характеру стратегічного партнерства, особливо у питаннях, що стосуються забезпечення стратегічної стабільності в АТР. Позиція сторін з цього питання була скоординована у спільній Московській заяві голови КНР Цзян Цземіня і Президента РФ В. Путіна від 16 липня 2001 р. [10] й у спільній декларації Російської Федерації та Китайської Народної Республіки від 2 грудня 2002 р. [11]

Виходячи з цього, російсько-китайське зближення й відстоювання Росією та КНР однотипних принципів вирішення політичних суперечностей виступає як активний фактор впливу на характер відносин у геополітичному трикутнику США-КНР-РФ, зокрема як "стримуючий" механізм глобалістських тенденцій у зовнішньополітичному курсі адміністрації Дж. Буша Молодшого.

Підтвердженням цього стало відстоювання Росією та КНР спільних принципів резолюції РБ ООН щодо відновлення інспекційної діяльності ООН в Іраку. Головне, на що були спрямовані зусилля представників Росії, Китаю та Франції, - це домогтися відсутності автоматизму в санкціонуванні використання сили проти Іраку, чого добивалась американська сторона [12]. Проте подальший перебіг подій засвідчив, що це не стало стримуючим фактором для адміністрації Дж. Буша Молодшого.

Українській дипломатії необхідно зважено, з врахуванням особливостей політичного процесу в АТР здійснювати свій зовнішньополітичний курс, адаптуючи його до міжнародних реалій сьогодення, але відстоюючи при цьому стратегічні спрямування власного курсу зовнішньої політики.

Характеризуючи стан відносин з США, заступник державного секретаря МЗС України Єльченко В.Ю. зазначив: "Україна у контактах з американською стороною має послідовно і наполегливо відстоювати право на проведення незалежної від суб'єктивних уподобань Вашингтона зовнішньої та внутрішньої політики, виходячи насамперед з власних національних інтересів" [13, с. 24].

Крім специфіки глобального характеру, на теренах АТР існують складні проблеми регіонального масштабу, які мають безпосередній вплив на відносини між державами, а внаслідок цього й на регіональну систему взаємовідносин у цілому.

Однією з невирішених політичних проблем, яка виступає як дестабілізуючий фактор структури регіональної безпеки, є незавершеність процесу возз'єднання всіх китайських територій, зокрема "тайванська проблема".

З точки зору потенційних можливостей для розгортання економічного співробітництва, Тайвань у даний час є одним з найбільш перспективних партнерів для України у східноазіатському регіоні, враховуючи сучасне фінансове становище Тайваню, особливо його валютні резерви та інвестиційні можливості. На рубежі 1998/1999 р. обсяг вільного інвестиційного капіталу Тайваню складав 25-37 млрд доларів США [14, с. 162]. За показниками безпечності капіталовкладень та конкурентноздатності економіка КР займала у 1999 р. відповідно третє й четверте місце у світі [15, с. 65; 16, с. 62].

Згідно з доповіддю Всесвітньої торгової організації, у 1999 році Тайвань був одним з 14 найзначніших світових експортерів і займав 15-е місце у світі з імпорту. Так, у 1999 році Тайвань експортував товарів і послуг на загальну суму 126,1 млрд доларів США, що складало 2,2% світового експорту, у той час як імпорт на острів досяг розміру 111 млрд доларів США, відповідно 1,9% світового імпорту [17, с. 14]. Можливості для зовнішньої торгівлі з Тайванем визначаються також і провідною роллю Тайваню у світовому виробництві товарів оброблювальної промисловості й комп'ютерної техніки.

Але розвиток співробітництва з Тайванем залежатиме від характеру трансформації процесу возз'єднання острова з материком. Зокрема МЗС України доводиться вирішувати досить не просте завдання: здійснюючи домовленості, досягнуті з Китайською Народною Республікою, котрі зазначають, що Тайвань - невід'ємна частина КНР [18,с.77;19,с.190-192;4,с.1],сприяти розвитку неофіційних відносин з Тайванем і в першу чергу розширенню торгово-економічних зв'язків.

Крім того, представники України в ООН, беручи участь в обговоренні питання щодо відновлення Тайваню в Організації Об'єднаних Націй, незмінно виступали проти подвійного представництва в ООН КНР і КР [20, с. 8; 21, с. 18].

У той же час у заявах державних діячів Тайваню неодноразово висловлювалась зацікавленість у розширенні торгово-економічного співробітництва з Україною. Віце-прем'єр Китайської Республіки на Тайвані Сюй Лі зазначив: "Україна - могутня індустріальна держава. Нас цікавлять ваші передові технології у космічній галузі, авіаційній промисловості, машинобудуванні, металургії. Одне слово, в Україні є де і під що розмістити тайванські капітали, внести необхідні інвестиції. Ми готові вже сьогодні зробити крок назустріч вашим діловим колам…" [22, с. 69]. Аналогічну точку зору висловили віце-міністр Тайваню Стівен Чень та директор Генерального департаменту країн СНД Джемс Ванг [22, с. 64, 69].

У період 1994-1996 років обсяг українсько-тайванського товарообігу складав 253,1 млн доларів США, з них експорт - 242,7 млн доларів, імпорт - 10,4 млн доларів [23, с. 13]. Позитивний торговельний баланс України, таким чином досяг 232,2 млн доларів [23, с. 13]. У 2000 р. цей показник досяг 269,3 млн дол. при загальному обсягу товарообігу 367,5 млн дол. США (імпорт - 49,1, експорт - 318,4 млн дол.) [24, с. 29]. У першому півріччі 2001 р. динаміка розвитку експортно-імпортних відносин між Україною та Тайванем виявила тенденцію до спаду. Так, товарообіг склав 162,4 млн дол. США. Але це уповільнення темпів розвитку є відносним у порівнянні з тим, що за цей період обсяг загального товарообігу Тайваню з країнами СНД знизився на 45 місце серед зовнішньоторговельних партнерів Тайваню [24, с. 29]. Ці факти є ще одним свідченням негативного впливу незавершеності процесу возз'єднання всіх китайських земель на розвиток українсько-тайванського економічного співробітництва.

Разом з тим у східноєвропейському регіоні Україна є другим за обсягом товарообігу партнером Тайваню, поступаючись лише Росії. У свою чергу на сучасному етапі Тайвань виступає третім торговельним партнером України в Азії, поступаючись КНР та Туреччині [24, с. 29].

Розбудовуючи свої відносини з Тайванем, Україні потрібно враховувати позицію США й КНР у щодо тайванської проблеми. Тому що, наскільки б не були сприятливими економічні зв'язки між Києвом та Тайбеєм, ускладнювати свої відносини з одним із постійних членів Ради Безпеки ООН-КНР для української держави є політично невигідним.

У серпні 1996 року на запрошення ректора Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка професора В.Скопенка Україну з неофіційним візитом відвідала делегація урядовців Тайваню на чолі з віце-президентом і прем'єром Лянь Чжаном [26, с. 37]. Програма візиту передбачала зустріч представників урядових кіл КР з викладацьким складом університету і відвідування Лівадійського палацу в м. Ялта. І хоча 20 серпня на брифінгу голова управління інформації МЗС України Ю.Сергєєв запевнив журналістів, що міністерство закордонних справ не має жодної інформації про можливе перебування на українській території віце-президента Тайваню [27, с. 3], цей візит викликав ускладнення у відносинах України з КНР. Зокрема китайська сторона відклала візит до України члена Держради КНР, висловивши таким чином свій протест проти перебування на українській території делегації Тайваню [28, с. 35].

Тому, враховуючи надзвичайну "чутливість" керівництва КНР щодо налагодження зовнішніх відносин Тайваню з світовим співтовариством, одним з магістральних напрямів українсько-тайванського співробітництва є розвиток співробітництва у науково-технічній та культурно-освітній сферах.

Таким чином, по-перше, українсько-китайські відносини, зважаючи на динаміку їх розвитку, мають значні потенційні можливості для нарощування масштабу співробітництва як у економічній, так і в політичній сферах. Разом з тим для поглиблення взаємовідносин треба намагатись зміцнювати узгодженість дій у політичній сфері. А це потребує створення механізму регулярних зустрічей на вищому рівні, який забезпечить можливість обговорення у будь-який час важливих проблем двосторонніх відносин, міжнародних інцидентів й узгодження політичної позиції держав. Це, в свою чергу, сприятиме знаходженню більшої кількості точок дотику для розвитку стратегічного партнерства Київ-Пекін завдяки зміцненню атмосфери довіри й взаємному узгодженню структури механізму відносин.

По-друге, розвиток відносин Київ-Пекін потребує проведення прагматичного й дійового зовнішньополітичного курсу України в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, що надасть можливість ефективно розбудовувати відносини не лише з КНР, а й з іншими провідними державами регіону і враховувати при цьому специфіку регіонального розвитку і визначальні тенденції світового політичного процесу, орієнтуючись при цьому на власні зовнішньополітичні інтереси.
література:
1. Про основні напрями зовнішньої політики України // Голос України. - 1993. - 24 липня. - № 139 (639). - С. 3.

2. Made in China. Как построить социализм с капиталистическим лицом.// Евразия сегодня.-январь 2003.-С.33-35

3. Новини Інформаційного управління Верховної ради України за 7 грудня 2000 р. // www.rada.kiev.nalpress/new/ses6/no7122000.html.

4. З перспективою на століття // Урядовий кур'єр. - 2001. - 24 липня. - № 130 (2057). - С. 1, 3.

5. Гайдуков Л.Ф., Сін Лі. Основна на сьогодні тенденція. Українсько-китайські відносини: історія, сьогодення, перспективи // Політика і час. - 2001. - № 7. - С. 57-61.

6. Нікішенко С.О. Україна - Китай: стелися, шовковий шлях // Віче. - 1997. - № 4. - С. 134-142.

7. Ли Цзинцзе. Россия во внешней политике КНР // Китай на пути модернизации и реформ. 1949-1999. - М.: Восточная литература. РАН, 1999. - С. 580-591.

8. Внешняя политика США. Электронные журналы информационного агентства Соединенных Штатов. - № 1, январь 1998. - Т. 3: США и безопасность Азиатско-Тихоокеанского региона. - 36 с. // www.rpo.russian.vsia.co.at.

9. Семин А.В. Что мешает достижению согласия между Токио и Пекином // Проблемы Дальнего Востока. - 2001. - № 2. - С. 37-46.

10. Московское совместное заявление глав государств России и Китая // Проблемы Дальнего Востока. - 2001. - № 5. - С. 12-16..

11. Совместная декларация Российской Федерации и Китайской Народной Републики // Дипломатический вестник.-2003.-№1.-С.14-19.

12. Министерство иностранных дел Российской Федерации. Департамент информации и печати. Информационный бюллетень. Сообщения Министерства иностранных дел Российской Федерации. Заявление Министерства иностранных дел Российской Федерации о принятии резолюции СБ ООН по Ираку // www.mid.ru.

13. Як вибити "кольчужний" клин? Із засідання Наукової ради МЗС України // Політика і час.-2003.-№1.-С.12-34.

14. Малевич И.А. Внимание, Китай. - Минск: Харвест, 2000. - 176 с.

15. Тайвань 3-я по безопасности инвестиций территория в мире // Свободный Китай. - 1999. - № 3. - С. 65.

16. Тайвань на 4-м месте в мире по конкурентоспособности // Свободный Китай. - 1999. - № 5. - С. 62.

17. Экономика Тайваня в 1999 году. Цифры и факты // Формоза. - 2000. - № 1. - С. 13-14.

18. Україна - Китай. Спільна декларація України і Китайської Народної Республіки // Політика і час. - 1994. - № 10. - С. 77.

19. Декларація про розвиток та поглиблення відносин дружби і співробітництва між Україною і Китайською Народною Республікою. 4 грудня 1995 р. // Україна на міжнародній арені: Збірник документів і матеріалів. В 2-х книгах / Книга 1. - К.: Юрінком - Інтер, 1998. - С. 190-192.

20. Краткий отчет о 2-м заседании 50-й сессии Генеральной Ассамблеи Организации Объединенных Наций, состоявшейся 20 сентября 1995 г. Официальные отчеты. Distr. GENERAL. A/BVR/50. SR. 2. - 16 January 1996. - Russian Original: French. - 25 c.

21. Краткий отчет о 1-м заседании 51-й сессии Генеральной Ассамблеи Организации Объединенных Наций, состоявшейся 18 сентября 1996 г. Официальные отчеты. Distr. GENERAL. A/BVR/51. SR. 1. - 29 November 1996. - Russian Original: English. - 23 c.

22. Стадниченко В. Тайвань: крок у ХХІ вік. Журналістські записки на рисовому папері. - К.: ХХ вік - Україна, 1998. - 238 с.

23. Кирієнко М.М. Зовнішньоекономічні зв'язки України з новими індустріальними країнами Азії та їх маркетингове забезпечення: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.06.03 / Українська академія зовнішньої торгівлі. - К., 1997. - 23 с.

24. Слісарук Ю. "CETRA" в Україні. Сучасний стан та перспективи економічного співробітництва між Україною та Тайванем // Україна - Тайвань: Інформ. - 2001. - № 1. - С. 28-30.

25. Юрківський В.М. Країни світу: Довідник. - К.: Либідь, 1999. - 368 с.

26. Лянь Фан Юй. Путевые заметки о посещении Украины // Свободный Китай. - 1996. - № 6. - С. 37-43.

27. Кородова Т. Интересно, что подумал ялтинский мэр, увидев тайваньского премьера // Киевские ведомости. - 1996. - 21 августа. - С.3.

28. Султанський П. Для нас це аж ніяк не шляхопровід (Китайська складова української зовнішньої політики) // Політика і час. - 1996. - № 11. - С. 32-39.


ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРОТИБОРСТВО - ОДИН З ГОЛОВНИХ НАПРЯМКІВ ПОЛІТИКИ СУЧАСНИХ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН


Ніна Гуріна,

заступник декана соціально-правового факультету,

викладач кафедри міжнародних відносин Миколаївської філії

Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»

Стаття присвячена проблемі погіршення та недостатньої захищеності інформаційної безпеки як всередині України, так і на зовнішньополітичній арені. Значна увага приділяється еволюції та історичному аспекту інформаційної боротьби. Розглядається роль ЗМІ та їх вплив на суспільство. Робиться спроба аналізу розвитку інформаційних технологій та їх впливу на формування нової системи міжнародних відносин в ХХІ столітті.

Інформаційно-психологічна боротьба велась у всіх війнах та протистояннях людства. Її зміст в основному складали дії протилежних сторін з поширення дезинформації або тенденційної інформації для впливу на оцінки, наміри та орієнтацію населення, особового складу військових сил та осіб, які приймають рішення, з метою формування громадської думки на користь діючої сторони.

Тому не дивно, що вже в давнину полководці, мислителі відзначали важливість досягнення перемоги без бою. Вже тоді використовувались засоби впливу на ворога шляхом дезинформації, погроз, залякування. Ще більш досконалими вони стають в Ордені єзуїтів у першій половині ХVІ ст. У творах та діяльності західних полководців і воєнноначальників - Наполеона, Клаузевіца, Жофа, російських - Суворова, Кутузова, Мілютіна, Міхневича та інших є чимало повчального щодо використання інформації для досягнення поставленої мети у війні.

Аналіз впливу інформаційного протистояння на сучасні міжнародні відносини, що пропонується в даній статті, дозволяє зробити висновки щодо покращення інформаційної безпеки в державах світу в ХХІ столітті.

Шляхи пропонованого аналізу, тобто його завдання, можна позначити таким чином: 1) розгляд основних питань інформаційного протиборства в ХХ - ХХІ століттях; 2) розкриття природи сучасних війн і локальних конфліктів, їх особливостей та технологічних можливостей, 3) аналіз сучасної геополітики крізь призму міжнародного інформаційного протиборства та її вплив на формування нової системи інформаційної безпеки, ведення інформаційних війн на геополітичній арені в сучасних міжнародних відносинах.

Вперше поняття "інформаційна війна" було введене в 1985 році в Китаї [1]. В основу теоретичних підходів китайських фахівців у галузі інформаційного протиборства покладені погляди давньокитайського військового діяча Сунь-цзи (V ст. до н. е.). Він першим аргументував необхідність інформаційного впливу на супротивника. В своєму "Трактаті про військове мистецтво" Сунь-цзи відмічав: "У всякій війні, як правило, найкраща політика зводиться до захоплення держави цілісною... Здобути сотню перемог у боях - це не край мистецтва. Підкорити суперника без бою - ось вінець мистецтва" [2].

Особливо посилилася роль засобів масової інформації в тотальних і локальних війнах ХХ століття. Помітних кількісних та якісних змін інформаційна боротьба почала зазнавати відтоді, як почалось створення єдиного інформаційного простору.

Сучасна науково-технічна революція спричинила справжній переворот в інформаційній боротьбі. Більш активно й глобально почали проводитись психологічні операції, інтенсивніше впроваджуватися нові інформаційні технології. Наочною ілюстрацією цьому є війни та воєнні конфлікти останніх десятиріч ХХ століття і початку ХХІ століття. Їх аналіз зі всією очевидністю свідчить про те, що хід та кінець воєнних дій будь-якого масштабу в сучасному світі визначається мистецтвом ведення інформаційної боротьби. На початку 90-х років поняття "інформаційна війна" з'явилося в США й активно увійшло в загальносвітову практику [3].

Сьогодні все більше сил і засобів залучаються до інформаційної боротьби, все більш масштабними стають її наслідки. В США, Японії, Німеччині, Франції, Ізраїлі та інших країнах пильна увага приділяється інформації, яка по праву вважається одним з головних факторів володіння сучасним світом.

"Глобальний масштаб і радикальність змін, які відбуваються в наші дні в політичній, економічній, духовній сферах життя світового суспільства, у сфері воєнної безпеки, дозволяють висунути припущення про формування нової системи міжнародних відносин, яка відмінна від тих, що функціонували протягом завершального століття, навіть починаючи з класичної Вестфальської системи "[4].

Отже, розвиток інформаційних технологій веде до глобальних змін в політичній, економічній, військовій та культурній сферах. На думку західних і вітчизняних політологів, це призведе в першій чверті ХХІ століття до кардинальних змін самого способу протиборства в міжнародних відносинах.

Інформаційне протиборство було й залишається супутником міждержавного спілкування, і його учасники не схильні оголошувати реальні витрати на покращання власного іміджу й дискредитації протилежної сторони.

Останнім часом часто використовується поняття "інформаційна безпека" й даються різні його визначення. На думку декана школи інформаційної війни і стратегії при Вашингтонському університеті національної оборони Д. Еджера, яку він висловив у швейцарському журналі "Джеймс інтернешнл діфенс рев'ю", саме поняття і концепція "інформаційної війни" залишаються предметом жвавої дискусії у військових та наукових колах Заходу.

Проте західні фахівці вже однозначно назвали інформаційну війну найвищою формою інформаційного протиборства. В єдиній доктрині протиборства в сфері управління і зв'язку, яка була розроблена комітетом начальників штабів військових сил США, термін "інформаційна війна" визначається як сукупність заходів, що вживаються з метою досягнення інформаційної перемоги над суперником шляхом впливу на його інформаційні системи, процеси, комп'ютерні мережі, громадську та індивідуальну свідомість та підсвідомість населення й особового складу військових сил при одночасному захисті свого інформаційного середовища [5].

Таким чином, у даному понятті об'єднані два види інформаційної боротьби - інформаційно-технічний та інформаційно-психологічний.

У розроблюваній на Заході концепції інформаційної війни значна увага приділяється поширенню через інформаційні канали суперника або інші канали світового інформаційного простору дезинформації або тенденційної інформації.

"Інформаційна війна" є широким та багатогранним поняттям. Так, сьогодні деякі фахівці з питань інформаційної безпеки, виділяють такі її аспекти, як діяльність добродійних міжнародних фондів, клубів, сект; використання у відповідних цілях нейролінгвістичного програмування тощо.

Події в Перській затоці в січні 1991 року, Югославії у 1999 році, а також перша і друга "чеченські кампанії" в Росії, внесли нові риси в уявлення про війни сучасного інформаційного суспільства.

"Війна в зоні Перської затоки може бути визначена як перша повномасштабна війна нового етапу в функціонуванні військових сил в умовах створення глобального інформаційного простору"[6]. На думку З. Бзежинського даний конфлікт "продемонстрував наступ Pax Americana, внаслідок якого стало зрозуміло, що світу доведеться погодитися з м'якою американською гегемонією" [7]. При проведенні США воєнних акцій ступінь їх відкритості визначався не незмінними принципами, а кон'юнктурою з використанням "м'якої військової цензури" [8].

"Буря в пустелі" теж не є випадком. Американські військові, використовуючи "м'яку цензуру", фактично вилучили з інформаційного поля повідомлення, в яких виправдовувалась протилежна сторона. Окрім того, "Буря в пустелі" стала першою в історії війною в прямій телетрансляції.

Російські військові, в свою чергу, змогли налагодити ефективний інформаційний супровід лише під час другої чеченської кампанії.

В ході агресії проти Югославії інформаційні операції змогли забезпечити необхідний результат - сприяти фактичній капітуляції сербських збройних сил.

Американські військові навіть жартують з цього приводу: "Ми не почнемо вигравати війну, поки про це не передадуть по CNN" [8].

Найбільш криваві за всю сучасну історію людства терористичні акти в США 11 вересня 2001 року наочно продемонстрували інформаційну загрозу, яку приховує в собі сучасне телебачення. Мільйони людей на екранах домашніх телевізорів змогли спостерігати в прямому ефірі по CNN авіаційні терористичні акти та одночасно були об'єктами комплексного інформаційного впливу терористів.

Вплив інформаційних технологій, крім воєнних операцій, наочно демонструють події в економічній та фінансовій сферах. Штучне створення економічних криз, які мали місце в Азії та Росії в 1998 році, можна сміливо прирівнювати до стратегічних інформаційних операцій. Прикладами інформаційних воєн також є: "стрибок" цін на нафту в 2000 році, боротьба з євровалютою, яка призвела в тому ж 2000 році до її нестабільних котирувань. Не можна не погодитися з висловом доктора політичних наук І.М. Панаріна: "Кінець ХХ століття характеризується тим, що світова фінансова система є головною ареною глобального інформаційно-психологічного протиборства між провідними державами світу " [9].

Досить сильна залежність суспільства від засобів масової інформації в сучасну епоху глобалізації несе як позитивні наслідки - зростання загального інформування й комунікабельності населення Землі, так і негативні. Сильна залежність від ЗМІ народжує новий вид зброї масового ураження - інформаційну зброю. Ядерна зброя як фактор стабілізування та домінування відходить на другий план, їй на зміну приходить зброя інформаційна, яка дозволяє реально управляти державами. Таким чином, інформаційне протиборство змінює уявлення про те, що таке супердержава.

США серйозно готувалися до сучасного інформаційного протиборства. Про це свідчить той факт, що в американських військово-політичних колах проводилась повномасштабна робота в цьому напрямку. Її відправною точкою прийнято вважати 21 грудня 1992 року, коли з'явилась директива Міністерства оборони США Т 3600.1 під назвою "Інформаційна війна". У 1993 році в директиві комітету начальників штабів № 30 вже були викладені основні принципи ведення інформаційних воєн і в 1995-у - Статут ВС США FM 100-6 ("Інформаційні операції"). Крім того, окремі аспекти інформаційного протиборства регулювались періодично поновлюваним Статутом ВС США FM - 31 ("Психологічні операції").

В середині 1990-х років посади офіцерів з питань інформаційної війни (Infowar officers), введені в сухопутних військах, на флоті й ВПС США. У червні 1995 року Національний університет оборони у Вашингтоні здійснив випуск першої групи фахівців у галузі інформаційної війни.

Починаючи з 1994 року в США регулярно проводяться офіційні наукові конференції з "інформаційної війни" за участю видатних представників військово-політичного керівництва країни. З цією метою створений і функціонує центр інформаційної стратегії і політики, метою якого є вивчення можливостей використання інформаційних технологій у воєнних конфліктах у ХХІ столітті. У період з січня по червень 1995 року в США була проведена командно-штабна військова гра (КШВГ) за участю представників всіх силових структур. Її мета полягала в розробці концепції стратегічної інформаційної війни.

У 1997 році з'явилось таке визначення інформаційної війни: "Дія, яка ужита для досягнення інформаційної переваги в інтересах національної стратегії і яка здійснюється шляхом впливу на інформацію та інформаційні системи суперника при одночасному захисті власної інформації і своїх інформаційних систем ".

22 жовтня 1998 року Комітет начальників штабів ВС США видав доктрину інформаційних операцій (Joint Doctrine of information operation). У доктрині вперше підтверджується факт підготовки американців до проведення наступальних інформаційних операцій. Раніше Пентагон підкреслював, що заходи США в інформаційній сфері будуть носити виключно оборонний характер.

У доктрині передбачається вірогідність проведення наступальних інформаційних операцій не тільки у воєнний, але й у мирний час. При цьому представники США, коментуючи ці положення, стверджують, що використання наступальної інформаційної зброї буде проводитися при повному дотриманні відповідних міжнародних норм та договорів. Але на сьогодні подібні міжнародні угоди або відсутні, або знаходяться на ранніх стадіях опрацювання.

У доктрині інформаційних операцій США виділяються чотири основні категорії використання інформації проти людського інтелекту [10] :

- операції проти волі нації;

- операції проти командування суперника;

- операції проти ворожих військ;

- операції проти національних культур.

Однією з вимог ефективного використання ЗМІ США в конфліктах останніх десятиріч є те, що в управлінні інформаційно-психологічними акціями використовуються американські військово-політичні керівники найвищого рівня.

У США рішення про проведення інформаційно-психологічних операцій приймає президент. Робить він це на основі рекомендацій та розробок, які готує Рада національної безпеки (РНБ), вона ж здійснює загальне керівництво інформаційно-психологічним забезпеченням [11].

У 2000 році президент Б. Клінтон підписав директиву № 68, мета якої - "впливати на зарубіжну аудиторію таким чином, щоб це благотворно позначалося на досягненні цілей, які стоять перед американською зовнішньою політикою".

Розроблювачами програми під назвою "Міжнародна народна дипломатія" є Держдепартамент США, Міністерство оборони, ЦРУ, деякі інші держструктури. Дана програма орієнтована не тільки на зарубіжну, але й на внутрішню аудиторію - цей факт частина громадськості США розцінила як "промивання мозку". Наприклад, Сет Акерман з асоціації газетних видань "За чесну та правдиву інформацію" вважає, що "коли зовнішня політика Клінтона не приймається на "ура" за кордоном, президент одразу ж починає вдаватися до пропаганди" [12].

Але ж не можна ні в якому разі вважати, що США цілком захистили себе від інформаційного впливу. Фахівці виділяють такі уразливі точки в інформаційному полі США [13] :

- оскільки США є відкритим суспільством, вони неспроможні вводити жорсткі методи контролю над інформаційними системами;

- незрозумілі політичні та юридичні аспекти інформаційних воєн;

- американський плюралізм не дозволяє розробити єдину політику в сфері стратегії інформаційних воєн;

- за будь-якого рівня технічного розвитку метою інформаційної війни залишається людина, але навряд виконавчі структури мають дійсно досвідчених людей, щоб вплинути на зміну дискурсів в іншій країні.

Використання засобів інформаційної війни припускає урахування структури та особливостей ЗМІ супротивника. Головна проблема полягає у визначенні того, як з більшою ефективністю можна впливати, спрямовуючи необхідну інформацію в ЗМІ суперника:

- безпосередньо через пряму телерадіотрансляцію, пресу;

- непрямо - через глобальні інформаційні системи;

- через працівників посольств, співробітників спецслужб, журналістів, вчених та ін.

На думку американських політологів, технологія ведення інформаційних воєн несе основну загрозу для об'єкта впливу в тому, що країна-ціль може усвідомити цей "вплив" дуже пізно, а це дає певний виграш тому, хто першим завдає удару. "Спроба ввести в оману командування протилежної сторони є вагомим компонентом інформаційної війни" [14]. Звідси виходить, що у ХХІ столітті фахівці з ведення інформаційного протиборства повинні бути зорієнтовані на створення фальшивої реальності. Бо, по суті, "психологічні операції спрямовані на зміну ворожої орієнтації в короткочасовому й довгочасовому планах шляхом модифікування ворожого прийняття рішень та впливу на дії суперника" [15].

Сучасна ідеологія інформаційних воєн базується на символічному сприйнятті світу, тому інформація дуже швидко з віртуальної субстанції перетворюється на матеріальну. Достатньо будь-яку подію, навіть вигадану (дезинформацію) змоделювати, передати в ЗМІ, й інформація, матеріалізуючись, починає справляти вплив, тобто діяти.

Інформаційні війни стали аксіомою сучасних міжнародних відносин і дозволяють дуже ефективно, із залученням малих фінансових та людських ресурсів добиватися цілей: все залежить від ступеня професіоналізму реалізаторів інформаційних операцій.

Таким чином, інформаційна війна зараз - це основна форма протиборства між державами, тому висновок напрошується сам собою: у ХХІ столітті, через свою ефективність інформаційні війни будуть використовуватися як головний інструмент впливу на міжнародні відносини. Відстоювати свої позиції в інформаційному протиборстві буде набагато легше тим країнам, які матимуть гармонійно розвинуте й тому захищене інформаційне суспільство.


Література:
1. Панарин И.Н. Информационная война и Россия. - М. 2000. - С.113.

2. Конрад Н.И. Сунь-цзы: Трактат о военном искусстве. - М., Л., 1950. - С.94.

3. Швец Д.Ю. Информационная безопасность России и современные международные отношения. - М.: "Мир безопасности", 2001. - С.13.

4. Современные международные отношения. Под ред. проф. А.В. Торкунова. - М., 1999. - С.38.

5. Волковский Н.Л. История информационных войн. В 2 ч. Ч. 1. - СПб.: ООО "Издательство "Полигон", 2003. - С.7.

6. Панарин И.Н. Указ. соч. - С.112.

7. Современные международные отношения. Под ред. проф. А.В. Торкунова. - М., 1999. - С.23.

8. Швец Д.Ю. Указ. соч. - С.22.

9. http://www.stars.ru/ Доклад И.Н. Панарина "Информационная война и власть" на международной конференции "Информационные технологи и власть", Москва, 26-28 января 1999 г.

10. http: // www.dtic.mil/doctrine/jel/new_pabs/jp 3_13.pdf

11. Волковский Н.Л. Силы специальных операций. - СПб., 1996. - С.41-43.

12. http://www.strana.ru/

13. Stein G. "Information War - Cyberwar - Netwar" // http://www.infowar.com/mil_c4i/stein.html-ssi.

14. Libicki M. "What is Information Warfare?" Washington, 1995, //http://www.ndu.edu/inss/actpubs/act 003/ a 003.html

15. Szafranski R. "Аn Information Warfar" SIIOP // http://call.army. mil/call/ctc_bul/90 - 9/9092 c 14.htm.

UNIA CELNA PRAWO EUROPEJSKIE

МИТНИЙ СОЮЗ. ЄВРОПЕЙСЬКЕ ПРАВО

MGR. SZYMON SCHROEDER (UNIVERSITY IM. ADAMA MICKIEVICHA, POZNAN, POLALAND) – ШИМОН ШРЕДЕР, магістр економіки і права, факультет права і адміністрації Університету ім.. Адама Міцкевича, м. Познань, Польща

MGR. KATIA RYBACHENKO (DONETSK NATIONAL UNIVERSITY – UKRAINE) – КАТЕРИНА РИБАЧЕНКО, аспірантка кафедри міжнародної економіки Донецького національного університету, м. Донецьк, України
Стаття присвячена процесам входження Польщі до Європейського Союзу, а саме формуванню митної політики відповідно до європейських правових норм та проблемам, які виникли у процесі інтеграції. Досвід Польщі може бути корисним для України, яка теж знаходиться на шляху інтеграції до Євросоюзу.


Каталог: txt -> sxid
sxid -> Історія №1 (67) січень-лютий 2005
txt -> Історія вчить, що у жорстких лідерів діти вже не здатні бути лідерами. Так вийшло І з Миколою. Незважаючи всі свої таланти І здібності, він завжди ховався в чиїйсь тіні, ніколи не був першим
txt -> Операція “Баторій” 1
txt -> Партизанськими дорогами з командиром “Залізняком” Дрогобич Видавнича фірма «відродження»
txt -> До Варязького моря 1
txt -> Донецьке відділення наукового товариства ім. Шевченка donetsk compartment of shevchenko scientific society донецький
sxid -> Микола алфьоров
sxid -> Діалектика природного І суспільного в розвитку культури: культурологічний аспект


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

На рубежі ХХ ххі століття олександр Шевчук iconФормування навичок ХХІ століття у процесі навчання світової літератури розділ І значення навичок ХХІ століття у розбудові шкільної освіти
Загадка успіху чи невдачі у тому, щоб знати, яких пріоритетів притримуватись, а які відкинути чи замінити, коли змінюються часи
На рубежі ХХ ххі століття олександр Шевчук iconСловник фіксує новостворені І запозичені слова, що з’явилися в періодичних, літературно-критичних, науково-популярних виданнях, художніх творах, засобах масової інформації, усному мовленні кінця ХХ початку ХХІ ст
Словник новотворів української мови початку ХХІ століття / Упорядники. – Кривий Ріг, 2005. – 158 с
На рубежі ХХ ххі століття олександр Шевчук iconОфіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття»
Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття», що його проводить...
На рубежі ХХ ххі століття олександр Шевчук iconШевчук А. В. Робота з обдарованими учнями на уроках української мови
...
На рубежі ХХ ххі століття олександр Шевчук iconХхі століття, Рада молодих науковців Інституту

На рубежі ХХ ххі століття олександр Шевчук iconПоетична творчість емми андієвської ХХІ століття: метатекст, жанрові моделі, ідіостильові стратегії

На рубежі ХХ ххі століття олександр Шевчук iconЦюрак о. Д. Отинія, 2014 р
Ххі століття”, комп’ютеризованого “інформаційного суспільства”, що є необхідним для кожної сучасної людини
На рубежі ХХ ххі століття олександр Шевчук iconНарциси ХХІ століття
Розвивати компетенцію критичного мислення, підвищувати рівень загальної культури учнів. Виховувати естетичний смак
На рубежі ХХ ххі століття олександр Шевчук iconПрограма «Освіта (Україна ХХІ століття)»
Розвиток творчих здібностей учнів під час проведення позаурочних предметних заходів
На рубежі ХХ ххі століття олександр Шевчук iconКнига про Тараса Шевченка в образах та фактах / В. Шевчук. К.: "Дніпро", 1993. 779 c
Шевчук В. Доля. Книга про Тараса Шевченка в образах та фактах / В. Шевчук. – К.: "Дніпро", 1993. – 779 c


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка