Нарис-опис села Гійче Жовківського району Львівської області



Скачати 165,77 Kb.
Дата конвертації29.07.2017
Розмір165,77 Kb.

Міністерство освіти і науки України

Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій і туризму учнівської молоді


Нарис-опис села Гійче Жовківського району Львівської області

Підготували:

Учні 8 – 11 класів

Історико-краєзнавчого гуртка

Гійченської ЗОШ І – ІІІ ступенів

Село Гійче

Жовківський район


Вчитель історії та правознавства, керівник історико-краєзнавчого гуртка Мазан Ольга Зіновіївна

Тел.: 0680361219

Львів – 2014

Село Гійче Жовківський район, Львівська область.

Перші відомості про село зустрічаються з 1513 року, а поселенцями були пастухи «волохи», про це говорять такі поширені назви «волоська церква», «Кам’янка Волоська». Село знаходиться на рівнинній місцевості на лівому березі річки Рати на географічній Волино-Подільській височині. Село оточене з двох боків лісами і чагарниками і плавно знижується з півночі на південь. Ґрунти – переважно піщані глиноземи, проте північна частина земель багата чорноземами.

На початку ХХ ст. село мало 10 присілків.

Найбільше зацікавлення для дослідників історії села є дослідження його назви. Існує декілька версій, які передавалися ще з минулих поколінь.

Перша версія походження назви села – від імені Ілля. Яке було поширене в селі, Іллю тут називали «Гілько».

Друга версія – від давніх часів старожили переказували, що наше село було дуже лісисте, що переходило в чагарники, все навколо було в зарослях і тільки невеличкі ділянки були розчищені, де проживали люди. Тому і назва села може мати походження від слова «Гілче», а з часом буква «л» випала із вжитку. Про це також свідчить і напис на церковному дзвоні нашої церкви: «Сей звон сооружен року Божия 1767 за стараниєм іерея И. Сведницкого для Храма Божия, святого безсеребреников Космы и Демьянасела Гилче».

Третя версія – зважаючи на такі згущавини лісів і чагарників, та розкиданість присілків, коли люди перегукувались одні до одних «гей», «гій» і таким чином підтримували зв’язки між собою.

На 1 січня 1914 року село Гійче складалося із присілків: Село – 66 дворів, Дуброва – 9 дворів, Гряда – 173 двори, Луг – 38 дворів, Мельники – 45 дворів, Дячки – 11 дворів, Пістуни – 10 дворів, Івануси – 17 дворів, Федюки – 17 дворів, Двір поміщика Зіслава Обертинського – 7 дворів.

Кількість населення села Гійче:

1869 р. – 1903 чол.,

1900 р. – 2272 чол.,

1931 р. – 1597 чол.,

1963 р. – 2947 чол.,

1974 р. – 2542 чол.,

1982 р. – 4662 чол.,

1996 р. – 2214 чол.

Найбільш ймовірно старим є присілок Село, що знаходиться в центральній частині села. Саме тут були зведені 3 сільські церкви, школа, сільська управа і дяківна, будинок, де проживали здавна дяки. Тут була збудована найстаріша церква «Волоська». Ще в 1460 році на урочищі «Шпіців Загуменюк» і як дійшли перекази до нас про те, що церкву цю спалили татари у 1570 році, а пізніше збудовано нову.

У цьому присілку знаходився двір польського магната Яблуновського і його наступників аж до 30-х років ХХ ст.

Присілок Дуброва названо від дубових лісків та пролісків і чагарників. Присілок Гряда простягався із заходу на схід, на підвищеннях вздовж центральної дороги тягнеться гряда дворів, де проживали найдавніші роди Яцкових, Ворожбитів, Михальців, Козаків, Деркачів, Трушів, Смолинців, Пенечків, Лещишинів. Саме на цьому присілку був встановлений трираменний кам’яний хрест «в пам'ять знесення панщини в 1848 році». Тут на розі дороги до Нової Кам’янки діяла в 1908 – 1911 рр. хата читальня ім. М. Качквоського. Присілок Луг – має назву від свого розміщення на лугах, сінокосах. На березі річки Рати в ХІХ ст. була споруджена гребля-насип для млина, а з протилежного боку річки присілок Мельники (назвали через те, що прізвище Мельник було тут найбільш поширене). В цих місцях також діяла цегельня, яка була збудована місцевим поміщиком, але з початком Першої світової війни вона припинила своє існування. від інших дуже поширених прізвищ були названі і інші присілки: Дячки, Пістуни, Федюки, Івануси.

Кому ж належали землі села Гійче у попередніх століттях? Джерела розповідають, що заснування поміщицького двору в селі розпочалося з 1349 року, коли Галицька і Белзька земля були загарбані польськими королями. За спогадами старожилів село у ХVIII ст. стало власністю польського магната Миколи Яблуновського, потім його сина Антонія. Але в 1863 році, коли в Польщі вибухнуло повстання, Антоній будучи його активним учасником, був важко поранений і незабаром помер, а його дружина не змогла управляти цим маєтком, який незабаром був проданий новому послу Сигізмунду Вишневецькому у 1870 – 1890 рр., який швидко розорився і змушений був покинути село. Найбільшого розквіту панський маєток досягнув за нового пана – Здіслава Обертинського, який проживав у селі з 1890 до 1924 року зі своє сім’єю. На території маєтку було збудовано двоповерховий будинок, де жила його сім’я і його діти, костел, спиртзавод і ін. господарські будівлі. У пана була парова молотарка, елеватор, 4 сівалок, косарки, жатка, снопов’язалка марки «Ideal», кінна картоплекопалка. З 1882 – 1914 рр. господарство З. Обертинського було у повному розквіті, а з початком війни господарство зазнало збитків. У селі у цей час було сільське самоврядування на чолі з війтом, який мав 4 помічники – присяжних, середнього рангу і помічник вищого рангу. Окружний суд діяв у м. Рава-Руська, який особливу увагу приділяв книгам Ґрунтовим, що називалися «Табуля».

У 1886 році у селі Гійче відбулось заворушення. Причиною було те, що секретар сільської управи села Стефан Диновський (родом з Куликова) невірно тлумачив селянам «Устави дорожні», «Дорожній податок» наголошуючи на тому, що цей закон не що інше, як повернення кріпосного права. 4 жовтня 1886 року у селі Гійче було скликано раду управи і вислано протокол протесту до м. Рава-Руська. На той час через непокору селян влада застосувала проти них силу. 12 активних заворушників віддали під суд, з них відомі лише шість імен: Ігнатій Стефанович Яцків, Лука Михайлович Притула, Михайло Танчин, Віктор Олексійович Гайдучок, Марко Михайлович Маланчук, Роман Іванусів.

Як уже вище було згадано в селі діяла сільська управа, яку очолював староста села. Серед відомих жителів найбільш помітною фігурою став Булик Стефан Семенович. Він був шостим сільським старостою, а також дяком церкви. Він закінчив чотири класи гімназії. Старостою був обраний у 1872 по 1876 роки. Саме він був ініціатором прокладення дороги з присілка Гряда до Карівського лісу (через присілок Дуброва). Цю дорогу назвали «Гриденський гостинець». Він був першим у селі, хто навчав 12 хлопчиків церковної грамоти на старослов’янській мові. Як наслідок його громадської діяльності було відкрито москвофільську хату-читальню імені М. Качковського у 1908 – 1912 роках. Тому у цей час село Гійче називали русофільським. Члени читальні платили щомісячні внески. За статутом вони брали участь у громадсько-політичних акціях не тільки села, а й навколишніх сіл. Вони створили бібліотеку і книгарню.

Щодо освіти, то тут у 1886 році було відкрито двохкласну школу з обов’язковим навчанням дітей з семирічного віку. Першим державним учителем у селі був Роман Прислупський. Місце народження його невідоме, але залишилася згадка про те, що він навчав 50 чи 60 учнів, працював недовго, бо одержав направлення на роботу окружного інспектора. Другим державним учителем був Григорій Сушко – житель Кам’янки Волоської. Працював з 1908 по 1912 рік.

У 1908 – 1910 роках у селі відкрито школу, директором якої став Михайло Табанович родом з Жовківщини. У 1920-х роках до школи прибув Григорій Сахринь, народився приблизно у 1886 році, родом з Равщини. Він був ініціаторм нової школи (нинішнє приміщення дитячого садка).

Не оминула Перша світова війна і село Гійче. Багато селян були призвані до цісарської армії. Вони воювали здебільшого на італійських фронтах. Нам відомі лише декілька прізвищ людей, які згодом привезли зі собою списки громадян, що загинули під час війни: Івануса Микола Теодорович, Івануса Данило Іванович, Черняк Дмитро Данилович, Івануса Іван Михайлович, Івануса Іван Іванович.

Для історії села є важливою подія, яка сталася 6-7 вересня 1914 року. Цього року цій битві виповнюється 100 років. Це був бій між цісарською та російською арміями на території села. Зараз цю територію називають Прибиткою. Прибитка – це земля, що розділяла Угнів – Гійче великою дорогою через Карівський ліс, який був кордоном між ними.

Як нам відомо з історії, що російські війська зайнявши 3 вересня 1914 року Львів, рушили у напрямі на Раву-Руську, а австрійські війська на противагу їм спішно відступали на Томашів.

6 вересня 1914 року у неділю, росіяни дійшли до села Гійче, на урочище Пістуни, Івануси, Федюки, панського фільварку і по цій лінії зупинились. Ввечері зайняли село Забір’я і східну частину присілку Березники.

Австрійські війська стали на межі с. Голе Равське, Куштах, Синьковичах, урочищі Мокрім, Чорному і в західній частині присілку Березники. Російська артилерія стояла під Карівським лісом, Піддубецьким лісом і обстрілювала австрійців на Березниках, урочищі Чорному, на південь і захід Забірського фільварку. Обстріл австрійців тривав до 12 вересня, що переходив у запеклі сутички між двома сторонами, що привело до повного знищення Березників, але австрійцям вдалося втримати свої позиції. Росіяни, зайнявши позиції почали окуповуватись на присілку Гряда села Гійче і села Волиця. Друга колона росіян йшла з Салашів дорогою біля «Трьох кіпців» - земляні насипи урочища Велике, що було місцем розмежування сіл Гійче і Волиця. Ця колона йшла на з’єднання з росіянами у східній частині села Забір’я і підійшла ввечері 6 вересня 1914 року до лісничівки (с. Волиця). А перед тим о 15 год. дня біля лісової сторожки з’явились австрійці, які спостерігали у бінокль рух росіян по території села Гійче. Австрійськими військами командував полковник Олександр Брош командувач імператорського ІІ полку Тірольських стрільців. Командувачем росіян був командир 76 чи 78 піхотного полку – штабс-капітан Аксентій Вдовко.

Австрійці перебуваючи в тилу росіян, хотіли несподіваним ударом з тилу внести розлад у передовій частині росіян, а потім з’єднатися з австрійським піхотним полком, це 280 чоловік. Але поява російського полку тут на Прибитку перекреслила план Броша, який хотів вночі атакувати з тилу присілок Гряда росіян. У критичну хвилину, викликавши усіх офіцерів наказав, як можна тихіше оточити росіян, роззброїти їх, взяти в полон, а потім рушити на присілок Гряда і село Волиця. Так несподівано появилися австрійців. Було багато вбитих, які так і не встигли взяти в руки зброю, був убитий і сам командир полку у той момент, коли входив з будинку. Були вбиті і інші офіцери. Становище росіян було критичним. Кільце австрійців звужувалося. І в цей час на хутір Іваньки підійшов інший полк росіян. Австрійці в цей час захопившись боєм і не помітили, що за їхніми спинами ось-ось підійдуть росіяни, які стрімкою атакою вмить заставили австрійців бігти. Проте не всім вдалося вирватися з оточення, багато було вбито, інші здалися в полон. Цей штурм тривав 1 годину і крики російських бійців «Ура!» свідчили про їх перемогу.

Опівночі з 6 на 7 вересня на Прибитці настала мертва тиша. Цілий день, у понеділок 7 вересня санітари підбирали поранених і їхали на Салаші. А у вівторок 8 вересня 1914 року жителі села Гійче, присілків Гряда, Діброва – підійшли на Прибитку копати могили, так як весь пагорб був вкритий трупами бійців. Багато з них поколоті штиками, скрізь темніли калюжі крові. Про цю жахливу картину розповів житель присілку Гряда Лука Маланчук: «Тут лежали поранені і вбиті коні зі сідлами і без, в упряжі з возами, санітари – поряд, лікарі, священники, поварі, візники. В будинку лісника – 20 вбитих, стіни були забризкані кров’ю. На порозі лежав командир. В стайні 37 трупів і так аж до Чернякового моста. Біля колодязя лежали воїни полкового оркестру, в грудях були встромлені штики. Скрізь стояв страшенний сморід».

Жителі села поховали росіян з східної окраїни, а австрійців зі заходу Прибитки.

Олександру Брошу вдалося вийти з оточення росіян і з’єднатися з австрійцями на урочищі Чорне у присілку Березники. Він віддав наказ йти в атаку на передову росіян. О. Брош ще раз крикнув «за мною!» і впав замертво. Куля пробила йому серце. Австрійці зазнали поразки.

Після цих подій, влітку 1915 року тракторист Зіслава Обертинського Іван Майдан під час польових робіт на урочищі Чорному викопав рештки полковника. Показавши це поміщику, він за його наказом перевіз офіцера до родинного склепу. У 1917 році його останки були захоронені в центральній частині цвинтаря, а в 1924 році перезахоронені до саркофагу під вівтарем. У 1930-роках у село Гійче приїжджала його дружина з дітьми. Вони перевезли останки його тіла на батьківщину в Чехію.

За архівними даними в австрійській (західній) частині цвинтаря поховано близько 800 воїнів і 13 офіцерів, на російській (східній) стороні – 300 воїнів, в тому числі 6 офіцерів. Частина полеглих у битві 6 вересня 1914 року, а також у боях пізніших часів воїнів була захоронена поблизу села Забір’я. сьогодні пам’ятних знаків на цих масових похованнях немає.

На честь пам’яті загиблим було споруджено Меморіал з таким написом: «Тут спочивають герої». В Інсбруку на горі Ізель є музей історії цього війська. Там, до речі, на камені виписано металевими буквами куплет пісні, присвяченої битви під Гійчем. Ще один куплет з неї висічено на вівтарі Гійченського меморіалу. Нині меморіал відновлений. Урочисте відкриття відбулося 1 червня 1996 року на кошти Тірольського відділення організації «Австрійський Чорний Хрест», товариством «Холодний Яр» та іншими організаціями Жовківського району. Це пам’ятка охорони місцевого значення.

Село Гійче повниться видатними людьми, які прославили цей край. Так одним із них був Федюк Роман Олексійович, народився 29 вересня 1933 року. Здобувши середню освіту в сільській та Рава-Руській школах, у 1951 році став студентом філологічного факультету Львівського державного університету ім.. І.Франка. Після його закінчення розпочав свою трудову біографію у Печеніжинській районній газеті на Івано-Франківщині.Потім був завідуючим відділом Сокальської Районної газети “Ленінська правда” (1963 – 1965 рр.), кореспондентом Львівської обласної газети “Вільна Україна” (1963 – 1965 рр.). З 1965 по 1999 рік працював завідуючим відділу та заступником редактора Сокальських районних газет “Вперед” та “Голос з-над Бугу”. 27 липня 2006 року після тяжкої хвороби відійшов з життя. Понад 30 років сумлінно працював на журналістській ниві, даруючи читачам газет цікаві публікації з життя Прибузького краю. Був компетентний, ерудований фахівець. Неодноразово обирався депутатом Сокальської міської ради.

Ще однією визначною постаттю був Труш Іван Іванович, який народився 25 травня 1940 року. 1947 – 1954 рр. – навчався у початковій школі с.Гійче. 1955-1958 рр. – закінчив повний курс середньої школи №1 м. Рава-Руська.

1958-1963 рр. – навчався у Львівському ордена Леніна Державному університеті ім. І. Франка на фізико-механічному факультеті. З 1965 по 1967 рік працював у Червоноградській філіалі Нововолинського гірничо-будівельного технікуму, був викладачем механіки і креслення. 1967-1974 рр. – працював у Червоноградській філіалі Львівського політехнічного інституту, викладач математики. 1970-1973 рр. – вступив до аспірантури фізико-математичного інституту Академії наук УРСР. 27.06.1973 р. – рішенням Ради Львівського ордена Леніна Державного університету ім. І. Франка присвоєно учена степінь кандидат фізико-математичних наук. 1974-1976 рр. – працював у Нововолинській філіалі Львівського політехнічного інституту деканом загально наукових дисциплін. З 1976р. – переведений до Луцького філіалу Львівського політехнічного інституту. 05.04.1978 р. – рішенням вищої атестаційної комісії при Раді Міністерства СРСР присвоєно учене звання доцент кафедри вищої математики. 1978-1985. Зав. кафедри вищої математики Луцького політехнічного інституту. З 1993р. Член українського товариства з механіки руйнування металів. 29.09.1999р. Нагороджений знаком «Відмінник освіти України» 30.06.2004р. Рішенням Вченої Ради міністерства освіти України присвоєно звання «Заслужений викладач» Луцького державного університету. 05.10.2007 р. – нагороджений грамотою «За особливий внесок у розвиток освіти, підготовку висококваліфікованих спеціалістів, плідну науково-педагогічну діяльність, сумлінну працю, високий професіоналізм». 15.05.2008 р. помер у віці 67 років.

Гайдучок Петро Васильович народився в с. Гійче Рава-Руського р-ну Львівської обл. Після закінчення сільської семирічної школи продовжував навчання в Рава-Руській середній школі (1949 – 1952 рр.) Закінчив Чернівецьке військове училище (1952 – 1955 рр.) і педагогічний факультет Московської військово-політичної академії (1967 – 1971 рр.). До 1967 р. проходив службу в військових частинах на посадах пов`язаних з виховною роботою з особовим складом Збройних Сил, а з 1971р по 2005р – викладацька робота в вищих військових закладах: м. Красноярськ (КВКУРЕ ППО ), м. Львів (ЛВВПУ, Львівський військовий інститут ЗСУ). Військову службу проходив в Прикарпатському, Московському, Сибірському військових округах і в Південній групі військ (Угорщина). В 1982 р. захистив кандидатську дисертацію по військово-історичній проблемі єдності армії і народу в завершальний період Великої вітчизняної війни (1944 -1945р.). Опублікував ряд науково-історичних і методичних статей по вивченню гуманітарних дисциплін в військових вузах. Полковник, кандидат історичних наук, доцент.

Ворожбит Іван Іванович народився 16 травня 1933 року. Гійченську школу закінчив у 1948 р. дальше навчався в Рава- Руській СШ №1. 21 травня 1951 року будучи учнем 10 класу був заарештований, а 19 липня 1951 року засуджений військовим трибуналом військ МДБ Львівської області за трьома статтями КК УРСР на 25 років позбавлення волі з позбавленням прав на 5 років за антикомуністичну пропаганду. Покарання відбував в системі ГУЛАГу в м. Воркуті. Звільнений був 1 серпня 1956 року. В 1960 році закінчив Червоноградський гірничо-будівельний технікум, отримав спеціальність техніка-будівельника. В зв’язку з тим, що КДБ не дозволив йому проживати в Західній Україні, він виїхав в Кривий Ріг. Там працював на будівництві техніком-будівельником. З 1963 року проживав в м. Києві. В 1970 році закінчив Київський інженерно-будівельний інститут з присвоєнням йому кваліфікації інженера-будівельника. В Києві працював інженером-будівельником в Міністерстві торгівлі і ін. останні роки працював інженером по технагляду при Торговій палаті України. На підставі Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» був реабілітований у 1992 році. Помер 11 квітня 1996 року від серцевого нападу.

Ворожбит Ганна Іванівна народилася 29 липня 1939 року. В 1946 році вона пішла у 1 клас Гійченської семирічної школи, яку закінчила в 1953 році. Продовжила навчатися в Рава-Руській СШ №1, яку закінчила в 1956 році. В 1958 році поступила на хімічний факультет Львівського державного університету ім. Івана Франка, який закінчила в 1963 році. Спочатку працювала викладачем кафедри загальної хімії Львівського політехнічного інституту, а згодом продовжила свою трудову діяльність в Червоноградському гірничому технікумі на посаді викладача хімії аж до виходу на пенсію.

Яцків Ярослав Федорович, народився 1 березня 1932 року в селі Гійче Жовківського району Львівської області. Навчався в Львівському гірничому технікуму Міністерства вугільної промисловості в 1951 – 1953 рр. по спеціальності «бухгалтерський облік, 1965 – 1971 рр. – навчався в Львівському ордена Леніна політехнічному інституті по спеціальності «Економіка і організація машинобудівної промисловості». Працював головним бухгалтером в теркомі профспілки вугільної промисловості, головним бухгалтером на шахті 1 «Великомостівська». Загальний стаж роботи 42 роки.

Не можна не згадати таку видатну людину і педагога як Маланчука Петра Петровича. Народився він 9 листопада 1935 року. Після закінчення школи, у 1954 р. вступив до Львівського державного педагогічного інституту на фізико-математичний факультет. Після закінчення інституту одружився з Семечко Марією, уродженкою сусіднього села і поїхав по направленню інституту в с. Верба, Дубнівського району, Рівненської області працювати вчителем середньої загальноосвітньої школи. За 50 років невтомної праці вчителя з математики відкрив дорогу в доросле життя тисячам учнів. Готуючи дітей до вступу у ВНЗ, нехтував особистим часом, додатково проводив індивідуальні заняття на канікулах. Сьогодні десятки вчених, керівників підприємств, лікарів, вчителів згадують свого викладача, який дав основні знання та навички. 22.02.2006 року після довготривалої хвороби Маланчук Петро Петрович помер.

На сьогодні село Гійче досить стрімко розвивається як в культурно-духовному, суспільно-політичному, так і в економічному плані. Село має свій герб, прапор і гімн. Символіку села прийнято на сесії сільської ради від 7 лютого 2013 року.

Щодо герба то на ньому зображено синє поле, де лежить розгорнута книга зі срібними сторінками та золотим обрізом блоку, над нею – золота дубова гілка з 7-ма листками, внизу – така ж гілка з 6-ма листками. Книга зображена на гербі вказує на високу культуру та освіту жителів села. Гілки відображають одну із версій походження назви села від слів «гілля», «гільчи», «гільки» та «чч», «че-че», які в давнину люди вигукували в лісі коли загублювались в місцевх гущавинах. Тринадцять листочків на гілках символізують кількість присілків, які входять у село. Автором ідеї зображення на гербі книги виступив священник Володимир Михайлів. Версію із походженням назви села та зображенням на гербі гілля надала вчитель історії Федюк Ольга Володимирівна. Пропозицію закласти в герб символ тринадцяти присілків надав виходець із села, д.е.н., професор РЕУ, МДГУ, АПіСВ, Збишко Богдан Григорович.

Щодо прапору, то він є у формі квадратного синього полотнища, у центрі якого розгорнута книга з білими сторінками та жовтим обрізом блоку, над нею – золота дубова гілка з 7-ма листками, внизу – така ж гілка з 6-ма листками. Автором проектів гербу та прапора села є Голова Українського геральдичного товариства Андрій Гречило.

Щодо Гімну села Гійче, то перші два куплети та приспів віршу Яцків Галини Федорівни на музику Дорош Галини Степанівни:

Над нашим Гійче небо синє-синє

І мальви більш ніде так не цвітуть.

Село моє у світі ти єдине,

Ти – найрідніше – і у цьому суть!
Село моє – калинова колиско,

Мій світ, мій найдорожчий оберіг.

Так швидко котиться дитинство,

Шукаючи нових доріг.


Приспів

Село моє! Живу з Тобою

І йду з тобою в майбуття.

І вже сторінкою новою

Ввійду у літопис твого життя.

28 липня 2013 року в селі після відправлення Служби Божої в церкві Косми та Дем’яна о 13.00 відбулася святкова посвята Хреста встановленого на честь перейменування вулиці із Чапаєва на Князя Володимира Великого. Вулиця Чапаєва була перейменована із метою вшанування 1025-річниці хрещення Русі-України, враховуючи загальновизнаний вплив Володимира Великого на розвиток християнського життя.

28-29 вересня 2013 року в селі Гійче відбулося святкування 500-річчя села та 150-річчя школи. Під час цього свята в селі відбулося дуже багато заходів під час яких люди не лише із Гійче, але й з окружних сіл мали змогу дізнатися більше про це село, край, де вони проживають. В школі була проведена міжнародна науково-практична конференція «ГІЙЧЕНСЬКА ШКОЛА ВПРОДОВЖ 150 РОКІВ, ЇЇ РОЛЬ У ОСВІТІ ТА ВИХОВАННІ ЛЮДЕЙ», яку відвідали вихідці і видатні особи цього села. Конференція була поділена на 6 секцій: природничі науки, медико-екологічні науки, основи підприємництва і нові технології, література та історія, правознавство, педагогіка та інформатизація, де обговорювалися різноманітні питання та проблеми.

Люди села Гійче не забули і вшанувати пам’ять велкого поета. 09 березня 2014 року у приміщенні Гійченського народного дому “Просвіта” відбулося відзначення 200-ї річниці від дня народження великого українського поета і письменника Тараса Григоровича Шевченка. Але також усі присутні вшанували пам’ять загиблих на Майдані (“Небесну сотню”) хвилиною мовчання. Участь у заході взяли вчителі та учні Гійченської загальноосвітньої школи, вихованці Гійченського дитячого садочка, церковний хор, а також із промовою виступили голова товариства “Просвіта” Ярослав Петрович Соляр, священник с.Гійче – Бігун Петро Павлович, сільський голова с. Гійче – Швець Михайло Іванович.

Отже, село Гійче від початку свого існування має яскраві сторінки свого минулого, теперішнього і майбутнього. Події минулих часів дозволяють нам уявити картину тодішнього життя, і з впевненістю сказати, що село ще з давніх-давен досить стрімко розвивалося. Досить важливим є той факт, що із самого початку існування села одразу ж розвивалася і освітня і культурна сфера життя, тому на сьогодні Гійче є високоерудованим краєм, де живуть прекрасні і освічені люди.

Список використаних джерел і літератури



Джерела:

  1. Жовківщина. Історичний нарис. – Том І.

  2. Івануса І. І. Нариси про історію села Гійче (матеріали сімейного архіву).

  3. Листи вихідців із с. Гійче.

  4. Наукові записки. Випуск VIII. – Львів, 1999.

  5. Спогади мешканців с. Гійче.


Література:


  1. Дячок С. Гійче; істерико-краєзнавчий нарис від найдавніших часів до першої половини ХХ ст. – Львів, 2007.

  2. Історія суспільних рухів і політичних партій в Україні (ХІХ – 1920 р.). – Львів, 1993.

  3. Парафіяльний літопис села Волиця. – Львів, 2000.

  4. Серкіз Я. Історичне краєзнавство. – Львів, 1995.

  5. Субтельний О. Україна. Історія. – К., 1993.

  6. Українські Січові Стрільці. – Львів, 1991.




Каталог: wp-content -> uploads -> 2015
2015 -> Зарубіжна література
2015 -> Тест №1 микола вороний. Олександр олесь. Павло тичина. Максим рильський. Богдан ігор антонич. Володимир сосюра
2015 -> Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу
2015 -> Ю. О. Матвієнко, С. В. Матвієнко еміль крепелін. До 160-річчя з дня народження
2015 -> FHI-25.docx [александър абт биография фигурист]
2015 -> Навчальний посібник За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки України
2015 -> Програма всеукраїнської наукової конференції " історія степової україни XVII хх століття"


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Нарис-опис села Гійче Жовківського району Львівської області iconБіографія: Андрій Васильович Богуш
Дата І місце народження: 29 вересня 1987 року, село Потелич Жовківського району Львівської області
Нарис-опис села Гійче Жовківського району Львівської області iconЗагальноосвітня школа І – ІІІ ступенів села бужанка іваничівського району письменники прибузького краю загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів села бужанка іваничівського району василюк с.І. Письменники прибузького краю збірник матеріалів
Василюк Світлана Іванівна вчитель української мови І літератури зош І – ІІІ ступеня села Бужанка, Іваничівського району, Волинської...
Нарис-опис села Гійче Жовківського району Львівської області iconЯворівська центральна районна лікарня Коротка характеристика Яворівського району
Яворівський район розташований у західній частині Львівської області. На півночі І північному сході район межує з Жовківським районом,...
Нарис-опис села Гійче Жовківського району Львівської області iconЛагуткіна Тетяна Іванівна, вчитель історії Павлопільської загальноосвітньої школи i-iiiступенів с. Павлопілля 2013 анкета
Села Павлопільської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області знаходиться в північно – східній частині Нікопольського...
Нарис-опис села Гійче Жовківського району Львівської області iconАвтобіографія
Я, Петренко Петро Петрович, народився 1 червня 2003 року в селі Петриківці Золочівського району Львівської області, українець
Нарис-опис села Гійче Жовківського району Львівської області iconТези науково-дослідницької роботи
Прізвища І прізвиська жителів села Новоолександрівка Нововоронцовського району Херсонської області
Нарис-опис села Гійче Жовківського району Львівської області iconАндрей Шептицький
Роман Шептицький народився у с. Прилбичі (тепер Яворівського району Львівської області). Майбутній Галицький Митрополит походив зі...
Нарис-опис села Гійче Жовківського району Львівської області iconСелища Куликів Жовківського району
Ця повість удостоєна першої премії ( на конкурсі ЦК лксму на кращу книгу ), перекладена кількома мовами
Нарис-опис села Гійче Жовківського району Львівської області iconБіографія Івана Франка та вірші зі збірки "Зів'яле листя"
Народився Франко 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичах (тепер Івана Франка) Дрогобицького району Львівської області
Нарис-опис села Гійче Жовківського району Львівської області iconПочесною грамотою Львівської ода: Адамовського Миколу Григоровича
З нагоди Дня науки за вагомі досягнення у науковій І науково-організаційній роботі відзначено учених академічних установ та вищих...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка