«Народознавчі традиції хореографічного мистецтва»



Скачати 71.29 Kb.
Дата конвертації15.12.2017
Розмір71.29 Kb.


Консультація для вихователів

на тему:

«Народознавчі традиції хореографічного мистецтва»

Поняття «хореографія» (від грецької: «хор» — колективне виконання, «графія» — пишу, зображую). Основою хореографії є народний голець. Танець — особливий вид художньої діяльності, який виражає людські почуття, думки, взаємовідносини та ставлення до дійсності за допомогою усвідомлених, емоційних, художньо-образних рухів, жестів та поз у логічній послідовності та композиційній завершеності. Народний танець — результат, продукт народної творчості. Він повинен прижитися в народі й носити в собі риси цього народу. Народний танець — одне із старовинних мистецтв. У стародавньому Китаї вже у двохтисячному році до н.е. трапляються ієрогліфи «У» (танець), «ЮЕ» (музика). В Китаї в період правління династії Чжеу (722—481 р.р. до н.е.) зароджуються канони танцювальних рухів. Танцем передавали історичні події. Створюється музична палата, до якої входять, крім музикантів, і артисти балету. За час розквіту хореографічного мистецтва (618—907 рр. н.е.) Китай впливає на мистецтво танцю Індії.

В Індії перші згадки про танець трапляються у збірнику релігійних гімнів «Рігведа» (XI—X ст. до н.е.). При дворах монархів створювалися професійні групи. Теоретичне обґрунтування танець одержав у другій половині І-го століття до н. е.

Найбільш стародавній трактат, який зберігся до наших днів, — це трактат «Наука про театр» (Греція). В Греції впродовж 4-ох віків турецького ярма за-гальмувався розвиток танцю, тому професійне мистецтво танцю з’явилося пізніше. Європейський балет зародився в Італії завдяки багатим традиціям танцю та пантоміми. В XIV ст. при дворах королів та вельмож великий розвиток мали бальні танці. Перші підручники з танцю — «Про мистецтво танцювати та водити хороводи» — створив Домініко де П’яченца.

В Єгипті в глибоку давнину танцювальне мистецтво було представлене на храмових та побутових святах. У часи Середньовіччя танець почав набувати розважального характеру (від ритуалу до побутового видовища) у весільних об-рядах, а потім танець стає частиною театральної вистави.

У слов'янських народів танець розвивався від хороводу як сюжетного початку народного танцю до скоморохів, потім — вертеп і балаган як прообраз майбутнього театру. Основою та початком народного танцю були хороводи, які виконувалися під супровід пісні, і текст пісні зумовлював малюнок та розкривав її сюжет, ілюструючи дію та дійових осіб. Хороводи ділилися на трудові та побутові, а за малюнком — на кругові, лінійні та інші. Побутові танці Росії, України та Білорусі мають спільне в кадрилях, польках, оскільки ці танці були запозичені в інших народів. Типові танці для Росії — перепляс, ігрові танці — «Гусачок», «Чиж», «Шина», «Тімоня» та інші. В Україні, крім відомих хороводів — «Воротар», «Король», «Вербова кладочка», «Кривий танець», «Марина» та інші, велике розмаїття спостерігається у побутових танцях («Гопаки», «Козачки», «Метелиці», «Гуцулки», «Коломийки»), танці на трудову тематику («Шевчики», «Ковалі», «Косарі», «Лісоруби»). До героїчних та обрядових танців відносяться «Аркан», «Весільний», «Решето». Першим українським вченим, який безпосередньо наблизився до народної хореографії, був П. Чубинський. Він вперше запропонував власний метод запису танців, який став основою з наступними відповідними уточненнями сучасної описової системи. В.Шухевич у своїй праці «Гуцульщина» вперше подав характеристику хореографії гуцульських танців та манеру їх виконання. В Гнатюк у 1909 році видає у Львові збірку «Гаївки», в якій уже пропонує записи хороводів. Музичний діяч та хореограф В. Верховинець розкрив красу українського танцю, завдяки запису цілого ряду рухів (42). Його книга «Теорія українського народного танцю» — гідний внесок у розвиток народного хореографічного мистецтва. Учень В.Верховинця В.Авраменко багато зробив для популяризації української хореографії у Франції, США та Канаді. «Гуцульські танці» Р.Герасимчука, видані у 1939 році у Львові, одна з кращих робіт того часу.

У Києві з’явилось знамените тріо виконавців народних танців «ОрБєлБол» — Орлик, Бєлов, Болденко. Створюються українські драмтеатри, які мали свої групи виконавців народних танців. До них можна віднести групу віртуозів українського народного танцю «Козаки» під керівництвом Миколи Соболя. На початку 30-х років у Київському театрі опери та балету П.Вірським та М.Болотовим при балетній трупі театру створено групу виконавців народного танцю, яка успішно виступила на міжнародному фестивалі в Англії. Після всесоюзного огляду художньої самодіяльності у 1936 р., у наступному 1437 році створюється Ансамбль танцю СРСР під керівництвом Ігоря Мойсеєва. В цьому ж 1937 році Павлом Вірським та М.Болотовим створюється ансамбль народного танцю України.

Танцювальна культура різних народів розвивалася нерозривно з індивідуальними особливостями кожного народу.

У Білорусі — хороводи «Перепілочка», «Зозулька» та інші, побутові танці — «Лявониха», «Крижачок», «Качан» та декілька інших.

Молдова має свою систему національної хореографії:

а) хори (повільні та швидкі);

б) сирби;

в) бетути (чоловічі танці);

г) побутові танці (Кадрілул, Болгаряска, Русяска, Молдовеняска), а також танці гагаузів.

Танці народів Кавказу мають багато спільного в малюнку і лексиці. Спільність традицій позначилася на розвитку жіночого танцю — ліричного, м'якого, тоді як чоловічі танці Кавказу мають войовничий характер. Тільки у весільних танцях допускається спільне виконання танцю чоловіків та жінок.

Танці середньоазіатських народів мають свої особливості жіночого танцю, який веде свій початок від гаремного танцю, тоді як у чоловічому танці простежується войовничість. У кожній республіці колишнього Союзу були створені ансамблі танцю, національні театри і свої балетні трупи. Національні кадри готувалися у Москві та Ленінграді. Пізніше з’явилися свої школи.

Бурхливий розвиток національної культури в рамках тодішньої ідеології відбився на танцювальній культурі сусідніх країн. З'явилися державні ансамблі пісні та танцю Польщі, Чехії, Словаччини, Болгарії, Югославії, Угорщини, Румунії. Гастролі провідних колективів І.Мойсеєва, П.Вірського, «Берізки», ансамблю танцю Грузії стимулювали розвиток подібних колективів у всьому світі.

Сучасна хореографія чітко утвердилась за такими напрямками.



Класичний танець

Система умовних рухів, створених на основі кращих традицій багатьох віків. Класичний танець черпав матеріал з елементів народного танцю, поступово додаючи елементи з придворного етикету. Все це протягом віків вдосконалювалося. Форма класичного танцю — не догма, вона змінюється і продовжує вдосконалюватися. Історичні корені класичного танцю ідуть з XVI століття (італійський, французький театр). З XVII століття класичний танець з’являється в Росії.

Першими балетмейстерами та виконавцями були іноземці. Більшість із них була учнями Ж.Ж.Новера. З появою книги «Листи про танець та балети» Ж.Ж.Новера інтерес до класичного танцю зростає. В Росію на роботу запрошується міланський балетмейстер К.Блазіс, пізніше — М.Петіпа, які багато зробили для розвитку національного балету, що дожив до наших днів. Народжується своя національна школа класичного танцю. Свої балетмейстери — Л.Іванов та М.Фокін — зробили багато для російської школи класичного танцю.

Народно-характерний танець

У XIX столітті термін «характерний» служить визначенням танцю на характері та образі. Він використовувався в інтермедіях для передачі образів простого народу, включав елементи народного танцю та побутові жести. Балетмейстер К.Блазіс назвав його народним. У зв'язку з війною 1812 року в Росії виник інтерес до народного танцю. Процес перетворення народного танцю в характерний — це період розквіту романтичного балету Ф.Тальоні, Ж.Перро, Ш.Дідло. Головним вираженням характерного танцю став гротеск. Образи характерного танцю, створені М.Петіпа та Л. Івановим, зберігали необхідний колорит для вирішення сюжету спектаклю. Балетмейстери та виконавці школи класичного танцю будували характерний танець на класичній основі. Пізніше був створений екзерсис характерного танцю, але виконувався він у суворих рамках класичного танцю. Етапом для розвитку характерного танцю стала творчість М. Фокіна, який на основі виразних засобів характерного танцю створив спектаклі і зумів ствердити принцип симфонізму («Половецькі пляски», «Драгонська хота»). Пізніше з’явилися балети на народній основі («Серце гір», «Тарас Бульба», «Кам'яна квітка» та інші).



Історико-побутовий танець

Танці в балетному спектаклі повинні характеризувати суспільство та час, в якому відбувається дія. Створення танцювальних образів базується на матеріалах, взятих з літератури, історії, підкріплених музейною та художньо-образотворчою вірогідністю епохи. Етикет, костюм, манера спілкування — складові побутової хореографії. Термінологія історико-побутової хореографії — французька (після організації в Парижі Академії танцю). В XVI—XVII століттях побутові танці з'явилися на сцені, вони видозмінювалися, що дало їм можливість дожити до наших днів («Гавот», «Менует», «Сарабанда», «Романеска» та інші). Увесь балет Бетховена «Прометей» побудований на ритмі ним контрданса. У Чайковського в «Сплячій красуні» є «Менует» і «Сарабанда». Історико-побутовий танець, знаходячись у постійному розвитку, досяг удосконалення в сучасній бальній хореографії та спортивному танці. Елементи цього танцю використовують в мюзик-холах та естрадних ревю.



Народно-сценічний танець

Це — народний танець, який за вимогами професійного рівня виконання вдосконалюється через стилізацію тексту, малюнку, драматургічно вибудовується як концертний номер. Через аранжувальний або авторський ступінь стилізації маємо приклади оригінальних народно-сценічних творів як вищої форми народного танцю. Ансамбль імені П. Вірського: «Подоляночка», «Чумацькі радощі», «Запорожці», ансамбль «Ятрань»: «Рушничок», «Поворотил», «Колядки».



Танець — вільна пластика («модерн»)

Один з напрямків XX століття в СІ1ІА та Німеччині «Модерн» заперечував традиційні форми. Різновид вільного танцю («Дунканізм», «Модерн»). Загальне для цих течій танцю — це намагання створити нову хореографію. Заперечуючи канони класичного танцю, все ж прийняли деякі технічні засоби класики. Е. Гамільтон з шарфами, пізніше А.Дункан — це проповідь оновленої античності, тобто танець майбутнього, поверненого до природних форм, вільних від театральних умовностей, джерелом на-снаги якої була природа. З позицій канонів техніка танцю проста, але дуже емоційна. Більшість послідовників цього напрямку вдосконалювали та стверджували цей танець. Один з кращих представників напрямку «Модерн» — М.Бежар та його всесвітньовідома трупа. Наші співвітчизники Б.Ейфман, В.Михайловський плідно працюють у цьому напрямку. З появою джазу з’являються нові балетні форми мюзик-хола, естрадного — ревю. Сучасні музичні форми орієнтують багатьох балетмейстерів на симфонізацію танцю. Лекції підкріплюються переглядом відеоматеріалів, які доповнюють викладене прикладами.

Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

«Народознавчі традиції хореографічного мистецтва» iconПро проведення Всеукраїнського фестивалю хореографічного мистецтва «Магія танцю»

«Народознавчі традиції хореографічного мистецтва» iconПро проведення Всеукраїнського фестивалю хореографічного мистецтва «Магія танцю»

«Народознавчі традиції хореографічного мистецтва» iconКонкурс хореографічного мистецтва «Фуете 2017»
Засновник конкурсу – Київський міський методичний центр закладів культури та навчальних закладів
«Народознавчі традиції хореографічного мистецтва» iconРозпорядження Одеського міського голови №204
Про проведення I міського відкритого фестивалю-конкурсу хореографічного мистецтва «На крилах Терпсіхори»
«Народознавчі традиції хореографічного мистецтва» iconКонкурс хореографічного мистецтва «Фуете 2017»
Засновник конкурсу – Київський міський методичний центр закладів культури та навчальних закладів
«Народознавчі традиції хореографічного мистецтва» iconКонкурс хореографічного мистецтва «Фуете 2015»
Засновник конкурсу – Київський міський методичний центр закладів культури та навчальних закладів
«Народознавчі традиції хореографічного мистецтва» iconКласичний танець основа хореографічного мистецтва
Мета: Ознайомити студентів з історією становлення класичної хореографічної школи, особливостями розвитку теорії та методики викладання...
«Народознавчі традиції хореографічного мистецтва» iconСтановлення традицій класичного танцю на криворіжжі
Сучасні наукові дослідження українського хореографічного мистецтва переконують у доречності врахування специфіки окремих регіонів...
«Народознавчі традиції хореографічного мистецтва» iconТрадиції школи Нація в будь-які часи збереже себе, якщо живуть її традиції. Теж саме можна сказати І про школу. Вона буде жити тоді, коли в її стінах житимуть давні красиві традиції
За багато років у нашій школі склалося чимало гарних І стійких традицій, які охоплюють усі сфери діяльності вихованців
«Народознавчі традиції хореографічного мистецтва» iconМ. В. Гоголь. М. Гоголь І Україна. Ніціональні традиції І звичаї в повісті
Мета Ознайомити учнів з окремими фактами біографії письменника; висвітлити зв»язки М. Гоголя з Україною; виявити національні традиції...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка