Наталія звольська



Скачати 377,41 Kb.
Дата конвертації17.06.2017
Розмір377,41 Kb.
ТипМетодичні рекомендації

Наталія ЗВОЛЬСЬКА

Тетяна ГРИНДА

Бібліотекарі відділу науково-

методичної та консультативної

роботи Львівської обласної

науково-педагогічної бібліотеки


Бібліотечна довідка

Додаток до Календаря знамених і пам’ятних дат (липень 2015 р.)

135 років від дня народження Володимира Кириловича Винниченка (1880-1951)


ЗМІСТ
Стор.


  1. Біографія ….…………………………………………………………………….2

  2. Революційна діяльність…………………………………………………………3

  3. Еміграція…………………………………………………………………………4

  4. Літературна творчість…………………………………………………………...6

    1. Перший період…………………………………………………………..7

    2. Другий період……………………………………………………………7

  5. Сценарій………………………………………………………………………….9

  6. Методичні рекомендації до проведення заходів……………………………..29

6.1. оформлення експозицій книжково-журнальних виставок……………..29

6.2. проведення бесіди для учнів старших класів…………………………..29

6.3. перегляд відеоматеріалів………………………………………………….29

6.4 проведення бібліографічного огляду……………………………………...29

7. Цікаві інтернет- ресурси………………………………………………………..29

8. Список рекомендованої літератури……………………………………………31

Ключові слова


1.Біографія



Винниче́нко  Володи́мир Кири́лович  (нар. 14 (26) липня 1880,ЄлисаветградХерсонської губернії — † 6 березня  1951Мужен,Франція) — український  політичний та державний діяч, а також  прозаїк, драматург та художник.

Володимир Винниченко народився 1880 року в місті Єлисаветград (нині м. Кіровоград) у міщанській родині. Раніше були поширені помилкові дані про те, що місцем його народження є село Веселий Кут Єлизаветградського повіту на Херсонщині (нині с. Григорівка).

Батько його Кирило Васильович Винниченко, замолоду селянин-наймит, переїхав із села до Єлисаветграда й одружився з удовою Євдокією Онуфріївною Павленко, уродженою Линник. Від першого шлюбу мати Винниченка мала троє дітей: Андрія, Марію й Василя. Від шлюбу з Кирилом Винниченком народився лише Володимир.

У народній школі Володимир звернув на себе увагу своїми здібностями, і через те, вчителька переконала батьків, щоб продовжили освіту дитини. Незважаючи на тяжке матеріальне становище родини, по закінченні школи Володимира віддано до Єлизаветградської гімназії.

Гімназійне начальство, учителі, а за ними й учні зустріли малого українця насмішками. Його українська вимова, бідна одежа та інші ознаки пролетарського походження викликали ворожість в учнів гімназії. Таке ставлення вперше викликало у малого Володимира свідомість того, що на світі не всі люди рівні, що світ поділений на бідних і багатих.

Усвідомлення свого становища не пригнітило малого, але викликало в нього протест та дієву реакцію: бійки з учнями, розбивання шибок у вчителів. Протести проти соціальної та національної нерівності заклали основи його революційності на все життя. У старших класах гімназії він взяв участь у революційній організації, написав революційну поему, за яку одержав тиждень «карцеру», а згодом його відрахували з гімназії.

Але Володимир не кинув своїх студій. Він продовжував готуватися до матури (атестату зрілості) і склав іспит екстерном до Златопільської гімназії. Незважаючи на виразну нехіть учителів видати учневі «атестат зрілості», під натиском директора гімназії Володимир одержує диплом.


  1. Революційна діяльність

У 1901 році він вступив на юридичний факультет Київського університету, де став членомУкраїнської студентської громади. Вступив до Революційної української партії (РУП), яка з 1905 року стала називатися Українською соціал-демократичною робітничою партією(УСДРП). За її дорученням проводив агітаційно-пропагандистську роботу серед робітників Києва  та селян  Полтавської губернії, за що 1903 року був заарештований, виключений з університету й ув'язнений до одиночної камери Лук'янівської в'язниці в Києві, звідки йому згодом вдалося втекти.

Незабаром новий арешт, дисциплінарний батальйон. Але він знову втік і нелегально відбув у еміграцію. Ризикуючи життям, не раз переходив кордон, беручи участь у переправці революційної літератури в Росію. Після чергового арешту й ув'язнення із загрозою довічної каторги Винниченку, за допомогою товаришів, вдалося вирватися з рук царської охранки. Не ризикуючи далі, він емігрував. За кордоном разом із М. Грушевським видає часопис «Промінь». Та на початку Першої світової війни Винниченко повернувся до Росії і жив до 1917 р. під чужим ім'ям переважно в Москві, займаючись літературною діяльністю.

Одразу після Лютневої революції Винниченко переїхав в Україну і взявся до активної політичної роботи. Став членом Центральної Ради. Згодом 15 червня очолив Генеральний секретаріат і став генеральним секретарем внутрішніх справ.

Він автор майже всіх декларацій і законодавчих актів УНР. Саме Володимир Винниченко проголосив I Універсал на 2-му військовому з'їзді 10 червня 1917 року та Декларацію Генерального секретаріату 27 червня 1917 року на пленумі Центральної Ради.

22 серпня 1917 року Центральна Рада ухвалила конституцію УНР. Згодом через виникнення протиріч Винниченко вийшов із уряду. Однак уже менше, ніж через місяць він знову його очолив. Наприкінці жовтня делегація УЦР відбула до Петрограду, де стала свідками повалення Тимчасового уряду і захоплення влади більшовиками. Під тиском зовнішніх і внутрішніх факторів ЦР 9 січня ухвалила IV Універсал, за яким «однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу».

Під натиском більшовицьких військ уряд УНР на чолі з новим прем'єром змушений був евакуюватися до Житомира. Винниченко разом із дружиною, Розалією Лівшиц, поїхав на південь, до Бердянська. Під час гетьманату жив на хуторі Княжа Гора на Канівщині, де займався літературною творчістю, написав п'єсу «Між двох сил». Тут був заарештований гетьманською вартою у надуманій підозрі підготовки до державної змови. Але завдяки його авторитету він був швидко звільнений з-під варти. Після чого він знову перейшов до активної політичної діяльності.

У серпні  1918 року Винниченко очолив опозиційний до  гетьманського режиму  Павла Скоропадського  Український національний союз, рішуче наполягав на відновленні УНР, створенні її найвищого органу — Директорії, головою якої став 13-14 листопада 1918 р. Незабаром через суперечності із Симоном Петлюрою  Винниченко пішов у відставку та виїхав за кордон.

За два місяці до еміграції він записав у «Щоденнику»:



«Нехай український обиватель говорить і думає, що йому хочеться, я їду за кордон, обтрушую з себе всякий порох політики, обгороджуюсь книжками й поринаю в своє справжнє, єдине діло — літературу… Тут у соціалістичній совєтській Росії я ховаю свою 18-літню соціалістичну політичну діяльність. Я їду, як письменник, а як політик я всією душею хочу померти»


  1. Еміграція

В еміграції політична кар'єра Винниченка тривала. У Відні він за короткий час написав тритомну мемуарно-публіцистичну працю «Відродження нації» (Історія української революції. Березень 1917 р. — грудень 1919 р.) — твір певною мірою підсумковий, написаний по гарячих слідах подій. Це широкомасштабне полотно, яке є важливим джерелом для вивчення і розуміння складних політичних процесів в Україні періоду збройної боротьби за владу.

За політичною орієнтацією Винниченко був близьким до комуністичної філософії. Але більшовики, на його думку, недостатньо враховували національний фактор. Винниченко мріяв організувати нову партію, соціальна програма якої мало б чим відрізнялася від більшовицької, однак була б «національніша», тісніше пов'язана з історичним минулим України.

Наприкінці 1919 року Винниченко спробував цю ідею втілити у життя. Він вийшов із УСДРП і організував у Відні Закордонну групу українських комуністів, створив її друкований орган — газету «Нова доба», в якій опублікував свій лист-маніфест «До класово несвідомої української інтелігенції», сповістивши про перехід на позиції комунізму.

На початку 1920 року він почав інтенсивно шукати шляхи до повернення на Батьківщину. Радянське керівництво, особисто Володимир Ленін, із прихильністю поставилося до прохання Винниченка. Наприкінці травня 1920 р. Винниченко разом із дружиною прибув до Москви, де дістав пропозицію зайняти пост заступника голови Раднаркому УСРР із портфелем наркома закордонних справ, із кооптацією у члени ЦК КП(б)У.

Коли ж він ознайомився з економічним і політичним становищем країни, державними відносинами між Росією і Україною, то зрозумів, що його запрошують до співпраці з тактичних міркувань. Тому відмовився від участі в роботі уряду УСРР і в середині вересня 1920 р. виїхав з Харкова до Москви, а звідти знову за кордон.

У вересні 1921 В. Винниченко очолив новостворений комітет допомоги українському студентству в Берліні.

Повернувшись до Відня, Винниченко виступає з критикою національної і соціальної політики РКП(б) та Радянського уряду. Він продовжує уважно стежити за подіями в СРСР, займається літературною творчістю, живописом.

Під час німецької окупації Франції Володимира Кириловича було кинуто до концтабору за відмову співробітництва з нацистами. По закінченні війни він закликав до загального роззброєння та мирного співіснування народів світу.

У 1934 р. Винниченко із дружиною Розалією Яківною оселився на півдні Франції, у містечку Мужен, біля Канн, придбавши стару садибу з ділянкою землі. До цього кроку письменника спонукали майже повна відсутність гонорарів та масові арешти і терор проти українських діячів культури. Тут упродовж останніх 25 років свого життя він у власному невеликому будинку займався літературною творчістю ("Лепрозорій", 1938, «Нова заповідь», 1949) і живописом. Понад 20 його полотен зберігаються в Інституті літератури ім. Т. Шевченка НАН України.

Помер Володимир Винниченко 6 березня 1951 р., похований у французькому місті Мужен.

Після смерті Винниченка його маєток придбала Іванна Нижник-Винників, яка сплатила борги і стала володаркою садиби, охоронцем і упорядником його меморіальних речей іархіву. В 1990-ті роки сприяла передачі кабінету Винниченка та його меморіальних речей в подарунок незалежній Українї. Меморіальний кабінет політичного діяча часів УНР передано до збірок Кіровоградського краєзнавчого музею. В Кіровоград передано книжкову шафу Володимира Винниченка та два письмові столи, його крісло та друкарську машинку «Мерседес», власний годинник, навіть мішечок із цяткою української землі, яку він скрізь возив із собою. На честь Володимира Винниченка названий Кіровоградський державний педагогічний університет.

17 вересня 2010 року у Кіровограді урочисто відкрито перший в Україні пам'ятник Володимиру Винниченкові.



  1. Літературна творчість

Літературна спадщина Володимира Винниченка — золотий фонд України. Він — автор першого українського фантастичного роману «Сонячна машина» (написаний у 1922–1924 рр.,), де вказано: «Присвячую моїй сонячній Україні». Появу перших його творів вітали Іван Франко і Леся Українка1902 р., в «Киевской старине» з'являється його перше оповідання «Краса і сила».

У 1909 році Михайло Коцюбинський писав: «Кого у нас читають? Винниченка. Про кого скрізь йдуть розмови, як тільки річ торкається літератури? Про Винниченка. Кого купують? Знов Винниченка». «Серед млявої тонко-аристократичної та малосилої або ординарно шаблонової та безталанної генерації сучасних українських письменників, — писав Франко в рецензії на збірку оповідань Винниченка „Краса і сила“ (1906), — раптом виринуло щось дуже, рішуче, мускулисте і повне темпераменту, щось таке, що не лізе в кишеню за словом, а сипле його потоками, що не сіє крізь сито, а валить валом як саме життя, всуміш, українське, московське, калічене й чисте, як срібло, що не знає меж своїй обсервації і границь своїй пластичній творчості. І відкіля ти взявся у нас такий? — хочеться по кождім оповіданню запитати д. Винниченка». Після 1920 року Володимир Винниченко, зрозуміло, не міг так легко струсити «порох політики». Не випадково V Всеукраїнський з'їзд оголосив Винниченка ворогом народу, поставив його «поза законом».

Творчість Винниченка розпадається на два періоди: перший охоплює більшу частину його творів «малої форми» (нарисиоповідання), написаних (із 1902) до наступу реакції після революції 1905 . До другого періоду відносяться оповідання, п'єси і романи, які з'явилися після революції 1905 року.


    1. Перший період

Живлячись настроями бідняцько-батрацьких мас в епоху наростання революції (селянські рухи 1902) і революційними прагненнями відомої частини української інтелігенції, Винниченко уже з перших кроків своєї творчості почав розповідати нове і по-новому («Біля машини», «Контрасти», «Голота», «На пристані», «Раб краси», «Хто ворог?», «Голод», «Салдатики», «Кузь та Грицунь», «Босяк», «Терень»). Всі ці твори майже повністю позбавлені народницького підходу і забарвлення; безідеалізації, художньо показані в боротьбі батраки, селяни і їх вороги. Автор гаряче, майже публіцистично виявляє своє ставлення до цієї боротьби, наповнюючи оповідання революційністю, художньо втілюючи класову солідарність. Саме оформлення цих творів («мала форма» — стисло, коротко, популярно) розраховане на масове споживання, на революційну функціональність. Недарма деякі з оповідань випускалися як агітброшури. Але виявляючи революційну потенцію і безперспективність батраків, селян-бідняків, Винниченко кличе до них не міський пролетаріат, який був зрусифікований і відірваний від села, а «революційну» інтелігенцію.

Водночас в інших своїх творах Винниченко гостро, яскраво і влучно висміює міщанські захоплення, життєві «ідеали» («Заручини»), боягузливе українофільство і шалений націоналізм («забирайтеся, кацапи, із наших українських в'язниць!» — в оповіданні «Уміркований та щирий»), національне «народництво» і «культурництво» («Антрепреньор Гаркун Задунайський», пізніше — комедії: «Молода кров», «Співочі товариства»), розкриває зміст ліберальності «рідних» поміщиків і буржуазії («Малорос-європеєць»), псевдореволюційність деяких елементів інтелігенції. До революційних творів Винниченка потрібно віднести також його яскраві нариси і оповідання із вояцького життя («Боротьба», «Мнімий господін», «Темна сила»), а також із життя дітей («Кумедія з Костем», «Федько-халамидник»). Згодом Винниченко пише низку оповідань про революційну інтелігенцію і про інтелігенцію взагалі («Промінь сонця», «Талісман», «Студент», «Зіна», а також — «Чудний епізод», «Історія Якимового будинку», «Дрібниця», «Тайна»). В оповіданнях Винниченко виявив високу майстерність — уміння живо, вільно, захоплюючи розповідати і яскраво, художньо показувати.



    1. Другий період

Свій другий етап Винниченко починає драмами: «Дисгармонія», «Великий Молох», «Щаблі життя». За ними йдуть: «Memento», «Базар», «Брехня»,«Чорна Пантера і Білий Медвідь». Попри те, що в деяких із них революційна дійсність знаходить відоме відображення (наприклад, «Дисгармонія»), вони все ж об'єктивно-занепадницькі, нереволюційні. Також нереволюційні, занепадницькі і його романи («Рівновага», «Чесність з собою», «Записки Кирпатого Мефістофеля», «Посвій», «Божки», «Хочу!»). Винниченко тут уже звертається винятково до охопленої реакцією української інтелігенції. Це пояснюється поразкою революції і національного руху. Письменник-політик не бачив виходу для бідняцьких, напівпролетарських категорій села. І Винниченко, не звертаючись до пролетаріату, починає боротьбу із негативними якостями інтелігентської категорії «роду людського», хоче перевиховати її і без болю вилікувати. Тому Винниченко намагається художньо розв'язувати хворобливі для інтелігента проблеми моралі, норм поведінки, проповідуючи «социалістичну» реформу. Цим пояснюється і перехід до жанру драми, а згодом і роману. На літературну творчість В. Винниченка цього періоду вплинули філософські концепції Ф. Ніцше.

Він передусім нещадно розкриває гнійники і критикує. У цій критиці він жорстокий і відвертий, але і поверховий, частково публіцистичний. Тут Винниченко у більшості випадків займає позицію індивідуального удосконалення. Протестуючи проти бруду, Винниченко виводить «позитивних» реформаторів, які сповідують свободу особистості по відношенню до колективу, «чесність із собою» тощо.

Винниченко розвиває і свій стиль, почавши із удосконаленого новими формальними елементами і мотивами реалізмуперших оповідань; далі він дедалі більше переходить до імпресіоністичного стилю, яке у бездоганному вигляді можна побачити в творах і малої («Промінь сонця», «Зіна») і великої форми («Записки кирпатого Мефістофеля»). Психологічний реалізм як перехідний етап панує в перших романах і більшості драм, які вирізняються сценічністю, гостротою і цікавістю інтриги, яка побудована на контрастах.

Найкращі твори Винниченка відзначаються великою майстерністю. Імпресіонізм його характерно вирізняється, наприклад, фіксацією дієвих, переважно зорових деталей, а також тонких і водночас гостро діючих психологічних рухів-рефлексів. Сюжет, часто банальний і нескладний, Винниченко завжди загострює антитезами, а також несподіваними зовнішніми ефектами, насичуючи свої твори актуальними проблемами.

В еміграції Винниченко активно береться до літературної роботи з 1925 року. Його п'єси «Брехня»«Чорна Пантера і Білий Медвідь», «Закон», «Гріх» перекладаються на німецьку мову і з'являються в театрах Німеччини та інших європейських країн. Друкуються і перекладаються його романи «Чесність з собою», «Записки Кирпатого Мефістофеля»… На екранах Німеччини в 1922 році демонструється фільм «Чорна Пантера» (нім. «Die schwarze Pantherin»). Не забувають про Винниченка і в Україні. Київський державний драматичний театр імені Івана Франка здійснює постановку п'єси «Над». Проблеми сценічного втілення п'єс обговорювали з драматургом Костянтин Станіславський і Володимир Немирович-ДанченкоМикола Садовський і Гнат ЮраЛесь Курбас у своєму «Молодому театрі» поставив «Чорну Пантеру і Білого Медведя» за участю режисера-постановника Гната Юри.

Володимир Винниченко — письменник світового рівня. В роки радянської влади його було викреслено з української літератури. Однак нині важливим є берегти його заповіт: «Стійте всіма силами за Україну…»



  1. Сценарій ЛОНПБ

Бо я — українець: До 135-ліття від дня народження Володимира Винниченка [Текст] : сценарій / КЗ Львівська обласна науково-педагогічна бібліотека ; уклад. Т. В. Гринда - Львів, 2015. - 21 с. - Рукопис.

“ Бути українцем – це значить бути

постійно в стані доказування свого

права на існування”.



(Володимир Винниченко)

ВЕДУЧА: Дорогі вчителі та учні! Сьогодні ми зібралися з вами у цій залі з нагоди 130 – річчя від дня народження одного з лідерів Української Народної Республіки, а також українського письменника Володимира Винниченка.

ВЕДУЧИЙ: Володимир Винниченко – автор понад 15 романів і повістей, двох десятків п’єс, що ставилися на сценах Берліна, Москви, Праги, Рима.

ВЕДУЧА: Його твори охоче перекладали іноземними мовами, а в 20 – ті роки їх видали в Харкові 24 – томним зібранням.

ВЕДУЧИЙ: Сьогодні ми перегорнемо сторінки життєпису Володимира Винниченка, перекинемося уявою в 1880 рік, на одну з вулиць міста Єлисаветграда Херсонської губернії. Тепер це Кіровоград.

1 учень: Будинок, у якому 16 липня (28 липня) народився майбутній письменник, не зберігся. Стояв він на вулиці Солдатській, неподалік від Інгулу. Наступного дня дитину хрестили в церкві, яка й досі стоїть в центрі міста.

2 учень: У степи Херсонської губернії предки Володимира Кириловича потрапили з Полтавщини: їх за п’ять мисливських собак виміняв пан з Григорівки.

3 учень: Володимир Винниченко мав надзвичайно чіпку пам’ять. Рано навчився читати. Першим “букварем” для нього були принесені братом Андрієм афіші, з яких він вирізав літери і клеїв на стінку. Володимир був гордим, збитошним, дуже сильним для свого віку, упертим та вольовим.

4 учень: Навчатися його віддали до народної школи. Потім він переступив поріг Єлисаветградської чоловічої класичної гімназії. Це був досить демократичний навчальний заклад. Освіту тут здобували діти не лише дворян та чиновників, а й міщан, цеховиків, селян.

5 учень: Володимир був хворобливо вразливий на критику, на глум з себе. На випускний іспит він одяг солом’яного бриля, вишиту сорочку, а на руку взяв кирею.

6 учень: Документа про закінчення Єлисаветградської гімназії Володимиру Винниченку не видали. Він поїхав до Златополя, там екстерном склав випускні іспити в гімназії. У 1900 році став студентом юридичного факультету Київського університету.

7 учень: На юридичному факультеті університету Винниченку судилося навчатися трохи більше року. Він увійшов до новоствореної Революційної Української Партії. 4 лютого 1902 року його арештували і відправили до Лук’янівської тюрми. З університету вигнали.

8 учень: Восени Винниченка забрали на військову службу до Києва, звідки він втік 1 лютого 1903 року.

9 учень: Восени 1902 року журнал “Киевская старина” надрукував його перше оповідання “Сила і краса”.

10 учень: Після ще одного арешту Винниченко стає одним з лідерів Української соціал – демократичної робітничої партії. Він пише такі оповідання: “Голота”, “Раб краси”, “Студент”, “Записна книжка” та ін. У 1907 році пише п’єсу “Дисгармонія”.

1 учень: Восени 1906 року Володимира Винниченка арештували втретє. Відомий меценат Євген Чикаленко домігся, щоб Винниченка випустили на поруки під заставу в 500 золотих карбованців.

2 учень: До початку першої світової війни Володимир Кирилович був в еміграції у Відні, Женеві, Парижі, Флоренції, Берліні... Він жив –“ як сорока на тину”. Так говорила його мати.

3 учень: 1907 – 1914 роки були для нього надзвичайно плідними. Він написав такі твори: “Чесність з собою”, “Заповіти батьків”, “Рівновага”... На сценах західноєвропейських театрів йшли спектаклі за його п”єсами “Базар”, “Брехня”, “Чорна пантера і Білий Ведмідь”.

4 учень: В 1911 році Володимир Винниченко одружився з Розалією Яківною Ліфшиць. Розалія тоді була студенткою Сорбонського університету, готувалася стати медиком.

5 учень: 1914 рік... У серпні почалася світова війна. Власті вчинили розгром українства: закрили українські газети, видавництва... Українська інтелігенція гуртувалася в Сант – Петербурзі і в Москві. До Москви переїхали родини Михайла Грушевського, Винниченка.

ДЕКЛАМАТОР:

І ось зійшов двадцятий вік.

На закривавлену правицю

надяг залізну рукавицю.

О ні, не зверне він убік!

Він гатить важко кулаком,

він б’є в зачинені ворота.

Несе він град, і дощ, і сльоту

і виє вовком – хижаком.

(Юрій Клен)



6 учень: У лютому 1917 року цар Микола ІІ зрікся престолу, уряд розбігся, жандарми поховалися. У країні почалося безладдя.

ДЕКЛАМАТОР:

І скрізь уже, на всіх шляхах

гримлять страшні потвори – танки.

Ревуть сирени по містах,

кричать від вечора до ранку.

Вік, що нещадний до життя,

вік , що віщує смерть імперій...

І хтось гряде... не люд, а звір

в багрянім сяйві революцій.

Мов шерсть нечісана руда,

ген над церковними хрестами

широка Маркса борода

лопоче прапором над нами.

У мертвих дуплах душ лише

Бур’ян барвистих ідеалів

і гасел витертих кліше;

світ виє зграями шакалів.

Зі слизу родяться вожді,

та в них не божий дар пророчий...

(Юрій Клен)



ДЕКЛАМАТОР:

На Україні мов Великдень ясний...

Летять пісні з дніпрянських берегів

в Херсон, Одесу, Львів.

Свята Софія землі вже збирає

і України дві в одну єднає.

По всіх містах, немов весняний шал,

гуде Універсал.

В старому Києві центральна Рада...

(Юрій Клен)



7 учень: 17 березня 1917 року в Києві створено Українську Центральну Раду. Головою її став Михайло Грушевський, який щойно повернувся з Москви.

8 учень: Винниченко весь час у центрі подій. Він – заступник Голови Центральної Ради. Йому доручено оголосити учасникам Військового з’їзду І Універсал, яким проголошувалася автономія України. Винниченка призначили Головою Генерального Секретаріату Центральної Ради.

ВЕДУЧА: (Хор виконує пісню на слова Олеся Бабія “Січові стрільці”.)

Коли в огнях революцій Росія

палала і згорів престол царя,

то в Україні виникла надія,

що всім засяє вольності зоря.

Озвалася кров Костя Гордієнка,

скликав до бою поклик, зов

Полуботка, Мазепи, Дорошенка,

звав під свою народню хоругов.

З всіх областей всієї України

сходилися під синьо – жовтий стяг

ті, що терпіли досі без провини,

воюючи з наказу на фронтах.

Тоді у лави січові ставали

найхоробріші із усіх борців,

і їх повів Євгеній Коновалець

в марші, походи, до змагань, боїв...

ВЕДУЧИЙ: (Хор виконує пісню О. Нижанковського “Наша славна Україна”.)

Наша славна Україно,

Прабатьківська земле наша,

Ми за тебе без упину

Мем боротись, кілько сили.

Як ту землю не любити:

Тож за нею серце гине,

Ах, для неї тільки жити,

Для вільної України.

ВЕДУЧА: (Хор виконує пісню на слова М. Вороного, музику Я. Ярославенка “За Україну!”)

За Україну!

З огнем завзяття

Рушаймо, браття,

Всі вперед!

Слушний час

Кличе нас –

Ну ж бо враз

Сповнять святий наказ!

За Україну,

За її долю,

За честь і волю,

За народ!

9 учень: Обставини склалися для Центральної Ради несприятливо. Її конфлікт з більшовиками завершився муравйовщиною; невиразна політика призвела до втрати довір’я мас; зсередини Центральну Раду руйнували ідейні конфлікти між лідерами. В ніч на 9 лютого 1918 року делегація України підписала в Бресті мирний договір, - і того ж дня війська Муравйова увійшли до Києва. Муравйовці вбивали киян за українську мову, за вишиту сорочку, за портрет Шевченка...

ВЕДУЧИЙ: (Хор виконує пісню Михайла Старицького “До молоді”.

На вас, завзятці – юнаки,

Борці за щастя України,

Кладу найкращії думки,

Мої сподіванки єдині.

В вас молода ще грає кров,

У вас в думках немає бруду,

Палає в серці ще любов

До обездоленого люду.

ДЕКЛАМАТОР:

...Смерть і тлін,

Бездонний біль.

Летить в село з далеких піль

Червоний кінь...

(Богдан Лепкий)



ДЕКЛАМАТОР:

...йде лиха пора,

під Крутами лягла вже буйна молодь.

Немов течуть по снігу чорні смоли,

пливе, згуртована в людські стада,

нестримана орда,

іде, іде від Ніжина на Київ,

вже розповзлась патьоками помиїв.

Захоплено Поділ і “Арсенал”,

лютує людський шал.

Та січові стрільці на оборону

стають, шикуються в стрункі колони,

то ж Коновалець, їхній командир.

Кипить, клекоче вир...

...Спливає Україна кров”ю,

бо підступають орди Муравйова,

і ясний Київ кидають стрільці,

мов стомлені женці.

Вже відступила Рада на Житомир,

столицю наче стис залізний комір.

На вулицях, гуляючи три дні,

стріляють навісні

бенкетники і винних, і невинних.

(Юрій Клен)



ВЕДУЧА: (Хор виконує пісню на слова І. Франка, музику народну, яка називається “Гей,Січ іде, красен мак цвіте”).

Гей, Січ іде,

Красен мак цвіте!

Кому прикре наше діло, -

Нам воно святе.

Гей, Січ іде,

Топірцями брень!

Кому люба чорна пітьма,

А нам ясний день!

Гей, Січ іде,

Підківками брязь;

В нашій хаті наша воля,

А всім зайдам зась!

ВЕДУЧИЙ: (Хор виконує пісню на слова Ю. Шкрумеляка, музику М. Гайворонського “Питається вітер смерті”.)

Питається вітер смерти,

Кому треба нині вмерти?

Гей, гей, гей!

Кому треба нині вмерти?

Треба вмерти молодцеви

Та січовому стрільцеви.

Гей, гей, гей!

Та січовому стрільцеви

10 учень: Історики дорікають Винниченкові за упереджене ставлення до створення українського війська та до старих службовців.

1 учень: Соціал – демократ Винниченко прагнув соціальної революції, мріяв про Україну “без хлопа і пана”, але більшовицький шлях терору викликав у нього протест. Він відштовхував більшовицький підхід до національного питання.

2 учень: В середині 1918 року Центральну Раду розігнано, встановлено гетьманську владу генерала Павла Скоропадського. Володимир Винниченко переховувався на дачі академіка М. Біляшівського під Каневом. Очолив опозицію Скоропадському. Антигетьманський рух переріс у повстання. Створено уряд Директорію, який очолили Винниченко і Петлюра. 21 листопада 1918 року війська Директорії взяли Київ.

3 учень: Після поразки УНР Винниченка мучили сумніви щодо правильності політики Центральної Ради і Директорії. З’явилися “радянофільські” настрої. У травні 1920 року він зважився поїхати на переговори до Москви, а потім до Харкова. Мав надію, що соратники Леніна ( Троцький, Каменєв) приймуть його “пункти”, спрямовані на закріплення прав України. Але ілюзії щодо можливого співробітництва з більшовиками розвіялися. Після кількох різких виступів Винниченка проти практики більшовизму V з’їзд Рад у Харкові оголосив його “ворогом народу”.

ДЕКЛАМАТОР:

Наснилось мені:

я йду на Голгофту –

на тую вершину найвищу,

щоб світ надивитись:

змінилось щось в ньому, чи ні?!

Я вийшов... Дивлюсь...

      1. Ніщо не змінилось! –


Й навіщо ж ішов?..

(Т. Василько)



4 учень: Володимир Винниченко з дружиною оселився в Німеччині, під Берліном. Там з – під його пера з”явилися нові твори – повість “На той бік”, в якій він осмислив гіркі уроки української революції, та роман “Сонячна машина”. За драмою Винниченка “Чорна Пантера і Білий Ведмідь” у Німеччині зняли кінофільм “Чорна Пантера”. Протягом 20 – х років його п”єси широко ставили на сценах європейських театрів.

5 учень: В лютому 1925 року Винниченко з дружиною переїхали до Парижа. Його захоплювали проекти влаштування життя на засадах гармонії. Тому він написав трактати “Щастя” і “Листи до юнака”. Рукопис книги “Щастя” Винниченко послав Миколі Скрипнику. Проте той допомогти йому не міг. У липні 1933 – го Скрипник наклав на себе руки. Мільйони українців знищував голодомор. Чорні дні настали й для самого Винниченка. Його п”єси зійшли зі сцен театрів, на Україні більше не видавали його творів, вилучали з бібліотек.

ДЕКЛАМАТОР:

Що ж тепер? Що тепер?

Вітре, ти хоч повій!

І скажи, чи я вмер,

Чи живу, чи роздер

Ворог, крук – чорнопер

Мою душу, край мій,

Чудо снів, чудо мрій –

Чи роздер і пожер

Чорнопер?

(Богдан Лепкий)

ДЕКЛАМАТОР:

Спочинь, серце, на хвилину

В північну годину

А я думкою далеко,

Далеко полину.

А я думкою полину

В рідну Україну

На велике пожарище,

На чорну руїну.

Там буду я припадати

До кожної хати

І, що вона перебула,

Буду ї питати.

І що вона перебула,

І що вона чула,

Щоби правда безпам”ятно

В світі не минула.

(Богдан Лепкий)



6 учень: На березі Середземного моря, за тисячу кілометрів від Парижа, Винниченко купив напівзруйновану ферму і там поселився. У Мужені Володимир Кирилович прожив 17 років. Тут він написав такі твори: “Нова заповідь”, “Вічний імператив”, “Слово за тобою, Сталіне!”, “Лепрозорій”. Щоб примирити дві ворогуючі системи, Винниченко висунув принцип колектократії (кооперування), при якому всі працюючі на тому чи іншому підприємстві є одночасно його співвласниками. Пізніше академік Андрій Сахаров розвинув дуже схожі ідеї конвергенції.

7 учень: Коли почалася друга світова війна, ідеолог ІІІ рейху Альфред Розенберг запропонував Володимиру Винниченку утворити на Україні маріонетковий уряд на зразок уряду Квіслінга в Норвегії. Винниченко відмовився. Це коштувало йому кількох тижнів концтабору.

8 учень: Втіхою для Винниченка було малярство. Він освоював досвід європейського модернізму, захоплювався Пікассо, який довгий час жив у Мужені. Палітри і пензля Винниченко не покидав до самої смерті.

9 учень: Самотність і старість все частіше нагадували про себе.

ДЕКЛАМАТОР:

Маятник натомився.

День, ніч,

Літо, зима –

Дебелу тишу гойдай, гойдай!

Маятник дихає, як ранений...

(Володимир Свідзинський)

10 учень: Якось Винниченко занотував у “Щоденнику”: “Вночі, лежачи без сну в темноті, виразно хтось висунув питання: а що ж ти кінець кінцем мав і маєш від нації, від тої нації, якій ти служив усе життя? Ти – насамперед, самотній... А матеріально ти ще самотніший... Тепер ти вже думаєш, що треба продавати “Закуток” (так письменник назвав свою садибу), щоб мати що їсти... Вже тепер розпитуємось, чи приймають французи у свої притулки для старих чужинців? А нація ж що?..”

1 учень: 6 березня 1951 року Володимира Винниченка не стало. Величезний його архів невдовзі було перевезено з Мужена до США, де він і зберігається досі в Колумбійському університеті.

2 учень: Після тривалого забуття спадщина В. Винниченка знову привертає до себе увагу. В театрах України глядачі мають змогу подивитися спектаклі за його п”єсами “Момент”, “Брехня”, “Гріх”, “Ідея пані Мусташенко (Закон)”, “Чорна пантера і Білий ведмідь”.

3 учень: Життєва дорога Володимира Винниченка простяглася від Єлисаветграда до Мужена. На вершечку альпійської гори, з якої видно Середземне море, його могила. Дітей у Володимира Кириловича і Розалії Яківни не було, тому “Закуток” з часом перейшов до українських художників Іванни Винників та Юрія Кульчицького. Восени 1992 – го вони ще встигли передати в дар Україні робочий кабінет письменника, його особисті речі, які тепер експонуються в Кіровоградському обласному краєзнавчому музеї. А через кілька місяців померли й художники, і нині “Закуток” належить комусь із французьких громадян. Історія запізнилася років на три – чотири: якби Україна здобула незалежність в 1988 – му, садиба Винниченка могла б стати українською культурною резиденцією на півдні Франції. На жаль, цьому не судилося бути...

4 учень: Життя завершилося; всі тріумфи й поразки, всі вчинки й думки, півстолітня літературна праця – все залишено на суд нащадків.

ДЕКЛАМАТОР:

Умру, а жить не перестану,

Любов”ю буду вічно тліть...

Важким я колосом устану

Із грудки рідної землі.

Збирать врожай на поле йтимеш –

І буду я радіти знов,

Що поміж зернами чужими

Ти знайдеш і моє зерно.

(М. Ситник)



ВЕДУЧА: У 30 – літньому віці Володимир Винниченко написав оповідання “Федько – халамидник”. Оповіді матері Винниченка, зафіксовані Розалією Винниченко, дають підстави припускати, що в пору свого отроцтва Володимир був схожий на... Федька – халамидника з однойменного оповідання. Пропонуємо вашій увазі уривки з цього оповідання.

ВЕДУЧИЙ: Дія 1. (Дія відбувається в будинку, який знімають Федькові батьки.)

Федько – халамидник – це був чистий розбишака – халамидник. Не було того дня, щоб хто – небудь не жалівся на федька: там шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму “закадишному” другові, там перекинув діжку з дощовою водою, яку збирали з таким клопотом. На Федька ввечері чекає прочуханка. Але й тут Федько не як всі діти поводиться. Він не плаче, не проситься... Насупиться й сидить. Приходить тато з роботи. Він стомлений і сердитий.



Батько: - Що? Вже знов?

(Федько ще більше насуплюється й починає колупати пальцем кінець столу.)



Батько: - Правда то?

(Федько мовчить.)



Батько: - Кому ж я говорю?! Правда те, що мати каже?

Федько (тихо): - Правда.

Батько: - Скидай штани.

(Федько мовчки встає, скидає штанці й чекає, похиливши голову. Батько здіймає з себе ремінь, кладе Федька на стілець і починає бити. Федько здригається всім тілом і шарпає ногами).



Батько (кричить): - Лежи!!

Мати (сплескує руками): - А кляте ж яке! А кляте! Хоч би попросило тата, хоч би заплакало. Камінь, а не дитина! Сибіряка якийсь.

(Батько, вибивши “сибіряку”, виймає з кишені три копійки й дає йому.)



Батько: - То тобі за те, а це за те, що правду говориш...

(Федько витирає сльози. Гроші ховає в кишеню).



ВЕДУЧА: Дія 2.(Дія відбувається біля річки, по якій йде крига.)

Настала весна. Федько прийшов до річки. Там він застав Спірку, Стьопку... і Толю. Толя був увесь закутаний у шарфики.



Федько: - А ти чого? Може, теж з нами?

Толя (почервонів): - Я тільки підійду подивлюсь, а потім піду в школу.

Федько (витягаючи з знігу палицю): - Іди дивись.

Толя: - Ану, спробуй! Ти ж хвалився, що будеш їздити на крижинах. Ану!

Федько: - А давай об заклад, що перейду на той бік!

Толя: - Ба не перейдеш!

Федько: - Ну, давай! Об що йдеш? Як перейду, даси мені свій ножик, що з костяною ручкою. А як не перейду, я тобі дам свого чижика. Хочеш?

Толя: - Ну, добре! Давай руку! Спірка, перебивай!

(Спірка перебив.)



ВЕДУЧА: Федько стрибнув на лід і, наче пробуючи його, потоптав ногами. Крижина була міцна... Він щось надзвичайне виробляв на річці. Люди не зводили очей з маленької комашинки, яка дряпалась, бігла серед страшних сірих крижин, стрибала, метушилась. Така маленька комашинка, а як вона ловко, безстрашно обдурювала величезні шматки льоду, що з тріском лізли на неї...І от хлопчина вже на березі. Його оточили хлопці і з захватом дивились на нього, як на героя. Толя почув, що він теж може перейти. Він, нічого нікому не кажучи, хутенько скинув калоші й підійшов до Федька.

Толя (до Федька): - Дай мені свою палицю.

Федько (здивовано): - Нащо тобі?

Толя: - Я теж хочу йти на той бік!

(Спірка і Стьопка фиркнули від сміху. Федько не засміявся.)



Федько: - А як упадеш у воду?

Толя: - Не бійсь, не впаду. Давай!

Федько: - Лучче не треба, Только... Ти не вмієш.

Толя: - Овва! Ти один умієш! Ну давай палицю. Що, може, жалко?

Федько (стиснув плечима): - На... Тільки гляди...

(Толя взяв палицю і пішов на кригу.)



ВЕДУЧА: Толя стрибнув на крижину. В цей час насунула ціла купа льоду й одрізала Толю від берега. Толі зробилось страшно. В руки стало холодно, ноги ослабли. Він тихенько став плакати. Деякі з дорослих пробували зайти по крижинах до Толі з другого боку, але крига ломилась під ногами... Несподівано з”явився Федько. Він врятував Толю, але сам провалився під лід. Толя з переляку не надав допомоги Федькові. Федька витягнули з води Стьопка, Спірка та інші хлопці. Він був увесь синій від холоду. Йому потрібно було бігати, але йому не дали цього зробити Толині батьки та його мати.

Толя (до батьків): - Папочко!.. Мамочко!.. Я не винен!..

(батько й мати схопили його під руки й потягли додому)



Мати Федька (до Федька): - Додому, іроде! Ось я тобі покажу!

(Толині батьки раптом зупинилися і почекали Федька з матір’ю.)



Батько Толі (до Федька грізно): - Він був на льоду?

Толя (до батьків): - Я не винен, я не винен...

Батько Толі: - Мовчи! (до Федька) – Був він на льоду?

Федько: - Був...

Толя: - Неправда! Неправда! Я не хотів іти, а вони мене потягнули на річку. А потім Федько узяв і пхнув мене на кригу... Спитайте всіх... Я не винен...

Мати Федька: - Ох, Боже ж мій! Та що ж ти собі думаєш, люципере ти! Та батько з тебе три шкури здере...

(мати зі всієї сили вдарила Федька по голові)



Батько Толі: - Підождіть, Іванихо!.. Я хочу спитати його... Федьку, я вірю тобі, я знаю, що ти ніколи не брешеш...Говори, ти потягнув Толю на річку?

(Федько мовчить)



Мати Федька: - Говори ж, падлюко!

(По щоках у Толі течуть сльози. Він перелякано дивиться на Федька.)



Батько Толі (нетерпляче): - Ну говори ж, Федьку.

Федько (одвів очі від Толі, похилився і тихо сказав): Повів...

Батько Толі: - І пхнув його на кригу?

Федько: - Пхнув...

Батько Толі (крикнув): - Паршивець же ти! (Сильно вдарив Федька по лиці. Повернувся до Федькової матері і сказав.) – Надіюся, що на цей раз чоловік ваш покарає його як слід... Інакше лучче очистіть мені квартиру.

ВЕДУЧИЙ: Потім Федька поклали на стілець і били вже як слід. Голова у нього була страшно тяжка й гаряча. Федько вже нічого не чув і не бачив. Разів зо два він приходив до пам’яті, питав, чи били Толю, щось бурмотів і знов падав непритомний... Батько й мати не відходили від його постелі, трусились і мовчки боролись з смертю. Але смерть поборола. А через три дні Федько лежав мертвий. На четвертий день його ховали. На кладовище йшли всі хлопці зо всіх сусідніх вулиць. Спірка, Стьопка й Гаврик плакали навзрид. А Толя тихенько виглядав із вікна. Мама йому строго наказала не виходити до вуличних хлопців. А йому було цікаво подивитись, як будуть ховати Федька – халамидника. Коли Федькова труна сховалась за рогом вулиці, Толя одійшов од вікна, перекрутивсь на одній нозі й побіг гратись з чижиком. Цього чижика він сказав Федьковій матері віддати йому, бо він його виграв у Федька.

ВЕДУЧА: Ось такими постають перед нами Федько і Толя. Федько – хоч і розбишака, все ж чуйна, чесна дитина. Толя – ніби чемна, а все ж підла, боягузлива, черства, байдужа, неправдомовна дитина.

ВЕДУЧИЙ: Молодість Володимира Винниченка збіглася з початком ХХ століття. Умови, в яких існувала українська нація, а також особливості вдачі кинули його у пекельний вир політичної діяльності. Ситуація, коли національно – визвольні рухи очолювали поети, - не така вже й рідкісна у світовій історії. Що ж до України, то тут годилося б згадати слова Винниченкового земляка, старшини армії УНР і поета Євгена Маланюка:

Коли у нації нема вождів,

Тоді вожді її – поети.

А звідки могли вони вирости, як не з середовища гуманітаріїв, де якраз і зароджувалася українська політична думка? Кажуть, що від долі не втечеш. Хіба міг утекти від своєї долі Володимир Винниченко, ступивши на хресну дорогу боротьби?



ВЕДУЧА: (Звучить пісня Тараса Петриненка “Господи, помилуй нас!”.)

Навіть на останнім рубежі

Промінь віри в нас ще не погас,

Боже, Україну збережи,

Господи, помилуй нас!

Нам свою всемилість покажи

Правдою повсюдий повсякчас,

Боже, Україну збережи,

Господи, помилуй нас!

В наших грудях кулі і ножі,

Нас розп”ято й знищено не раз,

Боже, Україну збережи,

Господи, помилуй нас!

Із колін піднятись поможи,

І благослови у добрий час,

Боже, Україну збережи,

Господи, помилуй нас!

ВЕДУЧИЙ: На цьому наш вечів, присвячений 130 – ій річниці від дня народження Володимира Винниченка завершується.



ВЕДУЧА: Дякуємо за увагу!

6. Методичні рекомендації до проведення заходів

14. 07. 2015 р. – 135 років від дня народження Володимира Кириловича Винниченка (1880-1951)

    1. оформлення експозицій книжково-журнальних виставок;

  • «В. Винниченко – державний діяч, письменник, публіцист»

епіграф до книжкових виставок:

«Чудний наш народ — і сильний, і сумний... Мав героїв — і ніхто їх не знав... Усе життя любив волю — і все життя жив рабом... Утворив багатства пісні — і сам її не знає...»

5.2 . проведення бесід для учнів старших класів на теми:

  • «Малорос-європеєць Володимир Винниченко»

5.3. перегляд відеоматеріалів:
  • Володимир Винниченко, як художник [Електронний ресурс] // You Tube. – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=j0sb2XICe9Y.– Назва з екрана.


5.4 проведення бібліографічного огляду

7. Цікаві Інтернет-ресурси

  • Винниченко Володимир Кирилович [Електронний ресурс] // Вікіпедія. – Режим доступу : http://uk.wikipedia.org//.– Назва з екрана. – (Дата звернення 21. 04.2015).

  • Винниченко Володимир Кирилович [Електронний ресурс]// Укрліт.Org. – Режим доступу: http://ukrlit.org/vynnychenko_volodymyr_kyrylovych/.- Назва з екрана. – (Дата звернення 21.04.2015).

  • Володимир Винниченко - Біографія [Електронний ресурс] // Українська література.- Режим доступу: http://www.ukrclassic.com.ua/katalog/v/vinnichenko/152-volodimir-vinnichenko-biografiya. - Назва з екрана. – (Дата звернення 21.04.2015).

  • Винниченко Володимир Кирилович [Електронний ресурс] // Національна бібліотека України для дітей. – Режим доступу: http://www.chl.kiev.ua/default.aspx?id=1853.- Назва з екрана. – (Дата звернення 21.04.2015).

  • Володимир Винниченко. Життя та творчість [Електронний ресурс] // Бібліотека української літератури. – Режим доступу: http://www.ukrlib.com.ua/bio/printout.php?id=339. - Назва з екрана. – (Дата звернення 21.04.2015).

  • Творчий шлях Володимира Винниченка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrlit.vn.ua/zno/157.html. – Назва з екрана. – (Дата звернення 21.04.2015).

  • Володимир Винниченко [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.litopys.com.ua/encyclopedia/viznachn-osobistost/volodimir-vinnichenko/.– Назва з екрана. – (Дата звернення 21.04.2015).

  • Винниченко Володимир Кирилович [Електронний ресурс] // Електронная библиотека Князева. – Режим доступу: http://ebk.net.ua/Book/synopsis/ukrainska_elita/part1/039.htm. – Назва з екрана. – (Дата звернення 21.04.2015).

  • Винниченко Владимир Кирилович [Електронний ресурс]// Большой енциклопедический словарь. – Режим доступуhttp://dic.academic.ru/dic.nsf/enc3p/88730. – Назва з екрана. – (Дата звернення 21.04.2015).

  • Володимир Кирилович Виниченко- життя і творчість [Електронний ресурс]// ВУЗ. – Режим доступу: http://vyz.com.ua. – Назва з екрана. – (Дата звернення 21.04.2015).

  • Володимир Кирилович Виниченко [Електронний ресурс]// Провідники духовності в Україні. – Режим доступу: http://pidruchniki.com/kulturologiya/vinnichenko_volodimir_kirilovich. – Назва з екрана. – (Дата звернення 21.04.2015).

  • Винниченко Володимир Кирилович[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://history.vn.ua/book/dovidnik2/306.html. – Назва з екрана. – (Дата звернення 21.04.2015).

  • Винниченко Володимир Кирилович[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://histua.com/personi/v/vinnichenko-volodimir-kirilovich. – Назва з екрана. – (Дата звернення 21.04.2015).

  • Винниченко Володимир Кирилович[Електронний ресурс] //URRREFERAT.COM – Режим доступу: http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=73255. – Назва з екрана. – (Дата звернення 21.04.2015).




8. Рекомендований список літератури

  1. Базилевський, В. Парадоксальний Володимир Винниченко [Текст]/ В. Базилевський // Лі. Україна. — 8 вересня. - С. 7.

  2. Головченко, В. В обороні української справи [Текст] / В. Головченко // Політика і час. –2005.- № 6. - С. 50-63.

  3. Драган, О. «Чесність з собою» - етико-психологічна концепція Володимира Винниченка [Текст] / О. Драган // Укр. літературознавство. – 1996.- Вип. 63. - С. 49-60.

  4. Єфремов, С.О. Винниченко [Текст] / С.О.Єфремов // Історія українського письменства.- К.,1995.– С. 573-579.

  5. Жулинський, М. Голгофа українця Володимира Винниченка [Текст] / М. Жулинський // Дніпро. – 1992.- № 2-3.- С. 98-104.

  6. Кобзей, Н. Від натуралізму до неон натуралізму: естетичні шукання Володимира Винниченка [Текст] / Н. Кобзей //Дивослово. — 2012. - № 4. — С. 57-61.

  7. Ковалів, Ю. Володимир Винниченко [Текст] /Ю. Ковалів // Історія української літератури: кінець XIX – поч. XXI ст.- К., 2013. — Т 2.- С. 401-435.

  8. Лащик, Є. Винниченкова філософія щастя [Текст] / Є. Лащик // Філософська думка. – 1998. — № 1.- С. 136-155.

  9. Лозицький, В. С., Не сприйнявши нових реалій. Сторінки біографії В. К. Винниченка [Текст] / В. С. Лозицький // Маршрутами історії. – К., 1990.- С. 598-619.

  10. Нитченко, Д. Моє листування з В. Винниченком[Текст] / Д. Нитченко // Березіль. –1993.- № 7-8 - С. 44-46.

  11. Огородник, І., Русин. М. Винниченко Володимир Кирилович [Текст] / І. Огородник, М. Русин// Українська філософія в іменах. – К.,1997. — С. 25-28.

  12. Панченко, В. «Бо я – українець» (Творчість Володимира Винниченка) [Текст] / В. Панченко. – К.,1994. - С. 5-34.

  13. Панченко, В. Володимир Винниченко: історичний портрет на тлі епохи[Текст] / В. Панченко // Історія в школах України. –2008.- № 3. - С. 48-54.

  14. Панченко, В. Молоді літа Володимира Виниченка [Текст] / В. Панченко // Київ. – 1997.- № 3-4.- С. 143-155.

  15. Погорілий, С. Деякі особливості поетики Винниченка [Текст] / С. Погорілий // Дивослово. – 1995.- № 9. - С. 3-12.

  16. Тагліна, Ю. Володимир Винниченко [Текст] / Ю. Тагліна. — Х.:Фоліо,2010. — 121 с.

  17. Ткаченко, Л. П. Винниченко Володимир Кирилович (1880-1951) [Текст] / Л. П. Ткаченко // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2009.- № 16-18. - С. 86

  18. Федченко, П. Володимир Винниченко-художник [Текст] / П. Федченко // Київ. – 1989.- № 12.- С. 147-148.

  19. Федченко, П. Коли і де народився Володимир Винниченко? [Текст]/ П. Федченко// Слово і час.- 2000.- № 7.- С. 6-8.

  20. Хмель, И. Свій среди чужих, чужой среди своїх: Полит. Портрет В.К. Винниченко [Текст] / И. Хмель // Радуга. – Киев, 1991.- № 9. - С. 80-90.

КЛЮЧОВІ СЛОВА : український письменник, громадський діяч


Каталог: uploads -> editor -> 3901 -> 337359 -> sitepage 63 -> files
files -> 175 років від дня народження Марка Кропивницького Марко Лукич Кропивницький
files -> Сценарій за іншими джерелами Методичні рекомендації до проведення заходів
files -> Сценарій за іншими джерелами Методичні рекомендації до проведення заходів
files -> Методичні рекомендації до проведення заходів
files -> Методичні рекомендації до проведення заходів оформлення експозицій книжково-журнальних виставок
files -> Методичні рекомендації до проведення заходів оформлення експозицій книжково-журнальних виставок Тема бесіди для учнів старших класів
files -> Довідка 210 років від дня народження Ганса Крістіана Андерсена
files -> Методичні рекомендації до проведення заходів оформлення експозицій книжково-журнальних виставок Теми бесід для учнів молодших класів
files -> Довідка 50 років з часу першого в історії виходу людини у відкритий космос


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Наталія звольська iconНаталія Земна (Зубицька Н. П.)
Земна Наталія Петрівна: Біобібліогр покаж. / скл. І. Савенко; відп за вип. В. Білоусько. – Козелець, 2012. – 13 с


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка