«наукова думка»



Сторінка1/41
Дата конвертації07.05.2017
Розмір5,94 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   41

ЗІБРАННЯ ТВОРІВ У ДЕСЯТИ ТОМАХ

КИЇВ—1967

ТОМ ДЕВ’ЯТИЙ

ПРОЗОВІ Й ДРАМАТИЧНІ ТВОРИ

«НАУКОВА ДУМКА»

Уі

Н59

Редакційна колегія:

М. Д. БЕРНШТЕЙН,

О. Є. 3AGEHKO, М. П. КОМИІПАНЧЕНКО,

Н. Є. КРУТІКОВА (голова), М. Є. СИВАЧЕНКО Редактор тома М. Є. СИВАЧЕНКО Упорядкування та примітки М. С. ГРИЦЮТИ та В. І. МАЗНОГО

КИЇВСЬКА КНИЖКОВА ДРУКАРНЯ № 5

252—67м

ПРОЗОВІ ТВОРИ

ДИВОВИЖНИЙ ПОХОРОН

Оповідання

октор Іван Мартинович Гурковенко, чи, як він писав своє назвище, Гур- ковенков, був дуже відомий не тіль­ки в Києві, але й поза Києвом в околиці. Він вийшов з петербурзької медицинської акаде­мії, довгенько був на службі за військового доктора, оже­нився в Петербурзі, а потім згодом перейшов у Київ, дов­генько служив у міському лазареті й став професором. Практика в його була велика. Він нажився, забагатів і спромігся купить гарний, хоч старосвітський чималий дім на кінці Хрещатика, вище од Бессарабки, од широкого плацу, на самісінькій середині Круглого спуску на про- сторній терасі.

Дім був мурований, просторний, стояв серед широкого двора на терасі, з широким старосвітським ганком чи ве­рандою з колонками, і був схожий на дім на селі в будлі- якого багатенького дідича; бо перед домом у дворі було навіть кружало, засаджене кущами та квітками, поза ко­

7

трим під’їжджали під ганок до високих сходів екіпажі го­стей, зовсім як на селах у дідичів.

Доктор любив одпочивать, п’ючи чаю на цій височень­кій веранді, оповитій виноградом, любив дивиться на ши­рокий простір, на вештання людей на широкому майдані. Поза його садибою йшов кругом вгору Круглий спуск, ку- дою сунулись вагони трамвая вгору на Липки. За домом під крутою горою був овощний садок, квітники й оран­жерея, притулена до дому. Осторонь стояла опрічна оран­жерея для пальм. За нею по дуже крутій горі ріс густий грабовий ліс до самого верху. Доктор любив дивиться, як вагони трамвая сунуться проз його терасу з майдана по вулиці, потім ховаються за повороткою в садках, а потім несподівано виникають аж вгорі над лісом, неначе якісь допотопні дивовижні мамонти висовуються з лісу й десь плазують високо на горі на зелених верховіттях грабів. А назустріч їм зсовуються наниз вагони з Липок і ніби пірнають в гущавину зеленого дерева й вискакують нанизу проти його тераси. Гурковенко був вже літній чоловік, тро­шечки сивуватий, але тілистий, кремезний, рум’яний, ру­сявий красунь з карими ясними очима. Він кохався в квіт­ках та в садках і падкував коло їх, мов коло своїх дітей. Гурковенко був справдешній епікуреєць: любив всмак по­жить, попоїсти й попопить. Його льох з винами був з пер­ших у Києві. Він любив гостювать у інших, але й сам за­любки приймав гостей. Не занедбав він і своєї науки, напи­сав кільки невеличких, але вартних на зміст медицинських книжечок і брошурок. Але соціального, громадянського прямування не було в його ніякісінького... Тільки одна лю­бов до теплиць, до рослин натякала про українську пое­тичність його вдачі, пригноблену служебними ділами та тяганиною з недужими людьми.

Гурковенко жив розкішно, по-великопанській. Він дер­жав виїзний екіпаж для одвідування слабих. Жінка мала свій опрічний екіпаж задля себе й задля дочки-єдиниці.

Гурковенкова жінка Клара Маврикіївна, чи Катерина Маврикіївна, як її вже звали в Києві, коли вона приста­ла на православну віру, була дочка петербурзького апте­каря, захожого італьянця. Брат цього аптекаря був на службі в дворці якогось великого князя в Петербурзі. Про- буваючи в столиці, Гурковенко залицявсь до цієї чорно­бривої принадної красуні й оженивсь на їй. Катерина Маврикіївна, мабуть, через те, що її дядько був на службі

8

в дворці, вважала на себе, як на справдешню аристократку, любила часто хвалитись й нагадувать в розмові про свою аристократичну рідню десь у Генуї... В Києві, маючи ба­гацько грошей, вона знайомилась тільки з найвищими урядовими особами та кількома київськими багатирями- аристократами.

Гурковенко був один з видатніших багатирів в місті. Вбившись в палки через свою лікарську досвідність, склав­ши чималий капітал, Гурковенко збудував собі новий здо­ровий та довжезний мурований дім на три поверхи, на п’ятнадцять квартир, а сам жив у старому опрічному домі в чудовій місцині, де було тихо й спокійно, на пригорку Круглого спуску, серед старих садків навкруги, ніби в са­дибі якогось заможного дідича край села.

Як тільки його дочка-єдиниця стала доросла, Катери­на Маврикіївна почала справлять такі бучні бали, яких не справляв у Києві ні один багатир. На широкому дворі ко­ло дому часом був такий наїзд, збиралось стільки екіпажів, скільки їх збирається на контрактовий ярмарок у Києві на Подолі. Лисніли дорогі карети та фаетони; на козлах стриміли то убрані по-англійській погоничі в циліндрах та в сіртуках з золотими позументами, то бородані в чор- і:их плисових безрукавках та жовтих і червоних сорочках. Дім аж кишів гістьми. Дві буфетні кімнати були сливе усі закидані кошиками з пляшками пива та дорогих вин. Роз­кіш, навіть збитки були в усьому, як у потравах на обідах, так і в винах.

Гурковенкові припадав до вподоби жінчин вибір знач­них знайомих: він був самолюбний та гордовитий на вдачу, ставив себе без міри високо, як доктор і вчений. Але маю­чи знайомих і з середнього стану, він мусив приймати й ві­тать у себе й простіших знайомих і своїх товаришів-док- торів. І Катерина Маврикіївна з цієї причини звичайно справляла поспіль через день два бали або два вечорі з багатою вечерею. На перший вечір вона запрошувала сво­їх видатніших та багатіших гостей, а на другий — запро­шувала докторів та простіших своїх знайомих. Про ці за­просини на перший і на другий вечір говорили в місті по салонах, митикуючи, кого то вона сподобить на запросини на перший бал, а кого знизить на один ступінь і запро­се на другий вечір. З неї в місті трохи глузували й казали, що вона з тих заграничних аристократів-приходьків, що продають в Росії в коробках ліки, олійки та пластирі од

9

могодзуль на ногах... Про її батька-аптекаря казали, що він, прийшовши в Москву, ходив по вулицях з скринь­кою й по домах вирізував могодзулі на пальцях за злотий за могодзулю.

До своєї тітки Катерина Маврикіївна їздила з дочкою в Геную сливе щороку й потрапляла саме на карнавал. Тітка її справді була заможна людина. З Генуї вони вдвох або гуртом їздили й до Ніцци на карнавал — на відому «Bataille des fleurs». Раз якось вона затягла в Ніццу на цю «Баталію квіток» і свого чоловіка. Найняли вони багатий екіпаж. В екіпажі сіла Катерина Маврикіївна з красунею дочкою, проти себе вона посадовила Гурковен- ка й якогось красуня італьянця, свого «лицаря серця». Екіпаж аж тонув у квітках, і погонич та збруя на конях були рясно прибрані й позаквітчувані квітками. Ні одна колісниця не була так гарно та рясно убрана квітками. Про це диво навіть написали в ніццьких газетах, ще й помісти­ли малюнок в ілюстрованій газеті. Катерина Маврикіївна зняла в фотографа прибраний та заквітчаний екіпаж з кіньми, з погоничем, з своєю особою та з коханою дочкою та, що було найцікавіше й найвартніше задля неї, з красу­нем генуезцем. Цю фотографію вона привезла додому, но­силась з нею, як старець з писаною торбою, і тикала в руки усім знайомим добродіям, ще й показувала цю саму ілюстрацію в тогочасній ніццькій газеті з звісткою,' в кот­рій було надруковане її ймення... Цю фотографію таки за її спиною піднімали на сміх, а паничі й пани глузували з Катерини Маврикіївни, бо вважали на неї, як на дурне­ньку й навіть трохи пришелепувату кокетку. Вона за це не догадувалась та аж облизувалась од усяких комплімен­тів. Поза очі усі казали, що Катерина Маврикіївна на цій фотографії дуже скинулась на циганку з шатра, а Гурко­венко вийшов Бахусом з одутлуватими щоками, що не­давнечко видудлив цілу пляшку вина й на радощах вка­чався в квітки та в листя, неначе кінь в реп’яхи.

Молодий асистент Гурковенків, так само доктор, ба­чив таке безглузде марнування грошей. Кмітливий на вда­чу, він прислухався й придивлявсь до всього, чув не раз, як Гурковенка судили в місті поза очі його ж таки розсуд­ливіші гості. На бенкетах він бачив, як усякі панки-вітро- гони та занидівші провінціальні аристократи випивали та­ку силу дорогих вин, програвали в карти так багацько гро­шей, що знищували за один вечір трохи не однорічний

10

засіб людини з середніми достатками. Асистент розказу­вав скрізь своїм знайомим у місті за ті бучні бенкети й випивачки, і чутки про те безглузде марнування грошей пішли скрізь по місті. Гурковенко сам заробляв на день часом по триста карбованців, а своїм молодим асистентам платив по тридцять карбованців на місяць...

В Києві тоді тільки що завелось лікарське чимале то­вариство. Гурковенко не пристав до того товариства. Гор­довитий та бундючний, він не міг стерпіть, що закладання товариства почалось од двох професорів, а не од його, най- значнішого доктора на ввесь Київ. Він задумав завести ще друге медицинське товариство, вже істинно научане. На його запросини згодилась більша частка міських докторів. Він написав установу нового товариства. Установа була затверджена. Усю осінь і сливе всю зиму він пеклювався цією справою, невважаючи на те що почував себе на здо­ров’ї не дуже-то добре.

Катерина Маврикіївна виїхала з дочкою до тітки в Ге­ную ще на пилипівчане пущення. Вона виїхала зумисне заздалегідь, щоб позбутись клопоту й гармидеру при за- ведінні нового товариства, бо не любила ні вчених людей, ні вчених змаганнів та розмов. Ці змагання наводили на неї страшенну нудьгу. Вона навіть не бажала, щоб її доч­ка вийшла заміж за вченого. Вона любила офіцерів.

Наприкінці зими Гурковенко вже зовсім уладнав спра­ву закладання нового товариства. В світлицях зібралось багацько докторів, його прихильників. Гурковенко написав гарну промову. Вийшов він на кафедру, почав читати про­мову, але йому несподівано стало погано так, що він не міг дочитати її до кінця. Він пішов у кабінет і ліг на кана­пі, щоб трохи одпочить. Один доктор, його приятель, взяв­ся дочитати промову до кінця. Як промова була дочита­на, в світлиці здорово заляскали в долоні.

Гурковенко почув те ляскання, стиха радісно осміх­нувся: його гордовитість та самолюбство було вдоволене... Але... він дуже важко зітхнув раз, і те зітхання було остан­нє. Він заплющив очі та й помер.

Завештались збентежені несподіваною смертю докторі, заметушились по горницях. Несподівана, нагла смерть ду­же вразила усіх. Зараз кинули телеграму до жінки в Геную. Гурковенка опорядили й у залі поклали на тапчані-кушет- ці. Аж через три дні прибула жінка з дочкою. Вона мусила покинуть карнавал саме тоді, як він розгулявся, і верну-

11

лась додому через це дуже засмучена. Доля неначе зумисне пожартувала з легкодумною людиною: вихопила з карна­вального приємного гармидеру й пхнула просто на похо­рон чоловіка.

Катерина Маврикіївна опівдні прибула додому. Вона сподівалась стрінуть повні покої давніх знайомих, спочу­ваючих до її несподіваного горя. Але, увійшовши в гор­ницю, вона не бачила ні живого духа в горницях. Гур­ковенко лежав на тапчані, неначе він заснув, бо був навіть трохи рум’яний. В горницях було тихо й нечепурно. Одна пристаркувата черничка голосно читала однотонним рів­ним голосом псалтир. Усі доктори, напрохані небіжчиком на закладання нового товариства, розбіглись, неначе наг­ла смерть їх розпудила, а знайомі не квапились на смутні одвідини.

Катерину Маврикіївну зустрів у покоях одним один молодий асистент Уласевич. Високий на зріст, стрункий та рівний, білявий красунь поздоровкавсь з нею тихо й розказав їй за Гурковенкову смерть. В його ясних карих очах виявлявсь смуток, світилось щире спобоління й спочу­вання до удови й її молоденької дочки. Але Катерина Мав­рикіївна спокійно й байдужно дивилась на його втомлени­ми темними очима. їй було байдуже і за чоловікову смерть, і за похорон, ніби вона прибула не в власну госпо­ду, де трапивсь смутний випадок, а ненароком заскочи­ла по дорозі в якийсь отель, де трапилась з кимсь така сумна подія. В неї в думці все манячив карнавал. Розпи­тавши за все в асистента, вона пішла з дочкою до своєї кімнати, щоб передягтись та спочити після далекої й важ­кої дороги. Дочка сиділа коло неї мовчки й плакала.

Після снідання Катерина Маврикіївна прибралась у чорне удівницьке убрання й вийшла в світлицю велична та поважна, трошки бліда, неначе якась велична й гарна абатиса прибула з італійського монастиря з смутними од- відинами. Гурковенкова стала на зміну черниці й почала читати псалтир над небіжчиком чистим альтовим низь­ким голосом.

Не знаючи гаразд місцевих поглядів та звичаїв, вона думала, що цією дяківською повинністю вельми пошанує небіжчика, багацько більше, ніж слізьми, бо сльози чо­мусь у неї ніяк не хотіли литись.

Тим часом чутка за її повертання пішла по близьких знайомих. Дехто прийшов з одвідинами. Знайомі й близь­

12

кі до небіжчика докторі присилали вінки. Катерина Мав­рикіївна все читала повагом, мов правила службу божу, але скоса все поглядала, хто приніс вінка й од кого. Од­вівши очі набік од книжки, вона часом простягала велич­но довгу руку й киванням показувала, де класти вінки.

І знов оберталась до аналоя й ніби знов ставала коло жертовника на якісь жертвоприносини за душу небіж­чика. А знайомі, порозходившись, рознесли звістку, як Катерина Маврикіївна з великої скорботи замість того, щоб сльози лити, стала на одправу з псалтирем, наче дяк... Цю дяківську послугу зараз підхопили в місті на язики й підняли на смішки.

Напередодні Катерина Маврикіївна в газетній оповістці запрошувала на панахиду на другий день. Опівдні зібра­лось чимало значніших знайомих. Одправили панахиду. Господиня запросила усіх на снідання. Гості рушили в дальші покої й сповнили столову. Довгі столи були вже прибрані й обставлені усякими потравами та винами, як було й передніше за живоття небіжчика. Молодий асис­тент крутивсь, як муха в окропі, і давав усьому лад. Знач­ні гості, випивши всмак по чарці й по другій, посідали за столи й почали закушувать. Розмова пішла звичайна, спо­чатку була тиха, неначе гості розмовляли нишком, а по­тім стала жвавіша, а далі вже весела й голосна, ніби всі й забулись, що в світлиці лежить мрець. Ножі й виделки цокали й стукотіли; вино забулькотіло, ллючись у чарки та стакани. Міцні вина швидко розворушили здорових та ситих гостей. Незабаром усі загомоніли ще голосніше. По­чулися вже превеселі акорди в густому гудінні розмови. Гості довго сиділи, випивали та балакали. Один здоровий пузань сказав ненароком влучний жарт. Хтось другий його підхопив і додав свого жарту.

— Чи ви пак чули новину? — спитав один з вищих особ Муськин-Пуськин, що трохи шкутильгав на праву ногу й через це не міг потрапить в генеральський мундир, та якимсь випадком опинивсь на місці найвищого бюро­крата педагогії, в котрій він нічогісінько не тямив.

— Яка ж це новина?—спитала Катерина Маврикіївна.

— Новина й дуже цікава,— сказав Муськин-Пусь­кин,— графиня Гутвейн оце видає свою Ліду заміж. Вже й заручини справили й оповістили деяким знайомим.

— Невже Ліда й справді посватана! — аж крикнула молоденька чорнявенька Софі, Катеринина дочка-єдиниця.

13

— Невже Ліда посватана! І знайшовсь же хтось... Ой господи!—аж приснула з дива Катерина Маврикіївна й трохи не прохопилась з своєю думкою за ту кирпату та

v калікувату молоду графиню.

— Як бачите, знайшовся, ще й гарний на вроду та по­ставний, сливе красунь,— обізвавсь один гість.

— Хто ж це такий? — спитала Софі.

— Не скажу, нехай кортить,— додав Муськин.

— Та скажіть-бо! Це ж, мабуть, тепер вже не секрет,— обізвалась дуже зацікавлена Катерина Маврикіївна, і в неї закрутились очі од цікавості, як вона не вдержувалась.

— Капітан Прибильський заручивсь з Лідою, от хто! — сказав Муськдн.

— Прибильський!—аж крикнула Катерина Маврикі­ївна.— Це ж красунь, яких і в Генуї не багацько поба­чиш.

— Він нібито й красунь, але кишеня в його зовсім-та- ки не красуня. А в Ліди зате повні кишені червінців,— обізвавсь один гість.

— Господи! Та Ліда ж як осміхнеться, то в неї два здорові зуби так і вилазять з-під верхньої губи та й ку­сають спідню,— промовила Гурковенкова і вже сміялась, зовсім навіть забувши, що вона на похороні свого чолові­ка і недавнечко читала псалтиря над ним.

— Ті два зуби, що стримлять ще й нарізно в верхніх щелепах, в неї таки ніколи гаразд і не ховаються в рот, а все навіщось виглядають, бо, певно, люблять свіже по­вітря,— пожартував один генерал.

Усі за столом зареготались так голосно, неначе десь поблизу заіржали лошата на випасі.

— Ох, як не в добрий час випало отаке нещастя мені й дочці!—обізвалась Гурковенкова. — Уявіть собі, що я вже випрохала дозвіл на аудієнцію в італійського коро­ля зараз після карнавалу. А тут на тобі лихо! Недоля, та й годі! — сказала вона і розставила руки на всю їх довжину по своїй звичці жестикуліровать та простягати руки.

— Це нічого. Вернетесь в Рим, то й побачитесь з ко­ролем. А коли доведеться вам бути з одвідинами і в папи, то передайте його святійшеству од мене пошанування й поклін, бо я був у його з одвідинами. Він був радий, то й, певно, пам’ятає мене,— сказав зовсім не жартовливим, а поважним тоном Елпидифор Ванатович.

14

Усі ущухли й поглядали на Катерину Маврикіївну, чи пак постерегла вона той надто сміливий жарт, чи ні. Але вона була така наївна, що й справді пойняла йому віри й сказала:

— Добре, добре! Коли б тільки мені спромогтись на аудієнцію в папи, то я йому передам ваше пошанування й поклін. Добре, добре!

Усі спустили очі на тарілки з задержаним осміхом, а декотрі скоса позирали насмішкуватими очима одно на од­ного.

— А я вам оповіщу за кращу новину,— заговорив зго­дом один молодий панок.— Учора в дворянському клубі ввечері, вже сливе в обляги, одна французка, якась мад­муазель їда, викликала в прихожу Шулима Йосиповича Шполянського, банкірового брата, і з нестямки линула йому межи очі добру чарку сірчаних кислощів. Ще добре, що сірки було небагато, бо тільки обсмалила йому півщо- ки, один вус та шматок вуха.

— Виходе, що назначила його, щоб був значений, — сказав один з гостей.

— Уявляю собі цього носача з одним вусом! Ото, ма­буть, вийшла мацапура! Варто б подивитись,— пожартував другий гість.

Знов почувся регіт. Гості наливали та все кружляли вино стаканами. Пішли жарти та смішки. Пішла весела розмова. Ніхто й гадки не мав, що через два покої ле­жить небіжчик-хазяїн. Тільки молода дочка небіжчика си­діла з смутними заплаканими очима. В другому покої ла­кеї та усякі слуги переглядались мовчки з журливим ос­міхом, а старіші богобоящі супили брови: їм було якось ніяково, що в горницях, де лежав небіжчик, аж лунав весе­лий безжурний регіт та справлявсь бучний бенкет замість панахиди.

А бенкет і справді наприкінці саме набиравсь сили. Гос­ті зовсім забули про небіжчика. Вино булькало з пляшок в чарки та в стакани. Веселий регіт аж розлягавсь по гор­ницях. Лепетливі та осудливі язики мололи без упину. Роз­мова про нові міські випадки та події йшла звичайно, як і повсякчас в інші дні. Регіт та гармидер не переставав ні на хвилину. Старий лакей Прохір, котрий давно служив у Гурковенка й власним досвідом дізнавсь, що не хазяїн, а Катерина Маврикіївна усім правує в господі, тільки здвигнув плечима, перехрестивсь і промовив:

15

— Ніяк не розберу, чи це похорон у домі, чи справ­ляють весілля! Тільки весільних музик нема! Одколи жи­ву на світі, ще не бачив такої веселої панахиди.

Розійшлися гості з веселої панахиди. Галас та гарми­дер замер. В горницях стишилось, як надворі після за­вірюхи... Знов почалося в тихих покоях бубоніння: дяк став на зміну черниці. Катерина Маврикіївна вже не зохо- чувалась читати псалтир. Уласевич пеклювавсь усім, що стосувалось до похорону: замовив катафалк, домовину, за­годив трьох батюшок та двох дияконів, дав оповістку в га­зетах за день похорону. Катерина Маврикіївна тільки по­ходжала та величними мигами довгих рук давала загад усім, а найбільше молодому асистентові, котрому довелось і давати лад у домі, і ганять по всіх усюдах по місті.

На похорон зійшлося на провід сумної процесії, може, десята частка тих, що недавно сповняли небіжчикові гор­ниці; бо їх притягували туди тільки бучні бенкети та чу­довий винний льох, сливе перший на ввесь Київ... Зачинивсь льох з винами, — зникла в знайомих і са­ма згадка про господаря. Зосталося на згадку за цього космополіта тільки вчене надбання: цебто кільки ме-

диційних книжечок. Про небіжчика йшла поголоска, як за людину вчену. Але він нігде не виявив навіть своєї науча- ної і соціальної направи, бо... в його й не було потя­гу до того. Це був славний ремісник своєї справи, хоч він добре знав своє ремество, і з його був ремісник вчений і тямущий в своїй спеціальності. Ніякі гро­мадянські та соціальні питання не взрушували й щи­ро не зогрівали його душі. Поблукавши по дале­ких столицях, він погубив усякі симпатії до рідного краю й пробував на Україні, неначе десь на чужині, не цікавивсь забутою на чужині рідною Україною, не знав навіть того, що пишеться українською мовою, що там ді­ється за містом на селах, як народ живе навкруги Києва, чи він бідує, чи слабує, чи горює. За усе це йому було байдужісінько. Гурковенко навіть не примітив, що настали інші часи, що з’явились молодші люде з іншими погля­дами та бажаннями. Молодий асистент був більше начи­таний і багацько цікавіший од свого патрона. В універси­тетській молоднечі тоді вже заворушились усякі гуманні думки: і громадянські, і національні, і демократичні. Про­служивши доволі часу при Гурковенкові, Уласевич при­дививсь до життя свого патрона та його знайомих і своїм

16

молодим почуванням постеріг порожнечу й нікчемність такого марного життя й одмикування од усякої соціальної роботи навіть на користь рідному краєві, од усяких со­ціальних думок та пересвідченнів.

Тим часом зараз після похорону в господі скоїлась не­приємна для Катерини Маврикіївни несподіванка. І вона, і небіжчик так бучно та розкішно жили, так гайнували гроші в Генуї та в Ніцці, що й не зогляділись, як прогай­нували багацько грошей, ще й напозичались у банку, за­писавши в заставу свій недавно збудований мурований здоровий дім за позичку грошей. На безглуздо багаті бенкети та бали, на завсеїдне грання в карти, на поїзди в Італію Гурковенко не міг настачить грошей, невважаючи на свої великі заробітки. Позичниками грошей в банку записувались вони обоє. Після смерті Гурковенка банк зараз спродав новий дім за неплачені довги, та ще й тих грошей не стало на бплать довгів, котрі наробила Кате­рина Маврикіївна, позичаючи гроші в декотрих своїх багатеньких знайомих. Небіжчик був застрахував своє жи- воття в двох товариствах. Але, як Катерина Маврикіївна зараз досвідчилась, небіжчик давно вже перестав платить вкладку в ті двоє товариств. Вона мусила найнять своє давнє житло багатеньким знайомим пожильцям, а сама найняла невеличку квартиру, куди й перебралась з доч­кою. Вона мусила спродать усе своє надбання, усі екіпажі й коні з дорогою збруєю, а садовники закупили навіть ту оранжерею, що була притулена позад дому, й ту теплицю з пальмами, котра стояла окроме за домом.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   41

Схожі:

«наукова думка» iconНаукова думка
Образи цих творів з юних літ входять у свідомість читача І завдяки своїй яскравій художній силі та емоційності на все життя вкарбовуються...
«наукова думка» iconБ. В. Попов Попов Б. В
Соціальні практики в глобальному вимірі / Попов Б. В., Фадєєв В. Б., Носова Г. Ю., Багінський В. В., Нельга О. В. – К.: Наукова думка,...
«наукова думка» iconНаша любов І святиня “ М. Стельмах Бібліографічний список літератури На вічнім шляху до Шевченка
Шевченко, Т. Г. Зібрання творів [Текст]: у 6-ти томах / Шевченко Т. Г. К.: Наукова думка, 2003
«наукова думка» iconС.І. Головащук Росісько-український словник сталих словосполучень Київ Наукова думка 2001
У словнику вміщено понад 18 тисяч сталих словосполучень сучасної російської літературної мови, переклад яких на українську мову становить...
«наукова думка» iconВипуск 6 Дніпропетровськ 2011 ббк 85. 93 Музикознавча думка Дніпропетровщини
Музикознавча думка Дніпропетровщини: Зб наук праць. – Вип. – Дніпропетровськ : Юрій Сердюк, 2011. – 216 с
«наукова думка» iconВипуск 7 Дніпропетровськ 2012 ббк 85. 93 Музикознавча думка Дніпропетровщини
Музикознавча думка Дніпропетровщини: Зб наук праць. – Вип. – Дніпропетровськ : Юрій Сердюк, 2012. – 174 с


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка