Наукова думка



Сторінка38/48
Дата конвертації09.04.2017
Розмір8.49 Mb.
1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   ...   48

Якби не Ваше ймення стояло в книжці як видавця, я б не пустив свого такого попсованого оповідання в світ. Як колись був заарештував “Рибалку П[анаса] К[рутя]”, виданого для народу й попсованого на галицький лад “Віком”.' Просто попросив би видерти з книжки й знищить... < спалить >. Але я добре знанЬ, що це трапилось не по Вашій вині. Вам відомо, як я вже видав два томи. А це в паралелі з ними разом виходе під моїм нібито девізом зовсім щось інше. А мені петербуржці вже писали докори: “де ж ви? де ж вас шукать? де ваші погляди, коли

464


в вас в одній .книжці так, а в “Хмарах” інше, а в “Бурлачці” знов інакше?”. Але вони не знають, що “Хмари” видані в Києві тільки на мої гроші, а понатикав в їх свого правопису небіжчик Ант[епович] (желехівку: іі, її), котрий сам і словечка не написав по-українській, але теж гнув мене, бо, певно, думав, що він “Академія наук”, як думав за себе “Вік” або, мабуть, думає ,и Херсонська спілка. Але теперечки “Вік” скінчив на тому, що в “Новій громаді” і Єфремов і Грінченко покинули свою галіціоманію й пишуть вже в народних українських] формах, а не в галицьких: пишуть цей, оце, ці, чого вони були колись смертельні вороги. Я бажаю, щоб і Херсонська спілка пішла за їх слідом і покинула оте галицьке сев, отеє, віду відідчина і т. д., що розгонить нашу широку публіку.

Будьте ласкаві, або напишіть д. Чернявському, або й# пошліть цей лист, нехай він напечатае й приклеїть листочок (етикетку) на кінці книжки, що, мов, “через недогляд коректора, котрий позмінював в коректурі такі форми в оповіданні Лев[ицького], як на високі могилі і т. д., і наставив сам од себе апострофів, вийшла помилка”. Нехай вони не роблять мене дурнем. Виходе, що в “Рідному краю”, в “Шершні” і “Зорі” я пишу так, а в альманасі “З потоку життя” знов інакше; і це все разом. А це скажуть про мене або петербуржці, або в газетах, і знов кинуть мені в вічі докір, в котрому я зовсім не винен. А то мені доведеться виправдуваться самому в газетах.

З щирим поважанням зістаюсь

/в. Нечуй-Аевицький.

Київ.

P. S. Будьте ласкаві, напишіть мені адрес д. Чернявськрго. Цей лист одішліть йому, а я пошлю одкритку про ту етикетку. Бо як я прокричу в газетах за збірник, то можу пошкодити йому... А мовчать я не буду, як не причеплять етикетки.



P. S. Як у мене бувають гості, такі, що навіть купують наші книжки, то як побачать в книжці або в газеті б'є, поб’є, в сім*ї, розіб’є і т. д., то з досади кидають книжкою об стіл. Швиргаю їх і я. Отак кидає їх і широка публіка. Це ж хіба добре для них?

ЗО–І* НеЧу#-Ле”ИЦЬКИЙ, Ті 10,

465

133. До Івана Луценка,



19 квітня 1906 р. 1906 року 6 апреля.

Високоповажний добродію!

Прислали мені з Херсона альманах “З потоку життя”, і бачу, що мені треба було самому перечитать і виправить чистову переписку мого, посланого туди чорняка. Маса помилок! Одразу видно, що вони не розібрали в чорняку деяких слів, а найбільше народних і нових. Замість сутнота (сущность) надруковано сумнота, раз стоїть правдиво, по-народному, народне слово одмикує (отвиливает, уклоняется), а другий раз вже надруковано: одникує, чого в народі нема. Ще й апострофів, як-то з'їзд, сім я і т. д., понаставляв д. Чернявський. Через те то я й прошу Вас, будьте ласкаві, пришліть мені і чорняк мого оповідання, й чистову переписку, як тільки книжка вийде з цензури. Переписку доконче треба перечитать мені й виправить, щоб знов нічого, схожого на оту шкоду, не трапилось. Я це добре по своїх переписчиках [знаю]. Через те прошу Вас, як тільки буде в Вас в руках чистова, то зараз пришліть до мене, бо треба деякі місця й змінить потроху. Вкупі з нею пришліть і чорняк.

Ще моє прохання до Вас. Спитайте в Комарова, або д. Смоленського, або в кого-небудь, чи не знайдеться в їх мого “Гетьм[ана] Б[огдана] Хмельницького”, виданого в Галіції давненько? Як у кого є, то пришліть мені. Я допишу за останніх гетьманів, починаючи од Мазепи, і видам усі мої книжечки по українській] історії вкупі під заголовком “Історія України”. Я писав, щоб прислали мені галичани, а вони одписали, що нігде цієї книжечки не знайшли. “Гетьмани Виговський та Юрій Хмельницький” в мене єсть в рукописі.

Будьте ласкаві, одпишіть мені і за рукопис, і за брошурку.

З щирим поважанням до Вас І. Нечуй-Левицький.

Київ,

Пушкін[ська], № 19 І в. Семеновичу] Лев[ицькому].



P. S. Не пускайте надстрічних значків (*). Поставте скрізь міні, а не старинне галицьке мені, коли вже кни

466


жка друкується. Та ще треба, щоб і другу й третю коректури слали мені, як слала ред[акція] “Киевской старины” Коцюбинському. За це я проситиму видавців дуже ласкаво.

134. До Павла Житецького

26 квітня 1906 р.

В[исокоповажний] Павле Ігнатовичу!

“Розмишлял я предовольно і нашел”, як каже Возний в “Наталці П'[олтавці]”, що в тій справі, за котру ми говорили, треба буть дуже обережним. Ставить старі приставки в словах “возлюбиши господа бога... Ты еси сын мой возлюбленный” не можна. Буде для публіки чудно, як поставить: “узлюбиши бога, Ты еси сын мой узлюбленый”. Це вийде те, що в Галіції пишуть: улюблений (любимий); краще сказать: “сын мій полюблений (коханий), а возлюбит”, в крайнем случае, можна так і покинуть в перекладі; принаймні не буде смішно. Не ставте: сей, ся, отеє, бо ці форми вже вищезли й за Дніпром, і я знайшов їх тільки в богомольців Пирят{инського] повіту, та й то в старих. Пулюй перемішав в Куліша і в мене в біблії і цей, і сей, і се, і огсе, і оце. Але це погано. Що впало з воза.– то пропало.

Шануючий Вас І в. Нечуй-Аевицький.

1906 р. 13 квітня.

135. До Івана Луценка

6 жовтня 1906 р. 1906 р. 23 вересня.

Високоповажний] добродію!

Давно вже я передав Вам чорну рукопись свого оповідання “На гастролях в Микитянах”, а тим часом про одеський альманах ні слуху, ні вісті. Я оце вже лаштую дальші свої томи для видання: VII та VIII. В VII том увійдуть: “Гастролі” і “На гастролях в Микитянах”.

Будьте ласкаві, пришліть мені мій чорняк оповідання та

ЗО*

467


ще й швиденько. Шліть заказним пакетом або бандеролью теж заказною, щоб часом не пропало на пошті, а ще лучче, якби Ви передали через руки при нагоді. Бо як цензура не пустить альманаху, де чистова рукопись, а чорняк пропаде на пошті, то й буде кінець тому оповіданню. Будьте ласкаві, поспішіть посилкою. Адрес: Пушкинская, № 19.

З щирим пошануванням до Вас

І в. Нечуй~Левицъкий.

1907 р.


136. До Михайла Лободовського

13 квітня 1907 £>. 1907 року 31 марця.

Високоповажний Михайле Федотовичу!

Другий Ваш лист я дістав давненько і Вашу газету для народу “Пораду”. Але Ваш перший лист, мабуть, не дійшов до мене. Коли б його достали в редакції “Київської] старини”, то зараз мені прислали б, як присилають мені й інші листи, адресовані на моє ймення – через редакцію.

Спасибі Вам, що Ви спочуваєте до тих думок та гадок в моїх статтях, котрі я виложив про “Сьогочасну часописну мову” на Україні, страшенно попсовану польськими та галицькими книжними словами через вплив галицьких часописів та журналів. І справді, як Ви пишете, це не мова, а якийсь жаргон. А коли Куліш казав Вам, що галицьку письменську мову варто викинуть на смітник, то він казав правду.

Хоч рецензент в “Раді” оце пише, що ніякої такої партії не було, котра б ото й заходилась зумисне писать часописи галицькою мовою, змовившись, само по собі, не з усіма галичанами, а тільки з корифеями, але я за цс добре досвідчився, що це діло змови не багатьох українців, котрі захопили в свої руки видання Л од котрих залежалась коректура. Це ще в їх .почалось з виданнів відомої видавничої спілки “Вік”. Ці добродії завдали тон і таке прямування, а решта пішла за ними, як вівці за ватажками. Напосілись були вони й на мене, щоб я йшои

468

за ними, та так чеплялись, що я трохи не заслаб на нерви. Попсували вони на галицький лад чимало й моїх книжок, виданих ними, само по собі, потаєнці од мене, бо в мене не питались. Питаю я в одного з видавців та коректорів, нащо то ви позміняли мені українські форми на галицькі? а він каже вже надто нахабно: “Та, бачте, вже так надруковано...” Таку нахабність я стрів перший раз на віку. Це й справді надто вже не по-джентльменській.



Ви кажете правду, що звичайний давнішній книжний правопис луччий для народу, бо він одразу читатиме, як говорять: ходили, робили і т. д. Але й кулішівка не так-то вже трудна для нього. Я роблю проби на чоловіках і на школярах, як проживаю влітку на селах або в Білій Церкві. Школярі, прочитавши з півлисточка, одразу догадуються й починають читать чисто по-українській, а літні люди, звичайно, не читають, а ледве слибизують, і через те все помиляються. Але загалом сказавши, з кулішівкою не буде багато труднації для селян. А от желехівка з своїми двома точками над і та з апострофами, так зовсім не годиться. Селяни всі читають її (йіі) як одно і (або и). Ці дві точки зовсім не потрібні. Мені оце казали молоді сільські вчителі, що як заведуть в школи граматки та читанки, де стоять отакі каверзи, як їв, їж, їхав,'її, з'їзд і т. д., то вони передніше поприставляють до цих слів букву й (йів, йїж, йїї), як ставите Ви та проф. Кримський, та тоді вже роздадуть книжки школярам. Ці точки й не педагогічні, та й не потрібні. Отак Ви, добродію, й напишіть в своєму “докладі” в Академію наук за цю непедагогічну желехівку. Желехівка вигадана, неначе на сміх, і зовсім не педагогічна. Тим-то я її й не прийняв.

Чотирьох і в українській мові нема, як Вам здається, бо і в словах: стіл, чорні, тік, білі і т. д. таке саме м’яке, як і в словах: тік – притік – і починок приволік, ніхто, ніяк і т. д. Тільки в передніших словах перед і стоять тверді півзгучні, а в останніх – стоять м'які: ст(j)іл, чорн(І)і, н(І)іхто, біл(j)і, біл(j)іє і т. д. А буква и в Галичині та на Волині вимовляється твердіше, а далі на захід – м’якіше, а на Поліссі – в Чернігівщині, в Овруцькім пов[іті] й далі на північ – ще м’якіше. Через те-то для нашого правопису російська] буква ы не підхожа, коли в нас нігде цей згук не буває такий широкий, як у Великоросії. Довгого і, що повстало з давнього Ь я нігде не прикмічав в прочанні, хоч влітку й кмітив дуже добре

469

по цвинтарях та в Лаврі й в Михайлівському монастирі минувшого літа, як збирав матеріали для статті.



Ваша “Порада”, газета для народу, загалом сказавши, написана добрим народним язиком, і народ розбере її й читатиме. Ви дуже добре знаєте народну мову і вживаєте по-народному слова: міні (міні, на Поліссі – міні, має найширший район), боїсся (а не боїшся), цей, оце (а не старе – сей, отеє, осе, мені і т. д.), що вже сливе вимерли на всій Україні і змінились. Тільки в газеті часом трапляється – від, відказав і т. д. Район цього – від, відсік, відповів – це Г аличина й сумежна з нею Под олія й Волинь. Селяни не розбирають, що воно таке, й це заважає при читанні, бо їм треба все догадуваться та дошукуваться. Не втямлять вони й слова – біля або майже (сливе, сливи, сливинь), бо біля, підля животіє в західній Подолії, а на Правобережн[ій] Ук[раїні] трапляється місцями, як-от коло Харкова, Кобеляк, в Воронізькій губернії], де живуть переселенці з Подолії та Волині. Ці слова треба викинуть з газети. Треба покинуть і дієслова з кінцем, як-от читати, битися, спотикаючися, робитись, робитися, бо ці кінці важкі в розмові.* Та їх вже кидають, як-от Чернявський, Кропивницький, Олекса Коваленко. Неологізмів не пускайте багато в народній газеті, бо в них не всі розбере народ. Тільки шкода, що “Порада” має формат дуже здоровий, написана дрібним шрифтом, і в ній є довгі дуже статті. Формат “Світової зірниці” і шрифт найбільше підхожі для народу. Д. Волошиновський так само замінив подол. від на од, бо з Київської] та Херсонської] губерень писали йому, що через це від трудно читати газету.

Шкода, що Ви перестали видавать “Пораду”. В Харківщині доконче треба б видавать народну газету. А Ви, добродію, найкраще повели б цю справу, бо чудово знаєте народну мову й самі Ви вольні од модних тенденцій.

З щирим поважанням до Вас

/. Нечуй-Левицький.

Київ.

, Галицька приставка до слів – спів – співробітник і т. д. – це польська wspol (вспул): вспулдзяканіе, &спулпраи,ьовник і т. д. Вона не підхожа для україн[ської| мови. Краще б писать – сутрудовник, сутрудовництпо. Искусство – штучництво, штучність.



470

137. До Михайла Лободовського

29 травня 1907 р. 1907 р. 16 мая.

Високоповажний Михайле Федотовичу!

Дуже дякую Вам і за лист і за статтю проф. Сумцова, вирізану з “Южного края” 19 апр[вля] 1907 року. Стаття д. Сумцова дуже апріорна й неначе зумисне поминає саму сутноту в моїй статті про галицьку книжну мову, накинуту поки в сьогочасні наші часописи та журнали, та ще й з галицьким желяхівським чудернацьким правописом. Діло в нас стоїть зовсім не за одні такі дріб’язки, як пише Сумцов: про сей, сю, від, оповідань (оповіданнів) і т. д.: діло йдеться ще й про те найбільше, що наші часописні письменники вкинули в нашу мову, вкупі з галицькою мовою, ще сотню польських слів та три польські падіжи: в століттю (в столітті), начинань, значінь, весіль (начинаннів і т. д.), до городу Одесу, ще й до того дорешти вигнали з мови силу українських слів: коло, навкруги, одсунуть (усунуть), вишукать (відшукати), цей, оце, од, словом, писали так газети, що редакцію “Громадської думки” й “Нової громади” просто таки закидали лайливими листами. (Троє з цих письом надрукував Д. Грінченко в своїй книжці “Тяжким шляхом” і дійшов до таких виводів, як і я, але певно д. Сумцов не читав тієї книжки).

Як бачите, я “збив бучу” не за одні дріб’язки: сей, від, отеє, як зазначує д. Сумцов, коли широка публіка перестала читати українські газети, бо нічого не розуміла. Який же це український язик і справді? Не всі ж слова й форми мойи можна брать з усяких підмов, бо їх мало хто розумітиме, як-от поліське – откуль, одтуль, скуль або галицькі – небавом (незабаром), завдяки, майже, позаяк (бо), бувем, бувесь і інші провінціалізми.

Д. Сумцов, мабуть, думає, що я з північної Київщини. Я родом з Київщини та ще з південної. А ще Куліш казав мені, як я почав писать: пишіть так, як говорять в вас в Канівському], Черкаському], Чигрин[ському] повітах, бо там (та й в цій половині Київщини до Таращі й Білої Церкви, додам я) нема нічого великоруського й польського. Д. Сумцов пише, що Гулак-Артемовський харківець, а він родом з Черкаського повіту, бо й там і в Канівському повіті багацько його рідні живе й досі.

471


Партія, що наважилась завести нгі Україні галицьку мову, як вона єсть, з усіма формами, як загальну книжну мову, єсть. Вона невелика, але захопила редакції й коректуру й виправляє усім мову і всім правує. “Рідна справа” в перших номерах видавалась чистою народною мовою й кулішівкою, але туди поїхав за редактора мій сват, один з партії,– і насипав та натрусив в газету желехівського маку, і пише вже: з'їзд, об'їхав, н, в сім'ї. І це для народу. А я влітку, проживаючи в Білій Церкві, даю читать і екзаменую і хлопців, і старих письмаків, а вони читають: зізд, обіхав, в сімі, а слово її (йії) читають, як одно руське и (взяв и). Що ж це за гарний галицький правопис, та ще й для народу. Про практичне значіння й цього правопису і галицької часописної мови д. Сумцов а ні словечка!?

З цієї газетної мови публіка просто сміється. А вже ж партія видала три галицькі граматики для українців з галицькими падіжами. Я знаю головних спільників цієї партії, бо вони й на мене наполягали, щоб і я так писав. Був у мене й проф. Грушевський і так само просив і вговорював мене, щоб я писав галицькими формами. Галичанських книжок в нас на Україні не читають; їх важко читать. Збив я бучу не дурно, коли ми втрачуємо так широку публіку. Мабуть, д. Сумцов не читав і Франкової статті в 11 № “Літ[ературно]-наукового вістника”: “Літературна мова і діалекти”. Франко ще різкіше осуджує галицьку книжну мову. Він пише: “Її цвіт і краса (української] літератури) виросли над Дніпром, де українець... не бачив і не чув граматики укр[аїнської] мови, але черпав зразки тої мови... з уст люду. А у нас в Галичині додруковано й написано довженний ряд граматик від Могильниць[кого] до Огоновського... все-таки знання нашої народної мови дуже мале, язик поплутаний і запоганений, язикове почуття у всіх, що пишуть і говорять нашою мовою, зовсім затемнене та затуплен е... Оце ж саме можна сказать і за наших молодих письменників.

А оце один з листів, писаних до мене з С. Петербурга якимсь незнайомим мені добродієм: “Хай живе наддніпрянська мова в літературі, як мова нашого віковічного центру національного життя. Хай гинуть усякові недоладні архаїзми та провінціалізми під пануванням наддніпрянської мови. Але ж чужомовність та усякові варвариз-

472


ми, на шкоду нашій такій багатій та мелодійній народній мові, так уже в'їлись в мову наших інтелігентів, що це тільки б визнав добрий народний словарь”. Отакі листи (як і Ваш лист, за котрий дуже дякую Вам, і дякую за спочування до чистоти української мови) я вже маю не од одного добродія. Прощайте!

З поважанням до Вас

І в. Нечуй-Левицький.

Киї


138. До Британського біблійного товариства

[Жовтень 1907 p.]

Заявление Высокоуважаемый господин Моррисон!

Обращаюсь к вам, милостивый государь, как к главному агенту Британского] биб[лейного] общества в Австрии и Германии с покорнейшей просьбой.

В 1903 году в Вене был напечатан под руководством галичанина, профессора пражского Политехнического института Пулюя украинский] перевод библии,, сделанный Кулишом и мною. Несмотря на запрещения для провоза в Россию украинских книг, и в том числе украинского перевода библии, этот перевод библии все-таки проходил в Россию, а один экземпляр даже был пропущен в Россию для меня как переводчика.

Признаюсь, что этот напечатанный в Вене перевод, удивил и меня, и всех тех украинцев, кому удалось прочитать библию, изданную Британским библейским обществом. Чистый украинский язык, на который была переведена библия и Кулишом и мною, переделан на галицкое правописание, введенное в Галиции Желеховским еще при жизни Кулиша и не принятое им. В этом издании библии изменены не только некоторые украинские этимологические формы слов на галицкие, для нас провинциальные и странные, но даже украинские слова заменены такими провинциальными галицкими словами, которые будут совсем непонятны на Украине и будут казаться какими-то иностранными словами.

Может быть, професс. Пулюй имел в виду то обстоятельство, что в то время украинские книги были запре

473


щены в России, и был не дозволен ввоз украинских и галицких книг в Россию. Проф. Пулюй хорошо знал, что украинский перевод библии предназначался исключительно для Галиции и американских эмигрантов из Галиции, а не для русской Украины. Но в настоящее время, при более свободной прессе в России у нас издаются и украинские книги и газеты, даже печатается при святейшем синоде перевод евангелия на украинский язык. И библия на галицком наречии не будет иметь на Украине, где живет до 30 миллионов украинского] народа, широкого распространения.

Посему я обращаюсь к Вам, милостивый государь, с покорнейшей просьбой не только от себя, как переводчика библии на украинский] язык, но и от моих земляков, чтобы следующее издание перевода библии на украинский было издано не на галиціком] наречии, а на украинском языке, по рукописям Кулиша и моим, с соблюдением правописания Кулиша (а не Желяховского, не принятого на Украине), примером в так[ом] виде, как напечатан перевод евангелия Кулиша в 1876 и в 1881 г. в Львове и в Вене. Об этом я уже писал проф. Пулюю и от себя и передавал просьбу украинцев.

С истинным почтением к Вам остаюсь Ваш покорный слуга, переводчик библии

Иван Левицкий.

Киев, Пушкинская ул., № 19.

Адрес: В Берлин, господину А. Моррисону, агенту Британского библейского общества.

Berlin. S. W. An Hochwirdigen Her. A. Morrison Koniggratzer Strasse, 81. Britische und Auslandische Bibelgeselschaft.

139. До Олексія Радзіевського

[Жовтень 1907 p.]

Дорогой Алеша!

Будь ласка, переведіть з Ксенією Ніколаєвною моє письмо до агента Британського біблійного] об[щества] Моррісона в Берліні на французький язик. Пошлю йому

474


й руський і французький текст. Треба посилать швидше! бо галичани знов видадуть біблію по-галицькому: вони хотять втиснуться до нас з своїм язиком. Мені про стилі* байдуже, аби Моррісон розібрав, чого я хочу.

Перевод попросіть Никанора принести мені, а я перепишу й зараз пошлю в Берлін.

Любящий Вас /. ЛевииЦький].

140. До Володимира Данилова

[1907 p.]

...Костомаров тут розуміє мою повість “Старосвітські батюшки та матушки”. Не надрукував її Лебединцев на українській мові не через те тільки, що мова одбила б читальників з Великоросії. Це тільки між іншим. В той час (1882 р.) вже було заборонено од Глав[ного] Управленія по діл[ам] печаті друкувать українські повісті. І Лебединцев якось виканючив в тодішнього цензора Рафальського, щоб він дозволив надрукувать розмови дійових осіб між собою по-українськи, а решту, де говорче автор сам од себе, редактор мусив поміщать на великоруській мові. Згодом потім я мусив так само на двох мовах помістить в “Киевской старине” своє оповідання під заголовком “Українські штукарі”, бо цього домагавсь цензор. І як би я не надписав ще в заголовку “Этнографический очерк”, то (як казав мені один з редакторів) цензор не пропустив би й українських розмов меж дійовими особами. Мабуть, Костомаров не знав про такий дріб’язковий напад на українську мову в “Киевской старине”, коли пише отакий докір Лебединцеву.

475

1908 p.


141. До Марії Заньковецької

21 січня 1908 р. 1908 року 8 січня.

Високоповажна Марія Констянтинівно!

І я, хвалить бога, дожив до того дня, що маю велику честь поздоровить Вас з 25-літнім юбілеем Вашої славної діяльності на українській сцені. Од Чорного моря й до Балтійського, од Вісли й до Сяна й Перемишля стало славним Ваше ймення як ймення української артистки. Чимало є в нас перворядних артистів, але Ви своїм високим талантом, своїм артизмом додали багато блиску українському театровіі добули до його честь і славу навіть меж людьми, неприхильними до українського письменства й його розвитку.

Продовж, боже, Вам віку на довгі й довгі часи для слави українського театру! Бо український театр допоміг нам і в справі українського письменства, та й в справі піднятку значіння самої загнаної й занедбаної української мови, показавши для нашого громадянства її письменську вартість й соціальне значіння.

Пошли, боже, Вам щастя й здоров’я й дай сили на довгий час! бо Ваш' високий талант з таких, що ніколи не втрачають своєї жизності, міці й блиску.

З щирим поважанням до Вас

/в. Нечуй-Левицький.

Киї

142. До Михайла Дободовського



28 квітня 1908 р. 1908 року. 15 апреля.

Високоповажний Михайле Федотовичу!

Дуже дякую Вас за прислану мені вирізку з “Харківських] губернських] відомостів”. Д. Полтавець пише про сьогочасну укр[аїнську] мову те ж саме, що писав і я в своїй статті в “Україні”, але в його статті дуже знать ту причину, з котрої він виступає проти проф. Сумцова:

■176


це політична^ партійність. Звідтіль у нього й політичні докори й тенденція вияснить політикою деякі галицькі рлівця й правопис в сьогочасній українській] книжній мові. Але цьому неправда. Причина відома всім і кожному. Через це то я й мусив дати одповідь д. Полтавцеві в оцій статті. Поміщать її в “Харківських] губернських] відомостях]” не можна. Будьте ласкаві, попросіть, чи не помістив би її “Южный край” або якась інша харківська газета. А надрукувать її конче треба, бо ще й досі, наприклад, Олена Пчілка систематично проводе галицьку нісенітницю як редакторша “Рідного краю” й “Молодої України” для дітей і страшенно шкодить українській] письменській справі, бо дає в руки ворогам замашну, палицю на українське письменство для бійки й глузування. Опріч того, ще й досі деякі безглузді діячі видають книжечки для народу, повні усяких кроків, речинців і т. д. Будьте ласкаві, напишіть в самому початку моєї статті номер газети, в котрому була надрукована стаття д. Полтавця. Коли ж харківські газети не надрукують моєї статті, то може згодяться помістить полтавські, як же ні, то, будьте ласкаві, поверніть мені її назад. Як “Юж[ный] к[рай]” помістить, то попросіть, щоб один № прислали мені: Пушкин ск[ая], № 19, Ив[ану] Семеновичу] Ле

вицкому], другий № в редакцію “Рідного краю”: Мариинско-Благовещенская ул., № 97, а третій № в книж[ний] маг[азин] Ідзиковського. Крещатик, Евсев. пр[оулок], Череповскому. Ще раз дякую Вам за посилку.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   ...   48

Схожі:

Наукова думка icon«наукова думка»
Н. Є. Крутікова (голова), М. Є. Сиваченко редактор тома М. Є. Сиваченко упорядкування та примітки М. С. Грицюти та В. І. Мазного
Наукова думка iconНаукова думка
Образи цих творів з юних літ входять у свідомість читача І завдяки своїй яскравій художній силі та емоційності на все життя вкарбовуються...
Наукова думка iconБ. В. Попов Попов Б. В
Соціальні практики в глобальному вимірі / Попов Б. В., Фадєєв В. Б., Носова Г. Ю., Багінський В. В., Нельга О. В. – К.: Наукова думка,...
Наукова думка iconНаша любов І святиня “ М. Стельмах Бібліографічний список літератури На вічнім шляху до Шевченка
Шевченко, Т. Г. Зібрання творів [Текст]: у 6-ти томах / Шевченко Т. Г. К.: Наукова думка, 2003
Наукова думка iconНаукова думка
Домки неначе ховались в узьких долинках між крутими горами, в розкішному зеленому дереві, а за домками неначе дерлись на круті гори...
Наукова думка iconНаукова думка
Що на його те нещастя спало, то нігде правди діти. Але й божуся, й присягаюся, І ладна землі з’їсти, що я ні в чому невинна й невісна,...
Наукова думка iconС.І. Головащук Росісько-український словник сталих словосполучень Київ Наукова думка 2001
У словнику вміщено понад 18 тисяч сталих словосполучень сучасної російської літературної мови, переклад яких на українську мову становить...
Наукова думка iconНаукова думка
Галичині й на Білій Русі. Це була його батьківщина й дідизна. Польський король затвердив за ним І за його родом ще й усю Лубенщину:...
Наукова думка iconВипуск 6 Дніпропетровськ 2011 ббк 85. 93 Музикознавча думка Дніпропетровщини
Музикознавча думка Дніпропетровщини: Зб наук праць. – Вип. – Дніпропетровськ : Юрій Сердюк, 2011. – 216 с
Наукова думка iconВипуск 7 Дніпропетровськ 2012 ббк 85. 93 Музикознавча думка Дніпропетровщини
Музикознавча думка Дніпропетровщини: Зб наук праць. – Вип. – Дніпропетровськ : Юрій Сердюк, 2012. – 174 с


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка