Наукова думка



Сторінка40/48
Дата конвертації09.04.2017
Розмір8.49 Mb.
1   ...   36   37   38   39   40   41   42   43   ...   48

490


тують україн[ську] мову, вже виступили. Д. Пилипович (Модест Левицький) вже випустив 2 свої статті в 4 й 5 книжках “Світла”, повиписував польські й деякі недоладні слова з Літ[ературно]-наук[ового] віст[ника]” та з галицького] “Діла” і завів доводи такі, що це не мова, а щось схоже на єврейський жаргон.

В 16 й 17 №№ за февраль “Южної зорі” в Єкатеринославі Н. Новицький (мені прислав) помістив дві статті: “Украин[ская] література и ея читатель” (випишіть ці номери), де ще пізніше критикує галицьку паскудну мову й хвале “Криве дзеркало”.

Шануючий Вас /. Левицький.

Я це скінчив 1 част[ину] української граматики й здав до друку.

Львовская ул., № 41.

154. До Єлисея Трегубова 16 листопада 1913 р. 1913 р. З ноябр[я].

Єлисею Кипріяновичу!

В Словарі Грінченка зовсім немає слів: (стинуть), чахнуть, вичахнуть, прочахнуть, як кажуть про натоплену піч для хліба: “випліскуй швидше хліб та сажай, бо піч чахне”, “швидко вичахне в печі”, “прочахне”. “Гладь сорочку, бо залізко (давнє з у гіллям) вичахне”. Ці слова в Київщині єсть, а в Словарі є тільки слова лівобережні (вони ж і великоруські), “чоловік чахне”, “зсох, зчах мій чоловік” (Остерскїий]' пов[іт], Вигуровщина), і в Вигуровщині нема слова “вичахла піч”, “чахне піч”. А в нас в Київщині не кажуть: “чоловік чахне”, “зачахла дівка” (змарніла, стала, як мара). Не забудьте вписать ці київські слова, та ^це ось які: “последній” (останній) – опйшний (Луцьк[ий] пов[іт], записав М. Кононенко). “І я воскрешу вас в опишній день”,– казав в Луцьку священик у проповіді. Нарікливий (Київський] пов[іт]). “Моя жінка наріклива”. “Позовитий чоловік” (Чернігівська] губ[ернія]). Це те, що падковитий, ревностний. Позовить корова – дає багато молока.

І в. Нечуй-Яевиц[ький].

491


1914 p.

155. До Українського наукового товариства

2 лютого 1914 р. 1914 року 19 января.

В моєї квартирної хазяйки обід починається в половині четвертої години й тягнеться часом до половини 5-ї. Після обіду я не здатний ні до якої роботи й не виходжу

3 хати. Як є якесь конче потрібне діло, будьте ласкаві, напишіть питання, і я пошлю одповідь. Не ставте в словарі з початковою приставкою від (од), бо публіка, та ще й широка, не купує книжок, як натрапить на від та форми дієслів: боїться, здається. Згодом пришлю листом слова для словаря: проздрачно (виразно) читає, жудко на серці (жутко).

З пошануванням І в. Нечуй-Левицький.

“Українську] грам[атику] кінчили друком. Починають друк “Словарця”.

1915 р.


156. До 0. Барвінського

26 січня 1915 р. 1915 року 13 января.

Високоповажний добродію!

Моя “Граматика українського язика” з словарем та статтею з умовиводами вийшла ще в сентябрі. Але захопила війна. На Галичину й Львів не приймали вантаги, посилок і навіть кореспонденції. Користуюсь тепер цим випадком, щоб передати Вам і профес[ору] Студинському свою “Граматику”. Словар та стаття, приложена до “Граматики”, має значіння научане, і ними в Києві вже користується** профіесор] Сікорський, мій земляк, щоб в наступаючому (3-у) виданні своєї “Всеобщей психологии с физиогномикой” помістить виясніння, як психічно складалася мова в народів, якими способами і т. д. А в своїй “Грамати-

492

ці” я зумисне витовмачив деякі й українські і великоруські слова. Загалом при кожній нагоді виясніння слів історично, як вияснені історично слова в французькому] словарі Літтре.



Подасть Вам два примірники “Граматики” мій добрий знайомий, небіж (племінник) моєї квартирної хазяйки, котрий їде в Львів на службу. Другий примірник, будьте ласкаві, передайте проф[есору] Студинському, а як його нема у Львові, то доручіть Франкові тим часом (для передачі).

Рукописи моїх статтів, брошуру “Богдан Хмельницький”, видану давно у Львові для народу, манускрипти “Великої руїни на Україні” (на випадок моєї смерті) треба посилати в “Чернігівський городський музей Вас[иля] Васильовича] Тарновського. А як потім, згодом, коли можна буде переслати, то найлучче було б передать через будлікого через руки.

Мені вже обірвало ногу: на натертому резиною нових ботинків (камашів), дуже цупкою, нарядився чиряк, він загоївся, але коло його нагнало другий. Я вже од 1-го декабря ходжу в покоях у туфлі, але виразка йде до кінця. Може вискочу. Друкую оце IX том моїх утворів, а Х-й [та] ХІ-й том куплені в мене одним видавництвом й буде ілюстроване.

Мій адрес. Львовская ул., № 41-й, квар. 1.

Передайте проф. Заклинському, що я написав “Генезу” моїх декотрих утворів і послав у “Світло”, але це “Світло” закрили оце недавнечко.

Шануючий Вас Іван Нечуй-Левицький.

Київ.

157. До Григорія Саливона



18 лютого 1915 р. 1915 року 5 лютого.

Високошановний добродію!

Я радніший продать Вам свої томи з хати навіть за 4% процентів уступки, як колись це в мене поводилось, але в мене в житлі є тільки ті книжки, що я зоставив для себе. Усе здане в магазини я записав в духовниці Чернігівському музеєві Тарновського. Це тепер не моя власність, бо записана в духовниці ціна усіх томів з заробітком. Гроші підуть на фонд для видання (будущого) моїх

493


книжок, а заробіток піде на потреби самого музею. З цієї причини я й для себе, як часом доконче мені треба, мушу купувать свої книжки. Шостого тома нема: він давно випроданий; є тільки кілька книжечок опрічних, виданих Череповським. Він же видав і 11-й та IV томи,– купив у мене право, і в мене їх нема.

З поважанням до Вас

Іван Нечуй-Левицький.

P. S. Том 111-й (“Причепа”) видає “Вік”.

158. До Дмитра Лисиченка

19 березня 1915 р. 1915 року 6 марця.

Ласкаво прошу контору української книгарні “Слово” зробить обліч за продані мої дві книжки до 1-го января 1915 р. і гроші передать переводом на моє ймення: Киев, Львовская ул., № 41, кв. 1, Ивану Семеновичу Левицкому. Од 1 января цього року почнеться наступаюча дальша 66ліч за продані книжки.

З пошануванням

Іван Нечуй-Левицький.

159. До Леоніда Жебуньова

16 квітня 1915 р. 1915 року 3 апреля.

Високошановний Леоніде Миколайовичу!

В цих моїх записах є багацько дечого цікавого. Як небіжчик Грінченко складав “Словар” українського язика, то брав у мене ці усі тетраді, в котрих я записував по селах українські слова. Він перечитав багацько дечого і казав мені, що в цих записах єсть чимало оповіданнів, котрі варті друку. Тут справді є оповіданнячка, характеристики, пейзажі й є дещо смішне, схоже на анекдоти, позаіписувані мною за довгий час мого живоття. Окрім того, є ще коротенькі оповідання, записані мною в “Записній книжці” ювілейній (в срібних палятурках), пода

494


ній мені на юбілей “Од українців”. Прикладаю лист до мене Олександра Барвінського з Львова, писаний ще до війни, де показаний його адрес у Львові, а оце недавно через руки мого знайомого (добровольця) передав йому й професорові Студинському по примірнику моєї “Граматики українського язика”. В нього є написаний мною для народу “Український гетьман Богдан Хмельницький та козаччина”. Є в нього й мої рукописи давні моїх статтів: “Культурний тип давніх еллінів”, “Індуський культурний тип” < єврейський >, “Арабський й єврейський та візантійський”. Але перед війною Барвінський не встиг передать мені. Окрім того, він обіцяв мені позбирати надруковані десь в журнальчиках уривки з мого рукопису “Велика руїна на Україні”. Це історія усіх гетьманів до Мазепи, написана мною для народу. Брошурку під заголовком “Українство на літературних позвах з Московщиною”, котру видав Белей опрічною одбиткою, взяв у мене сільський вчитель в с. Красному Київського] пов[іту] (за Трипіллям) Антон Іванович Кияниця, щоб переписати й переробить правопис Максимовича (конь–кінь, вол – віл і т. д.), та й досі не вправів мені цей мій земляк. Ця брошурка-стаття повинна ввійти в XII том утворів сукупно з іншими статтями.

Шануючий Вас їв. Нечуй-Левицький.

Київ

Лист д. Барвінського прикладаю, щоб знати його адрес у Львові.



Рукопис синтаксису моєї граматики української мови думаю одіслати в топографію Ів. І. Чоколову [нрзб.], щоб розпочать друк, як скінчать мій IX том.

Я примічаю, що в редакції “Украинская жизнь” бракує матеріалу, бо виходили торік книжки отак: 8–12 і т. д. Варто було б переложить на російську мову з моєї граматики статтю “Примітки до Словаря”, 14 друкованих листи, й колись трохи згодом помістить в “Укр[аинской] жизни”, щоб широка публіка не потріпувала української мови – наречием, як тепер офіціально скрізь пишуть.

Ці пакунки прошу передать Чернігівському музею або Благотворительному] Петербурзькому] обществу, тому, хто прийме право на видання моїх книжок.

495


160. До Михайла Лободовського

21 травня 1915 р. 1915 року 8 мая.

Високошановний добродію!

Спасибі Вам і за пам’ятання про мене, і за те, що Ви прислали мені номери газет, де були Ваші статті. Лист Ваш написаний такими кучерявими буквами, що я не все розібрав, тільки втямив зміст, за що Ви пишете.

Я[к] у вас назбира[но] кілька тисяч слів, позаписуваних в Слободській Україні, то, будьте ласкаві, спишіть їх на поштових листочках і пришліть мені, а я передам їх в комісію, котра готує до видання словар русько-український. Вона може покористуватись, а що не ввійде в словар, то й то добре буде, як Ваш збірник не загине й збережеться для другого видання Грінченкового великого “Словаря”, бо в ньому я не знаходжу чимало українських] народних слів навіть з Київської губернії. Ви хочете писати рецензію на мою “Граматику українського язика”, як Ви пишете? Це добра річ була б, як би Ви написали, принаймні, та до неї доданий словарець з історичним виясненням декотрих слів, як зробив Літтре в своєму французькому здоровецькому “Дикціонері” (словарі в шести томах, над котрим він працював 18 год та ще й за поміччю шести помагачів), та згадали за статтю, в котрій зроблені мною виводи з “Словаря”. Може б котрась харківська газета й згодилась надрукувать. Чи є пак в Харкові в будлі-якому магазині на продаж моя граматика? Склад її в книгарні бувшої “Киевской старины”, Безаковська ул., № 8-й. Я вже скінчив і “Синтаксис” української граматики, але мені горенько, що в типографії забрали всіх молодших наборщиків, і зосталось трохи старих, так що вони не встигають набирать мого IX тома повістів, надрукували тільки половину й вже більше як місяць не шлють мені коректурних листків. Ви пишете, щоб з Києва посилали в Галичину українські журнали, бо в Галичині позакривали усі українські газети й журнали? Але й з Києва нема чого слати, бо в нас начальник воєнного округу позакривав усі українські журнали до кінця війни, так що нема чого й посилать. Почав видаваться у Києві журнал “Згода”, а в Москві “Тепла роса”, і їх спинили на другому номері. Чогось страхаються і, сказать правду, надаремно, бо цій каторжній війні, розпочатій

496


німецьким кайзером, не тільки ніхто не спочуває, але кляне й проклинає її і самого Вільгельма II, котрий руйнує городи й села і в нас у Польщі, і в Бельгії з звірючістю диких народів різунів. Я примічаю по Вашому листі, що Ви не читали “Украинской жизни”, котра видається в Москві (вона вже не продається нігде в наших магазинах). Випишіть її хоч за першу половину цього року. Вже вийшло за цей рік три книжки. З цих книжок Ви довідаєтесь про все, що діється в Галичині, дізнаєтесь про економічні справи, і за просвітність, бо в польській і в русько-українській Галичині польських гімназій та реальних школ 85, а наших гімназій казенних поляки дали шість, а на Буковині є три, а в Галичині завели вісім гімназій приватних на свій кошт на пожертвувані гроші. Адрес “Украинской жизни” от який: Москва. Контора “Украинской жизни”, Б. Полянка, № 32 (тел. № 3-44-48. Ціна за рік 6 p., на півроку 3 p.). Бувайте здорові.

З пошаною до Вас зостаюсь

Іван Нечуй~Аевии,ький.

Львовская улица, № 41, кварт. 1.

161. До Іллі Шрага

13 червня 1915 р. 1915 року 31 мая.

Високошановний Ільє Людвігович!

Ви, певно,. вже чули, що я три місяці взимку слабував на застужену ногу, на котрій вигнало два водяні чиряки, і я морочився з цією хворобою три місяці. Це лихо минуло, але хвороба підірвала мені ноги. З цієї причини я зібрав в один пакунок ненадруковані ще рукописи та книжки, котрі треба б видати, і оддав до схованки Єлис[ею] Кипр[іяновичу] Трегубову (Бульварна, № 31), але він незабаром перейде на другу квартиру. В цьому пакунку я передав рукописи: “Кельти в їх письменстві”, “Українські декаденти”, “Хто були скіфи й сармати” і книжки “Світогляд українського народу”, дуже давно надрукований в Галичині і виданий опрічною книжечкою, “Унія й київський митрополит Петро Могила”. “Татари

32–Нечуй-Левицький, т< 10,

497


й Литва на Україні” та “Перші київські князі й Козаччина”. Ці всі рукописи й книжечки я думав видати в XII томі, окрім “Перших київських] князів” й “Татари й Литва на Україні”, котрі треба видавати дешевим виданням для народу.

Окрім того, в тому пакунку я передав усі давно видані ще в 1886 році мною в Київ, зібрані докупи й переплетені. Ці всі опрічні книжечки того давнього видання: “Кайдашева сім'я”, “На Кожум’яках”, “Маруся Богуславка”, “Голодному й опеньки м'ясо” (Ці опеньки, окрім “Баби Параски та Палажки”, пішли дуже швидко, так що я одразу мусив видати й друге видання), та ще новіші: “Пропащі”, “Старі гультяї”, “Біда бабі Парасці й Палажці”, підуть в VI том, але мені вже кажуть, що їх треба б видати опрічними книжечками, як я тоді давно видавав, то вони швидше будуть розкуплені. Тільки доконче треба б видать їх примірників 200 таки в томі (бо є такі покупці та й земські усякі бібліотеки, що купують усі томи заразом). Окрім того, в XII том научаних статтів треба внести ті статті, що надруковані мною в “Дніпрових хвилях”,– “Українська школа повинна буть національна”, “Вигадки великоруських націоналістів і проф. Струве про Україну”, “Як готують чай” (в “Каневской неделе”) і т. д. (Ці всі номери журналів вкладені мною в пакунок), і статтю проти Пипіна “Українське письменство на літературних позвах з Московщиною”. (Ця броїйурка, видана Белеєм, переписується одним моїм приятелем, бо там надруковано все старовинним етимологічним правописом– конь, вол і т. д.).

Чималих моїх статів – “Сьогочасна часописна мова” та “Криве дзеркало української мови” не варт видавать, бо те все має значіння тимчасового писання задля того, щоб наші письменники в журналах схаменулись і дізнались, що вони своєю українсько-галицькою мішаниною шкодять нашій літературі, бо широка наша публіка не схоче читати книжок, написаних таким жаргоном, після мови Куліша, Стороженка, Шевченка, Панаса Мирного і т. д. Я сам вчитель словесності, і своїм досвідом досвідчився, що можна в класах, де буває 45, 50 душ, можна виправити поступінно мову учеників в писаннях, і цей метод приклав для практики якихсь двох десятків сотрудовників українських журналів, завдав собі пренудну роботу перелічить в кожного автора в його статтях польські та чудер

498


нацькі 3 провінціальні галицькі химерні слова, щоб кожне дізналось за свої хиби. Але я забувся, що маю стосунки не з молодими вчениками, а часом з не дуже молодими, котрі в “Украинской жизни” назвали мої замітки “скучными ворчаньями старика”. Одначе багацько наших письменників зараз повикидали польські слова, а решта молодих щиро призналась мені, що так збавили свою книжну мову галицькими виданнями, що вже не можуть писати щиро українською мовою. Але декотрі мені казали, що вони, пишучи в журнали статті, силкуються писати, кладучи за грунт і основу народну українську мову, і вони досягли здійснить своє бажання й свій потяг до чистоти мови (“Маяк”), але... на наше безщастя, наше письменство було зовсім заборонене...

Другий пакунок з рукописами я передав на схованку д. Жебуньову (він тепер поїхав на ліки в Євпаторію). В цьому пакунку я передав усі мої зшитки, переплетені в дві товсті книжки під заголовком “Сільські мотиви, пейзажі, типи й характеристики”. Я це все записував в протязі мого письменського живоття по селах. Там є багацько коротеньких оповіданнів, котрі (як-от “Сільська “Старшина гуляє”, “Дві милі”) надрукував в “Селі” для подарка д. Сірий. Небіжчик Грінченко, виписуючи для академічного словаря позаписувані на селах слова народної мови, казав мені, що там є багацько оповіданнячок, котрі можна надрукувати. Окрім таких оповіданнячок та картин природи, там є чимало гумористичних оповіданнячок, смішних і схожих на анекдоти. Це все треба б вибрать і видати колись опрічною книжечкою (адрес: Тарасовская, № 20). В VI томі треба друкувати “Кайдашеву сім’ю” не по виданні 1886 року, а по виданні Череповського, виправлене мною в деяких місцях.

Само по собі зрозуміло, що нові усякові видання друкуватимуться в Києві. Дальші видання треба видавати не в томах, а опрічними книжками нарізно, щоб швидше розходились. Дрібні оповіданнячка не для народу треба б видавати невеличкими книжечками, маючи на увазі невелику їх ціну.

Гроші записані на музей В. В. Тарновського от які: В банку “Киевское общество взаимного кредита” по одній “Росписке” на 500 р. на рік (строк 29 іюня цього року), по другій “Росписке” на 800 р. на рік (строк 16 апреля) і в билетах Государственной ренты (коли не

32*

499


помиляюсь) на 1300 р. Вартість видання кожного тома в друку от яка:

І том, 836 р. (видано 1200 прим.).

V том, 600 р. (видано 1000 прим.).

VII том, 641 р. (видано 1000 прим.).

VIII том, 666 р. (видано 1000 прим.).

Граматика укр[аїнського] язика, 600 р. (видано 1200 [прим.]). Заработку чистого з 1 тома повинно буть на 300 p., з других томів на 150 р. або й менше. З “Української граматики” буде заробітку не більше ЗО p., бо я пустив її сливе без заробітку на текущий счет. В “Киевском общ[естве] взаимного кредита” єсть 700 p., виручених од продажу томів. Але я розпочав видавать IX

том повістів і можу забрати їх для плати за друк. Вже

надрукували півтома, але наборщиків позабирали в військо, і робота спинилась, і я, вже скінчивши “Синтаксис української граматики”, попрошу передніше друкувать “Синтаксис граматики”.

Фонд для видання моїх книжок повинен бути цілий, а проценти на всі гроші, котрі лежатимуть без обертання, підуть на користь музею, як і заробітки од кожного наступаючого в будучий час видання.

Мій низенький поклін добродійці Коцюбинській.

З пошаною до Вас зостаюсь

Іван Нечуй-Левицький.

Київ, Львовская, № 41, кв. 1.

162. До Іллі Шрага

23 червня 1915 р. 1915 року 10 июня.

Високошановний Ільє Людвиговичу!

Дякую Вас щиро за Ваш лист і за те, що нагадали мені про Земську управу. Я думав, що ця справа залежиться од города й городського музею, а не од Земської управи. Аж тепер я згадав, що як передавали усі речі з Київського музею в Чернігів, то чернігівська Земська управа була спротивилась і не з охотою приймала цей музей Тарновського; бо на нього доводилось витрачаться земству й докладати гроші... Будьте ласкаві, заявіть за мій заповіт Земській управі, що то вона скаже. А як між земцями єсть націоналісти на російському

500


грунті, то мені здається, що вони спротивляться й не приймуть мого заповіту, бо такі людці ладні викоренить і самий Шевченківський музей Тарновського й саме українське письменство, не то що мої утвори, а на видання їх у світ...

Передніше колись я був хотів записати в духовниці право видання моїх книжок Київському міському музеєві, бо він тоді не був казенний, а Києву була неспромога видержувати його на міський кошт. Але тепер музей достає кошти з казни, і в ньому всім правує казенний чиновник теперішній – єсть людина дуже чесна й щира, але якби посадили на це місце російського націоналіста а 1а г. Бобринський, от цей заспівав би іншої...

Наш музей тепер має чималий засіб, і якихсь там 200 р. процентів з мого капіталу або й заробіток на виданнях моїх книжок на 500 р. (або на 300 р.) – це для Київського музею нікчемні гроші (“Бурлачка” дала мені 300 р. чистого заробітку в опрічнім виданні 1881 року), але тодішнє видання теперішнього VI тома (тоді 1-го тома) в 1886 році дало заробітку 550 p., хоч я продавав з хати своєї за 40% уступки, та Гомолінський брав в свою крамницю книжки за готові гроші за 40% уступки. Тепер цей том на черзі видання: “На Кожум’яках”, “Голодному й опеньки м'ясо”, “Дві московки”, “Баба Параска” та “Баба Палажка” і т. д.

Щоб заробіток був більший, треба доконче видавати не менше як 1500 примірників, як я тоді й зробив в останніх виданнях, в цей час я видав V, VII та VIII томи тільки по одній тисячі, а з цієї причини й заробіток з них малий. Мені аби видати томи для престижу, для показу, бо в мене грошей було обмаль на видання. А музей довговічний, не те, що людина, діждеться, поки розійдеться все видання.

В духовниці я написав, щоб за мій капітал фондовий була надрукована у Львові восьма частка перекладу моїх книг не канонічних, котрих “Британське біблійне товариство” не купує й не видає. Але це написане–п р о бл е м а, бажання на будучий час, бо теперечки у Львові й не можна нічого такого видавать...

Будьте ласкаві, напишіть мені, яка буде резолюція Земської управи, що стосується до моєї духовниці, як не приймуть мого фонду для видання й права на видання в будучім часі, то я мушу, не гаячись, переіначить духов-

501

ницю, написати вдруге й записати право на видання моїх книжок “Петроградському благотворительному обществу издания дешевых книг”, бо треба ж одписати право видання будлі-якій інституції завсідній, щоб правували цією справою.



З щирим шануванням до Вас

Іван Нечуй-Левицький.

Київ, Львовська, № 41 кв. 1.

163. До Іллі Шрага

15 липня 1915 р. 1915 року 2 іюля.

Многоуважаемый Илья Людвигович!

В моем духовном завещании записано, на образование фонда для издания моих сочинений, в билетах Государственной 4% ренты не 1300 р., а 1800 р. Билеты эти отданы мною на хранение в киевскую контору Государственного банка. В завещании написано так: все деньги, вложенные мною в банк “Киевского общества взаимного кредита” на год по двум “билетам” (распискам) и на текущий счет должны быть переданы Черниговс[кому] музею.

З пошаною до Вас

Іван Левицький.

Київ.


164. До Єлисея Трегубова

U915 р.]


Високоповажний] Єлисею Кипріяновичу!

Я продав одно видання “Миколи Джері”, “Біда бабі Парасці” і “Біда бабі Палажці” в Черкаси в Товариство видавниче. Будьте ласкаві, добродію, передайте обидві бабі посильному для врученія для печаті в Черкасах.

З пошаною Іван Левицький.

502


у P. S. Ще забувся. Одішліть і оповідання “Чортячу ^покусу”, хотять видати в Черкасах.

Левиуіький].

\

і

165, До Дмитра Лисиченка



б лютого 1916 р. 1916 року 23 января.

Високоповажний добродію І

В 1914 році я послав в книгарню 100 примірників] “Граматики українського язика” (ціна 80 к.) та 25 прим, повісті “Не той став” (ціна ЗО к.). В январі 1915 року Ви написали мені одкритку, що за 3 місяці 1914 р. продано 28 прим, граматики і 4 прим. “Не той став”. За примірники граматики мені прислали 16 р. 52 к., а за 4 прим. “Не той став” 80 к. Про той трус до нас доходила чутка. Дайте мені звістку одкриткою, чи закрита книгарня, чи ні. Чи слать вам повістів ІХ-й та “Синтаксис” граматики (вийдуть в февралі), чи подождать який час?

Адрес: Львовская ул., 41, кв. 1.

З пошаною І в. Левицький.

1917 р.


166. До невідомого

[1917 p.]

Шановний мій добродію!

Передовсім проситиму ухильно дарувати мою забарність старечу. То нездужаю, то щось перебиває повсечасно.

Вже місяць, як одібрав я Вашого листа, а оце тільки зараз пишу Вам. Все думав, чи послухатися Вашої (та й не тільки Вашої, бо і ще дехто мову заводить про те) просьби,

і таки надумав: ні, не треба справляти той юбілей. Ось я вже бачу уявки, як то воно буде на ньому: забере голос чубатий (знаєте, певно, чию криву душу на мислі маю) та й піллє, та ц піллє солоденьку та рідкеньку цукровицю.

503

А дума в нього зовсім не про те буде, звісно; А я слухати буду та й думати: “Чи ж то так ти направду, любку, мислиш?” А тоді маю дякувати та впевняти, що, мовляв, прибільшувано мою заслугу і все таке інше. Чи ж то велика радість?



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   36   37   38   39   40   41   42   43   ...   48

Схожі:

Наукова думка icon«наукова думка»
Н. Є. Крутікова (голова), М. Є. Сиваченко редактор тома М. Є. Сиваченко упорядкування та примітки М. С. Грицюти та В. І. Мазного
Наукова думка iconНаукова думка
Образи цих творів з юних літ входять у свідомість читача І завдяки своїй яскравій художній силі та емоційності на все життя вкарбовуються...
Наукова думка iconБ. В. Попов Попов Б. В
Соціальні практики в глобальному вимірі / Попов Б. В., Фадєєв В. Б., Носова Г. Ю., Багінський В. В., Нельга О. В. – К.: Наукова думка,...
Наукова думка iconНаша любов І святиня “ М. Стельмах Бібліографічний список літератури На вічнім шляху до Шевченка
Шевченко, Т. Г. Зібрання творів [Текст]: у 6-ти томах / Шевченко Т. Г. К.: Наукова думка, 2003
Наукова думка iconНаукова думка
Домки неначе ховались в узьких долинках між крутими горами, в розкішному зеленому дереві, а за домками неначе дерлись на круті гори...
Наукова думка iconНаукова думка
Що на його те нещастя спало, то нігде правди діти. Але й божуся, й присягаюся, І ладна землі з’їсти, що я ні в чому невинна й невісна,...
Наукова думка iconС.І. Головащук Росісько-український словник сталих словосполучень Київ Наукова думка 2001
У словнику вміщено понад 18 тисяч сталих словосполучень сучасної російської літературної мови, переклад яких на українську мову становить...
Наукова думка iconНаукова думка
Галичині й на Білій Русі. Це була його батьківщина й дідизна. Польський король затвердив за ним І за його родом ще й усю Лубенщину:...
Наукова думка iconВипуск 6 Дніпропетровськ 2011 ббк 85. 93 Музикознавча думка Дніпропетровщини
Музикознавча думка Дніпропетровщини: Зб наук праць. – Вип. – Дніпропетровськ : Юрій Сердюк, 2011. – 216 с
Наукова думка iconВипуск 7 Дніпропетровськ 2012 ббк 85. 93 Музикознавча думка Дніпропетровщини
Музикознавча думка Дніпропетровщини: Зб наук праць. – Вип. – Дніпропетровськ : Юрій Сердюк, 2012. – 174 с


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка