Наукова рада



Сторінка1/15
Дата конвертації11.06.2017
Розмір3.47 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

ЧАСОПИС

ЦИВІЛІСТИКИ
науково-практичний журнал
Випуск 4

Одеса - 2007

НАУКОВА РАДА

Ківалов С.В. - голова ради, ректор ОНЮА, д.ю.н.,проф., академік АПН України;

Авер'янов В.Б. - д.ю.н., проф., член-кор. АпрН України;

Аракелян М.Р. - к.ю.н., проф., проректор з навчальної роботи ОНЮА;

Балух В.С. - к.ю.н., голова Апеляційного господарсь­кого суду Одеської області;

Буркинський Б.В. - д.е.н., проф., член-кор. НАН України;

Денисов В.Н. - д.ю.н., проф., член-кор. АпрН України;

Івакін О.А. - д.філософ.н., проф.;

Козюбра М.І. - д.ю.н., проф., член-кор. АпрН України;

Короткий Т.Р. - секретар Наукової ради;

Луняченко А.В. - к.ю.н., голова Апеляційного суду Одесь­кої області;

Могіл С.К. - к.ю.н., заступник голови Господарського суду Одеської області;

Оборотов Ю.М. - д.ю.н., проф., проректор з наукової ро­боти ОНЮА;

Рабінович П.М. - д.ю.н., проф., член-кор. АпрН України;

Харитонов Є.О. - д.ю.н., проф.;

Чернушенко А.В. - к.ю.н., доцент, голова Апеляційного суду м. Києва,

Шємшученко Ю.С. - д.ю.н., проф., академік НАН і АпрН України.

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ
РЕДАКТОР:

Харитонов Є.О. – д.ю.н., професор, заслужений діяч науки і техніки України, зав. кафедрою цивільного права ОНЮА.
ЗАСТУПНИК РЕДАКТОРА:

Гончаренко В.О. –к.ю.н., асистент кафедри цивільного права ОНЮА.
ЧЛЕНИ РЕДАКЦІЙНОЇ КОЛЕГІЇ:

Аракелян М.Р. – к.ю.н., професор, проректор з навчальної роботи ОНЮА, зав. кафед­рою права Європейського союзу та порівняльного правознавства ОНЮА;

Борисова В.І. – к.ю.н., доцент, зав. кафедрою цивільного права Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого;

Дзера О.В. – д.ю.н., професор, член-кореспондент АПрН України, зав. кафедрою цивільного права Київсь­кого національного університету ім. Т. Шевченка;

Довгерт А.С. – д.ю.н., професор, член-кореспондент АПрН України, зав. кафедрою митного і міжнародного приватного права Інституту міжнародних відносин Київського національного уні­верситету ім. Т. Шевченка;

Дрішлюк А.І. – к.ю.н., доцент, суддя Маліновського районного суду м. Одеси;

Каракаш І.І. – к.ю.н., професор, зав. кафедрою аграрного, земельного та екологічного права ОНЮА;

Коссак В.М. – д.ю.н., професор, зав. кафедрою цивільного права і процесу Львівського національ­ного університету ім. І. Франка;

Луць В.В. – д.ю.н., професор, академік АПрН України; зав. кафедрою цивільно-правових дис­циплін Академії Муніципального управ­ління, м. Київ;

Оборотов Ю.М. – д.ю.н., професор, проректор з наукової роботи ОНЮА, зав. кафедрою теорії дер­жави і права ОНЮА;

Харитонова О.І. – д.ю.н., професор, зав. кафедрою підприємницького та комерційного права ОНЮА;

Чанишева Г.І. – д.ю.н., професор, декан соціально-правового факультету ОНЮА, зав. кафедрою трудового права та права соціального за­безпечення ОНЮА;

Червоний Ю. С. – к.ю.н., професор, член-кореспондент АПрН України, зав. кафедрою цивільного процесу ОНЮА;

Черкес М.Ю. – к.ю.н., доцент, зав. кафедрою міжнародного права та міжнародних відносин ОНЮА.

ЗМІСТ



ЗМІСТ 5

ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ СТАТЕЙ………………………………..129
ПЕРЕДНЄ СЛОВО
Четвертий номер журналу "Часопис цивілістики" присвячено широкому колу проблем приватного права. В журналі висвітлюються важливі питання цивільного, трудового, міжнародного приватного та господарського права, які на сьогодні викликають особливий інтерес у наукових колах та на практиці.

В рубриці "Антологія творів" представлена книга М.К. Цеймерн  "Мысли об устройстве ипотечного порядка в России" (СПб., 1862), яка буде корисною для всіх, хто вивчає проблеми іпотечного права.

В четвертому номері Часопису друкується з дозволу автора автореферат дисертації на здобуття ступеня кандидата юридичних наук Чанишевої Галини Іванівни "Колективні відносини у сфері праці: теоретичні та практичні проблеми правового регулювання".

У рубриці «Антологія законодавства» наводиться текст Цивільного кодексу УРСР 1922 р.

У дискусійному клубі Часопису науковцями (Рабінович П., Сивий Р.) піднімається питання: які права людини є цивільними (позиція Страсбурзького суду)?

Також у четвертому номері "Часопису цивілістики" надається коментар до глав 20–1, 20–2 Сімейного кодексу України, які з’явилися в ньому у зв’язку із прийняттям ЗУ «Про внесення змін до Сімейного кодексу України» від 23 лютого 2006 року № 3497-IV.

Бібліографія в четвертому номері Часопису представлена добіркою літератури в галузі приватного права: Західна Традиція.

Сподіваємося, що матеріал, поданий у четвертому номері журналу "Часопис цивілістики" буде корисним науковим робітникам, практикуючим юристам та усім, хто цікавиться проблемами цивілістики.


ПИТАННЯ ТЕОРІЇ

ДЕЯКІ ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ВИЗНАЧЕННЯ ПРЕДМЕТУ ІПОТЕКИ ПІДПРИЄМСТВА ЯК ЄДИНОГО МАЙНОВОГО КОМПЛЕКСУ
Харитонова О.І. – д.ю.н., професор, зав. каф. підприємницького та комерційного права ОНЮА
Інститут іпотеки як засіб забезпечення зобов’язань є для українського права досить новим, а тому, попри напрацьовану практику, наявність певної кількості наукових праць з різноманітних питань іпотеки, він усе ж таки залишається недостатньо дослідженим. Особливо це стосується іпотеки такого складного утворення, як підприємство. Не в останню чергу це пов’язано з недосконалістю, а у деяких випадках і суперечливістю чинного у цій сфері законодавства.

На особливу увагу заслуговує аналіз підприємства як єдиного майнового комплексу, оскільки від цього залежить визначення предмету іпотеки1.

Слід зазначити, що питанням визначення правової природи єдиного майнового комплексу як об’єкту цивільно–правових угод, увага приділялась ще за дореволюційних часів. І вже тоді серед науковців не було єдиної думки щодо сутності підприємства як єдиного майнового комплексу.

Так, А.І.Камінка зазначав, що одні схиляються до теорії торгового підприємства як юридичної особи, інші вбачають у ньому цільове майно, треті взагалі заперечують будь–яке значення цього розрізнення приватного майна купця і його підприємства, надаючи йому лише технічно–бухгалтерського значення2.

Шершеневич Г.Ф. під ім’ям торгового підприємства розумів сукупність особистих і майнових засобів, з’єднаних для досягнення певної торгово–господарської мети за певним планом3.

На думку Р.Саватьє, підприємство, як таке, не є юридичною особою. Відповідно до норм права, майно підприємства належить або фізичній особі – власнику капіталу цього підприємства, або юридичній особі – компанії, яка створила підприємство.

Не вирішена проблема визначення правової природи і у сучасному вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ст. 191 ЦК України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності, тобто об’єктом права. Натомість ГК України у ст. 62 визначає, що підприємство є самостійним суб'єктом господарювання, створеним компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково–дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому ГК та іншими законами. Таким чином, за ГК підприємство є суб’єктом права.

Є також суперечності і у визначенні майнового комплексу, який у різних нормативних актах називається «єдиним» або «цілісним».

Так, на відміну від ЦК України, ст. 66 ГК називає майно підприємства «цілісним майновим комплексом», який може бути об’єктом купівлі–продажу та інших правочинів.

У Законі України «Про податок на додану вартість» під цілісним майновим комплексом розуміються активи, сукупність яких забезпечує ведення окремої підприємницької діяльності на постійній і регулярній основі і термін використання яких перевищує 12 календарних місяців.

Закон України «Про оренду державного та комунального майна» цілісним майновим комплексом називає господарський об’єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розташований, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання.

Навіть побіжний аналіз наведених законодавчих визначень свідчить про неузгодженість позицій законодавця з цього питання.

Враховуючи те, що ЦК України є економічною конституцією країни, а також те, що на сьогодні цивільне законодавство майже всіх розвинених європейських держав відносить майнові комплекси підприємств до об’єктів права, слід у визначенні підприємства у якості предмета іпотеки виходити з положень ст. 191 ЦК України.

Аналіз сутності підприємства як єдиного майнового комплексу тягне необхідність розгляду як його специфіки як особливого об’єкту права, так і елементів його складу, який і визначає загалом цю специфіку.

Підприємство є особливим складним об’єктом цивільних прав, визнаним законодавцем нерухомістю.

Підприємство є особливим видом нерухомості, для якого встановлений спеціальний правовий режим, пов’язаний, зокрема, з посвідченням складу підприємства, його передачею, забезпеченням прав кредиторів тощо.

Підприємству, як об'єкту цивільних прав притаманні наступні ознаки.

1) Це єдиний майновий комплекс, що включає усі види майна, призначені для здійснення діяльності, – земельні ділянки, будинки, спорудження, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також права на фірмове найменування, товарні знаки і знаки обслуговування й інші виключні права. Отже, при здійсненні угод з підприємством їхнім предметом є всі перераховані види майна. Винятки з цього правила можуть передбачатися законом чи угодою. Так, згідно ЦК до складу підприємства, що є предметом іпотеки, крім зазначеного майна входять права вимоги і виключні права, що заставник може придбати після укладення договору іпотеки, а окремі статті ГК передбачають, що при продажі й оренді підприємства права продавця (орендодавця), отримані їм на підставі дозволу (ліцензії) на заняття відповідною діяльністю, не підлягають передачі покупцю (орендарю).

2) Це тільки такий майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. Він може бути державною чи муніципальною власністю або належати комерційної організації, створеної у формі господарського товариства, установи чи некомерційної організації, що здійснює відповідно до закону і її статуту підприємницьку діяльність.

Як підприємство може виступати і майновий комплекс, що належить індивідуальному підприємцю або членам селянського (фермерського) господарства.

3) Здійснення правочинів з підприємством (наприклад, продаж і т.п.) не тягне припинення виробничої чи іншої підприємницької діяльності, що здійснювалася попереднім власником, тобто об'єктом є майновий комплекс, який функціонує за призначенням.

4) При здійсненні правочинів з майновим комплексом юридичної особи, воно не припиняє свою діяльність як суб'єкта цивільного права. Якщо юридична особа ліквідується як суб'єкт цивільного права, підприємство є вже не єдиним майновим комплексом, а лише окремими видами майна. Крім цього, в нього не входять борги юридичної особи.

Таким чином, особливістю підприємства як єдиного майнового комплексу є змішування майнових та зобов’язальних елементів у його складі, оскільки об’єднання лише речей або лише майнових прав неможливе.

Крім цього, підприємство як єдиний майновий комплекс є не випадковим «набором» окремих видів майна, а певною сукупністю, що перебуває у системі, яка використовується за єдиним призначенням.

Майновий комплекс не можна звести також до поняття складної речі, оскільки остання складається з реальних, наявних речей, а майновий комплекс має у своєму складі, крім речей й інше майно, у тому числі і майнові права.

Поява терміну «єдиний майновий комплекс» поруч з класичним поняттям складної речі спричинена бажанням законодавця підкреслити особливий характер цього майнового утворення, яке відрізняється від складної речі множинністю елементів і зв’язків між ними, об’єднаних єдиним виробничим призначенням.

Крім цього, правовий режим складних нерухомих речей також відрізняється від режиму підприємств. Складні нерухомі речі відповідають критеріям нерухомості в силу фізичних властивостей, тобто нерозривного зв’язку з землею тощо. На відміну від підприємств, цей вид речей є усе таки речами, хоча й складними.

Підприємство набуває статус нерухомості не в силу фізичних властивостей (існування нерозривного зв’язку з землею або неможливості пересування без шкоди для призначення), а в силу особливого рішення законодавця. Підприємство признане нерухомістю умовно, законодавець ставиться до нього, як до особливого об’єкту прав, про що свідчить окрема стаття у ЦК. Крім цього, про особливість єдиного майнового комплексу як об’єкту прав, свідчить також те, що елементи, які входять до його складу, є дуже неоднорідними. Це не дозволяє віднести його до жодної з групи об’єктів, оскільки більшість з елементів у складі підприємства як єдиного майнового комплексу, нерухомістю не є.

Таким чином, склад підприємства як єдиного майнового комплексу є одним з ключових понять у визначенні його сутності як об’єкту правочинів, у тому числі як предмету іпотеки.

Стаття 191 ЦК України, окреслюючи можливий склад підприємства як єдиного майнового комплексу, включає до числа його елементів: 1) земельну ділянку; 2) будівлі, споруди; 3) устаткування, інвентар, сировину, продукцію; 4) права вимоги, борги; 5) право на торговельну марку або інше позначення; 6) інші права.

Як бачимо, цей перелік не є вичерпним і передбачає наявність різноманітних елементів майнового комплексу, в тому числі і таких, що прямо не вказані у законі.

У літературі елементи, що входять до складу підприємства як єдиного майнового комплексу, зазвичай поділяють на дві великі групи: 1) майно; 2) об’єкти інтелектуальної власності.

В свою чергу, майно поділяється на речі, майнові права і майнові обов’язки (права вимоги і борги).

Щодо майна у складі єдиного майнового комплексу як предмету іпотеки, особливих питань не виникає.

Права вимоги і борги відображаються у балансі підприємства у вигляді дебіторської та кредиторської заборгованості. При цьому кредиторська заборгованість має подвійну природу: як частина майна вона належить організації на праві володіння або навіть на праві власності стосовно отриманих грошей або речей, визначених родовими ознаками, як об’єкт зобов’язальних правовідносин вона є боргами організації перед кредиторами.

Щодо інших елементів складу підприємства як єдиного майнового комплексу, слід зазначити таке.

По–перше, одним із складних питань визначення складу підприємства як єдиного майнового комплексу є віднесення до нього стійких ділових зв’язків. Як зазначається в літературі, більшість дослідників підприємства схиляється до того, щоб виділити в ньому такі складові, як клієнтура (стійкі зв’язки, що існують у підприємства зі споживачами його продукції або послуг), шанси (можливість підприємства мати клієнтів в майбутньому)4.

Підприємство як об’єкт цивільних прав весь час перебуває у відносинах, що склалися між ним та третіми особами у процесі підприємницької діяльності. Вся ця сукупність підприємницьких правовідносин може бути визнана невід’ємною частиною складу підприємства як єдиного майнового комплексу. Вони об’єктивно впливають на вартість підприємства, але ззовні.

Слід зазначити з цього приводу, що у французькому законодавстві офіційна назва «клієнтела» означає певне коло постійних клієнтів даного підприємства, що виражається у грошовій оцінці. Закон детально регулює можливість передачі за договором усіх цих прав, відповідальність за їх порушення тощо5. У діючому французькому Законі про купівлю–продаж та заставу торгових підприємств від 17 березня 1909 року враховується «клієнтела» – стійкі ділові зв’язки, постійні джерела постачання.

До речі, перші тенденції визнання стійких ділових зв’язків у якості частини підприємства як єдиного майнового комплексу з’явилися також з прийняттям нового ЦК України. Так, ч. 1 ст. 1133 ЦК передбачено, що у якості внеску учасника можуть виступати його ділові зв’язки.

Досить проблематичним є також віднесення до складу підприємства як єдиного майнового комплексу його комерційного найменування. Проблема полягає в тому, що існує певна неузгодженість у науці та практиці існуючих підходів до вирішення питання про те, чи належить фірмове (комерційне) найменування до складу підприємства як об’єкту цивільних прав, чи відноситься воно до ознак юридичної особи.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 90 ЦК України, юридична особа може мати комерційне (фірмове) найменування. Натомість ч. 2 ст. 490 встановлює правило, згідно з яким майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування передаються іншій особі лише разом з цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його відповідною частиною. Згаданій невідповідності сприяє також те, що у ст. 191 ЦК України відсутня пряма вказівка на те, що комерційне найменування включається до складу підприємства як єдиного майнового комплексу6.

Для розв’язання існуючої колізії слід звернутися до Положення про фірму 1927 року, яке до цього часу не скасоване і діє в частині, що не суперечить ЦК України. Відповідно до цього Положення, фірма є назвою підприємства. Зміст фірми регулюється зазначеним нормативним актом імперативно: обов’язковими елементами фірми є вказівка на організаційно–правову форму власника підприємства і спеціальне найменування. Отже, виходячи з цього положення, лише фірмове найменування власника може індивідуалізувати підприємство. Але, в свою чергу, це суперечить положенням ст. 191 ЦК України, відповідно до якої перелік виключних прав не є вичерпним і підприємство може бути індивідуалізованим у цивільному обігу за допомогою «іншого позначення» (крім торговельної марки, названої у статті). Таким чином, Положення про фірму у частині, що містить вимогу включення до фірмового найменування і відомостей про організаційно–правову форму, не може бути застосоване. Фірма повинна містити лише спеціальне найменування, тобто власне назву підприємства.

При іпотеці підприємства як єдиного майнового комплексу до його складу включається не саме фірмове найменування, а майнове право на його використання у процесі експлуатації підприємства.

Ділова репутація, яка є особистим немайновим правом, також включається до складу підприємства як єдиного майнового комплексу, хоча у літературі з цього приводу існують певні розбіжност7і. Підставою для такого висновку є положення чинного законодавства, зокрема, ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої ділова репутація може бути предметом договору комерційної концесії, та ст. 1133 ЦК України, яка передбачає можливість внесення ділової репутації у якості внеску учасника у спільну діяльність, грошову оцінку ділової репутації.

Не зупиняючись далі на складових змісту підприємства як єдиного майнового комплексу, слід визначити ті з них, які до цього складу не входять.

По–перше, не включаються до складу підприємства права, що отримані його власником на підставі ліцензій, спеціальних дозволів, оскільки, відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», ліцензіат не може передавати ліцензію іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності.

По–друге, податкові зобов’язання та податкові борги. Оскільки стаття 7 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами» встановлює принцип особистої податкової відповідальності, податкові зобов’язання та податкові борги не можуть бути включені до змісту єдиного майнового комплексу.

Враховуючи те, що вони належать до публічно–правових боргів, відносини, що виникають, регулюються адміністративним (фінансовим), а не цивільним законодавством.

Таким чином, єдиний майновий комплекс як предмет іпотеки характеризується тим, що: 1) підприємство складається з матеріальних і нематеріальних елементів; 2) віднесення підприємства як єдиного майнового комплексу до нерухомості є вельми умовним і підкреслює його особливий статус; 3) підприємство слід вважати єдиним майновим комплексом лише тоді, коли воно функціонує або може функціонувати лише у сукупності елементів; 4) частину елементів можна вилучити із майнового комплексу лише за умови, що не втрачається єдине цільове призначення підприємства у підприємницькій діяльності; 5) у власника може бути декілька майнових комплексів, які можуть бути самостійним предметом іпотеки.

Частина підприємства як єдиного майнового комплексу також може бути предметом іпотеки. Але в такому випадку має бути дотримані відповідні вимоги.

По–перше, частина єдиного майнового комплексу має бути відокремлена від іншого майна без втрат властивостей всього підприємства і його цільового призначення у підприємницькій діяльності.

По–друге, частина єдиного майнового комплексу має включати у якості елементів властиві лише їй права і обов’язки, що можуть бути відокремлені від загальних для всього підприємства прав і обов’язків.

По–третє, частина єдиного майнового комплексу сама по собі має становити підприємницький інтерес і бути оборотоздатною.

По–четверте, частина єдиного майнового комплексу повинна мати окремий баланс (що на практиці практично неможливо).

І, нарешті, як і саме підприємство, його частина має реально брати участь у підприємницькій діяльності, має бути спрямована на само відтворення.

Критично оцінюючи зазначені умови, слід визнати, що з практичної точки зору частина підприємства як самостійний об’єкт єдиного майнового комплексу може бути визначена як виділений із загального майнового комплексу без шкоди для нього відокремлений «субкомплекс» (технологічно, структурно, територіально), що здатний для подальшої самостійної підприємницької діяльності.

У всіх інших випадках виділена із загального майнового комплексу частина підприємства неминуче стає або сукупністю речей, або сукупністю майнових прав і відповідно переходить у інший правовий режим8.

Крім визначення елементів складу підприємства як єдиного майнового комплексу, проблематичним також є вирішення питання про виникнення права на єдиний майновий комплекс.

Набуття підприємства на підставі правочину за загальним правилом тягне виникнення права на нього як на нерухомість з моменту державної реєстрації переходу права. А з якого моменту виникає «первісне» право на підприємство?

Слід визнати, що правило п. 1 ст. 182 ЦК України про виникнення права на новостворену нерухомість з моменту державної реєстрації не може бути поширене на правовий режим підприємства, оскільки підприємство, будучи у цілому нерухомістю, не є річчю. Для того, щоб використовувати підприємство з метою здійснення підприємницької діяльності, немає необхідності реєструвати права на нього як на нерухомість. В даному випадку взагалі йдеться не про набуття права власності на єдиний майновий комплекс, а про створення його у процесі підприємницької діяльності. Однією із характерних ознак і особливістю даного виду нерухомості є його «рухомість», нестійкість, постійна зміна елементів. Елементи у складі підприємства як єдиного майнового комплексу з’являються не одночасно, а поступово, послідовно у процесі виробничої діяльності. Майно може постійно змінюватися: збільшуватися або зменшуватися, в зв’язку з чим іпотека підприємства як єдиного майнового комплексу за своїм характером є подібною до правового режиму застави товарів в обігу.

За таких умов документами, що посвідчують (підтверджують) права власника на елементи підприємства як єдиного майнового комплексу, є правовстановлюючі документи, які підтверджують законність підстав виникнення речових прав суб’єкта на майно. Ними можуть бути: договори про перехід титулу; акти прийома–передачи майна в процесі формування статутного капіталу, продажу (в тому числі приватизації) або оренди майна; державні акти про право власності або користування землею; свідоцтва про право на частку у спадку, видані нотаріусами; рішення суду, виконавчі документи, що підтверджують право на майно тощо.

Від правовстановлюючих документів слід відрізняти суто бухгалтерські та облікові документи, якими оформляються певні господарські операції згідно з вимогами бухгалтерського обліку та звітності.

Так, Вищий господарський суд України неодноразово роз’яснював, що перебування майна, в тому числі приміщень, споруд, будинків на балансі підприємства ще не є безспірною ознакою права власності останнього. Що ж до права державної власності, то незалежно від того, на балансі якого підприємства перебуває майно, воно не втрачає статусу державної власності.

Баланс підприємства є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов’язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав перебування майна у власності підприємства (п. 9 Листа Вищого господарського суду України від 31.01.2001 р.).

Одним із основних критеріїв визначення законності володіння майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування (централізоване або власні кошти підприємства), передача майна підприємству у володіння безпосередньо власником (уповноваженим ним органом), чи підприємством, яке володіє майном на праві господарського відання тощо.

Аналогічні питання виникають і тоді, коли будинок побудований за участю декількох підприємств. За таких обставин підтвердженням права власності можуть бути документи, що підтверджують участь у витратах на спорудження будинку.

Ця проблема має суто практичне значення через те, що бухгалтерські та облікові документи самі по собі не можуть бути предметом позовів про визнання їх недійсними, на відміну від правовстановлюючих документів і свідоцтв про право власності. Зокрема, це стосується і балансу, що підтверджує і судова практика.

Втім, за певних умов і з врахуванням положень ст.ст. 207, 527 ЦК України, оформлення або видача належних бухгалтерських або облікових документів, наприклад, квитанцій про оплату товару, розглядаються у судовій практиці як підтвердження юридичного факту укладення цивільно–правового правочину, в тому числі, пов’язаного з переходом або виникненням права власності. Але і в цьому випадку предметом спору про право власності буде саме цей правочин, а не вказані документи9.

Іпотека підприємства як єдиного майнового комплексу породжує ще безліч питань, що потребують для свого вирішення пильної уваги та співпраці науковців, практиків, законодавця.





Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Схожі:

Наукова рада iconЗвіт про роботу Наукової Ради з проблеми „Фізика напівпровідників І діелектриків" при вфа нан україни у 2014 році. Наукова рада з проблеми „фізика напівпровідників та діелектриків" при вфа нан україни
Наукова рада з проблеми „фізика напівпровідників та діелектриків” при вфа нан україни складається з 8 осіб, з секцій, у склад ради...
Наукова рада iconЗакарпатська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Федора Потушняка Відділ краєзнавства
Україна. Верховна Рада. О назначении внеочередных выборов Береговского городского головы (Береговский городской совет Закарпатской...
Наукова рада iconДипломна робота Українська нація в романі П. Куліша «Чорна рада» Зміст Вступ Розділ Проблематика роману П. Куліша «Чорна рада»
Розділ Яскраві виразники українського національного характеру в романі П. Куліша «Чорна рада»
Наукова рада iconОскільки Верховна Рада України 6 жовтня ухвалювала рішення
Головуючий. Доброго ранку, шановні народні депутати, гості Верховної Ради! Прошу підготуватися до реєстрації. Включіть, будь ласка,...
Наукова рада iconНаукова Бібліотека Національного університету “Києво-Могилянська академія”
Каталогізація електронних ресурсів : особливості marc 21 для бібліографічних даних / За ред. О. Бруй; Наукова бібліотека Наукма....
Наукова рада iconЕкологія Наукова дисципліна екологія
Наукова дисципліна екологія охоплює галузь знань від вивчення глобальних процесів на планеті Земля (вгорі) до вивчення мешканців...
Наукова рада iconВ. О. Сухомлинського наукова бібліотека українська та зарубіжна література постмодерної епохи Науково-допоміжний бібліографічний покажчик Миколаїв 2014
Наукова бібліотека мну імені В. О. Сухомлинського; укл. Гордєй С. С. Миколаїв, 2014. 86 с
Наукова рада iconНаукові праці доцента Онуфрієнко О. П.: «Наукова біографія митця в культуротворчому контексті»
«Наукова біографія митця в культуротворчому контексті» // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства: Зб наук праць. Вип....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка