Наукові записки



Сторінка14/34
Дата конвертації17.04.2017
Розмір6.82 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   34
Тема митця і мистецтва в драмі Володимира Винниченка „Чорна Пантера та Білий Медвідь”
Драми В. Винниченка відіграли важливу роль у культурному відродженні українського народу. Стаття розкриває проблематику морально-філософських поглядів автора на прикладі конкретного твору. Розглядається драма В. Винниченка „Чорна Пантера та Білий Медвідь.

Ключові слова: драматургія, символічна наповненість, конфлікт твору, парадокс, мотив вибору, взаємодія моралей.
Vynnychenko’s dramas played important role in cultural revival of Ukrainian nation. The article opens author’s issues of moral and philosophical views on the example of concrete composition. Examining Vynnychenko’s drama „Chorna Pantera ta Bilyi Medvid’ (Black Panther and White Bear)”.

Key words: dramaturgy, symbolic filling, conflict of work, paradox, motive of choice, interaction of morals.
На сьогоднішньому етапі розвитку літератури спадщина В. Винниченка повністю не досліджена. Насамперед це стосується драматургії. Слідом за театральними рецензіями і розвідками, присвяченим окремим п’єсам (статті А. Крушельницького, М. Вороного, Ю. Смолича, М. Жулинського), починають з’являтися узагальнювальні праці. Так, маємо монографію Л. Мороз „Сто рівноцінних правд...” [8], розділ Л. Дем’янівської в навчальному посібникові [3]. Питання драматургії автора певною мірою розглядається в монографії В. Панченка [9], у працях інших дослідників. Але згадані праці торкаються лише деяких аспектів драматичної творчості В. Винниченка.

Актуальність нашого дослідження полягає у тому, що нині В. Винниченко широко й глибоко входить у культурне сьогодення незалежної України. Його твори пробуджують національну свідомість. Політик, письменник, художник, він ще має розкритися рідному народові різнобарвними гранями свого великого таланту. Надзвичайно цікавим доробком у цьому плані є його драматургія.

Мета статті полягає у розкритті основних характерів та образів, висвітлення психологічних тем і проблем у творі, окресленні загальної проблематики п’єси.

Вершиною творчості Володимира Винниченка дослідники небезпідставно вважають п’єсу „Чорна Пантера та Білий Медвідь”.

Драма була створена на межі культурних епох, в умовах особливого загострення діалогу між традиційним та експериментальним театром, коли у гострій драматургічній полеміці утверджувалися нові цінності, пріоритети, ідеали. Культ індивідуалізму та чуттєвості, активно стверджуваний естетикою модернізму, – особливо співзвучний художнім пошукам літератора, для котрого людина була, передусім, трагічною істотою, що приречена на самотність та постійну боротьбу з суперечностями, які руйнують її цілісність та ставлять під сумнів її самодостатність.

Саме такий погляд драматурга на людину та її місце в світі певною мірою позначився на символічній наповненості п’єси „Чорна Пантера та Білий Медвідь” та очевидній „загодованості” цього тексту. „Окрім того, спостерігається посилена увага до фрейдизму та психоаналізу як основних чинників оформлення та наповнення смислового поля цього драматичного твору” [5, с. 262].

У п’єсі змальовується богемне середовище. І хоч події відбуваються не в українському місті, а в мистецькій столиці Європи – Парижі, цей простір заповнює українська людина. „Герої твору – художник Корній Каневич (Білий Медвідь) та його невелика родина: дружина Рита (Чорна Пантера), мати Ганна Семенівна, син Лесик і богемне оточення родини Каневичів – „митці, їх коханки й моделі”, як сказано у ввідній ремарці до п’єси” [6, с. 236]. Каневичі знімають велике ательє. Білий Медвідь, будучи безумовно талановитим митцем, поки що, як він сам уважає, не ствердив себе належним чином. Великі надії художник пов’язує з полотном „Мадонна з немовлям”, яке повинне явити світові всю масштабність його таланту.

Картина лише пишеться, і у творчий процес включені всі члени родини, а Рита з малим Лесиком позують Корнієві. Він має чітко означений термін – написати роботу для презентації на осінньому паризькому Салоні. Тривожна нота звучить уже у першій дії твору. Лесик захворів – і весь процес зупинився. Під загрозою картина Корнія. Занурений у працю, він не помічає, як поступово віддаляється від родини, утрачає дружину, що готова на відчайдушні вчинки заради порятунку сім’ї.

Зважаючи на поведінку Рити, можна подумати, що хвороба сина для неї – лише привід привернути увагу до себе. Та чи слушне таке твердження, адже у цьому випадку врахована тільки позиція Корнія, одна „правда”, одна „істина”, – В. Винниченко ж не схильний до однозначності, у його п’єсах поряд – „сто рівноцінних правд” [8, с. 142]. У драмі „Чорна Пантера та Білий Медвідь” письменник прискіпливо аналізує конфлікт між жіночою пристрастю й соціальною нормою. Водночас цей конфлікт набагато складніший та суперечливіший, оскільки у Ритиному єстві – Чорній Пантері – постійно змагаються різні інстинкти. Так, скажімо, підтримання інтересу чоловіка до себе означає також і його турботу про дитину, адже молода мати сприймає себе з нею як єдине ціле. З іншого боку, автором порушується питання про утвердження чи руйнацію душі через домінування тілесного.

Парадокс полягає в тому, що Чорна Пантера, будучи сильною особистістю, стає заручницею власного почуття. Так, приміром, дослідниця Л. Мороз, характеризуючи образ Рити, зазначає: „Вона ж бо справді є носієм того стихійно-природного начала, яке, ще за стародавніми уявленнями, внутрішньо чуже чоловікові і яке тільки й зв’язує його з Природою, з Космосом, загалом, за нюансами переживань і поведінки подружжя Каневичів можна спостерігати конкретний, але й водночас художньо узагальнений В. Винниченком вияв докорінної відмінності у „переживанні вічності”...” [8, с. 99].

Конфлікт у творі між подружжям загострюється і набирає дедалі потворніших рис – у ньому боротьба самолюбства і волі, бажання поставити себе, свою правоту вище – жорстока й нищівна війна, у вирі якої загине і дитина, і художній шедевр батька, і саме життя подружжя – усе. Недаремно Корній у цій боротьбі поступово втрачає довіру до дружини, до її застережень, сприймає їх лише як прояви егоїзму; утрачає розумні орієнтири в житті й Рита, яка робить немало злих дурниць: іде до багатого мецената Мулена, кидаючи хвору дитину, відмовляється їхати з Лесиком на південь для його лікування. Загравшись у своїх амбіціях, герої самі стають для себе і катами, і жертвами.

Чорна Пантера різко контрастує на тлі традиційних жіночих образів у так званій „чоловічій” літературі. У цьому виявляється конфлікт чоловічого і жіночого світів у драматургії В. Винниченка. „Новаторські за поетикою та порушеними проблемами п’єси сповнені оригінальних ідей, стверджують нові ціннісні орієнтири, що, до того ж, „прочитуються” скоріше контекстуально” [8, с. 98].

Особливого значення в контексті п’єси „Чорна Пантера та Білий Медвідь” набуває образ художника у власне авторському трактуванні. Якщо, згідно із традиційними сюжетними схемами, „митець випробовується славою або грошима й на кін ставить особисте життя, право жити з коханою жінкою, бути відомим або багатим, то в п’єсі на вівтар жертовності покладено життя дитини – немовляти, яке ще не може захистити себе” [1, с. 9].

Символом ідеї, заради якої здатен піти на величезні жертви головний герой твору український художник Корній Каневич – Білий Медвідь, – постає незакінчена картина. Винниченкова рецепція постаті митця у драмі „Чорна Пантера та Білий Медвідь” суголосна з дослідженням психології творчості на філософському, психоаналітичному та власне художньому рівнях [6, с. 237]. Народження прекрасного з хаосу повсякденного життя, цілісність якого утримує лише авторська уява та цементує творча енергія митця – ось той процес, таємничість якого приваблює драматурга. Це, зрештою, те, що надає п’єсі актуального звучання. Як зауважує з цього приводу Л. Мороз, у драмі „йдеться про ті проблеми, які є спільними для художників усіх часів і всіх народів, а сумна історія, що розгортається на сцені, могла статися – і стається, зі своїми деталями, – де завгодно й коли завгодно” [8, с. 101].

Із мотивом вибору пов’язаний і мотив випробування художника через спокушання прекрасною жінкою. Це героїня на ім’я Сніжинка, котра входить в аристократичне оточення. Вона спочатку заперечує інститут шлюбу, проголошує особливе право художника на свободу, а згодом взагалі намагається переконати Корнія, що смерть дитини – це не така вже й трагедія, адже митець повинен бути вільним, а дитина обмежує його свободу. Сніжинка стверджує, що Корній буде вільніший саме з нею, бо Рита – „для самця, а не для творця”. Інакше кажучи, вона надміру сповнена життя.

„Сніжинка, – стверджував Я. Мамонтов, – персонаж невдалий: вона нікого не може переконати, що хоче заволодіти Білим Медведем для мистецтва, а не через мистецтво – для себе, і тому все, що говорить вона про мистецтво, покликання, в її устах робиться вульгарним, а нечутливість до горя Чорної Пантери робить її гидкою” [7, с. 400].

Рита бореться за своє кохання, сприймаючи надмірне захоплення чоловіка малярством як відхід від самого життя, а себе та Лесика – як ті ниточки, що зв’язують Корнія з реальністю. Художник не може жити ілюзіями. Інакше його творчість втратить сенс. Порятунок Лесика тотожний порятунку самого Корнія.

Однак дитина помирає. Відхід Корнія від реальності, перебування в афективному стані особливо виразно проявляються в останньому епізоді п’єси, коли герої не можуть примиритися навіть біля мертвої дитини. На декілька хвилин реальне відчуття того, що відбувається, утрачає Рита. Але усвідомити весь трагізм ситуації їй допомагає материнський інстинкт. Натомість Корній, навпаки, знаходить у смерті сина те, чого йому так бракувало. Смерть залишила свою скорбну печать, і Медвідь намагається точним мазком пензля зафіксувати її. Його вражає трагічна рисочка на обличчі дружини, яка схилилася над „прекрасною блідістю” мертвого обличчя Лесика.

Останні акорди драми, коли Рита знищує картину – те, що віддаляло від неї Корнія, те, що стало причиною смерті дитини, – набувають особливого символічного звучання. Прекрасне не може нести страждання, горе, смерть.

„У п’єсі перемагають не теорії, а знову ж таки природа. Навіть Мистецтво – справжнє, велике Мистецтво – не може існувати в полярному холоді себелюбства, без тепла, без сув’язі рідних душ. Зі смертю Лесика Білий Медвідь почуває себе „не цілим”, ущербним, у ньому „щось порвалось”. Трагедія, яку так старанно накликали, звершилася, природа помстилась за себе” [3, с. 118].



Постійно моделюючи ситуацію вибору й спостерігаючи за поведінкою своїх героїв, В. Винниченко досліджує проблему взаємодії соціальної та індивідуальної моралі. На противагу „абсолютній” моралі його герой Корній висуває свою індивідуальну філософію – філософію творчої людини. Важливими завданнями для письменника було логізувати етику, подати героїв, котрі б могли самі творити власну долю. Звідси – така кількість вольових характерів у його драмах, що плекають свою цілісність та суверенність, долаючи дисгармонію, хаос, переживаючи ситуацію вибору. Людина, яка перебуває на межі вибору, – типовий герой екзистенційних творів. І ця далеко не формальна ознака екзистенційних текстів стає змістовим аспектом письма Винниченка-драматурга.
ЛІТЕРАТУРА

  1. Винниченко В. К. Вибрані п’єси / В. К. Винниченко [упор. : М. Г. Жулинський, В. А. Бурбела ; авт. вступ. ст. М. Г. Жулинський]. – К. : Мистецтво, 1991. – 605 с.

  2. Винниченко В. Вибрані твори / [упоряд. текстів, предм. та прим. О. М. Савченко]. – Харків : Ранок, 2005. – 352 с.

  3. Володимир Винниченко. Грицько Григоренко : [штрихи до портретів] / О. Д. Гнідан, Л. С. Дем’янівська, Л. В. Йолкіна. – К. : Вища школа, 1995. – 223 с.

  4. Два автори про один твір – п’єсу В. Винниченка „Чорна Пантера та Білий Медвідь” // Дивослово – 2005. – № 8. – С. 15–19.

  5. Зборовська Н. В. Код української літератури: Проект психоісторії новітньої укр. літератури : [монографія] / Н. В. Зборовська. – К. : Академія, 2006. – 504 с.

  6. Історія української літератури. Кінець ХІХ – початок ХХ ст. / за ред. Гнідан О. Д. – К. : Либідь, 2006. – 496 с.

  7. Мамонтов Я. Українська драматургія передреволюційної доби (1900–1917) / Я. Мамонтов // Антонович Д. Триста років українського театру. 1619–1919 / Д. Антонович. – К., 2003. – 489 с.

  8. Мороз Л. „Сто рівноцінних правд”: парадокси драматургії В. Винниченка / Л. Мороз. – К. : Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 1994. – 208 с.

  9. Панченко В. Будинок з химерами. Творчість Володимира Винниченка 1900–1920 рр. у європейському літературному контексті / В. Панченко. – Кіровоград, 1998. – 272 с.

Фабіровська Катерина

Науковий керівник – Криловець А. О., кандидат філологічних наук, доцент
ІНТЕРПРЕТАЦІЯ СВІТОВОГО ОБРАЗУ ПРО ДОН ЖУАНА У РОМАНІ ВАЛЕРІЯ ШЕВЧУКА „СРІБНЕ МОЛОКО”
У статті розглядаються особливості інтерпретації світового сюжету про Дон Жуана письменником-шістдесятником Валерієм Шевчуком, визначається місце роману „Срібне молоко” серед інших творів на цю тему в українському літературному процесі, дається оцінка художній своєрідності роману та новаторству автора.

Ключові слова: мандрівний сюжет, Дон Жуан, інтерпретація.
This article discusses the features of the world’s interpretation of Don Juan story writer Sixties Valery Shevchuk, identified the place of the novel „Silver milk” among other works on this subject in the Ukrainian literary process, assesses artistic originality and innovation of the novel labels.

Key words: wandering story, Don Juan, interpretation.
Упродовж останніх років українська література активно прилучається до світового літературного процесу, світові теми і сюжети знаходять своє нове переосмислення на ґрунті української словесності. У різний час до мандрівного сюжету про Дон Жуана зверталися Леся Українка, І. Франко, С. Черкасенко, І. Муратов, Ю. Косач та інші. Особливості інтерпретації цього сюжету стали об’єктом досліджень багатьох літературознавців, таких як В. Агеєва, Т. Гундорова, М. Ільницький, Є. Ненадкевич, Я. Розумний, М. Стріха та ін.

Актуальність дослідження особливостей інтерпретації мандрівного сюжету про Дон Жуана в романі „Срібне молоко” зумовлена міжлітературними зв’язками, які сьогодні стають все тіснішими, та порівняно недавньою датою виходу роману у світ.

Новизна статті у тому, що це одна із перших спроб дати літературознавчу оцінку романові, який вийшов недавно, спроба виокремити йому місце у літературному процесі.

Мета дослідження полягає у вивченні особливостей інтерпретації мандрівного сюжету на сучасному українському ґрунті, у виявленні міри традиційності та ступеня новаторства автора.

Немає сумніву, що образ Дон Жуана належить саме до таких літературних утворень, котрі „внаслідок „боротьби за існування” між літературними образами висунулися на поверхню літератури і набули значення і назви світових” [4, с. 7]. Від часів Тірсо де Моліни, Мольєра, Меріме, Гофмана, Пушкіна, цей образ приходить і в українську літературу, де знаходить нове втілення. Упродовж своїх „мандрів” образ Дон Жуана трансформується: спершу – це проклятий грішник, згодом – аристократ із крамольною філософією, ще пізніше – вільний митець, який чимось нагадує Фауста. Кожне нове літературне втілення сюжету – це чергова сходинка до його модернізації: епігонські переспіви поволі забуваються, з’являються неординарні думки, сюжет еволюціонує. Інколи якась смілива спроба стає стимулом для подальших роздумів і перевтілень сюжету. Так було з новелою „Душі чистилища” Проспера Меріме, із якою генетично пов’язаний “Похорон” Франка. Так можна сказати про „Камінного господаря” Лесі Українки, яка використала зовнішню форму „Каменного гостя” О. Пушкіна, щоб завуалювати сміливу філософію і психологію своїх героїв, створивши тим самим два пласти прочитання: для пересічного і втаємниченого читача.

Однак інколи генетична зближеність між творами не є принциповою для автора, який за допомогою штрихів і деталей відволікає читача від традиційного сюжету, намагається грати із читачем, навіюючи йому різні асоціації, думки тощо, зміщуючи смислові і естетичні акценти.

Це можна сказати про Валерія Шевчука, який тяжіє до міфологізму, зображення ілюзорного характеру життя людини не лише у світі художньої реальності. Валерій Шевчук – письменник з особливим світобаченням. Жанр химерного роману стає для читача окремим світом, у якому реальність поєднується з фантастикою так, що інколи важко відокремити одне від іншого. Таким є „Срібне молоко” – роман, у якому знаходимо нову і незвичну інтерпретацію світового сюжету про Дон Жуана, який мандрує українськими землями кінця XVII століття. Роман з’явився 2002 року й одразу викликав науковий інтерес і дискусії у читацьких колах. Річ у тім, що ця інтерпретація сюжету про Дон Жуана аж ніяк не подібна до попередніх.

Перша суттєва відмінність – жанрова. Як пише сам автор, це – трагікомедія в чотирьох актах із розсипаним по тексту прологом, але з правильно поставленим епілогом. Отже, читач має справу із драмою у прозі. У містично-комічному ключі подано протазис, епітазис та катастазис, у трагічному – катастрофу. Валерій Шевчук розширює рамки жанру, і роман „Срібне молоко” перетворює на своєрідну казку-побрехеньку про дяка, який мандрує селами Волині і Поділля. Легко написана, „казочка” читається на одному диханні. Із першої сторінки читач потрапляє в тонкі, майстерно сплетені сіті зі слів. Насичений порівняннями та метафорами, текст неначе пахне щойно спеченим хлібом і квітучими садами. Він переповнений таємними звуками і барвами місячної ночі. Роман написано в бароковому стилі, тому закономірним тут є поєднання реальності життя та елементів міфологічної свідомості, трагічного та комічного, фантастичного та раціонального, універсального та конкретного, високого та низького.

Друга відмінність – головний герой дяк Григорій Комарницький. Це теж представник барокової культури, складач нищенських віршів, „саме той, що створив пісню про бідаху комара, що женився на мусі, а після необачно звалився з дуба, бо його здула звідти шуря-буря” [6, с. 7]. Григорій Комарницький – це не традиційний Дон Жуан: сильна, впевнена в собі людина з власною крамольною філософією; це навіть не борець за свободу. Головний герой – цілковитий антипод: хирлява, слабодуха особистість із заячою душею. Він потрапляє у любовні пригоди не так із власної волі чи бажання, а через якусь містичну долю чи призначення. У кожному місці на нього полює жінка, на чари якої він спокушається в момент слабодухості. Це або самотня вдова, яка бачить у дякові образ свого померлого чоловіка, або зведена дівчина, що прагне приховати свій сором, або одружена жінка, чоловік якої не може дати їй материнства. Любовні походеньки змушують його шукати порятунку щоразу в новому селі. Герой наче роздвоєний: з одного боку – це розумна, творча особистість, у нього за плечима Київська академія, він цитує афоризми відомих людей, знає народну творчість, пише вірші, які дозволяють вижити йому самому та його учням-сиротам; з іншого боку – його мудрі думки стирає нанівець якась чергова спокуса, він несвідомо йде за нею, наче сновида, а прокидається зі сну лиш тоді, коли вже пізно, а єдиним порятунком є втеча.

Однак є риси, які характерні і для традиційного сюжету про Дон Жуана. Відповідно до світових донжуанівських мотивів, Шевчуків персонаж теж постає трагічним шукачем ідеалів, котрий не може приймати прозаїчну реальність. Початково свій потенціал герой скеровує на суто прагматичне завдання – знайти Чучманську землю, своєрідне Ельдорадо, де „свині поїдають із золотих ночов мигдаль, а через міста і села того чудового краю протікає горілчана ріка; там і горобці гуляють у срібних панчохах, а ковбаси ростуть на вербах” [6, с. 35]. Комізм ситуації закладений не у її фантастичності, а у тому, що, на думку дяка, така земля знаходиться якщо не на Волині, то на Полтавщині однозначно. Відтак з’являється мотив дороги, що у Шевчукових творах часто символізує духовне переродження персонажа, у цьому випадку, ще й перехід від комічного до серйозного, трагічного. Недарма твір побудовано у формі барокової трагікомедії, де універсальність поставленої проблеми визначається неправильним, колоподібним розташуванням композиційних елементів драми: пролог знаходиться в епілозі, де читач дізнається про вкраплення першого у всі акти твору. Відтак нерозривною стає і проблематика, а її універсальність зберігається незалежно від хронотопних характеристик.

Третя особливість – зображення етнографічного тла. Це не традиційне змалювання народного життя, окутаного в романтичний ореол. Нема тут і соціальної драми. Події і факти в романі зображено правдиво, точно, без додаткового поетичного замилування. Роман розповідає про життя людей, про чоловіка, якого носить світом, наче він і справді комар. Головний герой – своєрідний вагант, який мав би стати посередником між культурою книжною і народом. Академічні знання дяка не позбавлені народного глузду. Характерно, що у текст зразки фольклорного жанру вплітаються цілими блоками: „І він, дяк Григорій Комарницький, її [Явдоху. – К. Ф.] послухався, хоч кажуть люди: „Жінку слухай, а свого розума май!”, хоч з другого боку: „Поки баби, поти ради”. Однак не можна не зважити, думав дяк, і на іншу мудрість: „Жінки довге волосся мають, а розум короткий”, а ще не міг зминути й такого резону: „Жінка – як жінка, коли схочеш – потягнеш”, а чоловік він такий, що тягти ту жінку попри все потребує, бо без неї його мутить і нудить: зрештою, гадав розважно дяк; „Там макогін блудить, де макітра радить”, так само: „Де голова блудить, там хвіст радить”, але, попри те: „Не одна жінка мужа замудрувала, а відтак і замурувала”. Отже і він сидить ніби замурований, хоча розум застережно нашіптує: „Бери, сараче, ноги на плечі і втікай, як досі тікав, бо пожере тебе пекельце” [6, с. 83].

Основною проблемою, яку порушує автор, є проблема місця людини у світі, збереження її культурного коду, який втрачається без нащадків. Проблематика подається читачеві у вигляді розгорнутих філософських метафор, прихованих алюзій, заміфологізованих образів: „Оце й була причина великої Явдошиної печалі, бо не родить стебло, якщо корінь його мертвіє”. „Відтак узяла горщика, налила води, всипала пшона і сіла в смузі місячного проміння, поставивши того горщика між ніг, а ще притискаючи до лона”. „І її вуста знову заворушилися, видихаючи таки не слова, а їхні значки чи шифри, адже й усе насіння, що потужно тверділо на всіх стеблах, занурених у цю ніч, було також не матерією, а знаками, і жінка, хоча й не знала законів цього світу, визначених мудрими філософами хоч би з тієї таки Київської академії, але знав їх її тулуб, знали лоно і голова, і перса, і руки, і ноги, а передусім душа. Саме тому забурніла й забулькала в її горщику вода, а пшоно почало варитися, саме те пшоно, яке недавно, доки не здерло з нього захисних кожушків луски, також ховало в собі вічну таїну знаку” [6, с. 109].

На суто сугестивному рівні проблематика твору підтримується архетипними образами молока та Змія. Молоко – це символ статевої сили, яка існує поза бажанням людини. У творі є характерний, промовистий момент, коли Антониха, із якою, згідно із сюжетом, дяк не міг мати жодних статевих стосунків (щовечора жінка зачиняла його самого у клуні), подає йому глечик молока. Часто молоко називається срібним або місячним. Місяць – архетипне уособлення мудрості, таємничих першооснов: недарма Явдоха чинить свої магічні дійства у смузі місячного світла (див. цитату вище), у його світлі молоко стає срібним. Змій – то символ блуду, потойбічних сил, єднання землі і неба. У світовій релігійно-біблійній та народній міфологіях Змій виступає як знак мудрості, вогню, зцілення тощо. На прадавніх глиняних фігурках жінок можна було побачити зображення змійки, що протягувалася через тіло до лона. Історик та етнограф Григорій Булашев зазначає, що народні повір’я приписували зміям цілющу силу, те ж саме знаходимо й у М. Костомарова [1, с. 260–261]. Битий шлях нагадує собою тіло змія, тому Змій – це ще й символ дороги. Варто згадати й античний образ, у якому змія пожирає свій хвіст. Можемо сказати, що міфологема Змія вибрана автором якнайвдаліше. Її циклічність коригує розвиток подій у творі.

На композиційному рівні допитливий читач може помітити рух по спіралі. Сюжет умовно ділиться на дві частини. У першій дяк зустрічається зі своїми коханками до перетворення на вовкулаку, а у другій – після перетворення і повернення до людської подоби, знову обходжуючи вже знайомі йому села. Перша умовна частина – то бурлеск і пародія на екзистенційні мотиви світових донжуанівських сюжетів. Наприклад, коли дяка судять у житомирському магістраті, у нього з’являється випадковий товариш, який теж не досить прихильно ставиться до позивачів. Це гуска, кармічне покарання якої полягає у вискубуванні писарчуком із неї пір’їн, щоразу як до суду приходить новий позивач. Так само, як і Явдошин пес, чиї насущні життєві питання паралельно накладаються на проблеми дяка. У другій після кульмінаційної частині любовні пригоди відсутні абсолютно, автор відмежовує розважальний елемент від загальнолюдського сенсу життя. Арсенал філософських доказів про донжуанівський ідеал вичерпано, за ним іде кара, за карою – зцілення: „Але він уже про Дмитриху забув, так само, як забув навіки про Сахнюків з Троянова, Дударчуків із Одудячки, про Хвенну із Синичого та Педору із Воронина – всі вони на тій дорозі, що залишилася позаду, навіки розтали. Бо знав він тільки один шлях – оцей, який витікав із Решетилівки і слався аж під небокрай порожній та безконечний, але він, дяк Григорій, тієї безконечності колись та й досягне. Досягне, бо його веде в цій безперервній мандрівці голос, який виразно звістив йому, що вже годі йому в цьому світі бути перекотиполем. Але щоб не бути перекотиполем, треба конче відшукати своє загублене сім’я, а відтак виплекати на своєму стеблі плід, що його має залишити під цим сонцем кожне живе створіння, котре має право так називатись” [6, с. 190]. Додамо, що подібні авторські прийоми є досить модерними, тому типологічне зіставлення образів Валерія Шевчука зі зразками світового письменництва визначають його твори як багатомірне інтелектуальне явище.



Підсумовуючи вищесказане, можемо стверджувати, що поєднання фольклорно-міфологічного сюжету з історичним прототипом дає літературі багатюще джерело для інтерпретацій, видозміна яких залежить від настроїв літературних епох та таланту авторів. Валерій Шевчук робить свого героя не екзотичним, а суто українським, хоча й українськість його не традиційна романтично-народницька, а частково містична, незвичайна. Майстерним поєднанням сучасності і старовини, вічного і сучасного, святого і грішного автор намалював незвичайне літературне полотно, яке, на нашу думку, стане знаковим в українському літературному процесі. Адже образ українського барокового Дон Жуана, якого створив Валерій Шевчук, характеризується образно-стилістичною розкутістю, унікальністю структурно-композиційних новацій, що увиразнюють його на тлі світового модерну.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   34

Схожі:

Наукові записки iconНаукові записки / Львівський історичний музей. — Львів : Апріорі, 2012. — Вип. 15. — 344 с. іл

Наукові записки iconНаукові записки (праці) Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Бібліографічний покажчик змісту (1920-2009 рр.) Кам'янець-Подільський 2010

Наукові записки iconВипуск 7 Серія: філософські науки
Наукові записки кутеп: Збірник наукових праць. Серія: філософські науки. Вип. 7 / Редкол. Пазенок В. С. (голова). К.: Кутеп, 2010....
Наукові записки iconКафедра культурології та філософії
Кафедра культурології та філософії Національного університету "Острозька академія" оголошує набір статей до чергового випуску наукового...
Наукові записки icon3 Ztvárnění motivu Černobylu v románu Liny Kostenko „Записки українського самашедшого“ 35

Наукові записки icon«політичний аналіз та прогнозування» Дніпропетровськ − 2009
Виконання індивідуального завдання «Апробація методики написання аналітичної записки»
Наукові записки iconРозробка сучасних
Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які потрібно розробити): огляд існуючих систем
Наукові записки iconТести «Творчість О. Вальда» Роки життя Оскара Вайльда
Г «Посмертні записки Піквікського клубу», «Девід Копперфільд», «Різдвяна пісня в прозі»
Наукові записки icon"Записки із Мертвого дому" (1860-1862)
Оповідач засуджений Горянчиков описує побут І звичаї, каторжні порядки І людські долі, які пройшли перед ним
Наукові записки iconТести «Творчість Ч. Діккенса» Роки життя Чарльза Діккенса
Д «Посмертні записки Піквікського клубу», «Девід Копперфільд», «Ніколас Ніккльбі», «Різдвяна пісня в прозі»


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка