Наукові записки



Сторінка17/34
Дата конвертації17.04.2017
Розмір6.82 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   34

Микуцька Наталія


Науковий керівник – Вокальчук Г. М., доктор філологічних наук, доцент

ДЖЕРЕЛА СЕМАНТИКИ АВТОРСЬКИХ ЛЕКСИЧНИХ НОВОТВОРІВ У ПОЕТИЧНОМУ ЛЕКСИКОНІ ЕДВАРДА СТРІХИ



Здійснено аналіз та класифікацію джерел семантики авторських лексичних новотворів у творчості поета-футуриста Едварда Стріхи.

Ключові слова: авторський лексичний новотвір, семантика, українська поезія ХХ століття, футуризм, Едвард Стріха.
The analysis and classification semantic sources of author new-formations in creation by poet-futurist Edward Stricha is carried out.

Key words: author new-formation, semantics, Ukrainian poetry of XXth century, futurism, Edward Stricha.
Особливим різновидом мови є поетична, у якій постійно створюються індивідуально-авторські інновації, які експлікують мовно-поетичну картину суспільства, поповнюючи як активну, так і пасивну, лексику. На сучасному етапі становлення лінгвістичної науки особливе місце посідає порівняно молода галузь – неологія, підвалини якої заклали ще у 50-х роках ХХ ст. такі відомі мовознавці як Л. Булаховський, Л. Щерба, І. Срезневський, О. Потебня, а нині в цій царині працюють В. Русанівський, О. Жижома, К. Брітікова, О. Стишов, А. Калєтнік, Г. Вокальчук, Н. Адах, Н. Гаврилюк, О. Тимочко та інші дослідники, які опрацьовують словотворчість літературних угруповань та окремих авторів.

Стаття має на меті розглянути джерела семантики авторських лексичних новотворів (АЛН) у поетичній творчості українського поета-футуриста ХХ ст. – Е. Стріхи. У контексті світової літератури неодноразово зустрічаються приклади ірраціональних творів, які, на перший погляд, не піддаються семантичній інтерпретації. До цієї категорії також належать вірші футуристів, які дослідники тлумачать як спробу поетичної революції з повним відходом від традиційних форм.

Семантика кожного слова, як одиниці мови і мовлення, зумовлена конкретними теоретичними засадами, які часто зображуються схематично. Таку теорію розвинули вчені К. Огден та І. Річардс у книзі „The meaning of meaming” („Значення значення”) [6, c. 24].

Із цієї позиції проаналізовано творчий доробок Е. Стріхи, приділяючи більшу увагу процесу творення нових слів, які наявні в контексті його поезій. Тому у рамках цієї діяльності ми спробували прослідкувати певні тенденції

У словнику лексичних новотворів Е. Стріхи є певна кількість АЛН, утворених шляхом слово- або основоскладання. Але незважаючи на аналогічний тип творення, ці слова, у залежності від семантики структурних компонентів основи, набувають різних значень: а) слова зі значенням речовинності: бензино-масла; б) слова на позначення абстрактних понять, пов’язаних із мовною діяльністю людини: аеро-гасла; в) слова, утворені за відношенням до родових імен окремих осіб: Буровій-Хвильовий.

Від власних імен учасників літературного процесу початку ХХ ст. Едвард Стріха утворив також декілька іменників із семантикою зневажливого ставлення до їхніх дій. Такий специфічний відтінок значення набувається за рахунок приєднання до власних прізвищ окремих авторів кінцевих часток слів: (чва)-НСТВО чи, наприклад, (сноб)-ІЗМ, які мають конотативну семантику зневажливості: сосюр’янство, зеровізм, хвильовізм.

Наявні у словнику також номінації, утворені за принципом фонетичної та графічної модифікації узуальних слів: гуррикан, ррревіти, Еррреб, вітррри.

У словотворчості Е. Стріхи є АЛН, утворені морфологічним способом, першоосновою яких є узуальний іменник структура. Використовуючи корінь цього слова, автор створив декілька АЛН із різною семантикою. Варіації на рівні семантики у цьому випадку досягаються за рахунок творення слів, шляхом додавання частиномовних морфем: а) іменник на позначення особи, котра руйнує усталені норми: деструктор; б) дієслово на позначення процесу створення / руйнування: структувати, деструктувати.

У словнику АЛН Е. Стріхи зафіксовано одиниці, модифіковані від узуальних номінацій, які не змінюють семантики та зберігають значення основи, від якої утворені: іменник на позначення належності особи до певного ареалу проживання (від узуального європейка): европенка.

З індустріалізацією пов’язане значення багатьох АЛН, сконструйованих додаванням різноманітних приставок на зразок: електро-, радіо-, рай- (від районний), які беруть участь у формуванні семантики нових слів: іменники на позначення соціально-професійного статусу особи з зазначенням обмеження поширення повноважень у межах району: райкритик, райпоетик.

Визначення семантики цього типу АЛН викликало деякі труднощі. Зважаючи на неможливість об’єднання певних компонентів досліджуваних одиниць за правилами та принципами словотвору літературної мови, не вдалося встановити семантичного значення таких новотворів як радіогопакез, радіорадість, радіотеза, електоро-енергійно, електрогопки.

Репрезентативним у поезії Е. Стріхи виявився розряд АЛН, семантика яких указує на назви хвороб: зозендропія, зозедвардопія, ефіопія, остовпів, семантичне наповнення значення яких досягається за рахунок структурної побудови з допомогою кінцевої приставки -тропія (із деякими варіаціями). Ці АЛН побудовані за таким принципом: ім’я (або ім. чи дієсл.) + -(тр)опія, наприклад, Зоз(е)+Едвард+о+(тр)опія.

Для позначення реалій літературного процесу комуністичної України (чи точніше УРСР) 20–30-х рр. Е. Стріха створив декілька АЛН із відповідною семантикою.

Так, наприклад, у літературній переписці футуристів на сторінках журналу „Нова ґенерація” часто йдеться про уявні територіальні одиниці – Дніпр-ель-стан (М. Семенко). Під цими впливами у свідомості Е. Стріхи виник АЛН Комуностан, який завдяки наявності кінцевої приставки -стан набуває семантики означення територіальної одиниці. Розглядаючи цей новотвір у поетичному контексті, варто зазначити, що автор уносить до його семантики відтінок іронічності. Футуристи у своїх віршах, статтях та листах дуже часто говорили про країну майбутнього, у якій пануватиме ідеальний, на їхню думку, комуністичний лад, Тому у пародійних поезіях Е. Стріха на позначення цієї адміністративної одиниці вжив АЛН Комуностан.

У словнику АЛН Е. Стріхи велика кількість одиниць семантично або ж контекстуально набуває іронічно-зневажливої конотації. Для вказівки на власне ставлення до творчості окремих представників неокласичної течії у радянській поезії автор уводить до текстів АЛН із семантикою зневажливості (здебільшого це номінації на позначення літературних творів): жертвопісня, кошмаролізація, пародеза, плягіятеза, порнографіза, профи.

За аналогією до звичного для української мови способу творення слів за допомогою додавання префікса недо- із семантикою незавершеності Е. Стріха створив АЛН недоосвіток, яким позначив неосвічену особу.

До розряду номінацій на позначення почуттів та емоцій Е. Стріха додав АЛН тактилізм, який зберігає семантику слова-основи тактовність, змінюючись на рівні звукового і морфемного оформлення.

В українській літературній мові є окремий розряд слів, які вживаються зі значенням зменшено-пестливості. В одному зі своїх листів-публікацій Е. Стріха вживає АЛН хазяйчик (від узуального іменника хазяїн), який за допомогою додавання суфікса -чик набуває семантики зменшено-пестливості.

У поезії Е. Стріхи зустрічаються також АЛН динамічних ознак денотата, які за граматичними показниками дають можливість кваліфікувати їх до розряду дієслів, але у процесі спроб інтерпретації значення цих АЛН виникли труднощі, які зробили неможливою подальшою роботу над з’ясуванням їхньої семантики. Першопричиною цих проблем є спосіб словоскладання семантично різних слів, за допомогою якого автор створив АЛН акордитися, заваплітуватися.

Застосовуючи принцип творення нових номінацій від слів із різною частиномовною належністю, Е. Стрісі вдалося повною мірою реалізувати семантичне навантаження словосполучення присл. мило і дієсл. мовити в АЛН миломовити. Автор зробив спробу творення номінації на позначення міри вияву ознаки: чортзнаксимум. Проте, зважаючи на сполучення незвичних для словотвірного процесу української мови одиниць, остаточно виявити семантичне значення, укладене автором у новотвір, не вдалося.

У процесі творення АЛН Е. Стріха скористався не лише узуальними способами словотвору, але й деякими індивідуально-авторськими принципами, тому його АЛН нерідко мають затемнену семантику і не піддаються до класифікації.

Дослідження семантики АЛН у цілому дає можливість ширше розглянути основні засади поетичної творчості митця, змушує під час аналізу звертатися до джерел його творчості, ідейних поглядів та переконань.



ЛІТЕРАТУРА


  1. Вокальчук Г. М. Авторський неологізм в українській поезії ХХ століття (лексикографічний аспект) : [монографія] / Г. М. Вокальчук ; за ред. А. П. Грищенка. – Рівне : Перспектива, 2004. – 524 с

  2. Вокальчук Г. М. „Я – беззразковості поет” (словотворчість Михайля Семенка) : [монографія] / Г. М. Вокальчук. – Рівне : Перспектива, 2006. – 201 с.

  3. Гак В. Г. К проблеме гносеологических аспектов семантики слова / В. Г. Гак // Вопросы описания лексико-семантической системы языка : [тезисы докладов]. – Ч. 1 – М., 1971. – С. 95–98.

  4. Кронгауз М. А. Семантика : [Учебник для студ. лингв. фак. ВУЗ] / Максим Кронгауз. – [2-е изд., испр. и доп.]. – М. : Академия, 2005. – 352 с.

  5. Стріха Е. Пародези. Зозендропія. Автоекзекуція / Едвард Стріха. – Нью-Йорк : Слово, 1955. – 268 с.

  6. Ogden C. K. Meaning Of Meaning / С. К. Ogden, І. А. Richards. – London : Mariner Books. – 396 p.

Опанащук Ольга

Науковий керівник – Вокальчук Г. М., доктор філологічних наук, доцент
СЕМАНТИКА АВТОРСЬКИХ ЕМОТИВІВ НЕГАТИВНОГО РЕАГУВАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ ХХ СТОЛІТТЯ
Здійснено аналіз семантики індивідуально-авторських назв емоцій негативного реагування в українській поезії ХХ ст., визначено їхні стилістичні функції у тексті.

Ключові слова: індивідуально-авторський новотвір, лексико-семантична група, емоції негативного реагування, українська поезія ХХ ст.
The analysis of semantics of the individually-author names of negative emotions in the Ukrainian poetry of ХХth century is done, their stylistic functions are certain in the text.

Key words: individually-author new formation, lexical-semantic group, negative emotions, Ukrainian poetry of ХХth century.
На сучасному етапі розвитку мовознавчої науки значну увагу фахівці приділяють вивченню та дослідженню неологічної лексики. Лінгвістичні розвідки вітчизняних та зарубіжних мовознавців (зокрема І. К. Білодіда, Г. М. Колесника, Н. М. Сологуб, Г. М. Вокальчук, Н. В Гаврилюк, О. О. Жижоми, С. К. Богдан, А. А. Калєтнік та ін.) були спрямовані на вивчення різних аспектів авторських лексичних новотворів (АЛН), а саме: лексико-семантичного, ономасіологічного, лексикографічного, словотвірного, функціонального, стилістичного. Що ж до оказіональних назв емоцій, то вивчення їхніх особливостей ще не було об’єктом спеціальних досліджень. Метою пропонованої статті є виокремлення й семантичний аналіз найрепрезентативніших авторських емотивів негативного реагування, засвідчених в українських поетичних текстах ХХ ст. Матеріалом дослідження слугували словники АЛН в українській поезії минулого століття [3, 4, 5, 6].

Система АЛН на позначення емоцій та почуттів характеризується значною кількістю та різноманітністю концептів, що свідчить про увагу поетів до внутрішньо-індивідуального світу особистості, про важливість адекватної вербалізації найтонших порухів душі і, водночас, про багатство мовних засобів та варіативність асоціативно-образного мислення.

Із поетичних вокабулярів 57 авторів для аналізу було відібрано 540 емотивів, із яких 202 – негативні емоції. Найбільш репрезентативними концептами лексико-семантичної групи (ЛСГ) „Емоції негативного реагування” є: злість, біль, печаль, сум, туга, гнів, лють, горе, про що свідчить частотність кореневих морфем у складі АЛН: зл- (32 одиниці), біл΄- (22), печал΄- (15), сум- (14), туг- (13), гнів- (10), лют- (8), гор- (7). Індивідуально-авторські назви емоцій аналізуються у зв’язку із самими емоціями як явищами психічного світу людини, а також з урахуванням традиційних назв емоцій і закономірностей, які спостерігаються у мовній номінації цих явищ.

Усі одиниці ЛСГ „Емоції негативного реагування” мають сему ‘негативна емоція’, хоча не всі назви можна однозначно віднести до групи „деструктивних” емоцій.

Однією з центральних у групі негативних емоцій є злість – „усвідомлена, направлена на когось гнівливість. Її переживання супроводжується почуттям недоброзичливості, роздратування, гніву, досади, розлюченості” [7, с. 248].

Переважна більшість АЛН цієї групи утворена поєднанням 2-х компонентів – узуальних слів, що традиційно використовуються на означення певного емоційного стану. Так, негативність семантики лексеми зло підсилюється її поєднанням з назвами інших неприємних емоцій:



- тривога (на думку психолога Астапова, тривога – це стан передчуття неприємної події без видимої причини [10, c. 251]): зло-тривога, напр.: Вискоблили, вимили підлогу, / Двері – навстіж: з вітром сонце йде! / Щоб ні смутку, ані зла-тривоги / Не лишилося й в кутку ніде! (О. Ющенко);

- гнів (як відомо, гнів – „негативний за знаком емоційний стан, що, як правило, виявляється у формі афекту” [7, c. 250]): гнів-злоба, напр.: Не доведи нас до хатоньки з краю, / Не доведи нас до гніву-злоби (В. Попенко).

Додаткову негативну конотацію у значення АЛН вносить:

- колір: зловісно-чорний (чорний колір практично в усіх етнокультурах – це символ темряви, зла, смерті): І дві стихії нищать мої сни: / зловісно-чорний океан печалі / й всепереможне полум’я весни (Л. Рибенко);

- просторова характеристика: зловісно-низько (у бінарній опозиції низ ↔ верх відбилося розуміння першого як чогось неприємного): Зловісно-низько так північний кряче крук… (Є. Маланюк).

Семантику лексико-семантичного поля (ЛСП) ‘злість’ передають також слова, що опредметнюють якість: злодумний, злозичливий, пам’ятозлобний, злосердний, злоотруйливий, злорукий, ворожозлий, ревуче-злий, злозвичний, зломіщанський. Такі АЛН увиразнюють семантичну структуру тексту, несуть у собі смислове та стилістичне навантаження. Серед афіксальних утворень відзначається збірний іменник злораддя: Гукнуть би увсебіч: / „Брати!..”/ Та не дає розп’яття: / Хто – попід сонцем доброти,/ Хто – з місяцем злораддя (С. Руднєв), що вживається як антонім до слова доброта. АЛН злораддя допомагає зберегти ритміку строфи, а також бере участь в утворенні метафори.

Із погляду емоційного переживання гнітючим і обтяжливим, що часом переходить у страждання, є больове відчуття. „Біль – психічний стан, що виникає у результаті надзвичайно сильних або руйнівних впливів на організм при загрозі для його існування або цілісності” [7, с. 246]. Найбільшу групу серед АЛН, що вказують на переживання болю, становлять композити та юкстапозити, які, порівняно з простими словами, містять пізнавально-оцінну сему:



- біль-тягар (Рух сонячних мечів і власний жар, / І гострі леза слів і тавра мови / Скував коваль в крицеві згустки-сплави / Й замурував у них свій біль-тягар (О. Ведміцький). Так, другий компонент юкстапозита традиційно вживається на позначення пригніченого настрою і мотивується лексикою зі значенням тиснути: тягар „пригнічений настрій” ← тягар „велика вага, тяжка ноша” [9, с. 18].

- біль-страта (Не минути болю-страти / Блискавки – як ніж (В. Блакитний). Цей юкстапозит указує не так на фізичний біль, який супроводжує явище страти – „найвища міра покарання – позбавлення життя” [2, с. 112]), як на згубну дію болю, унаслідок якого людина втрачає спокій, радість тощо.

- радість-біль (Так хвильно шелестять зелені плавні / І викликають радість-болі давні… (О. Ющенко). Із погляду психології „людина, яка переживає біль (душевні страждання) ніколи не може відчувати в той самий момент радості” [7, с. 203]. Оскільки в контексті цей іменник ужито у формі множини, це може свідчити про належність його до категорії збірних понять, безпосередня семантика складників якого нейтралізується, і він використовується автором на позначення емоційного боку пережитих колись подій.

- біль-жада (Річки тепле ковбання, / літеплена вода. / Ось тобі, сну – смеркання, / спогад твій – біль-жада (В. Стус). Другий компонент новотвору – жада є діалектизмом і означає „велике, нестримне бажання чого-небудь; прагнення до чого-небудь, до володіння чим-небудь” [2, с. 369], а оскільки бажання залишилося незадоволеним, то ліричний герой відчуває душевний біль.

- біль-самота (...і вже ти, як цятка, і вже над пітьмою / спалахуєш зойками болю-самоти (В. Стус). Семантика новотвору цілком зрозуміла: причиною болю є самотність.

- ворон-біль (Навіть чорним крилом різоне ворон-біль... (С. Бабій). Значення АЛН випливає з семантичної наповненості його компонентів. У народному уявленні, ворон – символ чогось зловіщого, його крякання символізує про наближення лиха, що приносить із собою страждання, а, отже, – біль.

На відміну від потенційних слів, оригінальністю та виразністю відзначаються контамінації. Так, висока експресивність новотвору лютобіль забезпечується поєднанням у його структурі емоційно забарвлених слів (лютий + біль – лютобіль): Звичайно – вона кохає. І це так просто, / що вона дзвоне, шука розваги / від лютоболі шука з людьми, / мені близькими, у їх єднанні / щоб цієї прірви не боялись (М. Семенко).

Дуже часто нерозділене почуття кохання змушує нас страждати. Фізіологічний вияв цієї емоцій знайшов своє мовне вираження. 1921 р. М. Семенко створив однокореневий контамінований іменник любіль <від любов + біль> (Тиждень назад – вчора / І сьогодні – кохання біль / І сьогодні – передчуття / Завтрього тижня любіль (М. Семенко).

На особливості дії болю, його переживання та зовнішні прояви вказують такі АЛН, як боліти-кричати, болісно-вразливий, болюче-переконливо, незручно-болісно. Меншим ступенем оказіональності характеризуються морфологічні неологізми: співбіль, стобіль, розбільний, безбільно.

АЛН ЛСП ‘біль’ характеризуються семантичною місткістю й експресивністю та служать для передачі складних емоційних станів і особливостей їх переживання. Крім того, завдяки їх використанню поетичне мовлення набуває урочистості та пафосу.

Уваги заслуговує також група АЛН, утворених на основі узуальної номінації печаль. Семантична мотивація цієї назви лексикою горіння свідчить про те, що давні слов’яни асоціювали її з вогнем: печаль ← псл. *реktі „пекти” [9, с. 18]; Із психологічного погляду, печаль – негативна емоція. Дуже часто людина, яка переживає печаль не хоче розповідати про свій стан, вона ніби „замикається в собі”, мовчить. Цю особливість переживання печалі вдалось мовно виразити В. Поліщукові контамінованим утворенням мовчаль, семантика якого цілком прозора: мовчаль <від мовчазна + печаль> (Ах, мовчаль моя, розірвися співом!) Семантика АЛН мовчаль у результаті актуалізації імпліцитних сем є складнішою, що зумовлює її вагомість у межах надфразної єдності.

Прагнучи привернути увагу читачів, автори намагалися „поєднати непоєднуване”. Із психологічного погляду „два переживання ніколи не можуть відчуватися водночас, вони існують послідовно” [7, с. 205]. Усупереч законам психології, автори здійснили спроби означити особливість нового емоційного стану. У результаті маємо номінативні одиниці радісно-печальний (Хай хоч ві сні — мандрівки дальні / Без суєтливих перепон, — / І очі радісно-печальні / Білоодежних Дездемон! (М. Рильський) та радісно-печально (Радісно-печально, / гірко-весело / я не зайвим на землі живу) (М. Сингаївський), компоненти яких є назвами полярних за своїм змістом емоцій „радість” – „печаль”. Семантично місткими є номінації печалі утворені шляхом слово- та основоскладання, що, залежно від семантики структурних компонентів основи, підкреслюють негативний характер її переживання: печаль-змія, печаль-отрута, печаль-орган, печаль-пожар, печаль-спокута, печаль-хмарина. Меншим ступенем оказіональності характеризуються морфологічні неологізми безпечальний, печальність, запечалений та півпечаль.

Отже, авторські емотиви негативного реагування, на відмінну від узуальних назв, є семантично складнішими і покликані передати найтонші порухи людської душі. Значна їх частина має прозоре значення, і настільки влучно підкреслює думку автора та органічно вплітається в зміст твору, що ці АЛН сприймаються як давно відомі, і не можна уявити, якими іншими одиницями можна було б їх замінити. Крім того, вивчення АЛН на позначення емоцій негативного реагування допомагає зрозуміти емоційну „атмосферу” ХХ ст., розкрити таїну внутрішнього світу людини у час соціальних негараздів та кризових життєвих подій.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Бондаренко А. І. Поетична мова В.Стуса (експресеми емотивного змісту)  : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук / А. І. Бондаренко. – К., 1996. – 23 с.

  2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. – К. ; Ірпінь : ВТФ „Перун”, 2002. – 1440 с.

  3. Вокальчук Г. М. Короткий словник авторських неологізмів в українській поезії ХХ століття // Вокальчук Г. М. Авторський неологізм в українській поезії ХХ століття (лексикографічний аспект) : [монографія] / Г. М. Вокальчук ; за ред. А. П. Грищенка. – Рівне : Перспектива, 2004. – С. 94–524.

  4. Вокальчук Г. М. Словник авторських лексичних новотворів Павла Тичини (на матеріалі поезії) / Г. М. Вокальчук, О. Б. Тимочко. – Рівне, 2005 (рукопис).

  5. Максимчук В. В. Короткий словник авторських лексичних новотворів поетів Рівненщини / В. В. Максимчук ; за ред. Г. М. Вокальчук // Проблеми і перспективи авторської лексикографії „Регіональний” словник поетичних неолексем (Рівненщина) / уклад. Г. М. Вокальчук. – Острог, 2008. – С. 65–181.

  6. Нелюба А. Лексико-словотвірні інновації (2004 – 2006) : [словник] / А. Нелюба, С. Нелюба. – Харків : Майдан, 2007. – 144 с.

  7. Киричук О. В. Основи психології : [підручник] / О. В. Киричук, В. А. Роменць. – К. : Либідь, 1995. – 632 с.

  8. Кронгауз М. А. Семантика : [учебник для студ. лингв. фак. ВУЗ] / Максим Кронгауз. – [2-е изд., испр. и доп.]. – М. : Академия, 2005. – 352 с.

  9. Селігей П. О.Внутрішня форма назв емоцій в українській мові : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 / П. О. Селігей. – К., 2001. – 22 с.

  10. Трофімов Ю. Л. Психологія : [підручник] / Ю. Л. Трофімов, В. В. Рибалко, П. А. Гончарук та ін. – К. : Либідь, 2001. – 560 с.

Пилипюк Валентина

Науковий керівник — Вокальчук Г. М., доктор філологічних наук, доцент
СЕМАНТИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ ОЗНАЧАЛЬНИХ ТА ОБСТАВИННИХ ПРИСЛІВНИКОВИХ НОВОТВОРІВ (на матеріалі творчості поетів ХХ століття)
У статті розглядаються особливості семантики індивідуально-авторських прислівникових одиниць поетів ХХ століття, які розподіляються на дві несумірні за своїм кількісним складом групи: атрибутивні (інші терміни – означальні, або обставинно-атрибутивні) та обставинні (власне обставинні) прислівники.

Ключові слова: авторський лексичний новотвір, прислівник, семантика, українська поезія ХХ–ХХІ ст.
The semantic peculiarities of individually author adverbs of XX century poets are being analyzed in the article. Occasional nominations are being divided into two groups, uneven by their quantitative composition: attributive (other terms – definitive or circumstantial-attributive) and circumstantial (self-circumstantial) adverbs.

Key words: author lexical new-formation, adverb, semantics, Ukrainian poetry of XX–XXI centuries.
Збагачення мови – це передусім поява нових слів, нових значень слів, нових виразів і стійких словосполучень, які виникають на ґрунті наявних мовних засобів у результаті індивідуальної мовотворчості: білопінно (В. Малишко), дитинно (І. Драч), нестяма, байдужість, майбутнє, незагойний, мрія (М. Старицький), стосунок (І. Нечуй-Левицький), поступовий, чинник (І. Франко), розбрататися, розкрилитися (М. Рильський), юнка (П. Тичина). Одним із результатів мовленнєвої діяльності особистості якраз і є авторський лексичний новотвір (АЛН).

Упродовж останніх десятиліть індивідуально-авторська словотворчість стала об’єктом досліджень багатьох мовознавців, таких як В. Русанівський, В. Карпова, І. Білодід, Н. Сологуб, В. Шадура, О. Шевчук, В. Герман, Л. Пашко, Д. Мазурик, Ж. Колоїз, Г. Вокальчук, Н. Адах, Н. Гаврилюк, О. Тимочко, В. Максимчука та ін.

Активні процеси новоутворення зумовлені як внутрішньомовними, так і кількома екстралінгвістичними чинниками, серед яких можна виокремити процеси глобалізації, зміну парадигм сприйняття соціальної дійсності, виникнення нових реалій життя і необхідність їх назвати відповідними номінаціями. Дослідження авторських новотворів дає можливість показати геніальність, талант автора, його власне бачення тих чи інших реалій [5, с. 23]. Отож, актуальність дослідження АЛН зумовлена їхньою поширеністю в літературній мові.

Новизна статті полягає у тому, що в ній уперше зроблено спробу охопити весь склад лексичних одиниць, які прийнято кваліфікувати як прислівники, матеріал класифіковано за семантичними ознаками, опрацьовано певні критерії цієї класифікації, що дало змогу окреслити в прислівниковій лексичній системі підсистеми, лексико-семантичні групи (ЛСГ).

Мета дослідження полягає у здійсненні семантичного аналізу АЛН-прислівників української мови, визначенні їхніх лексичних підсистем, виокремленні ЛСГ.

Помітне місце серед АЛН посідають прислівники, які виконують роль придієслівного означення i виражають динамічну ознаку, володіють багатими зображально-виражальними можливостями, чим пояснюється їхнє активне використання у сучасному віршовому мовленні. Вагомим є внесок поетів, які шляхом введення до своїх творів АЛН-прислiвникiв, здiйснюють взаємовплив літературної мови i мови художньої літератури [4, с. 91]. Особливість прислівникової системи полягає в тому, що вона є постійно відкритою й інтенсивно поповнюється новими лексемами. В останніх дослідженнях із теорії частин мови підкреслюється, що прислівник не має свого специфічного значення. Воно базується на лексичному значенні прикметника, дієслова та іменника, що виступають у прислівниковій синтагматичній позиції [7, с. 4]. Прислівники вживаються для вираження ознаки іншої ознаки – динамічної дієслівної і статичної прикметникової. Ознака прислівника – це відображення відношень двох ознакових слів. Серед них вирізняються атрибутивні, просторові, часові, причинові, цільові та інші відношення [2, с. 243].



Увесь масив АЛН-прислівників розподіляється на дві несумірні за своїм кількісним складом групи: атрибутивні (інші терміни – означальні, або обставинно-атрибутивні) та обставинні (власне обставинні) прислівники.

Різноманітнішими у семантичному відношенні є атрибутивні (означальні) прислівники, серед яких вирізняються, наприклад, одиниці порівняльно-уподібнювальної семантики (які в мові становлять відкриту лексичну систему, що постійно поповнюється за рахунок індивідуально-авторських утворень [7, с. 6]). Ці номінації розподіляються на такі групи: прислівники, утворені від міфічних об’єктів: граально, прометейно, сіренно; адвербіальні неолексеми, в основі яких лежить порівняння з конкретною істотою: а) прислівникові утворення, в основі яких лежить порівняння з іменниками – назвами істот, а саме – тваринами і птахами [1, с. 75]: вужасто, журавлино, зміїно, змійно, кліщно, лебедино-легко; б) прислівники, що утворені на основі об’єктів рослинного світу: „дерево” – березно-тополино, березово, бузоцвітно, гостролисто, калиново-дубово, каштанно, коренисто, черемшинно, яблуневоцвітно, явірно, ясенно; „кущ” – виноградно, калиново, кущувато, лозно-очеретно, малиновоголово; „квіти” – квітнево, орхидейно, трояндно, тюльпанно, хризантемно; „овочі” – цибу́льно-часнико́во; в) адвербіальні неолексеми, в основі яких лежить порівняння з іменниками – назвами явищ природи: беззо́ряно, бризно, буреві́йно, вулканисто, грозяно, гро́мово, дощово, зливно, кометно, крижанисто, небесно, небно, орбітно-плавко, позахмарно, світанно, серпанно, сльотаво, сонценосно, суховійно, хуртовинно; г) порівняння з конкретним предметом: автомобільно, аеропланно, бурштинно, екранно, іконостасно, камертонно, капелюхово, квильно, кларнетно, кометно, манжетно, пластмасово, ракетно, склотарно, словниково, смолоскипно, струнно, сурмно, ядристо; ґ) порівняння з речовинними іменниками: бензинно, ме́дно, чайно; д) адвербіальні неолексеми, в основі яких іменники-назви абстрактних понять: легендно, міражно, містерно, трибунно; е) прислівники, що виражають стан людини (психічний або фізичний): блуканно, безбільно, безґрабно, безмрійно, безхребетно, блазнювато, буйнобородо, вакханно, глумно, двоскрипково, екстазно, жадобно, жаждиво, жаханно, знищенно, коханно, легкокрильно, мовчанно, несобо́ю, обездужено, обезмріяно, обезпаморочено, оскомно, очездивовано, самогубно, самособойне, сновійно, стоо́ко; є) прислівники, що позначають особливості зовнішнього вигляду об’єкта: блимно, очезпідбровено, тонкоброво; ж) прислівники, що позначають сукупні множини осіб: вдвійку, обоєнько-удвох, обопліч; з) прислівники, що позначають відтінки кольорів: білогрудо, білоу́сто, веселчасто, вогнисто-червоно, зелен-руто, золотоу́сто, привабно-темно, райдужно-буйно, синьо-глибинно, сонячно-буйно, срібноплинно, тепло-синьо, ту́жно-си́ньо, червонисто, че́рвоно, чорно-моторошно, чорнорото; и) прислівники на позначення ознаки дії або процесу: мембранно, повноліто, стопричинно, стосвічно, українно; і) прислівники, що відображають емоції, стан людини: 1) позитивні – бадьоро-струнко, банально-сумно-строго, безсоромно-радісно, безтрепетно-сміло, весело-тужливо, гірко-весело, комічно-врочисто, любомило, млосно-ласкаво, мрійливо-дитинно, незборено, несуєтно, ніжномрійно, ніжно-прозоро, радісно-печально; 2) негативні – безтілесо, безтінно, бентежно-несміло, блазнювато, боязко-різко, жорстоко-люто, залесливо-мерзотно, зловісно-низько, лихтарно-ніяково, незручно-болісно, нервозно-вакханно, несито, нудно-марудно, тихо-зболено; 3) нейтральні – байдужо-білоброво; ї) прислівники на позначення ознаки предмета чи істоти: білопінно, зеленоброво, орлооко, сизоперо, сонцеголово, сонячно-буйно, тонкоброво.

Наведені вище прислівники утворені, як правило, без порушень словотвірних норм сучасної української мови, а тому сприймаються як цілком зрозумілі читачеві лексичні елементи контексту.

Фактичний матеріал дає змогу серед атрибутивних прислівників виокремити номінації способу дії таких ЛСГ [7, с. 6]: а) адвербіальні неолексеми, в основі яких лежить порівняння з іменниками-назвами місяців: березнево, вереснево, листопадно, що-жовтня; в) прислівники, що характеризують звуковий вияв дії: акомпаніянно, високо-дзвінко, відгомінно, гу́чно-мо́лодо, дзвінко-лунко, дзвінко-тріско, дзвониково, загонисто-дзвінко, звукоовочно, співанно, стозвуко, столунно, схлипно, широкодзвонно; в) прислівники на позначення способу розташування / переміщення живих істот: вдогонь, вперебрі́д, всу́пір, легкокрильно, легкоступно, ма́ло-непома́лу, навколіш, непомітно-клично, підстрибом-верхи, скорогонцем, ходоманом, широконіж; г) прислівники, що характеризують темп виконання дії: безтемпно, тактно; ґ) прислівники, що позначають спосіб викладу інформації: безпланно, безпоезно, безпрограмно; д) прислівники, що характеризують регулярність повторюваної дії: кождодня, кожночасно, щовечірньо, щодня́-щоно́чі, щокрок, щоментово, щоранно, щослова; е) прислівники часових орієнтацій: вдень-вночі, вдосвітньо, вчора-звечора, далеко-давно, завтра-колись, за́світ-со́нця, рік-річно, спередодня́, спередра́ння, учора-колись.

Значна кількість АЛН-прислівників покликана нестандартно передати процесуальну ознаку, а саме – відбити найтонші нюанси психічного, емоційного стану особи. Привертає увагу новотвір обоєнько-удвох, семантика якого ускладнена зменшувально-пестливим суфіксом -еньк-, що підсилює експресивність новотвору, а також слова, у структурі яких виокремлюється префікс без- (указує на відсутність того, що назване мотивуючою основою) та суфікс -о. Особлива експресивність притаманна новотворам із префіксом обез-. Префікси без-, обез-, активно використовуються, а прислівники утворені на основі префіксального способу словотвору мають виразне семантичне навантаження. Частина інновацій мотивується віддієслівними іменниками з суфісом -нн-: співа-ти – співа-нн-я – співанно, коха-ти – коха-нн-я – коханно.



Творення слова відбувається лише в індивідуальній мові, у якій втілена мова загальна. Навіть АЛН (створені за малопродуктивними чи непродуктивними моделями) завжди відображають тенденції розвитку мови, її словотвірні можливості.
ЛІТЕРАТУРА

  1. Адах Н. А. Авторські лексичні новотвори Василя Барки (семантико-дериваційний та лексикографічний аспекти) / Н. А. Адах ; за ред. Г. М. Вокальчук. – Рівне : Видавництво Олега Зеня, 2007. – 136 с.

  2. Безпояско О. К. Граматика української мови. Морфологія : [підручник] / О. К. Безпояско, К. Г. Городенська, В. М. Русанівський. – К. : Либідь, 1993. – 336 с.

  3. Вокальчук Г. М. Короткий словник авторських неологізмів в українській поезії ХХ століття // Вокальчук Г. М. Авторський неологізм в українській поезії ХХ століття (лексикографічний аспект) : [монографія] / Г. М. Вокальчук ; за ред. А. П. Грищенка. – Рівне : Перспектива, 2004. – 524 с.

  4. Жижома О. О. Індивідуально-авторські новотвори в поетичному дискурсі 80–90-х років ХХ століття : дис. ...кандидата філол. наук : 10.02.01 / Жижома Олена Олександрівна. – Донецьк, 2003. – 242 с.

  5. Клименко Н. Ф. Неологізми у різних стилях сучасної української та новогрецької мов / Н. Ф. Клименко // Проблеми семантики слова, речення та тексту. – Вип. 8. – К., 2002. – 97 с.

  6. Максимчук В. В. Короткий словник авторських лексичних новотворів поетів Рівненщини / В. В. Максимчук // Проблеми й перспективи авторської лексикографії. „Регіональний” словник поетичних неолексем (Рівненщина) / відп. ред. Г. М. Вокальчук. – [Вид. 2-е, випр. і доп.]. – Острог : Вид-во НаУ „Острозька академія”, 2008. – С. 65–181. (Лексикографічна серія „Українська індивідуально-авторська неографія” ; вип. 1).

  7. Ніколашина Т. І. Семантична типологія прислівників у сучасній українській мові : дис. …кандидата філол. наук: 10.02.01 / Т. І. Ніколашина. – Слов’янськ, 1997. – 196 с.

Роговська Юлія

Науковий керівник – Хом’як І. М., доктор педагогічних наук, професор, академік АН ВШ України
ЗАСОБИ АКТИВІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ НА УРОКАХ ЗАСВОЄННЯ СИНТАКСИСУ
У статті розглянуто психологічні і методичні основи активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів під час вивчення синтаксису. Висвітлено основні прийоми, які забезпечують розумову і пізнавальну активність школярів.

Ключові слова: активізація навчально-пізнавальної діяльності учнів, методи, прийоми, засоби навчання, синтаксис.
Psychological and methodical bases of intensification of educational and cognitive pupil’s activity during the learning of syntax were scrutinized in the article. Main methods, providing pupil’s mental and cognitive activity, was presented.

Key words: intensification of educational and cognitive pupil’s activity, methods, ways, means of teaching, syntax.
У сучасній науковій літературі поняття активізації навчально-пізнавальної діяльності розглядається у двох значеннях: як активність учня і як активність самого навчального процесу. Відповідно до першого підходу, активізація навчально-пізнавальної діяльності – це така організація сприймання навчального матеріалу учнями, за якої засвоєння знань відбувається шляхом розкриття взаємозв’язків між явищами, порівняння нової інформації з відомою за допомогою конкретизації, узагальнення, оцінки навчального матеріалу з різних поглядів. З іншого боку, активізацію розумової і пізнавальної діяльності розглядають як діяльність, спрямовану на стимулювання процесу усвідомлення учнями їхніх загальних інтересів і потреб, визначення необхідних засобів та активних дій для досягнення поставлених цілей [4, с. 1].

Значний внесок у дослідження проблеми активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів зробили О. Біляєв, Т. Долбенко, О. Заболотний, С. Мірошник, С. Рубіншнейн, Г. Щукіна та інші.

Активізація навчально-пізнавальної діяльності передбачає врахування таких чинників: психологічного, педагогічного і методичного. Навчання в сучасних українських школах відбувається за діяльнісним підходом, в основі якого активна позиція учня в навчально-пізнавальному процесі, тобто суб’єкт-суб’єктні відношення між педагогом та учнем. Щоб забезпечити активну позицію учня, учитель повинен знати особливості психіки дитини, зокрема таких процесів, як: увага, сприймання, інтерес, пам’ять. Важливою передумовою виникнення інтересу до навчання є позитивна мотивація цього процесу, а також активна позиція педагога, який повинен забезпечити повний контакт з учнями, створити атмосферу доброзичливості, надати уроку емоційного забарвлення.

Особливе значення в шкільному курсі української мови має вивчення синтаксису. Знання із синтаксису дають можливість організувати мовний матеріал, перетворити мову у гнучкий засіб спілкування, закладають основу знань про мову, її структуру та закономірності функціонування. Знання із синтаксису є основою для засвоєння пунктуації, культури мовлення, формування мовної і мовленнєвої культури школяра. Тому „вивчення синтаксису повинно здійснюватися на семантичній основі, з урахуванням єдності значення і форми, функцій мовних одиниць у реченні, взаємодії різних засобів мови у мовленнєвій практиці її носіїв” [5, с. 236].

Метою нашого дослідження є аналіз методів навчання синтаксису, які активізують навчально-пізнавальну діяльність учнів.

Найважливішим засобом активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів є використання найефективніших для конкретного уроку методів і прийомів навчання, „завдяки яким увага учнів спрямовується не тільки на досягнення кінцевого результату, а й безпосередньо на саму пізнавальну діяльність, на оволодіння прийомами самостійної розумової праці” [7, с. 44].

О. Біляєв одним із засобів активізації навчально-пізнавальної діяльності вважає „вивчення мовного матеріалу укрупненими частинами з використанням узагальнюючих таблиць і схем, що містять головні теоретичні відомості і факти мови, об’єднувані узагальненою темою уроку” [1, с. 67]. На думку дослідника, такий прийом дає можливість педагогу раціонально розділити час на уроках на вивчення теоретичного матеріалу і на виконання практичних вправ.

Ефективним засобом засвоєння теоретичного матеріалу із синтаксису є проведення уроку-диспуту. Цінність такого уроку полягає в тому, що учні ретельно готуються до відповідей на заздалегідь підготовані вчителем питання, обговорюють їх на уроці і в процесі цього доходять правильних висновків. Кожен учень має можливість відстояти і обґрунтувати свою позицію.

Формуванню навчально-пізнавальної активності сприяє використання можливостей навчального матеріалу: раціональне структурування його, виділення у ньому актуальних проблем, ключових ідей. Завдання педагога полягає у тому, щоб переконати учнів у важливості знань із синтаксису, їхньої ролі у формуванні мовної і мовленнєвої культури людини.

Одним із засобів активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів у процесі вивчення синтаксису є прийом створення ситуації успіху. Відомо, що успішне виконання попереднього завдання підвищує інтерес до виконання наступного. Із психологічного погляду успіх у такій ситуації є передумовою інтересу, а також мотивом посилення інтересу. Прийом створення ситуації успіху передбачає виконання посильного цікавого завдання, яке принесе учневі задоволення, але не надто легкого і не надто важкого. Застосовуючи прийом створення ситуації успіху, потрібно враховувати реальний рівень знань, умінь і можливостей учнів, їхні індивідуальні особливості. Важливе значення має налаштування учнів на позитивний результат. Прикладом завдання, у якому реалізується прийом створення ситуації успіху, може бути розв’язання кросворду, виконання різного роду творчих завдань і т. ін.

Умовою збереження і посилення інтересу до виконання завдань є правильне їх планування. Завдання потрібно подавати учням за принципом підвищення складності. Матеріал буде цікавим тоді, коли він буде мати новизну, практичну цінність.

Особливе значення у процесі активізації розумової і пізнавальної діяльності учнів має використання ситуативних завдань, які сприяють кращому запам’ятовуванню вивченого, виробленню навичок самоосвіти, демонструють практичне значення вивченого матеріалу за допомогою моделювання ситуації. Під час навчання синтаксису можна використовувати такі види ситуативних завдань: вибрати із запропонованих відповідей правильний варіант; відповісти на питання щодо певної ситуації; сформулювати проблемні запитання щодо заданої ситуації; проаналізувати дії в умовах конкретної ситуації та інші [9, с. 43]. Такі завдання розвивають у школярів логічне мислення, навички чітко і лаконічно висловлюватися, користуватися різними синтаксичними конструкціями у різних комунікативних ситуаціях.

Важливим активізуючим прийомом під час вивчення синтаксису є проблемні ситуації, в основі яких лежить суперечність між тим, що учні вже знають, і між тим, що вони повинні знати. Створенню активної мисленнєвої пошукової діяльності сприяє виконання дослідницьких завдань випереджувального характеру. Це можуть бути домашні завдання, які пропонує вчитель для виконання перед вивченням теми або розділу. Такі завдання допомагають учням самостійно розв’язати проблемні питання.

Особливе значення на уроках вивчення синтаксису має розв’язання лінгвістичних задач, які формують в учнів навички аналізувати, систематизувати, класифікувати, зіставляти відомі їм мовні факти. О. Заболотний подає такий приклад лінгвістичної задачі: „У шкільному підручнику сказано, що між частинами складносурядного речення можуть бути єднальні, протиставні та розділові відношення, які оформлюються за допомогою відповідних сполучників. А які синтаксичні відношення наявні між частинами такого складносурядного речення На самому низу блищав ставочок, а кругом його і понад греблею росли кучеряві верби (І. Нечуй-Левицький)” [2, с. 44].

Засобом активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів Л. Коваль визначає прийом використання „пасток”. Суть цього прийому полягає в тому, що учням подається тестове завдання, у якому немає правильної відповіді, або подається текст із великою кількістю помилок і пропонується знайти певну їх кількість, меншу, ніж у тексті. Це дає змогу розвивати в учнів увагу, спостережливість, критичне мислення, дослідницькі навички.

Отже, активізація навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроках засвоєння синтаксису передбачає врахування психологічного і методичного чинників. Подача навчального матеріалу укрупненими частинами, емоційна забарвленість уроків, новизна і практична цінність навчального матеріалу викликають в учнів інтерес до навчання. Активізуючими прийомами під час вивчення синтаксису є створення ситуації успіху, розв’язання лінгвістичних задач та ситуативних завдань, використання проблемних ситуацій та інші. Ці прийоми сприяють кращому запам’ятовуванню навчального матеріалу, розвивають мовленнєві навички, дослідницькі вміння, логічне мислення учнів, навички самоосвіти.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Біляєв О. М. Ефективний засіб інтенсифікації навчання української мови в школі / О. М. Біляєв // Педагогіка і психологія. Вісник Академії педагогічних наук України. – 1994. – № 4 (5). – С. 66–72.

  2. Заболотний О. Завдання для активізації пізнавальної діяльності учнів / О. Заболотний // Дивослово. – 2009. – № 5. – С. 43–45.

  3. Коваль Л. Розвивальне навчання – у практиці / Л. Коваль // Дивослово. – 2002. – № 10. – С. 24–30.

  4. Межейніков Л. С. Про визначення поняття активізація пізнавальної діяльності учнів в процесі навчання [Електронний ресурс] / Л. С. Можейніков. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua.//portal/Soc-Gum/Dmpd/2004_22/-22/94-99%2022-2004.pdf/.

  5. Методика навчання української мови в середніх освітніх закладах : [підручник] / [Пентилюк М. І., Караман С. О., Горошкіна О. М. та ін. ; за ред. М. І. Пентилюк]. – К. : Ленвіт, 2005. – 400 с.

  6. Мірошник С. Пошуково-дослідницькі завдання випереджувального характеру як засіб активізації пізнавальної діяльності учнів / С. Мірошник // Дивослово. – 2002. – № 2. – С. 58–59.

  7. Назарець Л. Форми і методи активізації пізнавального інтересу учнів / Л. Назарець // Нова педагогічна думка. – 1998. – № 4 (16). – С. 43–46.

  8. Педагогічна майстерність : підручник / [Зязюн І. Я., Крамущенко Л. В., Кривонос І. Ф. та ін. ; за ред. І. А. Зязюна]. – [2-ге вид.]. – К. : Вища шк., 2004. – 422 с.

  9. Петрук О. Виховання інтересу до вивчення української мови / О. Петрук // Нова педагогічна думка. – 1999. –№ 2 (18). – С. 96–101.

  10. Шевцова Л. Активізація пізнавальної діяльності учнів за допомогою ситуативних завдань / Л. Шевцова // Дивослово. – 2001. – № 12. – С. 43–45.

Савчук Інна

Науковий керівник – Вокальчук Г. М., доктор філологічних наук, доцент
ОКАЗІОНАЛЬНІ ДІЄСЛІВНІ НОВОТВОРИ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ ХХ СТОЛІТТЯ
Проаналізовано лексико-семантичні особливості дієслівних авторських лексичних новотворів українських поетів ХХ століття з погляду статистики.

Ключові слова: авторський лексичний новотвір, лексико-семантична група, дієслово, статистика, українська поезія ХХ століття.
The article is devoted to the analysis lexical-semantic features of verbal author new-formations of the Ukrainian poets of XXth century with statistics view.

Key words: author new-formation, lexical-semantic group, verb, statistics, Ukrainian poetry of XXth century.
Поняття авторський лексичний новотвір (АЛН) відносно нове в українському мовознавстві, саме тому воно привертає до себе увагу багатьох науковців. Зокрема це такі мовознавці як О. Стишов, Н. Вовчук, Ж. Колоїз, Д. Мазурик, В. Русанівський, Г. Вокальчук, Н. Адах, Н. Гаврилюк, О. Тимочко та ін., на основі досліджень яких було створено чимало словників індивідуально-авторської лексики.

Актуальність дослідження пов’язана зі значною поширеністю АЛН у літературній мові, що дає можливість продемонструвати геніальність, талант автора, його власне бачення тих чи інших реалій.

Новизна статті полягає у тому, що вперше зроблено спробу лексико-семантичного опису дієслівних новотворів української поезії ХХ століття.

Мета роботи полягає у дослідженні дієслівних новотворів з погляду семантики на основі статистичних даних.

Енциклопедія української мови дає таке визначення неологізму. Неологізм (від. грец. υέοζ – молодий, новий і λογσμόζ – судження, вислів) – „слово, а також його окреме значення, вислів, які з’явилися в мові на певному етапі її розвитку і новизна яких усвідомлюється мовцями (загальномовні неологізми) або були вжиті тільки в якомусь акті мовлення, тексті чи мові певного автора (стилістичні, або індивідуально-авторські, новотвори)” [6, с. 377].

АЛН, в основному, виконують номінативну функцію. Оскільки виникають для позначення нових предметів, що з’являються в житті, то цю функцію можна назвати ще денотативною (від слова денотат – предмет). Проте в тексті, для якого новотвори не є об’єктивно-необхідними, їх використання зумовлюється вже стилістичною метою.

Як правило, АЛН не стають фактами загальнонародної лексики. Вони також не претендують на якесь місце в лексиці національної мови. Вони, здебільшого, не виходять за межі твору, у якому автор їх вживає [1, с. 62–66].

АЛН-дієслова характеризуються високою інформативністю, яка зумовлена їхніми семантичними особливостями. Такі утворення збагачують семантику речення, і, таким чином, підсилюють експресивність усього висловлювання: ... хай туча тучиться, / ще й блискає. (П. Тичина); Тут жемчужиться ручай… (П. Савченко); Дзвінкість я візьму у ручая,– / Хай джерелиться душа моя. (В. Малишко).

Для з’ясування семантичних особливостей дієслівних АЛН пропонуємо виокремити такі лексико-семантичні групи: 1) „набувати певного кольору / відтінку” – „виділятися певним кольором / відтінком”, (напр., взеленіти, орожевити); 2) „набувати певної характеристики за світловою ознакою навколишнього середовища”, (напр., втьмити); 3) „набувати певної рельєфної характеристики” – „виділятися вказаною характеристикою”, (напр., глибиніти); 4) „набувати певної характеристики за природними явищами, предметами” – „виділятися вказаною характеристикою”, (напр., висонцити, зернити); 5) „набувати певної характеристики за зовнішнім виглядом” – „виділятися вказаною характеристикою”, (напр., згострішати); 6) „набувати певної внутрішньої характеристики” – „виділятися вказаною характеристикою”, (напр. покучманіти); 7) „емоційний / психічний стан об’єкта”, (напр., зшизофренитись, осамотитись); 8) „фізичний / фізіологічний стан об’єкта”, (напр., болить-кричить, докалічію); 9) „виконання конкретної фізичної дії”, (напр., акторствувати); 10) „переміщення / непереміщення в просторі”, (напр., аеропланити, плинути-линути); 11) „витворювати характерний звук / звучати в певному темпі”, (напр., агакати, збасовити); 12) „спосіб повідомлення / неповідомлення інформації”, (напр., захохлячити, чучикати); 13) „набувати певної одоративної характеристики”, (напр., огнилювати); 14) „сприйняття / відтворення дійсності подібно до іншої особи”, (напр., присестрити); 15) „інтелектуально-емоційно-психічна діяльність”. (напр., заваплітувати, змавпити).

Загальна кількість дієслівних новотворів у „Короткому словнику авторських неологізмів в українській поезії ХХ століття” Г. М. Вокальчук становить 474 одиниці. Розподіливши їх за групами, ми визначили відсоткове та кількісне співвідношення новотворів із різними семами.

Найрепрезентативнішою з-поміж лексико-семантичних груп дієслів є група „виконання конкретної фізичної дії”. Вона представлена 222 новотворами, що становить 47% від загальної кількості слів.

У семантичній структурі цих слів вирізняються семи ‘дія’, ‘процес’: Всміхаюсь людям – і мені / Усмішку-відповідь дарують. / Вона зі мною день при дні / Уже зорює й вечорує. (В. Малишко), ...Копитила втеча копитом твердим, / Воля сурмила у сурми бездомності. (І. Драч), Замислено-обайдужені поруч сидячать постаті... (М. Семенко).

У межах цієї групи можна виокремити слова на позначення переміщення / непереміщення в просторі. У семантичній структурі цих АЛН виокремлюються диференційні семи ‘йти’, ‘бігти’, ‘пливти’: Пролетить зима, / прошумить весна, / Пробіжить-одлетить і літо. (Д. Загул); При усмішці, яка затуляє готовність втікати-в-сльозах. (О. Забужко).

Аналіз фактичного матеріалу свідчить, що в семантиці дієслівних АЛН з інтегрувальної семою ‘стан’ виокремлюються диференційні семи на позначення фізичного та фізіологічного станів. Такі АЛН становлять наступну лексико-семантичну групу „фізичний / фізіологічний стан об’єкта”. Вона представлена 26 новотворами (5% від загальної кількості).

Більша кількість таких слів має семи ‘хворіти’, ‘боліти’: м’яко вогкість бронхітить горло. (М. Семенко); Чуєш, як болить-кричить душа?! (В. Бойченко).

Ще однією групою на позначення стану є група „емоційний / психічний стан об’єкта”. Вона, як і попередня, містить 26 новотворів (5%). Однак, якщо говорити про психічний стан, то він переважно пов’язаний із певними хворобами, наприклад, шизофренія: я зшизофренююсь вміло без поспіху… (В. Стах); із певним емоційним станом, який пов’язаний із самотністю: Хочте – висамотіла, витекла усмішка. (В. Стус); Заворожений впевненим поглядом кокетки / мовчазив безпозно поет... (М. Семенко); а також із певними процесами, які пов’язані зі зміною психічного, емоційного станів, характеру: Западуться сімсот стежин, / ззайчатіють вовки... (І. Малкович), тут новотвір ззайчатіють позначає зміну характеру – тобто, вовки стануть боязкими.

Із цією групою тісно пов’язана наступна – „інтелектуально-емоційно-психічна діяльність”, яка позначає дії, пов’язані із певним емоційним або психічним станом. Тут ми знову ж таки знаходимо слова на позначення самотності: Самовитіє самота,/ сумовитіє найсамотіша… (І. Римарук); позначення туги: Та чи ж не молимось ми щодня марно: / “І да приідет Царствіє Твоє” /.../ Дві тисячі років чекає люд, / витужує те царство. Але всує (Ю. Клен); а також з інтелектуальною діяльністю, як наприклад: Заваплітувався д.Стріха. (М. Семенко), як відомо, ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури) – літературна організація в 1925–1928 рр. в Україні, тобто безпосередньо пов’язана з інтелектуальною діяльністю.

Значною за обсягом лексико-семантичною групою є „витворювати характерний звук, звучати в певному темпі” (43 новотвори, 9%). Ці інновації мають найрізноманітніші значення і творяться від різних сем. Так, найбільшу кількість становлять дієслова, утворені від назв музичних інструментів: ...І їй [жінці. Г. В.] із вікон / гуслить рояль. (П. Тичина); Каштани шепочуть нервозно-вакханно / З вікна віолінить зашторений Сіндінг. (М. Семенко); Став на межу молодий Тичина, / Врізав у землю плуг. /…/ Куди не підеш Україною / Сонце кларнетить навкруг. (І. Драч). Значну частину становлять слова зі семою ‘гриміти’: Ой не краса докучила – / Гримить-гуде за тучами, / Ллє зливою злостивою / Над матір’ю над сивою. (М. Рильський); гримить-регоче грім. (П. Савченко).

Специфічною є група „сприйняття / відтворення дійсності відповідно до іншої особи”. У її складі всього 4 новотвори (1%), проте вони можуть уходити і до інших груп, наприклад: Коли, мов зруб, нудьга бовваніє / І дні завідьмлюють пісню в камінь... (Б. Рубчак). Ще одним яскравим прикладом АЛН цієї групи є „занадсонити”, „оболесити”: Вона мене оболесила, вона мене занадсонила / Мені ж здавалось, що підійме мене до вершин! (М. Семенко), які походить від прізвищ С. Надсона та О. Олеся відповідно. Тобто мається на увазі, „замучила” надмірним читанням поезії С. Надсона та О. Олеся.

Незначною за кількістю групою (4 дієслова, 1%) є „спосіб повідомлення / неповідомлення інформації”: А десь в Березівці чи в Чучинці / чучикає баба майбутнє народу. (Л. Костенко), замість узуального ‘пророчити’ автор уживає новотвір ‘чучикати’. Обидва слова мають спільне значення ‘говорити’, тобто передавати інформацію. Ще одним яскравим прикладом є новотвір здієсловити: “Здієсловити – витворити вірш”… (О. Гуцуляк), тобто подати інформацію за допомогою дієслів.

Найчисельнішою ЛСГ серед тематичної групи на позначення характеристик за різними ознаками є „набувати певної характеристики за природними явищами, предметами”, яка представлена 51 одиницею (11%). До її складу входять слова, які позначають природні стихії, такі як вітер, сніг, сонце: Ми висонцили радістю жалі, / Фашиста ми ж зламали на коліна. (І. Драч); ...а дні висять/ На шибеницях/ І вітріють. (Б. Бойчук); Літом я робила в полі, / а як всніжило тіль-тіль, / я товаришок питала, / поступала ув артіль. (П. Тичина), також у цій групі знаходимо чимало відзоонімних дієслів: Хай згадючаться, нехай перегризуться зажерливі... (П. Тичина); Існує ціле столице-мистецтво / архітектура! / в якому снують, інфузоряться течії… (В. Затуливітер); слова на позначення частин дня: О ні, потойбіч не всвітає, тобто ніколи не настане ранок (П. Тичина); І хоч весна одранкувала(Д. Луценко).

Наступною є група „набувати певної характеристики за зовнішнім виглядом”, тобто ставати подібним до чогось, до певного предмета (представлена 40 одиницями, 8%): Все збільшилось, згострішало від миті… (М. Вінграновський); уподібнюватися до рослин: А ти, весна, / ти затрояндила в повітрі млистім? (М. Хвильовий); Розкронюйся, моя красуне, / морози злі перетерпи… (Д. Луценко).

Групу „набувати певного кольору, відтінку” безперечно можна віднести до попередньої (набувати характеристики за зовнішнім виглядом), проте ці слова характеризуються оригінальністю і додають реченню надзвичайної експресивності (чого не можна сказати про попередню групу). Так, усі вони позначають виникнення або зникнення нової ознаки (у цьому випадку – кольору): …довкілля фіялковішає(Е. Андієвська) – тобто набувати „фіялкового” кольору; ...на мільйони гін / заблакитнів горохом / і снить Волосожар. (М. Хвильовий); Ще синій ліс не взеленів... (П. Тичина); Підперли ганочок старий / Дбайливо білені колони, / І сонце вранішнє червоне / Їх орожевлює згори. (М. Рильський); ...і перламутрило мармур сходів... (М. Семенко).

Слова представлені семою ‘запах’ позначає група „набувати певної одоративної характеристики”: …обензодимились вулиці (М. Скуба), тобто в значенні „набули запаху бензину”, можливо, вихлопних газів; Зруйнували пожари / браму стародавньої святині / віддих огнилюють на базарі / жовті пахучі дині. (М. Семенко), тобто надавати запах гнилі. Проте таких слів порівняно небагато, їх частка становить 5 одиниць (1%).

Найменшими ЛСГ є групи на позначення певної світлової ознаки навколишнього середовища (2 одиниці): ...дали ми воїнству наказа, щоб воно негайно / з гарматою і з тим, хто тайно / нас береже, із богом – втьмило / й на землю ворога вступило. (П. Тичина).

Група „набувати певної рельєфної характеристики” (4 номінації): ...У небі глибиніє древня синь. (Є. Маланюк); Навколо нас повстало сонне місто. / Тьма глибиніла, навіть ліхтарі / вже не світились, як чудне намисто. (Ю. Клен); Небо упало у море безоднями, / Лонно між граючих лон! / Пишеться хвилями, глибиться страдними, / Вічних гармоній закон; І тільки повно слуху. / І ряснозорна бризь / одглибинилась скрізь без руху... (П. Тичина). Як бачимо, усі вони утворені від однієї спільної семи ‘глибина’, проте за допомогою різних способів творення, що зумовлює відмінність у їхніх значеннях. Так, із контексту випливає, що новотвір глибиніти означає, що стає все темніше і темніше; глибиться, тобто глибшає.

Група „набувати певної внутрішньої характеристики” (2 одиниці), тобто тут може позначитись якась зміна світогляду, як наприклад: Всі колишні кравчукісти враз покучманіли. (В. Шукайло), що означає зміну певних політичних поглядів.

Отже, розглянувши всі дієслівні лексико-семантичні групи, ми дійшли висновку, що, АЛН є невід’ємною частиною ідіолекту письменника, текстів художніх творів. В індивідуальному слові відображається життя крізь сприйняття автора. Коли воно стає елементом художнього твору, то набуває нових, раніше не притаманних йому якостей. Це надає слову в поетичному контексті незвичайної ємності, у багато разів збільшує його інформативну можливість.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Вовчук Н. І. Авторські неологізми як спеціальний засіб художньої виразності і як одиниця поетичного тексту / Н. І. Вовчук // Актуальні проблеми сучасної філології. Мовознавчі студії : [збірник наукових праць Рівненського державного гуманітарного університету]. – Вип.8. – Рівне, 2000. – С. 62–66.

  2. Вокальчук Г. М. Авторські новотвори в поезії 20–30-х років / Г. М. Вокальчук // Культура слова. – К. : Наукова думка, 1992. – Вип. 42. – С. 59–63.

  3. Вокальчук Г. М. Короткий словник авторських неологізмів в українській поезії ХХ століття // Вокальчук Г. М. Авторський неологізм в українській поезії XX століття (лексикографічний аспект) : [монографія] / Г. М. Вокальчук ; за ред. А. П. Грищенка. – Рівне : Перспектива, 2004. – С. 94–492.

  4. Гаврилюк Н. В. Оказіонально-предметна номінація у поезії неокласиків (семантичний аспект) / Н. В. Гаврилюк // Актуальні проблеми сучасної філології. Мовознавчі студії. – Вип.7. – Рівне, 1999. – С. 71–76.

  5. Київські неокласики: словотворчість / Н. В. Гаврилюк ; відп. ред. Г. М. Вокальчук. – Острог : Вид-во НаУ „Острозька академія”, 2009. – 216 с.

  6. Українська мова. Енциклопедія / [редкол. : Русанівський В. М., Тараненко О. О. (співголови), М. П. Зяблюк та ін.]. – К. : Українська енциклопедія, 2000. – С. 377.

Сапальчук Марія

Науковий керівник – Хом’як І. М, доктор педагогічних наук, професор академік АН ВШ України


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   34

Схожі:

Наукові записки iconНаукові записки / Львівський історичний музей. — Львів : Апріорі, 2012. — Вип. 15. — 344 с. іл

Наукові записки iconНаукові записки (праці) Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Бібліографічний покажчик змісту (1920-2009 рр.) Кам'янець-Подільський 2010

Наукові записки iconВипуск 7 Серія: філософські науки
Наукові записки кутеп: Збірник наукових праць. Серія: філософські науки. Вип. 7 / Редкол. Пазенок В. С. (голова). К.: Кутеп, 2010....
Наукові записки iconКафедра культурології та філософії
Кафедра культурології та філософії Національного університету "Острозька академія" оголошує набір статей до чергового випуску наукового...
Наукові записки icon3 Ztvárnění motivu Černobylu v románu Liny Kostenko „Записки українського самашедшого“ 35

Наукові записки icon«політичний аналіз та прогнозування» Дніпропетровськ − 2009
Виконання індивідуального завдання «Апробація методики написання аналітичної записки»
Наукові записки iconРозробка сучасних
Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які потрібно розробити): огляд існуючих систем
Наукові записки iconТести «Творчість О. Вальда» Роки життя Оскара Вайльда
Г «Посмертні записки Піквікського клубу», «Девід Копперфільд», «Різдвяна пісня в прозі»
Наукові записки icon"Записки із Мертвого дому" (1860-1862)
Оповідач засуджений Горянчиков описує побут І звичаї, каторжні порядки І людські долі, які пройшли перед ним
Наукові записки iconТести «Творчість Ч. Діккенса» Роки життя Чарльза Діккенса
Д «Посмертні записки Піквікського клубу», «Девід Копперфільд», «Ніколас Ніккльбі», «Різдвяна пісня в прозі»


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка