Наукові записки



Сторінка21/34
Дата конвертації17.04.2017
Розмір6.82 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   34

ЛІТЕРАТУРА

  1. Генри Метью. Толкование на книги Нового Завета / Метью Генри. – Т. 5. – Gouda : Dutch Reformed Tract Society, 2001. – 406 с.

  2. Дейтон Говард. Рахуймо свої гроші / Говард Дейтон. – Львів : Нова надія, 2006. – 159 с.

  3. Дехтяренко Р. Б. Христианская распорядительность [Электронный ресурс] / Р. Б. Дехтяренко. – Режим доступа : http://www.gumer.info/bogoslov_Buks/protestant/Article/Deht_MatSl.php.

  4. Європа відкриває рік боротьби з бідністю [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://helsinki.org.ua/index.php?id=1264153961.

  5. Любащенко В. Протестантизм в Україні: творення стереотипів триває [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ji.lviv.ua/n22texts/lubasch.htm.

  6. Макдональд Уильям. Библейские коментарии для христиан. Новый завет / У. Макдональд. – Bielefeld : CLV, 2000. – 1464 с.

  7. Малуха М. Яка справжня вага соціального служіння церкви? Інтерв’ю з о. Андрієм Нагірняком [Електронний ресурс] / М. Малуха. – Режим доступу : http://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/interview/32797/.

  8. Прес-служба Держкомнацрелігій. Проект Концепції державно-конфесійних відносин в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://vrciro.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=53&Itemid=31.

  9. Результати загальнонаціонального соціологічного дослідження „Релігія та Церква в сучасній Україні” [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://old.risu.org.ua/ukr/study/research_conference/churchsocialres/.

Воронюк Оксана

Науковий керівник – Жуковський В. М., доктор педагогічних наук, професор
УЧЕННЯ СВІДКІВ ЄГОВИ Про переливання крові
У статті розглядається релігійне вчення Свідків Єгови про переливання крові. Аналізується вчення секти з ученням християнських конфесій та його вплив на суспільство, усі пояснення підтверджуються цитуванням Святого Письма; розглядається питання: чи справді Бог забороняє переливання крові.

Ключові слова: Свідки Єгови, переливання крові, гемотрансфузійна терапія.
The article deals with the religious doctrine of Jehovah's Witnesses about blood transfusion. The teachings of the sect, the teachings of Christian denominations and its impact on society are analyzed; all explanations are confirmed by examples from Scripture; the question whether God forbids blood transfusions is examine.

Keywords: Jehovah’s Witnesses, blood transfusions, hemotransfusion therapy.
Ця стаття є продовженням дослідження вчення культів і сект, які поширенні на теренах України. Релігійна організація Свідків Єгови, що динамічно розвивається, масово розповсюджує свою літературу в проповідницькій діяльності (від дверей до дверей). Метою роботи є дослідити вчення про переливання крові і результати його впливу на суспільство.

Проблема впливу вчення організації Свідків Єгови на суспільство є новою для дослідження, адже вона знайшла нешироке висвітлення у релігійній літературі і становить значний інтерес не лише науковців, а й громадян. Це зокрема праці Н. Порубльова [4], І. Фронзей, П. Лучанко [7], А. Румянцева, В. Аграненко [5]. Наша робота доповнює і розширює розв’язання зазначеної проблеми.

Питання про кров – одне з найвагоміших та найцікавіших у вченні організації „Свідки Єгови”. Проводячи контроль над усім життям своїх послідовників, „Мудрий і вірний раб” почав торкатися найціннішого для кожної людини – її здоров’я та життя. Адепти секти у своєму фанатизмі настільки вірять Правлячій корпорації, що все приймають із її рук, як святу правду, навіть якщо ця „правда” несе в собі смерть. Контроль над людиною спричиняється до того, що вона, щоб „догодити” Богові, віддає своє життя на жертовник служіння секти. До таких трагічних наслідків приводить вчення Свідків Єгови про переливання крові.

Незважаючи на те, що ніяка релігія чи культ не забороняє переливати кров і не вважає це за гріх, товариство Вартової Башти забороняє своїм послідовникам наважуватись на такий крок. „Пам’ятаймо про те, – нагадує „Мудрий і вірний раб”, – що Єгова вимагає, аби ми стримувались від крові. Це означає, що ми жодним способом не повинні приймати в організм чиєїсь крові або й власної, якщо вона якийсь час зберігалась поза тілом (Дії 21:25). Тож правдиві християни не погоджуватимуться на переливання крові” [8, c. 25].

Проводирі секти вважають, що Біблія не лише забороняє християнам споживати в їжу кров тварин, але також надавати кров хворим, для яких вона необхідна для спасіння життя, незважаючи на те, що Христос учив творити людям добро, а не губити їх (Марка 3:4). Це забороняється не лише в тих випадках, коли хворому пропонують кров іншої людини, але і тоді, коли переливається власна кров. Переливання крові Свідки Єгови часто ототожнюють із споживанням крові у їжу. Чому керівники організації вдаються до таких методів?

Для оправдання своєї теорії вожді культу посилаються на певні місця Старого й Нового Заповіту. Після потопу Господь дав людям право їсти м’ясо птиць, риб та тварин, але не споживати в їжу кров. „Тільки м’яса з душею його, себто з кров’ю його, не будете ви споживати” (Буття 9:4). Тут Бог наказує усьому людству не споживати кров, тому що в (Буття 9:4) вона символізує життя. Бог докладніше пояснив це питання в законі даному Ізраїлю. У час затвердження цього Закону кров тварин виливали на жертовник (Вихід 24: 3–8). Ці тваринні жертви повинні були нагадати людям про потребу прощення їхніх гріхів (Левит 4:4–7). Хоча кров тварин сама по собі не очищувала людей від гріхів, проте це був погляд Бога щодо крові, і так необхідно було чинити. Проте Господь пояснив, чому так необхідно було робити: „бо душа тіла – в крові вона, а Я дав її для вас на жертівника для очищення за душі ваші, бо кров та – вона очищує душу” (Левит 17:11). Ця думка підтверджується і далі, коли мовиться: „тільки будь обережним, щоб не їсти крові, бо кров вона душа, і ти не будеш їсти душі разом з м’ясом” (Повторення Закону 12:23). У Новому Заповіті Свідки Єгови посилаються на Апостольський Собор 51 року, де було ухвалено, щоб погани навернені в християнство „стримувались від ідольських жертв та крови задушенини та від блуду” (Дії 15:29). Ось згідно з цими словами, керівники секти забороняють сьогодні переливати кров. Але таке вчення існувало не завжди. Перший президент Ч. Рассел уважав, що цитати Старого Заповіту стосувалися євреїв цього часу, а слова Нового Заповіту – язичників, які прийняли нову релігію. Саме прийняття крові в їжу Ч. Рассел не вважав гріхом. Така думка з приводу цього питання проіснувала до 1931 року.

Реформування цього погляду було пов’язане з питанням медичних щеплень проти віспи. У журналі „Золотий вік” керівництво організації заявило, що ці щеплення – пряме порушення вічного Божого заповіту з Ноєм після потопу. Причиною для схвилювання стала думка, що щеплення проводяться з крові тварин. У змішуванні крові людської і тваринної Свідки Єгови вбачали порушення волі Божої, і думали, що це призведе до розбещеності народу.

Із 1952 р. керівники секти заборонили робити щеплення від віспи, але коли дослідили, що воно не містило в собі крові тварин, то заборону зняли. „Тим часом невідомо, скільки Свідків Єгови хворіли та померли від віспи без щеплень через необережність лідерів лише тому, що вони вважали себе „експертами” не в своїй справі” [4].

1945 року провідники культу ввели ще одну заборону переливання людської крові. Із цього часу послідовники організації переливання крові вважають язичництвом та гріхом, який безчестить Бога. Хто наважиться на такий крок, заслуговує смерті, гієни, і ніколи не воскресне.

1961 р. проголосили, що через переливання крові іншої людини проходить перенесення однієї особистості в іншу, а водночас передаються з кров’ю різні моральні пороки. Із погляду медицини така думка є неприйнятною.

В одній зі своїх книг Д. Рід пише таке про небезпеку від цієї догми: „У теперішній час (80-х роках) 12 мільйонів людей відвідують Зали Царства організації Свідків Єгови. А це означає, що від 60 до 120 тисяч людей піддають себе небезпеці передчасної смерті, якщо дослухаються в цьому питанні вождів культу” [4].

Проте спробуємо розглянути, чи справді Біблія забороняє переливати кров. Старий Заповіт учить, що тваринна душа в крові (Бут. 9:4), а душі тварин їсти не можна. З іншого боку, кров була тим, що очищувало людину (Лев. 17:11), було прообразом крові Ісуса Христа.

У час Старого Заповіту люди приносили в жертву тварин, кров яких мала символічне значення. Зі смертю Ісуса Христа усі старозавітні жертви та символи втратили своє значення, оскільки була принесена Істинна жертва Ісуса Христа за наше очищення та спасіння (Євреїв 9:14). В особі Ісуса Христа маємо Первосвященика, який „не з кров’ю козлів та телят, але з власною кров’ю увійшов до святині один раз, та й набув вічне відкуплення” (Євреїв 9:12). У Новому Заповіті принесення тварин в жертву та пролиття їхньої крові прийшло до завершення, а тому і заборона вживання крові втратила своє значення. Проте, якщо навіть цього тлумачення не брати до уваги, то заборона вживати тваринну кров, аж ніяк не означає заборони переливати людську кров.

З історії медицини відомо, що ще в Древньому Єгипті людям було знайоме поняття переливання крові. Єгипетські фараони вважали, що при переливанні крові з немовлят, можна стати безсмертними. Ці спроби часто були невдалими, оскільки на цей час не були відомі групи крові. Мойсей, який певний час жив у Єгипті, був знайомий з цією практикою, проте в Законі нічого не згадує про це. У Торі існує ціла низка заборон і приписів, що можна, а що ні, проте про переливання крові нічого не говориться.

У Новому Заповіті також мовиться про це. Апостольський Собор говорить стримуватися від крові, але від крові тварин. У 15 розділі Дій Святих Апостолів нічого не сказано, що спасіння залежить від переливання людської крові, а навпаки ап. Петро говорить: „Та ми віруємо, що спасемося благодаттю Господа Ісуса так само, як і вони (погани)” (Дії 15:11). Причиною скликання Собору стало питання налагодження відносин між християнами з юдеїв та поган. Християни з юдеїв „стали повчати щойно навернених із поганства християн, говорячи: „Якщо не обріжетесь за обрядом Мойсеєвим, не зможете спастися” (Дії 15:1). Християни з поган, навпаки, уважали, що ці вимоги безпідставні, та що дотримання обрядів Мойсеєвого закону для християн не потрібне. Тим самим серед антіохійських християн почалися хвилювання та суперечки”. Щоб угамувати розбіжності між християнами Собор постановив „стримуватись від ідольських жертв та крові, задушенини та блуду” (Дії 15:29).

Християни з язичників були покликані утримуватися від прийняття їжі з кров’ю, тому що цим вони могли образити своїх братів-християн із євреїв, які приходили в страх від думки про можливість споживати кров у їжу. Рішення Собору про утримання від крові більше стосувалося стосунків між християнами із язичників і юдеями, які прийняли Христа. Собор 51 року знов-таки говорить про вживання тваринної крові, а не про переливання людської крові заради збереження життя. Цікавим є той факт, що в Біблії поряд із забороною вживати кров, забороняється вживати тваринний жир. „Ось це постанова вічна для ваших родів у всіх осадах ваших: жодного лою й жодної крові не будете їсти” (Левит 3:17), але незважаючи на те, Свідки Єгови вживають жир у їжу.

Говорячи про переливання крові, необхідно вказати і розкрити ще один погляд на це питання. Свідки Єгови у своєму вченні не розрізняють душ тварини і людини, в обох випадках вона є в крові й означає, що у тварин є душі, і коли вони гинуть – це їхні душі гинуть. Бог не створив людину з душею. Людина є душа. Можна сподіватись, коли людина помирає, то це значить, що її душа помирає” [1, c. 78–79]. Якщо в крові міститься душа, думають Свідки Єгови, то не можна давати частину своєї душі іншій людині, бо це гріх перед Богом.

Проте спробуємо з’ясувати, що таке душа тварини і людини, і чи справді в людській крові нема душі. Саме слово „душа” широко вживається у Святому Письмі. Це слово стосується тварин, людини і Бога. Якщо душа є у тварин, то вона означає життя їхнього матеріального тіла. Проте, коли мовиться про людську душу – це життя її вічного духу. Таке розуміння є стосовно Бога.

Хоча „Бог є Дух” (Івана 4:24) і немає матеріального тіла, але Біблія говорить про душу Бога. „І поруйную ваші висоти, – говорить Господь. – ...і обридить душа Моя вас” (Левит 26:30). А через пророка Ісаю Бог говорить до євреїв: „Новомісяччя ваші й усі ваші свята – ненавидить душа Моя їх...” (Ісаї 1:14). Слово душа стосовно Бога не означає нічого матеріального, а належить до духовної сфери. Душа людини створена за образом Бога і має в собі духовний образ свого Творця. Душа людини, згідно з Писанням, має почуття, і її стан залежить від веселості (Псалом 86:4), схвилювання (Йова 12:27), скорботи (Матвія 26:38), заспокоєння (Филипян 2:19), знесилення (Євреїв 12:3). Душа має потребу зміцнюватися, щоб мати змогу дати батьківське благословення (Буття 27:4) або перенести гоніння (Дії 14:22). Вона створена, щоб любити (Буття 34:3), але може і ненавидіти (Псалом 11:5). Згідно з Писанням, душа не є тим, що припиняє існування зі смертю тіла, але продовжує і надалі свідомо існувати. Ісус Христос учив, що душі не можна вбити (Матвія 10:28). У посланні до солунян сказано, що ті, які зараз з Христом (І Сололунян 4:13–17; ІІ Коринтян 5:8), з’єднаються зі своїми воскреслими тілами (І Коринтян 15:1–24).

У своєму видінні святий апостол Іван Богослов „побачив під жертовником душі побитих за Боже Слово, і за свідчення, яке вони мали. І кликнули вони гучним голосом, кажучи...” (Об’явлення 6:9–10).

Учення Правлячої корпорації про кров та заборону її переливання несумісне з наукою Ісуса Христа. Ісус сам неодноразово зцілював навіть у суботу, робив усе, щоб допомогти людині в її труднощах, а особливо тоді, коли йшлося про життя чи смерть. Ісус не лише Сам робив так, але і Своїх послідовників учив бути милосердними, співчутливими, люблячими щодо інших людей.

Хоча Свідки Єгови і не погоджуються на переливання власної чи донорської крові, проте погоджуються на „виведення їхньої крові в апарат штучного кровообігу (коли їх заливають некровним розчином) діаліз „або на подібну техніку, якщо позатілесна циркуляція не буде перервана... Свідки погоджуються на замінники крові. Застосуванням їх і надзвичайно детальною технікою, лікарі роблять дорослим та дітям великі операції різного типу” [9]. Щоб говорити про переливання крові з медичного погляду, необхідно було проконсультуватися з фахівцями та опрацювати відповідну літературу. Медична практика останніх десятиліть розвинулася, і замість переливання крові пропонують її замінники. Проте такий підхід не можна застосовувати до всіх пацієнтів. Кожна хвороба і людина потребує індивідуального підходу. Є певні випадки (війна, автокатастрофа і т. п.), коли потерпілі втрачають більше двох літрів крові, то тут замінником не обійтися – необхідна кров. Ось що про це говорять спеціалісти: „Гемотрансфузійна терапія, тобто переливання з лікувальною метою донорської крові, виготовлення з неї компонентів та препаратів, займає важливе місце в сучасній медицині, належить до її видатних досягнень і не має альтернативної заміни при лікуванні важких крововтрат та багатьох інших гострих і хронічних захворювань, особливо гематологічного профілю” [7, c. 3].

Кровозамінники, як альтернатива крові, виникли порівняно недавно і 1945 р., коли Свідки Єгови заборонили кровопереливання, такої альтернативи не було, і ті, хто не погоджувався на переливання крові, вибирав смерть. „Заміну при втраті крові об’єму циркулюючої крові можна було досягнути, як уважали раніше, переливанням крові, еритроцитної маси, плазми чи кровозамінників. За останні роки в лікувальній практиці перевага все більше віддається першопочатковим ілюзіям різних сольових розчинів – 0,9% розчину хлориду натрію, Рінгер-лактата, лактасолу. За допомогою електролітних розчинів, які використовуються у великих дозах (перевищують втрату крові у 2–3 рази), удається на короткий час встановити ОЦК” [5, c. 108].

Міністерство охорони здоров’я України в одному зі своїх видань про переливання крові говорить: „Трансфузії хворим власної крові, а також її компонентів при крововтратах, пов’язаних із різними оперативними втручаннями, в усьому світі розглядається як важлива медична та соціальна можливість уникнути ускладнень та проблем, пов’язаних з трансфузіями апогенної крові” [2, c. 17].



Отже, Святе Письмо не заперечує переливання крові, а забороняє вживати в їжу кров тварин. Щоб повністю розкрити цю тему, необхідно вказати на небезпеку, яку несе з собою переливання крові. Воно не є ідеальним варіантом, а тому може призводити до важких наслідків. Ось що про це говорять медики: „Для хворого залишаються головні небезпеки гемотрансфузії – перенесення інфекційних та вірусних захворювань (гепатит, СНІД, цитамегаловірус, сифіліс, малярія), негемолітичні реакції, імунносупресія та нарушення імунного статусу, гемолітичні трансфузійні реакції і ускладнення з гострою нирковою недостатністю...” [5, с. 17]. Але незважаючи на небезпеки, існують випадки, де без переливання крові просто не обійтися.
ЛІТЕРАТУРА

  1. Ви можете жити вічно в Раю на землі : [стаття]. – Бруклін, 1982. – 15 листопада. – С. 78–79.

  2. Міністерство охорони здоров’я України. Організація заготівлі та трансфузії аутокрові та її компонентів в хірургії. – К., 2001. – С. 17–19.

  3. Порублёв Н. В. Культы и мировые религии [Электронный ресурс] / Н. В. Порублёв. – Режим доступа : file://localhost/C:/DOCUME~1/Admin/LOCALS~1/Temp/Rar$EX00.133/Porublev_cults.htm.

  4. Порублёв Н. В. Организация Свидетелей Иеговы в свете истории и учения Библии [Электронный ресурс] / Н. В. Порублёв. – Режим доступа : http://www.gumer.info/bogoslov_Buks/sekta/Porublev_index.php.

  5. Румянцев А. Г. Клиническая трансфузиология / А. Г. Румянцев, В. А. Аграненко. – М., 1997. – 576 с.

  6. Факти про Свідків Єгови [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.irr.org/wit/facts-ukrainian.html.

  7. Фронзей І. В. Переливання крові, її компонентів, препаратів та кровозамінників / І. В. Фронзей, П. І. Лучанко. – Тернопіль, 1995. – 54 с.

  8. Чого Бог вимагає від нас. – Бруклін, 1996. – 23 травня. – 25 с.

  9. How Can Blood Save Your Life? [Electronic resource]. – Regime of access : http://www.watchtower.org/e/hb/article_01.htm.

Гаврилів Вадим

Науковий керівник – Цолін Д. В., кандидат філологічних наук, доцент
СВЯТІ БРАТИ КИРИЛО ТА МЕФОДІЙ ЯК ЗАСНОВНИКИ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ СЛОВ’ЯНСЬКИХ НАРОДІВ
У статті висвітлено специфіку становлення та розповсюдження слов’янської літературної мови на основі діяльності братів Кирила та Мефодія в IX ст. Представлено особливості утвердження християнської богослужбової літератури старослов’янською мовою та висвітлено роль діяльності братів у формуванні етнічно-національної самосвідомості слов’янських народів та збереженні мови і власної культури.

Ключові слова: Кирило-Мефодіївський переклад, старослов’янська мова, слов’янська духовна культура.
The article focuses on the specific features of becoming and distribution of Slavonic literary language on the basis of Saints Cyril and Methodius’ activity in the IXth century. The features of claims of Christian literature are represented by an Old Church Slavonic language. It is mentioned that the life and the work of the brothers were crucialin forming of ethnically national consciousness of Slavonic peoples and saving their language and culture.

Key words: Translation by Cyril and Methodius, Old Church Slavonic language, Slavonic spiritual culture.
Аналізу історії специфіки становлення та розповсюдження слов’янської літературної мови на основі діяльності братів Кирила та Мефодія присвячені праці таких учених як: Е. Георгієв, В. Міллер, І. Огієнко, С. Головащенко, В. Яровий, В. Бокань, Н. Митропольська та ін.

Актуальність дослідження діяльності св. братів Кирила та Мефодія на слов’янських землях, та їхній вплив на культуру слов’ян, зумовлена тим фактом, що на свій час брати були великими новаторами, адже до ІХ столітті, така ідея як богослужіння живою мовою, була досить рідкісною. А також завдяки „штучному” книжному характеру старослов’янська мова сприймалася слов’янами як літературна та загальнослов’янська мова.

Мета дослідження полягає у тому, щоб подати загальну характеристику причин та особливостей виникнення слов’янської писемності як важливої стадії у розвитку духовної культури слов’ян.

Святі рівноапостольні просвітителі слов’янських народів брати Кирило та Мефодій, походили з відомої та благочестивої сім’ї. Кирило (світське ім’я Костянтин) народився 826 чи 827 р., а його старший брат Мефодій – 814 р. у м. Солунь (сучасна назва Фесалоніки) у Греції, у сім’ї друнгарія (військового середнього чину) Лева. За походженням Лев був греком, а мати Кирила і Мефодія була слов’янкою. Оскільки Солунь у ІХ ст. була двомовною – місцеве населення розмовляло грецькою мовою та болгарсько-македонським діалектом, а саме місто було рухливим торгівельним центром, тому брати Кирило та Мефодій, ще з дитинства добре засвоїли слов’янську мову. Не випадково на початку 60-х рр. ІХ ст., коли в Константинополі визначався склад так званої Моравської місії, то вирішальний вплив на її склад справив той факт, що Кирило та Мефодій походили саме з міста Солуня [2].

Старший брат Мефодій на вимогу батька, вступив на військову службу, здобувши лише домашню освіту. Він вирізнявся статністю, фізичною силою та гострим розумом, що давало йому переваги для здобуття військової кар’єри. Саме за кмітливість і мужність, пізніше, імператор поставив його правителем в одному з підкорених Візантією, слов’янських князівств, де він мав нагоду вивчати слов’янську мову. Прослуживши близько 10 років у війську, Мефодій прийняв чернечий постриг в одному з монастирів на горі Олімп.

Кирило ж навпаки відзначався незвичайними здібностями. Змалку захоплювався творами святих Григорія Богослова та Василія Великого. У дитинстві навчався разом із малолітнім імператором Михаїлом у найкращих вчителів Константинополя, у Магнаврській школі – найкращому навчальному закладі Візантії, де викладав майбутній патріарх Фотій. Окрім богословських наук, у школі він вивчає граматику, арифметику, географію, астрономію, поезію, риторику, діалектику, а також латинську, староєврейську і сирійську мови. 850 або 851 р. Кирило стає викладачем цієї ж школи, де він прославився не лише як філософ, але і як знавець інших мов. Також деякий час він працює патріаршим бібліотекарем при храмі Святої Софії. Освіченість Кирила високо цінувалась у найвищих колах Константинополя, він стає поруч із патріархом Фотієм та Левом Математиком. Про його освіченість свідчить також той факт, що Кирило одержав прізвисько – Філософ.

Славу Кирилові, як полемісту, принесла полеміка з іконоборцем патріархом Іваном Граматиком. Також нині відомо про деякі місії, у яких працював Кирило, зокрема про Сарацинську та Хозарську. У Сарацинській місії Кирило прославився доказовою логікою під час релігійних диспутів із місцевими мусульманами. Натомість у Хазарській місії Костянтин зупинився в Херсонесі, на території сучасного Криму, де в херсонеській затоці виявив мощі св. Климента, четвертого Папи Римського, якого стратили близько 101 р. під час заслання. Повернувшись до Константинополя з частиною святих мощів, Кирило залишився в столиці, а Мефодій був призначений ігуменом в монастир Поліхрон на горі Олімп [3].

Проте найважливішою місією Кирила стала Великоморавська, яку він розпочав разом зі своїм старшим братом Мефодієм 863 р., на прохання великоморавського князя Ростислава, який досяг значних політичних та військових успіхів. Проте церковне життя Великої Моравії й надалі залишалося цілком підпорядкованим франкському єпископату. Щоб обмежити недружні впливи сусідньої держави через церкву, князь Ростислав 861 чи 862 року звернувся до візантійського імператора Михайла III та патріарха Фотія з проханням надати такого учителя, який би „розтлумачив рідною мовою християнську віру, щоб і інші землі дивлячись на це, сподобились нам”.

Як вважається, уже на поч. ІХ ст. населення Великої Моравії було християнізоване. Тому імператор Михайло III та патріарх Фотій, побоюючись втручатися у релігійні справи Великої Моравії, що підпадала під сферу впливу Риму, задовольнили прохання князя Ростислава лише частково. Вони не наважилися послати єпископа, проте доручили очолити місію християнам, які намагалися в усьому чинити по-християнськи, та й, поза сумнівом, найталановитішим філологам свого часу [5].

Власне такими й були брати Кирило та Мефодій. За переказами, для своєї місії вони взяли грецькі книги для церковного служіння, а також римо-візантійські кодекси права. Оскільки Кирило та Мефодій не були наділені ніякими привілеями чи повноваженнями, то своє перебування у Великій Моравії вони розпочали з важкої праці: створювали та апробовували норми першої літературної мови слов’ян, активно перекладали основні релігійні тексти, що дало б змогу вести богослужіння слов’янською мовою; навчали слов’янської грамоти та богослов’я близько 50 учнів, які повинні були стати священиками. Точно відомо, що брати переклали найперші богослужбові тексти Нового Заповіту, які мали високий філологічний авторитет. Ця праця тривала 40 місяців, після чого Кирило та Мефодій разом із учнями вирушили у тривалу подорож до Рима, де, як вони сподівалися, римські єпископи висвятять підготовлених ними священиків, а також хотіли отримати офіційне визнання створених ними перекладів основних богослужбових текстів слов’янською мовою. Проте історичні свідчення повідомляють, що брати досить часто входили в полеміку з латинським духовенством через свою працю.

Коли брати прибули до Рима, їх урочисто зустрів папа Микола ІІ, який і зробив офіційне визнання Римом Кирило-Мефодіївських перекладів конфесійної літератури, норми якої заклали саме Кирило і Мефодій. Папа Римський навіть рішуче став на захист старослов’янської мови, добре зрозумілої тогочасним слов’янам. Слов’янські переклади, привезені братами, були розміщені в римському соборі Санта-Марія Маджоре, за якими і було здійснено три богослужіння учнями рівноапостольних братів. Самого Мефодія Папа висвятив спочатку на єпископа, а згодом надав йому титул – архієпископ Панонcький [2].

Власне завдяки солунським братам слов’яни першими серед європейських народів здобули можливість вести богослужіння рідною мовою. При цьому слід наголосити, що Кирило і Мефодій зуміли вирішити вкрай складну проблему визнання церквою старослов’янської мови, що помітно сприяло єдності церкви, зміцнювало східну і західну гілки християнства.

Постійні подорожі і праця надломили здоров’я Кирила, і на початку 869 р. він захворів та помер. Але Папа Римський, визнаючи величезні заслуги покійного, усупереч традиції, запропонував, щоб Кирила було поховано в усипальниці пап – Соборі святого Петра, але за наполяганням Мефодія, Кирила було поховано праворуч від вівтаря храму святого Климента, де його мощі зберігаються і донині.

Після смерті брата Мефодій був поставлений архієпископом Панонії та Моравії. Але намагаючись зберегти слов’янську богослужбову традицію, Мефодій і далі продовжував свою діяльність, через яку неодноразово був звинувачення в єресі німецьким духовенством. І навіть коли зальцбурзькі єпископи схопили та ув’язнили Мефодія, Папа двічі посилав булли з вимогою звільнити бранця, а коли це не допомогло, то вислав свого легата, який зміг визволити Мефодія, і той продовжив свою місію серед слов’янських народів. Він зумів охрестити Чеського князя Бориса і його дружину Людмилу. Варто додати, що своїм ревним служінням Богу і Церкві Мефодій утвердив християнство в Хорватії, у місцевостях біля ріки Вісли і до ріки Дністер.

881 року Візантійський імператор Василій І запрошує Мефодія до Константинополя, де його діяльність була схвалена як самим імператором так і патріархом Фотієм. Після повернення з Константинополя Мефодій переклав усі книги Нового Заповіту та підготував старо-моравську версію Номоканону. Помирає Мефодій 6 квітня 885 року. Цікавим є той факт, що похорон св. Мефодія був відправлений трьома мовами, однією з яких була старослов’янська [6].

Право називатися слов’янськими просвітителями та апостолами слов’янства святі Кирило і Мефодій заслужили тим, що, по-перше, розробили першу впорядковану слов’янську азбуку (глаголицю), і цим самим поклали початок розвиткові слов’янської писемності; по-друге, створили норми першої літературної мови слов’ян – старослов’янської; по-третє, зробили перші переклади основного корпусу християнської богослужбової літератури старослов’янською мовою; по-четверте, підготували чимало своїх учнів та послідовників, які стали гідними продовжувачами традицій своїх учителів не лише у Великій Моравії, а й Болгарському царстві; по-п’яте, завдяки неперевершеному дипломатичному хисту Кирила та Мефодія, слов’яни першими в Європі офіційно здобувають право проводити богослужіння рідною мовою.

Також старослов’янська мова відіграла важливу роль у розвитку культури Київської Русі, яка підтримувала зв’язки з Болгарією та Візантією. За літописними свідченнями, з усіх наявних конфесій князь Володимир, на той час відомий державний діяч, вибирає саме християнську віру і слов’янську азбуку як своєрідний знаковий код для передачі найважливіших людських духовних здобутків, графічної форми поширення християнського вчення у слов’янському світі [3].

Цікавим є те, що започаткована солунськими братами традиція сприяла утвердженню в слов’янській культурі авторитету книги і філософа як посередника між Богом і людиною, діяльність якого з тлумачення Божої Премудрості наближала людину до усвідомлення своєї причетності до Абсолюту, сприяла формуванню особистісної й етнічної свідомості людей. У процесі утвердження християнства як державної релігії слов’янських народів, писемність знаменувала не тільки бажання оволодіти багатствами культури, а й прагнення до культурного й етнічного самовизначення. Кирило і Мефодій створили першу літературну мову слов’ян, чим заклали міцні основи слов’янських літератур майбутнього, а також створили основу для становлення національних мов як продукту національної самобутності слов’ян [2].



Місійний подвиг солунських братів в історії слов’янської духовної культури був стимулом до напруженої інтелектуальної праці, у слов’янській культурі. Поряд із глибоким відчуттям близькості людини до природи, християнська релігія, як релігія Писання, викликала благоговійну пошану до Слова. Саме Кирило та Мефодій довели і сучасникам, і прийдешнім поколінням, що лише невтомна просвітницька праця, освячена християнською любов’ю, дає щедрі плоди, які здатні служити людям упродовж тисячоліть.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   34

Схожі:

Наукові записки iconНаукові записки / Львівський історичний музей. — Львів : Апріорі, 2012. — Вип. 15. — 344 с. іл

Наукові записки iconНаукові записки (праці) Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Бібліографічний покажчик змісту (1920-2009 рр.) Кам'янець-Подільський 2010

Наукові записки iconВипуск 7 Серія: філософські науки
Наукові записки кутеп: Збірник наукових праць. Серія: філософські науки. Вип. 7 / Редкол. Пазенок В. С. (голова). К.: Кутеп, 2010....
Наукові записки iconКафедра культурології та філософії
Кафедра культурології та філософії Національного університету "Острозька академія" оголошує набір статей до чергового випуску наукового...
Наукові записки icon3 Ztvárnění motivu Černobylu v románu Liny Kostenko „Записки українського самашедшого“ 35

Наукові записки icon«політичний аналіз та прогнозування» Дніпропетровськ − 2009
Виконання індивідуального завдання «Апробація методики написання аналітичної записки»
Наукові записки iconРозробка сучасних
Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які потрібно розробити): огляд існуючих систем
Наукові записки iconТести «Творчість О. Вальда» Роки життя Оскара Вайльда
Г «Посмертні записки Піквікського клубу», «Девід Копперфільд», «Різдвяна пісня в прозі»
Наукові записки icon"Записки із Мертвого дому" (1860-1862)
Оповідач засуджений Горянчиков описує побут І звичаї, каторжні порядки І людські долі, які пройшли перед ним
Наукові записки iconТести «Творчість Ч. Діккенса» Роки життя Чарльза Діккенса
Д «Посмертні записки Піквікського клубу», «Девід Копперфільд», «Ніколас Ніккльбі», «Різдвяна пісня в прозі»


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка