Наукові записки



Сторінка28/34
Дата конвертації17.04.2017
Розмір6.82 Mb.
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   34

Місько Роман


Науковий керівник – Жилюк С. І, доктор історичних наук, професор

Соцініанська течія протестантизму в Україні XVI–ХVII ст.

У статті досліджено виникнення та розвиток ранньої протестантської течії соцініанства в період XVI–XVII ст. Регіонами поширення соцініанства в Україні у першій третині XVII ст. стала Київщина, Житомир, Овруч, Черняхів. У період XVI–XVII ст. простежується поширення соцініанства на теренах сучасної України, як феномена нової ідеології.

Ключові слова: соцініанство, антитринітаризм, протестантизм, ідейна полеміка.



This article researches origin and development early protestant current of socinianstvo at period XVI–XVII centuries. The regions of the formation socynianstvо in Ukraine in the first one third XVII centuries became Kyivshchyna, Zhytomyr, Ovruch, Chernyahiv. At period XVI–XVII centuries is tracked widening socinianstvо on the territory of Ukraine, as phenomenon of new ideology.

Keys words: socinianstvo, antitrinitarism, Protestantism, conceptual polemics.

Метою дослідження є аналіз виникнення та розповсюдження на теренах України ранньопротестантської течії – соцініанства.


Головним ідеологом течії був племінник Лелія Социна Фауст (1539–1604), а його прихильники почали називати себе социніанами. Із 1579 р. Фауст Социн переїхав до Кракова і оселився неподалік нього, у Луклавицях. Однак свою діяльність він не обмежує малопольським регіоном, налагоджуючи тісні зв’язки з русько-литовськими єдиновірцями. Ревними однодумцями Фауста стають Петро Статорій, Ян Крелль, Еразм Отвіновський, Мартін Руар, Іона Шліхтинґ, Ян Ліциній Немисловський, Іоахим Стеґман, Валентин Шмальц, Єжи Шоман, широко відомі як вчені й учителі шкіл, а також молода генерація – Юрій і Стефан Немиричі, Юрій і Мартин Чапличі, Станіслав Любенецький, Самуель Пшипковський, Євстахій Кисіль та ін. [2, с. 350].

На початку ХVII ст. течія мала вже міцні позиції у кількох регіонах України. Передусім, у Холмсько-Белзькому і Галицькому. Тут социніани створили громади у Бончі, Гозділі, Дубецьку, Дублянах, Заршині, Круп’ї, Ланцуті, Ліску, Поморянах. У 20-х роках ХVII ст. існував їхній осередок у Бережанах, за деякими даними – у Судовій Вишні. Більш представницьким за кількістю социніанських громад регіоном, що остаточно склався на початку ХVII ст., були берестейська, волинська та поліська землі [5, с. 79–81]. Збори існували у Бабині, Берізку, Берестечку, Водирадах, Галичанах (Володимирського повіту), Гощі, Грицеві, Дорогостаєві, Іваничах, Киселині, Княжені, Камені, Ляховцях, Молчанові, Полонному, Радогощі, Рафалівці, Рогозні, Собещині, Тихомлі, Фалимічах, Холоневі, Хорошеві, Шпанові, Щенятові. Причому, социніани відкривали збори не лише у містечках і маєтках своїх патронів, а й у містах – Володимирі, Луцьку, Острозі, Кременці, Рівному, Дубні.

Поширення социніанства у містах засвідчує, що його прихильниками було чимало міщан. Деякі громади майже повністю складалися із середнього міського прошарку, даючи підстави католицьким опонентам називати аріан принизливими (в умовах тодішнього станового менталітету) прізвиськами „хлопи, токарі, веретельники та інші дріжжі роду людського”. Як скрізь в протестантизмі, у социніанстві переважає шляхта. Загалом, майже тисяча шляхетських родин Речі Посполитої на початку ХVII ст. ще знаходилася під протестантським впливом. Серед социніанських українців були магнати Микола Олесницький та Ян Кішка, шляхтичі з родів Іваницьких, Кандибів, Сенют, Гойських, Рогожинських, Пронських, Гулевичів-Воютинських та ін. Щоб протидіяти успіхам социніан на Волині, католицьке духовенство у 20-х роках ХVII ст. усе частіше притягує їхніх міністрів і патронів до суду за „проповеданя и россиваня… науки и секты ариянское и привоженя и наворочаня людей хрестиянских, такъ з религии кгрецкое, яко и католицъкое… на секту ариянскую…” [5, с. 81].

Регіонами поширення социніанства в Україні у першій третині ХVII ст. стали Київщина, Горошки, Житомир, Овруч, Старокостянтинів, Ушомири, Черняхів, Шершні, Янківці, де головними патронами течії були підкоморій київський і староста овруцький Стефан Немирич та його діти – Юрій, Стефан, Катерина, Олена, ловчий Київського воєводства Стефан Войнаровський, чернігівський підчаший Петро Пересіцький, київський каштелян Роман Гойський, посол від Брацлавського воєводства Микола Ободенський та ін. У цей період з’являються такі пам’ятки української полемічної літератури як віршований комплекс (113 віршів) кінця ХVI ст., знайдений у бібліотеці Києво-Михайлівського монастиря, а також православний твір „Книга о вере” (написаний до 1648 року). Відгомін ідейної полеміки з нововірцями звучить й у „Екзегезисі” та „Патериконі” Сильвестра Косова (Київ, 1635), „Тератургимі” Атанасія Кальнофойського та „Парергоні” Іларіона Денисовича (Київ, 1638). Наверненням у социніанство шляхта переслідувала економічні й політичні інтереси [6, с. 3–8].

Водночас перебування у гуманістично-реформаційному русі глибоко вплинуло на світоглядні і соціальні орієнтації багатьох социніан. Деякі з них були здатні піднятися над своїми становими інтересами. За релігійні переконання шляхтичі зазнали державних утисків, однак продовжували залишатися членами громад, надаючи моральну і матеріальну допомогу єдиновірцям , позбавленим прав проповідників. Через це самі зазнають переслідувань. Молоді соцініанські шляхтичі їздили у Європу „за науками”, а після повернення додому застосовували набуті знання як викладачі шкіл, письменники, перекладачі, книговидавці, популяризатори передової європейської думки. Дехто з них поєднував літературну і наукову діяльність з політичною, беручи активну участь у суспільному житті [4, с. 86]. Таким, наприклад, постає Іван Чаплич-Шпановський, військовий луцький, потім каштелян київський, який у 1589 р. обраний депутатом на сейм від Волинського воєводства для участі у роботі комісії по редагуванню Литовського статуту. Цей социніанський діяч характеризується у документах як „до того годный и права умеетный” [4, с. 21–26].



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   34

Схожі:

Наукові записки iconНаукові записки / Львівський історичний музей. — Львів : Апріорі, 2012. — Вип. 15. — 344 с. іл

Наукові записки iconНаукові записки (праці) Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Бібліографічний покажчик змісту (1920-2009 рр.) Кам'янець-Подільський 2010

Наукові записки iconВипуск 7 Серія: філософські науки
Наукові записки кутеп: Збірник наукових праць. Серія: філософські науки. Вип. 7 / Редкол. Пазенок В. С. (голова). К.: Кутеп, 2010....
Наукові записки iconКафедра культурології та філософії
Кафедра культурології та філософії Національного університету "Острозька академія" оголошує набір статей до чергового випуску наукового...
Наукові записки icon3 Ztvárnění motivu Černobylu v románu Liny Kostenko „Записки українського самашедшого“ 35

Наукові записки icon«політичний аналіз та прогнозування» Дніпропетровськ − 2009
Виконання індивідуального завдання «Апробація методики написання аналітичної записки»
Наукові записки iconРозробка сучасних
Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які потрібно розробити): огляд існуючих систем
Наукові записки iconТести «Творчість О. Вальда» Роки життя Оскара Вайльда
Г «Посмертні записки Піквікського клубу», «Девід Копперфільд», «Різдвяна пісня в прозі»
Наукові записки icon"Записки із Мертвого дому" (1860-1862)
Оповідач засуджений Горянчиков описує побут І звичаї, каторжні порядки І людські долі, які пройшли перед ним
Наукові записки iconТести «Творчість Ч. Діккенса» Роки життя Чарльза Діккенса
Д «Посмертні записки Піквікського клубу», «Девід Копперфільд», «Ніколас Ніккльбі», «Різдвяна пісня в прозі»


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка