Наукові записки



Сторінка3/34
Дата конвертації17.04.2017
Розмір6.82 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34

література

  1. Архітектура. Короткий словник-довідник. – К., 1995. – С. 78.

  2. Крымский С. Эпистемология культуры / С. Крымский , Б. Парахонский, В. Мейзерский. – К., 1993. – С. 137.

  3. Лотман Ю. Семиотика и типология культуры / Ю. Лотман // История и типология русской культуры. – СПб., 2002. – С. 146.

  4. Назаренко Т. У жанрі зорової поезії / Т. Назаренко // Дзвін. – Львів, 2006. – № 1. – С. 141–142.

  5. Основні тенденції: сучасні, культурні ситуації України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://repetitor.co.ua/105.

  6. Саць Т. Студентські графіті як форма проекції без свідомого / Т. Саць // Практична психологія та соціальна робота : [науково-практичний та освітньо-методичний журнал]. – К., 2006. – № 1. – С. 22–24.

  7. Юла Е. HWOлиганы или HWOдолжники?: [граффити на улицах] / Е. Юла // Благоустройство территорий : [журнал-каталог]. – К., 2007. – № 3. – С. 32–35.

  8. Gastman R. Free Agents. A History of Washington D. C. Graffiti / R. Gastman. – Bethesda, 2001.

  9. Mailer Norman. Hard Hitting Modern Perspective of Graffiti / N. Mailer. – New York, 1999. – P. 54.

  10. Sennett R. The Conscience of the Eye. W. W. Norton & Company / R. Sennet. – New York ; London, 1990. – Р. 157.

Денега Анна

Науковий керівник – Петрушкевич М. С., кандидат філософських наук, старший викладач
Особливості впливу телебачення на формування сучасної картини світу
У статті розкривається сутність специфіки картини світу сучасної людини, що формується засобами масової інформації. Досліджено особливості інформації різних рівнів (планетарної, місцевої, міської та ін.). Критеріями виокремлення інформаційних матеріалів є локальність проживання і культура певної соціальної групи. Мозаїчність картини світу спричинена фрагментарністю сучасної інформації.

Ключові слова: засоби масової інформації, картина світу, мозаїчність, телебачення.
In the article is revealed oneself specificity of the contemporary person’s worldview that is formed by mass media. Also features of information of different levels (planetary, local, urban and so on) are investigated. Criteria of selected information are locality of living and culture of some social group. Mosaic structure of worldview is caused by fragmentary structure of information today.

Key words: mass-media, worldview, mosaic structure, television.
Сучасна людина відкриває для себе навколишній світ за законами випадку, у процесі спроб та помилок, сукупність її знань визначається статистично, вона черпає їх із газет, із відомостей, здобутих мірою необхідності. Накопичивши певний об’єм інформації, людина починає знаходити в ній приховані структури. Вона йде від випадкового до випадкового, але часом це випадкове стає суттєвим [6, c. 40].

Науково-технічна революція, інформатизація всіх сфер суспільного життя привели до глобальних змін світу, наших уявлень про нього. Нескінченний потік всеосяжної інформації, що обрушився на людину в ХХ ст. і продовжує зростати в третьому тисячолітті, дозволив індивідам отримати доступ до будь-яких ідей, поглядів, цінностей. Людина вибирає їх за своїм смаком і будує відповідно до них свою поведінку. Переглядаються кардинальні наукові концепції, розширюються межі нашого пізнання. З одного боку, поточні зміни сприяють прогресу в усіх сферах соціального життя, з іншого – ускладнюють орієнтацію людини в світі.

„Стародавня людина, яка створювала міфологічні образи, відчувала себе частиною великого Космосу, Космос був в ній і вона – в Космосі. Середньовічна людина вірила в світ, створений Богом, і себе бачила частиною цього творіння. Сучасна людина знає, що світ величезний, нескінченний і характеризується нескінченною різноманітністю форм і видів, серед яких існує і вона – людина” [5, c. 33]. Упродовж століть люди прагнули звести гетерогенну різноманітність світу до системи доступної для розуміння. Таким гомогенним узагальненням для індивіда завжди була і є картина світу.

Здавалося б, теперішній людині не потрібно зусиль, щоб сформувати свій образ світу. Адже сучасний етап розвитку наукового пізнання (фаза посткласичної науки) характеризується не тільки появою нових наукових галузей знання, але й інтеграцією наук, міждисциплінарністю. Проте вибір породжує масу проблем. Наприклад, в епоху, коли переважало природознавство, основоположною вважалася „фізична картина світу”. Середньовічна людина репрезентувала світ через „релігійну картину світу”. Сьогодні ж кожна область пізнання виробляє власні картини світу. Усю їхню різноманітність сучасні філософи намагаються звести до загальної наукової картини світу.

У зв’язку з розвитком технічних засобів масової комунікації інформація вже постає перед людиною в найрізноманітніших формах. Інформаційний вибух, поява різних теорій інформації дозволили усвідомити значимість інформаційних процесів. Таким чином, у ХХ ст. серед інших почали виокремлювати інформаційну наукову картину світу. Визнання гегемонії засобів масової інформації у всіх сферах соціального життя дозволило деяким ученим стверджувати, що сучасна людина репрезентує реальність переважно через концепцію інформаційної моделі всесвіту.

Фрагментарні знання, складаючись у єдину картину за принципом мозаїки, не формують структури, але створюють компактний, із певним внутрішнім значенням, простір. Творцями, провідниками та дизайнерами „мозаїчної” культури є засоби масової комунікації. Газетний лист, теленовини або рекламний кліп – типові її послання, засвоєння яких хоч дає досить поверхове уявлення про сутність речей, але, водночас, надає можливість непогано розбиратися в повсякденному житті [8, c. 79].

Кожна людина приходить у світ уже готових значень, із яких складаються предмети її культурного середовища. Ще до знайомства з мовою на основі чуттєвого сприйняття людина пізнає світ. Вона знайомиться з об’єктами невербально. У людини формуються первинні уявлення про предмети і явища навколишньої дійсності. Таким чином, формується основа картини світу. Потім вона поповнюється знаннями, отриманими в певному соціокультурному середовищі. „Людину завжди цікавили знання про навколишній світ. Але залежно від потреб і цілей людей, від рівня історичного розвитку, на якому вони перебували, від рівня інтелектуального розвитку людини і тому подібного, знання про навколишню дійсність сильно розрізнялися. І та картина навколишнього світу, яка формувалася в свідомості людей, могла варіювати від найпростіших форм до найскладніших” [5; c. 45].

Інформаційна картина світу – це приватна картина світу, що моделюється масовими інформаційними повідомленнями і що є деяким зрізом реальності подій. Вона відтворює певні властивості об’єкта в навмисно створеному предметі [8, c. 96]. Раніше інформаційну картину світу формували сільські збори, община, чутки, громадська думка, тобто усна інформація, що передавалася від людини до людини. Із появою засобів масової інформації функція моделювання інформаційної картини світу перейшла до них.

На думку деяких зарубіжних дослідників (А. Міль, М. Кан, О. Тоффлер, Я. Бжезінський), культура, уключаючи виховання і міжособистісні відносини, бере свій початок у засобах масової інформації. Сучасні люди пізнають світ випадково, у процесі спроб і помилок. Індивід накопичує хаотичні знання, отримані з життя, теле- і радіопередач, газет, інформації, здобутої мірою потреб. Свої „ключові поняття” – ідеї, що дозволяють звести до єдиного знаменника враження від предметів і явищ, – людина черпає із засобів масової інформації. „Культура суспільства перетворюється на збірник різних історій, і саме це з’єднання випадкових елементів створює і визначає „мозаїчну культуру” [3, c. 14].

Один із теоретиків концепції „постіндустріального суспільства” О. Тоффлер називає таку культуру „бліп-культурою”, тому що вона складається з „бліпів” інформації: оголошень, команд, уривків новин, які не узгоджуються з логічними схемами. „Люди третьої хвилі (індустріального суспільства) відчувають себе вільніше саме стикаючись із „бліпами” – інформаційними повідомленнями, уривком із пісні або вірша, заголовком, мультфільмом і так далі. Ненаситні читачі дешевих видань і спеціалізованих журналів короткими прийомами поглинають величезну кількість інформації. Але і вони прагнуть знайти нові поняття і метафори, які дозволили б систематизувати або організувати „бліпи” в ціле. Проте замість того, щоб намагатися втиснути нові дані в стандартні категорії і рамки „другої хвилі” (індустріального суспільства), вони хотіли б все влаштувати на свій власний лад. Словом, замість того, щоб просто запозичувати готову ідеальну модель реальності, ми тепер самі повинні знову і знову винаходити її” [9, c. 99]. Насправді, у наш час ці моделі реальності транслюються через телевізійні канали інформації. У людей немає потреби створювати картину світу. Вони запозичують її із засобів масової інформації. „Комунікація – це вторгнення в систему свідомості реципієнта, побудова в його когнітивній системі певної моделі світу, яка не обов’язково збігається з онтологічно наявною картиною світу” [1, c. 63].

Телевізійна комунікація найбільш відповідає сучасному етапові розвитку суспільства, який називають „інформаційним” або „технотронним”, маючи на увазі при цьому, що саме сьогодні прийшло усвідомлення провідної ролі інформації в еволюційних процесах і житті в цілому, визнання інформації однією з основних категорій всесвіту.

А. Моль ще в 60-і рр. писав, що засоби масової інформації є одними „з найважливіших каналів масової комунікації в сучасному суспільстві, оскільки завдяки миттєвості здійснення зв’язку вони знижують значення щоденної преси, завдяки доступності – значення кіно, а завдяки легкості сприйняття – значення книг” [6, c. 52].

Раніше друкарський світ кодифікував суспільні позиції людей, допомагав сформувати чітко структуровану картину реальності. „Очевидно, наскільки відрізняється цей тип свідомості від сучасного. Досить поміркувати про будь-якого з недавніх президентів, проповідників, законодавців, учених – тих, хто є або недавно були суспільною фігурою. Подумайте про Річарда Ніксона, Джиммі Картера, Білі Грехема або навіть Альберта Ейнштейна. Те, що перш за все спаде вам на думку – це образ, картина особи, швидше за все особи на телевізійному екрані (у випадку з Ейнштейном ідеться про фотографії). Характерно, що вам нічого не спаде на думку з когорти слів. У цьому полягає відмінність між мисленням у друкарсько-орієнтованій культурі і мисленням у культурі образно-орієнтованій” [7, c. 163]. Телебачення, що перетворилося на всепроникну „індустрію свідомості” [8, c. 93], за допомогою просторового, модельно-образного відображення світу репрезентує інформаційну картину світу.

Згідно з думками таких відомих прихильників постмодернізму, як Дж. Фіск і Дж. Бодріяр, телебачення не відображає фрагменти реальності, а, швидше, виробляє або конструює її. Реальність є продуктом дискурсу, що кодує її за допомогою телевізійних камер і мікрофонів. „Кодування надає реальності сенс, який є ідеологічним. Те, що представляється є ідеологією, а не реальністю. Ефективність такої ідеології посилюється портретним зображенням, яке властиве телебаченню” [8, c. 101]. Телебачення представляє реальність за допомогою образів. Причому акцент робиться не на змісті, а на формі уявлення, тобто „образ стає важливішим, ніж референт. Результатом цього є розвиток цілої індустрії „маніпуляції образами” [7, c. 175].

Можна зробити висновок, що сучасна інформаційна картина світу складається з інформації різних рівнів (планетарної, місцевої, міської і так далі). Вона формується різними суб’єктами інформаційної діяльності в процесі їхньої взаємодії. Компоненти інформаційної картини світу містяться в книгах, картинах, музиці, матеріалах засобів масової інформації. Незаперечним є той факт, що сьогодні переважно телепередачі визначають зміст інформаційної картини світу сучасної людини. Її повнота і зміст можуть варіюватися залежно від можливостей засобу, що приймає інформацію, тобто від кількості телевізійних каналів, доступних для щоденного перегляду. Так, інформаційна картина світу у жителів центральних міст, що мають доступ не тільки до семи – п’ятнадцяти телевізійних каналів, але і до десятка супутникових, ширша за обсягом, ніж у жителів маленького віддаленого села, що дивляться інколи тільки передачі суспільного телебачення. Тому завданням телебачення є створення найбільш цілісної картини світу. Кожен телевізійний канал, телепередача, телевізійний сюжет, журналіст, оператор, режисер та інші співробітники телебачення вносять свій внесок до формування картини світу, свій шматочок у загальну мозаїку.

Критеріями виокремлення інформаційних матеріалів є локальність проживання і культура певної соціальної групи. Жителі одного регіону, не зважаючи на відмінність вікових, статевих та інших соціальних характеристик, мають загальну понятійну основу для позначення реалій дійсності. Особливості проживання індивіда у відносно замкнутому соціумі накладають відбиток на його психологію і відповідним чином вербалізуються. Можна припустити, що в регіональних телепрограмах транслюються матеріалізовані ознаки світобачення, характерні для жителів певного регіону.

Саме місцеві телерадіокомпанії здатні детальніше враховувати економічні, релігійні та інші особливості регіону, національний, освітній, віковий склад аудиторії. Це пов’язано з процесом локалізації, децентралізації мовлення, зміцнення і розвитку регіонального, місцевого, муніципального і комерційного мовлення, який відбувається в світовій телекомунікації [5, c. 61].

На сучасному етапі розвитку засобів масової інформації фіксується тенденція глобалізації, уніфікації просторових координат. Безумовно, головна роль у цьому процесі – у телебачення (останнім часом глобальна мережа „Інтернет” витісняє його позиції).

Тележурналіст може зазирнути в будь-який куточок планети і повідомити в ефірі про подію, що трапилася там. Але чинником, що визначає появу в програмі новин про подію, є не місце, де воно відбувалося, а значимість того, що відбувалося. Не зважаючи на зазначену фрагментарність інформаційних матеріалів у телевізійних новинах, їхнє співіснування – не хаотичний безлад знаків. Відсутність у більшості випадків опису місця перекликається з єдністю думки і свідомості, підпорядкована певному ідеологічному замислу, „втрата, тобто зникнення виміру часу і простору запускає процеси, які формують єдиний „світ” [5, c. 68]. Відмова від „переваги місця” [5, c. 73] сформувала ситуацію, у якій людство в деякому розумінні трансформувалося в „ми”.

Таким чином, у телевізійній сфері разом із тенденцією регіоналізації та конкретизації спостерігається процес глобалізації, уніфікації. У регіональних телепрограмах інформація, що повідомляється, та інформація, що сприймається, є більш схожою, а інформаційна картина світу набуває регіонального колориту.

Відповідно в інформаційних матеріалах центрального телебачення рівень відображення регіональної специфіки нижчий, у них переважно наявні уніфіковані знакові комплекси, оскільки національні новини розраховані на всіх і на кожного. Але це не означає, що вони повинні транслювати однорідні формати. Уважаємо, що і в сюжетах, показаних на каналах центрального телебачення, необхідне відображення специфіки регіону, про який повідомляється. Категорії простору і часу є основоположними у формуванні будь-якої картини світу. Людина завжди мислить себе в категоріях часу і простору. Вона має темпоральний образ або картину перебігу часу і свого місця в ній, а також убудовує у власну картину світу просторовий образ. „Повідомлення, що не містить вербальних і візуальних маркерів цих універсалій, швидше за все, втрачає для суб’єкта сенс” [4, c. 14]. „В умовах фрагментарності, коли події існують самі по собі, не мають зв’язку з минулим, майбутнім або з іншими подіями, усі припущення про формування когерентної картини світу марні” [7, c. 168]. Таким чином, звична безладність того, що повідомляється, „мозаїчність”, стають змістом інформаційної картини світу і латентно нав’язують певні ідеологічні установки.

Отже, людина в сучасному суспільстві отримує інформацію постійно. Ця інформація безпосередньо впливає і на її картину світу, що з одного боку поглиблює її знання про світ, а з іншого – ще більше її заплутує в цих безупинних потоках різноманітних історій, що і спричиняє мозаїчність знання, його недовершеність, фрагментарність. Також картина світу людини набуває регіонального забарвлення. Це спричинено процесом локалізації, децентралізації мовлення, зміцнення і розвитку регіонального, місцевого, муніципального і комерційного мовлення, який відбувається в світовій телекомунікації. Основним завданням засобів масової інформації є створення найбільш цілісної картини світу – телебачення, радіокомпанії, газети, журнали та інші джерела інформації вносять свою лепту до формування картини світу, свій шматочок до загального уявлення про світ кожної людини.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Даниленко Н. Засоби масової комунікації і політична соціалізація особистості / Н. Даниленко // Соціальна психологія. – 2004. – № 4 (6). – C. 63.

  2. Колеватов В. А. Социальная память и познание / В. А. Колеватов. – М. : Мысль, 1984. – 190 с.

  3. Копиленко О. Л. Влада інформації / О. Л. Копиленко. – К. : Україна, 1991. – 108 c.

  4. Косиков Г. К. Р. Барт – семиолог, литературовед / Г. К. Косиков // Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика / Р. Барт. – М. : Прогресс, 1989. – 616 с.

  5. Любивый Я. В. Современное массовое сознание: динамика и тенденции развития / Я. В. Любивый. – К. : Наукова думка, 1993. – 141 с.

  6. Моль А. Социодинамика культуры / А. Моль. – М. : Прогресс, 1973. – 408 с.

  7. Назаров М. М. Массовая коммуникация в современном мире / М. М. Назаров. – М. : УРСС, 1999. – 240 с.

  8. Потятиник Б. В. Медіа: ключі до розуміння / Б. В. Потятиник. – Львів : ПАІС, 2004. – 312 с.

  9. Тоффлер О. Третья волна / О. Тоффлер // США – экономика, политика, идеология. – 1982. – № 7. – С. 99.

Дзяд Алевтина

Науковий керівник – Зайцев М. О., кандидат філософських наук,доцент
Людина – штучна істота: вигадки голлівудських режисерів чи гірка реальність
Актуальність теми статті полягає в тому, що на сучасному етапі свого розвитку людство дедалі більше використовує штучні об’єкти у повсякденності. І хоча людина – це насамперед біологічна істота, вона все частіше оточує себе штучним і як наслідок поступово і сама перетворюється в залежну від своїх витворів напівштучну істоту.

Ключові слова: людина, людство, штучна істота.
The topical problem of this article is that on modern level of developing, mankind begin more and more use different artificial things in daily life. Even If people are biological, they’re surrounded by all these unnatural things and in conclusion they also become such as feigned creature.

Key words: man, mankind, artificial creature.
Ще кілька років тому ми із захопленням переглядали фільми у стилі фентезі голлівудських режисерів, а зараз світ із жахом спостерігає за „фантастичними” експериментами наших та світових учених.

Люди, які визнають Бога творцем усього, вірять, що людина – це Богом створена істота, але є й ті, хто більше схильний до теорії Ч. Дарвіна, який стверджував, що людина в результаті еволюції походить від мавпи.

Людина – це насамперед біологічна істота, яка наділена, на відміну від інших тварин, свідомістю й мовою, здатністю працювати, оцінювати навколишній світ і активно його перетворювати. З іншого боку, людина – істота соціальна. Це найсуттєвіша ознака людини, оскільки суспільне життя і відносини, колективна трудова діяльність змінили і підкорили собі її природну індивідуальність. Тож, людина – жива система – становить єдність природного і соціального, тілесного і духовного, спадкоємного, уродженого і прижиттєво-надбаного.

Згідно з роздумами одного з гуманістів ХV століття Дж. Піко делла Мірандоли, Бог, створивши людину, поставив її в центрі Всесвіту і звернувся до неї зі словами про те, що не дасть людині ні визначеного місця на Землі, ні особистого образу, ні особливих зобов’язань, щоб їх людина мала б за власним бажанням, згідно зі своєю волею і своїм рішенням. У Піко ми чуємо відлуння вчень про людину, якій Бог дав свободу і волю, а людина повинна насамперед вирішити свою долю, знайти своє місце у цьому світі. Людина не просто природна істота, вона – творець самої себе і цим відрізняється від інших природних істот.

Мислитель ХХ ст. М. Мамардашвілі говорив, що людина – це істота, яка є тією мірою, у якій вона сама себе створює певними засобами, не даними в самій природі. Людина в тому людському, що є в неї, це перш за все не фізична істота [9, с. 88]. Людина, виділена на тлі предметів, що становлять природу й космос, виділена тим, що ми інтуїтивно називаємо людськістю. Ця людяність не дана природою. Людина є істотою тією мірою, якою вона самостворюється. Ми маємо розрив між культурою і природою. Людина не є щось породжуване природою в тому розумінні, що немає такої підстави в природі, що породжувало б у людині людське. Людині немає на що покладатися поза самою собою. Немає гарантій, фундаменту в природі для людськості. Людина – істота, що висить у порожнечі, як би випадкова. Усі фізичні природні процеси піддаються виродженню. Усе в природі переходить у хаос, тому що закон природи – тимчасовість. Людина – штучна істота. Людина – народжувана не природою. Людина – самонароджувана через культурно винайдені пристрої [6, с. 159].

На сучасному етапі історичного розвитку нашого суспільства людина щоразу більше стикається з об’єктами, які мають властивості „природне” і „штучне”. Наприклад: „природний інтелект” і „штучний інтелект”, „природне середовище” і „штучне середовище”, „природна їжа” і „штучна їжа” [10, с. 228].

Такі об’єкти у теоретико-пізнавальному аспекті можна поділяти на природні і штучні, які є протилежними у ситуаціях, коли людина має справу з новим для себе навколишнім середовищем, а також з різноманітними артефактами, матеріальним та ідеальними системами, способами життєдіяльності. Включення вищезазначених термінів – „природний об’єкт” та „штучний об’єкт” – до сфери теоретико-пізнавальної рефлексії вчених і філософів дає нам змогу раціонально осмислити нові тенденції в історичному розвитку людства внаслідок зростання ролі штучних об’єктів, а також трансформації природного в штучне і навпаки [12, с. 57]. Нове становище людини, яка сама поступово стає феноменом – синтезом природного і штучного [7, с. 68]. У нових умовах її життєдіяльності в штучному середовищі переосмислити традиційні матеріальні та духовні цінності, яким оволоділа людина в процесі свого історичного розвитку. А також і різні підходи до мислення, свідомості, самосвідомості особи в контексті втрати людиною своєї унікальності в діалозі зі штучним „інтелектом” та побудувати нову теорію мислення як евристичну діяльність природного і штучного інтелекту в їхньому взаємозв’язку , щоб оволодіти наявною інформацією, опрацювати її та створити нову інформацію [11, с. 142].

Можна побачити, що у науковій літературі поняття „природний об’єкт” і „штучний об’єкт” у їхньому взаємозв’язку і взаємовпливі інтерпретують у кібернетичному аспекті, при цьому „штучне” розглядають у значенні „системотехніка” (іншими словами – „технічна система”, „машина”, „робот”) [2, с. 23]. Системотехніку як засіб, знаряддя людської діяльності розглядають в аспекті раціоналізації життя, визначають місце людини у взаємозв’язку з технічними системами, а також своєрідний перехід від органічного до організованого життя.

У природно-історичному процесі своєї практичної і теоретико-пізнавальної діяльності людина стала створювати об’єкти (знаряддя праці, машини), які набули штучних ознак.

„Штучне” як властивість певних об’єктів, які створила людина, означає: 1) сукупність усього, що створила людина в єдності її теоретико-пізнавальної та практичної діяльності в певних соціокультурних умовах; 2) продукт креативної діяльності людини; 3) продукт історично визначеної культури й досягнення певного типу цивілізації; 4) „друга природа”, яку доцільно створює людина в процесі суспільної діяльності і яка доповнює та поширює природний світ.

Людина створює штучне шляхом виробництва. Як продукт штучне має чуттєво-наочні форми знарядь праці, споруд, техніки, приладів, машин, їжі, одягу. Історично штучних об’єктів створено багато. Так виник штучний світ, який оточує людину і з яким вона постійно взаємодіє: техносфера, ноосфера, техногенне середовище, місто, у якому живемо, будинки, машини, тобто ареал нашої життєдіяльності [19, с. 79].

У процесі науково-технічного прогресу вчені й інженери створюють щоразу більше штучних об’єктів. Створення таких штучних систем зумовлює поступову здатність штучних систем до самоорганізації, саморозвитку, оволодіння певними ступенями „свободи”, а відповідно і невизначеністю їхньої поведінки, не лінійності руху, що вже зближує основні характеристики складно організованих природних і штучних об’єктів коштом власних джерел, що дає підґрунтя для креативного самонавчання та само відтворювання [5, с. 190].

Така взаємодія природного та штучного поставила перед нами складну теоретичну і практичну проблему їхньої синхронізації, адже поступово відбувається вростання штучного в природне, установлення гармонійних відношень між ними. Наприклад, виникнення багатьох екологічних проблем можна пов’язувати з дисгармонією у взаємовідношеннях між природними і штучними об’єктами на Землі і в космічному середовищі навколо неї, унаслідок негативного ступеня пристосування штучних об’єктів, як продукту креативної діяльності людини, щодо природних об’єктів. У такому аспекті штучні об’єкти є деструктивною силою, яка здатна зруйнувати навколишню природу [14, с. 56–57].

Ми, люди, які є творцями штучних об’єктів, самі вступаємо в системну взаємодію з ними, у своєрідний діалог, зазнаємо зворотного впливу артефактів на себе як на живу природну істоту і через себе відчуваємо вплив штучного на біосферу, навколишнє природне середовище.

Зворотний вплив штучного на саму людину можна визначити на таких рівнях її самоорганізації та системного існування: 1) фізичний, фізіологічний рівень (на цьому рівні організм людини розглядають як нерозривну частину техногенного світу, яка поступово взаємодіє з різними технічними системами); 2) психічний рівень (на цій стадії визначаються можливості психіки людини пристосуватися до штучного середовища); 3) інтелектуальний рівень (на цьому етапі розробляють стратегію діяльності людини у взаємодії зі штучними об’єктами, формулюють принципи самоорганізації та самовиживання людини в незвичному неприродному середовищі, формулюють принципи та методи гармонізації взаємин природного і штучного); 4) духовний рівень (на цьому рівні встановлюють вплив на сферу духу (свідомості) людини в процесі її взаємодії зі штучними системами) [16, с. 133; 21].

Найпоширенішою в сучасному світі стає взаємодія людини з таким штучним об’єктом, як комп’ютер, яку можна інтерпретувати як діалог природного і штучного інтелекту. Ще „батько” кібернетики Н. Вінер сформулював свого часу основні проблеми, які виникли в процесі створення „мислячих” машин, де головну роль відігравала людина, що створила таку машину. „Це проблема машин, які самі навчаються,..проблема само відтворювальних машин, проблема взаємин людини і машин” [3, с. 95]. Найочевиднішим у процесі діалогу „людина – комп’ютер” є вплив на абстрактно-логічне мислення. Це виявляється в формалізації самого мислення, у нарощуванні його алгоритмічності. Під впливом вимог до такого діалогу людина починає оперувати чіткішими термінами, її природна мова, як засіб вираження думок, спілкування та передавання інформації, стає синтаксично чітко оформленою за алгоритмами, заданими комп’ютером [22].

На шляху історичного розвитку науки, техніки, біотехнології створюється об’єктивна підстава для органічного „вростання штучного в природне”, поступового синтезу природного і штучного.

Сучасна людина, як продукт еволюції природи та саморозвитку суспільства, створила підстави для перетворення самої себе на нову організовану цілісність, креативну нову істоту, яку ми можемо назвати не інакше, як людино-машинний гібрид, або ж кіборг.

Таке перетворення людини на штучну істоту відбувається такими шляхами:


  • штучне конструювання біоінженерними та біохімічними засобами окремих органів і трансплантація їх у природний організм людини. Хворі органи замінюють на штучні, а людський організм не відштовхує чужорідне, а навпаки синхронізує його функціональну діяльність із функціональною діяльністю природних органів.

  • штучна заміна статі людини, унаслідок чого народжений від природи чоловік стає за власним бажанням жінкою чи навпаки. Такий спосіб перетворення людини змінює не тільки зовнішні атрибути статі людини, а й зумовлює зміну внутрішнього стану, психіки, штучно створює якісно нову цілісність.

  • штучні добавки до їжі, яку людина щоденно вживає, генно-модифіковані продукти [17, с. 45–47].

Отож, людина – унікальне творіння у Всесвіті. Вона непоясненна, незбагненна, загадкова. Ні сучасна наука, ні філософія, ні релігія не можуть повною мірою розкрити таємницю людини.

Називаючи ті чи інші якості людини, видатні мислителі доходять висновку, що з-поміж них є визначальні, принципово важливі. Упродовж тривалого розвитку світоглядної культури вирізнялися з них то одні, то інші: людина є політична (полісна) істота (Аристотель); людина – це мисляча річ (Р. Декарт); людина – це істота, яка виробляє знаряддя праці (Б. Франклін); людина – це тварина, яка має особливу зовнішню організацію і здатність користуватися знаряддями праці та зброєю (К. А. Гельвецій); людина розумна (гомо сапієнс) (К. Лінней); це єдина істота, яка знає, що вона є (К. Ясперс); людина, котра грає, або людина-актор (Й. Тейзінге); сутність людини становить сукупність усіх суспільних відносин і предметно-практична діяльність, що є поглибленим визначенням людини як такої, котра працює (гомо фабер) (К. Маркс); нарешті, людина як істота творча. Із висоти нашого часу окремі з цих висловлювань, на перший погляд, дивні. Але не є дивним визначення людини як штучної істоти. Адже на сучасному етапі свого розвитку вона оточує себе дедалі щільнішим колом взаємодії зі штучними об’єктами, що, своєю чергою, призводить до того, що людина перестає існувати як повноцінна біологічна істота. „Ремонт” штучних органів, заміна їх на нові, штучна їжа, утрата здатності відчувати, зміна внутрішнього середовища організму – усе це впливає на людину, на її психіку, духовність та природність. Відтак на сьогоденному етапі розвитку нанотехнологій, досягнень генної інженерії людина поступово стає не лише залежною від штучного, від машин, вона й сама перетворюється на штучну істоту, на машину.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34

Схожі:

Наукові записки iconНаукові записки / Львівський історичний музей. — Львів : Апріорі, 2012. — Вип. 15. — 344 с. іл

Наукові записки iconНаукові записки (праці) Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Бібліографічний покажчик змісту (1920-2009 рр.) Кам'янець-Подільський 2010

Наукові записки iconВипуск 7 Серія: філософські науки
Наукові записки кутеп: Збірник наукових праць. Серія: філософські науки. Вип. 7 / Редкол. Пазенок В. С. (голова). К.: Кутеп, 2010....
Наукові записки iconКафедра культурології та філософії
Кафедра культурології та філософії Національного університету "Острозька академія" оголошує набір статей до чергового випуску наукового...
Наукові записки icon3 Ztvárnění motivu Černobylu v románu Liny Kostenko „Записки українського самашедшого“ 35

Наукові записки icon«політичний аналіз та прогнозування» Дніпропетровськ − 2009
Виконання індивідуального завдання «Апробація методики написання аналітичної записки»
Наукові записки iconРозробка сучасних
Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які потрібно розробити): огляд існуючих систем
Наукові записки iconТести «Творчість О. Вальда» Роки життя Оскара Вайльда
Г «Посмертні записки Піквікського клубу», «Девід Копперфільд», «Різдвяна пісня в прозі»
Наукові записки icon"Записки із Мертвого дому" (1860-1862)
Оповідач засуджений Горянчиков описує побут І звичаї, каторжні порядки І людські долі, які пройшли перед ним
Наукові записки iconТести «Творчість Ч. Діккенса» Роки життя Чарльза Діккенса
Д «Посмертні записки Піквікського клубу», «Девід Копперфільд», «Ніколас Ніккльбі», «Різдвяна пісня в прозі»


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка