Наукові записки



Сторінка5/34
Дата конвертації17.04.2017
Розмір6.82 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34



Література

  1. Анисимков В. М. Криминальная субкультура / В. М. Анисимков. – Уфа : Уфимский юридический институт МВД России, 1998. – 168 с.

  2. Біленчук П. Д. Криміналістика [Електронний ресурс] / П. Д. Біленчук // Криміналістична діагностика татуювань. – Режим доступу : http://polka-knig.com.ua.

  3. Герко Андрій. Другим паспортом для побувавших на нарах стало татуювання [Електронний ресурс] / Андрій Герко, Аркадій Моос, Олександр Кругликов. – Режим доступу : http://ntn.ua/uk/news/criminal/2009/01/12/428.

  4. Григорчук Тарас. Позначене тіло. Тату [Електронний ресурс] / Тарас Григорчук. – Режим доступу : http://www.chas.cv.ua/41_06/index.html.

  5. Кримінальна субкультура і її роль у детермінації злочинності [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://bezreferata.com/ukr/r6992_20/Kriminalna_subkultura_i_yy_rol_u_determinaciy_zlochinnosti.html.

  6. Марусте Р. Преступная субкультура в татуировках, жестах и в сленге / Р. Марусте. – Тарту : ТГУ, 1988. – 166 с.

  7. Мир тату : Японская татуировка [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.liveinternet.ru/users/eva_sun/.

  8. Мистецтво татуювання [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.boguslav.org/index.php?option=com_content&view=article&catid=14%3A2009-05-20-18-37-05&id=92%3A2010-01-25-16-49-33&Itemid=137.

  9. Народжена серед якудза [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.h.ua/story/74132/.

  10. Петриченко Оксана. Інтернет-часопис про культуру [Електронний ресурс] / Оксана Петриченко. – Режим доступу : http://kut.org.ua/discuss_a0011.php.

  11. Пирожков В. Ф. Законы преступного мира молодежи (криминальная субкультура) / В. Ф. Пирожков. – Тверь : ИПП „Приз”, 1994. – 320 с.

  12. Сущук Максим. Народжена серед якудза [Електронний ресурс] / Максим Сущук. – Режим доступу : http://h.ua/story/74132/.

  13. Татуировки Якудза [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.cultline.ru/japan_style/japan-tatoo/4113/.

  14. Татуювання-обереги [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.tattoo-tver.com/index.php?l=others&id=0.

  15. Уголовные татуировки в древней Японии [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.cultline.ru/japan_style/japan-tatoo/3922/.

  16. Яковлев А. М. Тюремная субкультура / А М. Яковлев. – М. : Наука, 1985. – 247 с.

  17. Якудза [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://tron.ru/zvezdolet/tv/975/109.html.

  18. Японская татуировка период Дзёмон и до эпохи Эдо [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.cultline.ru/japan_style/japan-tatoo/3915/.

  19. Японские татуировки – история и значение тату Японии [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.stmirage.ru/new37.shtml.

  20. Японське татуювання [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://allrum.com.ua/stil-tatuyuvannya/yaponske-tatuyuvannya.html.

Малиш Дана

Науковий керівник – Янковська Ж. О., кандидат філологічних наук, доцент
ОСОБЛИВОСТІ РОДИЛЬНОЇ ОБРЯДОВОСТІ НА МЛИНІВЩИНІ (на матеріалах, зібраних у с. Острожець Млинівського р-ну Рівненської обл.)
У статті розглядається родильна обрядовість, що є досить різноманітною та неоднорідною, але на Млинівщині (а саме в с.Острожець) окремі елементи звичаїв мають свою локальну специфіку, що проявляється у застосуванні певних повір’їв, прикмет, замовлянь, які побутують у зазначеному регіоні. Відмінності також проявляються в порядку надання імені, у виборі хрещених, в особливостях використання оберегів.

Ключові слова: дитина, родина, баба-повитуха, пологи, хрестини, породілля.
The article is dedicated to the family rituals, which are various and not similar but on Mlynivschyna (especially in v. Ostrozhets) separate elements of customs have their own local specification, are showing in using some popular beliefs, signs which are representative in this region. Differences also are showing in order to giving name, choosing step-parents, in peculiarities of using protection from evil.

Key words: child, family, christening, woman in childbirth, childbirth, cutting hair.
Коли живе на одному клаптику землі якась група людей, то вони вже родина, плем’я, колектив, об’єднаний природними, соціальними, побутовими умовами. Як і кожна сім’я, вони мають власні обряди, традиції, для них притаманний певний спосіб життя та організація суспільства.

Із чого починається родина? Із народження дитини, поява якої у сім’ї є важливою подією, що супроводжується численними обрядами та ритуалами. Народження дитини належить до родильної обрядовості, що є частиною сімейних обрядів та звичаїв. Біля витоків свого формування сімейні обряди та ритуали тісно переплелися з магічними діями, котрі мали забезпечити сім’ї та окремій людині щастя, багатство та плодючість, захистити її від злих сил.

Однак із розвитком раціональних знань магічні обряди поступово втрачали свій первісний зміст, усе більше набуваючи поверхневого, а іноді й розважального характеру. Так формувався багатошаровий і багатофункціональний обрядовий комплекс. Таким в основному він залишається і тепер, хоча й зазнав значних трансформацій та спрощень. Проте саме у сільській місцевості можна віднайти сакральні елементи давніх обрядів, які можуть для науки дати багато в плані реконструкції та вивчення народного обрядового комплексу. Ця стаття присвячена дослідженню родильної обрядовості с. Острожець, Млинівського р-ну, Рівненської обл.

Актуальність теми визначається потребою вивчення духовної спадщини нашого народу. Досліджуючи фольклор, у якому відбиваються етичні й естетичні погляди, світогляд та вірування, можна зрозуміти характер народу.

Поява у сім’ї дитини є важливою подією для всієї родини. У давнину, наприклад, народження дитини сформувало цілу систему обрядів, метою яких було забезпечити новонародженому та його матері добре здоров’я, відповідний психологічний стан, адаптацію до нових умов. Намагаючись пояснити народження дитини, праслов’яни вбачали у цьому дію магічних сил та духів предків і вважали, як стверджують М. та З. Лановики, що дитина приходить у світ живих зі світу мертвих. Посередницею при цьому була мати немовляти, яка за допомогою жриці племені (роль якої пізніше виконувала баба-повитуха) „переходила” межу між живими та мертвими, щоб привести на світ дитину [6, с. 221]. Тому обряди, пов’язані з появою на світ дитини, тісно межують із магією та віруваннями.

Існували своєрідні табу та заборони для майбутньої матері. Серед них можна виокремити заборону дивитися на себе в дзеркало. Воно, згідно з народними уявленнями, уважалося межею між світами, і жінка могла порушити цим свою рівновагу. Цікавий випадок трапився з мешканкою с. Острожець Кардаш З. І. Вона, коли носила першу дитину, на Святий вечір, після вечері, збираючись спати та розплівши „русу косу до пояса”, сіла її „чесати”, коли побачила в дзеркалі образ своєї померлої матері, яка сказала, що „не мати тобі цієї дитини” [VI]. Як з’ясувалось пізніше, дитина в її утробі була вже мертвою.

На основі матеріалів польових досліджень та теоретичної бази було виокремлено низку найважливіших заборон для майбутньої матері на цій території: вона не мала права сердитися, лаятися, носити у собі злобу, щоб не народилося таке ж злобливе дитя, також заздрити або нарікати на свою долю, щоб „доля не образилась і не відвернулась від дитини”, – розповіла жителька села Колпак Л. І. [V]. Васильчук Г. І. повідомила, що під час переляку заборонялося хапатися за різні частини тіла. „Як вагітна жінка гляне на щось страшне і схопить себе за руку, ногу, лице і т. д., то як родиться дитина, у неї буде родима пляма” [III].

Упродовж віків породіллям допомагали баби-повитухи, які ще за часів трипільської культури, згідно з Г. Лозко, уважалися жрицями язичницького культу, посередницями між людьми і міфічними божествами, які полегшують пологи, допомагають новонародженим. Пізніше баба-повитуха стала ще й посередницею між родиною та церквою: несла до попа курку, брала ім’я і молитву, домовлялася про день, коли мають відбутися хрестини [7, с. 303]. В Україні існує звичай ушановувати бабу-повитуху на другий день Різдва, його ще називають „Бабин день”. У християнстві це свято має назву Собору Богородиці [7, с. 305]. У цей день відбуваються жіночі зібрання, кожна жінка йде до своєї повитухи і несе пироги, курку, кашу на знак пошани, удячності за допомогу під час народження дитини; не обходиться без застілля.

Отже, у родильній обрядовості поєднувалися як раціональні елементи народного досвіду, так і забобонні та магічні дії. Це пояснюється тісним зв’язком дохристиянських та християнських вірувань наших предків.

Велику увагу завжди приділяли дню появи дитини на світ, який є не менш важливий, ніж день зачаття. За народним повір’ям, найкращі і найщасливіші пологи вранці. Народжена вночі дитина – спокійна, сонлива, удень – сердита, але з добрим апетитом. Найщасливіші діти – народжені у п’ятницю, у неділю – пристрасні, у суботу – скупі. У понеділок на світ з’являються віщуни, у четвер – багачі. У с. Острожець, за словами місцевої жительки Васильчук Г. І., важкими були пологи в понеділок, а діти, народжені в цей день, – „вередуни, непослухи та упертюхи”, у п’ятницю – „лінтяї, бешкетуни, та, проте, доля до них ласкава” [ІІІ]. Дитина, народжена на Наума, буде мудра; на Благовіщеня – нерозумна; на більше свято – нещаслива, каліка або безумна.

На основі зібраного матеріалу у зазначеній місцевості можна зробити висновок, що образ миші, із якою пов’язано багато забобонів та прикмет, є в усій родильній обрядовості. Проте, вона не завжди має негативну характеристику. Ось, наприклад, Чміль Г. Й. згадує, як бабуся забирала в неї перший молочний зуб, що випав, і кидала в шпарину в підлозі, примовляючи: „Візьми, мишко-золотушко, собі мідненький, а моїй Галинці принеси золотенький” [VII]. Миша вважалася посередницею між світом живих та мертвих, а тому її ніколи не проганяли з хати, коли в родині народжувалася дитина.

Починалися родильні обряди, як правило, із запросин баби-повитухи. За В. І. Наумко, на Правобережжі її називали бабою-бранкою, у північних районах – просто бабою [5, с. 192]. На досліджуваній території зазвичай називали бабою-повитухою, або бабою-сповивальницею, говорили: „та, що дитя сповила” або „прийшла баба дитяті пупа відтяти”, – повідомила тутешня мешканка Кардаш З. І. [VI].

Традиційно запрошував бабу-повитуху чоловік породіллі, який ішов до неї з хлібом. На Млинівщині довгий час побутував обряд запрошення баби-повитухи саме матір’ю породіллі, яка ніби передавала свою кровинку в руки іншої жінки, що на час пологів ставала для неї ніби другою матір’ю [V]. Із часом така традиція втратила своє символічне значення і, як згадує Вакула В. С., „чоловік сам ходив запрошувати бабу-сповивайку для своєї жінки. Окрім хліба, він брав зі собою ще й рушники вишивані та доброго меду, щоб життя в неї і майбутньої матері було солодким” [II]. Баба-повитуха, своєю чергою, приходила до породіллі не з порожніми руками, а приносила хліб, що символізував багатство та щастя, свячену воду та зілля.

Колпак Л. І. розповідала про свою бабусю, яка славилася на всю околицю, так: „Це була дуже добра, лагідна, привітна, розумна жінка. Вона допомогла народитися більше як сотні дітей, володіла особливими здібностями, вміла допомогти при важких пологах, коли дитина народжувалась кволою. Якось трапився випадок, коли в утробі жінки була мертва дитина, і вона дуже мучилась. Ніхто не знав, що робити, тому покликали найзнатнішу повитуху. Вона спасла життя цій жінці, яка після того народила ще троє дітей” [V].

Бабу-повитуху називали ще „ворожкою” або „віщункою”. Крім того, як згадує жителька села Васильчук Г. І., „бабуня дивилася у вікно або на воду в казані, що стояв на підвіконні, і могла визначити долю дитини. Якщо народження нічне – дивилася на зорі” [ІІІ]. Також на досліджуваній території вірили, що на долю можна вплинути в момент народження, тому просили бабу-повитуху проректи дитині добру долю. Якщо баба-повитуха бачила якусь лиху звістку для дитини чи доля не віщувала їй багатства й достатку, то, як згадує місцева жителька Жук М. А., „вона мовчала і нічого не казала, або казала, що в дитини життя видасться нелегким” [ІV].

Прийшовши перед пологами у хату, баба-повитуха відмикала всі замки, відчиняла вікна, розв’язувала всі вузли. Як пояснює Крисаченко В. С., це полегшувало роди, відкривало шлях дитині [4, с. 256]. Також жінка обкурювала породіллю зіллям, що було по-особливому зібране та поєднане. На досліджуваній території особливим було те, що баба-повитуха давала жінці велику кількість води і примовляла: „Як ця вода в тебе легко втікає, так щоб і дитина легко вийшла”, – згадує місцева жителька Бойчук Г. С. [І].

Як правило, повитуха приймала дитину на рушник, заздалегідь вишитий матір’ю. А на Млинівщині нерідко новонароджений приймався у велике решето, що було захистом від нещасть у майбутньому [VII].

Прийнявши дитину, повитуха відтинала їй пуповину. Із цим теж пов’язано багато цікавих обрядів. М. та З. Лановики зазначають: „Якщо народжувався хлопчик – це робили на сокирі, поліні чи книжці – щоб господарем був і розумним ріс; дівчинці це робили на веретені – щоб доброю господинею була, пряла й ткала” [6, с. 225]. Зв’язували пуповину червоним шовком, щоб захистити від вроків і хвороб, або коноплями з насінням, які є символом плодючості. Зав’язування пуповини новонародженому супроводжувалося побажаннями здоров’я, розуму, довгого та щасливого життя. „Зав’язую тобі щастя і здоров’я, вік довгий і розум добрий”. Або баба тричі хрестить дитину і каже: „Баба тобі пуп в’яже, а Господь нехай дає тобі щастя і здоров’я, і вік довгий, і розум добрий – з батькової молитви, і з материної, і з бабиної” [ІІІ].

Бажанішим було народження хлопчика, особливо первістка. Цікавим є обряд, коли батько після народження дитини виходить на центральну дорогу та зустрічає всіх перехожих хлібом та чаркою, сповіщаючи таким чином радісну звістку. Люди, за словами Васильчук Г. І., „дають для новонародженого або гроші, або якісь інші гостинці” [ІІ].

Надзвичайно великого значення надавалося першій купелі дитини, і не лише з гігієнічних міркувань, а насамперед з обереговою метою. Вода символізувала силу, чистоту, здоров’я. За свідченням Жук М. А., „купіль супроводжувалася низкою приписів. Для дівчат воду варили в високому посуді, щоб були стрункі, а для хлопців – із товстими стінками, щоб були сильними. Не допускали, щоб вода кипіла, а то дитина злобною виросте. До купелі дівчат кидали калину, ромашку, щоб красною була, іноді додавали мед, щоб життя було солодким. До купелі хлопчика кидали кору дуба, щоб міцним був, чебрець та васильки, щоб гарним виріс. Споліскували дитину свяченою водою” [IV]. Жителька села Чміль Г. Й. додала, що „до купелі хлопчиків ложили ще жито, щоб довго жив, а ще додавали сіно, волошки. Саму воду тричі хрестили перед тим, як покласти туди дитину [VII].

Крім того, купіль супроводжувалася різноманітними побажаннями та замовляннями, що були покликані загартувати дитину та відвернути від неї злі сили й наміри.

Воду з купелі виливали на те місце, де „люди не ходять”. Робили це до заходу сонця, щоб дитина не плакала або, якщо дитя було слабке і неспокійне, купіль виливали опівночі на перехресті доріг. Перехрестя, згідно з В. Войтовичем, – „місце, де любить збиратися нечиста сила, а також воно було межею між світом живих і мертвих” [2, с. 63]. Таким чином хворобу дитини відсилали до злих духів.

За традицією, імена новонародженим давав священик під час хрещення. На окремих територіях, особливо на Поліссі, побутував звичай давати дитині два імені: перше „справжнє”, яке знали лише найближчі родичі й тримали його в таємниці, а друге – на загал. Це, як стверджує А. П. Пономарьов, було пов’язано з віруванням у те, що той, хто знає ім’я людини, має над нею владу [8, с. 165]. За словами місцевої жительки Колпак Л. І., у селі існував звичай, коли ім’я дитині давав перехожий. „Ото кого першого стрінуть на дорозі й питають, як звати, – таке ім’я й дають дитині” [V]. Уважалося, що разом з іменем вибирають долю дитині.

На більшості території України баба-повитуха йшла до священика, який мав дати ім’я дитині. Керуючись церковним календарем, він пропонував імена кількох святих та Божих угодників, які пошановувалися в цей день, або найближчим часом. За словами тутешньої жительки Бойчук Г. С., „дитину не називали іменами святих мучеників” [І]. Це робили для того, щоб не накликати дитині мученицького життя.

Найсприятливішими днями для хрещення вважали третій, шостий або дев’ятий день після народження. Намагалися з цим не затягувати, щоб дитина швидше отримала церковний захист. На Млинівщині, за словами місцевої жительки Жук М. А., дитину хрестили на сороковий день, що було пов’язано з вірою в очищення на сороковий день матері та немовляти [IV].

Зазвичай у с. Острожець за кумів обирали близьких родичів або дуже добрих знайомих, яким можна було довірити власну дитину. Адже хрещені батьки упродовж усього життя повинні брати безпосередню участь у вихованні дитини. Існував також звичай брати дві і більше пар кумів. За словами жительки села Кардаш З. І., вибираючи хрещених батьків своїй дитині, батьки сподівались в їх особі знайти нащадкам оборонців, які б на випадок нещастя могли прийти на допомогу [VІІ].

За звичаєм, дитині до року не стригли волосся, бо вірили, що „буде на голову хворіти” або „волосся зовсім рости не буде”, чи „зла сила розум дитячий разом з волоссям забере” [І]. Адже, за уявленнями слов’ян, волосся – це частина тіла, через яку здійснюється зв’язок із предками роду. Такі уявлення породили ще один обряд стосовно дитини – пострижини. За В. Борисенко, пострижини, як спосіб пожертвування, беруть початок ще з дохристиянських часів. Існують згадки, що в давнину на пострижини баба варила кашу для поклоніння Роду і Рожаниці [1, с. 115]. Отже, відрізання волосся символізувало остаточне утвердження у цьому світі. Сьогодні такі обряди відійшли у минуле, але, зрештою, сам обряд пострижин не втратив свого значення і до сьогодні.

На першу річницю дитини запрошували гостей і кумів. Як розповіла місцева жителька Кардаш З. І., обряд проходив так: „Посеред кімнати ставили табуретку, на яку стелили вивернутий кожух, і садили на нього дитину. Хрещений навхрест зрізав волосся на потилиці і клав його на тарілку, куди всі запрошені клали гроші і бажали імениннику багатства, як той кожух (який і є символом достатку, багатства). Під кожух не забували підкласти прядиво, гребінь, вишиванку – то для дівчинки, щоб вмілою росла, а для хлопчика клали ніж, рубанок” [VI]. В основному обряд проводився швидко, зістрижене волосся закопували у дворі під вишнею, щоб дитина не забувала батьківського дому. Також траплялось, що волосся просто спалювали, щоб „голова не боліла” і „спало добре” [VI], у цьому знову ж таки простежується зв’язок із предками. Таким чином, обряд пострижин завершує комплекс обрядових дій, що стосуються народження дитини.



Родильна обрядовість є досить різноманітною на території України, маючи регіональні відмінності, що склалися під впливом певних історико-культурних чинників, подій, розвитку суспільства, зміни світогляду. Цей обрядовий комплекс є наскрізь синкретичним. На нашу думку, на сьогодні значно скоротилася система родильної обрядовості, тому вона не має вже свого первісного, деякою мірою магічного значення. У процесі дослідження було зіставлено наукові розвідки із теми з розповідями односельчан і виокремлено ті риси, що витворилися на Млинівщині, і, виплекані роками, становлять культурну спадщину місцевих жителів і України в цілому.
ЛІТЕРАТУРА

  1. Борисенко В. К. Традиції і життєдіяльність етносу (на матеріалах святково-обрядової культури українців) / В. К. Борисенко. – К. : Унісерв, 2000. – 194 с.

  2. Войтович В. Українська міфологія / В. Войтович. – К. : Либідь, 2002. – 664 с.

  3. Кондратович О. П. Українські звичаї: Народини / О. П. Кондратович. – Луцьк : Вол. обл. друк., 2007. – 240 с.

  4. Крисаченко В. С. Українознавство : [хрестоматія-посібник] / В. С. Крисаченко. –К. : Либідь, 1996. – 352 с.

  5. Культура і побут населення України : [навч. пос.] / ред. В. І. Наумко. – К. : Либідь, 1993. – 288 с.

  6. Лановик М. Українська усна народна творчість : [підручник] / М. Лановик, З. Лановик. – К. : Знання-Прес, 2006. – 260 с.

  7. Лозко Г. С. Українське народознавство / Г. С. Лозко. – К. : Зодіак-ЕКО, 1995. – 360 с.

  8. Українська минувшина : [ілюстрований етнографічний довідник] / Пономарьов А. П., Артюх А. Ф., Косміна Г. В. та ін. – [2-е вид.]. – К. : Либідь, 1994. – 256 с.


Польові записи (здійснені Малиш Даною Ростиславівною у с.Острожець Млинівського р-ну Рівненської обл.)

  1. Бойчук Галина Сергіївна, 1937 р. н., пенсіонерка, жителька с. Острожець Млинівського р-ну, Рівненської обл.

  2. Вакула Василь Степанович, 1931 р. н., пенсіонер, житель с. Острожець Млинівського р-ну, Рівненської обл.

  3. Васильчук Галина Іванівна, 1935 р. н., пенсіонерка, жителька с. Острожець Млинівського р-ну, Рівненської обл.

  4. Жук Марія Анатоліївна, 1939 р. н., пенсіонерка, жителька с. Острожець Млинівського р-ну, Рівненської обл.

  5. Колпак Людмила Іванівна, 1942 р. н., пенсіонерка, жителька с. Острожець Млинівського р-ну, Рівненської обл.

  6. Кардаш Зінаїда Іванівна, 1938 р. н., пенсіонерка, жителька с. Острожець Млинівського р-ну, Рівненської обл.

  7. Чміль Галина Йосипівна, 1943 р. н., пенсіонерка, жителька с. Острожець Млинівського р-ну, Рівненської обл.

Матчишин Юлія

Науковий керівник – Зайцев М. О., кандидат філософських наук,доцент
ІСТОРІЯ ТА АНАЛІЗ ДИТЯЧОЇ ІГРАШКИ TEDDY BEAR
У статті робиться спроба простежити історію плюшевого ведмедика від створення до його модифікацій у „час технологій”, тобто ХХІ століття, та проаналізувати його вплив на формування дітей.

Ключові слова: дитяча іграшка, еволюція, плюшевий ведмедик.
The article is an attempt to trace history of teddy bear from creation to its modifications in „time of technologies”, and assess the impact on the children.

Key words: children’s toy, evolution, teddy bear.
Актуальність теми роботи полягає у спробі проаналізувати вплив сучасного плюшевого ведмедика, І-Teddy, на розвиток дитини. Оскільки, іграшка – це досвід пізнання маленькою людиною навколишнього світу, це та інформація, що залишає свій відбиток глибоко у підсвідомості та залишається на все життя, впливаючи на розуміння таких категорій як „красиво”, „гуманно” та, що відносити до категорій „зла”, „відчуженості”, „самотності”. А тому так важливо звернути увагу на етичний, естетичний, виховний та ісотичний вклад такої іграшки як Teddy Bear, що залишила свій слід на розвитку не тільки окремого малюка, а й цілого покоління починаючи з ХХ століття і до сьогодні.

Метою статті є подати історію Teddy Bear та проаналізувати вплив сучасного І-Teddy на розвиток дитини. Основою аналізу є зміна функціонального навантаження іграшки, що простежується через подачу історії виникнення та розвитку іграшки, таким чином, указавши на ті зміни, що відбулися упродовж століття, привернути увагу на можливі проблеми, що назрівають у зв’язку із зміною самої іграшки, її функціонального призначення та „внутрішнього світу” (маються на увазі всі ті технологічні новинки, які зі своєю появою змінювали вміст Teddy Bear).

Варто було б розпочати з незаперечного факту, а саме – плюшевий ведмедик є іграшкою, яку знає та любить уже четверте покоління дітей. Необхідно зазначити, що у неї навіть є конкретний День народження. У США, Великобританії та Скандинавських країнах День плюшевого ведмедика відзначають 27 жовтня [9].

Ця іграшка, як і кожна, має своя історію. Та в цьому випадку варто навіть сказати передісторію, оскільки прецедент, який створив точку відліку, із самого початку не мав нічого спільного з дитячими іграшками. Так, усе розпочалося наприкінці 1902 р., коли президент США Теодор Рузвельт на полюванні пожалів маленького ведмедика. Подія такого ґатунку стала приводом для жартів. Наприклад, в одній із карикатур делегація ведмедів вимагала від Рузвельта укласти з людством Пакт про ненапад. Такого роду карикатури поширилися мало не всіма тогочасними газетами. Одна з таких карикатур (див. Додаток А), була надрукована у газеті, яка нині вже не існує, „Washington Evening Star” (хоча існують посилання і на іншу газету – „Washington Post”) і потрапила на очі Моррісу Мічтому (Morris Michtom) – це псевдонім, його справжнє ім’я, на жаль, невідоме – емігрантові з Росії, власникові магазину іграшок у Брукліні (Нью-Йорк).

Дружина Морріса – Роуз виготовила першого іграшкового ведмедика за образом і подобою персонажа карикатури. Після чого ведмедик був виставлений на вітрині магазину поряд із карикатурою. У світлі всіх подій, що відбулися, своє ім’я іграшка отримала на честь президента США – „Ведмедик Тедді”, у зв’язку з тим, що Тедді – пестливий варіант імені Теодор. М. Мічтом був вражений, скільки людей почали звертатися до нього з проханням про покупку цієї іграшки. Саме тому торговець звернувся до Рузвельта з проханням офіційно дати його ім’я новій іграшці. Пропозиція власника крамниці іграшок була доволі незвичайною, але Президент США все ж отримав згоду. А вже наступного року (1903) емігрант із Росії заснував компанію Ideal Toy Company, яка зайнялася випуском ведмежат [8].

Але незалежно від М. Мічтома, аналогічне ведмежа винайшли і в Австрії. Ще 1897 р., у каталозі австрійської майстерні іграшок Steiff company з’явилося перше іграшкове ведмежа, яке вміло ворушити лапками та головою. У каталозі така іграшка значилася як roly-poly. А сама власниця майстерні іграшок (див. Додаток Б) – Маргарет Штейфф (Margarete Steiff) – навіть отримала винагороду за свої творіння, які представила на ярмарку іграшок у м. Лейпциг. 1899 р. вона ж і запатентувала аж двадцять три нових дизайни іграшкових ведмедиків, включно із ведмежам, яке танцювало, та іграшкою дресирувальника із коричневим ведмедиком. Успіх такого роду іграшки був просто приголомшливим – їх почали експортувати не лише у країни Європи, а й за її межі. Так, 1903 р. австрійських ведмежат почали виготовляти з плюшевої тканини і цього ж року було експортовано три тисячі екземплярів у США.

Та повернемося до іграшок, що виготовлялися у США, де успіх плюшевих ведмежат був величезним, однак М. Мічтому він не приніс багатства. Виробник допустив дві серйозні бізнес-помилки: не запатентував нову іграшку і її назву. У результаті на початку ХХ ст. практично в усіх країнах світу були створені компанії, що спеціалізувалися на випуску ведмежат. Тільки в Європі їх налічувалося понад сорок [6, с. 10].

Американський історик Чарльз Панат, автор книги „Незвичайні витоки звичайних речей”, уважає, що винайдення плюшевого ведмедя стало відправною точкою для технічного прогресу. Чарльз Панат зазначає, що спочатку ведмежата Тедді виготовлялися з натурального хутра і дорогих тканин, але масовий попит зажадав від виробників здешевлення вихідних матеріалів. Тому вже 1903 р. для виготовлення шкури ведмедя почали використовувати плюшеву тканину, яка до цього застосовувалася, в основному, для оббивки меблів. Саме плюшеві ведмедики спонукали виробників тканин розробляти спеціальні матеріали, які були б розраховані виключно для дітей.

У 1930-их роках, після того як часові механізми стали відносно дешевими, ведмежата стали першими масовими заводними іграшками. Після появи дешевих електричних батарей у 1950-их рр. першою іграшкою, у якій вони були використані, також були плюшеві ведмеді. Крім того, плюшевий ведмедик став першою дитячою іграшкою, яка вміла говорити і яку можна було купати (зразок з’явився 1956 р.).

Продовжуючи тему прогресу, який відображається на іграшці добре відомого нам плюшевого ведмедика, варто звернути увагу на І-Teddy (див. Додаток В), винахід сучасності, що повністю відповідає тенденціям, які диктує ХХІ ст. у сфері технічного розвитку. Так, під ошатною футболкою добродушного і пухнастого ведмедика захований сучасний медіа-плеєр, тепер разом із ведмедиком I-Teddy (саме таке ім’я дали „Ведмедику Тедді” у сучасному світі) можна слухати музику, грати в захопливі ігри, дивитися мультфільми та кіно.

Проте варто замислитися: до чого може призвести удосконалення колись безневинного плюшевого медведика? Іграшка такого типу заміщує функції, які мали б виконуватися членами родини, у якій росте дитина. На підтвердження висунутої тези звернемося до реклами, яка всебічно описує переваги І-Teddy. Зокрема, медіа-плеєр, який закріплений на животику ведмежати, відтворює до 5 годин відео- або аудіо-записів, дозволяє грати в захопливі інтерактивні ігри і розглядати альбоми фотографій. Разом з I-Teddy малюк зможе знайти розвагу до душі в будь-якому місці і в будь-який час дня. Рано-вранці ведмежа може заспівати веселу пісеньку, допомагаючи прокинутися, а ввечері розповість казку для того, щоб маля краще заснуло. Захопливі інтерактивні ігри навчать дитину багатьох корисних речей, а мультики й аудіокниги, які можна завантажити з домашнього комп’ютера, не дадуть нудьгувати в дорозі. За бажанням, медіа-плеєр можна зняти і використовувати окремо [9].

Цікавими та новими є характеристики іграшки І-Teddy, які на початку ХХІ ст., не втрачаючи свій хист всотувати в себе усі новинки, перетворили дитячу іграшку на „диво теніки”. Для аргументації цієї інформації наведемо перелік характеристик іграшки:



  • повнофункціональний медіа-програвач;

  • можливість перегляду улюбленого відео та мультфільмів (до 5 годин);

  • кольоровий дисплей 1,8 дюймів;

  • підтримка трьох відеоформатів: MPEG, WMV, AVI;

  • відтворення колискових, казок і будь-яких інших улюблених мелодій і пісень;

  • підтримка трьох аудіоформатів: MP3, WAV, WMA;

  • перегляд фотографій;

  • можливість створення своїх фотоальбомів;

  • можливість перегляду фотографій і слайд-шоу у форматі JPEG;

  • умонтована гра;

  • можливість закачування улюблених міні-ігор;

  • сумісність із Windows XP і Windows 2000;

  • зручне меню російською мовою;

  • заряджається через USB-шнур від комп’ютера або від мережі;

  • умонтований акумулятор;

  • умонтований динамік;

  • 512 Mб пам’яті з можливістю її розширення SD-картою до 2 Гб [9].

Із вищеперерахованих можливостей нового І-Teddy робимо припущення про створення уявного штучного світу вже із раннього дитинства. Оскільки все, чого дитина колись навчалася в процесі вивчення того, що її оточувало, а отже, воно і формувало світ реально існуючих речей та взаємозв’язків між ними, відбувається за допомогою іграшки і через саму іграшку, але за безпосередньої підтримки і допомоги батьків, тепер нівелюється. Бо допомога батьків у грі з І-Teddy зводиться лише до закачування нового матеріалу чи розширення вмонтованої пам’яті за допомогою SD-карти. Пояснення процесів, що відбуваються у навколишньому світі, уже не потребують присутності мами чи тата, так само, як розповідь казки чи виконання колискової, за них це може зробити машина. Але ж саме в період дитинства, як стверджують психологи, дитині просто необхідна підтримка близьких їй людей, але, як декларує ХХІ ст., її легко можна замінити. У цьому випадку самотність людини, що є особливо популярною темою кінця ХХ – на початку ХХІ ст. і реально існуючою навіть у великому місті, де поряд перебувають сотні людей, стає можливою із раннього віку.

Водночас варто і констатувати факт розвитку дитини відповідно до сучасних вимог та запитів, бо саме І-Teddy допоможе розібратися дитині у технічних характеристиках іграшки, а пізніше і комп’ютера чи будь-якої іншої техніки, яка оточує людину ХХІ століття повсюдно. Але чи навчить така забавка спілкуватися дитину, знати свою історію та поважати батьків: покаже час.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34

Схожі:

Наукові записки iconНаукові записки / Львівський історичний музей. — Львів : Апріорі, 2012. — Вип. 15. — 344 с. іл

Наукові записки iconНаукові записки (праці) Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Бібліографічний покажчик змісту (1920-2009 рр.) Кам'янець-Подільський 2010

Наукові записки iconВипуск 7 Серія: філософські науки
Наукові записки кутеп: Збірник наукових праць. Серія: філософські науки. Вип. 7 / Редкол. Пазенок В. С. (голова). К.: Кутеп, 2010....
Наукові записки iconКафедра культурології та філософії
Кафедра культурології та філософії Національного університету "Острозька академія" оголошує набір статей до чергового випуску наукового...
Наукові записки icon3 Ztvárnění motivu Černobylu v románu Liny Kostenko „Записки українського самашедшого“ 35

Наукові записки icon«політичний аналіз та прогнозування» Дніпропетровськ − 2009
Виконання індивідуального завдання «Апробація методики написання аналітичної записки»
Наукові записки iconРозробка сучасних
Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які потрібно розробити): огляд існуючих систем
Наукові записки iconТести «Творчість О. Вальда» Роки життя Оскара Вайльда
Г «Посмертні записки Піквікського клубу», «Девід Копперфільд», «Різдвяна пісня в прозі»
Наукові записки icon"Записки із Мертвого дому" (1860-1862)
Оповідач засуджений Горянчиков описує побут І звичаї, каторжні порядки І людські долі, які пройшли перед ним
Наукові записки iconТести «Творчість Ч. Діккенса» Роки життя Чарльза Діккенса
Д «Посмертні записки Піквікського клубу», «Девід Копперфільд», «Ніколас Ніккльбі», «Різдвяна пісня в прозі»


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка