Навчальний посібник / Гриценко Т. Б к. Центр учбової літератури, 2007. 344 c



Сторінка1/22
Дата конвертації26.04.2018
Розмір3.62 Mb.
ТипНавчальний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Етика ділового спілкування

Навчальний посібник /

Гриценко Т.Б - К. :

Центр учбової

літератури, 2007.- 344 c.

У навчальному посібнику узагальнено та систематизовано матеріал із основ психології та

етики спілкування у сфері управління, ділових відносин, наукової організації праці. Широко

висвітлені питання спілкування як соціального феномену, функцій спілкування, значення

невербального спілкування в ділових стосунках, форм та стилів ділового спілкування,

вимог до сучасного керівника, стилів управління, службового етикету, морально-етичних

проблем особистості. Розглянуто природу виникнення виробничих конфліктів та способи їх

розв’язання. Наведено конкретні приклади щодо організації роботи сучасного менеджера,

керівника. Посібник дасть змогу ознайомитися з теорією, методами, методологією та

мистецтвом ділового спілкування, управлінської діяльності в сучасних умовах організації

виробництва, практично оволодіти відповідними навичками та вміннями.

ПЕРЕДМОВА

РОЗДІЛ 1. СПІЛКУВАННЯ ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ФЕНОМЕН

1.1. Поняття про спілкування

1.2. Культура і спілкування

1.3. Спілкування як комунікація

1.4. Техніка спілкування

1.5. Моделі та стилі спілкування

1.6. Спілкування і діяльність

1.7. Етичний бік спілкування

РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІЇ СПІЛКУВАННЯ

2.1. Класифікація функцій спілкування

2.2. Характеристика сторін спілкування

2.3. Етичні установки

РОЗДІЛ 3. НЕВЕРБАЛЬНЕ СПІЛКУВАННЯ

3.1. Загальні відомості про невербальне спілкування

3.2. Особистісний простір

3.3. Сигнали очей

3.4. Постава і поза

3.5. Значення деяких жестів

3.6. Метамова, або як читати між рядками

РОЗДІЛ 4. ДІЛОВЕ СПІЛКУВАННЯ ТА ФОРМИ ОБГОВОРЕННЯ ДІЛОВИХ ПРОБЛЕМ

4.1. Форми і види діловою спілкування та фактори впливу

4.2. Рівні ділового спілкування

4.3. Вимоги до учасників ділового спілкування

4.4. Ділова бесіда

4.4.1. Як проводити ділові бесіди

4.4.2. Різновиди бесід

4.4.3. Етапи бесід

4.5. Ділова розмова по телефону

4.5.1. Телефонна розмова — це один із видів усного ділового мовлення

4.5.2. Чи знімати слухавку?

4.5.3. Необхідно вирішити ділове питання

4.5.4. Про правила етикету ділової телефонної розмови

4.5.5. Мобільний телефон і ділові стосунки

4.6. Ділові зустрічі

4.7. Переговори

4.7.1. Поняття про переговори. Три основи стратегії переговорів

4.7.2. Підготовка до переговорів

4.7.3. Стратегічні підходи до проведення переговорів

4.7.4. Тактика і принципи переговорів

4.7.5. Сприйняття партнера е процесі переговорів

4.7.6. Як провести переговори

4.8. Нарада

4.9. Збори

4.10. Дискусія

4.11. Теле- и прес- конференція

4.12. "Мозковий штурм"

4.13. Публічні виступи

4.14. Ділова доповідь

РОЗДІЛ 5. МИСТЕЦТВО ПРАВИЛЬНО МИСЛИТИ І ГОВОРИТИ

5.1. Уміння говорити

5.2. Техніка мовлення

5.3. Роль запитання в спілкуванні

5.4. Засоби спілкування, суперечки

5.5. Чітко писати — чітко мислити

РОЗДІЛ 6. УМІННЯ СЛУХАТИ

6.1. Слухання в процесі спілкування

6.2. Слухання як активний процес

6.3. Нерефлексивне слухання

6.4. Рефлексивне слухання

6.5. Як навчитися правильно слухати

РОЗДІЛ 7. ОРГАНІЗАТОР ЯК КЛЮЧОВА ФІГУРА ВИРОБНИЦТВА. СТИЛІ КЕРУВАННЯ

7.1. Вимоги до сучасного керівника.

7.2. Стилі управлінської діяльності

7.3. Як ефективно використовувати робочий час

РОЗДІЛ 8. ФОРМАЛЬНІ ТА НЕФОРМАЛЬНІ СТОСУНКИ З КОЛЕГАМИ, ПІДЛЕГЛИМИ,

КЕРІВНИКАМИ

8.1. Особливості управління та підприємництва

8.2. Соціальні типи в діловому спілкуванні

8.3. Принципи прийняття управлінських рішень

8.4. Діловий протокол та організація ділових прийомів

8.5. Як бути хорошим керівником

8.6. Види критики підлеглих

РОЗДІЛ 9. ВИРОБНИЧИЙ КОНФЛІКТ

9.1. Дещо про природу конфліктів

9.2. Моделі конфліктів

9.3. Спілкування як суперечка

РОЗДІЛ 10. ПРИЙНЯТТЯ НА РОБОТУ

10.1. Проблема підбору кадрів

10.2. Проблеми найму на роботу з позиції керівника фірми

10.3. Методика співбесіди під час прийняття на роботу

10.4. Зарубіжний досвід

РОЗДІЛ 11. СЛУЖБОВИЙ ЕТИКЕТ. МОРАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ТА ЗАСАДИ

11.1. Службовий етикет як сукупність правил поведінки людини

11.2. Професійна етика. Норми професійних ділових відносин

11.3. Авторитет особистості

11.4. Особливості роботи керівника і норми його поведінки

11.5. Мовленнєвий етикет

11.6. Мовний етикет української науки

РОЗДІЛ 12. ЩОДЕННИЙ ЕТИКЕТ

12.1. Культура поведінки на вулиці, в магазині

12.2. Правила поведінки у кав´ярні, їдальні, ресторані

12.3. Як поводитися в транспорті

12.4. На вернісажі, в картинній галереї

12.5. У театрі, бібліотеці

РОЗДІЛ 13. ДІЛОВИЙ ОДЯГ

13.1. Дещо про одяг

13.2. Діловий одяг для чоловіків

13.3. Діловий одяг для жінок

РОЗДІЛ 14. ОСОБЛИВОСТІ МІЖНАРОДНОГО СПІЛКУВАННЯ

14.1. Офіційна мова

14.2. Основні управлінські культури: характерні риси та особливості

14.3. Особливості спілкування з іноземцями

ПЕРЕДМОВА

Дисципліна "Етика ділового спілкування" ґрунтується на багатьох науках, зокрема на

психології спілкування, етиці, психології управління, науковій організації праці тощо. її

вивчення зумовлене потребами сьогодення.

Ділова людина — чи то підприємець, менеджер чи керівник — повинна обов´язково

вміти чітко і зрозуміло формулювати свою точку зору, аргументувати свою позицію,

аналізувати висловлювання партнера, критично оцінювати відповідні пропозиції.

Необхідною умовою цього є вміння слухати, вести бесіду, створити доброзичливу атмосферу,

уміння справити позитивне враження, відповідна завчасна підготовка.

У центрі уваги цього курсу — особистість менеджера, керівника. Не досить володіти

знаннями, вміннями, методами спілкування, щоб бути хорошим фахівцем. Потрібно мати ще

й відповідний рівень внутрішньої культури. Морально-етичні проблеми особистість вирішує

залежно від своїх базових життєвих принципів.

Етика ділового спілкування — це наука, яка оперує відповідними знаннями, теоріями,

методами, методологією, і водночас мистецтво, тому що залежить від світосприйняття та

здібностей особистості. Основним завданням цієї дисципліни є не тільки навчання студентів

науці ділового спілкування, а й спонукання їх до мистецтва спілкування шляхом активної

пізнавальної діяльності, формування відповідної мотивації, самовдосконалення,

використання різних вправ і завдань. Більш глобальною метою є розкриття краси, гармонії

людських стосунків, зокрема у сфері ділового спілкування, спонукання до формування

особистісних морально-етичних принципів, які стали б основою всієї трудової діяльності

керівника, організатора, менеджера.

Курс орієнтований переважно на практичне оволодіння відповідними навичками,

уміннями, а не на високий рівень академічно-теоретичних знань. Подається широкий

діапазон напрямів розкриття тієї чи іншої теми, які викладач може поглиблювати.

1.1. Поняття про спілкування

Спілкування — основна форма людського буття. Його відсутність чи недостатність

може деформувати людську особистість. Спілкування є основою практично всіх наших дій,

служить життєво важливій меті встановлення взаємозв´язків і співпраці.

Здібність до спілкування завжди була однією з найважливіших людських якостей. До

людей, які легко вступають у контакт і вміють привернути увагу до себе, ставляться із

симпатією. Із замкнутими людьми намагаються обмежити контакти або взагалі уникати їх.

Більшість людей вважає, що вони вміють спілкуватися. Але практика свідчить, що

ефективно це робити вміють далеко не всі, у тому числі й керівники, менеджери. До 90%

робочого часу управлінці повинні витрачати саме на спілкування. Адже звіти, проведення

нарад, засідань, бесід, дискусій, переговорів — усе це різні форми ділового спілкування.

Опитування свідчать, що 73% американських, 60% англійських і 86% японських

менеджерів невміння ефективно спілкуватися вважають основною перешкодою на шляху

досягнення цілей, що стоять перед організацією.

Спілкування нагадує своєрідну піраміду, яка складається із чотирьох граней. У його

процесі можна пізнати інших людей, обмінятися з ними інформацією, співпрацювати з ними і

водночас пережити емоційний стан, що виникає в результаті цього.

Таким чином, спілкування — це процес установлення й розвитку контактів між людьми,

що виникає як потреба у спільній діяльності та включає:

♦ сприйняття, пізнання і розуміння партнерів по спілкуванню (перцептивна сторона

спілкування);

♦ обмін інформацією (комунікативна сторона спілкування);

♦ вироблення єдиної стратегії взаємодії (інтерактивна сторона спілкування).

У загальному вигляді спілкування є формою життєдіяльності людей і необхідною

умовою їх об´єднання (людина — соціальна істота) та розвитку окремої особистості.

Соціальний зміст спілкування полягає в тому, що воно інтегрує соціальний досвід і культуру,

яка передається від покоління до покоління. Спілкування є також важливим фактором

психологічного розвитку людини.

За своїми формами і видами спілкування досить різноманітне. Способи, сфера і

динаміка спілкування визначаються соціальними функціями людей — учасників спілкування,

соціальним статусом, службовими обов´язками. Спілкування регулюється факторами, пов

´язаними з виробництвом, обміном і потребами, а також сформованими і прийнятими в

суспільстві законами, правилами, нормами, соціальними інститутами тощо.

За використанням знакових систем виділяють такі види спілкування:

■ вербальне (словесне) спілкування, яке в свою чергу поділяється на усне та писемне

мовлення;

■ невербальне (безсловесне) спілкування.

За деякими даними, 60—80% інформації від співрозмовника ми отримуємо по

невербальному каналу. Невербальні засоби спілкування досить різноманітні. До основних

належать:

♦ візуальні засоби спілкування (рухи м´язів обличчя, вираз обличчя, очей; рухи рук, ніг

— жести; рухи тіла; просторова дистанція; реакція шкіри: почервоніння, пітливість; поза,

постава; зовнішній вигляд — одяг, зачіска, косметика, аксесуари);

♦ аудіальні засоби (паралінгвістичні: якість голосу, його діапазон, тональність, темп,

ритм, висота звуку; екстралінгвістичні: мовні паузи, сміх, плач, зітхання, кашель, плескання);

♦ тактильні засоби спілкування включають усе, що пов´язано з дотиками

співрозмовників (потискання рук, обійми, поцілунки, поплескування по плечах тощо);

♦ ольфакторні засоби спілкування, які включають приємні та неприємні запахи

навколишнього світу, природні та штучні запахи людини.

На невербальні засоби впливає конкретна культура того чи іншого народу, тому дуже

важко знайти спільні норми для всього людства.

За характером зв´язку спілкування поділяється на: ^ безпосереднє (контакт один на

один);


опосередковане — за допомогою письмових чи технічних засобів, віддалених у часі чи

в просторі учасників спілкування;

За кількістю учасників у спілкуванні розрізняють такі різновиди спілкування:

■ міжособистісне спілкування, тобто безпосередні контакти людей у групах чи парах,

постійних за складом учасників;

■ масове спілкування, тобто багато безпосередніх контактів між незнайомими людьми, а

також комунікація, опосередкована різними видами засобів масової інформації.

За включенням у процес спілкування соціальних складових спілкування поділяють на::

міжособистісне спілкування (спілкування між конкретними особистостями, які

володіють індивідуальними якостями, що розкриваються в процесі спілкування і організації

взаємних дій). Соціальні ролі мають при цьому допоміжне значення;

рольове спілкування (спілкування між комісіями визначених соціальних ролей, коли дії,

поведінка учасника такого спілкування визначаються виконуваною соціальною роллю). У

процесі такого спілкування людина відображається не тільки як індивідуальність, а як

соціальна одиниця, що виконує визначені функції. Індивідуальність підпорядковується

соціальній ролі. Іноді таке спілкування називають ще офіційним, або формальним.

Різновидом рольового спілкування є ділове спілкування, тобто спілкування між

співрозмовниками (партнерами, опонентами), які мають відповідні соціальні позиції,

визначені їх соціальними ролями і відповідними функціями, спрямоване на повне або

часткове вирішення конкретних проблем, організацію спільної діяльності, дій.

1.2. Культура і спілкування

Людина — продукт соціалізації і насамперед людина стає людиною завдяки

спілкуванню. Людство знає чимало прикладів, коли дитина, потрапляючи в ранньому віці в

середовище тварин, виживала, але не ставала людиною в повному розумінні цього слова.

Причина — відсутність можливості наслідувати і, особливо, спілкуватися з людьми. Отже,

спілкування має величезне значення як для становлення людини, так і для її подальшого

життя в суспільстві.

Головна особливість спілкування — взаємодія. Процес спілкування охоплює

соціальну взаємодію членів суспільства — їх спільну діяльність, інтеракцію і власне

комунікацію. Упорядкованість досягається за допомогою правил і норм, які регулюють

характер спілкування залежно від його мети і засобів. Спілкуючись, люди повинні рахуватися

із соціальними нормами, звичаями, традиціями, що існують у даному суспільстві, колективі.

Від того, як люди розмовляють між собою, залежить настрій, стан нервової системи,

благополуччя і спокій у сім´ях, колективах. Нарешті, від манери спілкування багато в чому

залежить успіх у роботі.

Володіючи нормами культури спілкування, людина зможе уникнути багатьох проблем,

конфліктів, швидше досягне життєвих цілей.

Культура спілкування... Про неї говорять в усі епохи. І кожна епоха розвитку людства

виробляє свої норми, традиції, національну своєрідність культури комунікації між людьми.

Культура спілкування є складовою частиною культури людини. Для неї характерною є

нормативність, яка визначає, як мають спілкуватися люди в певному суспільстві, у конкретній

ситуації.

Культура людського спілкування — це частка загальної моральної культури особистості.

Відсутність культури спілкування — свідчення бездуховності людини. Ще мудрий Езоп

довів, що наше слово — це найкраще, що є в розпорядженні людини, і найгірше, чим вона

володіє.


Нині проблема культури спілкування набуває великого значення. Відбувається

становлення України як самостійної держави, інтенсивно розвиваються міжнародні та

міжособистісні зв´язки з різними країнами світу. З огляду на, це визначальною стає для

нашого суспільства проблема вміння спілкуватися як на офіційному, діловому, так і на

побутовому рівнях.

Нині важливо закласти основи культури спілкування в нашому суспільстві відповідно

до часу, в якому живемо, до нашої історії, до духовно-творчого потенціалу українського

народу.


На наш погляд, цій проблемі приділяється невиправдано мало уваги як в освітньо-

виховних закладах, так і в державі в цілому. Засоби масової інформації, маючи величезні

можливості формувати смак до справжньої високої культури взаємостосунків між людьми,

нехтують цією можливістю.

Кіноекрани і екрани телевізорів заполонили третьосортні бойовики, і на глядача

ллються брутальні слова, огидні вирази. Це не може не турбувати суспільство. Адже якщо

людина — продукт соціалізації, то величезний сенс для становлення особистості в тому, який

саме досвід (традиції, звичаї, норми) передає суспільство своїм поколінням.

Традиції, звичаї українського народу високі і духовно багаті. Однак якщо не давати

належної оцінки розгулу антикультури, то вона починає сприйматися як норма. Саме так

сприймається низька культура спілкування між людьми в громадських місцях, у сім´ях.

Грубість, відсутність поваги і уваги до людини порушує принцип людяності як найбільш

бажаної норми взаємостосунків між людьми, викликає загальний негативізм і руйнує

духовну сферу людських взаємовідносин.

Якщо ми прагнемо збудувати цивілізовану державу, то мусимо прагнути до цивілізації, а

першим виявом цього є культура спілкування.

Сім´я, навчально-виховні і культурно-освітні заклади повинні, формуючи особистість,

розвивати в ній такі морально-психологічні якості:

— людяність;

— уважність;

— чуйність;

— уміння бачити моральний бік своїх і чужих дій і вчинків;

— витримка;

— володіння собою;

— здатність стримувати негативні емоції;

— уміння слухати іншу людину;

— здатність передбачати можливі наслідки своїх слів, дій, вчинків.

Уся система ставлення людини до інших людей реалізується у спілкуванні. Поняття

спілкування є одним з центральних у системі психологічного знання. Соціальна функція

спілкування полягає в тому, що воно виступає засобом передавання суспільного досвіду.

Спілкуючись, люди можуть обмінюватися думками, досвідом, інтересами, почуттями тощо.

У спілкуванні людина формується і самовизначається, виявляє свої індивідуальні

особливості. Результат спілкування — налагодження певних стосунків з іншими людьми.

Завдяки спілкуванню здійснюється інтеграція людей, виробляються норми поведінки,

взаємодії.

Зв´язок людей у процесі спілкування є умовою існування групи як цілісної системи.

Спілкування координує спільні дії людей і задовольняє потребу в психологічному контакті.

Культура спілкування у вузькому розумінні — це сума набутих людиною знань, умінь та

навичок спілкуватися, які створені, прийняті та реалізуються в конкретному суспільстві на

певному етапі його розвитку.

Культура спілкування залежить і від особистості, її якостей. Чи може вважатися

культурною людина, яка поводиться пихато, зарозуміло, не цікавиться думкою інших,

говорить лише сама, не даючи змоги висловитися співбесідникам, презирливо ставиться до

інших? Звичайно, ні. Культурна людина має бути спокійною, урівноваженою, знати що, де і

як сказати.

Дослідники вважають, що спілкування — це своєрідний театр, де є п´єса певного змісту,

актор, що виконує конкретну роль, і глядач, який сприймає цю п´єсу й цю роль. А потім

глядач виступає як актор і хоче, щоб його також сприйняли як особистість. До того ж глядач в

обох випадках є активною стороною.

Щоб оволодіти культурою спілкування, фахівець повинен мати елементарні знання з

психології, стики спілкування, уміти застосовувати на практиці комунікативні установки.

Що ж таке установка?

Установка — це стан готовності індивіда чи групи певним чином (позитивно чи

негативно) реагувати на об´єкти (чи суб´єкти) та вплив. Різновидом соціальних установок є

комунікативні установки. Вони дуже важливі для формування культури спілкування,

оскільки допомагають установити контакт між співрозмовниками, підготувати їх до

позитивного сприймання інформації, перебороти байдуже чи негативне ставлення до тих чи

інших ідей, людей, ситуацій .

Установки під впливом спілкування з різними людьми виникають, змінюються і

зникають.

Чи може під час спілкування один співрозмовник вплинути на комунікативні установки

інших? Так, може, але він має виявити характер, позитивну чи негативну моральну

спрямованість цих установок. Лише після цього можна формувати нові або закріплювати ті,

що є, чи їх реконструювати.

У подібних ситуаціях учені радять поводитися так:

— якщо формуєш необхідну установку, будь першим;

— щоб закріпити цю установку, подавай її в новій формі або контексті;

— якщо хочеш реконструювати установку, не дій прямо, а починай зі згоди´.

Високий рівень культури спілкування, на думку вчених , створюють компоненти:

— комунікативні установки, які "включають" механізми спілкування;

— етичні норми спілкування, прийняті в даному суспільстві; психологія спілкування

(категорії, закономірності, механізми сприймання й розуміння одне одного);

— уміння застосовувати ці знання з урахуванням ситуації, відповідно до норм моралі

конкретного суспільства та загальнолюдських цінностей.

Схематично культуру спілкування в широкому розумінні ці самі дослідники

пропонують зобразити так:

КС = КУ + З + В,

де КУ — комунікативні установки; 3 — знання з етики та психології спілкування; В —

вміння застосовувати ці знання на практиці.

Отже, культура спілкування — це цілісна система, яка складається із взаємопов´язаних

моральних та психологічних компонентів, кожен з яких вносить своє в характеристику

цілого.


Учені зазначають, що ця система реалізується в певних умовах, адже поведінка людини

змінюється залежно від ситуації. Одні й ті самі риси характеру проявляються по-різному:

людина буває чесною в одній ситуації та нечесною в іншій (це залежить від зовнішнього

оточення, його впливу на людину. Це оточення —- люди з якими вона живе, вчиться,

відпочиває, працює. Усіх їх людина віддзеркалює в психіці, на кожного емоційно

відгукується . Залежно від того, як найближче оточення задовольняє потреби людини,

виявляється її реагування на близьких. Іноді ввічлива, доброзичлива та терпляча на роботі

людина в домашньому оточенні є тираном. А трапляється і навпаки. Справжній рівень

культури спілкування такої людини низький).

ЗАПАМ´ЯТАЙТЕ!

Людину можна вважати тим більше внутрішньо культурною, чим частіше в неї

спостерігається "ставлення на Ви" до близьких людей.

Велике значення для кожної людини має процес пристосування до оточення, в якому

доведеться працювати (від адаптації нової людини в колективі залежить продуктивність її

праці). На заході в компаніях, яких хвилює процес швидшого пристосування людини до

нового колективу, створено спеціальну службу людських стосунків та спеціальні програми

профорієнтації та інформації, де йдеться про те, як службовці мають спілкуватися між собою

та з клієнтами, щоб підтримувати високий імідж корпорації.

Культура поведінки і спілкування людини залежить від того:

— що діється у світі;

— які закони ухвалює парламент;

— як підвищуються ціни на товари й продукти харчування і т.ін. Розтривожена цими

подіями людина може своє невдоволення,

роздратування "виливати" на інших.

З історії культури спілкування

Наші пращури любили спілкуватися. За свідченнями Геродота (V ст. до н. е.), вони при

світлі вогнища "казали казку", "баяли байку", тобто проводили час, спілкуючись. Цікавим є

свідчення того, що вже в давні часи люди могли знаходити спільну мову, вирішуючи через

віче важливі державні справи ("Велесова книга, або "Скрижалі буття українського народу").

Такі загальноприйняті зараз норми моралі як повага до старших, взаємодопомога, хоробрість,

чесність беруть початок з тих давніх часів. Про культуру спілкування писали перший

митрополит Київської Русі Іларіон, оратор та мислитель Кирило Туровський.

Дбав про культуру спілкування та етикет князь Володимир Мономах. У своєму



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Схожі:

Навчальний посібник / Гриценко Т. Б к. Центр учбової літератури, 2007. 344 c iconФінансова діяльність держави
Роль В. Ф. Фінансове право України. Навчальний посібник. К., Центр учбової літератури, 2011, 392 с
Навчальний посібник / Гриценко Т. Б к. Центр учбової літератури, 2007. 344 c iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с
Навчальний посібник / Гриценко Т. Б к. Центр учбової літератури, 2007. 344 c iconНавчальний посібник для студентів, що вивчають дисципліну „паблік рилейшнз луганськ 2007
К63 Фандрейзинг у питаннях, відповідях та цитатах. Навч посібник. – Луганськ, 2007. – 54 с
Навчальний посібник / Гриценко Т. Б к. Центр учбової літератури, 2007. 344 c iconП., Середяк А. В. Історичне краєзнавство навчальний посібник
Голубко В., Качараба С., Середяк А. Історичне краєзнавство. Навчальний посібник. – Ч.І. – Львів: Видавничий центр лну імені Івана...
Навчальний посібник / Гриценко Т. Б к. Центр учбової літератури, 2007. 344 c iconЛіфарева Н. В. Психологія особистості: Навчальний посібник. — Київ: Центр навчальної літератури, 2003. 240 с
Ерік Еріксон, Еріх Фромм І карен Хорні: егопсихологія та пов'язані з нею напрямки в теорії особистості
Навчальний посібник / Гриценко Т. Б к. Центр учбової літератури, 2007. 344 c iconНавчально-методичний посібник для вчителів, учнів, студентів смт Муровані Курилівці 2014 р
«Загальноосвітній навчальний заклад дошкільний навчальний заклад» с. Вербовець Теорія літератури в 5-11 класах
Навчальний посібник / Гриценко Т. Б к. Центр учбової літератури, 2007. 344 c iconНавчальний посібник За редакцією Л. О. Сандюк та Н. В. Щубелка Автограф Одеса 2007 ббк 411 Анотація
Охватывает собой все объекты науки о религии, юриспруденции, истории, филологии, политической экономии и т д., т е всех „наук о духе”,...
Навчальний посібник / Гриценко Т. Б к. Центр учбової літератури, 2007. 344 c iconНавчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011
Навчальний посібник. Кременчук, Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету, 2011. – 124 с
Навчальний посібник / Гриценко Т. Б к. Центр учбової літератури, 2007. 344 c iconНавчальний посібник за загальною редакцією к. В. Заблоцької донецьк-2001 ббк 63(0)-7я7+63
Українська І зарубіжна культура. Навчальний посібник / Під заг ред. Заблоцької К. В. Донецьк: "Східний видавничий дім", 2001. 372...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка