Навчальний посібник для шкіл Кіровоградщини. Кіровоград: рвц кдпу ім. В. Винниченка, кдпу 2001. 72 с



Сторінка1/5
Дата конвертації14.07.2017
Розмір0,99 Mb.
  1   2   3   4   5

ББК63.3(4Укр). К50

Навчальне видання

Козир І.А., Шевченко СІ. Історія рідного краю (навчальний посібник для шкіл Кіровоградщини).- Кіровоград: РВЦ КДПУ

ім. В. Винниченка, КДПУ 2001. -72 с.

I5ВN 966-7401-70-7

Рецензенти.



Безтака П.М., канд. іст. наук, доцент кафедри народознавства та історії культури КДПУ

ім. В. Винниченка;



Кравченко Ю.В., зав. навчально-методичним кабінетом історії КІППО.

Автори:

Козир І.А., канд. іст. наук, доцент кафедри істерії України КДПУ ім.

В. Винниченка (§§ 1 - 12);



Шевченко С.І., канд. іст. наук, доцент кафедри народознавства та історії культури КДПУ

ім. В. Винниченка (§§ 13 - 20).



Схвалено радою Кіровоградського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти

Затверджено на засіданні Вченої ради Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Протокол №8 від 26 березня 2001 р.

ІЗВК 066-7401-70-7

ББК63.3(4Укр).. К50

Козир І.А., Шевченко СІ., 2001


ВІД АВТОРІВ

Доля подарувала нам щасливу можливість народитись, жити в одному з найчудовіших куточків української землі. "Степовою Елладою" назвав Кіровоградщину наш земляк поет Євген Маланюк. Славиться наш край родючими землями, працьовитими і щедрими людьми, давньою, героїчною історією. Нелегкі випробування випали на доля нашого народу: наполеглива праця, звитяжна боротьба за свободу і незалежність, творення власної держави.

Стоячи на порозі XXI століття, мріючи про щасливе майбутнє, давайте пам'ятати звідки ми, яким було коріння нашого роду, як жили і творили наші пращури. Сива давнина, могутність Русі, славна історія козацтва, героїчна боротьба за звільнення від іноземного панування, велич і трагедія XX століття постануть перед нами зі сторінок цієї книги.

Пам'ятайте, що кожний етап історичного поступу - то діяння наших батьків, дідів, прадідів. Крок за кроком від події до події, від століття до століття пройдемо дорогою історії нашої рідної землі. Тож нехай вашим другом і помічником в далекій мандрівці стане цей посібник.
§ 1. НАШ КРАЙ У ДАВНИНУ

З глибини тисячоліть. Найдавніша історія нашого краю сягає в глибину тисячоліть. Ще в епоху стародавнього кам'яного віку - палеоліту (близько 40-11 тисяч років тому) тут проживали первісні мисливці. Клімат в цей час був суворим, субарктичним. Таким його робило холодне дихання величезного льодовика, що доходив до сучасного м. Кременчука. Наш степ був тоді звичайною тундрою, по якій бродили стада мамонтів, північних оленів, бізонів, шерстистих носорогів. Тож життя наших далеких предків було насправді тяжкою боротьбою за виживання.

Первісна людина вміла виготовляти знаряддя праці, оволоділа мовою, вогнем. Найвідоміша палеолітична пам'ятка на території нашої області – стоянка мисливців і збирачів біля с. Володимирівки Новоархангельського району. Цікава знахідка була зроблена біля с. Мала Скелева Світловодського району. Тут під час прокладання траси каналу на глибині трьох метрів були виявлені кістки мамонта, носорога, оленя і зубра. Поряд з ними знаходились залишки багаття і кремінні знаряддя праці: різці, ручні рубила тощо.

Значні зміни в кліматі відбуваються в епоху мезоліту (Х-VІІ тисяч, до н.е.). Починається потепління, з'являються численні річки, озера. Ландшафт поступово набуває сучасного вигляду. Зникають мамонти та інші холодостійкі тварини. Зміни в складі фауни вплинули і на спосіб полювання первісних людей, появу нових видів зброї – лука та стріл. З'являється рибальство. Характер життя людей мезоліту був досить рухливий. Тому їх стоянки короткочасні і зустрічаються досить рідко. На території сучасної Кіровоградщини мезолітичні знахідки зроблені на Володимирівській стоянні яка вже згадувалась.

Перехід від мисливства і збиральництва до відтворюючих форм господарства — землеробства і скотарства – відбувається в епоху неоліту нового кам'яного віку, що датується VІ-ІV тисяч, до н.е. Південно-західна частина сучасної Кіровоградської області входила в ареал поширення найдавнішої землеробської культури в Східній Європі. А на сході, в Придніпров'ї, проживали мисливці і рибалки, що майже не знали землеробства. Яскраві пам'ятки цього населення відкриті археологами біля сіл Дереївки та Усленки Онуфріївського району, Табурище Світловодського району. Унікальне місце серед старожитностей доби неоліту займає Деріївський могильник другої половини ІV тисяч. до н.е., де розкопано 161 поховання.



2. Наш край в добу енеоліту. Наступний історичний етап відзначений відкриттям і освоєнням першого з металів-міді. Він отримав назву - енеоліт (мідно-кам'яний вік) і охоплює ІУ-ІП тисяч, до н.е. В східних районах сучасної області в цей час проживали скотарсько-землеробські племена. Саме вони ще в III тисяч, до н.е. насипали над могилами своїх родичів перші в наших краях кургани. З тих далеких часів кургани стали неодмінною прикметою нашого стегнового краю.

В курганних похованнях знайдені кремінні і мідні знаряддя праці, прикраси з кісток, міді, глиняний посуд, прикрашений шнуровим орнаментом. В одному з курганів біля с.Чечеліївки Петрівського району були знайдені два дерев'яних колеса та залишки воза. Небіжчиків перед похованням густо посипали червоної о вохрою, що символізувала кров, вогонь, очищення. В кургані, розкопаному в м. Олександрії, зафіксовано досить рідкісний для Кіровоградщини обряд поховання в кам'яному ящику. Кістяк чоловіка з зігнутими ногами був поміщений на підстилку з кори, крейди і вохри та оточений масивними кам'яними плитами.

Надзвичайно рідкісними знахідками ПІ тисяч, до н.е. є кам'яні ідоли – антропоморфні стели. Вони мають вигляд досить схематизованої людської фігури і, на думку вчених, є зображеннями божеств чи предків. Саме така стела, виготовлена з місцевого сірого граніту, вперше в нашій області була знайдена в 60-х роках на лівому березі Інгульця в м. Олександрії.

3. Трипільське диво. Найяскравішою археологічною культурою періоду енеоліту є трипільська. Вона охоплювала величезну територію Східної Європи. На території нашої області трипільські пам'ятки зосереджені, в основному, в басейнах рік Південний Буг, Синюха, Велика Вись. Найбільш відомими з них є поселення біля с. Володимирівки Новоархангельського району, Сабатинівки Ульянівського району, Михайлівки Добровеличківського району, Завалля Гайворонського району та інші.

Трипільці оселялися на високих берегах річок та балок. Відмінною особливістю їх поселень було розміщення жител по колу. Деякі з будівель були двоповерховими. Одним з найяскравіших явищ трипільської культури був високоякісний орнаментований посуд та глиняні фігурки людей, тварин, моделі жител. В цих виробах відобразились уявлення та вірування трипільців, їх поклоніння Матері-землі, Сонцю, силам природи. Дивовижна культура трипільських племен залишила глибокий слід в історії України.

Запитання і завдання:

1. Вкажіть на карті найвідоміші археологічні пам'ятки кам'яного віку.

2. Що змінилось в житті первісних людей за доби неоліту?

3. Що таке кургани? Коли вперше вони з'являються в наших степах?

4. Охарактеризуйте трипільську культуру на території нашого краю.

5. Які археологічні знахідки було зроблено на околицях вашого села чи міста? До якого періоду вони належать?


§ 2. НАШ КРАЙ В ПЕРІОД РОЗКЛАДУ РОДОВОГО ЛАДУ.

1. Доба бронзи. Доба бронзи – великий історичний етап, який датується II - початком І тисяч, до н.е. Назва його походить від широковживаного в той час штучного металу – бронзи, яка являє собою сплав міді з оловом. Вдосконалення знарядь праці, піднесення господарства, укріплення влади племінних вождів сприяли початку розкладу родового ладу.

Переважна кількість пам'яток епохи бронзи на території нашого краю належить до катакомбної археологічної культури. її племена вели рухливий спосіб життя, випасали численні стада худоби. Але вони були знайомі із землеробством. На всій території сучасної області знайдені поховальні пам'ятки цього населення, здійснені в курганах. Це були складні земляні споруди у вигляді досить великої вхідної ями та поховальної камери-катакомби. Похованих супроводжували ліпні посудини, прикраси, знаряддя праці, зброя. В похованнях біля с. Сугакове Долинського району знайдено кам'яні сокири. Жіночі прикраси знайдені в курганах біля м. Світловодська, с. Софіївки Компаніївського району, смт. Онуфріївки.

Великий інтерес дослідників викликають особливі риси поховального обряду катакомбних племен. Гак, в похованнях біля с. Головківка Олександрійського району знайдені черепа людей із слідами трепанації, чи модельованими рисами обличчя. Катакомбні племена знаходились на стадії створення протодержави, досягли високого на той час рівня соціально-економічного і політичного розвитку.

2. Епоха залізного віку. Величезні зміни в житті наших далеких предків відбулися з відкриттям заліза. В історії людства почався новий етап – ранній залізний вік. За існуючою науковою періодизацією він поділяється на три періоди: передскіфський, скіфський і сарматський. В цей час чітко виділяються два самостійні світи: лісостеповий, землеробський і степовий, скотарський, кочовий.

Територія сучасної Кіровоградщини є найпівнічнішим порубіжжям степу і лісостепу. В Чорному лісі, в басейнах рік Тясмин, Інгулець проживали землеробські племена чорноліської культури, які залишили по собі величезні укріплені городища. А південніше, в приінгулецьких та приінгульських степах в IX – середині VІІ ст. до н.е. кочували легендарні кіммерійці. Це перший народ на території Північного Причорномор'я, ім'я якого відоме з писемних джерел. Ці войовничі кочовики залишили цікаві поховальні пам'ятки. Найвідоміші з них - поховання з золотими прикрасами біля с. Чечелівка Петрівського району, та селища Димитрового Олександрійського району.

З другої половини VІІ до III ст. до н.е. в степах Північного Причорномор'я панувала нова грізна сила - іраномовні кочовики - скіфи. Витіснивши кіммерійців, скіфи створили величезну державу, кордони якої сягали навіть лісостепу. На території нашої області відомо близько 500 пам'яток скіфського часу. Це поселення, грунтові могильники, кургани, культові споруди. Найвідоміша скіфська пам'ятка – царський курган Лита Могила, що був розкопаний в 1763 році біля с. Кучерові Буєраки на території теперішнього Знам'янського району. Тут знайдено розкішну зброю, золоті та срібні прикраси.

Переважна ж частина скіфських поховань супроводжувалась простими предметами повсякденного вжитку: посудом, зброєю та жертовною їжею. Виняткове місце серед скіфських старожитностей України займає величезний ґрунтовий могильник в м. Світловодську, де за кілька років було розкопано біля 230 поховань. З військовими почестями було поховано скіфського воїна біля сучасного с. Головківка Олександрійського району. Померлого поклали на дно великої ями з підбоєм головою на захід. Поруч помістили його військові обладунки: залізний панцир, бойовий пояс, стріли з бронзовими наконечниками в сагайдаку та ритуальну їжу. Поховальна камера була затулена важкими плитами з пісковику. Над могилою спорудили високий насип, який оточили кільцевим ровом. Тут же справили тризну. Німими свідченнями цього поминального обряду стали залишки амфор, де зберігалося вино, кістки барана.

З ритуальною метою здійснили жертвоприношення коня.

З II ст. до н.е. ведучою політичною силою в Північному Причорномор'ї стали іраномовні сарматські племена. Кочове скотарство було їх головним заняттям, а війна - способом життя. ВІ ст. н.е. вони просуваються на північ, в Середнє Подніпров'я, залишивши тут чисельні пам'ятки. На території сучасної Кіровоградщини відкрито кілька сарматських поховань. Біля с. Цвітна Олександрівського району було поховано знатну сарматську жінку, можливо жрицю. її супроводжували прикраси із золота, срібла, культові речі і , навіть, залізний панцир і сагайдак з стрілами. Чи не від цих войовничих сарматських жінок пішли легенди про амазонок?

Північними сусідами кочовиків були давні слов'яни, що мешкали на території лісостепу. Слов'яни становили також значну частину населення черняхівської культури, яка в кінці II - середині V ст. н.е. займала значну територію лісостепової і степової України. Черняхівські пам'ятки відомі і в нашому краї. Черняхівські поселення і могильники були досліджені біля сіл Данилова Балка Ульянівського району, Свердликове Новоархангельського району.

Таким чином особливості історичного розвитку території нашого краю в давній період історії України були обумовлені її характерним місцезнаходженням на межі степу і лісостепу.



Запитання і завдання:

1. Охарактеризуйте особливості розвитку племен епохи бронзи на території нашого краю.

2. Визначте на карті кордон між степом та лісостепом. Позначте відомі вам археологічні пам'ятки епохи заліза на території нашого краю.

3. Назвіть найвідомішу скіфську пам'ятку на території краю. Коли вона була відкрита?

4. Опишіть обряд поховання скіфського воїна.

5. З якими державним об'єднанням дослідники ототожнюють черняхівську культуру?


§3. НАШ КРАЙ У VIII - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIV СТ.

1. Східні слов'яни на території краю.

В І тисяч, н.е. на території сучасної Кіровоградщини оселяються землеробські східнослов'янські племена. Їх приваблювали родючі ґрунти, повноводі та багаті на рибу ріки і озера, сприятливий клімат. Слов'яни оселялись біля водойм, засновували поселення, розорювали незайманий степ, будували фортеці. Головними заняттями населення були землеробство, скотарство, різноманітні промисли, ремесла.

Археологами досліджені ранньослов'янські поселення біля с. Успенка, Куцеволівка, Деріївка Онуфріївського району, Кам'янече Новоархангельського району, де знайдені залишки жител, комори, землеробські знаряддя праці. Високого рівня розвитку у слов'ян досягай ремесла. Великий металургійний центр, який постачав високоякісну продукцію для навколишніх племен, розташовувався поблизу с. Солгутове Гайворонського району.

Розвиток господарства та зростання продуктивності праці створювали умови для збагачення знаті, посилення її ролі в суспільстві. Все чіткішою стає межа між становищем рядових общинників та становищем вождів, жерців, воїнів. Так в похованні князя-воєначальника біля

с. Глодоси Маловисківського району знайдено багато виробів з золота та срібла.

VI-VIII ст. у слов'ян формуються перші державні об'єднання - союзи племен. За свідченнями давньоруських літописів територія нашого краю в цей час була заселена уличами.



2 Доба Київської Русі. В середині IX ст. утворилась Давньоруська держава, яка об'єднала всі східнослов'янські племена. До її складу входила і північна частина сучасної Кіровоградської області. Давньоруські поселення існували на берегах Дніпра (с. Деріївка Онуфріївського району, м. Світловодськ), Синюхи (смт. Новоархангельськ).

Величезну небезпеку для південних рубежів Київської Русі становили кочові племена печенігів, торків, половців. Вони грабували і спалювали села і міста, винищували або забирали в полон людей. Тому київські князі наказали будувати величезну смугу укріплень на південних кордонах держави. Могутні земляні вали височіли в районі річки Синюхи. А між Тясмином, Виссю і верхів'ям Інгульця виникають укріплення Купіль, Чюрнаїв. Не раз в смертельному двобої сходились тут руські дружини та половецькі загони. Про ті далекі й неспокійні часи свідчать знахідки на берегах Інгульця, Інгулу, Тясмину залізних наконечників стріл слов'янського типу.



3. Кочовики. Печеніги, торки, а з XI ст. половці заселяли степову смугу півдня сучасної області. їх основне заняття - кочове скотарство. Також ці войовничі племена жили війнами і розбоєм, нападаючи на руські поселення. Це був численний і небезпечний ворог. Під їхніми ударами прикордонні руські землі обезлюділи. Люди залишали свої оселі і переселялися на північ. Половці стали господарями південноукраїнських степів. Значної шкоди завдали вони торговельним відносинам Русі з іншими державами.

Єдиними пам'ятками кочовиків, що збереглися до наших днів, є поховання в курганах. Вони розкопані в Добровеличківському, Вільшанському, Новоукраїнському, Компаніївському районах. В могили своїх померлих родичів кочовики клали зброю, прикраси, посуд, речі кінської вузди, а іноді й коня. А на вершинах курганів встановлювали кам'яних ідолів, що символізували богів чи уславлених предків. Мовчазними вартовими височіли вони в степу, наводячи жах своєю величчю та загадковістю.

В XII ст. частина кочовиків визнала владу Київської Русі і осіла на її південних околицях. Літописи називають їх "чорними клобуками". Вони оселилися на Тясмині, Синюсі та у Верхньому Побужжі.

В середині XIII ст. страшне лихо прийшло на Русь. Роздроблені Руські князівства не змогли стримати навалу монголо-татар. Спалені міста і села, сплюндровані поля, тисячі загиблих залишила на своєму шляху орда. Темна ніч монголо-татарського іга нависла над нашою землею.


Запитання і завдання:

1. Які ранньослов'янські пам'ятки відомі на території сучасної Кіровоградщини?

2. Якими були головні заняття слов'ян?

3. Чому за доби Київської Русі в північній частині сучасної області будується велика лінія оборонних укріплень?

4. Що ви знаєте про кочові племена нашого краю?
§4. НАШ КРАЙ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIV - XV СТ.

1. Битва на Синіх Водах. Тяжке монголо-татарське іго спричинило спустошення колись квітучих земель. Наш край обезлюдів. А на півночі поставала нова сильна держава - Велике князівство Литовське. В середині XIV ст. литовські князі, що прагнули розширити свої володіння, розпочали захоплення українських земель. Князь Ольгерд говорив: "Вся Русь мусить належати до Литви". Просування литовців на південь викликало впертий опір з боку Золотої Орди. Монголо-татарські хани намагалися зберегти своє панування.

В 1362 р. вирішальна битва між татарами та литовсько-українськими військами князя Ольгерда відбулася на Синіх Водах. Літопис повідомляє нам: "Князь великий литовський Ольгерд Гедимінович Синю Воду і Білобережжя повоював". Більшість дослідників ототожнюють Сині Води з річкою Синюхою, що протікає територією нашої області і впадає в Південний Буг. Тут існувало золотоординське місто ( сучасна Торговиця) - один з адміністративних центрів Золотої Орди. То ж саме сюди привів Великий литовський князь Ольгерд дружини литовців і русичів. На високому правому березі Синюхи зійшлися в кривавій січі супротивники.

Ольгерд поділив своє військо на шість загонів і розставив їх півколом так, щоб татари не могли їх оточити. Кілька разів навальною атакою намагалися татари прорвати оборону литовських та українських дружин. Хмари стріл заступили сонце, іржали коні, падали вбиті та поранені. Але непорушно стояли воїни князя Ольгерда. За його наказом почався наступ. Монголо-татари не витримали і спішно відступили з поля бою. Це була перша величезна перемога над золотоординським військом. Трьох татарських ханів з їх ордам и розгромив князь Ольгерд.

2. Під владою Литовської держави. Перемога на Синіх Водах мала велике історичне значення. Під владу Литви перейшли все Поділля та Київщина, а отже і частина території нашого краю. Кілька разів золотоординці намагалися повернути втрачені землі. Але в першій половині XV ст. володіння Великого князівства Литовського поширилися аж до берегів Чорного моря. Князь Вітовт домігся від татар відмови від "історичних прав" на руські землі і передачі їх Литві. Вся сучасна Кіровоградщина опинилася у складі Великого князівства Литовського. Литовські князі роздавали новопридбані території своїм родичам та боярам. Поступово заселялися спустілі степи сучасної області. Багаті землі та відносний спокій приваблювали сюди хліборобів. Але величезні території на Тясмині, Побужжі, Середньому Подніпров'ї захоплюють литовські феодали. З'являються міста, зводяться укріплення. Серед багатьох фортець відомий замок Гебердіїв Ріг, що розташувався на стрімкому правому березі Дніпра між сучасними селами Деріївка і Куцеволівка Онуфріївського району. Майже сто років височів він над навколишньою місцевістю, охороняючи південні околиці Литовської держави, і лише наприкінці XV ст. був зруйнований татарами.
3. Наш край в другій половині XV ст. Багатства нашої землі вабили і інших сусідів. З заходу вперто просувалися польські феодали. Вони намагалися відібрати у Литви її українські володіння. В середині XV ст. утворилося Кримське ханство, яке панувало і в Причорноморських степах. Литві, ослабленій міжусобною боротьбою князів, було важко протистояти сильному противнику. Вона поступово втрачала свої позиції і не могла контролювати південні землі.

Таким чином територія нашого краю стала місцем численних сутичок між Литвою, Польщею і Кримським ханством. Знову настали тяжкі часи.-Несподівані набіги татар спустошували величезні території. Між заселеними землями Київщини та татарськими володіннями на півдні утворилася широка смуга "нічійних" степів - "дике поле". Саме сюди втікали від наростаючого гніту своїх і чужих феодалів українські поселенці. Почалася народна колонізація краю.

Запитання і завдання:

1. Покажіть на карті річку Синюху. З якими історичними подіями вона пов'язана?

2. Розкажіть про битву на Синіх Водах. В чому полягало її історичне значення?

3. Яким було становище нашого краю під владою Великого князівства Литовського?

4. Яку роль відігравав замок Гебердіїв Ріг?

5. Південні степи сучасної Кіровоградщині входили до так званого "дикого поля". Поясніть походження цієї назви.


§5. НАШ КРАЙ В XVI - НА ПОЧАТКУ XVII СТ.

1. Заселення території краю. Ще в другій половині XV - на початку XVI ст. землі дикого поля почали освоювати вихідці з більш північних областей. Вони вирушали в степ " на уходи" - полювати на дикого звіра, займатися збиранням меду диких бджіл тощо. Багаті на звіра, рибу, мед місцини нашого краю приваблювали переселенців. В дике поле тікали селяни та міщани, рятуючись від феодального гніту. Постійна небезпека з боку татар обумовила напіввоєнізований спосіб життя цих людей, спричинила появу особливого стану - українського козацтва.

Територія сучасної Кіровоградщини була тісно пов'язана з становленням українського козацтва та історією Запорізької Січі. На берегах Тясмину, Інгулу, Інгульця та їхніх приток у західних, північних і східних районах сучасної області були мисливські, рибальські, бортні промисли запорожців. На заході кордони козацьких земель досягали Синюхи і Південного Бугу.

Чутки про вільні безпанські землі притягували сюди багато людей з західних та північних районів України. Серед козацьких уходів та промислів виникають хліборобські поселення. На початку XVII ст. на території краю вже існували села й міста. Розквітла, заснована ще в першій половині XIV ст. Торговиця (сучасний Новоархангельський район). В другій половині XVI ст. відбудовується після монголо-татарського нашестя та тривалого спустіння містечко Крилов (сучасний Світловодськ). Серед багатьох міст України Крилов отримав магдебурзьке право.

2. Польське панування. В першій половині XVI ст. поляки посилили свій натиск на Україну. Люблінська унія 1569 року проголосила нову державу - Річ Посполиту і юридично закріпила передачу Польщі українських земель. Ця угода відкрила дорогу загарбницькому колонізаційному рухові польських магнатів і шляхти. Ці загарбання торкнулися і території нашого краю. Поляки захопили величезні площі на півдні Київського і сході Брацлавського воєводств (більшу частину нинішньої території Новоархангельського, Гайворонського, Голованівського і Ульянівського районів області). Найбільшими землевласниками в цьому регіоні стали польські магнати Любомирські, Потоцькі, Конецьпольські. Так князям Любомирським у XVI ст. належали десятки поселень південніше Тясьмину, а чигиринський староста Ян Данилович володів слободою Крилів.

Польські пани, захоплюючи родючі українські чорноземи, поневолювали і пригноблювали місцеве населення, насаджували католицтво.. На селян накладали величезні податки та повинності. За свідченнями сучасників, в першій половині XVII ст. панщина досягала трьох днів на тиждень, а становище закріпачених селян було гіршим, ніж "каторжан на галерах".



3. Боротьба проти турків і татар. Величезну небезпеку для місцевого населення становили татарські набіги. Кримчаки здійснювали розбійницькі напади на села та міста, грабували, палили та руйнували все на своєму шляху. Тисячі людей забирали в полон для продажу на невільницьких ринках. Гірка пам'ять народу збереглася в історичній пісні:
За річкою вогні горять,

Там татари полон ділять,

Село наше запалили

І багатство розграбили.

Стару неньку зарубали,

А миленьку в полон взяли.


Через територію сучасної області проходили шляхи татарських походів на українські землі. В Чорному лісі зосереджувалися татарські орди для нападу на Київщину, Брацлавщину, Поділля. Курними дорогами гнали на південь ясир. Гіркими сльозами политий, проклятий в народі Чорний шлях починався від Перекопу, перетинав південно-східні райони сучасної Кіровоградщини і повертав на захід у верхів'я Інгульця й Інгулу.

Уряд речі Посполитої був неспроможний захистити захоплені ним українські землі від нападів турків і татар. Кілька прикордонних фортець з нечисленними гарнізонами не могли перешкодити татарським набігам. Єдиною силою, яка виступала на захист місцевого населення було козацтво. За Чорним лісом далеко в південні степи виходили козацькі сторожові залоги, які мусили попереджати про наближення ворожого війська. Не раз татарські загони зазнавали нищівних ударів від запорожців у верхів'ях Інгулу та Тясмину, де в той час були козацькі укріплення.



Запитання і завдання:

1. Коли починається колонізація території нашого краю? Чим вона була обумовлена?

2. Знайдіть на карті кордони козацьких земель на території нашого краю.

3. Назвіть відомі на той час міста на території сучасної області. Де вони знаходились?

4. Розкажіть про польське панування на наших землях. Чому становище українських селян порівнювали з становищем "каторжан на галерах"?

5. Яке значення мала боротьба українських козаків проти агресії Кримського ханства і султанської Туреччини?


§6. НАШ КРАЙ В РОКИ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ БОРОТЬБИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ПРОТИ ПОЛЬСЬКОГО ПАНУВАННЯ

1. Повстання під проводом М.Жмайла. Посилення феодального, . національного і релігійного гніту панської Польщі викликало рішучий опір українського народу. Масовий визвольний рух на Україні становив серйозну загрозу пануванню польських магнатів і шляхти. В жовтні 1625 р. уряд Речі Посполитої послав на Україну 30-тисячне каральне військо на чолі з гетьманом

С. Конецпольським. Запорізький гетьман Марко Жмайло зібрав 20-тисячне військо, яке складалося з козаків, селян і міщан. Воно значно поступалося полякам в озброєнні і спорядженні. Незважаючи на це, козаки вирішили прийняти бій.

Вирішальна битва сталася 15 жовтня 1625 р. під селом Табурище біля м. Крилова (сучасний Світловодськ). Мужньо билися повстанці, стримуючи натиск регулярних урядових військ. Але перемога була на боці ворога. За наказом гетьмана козацько-селянське військо відступило на південь до Курукового озера, де в урочищі Медвежі Лози був споруджений з возів укріплений табір. Козацькі застави, які прикривали відхід українських загонів, загинули, але затримали пересування польської армії.

С. Конецпольський наказав штурмувати козацький табір. Кількаденний штурм не приносив очікуваного результату. Але й сили козаків поступово танули. Частина старшини домоглася переобрання М.Жмайла з посади гетьмана. Новий гетьман М.Дорошенко підписав з поляками так звану Куруківську угоду. За її умовами козацький реєстр становив 6 тисяч чоловік, а інші козаки повинні були повернутися до своїх колишніх панів. Це викликало обурення рядових козаків. "Випищики" з козацького стану відмовлялися повертатись під панську владу і масово втікали на Запоріжжя.



2. Повстання 30-х років XVII ст. Територія нашого краю ще не раз ставала ареною запеклих боїв між народними повстанцями та польськими військами. В 1635 р. запорізький гетьман Іван Судима, зруйнувавши фортецю Кодак, піднявся вгору по Дніпру до Крилова. Отаборившись в цьому старовинному місті, він закликав селян та міщан піднятися на боротьбу проти шляхти. Але незабаром повстання було придушене, а Судима страчений у Варшаві.

Славний Крилов двічі приймав війська козацького ватажка Павла Бута (Павлюка), які діяли в 1637 р. проти поляків. А на початку 1638 р. в околицях Крилова тривали вперті бої між польськими військами і запорізькими козаками, яких очолював К.Скидан.

Жорстоко придушивши народні виступи в Україні, поляки сподівалися на остаточне "замирення" українського населення. Але "десятиліття золотого спокою" (1638-1648 рр.) не виправдало цих сподівань. Залита кров'ю, бита канчуками, катована та принижена Україна не скорилася. Тліла іскра народного гніву та ненависті, яка розпалила могутнє багаття визвольної війни середини XVII ст.

3. В полум'ї війни. Національно-визвольна війна українського народу проти польського панування (1648-1657 рр.) торкнулася і території сучасної Кіровоградщини. Навесні 1648 р. в околицях Табурища і Крилова з місцевого люду почали формуватися повстанські загони, які приєднувалися до козацького війська Богдана Хмельницького, що зростало щодня.

Польський уряд направив в Україну регулярне військо на чолі з коронним гетьманом

М. Потоцьким. Перша битва між поляками і повсталими козаками відбулася 19 квітня - 6 травня 1648 року в урочищі Жовті Води, що за 45 км від сучасної Олександрії. Тут козаки

Б. Хмельницького налаштували укріплення з возів, чекаючи польську армію. Польський авангард під командуванням С.Потоцького, сина коронного гетьмана, підступив до Жовтих Вод. Запекла битва тривала кілька днів. Не в змозі стримати натиск козаків, поляки почали відходити на захід до балки Княжі Байраки (біля сіл Попельнастого і Григорівки Олександрійського району). Але цей відступ став для них фатальним. Талановитий полководець Б.Хмельницький передбачив цей маневр і влаштував в балці засідку, перекопавши її ровами. Поляків зустрів козацький загін, а з тилу вдарила татарська орда. Через декілька годин передові частини польської армії перестали існувати.

Перемога українського війська біля Жовтих Вод і Княжих Байраків мала величезне історичне значення. Через кілька днів було розгромлене польське військо під Корсунем. Звістка про ці події сколихнула всю Україну. Тисячі селян, міщан, українських шляхтичів, православне духовенство ставали під знамена Б.Хмельницького. Населення нашого краю брало активну участь в збройній боротьбі проти влади Речі Посполитої. Після входження України під протекторат Російської держави (1654 р.) значна частина території сучасної області була включена до складу земель Запорізької Січі.

Запитання і завдання:

1. Охарактеризуйте причини активізації визвольної боротьби українського народу в першій половині та середині XVII ст.

2. Назвіть дати найбільших народних повстань. Хто їх очолював?

3. Вкажіть на карті місця, пов'язані з народними виступами проти

польського панування.

4. Проаналізуйте зміст Куруківської угоди. Чому вона викликала

незадоволення рядового козацтва?

5. Розкажіть про битву біля Жовтих Вод та Княжих Байраків.
§7. НАШ КРАЙ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII - НА ПОЧАТКУ XVIII СТ.

1. В складі "вольностей" запорізьких. Друга половина XVII ст. - надзвичайно складний період в історії нашого народу. Поділ території України між іноземними державами, міжусобна боротьба за владу серед козацької старшини, зовнішня агресія все це - характерні риси того страшного часу, названого народом "Руїною".

Більша частина території сучасної Кіровоградської області тоді входила до складу "вольностей" запорізьких. Становище Запорізької Січі було досить складним. В умовах протиборства сусідніх держав за володіння українськими землями Січ намагалася проводити самостійну політику, захищаючи інтереси українського народу. Тож територія нашого краю на кілька десятиліть стала ареною гострої збройної боротьби українського козацтва проти польських, татарських і турецьких військ.



2. "І знову війна неупинна, і знову кривавії дні..." Скориставшись надзвичайно тяжким становищем України, Кримське ханство при підтримці Туреччини посилило свій натиск на наші землі. І знову полилася кров народна, запалали міста і села нашого краю. Протягом другої половини ХУІІ ст. документи з страшною регулярністю фіксують кілька величезних нападів татарських орд. Нестерпні спустошення чинилися ними в районі Торговиці (сучасний Новоархангельський район), знищені населені пункти по ріках Інгул, Інгулець, Сухий та Чорний Ташлик. Але гідну відсіч надавали кримським зайдам козаки.

Величезну роль в боротьбі проти татар і турків відіграв славний кошовий Запорізької Січі Іван Сірко. Ім'я козацького лицаря тісно пов'язане з історією нашого краю. Його загони зосереджувалися в районі містечка Торговиці, яке сам Сірко називав "милим моєму серцю градом".' Не раз саме звідси починалися його походи проти татар і турків. В 166! р. козаки І.Сірка зупинили наступ татар біля р. Південний Буг. Через два роки в районі Крилова, в урочищі Цибульнику (сучасний Світловодський район), запорожці знищили 10-тисячну орду кримських татар і ногайців і звільнили близько 4-х тисяч полонених. В 1664 р. загони І.Сірка захищали наш край від об'єднаних польсько-татарських військ. А в 1668 р. нищівної поразки від козаків зазнали татари нар. Тясмии Страшне лихо на нашу землю прийшло в 1677- 1678 рр. Турецький султан направив в Україну величезне військо з метою захопити Чигирин і Київ, В його складі був і нещасний гетьман Юрій Хмельницький. Під час першого Чигиринського походу турки і татари просувалися через Південний Буг і Сухий Ташлик, спустошуючи все на своєму шляху. А наступного року турецько-татарські війська рухались через Чорний ліс. І знову на захист рідної землі постають запорізькі козаки під проводом І.Сірка. Значних поразок

завдавали ворогу їх дошкульні удари. Назавжди збереже образ славного козацького отамана народна пам'ять:

Ой, як крикне старий орел, що під хмари в'ється,

Гей, загуло Запорожжя та й до Сірка гнеться.

Ой не вітер в полі грає, не орел літає,

Ото ж Сірко з товариством на Січі гуляє.
3. На перетині чужих інтересів. На багаті українські землі претендували сильні сусідні держави, що приводило до численних сутичок і воєн. Володіння Запорізької Січі, до складу яких входила і територія нашого краю, за Вічним миром між Росією і Польщею (1686 р.) відійшли під владу Російської держави. Офіційно західний кордон Запоріжжя проходив по річці Синюсі.

Після невдалого для Росії Прутського походу 1711р. запорізькі степи на правобережжі Дніпра від м. Крилова та верхів'я рік Інгулу і Інгульця до Південного Бугу було юридично закріплено за Туреччиною. Скориставшись з невдач Росії у війні з Туреччиною, Польща намагалася поширити свої володіння на Правобережжі. В 1710-1720 рр. польська шляхта захопила села, які входили до задніпровських сотень Миргородського і Полтавського полків - Табурище, Андрусівку, Цибулеве, Крилів, Глинське, Ковалівку та інші (сучасний Світловодський район). Населення зазнавало тяжкого гноблення. Лише в 1732 р. польські війська було вигнано, а ці райони знову повернуто під владу старшинської адміністрації Лівобережної України.

Нова російсько-турецька війна 1735-1739 рр. принесла нові спустошення. Значна частина населення з цих місцевостей переселилася на Лівобережжя Дніпра.

Запитання і завдання:

1. Поясніть поняття: козацтво, Запорізька Січ, агресія, "Руїна".

2. Охарактеризуйте становище нашого краю в другій половині XVII ст.

3. Складіть історичний портрет І.Сірка. Як він пов'язаний з історією нашого краю?

4. Визначте мету та наслідки Чигиринських походів 1677-1678 рр.

5. Які наслідки для нашого краю мало протиборство сусідніх держав за володіння українськими землями?

§8. НАШ КРАЙ В 30-50 рр. XVIII ст.



1. Часи Нової Січі. Після зруйнування Січі в 1709 р. військами Петра І запорожці змушені були тікати на південь в межі турецько-татарських володінь. Російський уряд тривалий час не дозволяв козакам повернутися на старі землі. І лише наближення нової російсько-турецької війни змінило його позицію. В 1734 р. на р. Підпільній (сучасне с. Покровське Нікопольського району Дніпропетровської обл.) було засновано Нову Січ. Запорожці брали активну участь в російсько-турецькій війні 1735-1739 рр. За Белградським договором 1739 р. володіння Нової Січі остаточно перейшли під владу Росії.

Територія Війська Запорізького поділялася на 8 паланок. На території сучасної Кіровоградської області розташувалися Бугогардівська, частини Інгульської та Кодацької паланок Нової Січі. Інгульська чи Перевізька паланка простягалася вздовж течії річки Інгульця. Кодацька Паланка знаходилась між Дніпром і річкою Базавлуком та верхів'ям Інгульця з одного боку і річкою Тясмином з другого. Бугогардівська паланка займала степи між лівим берегом Південного Бугу і правим Інгульця з одного боку та річкою Дніпром і новосербським кордоном з другого.



2. Бугогардівська паланка. Бугогардівська паланка була однією з найбільших на Запоріжжі. Її військово-адміністративним центром була фортеця Гард (сучасне с. Богданівка Доманівського району Миколаївської області). Тут несли сторожову службу 300 козаків на чолі зі старшиною. До паланкової старшини входили полковник (сердюк), осавул, писар, хорунжий, підосавул, підписар. "Три пани і три підпанки", - говорили про них козаки. Для вирішення важливих справ скликалася загальна паланкова рада.

Поступово відроджувалося після численних воєн господарське життя. Виникали нові поселення та зимівники. Поряд з землеробством успішно розвивалися скотарство, бджільництво, ремесла. Все населення паланки поділялось на козаків та посполитих (селян). Місцеве населення брало активну участь в національно-визвольному русі, який підтримували запорожці і, навіть, гардівська старшина.

В 1740 р. фортеця Гард була зруйнована загонами надвірних козаків графа Потоцького, але того ж року запорожці відбудували її. В 1752 р. в Гарді розмістився російський драгунський та український компанійський полки, які переслідували гайдамаків.

3. Нова колонізація краю. Остаточне входження території сучасної Кіровоградщини до складу Російської імперії створило умови для швидкого заселення цього регіону. Сюди втікали селяни з правобережних воєводств України, що перебували під владою Польщі, українці та росіяни з турецьких володінь, жителі Лівобережжя та Слобожанщини. Відроджуються зруйновані поселення, засновуються нові слободи. Ці поселення та козацькі зимівники поклали початок цілому ряду міст і сіл Кіровоградщини: Олександрія (козацька Усівка), Нова Прага (Олександрійський р-н), Аджамка (Кіровоградський р-н), Новомиргород, Новгородка, Верблюжка (Новгородківський р-н) та інші. 1745 року в цих районах було вже близько 110 слобід і хуторів.

Стихійна народна колонізація краю доповнювалася старшинсько-урядовою. Згідно з розпорядженням властей будуються військові укріплення-фортеці, форпости, шанці. В 1742 р. козак Д.Звенигородський заснував на р. Синюсі Архангельський городок, де пізніше за проектом інженера Д. де Боскета збудовано фортецю (нині смт. Новоархангельськ). В ній, а також у фортецях Давидовці (Петроострів), Миргороді (Новомиргород), шанцях

Глинському, Крилові, Цибулевому та інших розташовуються гарнізони російських військ і лівобережних козаків.

Козацька старшина поступово захоплює землі вільних поселенців, які оселилися тут на правах займанщини і були ще особисто вільними. Великими землевласниками, яким належали цілі села на території краю стали миргородський полковник Капніст, полковий обозний Москов, писар Козачковський та інші. Поміщики обкладали населення податками, самовільно запроваджували ярмаркові збори, вимагали чинш з млинів, промислів тощо.



4. Народно-визвольні рухи на території краю. Козаки та посполиті чинили рішучий опір феодальним утискам. Поширеними формами протесту були втечі селян на Січ, подання скарг, народні повстання. Активну участь населення краю брало в гайдамацькому русі. Вже на початку ХVIII ст. гайдамаки, які зосереджувалися в лісостепових районах сучасної Кіровоградщини, нападали на панські маєтки Брацлавщини, Поділля, Київщини. Один з перших виступів гайдамаків польські джерела зафіксували в околицях Торговиці в 1726р.

З середини 30-х рр. ХVIII ст. центрами зосередження і формування гайдамацьких загонів стали Чорний і Чутянський ліси на території сучасної області. Звідси починалися народні повстання:


Не славная Чута

Густими дубами,

А славная Чута

З Низу куренями.

А й у Чуті в лісі Козаки гуляли,

З лядської області Добич вони мали...


У 1736 р. гайдамацька ватага Медведя оволоділа Криловим. Великого страху на польських панів наганяли тисячні загони гайдамаків, що снували по селах і містах понад річкою Тясмином. Наприкінці 30-х - на початку 40-х рр. ХVIII ст. народний ватажок Гнат Голий заснував в Чорному Лісі гайдамацький Кіш.

Особливо посилюється гайдамацький рух в середині ХVIII ст. В 1750 р. велике повстання спалахнуло на Правобережній Україні. Бої між польськими військами і повстанцями точилися і на території нашого краю. Тут відзначались ватажки Марко Мамай, Василь і Прокіп Савранські. Каральні дії польських і російських військ не могли зупинити наростання визвольної боротьби українського народу проти феодального та національного гніту.



Запитання і завдання:

1. Коли було засновано Нову Січ? Які паланки Нової Січі розташовувались на території сучасної області?

2. Яку роль в історії нашого краю відігравала Бугогардівська паланка?

3. Чим відрізнялися народна і старшинська колонізація краю?

4. Вкажіть на карті населені пункти Кіровоградської області, засновані в першій половині ХVIII ст.

5. Охарактеризуйте причини зародження гайдамацького руху. Що ви знаєте про діяльність гайдамаків на території нашого краю?


§9. НАШ КРАЙ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVIII СТ.

1. Заснування Нової Сербії. Потреби економічного розвитку Російської імперії та необхідність укріплення її південних кордонів в другій половині ХVIII ст. привертали особливу увагу до земель Запорізької Січі. Бурхлива народна колонізація сприяла господарському освоєнню Запорізьких степів, в тому числі території сучасної Кіровоградщини. Уряд не тільки не перешкоджав переселенню сюди козаків і посполитих, а й заохочував їх до залюднення малозаселених місцевостей.

Великі надії покладались на переселення значної кількості іноземців, переважно слов'ян, що також відповідало зовнішньополітичним інтересам Росії, у 1751 році імператриця Єлисавета дозволила сербському полковнику Івану Хорвату переселити на Запорізькі землі кілька тисяч сербів, чорногорців, болгар, волохів і створити з них кінні гусарські та піхотні пандурські полки. Переселенцям відводилися землі від річки Кагарлика, лівої притоки Синюхи, і далі по Висі, Тясмину до Дніпра. Ця лінія військових поселень протяжністю 200, а завширшки 30 верст отримала назву Нова Сербія. її начальником був призначений І. Хорват. Таким чином новосербські військові формування в північних районах нашого краю фактично відмежували Вольності Запорізької Січі від центральної України.

Іноземні поселенці отримували землі - "кожному чину по пропорції", а також допомогу грішми, хлібом, мали право брати дерево в Чорному лісі для будівництва, займатися торгівлею і промислами. Місцеве населення підлягало виселенню на південь від кордонів Нової Сербії. На місці старих поселень зводились укріплення-шанці, де розміщувалися окремі роти новосербських полків. Деякі містечка зберегли давні українські назви: Новомиргород, Архангельськ, Крюків, Цибулів, Крилов. Інші були сербами переіменовані: Панчев (Стара Ольховатка), Вершац (Нестерівка), Зимунь (Плахтієвка). Штаб-квартирою Хорвата, центром Нової Сербії став Новомиргород. Для охорони Нової Сербії передбачалося спорудити військову фортецю. Також з метою захисту від нападів татар в степу постійно перебували козацькі застави загальною чисельністю 3 тисячі чоловік.

Українське населення, виселене з меж Нової Сербії на південь, ввійшло до складу Новослобідського козацького полку, сформованого в 1754 році. Він зайняв значну територію Бугогардівської, Інгульської і Кодацької паланок Нової Січі. Уряд сприяв освоєнню цієї території, залучаючи нових поселенців. Зокрема російськими старообрядцями були засновані слободи Клинці, Калинівка, Покровка, Піщаний Брід, Злинка. У 1760 р. в 20 слободах Новослобідського полку проживало 23 тисячі жителів. Козаки несли військову службу, охороняючи кордони з Польщею і Туреччиною. Також їм належало боротися з гайдамаками та ловити селян-втікачів.

Повновладдя військової адміністрації в Новій Сербії приводило до значних зловживань. Особисто Хорват та інші офіцери захоплювали найкращі землі, привласнювали виділені кошти, експлуатували рядових поселенців. Сучасники відзначали, що Хорват "поводився із сербами, як із своїми рабами". В 1763 році Хорват був усунутий від управління, а Нова Сербія ввійшла до складу Новоросійської губернії. Сербські полки залишено на поселенні, але переіменовано в Чорний і Жовтий. З Новослобідського козацького полку створено Єлисаветградський кінний пікінерський полк.

2. Фортеця святої Єлисавети. Доручаючи І.Хорвату організацію Нової Сербії, російський уряд розпочав будівництво військової фортеці, яка б стала не тільки адміністративним центром нової провінції, а й головною базою російських військ на південних рубежах держави. В жалуваній грамоті імператриці Єлисавети Хорвату говорилося: "Для захисту на всяк випадок від нападу ворожого... зробити ... земляну фортецю, яку іменувати фортецею Святої Єлисавети". Крім татар і турків під ворогами малися на увазі ще й своєвільні запорожці та гайдамаки.

Місце для будівництва було обрано на високій ділянці правобережжя Інгулу, між гирлами його приток Грузької та Сугоклеї поблизу стародавніх козацьких зимівників Кущівка і Піски. Фортеця була урочисто закладена 18 липня 1754 року. Будівництво велося українськими козаками, російськими солдатами та новосербськими поселенцями під керівництвом інженер-полковника Менцеліуса. Охорону будівництва несли 200 запорізьких козаків. Наприкінці 1757 р. земляні укріплення були зведені. Також побудовано першу дерев'яну церкву Святої Трійці.

Фортеця мала форму шестикутника, оточеного валами і глибоким ровом з водою. На валах розміщувалася дерев'яна стіна з трьома баштами, на яких встановили гармати, завезені сюди з ліквідованих фортець - Переволоченської, Богородицької, Старосамарської та Кам'яного затону. Таким чином фортеця Святої Єлисавети відповідала кращим зразкам фортифікаційного мистецтва і була головним форпостом російської армії на південних кордонах імперії. Гарнізон фортеці нараховував до тисячі чоловік, а її комендант був другим після Хорвата старшим військовим начальником Нової Сербії. Йому також підпорядковувався і Новослобідський козацький полк.

Вже в перші роки існування фортеця використовувалась за своїм військовим призначенням. Підчас російсько-турецької війни 1768-1774 рр. вона була операційною базою російських військ. В 1769 р. татарська орда під командуванням хана Крим-Гірея спустошила Новоросійський край. Було спалено 150 сіл. Але взяти фортецю татарам не вдалося. Спаливши Лелеківку, вони відступили. Це був останній напад кримських татар на Україну.

По закінченню війни російські війська під командуванням генерал-поручика П.Текеля в травні 1775 р. сконцентрувалися біля фортеці Святої Єлисавети, щоб саме звідси почати свій похід на Січ. Після руйнування Запорізької Січі її арсенал перевезли до фортеці Святої Єлисавети. Пізніше фортеця стала резервною базою російських військ. Тут розміщувалися штаби армій, полків, бували О.В.Суворов та М.І. Кутузов. Після приєднання у 1783 р. Криму до Росії фортеця втратила своє військово-стратегічне значення. її озброєння було передане в Херсон. Лише дві гармати залишилися біля вхідної брами.

Поряд з фортецею зростало цивільне поселення. Крім іноземців, тут оселялися українці, росіяни, яких записували до стану землеробів, міщан чи купців. В 1764 р. слобода біля фортеці стала центром Єлисаветинської провінції, а з 1775 р. дістала назву міста Єлисаветграда. Царським указом 1805 р. фортеця Святої Єлисавети була скасована, а місто Єлисаветград перетворилося на один з провідних торгово-промислових центрів на півдні України.



3. Господарське життя краю. Головним заняттям місцевого населення та новосербських поселенців було землеробство. Землю орали плугом із залізним лемешем, в який впрягали дві-три пари волів. Вирощували переважно озимі пшеницю і жиго, просо, ячмінь, горох. Сіяли льон та коноплі. Частина населення займалася садівництвом та городництвом. З кінця ХVІІІ ст. почали садити картоплю, яка швидко поширилася на території краю. Розвивались допоміжні промисли: бджільництво, рибальство.

Значну роль в господарському житті краю відігравало скотарство. Розводили корів, коней, овець тощо. За кількістю тваринницьких заводів наш край займав третє місце на півдні Росії. Почався бурхливий розвиток промислових галузей господарства, переважно по переробці сільськогосподарської сировини. Великого значення набуло млинарство. У 1798 році в краї було вже 765 млинів, в основному вітряних. Будували винокурні, солодовні, миловарні, шкіряні та цегельні підприємства. В 1785 році купець Маслеников побудував в Єлисаветграді один з перших в Росії цукрових заводів.

Значного розмаху набула торгівля - як транзитна, так і внутрішня. В середині 60-х рр. ХVІІІ ст. в Новій Сербії діяли 13 ярмарків і 12 - у Новослобідському полку. В Єлисаветграді відбувались чотири ярмарки на рік. Значні ярмарки збирались також у Новомиргороді, Олександрії, Новоархангельську. З Криму сюди везли сіль і продукти тваринництва; з Запоріжжя - сіль, рибу, вовну, коней; з Лівобережної та Правобережної України - худобу, горілчані напої, ремісничі вироби. Місцеві торговці збували продукти землеробства, скотарства.

З метою прискорення освоєння краю уряд заохочував переселенців. "Люди всякого звання", крім кріпаків, отримували земельні наділи, їм надавались різні пільги. Уряд стимулював розвиток поміщицького господарства. Значні земельні володіння на території краю належали царським сановникам, генералам, представникам колишньої козацької старшини та новосербської військової адміністрації, офіцерам, чиновникам, купцям.

В кінці ХVІІІ ст. на поміщицьких землях жили ще в основному вільні поселенці (колишні козаки, посполиті, колоністи). Але поміщики повели посилений наступ на права вільних поселенців, намагаючись прикріпити їх до землі. В грудні 1796 р. царський указ заборонив будь-які переходи селян в південних районах, що сприяло їх швидкому закріпаченню. Значну частину населення краю становили державні селяни. Населення зазнавало жорстокої експлуатації поміщиків та феодально-кріпосницької держави.

4. Боротьба народних мас на території краю. Розвиток феодального землеволодіння та погіршення становища козаків та селян в другій половині ХУІІІ ст. приводили до наростання класової боротьби на території краю. Почастішали втечі селян та козаків на землі Нової Січі. Особливо масовими вони стали після перетворення козаків на поселених солдат-пікінерів. Пікінери йшли на Запоріжжя цілими слободами, з дітьми і дружинами. Про тяжке гноблення та зловживання з боку адміністрації писали козаки в численних скаргах на ім'я імператриці та уряду. Зокрема козак Максим Моренець заявляв, що "краще відчувати на собі меч, ніж такими утисками безвинно вкорочувати собі життя".

Здавна територія сучасної Кіровоградщини була одна з осередків гайдамацького руху. Через російські форпости Нової Сербії і Новослобідського полку проривалися гайдамацькі загони на Правобережну Україну, де громили польську шляхту. З грудня 1750 по листопад 1757 р. гайдамаки завдали шляхті лише Брацлавського воєводства збитків на суму 4 млн. 12 тис. злотих, знищили 359 поміщиків. Часто нападали на маєтки та хутори новосербських офіцерів, старшини Новослобідського полку, поміщиків Єлисаветинської провінції.

Особливого розмаху народний рух на території краю набув під час великого селянського повстання 1768 року - Коліївщини. Вже весною цього року в північно-східних районах нинішньої Кіровоградської області, в околицях Цибулевого та Цвітного гуртувалися повстанські загони. Чимало наших земляків брало участь в загонах М.Залізняка, С.Неживого, Г.Саражина та ін. Зокрема до гайдамаків йшли жителі фортеці Святої Єлисавети, солдати новосербських поселень.

Вибухали повстання в окремих селах та містечках. Так, у с. Крутенькому (Гайворонський район) місцевий священик очолив виступ селян. Поселенці забезпечували гайдамаків продуктами, зброєю, порохом. Придушення Коліївщини не спинило розмаху народного руху на території краю.

Запитання і завдання:

1. Коли і з якою метою було засновано Нову Сербію?

2. Хто входив до складу Новослобідського козацького полку? Які функції він виконував?

3. Опишіть фортецю Святої Єлисавети. Коли і з якою метою вона була заснована?

4. Знайдіть на карті області населені пункти, засновані в другій половині XVIII ст.

5. Розкажіть про господарське життя краю в другій половині XVIII ст.

6. Які історичні події пов'язані з фортецею Святої Єлисавети?

7. Який характер носила народна боротьба на території краю в другій половині XVIII ст.?


§ 10. НАШ КРАЙ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТ.

1. Посилення кріпосницького гніту. З 1803 року більшість земель сучасної Кіровоградщини входили до складу Херсонської губернії. Всього в Олександрійському та Єлисаветинському повітах проживало близько 141 тисячі чоловік. В першій половині XIX ст. в суспільно-політичному та соціально-економічному житті краю продовжували панувати кріпосницькі відносини. Переважна більшість земель належала поміщикам. Близько 30 % селян, що проживали на території краю, були кріпаками, зазнавали жорстокої експлуатації. З метою підвищення продуктивності маєтків, поміщики збільшували норму панщини, що становила 156 днів на рік з двору. Лише 1,2% кріпосних селян перебували на оброці. Посилення кріпосницького гніту підривало саму основу феодального ладу - власне селянське господарство. Зростала кількість безземельних і розорених селян. Це привело до появи однієї з найжорстокіших форм кріпосницького визиску - місячини, коли найбідніші та безземельні селяни переводилися на постійну панщину з видачею місячного утримання натурою.

Переважну частину населення краю становили державні селяни. У першій чверті XIX ст. уряд започаткував створення військових поселень. Тож більшість державних селян було переведено на становище військових поселенців, які становили резерв російської армії. Так козаки Красносільських станиць Бузького козацького війська одними з перших були перетворені на військових поселенців Бузької уланської дивізії. У 1821 -1822 роках військові поселення засновані в Єлисаветградському і Олександрійському повітах. З 1829 року Єлисаветград став центром військових поселень півдня України. Тут розмістилися штаб-квартира резервного кавалерійського корпусу, інші військові відомства. Всі цивільні повітові установи переведено до Бобринця та Олександрії. Єлисаветград став суто військовим містом.

Військові поселенці змушені були поєднувати військову службу з заняттями сільським господарством. В поселеннях панували жорстокий режим, сувора регламентація життя. Дітей військових поселенців з семи років муштрували в школах кантоністів. Таким чином, військові поселення були однією з найпотворніших форм кріпосницького гніту. Політика властей викликала опір народних мас. Замість надійної опори самодержавству, військові поселення перетворилися на осередки антифеодального руху в Україні. Тому в 1857 р. уряд приступив до їх ліквідації.

2. Антикріпосницька боротьба на території краю. Посилення кріпосницького гніту в першій половині XIX ст. викликало гостру протидію з боку народних мас. Бурхливі протести селян виливалися в масові втечі військових поселенців, стихійні бунти, які неодноразово придушувались військами. Значним центром селянських заворушень стала станиця Михайлівка (Єлисаветградка). Для придушення народного повстання сюди вдвічі у 1817 р. викликалися каральні війська. Наприкінці 1821 р. повстало населення старообрядських сіл Зибкового, Клинців, Злинки, Плоского та інших. Справжня трагедія розігралась в Зибковому. Село було оточено 6 батальйонами піхоти, які вчинили дику розправу над селянами. У 1833 р. було жорстоко придушено виступ військових поселенців у с. Рівному. Майже 15 років (1811-1826 р.) тривало селянське заворушення проти поміщика в с.Підвисокому.

Значний вплив на території краю отримала "Київська козаччина', антикріпосницький рух селянства, що розгорнувся під час Кримської війни. Жителі Олександрівки та сусідніх з нею сіл складали списки козаків, відмовлялися виконувати панщину, розпорядження властей. Селяни Бобринецького і Олександрійського повітів підтримали "похід у Таврію за волею". З метою отримати особисту свободу селяни великими групами, з майном, сім'ями, втікали на південь. Часто під час цього походу руйнувалися і грабувалися панські маєтки.

Руйнування селянських господарств, їх масове обезземелювання та розорення, значні народні заворушення свідчили про назрівання кризи феодально-кріпосницької системи в Україні.

3. Декабристи і наш край. Криза феодально-кріпосницької системи активізувала суспільно-політичний рух в країні. Значну роль в загальному народному піднесенні відіграла Вітчизняна війна 1812 року, в якій справжні зразки мужності і героїзму виявили жителі нашого краю. Третій Єлисаветградський гусарський полк брав участь в бойових діях проти наполеонівських військ. Відзначились єлисаветградські гусари в Бородінському бою, стримуючи ліве крило французької армії. Наш земляк, гусар Федір Самусь (Потапов), після поранення переховувався у селян, а потім сформував партизанський загін і продовжував бити ворога. Перемога над Наполеоном не привела до змін суспільного ладу в країні, не дала народу сподіваної волі. Це викликало поширення опозиційних ідей серед передової частини дворянства, появу революційного руху декабристів.

Життя багатьох діячів декабристського руху пов'язане з нашим краєм. В населених пунктах нинішньої Кіровоградщини були розміщені військові частини, в яких служили члени таємних товариств: Об'єднаних слов'ян і Південного товариства. Деякі з активних учасників декабристського руху мали свої маєтки в Єлисаветградському та Олександрійському повітах.

Уродженець м. Новомиргорода князь Є.П.Оболенський був одним із засновників Північного товариства декабристів. Брав активну участь у підготовці збройного повстання на Сенатській площі у Петербурзі 14 грудня 1825 р.

Членами Південного товариства були наші земляки брати О.В. та Й.О. Поджіо, які мешкали в родовому маєтку в с. Янївка (тепер Іванівка Олександрівського району) і належали до Кам'янської управи. Уродженець с. Водяного (нині Петрівський район) М.І. Лорер був довіреною особою та заступником П.І.Пестеля, керівника Південного товариства.

В садибі героя Вітчизняної війни 1812 року генерала М.М.Раєвського в с. Розумівка (нині Олександрівський район) відбувалися таємні зустрічі членів Південного товариства. Донька генерала Марія першою вирушила за своїм чоловіком С.Г.Волконським, керівником Кам'янської управи, в Сибір, ставши прикладом для інших дружин декабристів.

Одним з організаторів та керівників повстання Чернігівського полку був І.Ї.Сухинов (народився в с. Червона Кам'янка Олександрійського повіту). Служив в Олександрійському гусарському полку, яким командував А.Муравйов-Апостол, брат С.Муравйова-Апостола. Цьому полку відводилась чимала роль у збройному виступі проти царизму. Після поразки повстання І.І.Сухинову вдалося втекти до Бесарабії. Але гордість і почуття обов'язку не дозволили йому покинути товаришів. Він повернувся, щоб розділити їх трагічну долю. Навіть на каторзі І.І.Сухинов не змирився, готував повстання в'язнів. Він загинув, виданий зрадником.

Виступ декабристів був першою спробою повалити російське самодержавство. Пам'ять про героїв-декабристів надихала наступні покоління борців.

4. Визрівання капіталістичних елементів в господарстві. Найважливішою особливістю соціально-економічного розвитку краю в першій половині XIX ст. була поява тут перших елементів капіталістичного способу виробництва. Визначальною рисою цього процесу була активізація товарно-грошових відносин і проникнення капіталістичних елементів у сільське господарство.

Значну роль у розвитку торгівлі на території краю відіграв один з найбільших на півдні України Георгіївський ярмарок (Єлисаветград), що виник у 30-х рр. XIX ст. На нього припадало майже 50% товарообігу місцевих ярмарків у Херсонській губернії. Значним центром ярмаркової торгівлі став Новомиргород. Поширився чумацький промисел, особливо в Олександрійському повіті. Великі поміщицькі господарства все більше втягуються в ринкові відносини, збільшуючи виробництво продукції на продаж. Через чорноморські порти продукти землеробства і тваринництва відправлялись на зовнішні ринки.

В містах та великих селах збільшилася кількість промислових підприємств для переробки продукції сільського господарства (салотопні, шкіряні, цегельні, винокурні, пивоварні, миловарні), власниками яких були, переважно, купці. Так на середину XIX ст. їх було вже понад 200. Працювало понад 3,5 тисяч млинів. Діяли фабрики і заводи для виготовлення скла, паперу, вапна, поташу, селітри.

В кінці 40-х - на початку 50-х рр. XIX ст. на території краю зводяться перші цукрові заводи. Графи Бобринські збудували цукровий завод у Капітанівці, а поміщики Терещенки у Старій Осоті та Олександрівні. Характерною особливістю розвитку господарства першої половини XIX ст. було поширення найманої праці на промислових підприємствах.

Отже, розвиток товарно-грошових відносин, промислового підприємництва поступово руйнує феодально-кріпосницьку систему господарювання.

Запитання і завдання:

1. Поясніть терміни: панщина, оброк, місячина, військові поселення, товарно-грошові відносини, капіталізм.

2. Доведіть, що військові поселення були найважчою формою державного кріпосництва.

3. Сформулюйте причини народних рухів першої половини XIX ст. Чому вони зазнали поразки?

4. Користуючись додатковою літературою, підготуйте реферат на тему: "Декабристи і наш край".

5. Які факти свідчать про зародження нових капіталістичних відносин в господарстві краю?


§ 11. НАШ КРАЙ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТ.

1. Особливості селянської реформи 1861 р. в нашому краї. В другій

половині XIX ст. переважну більшість (81%) населення краю складали селяни. Але селянська реформа 1861 р. не поліпшила їх становище. Селяни отримали особисту свободу, проте втратили частину землі, яка до цього була в їхньому користуванні. В Єлисаветградському та Олександрійському повітах в середньому норма наділу становила трохи більше 3 десятин землі. "Відрізки" досягали 35% селянської землі. Викупні платежі перевищували ринкову вартість землі більше, ніж в 2 рази. "Звільнення" державних селян відбувалось тими ж методами. Таким чином селяни фактично були пограбовані державою. Обурені несправедливою реформою, селяни відмовлялись підписувати викупні грамоти, виконувати повинності й підкорятись місцевим органам влади. Соціальне напруження досягло межі. Вже в квітні 1861 року по території краю прокотилася хвиля селянських заворушень. Так, лише з допомогою військ вдалося "втихомирити" селян Камбурліївки Олександрійського повіту. В 1863 р. повстання спалахнуло в селах Любомирці, Помічній, Глиняному, Гнатівці Єлисаветградського повіту. В 1865 р. бунтували жителі Новогородки, Аджамки, Покровського, Варварівки.

Правове становище селян в результаті реформи передбачало їх підпорядкування волосним і сільським старшинам, судам, які часто залежали від місцевих поміщиків. Була застосована кругова порука - загальна відповідальність у платежах, - яка до реформи серед українських селян-подвірників не існувала. І все ж, селянська реформа 1861 року, незважаючи на її обмеженість і непослідовність, значно прискорила розвиток капіталізму в господарському

житті краю.



2. Розвиток капіталістичної промисловості. Пореформені роки стали часом швидкого зростання промислового виробництва в краї. Значного розвитку набули цукрове, борошномельне виробництво, сільськогосподарське машинобудування. Цукрові заводи діяли в Малій Висці, Грушківці, Перегонівці, Олександрівці, Капітанівці та інших селах.

У 90-х рр. XIX ст. на території краю було близько 200 підприємств по переробці сільськогосподарської продукції: винокурні, салотопні, ґуральні, млини. Особливістю пореформеного розвитку краю стало надходження іноземного капіталу в промислове виробництво. Так, приваблені урядовими пільгами, значні кошти в розвиток сільськогосподарського машинобудування вкладали бельгійські, англійські, французькі, німецькі капіталісти. В 1874 році англійські підприємці Роберт і Томас Ельворті збудували в Єлисаветграді майстерню по ремонту сільськогосподарських машин, яка з часом перетворилась на велике підприємство. Саме тут у 1888 році місцеві робітники-умільці сконструювали першу в Росії рядкову сівалку. Нині тут діє завод сільськогосподарського машинобудування "Червона зірка".

Вже значне місце в господарстві краю займали кустарні промисли і ремесла. Значного розвитку набув деревообробний промисел. Аджамка, Знам'янка, Новогеоргіївськ, Нова Прага, Новий Стародуб славилися своїми колісниками, стельмахами, меблярами, столярами, різниками посуду. Центрами гончарного виробництва стали села Мошорине, Ревівка, Новогеоргіївськ, Табурище, Талова Балка.

Промислова продукція та вироби ремісників збудувалися на місцевих ярмарках, вивозилась в Каховку, Херсон та інші містах Про розмах торгівлі в краї свідчить той факт, що наприкінці XIX ст. тут діяло 2140 торговельних закладів. Поширенню економічних зв'язків з іншими регіонами України сприяло будівництво залізниць: Балта-Єлисаветград(1868), Єлисаветград-Кременчук (1869), Знам'янка-Миколаїв(1873), Знам'янка-Фастів(1876).



3. Єлисаветград — торгово-промисловий центр краю.

На кінець XIX ст. Єлисаветград перетворився на торгово-промисловий центр краю. Тут діяли найбільші промислові підприємства, ярмарки. За результатами першого Всеросійського перепису населення у 1887 р. тут мешкало 62,4 тисячі жителів. За цим показником Єлисаветград поступався на півдні України лише Одесі та Миколаєву. Сучасники називали його найкрасивішим містом степового правобережжя України. Місто було досить впорядкованим та зеленим.

Ще в 40-60-х рр. XIX ст. було складено план міського будівництва, за виконанням якого стежило спеціальне відділення Департаменту військових поселень Російської імперії. Було сплановано квартали, на центральних вулицях з'явились ліхтарі. Ще в 1845 р. через Інгул зведено міст. Наказ Єлисаветградської військової поліції зобов'язував всіх власників будинків озеленювати вулиці та палісадники. 23% вулиць було вкрито бруківкою,

В 1869 році в Єлисаветграді відкрито перший міський телеграф, пізніше - поштову контору, телефонну станцію. В 1893 р. пущено водопровід. А в 1897 р. в місті (одному з перших в Росії) почав діяти електричний трамвай.



4. Розвиток капіталізму в сільському господарстві. Селянська реформа 1861 р. прискорила розвиток капіталістичних відносин в сільському господарстві. Великі поміщицькі маєтки починають виробляти продукцію, переважно, на ринок. Чимало поміщиків на кабальних умовах здавали землю в оренду (так звана здольщина). В деяких маєтках орендна плата становила 50 % виробленої продукції. Так, в економії графа М.Толстого в Онуфріївській волості селяни-орендарі віддавали поміщику кожен другий сніп.

Відбувається процес соціального розшарування селянства. Зростали куркульські (фермерські) господарства. Одночасно прискорився процес обезземелювання селян та формування прошарку сільських пролетарів. Справжніми робітничими ринками, центрами найму робітників стали Єлисаветград, Бобринець, Новоукраїнка, Новомиргород, Добровеличківка та інші населені пункти краю.



5. Революційний рух на території краю. Загострення класових протиріч в умовах формування капіталістичного способу виробництва спричиняло посилення революційного руху в краї.* Значного поширення серед революційно-демократичних кіл здобули ідеї народництва. Народники висунули гасло "Земля і воля народові!". Вони вели революційну роботу серед селянства. Під час "ходіння в народ" поселялись в селах і містечках, вели революційну агітацію.

Протягом 70-80-х рр. XIX ст. в Єлисаветграді, Новоархангельську, Новомиргороді, Олександрії діяли народницькі гуртки. їх активними членами були Й.Я.Давиденко, К.П.Янковський, С.Ф.Чубаров та інші. До гуртків входили представники прогресивної учнівської молоді, передової інтелігенції. Вони мали зв'язки з народницькими центрами в Петербурзі, Києві, Одесі, Харкові, одержували звідти нелегальну літературу, зброю.

Народник Я.В.Стефанович організував в селах Чаплищі, Самусівці, Подорожньому, Новогеоргіївську таємні дружини з метою підготовки до повстання (т.зв. "Чигиринська змова"). Обмеженість революційної теорії народників привела їх до визнання тактики терору як форми боротьби проти самодержавства. В 1874 р. в Єлисаветграді народовольці готували замах на Олександра II. І.В.Дроб'язгін, Л.О.Майданський планували зірвати Балашівський міст під час проходження царського поїзду. Змовники були заарештовані і страчені в Одесі.

На початку 80-х рр. XIX ст. активно діяв в Єлисаветграді народницький гурток, який очолював дворянин О.К.Тарковський. Члени гуртка обговорювали заборонену літературу ("Что делать?" М.Чернишевського, твори Т.Г.Шевченка), розповсюджували антисамодержавні видання. В 1884 р. гурток був розгромлений.

В 90-х рр. XIX ст. серед робітників та революційної інтелігенції краю почали поширюватись марксистські ідеї. В 1892 р. у м. Златополі О.Г.Шліхтером було засновано соціал-демократичний гурток. В 1897 р. в Єлисаветграді виник гурток "Південноросійський союз робітників", який розгорнув свою діяльність на підприємствах краю, пропагував марксистські ідеї, розповсюджував нелегальну літературу, готував страйки. Вже через рік "Союз" був розгромлений жандармами, а члени його заслані в Сибір.

В окремих містах, зокрема Єлисаветград, Олександрія, діяли просвітницькі гуртки, засновані представниками українських патріотичних кіл. Революційний рух в краї був розпорошений, не мав єдиного спрямування та керівництва. Однією з причин цього явища був строкатий соціально-класовий та етнічний склад населення.

Таким чином, в пореформені роки відбулися значні зміни в соціально-економічному та суспільно-політичному житті краю.

Запитання і завдання:

1. Поясніть, в чому полягали особливості селянської реформи 1861 р. в нашому краї.

2. Складіть порівняльну таблицю: "Зміни в господарському розвитку краю після реформи 1861 р."


Промисловість

Сільське господарство

3. Назвіть основні галузі промисловості краю в другій половині XIX ст.

2. Які підприємства вашого населеного пункту були засновані в XIX ст?

3. Підготуйте повідомлення: "Моє місто (село) в другій половині XIX ст."

4. Охарактеризуйте революційний рух в нашому краї в кінці XIX ст.


Каталог: Files -> downloads
downloads -> «Це склад книжок» так скептик говорив, «Це храм душі» естет йому відмовив, Тут джерело всіх радощів земних, І їх дарують нам без цінним словом…»
downloads -> Для вчителів зарубіжної літератури
downloads -> Методичні рекомендації щодо викладання світової літератури в загальноосвітніх навчальних закладах у 2013-2014 навчальному році // Зарубіжна літератури в школах України. 2013. №7-8
downloads -> Талант людини це божий дар
downloads -> Василь Стус постать,що єднає
downloads -> Антон павлович чехов
downloads -> Остап Вишня. Трагічна доля українського гумориста. Моя автобіографія
downloads -> Урок 1 т ема. Вступ. Роль художньої літератури у формуванні життєвих цінностей людини


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5

Схожі:

Навчальний посібник для шкіл Кіровоградщини. Кіровоград: рвц кдпу ім. В. Винниченка, кдпу 2001. 72 с iconНавчальний посібник за загальною редакцією к. В. Заблоцької донецьк-2001 ббк 63(0)-7я7+63
Українська І зарубіжна культура. Навчальний посібник / Під заг ред. Заблоцької К. В. Донецьк: "Східний видавничий дім", 2001. 372...
Навчальний посібник для шкіл Кіровоградщини. Кіровоград: рвц кдпу ім. В. Винниченка, кдпу 2001. 72 с iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с
Навчальний посібник для шкіл Кіровоградщини. Кіровоград: рвц кдпу ім. В. Винниченка, кдпу 2001. 72 с iconІсторія, теорія, методика збірник наукових та методичних праць
Проблеми музичної освіти учнів загальноосвітньої школи: історія, теорія, методика: [збірник наукових та методичних праць] / Заг ред....
Навчальний посібник для шкіл Кіровоградщини. Кіровоград: рвц кдпу ім. В. Винниченка, кдпу 2001. 72 с iconАналіз творчості Володимира Винниченка
Франко по праву вважав Винниченка “найяскравішим з талантів-початківців”. Леся Українка писала про молодого Винниченка: “Безталанний...
Навчальний посібник для шкіл Кіровоградщини. Кіровоград: рвц кдпу ім. В. Винниченка, кдпу 2001. 72 с iconНавчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011
Навчальний посібник. Кременчук, Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету, 2011. – 124 с
Навчальний посібник для шкіл Кіровоградщини. Кіровоград: рвц кдпу ім. В. Винниченка, кдпу 2001. 72 с iconНавчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011 В. Д. Братенші
В. Д. Братенші. Релігієзнавство. Навчальний посібник. Кременчук, Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету,...
Навчальний посібник для шкіл Кіровоградщини. Кіровоград: рвц кдпу ім. В. Винниченка, кдпу 2001. 72 с iconНавчальний посібник для курсантів внз мвс україни київ 2012 (075. 8) Р 93
Рибальський О. В., Хахановський В. Г., Кудінов В. А., Смаглюк В. М. Захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах. Навчальний...
Навчальний посібник для шкіл Кіровоградщини. Кіровоград: рвц кдпу ім. В. Винниченка, кдпу 2001. 72 с iconНавчальний посібник для студентів 5-го, 6-го курсу медичних внз, лікарів-інтернів педіатрів, інфекціоністів та сімейних лікарів Запоріжжя, 2016р
...
Навчальний посібник для шкіл Кіровоградщини. Кіровоград: рвц кдпу ім. В. Винниченка, кдпу 2001. 72 с iconНавчальний посібник для вихованців гуртків позашкільних навчально-виховних закладів
Цей посібник допоможе дітям здійснити захоплюючу подорож у світ природи. Вони дізнаються багато цікавого про рослини


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка