Навчальний посібник для студентів економічних та економіко-географічних фахів вищих навчальних закладів



Сторінка1/25
Дата конвертації22.10.2017
Розмір5.42 Mb.
ТипНавчальний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25


Ринок і регіоналістика. Навч. посібник. Реко-менд. Мін.освіти і науки України

навч.

посібник


Київ, Ніка Центр, Ельга, 2002. – 408 с. Гриф надано Міністерством освіти і науки України (лист від 07.06.2002р. №14/18-2-1198 )

408/250


С.П.Сонько

В.В.Кулішов,

В.І.Мустафін,

Ринок і регіоналістика

Навчальний посібник

для студентів

економічних та економіко-географічних фахів вищих навчальних закладів

2002


Рецензенти:

І.О.Бланк, доктор економічних наук, професор Київського національного торговельно-економічного університету;

А.П.Голіков, доктор географічних наук, професор Харківського національного університету ім.В.Н.Каразіна.

У навчальному посібнику викладено теоретичні і практичні матеріали з дисципліни «Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка». Теоретичні питання доповнюються методичними порадами, крім того, посібник містить дискусійні питання, тести та практичні роботи. Зручною для сприйняття є віршована форма матеріалу, яка полегшує самостійне опанування окремих розділів. Зміст посібника тісно пов’язаний з курсами “Основи економічної теорії та мікроекономіка”, “Соціально-економічна географія України”, що дасть змогу студентам і викладачам ефективніше використовувати його у навчальному процесі.

Розрахований на студентів, викладачів економічних та економіко-географічних фахів вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації. Стане у пригоді для широкого кола осіб, що цікавляться проблемними питаннями регіоналістики та роблять перші кроки в її освоєнні.

Что полезнее есть человеческому роду к взаимному сообщению своих избытков, что безопаснее плавающим в море, что путешествующим по разным государствам нужнее, как знать положение мест, течение рек, расстояние градов, величину, изобилие и соседство разных земель, нравы, обыкновения и правительства разных народов? Сие ясно показует География, которая всея вселенныя обширность единому взгляду повергает»

М.В.Ломоносов.


Передмова
Під терміном “регіоналістика”, винесеним в назву, автори розуміють весь перелік наук і наукових напрямків, які досліджують територіальну організацію суспільства і так чи інакше пов’язані з географією та географічними закономірностями.

Нажаль, нове ринкове мислення не забезпечене відповідними підручниками. Та “Регіональна економіка”, яка на заході виховує риночників як за освітою, так і за духом в країних колишнього СРСР перетворилась в сучасну модифікацію «теорії раціонального, комплексного, пропорційного», але й досі директивного «розміщення продуктивних сил».

Проте не всі літературні джерела однакові з точки зору «пристосованості» до ринкових умов. Так, класичні роботи з аналізу ЕГП, написані в самий пік директивної економіки (Маєргойз) за своїм змістом і спрямованістю значно більше наближають нас до ринкового мислення, ніж «географічні аспекти бізнесу і підприємництва», написані сьогодні.

Необхідність переробити своє мислення, відмовившись від старих кліше у сприйнятті територіальних процесів, що відбуваються зараз - ось головний чинник написання цієї книги. Автори на власному досвіді переконалися у справедливості твердження М.М.Баранського про те, що країну треба вивчати суцільно - «від геології до ідеології». Саме ідеологія поки що залишається головною рушійною силою написання багатьох сучасних підручників з «Розміщення продуктивних сил».

Із становленням ринкової економіки дуже загострилось питання доцільності старої спеціалізації України, дієздатності і інерційності старих виробничих фондів, використання досвіду і кваліфікації робочої сили в нових умовах. Більша частина продукції української економіки ще не скоро стане конкурентноздатною на світовому ринку. Значною мірою це зумовлене сучасним матеріально-речовинним наповненням території нашої держави. Багато старих підприємств, особливо важкої промисловості, обіймають певне місце у географічному просторі, мають свою інфраструктуру, але майже не працюють з причини свого гігантизму, технологічної незграбності і конкурентонеспроможнсті. Головний суддя результатів виробництва сьогодні – споживач, який майже не купує українську продукцію: вітчизняний – з причини низького життєвого рівня, закордонний – з причини її низької технологічності.

Господарський комплекс будь-якої країни працює в певних економічних умовах, які в переліку загальних засад сучасного виробництва є найдинамічнішими. Змінилась форма власності на засоби виробництва з суспільної на приватну - і підприємства держсектору знаходяться в стані глибокої і довгострокової кризи. Малий і середній бізнес, на який в більшості розвинутих країн припадає до 50-70% ВНП не в змозі відкупити і надалі утримувати великі державні підприємства. Та це і ні до чого, бо в умовах ринкової економіки виграє не той, у кого більше за розміром підприємство, а скоріше, навпаки. Бо мале підприємство більш динамічне і здатне до швидкої реконструкції, і його господар швидше відреагує новою продукцією на зміну попиту та пропозиції на ринку. Отже, просторові форми підприємств, або засіб обіймання ними географічного простору – значна запорука вдалого бізнесу.

Від слова “розміщення” трохи тягне директивністю. Значною мірою цей термін в назвах вузівських дисциплін походить з минулого. Сучасним його аналогом є західна “регіональна економіка”, що, власне, і починає поступово відбиватись в назвах.

Зміст традиційних підручників, які надруковані протягом української незалежності, об’єктивно починає входити в протиріччя з тими поки що нечіткими реаліями ринкової економіки, які впевнено завойовують собі місце під сонцем. Натомість, “розміщенню” малого і середнього бізнесу, який сьогодні вже завоював сферу послуг та “червоні лінії” в містах і поступово завойовує сільське господарство, в цих підручниках не приділяється достатньої уваги. Вітчизняна економічна географія виявилась методологічно неготовою до сприйняття дії законів ринкової економіки в пострадянському географічному просторі.

Між тим, треба констатувати, що систематичність, всеохопність та ретельність – головні позитивні риси існуючих вже підручників. Пропонований навчальний посібник не є альтернативою існуючим, не претендує своїм змістом на вказані якості і побудований так, щоб хоч би частково зняти означені протиріччя. Головна методологічна риса його змісту – не тільки і не стільки відповісти на запитання, скільки загострити увагу на ще не вивчених (а інколи навіть не поставлених) проблемах розміщення господарства в умовах ринкової економіки.

Саме для вирішення цієї задачі майже в кожному з теоретичних розділів є параграф “дискусія”. Мета кожної з дискусій – критично, нетрадиційним поглядом поглянути на усталені уявлення “розміщення продуктивних сил”. В кінці навчального посібника пропонується незвична поки що форма викладення навчального матеріалу – віршована, якою викладаються думки про мету розвитку людської цивілізації в ході освоєння природних ресурсів, а також про задачі вивчення економіко-географічного положення та природних ресурсів України.

Навчальний посібник написаний на базі особистого досвіду викладання курсів «Розміщення продуктивних сил», «Основи економічної теорії», «Мікроекономіка» та «Економіка підприємства». Автори при підготовці посібника враховували також досвід викладання відповідних курсів як зарубіжних, так і вітчизняних економістів, економіко-географів.

Пропонований зміст навчального посібника, на наш погляд, буде більше відповідати вимогам вдосконалення підготовки фахівців для потреб регіональної економіки, особливо при вивченні проблемних питань. Цей зміст вимагає нової побудови навчального процесу, який буде більш цікавим для студентів, а отже, призведе до підвищення ефективності навчання та підготовки майбутніх спеціалістів.



По окремих практичних роботах та лекціях пропонуються електронні розробки, в яких для полегшення сприйняття застосована анімація та комп’ютерна графіка. З метою наближення до читача змісту і методів засвоєння окремих тем навчального посібника планується помістити електронний варіант пропонованого навчального посібника в Інтернеті за адресою: keikneu@ukrtel.dr.ua. За цією ж адресою можна буде отримати в електронному вигляді розробки окремих лекцій і практичних робіт.

Автори висловлюють щиру подяку вчителю-методисту Л.І.Гавриленко, її учню О.Головченко, а також студентам Криворізького економічного інституту КНЕУ В.Путілову, М.Примаченко, Є.Яценко, А.Митюк за допомогу у підготовці цього навчального посібника.


Наукова спільнота доти приймає теорію, доки не підлягає сумнівам головна парадигма наукового дослідження в даній галузі”

Т.Кун.
Частина 1. ринкові відносини і теоретичні підходи в регіоналістиці
розділ 1. Загальні уявлення про розміщення

продуктивних сил та регіональну економіку


В розділі розглядаються методологічні питання розвитку наук про розміщення продуктивних сил: термінологічний та категоріальний апарат, відмінності між науками про розміщення господарства, місце їх в системі економічних і географічних наук, еволюція цих наук, предмет та об’єкти вивчення, головні задачі.
1.1. Сутність наук про розміщення продуктивних сил, їх теоретичні підвалини, мета і задачі
В системі головних чинників функціонування народного господарства чи не найголовне місце займають питання просторової локалізації його складових елементів – галузей, підприємств, та їхніх територіальних поєднань. Оптимальне розміщення підприємства щодо сировинних і трудових ресурсів, районів збуту продукції означає максимальне зниження витрат на виробництво продукції, що, зрештою зумовлює економію витрат а, отже, низьку собівартість продукції у виробника. Таким чином, раціональне розміщення продуктивних сил є одним з найвагоміших чинників економічного зростання України.

Розміщення продуктивних сил - це динамічний процес обґрунтування, прийняття та впровадження у життя рішень про просторовий розподіл окремих елементів господарства.

Як галузь економічної науки розміщення продуктивних сил ґрунтується на загальних економічних законах. Головним завданням її є коректна постановка просторових задач і розробка теоретичних засад, необхідних для практичного вирішення завдань раціоналізації просторового розосередження населення і виробництва.



Предметом даної науки є просторова організація продуктивних сил, вивчення якої здійснюється на різних рівнях: населений пункт, низовий адміністративний район, область чи автономна республіка, економічний район, країна в цілому. Об’єктами вивчення цієї науки є такі елементи просторової (територіальної) організації суспільства, як природоресурсний, людський і трудоресурсний потенціал, територіальні системи господарства як країн, так і регіонів всередині країни, галузеві і міжгалузеві комплекси, виробнича та соціальна інфраструктура, окремі підприємства та їх територіальні поєднання, та інші.

Метою науки є всебічне (демографічне, екологічне, економічне) обґрунтування як перспективного розміщення продуктивних сил, так і удосконалення (оптимізація) їх сучасного характеру шляхом “вписання” досліджуваного просторового об’єкту в наявне економічне та географічне оточення.

Очевидно, що в умовах становлення ринкової економіки розміщення продуктивних сил здійснюватиметься відповідно до тих законів, керуючись якими досягатиметься максимальний прибуток при мінімальних витратах. Найзагальнішим законом, що визначає характер розміщення продуктивних сил, є закон економії суспільної праці, згідно з яким найвища продуктивність праці забезпечується завдяки зниженню витрат на подолання просторового розриву між окремими елементами виробництва.

Власне, дослідження в галузі розміщення продуктивних сил зумовлюються передусім просторовим розривом районів споживання виробленої продукції з районами її виробництва, і територіальним розосередженням запасів сировини, палива та робочої сили. Є й значні просторові відмінності в грунтово-кліматичних умовах, які зумовлюють відповідну спеціалізацію аграрного сектора економіки, що не завжди збігається з інтересами споживачів.

Сучасне розміщення продуктивних сил певною мірою є результатом територіального поділу праці, зумовленого економічними, соціальними, природними й національно-історичними особливостями окремих районів та їх географічним положенням. В межах України має місце й значна територіальна диференціація в просторовому розподілі населення і засобів виробництва. Такий просторовий розподіл елементів продуктивних сил зумовлює передусім актуальність проблем раціоналізації розміщення виробництва. Так, за сучасних умов суспільство витрачає величезні кошти на транспортування сировини, палива й готової продукції. Збільшення територіального віддалення елементів виробництва призводить до збільшення витрат на переміщення ресурсів. Удосконалення розміщення виробництва передбачає впровадження комплексу противитратних заходів, у тому числі зменшення транспортних витрат. Значну роль у цьому відіграє й раціоналізація розміщення продуктивних сил з погляду екологічної обґрунтованості розміщення нового виробництва, оптимізації міжгалузевих зв’язків тощо.



Розміщення продуктивних сил це наукова дисципліна, що обґрунтовує оптимальне розташування господарських об'єктів з метою максимізації прибутку від виробництва окремими суб'єктами, їхніми групами, в межах регіонів і народногосподарського комплексу в цілому. Складовими загального прибутку можуть бути: зниження витрат обігу, економія витрат робочого часу, зменшення псування продукції і покращення її якості, покращення структури фінансових фондів, підвищення ступеня задоволення матеріальних і інших потреб населення. В свою чергу, збільшення прибутку суб’єктами господарської діяльності сприятиме зростанню рівня економічного розвитку як окремих частин країни, так й держави в цілому.

Специфічне обґрунтування оптимальному розміщенню об'єктів дається на основі законів економіки, закономірностей економіко-географічного положення, принципів і чинників ринкової взаємодії господарських об'єктів.



Теоретичною основою розміщення продуктивних сил є класична теорія розміщення, що є складовою економічної теорії. Дана теорія почала розвиватись в XIХ ст. в результаті дослідження особливостей розміщення підприємств сільського господарства. Засновником її був початківець маржинального напрямку досліджень в економічній теорії – німецький економіст І. Тюнен. Проте з наукознавчої точки зору наука про розміщення господарства знаходиться в набагато ширшому оточенні в системі інших наук. Таке її місце виходить з логіки розвитку людського суспільства. Саме тому методологічні проблеми регіоналістики остаточно не вирішені і є дискусійними (Розділ 3.1).

Сучасна теорія розміщення продуктивних сил збагатилася рядом істотних положень, сформованих внаслідок емпіричних досліджень. Так, чинники розміщення продуктивних сил поповнилися соціальними й екологічними, вони до того ж у багатьох ситуаціях стали пріоритетними й визначальними. Це можна простежити на прикладі розміщення АЕС і хімічних комбінатів, коли прагнення до економічного ефекту спричиняє негативні соціальні й екологічні наслідки. Теорія розміщення продуктивних сил потребує всебічного врахування інтересів як суспільства в цілому, так і його суб’єктів, зокрема збереження навколишнього середовища і природних ресурсів.

Протягом останніх років класична теорія розміщення конкретизувалася в регіональній економіці, метою дослідження якої є обґрунтування, розробка і практичне застосування певних моделей розміщення елементів виробництва, а також ринкової, соціальної та виробничої інфраструктури.

Специфікою моделювання просторових відносин є те, що вони нерівнозначні, багаторівневі, але конкретні, тому прив'язуються до обмеженої території. Регіональна економіка має чотири рівня дослідження просторових процесів:

1. Дослідження взаємодії окремих економічних агентів в обмеженому географічному просторі.

2. Дослідження взаємодії груп економічних агентів на основі різноманітних ознак в привязці до певної території.

3. Дослідження взаємодії між всіма господарськими суб'єктами на обмеженій території.

4. Дослідження особливостей взаємодії між окремими господарськими об'єктами різних територій.

Розміщення продуктивних сил займається рішенням наступних практичних задач:

1. Здійснює моделювання просторових процесів господарської взаємодії.

2. Виробляє рекомендації по розміщенню нових об'єктів.

3. Виробляє рекомендації по оптимізації господарських зв'язків.

4. Розробляє окремі положення державної регіональної економічної політики.

5. Формує методологічний, категоріально-понятійний і статистичний апарат для більш глибокого вивчення територіальних процесів іншими науками.

Сучасне розміщення продуктивних сил розвивається наступними пріоритетними напрямками:


  • Екологічний, пов'язаний з пошуком і розробкою таких моделей розміщення і принципів господарської взаємодії, що відповідали б вимогам екологічної безпеки і сприяли раціональному відтворенню економічних ресурсів.

  • Математичний, займається всебічним обґрунтуванням практичного використання моделей розміщення і взаємодії економічних об'єктів.

  • Інтегральний, займається територіальним обґрунтуванням необхідності і особливостей взаємодії між економічними агентами різних регіонів (країн, областей, міст, груп країн і т.п.).

1.2. Місце розміщення продуктивних сил та регіональної економіки серед інших наук


Головним теоретичним фундаментом наук про розміщення господарства є економічна географія (мал.1.1.). Проте, головною відзнакою розміщення продуктивних сил від економічної географії є те, що остання займається вивченням особливостей простору взагалі і має більш описовий проте фундаментальний характер. В свою чергу, розміщення продуктивних сил максимально використовує дані, отримані економічною географією, трансформує їх в фактори, принципи, закономірності розміщення.

Принциповою відзнакою розміщення продуктивних сил, як науки, від регіональної економіки є те, що вона спочатку встановлює особливості розміщення об'єктів в просторі, а після цього визначає ступінь і рівень взаємодії між ними, на підставі чого розробляються рекомендації по оптимізації взаємодії об'єктів і їхнього розміщення на території.

В той же час регіональна економіка спочатку досліджує комплекс всіх взаємодій на території (в межах регіонального ринку), на підставі чого формує принципи взаємодії між окремими об'єктами, а також принципи і перспективи розвитку соціально-економічної системи даної території.

Взагалі, визначаючи практичну спрямованість регіональної економіки, треба звернути увагу на її міцний зв’язок із прикладними економічними науками та дисциплінами, а саме: галузевими економічними науками, економікою праці, стратегією підприємств, стратегічним управлінням, менеджментом, маркетингом, підсистемою фінансово-економічних наук (мал.1.2). Якщо розглядати регіональні економічні дослідження з позицій державного регулювання, то треба вказати на взаємозв’язок між регіональною економікою та державною економічною і соціальною політикою, міжнародною економікою, економікою зарубіжних країн, зовнішньоекономічною діяльністю, державною економічною безпекою тощо.



Територія країни, або її частки є об’єктом дослідження багатьох наук, результати досліджень яких не тільки розширюють наші знання, але й визначають головні напрямки суспільного розвитку. Регіональна економіка, як економічна наука досліджує конкретні соціально-економічні процеси, що відбуваються в межах певної території, враховуючи вплив численних факторів на її господарський розвиток.

Суспільний характер регіональної економіки має прояв у систематичному дослідженні особливостей розвитку суспільно-економічних підсистем, які утворилися та розвиваються у межах певної території, з метою інтенсифікації суспільного розвитку й подальшого підвищення добробуту населення. В цих дослідженнях головним об’єктом виступають суспільні відносини, що характерні для регіону та формуються під впливом специфічних факторів й причинно-наслідкових зв’язків, які, у більшості випадків, є результатом унікального поєднання історичних, культурних, політичних, етнічних та соціальних умов розвитку суспільства.

Розглядаючи місце регіональної економіки у системі економічних наук, треба також вказати на те, що вона відноситься до конкретно-економічних дисциплін, оскільки має на меті вирішення проблем практичного характеру з урахуванням специфіки господарства певної території та усіх аспектів взаємодій між господарюючими суб’єктами. Але, така практична спрямованість регіональної економіки не свідчить про відсутність зв’язку між нею та теоретичними економічними науками: політичною економією, історією економічних вчень, економічною історією та ін. Навпаки, вона нерозривно пов’язана з ними не тільки методологічним апаратом, але й взаємним збагаченням накопиченою інформацією й знаннями щодо розвитку суспільних відносин, притаманних конкретним територіальним поєднанням.

Регіональна економіка у структурі загальної економічної теорії, яка в залежності від специфіки об’єктів дослідження, поділяється на мікроекономіку, мезоекономіку та макроекономіку, займає середнє або мезоположення. Саме мезоекономіка, яка вивчає особливості взаємодії між достатньо великими угрупованнями економічних суб’єктів за галузевими (технологічно-виробничими та продуктово-сировинними спільними рисами) або територіальними ознаками, й включає регіональну економіку, до об’єктів дослідження якої входять територіальні сукупності економічних суб’єктів та процесів. Таке місце регіональної економіки позначається на її тісному зв’язку із мікроекономікою та макроекономікою, причому цей зв’язок виникає не тільки з приводу генетичної єдності об’єктів досліджень, але й внаслідок загальної спрямованості усіх теоретичних економічних досліджень – формування наукових засад розробки та реалізації економічної політики держави.

Взагалі, визначаючи практичну спрямованість регіональної економіки, треба звернути увагу на її міцний зв’язок із прикладними економічними науками та дисциплінами, а саме: галузевими економічними науками: економікою праці, стратегією підприємств, стратегічним управлінням, менеджментом, маркетингом, підсистемою фінансово-економічних наук. Якщо розглядати регіональні економічні дослідження з позицій державного регулювання, то треба вказати на взаємозв’язок між регіональною економікою та державною економічною та соціальною політикою, міжнародною економікою, економікою зарубіжних країн, зовнішньоекономічною діяльністю, державною економічною безпекою тощо.

Таким чином, регіональна економіка, базуючись на теоретичному фундаменті політичної економії та спираючись на результати досліджень багатьох інших економічних наук та дисциплін, не тільки збагачує методологічний апарат економіки та збільшує інформаційно-фактичне її насичення, але й має на меті вирішення практичних проблем розвитку окремих економічних суб’єктів, їх груп й суспільства у цілому, відіграючи помітну роль у формуванні засад сталого економічного й соціального розвитку держави в цілому шляхом цілеспрямованого, систематичного, всеохоплюючого й ґрунтовного вивчення особливостей соціально-економічного розвитку сукупності господарських взаємодій в межах територіальних утворень.

При цьому, якщо мікроекономіка розглядає особливості господарської діяльності окремих економічних суб'єктів (агентів), а макроекономіка займається дослідженням особливостей взаємодії всіх економічних суб'єктів в межах держави, то регіональна економіка вивчає специфічні особливості взаємодії груп економічних суб'єктів в привязці до конкретної території (адміністративний район, місто, квартал, вулиця, група будівель). В умовах ринкової економіки, становлення якої відбувається в Україні, саме цей просторовий рівень повинен стати об’єктом прискіпливої уваги, оскільки саме тут будуть перехрещуватись та взаємодоповнюватись інтереси державної економіки та малого і середнього бізнесу1.





Мал. 1.2. Місце регіональної економіки в системі економічних наук
1.3. Дискусія. Уявлення про теоретичні витоки загальної теорії розміщення
Насправді, стверджуючи, що теорія розміщення в її сучасному розумінні, є наближеною до економічних дисциплін, автори свідомо спрощують уявлення про її місце в системі наук, що обумовлене загальною спрямованістю даного навчального посібника. Що ж стосується загальної теорії розміщення, то це наука, а, скоріше, науковий напрямок, який лише формується та інтегрує в собі дисципліни різного спрямування. Розвиток цього наукового напрямку виходить з логіки розвитку людської цивілізації. Відзначимо, що і в економічних і в географічних джерелах все частіше зустрічається розуміння нової якості регіональної науки, яке обумовлене загально-планетарними тенденціями людського розвитку.

Відповідно до економічних та географічних витоків загальної теорії розміщення (див.мал. 1.1 та 1.2) розглянемо окремо кожну з цих гілок.

Зараз формується новий спосіб виробництва - інформаційно-технологічний2. Він є, по суті, універсальним і поширюється поступово від центру до периферії світового господарства. Його утвердження супроводжується передусім широкою інформатизацією виробництва і всього суспільного життя, переважанням сучасних технологій і науково-технічних розробок у виробничій сфері.

Головною формою нагромадження в інформаційній економіці стає нагромадження знань, а не матеріально-речових елементів виробництва. В економіці розвинутих країн постійно зростає питома вага інформаційного сектора. За даними ЮНЕСКО, в розвинутих країнах більше половини зайнятих беруть участь у тій чи іншій формі у процесі виробництва інформації. В цих країнах дедалі більше формується новий, інформаційний тип економічного зростання, однією з головних рис якого є неподільність інформації як предмета й засобу праці. Висловлюється гіпотеза про четвертий великий поділ праці на основі відокремлення інформаційної діяльності в особливу сферу суспільно-економічного життя. Електронізація виробництва й побуту, широка комп'ютеризація, роботизація вивільняють людей безпосередньо з виробничого процесу, ставлять їх поруч з ним. Водночас підвищуються вимоги до освітньо-кваліфікаційного рівня зайнятих, зростає інтелектомісткість виробництва, праці й продукту.

Посилюється роль процесів інтерналізації і екстерналізації виробництва, транснаціоналізації й глобалізації господарського життя, що веде до зміцнення цілісності, зростання єдності міжнародної економічної системи як передумови більш-менш ритмічного входження всіх держав світового співтовариства в новий стан цивілізаційного розвитку. На даному етапі сполучатимуться індустріальні моделі (сучасна периферія) з елементами доіндустріальних форм (найменш розвинуті країни).

Перехідні економічні системи (держави СНД), країни Центральної і Південно-Східної Європи) та власне постіндустріальна (інформаційно-технологічна) модель економічного розвитку (країни Європейського союзу). Безумовно, домінантною у цій структурі має стати інформаційно-технологічна модель, реалізація якої визначатиме головні закономірності і тенденції світового економічного поступу. Серед загальних рис цієї моделі - поступовий, але неухильний перехід від енергетичної до інформаційної основи, від матеріального до постматеріального суспільства, від системи експлуатації природи до системи використання людського розуму, від системи відтворення до системи творчості. Головним ресурсом життя стає сама людина, її «ментальний простір».

Саме в такому напрямі розвивається сучасна структурна та інвестиційна політика. У США, Японії, Західній Європі, деяких країнах Південно-Східної Азії в інформатику інвестується більше коштів, ніж у такі сфери, як енергетику, сировинні й навіть переробні галузі. Сектор послуг у найбільш розвинутих державах сягає 70 – 75 %.3

У суто економічній сфері долається догматизм абсолютизації як державної, так і приватної власності на основі створення гнучких форм власності і господарювання, які найбільш адекватно відображають господарські реалії на початку ІІІ тисячоліття. Економічна доцільність, а не політичні чи ідеологічні стереотипи є визначальною у формуванні структури власності.

Головним соціальним критерієм інформаційно-технологічних економічних форм є якість життя, система захисту інтересів людини, забезпечення соціальних гарантій, зміцнення інститутів демократії, гарантування справжніх прав та свобод особистості.

Транснаціоналізація і глобалізація господарського життя посилюють економічну єдність світу, розширюють можливості спільного вирішення як гострих проблем сучасності (голод, хвороби, бідність, спотворене природне середовище, тощо), так і створення передумов для якнайшвидшого оволодіння всіма країнами здобутками цивілізації (новітня техніка, технологія, інфраструктура, соціальне забезпечення).

Третя промислова революція відзначається вилученням ефекту масштабності від стандартизованого, великосерійного масового випуску продукції. Паралельно досягається ефект диверсифікованого, індивідуалізованого виробництва, що спирається на досягнення сучасного маркетингу й вирізняється високою технологізацією та інформатизацією.

Промислова періодизація за останні 200 – 250 років виглядає так:

1773 – 1810 рр. - час каналів;

1840 – 1889 рр. - час залізниць;

1895 – 1920 рр. - час електрики;

1940 – 1970 рр. - час автомобілів;

1990 – 2030 рр. - час авіації, ракетно-космічної техніки міжпланетного зв'язку, лазерної та біотехнології тощо. Проте, є і інші погляди на технологічну періодизацію [2].

Якщо попередня, тобто індустріальна, модель розвитку була зорієнтована передусім на збільшення матеріального продукту за рахунок розширення видобутку сировини, вилучення додаткової енергії, забруднення навколишнього середовища і дбала про відносне зниження цін на продовольчі товари, то нова модель передбачає насамперед: зростання знань, інформації за рахунок рециклювання ресурсів, застосування відновлюваних видів енергії, захист навколишнього середовища, відносне зниження цін на різноманітні послуги. Таким чином нагромадження інформації, уміння працювати з нею будуть головною запорукою розвитку нового способу виробництва [4].

Розглянемо географічну або просторову гілку загальної теорії розміщення, всередині якої знаходиться уявлення про географічний простір і послідовність його освоєння. Серед інших наук, що лежать в основі загальної теорії розміщення, у географії є досить старі традиції у постановці і вирішенні просторових проблем. Передусім, у розвитку хорологічної концепції, в царині якої знаходяться просторові відношення. Поняттям просторове відношення в якості одного з центральних понять при обґрунтуванні предмета географії, вперше користувався у своїх роботах Карл Ріттер - творець порівняльної географії й один з засновників просторової, або хорологічної, концепції географії. К.Ріттер “запозичив” хорологічну концепцію в початковому вигляді у І.Канта, а логічне завершення вона одержала в працях А. Геттнера. Таким чином, можна говорити про хорологічну концепцію Канта— Ріттера— Геттнера.

Відповідно до визначення К.Ріттера, наприклад, географічні науки мають предметом простори на земній поверхні, оскільки простори ці наповнені земною речовиною, до якого б царства природи речовина ця не належала і у якій би формі не проявлялася. Отже, науки ці описують взаємні відношення місцевостей у найбільш особливих, а також у самих загальних земних їхніх проявах. По А. Геттнеру, географія не повинна бути наукою про розподіл по місцевостях різноманітних об'єктів, а «наукою про заповнення простору». Це - просторова наука в тому значенні, у якому історія є наука про час. Просторове виступає як відношення простору «...вони часто формальні; самостійне значення вони одержують тільки через своє наповнення як місцезнаходження сировини й енергії, як житло людини. То можна вважати дуже придатним визначення географії як науки про простори земної поверхні по їхньому речовинному наповненню»4.

Лише в другій половині ХХ століття формується уявлення про кордони як про смуги, а не лінії, про бар’єрність і контактність кордонів, розробляються моделі оптимізації простору (всім відомі двомірні моделі “центральних місць” Кристалера-Льоша, або “поляризованого ландшафту” Б.Б.Родомана). Ці уявлення виникли як наслідок усвідомлення повсякденного і суцільного “заповнення” географічного простору елементами техносфери, його ущільнення витворами людської цивілізації.

Проте, в розробці теорії освоєння і використання простору (загальної теорії розміщення) намітився певний часовий розрив, що на нашу думку пов’язане з об’єктивними причинами, які виходять з логіки розвитку науково-технічного прогресу в межах виробничо-технологічних укладів5.

Так, наприкінці 60-х років поступово закінчувався другий виробничо-технологічний уклад, який був пов’язаний з використанням нафти і газу як енергоносіїв. “Нашарувавшись” на перший уклад, що базувався на вугіллі, вони разом завершили етап “двомірного” опанування простору – майже вся поверхня планети була освоєна як в транспортному, так і в господарському відношенні. Доцільніше було б назвати цей етап етапом екстенсивного освоєння ресурсів планети.



На межі 60-70 років людство вступило в третій виробничо-технологічний уклад, пов’язаний з використанням атомної енергії і мікропроцесорної техніки і перейшло таким чином у стадію інтенсивного освоєння географічного простору. Третій уклад призвів до ще більшої диференціації виробничої і невиробничої сфери, що було пов’язане з виникненням і розвитком зовсім нової сфери зайнятості – інформатики. Саме з появою цієї сфери відбуваються сучасні модифікації у сприйнятті людиною географічного простору. Він, насичуючись різноманітною і різноспрямованою інформацією весь час ущільнюється і таким чином потребує не двомірного, а три - і навіть n-мірного сприйняття і вивчення. Певною відповіддю на такі тенденції в сучасній географії стала розробка геоінформаційних технологій6.

Сьогодні настає час вивчення найбільш загальних законів формування і розвитку географічного простору. “Першою ластівкою” у цьому була робота А.Ю.Ретеюма “Земные миры” (М.:Мысль,1988), де проводиться межа між хореоном (від грецької “horos”- простір) – певним матеріальним просторовим утворенням, кордони якого можна провести в двомірному просторі і сфрагідою (“sphragis”- печатка, відбиток)або інформаційним залишком хореону, кордони якого вже переходять в якийсь інший вимір і не визначаються конкретно. Більше того, навіть самі хореони існують одночасно на одній і тій же території, будучи самі по собі двомірними (континуальними), але, накладаючись один на інший, як шари крему на пиріг, утворюють вже щось інше за якістю – дуже складну багатомірну інформаційно-просторово-часову систему, яка розвивається за власними законами7.

Аналіз економічних та географічних витоків загальної теорії розміщення примушує дещо ширше дивитись на логіку і тенденції господарського освоєння територій окремих регіонів і країн. Поєднуючим початком між географічною і економічною підсистемами методології регіоналістики повинна стати інформація, яка накопичується і впливає на розвиток як тієї, так і іншої. Такою інформацією можуть бути в економічній підсистемі – ціни, капітал, конкуренція, прибуток, видатки, ресурси та інше. В географічній підсистемі – відстань, площа, розміри просторових об’єктів, спеціалізація, економіко-географічне положення, геополітичні пріоритети, “місткість території”, її структурованість та інше. З цього виходить нове уявлення про місце регіональної економіки і розміщення продуктивних сил в системі наук (мал.1.3)

Сучасні тенденції розвитку економіки в країнах, що переходять до ринкових відносин, свідчать про комплексний характер змін у всіх сферах життя. Певна інерційність розвитку, як продуктивних сил, так і виробничих відносин має прояв у всіх галузях виробництва і нематеріальної сфери. Проте, розвиток територіальних процесів відрізняється більшою інерційністю порівняно з іншими.


Так, неможливо водночас змінити спеціалізацію певної території, яка заклалась і розвивалась в минулі роки з урахуванням існуючих тоді природних, економічних та соціальних передумов. Ця спеціалізація як би тягне за собою в просторово-часовому вимірі весь тягар недосконалих технологій, некваліфікованої робочої сили, екологічних та соціальних негараздів.

Сучасне сприйняття регіональної економіки як одного з найважливіших розділів економічної науки, що розглядає просторовий аспект будь-якої економічно-активної діяльності виходить з нагальної потреби вирішення поточних і безперечно важливих господарських проблем. Історично пік загострення цих проблем в більш розвинутих країнах припав на 50-60 роки ХХ століття, коли виникла потреба проведення фундаментальних кількісних досліджень, спрямованих на вивчення економічного змісту регіональних процесів (англо-американська школа регіоналістики). Поступово регіональна проблематика стала прерогативою потужних наукових колективів економістів. Так, свого часу відомий американський економіст російського походження, лауреат Нобелевської премії В.Леонтьєв стояв біля витоків американської школи регіоналістики, яку надалі формально очолив Уолтер Ізард.

Однак, офіційне оформлення регіональної економіки, як окремої гілки, що вивчає економічно активний простір, припадає на початок 19 століття, на час, коли людство вступило у перший виробничо-технологічний уклад, оснований на використанні кам’яного вугілля. Саме цей період знаменував закінчення буржуазних революцій в найрозвинутіших країнах Європи, що потягнуло загострення боротьби за поділ світу, поглиблення інтенсифікації виробництва, освоєння нових регіонів. Всі ці процеси «відкладались» на території новими економіко-географічними об'єктами. Опанування нових територій приводило до виникнення складних взаємозв'язків, які кінець кінцем насичували географічний простір (або сукупність ландшафтів) складним економічним змістом. Поступово мислячі люди стали помічати, що властивості цього вже економічного простору неоднакові в різних країнах та регіонах. Так, торгувати в одному місті чомусь було вигідніше в порівнянні з іншим, незважаючи навіть на транспортні витрати. Виробляти певну продукцію, наприклад, тканини, одежу, ювелірні вироби було вигідніше не в районах випасу овець, вирощування бавовнику, видобутку золота, а в високорозвинутих, адміністративних, промислових та культурних центрах. Саме тоді виникла проблема «ціни місцеположення», яка надалі загострюючись привела до зародження регіональної економіки.



Каталог: bitstream -> 123456789 -> 357
123456789 -> Творчість А. Міцкевича апогея польського романтизму
123456789 -> Ключове запитання: Справжній Митець… Який він? Для реалізації проекту було створено групи „Біографи”
123456789 -> В. Стефаник. Новаторство письменника. Експресіонізм у його творчості
123456789 -> Урок 1 Тема. Як не любить той край Матеріал уроку. Володимир Сосюра "Як не любить той край "
123456789 -> Конспект уроку із світової літератури для 7 класу Тема. Поетизація давньоруської минувшини в баладі О. С. Пушкіна «Пісня про віщого Олега»
123456789 -> 5 клас Тема уроку. Шлях Мауглі від вихованця джунглів до їх володаря. Мета уроку
357 -> Барка Олена Маланій (Луцьк)


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25

Схожі:

Навчальний посібник для студентів економічних та економіко-географічних фахів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с
Навчальний посібник для студентів економічних та економіко-географічних фахів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів культури і мистецтв

Навчальний посібник для студентів економічних та економіко-географічних фахів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів філологічних спеціальностей вищих педагогічних навчальних закладів



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка