Навчальний посібник для студентів спеціальності 02010201 «Бібліотечна справа»



Сторінка1/12
Дата конвертації14.04.2017
Розмір1.46 Mb.
ТипНавчальний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ КОЛЕДЖ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

ЦИКЛОВА КОМІСІЯ БІБЛІОТЕЧНИХ ДИСЦИПЛІН І ДІЛОВОДСТВА

ІСТОРІЯ КНИГИ

2011

Історія книги : навчальний посібник для студентів спеціальності 5.02010201 «Бібліотечна справа» / укладач С.С.Никитюк; техн. редактор Т.М.Філіпчук. – Кам’янець-Подільський, 2011.
Рецензенти: Ю.І.Палеха, кандидат культурологічних наук, доцент НАКККіМ

Л.В.Озарчук, викладач Кам’янець-Подільського аграрно-технічного університету, кандидат педагогічних наук, доцент


Розглянуто та рекомендовано до затвердження на засіданні циклової комісії бібліотечної справи та діловодства Кам’янець-Подільського коледжу культури і мистецтв.
Протокол № 2 від 28.09.2011 р.

Посібник у зручному та доступному викладі відображає основний теоретичний матеріал навчальної дисципліни “Історія книги”.

Призначений для студентів спеціальності “Бібліотечна справа”. Розкриває питання ролі та місця книги в різні історичні епохи, знайомить з визначними пам’ятками писемності, друкарства та їх авторами, сприяє розширенню загального та професійного кругозору майбутніх бібліотекарів.

Автор висловлює щиру подяку бібліотекарю Кам’янець-Подільського коледжу культури і мистецтв Т.М.Філіпчук за підтримку цього видання.



ПЕРЕДМОВА

Даний посібник створено у відповідності з навчальним планом, затвердженим у 2006 році і навчальною програмою “Історія книги” для вищих навчальних закладів культури і мистецтв І-ІІ рівнів акредитації (Укладач В.І.Чорній, 2005 р.).

У посібнику відображено всі теми, передбачені програмою, у зручному та доступному викладі.

Опираючись на загальну історію, історію культури України та інших країн світу, знання з історії освіти, науки, техніки, матеріал посібника відображає факти та закономірності розвитку рукописної і друкованої книги, їх роль на різних етапах людської цивілізації. При цьому увага акцентується на суспільному призначенні книги, її основних функціях як засобу науково-технічного, культурного прогресу.

Окрема тема розкриває питання виникнення та розвитку писемності у різних народів, в т.ч. слов’янських, характеризує дописемні форми фіксації та передачі інформації.

У посібнику значна увага приділена характеристиці визначних пам’яток писемності (“Ізборники Святослава”, “Остромирове Євангеліє”, “Біблія” Й.Гутенберга, “Апостол”, “Острозька Біблія” І.Федорова та ін.) та їх авторам – літописцям, першодрукарям, видавцям.

Спираючись на наукові дослідження І.Огієнка, праці провідних сучасних книгознавців, показано взаємовплив, взаємозв’язки книжкової справи України та Росії.

Окремою темою в посібнику відображено історію писемності, видавничої, бібліотечної справи на Поділлі, зокрема в Кам’янець-Подільському.

За необхідності глибокого дослідження навчального матеріалу в кінці посібника пропонується перелік основної та додаткової літератури.

Значну допомогу в розумінні основних книгознавчих термінів та понять надасть вміщений у посібнику глосарій.

Оскільки програмою передбачено сплановану самостійну навчальну діяльність студентів, в посібнику подаються завдання для самостійної роботи, наведені після теоретичного викладу.

Для підсумкового контролю знань студентів з курсу “Історія книги” (диференційований залік) навчальний посібник вміщує перелік основних питань.

Сподіваємося, що запропонований посібник стане в пригоді майбутнім бібліотекарям, забезпечивши міцні знання з історії виникнення та розвитку книжкової справи, розширивши професійний кругозір, формуючи любов і повагу до обраної професії.


ВСТУП

КУРС „Історія книги” входить до циклу професійно-практичної підготовки в навчальному плані підготовки молодшого спеціаліста спеціальності 5.02010201 „Бібліотечна справа”, вивчається в ІІІ семестрі в обсязі 54 академічних годин: з них 32 години – лекційні заняття, 22 години на самостійне опрацювання тем; підсумкова форма контролю знань студентів – диференційований залік.



Мета вивчення дисципліни:

  • здобути теоретичні знання з історії розвитку зарубіжної та вітчизняної книги;

  • розширити професійний кругозір;

  • формувати почуття любові та поваги до обраної професії.

В оглядових темах курсу повідомляються найбільш суттєві відомості про виникнення та розвиток книги в цілому, історію розвитку рукописної книги та книгодрукування, розкривається історичний процес створення бібліотек.

Історія книги тісно пов’язана з історією, літературою, документознавством, соціальними комунікаціями, архівною справою, бібліотекознавством.



Тема 1. Історія книги – складова частина історії культури




  • Поняття „культура”. Складові культури

  • Книга як продукт матеріального і духовного життя суспільства

  • Значення книги у розвитку суспільства


Студент повинен знати:

  • визначення понять „культура”, „книга”, „бібліотека”.

Студент повинен вміти:

  • розрізняти книгу як продукт матеріального і духовного життя суспільства;

  • визначити значення книги у розвитку суспільства.

Історія книги – це складова історії культури, а сама книга – найбільш повне та всебічне відображення культури людства. Інші засоби масової комунікації, навіть такі прогресивні, як телебачення, Інтернет – всього лише допоміжні засоби розвитку культури.

Культура – (лат. cultura освіта, розвиток) – сукупність практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства, які відображають історично досягнутий рівень розвитку суспільства і людини і втілюються в результатах продуктивної діяльності.

У вужчому розумінні – культура – сфера духовного життя суспільства, що охоплює насамперед систему виховання, освіти, духовної творчості (особливо мистецької).

Виділяємо поняття „культура поведінки”, „культура мови”, „культура праці”, „культура нації”.

Цікавим є трактування терміна „культура” Миколою Костянтиновичем Еріхом. Слово „культура” він розбив на два корені: „культ” (поклоніння) і „ур” (світло). Він має на увазі передусім внутрішні, духовні цінності людської цивілізації, які базуються на творенні, праці, творчості.

„Кораблі думки, що мандрують по хвилях часу і бережно несуть свій дорогоцінний вантаж від покоління до покоління” – так про книги сказав Ф.Бекон.

„Книги – дорогоцінна спадщина, заповідана генієм людству й перехідна від покоління до покоління. Гарна книга – це цінний подарунок, заповіданий автором людському роду”. (Аддісон)

Вся історія цивілізації – це історія боротьби за скорення простору й часу. Простір можна подолати – від велосипеда до космічного корабля.

Але подолати простір може лише книга, що є охоронницею духовного багатства людства й одним з найважливіших і найміцніших ланок, що зв’язують покоління, з’єднують минуле, сьогодення і майбутнє.

Саме тому рідкісні і цінні видання минулих століть, рукописні матеріали мають виняткову, наукову, духовну й матеріальну цінність. Особливо актуальне сьогодні питання про необхідність збереження тих видань, що є джерелом духовної культури минулого і багатою базою для вивчення історії різних галузей знання.

Книги, архівні матеріали – жива пам’ять поколінь, невичерпне джерело фактів і подій минулого. Обов’язок бібліотекаря – не лише знати, вивчати досліджувати раритети, а й донести ці скарби до читачів, зробити все можливе для того, щоб безцінні книжкові багатства збереглися і для наших нащадків.

Соціально-економічні зміни останніх років у країні, повернення до традицій та культури предків, інтерес до історії держави підняли попит на стародруки.

“Спілкування з книгами готує читача до спілкування з людьми. І перше, й друге однаково потрібне (М.Карамазін)”.

Книга допомагає суспільству удосконалюватися, переймати і використовувати всі знання, накопичені людством. З іншої сторони, прогресивний розвиток суспільства, його зростаючі інтелектуальні запити удосконалюють технологію виробництва книги і організацію її розповсюдження

Створення перших рукописних книг на нашій планеті, що розпочалося слідом за винайденням кожним народом свого письма, сягає сивої давнини й оповите захоплюючими легендами. Навряд чи вдасться комусь з нинішніх чи майбутніх учених об’єктивно дослідити питання про те, який з народів, чи котра з особистостей були першопроходцями у цій справі. Адже такий дивовижний набуток людської культури як книга утворився не відразу і не завдяки чиємусь генію, а став результатом довготривалого поступу цілих народів трудним шляхом виживання й пізнання сутності власного буття.

Як складне явище соціального й культурного життя книгу можна досліджувати, виходячи з різних аспектів. Істориків, науковців, літераторів в першу чергу цікавить зміст книги.

Дослідники книги крім змісту вивчають, аналізують соціальне, культурне, політичне середовище, в якому створюється і функціонує книга, читацьку аудиторію, загальний культурний рівень суспільства, стан освіти, книжкової торгівлі, бібліотечної справи.

Історика книги цікавить організація книговидавничої справи, техніка і технологія виробництва, матеріали, з яких виготовлялись книги, мистецтво оформлення книги, шрифт, ілюстрації, палітурка, формат, пагінація (лат. – pagina – сторінка) – порядкова нумерація сторінок рукопису або книги.
Завдання для самостійної роботи:


  1. Заведіть словничок термінів, дайте визначення понять „книга”, „культура”, „бібліотека”, „інкунабула”, „фоліант”.

  2. Визначте (письмово) значення книги у розвитку суспільства.

  3. Знайдіть та випишіть вислови про книги.



Тема 2. Виникнення та розвиток писемності





  • Передумови виникнення письма

  • Предметне письмо – найдавніший тип дописемної передачі інформації

  • Вузликове письмо кіпу

  • Письмо ірокезів – вампум

  • Паличкове письмо

  • Піктографія

  • Логографічне (ідеографічне) письмо

  • Фонографічне письмо


Студент повинен знати:

  • особливості різних форм передачі інформації.

Студент повинен вміти:

  • розрізняти дописемні і писемні форми передачі інформації.

„Телом и словом письмо облекает безгласые мысли,


Говорящий листок их относит векам”

В.Шекспир
Книги не могли б існувати без такого засобу передачі і закріплення думки і мовлення, як письмо.

„Винайдення алфавітного письма було тим великим кроком, який привів людство від варварства до цивілізації” (Е.Тейлор)

Письмо – це графічна фіксація мови при допомозі умовних знаків з ціллю збереження змісту мови на довгий термін. Інакше кажучи – письмо – це записана усна мова. Переваги письма – воно дозволяє звернутися до відсутнього співбесідника (читача), незалежно від того, наскільки той віддалений у часі і просторі.

В міру того, як знання, уявлення людини про навколишній світ розширювалися, усний спосіб передачі інформації поступово ставав недостатнім. Все більше значення набувало письмо з його двома основними функціями: 1) комунікативна (стосувалася спілкування і передачі знань); 2) мнемонічна (сприяла запам’ятовуванню).

Перші кроки на шляху створення письма були зроблені людством ще 20-30 тисяч років тому.

Передумови появи письма:



  • суспільний розподіл праці, товарообмін;

  • поява ремесел.

Предметне письмо

Для передачі інформації використовувалися різноманітні предмети.

Наприклад, одне плем’я посилало іншому стрілу чи меч – це означало, що була об’явлена війна. Зелена гілка означала пропозицію миру.

Геродот (484-425 до н.е.) в своїй „Історії” розповідає про „лист” скіфів до персидського царя Дарія. Це були птах, миша, жаба і п’ять стріл. Спочатку перси подумали, що це капітуляція: скіфи віддають Дарію свою воду, землю і підкоряються, віддаючи свою хоробрість (стріли). Насправді ж посилання трактувалося так: „Якщо ви, перси, як птахи не полетите в небо, або, як миші, не зариєтеся в землю, чи, як жаби, не поскачете в болото, то не повернетеся назад, вражені цими стрілами”. Таке предметне письмо використовується і до нині в деяких африканських племенах.



Вузликове письмо кіпу. Ще й зараз пастухи Перу, Нікарагуа, Чілі користуються шнурами з зав’язаними на них вузликами для підрахунку своїх стад. Шнур одного кольору – для підрахунку биків (кількість вузликів на ньому означає кількість поголів’я), іншого – для корів, телят. Є племена, які користуються шнурковим календарем. Відправляючись в далеку дорогу, чоловік залишав дружині шнур, на якому стільки вузлів, через скільки днів він має повернутися додому.

Походить вузликове письмо з часів древньої високо розвинутої цивілізації інків (сучасна територія Перу, Болівії, Еквадора). Як виглядало кіпу? До грубого шнура чи палки прикріпляли кольорові шнурки й нитки різної товщини і довжини. Кількість, форма і відстань між вузлами, які зав’язували на цих шнурах несли відповідну інформацію про податки, про врожай картоплі і кукурудзи, про число полонених тощо.



Письмо ірокезів (Північна Америка) вампум – споріднене вузликовому письму кіпу. Воно також базувалося на поєднанні кольорів і являло собою стрічку чи ремінець, сплетені з різнокольорових шнурів з нанизаними на них мушлями, різними за кольором, формою, розміром. Деколи вампум нараховував 6-7 тисяч мушлів. Білі означали щастя, здоров’я, мушлі темних кольорів – горе, хворобу, ворожнечу, смерть.

Паличкове письмо. В багатьох первісних народів (Скандинавія, Австралія, Нова Зеландія) широко використовувалося паличкове письмо. Примітивним його прикладом були палки-дороговкази, похило вткнуті на обочині дороги. Нахил вказував напрямок, а позначки на ній – про перепони і попередження про небезпеку. Палички з різними мітками, насічками були повістками до війська, на службу.

Недоліком так званих дописемних типів передачі інформації було те, що вони не завжди адекватно „прочитувалися” і потребували „дешифровщика”. Крім того, примітивність такого письма унеможливлювала передачу всього багатства понять.

Нинішня, звична нам система письма розвивалася не з предметного, паличкового чи вузликового, а з піктографічного – малюнкового, яке також широко використовувалося в минулому.

Піктографія (лат. – pictus – намальований) – знаки і малюнки, які збереглися ще з часів палеоліту. Це письмо, яке оперує не буквами, а малюнками (піктограмами), які зображують конкретний предмет, поняття, явище, цілу життєву ситуацію. Піктограма універсальна в сприйнятті людьми, тому що конкретно, просто, наочно передає інформацію. Наприклад, сьогодні зустрічаємо піктограми на дорожніх знаках, вивісках магазинів (череп із схрещеними кістьми, зображення блискавки на лінії електропередач попереджує про небезпеку).

Піктограми зустрічаємо на стінах древніх печер (зображення тварин, сцен полювання). Первісний художник малював для того, щоб передати інформацію, відобразити подію. Збереглися зразки піктограм на бересті, шкірі. Це приватна переписка, договори, літописи. Піктограми використовувалися для татуювання, позначення власності.

Недолік піктографічного письма – важко передати та розшифрувати безпредметні, абстрактні поняття, імена.

Виникає ідеографія (ідея + пишу) – письмо, в якому знаки-малюнки можуть означати і предмет, і мають переносне значення (орел – відвага, змія – мудрість).

Поступово ідеографічне письмо переростає в логографічне, коли піктограма розпадається на окремі складові елементи, образні знаки, що означали певні поняття і слова. Комбінації таких образних знаків складали вже не малюнок, а текст в певній логіці думки. Складається тенденція до утвердження єдиної типології знаків (Х – схрещені руки – „торгівля „обмін”, зображення місяця – „місяць” - час).

Характерна особливість логографічного письма – спрощення, стилізація, схематизм піктограм, перетворення їх в умовні знаки, графічні символи, логограми.

Логограма відрізняється і від піктограми, і від букви, тому, що для неї необов’язкова зовнішня подібність до символізую чого предмета, але вона не має відношення і до фонетичного, звукового складу слова, відображаючи лише його змістову, семантичну сторону.

В наші дні логографія використовується в китайському письмі. Логографічними знаками є цифри, позначення хімічних елементів, математичні знаки.

Їх головна перевага – лаконічність, зрозумілість всім. Недоліки – за кожним поняттям слід закріпляти логографічний знак (ієрогліф). В китайців їх більше 50 тисяч.

Колиска перших систем логографічного письма – Єгипет і Месопотамія (Шумер). Там уже в 3500-3000 рр. до н.е. виникли рабовласницькі держави. А управління державою вимагало упорядкованої письмової документації.

Незалежно від Єгипту, пізніше логографічне письмо виникло в Греції, на Кріті, в долині Інду, Китаї (2200-1300 рр. до н.е.). Цей факт доказує, що логографічна система письма тісно пов’язана з певним рівнем розвитку суспільного виробництва, державності, культури і що це необхідний і закономірний етап в розвитку письма від примітивних первісних його типів і форм до теперішньої досконаленої фонетичної системи.

Фонографічне письмо винайшли древні єгиптяни, причому не винайшли для букв нових знаків, а використали вже існуючі ієрогліфи, які позначали ціле слово. Тільки даний ієрогліф позначав один звук, з якого починалося це слово. Із-за своєї надзвичайної складності єгипетське письмо довго не піддавалося де шифровці. Зумів прочитати ці древні тексти французький вчений Жан-Франсуа Шампольйон (1790-1832) завдяки Розеттському каменю, знайденому під час походу Наполеона в Єгипет. Камінь являє собою обломок чорного бальзату, на якому висічений надпис в честь царя Птоломея. Особливістю надпису було те, що текст повторювався єгипетськими ієрогліфами і грецькими буквами. За допомогою порівняння вченому вдалося прочитати спочатку імена Птоломея, Клеопатри, а згодом і весь текст.

Якщо єгиптяни в розвитку фонетичної системи письма зупинилися на півдорозі, то заслуга створення і розповсюдження першого справжнього алфавіту як чисто буквено-звукової системи належить древнім фінікійцям. Їх алфавіт нараховував 22 букви, кожна яких позначала певний звук (крім голосних). Як і єгиптяни, фінікійці писали справа наліво, буква мають риси подібності.

Першими серед народів Європи у фінікійців алфавіт перейняли греки (в ХІ ст. до н.е), які дзеркально його „перевернули” і доповнили голосними.

В ХІІ ст. до н.е. грецький алфавіт перейняли етруски – попередники римської культури. Так виник латинський алфавіт, яким нині користуються більшість народів планети.


Завдання для самостійної роботи:

Заповнити таблицю прикладів застосування дописемних форм передачі інформації, та використання їх у теперішній час.



Тема 3. Рукописна книга у Стародавньому світі





  • Передумови виникнення книги у країнах Стародавнього світу. Навчання грамоти та письма

  • „Кам’яні книги” – епіграфічні пам’ятки писемності

  • Перші глиняні книги Месопотамії

  • Єгипет – виробник папірусу

  • Форма стародавньої книги – сувій

  • Засоби письма

  • Тематика книг

  • Розповсюдження книг


Студент повинен знати:

  • передумови виникнення книги;

  • особливості і відмінні риси перших рукописних книг.

Студент повинен вміти:

  • визначити передумови виникнення рукописних книг;

  • охарактеризувати і порівняти книги Месопотамії та Єгипту.

Перші книги з’являються в Шумері, Єгипті, Китаї, Індії – там, де сформувалися рабовласницькі держави. Складне державне і господарське діловодство могло функціонувати лише при наявності точної звітності і упорядкованої письмової документації. Другим стимулом виникнення писемності була потреба ідеологічного плану. Книги були необхідні для прославлення і увіковічення подвигів „богоподібних” владик.

Широке розповсюдження письма в адміністративному і господарському апараті вимагало великої кількості грамотних людей. В першу чергу грамотними були жреці і писці. Мистецтво письма і читання було покрито таємницею і представлялося, як дар бога мудрості Тота. Школи існували лише при дворі фараона, при храмах.

Майбутнього писця починали вчити з п’яти років. Повний курс навчання тривав 12 років. Вчилися писати на воскових табличках і лише згодом учням довіряли писати на папірусі. В Месопотамії школи створювалися при храмах, причому вчилися там не лише хлопчики, а і дівчатка. Вчителями були жреці.

Грандіозною історичною заслугою культури Стародавнього світу було те, що вона подарувала людству книги.

Цілі, для яких використовувалися письмена, впливали і на їх зовнішній вигляд. В Древньому Єгипті надписи про богів і їх намісників на Землі – фараонах висікалися на камені (на крутих скалах, на спеціально обтесаних монументах), на стінах храмів, палаців, гробниць.

Але „кам’яні книги” були незручні для користування, перенесення. Подібні пам’ятки писемності отримали назву епіграфічних.

В державах Месопотамії (Шумери) (Міжріччя), Вавилон, Асегерія для написання книг використовували глину – прямокутні пластинки розміром від 2,4 х 2 до 37 х 22 см, товщиною 2,5 см. Для таких книг-табличок виготовлялися глиняні конверти, в яких вони зберігалися. Писали на глиняних табличках загостреною паличкою. На місці нажиму відбиток був глибоким і широким, а там, де паличку витягали з глини, залишалася тоненька рисочка. Таким чином отримували клиновидні заглиблення; тому таке письмо називається клинописом. (1, с. 74, 91). Часто табличку розлініювали туго натягнутою ниткою. Табличку списували з обох боків, а деколи і на торцях. Готовий документ сушили на сонці чи обпалювали в печі. Шумерська чи вавілонська книга складалася з десятків пронумерованих таблиць. Під останнім рядком тексту на першій таблиці проводили риску і потім вписували перший рядок наступної таблиці – так званий кустод. Ще нижче записували назву твору і номер таблиці. Зазвичай назвою служили перші слова самої книги. Писалися книги на релігійні теми, міфи, легенди. Відомий твір „Сказання про Гільгамеша”. Саме у Вавилоні вперше з’явилися зразки драматургії у формі релігійних містерій. Лірика представлена гімнами, молитвами.

Глиняні книги не довговічні, тому творці книг все активніше почали використовувати папірус.

Єгипет став монополістом виготовлення, використання і збуту папірусу.

Папірус – в перекладі з єгипетської означає дослівно „річкове дерево” – висотою до 3-х метрів і товщиною від 10 см – в достатній кількості ріс по берегах Нілу. Технологія виготовлення папірусних аркушів була такою: стовбур рослини зрізали, розтинали вздовж на тонкі пластини. Їх замочували на добу у воді, доки пластинки, звільняючись від крохмалю, смол, солей, не ставали прозорими. Потім їх розкидали на спеціальних столах тісно одна біля одної. Попере накладали ще один шар пластин, змащуючи клейким соком папірусу. Матеріал вкладали на кілька діб під важкий прес або відбивали молотком, висушували на сонці, розгладжували і полірували. Папірус набував жовтуватого відтінку. Його нарізали потрібним форматом, приклеюючи шматки один до одного і змотуючи у сувій. Щоб краї не псувалися, їх укріплювали додатковими полосками папірусу. Такий сувій досягав стометрової довжини. В Британському музеї в Лондоні зберігається сувій довжиною 46 м, ширина 40 см. Це літопис часів Рамзеса ІІ.

В Єгипті налічувалося багато сортів папірусу, які відрізнялися якістю. Якісний - для жреців, фараонів, грубіший, темніший – школярам. Папірус тендітний, він горить, розмокає. Текст писали на одній стороні.

Заповнений текстом папірус називали томом (від гр. tomos - частина). До нього з обох боків прикріплювали валики з дерева, рогу, кості, а потім накатували один з них, - виходив сувій (volumer). До кінця валика вішалася табличка з іменем автора і назвою тексту. Інколи сувій клали в футляр з шкіри чи тканини (тогу). Сувої зберігалися в спеціальних ящиках, а в бібліотеках – на стелажах. Багаті люди зберігали свої сувої в красивих шкатулках з кедрового чи кипарисового дерева. Перший лист (вклейка) називався протоколом, останній – есхатоколом.

Більшість папірусів, які дійшли до нас, знайдено в Єгипті і Тунісі, де сухий клімат. Серед них твори Аристотеля, Софокла, Есхіла, Гомера.

Папірус був поширений аж до ХІІ ст. (більш як 4 тис. рр.) як дешевий і зручний матеріал для письма.

Писали на папірусі очеретяними паличками з зрізаними навкіс кінцями. Їх зберігали в спеціальному чохлі з прив’язаним мішечком, в якому зберігалися чорнильні порошки і дощечки (палітри) з двома заглибинами для розведення чорного і червоного чорнила.

Чорним писали основний текст, а заголовки, початок глави – червоним. (1, с. 66) зразком може слугувати „Книга мертвих”, де розбірливий, майстерно виписаний текст поєднувався з малюнками. Читали папірусну книгу, тримаючи її обома руками, поступово розмотуючи.

Книга високо цінилася: сувої клали в могили померлих фараонів, жреців, багатих єгиптян. Якщо помирав школяр, то в могилу клали переписані його рукою вправи.

Якими шляхами розповсюджувалась книга в країнах Стародавнього світу? Яких-небудь даних про книжкову торгівлю не виявлено – видно на той час для цього не дозріли ні економічні, ні культурні умови.

Ті, хто зацікавлений був у володінні книгами – царі, знать, жреці, чиновники мали власних писців. Автори книг або присвячували свої твори монархам, або дарували написане, або ж залишали книги в храмових бібліотеках. Втім, в останньому тисячолітті до н.е. поруч з державними і храмовими писцями з’являються писці-підприємці, які переписували книги ті документи за замовленням.



Завдання для самостійної роботи:

Охарактеризуйте та порівняйте книги Месопотамії та Єгипту




Тема 4. Книга в Античному суспільстві





  • Грецьке алфавітне письмо

  • Винайдення пергаменту

  • Книга-кодекс як прототип сучасної книги

  • Розповсюдження книг, зародження книжкової торгівлі


Студент повинен знати:

  • шлях створення книг в античному суспільстві;

  • особливості винайдення пергаменту, його історичне значення.

Студент повинен вміти:

  • визначати переваги пергаменту над папірусом;

  • охарактеризувати винайдення книги-кодексу;

  • визначити роль і значення античної книги в розвитку книжкової справи.

Античний світ (Древня Греція і Рим) дали людській цивілізації дуже багато. По суті вся європейська культура виросла на їх ґрунті. В Древній Греції і Древньому Римі процвітали науки: математика, астрономія, медицина, географія, історія. Принципи римського права лягли в основу законодавства багатьох європейських країн. Пам’ятники мистецтва того часу вражають до цих пір. З античності походять майже всі жанри європейської літератури. Античність відкрила нову сторінку в історії книги. Суспільство було набагато освіченішим, мистецтво письма було загальнодоступним; грамоту знали навіть раби, які часто служили секретарями, бібліотекарями, писцями. Все це стимулювало розвиток книги.

Грецьке алфавітне письмо виникло в ІХ-VIII ст. до н.е. на основі фінікійського алфавіту. Греки спочатку писали справа наліво, потім „бустрофедоном („поворот бика”)”, при якому рядки почергово пишуться зліва направо і справа наліво, а з ІV ст. до н.е. греки цілковито перейшли до написання зліва направо. В V ст. до н.е. в їх алфавіті з’явились голосні.

ЯКЩО СУЧАСНЕ РЕЧЕННЯ БУЛО

, МОНОД ФО

ТО ВОНО Б ВИГЛЯДАЛО Б ТА-


Порівняння букв

Грецький алфавіт Латинський алфавіт Сучасний алфавіт

А А А

В В В


Г < С

Δ D D


E E E

Н Н Н


І І І

К К К


Λ L L

M M M


N N N

O O O


П Р Р

Р R R


Σ S S

Х Х Х


До того, як в Грецію попав папірус, там писали на глиняних черепках (для господарських нужд), листках пальм, корі липи, свинцевих листах (молитви, на льоні. Але ні один з цих матеріалів не знайшов широкого розповсюдження. Головним матеріалом для письма в античності служив папірус, пергамент і дерев’яні дощечки (їх фарбували в білий колір („альбом” – „біла дошка”) або покривали воском, на якому вицарапували стилем текст. Один кінець стиля був загостреним, а інший був у вигляді лопатки, якою затирали помилковий чи не потрібний напис. Дощечки використовувалися для шкільних вправ, листів, ділових записів, чорновиків. Якщо однієї таблички було недостатньо, то в дощечках одного формату просвердлювали отвори і зв’язували їх докупи – кодекс („дерево”). Частіше всього дощечками (церами) користувалися як записними книжками. Відповідно до кількості зв’язаних дощечок цери називалися диптихом (2), триптихом (3), поліптихом (багато). Зовні цери прикрашали орнаментом – це був прообраз обкладинок книг.

Овідій в „Любовних елегіях” описував горе юнака, який отримав назад від коханої дівчини послані їй таблички:

Плачте о горе моём:

Возвратились печально таблички!

Буква одна лишь на них,

Значит несчастное: нет!

Особливу роль в історії книги відіграло винайдення пергаменту (з ІІ ст. до н.е.). Греція, а згодом і Рим налагодили виробництво пергаменту (за назвою малоазіатської еллінської держави Пергам (Туреччина), де він був винайдений. Пергамент виготовляли із шкіри баранів, овець, козлів, кролів, котів, телят, волів. Найбільш якісним вважалися аркуші пергаменту, виготовлені зі шкір ненароджених телят і ягнят. Процес був досить важким. Спочатку шкуру замочували на кілька днів у чані з вапном, потім очищали від м’яса і шерсті, натягували на раму і пемзою полірували, знежирювали і відбілювали свинцевими білилами з білком.

Порівняно з папірусом пергамент мав значні переваги: він міцніший, його легко згинати, різати. Писати на пергаменті можна було з двох сторін. Написане краще зберігалося, було якіснішим. Пергамент можна було використовувати неодноразово, зішкрібаючи попередній текст.

Пергамент створив умови для переходу до більш зручного типу книги – кодексу, який є попередником сучасної книги. Кодекси з’явилися в ІІ ст. до н.е., прообразами їх були зв’язані дерев’яні таблички (цери). Кодекси були зручними в користуванні, практичнішими, довговічнішими. Виготовляли кодекс так: пергамент нарізали однаковими прямокутними листами, згинали їх пополам і зшивали в зошит по чотири листи (гр. слово тетрадіон (тетрадь) означає „чотири”). З таких зошитів складали кодекси. Для їх захисту з обох сторін прикріплювали дошки (обкладинка).

Донедавна вважалося, що найдавнішою книгою на землі в її кодексному варіанті, що збереглася донині, є так званий Синайський кодекс. Це варіант Святого письма. Час її написання відноситься до ІV ст. н.е. однак в середині 80-х років 19 століття був знайдений ще один книжковий шедевр, що був ще старшим. Ця книга одержала назву „Копський біблійний текст”. Вона має 493 пергаментні сторінки, скріплених шкіряним шнуром, „вдягнена” у відполіровану дерев’яну оправу. Ця книга привернула до себе увагу з кількох причин: по-перше, в ній вперше вміщено повну книгу Псалмів, які буду-коли і будь-де віднаходилися. По-друге, її знайшли в незвичайному місці – у маленькій домовині, під голівкою дівчинки, яка рано померла. Очевидно, батьки вирішили покласти своїй доньці цю дивовижну подушку мудрості, яка була б їй розрадою на майбутню безконечну ніч. Цей факт підтверджує гіпотезу про те, що поховання мертвих з покладанням у могилу рукописних книг релігійного змісту ввійшло у практику ще за тисячу років до пришестя Христа.

Поряд з книгами релігійного змісту дуже популярними в античному світі були книги відомих філософів, письменників. І саме завдяки колосальному пізнавальному, повчальному, виховному заряду вони на багато століть переживали своїх творців. Автори таких книг часом ніби сповідувалися перед нинішніми і майбутніми читачами, ділячись на перших сторінках своїми потаємними думками, почуттями, переживаннями.

У стародавні часи, як і пізніше, аж до наших днів, писання приносило не лише моральну й матеріальну винагороду, а й наражало автора на неабиякі життєві випробування. Показовим у цьому плані є римський поет Овідій. Деякі його сатиричні твори не сподобалися імператору Августу. Престарілого Овідія вигнали з Риму і поселили на безлюдному березі Чорного моря. Наприкінці свого життя, покинутий і забутий всіма, він пише збірку своїх „Скорботних елегій” – своїми руками поет створив невеличку простенько оформлену збірочку, написавши у передмові:

„Маленька книжечко! Я не заздрю цьому, але ти відправляєшся без мене в Місто, куди не може піти твій господар. Іди, але благенько вдягнута, як і належить книзі вигнанця. Нехай не вкриється пурпуром твій покров. Нехай не приваблює чиєсь око твій заголовок, нехай кедр не наповнює ароматом твоїх сторінок. Такий гарний убір буде прикрашати щасливі книги. А ти... Ти не можеш забути про моє нещастя. Твої два образи не будуть відполіровані білою пемзою... Не червоній за свої плями. Бачачи їх, кожен зрозуміє, що ти зрошена моїми слізьми. Іди ж, моя книго, і привітай від мене ті дорогі для мене місця..!”

Попит на книгу постійно збільшувався. Рукописна справа була поставлена широко. До неї залучалося все більше освічених людей. Окремі писарі об’єднувалися в цехи. Якщо раніше один переписувач працював лише з одним оригіналом, то незабаром одночасно певна кількість переписувачів у одній кімнаті стали писати „з голосу”, під диктовку.

Своєрідні центри рукописної книги виникали при монастирях. Нерідко, як міру покарання, ченцеві призначали переписати певну кількість сторінок.

В Афінах створювалися гуртки переписувачів книг, для яких ця справа ставала професією. Активно починала розвиватися торгівля книгами.

Нерідко переписувачі книг допускали помилки, відхилення від оригіналу.

Існувала ціла система вимог і правил, яких мав свято дотримуватися кожен, хто переписував священні (релігійні) книги:



  • на кожному шматку пергаменту має знаходитись певна кількість стовпчиків, постійна по всьому рукопису;

  • довжина кожного стовпчика не повинна бути меншою 48 і більшою 60 рядків. Кожний рядок повинен мати 30 букв;

  • всі слова в рукописі мають розміщуватися по лінійці і якщо три слова написані нерівно, то рукопис вважається непридатним;

  • переписувач не повинен на найменшою мірою відходити від оригіналу. Жодного слова, жодної літери, навіть йоти не можна писати по пам’яті, без того, щоб не дивитися на рукопис оригіналу;

  • між будь-якими двома буквами має залишатися проміжок, рівний товщині волосини або нитки;

  • переписувач повинен працювати, вимивши своє тіло; не починати писати імені Бога, вмокнувши перо в чорнило;

  • якщо цар звернеться до писаря, коли той пише ім’я Боже, то писар не повинен звертати на нього ніякої уваги;

  • книга, в якій не виконані ці правила, повинна бути або закопана в землю, або спалена, або передаватись в школи для використання лише для навчальних цілей.

В строгому дотриманні цих вимог переписувачами і криється феномен вірності букві і духу Біблії, яка писалася, переписувалася й перекладалася впродовж більш як 1700 років представниками більш ніж шістдесяти поколінь різних народів світу й не зазнала відтоді жодних змістовних відхилень від оригіналу.

На жаль, таких вимог не завжди дотримувалися переписувачів книг світського характеру.

Як же розповсюджували книги в античному суспільстві?

В Греції була поширена традиція читати книги вголос у вузькому колі (сім’ї)або перед широкою аудиторією (наприклад, під час проведення Олімпійських ігор).

Патриції тримали освічених рабів, які їх переписували книги.

Але зростаючу потребу в книзі могла задовольнити лише книжкова торгівля. Її виникнення відноситься до періоду Пелопоннеських вій (431-404 рр. до н.е.). купці, відправляючись в далекі країни з товаром, брали і книги. В Афінах існували книжкові магазини. Торгували здебільшого неякісним товаром – не вивіреними з оригіналом копіями. Учні записували лекції своїх викладачів і продавали копії конспектів. Книжкові лавки були місцем зустрічі письменників, вчених, книголюбів, де вони вели диспути, знайомилися з новинками.

Ціна книги залежала від розміру, оформлення, матеріалу, на якому була написана і від попиту. Книготорговці за плату видавали книги на певний час для переписування чи читання. Купували книги передусім вельможі, поступово створюючи в себе великі книжкові колекції (було ознакою доброго тону хвалитися такими колекціями), не могли обходитися без книг вчителі (цікава історія з одним учителем, що жив у V ст., якому один з тодішніх грецьких правителів Алківіад дав привселюдного ляпаса за те, що в того не було вдома примірника Іліади).
Завдання для самостійної роботи:

Випишіть імена визначних діячів науки, культури, літератури античності, коротко охарактеризуйте їх діяльність.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

Навчальний посібник для студентів спеціальності 02010201 «Бібліотечна справа» iconНавчальний посібник для студентів гуманітарного факультету, спеціальності 029 «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа»
Концепція професійного спрямування (Вступ до фаху) : навчальний посібник для студентів гуманітарного факультету, спеціальності 029...
Навчальний посібник для студентів спеціальності 02010201 «Бібліотечна справа» iconПрограма фахового комплексного іспиту для здобуття ступеня магістра
...
Навчальний посібник для студентів спеціальності 02010201 «Бібліотечна справа» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с
Навчальний посібник для студентів спеціальності 02010201 «Бібліотечна справа» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Куляс П. П. Система − проти автоматизму суржику: Редакторський погляд : Навчальний посібник. Вид друге, розширене І виправлене. −...
Навчальний посібник для студентів спеціальності 02010201 «Бібліотечна справа» iconНавчальний посібник для студентів та лікарів-інтернів
Сьогодні лікар будь-якої спеціальності в своїй практичній діяльності зустрічається з різними проявами порушень гормональної регуляції...
Навчальний посібник для студентів спеціальності 02010201 «Бібліотечна справа» iconМетодичні вказівки, вправи та завдання для підвищення мовленнєвої культури студентів 1-го курсу спеціальності „Лікувальна справа
Методичні вказівки, вправи та завдання для підвищення мовленнєвої культури студентів 1-го курсу спеціальності „Лікувальна справа”...
Навчальний посібник для студентів спеціальності 02010201 «Бібліотечна справа» iconНавчальний посібник для студентів 5-го, 6-го курсу медичних внз, лікарів-інтернів педіатрів, інфекціоністів та сімейних лікарів Запоріжжя, 2016р
...
Навчальний посібник для студентів спеціальності 02010201 «Бібліотечна справа» iconНавчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011
Навчальний посібник. Кременчук, Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету, 2011. – 124 с
Навчальний посібник для студентів спеціальності 02010201 «Бібліотечна справа» iconНавчально-методичний посібник для студентів зі спеціальності «Журналістика»

Навчальний посібник для студентів спеціальності 02010201 «Бібліотечна справа» iconНавчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011 В. Д. Братенші
В. Д. Братенші. Релігієзнавство. Навчальний посібник. Кременчук, Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка