Навчальний посібник для студентів спеціальності 02010201 «Бібліотечна справа»



Сторінка3/12
Дата конвертації14.04.2017
Розмір1.46 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Тема 6. Книга в епоху Середньовіччя





  • Роль Середньовіччя в історії культури. Західноєвропейська рукописна книга

  • Монастирі – центри культури. Скриптерій

  • Скриптерії та школи при дворі Карла Великого

  • Створення університетів, їх роль в історії книги

  • Виникнення книжкового ринку

  • Візантійська рукописна книга

  • Книга у південних і західних слов’ян

  • Книга арабського Сходу


Студент повинен знати:

  • особливості історичної епохи Середньовіччя;

  • особливості розвитку книжкової культури при монастирях;

  • особливості книжкової культури в країнах Західної Європи, Візантії, країнах арабського Сходу та західних слов’ян.

Студент повинен вміти:

  • охарактеризувати роль Середньовіччя в історії культури;

  • визначити поняття, що відносяться до даного періоду;

  • розрізняти й аналізувати західноєвропейську, східно арабську, західно-слов’янську книгу.

Термін “середні віки” – це історичний відрізок часу, який охоплює приблизно 12 століть: з V ст. (загибель Західної Римської імперії) до середини ХVІІ ст. (Англійська буржуазна революція).

Після падіння Римської імперії, на її розвалинах сформувалися “варварські” королівства, засновані готами, вандалами, франками, бургундами, лангобардами і т.д. В суспільстві формувалися феодальні відносини, утвердилося християнське вчення як владна релігія. Церква мала великий вплив на культуру. Антична філософія витіснялася католицькою теологією. Навчання велося на латині. Наука була перетворена на служанку богослов’я.

Загинула значна частина книжкових багатств античного світу. Книги вийшли з вжитку. Все ж антична культура не щезла безслідно. В монастирських бібліотеках можна було знайти томи Цицерона, Вергілія, Тіта Лівія. Церква – цензор не випускала такі книги за стіни монастиря, складала списки заборонених книг, спалювала “шкідливі” книги і їх авторів, переписувачів, власників на вогнищах інквізиції.

Все ж книга, долаючи всі перепони, прокладала собі шлях в суспільстві, знаходячи свого читача. Центрами книжкової культури ставали монастирі. Монахи ставали переписувачами книг. Скрипторій (майстерня по переписуванню книг, школа) і бібліотека стали частиною будь-якого середньовікового монастиря. Переписування церковних книг прирівнювалось до апостольського подвигу. Не кожен монах удостоювався такої честі. Однак розквіт скрипторіїв був недовгим. Дуже часто монахи, а то й сам абат, не знали грамоти. Монахи писали на дефіцитному пергаменті, змиваючи ранні цінні тексти.

Світська влада також займалася книговидавництвом. Богословські трактати не могли замінити необхідних державі творів з історії, географії, юриспруденції, точних і прикладних наук. Карл Великий – імператор Франкської держави запрошував до свого двору прославлених вчених, так була створена академія, яка вела навчання, редагувала письмові акти, створювала підручники. Карл Великий заставляв своїх рідних і придворних вчитися грамоті. Була зібрана колекція творів античних і середньовікових авторів. При Карлі Великому високо піднялося мистецтво оформлення книг. Тоді ж була проведена реформа письма. В скрипторіях стали користуватися ясним і зрозумілим каролінгським мінускулом, що нагадував латинський шрифт античної епохи. Але освічених монархів на той час було небагато (в Англії – король Альфред Великий (849-900)).

Через кілька десятиліть після смерті Карла Великого мирянам було строго заборонено відвідувати навіть церковні й монастирські школи, а монахам – переписувати язицькі книги.

Та росли і розвивались міста, розвивалися ремесла, торгівля. Зростала потреба в грамотних людях для ведення торгової документації, роботи в міському самоврядуванні. В результаті виникли міські школи, в яких вчилися рицарі, міщани, селяни. На основі таких шкіл сформувалися в ХІІ ст. університети, які зіграли визначну роль в подальшому розвитку книжкової справи. Найстарішими в Західній Європі вважаються Болонський університет (1119 р.) і Паризький (1200 р.). На початку ХІІІ ст. виникли Кембріджський і Оксфордський університети в Англії, Сорбонна в Парижі. До 1400 року в Європі нараховувалось 55 університетів.

Монастирські скрипторії вже не могли задовольнити “книжковий голод”. Університети випускали книги різного змісту, а також ремісничі майстерні, які об’єднувались в цехи і гільдії. В ХV ст. книготорговці і ремісники, що виготовляли книги займали в Парижі весь Латинський квартал (в 1292 р. їх було лише 24 чол.).

Книга стає товаром, виникає книжковий ринок. Це був доволі дохідний промисел. Часто переписуванням книг займалися відверті халтурники. Тому вчені, письменники переписували книги для своїх бібліотек власноруч. Ціна на книги досить висока (за книгу – 200 овець, три бочки зерна і кілька шкурок куниці, або кілька будинків з виноградниками; шкільний підручник коштував більше 2 телят). В основному книга була доступною для аристократів, духовенства, багатих купців.

Писали в ті часи на пергаменті, який фарбували червоною фарбою, а текст писали золотом чи сріблом. Часто використовували палімпсести – пергамент, з якого стерли старий текст і написали новий. Так знищили багато античних текстів. Але текст можна було прочитати і вже з ХVІІ ст. вченими робились спроби поновити втрачені твори, користуючись різними кислотами.

Знаряддями для письма як і раніше був калам, а також пташине перо. Чорнильницею був ріг, який вставлявся в кришку стола. Чорнило було чорним, червоним, зеленим, синім на рослинній основі. Текст розміщався у два стовпці, залишалось поле - прикрашався мініатюрами, які не втратили яскравих барв і до сьогодні. Шрифт – готичний (форма букв нагадує видовжені, гостроверхі готичні собори).



Візантія виникла в результаті розвалу Римської імперії (столиця – Візантія, пізніше – Константинополь (Цареград). Державна мова – грецька, антична культура не загинула тут, а розвивалась далі. Церква тут не захопила монополії на освіту. В Х ст. в Константинополі було 12 середніх шкіл, де вчилися тільки хлопчики. Університет тут був заснований ще в 425 р. Були створені державні скрипторії, публічна бібліотека. Книжкові колекції мали імператори, монастирі, школи, багаті бібліофіли, вчені, професори, вчителі.

Як і в Західній Європі, у Візантії книги були кодексами на пергаменті, використовували палімпеси. З VІІІ-ІХ ст. з’являється папір, який ввозять з арабських країн і з Італії. Писали каламом. Шрифт – спочатку мінускул, пізніше курсив.

В оформленні візантійської рукописної книги широко використовується живопис – мініатюри за античними зразками, розкішні фронти списи, заставки, рослинний орнамент на полях, ініціали. Обов’язковий елемент оформлення книги – розкішна палітурка. Для палітурки використовували слонову кістку, золото, емаль, дорогоцінні камені.

Розгром османами Константинополя в 1453 році привів до краху книжкової візантійської культури, та вона мала вплив на книжкові традиції слов’янських народів, Кавказу, країн Західної Європи.



Книга у південних і західних слов’ян

Починаючи з VІ-VІІ ст. формуються і стверджуються держави на Балканському півострові (Болгарське царство, Сербія); на великих територіях від Балтійського моря до Карпат (Чеське князівство, Польська держава).

Західні слов’яни разом з католицькою релігією перейняли і латинське письмо. Але більшості народу латинь – мова богослужінь, літератури і науки залишалася незрозумілою, що обмежувало можливості культурного розвитку. Центрами книжковості тут були монастирські скрипторії.

У східних і південних слов’ян мовою писемності стала старослов’янська і тут не було такого різкого контрасту між письмово-літературною і розмовною мовою. Писемність була доступною для широких верств населення.

Слов’яни ще в часи язичництва користувалися примітивними письмовими знаками. Після прийняття християнства слов’яни почали використовувати для письма латинські і грецькі букви.

Створення слов’янської азбуки пов’язують з іменами візантійських місіонерів Кирила (827-869) і його брата Мефодія (815-885). Вони родом з Солуні. Батько – болгарин, мати – гречанка. По просьбі Моравського князя Ростислава вони в якості проповідників християнства в моравську землю. В 863 році брати привезли у Велеград винайдену ними азбуку і 3-4 богослужебні книги (Євангеліє), перекладені з грецької на слов’янську мову. Алфавіт кирилиці складався з 38 букв: до грецьких брати додали букви Б, Ж, Ц, Ч, Ш, У, Ю, Я, - тому що жодним грецьким знаком не можна було написати слов’янських слів “бог”, “церква”, “широта”, “зело”, “живот” та ін.

Спочатку в Кирила і Мефодія було багато учнів, послідовників, але згодом, після їх смерті написані на слов’янській мові церковні книги були заборонені, їх знищували, спалювали. Тоді-то і була створена глаголиця, скоріше за все учнями Кирила і Мефодія. Деякі букви кирилиці були замінені іншими знаками. Якщо букви кирилиці квадратні, строгої форми, то глаголиця рясніє кружечками, заокругленнями, петлями. Так учні, переписавши глаголицею слов’янські книги, спасли плоди своїх учителів. Адже Кирило і Мефодій не лише намагалися створити слов’янські церковні книги, вони присвятили своє життя благородній цілі – відстояли самобутність слов’янської культури; розгорнули величезну просвітницьку діяльність, створили грунт для розквіту древньослов’янської літератури, в т.ч. і Київської Русі.

Писемність і книга на арабському Сході

На гігантській території від Інда на сході до Піренеїх на Заході, що знаходилась під владою арабського халіфату, основною релігією став іслам, а міжнародною мовою науки і літератури – арабська. Араби досягли грандіозних успіхів в художній літературі, географії, математиці, астрономії, медицині, філософії та ін. В VІІІ ст. в Багдаді на арабську було перекладено праці Аристотеля, Платона, Гіппократа, Евкліда, Архімеда, Птоломея, які уціліли, в той час, коли в Європі були знищені релігійними фанатиками. Папір також прийшов в Європу по “арабському мосту” з Китаю, Самарканду, Каїру, Дамаску та ін. Араби виготовляли папір різних видів – цупкий для письма і тонкий для голубиної пошти.

Завдяки паперові розквітало книговидавництво. В кінці Х ст. в Багдаді нараховувалось 100 книготорговців. Їх книжкові лавки були центрами інтелектуального життя. Книги – у вигляді кодексів. Арабський шрифт своєрідний. Розвивалося мистецтво книжкового орнаменту і мініатюри. Ісламом заборонено зображення людей і тварин і тому в оформленні церковної книги використовувався рослинний чи геометричний орнамент.

Бібліотеки створювались при палацах правителів, при школах (медресе), мечетях, лікарнях, обсерваторіях і були доступними для всіх, називаючись “домами мудрості”.

Фонди таких бібліотек були значно багатшими, ніж в Західній Європі. Найбільшою бібліотекою арабського світу була бібліотека в Тріполі (Ліван). В ній зберігалось біля трьох мільйонів манускриптів, в т.ч. 50 тис. екземплярів Корану, працювало 180 співробітників. (Спалена хрестоносцями в 1109 р.). Центри арабської культури на Сході загинули від набігів турецьких і монгольських завойовників, під натиском рицарів-хрестоносців, а в арабській Іспанії – внаслідок реконкісти.


Тема 7. Рукописна книга Київської Русі


    • Розвиток писемності на Русі, її види

    • Роль Ярослава Мудрого в історії книги

    • Монастирі і соборні церкви – центри літературної творчості, переписування та розповсюдження книг

    • Нестор Літописець – основоположник руської історичної науки

    • Перші пам’ятки писемності “Остромирове Євангеліє”, “Ізборники Святослава”


Студент повинен знати:

  • шлях розвитку письма на Русі та його види;

  • особливості створення рукописних книг на Русі.

Студент повинен вміти:

  • охарактеризувати вплив Ярослава Мудрого на розвиток книги;

  • довести, що Київська Русь одна з найграмотніших країн Європи;

  • порівняти і аналізувати перші рукописні книги.

Довгий час існувала думка, що наші пращури здобули писемність після хрещення Древньої Русі, коли з Візантії і Болгарії прийшли християнські богослужебні книги. Але писемність і книги – не одне і теж. Книги можна привести, а писемність, як відомо з’являється у відповідь на необхідність певного рівня суспільних відносин. А в слов’янських племен в ІХ-Х ст. зароджувалася державність, торгівля, дипломатичні відносини з сусідами.

Археологи знаходять на кам’яних плитах, надгробках, посуді та інших предметах таємничі, незрозумілі знаки, - можливо повністю забутої древньої писемності слов’ян. Першим істориком слов’янської писемності був болгарський книжник, учений монах Храбр. Жив він в Х ст. В книзі “Сказання про письмена” Храбр говорить про два етапи розвитку слов’янської писемності: перший “коли слов’яни були язичниками (ІІІ-ІХ ст.), те не було в них своїх книг, рахували і гадали вони при допомозі черт і резів (знаків)”, а другий – “коли вони хрестились, то стали писати римськими і грецькими письменами”. Слов’янський алфавіт в Х ст. складався з 38 букв: 24-х грецьких і 14 слов’янських. В книжкових пам’ятниках ХІ ст., написаних кирилицею їх було уже 43: 24 грецьких і 19 слов’янських.

Перші документи: київські князі заключали письмові договори з візантійськими імператорами (911 р.).

В ХІ ст. Київська Русь вважалася однією з найграмотніших країн Європи. Особливого розмаху “учение книжное” досягло при Ярославі Мудрому. Народився Ярослав Мудрий десь близько 978 року. Він рано призвичаївся до книжок. Князюючи в Ростові, згодом в Новгороді, Києві Ярослав розумів, що для сильного князівства потрібні освічені люди, а тому організовував школи, де вчилися діти старост, священиків, міщан, селян.

У вищих школах крім читання, письма і співів вчили філософію, риторику, граматику, грецьку, латинську мови, історію, географію, природознавство.

В Лаврентіївському літописі говориться: “В году 1037 заложил Ярослав город великий, у того же града Золотые ворота; заложил и церковь святой Софии, митрополию… И стала при нем вера христианская плодиться и расширяться, и черноризцы стали умножаться, и монастыри появляться. И любил Ярослав церковные уставы, попов любил немало, особенно же черноризцев, и книги любил, читая их часто ночью и днем…

Велика ведь бывает польза от учения книжного, книгами наставляемы и поучаемы на путь покаяния, ибо от слов книжных обретаем мудрость и воздержание. Это ведь – реки, напоящие вселенную, это источник мудрости; в книгах ведь неизмерима глубина; ими мы в печали утешаемся; они узда воздержания… Если прилежно поищешь в книгах мудрости, то найдешь великую пользу душе своей. Ибо кто часто читает книги, тот беседует с Богом или со святыми мужами”.

Про те, що любив читати Ярослав можна тільки здогадуватись. Це, мабуть, були біблійні книги, апокрифічні розповіді, праці церковників, твори з питань миротворення, історичні та юридичні праці. В літописній статті 1037 року розповідається про книги, які перекладалися в Софіївському Соборі. Київські книжники копіювали, переписували болгарські книги, перекладали з грецької та інших мов. Крім того, з різних зарубіжних творів брали окремі уривки та складали “изборники”. Складали й свої власні твори.

У 1037 році закінчилось будівництво Софії, і втому ж році була заснована бібліотека.

Дуже важко сьогодні уявити собі давньоруського писця за працею. Так, з мініатюр старовинних рукописів видно, що писець сидить на лаві за невисоким столом. На столі знаходяться письмове приладдя, пергамент лежить не на столі, а на колінах писця або на пюпітрі. Скрипторій був дуже великий. В ньому працювали письці-духовники, а також миряни, крім переписчиків, палітурників над рукописною книгою працювали редактори та перекладачі, художники, майстри виробництва пергаменту, ювеліру.

Зерна книжної мудрості, які посіяв Ярослав, звели дружні паростки. По всі країні виникають книгописні майстерні, де складаються літописи., публіцистичні й літературні твори.

Ярослав Мудрий з помічниками вирішили дуже складну задачу – із великої кількості візантійських книг, болгарської та інших літератур зібрали ті книжки, які б відповідали вимогам вітчизняних читачів. Фонд бібліотеки складався з Євангелія, Апостола, Псалтиря, житія святих, премудростів Соломона. Існує версія, що саме з одного з Євангеліїв Київської Софії зняли копії переписчики для складання інших Євангеліїв – Остромирова та Мстиславова. Завдяки праці Ярославових книжників, були привезені, перекладені та переписані хроніки, історичні повісті, природничі твори, філософські та юридичні трактати.

Давньоруські книжники не тільки перекладали, а й самі складали оригінальні твори – богословські трактати, по учення і слова, збірник законів “Руська правда” та “Церковний устав”. За ініціативою Ярослава Мудрого стали складати літописний звіт.

Сподвижниками Ярослава були Іларіон – автор “Слова про закон та благодать”, Лука Жидята, який написав “Поучення”, поет-піснетворець Боян, дяк Іоанн, який склав “Ізборник 1076 року”. В цій книжечці невеличкого формату знаходяться статті енциклопедичного характеру. Аналіз змісту “Ізборніка” 1076 року дав можливість вченим зробити висновок, що Іоанн мав дуже високий професіональної підготовки. Він не просто копіював уривки, а й обробляв їх – скорочував, комплектував, перекладав і показував при цьому дуже високу ерудицію та вміння із доступних джерел складати змістовні, цілеспрямовані твори.

“Ізборник 1076 року” включає в себе й оригінальні твори. До них відноситься “Слово о почитани книжном” – перший в історії давньоруської культури твір про користь, методи та цілі читання. Цей твір увібрав в себе праці візантійських письменників – Іоанна Златоуста, Нела Синайського, Афанасія Олександрійського, фрагменти з біблійної книги “Премудрости Иисуса, сына Сирехова”, житій Ксенофонта та Феодори та ін.

“Добро есть, братие, почитание книжное. Не ставится корабль без гвоздя, ни праведник без почитания книжного… Красота воину оружие и кораблю ветрила, так и праведнику почитание книжное”.

Отже, книги – це те, що робить людину праведником, і та сила, та зброя, той “парус”, які дають можливість праведнику впливати на світ, правильно в ньому поводитися, вести свій “корабель в житейське море”.

Додамо, що Іоанн дає ще одну з давніх порад, як читати. Автор твердить, що текст треба прочитувати осмислюючи: “Когда читаешь книгу, не старайся торопливо дочитать до другой главы, но уразумей, о чем говорит книга и словеса те, и трижды возвращайся к каждой главе”.

“Ізборник 1076 року”, який створений в скрипторії Київської Софії, дозволяє судити про прекрасного майстра та художника, писця, свідчить про високий рівень культури та відпрацьованої технології зі створення книги в Стародавній Русі. Ярослав Мудрий увійшов в історію книги, як організатор перекладу та переписування книг, як засновник першої бібліотеки на Русі.

Найдавнішою датованою пам’яткою давньоруської писемності є знаменита Остромирова Євангеліє, переписане у Києві дяком Григорієм для новгородського посадника Остромира, родича київського князя Ізяслава, у 1056-1057 рр. Це книга великого формату, призначена для церковних обрядів, довго зберігалася у Новгородському Софіївському соборі, була власністю Катерини ІІ, зараз знаходиться в Державній публічній бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна в Петербурзі. Остромирове Євангеліє написане уставом (кирилицею) на високоякісному пергаменті в два стовпці і нараховує 294 сторінки. Текст багато і зі смаком орнаментований, містить прекрасні мініатюри, ініціали. Це свідчить про те, що даний пам’ятник книжкового мистецтва не міг бути, він був продовженням сформованих традицій книжкового мистецтва.

Не менш вартісною пам’яткою київського рукописного мистецтва найдавнішої доби є “Ізборник Святослава” (1073 р.) Це книга популярного на той час жанру – серене між релігійною і світською літературою. Сюди входили фрагменти з Святого писання, твори отців церкви, вислови відомих мудреців, відомості з історії.

Ізборник Святослава, переписаний для київського князя Святослава – сина Ярослава Мудрого дяком Іоанном, також вражає багатством і високим художнім рівнем оформлення. Стилізовані зображення соборів і фігур святителів, геометричний орнамент, заставки нагадують мозаїки київського Софіївського собору. На окремому аркуші зображено груповий портрет сім’ї князя. В книзі 266 пергаментних листів. Книга зберігається в Державному Історичному музеї в Москві.
Завдання для самостійної роботи:

Охарактеризуйте вплив Я.Мудрого на розвиток державності, культури, освіти, книжкової справи Київської Русі.


Тема 8. Книги та бібліотеки епохи Відродження


  • Вплив епохи Відродження на розвиток книги

  • Ксилографічне друкування. Історичні передумови винайдення книгодрукування

  • Винахід Йоганна Гутенберга. Перша друкована книга “Біблія”

  • Розповсюдження книгодрукування в країнах Європи. Інкунабули

  • Бібліотеки в епоху Відродження


Студент повинен знати:

  • особливості розвитку книжкової справи в період епохи Відродження;

  • особливості ксилографічного друкування;

  • особливості винайдення книгодрукування Йоганном Гутенбергом;

  • особливості розвитку бібліотек в епоху Відродження.

Студент повинен вміти:

  • визначити передумови винайдення книгодрукування;

  • охарактеризувати винахід Йоганна Гутенберга, акцентувавши увагу на його історичному значенні.

Епоха Відродження (ХІV- XVI ст.) характеризується розповсюдженням нових знань, гуманістичних ідеалів. На зміну похмурим середнім вікам з вогнищами інквізиції, засиллям церкви, феодалів, проповідування аскетизму приходить епоха, яка “породила титанів за силою думки, пристрастю і характером, за багатосторонністю і вченістю” (Ф.Енгельс). Титани – це Данте, Аліґ’єрі, Франческо Петрарка, Леонардо да Вінчі, Мікеланджело Буонароті, Рафаель Санті, Томас Мор, Томазо Кампанелла, Еразм Ротердамський, Джордано Бруно, Джовані Боккаччо.

Діячі гуманізму відшуковують твори античних авторів, знаходять древні рукописи. Яскраві фарби Відродження впливають і на форму знаків писемності. На зміну середньовікової латині і складній готиці приходить гуманістичне письмо, яке назвали антиквою. Форма його букв дуже схожа на сучасний латинський алфавіт, букви поділяються на прописні і строкові.

Суспільну потребу в книзі вже не задовольняв “мануфактурний” спосіб її виготовлення. Формувалися передумови для масового способу створення книги (книгодрукування):



  • матеріально-технічні (виробництво паперу (Іспанія, Італія, Франція, Германія)), який почав витісняти пергамент;

  • ксилографічний друк (з Китаю, завдяки походам хрестоносців і їх інтересу до друкованих гральних карт).

Техніка ксилографії була такою ж, як і в Азії: на дерев’яній дошці вирізали дзеркально рельєфне зображення чи текст, тоді на матрицю наносили фарбу, притискували до дошки лист паперу.

Ксилографів називали принтерами (друкарями). Широке розповсюдження ксилографія отримала в Германії і Голландії. Часто текст і картинку, відбиті на окремих листах, склеювали разом. Це вже був прототип друкованої книги. Такі книги читали бідняки, школярі, оскільки вони були дешевими. Ксилографічні книги передавались з рук в руки, зношувалися, бо були популярні за змістом. До нас дійшло біля сотні таких книг.



Винахід Йоганна Гутенберга

Й.Гутенберг народився між 1394 і 1399 рр. в Майнці (Германія) в заможній родині патриціїв. Біографія великого винахідника суперечлива, повна неясностей і таємниць, тяжб і судів, ув’язнень, вигнання і поневірянь. Він вважався ювеліром (2, с. 98 - портрет) і винахідником книгодрукування. Основою винаходу Гутенберга є багаторазове використання літер, виготовлених способом лиття. Літери вставлялись в набірну касу, звідки бралися набірником тексту і формував друкарську форму. На неї наносилася спеціальна типографська фарба (сажа і оліфа). Форма закріплювалася на друкарському станку і під дією преса до форми притискували лист зволоженого паперу, на якому з’являвся відбиток. Лист просушували, знову клали під прес для розгладжування. І тільки після цього переплітали. Це була важка фізична і клопітка справа. Друкарський станок обслуговувало приблизно 5 працівників і за день вони встигали підготувати лише одну сторінку в приблизно 150-ти екземплярах.

Роком винайдення книгодрукування вважають 1456-й, коли було закінчено друкування Біблії – неповторний шедевр книжкового мистецтва, надрукований в 2 стовпці красивим і виразним готичним шрифтом, прикрашений ініціалами, мініатюрами. Є відомості, що Біблія складається з двох томів по 324 317 сторінок. Всього віддруковано 180 екземплярів.

Оскільки Гутенберг ніколи не підписував свої книги, серед дослідників ведеться багато дискусій з приводу авторства інших надрукованих при житті Йоганна Гутенберга книг. Помер великий винахідник в 1468 р.; його майстерню успадкували Йоганн Фуст і Петер Шефер, які з великим успіхом і фінансовою вигодою випускали друковані книги, які по всьому світу популяризували новий спосіб виготовлення книг.

Поширення друкарства


№ п/п

Країна, місто

Рік появи друкарства

1.

Італія

1464

2.

Венеція

1469

3.

Мілан

1469

4.

Аусбург

1470

5.

Нюрнберг

1470

6.

Париж

1470

7.

Сицилія

1472

8.

Голландія

1473

9.

Угорщина

1473

10.

Іспанія

1474

11.

Флоренція

1477

12.

Лондон

1480

13.

Лейпциг

1481

14.

Данія

1482

15.

Португалія

1484

16.

Гамбург

1491

17.

Відень

1492

18.

Тюбінген

1498

19.

Північна Америка

1638

Друковані видання ХV ст. (до 31.12.1500 р.) називають інкунабулами (лат. - колиска). Їх нараховується приблизно 35-45 тисяч, загальним тиражем в 10-20 млн. екземплярів. До наших днів збереглося всього біля 500 000 інкунабул (в Паризькій національній бібліотеці, Лондонському Британському музеї, Державній публічній бібліотеці ім. М.Є.Салтикова-Щедріна в Петербурзі).

Виникла ціла наука – інкунабулознавство. В 1925-1976 рр. вийшов бібліографічний покажчик, який детально описував приблизно 40 000 друкованих видань ХV ст. (Германія, ГДР). За змістом приблизно половина інкунабул релігійного змісту, чверть – художня література, 10% - юридична і стільки ж з інших галузей знань.

Зовнішній вигляд інкунабул характеризується рядом характерних ознак: в першу чергу – наявність елементів рукописної книги, виконані від руки ініціали, різного роду прикраси. Як правило, в інкунабулах відсутній титульний лист (він з’являється лише в окремих виданнях в 80-х рр. ХV ст.). Найчастіше текст починається словами “Книга починається...” і закінчується “Книга завершена”). Вихідні дані розміщувалися в коло фоні. Використовується типографська марка (вперше використана Фустом і Шьоффером), яка виникла з домашнього герба і використовувалася і як фірмовий знак, і як елемент книжкової прикраси.

В інкунабульний період книга надходила в продаж без палітурки. Покупець замовляв палітурку на свій смак, орнаментував книгу і переплітав її. Таким чином, кожний екземпляр книги був індивідуальним і неповторним. Сторінки в інкунабулі не нумерувалися (до 1470 р.). В чисто технічних цілях, щоб друкар чи палітурник не помилились при брошуванні, вводилися сигнатури (позначення кожного зошита) і кустоди (в правому нижньому кутку сторінки розміщали початкові слова слідуючої сторінки).

Більшість бібліотек епохи Відродження – це приватні бібліотеки. Велику колекцію рукописних книг зібрав Франческо Петрарка. Він склав опис своєї бібліотеки, назвавши його “Мої книги” (більше тисячі назв). Він заповів свою бібліотеку для публічного користування.

Збирали книги і автор “Декамерона” Джованні Боккаччо, Нікколо Нікколі – бібліофіл, радник у бібліотечних справах флорентійського правителя Козімо Медичі. Бібліофілія була модною, захопивши різні верстви населення.

В бібліотеках все було влаштовано для зручності читачів. Від бібліотекарів вимагалися такі якості як: вченість, приємний характер, солідна зовнішність, красномовство. Він повинен був видавати манускрипти, фіксуючи книговидачу в спеціальному журналі, зберігати фонди, вести каталоги.

Процвітала бібліотека Ватикану. Агенти папи Миколи V шукали книги по всій Європі, за них він платив великі гроші. Папа особливу увагу приділяв зовнішньому формуванню книги: палітурки з бархату, шовку. Папський суперекслібис, інкрустація золотом, сріблом, мініатюри тощо. Згодом папа Сікст ІV перевів бібліотеку в розкішне світле приміщення, організувавши поряд з читальними залами і абонемент. З часом бібліотека втратила свій престиж, поповнюючись схоластичною літературою. Більш-менш вільнодумні твори зберігали в “секретній” бібліотеці, обмеживши доступ до неї.

З Італії разом з гуманістичними ідеями бібліотеки розповсюдилися по всій Європі. Велику славу мала бібліотека, заснована венгерським королем Матяшу (1458-1490 рр.), бібліотека при палаці Краківського університету в Польщі. Книга звільнилася з монастирської темниці і перед нею відкрилися шляхи до широких верств населення.


Завдання для самостійної роботи:

Назвіть та коротко охарактеризуйте діяльність видатних особистостей епохи Відродження.



Тема 9. Розвиток європейського книгодрукування в ХVI – ХVIІ ст.


  • Особливості книгодрукування ХVI – ХVIІ ст.

  • Жанри друкованої продукції

  • Розповсюдження книг

  • Зародження періодичних видань


Студент повинен знати:

  • особливості книгодрукування ХVI – ХVIІ ст., жанри друкованої продукції, особливості розповсюдження книг;

  • особливості створення енциклопедій, географічних карт, періодичних видань.

Студент повинен вміти:

  • розрізняти друковану продукцію за жанрами;

  • оцінювати історичні факти, спираючись на отримані знання.

Починаючи з ХVІ ст. книгодрукування виступає як одне з найбільш суттєвих явищ в галузі культури і політики. ХVI – ХVIІ ст. – епоха Реформації і перших буржуазних революцій, релігійних битв з католицькою церквою. Ніколи раніше в історії людства друковане слово не отримувало такого розповсюдження, як в епоху Реформації і Селянської війни в Германії. Це була епоха друкованого листка-прокламації, на книжковому ринку домінувала публіцистика, формуючи громадську думку. Наприклад, листівки, прокламації, памфлети Лютера, випущені тиражем більше 5 тис. екземплярів, були продані за 5 днів. Прокламації селян-повстанців (1525 р.) з скаргами на гніт церкви і влади і вимогами облетіли всю Германію і були перевидані 25 разів.

Однак книжковий ринок заполонили не лише малі друковані форми. Великими тиражами друкувалися і солідні фоліанти, якщо їх зміст відповідав духовним потребам часу. 85 видань витримав переклад на німецьку мову Новий Заповіт. При житті Лютера його переклад Біблії видавали 430 разів.

Показники росту кількості видань:

1468 р. – 666 книг

1500 р. – 946 книг

1536 р. – 1486 книг

1568 р. – 3745 книг

1600 р. – 6078 книг

1650 р. – 9723 книг

1700 р. – 13 368 книг

З моменту винайдення книгодрукування до 1700 р. видано 1 мільйон 245 тис. найменувань книг, а тиражі зросли з 300-350 екземплярів в ХV ст. до 1000-1200 в ХVIІ ст.

В ХVI – ХVIІ ст. надзвичайно розширився ареал розповсюдження друкування книг по світу. З’являються друкарні в Константинополі, Польщі, Румунії, Чехії, Литві, Ірландії, Англії, Індії, в Україні, Японії, Китаї, Індонезії, на Американському континенті.

І якщо до 1500 р. 77% всіх книг друкувалося на латині, то через півстоліття ситуація докорінно змінилася: збільшився випуск книг на місцевих мовах. Наприклад, в 1541-1550 рр. з 86 випущених в Іспанії книг, лише 14 було на латині, а всі інші – на іспанській.

Значно змінилася тематика друкованих книг. До кінця ХVІ ст. лише 55% з них були світського змісту, а в ХVIІ ст. такі книги вже складали 67%. Видавалися книги з медицини, ботаніки і зоології, математики, фізики та ін. Наук. Це була епоха наукової революції (нові відкриття Колумба, Васко да Гама, розвиток природознавства). Опубліковані твори М.Коперніка, Галілео Галілея, Джордано Бруно, Лейбніца, І.Ньютона, Ф.Бекона, Спінози.

ХVI – ХVIІ ст. залиши нам літературну спадщину В.Шекспіра, Лопе де Веги, М.Сервантеса, Ф.Рабе.

Жанри друкованої продукції: політичні прокламації і памфлети, папська булли, розпорядження властей, плакати, афіші, календарі, наукові журнали, довідники з сільського господарства і галузей промисловості, карти і географічні атласи, енциклопедії і бібліографічні покажчики, журнали мод і кулінарні книги, партитури опер і книги передбачень, шах матні підручники. В ту пору в книзі сформувалися елементи, які в принципі збереглися до наших днів.

Перетворення ремісничої майстерні в ранньокапіталістичну мануфактуру, яка використовувала найману силу і пов’язане з цим поглиблення розподілу і спеціалізації праці створили основу для небаченого росту книжкової продукції в ХVI – ХVIІ ст.

Існували на той час кілька великих книговидавничих мануфактур, які, володіючи капіталом, поглинали дрібні майстерні.

Середні типографії мали по 8-10 працівників різних спеціальностей: друкар, набірник, коректор, пуансоніст, словоливарник, заготовлювач фарб, художник, торгові агенти.

Твердих цін на книги не існувало: видавець-комерсант встановлював її сам. З’являються книжкові аукціони, де продаються цілі бібліотеки. Книжкові лавки створювалися безпосередньо біля типографії (200-1500 книг). Більшість книготорговців робили ставку на дешеві видання для простого люду.

Важливу роль в розповсюдженні книг зіграли книгоноші-офені (бродячі книготорговці).

Для того, щоб продавці книг могли знайомитися з новинками і поповнювати свої запаси, необхідна була своєрідна служба інформації. Така “служба” виникла в містах, де проводилися великі книжкові ярмарки – в Ліоні, Амстердамі, Франкфурті-на-Майні. Франкфурт на початку ХVІ ст. перетворився на світовий центр книжкової торгівлі. Сюди привозили книги не тільки з Германії, а і з Франції, Швейцарії, Італії, Голландії, Англії, Іспанії. Ярмарки проводилися двічі на рік – на Паску і в день св. Михайла. Щоб ознайомити потенційних покупців з книжковим товаром випускалися спеціальні ярмаркові каталоги – прототипи покажчиків комерційної бібліографії. Спочатку книготорговець і книгодрукар Георг Віллер видавав зведений книжковий каталог, згодом цим стали займатися міські власті м. Франкфурта (“Універсальний ярмарок каталог”). В другій половині ХVІ ст. центром книготоргівлі все більше стає Лейпциг, ставши центром видання наукової літератури. Значення ярмарків дещо знизилось у зв’язку з розвитком транспорту і пошти.

У зв’язку з бурхливим ростом наукових знань про світ і людину виникла необхідність їх викладання в систематизованому порядку. З’являються перші енциклопедії і словники (Георг Рейш “Філософська перлина”; Джорджо Валла “Про те, до чого треба прагнути і чого слід уникати” “2 т.).

Родоначальниками такого роду енциклопедичних словників вважають англійського філософа Френсіса Бекона і французького лексографа та видавця Шарля Етьєна, який підготував і видав у Парижі кілька енциклопедичних словників, побудованих за алфавітною ознакою.

В 1694 році – перша енциклопедія для жінок “Дамський словник” Джона Дантона.

Та жоден з видів друкованої продукції не змінювався так, як карти. На карті землі 1436 року приблизно на місці Індії зображено рай з Адамом і Євою, морськими чудовищами, іншими фантастичними істотами згідно туманним вказівкам Біблії. Такі карти не могли допомогти купцям і капітанам. За взірець надійного джерела була взята праця великого географа античності Клавдія Птоломея “Космографія”. Карти називали портоланами. З 4-х, а то й 12-ти портоланів складався атлас. Ранні портолани креслили на пергаменті, розфарбовували різними кольорами. Перша друкована карта була випущена в 1472 р. в Ауссбурзі. Оскільки світ з часів Птоломея змінився, його карти суттєво доповнювалися: з’явилась Японія і о. Ява, Африка, Росія, Литва, точніші обриси морів. У 1492 р. вперше виготовили глобус.

Найвеличніший картограф ХVІ ст. – Гепард Меркатор (1512-1594). Головна його праця – “Атлас світу” (1585 р.). Атлас дає уявлення про те, наскільки була досліджена (чи не досліджена) на той час наша планета. Наприклад, недостовірними були обриси Північної Америки. Антарктиду і Австралію зображали як один величезний материк, названий “невідомою південною землею”.

Популярним був випуск збірників планів лист.

Зародження періодичних видань. Вже на початку ХVІ ст. з’явилися плакат і афіша, власті широко використовували друковані об’яви-розпорядження. В епоху Реформації, Селянської війни і перших буржуазних революцій випускалися агітки для впливу на громадську думку. По всій Європі масово випускалися брошури з описом сенсаційних подій. У великих торгових центрах з’являлося все більше людей, які спеціально збирали інформацію про важливі події (з поштою, торговими кораблями), щоб переписати чи надрукувати її і продати зацікавленим читачам. Наприклад, про відкриття Колумбом Америки люди дізналися з інформаційного листа-брошури “Про нові відкриті острови”. В ХV ст. у Венеції, Римі склалися цілі цехи “Записувачів новин”. В бюро новин щодня можна було купити листок зі свіжою важливою інформацією всього за одну срібну монету, яку називали газетою. Пізніше цим словом в Італії і Франції стали називати листок з новинами. Багато заможних громадян, а також магістрати великих міст виплачували значні суми грошей за регулярну доставку свіжих новин. Це були політичні новини, церковні справи, епідемії, комети, спалення єретиків і відьом та ін. Проте такі листки не були періодичними. Друковані газети з’явилися в Германії на початку ХVIІ ст. завдяки Міхелю Айтцінгу, який випускав інформаційні листки систематично до днів проведення книжкових ярмарків. Матеріал газет був сухим, реферативного стилю. Газети виходили щотижнево, друкувалися на низькосортному папері, містили багато опечаток із-за поспіху.

Перша політична газета завилася у Франції 30 травня 1631 року.

В другій половині ХVIІ ст. фактично в кожній європейській країні були свої газети. Розповсюдженим форматом був ін-кварто. Сторінок нараховувалося від 4 до 36-ти. За змістом – переказ зарубіжних і місцевих новин, часто вміщувалася реклама, об’яви.

В кінці ХVIІ ст. з’являються розважальні журнали, де друкувалися повісті, вірші, нариси, багато ілюстрацій.

В 1692 р. в Парижі була випущена адресна книга, там же 5 січня 1665 р. вийшов у світ перший номер першого наукового журнала “Журнал вчених”, його перекладали в Германії, Італії. В Англії випускався журнал “Філософські праці”; в Германії – “Праці вчених”. В 1684 р. в Роттердамі видатний французький просвітитель П’єр Бейль почав випускати “Новини республіки літератури”, який був заборонений королівською цензурою і розповсюджувався нелегально.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

Навчальний посібник для студентів спеціальності 02010201 «Бібліотечна справа» iconНавчальний посібник для студентів гуманітарного факультету, спеціальності 029 «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа»
Концепція професійного спрямування (Вступ до фаху) : навчальний посібник для студентів гуманітарного факультету, спеціальності 029...
Навчальний посібник для студентів спеціальності 02010201 «Бібліотечна справа» iconПрограма фахового комплексного іспиту для здобуття ступеня магістра
...
Навчальний посібник для студентів спеціальності 02010201 «Бібліотечна справа» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с
Навчальний посібник для студентів спеціальності 02010201 «Бібліотечна справа» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Куляс П. П. Система − проти автоматизму суржику: Редакторський погляд : Навчальний посібник. Вид друге, розширене І виправлене. −...
Навчальний посібник для студентів спеціальності 02010201 «Бібліотечна справа» iconНавчальний посібник для студентів та лікарів-інтернів
Сьогодні лікар будь-якої спеціальності в своїй практичній діяльності зустрічається з різними проявами порушень гормональної регуляції...
Навчальний посібник для студентів спеціальності 02010201 «Бібліотечна справа» iconМетодичні вказівки, вправи та завдання для підвищення мовленнєвої культури студентів 1-го курсу спеціальності „Лікувальна справа
Методичні вказівки, вправи та завдання для підвищення мовленнєвої культури студентів 1-го курсу спеціальності „Лікувальна справа”...
Навчальний посібник для студентів спеціальності 02010201 «Бібліотечна справа» iconНавчальний посібник для студентів 5-го, 6-го курсу медичних внз, лікарів-інтернів педіатрів, інфекціоністів та сімейних лікарів Запоріжжя, 2016р
...
Навчальний посібник для студентів спеціальності 02010201 «Бібліотечна справа» iconНавчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011
Навчальний посібник. Кременчук, Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету, 2011. – 124 с
Навчальний посібник для студентів спеціальності 02010201 «Бібліотечна справа» iconНавчально-методичний посібник для студентів зі спеціальності «Журналістика»

Навчальний посібник для студентів спеціальності 02010201 «Бібліотечна справа» iconНавчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011 В. Д. Братенші
В. Д. Братенші. Релігієзнавство. Навчальний посібник. Кременчук, Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка