Навчальний посібник для студентів усіх напрямів підготовки денної та заочної форм



Сторінка20/45
Дата конвертації15.03.2018
Розмір3.43 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   45

Розвиток архітектури, живопису, художніх ремесел, музики

В архітектурі Галицько-Волинського князівства за функціональним призначенням переважає культова (церковна і монастирська) та фортифікаційна (оборонна) архітектура. Стилістично архітектура цього часу поєднує елементи вітчизняного зодчества з романськими впливами (Додаток 5). У цей час кам’яне зодчество перебувало під сильними впливами традицій народної дерев’яної архітектури.

Протягом ХІІ – ХІІІ cт. велике кам’яне церковне будівництво здійснювалося в Галичі. Зокрема, було зведено кам’яний князівський палац, Успенський собор (1157 р.), церкву Пантелеймона (1200 р.). А в Холмі князь Данило Галицький збудував церкву Іоанна Златоустого. Спорудженням таких будівель керували досвідчені будівничі. Літопис, наприклад, повідомляє, що міські укріплення на Волині зводив “мужъ хитрый” Олекса. У рукописних згадках того часу яскраво змальовано, як були збудовані й пишно прикрашені холмські церкви. Справжнім меценатом у справі будування й прикрашання храмів став Володимир Василькович.

Нові тенденції в культовому будівництві з’являються в другій половині ХІІІ ст. Вони відбилися у спорудженні підкреслено урочистих храмів: церков Успіння та Івана Предтечі у Холмі, Івана Богослова та Дмитра в Луцьку, церкви Миколая у Львові, церкви Василія у Володимирі- Волинському й ін. У цих спорудах візантійський стиль переходить у нові форми − перероблені на місцевому ґрунті західно- і південноєвропейські, своєрідно переплітаються візантійсько-руський і готичний стилі.

У ХІІІ ст. в Галичині й на Волині спостерігається зростання міст, що було пов’язане з розвитком торгівлі із Заходом. Із занепадом Києва посередницька роль у торгівлі між Заходом і Сходом переходить до Галичини. Сюди приїздять купці з Польщі, Німеччини, Угорщини, Греції, з Балкан й закуповують продукти місцевого господарства та привозять свій крам. Усе це впливало на розвиток і збагачення міст, міської культури, прикладних мистецтв, закріплення й урізноманітнення народних обрядів, звичаїв тощо. Містобудівництво проводиться під керівництвом князя Данила та його наступників.

У цей час зводять низку нових фортець і відбудовують старі, зруйновані ординцями. Тобто зростає роль фортифікаційної архітектури, що було пов’язане з необхідністю захисту власних територій від чужоземних нападників. Виникає новий тип оборонних споруд – з великою кількістю башт і центральною вежею-донжоном. У другій половині ХІІІ cт. розпочинається будівництво кам’яних замків: у Луцьку, Кременці, Невицькому, Олеськові, Хотині.

Видатною пам’яткою фортифікаційної архітектури цього часу вважають Луцьку фортецю (Луцький замок, Замок Любарта) на Волині
(Додаток 30). Луцький замок є одним із найдавніших, найбільших і найкраще збережених замків в Україні. Будівництво Верхнього замку розпочалося ще в ХІ ст., коли на пагорбі було побудовано дерев’яне укріплення. У літописі вперше згадується в 1075 як добре укріплений пункт, який зміг витримати 6-місячну облогу Болеслава Хороброго. Пізніше тут був збудований міцний кам’яний замок. У нинішньому вигляді типового європейського середньовічного феодального замку замок був споруджений у 1340 − 1385 рр. волинським князем Любартом. Свого часу замок був обраний для княжої резиденції при столиці Галицько- Волинської держави. Окольний замок почали реконструювати з цегли з 1502 р. Після утворення Королівства замок став резиденцією королівської влади, де було зосереджено політичні, адміністративні, судові, оборонні, релігійні функції центру Воєводства Волинського.

З ХVІІІ ст. замок почав утрачати свої функції, а згодом припинив своє існування, в ХІХ ст. перетворився на руїни. На сьогодні він реставрований і відкритий для відвідування. На території замку відкрито підземну галерею та музеї: живопису, дзвонів (єдиний в Україні), будівельної кераміки, друкарства (експозиції старовинних книг), зброї.



Живопис цієї доби був представлений насамперед монументальними його видами, пов’язаними з оздобленням інтер’єрів будівель. Храми й палаци прикрашалися мозаїками та фресками. Не втрачав свого значення також і головний жанр станкового живопису – іконопис. Всенародне горе, героїчна оборона міст та сіл від ординців дістали відображення в українському іконописному мистецтві XIII – XIV ст. Тематика його не змінилася, бо основні сюжети були запозичені з Візантії ще при запровадженні християнства. Все ж трактування кожного образу набувало місцевих рис, віддзеркалювало життєві проблеми.

У малярстві знаходять своє вираження ідеї визволення українського народу із золотоординського ярма. Прикладом відображення в іконі визвольних ідей, віри в торжество правди є образ Юрія Змієборця − образ лицаря на коні, який пронизував списом кровожерного змія, − котрий набув значного поширення в епоху Середньовіччя. Сюжет про Юрія Змієборця такий. Мешканці одного міста змушені були сплачувати ненажерливому змієві страшну данину – віддавати найкрасивіших дівчат. Багато крові й сліз пролилося. Ніхто не брався побороти сильного змія. І лише святий Юрій простромив його своїм довжелезним списом поверженого змія та визволив людей. Серед малярських творів на згаданий сюжет до нашого часу дійшла одна з найдавніших ікон – “Юрій Змієборець” із с.Станилі Дрогобицького району Львівської області, яка датується XIV ст. (зберігається у Львівському музеї українського мистецтва).

Ікона написана у площинній манері з невеликою кількістю розповідних деталей. Юрія Змієборця зображено поважним, навіть
суворим. Юрій виступає тут як герой, месник за болі та кривди людей. Усе це зближує ікону із зразками малярства Київської Русі, традиції якого в цей час ще були живі. Щоб краще передати свій настрій і настрій народу, митець порушує деякі канони. Коня звичайно зображали білим (колір перемоги), а станильський майстер змалював його вороним. На іконах, як правило, малювали й городян, що, затамувавши подих, спостерігають за поєдинком. На цій іконі вони відсутні. Вся увага концентрується на головному героєві. Суворе обличчя Юрія, чорний кінь, червоний плащ на ньому наче підкреслюють, що перемога над змієм дісталася нелегко.

У середньовічному мистецтві поширення набув спосіб подібності, паралельності ситуацій. Він полягав у тому, що давні образи ніби переносилися на той час, у який художник творив. Життя під золотоординським ігом було важким, безрадісним. Ханові сплачували непосильну данину. Але й цього було замало. Він вимагав, щоб йому віддавали також дітей. Тому в богородичних образах стільки невимовного материнського суму, стільки болю. Це страждання цілком реальних, земних жінок за долю своїх дітей і рідних. Художникам-іконописцям удалося створити узагальнений портрет матерів тієї історичної епохи. Щоб досягти такої типізації, треба було мати неабиякий талант, добре знати людську душу. Так, кольори обличчя й одягу Марії та маленького Ісуса в іконах були співзвучні настроям та відчуття тогочасного населення.

Серед шедеврів богородичного іконописного мистецтва галицько- волинського періоду – ікона “Волинської Богоматері”, створена, ймовірно, в другій половині ХІІІ або на початку ХІV ст. (Додаток 31). Ця ікона вважалася покровителькою міста Луцька і волинських земель. Її написання було приурочене до перенесення княжої резиденції з Володимира-Волинського до Луцька за князювання Мстислава Даниловича. Посівши княжий престол 1289 р., він повелів відкрити в Луцьку єпископську кафедру, збудувати в замку кафедральний собор. Очевидно, саме для собору і замовили місцевому іконописцеві цю ікону, яка стала своєрідним символом освячення князівської влади у Луцьку.

Богоматір вражає не лише глибоким сумом, а й гідністю, величчю. На позолоченому тлі дуже виразна голова Марії. Першовзірцем для створення цього образу міг бути твір Київської Русі або Візантії. Зберігши стару основу, волинський майстер трактує постаті Марії та Христа по- своєму. Плечі Марії покаті, чого не спостерігалося у візантійських іконах. Вона сидить прямо, лише голова злегка нахилена до сина. В декорі тканини переважають прямі пасмовидні або злегка зігнуті складки, що не властиве для жодної іншої школи іконопису.

Обличчя у Марії та Христа подібні. Очі Богоматері не просто смутні


  • погляд її благальний. Вона наче просить людей, щоб вони об’єдналися, вигнали ворогів, захистили від них жінок і дітей. За традицією візантійського мистецтва, очі на іконах малювали більшими, ніж

насправді, надзвичайно виразними, “всевидящими”. З якого б місця не дивилися Ви на такі очі, вони спрямовані на вас. Цим досягався особливий, живий зв’язок між глядачем і образом святого чи святої на іконі. Всім своїм виразом, пристрасним, вивчаючим поглядом прекрасно виписаних очей образ на іконі спонукає людину проникнутися світлим почуттям, жити благородним, чистим життям.

Церква використовувала й досі використовує іконопис у виховних цілях, щоб відвернути людей від поганих вчинків, аморальної поведінки. Саме тому ікони високо цінуються і як твори мистецтва, і як своєрідний взірець високоморальної поведінки. Їх зберігають у храмах, для яких вони завжди створювалися.

Книжкова мініатюра та рельєфна скульптура цього часу продовжували традиції часів Київської Русі.

Скульптура була представлена виключно рельєфами й різьбою по каменю, котрі були обов’язковим атрибутом оздоблення як інтер’єрів, так і екстер’єрів будівель. Відомим діячем культури часів Данила Галицького був скульптор Авдій. Літописець називає його “хитрець” – тобто “вмілець”


  • так тоді називали восококваліфікованого майстра. Творчість Авдія можна умовно поділити на галицький та холмський періоди. В Холмі він прикрасив, зокрема, своїми мистецькими роботами церкву Іоанна.

Продовжувалися також традиції художніх ремесел попередньої доби. Зокрема, дуже високого рівня розвитку досягла ювелірна справа. Серед найвідоміших технік цього ремесла – зернь, скань, чернь, карбування, інкрустація, тонке литво тощо.

Також високого розвитку досягли ковальська і гончарна галузі ремесла. Про це незаперечно свідчать ціла низка виробів тогочасних майстрів, що знайдені археологами в Галичі та інших населених пунктах Прикарпаття.

Розвиток музичного мистецтва також був генетично пов’язаний із київською добою. У Галицько-Волинському літописі згадується, наприклад, славний співець Митуса, що жив спочатку в Галичі, а потім у Перемишлі. Постать Митуси здавна цікавила дослідників. М. Максимович уважав, що він був знаменитим церковним співаком. Але далеко не всі історики погоджуються з таким твердженням. Зокрема, сучасний український історик М. Котляр твердить, що Митуса, найімовірніше, був придворним поетом, який виконував власні вірші речитативом під акомпанемент арфи або лютні так само, як відомі західноєвропейські трубадури. Ця думка, на наш погляд, ближча до істини.

На другу половину ХІІІ – ХІV ст. припадає подальший розвиток мистецтва скоморохів – народних лицедіїв, співаків, музик, танцюристів. При князівських дворах зосереджувалися співці, котрі складали “хвали” на честь бойових подвигів князів та їхніх дружинників.





    1. Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   45

Схожі:

Навчальний посібник для студентів усіх напрямів підготовки денної та заочної форм iconНавчальний посібник для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання

Навчальний посібник для студентів усіх напрямів підготовки денної та заочної форм iconМетодичні вказівки щодо написання наукових (курсових, кваліфікаційних та дипломних) робіт для студентів денної та заочної форм навчання
Бондаренко Т. Г., Надточій О. Л. Методичні вказівки щодо написання наукових (курсових, кваліфікаційних та дипломних) робіт : для...
Навчальний посібник для студентів усіх напрямів підготовки денної та заочної форм iconКонспект лекцій для студентів напряму підготовки 030505 «Управління персоналом І економіка праці» денної та заочної форм навчання

Навчальний посібник для студентів усіх напрямів підготовки денної та заочної форм iconМетодичні рекомендації до виконання контрольних робіт студентів усіх галузей знань І напрямів підготовки заочної форми навчання

Навчальний посібник для студентів усіх напрямів підготовки денної та заочної форм iconМетодичні вказівки до виконання самостійних робіт для студентів напрямку підготовки
«Дизайн» денної І заочної форм навчання / уклад. В. В. Хижинський – Луцьк : Луцький нту, 2016. – 34 с
Навчальний посібник для студентів усіх напрямів підготовки денної та заочної форм iconКонспект лекцій з дисципліни «Податкова система» для студентів напряму підготовки
Конспект лекцій з дисципліни «Податкова система» для студентів напряму підготовки 030504 «Економіка підприємства» денної та заочної...
Навчальний посібник для студентів усіх напрямів підготовки денної та заочної форм iconМетодичні вказівки до виконання самостійної роботи для бакалаврів усіх напрямів підготовки
Методична робота орієнтована на студентів денної форми навчання. Її мета – спрямувати науковий пошук студента, націливши його на...
Навчальний посібник для студентів усіх напрямів підготовки денної та заочної форм iconКурс лекцій з навчальної дисципліни «історія зарубіжної літератури» для студентів І курсу денної та заочної форм навчання
Курс лекцій з навчальної дисципліни «Історія зарубіжної літератури» для студентів І курсу денної та заочної форм навчання за напрямом...
Навчальний посібник для студентів усіх напрямів підготовки денної та заочної форм iconРобоча програма (за кредитно-модульною системою навчання) з дисципліни "Система технологій" напряму підготовки
Робоча програма складена на основі програми навчальної дисципліни «Системи технологій» для студентів 1-2 курсів денної та заочної...
Навчальний посібник для студентів усіх напрямів підготовки денної та заочної форм iconМетодичні вказівки до виконання самостійної роботи для студентів напряму підготовки 010104 «Професійна освіта»
Методичні вказівки до виконання самостійної роботи для студентів напряму підготовки 010104 «Професійна освіта» денної та заочної...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка